1 Інфляція: сутність,перспективи подолання в Україні
Після довгострокового кризового падіння 1990—1998 років економікаУкраїни перейшла у висхідну фазу економічного розвитку.
Починаючи з 2000 року, темпи зростання ВВП становили в середньомубільш як 7% на рік, реальний щорічний приріст інвестицій також перевищував 7%.Інфляція вимірювалася в основному однозначними числами, обмінний курс гривнізалишався стабільним. Середня заробітна плата збільшилася в декілька разів — яку гривневому, так і доларовому еквіваленті. Рівень реальної заробітної платизбільшувався майже на 20% на рік. Позитивне сальдо платіжного балансу привелодо накопичення значних валютних резервів.
Позитивна динаміка зростання ВВП стала основою, на якій базуєтьсязростання добробуту населення, особливо відчутне протягом 2004—2006 років, колиреальні доходи громадян зростали навіть швидше за реальні обсяги збільшенняобсягу економічного обороту.
Однак реальні темпи покращення економічного стану держави іжиттєвого рівня населення не можуть задовольнити інтереси українського народу йкраїни. Україна займає надто непривабливе місце у світовому рейтингу за рівнемВВП на душу населення. Обсяги матеріального виробництва зростають в основному векспорто орієнтованих, енерговитратних галузях (металургійна та хімічнапромисловість), які надто залежать від світової економічної кон’юнктури, їхняконкурентоспроможність на світових ринках зумовлювалася дешевими енергоносіями,мінімальними витратами на охорону довкілля та символічною платою за споживанняневідтворюваних природних ресурсів, заниженою вартістю праці робітників вУкраїні. І це при тому, що наша держава має цілком достатні як природні, так ілюдські ресурси, які не використовуються повною мірою.
Найбільш занедбаною з численногоарсеналу форм державного впливу на економіку в Україні є грошово-кредитна івалютно-курсова політика. В нашій державі вона самостійно визначається іздійснюється повністю незалежним від уряду й парламенту Національним банкомУкраїни (НБУ). Між тим, гроші в економіці виконують таку ж функцію, як вода вживій природі: без них неможливий економічний кругообіг, як без води неможливесаме життя.
Парадигма грошової політики в нашій державі, що панує протягоммайже всіх років незалежності, сформувалася під впливом гіпертрофованого страхуперед інфляцією. Це навіть не модифікований монетаризм, а примітивнийлібералістський фундаменталізм, відкинутий розвинутим світом ще в XІX столітті.
Прихильники лібералізму посилаються на те, що завдяки впровадженнюмонетаристських рецептів інфляції було покладено край. Справді, протягом 1992—1994років в Україні здійснювалося пряме емісійне фінансування бюджетного дефіциту,яке було на той час передбачене законодавством. Слід зауважити, що причиноюцієї гіперінфляції була не емісія сама по собі, а той факт, що емісійні коштивикористовувалися нераціонально, в основному спрямовувалися на підтримкузгасаючого і вже непотрібного великого виробництва (яке на три чвертіобслуговувало оборонні потреби СРСР) замість забезпечення купівельноїспроможності громадян. Тому обсяги емісії були невиправдано значними івикликали надто високу інфляцію. Вже в 1994 році, коли та ж«антимонетаристська» політика все ще продовжувала діяти, гіперінфляція булафактично приборкана (зменшилася на два порядки). Зате економіка була наповненагрошовою масою, і всі, хто має найменше відношення до справді ринковогогосподарювання, однозначно визнають, що клімат для підприємництва в Українінавіть у 1993 році був сприятливіший, ніж нині.
Ліки від гіперінфляції виявилися дієвими, але смертельнонебезпечними за побічними наслідками. Альтернативою емісійного фінансуваннястало нагромадження внутрішніх і зовнішніх боргів, принизлива залежністьдержави перед МВФ, масштабні махінації з ОВДП. Сукупні збитки держави при цьомустали, напевне, більшими, аніж втрати від інфляції. За деякими оцінками, прямівтрати держави від необдуманої політики НБУ за період так званої фінансовоїстабілізації значно перевищили 20 мільярдів доларів США. Адже кожен долар, щонадійшов у країну, потім привів на внутрішній ринок певну кількість споживчихтоварів, які замістили внутрішнє виробництво. На заміщення власної грошовоїемісії в Україну надійшло понад 10 млрд. незароблених доларів США, які спочаткупогубили вітчизняного виробника, а потім лягли борговим тягарем на ньогосамого, як на платника податків.
Світ бореться не з інфляцією як такою (не допускаючи, зрозуміло,її переростання у справді небезпечну), а з її шкідливими наслідками. Образноможна порівняти грошову емісію з дощем — той благотворно впливає на врожай, алеприносить калюжі і грязюку, іноді навіть повені й застуди. Але ж ніхто небореться з дощами — брукують дороги і тротуари, дамби та водосховища, носятьпарасольки і гумове взуття. А от у випадку з інфляцією невідомо з яких причинзакликають боротися з першо-причиною — грошовою емісією і позбавляють економікужиттєдайної вологи.
Історія знає багато прикладів, коли подолання інфляціїсупроводжувалося стагнацією чи принаймні зниженням темпів росту. В Японії,наприклад, при її дворазовому зниженні з 2,5% у 80-х роках до 1,2% у 90-хвідбувалося таке саме дворазове сповільнення економічного зростання — із 3,8%до 1,7%. В Аргентині одновідсоткова дефляція в 2000—2001 рр. супроводжуваласящорічним спадом ВВП на 2,6%. І навпаки, 2003-го її економіка зросла майже на 7%за 13,4-відсоткового подорожчання товарів споживання. Підвищення економічноїдинаміки в США в 2004 році до 3,7% супроводжувалося збільшенням інфляції з 1,9до 3,4%.
Основним інструментом запобігання шкідливим наслідкам інфляції єрозвинутий фінансовий ринок, перш за все фондовий, утримання високих цін нанерухомість, твори мистецтва та інші інструменти тезаврації, щоби населення йпідприємці могли зберегти купівельну спроможність заощаджень. При цьомудосягається побічний, але позитивний наслідок — заощадження не лежать упанчосі, а надходять у фінансовий обіг і використовуються як інвестиційнийресурс.
У країнах, де інфляція знижується до неприпустимо низького рівня,особливо коли вона супроводжується дефляцією національної валюти, становищевважається надзвичайним, стає предметом занепокоєння виконавчої і законодавчоївлади, негайно задіюються заходи для відновлення стану помірної інфляції. Так,ще недавно дефляційні прояви були проблемою в Японії, Швеції, США. В останніроки Сполучені Штати відкрито задіяли політику збільшення державних витратодночасно зі зменшенням податків, що мало наслідком різке збільшення бюджетногодефіциту і зниження курсу долара — але цими заходами забезпечили припиненнязагрозливого сповзання у стагнацію.
Відносна незалежність центрального банку є однією із складовихліберальної економічної концепції.
Головна мета цієї політики — створення умов для вільногопідприємництва і конкуренції. Зрештою, якщо виділити з пропагандистськоїоболонки суть діяльності МВФ, Світового банку тощо, вона зводиться виключно дореалізації інтересів розвинених країн, насамперед США і транснаціональнихкорпорацій.
Послідовне провадження лібералістської позиції здатне повністюусунути державу від управління суспільними й економічними процесами, що має неменш негативні наслідки, ніж надмірний державний контроль і опіка.
У жодній країні не може бути такого становища, коли центральнийбанк без будь-якого контролю з боку суспільства розпоряджається первинноюемісією, на свій розсуд визначає грошово-кредитну і валютно-курсову політику.Лише в Україні має місце фактичне привласнення Національним банком всьогозолотовалютного резерву держави. Водночас повну відповідальність за станекономіки і добробут населення несуть уряд і парламент.
В нашій державі він здійснює повністю самостійну політику, яка вбагатьох випадках не просто відрізняється від лінії уряду, а спрямована упротилежному напрямкові, нерідко несе загрозу економіці держави.
У 2002 році здійснена Національним банком України реальнаревальвація гривні і дефляція внутрішнього споживчого ринку призвели дозниження темпів економічного зростання і значних втрат прибутковостігосподарської діяльності. Лише недонадходження до державного бюджету за рахунокзниження прибутків експортерів становили не менш як 3 млрд. гривень.
Іншим прикладом є раптове підвищення обмінного курсу гривні надекілька відсотків у квітні 2005 року, коли українські громадяни і підприємстваза один день втратили мільярдні обсяги валютних заощаджень. 14 квітня офіційнийкурс НБУ становив 526,05 гривні за 100 доларів США, 18 квітня — 523,5, 20квітня — 519 і наступного дня був знижений до 505 гривень за 100 доларів США.Практично адекватно відбулося зміцнення гривні й відносно інших валют. Втрата20 копійок на кожному доларі експортної виручки означала для України недоотримання8 мільярдів гривень прибутку за той рік і щонайменше 2 млрд. грн. бюджетнихнедонадходжень від податку на прибуток.
Протягом 2006 року дедалі виразнішими ставали негативні зрушення уструктурі зовнішньоекономічних відносин України. Імпорт зростає набагато швидшеза експорт, вперше з 2000 року склався від’ємний показник торговельногобалансу. Екстраполяція цієї тенденції з урахуванням експоненціального ефектудозволяє припустити, що Українська держава утримає фінансову стабільністьщонайбільше три-чотири роки, потім фінансова криза може стати неминучою. Длязапобігання їй необхідно вже зараз виправляти становище, а без корекціїкурсової політики цього досягти неможливо.
На сьогодні в усіх секторах товарного ринку спостерігаєтьсяекспансія імпортних товарів. За винятком продовольства, яке до остаточногоприєднання України до СОТ все ще залишається в основному вітчизняним, ринокнаповнений імпортним товаром. Незважаючи на очевидну загрозу стагнації,Національний банк України виявляє намір і надалі, причому ще більш жорстко,продовжувати ту ж саму скомпрометовану політику в монетарній сфері.
Надалі необхідно ліквідувати такий політико-економічний нонсенс,як комерційні відносини між НБУ й державою. Щомісяця Мінфін сплачує на рахунокНБУ мільйонні суми коштів у вигляді відсотків за борги, які утворилися щепротягом 1992—1994 років внаслідок прямого емісійного фінансування урядуНаціональним банком для поповнення бюджету. Свого часу Верховна Рада Українисвоїм рішенням ліквідувала цей борг, однак НБУ не визнав цього рішення,конвертував борг в особливого виду державні облігації, стягує за них відсоткиза рахунок платників податків і навіть продає ці облігації на фінансовомуринку. Натомість НБУ лобіював прийняття закону «Про реструктуризацію борговихзобов’язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України» (від20 квітня 2000 року № 1697-ПІ), в якому, зокрема, сказано:
«Стаття 1. Реструктуризується заборгованість Кабінету МіністрівУкраїни перед Національним банком України за кредитами Національного банкуУкраїни, отриманими для фінансування дефіциту Державного бюджету України у1994—1996 роках, а саме:
заборгованість за відстроченими кредитами, наданими за рахуноккредитної емісії Національного банку України у національній валюті, що застаном на 1 січня 1999 року становила 3 438 565 585 гривень, віднести навнутрішній державний борг України та передбачити погашення її починаючи з 2010року до 2035 року щоквартально рівними частками із здійсненням плати на рівні 5відсотків річних за її обслуговування;
заборгованість за відстроченими кредитами, одержаними дляфінансування дефіциту Державного бюджету України в іноземній валюті, що застаном на 1 січня 1999 року становила 1 183 911 897 доларів США, віднести навнутрішній державний борг України та передбачити погашення її щоквартальнорівними частками починаючи з 2002 року до 2009 року, тобто в межах кінцевогостроку погашення Україною кредитів, наданих міжнародними фінансовимиорганізаціями.
Нараховані відсотки за користування кредитом, які за станом на 1січня 1999 року становили 133 209 171 доларів США, підлягають віднесенню навнутрішній державний борг України та погашенню разом з погашенням основної сумиборгу.
Стаття 2. Дозволити Національному банку України нараховані танесплачені проценти за кредитами, наданими Міністерству фінансів України внаціональній валюті, що за станом на 1 січня 1999 року становили 6 300 181 986гривень та обліковуються поза балансом, списати із позабалансового рахункуНаціонального банку України».
Борг держави перед власним центральним банком зекономічно-правової точки зору є вельми сумнівним. За своєю суттю, первиннагрошова емісія є абсолютною власністю держави й аж ніяк не НБУ. Незважаючи наце, національні гроші в обігу та валюта фіксуються на рахунках НБУ (в пасиві балансу)як власні кошти. Повністю ігнорується правова очевидність: вся емісія маєвідображатися на балансі НБУ як його зобов’язання перед державою. Тоді придбаназа емісійні кошти валюта теж, зрештою, залишатиметься недоторканною власністюдержави. І тоді це буде не «валютний резерв НБУ», а «валютні резерви держави».Якщо НБУ займається прибутковою діяльністю (а на сьогодні Центральний банкдержави — фактично найпотужніша комерційна структура), то і прибуток маєналежати державі.
Якби НБУ перебував під справжнім контролем з боку обраної народомвлади, подібні випадки були б неможливими. Не може бути в демократичній державіжодної державної установи, повністю «незалежної» від волі народу, який довіриввирішення всіх загальнодержавних справ обраному виборцями парламенту, який несеперед виборцями повну відповідальність за стан справ у країні.
Не випадково стаття 100 Конституції України міститься в тому жрозділі, в якому містяться положення, що встановлюють статус, права івідповідальність Верховної Ради України. В Конституції жодним словом несказано, що Національний банк України є повністю незалежним від вищогозаконодавчого органу держави. У цій статті вказано, що «Рада Національногобанку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контрольза її проведенням». Однак Конституція, як видно з цієї статті, не передбачає,що ці основні засади затверджуються Радою НБУ.
Закон України «Про Національний банк України» потребує змін,спрямованих на те, щоб усунути очевидну законодавчу колізію, в самому законівстановити чіткий механізм парламентського контролю за діяльністю НБУ вгрошово-кредитній сфері. Водночас вказаними змінами ніяким чином не обмежуєтьсяоперативна самостійність Національного банку у виконанні встановленихзаконодавством його функцій.
Так, пропозиція доповнити статтю про статутний капітал НБУвказівкою щодо можливості ініціації його збільшення з боку Верховної РадиУкраїни є слушною з тих міркувань, що Національний банк України поступово ставчи не найменшим з українських банків, його статутний капітал не відповідаєвимогам, встановленим самим НБУ для інших комерційних банків. При цьому лишенагромаджені резерви Національного банку України на сьогодні в 10 тисяч разівперевищують його ж статутний фонд. Вартість належного НБУ нерухомого майна притому, що він щороку здійснює масштабні капітальні вкладення (в окремі рокибільші за весь обсяг вкладень у капітальне будівництво всієї українськоїдержави), також на декілька порядків перевищує зафіксований законом розмірстатутного фонду.
Пропозиція щодо автоматичного внесення позитивної різниці міждоходами та витратами до державного бюджету пояснюється тим, що досі ця сумарозраховувалася наперед і фіксувалася в Законі про державний бюджет. За всіроки незалежності НБУ лічені рази дійсно вносив пристойний внесок до бюджету.До того ж економічна ситуація протягом року коливається, і фактична сумапозитивного балансу за фактом майже кожного року не співпадає з прогнозованою.
Ми маємо встановити чіткий механізм підзвітності Національного банкуУкраїни Верховній Раді. До нинішнього часу Національний банк просто надаєВерховній Раді інформацію про свою діяльність, а Рахункова палата Україниробить доповідь на засіданні парламенту лише на основі аналізу власноїінформації НБУ про виконання свого кошторису (який, до речі, затверджуєтьсяРадою НБУ без будь-якого погодження з урядом чи парламентом).
Після внесення вказаних змін до закону про НБУ можна будездійснити подальші кроки у формування державних інституцій, які зможутьформувати грошово-кредитну політику як складову загальної економічноїстратегії. Такою інституцією може стати Національна координаційна рада згрошово-фінансових питань, що репрезентуватиме узгоджені фінансово-економічніінтереси Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів. Є необхідністьстворення також Урядової ради з питань фінансово-кредитної політики, якаузгоджуватиме взаємодію Кабінету Міністрів, Національного банку та фінансовихорганів в регіонах і на місцях щодо дотримання ними заявленої урядомгрошово-кредитної політики та платіжної дисципліни.
В Україні необхідно терміново вжити заходів щодо подоланнянегативних інфляційних тенденцій. Зокрема, сформувати державні запаси бензину,цукру та інших товарів для оперативної реакції та тимчасові коливання цін;здійснити стерилізацію надлишку грошей через інструменти Нацбанку та уряду;перейти до монетарної політики під заплановану інфляцію (таргетування);обмежити зовнішні запозичення уряду та надати перевагу внутрішньому ринку;провести адекватну тарифну політику; створити систему оптової торгівлі ваграрному секторі.
2 Поняття грошовогообороту: економічна основа і структура
У національній економіці відбуваєтьсябезперервний кругообіг, який опосередковується відповідним обігом грошей.
Грошовий обіг – це рух грошей у процесівиробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, якийздійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки.
Грошовий обіг – це сукупність всіхгрошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.
Гроші не існують самі по собі, вониобслуговують потреби економіки і тому повинні за своєю кількісною масою іструктурою бути адекватні їм. В сучасних умовах грошовий обіг в Українівизначається реаліями економічної кризи, неплатоспроможністю і збитковістюбагатьох підприємств і низьким рівнем життя більшої частини населення.
У процесі руху товарів і послугвиникають взаємозв’язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.
У розвинутому ринковому господарствігрошовий обіг не може здійснюватися без участі і активної ролі банків. Банкистають необхідними посередниками у взаємних виплатах і розрахунках міжпідприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банкицілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу.
Грошова маса — це сукупністькупівельних, платіжних і нагромаджених коштів, які обслуговують економічнізв'язки і належать фізичнім та юридичним особам і державі. Слід наголосити, щорозвиток товарного обміну і платіжно-розрахункових відносин відобразились упостійних змінах складу і структури грошової маси.
Категорія «грошова маса» нинівідображає кількісну і структурну сторони. Кількісна сторона грошового обігу іу своїй сукупності охоплює:
по-перше, всю масу готівки і депозитнігроші коротко— та довготермінового характеру;
по-друге, певний кількісний вираз;
по-третє, грошова маса має надзвичайноскладну структуру і динаміку руху, тому на неї впливають два фактори кількістьгрошей і швидкість їх обігу.
Структурний аспект грошової маси можнааналізувати за такими напрямами:
1. за ступенем готовності окремихелементів до ліквідності, тобто до обіговості;
2. за формою грошових засобів(готівкові, депозитні);
3. за розміщенням грошової маси усуб'єктів грошового обігу;
4. за територіальним розміщенням.
Найскладнішим з цих аспектів є критерійструктуризації грошової маси за ступенем ліквідності. Для аналізу змін грошовоїмаси на певну дату і за відповідний період фінансова статистика виділяє грошовіагрегати М0, М1, М2, М3, М4.Розгляньмо їх детальніше.
Агрегат М0– включає готівкові кошти, що перебувають в обігу у вигляді банкнот, металевих монет,казначейських квитків (у деяких країнах). Абсолютну більшість готівкової масискладають банкноти — безстрокові боргові зобов'язання, що забезпечені суспільноюгарантією національного (центрального) банку. Нині банкноти фактично єнаціональними грішми, обов'язковими для використання на всій території держави.Для їх виготовлення використовуються заходи захисту проти фальшування.
Металеві монети переважно складаютьнезначну частину готівки (у розвинених країнах до 2-3 % грошової маси). Вонидобре слугують для здійснення дрібних термінових угод. Як правило, монетикарбують з дешевого металу, тому реальна вартість монети значно нижча, ніж їїномінал. Це робить невигідним нагромадження монет для переплавки їх на зливки.
Казначейські (скарбничі) квитки — паперові гроші, емісію яких від імені уряду, здійснює державна скарбниця.
Агрегат М0– найліквідніша частина грошової маси, але його питома вага у порівнянні з іншими агрегатами єнезначною. Тому у провідних країнах світу самостійно не розглядається.
Агрегат М1 — складається загрегату М0(готівка банкнот, скарбничі квитки, розмінні монети) ікоштів на поточних рахунках банків, які можуть використовуватися для здійсненняплатежів у безготівковій формі, шляхом їх трансформації у готівкові грошовікошти і без переказу на інші рахунки. Для розрахунків за допомогою депозитнихбанківських вкладів (М1) їх власники виписують переважно платіжнідоручення, чеки чи акредитиви. Відповідні платежі з депозитних рахунків (у насїх ще називають вкладами строком «за вимогою») можна здійснювати також задопомогою електронних переказів. Якраз кошти агрегату М1обслуговують операції реалізації ВВП, розподілу і перерозподілу національногодоходу, нагромадження і споживання.
У світовій практиці ці кошти щеназивають трансакційними депозитами і відносять до них усі поточні вкладифізичних та юридичних осіб. Їх особливістю є те, що трансакційні депозити неприносять процентів, але дозволяють їх власникам скористатися ними як платіжнимзасобом у будь-який час. За своїм кількісним обсягом вони є найбільшпоширеними.
Грошовий агрегат М1, загаломвживається для визначення грошової маси у вузькому значенні. Діє таказакономірність: чим нижчою є частка грошей агрегату М1, тимповнокровнішою і розвиненішою вважається грошова система країни.
Агрегат М2 — обіймає усікомпоненти М1, а також строкові і заощаджувальні депозити укомерційних банках та короткотермінові державні цінні папери. Останні нефункціонують як засіб обігу, але здатні швидко і без втрат перетворитися наготівку або чекові рахунки.
Ощадні депозити у комерційних банкахможна у будь-який час вилучити і перетворити у готівку. Доступ до строковихдепозитів вкладник може отримати лише після збігу певного періоду часу, томувони є менш ліквідними, ніж ощадні депозити.
Безчекові ощадні рахунки у комерційнихбанках можна легко і без фінансових ризиків перевести у грошовоготівкову абочекову наявність і використати як засіб обігу. Тому вони слугують своєріднимрезервом для високоліквідних активів агрегату М1 і засобомнагромадження купівельної спроможності.
Агрегат М3 охоплює усікомпоненти М2 плюс приватні депозитні ощадні сертифікатиспеціалізованих кредитних закладів, а також цінні папери, що обертаються нагрошовому ринку. До них належать комерційні векселі підприємств. Хоч вони істановлять собою вкладення у цінні папери, здійснені небанківською системою,але перебувають під її контролем. Та й перетворення векселя на засіб платежувимагає, як правило, акценту банка, тобто гарантії його оплати на випадокнеплатоспроможності емітента.
Приватні депозитні сертифікати,номіналом понад 100 тис. доларів, що належать до агрегату М3,становлять собою значні довготермінові вклади підприємств. Це забезпечує їмдостатню ліквідність і можливість конвертації у грошову форму вищого рангу.Крім цього, до М3 включають ще й інші види грошових активів, в томучислі і строкові угоди про зворотній викуп і позички у євродоларах та ін. Отже,агрегат М3 охоплює усю грошову масу: М1 + М2 +депозитні сертифікати та інші види грошових активів, які відображаютьдовгострокові активи у цінних паперах і довгострокових позиках.
В окремих випадках банківськастатистика виділяє ще й агрегат L, до складу якого входять грошовий агрегат М3+ банківські акцепти, скарбничі векселі, окремі види облігацій та деякі іншіформи грошових активів, в т.ч. запас ощадних бон, комерційних паперів ібанківських активів поза банківською системою.
Між агрегатами грошової маси потрібнопідтримувати належну рівновагу. Практика регулювання грошового обігу свідчить,що необхідна рівновага грошової маси настає за таких умов:
по-перше, М2 повинен бутибільшим М1;
по -друге, М2 + М3також повинен бути більшим М1. Це означає, що грошовий капітал із готівковогообігу переміщується у безготівковий. Якщо вказані співвідношення між агрегатамиу грошовому обігу порушуються, то це веде до браку грошових знаків, зростанняцін та інших ускладнень.
У різних країнах для визначеннягрошової маси використовується не однакове число агрегатів. Приміром, у СШАвикористовують чотири агрегати, у Франції — два. У Росії застосовується чотириагригати. З них: М0 — готівкові гроші у обігу; М1 крім М0включає кошти підприємств на розрахункових, поточних і спеціальних рахунках убанках, а також депозити населення у ощадних банках терміном «за вимогою» ікошти страхових компаній. М2 включає М1 плюс строковідепозитні вклади населення у ощадбанках; М3 складається з коштівагрегату М2 і плюс сертифікати та облігації державних позик.
Швидкість обігу грошей — це частотапереходу грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого приобслуговуванні економічних операцій. Даний показник U характеризуєінтенсивність руху грошей при функціонуванні їх як засобів обігу і платежу. Вінвиражається числом обігу грошової одиниці за певний час, переважно за 1 рік,або тривалістю одного обігу (1-3-5 міс. або у днях).
Зміна швидкості обігу грошей впливає наїх масу в обігу обернено пропорційно. Прискорення обігу грошей компенсує їхмасу, а уповільнення — розширює загальну грошову масу і використовується вантиінфляційних програмах. Швидкість обігу грошей залежить:
1. від інтенсивності економічнихпроцесів;
2. величини і швидкості товарнихпотоків в обміні;
3. поглиблення поділу суспільноїпраці;
4. розвитку ринковоїінфраструктури: транспорту, в зв'язку, торгівлі, банківської справи, ринкуцінних паперів тощо.
Особливу увагу швидкості обігу грошейнадавала кількісна теорія грошей.
За своєю суттю кількісна теорія є теорієюпопиту на гроші, в якій головна увага приділяється визначенню чинників їхнагромадження. Найфундаментальнішим значенням у структурі аналізу чинників, щовизначають параметри попиту на гроші, є аргументування прямої взаємозалежностіміж кількістю необхідних для обігу грошей (Мd) і швидкістю їх обігу (V), зодного боку, та абсолютним рівнем цін (P) і реальним обсягом виробництва (Y), зіншого. Ця залежність представлена формулою І. Фішера, зокрема його рівняннямобміну:
MV = PY (1)
Перебудувавши це рівняння, отримуємо новуформулу, яка свідчить про те, що кількість грошей, необхідних для забезпеченняобігу товарів і послуг, прямо пропорційна PY – нормально обсягові виробництва(номінальним доходам) та обернено пропорційна V – швидкості обігу грошовоїодиниці:
/> (2)
Слід звернути увагу й на те, що рівнянняІ. Фішера близьке за формою до формули К. Маркса, яка розкриває зміст закону,що регулює кількісні параметри грошового обігу:
/> (3)
де: КГО – кількість грошей, необхіднихдля обігу;
ТЦ – сума цін товарів і послуг, щоперебувають в обігу;
К – сума цін товарів, що їх продано вкредит;
П — платежі, що надійшли;
ВП – взаємні погашення платежів;
О – число обігів окремої грошової одиниці.
Як видно, і в рівняння І. Фішера, і вформулі К. Маркса кількість грошей, необхідних для обігу, визначаєтьсяідентичним співвідношенням по суті тих самих параметрів. Одначе в даному разійдеться лише про формальну схожість формул. Річ у тому, що вони побудовані нарізних методологічних засадах, тому їх ототожнення, яке часто допускається приздійсненні відповідних розрахунків, неприпустиме.
Необхідно врахувати і те, що зазначеніформули, за загальним визнанням представників сучасних теорій грошей, є занадтоелементарними: на них спираються лише найзагальніші принципи визначення Md.Воднораз формули не розкривають усієї розмаїтості чинників, що впливають надинаміку показника Md (КГО). Тому безпосереднє використання їх при здійсненнірозрахунків маси грошей, необхідних обігові, не завжди себе виправдовує.
Тому глибшим за змістом вважаєтьсякембриджське рівняння грошового обігу, яке розглядається теорією грошей якподальший розвиток рівняння обміну І. Фішера:
Md = Kpy (4)
Новим елементом у формулі є показник “k”.Йдеться про кембриджський коефіцієнт, який визначається співвідношення міжномінальними доходами і тією часткою грошей, що становить касові залишки.Відповідно до цього кембриджський варіант визначення попиту на гроші (Md)отримав у монетарній теорії назву “теорії касових залишків”.
Грошовий обіг здійснюється у двохформах: готівковий і безготівковий.
Готівковий грошовий обіг – це рухгрошей у формі готівки: банкнот, розмінних монет і паперових грошей (скарбничихквитків) у функції засобу обігу і у ряді випадків у функції платежу. Готівкагрошової маси використовується:
1) для кругообігу товарів і послуг;
2) для розрахунків, що безпосередньо не пов’язані з рухомтоварів і послуг. А саме:
- розрахунків, пов’язаних звиплатою заробітної плати, премій, допомоги, пенсій;
- з виплатами страховихвідшкодувань за договорами страхування;
- у випадках оплати ціннихпаперів і оплати доходів за ними;
- у платежах населення закомунальні послуги, тощо.
Готівковий грошовий обіг включає рух всієїготівково-грошової маси за певний період часу між населенням і юридичнимиособами, між фізичними особами, між юридичними особами, між громадянами ідержавою, між юридичними особами і державними органами.
Грошово-готівковий обіг здійснюється задопомогою таких видів грошей:
1) банкнот;
2) металевих монет;
3) різноманітних кредитних засобів:векселів, банківських векселів, чеків, кредитних карток.
Емісію готівки, як правило, здійснюєнаціональний (центральний) банк. Від імені держави він випускає в обігготівкові гроші і вилучає їх, якщо вони зносилися, а також замінює одні грошовізнаки на інші.
Кількісне співвідношення між готівкою ібезготівковою сферами грошового обігу постійно змінюється. Загалом, обмеження івитіснення готівкового грошового обігу відображає об'єктивний процессуспільного поступу. Він пояснюється двома причинами:
1) готівкові розрахунки надто дорого коштують, тому щовключають значні видатки на друкування грошових знаків та великі видатки на їхтранспортування і зберігання;
2) готівкові розрахунки уповільнюють платіжний обіг іутруднюють контроль за ним з боку суспільства.
Скорочення готівкового обігу коригує ісучасна техніка. Електронні розрахунки і системи кореспондентських рахунків убанківській системі суттєво скорочують потреби у готівці. Їх замінюютьбезготівкові розрахунки у сферах торгівлі; банківського обслуговування вдома,грошових переказів за допомогою автоматичних розрахункових палат звикористанням банкоматів — касирів, що працюють цілодобово.
Безготівкові розрахунки — це рухвартості без участі наявних готівкових грошей. Він здійснюється такимиспособами: 1) перерахуванням грошових коштів у кредитних закладах з одногорахунку на інший; 2) проведенням взаємного заліку вимог без використанняготівки.
Розмір безготівкового обігу залежитьвід об'єму товарів і послуг в країні; рівня цін; податків, зборів та іншихобов'язкових платежів, що пов'язані з розподілом і перерозподілом ВВП черезфінансову систему;
розвитку кредитної системи і появикоштів клієнтів на рахунках у банках та інших фінансово-кредитних закладах.
Безготівковий обіг охоплює такірозрахунки:
• між підприємствами, організаціями ізакладами різних форм власності, які мають рахунки у кредитних закладах;
• між юридичними і фізичними особами ікредитно-фінансовими закладами для отримання і повернення кредиту;
• між юридичними і фізичними особами упроцесі виплат заробітної плати, доходів і повернення кредиту;
• між державним бюджетом і юридичнимита фізичними особами щодо сплати податків, зборів і інших обов'язковихплатежів, а також отримання бюджетних коштів.
Залежно від економічного змістубезготівкових розрахунків розрізняють безготівкові розрахунки у товарнихопераціях і за фінансовими зобов'язаннями. До першої групи відносятьбезготівкові розрахунки за товари і послуги та виконані роботи, а до другої — платежі до бюджету і позабюджетних фондів, погашення банківських позичок,оплати процентів за користування кредитом, розрахунки із страховими компаніями.
До безготівкових розрахунків належать:
1) ведення банківських депозитів нарахунках клієнтів, використання яких здійснюється за допомогою чеків,жиронаказів, кредитних карток, електронних переказів;
2) використання векселів, сертифікатів,а в ряді країн і інших зобов'язань і вимог.
Безготівкові розрахунки маютьнадзвичайно важливе економічне значення: чим ширшого розмаху набуваютьбезготівкові розрахунки, тим меншою стає потреба у готівкових коштах, тим швидшездійснюється кругообіг коштів та меншими є суспільні затрати обігу.
Між готівковим і безготівковим обігамиіснує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність: гроші у процесі обслуговуванняреалізації товарі в і обслуговування нетоварних розрахунків та платежівпостійно переходять з однієї форми (готівки) у іншу (депозит у банку) інавпаки. При цьому надходження безготівкових коштів на рахунки у банку єобов'язковою умовою для видачі грошей готівкою. Тому безготівковий обіг єневіддільним від обігу готівкових коштів, а в сукупності вони утворюють єдинийгрошовий обіг країни, у якому циркулюють однакові гроші одного найменування. Цеозначає помилковість спроб зробити роздільний обіг готівкової маси ібезготівкового обігу, що практикувалися у економіці радянського типу. Вони лишепідривали єдність грошового обігу, вносили у нього додаткову суперечність іпривели до нездатності підтримувати стабільність економіки і грошей.
В умовах переходу на ринкові засадиіснуюча система управління готівковим обігом в цілому є централізованою таадміністративною. Зокрема, складання прогнозів касових оборотів (починаючи відсуб`єктів господарювання і закінчуючи Національним банком України) єтрудомістким і тривалим процесом, кількість показників та відповіднихрозрахунків досить значна, недостатньо аналізується стан і динаміка готівковогообігу в регіонах у зв`язку з економічною ситуацією, яка там склалася. Більшчіткою має бути взаємодія з Банкнотно-монетним двором при видачі йому замовленьна виробництво грошових білетів на основі відповідних прогнозних розрахунків.
Окремі недоліки у практиці ведення касовихоперацій пояснюється певною мірою тим, що Інструкцією № 1 «З організаціїемісійно-касової роботи в установах банків України» не передбаченорозмежування функцій регіональних управлінь НБУ та комерційних банків, а такожєдиного порядку виконання комерційними банками операцій зі зберігання цінностейу депозитних сховищах і операцій з приймання комунальних та інших платежів віднаселення тощо.
Комерційним банкам бракує ретельності уроботі з відсортування зношених банкнот через відсутність єдиних параметрівзношеності банкнот та реальних стимулів для проведення такої роботи.
Украй негативним фактом у справіполіпшення організації здійснення операцій з готівкою є відсутність комплексногопідходу до проблеми обробки готівки, починаючи від її виробництва і випуску вобіг до обробки в Національному банку України і комерційних банках та упозабанківській сфері. Це веде до зростання витрат на виробництво грошей та їхобіг, збільшення чисельності обслуговуючого персоналу, пов`язаного з обробкоюготівки, зменшення швидкості обігу грошей, зниження рівня захисту грошовихзнаків від підробки, посилення вірогідності зловживань із боку обслуговуючогоперсоналу, звуження можливостей банку щодо надання клієнтам різноманітнихпослуг тощо.
Істотним фактором, що негативно впливає нарозвиток готівкового обігу, є недосконалість законодавчої і нормативної бази,якою регулюється більшість етапів обігу готівки. В установленому порядку маютьбути розроблені нові або вдосконалені існуючі законодавчі та нормативнідокументи, які б створили необхідну нормативно-правову базу цілеспрямованоговпровадження в практику концептуальних положень щодо створення ефективноїсистеми управління готівковим обігом у країні.
Потребують нормативно-правовоговрегулювання такі питання, як:
— визначення критеріїв зношеності банкнотта порядку їх сортування в банківській системі України на придатні дляподальшого обігу і зношені;
— правила визначення зношеної готівки вбанківській системі України, порядок їх обробки, знищення та утилізації;
— правила виявлення фальшивих банкнот угрошовому обігу України; законодавче визначення порядку організації роботи зфальшивими грошима;
— порядок обандеролення і пакуванняготівки в банківських установах України на різних технологічних процесах їїобробки;
— порядок обробки і формування готівкипідприємствами позабанківської сфери при її здаванні до банківських установ;
— порядок відшкодування сум при виявленніу процесі контрольних перевірок недостач та неякісних грошових білетів увкладеннях Банкнотно-монетного двору;
— порядок виконання комерційними банкамидепозитних операцій та операцій із приймання комунальних платежів віднаселення;
— порядок організації зберігання цінностейу депозитаріях установ комерційних банків.
Вдосконалення роботи, пов`язаної зорганізацією готівкового обігу в Україні слід проводити за такими напрямками:
1. Прогнозування грошової емісії тапотреби в готівці.
Головна мета прогнозування готівкової маси- визначення на підставі основних напрямів грошово-кредитної політики іпоказників соціально-економічного розвитку країни необхідного для нормальногота безперебійного функціонування економіки обсягу готівки.
Мета прогнозування готівкової емісії — визначення необхідних обсягів виробництва банкнот і монет наБанкнотно-монетному дворі НБУ. Воно здійснюється в кілька етапів:
— на першому етапі визначається необхіднийобсяг емісії готівки як у цілому в Україні, так і в розрізі областей;
- на другому етапі визначається потреба увипуску готівки на заміну зношених банкнот та загальна потреба у випускубанкнот за номіналами;
— на третьому етапі (з урахуваннямнаявних запасів готівки у резервних фондах) визначається кількість банкнот імонет за номіналами, яку необхідно замовити для виробництва грошей наБанкнотно-монетному дворі.
2. Виробництво грошових знаків.
Виробництво грошових знаків національноївалюти — гривні здійснюється на основі повного технологічного циклу навідповідних виробничих потужностях Банкнотно-монетного двору НБУ іззастосуванням прогресивних технологій і сучасного обладнання.
Для забезпечення виготовлення якіснихгрошових знаків, що відповідають вимогам затверджених зразків,Банкнотно-монетний двір створює технологію виготовлення грошей, яка виключаєможливість потрапляння до складу готової продукції бракованих грошей.
З метою децентралізації управлінняготівковим обігом у країні, забезпечення оперативного і безпосередньогоефективного регулювання взаємовідносин із комерційними банками регіональні управління Національного банку України наділяються правами самостійногорозпорядження готівкою, яка зберігається в їхніх сховищах і в оборотній касі, — передача банкнот і монет зі сховища до оборотної каси та з оборотної каси досховища, здійснення підкріплень комерційних банків готівкою з оборотної каси заїхніми заявками, приймання надлишків готівки від комерційних банків.
3 Організація готівковогообігу
У позабанківській сфері політикаНаціонального банку України з питань готівкового обігу має спрямовуватися впершу чергу на:
— забезпечення оптимальної кількості таструктури грошових знаків в обігу та своєчасне вилучення з обігу зношених,пошкоджених та підробних банкнот і монет;
— проведення гнучкої, виваженої політикищодо організації готівкових розрахунків для активізації підприємницькоїдіяльності;
— постійно здійснювати аналіз руху готівкиу значних сумах за рахунками клієнтів виключаючи можливість проведеннясумнівних і некоректних операцій;
— надання права комерційним банкамсамостійно встановлювати тарифи на розрахунково-касове обслуговування клієнтівбез обмеження їх граничного рівня;
— поступову передачу функцій контролю задотриманням суб`єктами господарювання касової дисципліни органам Державноїподаткової адміністрації;
— скорочення готівкових розрахунків наоснові розширення обсягів безготівкових платежів населення в сфері торгівлі,послуг шляхом створення національної системи масових електронних платежів,використання розрахункових чеків, векселів, акредитивів тощо та здійсненнясоціальних виплат населенню через установи банків;
— сприяння автоматизації та механізаціїкасових операцій, здійснюваних суб`єктами господарювання в торгівлі та іншихсферах обслуговування;
— розроблення ефективних санкцій запорушення суб`єктами господарювання правил готівкового обігу та застосуваннядійових економічних важелів для запобігання таких порушень.
Задача 1
Маємо наступнідані:
1. Грошова база (MB0)–450
2. Коефіцієнтдепонування (СR) – 0,4
3. Норма обов’язковихрезервів (HR) – 0,2
4. Норманадлишкових резервів (ЕR)– 0,05
5. Показники післязміни:
MB1 –500
CR1 –0,25
HR1 –0,3
6. Обсяг збільшенняМ1, який треба здійснити за рахунок зміни МВ — 300
7. Обсяг збільшення М1, якийтреба здійснити за рахунок зміни HR – 30
Розв’язання
Модель пропозиції грошей:
М1 = mМВ
де, МВ – грошова база, m – грошовиймультиплікатор.
МВ = С + R
де, С – готівка, R – банківськірезерви.
Знайдемо m заформулою:
/> = (0,4 + 1): (0,4 +0,2 + 0,05) = 2,15
де,
СR – коефіцієнтдепонування, HR — норма обов’язкових резервів, ЕR — норма надлишкових резервів.
В нашому прикладі:
MB0 =450 млн. грн.
HR = 0,2
ЕR = 0,05
М1 = 450х 2,15 = 967,5 млн. грн.
При зміні МВ на 50млн. грн. (500 – 450 = + 50 млн. грн.)
CR1 –0,25
HR1 –0,3
ЕR = 0
/> = (0,25 + 1): (0,25 +0,3 + 0) = 2,27
DМ1 = (450 + 50) х 2,27 – 967,5 = 167,5 млн. грн.
DМ1 = 50 х 2,27 = 113,5 млн. грн.
DМВ = 500: 2,7 = 220,2 млн. грн.
Обсяг збільшення М1,який треба здійснити за рахунок зміни МВ — 300
DМ1 = 50 х 2,15 = 107,5 млн. грн.
Обсяг збільшення М1,який треба здійснити за рахунок зміни HR – 30
/> = (0,4 + 1): (0,4 +0,3 + 0,05) = 1,87
DМ1 = 50 х 1,87 = 93,5 млн. грн.
Задача2
Розрахувати цінуоблігації, якщо:
Номінальна вартість600
Відсотковий дохід25 %
Кількість років допогашення - 4
Ставка відсотка 30%
Відповідь
/>
де, І – річнасплата процента або купона;
М – сума погашенняоблігації (номінальна вартість);
К – ставкапроценту;
n – кількість роківдо погашення.
(600х0,25): (1 +0,3)1 + (600х0,25): (1 + 0,3)2 + (600х0,25): (1 + 0,3)3+ (600х0,25): (1 + 0,3)4+ 600: (1 + 0,3)4 = 150:1.30 + 150:1.69 + 150: 2.20 + 150: 2.86 + 600: 2,86 = 535грн.
Цена облігації – 535 грн.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України “Про банки ібанківську діяльність”.
2. Гальчинський А. Теорія грошей,- Київ: “Основи”, 2006р.
3. Голуб А., Семенюк Л., СмовженкоТ. Гроші. Кредит. Банки. Львів. «Центр Європи» 1997. с. 24-26.
4. Деньги. Кредит. Банки. под ред.О.И. Лаврушина, М. Финансы и статистика. 20068. с.15-36.
5. Ковальчук В. Основи економічноїтеорії. — Тернопіль, 2007 р.
6. Лагутін В.Д. Гроші та грошовийобіг: навчальний посібник. — Київ: Товариство “Знання”, 2007 р.
7. Лютий І.О. Грошово – кредитнаполітика в умовах перехідної економіки. — Київ: “Атіка”, 2000 р.
8. Науменкова С.В. Проблемы сбалансированности денежного рынкаУкраины. К., «Наукова думка». 1997. с. 12.
9. Общая теория денег и кредитапод ред. Е.Ф.Жукова, М.,«Юнити». 2005. с. 99-102.
10. Поляков В.П., Московкина Л.А.Основы денежного обращения и кредита М., Инфра-М. 2007. с. 6-20.
11. Потійко Ю.А Розподілбанківських активів в Україні. // Фінанси України 2002 р. № 6, с. 87.
12. Савлук М.І., Мороз А.М. Грошіта кредит К.,«Либідь» 2006. с.46-71