1. Організація, методи івиди бюджетного фінансування
1.1 Поняття бюджетного фінансування та йогоорганізація
Мета виконання видаткової частини бюджету – це фінансуваннязаходів, затверджених в бюджеті протягом бюджетного року.
Фінансування із бюджету – це перерахування коштів напоточні/реєстраційні бюджетні рахунки розпорядників коштів з єдиногоказначейського рахунка або рахунка місцевого бюджету, які відкриті вбанківських установах і в органах казначейства.
Фінансування із бюджету здійснюється на основі двох основнихпринципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів.Принцип плановості означає обов'язкову умову законодавчого затвердження данихвидатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядниківкоштів використовувати виділені кошти за їхнім цільовим призначенням.
Організація фінансування покладена на фінансовий орган. якийздійснює виконання даного бюджету. Банки здійснюють перерахування бюджетнихкоштів тільки на основі їхніх розпоряджень. У процесі фінансування фінорганиздійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів.
Керівники установ та організацій, які одержують в своєрозпорядження бюджетні асигнування (планові суми, в межах яких можутьпроводитись видатки із бюджету) називаються розпорядниками коштів. Розрізняютьтри ступені розпорядників коштів:
Головні, другого, третього ступеня. За обсягом наданих їм прав,обов'язків і відповідальності розпорядники коштів поділяються:
· по державному бюджету на три ступеня – головних, другого,третього;
· по місцевих бюджетах – на два ступеня: головних і третього.
Поділ розпорядників коштів на ступені по тому чи іншому бюджетузалежить від структури управління галуззю народного господарства чисоціально-культурних установ.
Головними розпорядниками бюджетних коштів по Державному бюджету єміністри і керівники інших центральних відомств установ), по місцевих бюджетах– керівники управлінь (відділів) обласних, міських і районних Рад народнихдепутатів; по міських, міст районного підпорядкування, по сільських і селищнихбюджетах – голови цих Рад.
До розпорядників коштів другого ступеня відносяться керівникипідвідомчих міністерствам і відомствам органів управління, яким в свою чергупідпорядковані окремі підприємства, організації та установи.
Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники установ,організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступенярозпорядникам бюджетних коштів (призначень).
Наприклад, усі органи фінансової системи фінансуються за рахунокДержавного бюджету, а їх керівники є розпорядниками асигнувань: міністрфінансів України – головним розпорядником коштів, начальники обласних, міських,міст Києва і Севастополя, фінансових управлінь – розпорядники коштів другогоступеня, а завідувачі районних і міських, міст обласного підпорядкуванняфінансовими відділами – розпорядниками коштів третього ступеня.
Розподіл розпорядників коштів по місцевих бюджетах на два ступеняобумовлено тим, що місцеві органи управління галуззю діляться на дві ланки. Так,наприклад, районний відділ освіти очолює керівник відділу, який є головнимрозпорядником бюджетних коштів, він має в своєму підпорядкуванні школи,директори яких вважаються розпорядниками коштів третього ступеня, їм наданоправо самостійно розпоряджатись бюджетними коштами.
Фінансування із бюджету може здійснюватися відповідно до двох схем1 і 2.
У процесі фінансування із бюджету за схемою 1 фінансові органипов'язані з головними розпорядниками коштів, яким в установах банківвідкривається два бюджетних рахунки: один – на видатки установи, другий – дляпереказу підвідомчим установам і на централізовані видатки.
У процесі фінансування із бюджету за схемою 2 фінансові органипов'язані з розпорядниками коштів трьох ступенів, кожному із яких відкриваютьсяреєстраційні рахунки в фінансових органах.
Фінансування з бюджету здійснюється через банківські установи, яківизначені Кабінетом Міністрів України та Національним банком України.Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України«Про вдосконалення касового виконання Державного бюджету України» від 21 січня1998 року №68 фінансування міністерств і відомств здійснюється органамиказначейства через установи Національного банку України, Державногоекспортно-імпортного банку України, Акціонерно-комерційного агропромисловогобанку «Україна», Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку«Укрсоцбанк», Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку«Промінвестбанк», Поштово-пенсійного банку «Аваль». Рахунки з виконання місцевихбюджетів відкриваються в тих банках, з якими укладають договори відповідні Радинародних депутатів. Ці рахунки можуть знаходитися і в банках, які переліченівище.
Виконання видаткової частини бюджету визначається чіткимдодержанням своїх функцій всіма трьома юридичними особами: фінансовимиорганами, банками і розпорядниками коштів.
1.2 Методи і види фінансування із Державного бюджету
Відомо два методи бюджетного фінансування. Перший – відкриттякредитів – базується на принципі авансування видатків на кредитній основі.Відкриття кредитів не означає перерахування грошових коштів на видатки головнимрозпорядникам коштів. Це дозвіл фінансового органу на видачу коштів, яка потімздійснюється установами банків у межах встановлених видатковим розписом (спеціальнийдокумент) асигнувань. Підставою для відкриття кредитів є розпис видатків.Зазначений метод використовувався в Україні при фінансуванні із Державногобюджету до 1 липня 1993 року.
Сутність другого методу, а саме перерахування коштів з рахункабюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів, полягає у тому, що фінансовийорган здійснює перерахування бюджетних коштів з рахунка бюджету на рахункирозпорядників коштів тільки за наявності їх на даному рахунку в даний момент.
Підставою для перерахування є затверджені в бюджеті суми видатків.Даний метод використовувався в Україні до 1 липня 1993 року тільки прифінансуванні з місцевих бюджетів.
З 1 липня 1993 року відповідно до Указу Президента України «Пропорядок виконання Державного бюджету України» від 18 червня 1993 року №219/93 зметою забезпечення ефективного управління доходами і видатками Державногобюджету, ведення касового порядку його виконання, посилення контролю занадходженням, цільовим і економним їх використанням було вирішено, що Міністерствофінансів України буде здійснювати фінансування видатків у межах наявнихфінансових ресурсів у Державному бюджеті України. Це означало, що з цьогомоменту в Україні почав застосовуватися єдиний метод бюджетного фінансування – перерахуваннякоштів з рахунка бюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів. Наприкінці1995 року в Україні. було утворено Державне казначейство України, до якогопротягом 1996 року і перейшла функція організації та здійснення фінансування ізДержавного бюджету.
Відповідно до Інструкції «Про порядок касового виконанняДержавного бюджету за видатками», затвердженої наказом Державного казначействаУкраїни в березні 2000 року, фінансування із Державного бюджету можездійснюватися:
· за відомчою структурою;
· шляхом оплати витрат (оплати рахунків і видачі готівкою).
Основним, первинним документом для здійснення фінансування ізбюджету виступає платіжне доручення за формою 0401001.
Здійснення видатків та оплата витрат проводяться органамиДержавного казначейства при наявності даних про територіальне розташуваннямережі установ, підприємств і організацій на відповідній території та напідставі затверджених кошторисів доходів і видатків та планів асигнувань.Фінансування видатків Державного бюджету Державне казначейство України проводитьшляхом переказу коштів територіальним управлінням Державного казначейства.
ДКУ доводить до ГРК затверджені обсяги фінансування відповідно докодів бюджетної класифікації. ГРК розподіляє їх між підвідомчими установами іподають до ДКУ розподіл бюджетних коштів по областях у розрізі підвідомчихустанов, підприємств, організацій та кодів бюджетної класифікації. Розподілкоштів складається у двох примірниках, реєструється в журналі реєстраціїрозподілу коштів та підписується керівником і головним бухгалтером, підписияких скріплюються відбитком печатки. Один примірник розподілу коштівпередається до управління оперативно-касового планування видатків ДКУ, другий –залишається у головного розпорядника, а витяг з розподілу коштів передаєтьсяголовним розпорядником коштів нижчестоящим розпорядникам. Отримані розподіликоштів управління оперативно-касового планування видатків ДКУ перевіряє ігрупує по територіях (на рівні області), після чого складаються в двохпримірниках реєстри на здійснення видатків по відповідній території. Напідставі розподілу коштів та реєстрів на здійснення видатків управлінняоперативно-касового планування видатків складає розпорядження на перерахуваннякоштів. Розпорядження складається у двох примірниках, реєструється в журналіреєстрації та затверджується Головою Державного казначейства України(заступником міністра фінансів).
Перший примірник розпорядження та реєстрів на здійснення видатківпо територіях передається до управління бухгалтерського обліку та звітності,другий – залишається в управлінні оперативно-касового планування видатків.Управління бухгалтерського обліку та звітності звіряє суми фінансування ззалишками не використаних асигнувань, після чого погоджений примірникрозпорядження передається операційно-контрольному управлінню для перерахуваннякоштів за призначенням.
Перевірений реєстр на здійснення видатків передається засобамителекомунікаційного зв'язку відповідному управлінню Державного казначейства.
На підставі розпорядження операційно-контрольне управління складаєплатіжні доручення на переказ коштів територіальним управлінням Державногоказначейства та розпорядникам коштів. Територіальні управління Державногоказначейства доводять до розпорядників коштів на рівні області отриману сумуфінансування. Взаємовідносини органів Державного казначейства і розпорядниківкоштів на рівні області організовуються в такому ж порядку, як івзаємовідносини ДКУ та ГРК.
Оплата витрат проводиться як шляхом безготівкового здійсненняплатежів безпосередньо на користь суб'єктів господарської діяльності,організацій та установ, що виконали роботи або надали послуги розпорядникамкоштів, так і шляхом надання дозволу на отримання готівки в установах банків націлі, передбачені в кошторисах доходів та видатків розпорядників коштів. Дляобліку витрат розпорядників коштів на їх ім'я в органах Державного казначействавідкриваються реєстраційні рахунки. Реєстраційні рахунки – це рахунки, яківідкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам бюджетних коштівдля обліку доходів і видатків (з 1 січня 2000 року розпорядникам коштіввідкриваються реєстраційні та спеціальні реєстраційні рахунки, що пов'язано звпровадженням загального і спеціального фонду Державного бюджету України).Порядок відкриття реєстраційних рахунків зазначений в «Інструкції про відкриттяреєстраційних рахунків органами Державного казначейства України», затвердженоїнаказом ГУДКУ №32 від 9 квітня 1997 року. До кожного реєстраційного рахунка вопераційно-контрольному управлінні (операційному відділі управління, відділібухгалтерського обліку та звітності відділення) ДКУ відкриваються особовікартки, які містять інформацію про виділені бюджетні кошти на оплату витрат,суми їх використання та залишку.
У міру зарахування коштів на бюджетний рахунок па підставі випискиз установи банку та реєстрів на здійснення видатків операційно-контрольнеуправління (операційний відділ, відділ бухгалтерського обліку та звітності) ДКУзаписує кошти, що надійшли, на реєстраційні рахунки розпорядників коштів. Післяцього складаються меморіальні ордери в двох примірниках з обов'язковимзазначенням мети, на яку надійшли кошти з Державного бюджету, кодів їхбюджетної класифікації, дати і підпису виконавця. Перший примірникмеморіального ордера з виписками видається розпоряднику коштів, другий – залишаєтьсяв операційно-контрольному управлінні (операційному відділі; відділібухгалтерського обліку та звітності). Одночасно з цим в особових карткахрозпорядників коштів робиться позначка про кошти, виділені на здійсненнявитрат.
Після отримання виписки з реєстраційного рахунка розпорядниккоштів протягом операційного дня подає до органу ДК необхідні розрахунковідокументи для проведення витрат (рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортнінакладні, трудові угоди, договори на виконання робіт, акти виконаних робіттощо) і платіжні доручення. На підставі цих документів відповідний орган ДКперераховує кошти за надані послуги, виконані роботи безпосередньо суб'єктамгосподарської діяльності.
Для одержання коштів готівкою (на заробітну плату, стипендії,службові відрядження тощо) уповноважений отримувати її подає доопераційно-контрольного управління (відділу обліку лімітів видатків та контролюза виконанням кошторисів територіальних органів казначейства) ДКУ заявку навидачу готівки та дотримання грошового чека. Заявка виписується розпорядникомкоштів на особу, з якою у нього укладено договір про повну матеріальнувідповідальність і яка має право отримувати і видавати кошти. При отриманнізаробітної плати та прирівняних до неї платежів разом із заявкою подаються платіжнідоручення на перерахування сум прибуткового податку з громадян, сум нарахуваньдо фонду соціального страхування та сум страхових внесків до Пенсійного фонду.Чек виписується на ім'я особи, яка вказана в заявці на отримання грошовогочека.
На підставі належно оформленого грошового чека уповноважена особарозпорядника коштів отримує готівку з відкритого в установі банку бюджетногорахунка органу ДК. Невикористана готівка повертається на цей же бюджетнийрахунок за спеціальними документами. В них обов'язково вказується номервідповідного реєстраційного рахунка.
1.3 Організація фінансування із місцевого бюджету
Фінансування видатків з місцевих бюджетів шляхом перерахуваннякоштів з поточного рахунка бюджету на поточні бюджетні рахунки розпорядників коштівздійснюється на основі розпорядження бюджетного відділу (інспекції) – форма №5з допомогою платіжних доручень за формою 0410001. Бухгалтерія фінансовогооргану виписує платіжне доручення в 3-х примірниках і представляє в установубанку, який обслуговує даний фінансовий орган.
Перший примірник залишається в банку як основа для перерахуваннякоштів (підписується начальником фінансового відділу, головним бухгалтером іскріплюється печаткою); другий – передається головному розпоряднику коштів якповідомлення про перерахування коштів; третій – повертається фіноргану якпідтвердження про виконання доручення. Якщо фінансовий орган і головногорозпорядника коштів обслуговують установи різних банків (або різні установиодного банку), то платіжне доручення виписується в 2-х примірниках. Першийпримірник залишається в банку, який обслуговує даний фінансовий орган, другий –повертається фіноргану. Після одержання платіжного доручення банк, якийобслуговує даний фінансовий орган, починає працювати безпосередньо з установоюбанку, яка обслуговує головного розпорядника коштів через комп'ютерну мережу ідає розпорядження видати кошти одержувачу. Одержувач із допомогою реєструелектронної пошти одержує платіжне доручення і кошти.
2. Регулюванняміжбюджетних потоків
2.1 Бюджетні потоки і їх види
Особливістю касового виконання бюджетів є взаємодія всіх бюджетнихпотоків. Бюджетний поток – це надходження та використання грошових коштів упроцесі виконання бюджету. Для вивчення даного питання необхідно ввести поняттявхідних і вихідних бюджетних потоків (за напрямами руху). Вхідні потоки – цереальний грошовий потік платежів до бюджету, який складається із доходів інадходжень. Під вихідним бюджетним потоком розуміємо реальний грошовий потікплатежів із бюджету, які складаються із видатків і відрахувань. Розмежуємобюджетні потоки на внутрішні і зовнішні (за відношенням до бюджетної системи).Внутрішні бюджетні потоки обмежені рамками бюджетної системи. Вони пов'язані зрухом регулюючих податків, дотацій, субсидій і субвенцій, бюджетних позичоквсередині бюджетної системи, з Державного бюджету в інші ланки бюджетноїсистеми, а також із вилученням коштів на користь Державного бюджету. Зовнішнібюджетні потоки пов'язані з платежами до бюджету платників податків та фінансуванняміз бюджету підприємств, організацій, установ і громадян.
Оптимізація бюджетних потоків дуже важлива для вдосконаленнявзаємовідносин між бюджетами різних рівнів. Державний бюджет регулює як вхідні,так і вихідні грошові потоки. Розглянемо внутрішні бюджетні потоки.
2.2 Регулюючі загальнодержавні податки
За способом зарахування до бюджету доходи поділяються назакріплені і регулюючі. В сучасній економічній літературі немає єдиної точкизору щодо визначення даних понять.
Для системи розподілення доходів бюджетів на закріплені ірегулюючі, яка діє зараз в Україні, правомочні такі визначення: до закріпленихвідносять ті доходи, які повністю зараховуються до бюджету або по затвердженихнормативах зараховуються до відповідного бюджету протягом визначеного періодучасу. До регулюючих відносять ті доходи, по яких роблять відрахування донижчестоящих бюджетів, маючи на увазі мету їх збалансування. Щодо законодавчогозакріплення визначень цих понять, то його немає ані в Законі «Про бюджетнусистему України», ані в інших законодавчих документах.
Нормативи відрахувань від загальнодержавних регулюючих податківвстановлюються і затверджуються щорічно при затвердженні Державного бюджетуВерховною Радою України.
Встановлення стабільних і діючих нормативів відрахувань відрегулюючих податків було і залишається найактуальнішою проблемою бюджетноїсфери.
Розмежування регулюючих загальнодержавних податків здійснюєтьсятакож при виконанні бюджету протягом бюджетного року. До 1998 року ця функціябула покладена на установи банків, які здійснювали касове виконання бюджету. З1998 року цю функцію виконує Державне казначейство України.
Протягом бюджетного року, коли йде виконання бюджетів усіх рівнів,при розмежуванні цих податків не завжди здійснюється пряме перерахуваннямісцевим бюджетам в день надходження цих податків на рахунок казначейства, взв'язку з цим ці суми відносяться на взаємні розрахунки між Державним імісцевими бюджетами.
2.3 Бюджетні трансферти і порядок їх виділення та перерахування
Згідно з міжнародно визнаною термінологією бюджетні дотації,субсидії і субвенції – це три види прямих бюджетних трансфертів. Трансфертніплатежі – це передача доходів, які не потребують будь-яких прямих відповіднихпослуг економічного характеру.
Бюджетні трансферти – це трансфертні платежі, які передаютьсябюджетам. Згідно з міжнародно визнаною термінологією:
Бюджетна дотація – незв'язаний, загальний, безумовний, генеральнийтрансферт.
Бюджетна субсидія – зв'язаний, спеціальний, умовний трансферт, щоне вимагає участі у фінансуванні з боку отримувача.
Бюджетна субвенція – зв'язаний, спеціальний, умовний трансферт,який надається при певній участі у фінансуванні з боку отримувача.
В Україні серед економістів ведеться робота щодо чіткогорозмежування видів бюджетних трансфертів. Аналіз застосування бюджетнихтрансфертів дає можливість дати наступні визначення:
Бюджетна дотація – це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетомнижчестоящому при недостатній кількості у нього власних доходів для покриттязапланованих видатків (для збалансування бюджету). Дотація не має цільовогопризначення.
Бюджетна субсидія – це грошова допомога, яка надається вищестоящимбюджетом нижчестоящому на певну ціль, тобто для фінансування конкретноїустанови або заходу.
Бюджетна субвенція (вид субсидії) – це грошова допомога, яканадається вищестоящим бюджетом нижчестоящому на певну ціль і на основі пайовоїучасті у фінансуванні.
Перерахування бюджетних трансфертів здійснюється на основіплатіжних доручень. Проходження документів здійснюється аналогічно проходженнюдокументів при перерахуванні бюджетних коштів на видатки.
2.4 Бюджетні позички: порядок видачі та погашення
У процесі виконання бюджету в окремих ланках місцевих бюджетівможе утворюватися касовий розрив. Він може бути плановим, коли об'єктивно незбігаються терміни фінансування з бюджету встановлених видатків і одержаннядоходів, а також при запланованому дефіциті, і позаплановим – внаслідокневиконання плану з надходження доходів і допущення перефінансування заокремими видами видатків.
Для покриття касових розривів у місцевих бюджетах призначені,насамперед, кошти оборотної касової готівки, суму якої встановлюють,затверджуючи бюджет. У тих випадках, коли коштів оборотної касової готівки недосить, даний бюджет може одержати позичку від вищестоящого бюджету.
Позички, які надає один бюджет іншому, називають бюджетними. Вонибезпроцентні, мають суто цільовий характер – призначені для покриття тимчасовихкасових розривів.
Бюджетні позички може надати тільки вищестоящий бюджетнижчестоящому, безпосередньо пов'язаному з ним. Так сільські й селищні бюджетиодержують позички з районного бюджету, районні – з обласного, обласні – зДержавного бюджету.
Бюджетні позички короткострокові – надаються терміном максимальнона рік і мають бути погашені до 31 грудня, тобто до кінця бюджетного року.Бюджетні позички надають тільки в розмірах, які не перевищують фактичнупотребу, тобто на суму утвореного касового розриву.
Бюджетну позичку відображають одночасно на балансі двох бюджетів:вищестоящого – як надану і нижчестоящого – як одержану, при цьому на балансіодного бюджету можуть бути як позички надані, так і одержані. Наприклад,обласний бюджет одержав позичку від Державного і надав її нижчестоящим районнимбюджетам для покриття касових розривів.
Право вирішувати питання про надання позички мають органи державногоуправління, які в свою чергу можуть передати його відповідним фінансовиморганам. Так, міністру фінансів надано право вирішувати питання про наданняпозичок з Державного бюджету. Право надання позичок з місцевих бюджетів маютьвиконавчі органи Рад народних депутатів, які можуть також передати йогофінансовому органу.
Первинними документами, якими оформляють надання й погашеннябюджетних позичок, є платіжні доручення.
Для одержання позички виконком (держадміністрація) місцевої Радинародних депутатів звертається з клопотанням до вищестоящого виконкому або доКабінету Міністрів України (держави), а у відповідних випадках до фінансовогооргану, який має вправо видавати позички. Повний перелік документів, щонадаються з метою отримання бюджетної позички, наступний:
1. Лист-заявка виконавчого органу місцевої влади, де обґрунтовуютьсянеобхідність надання позички та умови її повернення.
2. Розрахунок обсягу бюджетної позички у зв'язку з тимчасовим касовимрозривом бюджету адміністративно-територіальної одиниці.
3. Довідка про виконання показників бюджетуадміністративно-територіальної одиниці за звітний період поточного року.
4. Дані про динаміку бюджетної заборгованості за попередні 12 місяцівта заборгованості за неповернутими бюджетними позичками починаючи з моменту їївиникнення.
5. Стан заборгованості підприємств зі сплати податків і зборів добюджету за основними дохідними джерелами та дані щодо втрат бюджету.
6. Заходи щодо додаткової мобілізації доходів бюджету та економії увидатках.
7. Стан взаєморозрахунків з Державним бюджетом України за період, щопередує наданню позички.
Фінансовий орган, який здійснює виконання того бюджету, з якогобуде надана позичка, перевіряє доцільність надання позички, встановлює термінїї погашення. Надання позичок здійснюється на підставі відповідних рішень.Вищестоящий фінансовий орган здійснює контроль за вчасним погашеннямзаборгованості по позичці. Прострочену заборгованість списують з рахунканижчестоящому бюджету у встановленому порядку черговості здійснення(проведення) видатків.
Документообіг платіжних доручень, пов’язаний із наданням позичок.Вищестоящий фінансовий орган виписує платіжне доручення про надання позички вчотирьох примірниках і подає його в установу банку, яка обслуговує цейфінансовий орган.
Установа банку виконує перерахування коштів із даного бюджету нарахунок бюджету, який одержує позичку, і як підставу для цього перерахуваннязалишає у себе перший примірник платіжного доручення. Другий примірник повертаєтьсядо фінансового органу і є первинним документом для обліку позичок наданих.Третій і четвертий примірники надсилають в установу банку, яка обслуговуєнижчестоящий фінансовий орган. Ця установа банку зараховує позичку на рахунокбюджету, який її одержує, і залишає у себе третій примірник як підставу длязарахування. Четвертий примірник направляють у фінансовий орган, що здійснюєвиконання бюджету, який одержує позичку. Він є повідомленням про одержанняпозички і є первинним документом для її обліку.
Якщо рахунки бюджетів, що надають і одержують позичку, перебуваютьв одній установі банку, наприклад, у разі надання позички з районного бюджетусільському, то платіжне доручення виписують у трьох примірниках: першийзалишається в банку, другий повертається до вищестоящого органу, а третійпередають нижчестоящому фінансовому органу або сільській (селищній) Раді народнихдепутатів.
Документообіг платіжних доручень, пов'язаний із погашенням позичок,аналогічний документообігу у разі надання позичок, тільки здійснюється взворотному порядку – від фінансового органу або сільської (селищної) Ради, щоздійснює виконання бюджетів, які одержують позички.
2.5 Взаємні розрахунки між бюджетами: причини виникнення тапорядок проведення
У процесі виконання бюджету після його затвердження можутьвиникати певні ситуації, які змінюють розподіл доходів і видатків між окремимибюджетами. В результаті цього в одних бюджетів утворюється нестача доходів, а вінших на таку ж суму їх надлишок. Для відновлення збалансованості цих бюджетівміж ними необхідно провести відповідні взаємні розрахунки.
Причини, що викликають порушення збалансованості бюджетів протягомбюджетного року, в результаті чого виникає необхідність взаємних розрахунків,такі:
1) зміна після затвердження бюджету законодавства, яке регламентуєрозподіл доходів і видатків між бюджетами;
2) зміна адміністративно-територіального поділу;
3) передавання з одного бюджету до іншого фінансування певних заходів(наприклад, капітальних вкладень);
4) зміна відомчої підпорядкованості підприємств, організацій таустанов.
Серед цих причин найбільш поширеною є зміна відомчоїпідпорядкованості. Зміни в законодавстві про доходи й видатки бюджету, вадміністративно-територіальному поділі, передача обсягів фінансуваннявідбуваються, як правило, з 1 січня, тобто ці заходи приурочені до початкубюджетного року і, таким чином, можуть бути враховані в процесі складання ізатвердження відповідних бюджетів.
Характер заборгованості, а отже і взаємних розрахунків залежитьвід того, у кого змінюється відомча підпорядкованість – у підприємства чиорганізації, що діють на комерційних засадах, що пов'язане з перерозподіломдоходів, які надходять від них, чи у бюджетних установ, що веде до передачі їхфінансування з одного бюджету в інший. У першому випадку надлишок доходіввиникає в зв'язку із збільшенням надходжень доходів, у другому – в результатіскорочення видатків.
Проведення взаємних розрахунків ґрунтується на таких правилах:
1. Розрахунки проводять тільки між вищестоящими і нижчестоящими, безпосередньопов'язаними в ієрархічній структурі, бюджетами. Наприклад, між державним іобласним бюджетами, між обласним і районними і т. ін. Не можуть проводитисярозрахунки між бюджетами, не пов'язаними безпосередньо в бюджетній системі (міждержавним, наприклад, і районними бюджетами).
2. На взаємні розрахунки відносять усю річну заплановану суму доходівабо видатків, незалежно від того, яка сума коштів надійшла чи скільки їхвитрачено до моменту виникнення розрахунків. При цьому одержану суму доходівабо здійснені видатки передають іншому бюджету. Такий порядок дає змогупротягом бюджетного року віднести відповідні доходи чи видатки тільки на одинбюджет, що створює порівнянність даних, використовуваних у звітності і впроцесі бюджетного планування.
3. Розрахунки за взаємними вимогами мають бути завершені до 31 грудняпоточного року, коли закінчується бюджетний рік.
Взаємні розрахунки враховуються одночасно в двох фінансовихорганах, які виконують бюджети, пов'язані взаємним перерозподілом доходів івидатків.
Підставою для оформлення взаємних розрахунків є відповідні рішенняорганів державної влади і державного управління про зміну відомчоїпідпорядкованості підприємств, організацій і установ чи інші рішення, врезультаті яких виникає необхідність у взаємних розрахунках. Документом, уякому відображають всі необхідні для проведення розрахунків, є «Повідомленняпро взаємні розрахунки» за формою №11. У ньому зазначають загальну суму, якувідносять на взаємні розрахунки; бюджет, який одержує кошти по взаємних розрахунках;бюджет, який передає кошти; підставу. Сума взаєморозрахунків записується покварталах.
Перерахування коштів на погашення заборгованості здійснюють за допомогоюплатіжних доручень, у яких зазначають призначення цих перерахувань.
Документообіг, пов’язаний з перерахуванням коштів на погашеннязаборгованості. «Повідомлення про взаємні розрахунки» (форма №11) виписує учотирьох примірниках вищестоящий фінансовий орган, який безпосередньопов'язаний із органом державного управління, який приймає рішення, що ведуть довиникнення взаємних розрахунків. Перший примірник форми №11 направляють унижчестоящий фінансовий орган, інші три залишаються у вищестоящому фінансовомуоргані.
Подальший документообіг пов'язаний з перерахуванням коштів напогашення заборгованості. Платіжні доручення виписує в чотирьох примірникахбухгалтерія того фінансового органу, у якого виникає заборгованість привиконанні бюджету. Платіжні доручення направляють в установу банку, якаобслуговує даний фінансовий орган. Перший примірник платіжного дорученнязалишається в даній установі банку як підстава для перерахування коштів. Другий– повертають у фінансовий орган з позначкою про виконання доручення. Рештупримірників направляють в установу банку, яка обслуговує той фінансовий орган,з яким ведуться розрахунки; третій – залишається в банку як підстава длязарахування грошових коштів на рахунок бюджету; четвертий – передають уфінансовий орган як повідомлення про надходження коштів на погашеннязаборгованості по взаємних розрахунках.
2.6 Вилучення коштів на користь Державного бюджету
Практика вилучення коштів із місцевих бюджетів на користьДержавного бюджету застосовується в Україні із 1994 року. Надлишки коштівмісцевих бюджетів визначаються при складанні місцевих бюджетів, суми яких затверджуютьсяпри прийнятті Закону про Державний бюджет на наступний бюджетний рік. АналізЗаконів про Державний бюджет України дозволяє зробити висновок, що вилученнякоштів здійснюється з бюджетів Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської,Донецької, Запорізької, Одеської, Полтавської, Харківської областей, м. Києва.Мова йде про економічно розвинуті території із значним потенціалом. Вилученнякоштів здійснюється протягом бюджетного року в процесі виконання бюджету задопомогою платіжного доручення. Але не завжди суми, які затверджує ВерховнаРада України, надходять до Державного бюджету. Так, в 1994 р. доДержавного бюджету надійшло 14,3% планової суми, в 1995 р. – 69,2%, в 1996 р.– 68,5%, в 1997 р. – 76,5%. Цифри про суми, які не надійшли – 85,7%, 30,7%,31,5%, 23,5% відповідно – свідчать про труднощі, які виникають у процесівиконання місцевих бюджетів. Недоодержані суми знаходять своє відображення ущорічній звітності Держказначейства.
Основні напрямки реформування Державного казначейства України іказначейської системи касового виконання Державного бюджету України
Створення Державного казначейства в Україні обумовленонеобхідністю мати таку управлінську структуру органів, яка б дозволила уникнутизатримки платежів, викривлення даних обліку і звітності з виконання бюджету тазабезпечила ефективне використання бюджетних коштів.
Згідно з концепцією розвитку органів казначейства досягнути цієїмети можна шляхом:
· консолідації коштів Державного бюджету на рахунках Державногоказначейства, відкритих в установах Національного банку України;
· цільового направлення бюджетних коштів тільки на підставі данихпозабалансового казначейського обліку зобов'язань розпорядників;
· створення автоматизованої системи бухгалтерського обліку натрансакційній основі, завдяки якій кожен платіж, кожна казначейська операціязнаходять відображення в обліковій системі.
Виходячи з необхідності оптимізації процесу управління грошовимикоштами Державного бюджету розроблено принципово нову модель функціонуванняДержказначейства, засновану на принципах, прийнятих для банківської системи.Вона дозволяє консолідувати бюджетні рахунки на єдиному казначейському рахунку,відкритому в НБУ, і, відповідно, позбавитись ризиків при зберіганні бюджетнихкоштів.
Вводиться кореспондентський рахунок, який буде виконувати ті жфункції, що і поточний рахунок підприємства, але із врахуванням такоїспецифіки:
1) усі платежі, що здійснюються через кореспондентський рахунокДержавного казначейства, є розрахунками тільки по операціях з виконаннябюджетів та управління бюджетними ресурсами;
2) через кореспондентський рахунок також здійснюються платежі поутриманню органів Державного казначейства та зберігається їх залишки якзвичайної бюджетної установи – розпорядника коштів Державного бюджету України;
3) кількість кореспондентських рахунків, відкритих на ім'я органівДержавного казначейства, залежить від концепції управління коштами Державногобюджету і визначення юридичного статусу відповідних рівнів структури Державногоказначейства України.
На сьогодні здійсненню ефективного управління бюджетними ресурсамизаважає наявність великої кількості рахунків казначейства, розпорошених поуповноважених банках, а також те, що розподіл бюджетних коштів здійснюється безврахування зобов'язань розпорядників бюджетних коштів.
У Державному казначействі автоматизовані не всі процедуривиконання Державного бюджету, в деяких випадках здійснюється ручна обробкабанківських виписок, інших первинних бухгалтерських документів для отриманнябухгалтерської, оперативної та статистичної звітності. Це унеможливлюєоперативне складання звітності про виконання Державного бюджету, яка бзабезпечувала прозорість бюджетного процесу та відповідала міжнароднимстандартам.
Існує також проблема з ідентифікацією надходжень власних коштів якчастини спеціального фонду Державного бюджету для правильного віднесення їх навідповідні рахунки розпорядників коштів та врахування в дохідній частиніДержавного бюджету.
З метою консолідації коштів Державного бюджету в НБУ всі рахункиорганів Держказначейства мали бути переведені з установ уповноважених банків доустанов НБУ. Через відсутність в районах філій Національного банку України,рахунки, відкриті на ім'я районних та міських відділень Держказначейства вкомерційних банках, передбачалося перевести до обласних управлінь НБУ. Оскількивищезгадане питання не було вирішене, виникла потреба пошуку нових підходів,одним з яких є перегляд статусу Держказначейства по відношенню до банківськоїсистеми держави.
З цією метою прийнята спільна постанова Кабінету Міністрів Українита Національного банку України від 15 вересня 1999 р. №1721 «Про створеннявнутрішньої платіжної системи Державного казначейства», яка передбачає наданняДержказначейству України статусу учасника системи електронних платежів НБУ (СЕПНБУ) та створення Внутрішньої платіжної системи Держказначейства (ВПС ДК).
Діюча на сьогодні бухгалтерська модель казначейського виконаннябюджету передбачає функціонування органів Держказначейства як клієнтабанківської системи, на ім'я якого фізично та юридично рахунки відкрито вустановах уповноважених банків. У свою чергу, органи Державного казначействаобслуговують клієнтів – розпорядників та отримувачів бюджетних коштів. Цеобумовлює ведення внутрішнього обліку в органах Державного казначейства зареєстраційними рахунками розпорядників бюджетних коштів після отриманнябанківської виписки. При цьому використовується план рахунків бухгалтерськогообліку виконання державного та місцевих бюджетів, затверджений наказомГоловного управління Державного казначейства України від 24.12.1997 №137 зурахуванням змін та доповнень.
Нова модель бухгалтерського обліку (функціонування Єдиногоказначейського рахунка, створення Внутрішньої платіжної системиДержказначейства) передбачає надання органам Державного казначейства статусуучасників системи електронних платежів НБУ на загальних засадах і вимагаєзапровадження Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання бюджетів, якийвідповідатиме вимогам НБУ щодо структури рахунків та використання якогопаралельно з планами рахунків НБУ та комерційних банків стане обов'язковим приздійсненні міжбанківських операцій через систему органів Державногоказначейства.
Новий План рахунків має стати дійовим обліковим інструментом длящоденного формування балансу та складання достовірної звітності щодо виконаннябюджетів органами Державного казначейства, що сприятиме ефективності управліннякоштами бюджетів.
Він враховуватиме особливості бухгалтерського обліку виконаннябюджетів, буде оптимально зручним для використання бухгалтерами органівДержказначейства і місцевих фінансових органів, буде стабільним ізмінюватиметься лише тоді, коли вноситимуться суттєві зміни у принципи побудовибюджетного процесу держави.
Необхідною передумовою реформування бухгалтерського облікувиконання бюджетів в органах Державного казначейства є автоматизація виконанняказначейських функцій при одночасній зміні всіх підсистем з обслуговуваннябухгалтерського обліку, звітності, платежів і засобів захисту, а такожадаптації цих підсистем до експлуатації в реальних умовах при великих обсягахінформації.
Нова система технічного забезпечення казначейських функційпередбачає автоматичне формування балансу рахунків Державного казначейства загрошовими операціями на підставі даних (файлів відповідної структури звідповідними реквізитами), отриманих із сеп НБУ. При цьому, за вимогамиНаціонального банку, аналітичні рахунки в банківській системі побудовані такимчином, що перші 4 знаки відповідають номеру балансового рахунка за планомрахунків банківської установи, де відкрито рахунок клієнта, і є підставою дляавтоматичного формування балансу.
Детальна інформація про кожного контрагента, кожний з рахунків.відкритий в системі Державного казначейства, та про кожну операцію зокрема,забезпечується за допомогою аналітичного обліку. Для цього передбачаютьсяаналітичні параметри; довжина аналітичного рахунка становить від 6 до 14 знаків– для рахунків, що функціонують в СЕП НБУ, довжина рахунка може бути збільшенадля рахунків, що застосовуються тільки у внутрішній платіжній системіДержказначейства.
Основним результатом еволюційного розвитку Державного казначействаУкраїни є поступове формування повнофункціональної системи Держказначейства, щопрацює за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та звітності,використовує сучасні технології. Це вплине на організаційну структуруцентрального апарату та територіальних органів Державного казначейства, а такожпризведе до зміни їх юридичного статусу.
Реалізація концепції функціонування Державного казначействаУкраїни та Єдиного казначейського рахунка покращить якість обслуговуванняклієнтів, сприятиме скороченню казначейських функцій, що дублюються і, тимсамим, в повній мірі оптимізує процес виконання Державного бюджету органамиДержказначейства та забезпечить стабілізацію бюджетного процесу держави.
Список використаної літератури
1. Азаров М.Я. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 №2456-VI – К.: Киев ВРУ, 2010. – 156 с.
2. Альвианськая Н.В. Местные бюджеты:понятие, механизм функционирования // Финансы. – 1995. – №9. — С. 9–11
3. Бескид Й.М.Теоретичні підвалини дослідження суті державного бюджету Улраїни. //Фінанси України. – 1998.
4. Бюджетна система України:Навч. посібник /С.І. Юрій, Й.М. Бескид, В.Г. Дем'янішин та ін. – К.: НІОС,2000 – 400 с.
5. Єпіфанов А.О., Сало І.В.,Д'яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посібник – К.: Наук.думка, 1999 – 303 с.
6. КириленкоО.П. Місцевібюджети України Історія, теорія, практика. -2000 р. с. 384
7. Кичко І.І. Бюджетна система. Навчальний посібникдля вищих закладів освіти. – Чернігів., Чернігівські обереги. – 2005 р. с. 208.
8. Клець Л.Є.Бюджетнийменеджмент. Навчальний посібник рекомендовано МОН України – К.: ЦУЛ, 2007. – 640 с.
9. Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я. Бюджетнасистема: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. диск. – К.: КНЕУ, 2000 –208 с.
10. Панкевич Л.В., Зварич М.А.,Могиляк П.Я., Хомічак Б.І. Бюджетний менеджмент. Навч. посіб. – К.:Знання, 2006. – 293 с.
11. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України тазарубіжних країн: навч. посібник – К.: Знання-Прес, 2003 – 523 с.
12. Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навч.посібник. – Черкаси: Відлуння, 1999 – 376 с.
13. Федосов В., Опарін В., Сафонова Л. Романенко О. Бюджетний менеджмент:Підручник за ред. В. Федосова – К.: КНЕУ, 2004 – 864 с.