Бюджетна система України: стан, перспективи розвитку

Бюджетна система України: стан, перспективи розвитку.

ПЛАН
Вступ… 3
Розділ 1. Теоретичні аспектифункціонування бюджетної системи… 5
1.1  Державний бюджет в економічнійсистемі держави… 5
1.2 Поняття бюджетної системи… 9
1.3 Нормативно-правове регулюваннябюджетних відносин в Україні… 12
Розділ 2. Особливості бюджетноїсистеми України… 15
2.1 Державний бюджет України: підходидо формування та розподілу… 15
2.2 Місцеві бюджети як складовачастина бюджетної системи України… 22
Розділ 3. Перспективи розвиткубюджетної системи України… 25
3.1 Проблеми функціонування бюджетноїсистеми України та можливі шляхи їх подолання… 25
3.2 Альтернативні шляхи наповненнядоходної частини державного бюджету України… 27
Висновки… 31
Список використаної літератури… 32
Вступ
Економічний змістбюджетної системи розкривається в процесах формування та розподілу грошовихресурсів, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державногоуправління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях – від створеннядо споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того,як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як цевпливає на формування в кінцевому підсумку фондів споживання та нагромадженнявизначається роль бюджетної системи в управлінні економікою.
Актуальність темидослідження обумовлюється не тільки потребами практики державного будівництва,а й необхідністю всебічного наукового дослідження бюджетної системи табюджетного процесу в цілому. Наукове осмислення проблеми необхідне длявирішення таких практичних завдань, як створення фінансової бази, достатньоїдля виконання державними органами своїх завдань, створення гарантованих,передбачуваних та довгострокових доходних джерел бюджетів.
Особливостіфункціонування бюджетної системи досліджено у працях наступних вітчизняних тазарубіжних науковців: В.Андрущенка,С.Буковинського, О.Василика, Т.Вахненко, В.Гейця, В.Глущенка, А.Гриценка,І.Д'яконової, А.Ілларіонової, Б.Кваснюка, С.Лондар, І.Луніної, І.Мітюкова,А.Покритана, В.Протасова, І.Радіонової, І.Сала, В.Сумарокова, В.Суторміної,В.Федосова, І.Чугунова, С.Юрія та ін.
Основна мета курсової роботи полягає у дослідження особливостей функціонуваннябюджетної системи України та дослідження основних можливих векторів її розвитку.Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
·    дослідити теоретичні підвалини існування бюджетноїсистеми;
·    проаналізувати особливості функціонування бюджетноїсистеми України;
·    напрацювати можливі шляхи оптимізації бюджетного процесув Україні.
Предметом дипломного дослідження є економічні відносини яківиникають у процесі взаємодії між суб’єктами бюджетної системи України.
Об’єктом дослідження виступає бюджетна система України.
Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. Увступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаютьсямета, завдання, предмет, об’єкт дослідження. Основна частина присвяченадослідженню визначеної проблеми. У висновках сформульовано основні результати курсовоїроботи.
/>Розділ1. Теоретичні аспекти функціонуваннябюджетної системи/>1.1  Державний бюджет векономічній системі держави
Державний бюджетє найдійовішим механізмом здійснен­ня фінансової політики держави. У доходахбюджету відоб­ражається податкова політика держави, а у видатках — прі­оритетнінапрями вкладень коштів.
Держававикористовує бюджет для здійснення територі­ального, внутрішньо - іміжгалузевого розподілу і перерозпо­ділу ВВП з метою вдосконалення структурисуспільного ви­робництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовахформування ринкових відносин бюджетна систе­ма має надавати фінансову підтримкущодо роздержавлен­ня і демонополізації галузей господарства, забезпечення со­ціальногозахисту населення.
Основні напрямибюджетної політики визначаються Вер­ховною Радою України в спеціальнійпостанові, яка має назву бюджетної резолюції.
З державногобюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, містКиєва і Севасто­поля може передаватись частина доходів у вигляді процент­нихвідрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, якісправляються на цій території, або дотацій і субвенцій. Розмір цих відрахуваньзатверджу­ється Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет Українина відповідний рік за поданням Президен­та України з урахуванням економічного,соціального, при­родного і екологічного стану відповідних територій.
  До проектуЗакону про Державний бюджет України Ка­бінет Міністрів України додаєтехніко-економічне обґрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій бюджетамАвтоном­ної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
Кошти державногобюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом проДержавний бюджет України.
Збалансованістьбюджетів, які входять до складу бюд­жетної системи України, є необхідною умовоюфінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становитьнадлишок, перевищення видатків над доходами — дефіцит бюджету. Привизначенні розміру дефіциту бюд­жету кредити і позики в джерело доходів невраховуються. Граничний розмір дефіциту і джерела його покриття визна­чаютьсявідповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим,Радами народних де­путатів під час затвердження відповідних бюджетів. Дефі­цитбюджету покривається за рахунок внутрішніх держав­них позик, позик іноземнихдержав та інших фінансових інституцій. Рішення про залучення позик додержавного бюджету України в кожному конкретному випадку приймає Верховна РадаУкраїни.
У цілому частказагальнодержавного бюджету в держав­ному бюджеті України досить значна. Це даєпідстави гово­рити про високий рівень централізації в розподілі та перероз­поділіфінансових ресурсів. У зв'язку з цим зростає актуаль­ність проблеми подальшогопошуку оптимального співвідно­шення між загальнодержавним і місцевимибюджетами.
Бюджетний устрійУкраїни визначається за­кріпленим Конституцією України державним ладом Українита її адміністративно-територіальним поділом.
Під бюджетнимустроєм розуміють організацію і принципи побудови бюджетної системи, їїструктуру, взаємозв'язок між її окремими ланками.
Державний бюджетУкраїни, республіканський бюд­жет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджетиутворюють бюджетну систему.
Сукупність усіхбюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, складає зведенийбюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державногорегулювання економічним і соціальним ро­звитком України.
Бюджет АвтономноїРеспубліки Крим об'єднує рес­публіканський бюджет та бюджети районів і містреспу­бліканського підпорядкування цього регіону.
До місцевихбюджетів належать обласні, міські, рай­онні в містах, селищні і сільськібюджети.
Бюджет областіоб'єднує обласний бюджет та бюд­жети районів і міст обласного підпорядкування.
До складу бюджетурайону входять районний бюд­жет, бюджети міст районного підпорядкування,селищні та сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети ство­рюються зарішенням районних чи міських рад народ­них депутатів за наявності необхідноїфінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.
Бюджет міста, якемає районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять дойого складу. У випадках, коли міській чи районній у місті раді народнихдепутатів адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи сільськінаселені пункти, то бюд­жети цих міст, селищ, сіл об'єднуються відповідно убюджеті міста або у бюджеті району в місті.
Бюджетний устрійґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочностіі самостій­ності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.
Принципєдностіозначає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетноїсистеми. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною пра­вовою базою,єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації,погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиноюсоціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетноїінфор­мації з одного рівня бюджету іншому.
Принципповнотиполягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків.
Принципдостовірностівимагає формування бюджету   на основі реальних показників, науковообґрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюд­жету тількитих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.
Принципгласностізабезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів ізвітів про їх виконання.
Принципнаочностіобумовлює відображення показ­ників бюджетів у взаємозв'язку іззагальноекономічними показниками в Україні та за її межами шляхом викори­станнязасобів максимальної інформативності щодо ре­зультатів порівняльного аналізу,визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.
Головним ланцюгомбюджетної системи України є Державний бюджет, з якого фінансуються заходи за­гальнодержавногозначення в галузі господарського, культурного будівництва, оборони держави,утримання органів державної влади і управління. Через Державний бюджетпровадиться перерозподіл частини загальнодер­жавних доходів між АвтономноюРеспублікою Крим та областями у вигляді субвенцій, субсидій та дотацій з ме­тоюекономічного вирівнювання регіонів.
Державний бюджетУкраїни, республіканський бюд­жет Автономної Республіки Крим, обласні, міські,рай­онні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є са­мостійними.Самостійність бюджетів забезпечується на­явністю власних доходних джерел іправом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України.При цьому, складаючи і виконуючи свої бюд­жети, відповідні органи влади йуправління враховують загальнодержавні інтереси.
Таким чином,можна зробити висновок, що головне призначення бюджету – регулювати розподіл іперерозподіл валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва,галузями економіки, адміністративно-територіальними утвореннями, верстваминаселення, ґрунтуючись на потребах ринкового господарства відповідно довизначеної фінансової політики.
1.2Поняття бюджетної системи
У державнихутвореннях будь-якого типу обов'язковим елементом є бюджетна система. За формоюбюджетні системи мало чим відрізняються одна від одної. Як правило, бюджетнісистеми є двох типів. В унітарних державах — дворівнева система, яка включаєдержавний та місцеві бюджети. У державах із федеративним устроєм бюджетнісистеми включають три й навіть чотири рівні — федеральний бюджет, бюджетичленів федерації та місцеві бюджети, а також бюджети земель.
Економічнаприрода та суть бюджетної системи проявляється не в її структурі, тобто не втому, скільки в ній ланок, а й тому, які фінансові можливості законодавчезакріплені за кожною ланкою, який рівень фінансової незалежності мають ці ланкипри здійсненні покладеним на них конституцією держави та законодавствомфункцій.
У тоталітарнихдержавах існує надмірна централізація в мобілізації та використанні фінансовихресурсів. Місцеві органи влади розпоряджаються фінансовими ресурсами, які, восновному, виділяє центральна влада, їхні фінансові можливості обмежені,відповідно й функції — допоміжні.
Водночас рівеньфінансової незалежності місцевих органів влади — це найхарактерніший показникрівня розвитку демократичних засад у державі. Без фінансове незалежних місцевихорганів самоврядування розвиток демократії неможливий. Тому дуже важливо припобудові бюджетної системи України виробити правильні засади її демократичногостановлення та розвитку.
Нині бюджетнасистема держави — це об'єднання всіх ланок державного бюджету на єдинихпринципах. Правову основу бюджетної системи становлять конституція й ухваленіна її основі закони та інші законодавчі акти. Економічну основу бюджетноїсистеми держави становить економічний і науково-технічний потенціал.
Складовимибюджетної системи є її структура, принципи побудови та організаціяфункціонування. Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм. Вінґрунтується на адміністративно-державному устрої.
У державах ізфедеративним устроєм бюджетна система має три й більше рівнів, тобто єфедеральний бюджет, бюджети адміністративних одиниць, що входять до складуфедерації, та місцеві бюджети. В унітарних державах бюджетні системи, якправило, включають державний і місцеві бюджети.
Бюджетнийустрій — цеорганізація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язокміж окремими ланками бюджетної системи. Він визначається державним устроєм таадміністративно-територіальним поділом держави.
Бюджетний устрій ґрунтуєтьсяна принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності тасамостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи. Принцип єдностібюджету означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланкибюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовоюбазою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації.погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиноюсоціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетноїінформації від одного рівня бюджету іншому.
Принцип повнотиполягає у відображенні в бюджеті всіх доходів і видатків Принцип достовірності— це формування бюджету на основі реальних показників, науково обґрунтованихнормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів івидатків, які є результатом кінцевих касових операцій банку.
Принцип гласностізабезпечує висвітлення засобами масової інформації показників бюджетів і звітівпро їхнє виконання. Принцип наочності — це відображення показників бюджету увзаємозв'язку із загальноекономічними показниками шляхом використання засобівмаксимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначеннятемпів і пропорцій економічного розвитку.
Економічний змістбюджету та його ланок розкривається в розподільчих процесах, які за своєюсутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління.
Рух валовоговнутрішнього продукту на всіх стадіях — і створення до споживання здійснюєтьсяза допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процесмобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає на формування вкінцевому підсумку фондів споживання і нагромадження визначається роль бюджетув управлінні економікою.
У зв'язку з цимважливе значення має постійне удосконалення системи мобілізації доходівбюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.Система платежів до бюджету має ґрунтуватися на таких принципах: кожна ланкабюджетної системи повинна мати закріплений у законодавчому порядку перелікплатежів, що повністю надходять до цього бюджету та є достатніми для покриттяпередбачених видатків. Якщо в окремі періоди доходи не покривають витрат, тобюджету надаються субсидії із загальнодержавного бюджету.
Іншим важливимнапрямком впливу бюджету на економічні та соціальні процеси в державі євидатки. Вони беруть участь у формуванні кінцевої величини фондів споживання танагромадження. Найзначніші суми бюджетних ресурсів призначені для формування фондуспоживання. Останніми роками на ці потреби спрямовується понад 50% усіхвидатків бюджету. Існує також тенденція щодо їхнього зростання.
Важливоюпроблемою посилення ролі бюджету в розподільчих процесах є досягненняоптимальних співвідношень між різними ланками бюджетної системи. Іззагальнодержавних бюджетів фінансується нині значна частка усіх витрат. Існуєтенденція до збільшення частки місцевих бюджетів у фінансуванні бюджетнихвитрат, а це може позитивно вплинути на розвиток системи місцевогосамоврядування і в кінцевому підсумку на використання бюджетних коштів уцілому./>1.3 Нормативно-правоверегулювання бюджетнихвідносин в Україні
Формуваннябюджету, а також регламентація доходів та видатків здійснюється згідно збюджетним законодавством України:
1.   Конституція України
2.   Бюджетний кодекс України
3.   Закон про Державний бюджет напоточний рік
4.   Інші закони, що регулю­ютьбюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України;нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішення органівАвтономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевогосамоврядування.
КонституцієюУкраїни (ст. 95) визначено загальні засади формування бюджетної системиУкраїни, побудовані на справедливому і неупередженому розподілі суспільногобагатства між громадянами і територіальними громадами.
Виключно Законпро Державний бюджет України визначає будь-які видатки держави назагальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Такимчином, Конституція обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Урядпротягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики. Принципомбюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видаткиДержавного бюджету України мають бути оприлюднені.
На виконаннязавдань та положень Конституції України був розроблений і 21 червня 2001 р.прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетногозаконодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися участині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4).Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетногопроцесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітленоміжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків міжбюджетами різних рівнів.
Крім виправленнячисленних недоліків і заповнення прогалин старого Закону «Про бюджетну системуУкраїни» (прийнятий ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу стало сприянняшвидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації. У цьому планіновий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчіакти — Конституцію України та Закон України «Про місцеве самоврядування», вяких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої наобласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сілі селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінан­сувати їхпереважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детальногомеханізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації.Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджетидля збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищогорівня.
Відтеперзаконодавством передбачено перехід до нормативного планування бюджетівсамоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень до місцевихбюджетів точкою відліку є норматив «бюджетної забезпеченості жителів», а нестосунки розподільників з губернаторами. Кодекс орієнтований на формуваннярегіональних бюджетів на формульній, а не на суб'єктивній основі: на базінормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витраттого чи іншого регіону.
Водночас Кодексне ставить за мету досягти цілковитої бюджетної децентралізації, оскільки цесуперечитиме загальним принципам державності та суверенітету, закладеним уКонституції України. Згідно з Кодексом місцеві бюджети містять бюджетимісцевого самоврядування (бюджети власне територіальних громад) та районні,обласні бюджети і бюджет Автономної Республіки Крим.
Говорячи про іншіджерела бюджетного права, слід звернути увагу на бюджетну резолюцію, щоприймається у вигляді постанови Верховної Ради України, відображає основнінапрями бюджетної політики на планований рік та є програмою, на яку уряд маєорієнтуватися, складаючи проект Закону про Державний бюджет.
У межахкомпетенції, визначеної Конституцією України, Бюджетним кодексом та чиннимзаконодавством, уряд та органи центральної виконавчої влади здійснюють поточненормативно-правове регулювання бюджетною діяльністю. Визначальне місце у цьомупроцесі відведено органами системи Міністерства фінансів та Державногоказначейства.
У сфері бюджетнихвідносин помітне місце належить бюджетним документам, що регламентуютьвиконання бюджету за доходною та видатковою частинами. Бюджетні документиподіляються на планові (проекти бюджетів, розписи відповідних бюджетів,кошториси бю­джетних установ тощо), оперативні (доручення фінансовихорганів на перерахування коштів з місцевих бюджетів на реєстраційні рахункиголовних розпорядників бюджетних коштів тощо) та звітні (звіти бюджетнихустанов, фінансових та кредитних організацій про виконання бюджетів).
Отже, бюджетнезаконодавство України побудоване за принципами, визначеними у статтях 8, 95 та143 Конституції України, що полягають у верховенстві закону та незалежностіокремих ланок бюджетної системи країни, що будується на засадах справедливого інеупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами ітериторіальними громадами.
Розділ 2. Особливостібюджетної системи України2.1Державний бюджет України: підходи до формування та розподілу
З метою створенняєдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатків на всіхрівнях влади, забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянностібюджетних даних Верховна Рада у липні 1996 р. прийняла Постанову «Проструктуру бюджетної класифікації України».
Проект бюджету щорічно обговорюється і приймається законодавчим органом — парламентом країни. З політичної точки зору державний бюджет — це своєріднийкомпроміс між цілями держави, заінтересованої в зростанні бюджетних коштів, аотже, і податкових надходжень, та інтересами власників і працюючих за наймом(лобі, що представляють і захищають їх інтереси в парламенті) з приводу податковихставок на власність, доходи, податкових пільг, бюджетних витрат на соціальніцілі; компроміс між загальнодержавними і місцевими інтересами; компроміс міжінтересами окремих галузей з приводу податків і субсидій, пільгових кредитів ідержавних замовлень, підрядів на будівництво та інвестиційних премій. Кожентакий компроміс супроводжується політичною боротьбою в парламенті.
Доходна частинабюджету складається в основному з бюджетних надходжень. Менша її частина — ценеподаткові надходження. В Україні головну роль відіграють податок на прибутокта податок на додану вартість. Велика частка непрямих податків (ПДВ та акциз)пояснюється тим, що в умовах спаду виробництва держава не може забезпечитинадходження в бюджет шляхом прямого оподаткування прибутку підприємств,організацій та доходів громадян. Тому застосовують непряме оподаткування, яке єформою вилучення доходів у споживачів.
Видаткидержавного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарськогорегулювання. Видатки класифікують залежно від пріоритетності підходу:
а) предметна, абогалузева, бюджетна класифікація — визначення витрат за галузями господарства іуправління;
б) економічна — диференціація витрат за господарськими ознаками або виробничими елементами(капітальні вкладення, заробітна плата, дотації тощо);
в) змішана, абокомбінована — поєднання відомчих і предметних ознак;
г) цільова — врахування загальнонаціональних, політичних, економічних і соціальних цілей абопрограм;
д) функціональна- державні кошти розглядаються як інструмент політики уряду;
е) бюджетнакласифікація за фінансовими ознаками — видатки класифікують на безповоротні,тимчасові та умовні.
Кожна країна маєсвою структуру доходів і видатків бюджету. Це залежить від багатьох чинників:державного ладу, рівня економічного розвитку, політики, що проводиться вконкретних умовах (стримування ділової активності або її стимулювання,лібералізації економіки чи активного соціального захисту населення та ін.).Незважаючи на різноманітність державних підходів до формування та використаннябюджету, існують загальні риси та закономірності.
Перше місце вбюджетних видатках розвинутих країн займають соціальні статті: соціальнадопомога, освіта, охорона здоров'я. В цьому — головна мета бюджетної політики,як і всієї державної економічної політики взагалі: стабілізація, зміцнення тапристосування існуючого соціально-економічного ладу до умов, що змінюються.Такі витрати покликані пом'якшити диференціацію соціальних груп, властиву дляринкової економіки. При цьому полегшення доступу відносно менш забезпеченихпрошарків до одержання кваліфікації, належного медичного обслуговування,гарантованої мінімальної пенсії та пристойного житла відіграє не тількисоціальне стабілізуючу роль, а й забезпечує господарство найважливішим факторомвиробництва — кваліфікованою та здоровою робочою силою, а отже, збільшуєнаціональне багатство країни.
У видатках нагосподарські потреби виділяють бюджетні субсидії сільському господарству, якімають також соціальну, політичну та господарську спрямованість.
Видатки наозброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики, а такожадміністративно-управлінські витрати, з одного боку, визначаються потребами безпекидержави, пріоритетами зовнішньої та внутрішньої політики, з другого — вонивпливають на попит на споживчі товари.
Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання служать видатки по внутрішньомудержавному боргу, розміри витрат на кредити та субсидії приватним та державнимпідприємствам, сільському господарству, на створення і вдосконалення об'єктівінфраструктури, на закупівлю озброєнь та військове будівництво.
Структуравидатків державного бюджету здійснює регулюючий вплив на розміри попиту ікапітальних вкладень, а також на галузеву і регіональну структуру економіки, нанаціональну конкурентоспроможність на світових ринках.
Важливе місцезаймає зовнішньоекономічний аспект політики бюджетних витрат. Так, видатки накредитування експорту, страхування експортних кредитів та капіталу, щовивозиться, які фінансуються з бюджету, стимулюють експорт і в довгостроковомуплані поліпшують платіжний баланс, відкривають для економіки країни новізарубіжні ринки, сприяють зміцненню національної валюти, забезпеченню поставокна внутрішній ринок необхідних товарів із-за кордону.
У структурівидатків бюджету України велику частку становлять витрати на народнегосподарство — покриття взаємозаборгованості, підтримка збиткових підприємств.Такий високий відсоток витрат неможливий в країнах з ринковою економікою, алецілком зрозумілий в умовах, коли основний в економіці державний сектор знаходитьсяв кризовому стані і потребує державних асигнувань.
Виконаннядержавного бюджету в ідеалі — це повне покриття видатків доходами. Перевищеннявидатків над доходами призводить до утворення бюджетного дефіциту, якийпокривається державними позиками — внутрішніми і зовнішніми. Позики здійснюютьсяу вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик упозабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги побезробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансуваннябюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриттядефіциту державного бюджету в таких міжнародних економічних організаціях, якМВФ, СБ і в розвинених країнах та їхніх об'єднаннях типу ЄС тощо, характернідля країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехіднимидо ринку країнами, в тому числі Україною.
Дефіцит бюджетучасто покривають також додатковою емісією грошей. Внаслідок такої емісії розвиваєтьсянеконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, розкручуєтьсяспіраль «заробітна платня — ціни», знецінюються заощадження населення,відтворюється бюджетний дефіцит.
Кредитну емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовують в Україні.Так, в 1999 р. 25 відсотків дефіциту визначали фінансування за рахунокемісійних кредитів НБУ. В 2000 р. ця позиція становила майже половину, а в 2003р. — 67 відсотків. Ще 35 відсотків дефіциту покривалися за рахунок облігаційдержавної внутрішньої позики (ОДВП) та казначейських зобов'язань.
У країнах зринковою економікою має місце конституційне закріплення незалежностінаціонального емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади. Емісійнийбанк не зобов'язаний фінансувати уряд, таким чином ставиться заслінінфляційному вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші друкувались назамовлення уряду.
Як стверджуєекономічна наука, державний бюджет не обов'язково має бути збалансованим щорокуза доходами і видатками.
Наприклад, США — найбагатша країна світу — має дефіцит державного бюджету. Так,в окремі роки дефіцит Федерального бюджету США досягав 4,1 відсотка ВНП. Узв'язку зі зростанням бюджетних витрат рівень державного боргу в США в 2002 р.становив 2998,6 млрд дол., або 51,1 відсотка ВНП. Видатки Федерального бюджетулише на сплату відсотків перевищили 200 млн дол. В умовах ринкової економікидефіцит може бути корисним у випадку, коли при спаді виробництва держававитрачає більше грошей, ніж одержує: він забезпечує збільшення попиту, в томучислі купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати,підприємці — більше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва іскорочується безробіття.
Проте в періодпіднесення економіки держава не може дозволити собі дефіцит бюджету, оскількивін стимулюватиме інфляцію. Отже, бюджет, в якому збалансовані доходи тавидатки, потрібний не щорічно, а для певного періоду. В окремі роки з метоюстимулювання ділової активності держава може допускати дефіцит бюджету.
Наведеніміркування не стосуються сучасної економіки України, оскільки вона тількитрансформується в ринкову. Збільшення державних витрат в нашій країні спрямованона попередження масових банкрутств державних підприємств, які становлять значнучастку в економіці, і масового зубожіння населення. Водночас дефіцит в Україніобмежує стримування інфляції, введення національної валюти, стабілізаціюгрошово-кредитної системи.
Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія,проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни.По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державнихцінних паперів і, отже, порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансовихінститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівліюридичними і фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючивільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержаннякредиту приватними фірмами. Фірми, особливо невеликі та середні, не є длябанків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попитуна ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчаннюкредиту — зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки зовнішніхпозик.
Заборгованість уряду та державних органів створює державний борг, який виплачуєтьсяз відсотками. Тому кажуть, що сьогоднішні державні позики — це завтрашніподатки. Як правило, із поточних бюджетних доходів не вдається виплачуватиповністю відсотки і в термін гасити державні позики. У зв'язку з цим урядвдається до нових позик: у такий спосіб, покриваючи старі борги, він створюєнові.
Отже, дефіцитдержавного бюджету безпосередньо пов'язаний з явищем державного боргу.Зовнішній державний борг, що перевищує 80 відсотків від ВВП чи більше ніж в 2,2раза експорт країни, вважається небезпечним для стабільності економіки,особливо для стійкого грошового обігу.
Важливо виділити такі особливості формування бюджету в Україні:
1.   Суперечливий характерперерозподілу бюджетних ресурсів на рівні регіонів. Регіони України істотновідрізняються за своїми фінансовими можливостями. Водночас при формуваннімісцевих бюджетів за основу беруть визначення нормативів мінімальної бюджетноїзабезпеченості та однакових для всіх областей нормативів відрахувань відзагальнодержавних податків до місцевих бюджетів.
Проблеми регіональної бюджетної політики мають розв'язуватись через пошукоптимального ступеня централізації для різних завдань державної діяльності з точкизору ефективності виконання державою трьох її основних функцій — алокативної,дистрибутивної та стабілізаційної; законодавче закріплення розподілукомпетенції з розв'язання конкретних завдань між центральними органами влади таорганами регіонального та місцевого самоврядування.
2.   Виділення з центральногобюджету субвенцій (Субвенції з державного бюджету України спрямовуються вмісцеві бюджети на конкретні програми і не можуть бути використані на іншіцілі. Кошти, що виділяються з державного бюджету України для фінансуваннявидатків місцевих бюджетів, що не покриваються доходами, є дотаціями.) ісубсидій у випадку, коли витрати місцевих бюджетів не покриваються доходами.Відсутність законодавче встановлених умов надання субвенцій для областей (отже,критеріїв, на підставі яких здійснюється вилучення бюджетних коштів областей)призводить до того, що державний бюджет перетворюється на знаряддя досягнення політичнихцілей, розв'язання завдань і додержання інтересів одних регіонів за рахуноккоштів інших. Проте невизначеність у наданні субсидій означає, що витратимісцевих бюджетів регулюються центральними органами влади, а органи місцевогосамоврядування залишаються в більшості випадків лише виконавцямицентралізованих рішень.
3.   Основним критерієм, відповіднодо якого розподіляються витрати між державним та місцевим бюджетами, єорганізаційна підпорядкованість підприємств та організацій.
4.   Підвищення цін, що спричинилозростання видатків бюджетів усіх рівнів, у той же час доходи зростали в меншихобсягах. Це стало однією з головних причин незбалансованості бюджету.
5.   Бюджетний дефіцит, що набуввеликих масштабів.
6.   Реформування бюджетноїсистеми, що взаємопов'язане з реформуванням політичної системи. Так, згідно зКонституцією України скасовано підпорядкованість Рад по вертикалі. Це створюєпередумови для формування бюджетної системи, адекватної ринковій економіці.
2.2Місцеві бюджети як складова частина бюджетної системи України
         Система місцевих бюджетівіснує у всіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені низкоюнаціональних, політичних, економічних та інших факторів. До місцевих належатьобласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансовихресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих рад народних депутатів таорганів місцевого й регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них угалузі бюджету й фінансів розмежована, усього місцевих бюджетів в Україні понад14 тисяч. Найчисельніша група – це сільські, селищні та міські бюджети.
         Місцеві органисамоврядування самостійно визначають напрямки використання коштів своїхбюджетів. Ці бюджети містять видатки на фінансування підприємств й організацій місцевогогосподарства, на фінансування здійснюваних місцевими органами заходів у сферіосвіти, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення,на утримання місцевих органів влади та управління.
Економічнасутність місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які єфінансовим забезпеченням діяльності місцевих рад і місцевих державнихадміністрацій, розподілі та використанні цих фондів на фінансування, утриманняй розвиток соціальної інфраструктури, місцевого господарства.
Активний впливмісцевого самоврядування на формування нових суспільних відносин можливий лишев тому разі, якщо воно матиме в своєму розпорядженні достатню кількістьфінансових ресурсів. Згідно з чинним законодавством органи місцевогосамоврядування в межах своєї компетенції самостійно розробляють, затверджують івиконують бюджети місцевого самоврядування. Втручання в цей процес з бокудержавних органів не припускається. Бюджети місцевого самоврядування невключаються до інших місцевих бюджетів і до державного бюджету України.
До місцевихбюджетів зараховуються, частина загальнодержавних податків (якщо це визначено узаконі „Про Державний бюджет” на поточний рік), місцеві податки та збори, щовстановлюються сільськими, селищними, міськими радами в межах відповіднихадміністративно-територіальних одиниць. До місцевих податків і зборів належать:податок на рекламу; комунальний податок; збір за здійснення зарубіжного туризму;готельний збір; збір за паркування автотранспорту; ринковий збір; збір завидачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за право використання місцевоїсимволіки; збір за проведення аукціону, конкурсного розпродажу та лотерей; збірза проїзд територією Автономної Республіки Крим та прикордонними областямиавтотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщенняоб'єктів торгівлі та сфери послуг; збори за надання земельних ділянок длябудівництва об'єктів виробничого й невиробничого призначення. індивідуальногожитла та гаражів у населених пунктах.
Місцеві податкита збори встановлюються міськими, селищними та сільськими радами в межахграничних розмірів (ставок), визначених законодавством, крім збору за проїзд територієюАвтономної Республіки Крим та прикордонними областями автотранспорту, що прямуєза кордон, який встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим тавласними радами.
Ради, ухвалюючирішення про встановлення місцевих податків і зборів, затверджують положення прокожний їх вид, в яких визначаються платники, об'єкти оподаткування, ставкиподатків і зборів, пільги, порядок їх обчислення і строки перерахування домісцевих бюджетів, органи, що здійснюють контроль і справляння податків ізборів, відповідальність органів та платників за дотримання нормативно-правовихактів із питань оподаткування.
Ради в межахсвоєї компетенції мають право надавати відстрочки у сплаті місцевих податків ізборів, звільняти певні категорії платників від їх сплати.
З місцевих бюджетівздійснюються видатки на такі цілі:
·    фінансуванняустанов та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичноїкультури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захистунаселення, що перебувають у підпорядкуванні виконавчих органів влади автономноїРеспубліки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а такожсоціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи владифункцій;
·    утриманняпредставницьких і виконавчих органів влади Автономної Республіки Крим,областей, міст Києва і Севастополя та органів місцевого самоврядування;
·    фінансуванняпідприємств і господарських організацій. що входять до складу місцевогогосподарства, природоохоронних заходів;
·    іншізаходи, що фінансуються відповідно до чинного законодавства України з бюджетівАвтономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
Усі ці витратибезпосередньо пов'язані з інтересами широких верств населення й суттєвовпливають на загальні соціальні процеси в державі й насамперед на рівень йогодобробуту, освіченості, забезпеченості медичними послугами, а також послугами вгалузі культури, спорту, соціальної захищеності на випадок не передбачуванихобставин.
/>Розділ3. Перспективирозвитку бюджетної системи України/>3.1 Проблеми функціонуваннябюджетної системи України та можливі шляхи їх подолання
На нинішньомуетапі розвитку економіки держави все більшої гостроти набуває необхідністьдокорінного реформування бюджетних взаємозв'язків як за доходами, так І завидатками, а також міжбюджетних відносин. Це зумовлюється насамперед тим, що вринкових умовах бюджет є основним джерелом фінансового забезпеченнясоціально-економічної політики в державі.
Відсутністьналежного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин породжує низкунегативних соціально-економічних наслідків:
·    постійненедовнесення протягом останніх років належних державному бюджетові платежів і узв'язку з цим недофінансування або затримка з фінансуваннями окремих видіввидатків;
·    відсутністьмеханізму правового регулювання бюджетних відносин, відповідальності запорушення бюджетного законодавства;
·    послабленняконтролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних ресурсів, що призводитьдо численних порушень, а від цього втрат державних коштів;
·    неповневідображення в бюджеті доходів, які одержують бюджетні установи, органивиконавчої влади від використання власності та здійснення позабюджетноїдіяльності, що створює систему не контрольованості щодо використання коштів тамайна;
·    відсутністьналежної методології виконання державного бюджету через систему органівДержавного казначейства України, чіткого розмежування повноважень усіх рівнівзаконодавчої та виконавчої влади.
Усе це потребуєпошуку напрямків удосконалення бюджетного процесу, який би відображав конкретнуспрямованість бюджетних відносин на розв'язання економічних і соціальнихзавдань та включав широке коло дієвих важелів за допомогою яких державаздійснюватиме розподільчі й перерозполільчі функції.
Для вдосконаленняфункціонування бюджетної системи в Україні, на наш погляд, необхідно здійснитинаступне:
·    уточнитинині діючі процедури підготовки та прийняття бюджету;
·    встановитипроцес утворення зобов'язань за платежами до бюджету та їх погашення так, щобне припускати утворення заборгованості в бюджетній сфері;
·    контролюватимаксимальний рівень державного боргу та гарантійних зобов'язань уряду;
·    чітковизначити відповідальність розпорядників бюджетних коштів на всіх рівнях.
Особливо сліднаголосити на необхідності встановлення жорстких заходів відповідальності запорушення бюджетного законодавства. Щодо розпорядників бюджетних коштів, якіпорушують бюджетне законодавство, доцільно застосовувати такі санкції:
·    призупиненняповноважень за асигнуваннями або управління доходами чи видатками;
·    запровадженняобмеження щодо використання бюджетних рахунків,
·    скасуванняабо призупинення бюджетних асигнувань для відшкодування незаконно витраченихкоштів або вимоги їх відшкодування.
Урегулюванняпроблеми відповідальності учасників бюджетного процесу за повне та своєчаснефінансування., цільове використання бюджетних коштів, своєчасне поверненнябюджетних позичок сприятиме підвищенню ефективності бюджетного процесу,оздоровленню державних фінансів.
3.2Альтернативні шляхи наповнення доходної частини державного бюджету України
Україна вступаєдо етапу свого розвитку, який потребуватиме відчутного збільшення абсолютногообсягу бюджетних видатків з метою фінансування цілей реалізації соціальнихпрограм, державного будівництва та соціально-економічного розвитку. Між тим, цяпотреба не повинна ототожнюватися з можливістю значного збільшення позичковогофінансування бюджету, особливо – із зовнішніх джерел. 
Збереженняможливості звернутися до інструментів позичкового фінансування у випадкудепресії та стагнації вимагає скористатися періодом економічного зростання, якевідбувається під впливом активної зовнішньої кон’юнктури, з позитивним сальдопоточного рахунку платіжного балансу та зростанням надходження прямих іноземнихінвестицій, для зменшення обсягів зовнішньої заборгованості України. Відтак,враховуючи також комплекс макроекономічних проблем та загроз, які супроводжуютьпроцес позичкового фінансування державних видатків, економічна стратегіядержави має бути спрямована на пошук альтернатив такому фінансуванню.  
Йдеться як пробезпосереднє наповнення бюджету держави завдяки послідовній політиціоптимізації податкового навантаження та детінізації економіки, так і прозменшення потреби в прямих бюджетних видатках внаслідок децентралізаціїфінансування відповідних завдань. На нашу думку, пріоритетними напрямками такоїполітики мають бути:
·    оптимізаціяефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави тамісцевої влади: житлово-комунальної сфери, медичного обслуговування,інформаційного забезпечення тощо, шляхом залучення до їхнього підрядноговиконання на тендерній основі приватних компаній та суб’єктів підприємництва;
·    розвитокстрахових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування,страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо;
·    заохоченнякомерційного кредитування суб’єктів господарської діяльності, насамперед, тих,які сьогодні обґрунтовано отримують державну фінансову підтримку у виглядіподаткових та інших пільг, субсидій, дотацій тощо;
·    заохоченнярозвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як навнутрішній, так і на зовнішній ринки;
·    цілеспрямованийрозвиток інститутів та інструментів фондового ринку, в тому числі – підтримкапервинної емісії цільових інвестиційних цінних паперів.
В Україніпротягом тривалого часу сформувалась стійка мотивація дій монетарної влади,спрямованих на накопичення золотовалютних резервів (ЗВР). Стрімке їх зростанняпротягом останніх років до майже 12 млрд дол. США – 21 % від ВВП (наприклад, уРосії цей показник становить 18 %), або 180 тижнів імпорту, створює підґрунтядля розробки технологій залучення цих коштів до економічного обороту.  
Зважаючи наспецифічне призначення ЗВР, їх безпосереднє спрямування на фінансування бюджетнихпрограм, безперечно, є недоцільним. Між тим, вони можуть бути використані,по-перше, як гарантійний фонд для залучення інвестиційних кредитів, по-друге,як фонд для довгострокового рефінансування банківської системи.
В умовахіснування надліквідності банківської системи слід зважати на можливістьінфляційних наслідків використання коштів ЗВР. Це обумовлює важливістьдотримання умов жорсткої інвестиційної спрямованості інвестицій, гарантованихза рахунок ЗВР чи наданих за рахунок рефінансування банків. Необхіднимипередумовами включення відповідних механізмів є ринковий, а недержавно-бюрократичний характер механізмів розподілу фінансових коштів,ефективна робота фінансових інститутів, використання державних фінансовихактивів для підтримки та активізації дії ринкових механізмів.
Слід зазначити,що за умови збереження значного позитивного сальдо зовнішньоторговельногобалансу створені на базі ЗВР гарантійні фонди також виконуватимуть функціюстерилізації валютних надходжень, що дозволить зняти гостроту необхідностістерилізації емісії грошової маси внаслідок викупу валюти.  
Важливим кроком,який дозволив би посилити мультиплікативний ефект від коштів, які акумулюютьсяфіскальними засобами, може стати продаж тимчасово вільних коштів на рахункахголовних розпорядників Держказначейства, на ринку міжбанківських кредитів.Вихід Держказначейства на міжбанк вже практикувався наприкінці 2000 р. (з наданнямкредитів “овернайт” найбільшим комерційним банкам України), хоча й не бувурегульований нормативно. На нашу думку, такий механізм міг би стати доситьдієвим важелем зменшення потреби в державних запозиченнях та збільшеннякредитного потенціалу економіки. Про останнє свідчить значний обсяг залишків нарахунках уряду – 13,2 млрд грн. на початок грудня 2004 року.
Важливим напрямомдиверсифікації боргової політики держави має стати розширення місцевих позик.Останні поки що не набули в Україні помітного значення як одне із джерелформування доходів місцевих бюджетів. Розмір місцевого боргу станом на середину2004 року склав 0,2-0,3 % ВВП і до кінця року не перевищить 0,5 % ВВП. Позикина зовнішніх ринках розмістив лише Київ — 150 млн дол. на 5 років у 2003 р. та200 млн дол. – на 7 років у 2004. У 2005 р. на міжнародні ринки капіталуготуються вийти Донецьк, Одеса і Харків.
До перешкод нашляху розвитку інституту місцевих позик в Україні належать існування значнихмакрофінансових ризиків, обумовлених непрозорістю фінансових операцій намісцевому рівні, труднощами, пов’язаними з оцінкою ризикованості місцевихінвестиційних проектів, відсутністю навичок управління проектами на місцевомурівні, слабким захистом прав кредиторів щодо повернення вкладених коштів (державане несе відповідальності за зобов’язаннями щодо запозичень до місцевихбюджетів). Високий рівень ризиків значно підвищує вартість місцевих позик, тимсамим зменшуючи можливості їх застосування.
Існуючазаконодавча база є фрагментарною і неповною, не містить цілісної системирегулювання запозичень місцевих органів і виконання їх зобов’язань передкредиторами. Діюча в Україні система нормативно-правового регулювання місцевихпозик (статті 73,74 Бюджетного кодексу України, Указ Президента України “Про впорядкуваннявнутрішніх і зовнішніх запозичень, що провадяться органами місцевогосамоврядування” (1998 р.), Постанова Кабміну “Про затвердження Порядкуздійснення запозичень до місцевих бюджетів” (2003 р.), Рішення Державноїкомісії з цінних паперів та фондового ринку “Про затвердження Положення пропорядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик” (2003 р.)) врегульовуєтехнічні питання ведення реєстру місцевих запозичень та зобов’язує місцевіоргани погоджувати розмір позик з Міністерством фінансів України. Законодавчовстановлюються сума запозичень, мета запозичень і напрями використання коштів,види забезпечення і способи захисту прав кредиторів. Видатки на обслуговуванняборгу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загальногофонду місцевого бюджету. Між тим, законодавством практично не унормованопитання захисту прав кредиторів, надання державних гарантій за місцевимипозиками, інструменти цільового використання запозичених коштів, регламентаціюпредметів застави і процедури врегулювання дефолтів. Відтак розробкаефективного регулятивного механізму управління місцевими запозиченнями все щезалишається на порядку денному.
/>Висновки
Державний бюджетє одною із головних ланок фінансової системи. З його допомогою уряд концентруєу своїх руках значну частину національного доходу, перерозподіленогофінансовими методами. У цій ланці зосереджуються найкрупніші прибутки інайбільш важливі в політичному й економічному відношенні витрати. Бюджет тіснопов’язаний з іншими ланками фінансової системи, виступає координуючим центром інадає їм необхідну допомогу у формі бюджетних дотацій, субсидій, гарантій,забезпечуючи більш-менш нормальне функціонування інших ланок фінансовоїсистеми.
Дослідженняпроблем функціонування бюджетної системи викликає інтерес, насамперед тому, щосаме бюджет характеризує рівень економічного розвитку країни, і завдякиправильному здійсненню бюджетного процесу забезпечується економічна і соціальнастабільність та належний життєвий рівень населення.
Ринкова модельекономіки, а також усі без винятку інші моделі не можуть існувати й розвиватисябез втручання держави в процеси розподілу й перерозподілу новоствореноївартості в суспільстві. Для цього використовуються фінанси, а бюджетна системає конкретною формою реалізації функцій держави. З розвитком цивілізації бюджетнасистема стає унікальним інструментом здійснення економічної політики, не лишеза ринкових умов, а й у тоталітарних, монархічних та інших системах. В бюджетісконцентровані інтереси держави, підприємців і населення. Об’єктом цихінтересів завжди є валовий внутрішній продукт, власне напрямки та методи йогорозподілу й перерозподілу.
Надання населеннюсуспільних благ стає однією з функцій держави в економіці вільної конкуренції,фінансування яких здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів.
/>Списоквикористаної літератури
1.   Конституція України. – 1996р.
2.   Бюджетний кодекс України // www.rada.gov.ua
3.   Базилевич В.Д. Економічнатеорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес,  2004, 615 с.
4.   Базилюк Г.О. Бюджетний менеджмент. Київ: Атіка,  2003, 265 с.
5.   Базилевич В.Д., БаластрикЛ.О. Державні фінанси. Київ: Атіка,  2002, 368 с.
6.   Батрименко Б.Б. Проблемафінансування дефіциту державного бюджету України // Наукові праці НДФІ, № 1-2,2004р. – с.15-19
7.   Бланкарт Ш. Державні фінансив умовах демократії: Всуп до фінансової науки. Київ: Либідь,  2000, 654 с.
8.   Василик О.Д. Теорія фінансів.Київ: НІОС,  2001, 416 с.
9.   Василик О.Д., Павлюк К.В.Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ,  2003, 608 с.
10.           ГальчинськийА.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Київ: Вища школа, 1998, 544 с.
11.           ДзюбикС.Д. Фіскальна політика. Київ: УАДУ,  1998, 64 с.
12.           ДідківськаЛ.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Київ:«Знання-Прес»,  2000, 209 с.
13.           ЄпіфановА.О., Сало І.В., Д`яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. Київ:Наукова думка,  1999, 304 с.
14.           КарлінМ.І., Горбач Л.М., Новосад Л.Я. Державні фінанси в транзитивній економіці.Київ: Кондор,  2003, 220 с.
15.           Кваша О.О.Парадигмальний підхід до прогнозування доходів зведеного бюджету України //Наукові праці НДФІ, № 5, 2004р. – с.10-12
16.           КлимкоГ.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ:Вища школа- Знання,  2004, 743 с.
17.           КудряшовВ.П. Фінанси. Херсон: Олді-плюс,  2002, 352 с.