Боргові цінні папери підприємств

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИТА НАУКИ УКРАЇНИ
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ.М. ОСТРОГРАДСЬКОГО
№залікової книжки 064166
Контрольнаробота
здисципліни „Біржова справа”
Тема:„Боргові цінні папери підприємств”
Виконала:Студентка групи Ф 06 1 з
Економічногофакультету КДПУ
МаксимоваОльга Геннадіївна
Перевірив:Гноєвий В.Г.
Кременчук2010

План
Вступ
1.  Облігації підприємств
2.  Депозити та ощаднісертифікати
3.  Векселі
Висновки
Список літератури
облігація депозит вексельреквізит

Вступ
Існує безлічпричин того, що підприємства відчувають нестачу грошей і, водночас, є дужеобмежена кількість способів їх залучення. Це в основному отримання позики тазапрошення до участі у капіталі підприємства. Отримуючи позику, боржникзобов’язується повернути гроші кредитору разом з платою за користування ними;кредитор при цьому має від підприємства чи посередника певні гарантії щодосвоєчасного повернення боргу. За участі у капіталі купується частка майна,котра дає право на отримання доходів від функціонування підприємства, щогарантується можливістю управління останнім.
Крім підприємств,грошей постійно потребує влада, яка має (у порівнянні з підприємствами)набагато більше способів їх залучення. Однак, зважаючи на те, що пряміфіскальні вилучення мають свої межі, вона теж користується позиками, при цьомуна таких самих умовах платності, поверненості та гарантованості, що й іншіборжники.
Купівля-продажпозик і часток підприємств відбувається на фінансовому ринку. Зрозуміло, щоугоди між сторонами підтверджуються певними документами — договоромкупівлі-продажу, кредитним договором тощо. Можуть виникнути обставини(наприклад негайна потреба у готівці), коли кредитор чи власник часткипідприємства передає свій борг або пай у майні третій особі, тобто документи,що обслуговують конкретну угоду, можуть «відокремитися» від неї.
Ті документи,котрі відокремилися від угоди щодо купівлі-продажу позик або часток підприємстві почали самостійне життя, виконуючи при цьому деякі функції грошей танабуваючи цілком нових властивостей, мають назву цінних паперів Безумовно, щогрошей потребує і третій суб’єкт ринку — домогосподарства, які залучають їхчерез позики. Але, оскільки кількість кредиторів окремого домогосподарстваобмежена у порівнянні з підприємством чи державою, бо його грошові потребинезрівнянно менші, свої боргові зобов’язання домогосподарства не оформляють якцінні папери, а укладають звичайні позикові угоди окремо з кожним кредитором.
Офіційнетлумачення поняття цінних паперів дає Закон України «Про цінні папери тафондову біржу»:
«Цінні папери —грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики міжособою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплатудоходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошовихта інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам».

1. Облігаціїпідприємств
 
Облігація – являєсобою борговий документ. Як правило, кошти залученні по них, потрапляютьбезпосередньо до емітента (підприємства, що випустило облігації) і вкладаютьсяв виробництво (за виключенням держаних облігацій).
В світовійпрактиці значна частина позик по облігаціях носить довгостроковий характер імає відносно невеликий процент. Іноді їх називають “дешевими” кредитами.Останнім часом обсяги залучення коштів за допомогою «дешевих кредитів» значнозбільшився на світовому ринку. Враховуючи, життєву необхідність українськоговиробника в достатньо недорогих і довгострокових позиках можна сказати, щозагальні тенденції світового ринку цінних паперів, із збільшення долі облігаційна ньому стануть тенденціями і на українському ринку.
Облігація – видборгового інвестиційного цінного паперу, який визначає відносини позики міжвласником (володарем) облігації та емітентом і підтверджує зобов’язанняемітента повернути власнику облігації номінальну вартість облігації в передбаченийтермін, а також певний процент (винагороду). Облігація може випускатися вдокументарній і електронній формі. В першому випадку перехід власностіфіксується безпосередньо передачею бланків облігацій від продавця покупцю абоособі, яка зберігає його цінні папери.
Документ, якийпредставляє собою облігацію має містити наступні реквізити:
 - найменуванняцінного паперу — «облігація»;
 - фірмовенайменування і місцезнаходження емітента облігацій;
 - фірмовенайменування або ім'я покупця (для іменної облігації);
 - номінальнувартість облігації;
 - строкипогашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій);
 - місце і датувипуску, а також серію і номер облігації;
 - підпискерівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.
Крім основноїчастини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів. Купонна виплату процентів повинен містити такі основні дані:
- порядковийномер купона на виплату процентів;
- номероблігації, по якій виплачуються проценти;
- найменуванняемітента і рік виплати процентів.
Облігації,запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крімбезпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист. Якщо облігація маєелектрону форму, то вона існує лише у вигляді записів на банківських рахункахабо на депозитних рахунках в депозитаріях.
Облігаціїпідприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом формвласності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і недають їх власникам права на участь в управлінні. Облігації можуть випускатисяіменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільнообертаються або з обмеженим колом обігу.
Розрізняютьномінальну і курсову вартість облігації. Номінальна вартість визначаєтьсяемітентом при прийнятті рішення про випуск облігацій. Курсова ціна формуєтьсяна ринку під впливом попиту і пропозиції, що склалися на даний момент. Курс якправило виражається в процентах до номіналу облігації. Існує також поняттявикупної ціни, під якою розуміють ту суму грошей, за яку ця облігація може бутивикуплена емітентом у її власника, якщо це визначено умовами випуску.
В залежності відемітентів, випускаються наступні види облігацій:
а) державніоблігації (внутрішніх і місцевих позик);
б) облігаціїпідприємств.
Рішення провипуск облігацій внутрішньої державної позики приймається Кабінетом Міністрів,а про випуск облігацій місцевих позик – місцевими Радами народних депутатів.Кошти від розміщення державних і місцевих позик надходять відповідно додержавного і місцевих бюджетів і позабюджетних фондів. Рішення щодо випускукорпоративних облігацій (облігацій підприємств) приймаються емітентом іоформлюються протоколом, в якому має міститися наступна інформація:
 - фірмовенайменування емітента облігацій та його місцезнаходження;
 - відомості простатутний фонд, господарську діяльність і службових осіб емітента;
 - найменуванняконтролюючого органу (аудиторської фірми);
 - дані пророзміщення раніше випущених цінних паперів;
 - мету випуску івид облігацій (іменні чи на пред'явника);
 - загальну сумуемісії, кількість і номінальну вартість облігацій;
 - кількістьучасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них;
 - строкиповернення коштів при відмові від випуску облігацій;
 - строки продажувідповідних товарів або надання відповідних послуг по цільових облігаціях;
 - порядокповідомлення про випуск та розміщення облігацій;
 - порядок оплатиоблігацій.
Кошти відрозміщення облігацій не можуть бути використані на формування статутного фондупідприємства і на покриття збитків, що є результатом господарської діяльностіемітента.
Будь-якаоблігація проходить чотири загальновизнані етапи свого життєвого циклу:
1) емісія (випускоблігацій);
2) розміщення;
3) обіг;
4) погашення.
На стадії емісіївизначаються потреба в додаткових коштах, цілі їх мобілізації, приймаєтьсярішення про випуск облігацій і умови цього випуску. На стадії розміщеннявизначаються агенти, які будуть представляти емітента на фондовому ринку,виконувати платежі і розрахункові операції, вести облік і зберігання облігацій.На ній же відбувається формування фондів шляхом переходу права власності наоблігації від емітента до інвесторів. Цей перехід може відбуватися в форміаукціону, приватного розміщення (коли певна група інвесторів хоче викупити весьвипуск) або призначення певних організацій (агентів), які будуть займатисярозповсюдженням облігацій. Стадію обігу можна окреслити як період часу відрозміщення до останньої виплати по облігації (погашення). Обіг облігацій — цебагаторазовий перехід прав власності на облігації від одного інвестора доіншого. Під час обігу виплачуються проміжні виплати по облігаціях передбаченіумовами випуску. Стадія погашення передбачає задоволення претензій власниківоблігацій щодо виплати суми боргу. Невиплата по зобов’язаннях може призвести добанкрутства компанії.
Особливостіоблігації як цінного паперу краще проглядаються при її порівнянні з акцією (пропоняття, види та особливості акцій ми уже розповідали в попередньому номері).Облігація і акція відносяться до різних видів цінних паперів: акція засвідчуєправо власності, а облігація — право на позику. Власник акції бере участь вуправлінні емітентом, власник облігації ні. Проте її власник отримує стабільнийдоход на відміну від акціонера. Акції пов’язані з підвищеним ризиком, хоча зіншого боку можуть принести більший дохід. Більш висока якість (надійність)облігації супроводжується більш низьким відсотком при виплаті по ній, істроковістю — вона може приносити дохід лише на протязі певного періоду часу.Слід назначити і те, що при виплаті доходу та задоволенні інших претензій(наприклад, при банкрутстві товариства) облігації мають старшинство передакціями. Тобто претензії щодо сплати процентів (доходу) та повернення боргу поних задовольняються в першу чергу, що є дуже важливою характеристикоюоблігації.
За строкамиоблігації розділяють на короткострокові, середньострокові, довгострокові.Існують різні критерії щодо поділу облігацій за цією ознакою. Найбільшприйнятою є:
 - короткострокові– до 1 року;
 - середньострокові– 1-5 років;
 - довгострокові– 5-10 років.
Строк погашеннявпливає на умови обігу прямо і опосередковано. Прямо вони визначають скількиоблігація буде обертатися взагалі, а опосередковано, впливають на те хто будеїх власниками. До строків погашення облігації можна віднести і такухарактеристику як можливість дострокового викупу облігацій емітентом зазавчасно визначеною в умовах випуску ціною. Це вигідно емітентові, так як принесприятливій ситуації на фондовому ринку (наприклад, падіння процентнихставок) він залишає за собою право викупити свої облігації і випустити нові знижчими ставками або просто скоротити борг.
Найбільшрозповсюдженими є лише декілька основних видів облігацій з відносностандартними назвами:
 - іпотечніоблігації;
 - облігації підзаставу фондових паперів;
 - облігації підзаставу обладнання;
 - незабезпеченіоблігації;
 - інші видиоблігацій.
Іпотечніоблігації являють собою боргові зобов’язання, що забезпечені майномпідприємства (емітента). У випадку її банкрутства або неплатоспроможностіутримувачі облігацій мають право на отримання цього майна, яке вони можутьпродати для задоволення своїх претензій. Утримувачі іпотечних облігацій підзаставу майна, як правило, захищені умовами облігаційного договору. Емітентуможе бути заборонено випускати нові облігації під заставу майна, яке вже єзабезпеченням для інших облігацій.
Облігації підзаставу фондових паперів забезпечені іншими цінними паперами, що зберігаютьсяна умовах трасту (довіри). Найбільш розповсюдженою є ситуація, коли в якостізабезпечення облігацій компанії-емітента виступають цінні папери її філії.
В якостізабезпечення облігацій під заставу обладнання, які відомі також під назвоюсертифікатів, що забезпечені рухомим майном, право на яке має довірча особа,використовуються транспортні засоби (літаки, локомотиви). У випадкунеобхідності це обладнання може бути продано і кошти передані новому власнику.Юридичні процедури, що вимагаються для емісій таких облігації можуть бути дужескладними. В більшості випадків використовується так звана “філадельфійськасхема”, суть якої полягає в тому, що довірча особа, яка володіє обладнанням,випускає облігації, а потім здає це обладнання емітенту в оренду. Орендна платавикористовується для виплат утримувачам облігацій процентів і суми боргу. Впідсумку, коли всі виплати зроблені в зазначені строки, підприємство-емітентотримує право на обладнання.
Незабезпеченіоблігації являють собою облігації під загальне зобов’язання емітента, що їхвипускає і за суттю є незабезпеченим кредитом.
Також існують іінші види облігацій. Так гарантовані облігації випускаються однимпідприємством, а гарантуються іншим (наприклад, випускаються дочірньоюкомпанією, а гарантуються головною). По облігаціях участі окрім гарантованогопроценту може виплачуватися надбавка, якщо доходи корпорації перевищують певнийрівень.
Конвертованіоблігації можуть бути, за бажанням їх власника, обмінені на інші цінні папери,як правило звичайні акції (того ж емітента).
Доход пооблігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Доход пооблігаціях цільових позик (безпроцентних облігаціях) не виплачується.Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів абопослуг, під які випущено позики. Якщо ціна товару до моменту його одержанняперевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар по ціні, вказанійна облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю міжвартістю облігації та ціною товару. По облігаціях підприємств доходивиплачуються з рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом ісплати інших обов'язкових платежів. У разі невиконання чи несвоєчасноговиконання емітентом зобов'язання по виплаті доходів по процентних облігаціях,надання права придбання відповідних товарів або послуг по безпроцентних(цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначенийстрок стягнення відповідних сум провадиться примусово судом.
Якщо підприємствунеобхідні кошти, то випуск облігацій часто вигідніше, ніж отриманнябанківського кредиту:
 - не потрібназастава майна (особливо актуальною ця перевага є при необхідності залученнякоштів для розвитку бізнесу (інвестиційного проекту);
 - як правило дляотримання кредиту необхідні більші затрати ніж для випуску облігацій (оцінка,страхування майна);
 - на відміну відбанків, що мають певні обмеження суми видачі кредитів на одного клієнта, випускоблігацій дає змогу залучити значно більші кошти на триваліший термін;
 - ставка пооблігаціях, як правило є середньою від кредитів та депозитів банків, що вигіднояк продавцям (більш дешеві кредити), так і покупцям (більш високі депозити).
Процедураздійснення випуску облігацій підприємством включає таку послідовність дій:
 - прийняттярішення про випуск облігацій та затвердження інформації про випуск облігацій;
 - опублікуванняоголошення про випуск облігацій;
 - реєстрація вреєструвальному органі випуску облігацій та інформації про випуск облігацій;
 - опублікуваннязареєстрованої інформації про випуск облігацій;
 - виготовленнябланків сертифікатів облігацій (у разі випуску облігацій у документарній формі)або розміщення глобального сертифіката (у разі випуску облігацій у бездокументарнійформі);
 - розміщенняоблігацій.
2.  Депозити та ощаднісертифікати
Депозит (вклад) — це грошові кошти, які внесені у банк клієнтами, зберігаються на їх рахунках івикористовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством.
Депозитикласифікуються за такими ознаками:
- закатегоріями вкладників та за строками використання коштів.
За категоріямивкладників депозити поділяються на:
 - депозитисуб’єктів господарської діяльності;
 - депозитифізичних осіб;
 - депозитибанків.
 За строкамивикористання коштів депозити поділяються на:
 - депозити дозапитання;
 - строковідепозити.
Депозити дозапитання — це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашеннята поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах.Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських табюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточнихрозрахунків. Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цихрахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки,виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Разом з тим, клієнтибанку не в повній мірі використовують кошти на депозитних рахунках, врезультаті чого на них постійно є стабільний залишок коштів, який комерційнібанки використовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток закредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банкпри цьому одержує суттєвий дохід. За користування залишками коштів наклієнтських рахунках банки нараховують відсотки за низькими ставками або зовсімне сплачують відсотки. В свою чергу, для покриття операційних витрат,пов’язаних з веденням поточних рахунків банк стягує з клієнта комісійнувинагороду.
Строкові депозити- це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягомстроку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозитивідкриваються усім клієнтам банку: суб’єктам господарської діяльності,центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам іприватним особам.
Строкові депозитимають такі особливості:
 - чітковстановлений строк зберігання;
 - оформлюютьсядепозитною угодою;
 - невикористовуються для здійснення поточних платежів;
 - придостроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.
За строковимидепозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить відтерміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставокгрошового ринку та інших факторів. Відсоткова ставка за строковими депозитамивстановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ.Однієї із форм строкових депозитів є сертифікати, які бувають депозитними таощадними. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні — фізичним.
Сертифікатиможуть класифікуватись і за такими ознаками:
 - спосіб випуску(у разовому порядку і серіями);
 - спосібоформлення (іменні і на пред’явника);
 - термінобертання (строкові і до запитання);
 - умови сплатипроцентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків по закінченні розрахунковогоперіоду та з виплатою відсотків в день погашення сертифіката).
Депозитнийсертифікат — це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошовихкоштів на депозит. Він може використовуватись його власником як платіжний засібі мати обіг на фондовому ринку. Депозитний сертифікат має істотну перевагу надстроковим депозитом. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат можебути достроково проданий власником іншій особі з отриманням певного доходу зачас зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку.
Ощаднийсертифікат — це документ, що використовується фізичною особою для оформленнясвоїх заощаджень в банку. Оформлення депозиту супроводжується видачею ощадноїкнижки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадногорахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску.
Під часздійснення депозитної операції виконуються такі операції:
 - відкриття тареєстрація депозитного рахунку,
 - залученнягрошових коштів на депозит,
 - вилученнякоштів з депозиту,
 - нарахуваннявідсотків за депозитом та їх сплата клієнтам,
 - поверненнякоштів з депозиту та закриття депозитного рахунку.
Комерційний банквідкриває клієнту строковий або ощадний депозитний рахунок на підставі такихдокументів:
 - депозитноїугоди;
 - картки зізразками підписів та відбитком печатки (для юридичних осіб);
 - паспорта абодокумента, що його замінює, і зразка підпису (для фізичних осіб).
Депозитна угодаукладається між банком та юридичною (фізичною) особою в двох примірниках, одиніз яких зберігається у банку, а інший у клієнта.
В депозитнійугоді передбачається:
 - дата внесеннядепозиту,
 - сума депозиту,
 - формазарахування коштів на депозитний рахунок,
 - відсотковаставка за користування депозитом,
 - періодичністьсплати відсотків,
 - порядокповернення депозиту та відсотків після закінчення строку зберігання коштів,
 - права,зобов’язання та відповідальність сторін тощо.
3.  Векселі
Вексельвідноситься до категорії боргових цінних паперів, та являє собою документ, щоскладений за установленою законом формою, який є безумовним засвідченням однієїособи сплатити іншій визначену суму грошових коштів у встановлений термін.
Існує два видивекселя: простий (соло-вексель) і переказний (тратта). В першому випадку самборжник-векселедавець повинен буде розплатитися грошима. У випадку переказноговекселя векселедавець (трасант) пропонує здійснити платіж векселеотримувачу(ремітенту) третій особі (трасату). Трасат не несе жодної відповідальності повекселю до його прийняття (акцепту). Після чого акцептант стає головнимборжником, а за трасантом залишається гарантійна функція. За загальним правиломрозрізняють такі типи простого і переказного векселя: бланковий, тобтонезаповнений на момент видачі вексель, підписаний векселедавцем – це типпростого векселя, та типи переказного векселя – за власним наказом (виданий занаказом самого векселедавця) та на себе (виданий на самого векселедавця).
Окрім ознак, щовипливають з закону, вексель класифікують також виходячи з характеру угоди, заякою виникли вексельні зобов’язання. Векселі, що виникають в результаті позики,носять назву фінансових, а в результаті реальної угоди (постачання продукціїабо послуг) – товарних (або комерційних). Треба відзначити, що на векселі непишеться товарний він або фінансовий, ці визначення являють собою лише йогоекономічну характеристику. Коли говорять про банківський вексель, звичайномають на увазі вексель, виданий банком (тобто банк є векселедавцем).Банківський вексель може мати фінансову природу (якщо банк випустив його як депозитнийінструмент, з метою залучення коштів) або товарну (у випадку векселедавчогокредиту). Серед фінансових векселів виділяються векселі, підставою видачі якихє не яка-небудь реальна кредитна угода, а лише мета одержання товарного або –переважно – грошового кредиту, котрий не вдалося б одержати іншим способом.
Векселі, якпрості, так і переказні, що виписані та підлягають сплаті в даному місці,називаються місцевими, що підлягають сплаті в межах тієї ж країни, де вонивиписані, — внутрішніми, а виписані в одній країні та підлягають сплаті в іншійкраїні — іноземними (зовнішніми).
Видаватипереказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу зафактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Векселі (переказніі прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенемзахисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуютьсяДержавною комісією з цінних паперів та фондового ринку за і не можуть бутипереведені у бездокументарну форму (знерухомлені). Вексель, який видається натериторії України і місце платежу за яким також знаходиться на територіїУкраїни, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця,інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначеноофіційне найменування в їх установчих документах. Вексель підписується: а) відімені юридичних осіб — власноручно керівником та головним бухгалтером (якщотака посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноважениминими особами. Підписи скріплюються печаткою; б) від імені фізичних осіб — власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою, іззазначенням індивідуального ідентифікаційного номера з Державного реєструфізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів, наданогоорганом державної податкової служби, та паспортних даних векселедавця. Платіжза векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.Векселедавець зобов'язаний вести реєстр виданих векселів у порядку, затвердженомуДержавною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Забороняєтьсявикористовувати векселі як внесок до статутного фонду господарськоготовариства.
Можна говоритипро обов'язкові (необхідні) і додаткові реквізити векселя. За відсутностібудь-якого з необхідних реквізитів документ знаходиться поза полем чинностівексельного закону. Окрім необхідних вексельний закон передбачає і додатковіреквізити, що мають вексельне значення.
До числаобов‘язкових реквізитів векселя відносяться:
1)Вказівка місцяукладання векселя (за відсутності особливої вказівки вексель вважаєтьсяскладеним в місці, вказаним поруч з найменуванням векселедавця).
2)Вказівка датиукладання векселя.
3)Найменуванняплатника (для перевідного векселя).
4)Вексельнамітка.
5)Нічим не обумовленедоручення (для перевідного) або обіцянка від свого імені (для простого векселя)сплатити.
6)Сума.
7)Найменуваннятого, кому або наказу кого повинен бути зроблений платіж.
8)Вказівка місцяплатежу (за відсутності особливої вказівки простий вексель підлягає оплаті замісцем складання, а перевідний – в місці, вказаному поруч з найменуваннямплатника).
9)Підписвекселедавця.
До числадодаткових реквізитів векселя відносяться:
1)Термін платежу(при його відсутності вексель підлягає оплаті після пред'явлення).
2)Обмеження втермінах пред'явлення до платежу в невизначено-негайних векселях.
3)Застереженняпро пред'явлення тратти в певний термін до акцепту.
4)Вказівка особи,у якої знаходиться акцептований примірник тратти.
5)Вказівкаособливого пункту в місці платежу, відмінного від місця проживання платника,для одержання платежу.
6)Вказівкаособливого місця платежу, яке не співпадає з місцем знаходження трасата абомісцем укладання простого векселя, так званий доміцілій. Такі векселі такожназиваються доміцільованими.
7)Вказівка особи,окрім платника, у якого слід отримати платіж –доміціліат.
8)Вказівкапосередника в акцепті або платежу.
9)Застереженняефективного платежу.
10)Відсотковезастереження.
11)Застереженнявекселедавця “не наказу”.
12)Застереження пронездійснення протесту.
Тож завідсутності будь-якого реквізиту або при невідповідності його нормам,встановлених законом, документ позбавляється вексельної сили, за виняткомпевних випадків. Ці випадки стосуються тих реквізитів, які за своєї відсутностіє замінними, тобто можуть бути замінені іншими реквізитами векселя, зазначенимиу ньому. Наприклад:
 - вексель, строкплатежу за яким не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті запред’явленням;
 - якщо немаєспеціальної вказівки про місце платежу, місце, зазначене поруч з найменуваннямплатника (векселедавця для простого векселя), вважатиметься місцем платежу таодночасно місцем знаходження платника;
 - якщо невказане місце складання векселя, то вважається, що вексель складено в місці,вказаному поруч з найменуванням векселедавця.
Вексель якборговий документ має ряд істотних особливостей, які відрізняють його від іншихборгових зобов'язань. До цих особливостей векселя відносяться:
 - грошовість,тобто предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші;
 - строковість тавизначеність, тобто тривалість існування вексельного зобов'язання може бутирозрахована заздалегідь, або тільки за одними даними у тексті векселя, або напідставі вексельного закону, а тривалість існування векселя не може залежативід настання або ненастання яких-небудь подій або умов;
 - безумовність ібеззастережність, тобто наказ у переказному і зобов'язання в простому векселіпро сплату визначеної грошової суми повинні бути простими і не залежати відбудь-яких умов (можлива вказівка у самому векселі на якийсь документ, що лежитьв основі видачі векселя, повинна бути юридично нейтральною і може нести лишеінформаційну функцію);
 - абстрактність,тобто вексельне зобов'язання є відірваним від основної угоди (за якою виданийвексель) як за текстом, так і по суті (боржник не вправі захищатися проти вимогсумлінного векселедержателя запереченнями, заснованими на дефектах іневиконанні основної угоди, яка лежить в основі видачі або передачі векселя, завинятком: заперечень боржника проти векселедержателя, коли останній, знаючи пронедоліки векселя, придбав його з метою свідомо завдати шкоди боржнику тощо);
— оборотність іоднобічність, тобто право вимоги платежу за векселем передається разом ізвекселем, з вчиненням у необхідних випадках спеціальних написів, щовстановлюють правові підстави володіння векселем.
Однобічністьвексельного зобов'язання полягає в тому, що особа, яка зобов'язана за векселем,є лише зобов’язаною (без якої-небудь вимоги з її сторони), а інша особа маєлише право вимоги за векселем (без якого-небудь зобов'язання з її сторони);письмова форма.
Особливістьвексельного обігу полягає і в тому, що всі учасники вексельного зобов'язання (іборжники, і кредитори) підпадають під дію особливих правових норм. До нихвідносяться:
 - солідарнавідповідальність, яка полягає в тому, що кожний, хто поставив свій підпис навекселі, тим самим гарантував вчасний платіж за векселем. На практиці цеозначає, що векселедержатель, у випадку несплати за векселем при настаннітерміну сплати, може пред'явити свої вимоги кожній із зобов'язаних за векселемосіб і навіть усім їм відразу, не дотримуючись при цьому ніякої послідовності іне чекаючи будь-яких термінів;
 - правозворотної вимоги, яке знаходить свій вияв в тому, що векселедержатель, який неодержав платежу за векселем, одержує право на прямий позов до особи,зобов'язаної платити за векселем (у переказному векселі) або до особи якавидала вексель (у простому векселі), а, після вчинення деяких формальностей,має право на регресний позов до всіх осіб, які зобов’язались за векселем ранішейого самого (як у переказному, так і в простому векселі). Для обґрунтуваннятакого позову векселедержателю досить пред'явлення векселя з позначкою проопротестування в неплатежі (женевська система вексельного обігу) або навіть безтакої (англо-американська система);
 - неможливістьзаперечень боржника проти кредитора, лише за винятком випадків, коли кредитор,набуваючи вексель, діяв свідомо задля шкоди боржнику.
Що стосуєтьсядефектів векселів, то наявність необумовлених змін, підчищувань і перекресленихчастин, коли ними затемнюються або знищуються реквізити і приналежностівекселя, можуть спричинити недійсність векселя вже з тієї підстави, що нимивексельний документ порушується з формальної сторони. Все, що у векселівикреслене і переправлене – знищене в змісті форми, а так як дійсність векселявизначається його формою, то дефект форми робить недійсним і сам вексель. У тойже час, якщо вексель виявиться розірваним або яка-небудь з частин векселявідірвана, але при цьому будуть збережені всі реквізити, то вексель залишитьсядійсним; однак за умови, що таке ушкодження було випадковим, без наміру знищитивексель.

Висновки
У новихЦивільному та Господарському кодексах України висувається низка вимог до формцінних паперів та їх реквізитів, процедури передачі прав за цінними паперами, атакож інфраструктури ринку.
Згідно із ч.3ст.195 ЦК цінні папери можуть випускатися (розміщуватися) в«документарній» та «бездокументарній» формі. У ч.8 ст.164ГК йдеться про те, що особливості випуску цінних паперів у бездокументарнійформі визначаються законом, а у абз.2 ч.3 ст.163 ГК зазначається, що порядокіменної ідентифікації цінних паперів у бездокументарній формі встановлюєтьсязаконом. І хоча сенсу в нормах ГК після ст.195 ЦК немає, але сказати, що вонипрямо суперечать ЦК також важко.
В усіх випадках уЦК та ГК йдеться про Закон України „Про Національну депозитарну систему таособливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. Слід наголосити, що вактах законодавства України отримав закріплення традиційний (з часів існуваннядокументів на папері) поділ цінних паперів на форми, що у сукупності звизначенням цінного папера (Див.: ст.194 ЦК) призводить до виникненняконструкції «документ у документарній формі» та «документ убездокументарній формі». Тому до назв форм цінних паперів слід відноситьсяяк до власних назв цих форм, які склалися історично, і визначені законодавцем уЦК, ГК та Законі України «Про Національну депозитарну систему та особливостіелектронного обігу цінних паперів в Україні». Законодавство України (непро цінні папери) закріплює більш прогресивне визначення документа: документомє передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання іпоширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-,фотоплівці або на іншому носієві (ст.27 „Документ в інформаційнихвідносинах" Закону України «Про інформацію», ст.1 Закону України«Про обовязковий примірник документів»). Це поняття документа узгоджуєтьсяяк з чинним національним законодавством, зокрема, законами України «Проелектронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровийпідпис», так і з рекомендаційними міжнародними документами — ДирективоюЄвропейського парламенту по електронним підписам, із Модельним законом СНД проелектронний цифровий підпис. У перспективі назви форм повинні бути приведені досучасного визначення документа, яке враховує досягнення науково-технічногопрогресу. Перша спроба виправити ситуацію була здійснена у проекті ЗаконуУкраїни „Про емісійні цінні папери та фондовий ринок” від 21 листопада 2001 р.№40-16-Д. Однак законопроект відхилено Верховною Радою України після виступупредставника ДКЦПФР з трибуни парламенту. Невідповідність поняття „документарна”форма та „бездокументарна” форма цінного папера призводить також до появизмішан ни парламенту.Невідповідність поняття „документарна” форма та „бездокументарна” форма цінногопапера призводить також до появи змішаних поділів цінних паперів за формами,наприклад, на цінні папери у „документарній формі” та в „електронній формі”(ч.3 ст.16 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстраціюобтяжень”). Отже, форми випуску цінних паперів регулюються Законом України «ПроНаціональну депозитарну систему…". Згідно із ст.4 цього Закону цінніпапери, обіг яких дозволено на території України, і цінні папери, на якіпоширюється дія законів України, можуть розміщуватися в «документарній» та«бездокументарній» формах. Відповідно до ст.1 «документарною» формоюцінного папера є сертифікат цінного папера, що містить реквізити відповідноговиду цінних паперів, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупністьправ, наданих цими цінними паперами, а «бездокументарною» формоюцінного папера є здійснений зберігачем обліковий запис на «рахунку уцінних паперах». Слід звернути увагу на те, що з правового поглядувідкриття рахунків не зберігачами (зокрема, спеціальних «рахунків у ціннихпаперах» депозитаріями) призводять до того, що цінний папір не існує убездокументарній формі. Вказаний Закон (ст.13) дозволяє цінні папери в«документарній» формі перевести у «бездокументарну» форму (знерухомити їх). Напрактиці у «бездокументарній» формі існують виключно емісійні цінніпапери.
Форма цінногопапера не впливає на обсяг прав за цінним папером, тобто на зобов'язальнівідносини між власником цінного папера та особою, зобов'язаною за ціннимпапером. Натомість форма цінного папера впливає на порядок обліку та передачіправ за цінними паперами за системами обліку — системами реєстру власниківіменних цінних паперів чи системами депозитарного обліку, які є двома системамиобліку однієї Національної депозитарної системи. Слід ураховувати, що згідно ізч.2 ст.13 Закону України «Про Національну депозитарну систему…», укладеннядоговорів на організованому ринку (на фондовій біржі або уторговельно-інформаційній системі) можливе виключно для цінних паперів у«бездокументарній» формі. Як наголошувалося, за своєю правовоюприродою цінні папери зазвичай відносять до речей. На відміну від звичайнихречей такого роду, ця властивість цінних паперів визначається не природнимивластивостями та кількістю сертифікатів. Суттю цінних паперів є зобовязальнівідносини. Без них не існує цінного папера (Див.: визначення цінних паперів у ст.194ЦК). Саме єдина зобовязальна природа цінного папера дозволяє переводити його зоднієї форми в іншу без зміни обсягу прав за цінним папером. Серйозніконцептуальні розбіжності між ЦК та ГК існують лише щодо поділу цінних паперівна предявницькі, іменні та ордерні, а також щодо передачі іменних ціннихпаперів у „документарній” формі шляхом повного індосаменту (згідно із ГК). Цірозбіжності можуть завдати істотної шкоди учасникам ринку цінних паперів,особливо власникам цінних паперів та реєстраторам. Норми ЦК ставлять під сумнівіснування цінних паперів на предявника у «бездокументарній» формі, що є значнимкроком назад в теорії цінних паперів та українській і зарубіжній практиці.Норми ГК не відповідають новому законодавству України, яке регулює взаємодіюпрямих та опосередкованих учасників Національної депозитарної системи Україниобох рівнів. Фактично, у ГК прописані норми, якими регулювалися відносини наринку зразка 1995 р. Відбувається дискримінація торговельно-інформаційнихсистем стосовно фондових бірж. Запроваджується сумнівне право всіх торговцівцінними паперами бути емітентами інвестиційних сертифікатів.

Списоклітератури
1. Конституція України.
2. Закон України (ВР УРСР) від18.06ю1991р. «Про цінні папери та фондову біржу».
3.Цивільний Процесуальний кодексУкраїни.
4. Цивільний кодекс України.
5. Господарський кодекс України.
6. Правила випуску та обігу фондовихдеривативів.
7. Закон України від 10.12.1997р.«Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігуцінних паперів в Україні».
8.Положення “Про переказний і простийвексель”, затверджений Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р.
9.Цивільний кодекс України.
10.Цивільне право: підручник длястудентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 2003. — 544 С.
11.Бернар і Коллі. “Толковыйэкономический и финансовый словарь”. М., 1994. — т. ІІ. — 486 С.
12.Колесник В.В.Введение в рынокценных бумаг-К.: А.Л.Д., 1995.-176с.
13.Каратуев А.Г. Ценные бумаги: видыи разновидности: Учебное пособие.-М.: деловая література, 1997-256с.
14.Лисенков Ю.М., Ляшко В.П. Вексельу господарському обігу.-К.: Агенція „Прес-центр”, 1994.-256с.
Размещено на www.