Вступ
Англійськабуржуазна революція XVII ст. завдала удару по феодалізму і відкрила простір дляшвидкого росту капіталістичних відносин в одній з ведучих країн ЗахідноїЄвропи. Вона мала незрівнянно більш широкий резонанс, ніж минула за кількадесятиліть до її нідерландська (голландська) революція.
Кожна ізсуспільних груп, що приймали участь у революції, пропонувала свої політичніпрограми й обґрунтувала їх відповідними теоретичними викладеннями. Зрозуміло,що ці програми і теоретичні побудови, на які вони спиралися, відрізнялися однавід одної за змістом, соціально-класовою спрямованістю.
У кальвіністськоїреформації запозичила свою ідеологію англійська буржуазія. Інтереси її правогокрила (багатого купців і банкірів Лондона, частини обуржуазненого дворянства)представляла релігійно-політична партія пресвітеріан. Позиції середньоїбуржуазії і згрупованих навколо неї джентрі захищала партія індепендентів(«незалежних»). Політичною партією дрібнобуржуазних міських шарів булилевеллери («зрівнювачі»). З руху левеллерів виділилися діггери («копальники»);вони утворили лівий фланг революційної демократії і найрадикальнішими засобамивідстоювали інтереси сільської бідноти, міських низів.
Супротивникиреволюції, що об’єднували віру в непорушність феодальних порядків з відданістюкоролівському абсолютизму і клерикальним переконанням, не особливо піклувалисяпро новизну і вагомість тієї аргументації, яку вони пускали в хід відеологічній боротьбі. Ними були узяті на озброєння концепція божественноїприроди монархічної влади, теорія патріархального виникнення і суті держави.
Серед захисниківабсолютизму в період революції дуже складну позицію займав англійськийфілософ-матеріаліст Томас Гоббс.
1. Погляди Т. Гоббса на державу
Томас Гоббс (1588—1679), видатнийполітичний мислитель періоду Англійської революції, заклав найперші підвалини уфундамент політичної науки Нового Часу. У період революції він покинув Англію,жив у Парижі, де написав відомі політичні твори «Про громадянина» і«Левіафан, чи матерія, форма і влада держави» (1651р.).
Завдання політичної науки Гоббс вбачав у тому, щоб слугувати викоріненнюіз суспільного життя кровопролить і війн, утверджувати благоденство всіх людей.Мислитель мріяв про такий ідеальний варіант, коли практичну політику будутьздійснювати на основі науки, коли правити будуть не примхи, свавілля іневігластво, а Розум, який осягне закони Політики, подібно до того, як віносягає аксіоми в геометрії.
Вчення про право і справедливість постійно оспорюється пером і мечем, втой же час вчення про лінії і фігури не підлягає суперечки, тому що не зачіпаєінтереси людей, особливо влада імущих (якби теорема Піфагора суперечилаінтересам влади імущих, то всі книги по геометрії були б спалені). Однак намір Гоббса створитивільне від суб'єктивних оцінок політико-правове навчання виявилося незбутнім;при всій абстрактності вихідних позицій його навчання і логічності висновків зцих позицій і висновки, і самі вихідні позиції несли на собі чіткий відбитокбурхливої політичної боротьби в Англії тієї епохи.
Гоббс будував своє вчення на вивченні природи і пристрастей людини. Думкапро пристрасті і природу вкрай песимістичні: людям властиві суперництво(прагнення до наживи), недовіра (прагнення до безпеки), любов до слави(честолюбство). Пристрасті роблять людей ворогами: «людина людині — вовк». Томув природному стані, де немає влади, що тримає люд у страху, очі знаходяться встані війни всіх проти усіх.
Причину виникнення та існування політичної влади і держави Гоббспов'язував із природою і якостями людини як Істоти Розумної, але водночас іегоїстичної, наділеної сильними «природними пристрастями». Природні пристрасті,насамперед владолюбство, штовхають людей до суперництва, недовір'я, породжуютьжагу слави і, як наслідок,— заздрощі, ненависть, розбрат, ворожість і помсту, ав кінцевому підсумку – “війну всіх проти всіх”. Це, за Гоббсом, — природнийстан людського роду: на відміну деяких відомих своїх сучасників (нідерландцяГуго Гроція та ін.) Гоббс розглядає як основну якість людини не прагнення доспілкування, а егоїзм, індивідуалізм. Згубність стану війни всіх проти усіхспонукує людей шукати шлях до припинення природного стану. Такий шлях указуєприродні закони, розпорядження розуму, зауважує Томас Гоббс, підкреслюючи, щоприродне право-воля робити усе для самозбереження, природний закон — заборонаробити те, що згубно для життя. Природні закони говорять: варто шукати миру,усім потрібно взаємно відмовитися від права на все, люди повинні виконуватиукладені ними угоди. Відмовляючись від природних прав, тобто волі робити уседля самозбереження, люди переносять їх на державу, сутність якого Томас Гоббсвизначав як. єдину особу, відповідальними за дії якої зробили себе шляхомвзаємного договору між собою величезна безліч людей, для того щоб ця особамогла використовувати силу і засоби всіх їх так, як вона вважає це необхіднимдля їхнього миру і загального захисту.
Прототипом природного стану є, згідно зі вченням Гоббса, не додержавна(родова) організація, а громадянська війна і революція з їхнім хаосом таанархією, епідемією деморалізму і кривавих кошмарів; в цьому випадку державнийустрій «провалюється» в безодню низьких людських інстинктів, егоїстичнихдомагань.
У своєму природному стані люди, за Гоббсом, не можуть зберегти мир і томупостають перед загрозою взаємознищення. І тут на допомогу їм приходить ЙогоВеличність Розум. У поєднанні з інстинктом самозбереження і страхом смерті вінпідводить їх до висновку про те, що необхідно вийти зі стану «війни всіх противсіх». А для цього слід утворити «загальну владу», яка забезпечувала б мир ігарантувала б людині життя, безпеку, спрямувала б її дії до загального блага.Розвиваючи ці свої ідеї, Гоббс обґрунтовує концепцію договірного походженняполітичної влади.
Держава, пише Гоббс, виникає на основі суспільного контракту,— договоруміж людьми. Вона є витвором всемогутньої правової угоди, яка набуває уповсякденному житті універсальної юридичної форми. Звідси і необхідність«юридизування» політичного життя, державності, державних інституцій. Такимчином у вченні Гоббса договір виступає як основа виникнення держави, яксвоєрідна угода і згода підвладних визнати необхідність політичної влади.
Поряд з договором Гоббс виділяє ще одну системоутворюючу ознаку держави — політичну владу. Звідси і його визначення держави:
“Держава є сукупною особою, за дії якої зробила себе відповідальноюшляхом обопільного договору величезна кількість людей з тим, щоб ця особа моглавикористовувати силу і засоби цих людей для їх миру і захисту так, як вважатименеобхідним”.
Той, хто є носієм цієї «сукупної особи», називається сувереном і пронього говорять, що він має верховну владу. А всякий інший — його підлеглий. Урезультаті виникають особливі зв'язки багатьох людей, стосунки панування іпідпорядкування. Інакше кажучи, виникає політичний стан як такий. Так, за Гоббсом,утворюється “політичне тіло”, — творіння людського розуму, людських рук схожена них. Своєрідна величезна «штучна людина», яку Гоббс порівнює з Левіафаном(біблейським чудовиськом) і уподібнює її земному богу.
Нормальним, здоровим «політичним тілом» Гобс вважав такий суспільнийстан, коли забезпечується право на життя, мир, безпеку і благополуччя народу,справедливе співіснування. Із цих позицій він визначав якість політичної влади,її право і спроможність.
У Гоббса основним критерієм визначення повноважень політичної владивиступає насамперед здатність влади подолати «війну всіх проти всіх», тобтоподолати екстремальний стан суспільства. Тому верховна влада, пише автор«Левіафана», «така об'ємна, наскільки це можна собі уявити». Одне слово, владасуверена — абсолютна: йому належить право видавати закони, здійснювати контрольза їх виконанням, запроваджувати податки, призначати чиновників і суддів тощо.При цьому, однак, Гоббс не допускав засилля індивідуальної воліправителя-суверена у суспільному житті. Подібно до того, як Бог — логічнапершопричина Всесвіту — не втручається у природний стан речей, так і суверен:як юридично-логічна «першопричина» політичної влади він не втручається взасновану на природних і позитивних законах діяльності структуру політичногомеханізму.
З погляду Т. Гоббса, держави можуть виникати не тільки через добровільнузгоду індивідів утворити єдину особу (представлену однією людиною або зборамилюдей) і підкоритися їй в надії на те, що вона зуміє захистити їх від усіх.Інший шлях — придбання верховної влади силою. Держави, що з'являються на світлоза допомогою фізичної сили, мислитель відносить до заснованого на придбанні; доних він особливої прихильності не виявляє.
У вченні про право і державу Томас Гоббс відкинув теорії божественногопристрою суспільства і захищав теорію суспільного договору. Гоббс, подібно Бодену, визнаєтільки три форми держави. Він віддає перевагу необмеженої монархії (благомонарха тотожно благу держави, право спадкування додає державі штучну вічністьжиття і т.д.).
Особливістьвчення Гоббса в тім, що гарантією правопорядку і законності він вважавнеобмежену владу короля, з осудом поставився до громадянської війни, доглянувшив ній відродження пагубного стану «війни всіх проти всіх». Оскільки жтака війна, по його теорії, випливала з загальної ворожості індивідів, Гоббс івиступав у захист «королівської всемогутності».
Наділена абсолютною владою держава повинна виконувати, по Т. Гоббсу, неодні тільки поліцейсько-охоронні функції. Її задача: «заохочувати всякого родупромисли, як судноплавство, землеробство, рибальство, і всі галузіпромисловості, що пред'являють попит на робочі руки»; силоміць примушувати допраці фізично здорових людей, тікаючих від роботи. Їй слід займатисявиховно-просвітительською діяльністю (особливо тлумаченням підданим, якбезмежна влада суверена і як безумовні їхні обов'язки перед ним).
Держава гарантує своїм підданим волю, що є у Т. Гоббса правом робити всете, що не заборонено цивільним законом, зокрема «купувати і продавати й іншимспособом укладати договори один з одним, вибирати своє місцеперебування, їжу,спосіб життя, наставляти дітей за своїм розсудом і т.д.».
Активна роль держави виявляється в енергійній боротьбі з тими вченнями,що послабляють або ведуть державу до розпаду. Суть одного з цих «заколотнихнавчань» формулюється, на погляд Т. Гоббса, у наступному тезі: кожній окремійлюдині належить право на розрізнення суспільного добра і зла, справедливого інесправедливого, а тому він сам суддя в питанні про те, які дії гарні і якідурні. Для Т. Гоббса єдине мірило добра і зла — цивільний закон, єдиний суддя — законодавець (монарх або збори, що уособлює суверена, людей). Мислительпереконаний: якщо згадане «заколотне навчання» не викорінити, то люди стануть«схильними дебатувати один з одним і обговорювати веління держави, а потім чикоритися не коритисяїй у залежності від власного розсуду». Т. Гоббс,однак, призивав використовувати силу закону «не проти тих, хто помиляється, апроти самих оман».
Важливовідзначити, що, по Гоббсу, ціль держави (безпека індивідів) досяжна не тількипри абсолютній монархії: «Там, де відома форма правління вже установилася,— писав він, — не приходиться міркувати про те, яка з трьох форм правління єнайкращої, а завжди варто вибирати, підтримувати і вважати найкращоюіснуючу».
Не випадковоеволюція поглядів Гоббса завершилася визнанням нової влади (протекторатуКромвеля), що установилася в Англії в результаті скинення монархії. Якщодержава розпалася, заявляв Гоббс, право скинутого монарха залишається, алеобов'язки підданих знищуються; вони вправі шукати собі будь-якого захисника. Побоюючись громадянської війни та анархії, вінприносив особистість у жертву абсолютистському монархічному правлінню. 2.Погляди Т.Гоббса на право та законодавство
Т.Гоббс доводив, що розум і інстинкт самозбереження спонукають людей довстановлення природних законів спільного мирного життя, тобто «загальнихправил, винайдених розумом». Перший із цих вихідних законів виголошує:«Необхідно прагнути миру і дотримуватись його». Всі інші закони вказують шляхдо досягнення і забезпечення миру. Згідно з цим визначальне значення дляприродно-правової теорії Гоббса має закон еквіваленту у стосунках між людьми.Еквіваленту рівності і справедливості.
Основний зміст аксіоми еквіваленту полягає у взаємній відмові всіх ікожного від «безумовної природної свободи» (тобто від сваволі), згоду всіхунормувати свободу. Це з необхідністю вимагає від кожної особи взаємноговизнання прав і свобод за всіма і за кожним, еквівалентне набуття прав іобов'язків. По суті справи, Гоббс тут відтворює сформульоване ще вСтародавньому Світі «золоте правило» унормованої регуляції суспільного життя:чини стосовно інших так, як ти хотів би, щоб інші чинили стосовно тебе. І цепостає в гобсовій інтерпретації не тільки як моральна заповідь, а й як юридичнапідвалина, на якій тримаються усі інші природні правові аксіоми.
«Всі природні закони можна резюмувати в одному простому правилі, якедоступне для розуміння навіть дуже посередній людині: не роби іншим того чогоне хочеш, щоб зробили тобі».
Філософія права Томаса Гоббса вказує на те, що природні закони мирногоспівжиття мають втілювати в собі вищі людські цінності, що ці закони, отже,обов'язкові не тільки для індивідів, а й для держави. Тому суверен, пише Гоббс,«має право на все, але з тим обмеженням, що як підлеглий Бога він зобов'язанийдотримуватися природних законів». Внаслідок свого суверенітету верховна влада«не має ніяких інших меж, крім тих, які встановлені неписаними природнимизаконами»,— зазначається в «Левіафані».
У вченні Гоббса проглядає сильна тенденція до раціоналізації державногомеханізму, політичної влади. Разом із тим у гобсових працях міститься ідеярозуміння свободи підлеглих як їх право робити все те, чого не забороняютьзакони, встановлені сувереном (свобода купувати і продавати, вибирати своємісцеперебування, свої харчі, свій спосіб життя, давати на свій розсуднастанови своїм дітям і т. д.). Мислитель обґрунтував ряд конкретних вимог угалузі права, а саме: рівний для всіх суд присяжних, гарантії права на захист,відповідність покарання скоєному злочину та інші.
Загалом Томас Гоббс уперше в Новий Час розробив систематизоване вченняпро державу, політичну владу і право. Його теорія, заснована на розумі йдосвіді, а не на схоластиці й догматизмі, відкривала широкі горизонти подальшихдосліджень політико-правових явищ. Ряд висновків із гобсового вчення — стосовноприродничо-правових законів про мир, еквівалент, рівність, договір,справедливість, власність та ін. — відчутно вплинули на становлення і розвитокполітичної науки та юриспруденції Нового Часу, на генезис класичноголібералізму.
Висновок
Після опрацюванняданої теми можна зробити висновок, що спочатку джерелом влади Т.Гоббс вважавдоговір між підданими і правителем, що (договір) не може бути розірваним беззгоди обох сторін. Однак ідеологи революції приводили чимало фактів порушеннякоролем їм же на себе узятих зобов'язань; тому, мабуть, Гоббс і формулює трохиінше поняття суспільного договору (кожного з кожним), у якому правитель узагаліне приймає участі, а виходить, і не може його порушити.
Влада суверенаабсолютна: йому належать право видання законів, контроль за їхнім дотриманням,установлення податків, призначення чиновників і суддів; навіть думки підданихпідлеглі суверену — правитель держави визначає, яка чи релігія секта щира, аяка немає.
У працях Гоббса міститься розуміння волі як права робити те, що незаборонено законом. На його думку ціль законів не в тім, щоб удержати людей відусяких дій, а в тім, щоб дати їм правильний напрямок. Уявлення Т.Гоббса проприроду людини значно відбивали інтереси буржуа епохи розвитку капіталізму, щопочалась.
Гоббсбудував своє вчення на вивченні природи і пристрастей людини. Ефективною формою держави він вважав абсолютнумонархію, але в численних роз'ясненнях і застереженнях, у сутності давав місцереволюційним принципам, але загалом же англійський теоретик політики і правазалишався абсолютистом — прибічником необмеженої монархії.
У теорії суспільства і держави Гоббса помітні зародки матеріалістичногорозуміння суспільних явищ. У його теорії є держава і підлеглий, але немаГромадянина. Влада — сила державного абсолютизму — механічно і гіпертрофованопідноситься у нього над правом — свободою людини. Філолофсько-правове вченняГоббса вплинуло на наступну історію політико-правової думки.
Література
1. Історія політичних вчень. Під ред.О.В. Мартишина. – М.: Юрист, 1996.
2. Історія політичних і правовихвчень. Підручник для вузів. Під ред. проф. Нерсесянца В.С. — М. НОРМА – ІНФРА –М 1998.
3. Історія політичних і правовихвчень: Підручник / Під ред. О.Э. Лейста. — М.: Юрид.літ., 1997.
4. Історія політичних іправових вчень: Хрестоматія / Під ред. В.П.Малахового. – Москва: Академічний проект,2000.
5. Черніловский З.М. Загальна історіядержави і права: Підручник. – М.: Вища школа, 1983.
6. Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г.Історія правових і політичних вчень. – К.: Юрніком Інтер, 1999