РЕФЕРАТНА ТЕМУ:
Проблемалюдини в філософії Стародавньої Індії та Китаї
Проблема людини в філософіїСтародавньої Індії
філософія конфуціанствоіндійська
Однією зхарактерних рис давньоіндійського суспільства був поділ його на варни, якітривалий час називались в Європі кастами, що не зовсім точно, адже в перекладііз санскритського слово «варна» означає «покриття, оболонка,колір». Кожна варна мала свій кольоровий символ: брахмани (жреці) — білий;кшатрії (воїни) — червоний, вайш'ї (землероби, ремісники, торговці) — жовтий;шудри (низька, рабська праця) — чорний. Варнова система передбачає замкненністьта ізольованість, тобто переходити із одної варни до іншої неможливо (прижитті), вступати в шлюбні стосунки між представниками різних варн такожзабороняється. Перші три варни були арійського походження (племена арійцівприйшли з північного заходу в долину Інду і Гангу в другій половині другоготисячоліття до н.е.) і різко відмежовувалися від нижчої варни шудрів, які,мабуть, були аборигенними представниками населення Індії. Чоловіки перших трьохварн проходили обряд посвячення і прилучалися до знання, тому називалися«двічі народженими». Жінки ж усіх варн і шудри не прилучалися дознань, їм це було заборонено, тому вони нічим не відрізнялися від тварин.
Традиційно віндійській культурі вважалося, що принципової різниці між рослинами, тваринамиі людиною немає, адже всі вони мають смертне тіло і безсмертну душу. Післясмерті тіла душа переселяється в інше тіло. Мандри душі по тілам називаються«сансара». Спочатку мандри душі були неупорядкованими, але потімстали залежати від поведінки людини, від виконання нею своєї дхарми. Дхармаспочатку мала значення бога закону і правосуддя, а потім — сам закон.
Якщо дхармавиконувалася недбало, то переродження здійснювалося у більш низькій варні, а тоі в тілі тварини або рослини. Якщо старанно виконувалася дхарма, то це сприялонародженню у більш високій варні. Так діяв закон покарання — карма. І лише вищаварна (брахманів) уможливлювала припинення переродження і тим самим досягненняповного звільнення від страждань (мокші).
Як ужеговорилося, перші три варни прилучалися до знання, і полягало воно у вивченністародавніх пам'яток індійської літератури — Вед. В образній мові Вед відбитийстародавній релігійний світогляд, в якому вже в той час поєднувалися деякіфілософські уявлення про світ, людину, моральне життя. Веди поділяються начотири частини, найбільш філософська з яких — Упанішади.
Для індійськоїфілософії характерні розвиток у рамках відповідних систем, або шкіл, і поділ надві великі групи: ортодоксальну (яка признає авторитет Вед) і неортодоксальну(яка не визнає авторитету Вед). Більшість з цих шкіл були ортодоксальними ірелігійними. Це такі школи: веданта, міманса, санкх'я, йога, ньяя, вайшешика.До неортодоксальних шкіл належить джайнізм, буддизм і школачарваків-локаятиків.
Розглядаючиголовну тенденцію в розвитку стародавньої індійської філософії, необхідновідзначити, що велика увага приділялась проблемам людини і ставленню донавколишнього світу. Одним з головних було питання про позбавлення людини відстраждань. Більшість стародавніх індійських систем вбачають причину страждань унезнанні. Якщо б людина пізнала себе і оточуючий світ в його істині, воназменшила б свої страждання або уникла б їх зовсім. Отже, шлях до щастя лежитьчерез пізнання.
Одна із основнихнеортодоксальних шкіл була школа джайнів, що веде свій родовід від 24тиртханкарів (праведників), проте вважається, що реально існуючими були лишеПаршва і Махавіра. Паршва заснував общину в Біхарі (Східна Індія), до якоїприймали чоловіків і жінок, що поділялися на мирян та аскетів і повинні булидотримуватися чотирьох обітів: нешкодження, правдивість, некрадіжництва,неприв'язаності. Махавіра додає ще один — цнотливість, яка вимагає від аскетівповного утримання від сексу, а від мирян — дотримання подружньої вірності іобмеження себе в насолодах.
Джайністи вірятьу сансару, карму і мокшу і мають за мету звільнитися від страждань. Цьомусприяє життя в общині. Та на відміну від брахманізму, джайнізм вважає, що законкарми не можна умислостивити жертвами богам, проте його можна перемогти. Той,хто переміг закон карми, стає джиною. Для звільнення ще при житті необхіднодотримуватися правильної поведінки (додержуватися 5 обітів), правильної віри(вірити в авторитет тирханкарів), правильного пізнання. В подальшому джайнізмрозпадається на 2 секти: шветамбари (помірковані, «одягнуті в біле»)і дігамбари (крайні, «одягнені простором»). Дігамбари — аскетивважають, що жінки не спроможні досягти повного звільнення. І хоча вонипротивники каст, проте вважають, що шудри аскетами бути не можуть. Щостосується шветамбарів, то їхній аскетизм не такий суровий. Вони носять білийодяг, пов'язують рот білою пов'язкою, щоб, мандруючи, ненароком не проковтнутияку небуть комаху.
Другоюнеортодоксальною школою був буддизм, і зверніть увагу перш за все на те, що церанній буддизм (філософська школа, що розробляє етичну проблематику), а не те,що значно пізніше стає світовою монотеїстичною релігією.
Засновникомбуддизму вважається виходець із царського роду Сідахарта Гаутама (563-483рр. до н.е.). Його батькам було віщування, що коли їх син зустріне хворого,старого чи мертвого, то стане монахом аскетом. Щоб запобігти цьому, батькостворив для сина штучну обстановку, і Сіддахарта не знав стражденного життя. Таодного разу він зустрів хворого, старого, покійника і монаха аскета, і це таквразило царевича, що він втік з дому, став самітником, багато подорожував,багато виніс страждань, але істину не знайшов. Тоді він сів під дерево івирішив не сходити з місця, поки йому не відкриється головна правда про життя.На четвертий день на нього зійшло просвітлення, він став «Буддою»,тобто «просвітленим».
Найбільш повнідані про ранній буддизм знаходяться у збірці ранньобуддистських текстів, якіназиваються «Тіпітака» на мові палі, або «Трипітака» насанскриті, що означає «Три корзини»" Інша назва цих текстів — палійський (або буддистський) Канон. Цей Канон складений на Цейлоні у З ст. дон.е. й має три частини: Віная-пітака, Сутта-пітака і Абхідхамма-пітака.Найцікавіша із них Сутта-пітака, що включає в себе шедеври буддійської прози іпоезії. Що стосується «просвітлення» Будди, то, можливо, на нього«зійшли» чотири «благородних істини»:
1. життя є страждання;
2. про походження страждання;
3. страждання має причину;
4. існує шлях звільнення від страждання(так званий «восьмеричний шлях»).
На кінці цьогошляху людина досягає стану повної незворушності і байдужості. Цей стан Будданазвав Нірваною, по суті, є видозміненим поняттям мокші. Але нірванадосягається ще при житті, і той, хто досяг її, називається архатом. Тапоступово нірвана онтологізується, перетворюючись із стану людини на стансвітобудови. Ще пізніше, у 3 ст. до н.е. буддизм був прийнятий царем Ашокою якофіційна ідеологія Індії періоду Маур'я, поступово перетворюючись у релігію.
Третьоюнеортодоксальною школою давньоіндійської філософії була матеріалістична школачарвака-локаята. Вона заперечує авторитет Вед, не вірить в життя після смерті,відхиляє (спростовує) існування бога. Чарваки зводили все суще до чотирьох першоначал- землі, води, повітря і вогню; із комбінації яких і складається все суще всвіті. Свідомість виникає із певним чином поєднаних між собою першоелементів,що утворюють живе тіло. Сенс життя — у щасті, яке розуміють як насолоду. Вонивизнають, що насолода пов'язана із стражданнями, але людина може зробити їхмінімальними. В теорії пізнання чарваки дотримувалися сенсуалістичних поглядів,виводили все знання із відчуттів.
Ізортодоксальних шкіл особливу увагу слід приділити одній із самих ранніх філософськихсистем Давньої Індії — санкх'я. Вважають, що так школа названа тому, що вонаставить ціллю правильне пізнання реальності шляхом перерахування основнихоб'єктів і засобів пізнання. В санкх'ї нараховують двадцять п'ять категорій.Класична санкх'я дуалістична. Вона намагається пояснити всю світобудову ізнайти спасіння від страждання, виходячи з двох споконвічних реальностей — пракріті і пуруши. Санкх'я заперечує створення світу богом. Світ розвиваєтьсяпоступово. Проте цю «еволюцію» не слід розуміти буквально, тут швидшевиявлення пракріті, ніж еволюція, розвиток. Це виявлення йде у двох напрямках — фізичному і психічному. Конкретизується це виявлення ще через 23 категорії.
Як зазначалосявище, шлях до щастя лежить через пізнання. Але досконалість пізнання, його силазалежить від бажання пізнати і, головне, від поведінки людини. Головнимиперевагами у поведінці зазначені системи вважають слухняність, погодження,всепрощення і самовдосконалення. Якщо людина буде виконувати всі ці вимоги, донеї прийде абсолютне всепроникаюче безпосереднє знання.
Проблема людини в філософії Китаї
Вивчаючифілософію стародавнього Китаю, варто звернути увагу на те, що виникнення їїзафіксоване у стародавніх міфологічних текстах «П'ятикнижжя».Найбільш раннім текстом вважається "І дзінь" /книга перемін/, в якійподано класичний приклад дофілософського і філософського розробленнясубстанціонально-генетичиої тотожності природи. До специфічних рис китайськоїфілософії можна віднести обожнювання неба, землі та всієї природи, антропологічнуспрямованість китайської філософії, а також її моральне наповнення.
Требазвернути увагу також на те, що давньокитайська держава — типова східнаієрархічна деспотія. Глава держави — спадковий монарх, він же перший жрець ієдиний землевласник. Закону не було, і ніхто не був захищений від свавіллявищестоящого на соціальнім щаблі. Всі новаторські рухи тонули в китайськомутрадиціоналізмі, який мав у Китаї характерну для нього форму ритуалізму. Всівідносини між китайцями здавна були підпорядковані складному ритуалу, що мавсвітоглядне значення та був канонізованим.
Світськийритуал взаємовідношення між вищестоящими і нижчестоящими на соціальнихсходинках був тісно зв'язаний з релігійним ритуалом відношення живих допомерлих, до духів предків, явищ природи, землі, неба. Але взагалі в ДавньомуКитаї міфологія була розвинена слабо. Давні китайці були для цього занадтопрактичними людьми. Щодо розвитку наукових знань, слід зазначити, що ще вман-іньський період (18-12 ст. до н.е.) китайці вміли рахувати до 30 000,передбачали затемнення Місяця і Сонця, пов'язували астрологічні явища зземлеробським циклом, створили календар, літочислення. Однак в цілому наукабула розвинена слабо, математика була бездоказовою і так не досягла рівнядедуктивної науки, як це сталося майже в цей же час у Давній Греції. Все цесклалося на рівні давньокитайської філософії.
Вільноі творчо в Давньому Китаї існувало шість філософських шкіл: конфуціанство,моїзм, легізм, даосизм, школа натурфілософів, школа імен. При цьомуу більшості шкіл превалювала практична філософія, пов'язана з проблемамижитейської мудрості, моральності, управління. Родоначальником китайськоїфілософії вважається Кун фу-цзи (Конфуцій у європейській традиції), який жив у551-479 рр. до н.е. Народився Конфуцій у родині правителя одного з повітівдругорядного царства Лу, роду знатного, але збіднілого. Тому з дитинства вінтерпів багато поневірянь, змушений бути пастухом, сторожем, лише з 15 роківзвернувся до навчання. Свою школу заснував в 50 років. Конфуцій мав багатоучнів, які записали думки і свого вчителя, і власні. Так виник головний твірконфуціанства — книга «Лунь Юй» («Бесіди і вислови») носилаяскраво виражений етично-гуманістичний характер. Головним поняттям цьогокомплексу стають благопристойність людини, її гуманність, почуттявідповідальності, вірність та відданість. Цю книгу кожний освічений китаєцьвчив на пам'ять ще в дитинстві, нею керувався все життя. Сам Конфуцій схилявголову перед давниною і перед давніми книгами.
Вцентрі уваги конфуціанства взаємовідносини між людьми, проблема виховання.Конфуцій, як соціальний реформатор, був незадоволений існуючим, але ідеали йогоне в майбутньому, а в минулому. Культ минулого — характерна риса всьогодавньокитайського світогляду. «Виправлення імен» («чженмін») — кульмінація конфуціанського культу минулого. Визнаючи, що всезмінюється, тим більше треба перейматись тим, щоб в суспільстві все залишалосянезмінним. Тому конфуціанське «виправлення імен» є спробою привестиречі у відповідність до їх минулого значення. В етиці Конфуцій дотримуєтьсявчення про «золоту середину». Моральним заповідям слідує ідеальналюдина («благородний муж»). Ключем до управління народом є моральнийприклад вищестоящих нижчестоящим. Подальший розвиток конфуціанства пов'язаний зіменами його учнів -Мен-цзи (372-289 рр. до н.е.) і Сюнь-цзи (бл. 387-? рр. до н.е.).
Мен-цзи про добру природу людини, іСюнь-цзи — про злу природу людини (ідею, яку потім використали представникишколи «фа-цзя» (законники) і спрямували проти самого конфуціанства).
Засновникомшколи даосів, однієї з найбільш філософських шкіл Давнього Китаю, був Лао-цзи,старший сучасник Конфуція. Але чому ж філософія Китаю починається зконфуціанства? Адже даосизм серйозно займається питанням об'єктивної картинисвіту в його абстрактно-філософському аспекті, і в цьому його найбільшацінність. Справа в тому, що існує обгрунтована думка багатьох вчених, щоголовна книга даосів «Даодецзин» написана не Лао-цзи(напівлегендарною особистістю), а значно пізніше, тобто не раніше 4 ст. дон.е.; або ж Лао-цзи жив значно пізніше.
Навідміну від конфуціанства в даосизмі природа, космос і людина підпорядковані неволі неба, а світовому закону «Дао». Даоси вчили, що існуєпідпорядкованість усієї життєдіяльності людини закону «Дао», неможливістьдіяти проти нього. «Дао» — це основа спільності людини і оточуючогоїї світу.
Даосизмсерйозно займається питанням об'єктивної картини світу в йогоабстрактно-філософському категоріальному аспекті — Проблемами буття, небуття,становлення, єдиного і т.п., стоять на першому місці, а вже з них роблятьвисновки відносно людського суспільства і людини в його системі.Дао виступає іяк першоначало, і як першооснова, і як всеобємлючий закон світобудови.
Подвійність«дао» полягає в тому, що даоси розрізняли безіменне (постійне)«дао» і «дао», наділене ім'ям. Небуття первинне, це і є«дао», що не має ім'я. Адже, назвавши його, ми його обмежуємо,перетворюємо його на буття (у зв'язку з чим першому дао можна дати тількизаперечені характеристики: безтілесне, туманне, пусте; а друге «дао»ототожнюється з небом і землею, що породжено першим «дао»). На рівніречей дао супроводжується «де», тому трактат називається «Книгапро дао і де». Гармонія речей полягає в тому, що вони заключають в собіпротилежне — "інь" (темне, важке, жіноче) та «ян» (світле,легке, чоловіче).
Двом"дао" відповідає двавиди знання. Знання безіменного «дао» має присмак містики, і полягаєв мовчанні. Таке знання доступне не всім людям, а лише досконало мудрим. Другийвид знання відноситься до світу речей, який, в свою чергу, спирається на«дао», наділене ім'ям. Проте обидва види знання тісно пов'язані міжсобою. В етиці протистоять конфуціанцям. Адже етичний ідеал даосів — досконаломудрий — має зовсім інші цінності, ніж конфуціанський «благородниймуж». Даоси вважають, що конфуціанська "«взаємність» є непросто вимогою поважати іншу людину, як самого себе, а більше обмін послугами,надію на воздаяння. Навпаки, головна якість мудрого — переможне недіяння.Доречі, як вища форма поведінки — принцип недіяння — покладений в основудаоської концепції управління: досконало мудрий правитель той, який дозволяєвсьому іти своїм природним шляхом і ні ві що не втручається.
Такождаоси засуджують війни, адже шлях «дао» — шлях миру. Пізніше даосизмперетворився у релігію — в систему забобонів і чаклунства, що мала вельми малоспільного з первинним філософським даосизмом. Щодо законників, треба звернутиувагу на традицію і новаторство представників цієї школи, адже злет легізмуприпадає на правління імперії Цинь (221-206рр. до н.е.) — єдиного періоду в історії Китаю, коли була перервана традиція. Зіншого боку, відроджене конфуціанство в імперію Хань було вже з домішкоюлегізму.
Що жпропагували представники школи «фа-цзя»? Вони протиставиликонфуціанському ритуалу («лі») закон («фа») і повністювідмовилися від методів переконання та поклалися на правовий примус іпокарання. Уявлення про державу як велику сім'ю вони замінили уявленнями продержаву як бездушний механізм. Місце мудреців посіли чиновники, місце правителя-батьказайняв деспот-гегемон. Найвища мета — перемога свого царства у боротьбі царств,підкорення інших царств та возз'єднання Піднебесної, Китаю. Щоб досягти цього — все спрощувалося і уніфікувалося — усувалося мистецтво, переслідувалосярізнодумство, знищувалася філософія. Головним, на що держава повинна спиратисяі заради чого існувати — землеробство і війна (в цей період ремесло і торгівляобмежувалися). Вводиться система кругової поруки. За роки першої«культурної революції» в Китаї більшість книг було спалено (кріммедицинських, гадальних, сільськогосподарських), сотні філософів утоплені внужниках, за приховування книг кастрували і відсилали на будівництво Великоїкитайської стіни, тобто на смерть. За недоноси страчували, доносчиківнагороджували і підвищували посаду.
Деспотизмімперії Цінь проіснував лише 15 років, але наслідки цього правління значнострашніші. Нова династія Хань відновила традицію і знищені книги (поновлені попам'яті). Проте повністю відновити багато чого не вдалося. Перш за все цестосується філософських шкіл: навіть конфуціанство, яке з 136 р. до н.е. сталодержавною ідеологією Китаю, не вийшло неушкодженим; не говорячи вже про другішколи (моїсти, школа імен), які так і загинули; чи треті (даоси), щорозглядалися як неофіційні. Та плюралізм шкіл, боротьба думок, невтручаннявлади в сферу світогляду так вже відновлені і не були.