План
Вступ
Порівнянняпоглядів та концепцій Г. Кана та А. Вінера на теорію зростання добробуту векономіці суспільства майбутнього
Висновки
Списоквикористаної літератури
Вступ
Футурологія(от лат. Futurum — майбутнє и грец. Logos — вчення) — наука прогнозуваннямайбутнього, в тому числі шляхом екстраполяції існуючих технологічних,економічних або соціальних тенденцій чи спробами передбачення майбутніхтенденцій.
Деякіавтори були визнані футурологами. Вони досліджували тенденції (особливотехнологічні) і писали книги про свої спостереження, висновки і прогнози.Спочатку вони слідували наступному порядку: публікували свої висновки, а потімбралися за дослідження для нової книги. Останнім часом вони заснуваликонсультаційні групи або стали заробляти публічними виступами. Елвін Тофлер,Джон Нейсбітт і його колишня дружина Патриція Ебердин — три яскраві прикладицього класу.
Футурологимають ряд загальних рис з авторами наукової фантастики, а деякі письменникисприймаються як футурологи або навіть виступають з футурологічними статтями(наприклад Артур Кларк, Станіслав Лем). Інші письменники часто відкидають цейярлик. Наприклад, у вступі до «Лівої руки тьми» Урсула Ле Гуїн писала, щопрогноз — це справа пророків, ясновидців і футурологів, але не письменників:«справа письменника — брехати».
Деякіспроби були зроблені у області футурології щодо прогнозу далекого майбутньоговсього всесвіту, звичайно передрікаючи її теплову смерть або «великий колапс».
Футурологія,хоч і ґрунтується іноді на науці, не може слідувати науковому методу, оскількине може бути фальсифікована ніякими методами, крім очікування настаннямайбутнього. Проте футурологи можуть застосовувати (і застосовують) багатонаукових методів.
Футурологимають дуже змішану репутацію і історію успіхів. З очевидної причини вони частоекстраполюють сучасні технологічні і суспільні тенденції і вважають, що вонирозвиватимуться тими ж темпами в майбутньому, проте технічний прогрес вреальності має свої власні шляхи і темпи розвитку. Наприклад, багатофутурологів 1950-х вірили, що в наші дні космічний туризм буде повсюдно поширенимявищем, але проігнорували можливості усюдисущих дешевих комп'ютерів. З іншогобоку, багато прогнозів були точними.
Прогнозованіваріанти майбутнього включають як екологічну катастрофу, так і утопічнемайбутнє, в якому бідні люди живуть в умовах, які сьогодні можна вважатибагатими та комфортними, так і трансформацію людства в постлюдську форму життя,а також знищення всього життя на Землі в нанотехнологічній катастрофі.
Далібільш детально розглянемо погляди та концепції Г. Кана та А. Вінера на теоріюзростання добробуту в економіці суспільства майбутнього.
Порівняння поглядів та концепцій Г. Кана та А.Вінера на теорію зростання добробуту в економіці суспільства майбутнього
Таємницямайбутнього – це таємниця часу. І тому футурологічні прогнози соціально-політичнихперспектив розвитку людства, як правило викликають особливий інтерес у людей,оскільки, на даний час все, що стосується «передбачення» і «прогнозування» стаєпопулярним і актуальним. Але на хвилях кон’юнктури з’являються безліч невігласіві шарлатанів, «прогнози» і «передбачення» яких не тільки не виправдовуються,але й можуть завдати суспільству і особливо масовій свідомості серйозної шкоди.
Футурологія(від лат. «футурум» – майбутнє і «логія» – судження) – загальна концепціямайбутнього Землі і людей, що її населяють.
У60-70-х рр. виник справжній «футурологічний бум». Економісти, філософи,соціологи починають активно прогнозувати майбутнє. Виникає низка урядових іпозаурядових організацій, які займаються моделюванням і прогнозуванням майбутнього.Однією з перших таких міжнародних організацій був «Римський клуб» (1968). 1974року було утворено «Всесвітню федерацію досліджень майбутнього». Виникаютьнаукові центри під егідою ООН, ЮНЕСКО. Над створенням моделей і прогнозівмайбутнього працюють наукові центри при університетах, міжнародних концернах,банках. Учені намагаються осмислити економічні, екологічні, енергетичні,демографічні та інші проблеми, які постали перед людством на глобальному ірегіональному рівнях.
Доситьумовно можна виокремити два основні напрями сучасної футурології — індустріальний і конвергентний. Прихильники теорії конвергенції намагалисяспрогнозувати процеси суспільного розвитку, виходячи з існування двохпротилежних систем. У межах індустріального напряму футурологічний характермають різноманітні теорії так званого постсуспільства. За підрахунками Беллапротягом 60-70-х рр. з’явилось близько двадцяти визначень майбутньогосуспільства з префіксом «пост»: постбуржуазне суспільство Р. Дарендорфа,посткапіталістичне суспільство Р. Ліхтхейма і Е. Боулдінга, постцивілізація Г.Кана, постсучасне А. Етціоні та інші. Основним методологічним принципом усіхцих теорій є технологічний детермінізм, тобто твердження, що розвиток технікивизначає розвиток суспільства незалежно від його соціально-економічноїструктури. Роль науки, техніки, технології в розвитку суспільствагіперболізується. Англійський футуролог Ст. Котгров писав з приводу цього:«Основою формулювання наших уявлень про майбутнє є технологічний детермінізм,який стверджує, що машини творять історію. Індустріальна революція і тепер«нова індустріальна революція» є поняттям, які припускають, що технологія єджерелом руху сучасних соціальних систем»
Основнимметодологічним принципом усіх цих теорій є технологічний детермінізм, тобтотвердження про те, що розвиток техніки визначає розвиток суспільства незалежновід його соціально-економічної структури. За основу характеристики суспільствамайбутнього беруться різні ознаки, причому як кількість ознак, так і їхнясутність неоднакові у різних авторів. Проте майже всі наголошують на розширеннісфери послуг, зростанні ролі науково-технічної інтелігенції, зростаннізагального добробуту, можливості задоволення найрізноманітніших інтересів тощо.
ГерманКан — був американським економістом і одним з видатних футурологів останньоїтретини XX століття. На початку 1970-х років він передбачив підвищення роліЯпонії в якості великої світової держави. Був засновником «мозкового центру» тадиректором Гудзонівського інституту (з 1961 р.), прихильникомдержавно-монополістичного регулювання економіки, а також розвиткубагатонаціональних корпорацій. Спочатку він був військовими стратегом ісистемним теоретиком, працюючи в корпорації RAND (США). Він був відомий своїмианалізами ймовірних наслідків ядерної війни та рекомендаціями шляхів підвищеннявиживаності.
Йоготеорії стали істотним внеском у розвиток ядерної стратегії Сполучених Штатів.
Навідміну від попередників він доводить помилковість підрахунків мінеральнихресурсів, обґрунтовує рішення продовольчою і енергетичною проблем (зокрема — найого думку в 90-х роках можливо буде використовувати систему ядерного синтезуТОКАМАК, засновану на радянському винаході). Великі надії покладаються навиробництво синтетичної їжі, засноване на утилізації органічних відходів різнихгалузей.
Так,у концепції постцивілізації Г. Кана однією з ознак майбутнього суспільства єрівень доходів на душу населення. Ця ознака стала й основним критеріємкласифікації стадій суспільного розвитку, яких Г. Кан виділяє п’ять.
Воснову характеристики суспільства майбутнього беруться різні ознаки. Кількістьознак неоднакова у різних авторів. Проте майже всі наголошують на розширеннісфери послуг, зростанні ролі науково-технічної інтелігенції, пишуть прозагальний добробут, можливість задоволення різноманітних інтересів тощо.
Такийперелік ознак свідчить про те, що вони вибрані довільно, не становлять системи,що західні теоретики замість аналізу реалій суспільства майбутнього ізакономірностей його виникнення змальовують ідеальну картину.
Якзасадні вибираються різні ознаки майбутнього суспільства. Ще 1968 р. Г. Кан,колишній директор Гудзонівського інституту, спільно з А. Вінером опублікувалипрацю «Рік 2000», що в ній за одну з таких ознак взяли рівень доходів на душунаселення. Цю ознаку вони визнали основним критерієм класифікації стадійсуспільного розвитку, зокрема: 1) передіндустріальної — 50-100 доларів; 2)перехідної – 200-600 доларів; 3) індустріальної – 800-1500 доларів; 4) масовогоспоживання – 1500-4000 доларів; 5) постіндустріальної — 4000-20000 доларів.
Потімвизначили найбільш вірогідні, на їх погляд, темпи росту ВНП цих країн приспостережуваних тенденціях. Нарешті, скрупульозно підрахували, скільки роківзнадобиться при цих темпах росту тій або іншій країні для переходу в наступнукатегорію і кінець кінцем — для досягнення рівня США 60-х рр. Вийшло, що навіть«високоіндустріальним» країнам необхідно нібито для цього від 11 до 42 років, а«доіндустріальним» Китаю — 101 рік, Індії — 117 років, Мексиці — 162 року, Нігерії-339 років, Індонезії — 593 року.
Річнавіть не в тому, наскільки вірні ці підрахунки, хоча вже зараз очевидно, щовони виявилися неспроможними. Викликала і викликає принципові заперечення(причому не лише у марксистів) сама концепція майбутнього, згідно якої світ XXIстоліття представляється великим або меншим наближенням до рівня США 60-хроків, а самі США — позбавленими від бід сьогоднішнього дня шляхом переходу в«постіндустріальну» категорію. Адже автори не просто підраховують кількістьдоларів на «середню» душу населення. їх концепція має на увазі, що у мірунаближення до рівня США одна країна світу за іншою, незважаючи на існуючий вних суспільний устрій, усе більш уподібнюватимуться Сполученим Штатам і векономічному, і в соціальному.
Важкоуявити собі, що у світі XXIстоліття, яким його малює нам сучасне соціальне прогнозування, у світінаростаючої боротьби різних соціально-політичних сил, остаточного перетвореннянауки в потужну безпосередню продуктивну силу, у світі тріумфального ходуавтоматики і електроніки, набагато вищій продуктивності праці і, як наслідокцього, вкрай реальній можливості створення достатку (чи щонайменше достатку)найважливіших матеріальних благ, що у цьому світі народи країн Азії, Африки іЛатинської Америки відмовляться від своєї боротьби проти відсталості, убогості,розвинені країни уподібняться сучасним США з усіма добре відомими принадамигорезвісного Американського способу життя, а самі США невідомо яким чиномпозбавляться від своїх проблем і перетворяться на деякий недосяжний ідеал дляусіх інших.
Багатодесятиліть після виходу у світ книги Кана і Вінера демонструють нам категоричне«немає» за усіма перерахованими пунктами. С усі підстави вважати, що прийдешнєдесятиліття дасть ще вагоміші підтвердження неспроможності гіпотез, закладенихв основу теорії «постіндустріального суспільства».
Крімзростання доходу, в економіці суспільства майбутнього (за Каном і Вінером)переважатимуть соціальні мотиви виробництва, ринок відіграватиме меншу роль,високого рівня досягне комп’ютеризація суспільства тощо. Проте більшість ознакпостіндустріального суспільства Кан і Вінер тільки декларують, не розкриваючиїхнього змісту.
Упрацях 70-80-х рр. Г. Кан розвиває оптимістичні прогнози щодо дальшого розвиткусуспільства. Він пише: «Постіндустріальний світ, який ми передбачаємо, будесвітом зростаючого достатку… зменшення конкуренції, він буде світом великихподорожей і контактів і, можливо, світом, що забезпечить зменшення відмінностейміж його народами».
Екологічніпроблеми розвинутих країн Кан сподівався вирішити перенесенням «екологічнобрудних» виробництв у країни, що розвиваються.
Соціальнаспрямованість оптимізму Г. Кана знайшла прояв у таких працях, як: «Світовийекономічний розвиток 1979 і далі» (1979), «Прийдешній бум» (1982), «Роздуми пронеймовірне в 1980-ті» (1984). В останній праці, яка була видана посмертно, Канвиступає як запеклий реакціонер. Він навіть провіщає неминучість війн, зокрема,термоядерних, і намагається довести, що вони не означають кінця цивілізації.«Більшість людей, — писав Кан, — чомусь глибоко переконані, що ядерна війнаозначає кінець цивілізації...». Г.Кан не лише заперечує таку оцінкутермоядерної війни, а й намагається обґрунтувати її «прогресивні» риси.Найважливішою він називає можливість держави-переможниці розширити «сферу своєїгегемонії… на весь світ»
Укнизі «Наступні 200 років. Сценарій для Америки та світу» Г.Кан зазначає, щонегативні наслідки втручання людини в природу не повинні взагалі розглядатисьяк серйозна проблема. Голод, масові епідемії, виснаження природних ресурсів,забруднення оточуючого середовища — це лише побічні, тимчасові проблемистановлення нової «суперіндустріальної» цивілізації, причини яких полягають внеефективному управлінні та невігластві управлінців.
Г.Кан вважає за цілком прийнятне пожертвувати задля прогресу цивілізаціїекологічними інтересами слабо розвинених в економічному відношенні країн,зберігаючи якість оточуючого середовища країн Заходу. Він пропонує відстоюватиінтереси оточуючого середовища, де це тільки можливо та корисно і стимулюватирозвиток економіки там, де він виявляється відносно продуктивним, а збитки, щозавдаються оточуючому середовищу, є другорядним, роблячи благо для населеннябідних країн, яке замість того, щоб померти через короткий час від голоду,помре через десяток років від промислового забруднення їхніх територійпроживання.
Висновки
Підбиваючипідсумок, слід усвідомити, що проблема майбутнього — складна і багатогранна.Крім теорій, які виникають у рамках так званих ортодоксальних напрямів,з’явились альтернативні ідеї суспільного розвитку. У них наголос усе більшепереноситься з відносин між людьми і багатством на відносини між людьми внайширшому розумінні. Це концепції «якості життя», «етики розвитку», «екорозвитку»,«Соціального розвитку» тощо. Вони включають не лише економічні, а й соціальні,політичні, психологічні та інші аспекти.
Зрозуміло,що майбутнє суспільство в характеристиці футурологів має «мозаїчний» характер.Фактично йдеться тільки про створення в уяві футурологів окремих «картинмайбутнього», про своєрідне «винайдення майбутнього». Як писав англійськийфізик і футуролог, лауреат Нобелівської премії Д. Габор: «Майбутнє не можнапередбачити, але його можна винайти». Проте на деякі тенденції суспільного розвиткуфутурологи вказують цілком правильно.
Список використаної літератури
1. Історіяекономічних вчень (Сучасна економічна думка): Навч. посіб. / За заг.ред.Мочерного С.В. — Львів: Новий світ-2000, 2004. — 480 с.
2. Історіяекономічних учень: Підручник за ред. /Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко. – К.: 2001.
3. ru.wikipedia.org