Емпіризм:знання й досвід
Вступ
У середині XIX століття, довгий періодпанування донаукової психології підійшов до кінця. У цей час європейськоюфілософською думкою опанувала нова мода — позитивізм. Це навчання, як і самтермін, бере початок від робіт французького філософа Огюста Конта (1798-1857),що, говорять, довідавшись, що незабаром умре, заявив, що з його смертю мир зазнаєбезповоротної втрати.
Конт поставив перед собою воістину титанічнезавдання — піддати систематичному перегляду все людське знання. Для того, щобзробити цей намір трохи більше реальним, він вирішив обмежити свою роботувикористанням тільки безперечних даних — тих фактів, які встановлені задопомогою строгого наукового методу. З його погляду, у достатній мері надійнимиможуть уважатися тільки ті факти, які піддаються об'єктивному науковомуспостереженню. Всі спекулятивні або метафізичні твердження, отримані чистологічним шляхом, були оголошені ілюзорними й відкинуті.
Позитивізм — навчання, що визнає дійснимитільки ті явища й факти, які піддаються спостереженню.
Матеріалізм — філософське навчання, щозатверджує, що всі події у Всесвіті можуть бути пояснені у фізичних термінах,як різні прояви матерії і її властивостей.
Емпіризм — філософська позиція, щоповідомляє єдиним джерелом пізнання спостереження за природою, емпіричнийдосвід.
Прийняття позитивістської орієнтаціїозначало, що відтепер учені повинні покладатися на висновки тільки цілкомпевного типу. Цю позицію можна виразити в такий спосіб: «Довіряти можна лишесвідченням наших почуттів, тільки вони дають наукові знання. Все інше — попросту нісенітниця!». Такою «нісенітницею» виявилися всі традиційніфілософські й теологічні проблеми. Лише наукове знання гідно визнання.
Антиметафізична тенденція знайшлапідкріплення й у сфері властиво філософського знання. Навчання матеріалізмузатверджувало, що всі події у Всесвіті можна описати й пояснити природнимифакторами, як різні властивості матерії й енергії. З погляду матеріалізмунавіть свідомість людини можна пояснити на основі знань фізики й хімії. Прицьому в центрі уваги матеріалістів перебувало вивчення фізичних характеристик — анатомічних і фізіологічних структур мозку.
Третя група філософів стояла на позиціяхемпіризму. Головною темою міркувань для них було питання про походження знання.На їхню думку, єдиним джерелом знання є почуттєвий досвід.
Позитивізм, матеріалізм і емпіризм послужилифілософським обґрунтуванням наукової психології, що народжується. Однак головнароль — серед трьох названих напрямків — належить, безумовно, емпіризму. Самевін у якості центральної ставив перед собою завдання досліджувати, як міцнієрозум людини, як множаться його знання. Відповідно до даної крапки зору,пізнання здійснюється переважно шляхом акумулювання почуттєвих вражень. Цяпозиція протистоїть концепції Декарта, відповідно до якої частина ідей, щомають для процесу пізнання найважливіше значення, носить уроджений характер. Унашім викладі ми торкнемося позицій деяких найбільших англійських емпіриків:Джона Локка, Джорджа Берклі, Давида Юма, Давида Гартли, Джемса Милля й ДжонаСтюарта Милля.
Джон Локк (1632-1704)
Джон Локк народився в родині дрібногочиновника-юриста, учився в університетах Лондона й Оксфорда. Ступінь бакалавравін одержав в 1656 році, і незабаром після цього захистив дисертацію на званнямагістра. Протягом декількох років Локк викладав в Оксфорді грецьку мову, літературуй філософію, а потім зайнявся ще й медичною практикою. Згодом Локк захопивсяполітикою, переїхав у Лондон і надійшов на службу секретарем до графаШефтсбери. Незабаром він став довіреною особою й іншому цього політичногодіяча, відомого своїм полемічним даруванням.
Вплив Шефтсбери в уряді, однак, падав, а в1681 році, після участі в невдалій змові проти Карла II він змушений був бігтив Голландію. Хоча сам Локк безпосередньо не був замішаний у змові, дружба ізШефтсбери викликала підозри й на нього, і йому так само довелося зникнути вГолландії. Через кілька років, коли можна було вже повернутися в Англію, Локкстає уповноваженим по апеляціях і пише кілька книг із проблем утворення,релігії й економіці. Він відстоює право людей на волю совісті й право самимрозпоряджатися власним життям. Ці роботи приносять йому широку популярність повсій Європі. Локк стає одним з лідерів ліберальної думки. Деякі його ідеї ляглив підставу Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки.
В області психології найбільш значнимдобутком Локка є його «Досвід про людський розум». У цій роботі, що з'явиласярезультатом напруженої двадцятилітньої праці, утримується найбільш повнийвиклад його поглядів. За період до 1700 року книга витримала чотири видання,була перекладена на французьку мову й латинь. Саме з моменту появи цієї роботиможна вести відлік історії британського емпіризму.
Як виникає знання?
У центрі уваги локковської системи стоялипитання теорії пізнання. Яким образом відбувається пізнання, як виникає новезнання? Локк, на противагу Декарту, заперечує існування вроджених ідей. Віднародження людина не має ніякі знання, все приходить із досвідом. Локк визнає,що деякі ідеї, наприклад, ідея Бога, можуть здатися дорослій людині вродженими.Але це відбувається тільки тому, що ми засвоїли цю ідею в раннім дитинстві йпросто не пам'ятаємо себе без її. Таким чином, уроджений характер деяких ідей — не більш ніж ілюзія. Поява абсолютно всіх ідей можна пояснити через навчання йзвичку.
Яким же образом з'являється знання? ПоЛокку, все знання виходить тільки з досвіду. Він писав:
Припустимо, що розум є, так сказати, білийпапір без усяких знаків і ідей… Звідки він здобуває той великий їхній запас,що діяльна й безмежна людська уява намалювала з майже нескінченною розмаїтістю?Звідки одержує весь матеріал міркування й знання? На це я відповідаю однимсловом: з досвіду. На досвіді ґрунтується все наше знання, від нього зрештоювоно відбувається.
За багато століть до цього подібні думкивисловлював Аристотель: розум людини при народженні являє собою tabula rasa — чисту дошку, на якій досвід запам'ятовує свої оцінки.
Відчуття й рефлексія
По Локку, існують два різних види досвіду:зовнішній і внутрішній. Один з них ґрунтується на почуттях, іншої — наосмисленні своїх власних дій і станів — інакше кажучи, рефлексії. Ті ідеї, якіпоходять із почуттів (тобто на основі безпосереднього впливу об'єктівзовнішнього миру на органи почуттів), являють собою прості почуттєві враження.Ці почуттєві враження впливають на наш розум, а той, у свою чергу, оперує зпочуттєвими враженнями, спостерігаючи за власною діяльністю. На основіспостереження за діяльністю розуму й виникає досвід рефлексії. Цей внутрішній,рефлекторний досвід вторинний стосовно досвіду зовнішньому, почуттєвому.
У процесі розвитку індивіда спочатку з'являєтьсяпочуттєвий досвід, оскільки колись треба мати те, що може піддаватисярефлексії. Рефлексуя, ми згадуємо колишні почуттєві враження, комбінуємо йузагальнюємо їх, створюючи тим самим абстракції й ідеї більше високого порядку.Таким чином, всі ідеї виникають на основі почуттєвого досвіду й досвідурефлексії, але кінцевим джерелом пізнання все-таки залишається почуттєвийдосвід.
Прості ідеї — елементарні ідеї, що виникаютьна основі почуттєвого досвіду або досвіду рефлексії.
Складні ідеї — ідеї похідного характеру, якіскладаються з ряду простих ідей. Такі ідеї піддаються аналізу й можуть бутирозкладені на ряд більше простих компонентів.
Теорія асоціацій — концепція, відповідно доякої складні ідеї утворяться шляхом з'єднання або асоціації простих ідей.
Прості й складні ідеї
Локк розрізняє прості й складні ідеї. Простіідеї з'являються на основі як почуттєвого, так і рефлективного досвіду, іпасивно сприймаються нашим розумом. Прості ідеї зовсім елементарні, вони немістять у собі ніяких частин і тому не піддаються аналізу або відомості дояким-небудь ще більш простим ідеям. У процесі своєї діяльності розум активностворює нові ідеї шляхом комбінування й сполучення різних простих ідей міжсобою. Ці нові похідні ідеї Локк називає складними ідеями. Вони складаються зряду простих ідей, а тому піддаються аналізу й можуть бути розкладені накомпоненти.
Теорія асоціацій
Відповідно до цієї крапки зору, прості ідеїможуть утворювати в такий спосіб складні ідеї. Властиво, асоціація — це тойсамий процес, що сучасні психологи називають научанням. Уявлення про можливістьредукції, відомості всього психічного життя людини до набору простих ідей абоелементів, а також пояснення складних ідей через асоціацію простих лежить упідставі всієї сучасної наукової психології. Як і годинний механізм, якомуможна розібрати й зібрати, створюючи на цій основі нові, більше складні машини,ідеї свідомості так само можна аналізувати й асоціювати.
З погляду Локка, свідомість людини працює вповній відповідності із законами фізики. Елементами психіки, своєріднимипсихічними атомами, є прості ідеї. Вони являють собою повний аналогматеріальних атомів у механістичної системі Всесвіту. Базові елементи психіки(прості ідеї) неподільні, як і їхні матеріальні аналоги. З їхніх сполучень і комбінаційутвориться все різноманіття знань. Створення теорії асоціацій можна вважативажливим етапом на шляху розвитку подань про характер діяльності як психіки,так і тіла — за аналогією з роботою машини.
Первинні й вторинні якості
Велике значення для ранньої історії науковоїпсихології має локковське розрізнення первинних і вторинних якостей. Первинніякості існують поза залежністю від нашого сприйняття. Прикладом такого родупервинних якостей будуть, скажемо, розміри й форма будинку. Колір фасаду — це прикладвторинних якостей. Такі характеристики, як колір предмета, залежні відсприйняття людиною. Різні люди бачать ті або інші кольори по-різному. Вторинніякості — такі як колір, захід, звук і смак — існують не самі по собі, а черезнаше сприйняття. Наприклад, якщо лоскотати у людини перинкою в носі, товиникаючий при цьому чихання характеризує не перинка, а нашу реакцію, на дотикпера. Так само й біль, що виникає від порізу, говорить не про ніж, а про нашуреакцію на рану.
Ці свої уявлення Локк ілюструє за допомогоюнаступного простого досвіду: візьмемо три ємності, заповнені водою. В однуємність наллємо холодну воду, у другу — теплу, а в третю — гарячу. Далі,опускаємо ліву руку в посудину з холодною водою, а праву — у гарячу воду. Потімпоміщаємо обидві руки в посудину з теплою водою. При цьому одна рука будевідчувати цю воду як теплу, а інша — як холодну. Зрозуміло, що тепла вода неміняє своєї температури ні в першому, ні в другому випадку. Вторинні якостііснують лише в нашім сприйнятті об'єкта, але не властиві об'єкту самому по собі(у цьому випадку, воді). Ще один приклад: якщо не надкусити яблуко, те й невиникне відчуття його смаку. Первинної ж якості того ж самого об'єкта (яблука)існують поза залежністю від того, сприймаються вони ким-небудь чи ні. Вторинніякості проявляються тільки при самому акті сприйняття.
Звичайно, Локк не був першим, хто звернувувагу на подібне розходження первинних і вторинних якостей. У свій час Галілейвисловлював щось досить подібне: «Я думаю, що якби ми яким-небудь образомвтратилися вух, мов і носів, то форма, число й рух предметів все-такизалишилися б у той час, як всі заходи, звуки й смак зникли б. На мою думку,останні є нс більш, ніж просто імена, якщо відокремити їх від живих істот».
Первинні якості — такі характеристикиоб'єкта, які властиві йому поза залежністю від його сприйняття (наприклад,розміри й форма предмета).
Вторинні якості — такі характеристики, яківластиві тільки нашому сприйняттю предмета, а не предмету самому по собі(наприклад, колір, запах).
Подібні погляди повністю погодяться змеханістичним поглядом на мир, відповідно до якого він весь складається лише зматерії, що рухається. Якщо вся об'єктивна реальність являє собою матерію, тобудь-які сприйняття — колір, захід і смак, є не що інше, як реальністьсуб'єктивна. А ті характеристики предметів, які властиві їм незалежно від якогоб те не було сприйняття, — це первинні якості.
Проводячи розмежування первинних і вториннихякостей, Локк тим самим фактично визнав суб'єктивний характер більшої частинилюдських сприйняттів. Ця обставина зацікавила його й спонукало зайнятисядослідженням процесу пізнання. Властиво, уявлення про вторинні якості йз'являється як спроба впоратися із труднощами проведення строгої відповідностіміж фізичним миром і значною частиною нашого його сприйняття.
Однак, як тільки ми допускаємо — хоча бтеоретично — існування первинних і вторинних якостей, одні й з яких маютьоб'єктивне існування, а інші — тільки суб'єктивним і не існують позасприйняттям, те рано або пізно повинен був з'явитися хтось, хто задався бпитанням: а чи існують подібні розходження між первинними й вторинними якостяминасправді? Чи не є всі сприйняття взагалі суб'єктивними, залежними відспостерігача, і в цьому змісті — вторинними? Філософом, що поставив такепитання й спробував дати на нього розгорнута відповідь, був Джордж Берклі.
Джордж Берклі (1686-1753)
Джордж Берклі народився й одержав утворенняв Ірландії. Будучи глибоко релігійною людиною, вона був присвячений у сандиякона англіканської церкви у віці 24 років. Незабаром після цього вінопублікував дві філософські роботи, що зробили великий вплив на розвитокпсихології — «Нова точка зору» і «Трактат про принципи людських знань». Однак,можна сказати, що на цьому його внесок у психологію й закінчився.
Берклі багато подорожував по Європі,перемінив безліч різних занять, включаючи й викладання в Тринити коледж уДубліні. Один раз на званому обіді він розговорився з якоюсь дамою. Черездеякий час дама піднесла йому в дарунок досить значну суму грошей, що дозволилоБерклі в підсумку знайти фінансову незалежність. Він відвідав Сполучені Штати,провів три роки в Ньюпорте й Род-Айленде. Їдучи, він подарував свій будинок ібібліотеку Єльському університету. В останні роки життя він займав постєпископа м. Клойна. Після смерті тіло Берклі, відповідно до його волі,залишалося не похованим у постелі доти, поки не початок розкладатися. Віндумав, що це — єдина надійна ознака смерті, йому зовсім не хотілося бутипохованим заживо.
Слава Берклі, або, принаймні, його ім'я — живі в Сполучених Штатах дотепер. В 1855 році преподобний Генрі Дюран,священик, заснував школу в Каліфорнії. Він назвав її ім'ям Берклі на згадку прославного єпископа, а може, на честь однієї з його поем за назвою «Із приводуперспективи розвитку мистецтв і утворення в Америці», у якій утримуються такі рядки:«Шлях імперії лежить на захід».
Бути — значить бути в сприйнятті
Берклі повністю приймав тезу Локка про те,що всі наші знання про зовнішній світ походять із досвіду, але відкидаврозрізнення первинних і вторинних якостей. На думку Берклі, всі якості — вторинні. Всі знання є надбанням людини, являють собою функцію досвіду. Черезкілька років його позиція одержала назву ментализму, що підкреслює туобставину, що для Берклі увесь світ являє собою не більш ніж якесь суб'єктивне,психічне явище.
Він затверджував: esse est percipi, що вперекладі з латинського означає «бути — значить бути в сприйнятті». Намнедоступні щирі характеристики зовнішнього, об'єктивного миру, оскільки все, щоми про нього можемо знати, — це наше сприйняття. Але оскільки сприйняття — внутрішні відчуття людини й тому суб'єктивні, вони не можуть із вірогідністювважатися відбиттям зовнішнього, об'єктивного миру. Те, що ми називаємооб'єктом, — не що інше, як сполучення різних відчуттів в один ціліснийкомплекс, що звичка згодом закріплює як єдине ціле. Таким чином, по Берклі,почуттєвий мир є не більш ніж сполучення різних відчуттів.
Немає ні однієї матеріальної субстанції, віснуванні якої ми можемо бути в достатній мері впевнені, оскільки, якщовідволіктися від всіх відчуттів, не залишається рівно нічого. Поза відчуттямине існує кольору. Так само поза відчуттям форми або руху немає ні форми, ніруху.
Берклі не затверджував, що фізичні об'єкти вдійсності існують тільки в той час, коли їх хто-небудь сприймає. Його позиціяполягає в наступному: оскільки весь наш досвід існує усередині нас іневіддільний від відчуттів, то в нас немає досить надійного доступу дооб'єктивних характеристик предметів зовнішнього миру. Ми можемо з вірогідністюпокладатися тільки на власні відчуття.
Берклі визнавав, що деякі враження маютьпевну незалежність, стабільністю й погодженістю, тому йому необхідно булознайти пояснюючу цю обставину фактор. Вихід був знайдений за допомогою введенняв запропоновану схему поняття Бога (оскільки Берклі був все-таки священиками).Бог сприймає все, що відбувається у світі. Якщо де-небудь у лісі впаде дерево(така стародавня загадка) і не буде нікого, хто міг би почути це, то звуквсе-таки буде існувати, тому що є Бог, що завжди все чує.
Взаємозв'язок відчуттів
Для пояснення процесу пізнання Берклівикористовував теорію асоціацій. Наші знання переважним образом є сполученнявзаємозалежних простих ідей, окремих психічних елементів. Тобто складні уявленняявляють собою комбінації ряду простих, виникаючих завдяки наявним у нас органампочуттів. Цей момент Берклі розглядає у своїй праці «Нова точка зору».
Сидячи в моєму робітнику кабінеті, я чую, щоуздовж вулиці їде карета: я дивлюся у вікно й бачу її: виходжу й сідаю в неї.Так повсякденна мова схиляє думати, що він чув, бачив і сприймав дотиком тусаму річ, а саме карету. Проте, насправді ідеї, що вводяться кожним окремимпочуттям, зовсім різні й незалежний друг від друга; але тому що вони постійноспостерігаються разом, те й висловлюються як би про одній і тій же речі.
Складне уявлення карети складається зі звукуїї коліс по бруковій бруківці, відчуття міцності її корпуса, свіжого заходушкіряних сидінь і зорового образа її зовнішнього вигляду. Наша свідомістьконструює складне сприйняття, з'єднуючи між собою базові психічні будівельніблоки — прості уявлення. Причому механічна аналогія й використання термінів«конструює» і «будівельні блоки» у цьому випадку не випадкові.
Берклі використовує ідею асоціацій дляпояснення так званого глибинного, просторового зору. Він досліджує те, якимобразом ми сприймаємо третій вимір, якщо взяти до уваги, що людське око здатнесприймати лише два виміри. З його погляду, ми сприймаємо тривимірні зображеннязавдяки попередньому досвіду, проводячи асоціації даного відчуття з іншимизоровими відчуттями, які ми мали колись, розглядаючи цей предмет з різнихвідстаней. Іншими словами, тривалий досвід розглядання даного предмета з різнихсторін і на різній відстані накладається на безпосередні відчуття, викликуваніскороченнями очних мускулів. Все це в сукупності дає нам відчуття глибинисприйняття. Таким чином, по Берклі, тривимірне сприйняття об'єкта — неелементарне сприйняття, а асоціативне й багатопланове, котре засвоюється нами впроцесі научання.
У цьому добутку Берклі намагається датипояснення чисте психологічних явищ на основі уявлення про асоціативні відчуття.Таким чином, він примикає до зростаючої хвилі в емпіричній філософії. Йогопояснення глибинного зору значною мірою передбачило сучасні уявлення проакомодацію й конвергенцію.
Давид Юм (1711-1776)
Давид Юм, відомий шотландський філософ іісторик, одержав утворення в університеті м. Единбурга. Однак йому не довелосьзакінчити повний курс. Він спробував себе в комерції, але незабаром виявив, щоця справа не для нього. У підсумку він відправився у Францію вивчати філософію.Після цього Юм знову повернувся в Англію, де незабаром придбав популярність іславу як літератор. Його найбільш значною роботою в області психологіївважається «Трактат про природу людини». У своєму житті він також побувавдержавним чиновником, адвокатом у військовій експедиції й наставникомстраждаючим лунатизмом нащадка одного шляхетного сімейства.
Юм розділяв уявлення Локка про об'єднанняряду простих ідей у складні, однак піддав істотному перегляду його теоріюасоціацій. Він був згодний з Берклі в тім, що матеріальний світ не існує дляіндивіда доти, поки він не доступний спостереженню. Однак Юм пішов далі. Зпогляду Берклі, Бог безупинно сприймає мир і тим самим виступає гарантомстабільності й сталості фізичних об'єктів. Юм же ставить наступне запитання: щобуде, якщо забрати ідею Бога із цієї картини?
На думку Юма, у цьому випадку в нас не буденіякої можливості знати, «чи існує що-небудь поза нашою свідомістю. Якщо всізнання про «зовнішній світ» ґрунтуються тільки на наших уявленнях і, отже,носять опосередкований характер, то ми в принципі не можемо із упевненістюсказати, чи існує насправді «зовнішній мир» чи ні… Можливо, він існує, аможливо, і немає; однак у нас немає підстав затверджувати що-небудь певне».
Враження й ідеї
Юм проводив розходження між враженнями й«ідеями». Враження є базовими психічними елементами; у сучасній термінології — це відчуття або сприйняття. Ідеї ж, що з'являються в людини у зв'язку зпережитими відчуттями, — це уявні переживання, що виникають під час відсутностістимуляції від зовнішніх об'єктів; у сучасній термінології — це уява.
Юм не намагався дати визначення враженням іідеям у термінах фізіології. Він також був у достатній мері обережний, щобзатверджувати або заперечувати, що враження повністю відповідаютьспостережуваному об'єкту. Враження відрізняються від ідей не по джерелувиникнення, а по своїй відносній силі. Враження являють собою більше сильні іяскраві утворення, у той час як ідеї — просто слабкі копії вражень. І ті й іншіпсихічні елементи можуть бути як простими, так і складними. Прості ідеї подібнііз простими враженнями. Складні ідеї не обов'язково повинні мати подібність ізякою-небудь простою ідеєю, оскільки в ході об'єднання декількох простихтридцятимільйонних завдяки асоціаціям можуть виникати зовсім нові комбінації.
Юм виявив два закони асоціації: законподібності, або подоби, і закон суміжності, або асоціації, у часі й просторі.Ніж більше подібні ідеї один з одним, чим більше вони близькі в просторі йчасі, тим з більшою ймовірністю між ними утвориться асоціативний зв'язок.
Закон подібності: чим більше подібні ідеїміж собою, тим з більшою ймовірністю між ними виникають асоціативні зв'язки.
Закон суміжності: чим більше близькі ідеї впросторі й часі, тим з більшою ймовірністю між ними виникають асоціації.
У цілому позиція Юма близька домеханістичного погляду на мир і продовжує лінію емпіризму. З його погляду,подібно тому, як астрономи визначають закони руху небесних тіл, так і впсихології можна відкрити закони будови «психічної» Всесвіту. На думку Юма,закони асоціації являють собою якийсь психічний аналог закону тяжіння у фізику.Подібно тому, як закон тяжіння є основним законом фізики, закони асоціації єуніверсальними принципами розумової діяльності людини. Позиція Юма даладодаткові підтвердження поглядам, згідно яким складні уявлення утворятьсяшляхом механічного комбінування простих.
Література
1.Брунер Д.С. Психологія пізнання: за межамибезпосередньої інформації. — К., 2004
2.Лурия А.Р. Еволюційне введення впсихологію. — К., 2003
3.Гостев О.О. Образна сфера людини впізнанні й переживанні духовних змістів. — К., 1999
4.Зинченко В.П. Проблеми психологіїрозвитку. — К., 2004
5.Пьєр Тейяр де Шарден. Феномен людини. — К.,2005