ТЕМА: Виконання відкритих електропроводок на ізолюючих опорах
ЗМІСТ
1. Загальнівідомості про відкриті електропроводки
2. Технологічнийпроцес виконання відкритих електропроводок
на ізолюючихопорах
2.1. Розміткатрас електричних мереж
2.2. Кріпленняізоляторів
3. З'єднання,відгалуження та окінцювання струмопровідних жил проводів
Списоквикористаних джерел
І. Загальні відомості проелектропроводки
Електропроводка — сукупністьпрокладених ізольованих проводів дрібних перетинів із застосованими до них кріпленнями, щопідтримують їх та захисними конструкціями, призначені для підведення електроенергії доосвітлювальних електроспоживачів.Електропроводки розділяють на внутрішні — прокладені усередині будинків і споруд, і зовнішні — прокладені позовнішніх стінах будинків і споруд, під навісом, а також між будинками наопорах по території підприємств, мікрорайонів, дворів, присадибних ділянок, на будівельних майданчиках,до чотирьох прольотів довжиною до 25м кожний позавулицями й доріг.Внутрішні електропроводки можуть бути відкритими, прокладеними по поверхняхстін, стель, по фермах, балках, колонах, опорам і схованими,прокладеними усередині будівельних конструкцій будинків і споруд. Вибір виду йспособу прокладки електропроводок визначається проектомза умовами їх надійності, довговічності, безпеки(дотику до струмопровідних частин, пожежної й вибухової), гігієнічності, а також поестетичних і економічних міркуваннях.З урахуванням цих умов у цехах промислових підприємств і в допоміжних приміщенняхжитлових будинків застосовують переважно відкриті видиелектропроводок із прокладкою проводів безпосередньо по поверхняхстін і стель, а також відкрито в сталевих тонкостінних, винипластовых іінших трубах, на лотках і в коробах. Відкриті види проводок застосовуютьу малоповерхових житлові йінших дерев'яних будинках;часто змушено застосовувати ці види проводок приреконструкції як промислових підприємств, так і житлових і суспільних будинків,коли виконати сховані проводки незавжди дозволяють будівельні конструкції будинків. Навибір виду й трас прокладки відкритих проводок в основному впливаютьрозміщення споживачів, для яких вони призначені, середовище в приміщенняхі вимоги до захисту електропроводки від механічних ушкоджень.
В електропроводкахзастосовують захищені й незахищені ізольовані проводи.
Захищений провод маєповерх електричної ізоляції металеву або іншу оболонку для захисту відмеханічнихушкоджень. Незахищене проводи немають такої оболонки, але може мати обмотку або оплетку пряжею,яка не розглядається як захист провода відмеханічних ушкоджень.
У наш час для електропроводокзастосовують проводи переважно з алюмінієвими жилами. Проводи з мідними жилами прокладають лише увипадках вибухонебезпечних приміщень класу B-1 і В-1а, відкритих проводок угорищних приміщеннях, для відповідальних ланцюгів кабіни й шахти ліфтів, у музеях,картинних галереях, бібліотеках. Проводи виготовляють одножильними йбагатожильними, у них в одній оболонці є одна або кілька струмопровідних жил, ізольованих однавід іншої. Жили можуть бути однодротовими й багатодротовими. Поперечний перерізструмопровідних жил виміряється у квадратних міліметрах.
ВИМОГИ ДО МОНТАЖУЕЛЕКТРОПРОВОДОК
Для забезпечення надійності,довговічності й безпеки електропроводок при їхньому монтажі дотримують наступних загальних вимог.
Відкриті електропроводки, якправило, прокладають по стінах у стелі, на стелі або по фермах.Відкриту прокладку незахищенихізольованих проводів безпосередньо по будівельних основах на роликах і ізоляторах роблять нависоті не менш 2,5 м від рівня підлоги або майданчика обслуговування.Зменшення цієї висоти до 2 м дозволяється в приміщеннях без підвищеноїнебезпеки, а при напрузі 42 В — у всіх приміщеннях. У виробничих приміщенняхспуски до вимикачів, штепсельних розеток, пускових апаратів захищають відмеханічних ушкоджень до висоти не менш 1,5м від рівня підлоги абоплощі обслуговування. У побутових приміщеннях промислових підприємств, у житлових і суспільних будинках.
Відкриту проводку прокладаютьпо можливості так, щоб вона не виділялася різко на стіні і стелі. З цією метою її розміщають паралельнокарнизам, укосам дверних і віконних прорізів.
Прокладка проводів з полівинилхлоридною і найритовою ізоляцією проводиться притемпературі не нижче -15° С щоб уникнути зламу ізоляції, що твердне при низьких температурах. Плоскі проводи АППВ, ППВ і АПН прокладаютьпаралельно лініям перетинання стін зі стелею на відстані 100-200 мм від стеліабо на відстані 50-100 м від карниза або балки.
У на стінах під шпалерами,верхню горизонтальну проводку плоскими проводамивиконують по можливості вище шпалер.
Спуск до вимикачів іштепсельним розеткам при відкритих проводках виконуютьпо вертикалі.
Перетинання відкритопрокладених незахищених і захищених проводів із трубопроводами (опалення,водопроводу й т.п. ) виконують на відстані від них не менш 50мм.
Проходи проводів через стіний між поверхами виконують по лінії прокладки проводіві притому так, щоб вони служили по можливості продовженням лініїелектропроводки. При проходах через стіни, прагнуть до того, щоб отвору проходівлежали в одній площині із проводами. У цьому випадкупроводи при введенні впрохід не доводиться згинати. Окінцювання й з'єднання жил проводів в електропроводках виконуютьвідповідно до вказівок. З'єднання й відгалуженняпроводів розміщають у місцях, доступних для контролю. Для цього з'єднання й відгалуженняпроводів, що прокладаються в глухих коробах, трубах і гнучких металевихрукавах, виконують у коробках, конструкція яких повинна відповідати умовамнавколишнього середовища. З'єднання й відгалуження проводів не повинні випробовувати механічнихзусиль і повинні мати ізоляцію, рівноцінну ізоляції жил цілих місцьцих проводів.
При виконанні всіхвидів електропроводок застосовують механізацію електромонтажних робіт.
2. Технологічний процес виконаннявідкритих електропроводок на ізолюючих опорах
Прокладання проводів на ізолюючих опорах єконструктивно простим, однак разом з тим порівняно рідко застосовуванимспособом, що пов'язано з їх недовговічністю і неможливістю широкогозастосування індустріальних методів монтажу.
Для монтажу відкритої електропроводки на ізолюючихопорах застосовують голі, а найчастіше ізольовані проводи ПР, АПР, ПВ, АПВ,ПРВ, АПРВ тощо, які прокладаються на ізоляторах, армованих гаками, штирями,якорями або напів'якорями.
2.1 Розмітка трас електричних мереж
Розмітка є початковою і найвідповідальнішою стадієюмонтажу електроустаткування освітлювальної електроустановки. Мета розмітки —визначити в натурі трасу електропроводок, а також розміщення і взаємнерозташування всіх елементів електроустановки, керуючись наявною технічноюдокументацією.
Розмітку трас відкритих електропроводок і основнихосей для встановлення електроустаткування здійснюють за заданими в проектіпозначками чистої підлоги або стелі, нанесеними будівельниками в приміщенняхспоруд, а також проектними відстанями від ферм, колон та інших будівельнихконструкцій. Позначку чистої підлоги наносять на попередньо очищену і підбіленуповерхню у вигляді чорної смуги завширшки 10—12 мм і завдовжки 120—150 мм.
Роботи з розмітки починають із замірювань іприв'язування трас електропроводок до місць розташування електроустаткування.Потім визначають місця пробивання в будівельних конструкціях: отворів, гнізд,ніш, колодязів тощо. Одночасно визначають місця встановлення коробок ікріпильних деталей.
Розмічальні розміри повинні відповідати проекту, аякщо вказівок у проекті немає,— БНіП.
Проходи через будівельні конструкції повиннірозташовуватися на одній лінії і в одній площині з кабелями й проводами, щопрокладаються. Проводи і трубні прокладки відкритих електропроводок повиннібути найменш помітними і не порушувати архітектурних оформлень приміщень. Трасаелектропроводки повинна проходити вздовж карнизів і архітектурних ліній,відступаючи від них на віддаль не менш як 25 мм.
Замірювання здійснюють сцеціальні особи (заміряльники),виконуючи ці роботи спільно з електромонтажниками за допомогою інструментів іпристроїв, що застосовуються під час розмічальних робіт.
Під час заімірювань уточнюють траси і координатипідходу електричних мереж до встановлюваного електроустаткування тарозподільних пристроїв з «прив'язуванням» їх до будівельних контурів, осейбудівель, позначок чистої підлоги та інших орієнтирів. Особливу увагу при цьомуприділяють правильній розмітці кутів згину, в місцях повороту і переходу траселектричних мереж в інші просторові положення з урахуванням нормалізованихкутів повороту і радіусів згину.
За даними замірювань траси заміряльники складають: наскладні ділянки мереж — ескізи заготовок; на заготовки, які не потребуютьескізів.
На ескізах, у заготівельних відомостях ісупроводжувальній технічній документації зазначають технічні дані, які вичерпнохарактеризують ці електричні мережі. Для зображення елементів електричноїмережі на ескізах застосовують умовні позначення. Ескізи заготовок нескладнихтрас виконують у площинних зображеннях, а складних трас — у просторовомузображенні. Для зручності складання ескізів монтажними організаціямизастосовують спеціальні віддруковані друкарським способом бланки з нанесеною наних площинною або об'ємною масштабною сіткою.
На ескізах замірювань електропроводок освітлювальнихелектроустановокзазначають:
марку, перерізи і кількість жил проводів і кабелів;
способи виконання з'єднань окремих ділянок заготовок івідгалужень від них (паянням, зварюванням, опресовуванням тощо);
способи окінцювання жил проводів і кабелів дляприєднання їх до світильників, приладів та апаратів (товкачиком, кільцем абонаконечником із зазначенням його типу);
умовне розпізнавальне забарвлення фаз і маркуваннякінців жил проводів і кабелів;
загальну довжину і розміри окремих ділянокелектропроводок із зазначенням місць їх відгалуження та розташуваннявідгалужувальних коробок;
довжину ділянок відгалужень до світильників іприладів, а також висоту підвішування і тип світильника.
/> />
Розмітка електропроводки наізоляторах
Найбільша відстань, м, між точками кріпленнянезахищених ізольованих дротів (при прокладці їх на ізоляторах) повинно бути:
по стінах і стелях усередині приміщень при перетиніжил до 2,5 мм2 — 1, від 4 до 10 мм2—2, від 16 до 25 мм2 —2,5, від 35 до 70 мм2—3, при 95 мм2 і більш — 6 по стінах при зовнішній електропроводці при всіхперетинах жил — 2 по фермах, між стінами або опорами при перетині мідних жил до2,5 мм2 — 6, при 4 мм2— 12, від 6 мм2 і болєє— 16—25, при перетині алюмінієвихжил 2,5 мм2 — 2,5, від 4 до 6 мм2 — 6, при 10 мм2 — 12, від 16 мм2 і більш —16—25
Найменша відстань, мм, між осями дротів повинно бутипри перетині жил до 25 мм 2 — 70, від 35 до 50 мм2 — 100, від 70 мм2 і більш —150
Відстань від ізолятора до суміжної стіни під часпереходу дротів з однієї поверхні на іншу і від кінцевого ізолятора до проходучерез стіну має бути рівним 1,5—2-кратній висоті ізолятора
Траси електропроводок незахищеними ізольованимидротами слідує прокладати на висоті не менше 2,5 м від рівня підлоги абомайданчика обслуговування. У приміщеннях без підвищеної небезпеки і при напрузі42 В допускається зниження висоти врокладки до 2 м.
Дроти, що прокладаються у виробничих приміщеннях,повинні захищатися від механічних пошкоджень від підлоги або майданчикаобслуговування (у випадках спусків до штепсельних розеток, апаратів та щиткам)до висоти не менше 1,5 м. Розмітка повинна забезпечувати радіус вигину не менш3-кратного зовнішнього діаметру проводу. Відстань від дроту до поверхні стіни іперекриття має бути не менш як 10 мм.
2.2 Кріплення ізоляторів
/>
Штирьові ізолятори кріпляться на опорах задопомогою крюків або штирів. Якщо потрібна підвищена надійність, то на анкерніопори встановлюють не один, а два і навіть три штирьові ізолятори.
Станційні і апаратні ізолятори,як і лінійні, в більшості випадків виготовляють з фарфору, який якнайповнішевідповідає вимогам, що пред'являються. Ряд деталей апаратів, що виконуютьфункції ізоляції, кожухів, що особливо знаходяться усередині, і в деякихвипадках залитих ізоляційним маслом, виготовляють з бакеліту, гетинаксу ітекстоліту.
Ізолятори кріплять на арматурі кількома способами:намотуванням на зайоржений кінець гака прядива або джута, просочених сурикомабо білилами; заливанням внутрішнього простору ізолятора розчином цементу,розплавленою сіркою або розігрітим поліетиленом; насаджуванням на кінець гакаполіетиленового ковпачка. Для закріплення ізолятора на арматурі прядивом ізсуриком затискують гак (штир, якір або напів'якір) у лещатах й обгортають йогозайоржений кінець шарами прядива (джута), просоченого суриком (білилами), доти,доки діаметр намотки прядива не буде на 8—10 мм більшим за внутрішній діаметрізолятора, щоб забезпечити міцне його насадження на гак. Потім вкладають грудкупрядива або шматок повсті на дно ізолятора для запобігання його руйнуваннюторцевою частиною гака при температурному збільшенні довжини. Ізоляторнакручують з деяким зусиллям до упору, а потім відкручують на пів-оберта.Недоліком цього способу є можливість послаблення міцності кріплення джута післянетривалого часу експлуатації.
Кріплення ізолятора на арматурі заливанням цементу аборозплавленою сіркою виконують так. Вкладають на дно ізолятора шматок прядиваабо повстяну прокладку й надягають його на за-тиснутий у лещатах гак, причомузайоржена частина повинна знаходитися в центрі отвору ізолятора, а потімзаливають розчином цементу марки 400 або 500 до заповнення отвору. Аналогічнимспособом кріплять ізолятори на арматурі заливанням розплавленої сірки або поліетиленом.У разі заливання ізолятора гарячою сіркою або поліетиленом у ньому можутьутворюватися тріщини, які в майбутньому призведуть до часткового або повногоруйнування фарфору.
Спосіб кріплення ізолятора на арматурі заливаннямрозігрітим поліетиленом рекомендується до першочергового застосування, оскількивін найповніше задовольняє вимоги механічної міцності, хімічної стійкості ташвидкості виконання.
Загальним недоліком кріплення ізоляторів на арматурішляхом заливання цементом, сіркою або поліетиленом є складність видаленняізолятора з арматури в разі необхідності його заміни внаслідок пошкодження.
Накручування ізоляторів на гаки є однією знайтрудомісткі-ших робіт, тому при виконанні цієї операції у великому обсязізастосовують різні механізми, в тому числі верстат для насаджування ізоляторівСНІ-2.
Верстат СНІ-2 призначений для одночасного накручуванняна гаки поліетиленових ковпачків та ізоляторів з фарфору або скла. Операторустановлює гаки в гнізда поворотного стола 1 і дерев'яним молотком насаджує наїх кінці поліетиленові ковпачки. Потім на гак, найближчий від рухомої каретки 4з накручуваль-ним пристроєм 6 і 7, оператор установлює ізолятор,повертає стіл і за допомогою фіксатора 2 встановлює його так, щоб гак зізолятором знаходився точно під фрикційним конусом 7 накручуваль-ного пристрою.Далі оператор вмикає електродвигун 5 потужністю 0,6 кВт і натискує педаль 8 дляпереміщення каретки з накручу-вальним пристроєм униз. Фрикційний конус захоплюєізолятор, накручує його на поліетиленовий ковпачок, а при подальшомунатисканні, продовжуючи обертати ізолятор, накручує його на гак разом зковпачком. Як тільки відбудеться поворот запобіжної муфти 6, операторвідпускає педаль 8 і каретка з накручувальним пристроєм підіймаєтьсявгору. Потім весь цикл операцій повторюється на черговому ізоляторі.
Продуктивність верстата СНІ-2—150—160 комплектівізоляторів на годину.
Для кріплення гаків і якорів з насадженими на нихізоляторами в дерев'яних конструкціях попередньо висвердлюють в місці їхустановлення буравом отвори діаметром на 5—-6 мм меншим діаметра нарізкихвостової частини гака або якоря. Гак і якір повинні бути вкручені в деревовсією своєю хвостовою частиною.
/>
Верстат СНІ-2:
а — загальний вигляд: б — будова; 1 —поворотний стіл з дванадцятьма гніздами для встановлення в них гачків; 2 —фіксатор; 3 — противага: 4 — рухома каретка;
5 — електродвигун; 6 — запобіжнамуфта; 7 — фрикційний конус; 8 — ножна педаль; 9 — колонкакерування верстатом
Ізолятори, закріплені на штирях, монтують на скобах. Уцегляних, бетонних та інших будівельних конструкціях отвори для гаків і якорівз ізоляторами висвердлюють електросвердлами, оснащеними свердлами, знаплавленими на їх різальні частини пластинами з особливо міцної сталі. Глибинаотвору під встановлення гака повинна бути такою, щоб у ній вмістилася хвостовачастина гака, а діаметр отвору повинен дорівнювати трикратному діаметру гака. Вотвір для якоря повинно входити не менше '/з хвостової частини якоря. Отворидля скоб вирубують у вигляді квадратних гнізд із стороною квадрата, що дорівнюєподвійній ширині лапи скоби, а глибина гнізда повинна дорівнювати '/з довжинилапи, але не менше 50 мм.
/>
Способи кріплення ізоляторів наконструкціях:
а — на гачку в бетонній і дерев'янійстіні; б — на якорі та пів'якорі: в — на штирях і горизонтальнійскобі; г — на гачках і вертикальній скобі
Перед змазуванням хвостові частини гаків, якорів ілапи скоб-очищають від бруду й масла, а отвори — від сміття і змочують водою.Вставлені в отвори гаки, якорі й скоби забивають розчином, який складається зоднієї частини цементу і трьох частин піску.
Монтаж проводів починають з розкладання заготовленоїпроводки вздовж траси з таким розрахунком, щоб відгалуження до світильників,вимикачів і штепсельних розеток розмістилися на ізоляторах. Далі накидаютьпроводи на ізолятори, закріплюють на початку ділянки проводки і, натягнувшивручну або поліспастом, кріплять їх до головок і шийок ізоляторів оцинкованимдротом 0,8—І мм, попередньо намотавши на проводи 2—3 шари ізоляційної стрічкидля запобігання пошкодженню його ізоляції (прорізанню) в'язальним дротом. Напрямих ділянках проводки проводи кріплять на шийках або головках ізоляторів,а на поворотах і в місцях зміни напрямку проводки — лише на шийках абопетлею-заглушкою. При перетинах проводів один з них у місці перетинувміщують в ізоляційну трубку.
Якщо монтаж виконують не попередньо заготовленими вмайстернях проводами, то провід натягують на ізолятори і на ньому позначаютьмісця відгалужень і кріплень, після чого опускають його, роблять необхіднівідгалуження, підмотують 2—3 шари ізоляційної стрічки на ділянці кріпленняпроводу до ізолятора, а потім провід підіймають, натягують і закріплюють, якзазначалося вище.
Найбільш поширено введеннячерез стіну на фарфорових ізоляторах – це найпростіший у виконання спосіб, дотого ж в цьому випадку легко здійснювати контроль за станом введення іпроводити необхідний ремонт.
/>
Способи кріплення проводів у разівідкритого прокладання їх на ізоляторах:
а — на шийці ізолятора, б — на головціізолятора, в — петля-заглушка,
г — прокладання проводів по стіні, д— прокладання проводів по стелі
/>
Кріплення введень повітряноїелектролінії через стіну на фарфорових ізоляторах: а – кріплення крюків і ізоляторівдо стіни; б – кріплення дроту до ізолятора затиском; у – кріплення дроту доізолятора в'язкою: 1 – ізолятор; 2 – крюк; 3 – цементний розчин; 4 – дріт; 5 –затиск ПАБ; 6 – затиск ОАС; 7 – дріт введення; 8 – в'язка.
Дроти слід вводити черезфарфорові воронки (кожен дріт в окремій воронці). Здійснювати таке введенняможна лішь в тому випадку, якщо висота будівлі відповідає умовам введення, асаме: місце введення повинне знаходитися вище за рівень землі не менше чим на2,75 м, причому місце введення повинне розташовуватися нижче за рівеньізоляторів.
Мінімальна відстань від дротів введення (при найбільшій стрілі їхпровисання) при найбільшому відхиленні (при сильному вітрі) до дерев, кущівповинно складати не менше 1 м.
Ізолятори кріплять до стінина крюках: якщо стіни дерев'яні (зроблені з колод, брусчатиє), то крюкиугвинчують в раніше підготовлені отвори діаметром і глибиною декілька меншевідповідних розмірів крюка; якщо стіна цегельна або бетонна, то крюквстановлюють на цементному розчині в пробитий отвір завглибшки 10 см ідіаметром в 2,5 разу більше діаметру самого крюка (після кріплення крюків іперед кріпленням дротів повинно пройті не менше 1 дня, оскільки цементнийрозчин повинен затвердіти і набрати початкову міцність); якщо стіникаркасно-щитові, дощаті і ін., то крюки встановлюють на відрізку дерев'яногобруска завтовшки не менше 6–7 см, який пригвинчують до стіни. Незалежно від кута, образуемого плоскостьюстены и проводами ввода, відстань від струмопровідного дроту до виступаючих частинбудівлі має бути не менше 0,2 м, така ж відстань повинна витримуватися міждротами. Привведенні дротів в зроблений з колод або дерев'яний щитовою будинок відстань міжворонками (ізоляторами) має бути не менше 10 см, а від центрів отворів підкрюки ізоляторів до центрів отворів під воронки – 15–20.
Дроти введення від ВЛ кріплять на ізоляторах за допомогою затисків,бандажного скручування (в'язки) або закручування кінців дроту. Для алюмінієвихдротів слід застосовувати алюмінієві затиски.
Для з'єднання алюмінієвих істалеалюмінієвих дротів перетином 16–50 мм2іспользуют болтові плашечниє затискитипа ПАБ.
Кінцеве кріпленняалюмінієвого багатодротяного дроту відгалуження до ізолятора можна здійснитиплашечнимі затисками типа ПАБ або за допомогою бандажної в'язки (метричніпараметри бандажа вказані на мал. 44). І в тому і в іншому випадку кінцевекріплення виробляють так, щоб кінець дроту відгалуження складав не менше 0,2 м– це необхідно для під'єднування до дроту відгалуження дроту введення.
Таке відповідальне з'єднання, як з'єднання дротів введення і відгалуження,має бути дуже міцним, що сповна забезпечує затиск ОАС. Увага! Дріт введенняприєднувати до натягнутого дроту відгалуження категорично забороняється,оскільки це може викликати обрив дротів відгалуження
/>
Введення дротів ВЛ вдерев'яну будівлю: 1 – ізолятор; 2 – крюк; 3 – трубка ізоляційна напівтверда; 4– воронка фарфорова; 5 – втулка фарфорова; 6 – дріт.
Введення електролінії вбудівлю виконується мідним або алюмінієвим кабелем або ізольованим дротом внегорючій оболонці. Перетин дроту або кабелю має бути не менше 4 мм2уалюмінієвого і 2,5 мм2у мідного.
У цегельну будівлю абобудівлю, що має гипсобетонниє стіни, кожен дріт вводиться через окремуфарфорову воронку. Мінімальна відстань між воронками повинна складати 5 див.Відстань по вертикалі від центру отворів під крюки ізоляторів введення доцентру отворів під воронки повинно бути в межах 10–15 див. Однако высота зданияне всегда позволяет осуществить ввод электролинии через стену на фарфоровыхизоляторах (следует вспомнить, что в соответствии с «Правилами устройстваэлектроустановок» место ввода провода в здание должно находиться на высоте 2,75м от уровня земли). В цьому випадку введення здійснюють за допомогоютрубостойки – сталевої труби із заломленим вниз кінцем верху. З трубостойкидріт всередину будівлі можна прокладати двома способами: через стіну і черездах; кожен з цих способів має свої особливості.
3. З'єднання, відгалуження таокінцювання струмопровідних жил проводів
Надійна робота електроустановок значною мipoю залежитьвід якості виконання з'еднань, відгалужень, окінцювання та приєднання проводі.З'еднання, відгалуження, окінцювання та приеднання повинні бути мехашчноміцними, мати малий електричний опір і залишатися справними за умов нагрівань іохолоджень, що часто виникають внаслідок різких змін струмових навантажень умережі. Ці вимоги забезпечуються чітким дотриманням технології монтажу, а такожправильним вибором застосовуваних з'єднувальних деталей та робочого інструменту.
Основними способами з'єднування і окінцюванняалюмінієвих та мідних струмопровідних жил проводів і кабелів є опресовування ізварювання — електричне, газове або термітне. В деяких випадках застосовують іпаяння струмопровідних жил проводів і кабелів, яке хоча й створює надійнез'єднання, проте вимагає більших витрат часу і припою, що дорого коштує. Вибірспособу окінцювання, з'єднування і відгалуження залежить в основному відматеріалу проводів (алюміній або мідь), оскільки фізичні властивості алюмініюсуттєво відрізняються від фізичних властивостей міді.
Останнім часом більшість електропроводок виконуютьпроводами з алюмінієвими жилами. Це пояснюється тим, що алюміній меншдефіцитний, проводи і кабелі з алюмінієвими жилами дешевші від мідних і маютьменшу масу. Разом з тим алюміній має деякі фізико-механічні властивості, якіпотребують дотримання особливих умов під час з'єднування алюмінієвих проводівміж собою або з мідними проводами і контактами.
Однією з негативних властивостей алюмінію є швидке окисленняпри сполученні з повітрям і утворення на його поверхні тугоплавкої (зтемпературою плавлення близько 2000 °С) плівки оксиду, який погано проводитьелектричний струм і тому перешкоджає створенню щільного контакту. Крім того,під час контакту алюміній—мідь утворюється «гальванічна пара», внаслідок чогоалюміній, зазнаючи електрокорозії, руйнується, що призводить до поступовогопогіршення з'єднання. Для запобігання погіршенню і руйнуванню контактнихз'єднань алюміній захищають від окислення, змащуючи з'єднання в процесі монтажукварцовазе-ліновою або цинковазеліновою пастою, а також вкриваючи готовіз'єднання лаками (асфальтовим, гліфталевим, полівінілхлоридним).
Наявні в пласті тверді часточки руйнують плівкиоксидів, що утворюються на контактних поверхнях, а вазелін перешкоджаєнадходженню повітря до контактних поверхонь і таким чином запобігає їхокисленню та утворенню на них плівок.
З'єднування і відгалуження однодротяних алюмінієвихпроводів і кабелів перерізом до 10 мм2 опресовуванням
З'єднування і відгалуження однодротяних алюмінієвих жи, л перерізом до 10мм2 виконують опресовуванням в алюмінієвих гільзах місцевимвдавлюванням гільзи в одному або двох місцях за допомогою кліщів ПК-2 абогідравлічних кліщів ГКМ. Після опресовування з'єднання вкривають шаромасфальтового або гліфталевого лаку, а потім ізолюють липкою стрічкоювпівнапуску і вдруге вкривають лаком для запобігання доступу повітря й вологи.Під час опресовування алюмінієвих жил проводі і кабелів обов'язковозастосовують кварцовазелінову або цин-ковазелінову пасту. Цинковазелінова пастатоксична, тому слід побігати потраплянню її в їжу, на пошкоджені ділянки шкіриобличчя й рук та в очі.
/>
З'єднування одножильних алюмінієвих проводівопресовуванням
а — підготовка проводів до однобічного опресовування, б — тесаме, для двобічного опресування, в — момент опресовування кліщами ГКМ, г— опресовані з'єднання д —готові з'єднання, 1 — гільза ГАО, 2 —кліщі ГКМ, 3 — пластмасовий ковпачок, 4 — липка вінілхлориднастрічка
З'єднування і відгалуження однодротяних алюмінієвихпроводів і кабелів перерізом 2,5—10 мм2 паянням і зварюванням
Паяння є одним з найнадійніших, але трудомісткихспособів з'єднування. Для паяння алюмінієвих проводів застосовують припій мгркиА
З кінця кожного із з'єднуваних проводів, якіпідлягають паянню, видаляють ізоляцію, ретельно зачищають їх сталевою щіткоюабо ножем і з'єднують внапуск подвійним скручуванням так, щоб ворився жолоб(рис. 15, а). Потім нагрівають проводи паяльною лампою або гасовим пальником дотемператури, близької до температури плавлення алюмінію (860°С), і з натискомнатираюсь паличкою припою ділянку з'єднання, щоб зняти тугоплавку плівкуоксиду, яка утворилася на поверхні проводу припій, що за плавиться при цьому,повинен заповнити жолобок між двома проводами. Пропаявши провід з одного бокужолобка, операцію паяння повторюють на його другому боці. Ділянку з'єднанняпротирають чистою ганчіркою, змоченою в бензині, а потім вкривають шаром гліфталевогоабо полівінілхлоридного лаку і ізолюють липкою стрічкою Ізольовану ділянкуз'єднання вкривають шаром лаку.
За Будівельними нормами і правилами (БНІП, розд. VI —«Електротехнічні пристрої») з'єднування і відгалуження алюмінієвих жилперерізом від 2,5 до 10 мм2 рекомендується здійснювати переважнозварюванням.
Електрозварювання проводів здійснюють в обоймі задопомогою кліщів та вугільних електродів із застосуванням флюсу або без нього.
/>
Рис.15. З'єднування алюмінієвих жил перерізом до 10 мм2:а — паянням;
б — зварюванням в обоймі за допомогоюкліщів з вугільними електродами. 1 — газовий пальник. 2 — паличкаприпою, З — плоскогубці, 4 — кліщі з вугільними електродами
У разі зварювання без застосування флюсу (рис.15, б) звільнені від ізоляції і зачищені кінці проводів обтискують за допомогоюплоскогубців обоймою із куска штабової сталі розміром 20X160 і завтовшки 0,8—1мм так, щоб кінці зварюваних проводів виступали з обойми на 3—4 мм, а потімзварюють у полум'ї дуги, утвореної між вугільними електродами кліщів,приєднаних до зварювального трансформатора. Після остигання металу знімаютьобойму, зачищають сталевою дротяною щіткою з'єднані кінці і вкривають їхгліфталевим або асфальтовим лаком, розгинають жили (якщо електропроводкавідкрита), а потім ізолюють з'єднання ізоляційною стрічкою або вініпластовимковпачком і вдруге вкривають лаком.
Зварювання із застосуванням флюсу відрізняється від способуелектрозварювання без застосування флюсу лише тим, що зварювані кінці проводівскручують разом, вкривають флюсом і, не розміщуючи їх в обоймі, сплавлюють уполум'ї дуги між вугільними електродами кліщів.
З'єднування і відгалуження багатодротяних алюмінієвихпроводів і кабеліз перерізом понад 16 мм2 зварюванням
Список використаних джерел
1. КтиторовА. Ф. Электрослесарь строительный: Учеб. для проф.-тех. училищ. -М.: Стройиздат,1990.- 383 с: ил.
2. АтабековВ.Б. Монтаж электрических сетей и силового электрооборудования: Учеб. для сред.проф.-тех. училищ. — 4-е изд., испр. — М.: Высш. шк., 1985. -176 с, ил. — (Профтехобразование).
3. КорниловЮ.В., Бредихин А.Н. Слесарь-электрик: Учеб. пособ. для СПТУ. 2-е изд., перераб.и доп. — М.: Высш. шк., 1988. — 256 с: ил.