Соціальність ікультура. Життєвий простір
Будь-якийсоціальний процес викликаний до життя прагненням людей задовольняти своїжиттєві потреби, будь те особистого, групового або суспільного масштабу.Взаємодіючи один з одним у переслідуванні своїх конкретних цілей, що виникаютьпри цьому, вони так чи інакше сприяють формуванню типових, стандартних парадигмтакої взаємодії, своєрідних алгоритмів спільної дії. Назвемо їхнім терміномсоціальність. Взаємини людей у таких випадках будуються відповідно до вимогрізних типів соціальності. Учитель і учні в ситуаціях навчання, роботодавець іпрацівник у ситуаціях праці, влада й громадянин у сфері державних справ,продавець і покупець у ситуації обміну й споживання й т.п. керуються виниклимив культурі взаємними очікуваннями-вимогами, що впорядковують, що нормалізуютьїхні взаємини й дії.
Соціальнадиференціація зазначених рольових фігур формує певну соціальну дистанцію міжними, розмір якої визначається нормативними вимогами, що встановилися в данійкультурі: суспільство, що прагне до соціальної рівності, скорочує цю дистанцію,а суспільство, що узаконює соціальна нерівність, навпаки, намагається чіткорегулювати таке соціальне розшарування між групами або їхніми представниками.Наприклад, соціалізм культивує особисті типу товариш або громадянин, а іншийлад — пан.
Якщо мипідключимо до аналізу парадигм зовнішньої взаємодії людей їхній внутрішній план(картину миру), тобто їхнє особисте відношення до виниклих стандартних взаємин,то можуть виникнути досить різні оцінки. Оглянемося на епоху Відродження.Настрою людей, у яких на той час дозріли почуття достоїнства й соціальноїсправедливості, здається, краще всіх виразив У. Шекспір:
Кличу я смерть. Ябачити не в силах Достоїнство, що просить подаяння, Неправду, що глумиться надПростотою, Незначність у розкішному вбранні. Подібне братання протилежностей,перевертання людських відносин з ніг на голову можливі лише при таких типахсоціальності, коли люди або особисто залежні (як в умовах рабовласницьких,феодальних відносин, а також у бюрократичних або мафіозних структурах), абозалежні (як у ринкових відносинах, коли гроші здобувають колосальну силу йпанування над людьми). На людські відносини накладається соціальна абоекономічна маска, часом до невпізнанності змінює їхнє родове єство. І якщо миобурюємося такою незгідністю, виходить, ми, нехай інтуїтивно, уловлюємолюдський вимір даних соціальних відносин соціальності. З повною підставою можнавважати Шекспіра піонером такої експертизи, проробленої в поетичній формі.
Із часів Шекспірапройшло більше 400 років, однак мало що змінилося в житті в цьому змісті.Спроба побудови державного соціалізму, спочатку романтична, а потім ібюрократично — далека, вирішити проблеми прозорості людських відносин виявиласялише експериментом, поставленим, можливо, занадто рано в історичному змісті.Панування над людиною продуктів його діяльності, а отже, і можливість його придушенняза допомогою цієї сили (відчуження людини), в історії поки підсилюється.
Згадаємо, що вкультуру входить досвід життєдіяльності людей, соціально відібраний івпорядкований, минулий етап знакової символізації. Саме в цьому випадкукультура може передаватися, їй можна навчитися, нею можна керуватися вситуаціях взаємодії людей. Отже, розвиток внутрішнього миру людей у ціломузбігається з розвитком їхнього зовнішнього миру, рівнем їхньої взаємодії. Цейзбіг відбувається за рахунок їхньої взаємної підтримки, коли розвиток однієїсторони забезпечує умови для руху інший, повідомляючи її стимули для еволюції,створюючи поле напруженості між сущим і належним.
Тут перебуваєполе нашого аналізу. Традиційне суспільство, формуючи й стабілізуючи рутиннітипи соціальності, тобто парадигми взаємодії й спільного життя великоїкількості людей, прирікає на застій і їхній внутрішній мир. Енергія духу втакому суспільстві використовується для формування в мас напруженогопроходження божественному. Для окремої особистості при цьому благом, видимо, єформування в її внутрішньому світі поля напруженості між профаним і сакральним,повсякденним і трансцендентним (повсякденним, рутинним, з одного боку, ісвященним, точніше, освяченим — з іншої). Почуття провини перед вищою істотоюза зроблені гріхи формує в неї совість релігійного характеру, з'являється ідеяпорятунку душі, виникають надії на продовження життя в інший світах або душах.Чи позначається такий відрив духу людини від умов його повсякденної відчуженнялюдини. На цю тему написана безліч книг; так, в одній роботі, присвяченійісторії аналізу цієї проблеми, налічується до 600 бібліографічних джерел.Гострота проблеми зростає в XX в., коли дві світових війни, тоталітарнідержави, диктат капіталу принесли загибель мільйонам, обмеження волі й найманерабство. Нині практично значимим висновком теорії відчуження є необхідністьповсюдної боротьби за реалізацію прав і воль людини. Міра такої реалізаціїоцінюється шляхом людського виміру соціальних відносин і діяльності державних іінших структур. Природно, що сам мергель кодексу прав і воль людини з боку ООНсвідчить про рівень розвитку культури і її універсалій у сучасних умовах життяна зміні соціальності, на виникненні нових її типів? Аналіз біблійних моралейпоказує, що всі вони адресовані індивідові, служать саморегулюванню їм свогоповодження, своїх внутрішніх відносин до людей, миру, суспільству й собі. У тойже час вони проповідують терпимість у житті (Бог терпів і нам велів, усякеначальство від Бога й т.д.), заглушають природний протест проти експлуатації,несвободи, залежності, сваволі випадку, освячують існування соціальної пірамідиз її твердими структурами, що формуються внаслідок стихійно виниклогорозходження людей у відносинах статусу, престижу, багатства, власності,можливостей, санкцій.
Як же з'явиласясвітська культура, як відбувся поворот духу людей до Землі? Стан духовногожиття основної маси людей у Середні століття й на початку епохи Відродженняявно виражено в картині Брейгеля-Старшого «Падіння Ікара» (середина XVIстоліття). Високо в небі розігрується трагедія Ікара, що бажав вирватися змереж повсякденності вгору й знайти волю. Однак, судячи з картини, цей порив доволі ніким на землі не був замічений — селяни орють землю, пасуть худоба, особилюдей звернені до своїх повсякденних справ. Вимальовується трагедія великогомасштабу й характеру — героїчний приклад Ікара не був, говорячи сучасною мовою,соціально оцінений і підтриманий.
В епоху Просвіщенняменталітет європейців був розбуджений зусиллями цілого сонму філософів,насамперед — французьких енциклопедистів. Поступово були зруйновані забобони,які нібито були винні у відтворенні всіх суспільних бід. Критика почалася іззаперечення богословських пояснень миру й суспільства, релігії як такий запривласнене нею право на беззастережну владу над духовним життям людей ізавершилася всеосяжною критикою всіх законів і встановлень абсолютистськоїдержави. Попутно була вирішена й завдання зняття ореола з героїчної історії.Святість традицій була серйозно похитнута, вони стали предметом вибору, а небеззастережного проходження ім. Для того щоб перетворити час у творчу силу,треба було відкрити нові обрії соціального розвитку. А це було можливо лише увипадку з'єднання повсякденної культури з високою культурою (І. Кант), тобтостворення поля напруженості між нормами й цінностями повсякденного життя йорієнтирами високої культури за рахунок зведення розуму, творця істини йпрекрасного, на священний п'єдестал (сакралізація знання).
Талант і вмінняпрацювати повинні були прийти на зміну родовитості, клановості при розподіліміж людьми видів діяльності, якими за традицією могли займатися тоді лише людишляхетні по крові. Ця емансипація, говорячи нинішніми словами — демократизація,торкнулася багатьох сторін громадського життя. Особливо чітко цей момент почавпроявлятися в ході Великої французької революції. Суспільна роль випадковоїлюдини (людини, зобов'язаного своїм суспільним становищем такої випадковості,як народження в родовитій або багатій родині) поступово стала йти в минуле.Гасло революції — воля, рівність, братерство — захопив багатьох, виступивши щоорієнтує й мобілізує змістом соціальних змін.
Новеспіввідношення розуму й почуттів (бажань) було коротко виражене ще в XVIIстолітті формулою: Воля є усвідомлена необхідність (Спіноза). Хочу булообмежено розумом, що прагне опанувати навкруги життєву необхідність задопомогою пізнання. Але для цього треба було також вирішити питання про волюдуху — було доведено, що лише при вільному русі духу можливий утвір новихорієнтирів, тобто універсальних цінностей, здатних притягати до себе йінтегрувати в себе індивідуальні свідомості. Видами діяльності, за допомогоюяких народжувалися ці універсальні цінності й змісти, були оголошені наука ймистецтво — сфери високої культури. Отже, і люди, що займалися відповідноюдіяльністю, повинні були бути людьми шляхетного, чесними, вільними, а тому — гідними соціального наслідування.
Так, за задумоммислителів епохи Просвіщення, людство поступово перейшло б від традиційного,застійного суспільства до культурного, причому без зіткнень, соціального хаосуй духовної дезорієнтації мас. Для цього треба було шляхом освіти наділити людейрозумом, повернути особи селян з картини Брейгеля до сонця, до вільноговідчуття кожною людиною нових просторів для особистої актуалізації, щовідкриваються за допомогою наукового знання, тобто нового розуміння змістівсоціального й індивідуального життя.
Чим все цескінчилося — читач знає. Політичне самозвільнення людей від відносин особистоїзалежності й заміна їхніми відносинами речової залежності принесли новіпроблеми, більше глибокі й складні. З'явилася навіть приказка про те, щореволюцію замишляють генії, роблять фанатики, користуються її плодами — пройдисвіти. Це означає, що якщо люди ставлять мета, ґрунтуючись лише нарозумі, то діє прислів'я: Благими намірами вимощений дорога в пекло. Томупізніше розум був зрозумілий теоретиками прогресу лише як помічник інтересу.Іншими словами, суспільство треба перебудовувати не на основі розуму, а задопомогою розуму, опираючись на інтереси того або іншого класу.
Поняття йпоказники соціокультурного процесу
Будь-яка прийнятав даній культурі парадигма взаємодії людей, якщо додати їй динамічність,виступає як соціокультурний процес. Аналітичною одиницею такого процесу єсоціальна дія. Класичний внесок у теорію соціальної дії внесла Т. Парсонс«Структура соціальної дії» (1937), «Соціальна система» (1951). У суспільномувін бачить три головних компоненти: особистість, культуру й соціальну систему.Поки зберігаються відносини взаємодії (а не протиборства), система життєздатна.У ній поряд з іншими виділяються головні, клініки структури, що поєднують усобі й ціннісні подання людей, і регулятивні зразки, що керують поводженням іобмежують особистою сферою інтересу. Суспільна рівновага досягається, поПарсонсу, інтеграцією мотивів дій, гармонізацією ролей через нормативнікультурні стандарти, загальні для всіх і які є основною силою, що мобілізуєєдність соціальної системи й соціальну функцію культури. У цьому підходізакладене нове для свого часу розуміння соціального: воно є єдністьсуб'єктивних мотивів і соціальних ролей.
У цей час клінікиструктури Т. Парсонса розуміються як соціокультурна структура й соціокультурнийпроцес. Будь-яка соціальна дія містить у собі культурні атрибути. Будь-якийповедінковий акт людини оснащений регулятивами й змістами. Знання, цінності йнорми, рольовий алгоритм, закони, символи й знакові позначення, мова як головнасеміотична система, соціальні зразки — все це входить в арсенал дій сучасної людини.Ці елементи культури перетворять біопсихічні основи людства в соціокультурнеявище з ясною конфігурацією, позначеними цілями й прийнятими в даній культурімотивами й орієнтацією. Саме з таким культурним оснащенням одиночна або груповадія може включатися в потік соціокультурних процесів. Девіантне поводження лишепідтверджує загальне правило, норму, диктуємо культурою.
Отже, коли миведемо мову про соціокультурне дослідження, треба мати на увазі, що основнимйого завданням є визначення ступеня оснащеності елементами культури конкретногосоціального (а також політичного, економічного, міжособистісного, сімейного)процесу. Установлюючи міру такої оснащеності, соціолог може за допомогоюнагромадження кількісних даних прийти до висновків про стабільність абонестабільність соціальної системи, очікуваних напругах і майбутніх парадигмахвзаємодії. Зрозуміло, що в цьому випадку міра корелює зі стабільністю.
Так ми виходимона повсякденний рівень застосування поняття культура, тобто культурності тієїабо іншої людини, групи, поведінкового акту й т.д. З'являються поняттяполітичної, сімейної, економічної, правовий і т.п. культури, що дозволяютьоцінювати культурність тих або інших сфер життєдіяльності людей.
Життєвесередовище й екологія людини
Константи людськогоіснування реалізуються в конкретному природному й соціокультурному середовищі.Природне середовище, поза якою неможлива життя організму людини, накладаєпомітну печатку на існування людей не тільки тим, що вона зараз повсюднопочинає випробовувати кризи, але й тим, що такі її атрибути, як простір і час,неодмінно знаходять соціокультурну значимість, соціалізуючись уже як атрибутижиттєзабезпечення людини. Теоретичне осмислення цього процесу ще тількипочинається.
Поняття йструктура життєвого середовища. Екологічна культура
Термін життєвесередовище охоплює такі приватні середовища, як природне й виробничесередовища, середовище щоденних пересувань, середовище відпочинку й домашнєсередовище. Всі вони можуть і за своїми функціями, і організаційно доситьсерйозно суперечити один Одному, що, природно, впливає на здоров'я, психіку йсвітовідчування людини, що переміщається протягом доби з одного середовища віншу. Так, праця, що протікає в умовах загазованості або підвищеного шуму, їздав переповненому автобусі, нераціональна витрата часу на черзі й т.д. можутьпородити стресовий, депресивний стан індивіда (утома від життя), що перешкоджаєсприйняттю навіть естетично прекрасних архітектурних ансамблів, історичнихпам'ятників, теплоти людських відносин у родині або найближчому соціальномуоточенні.
Зараз особливозагострилося положення в природному середовищі — екологічна криза сталаглобальним і вимагає термінових скоординованих дій урядів всіх країн миру. Томуна перший план в аналізі життєвого середовища людини виступають проблемиприродокористування.
Людина була йзалишається у своїй основі істотою, що є частиною природи – її організмзароджується, розвивається й умирає за законами природи. Природою йомувідпущено в середньому 700 тис. годин життя, з них на сон, опікуване дитинствой безпомічну старість іде приблизно 300 тис. годин. У час, що залишився, людинаприродно прагне не тільки повнокровно жити, але й самоактуалізуватися. Але й цемізерне в порівнянні з вічністю час скорочується через погіршення природнихумов: так, здоров'я людини, виявляється, лише на 20% (приблизно!) залежить відлікарської допомоги, а все інше в чималому ступені визначається тим, якимповітрям дихає людина, як і чим харчується, у якому режимі живе. Погіршенняекологічної обстановки позначається й на захворюваннях: у нашій країні в 25-30%дітей — хронічні хвороби, а в екологічно несприятливих районах захворюваністьдітей в 1,5-2 рази вище, ніж у більше сприятливі.
Розглянемотеоретичні аспекти цієї проблеми. Наукою, що вивчає відносини між живою йнеживою природою, є екологія. Якщо судити по етимології слова екологія, то моваповинна йти про науку, що описує наш будинок у самому широкому змісті цьогослова (грець. «ойкос» — будинок). В XX столітті стало ясно, що без облікуперетворювальної діяльності людини питання екології вирішувати неможливо — такз'явилося поняття соціосфера (слідом за біосферою), що включає в себетехносферу, суспільні відносини й культуру. Останнім часом виділений термінантропосфера, що описує проблеми, що виникають між людиною й природою. З йогодопомогою вивчають створену людьми техніку, свійських тварина й культурнірослини з погляду їхнього впливу на життя людини як безпосередніх факторів йогожиттєзабезпечення. Нині в теорії існують принаймні чотири концептуальнихнапрямки: консерватизм, охоронна концепція, екологізм і економізм. Соціологіяописує механізм функціонування соціоекосистеми й виявляє структурусоціально-екологічного процесу, тобто пристосування організованих людськихпопуляцій до середовища перебування. Механізм цей містить у собі соціальнуорганізацію, що складається з культурної системи, соціальної системи й системиособистості. У центрі уваги теорії — взаємодія природного середовища й усьогосоціального комплексу. Соціальна організація в цілому зізнається колективноюадаптацією популяції до середовища.
У руслі логікиантропологічного розуміння життєвого середовища подальший аналіз будепроводитися на основі двох суджень: 1) життєва, тобто вітальна, середовищезабезпечує насамперед життя організму людини й функціонування його психіки.Тому нині основним показником якості життєвого середовища виступає характерекологічної ситуації; 2) природними координатами функціонування й розвиткужиттєвого середовища є простір і час, що перетворюються у власність людей(володіння по праву народження й по нормах культури).
Нині площарегіонів із украй несприятливою екологічною ситуацією досягла 17% всієїтериторії Російської Федерації, що приблизно дорівнює території двох Мексик абошести Францій. В 58 містах Росії виявлено 517 ділянок радіоактивного зараження.Тільки в 1992 р. виникало 769 надзвичайних ситуацій техногенного характеру.4,7% з них — аварії з викидом сильнодіючих отруйних речовин. Природоохороннадіяльність стає однієї з жертв економічної доцільності, і підприємстванасамперед урізують фінансування екологічних технологій.
Зрозуміло, знанняекологічної ситуації ще не означає її дозволу. Але воно необхідно для прийняттяграмотних програм федерального й регіонального рівнів, спрямованих на зниженнянебезпечних тенденцій. Однак соціальний досвід останнього років показує, що безборотьби самого населення за чисте повітря, воду й ґрунт влади будь-яких рівнівне приймають відповідних рішень, а якщо вони й приймаються, то найчастіше лишедекларативно. До останнього часу в розумінні людством свого відношення доприроди переважала парадигма панування над нею, її насильницького перетвореннязасобами техніки заради задоволення нескінченно зростаючих потреб людей і їхніхсуспільств. Технічний прогрес уважався й уважається основним шляхом доблагоденства. Цей час породило технократичне мислення, що відрізняється вузькимпрагматизмом у рішенні проблем спільного життя великої кількості людей.Виснаження природних ресурсів, забруднення середовища перебування ставлятьперед всіма людьми дилему — або пасивно продовжувати діяти по колишньомуалгоритмі пограбування природи, або різко міняти загальне відношення до неї.Такий виклик часу. Творча відповідь на нього полягає насамперед у формуванніекологічної культури населення, тобто знань, морально-правової системи, навичокпозитивної взаємодії людини із природою. Нею повинні опанувати все — відрядового громадянина до самих верхніх поверхів влади, що приймають рішення вцій сфері. При цьому необхідно проводити в життя два принципи: 1) культ життялюдини, що є не паном, а органічною частиною природи. Цінність життя внутрішньопов'язана із цінністю всієї природи. Благоговіння перед життям — цей девіз А.Швейцера повинен бути основою гуманізації соціального життя й виховання екологічноїкультури в широких мас; 2) захист людини від нього самого, від його хижацькоговідношення до природи. Ж. Дорст говорив, що людина з'явилася, як черв'як уплоді, як моль у клубку вовни, і вигриз собі місце перебування, виділяючи ізсебе теорії, щоб виправдати свої дії. Широка гуманітаризація фізико-технічнихтеорій у процесі навчання в середній і вищій школі — ефективний шлях підготовкилюдей, здатних приймати грамотні й своєчасні рішення в екологічній сфері усвоїй наступній управлінській діяльності.
Простір і часжиттєвого середовища
Якщо проблемизабруднення повітря, води й ґрунти можуть бути дозволені лише соціальнимиспособами, то питання використання в життєвому середовищі простору й часуіндивідуалізовані більшою мірою. Тільки недавно було виявлено, як пише авторпопулярної книги «Мова рухів» Алан Пиз, що в людини, як і у тварин, є своїохоронні зони й території. Якщо ми зрозуміємо їхній зміст і вивчимо їх, тобільш точно зможемо організовувати своє життєве середовище.
Антрополог Э.Т.Хол на початку 60-х рр. увів термін «проксімика» (від латинського словаprocsimus — найближчий). Він необхідний для виділення й вивчення просторовихпотреб людини. Кожна держава, регіон, область, край і район, а також сіло,місто, селище мають свої ясно обкреслені й зафіксовані території (життєвийпростір). Через права на них навіть виникають війни: всі геополітичні подання йнавчання засновані на інтересах, зв'язаних зі сферою перебування тих або іншихнародів. Елементарною одиницею життєвого простору народу є його особистатериторія; під нею треба розуміти як би простір, що той або інша людина вважаєсвоїм, немов воно є продовженням його фізичного тіла (будинок, квартира, машинау дворі й т.д.), а також чітко позначений повітряний простір навколо своготіла. Розміри особистої просторової зони залежать від щільності населення,тобто обумовлені соціально й національно. Якщо японці звичні доперенаселеності, інші воліють і люблять зберігати дистанцію.
Зони особистоїтериторії
1. Юрба звичайнонастроєна агресивно стосовно тих, хто має намір обмежити її територію.Відбувається наступне: у міру того як збільшуються юрба і її щільність,особистий простір кожної окремої людини стає усе менше, і він приймає ворожустійку. Зі збільшенням юрби наростає її ворожість і агресивність. Знаючи це,міліція завжди прагне розігнати агресивну юрбу, щоб кожна людина знову знайшласвій зональний простір і заспокоїлася.
2. Упредставників різних націй різні й зональні простори. У багатьох європейськихнацій інтимна зона становить 23 — 25 див, в американців — близько 46 див.Просування в інтимну зону особи протилежної підлоги є способом вираженняінтересу до цієї людини й називається заграванням. Якщо загравання неприймається, то людина відступає й надалі дотримує дистанції. Якщо ж залицянняприймаються, то людина дозволяє порушникові залишатися усередині його інтимноїзони. При зустрічі ж представників різних культур, скажемо, європейця йамериканця, через розходження в культурних нормах можуть виникнути пікантніситуації. Пікантні ситуації виникають і при зустрічі американців з японцями, уяких інтимна зона через перенаселеність їхньої країни й норм, що сформувалисяна цій основі, культури ще менше.
Час дозволяєрегламентувати, синхронізувати й тим самим упорядковувати спільне життя людей усередовищі перебування. Воно необоротно, тобто тече лише в одному напрямку: зминулого в майбутнє. Різні гадання, передбачення шляхом осяянь, прогнози й іншівиди проникнення в майбутнє відрізняються друг від друга лише ступенемвірогідності, але ніколи не зможуть бути щирими. Істину у вигляді подійприносить час, природа якого багато в чому залишається загадкової. Тому вартоознайомитися з рядом теорій часу і його функцій в організації життєвогосередовища.
Як, мабуть,відомо читачеві, час уважали абсолютної (Ньютон) або відносної (Ейнштейн)величиною. Філософськи орієнтовані мислителі минулого теж по-різному оцінювалисутність часу: Гегель уважав, що час є породження світового розуму; Берклі,Кант, Юм і Мах ставили існування часу в залежність від індивідуальноїсвідомості. Не вдаючись в аналіз цих тверджень, скористаємося деякими з них длярішення нашого завдання.
На рівніконкретного життєвого середовища час є абсолютною величиною, оскільки для того,щоб воно об'єктивно змінилося, необхідно, щоб це середовище рухалося зішвидкістю, близької до швидкості світла. Отже, час на цьому рівні об'єктивно,воно не залежить від чиїх-або бажань. Саме це його властивість дозволяєсинхронізувати процеси, що протікають у життєвому середовищі, організувати(регламентуючи) взаємодію людей по місцю й часу. Для цього існують одиниці йсистеми його виміру: ера, століття, рік, місяць, тиждень, доба (сонячний час),місцевий час (для довготи даної місцевості), поясний час, декретний час, літнійчас. Сам вимір і зберігання еталонів часу здійснюється різними годинниками(система рахунку часу заснована на атомній секунді, вимірюваної квантовимигодинниками).
Будь-які процесиможуть бути оцінені по своїй тривалості: в економіці — це час обігу товарів абокапіталів, у психології — час реакції людини на ті або інші стимули й т.д. Уплані ж сприйняття часу, обумовленого переживаннями людини, вона є відносноювеличиною. Щасливі годин не спостерігають — судження, засноване на вірнихспостереженнях. Психологічний час досить відрізняється від астрономічного: вонопов'язане із внутрішнім миром людини й залежить від його стану. Час течеповільно, коли людина чекає кого-небудь або чого-небудь або коли зустрічаєтьсяіз труднощами, які необхідно перебороти, — надія на краще, підсилюючи привабливістьмайбутнього, породжує нетерпляче поводження, сповільнюючи плин актуального часу.І навпаки, захопленість чим-небудь або ким-небудь, підсилюючи привабливістьсьогодення, скорочує час — воно проходить швидко, непомітно.
Для організаціїжиттєвого середовища людей необхідно знати одну просту істину — усяка економіязводиться до економії людьми свого часу. Так, якщо Ви, плануючи, наприклад,будівництво мікрорайону, захоплені ідеєю симетрії й магістралі пішохіднихпересувань людей проклали по прямокутних схемах, то вважайте, що люди будутьзаощаджувати й свої зусилля, і свій час і неодмінно прокладуть стежки, щопсують весь Ваш архітектурний ансамбль, нехай навіть прекрасний по естетичнимкритеріях. Не варто гніватися на людей при цьому — їхні дії об'єктивні. Таксамо є з тимчасовими зв'язками сфер праці й побуту: якщо на робочому місціведеться боротьба за економію часу (продуктивність праці!), але муніципальнівлади не сприяють економії часу населення в сферах послуг і побуту, торезультати боротьби за економію робочого часу будуть жалюгідні — у людей невиникне стійкої звички заощадження часу у своїй діяльності й поводженні.Економія часу діє як закон і в сфері проектування й будівництва установ,зв'язаних також і із задоволенням освітніх і художніх потреб людей, що живуть уконкретному життєвому середовищі.
Література
1.Пезешкин Н. Психотерапия повседневной жизни. М., 1995
2. Холичер В. Людина й агресія. — К.,1995.
3.Берн Е. Ігри, у які грають люди… — К., 1999.
4.Кальве Л.Ж. Ігри в суспільстві. — К., 1992
5. ЭлиадеМ. Священное и мирское. М., 1994.