Вступ
Геноцид – цілеспрямовані дії з метоюзнищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів занаціональними, етнічними, расовими, політичними або релігійними мотивами. Дотаких дій відносяться:
– вбивство членів цієї групи;
– нанесення тілесних або психічнихушкоджень членам такої групи;
– навмисне створення членам групи життєвихумов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;
– дії, розраховані на унеможливленнянародження дітей в середовищі групи;
– насильницька передача дітей цієї групиіншій групі.
Слово винайденеРафаелом Лемкіним у 1943-му році та походить з грецької genos, что означает «рід, племя», слатинским caedo — «вбиваю».
Згадуючи сьогодні акти геноцидів, ми більше, ніж коли небудь, усвідомлюємо, що це були колосальних розмірів трагедії, страшні йнеймовірні події, які не мають собі рівних в історії людства. І що найболючішеі, навіть, важко вповні збагнути те, що геноциди були продуманими і зумиснимиактами, системно проведеними з метою знищення людей в багатьох країнах світу. Від таких злочинів німіє людськаприрода, кров стинається в жилах.
Актигеноциду, що відбувались в різні часи та в різних країнах можливо порівнятилише з неймовірним стихійним лихом, яке знищує на своєму шляху все живе. Саметак, адже з сторінок історії зникли народи, селища і навіть цілі міста. Трагізмта неосяжний смуток охоплює тих людей, які змогли вижити і дожити до нашихднів. Епідемії тифу, віспи та інших небезпечних вірусних хвороб, що виникали внаслідок великої смертності людей та зараження водойм призводили до загибелітої незначної кількості людей яким вдалося вижити.
Наслідкитих страшних діянь відчутні і в наш час. Страх бути страченим, залишитисьголодним, несправедливість світу та різні генетичні порушення, пов’язані знервовою системою, спостерігаються і зараз саме через акти геноциду
Світові геноциди
1.1 Класифікація світових геноцидів
Історія знає немало прикладів геноциду.Всі вони відбувались в різний період часу, носили різний характер:
расовий– геноцид аборигенів Америки 1492 р. – кінець ХХ століття;
– геноцид Австралійських аборигенів 1788р.–XIX століття;
– геноцид населення Конго 1884– 1908 роки;
расово-етнічний– геноцидкорінного населення Намібії;
– Голокост 1933 –1945 гг.;
– геноцид населення Східної Європи інаселення СРСР 1939 – 1944 роки;
релігійно-етнічний–геноцид Сербів 1941– 1944 роки;
етнічний– геноцидармянів в Туреччині 1894 –1923 роки;
– геноцид Асірійців 1914– 1923 роки;
– геноцид понтійських греків 1919– 1923 роки;
– геноцид в Руанді 1994 рік;
класово-етнічний– геноцидв Камбоджі 1975 – 1979 роки;
етно-політичний– геноцид африканського населення в Дарфурі 2003 рік – теперішній час. Аленезалежно від характеру геноцидів всі вони призвели до величезних людськихвтрат, виникнення епідемій, зникнення цілих народів, племен, селищ і поселень. Отженаведемо приклад деяких з них.
1.2 Різанина катарів
Різанина катарів, щовідбулася з1209 по 1229 рік у Франціїпризвела до численних людських втрат. Катари претендували на те, що саме вониявляються єдиною і аутентичною християнской Церквою, а римська Церква —відхиленням від вчення Христа.
Протистояння між Катарами таКатолицькою церквою досягло кульмінації на початку XIII століття. Спеціальнодля боротьби з єретиками папа Інокентій ІІІ заснував церковну інквізицію, апотім санкціонував хрестовий похід, який вилився у 20-річну війну, що розорилапівдень Франції.
Людей, що піддавалиінквізиції засуджували до різноманітних жахливих тортур. Тіла померлихспалювали, а помешкання руйнували.
Тортури, що застосовували дозвинувачуваних в єресі
Відкриття Америки Христофором Колумбом у1492 році стало початком колонізації материка європейськими державами.Заселення Америки європейськими колонізаторами супроводжувалось витісненням тазнищення корінного населення.
1.3 Геноцид аборигенів Америки
Геноцид аборигенів продовжувався напротязі не менше трьох століть (1492 г. – кінець XXстоліття), в різних історичних контекстах, приймав різноманітні форми в різнихрайонах Америки: технологія знищення включала в себе навмисне отруєння джерелводи, примусову працю в нелюдських умовах, різню, знищення запасів харчування,розповсюдження алкоголю тощо. Колонізатори знищували корінне населення фізично,забирали у них землю, на якій проживали племена, переселяли їх до резервацій,що призвело до практично повного знищення культурного населення індійців – численноїкількості унікальних мов та самобутніх культур. За допомогою цієї програмивлада намагалась «прищепити цивілізацію » корінному населенню. Тисячі індійськихдітей примусово відправляли в спеціальні державні школи-інтернати, що булирозташовані дуже далеко від дому. Батькам і родичам заборонялось відвідуватидітей в школі, а дітей карали, якщо вони наважувались розмовляти на рідніймові. З дитинства викорінювались їх звичаї, традиції, індивідуальність. Передбагатьма дітьми, позбавленими батьківської опіки та звичаїв племені, поставалапроблема страху та самотності.
Політика влади, що відрізняласьнестабільністю (то проводилась асиміляція, то створювались резервації) призвеладо згубних наслідків. Індійські резервації – справжні регіони убожіння. Рівеньоплати праці індійських робітників дуже низький, більшість з яких мають тількипочаткову освіту і являються некваліфікованими робітниками. Вихідці зіндійських родин, що вступають до вузів, відстають за рівнем освіти від своїходноліток. Така політика викреслила із життя американської спільноти ціліплемена. Зубожіння та тяжке соціальне становище викликало міграцію індійців довеликих міст, особливо Чикаго і Лос-Анджелес. Відсутність високо рівня знання,соціальної підготовки до життя в місті призвело, за повідомленнями соціальнихслужб, до росту алкоголізму та самогубств в даній етнічній групі.
Точну кількість загиблих не можливовстановити, оскільки не визначена кількість корінного населення на моментпочатку колонізації. Оцінки коливаються від десятків до сотен мільйонів. Надумку деяких дослідників, викорінювання індійців Америки являється самиммасштабним геноцидом в історії людства.
1.4 Геноцид племен гереро і нама
Заселення Австраліїєвропейськимиколонізаторами розпочалось у 1788 році (1788 р.–XIX століття). За приблизними оцінками численністьаборигенів у ті роки становила близько 750 тис чоловік, у 1911 році їхнараховували всього 31 тис. Більшість корінного населення загинула внаслідокінфекцій, депортацій, різанини та голоду. На протязі ХХ століття Австраліяпродовжувала політику асиміляції корінного населення.
Сьогодні корінні австралійці ведуть боротьбуза офіційне признання владою Австралії факт геноциду.
Є в історії і приклади масового зниженнялюдей через «расову перевагу».
Розмови про «расову перевагу»,«виживання сильного за рахунок слабкого» давно ходили по Німеччині. І цю ідеюнімці повною мірою застосовували під час геноциду племен гереро і нама.
У 1884 році після того, як Британіявтратила зацікавленість в територіях Намібії, Німеччина оголосила їхпротекторатом. На тот момент население страны состоялоиз племен гереро, овамбо и нама. Длятого, щоб утримувати багатомільйонне населення Конго під контролем,використовувались так звані «Суспільні сили» (ForcePublique)– армія, сформована із ряду місцевих войовничих племен, під командуваннямєвропейських офіцерів.
Основою багатства Німеччини став експортприродного каучуку, слонової кістки, діамантів. Умови роботи на каучуковихплантаціях були нестерпними: сотні тисяч людей гинули від голоду та епідемії.Найчастіше, що примусити місцевих жителів працювати влада колонії брала взаручники жінок і тримала їх під арештом протягом всього сезону збору каучуку.
За найдрібнішу провину працівниківкалічили і вбивали. Від бійців «суспільних сил» в якості доказів «цільового»використання патронів під час каральних операцій вимагалось представити відтятіруки вбитих. Траплялось, що, витративши більше патронів, ніж дозволено,карателі відтинали руки живих невинних людей. Постійно наростаючий тиск з бокуколонізаторів призвів до того, що у 1904 році гереро і нама підняли повстанняпроти німецьких колонізаторів. На допомогу колоніальній владі були прислані частинирегулярної армії під командуванням генерала фон Тротта. 2 жовтня 1904 рокугенерал пред’явив ультиматум повставшим хереро: “… Все хереродолжны покинуть эту землю… Любой хереро обнаруженный в пределах немецкихвладений, будь он вооружен или безоружен, с домашними животными или без, будетзастрелен. Я не буду принимать больше ни детей, ни женщин. Я буду отправлять ихобратно к своим соплеменникам. Я буду стрелять в них. Таково мое решение…”.
Генерал дотримався своєї обіцянки:повстання було потоплено в крові. Мирних жителів розстрілювали із кулеметів,виганяли в пустелю на сході країни (за деякими даними, кількість вигнаних впустелю складає 50-60 тис. чоловік), отруювали джерела з водою. Більшістьдепортованих загинула від голоду та браку води. Війна продовжувалась до 1907року. В результаті дій німців було знищено 65 тис гетеро (близько 80% племені)і 10 тис. нама (50 % племені).
У 1985 році ООН прирівняло знищенняплемен гереро і нама до актів геноциду прирівнюючи його з нацистським геноцидомєвреїв.
1.5 Геноцид населення Німеччини
Навіть до свого народу нацисти використовувалирізноманітні технології знищення. Влада Німеччини розробила програму («АкцияТиргартенштрассе 4») «Т-4 очищення» арійської раси від людей, існування яких,як стверджувалось владою, негативно впливало на появу здорового потомства. Цю програму ще називали«Акція – смерть з жалю» або використовували слово «евтанація», в документахвикористовували також слово «дезінфекція».
Підлягали фізичному знищенню психічно хворі, розумово відсталі,спадково хворі. В подальшому до кола осіб, підлягаючих знищенню, були включенінепрацездатні особи (інваліди, а також ті, що хворіють більше 5 років).Спочатку знищувались тільки діти до 3-х років, пізніше підлітків до 17 років, апотім усі вікові групи. Вже в липні 1939 року відбулась нарада Гітлера з рейхсфюреромпо справам охорони здоров’я, де запровадилась програма «Т-4» і на «неповноціннихдорослих».
Влада виправдовувала свої дії великою вартістю утримання ілікування таких людей. Це було використано нациською пропагандою з метоювикликати ненависть до «психічно неповноцінних», як до непотрібних членівсуспільства, на лікування яких уходять кошти платників податків. Відборомжертв займались 40 так званих «експертів». Відбір проходив за анкетами. Ітільки ознайомившись з анкетою, без проведення особистого огляду, «експерти»ставили позначку «плюс», що означала необхідність знищення. Родичі приреченихнацистами до страти не могли вплинути на рішення, в більшості випадків вони незнали, де знаходяться їх рідні.
Лікаріпри проведенні огляду пацієнтів заповнювали анкети в яких необхідно буловказати чи є пацієнт працездатним і якими захворюваннями він страждає, який частриває лікування. В додатку до анкети були перераховані критерії відбору«неповноцінних людей»:
– шизофренія,епілепсія, енцефаліт, недоумство, старече недоумство, паралізовані, пацієнти здіагнозом хвороба Хантингтона, а також психічно хворі люди, що неспроможнізайматись фізичною працею;
– пацієнти,що знаходяться на лікуванні більше 5 років;
– психічнохворіз кримінальним минулим;
– пацієнтинеарійського походження.
Установи,де проводився збір інформації про хворих, нічого не знали про справжні причинизбору даних.
Длявбивства спочатку планувалось використовувати внутрішні ін’єкції спеціальнихмедичних препаратів або повітряну емболію, вводячи шприцем повітряну пробкупрямо до вени. Але, лікарі, що приймали участь у програмі, прийшли до висновкупро недоцільність такого методу з чисто технічних міркувань і було вирішеновідшукати нові способи. Саме так, в рамках програми «Т-4» вперше (ще дозастосування в концентраційний таборах) нацистами були використані газовікамери, в тому числі і пересувні (всередину камери подавали вихлопні газидвигуна внутрішнього згорання автомобіля). Перша газова камера була випробуванав кінці 1939 року. З 10 грудня 1941 року для вбивства почали використовуватигаз Циклон Б.
Спочатку практикували стерилізацію хворих згідно«Закону про попередженню народження хворого потомства». Вважалось, що психічнохворі та спадково хворі не можуть принести користь суспільству і з метоюекономії державних коштів повинні бути ліквідовані. Коли нацистка «расовагігієна» стала здійснюватись категорія осіб та груп, що вважались «біологічноюзагрозою здоров’ю країни», була значно розширена, іноді до них включали навітьлесбіянок як тих, що не дають потомство. В решті решт нацистські порядкипроведення расової гігієни досягли найвищої точки в голокості. Під прикриттяДругої світової війни і використовуючи війну як привід, націонал-соціалісти щебільш радикалізували «расову гігієну». Вони знищували людей, яких вважалибіологічною загрозою. Знищенню підлягали всі євреї, так як забруднювали расу,цигани, в якості соціально небезпечних елементів суспільства, і деякі іншіменшини. Навіть після видання наказу про припинення програми знищенняпродовжувались. В медичних клініках, що стали центрами із знищення людей, сталивбивати не тільки пацієнтів, а й направлених туди непрацездатних бранцівконцентраційних таборів і хворих представників «нищої раси» – остарбайтерів.
Врамках програми «Т-4» в тільки період з 1940 по 1941 рік було знищено 70 тисчоловік з психічними розладами, розумово відсталих, інвалідів, а також дітей зневрологічними та соматичними захворюваннями.
Післяофіційного закриття програми знищення пацієнтів, тим не менш, продовжувалось ідо 1945 року число вбитих перевищило 200 тис чоловік. Окрім того з 1942 по 1945близько млн. пацієнтів було закатовано голодом в німецьких психіатричнихлікарнях.
1.6 Голокост
Голокост (Шоа)(із англ. holocaust,з ст.-грец. ὁλοκαύστος — «всесожжение»)– це систематичне переслідування ізнищення мільйонів жертв нацизму.
Навмисна спроба повного знищення цілої нації,враховуючи чоловіків, жінок, дітей, що призвела до знищення 60 % євреїв Європиі близько третини єврейського населення Землі. Окрім того, були знищенніблизько четвертої частини циганського народу, втрати поляків (не враховуючивійськові втрати) склали 10 %, загинуло близько 3 млн. радянськихвійськовополонених, підлягли тотальному знищенню також чорношкірі громадяниНімеччини, божевільні і непрацездатні громадяни, близько 9 тис гомосексуалістівтощо. Під час другої світової війни на окупованих Німеччиною територіях були збудованітабори смерті, призначені для вбивства мільйонів людей; при цьому технологіязнищення удосконалювалась. На всій окупованій території Європи жертвипереслідувались і відсилались в концентраційні табори і табори знищення.Знищення продовжувалось до травня 1945 року. Єврейське населення СРСР знищувалось,як правило, безпосередньо в місцях його проживання. По всій території Прибалтики,України, Білорусії, майже біля кожного невеликого міста, біля багатьох сілзнаходяться так звані «ями» – природні рови, куди заганяли і розстрілюваличоловіків, жінок, дітей («Бабин Яр» у Києві, Богдановка в Миколаївськійобласті, «Дрогобицький яр» у Харкові, «Уманська яма» в Умані, «Змійовськабалка» в Ростові-на-Дону тощо).
«Уманська яма»
На окупованих територіях в місцях ізбудь-якою кількість єврейського населення створювались гетто і потім починалисьмасові розстріли. Знищення єврейського населення проводилось одразу післязахоплення населених пунктів. Перед розстрілом євреїв збирали в певних будівляхлише на декілька годин або днів. Тількина території трьох автономних республік, двох країв, і трьох областей РСРС,окупованих з літа по осінь 1942 року, загинуло близько 70 тис. євреїв.
В середини жовтня 1941 року розпочаласьдепортація євреїв із Німеччини в гетто Польщі, Прибалтики, Білорусії. В Польщістворювались табори смерті які не були розраховані на проживання великоїкількості людей – тільки на швидке знищення новоприбулих. На початку грудня1941 року почали діяти перші табори смерті в Хелмно. В ньому євреїв вбиваличадним газом в закритих грузовиках – «душогубка». В липні 1942 року розпочалисьмасові депортації з гетто Варшави (найбільшого з усіх створених) в табір смертіТреблінка. До 13 вересні 1942 року було депортовано і загинуло в гетто 300 тис.євреїв Варшави.
В гетто міста Лодзь утримувалось 160тис. євреїв, яких знищили поступово. Єврейське населення Любліна буловідправлено в табір знищення Белжець. Окрім цього до цього табору буловідправлено 15 тис. з Західної України, 50 тис. зі Львова. 10 тис. євреїв зКракова було відправлено в Освенцем.
У 1942 було знищено більшість євреївСхідної і Центральної Європи і значна частина Західної Європи. Вдалі військовідії радянських військ у 1943 році, зміна ситуації після Сталінградської битвипризвела до прискорення темпів розправи нацистів над євреями. Швидке просуваннярадянських військ на захід змусило есесівців швидкими темпами ліквідуватиостанні гетто і робочі табори, щоб знищити сліди здійснених в них злочинів.Спеціальні підрозділи займались спаленням трупів на місцях масових розстрілів.
Перший концтабір на території Німеччинибув відкритий в 1933 році. Останній з працюючих був захоплений радянськимивійськами в 1945-му. Між двома цими датами – мільйони закатованих в'язнів, якіпомерли від непосильної праці, задушених у газових камерах, розстрілянихесесівцями, загиблих від «медичних експериментів». Скільки було цих, останніх,точно не знає ніхто. Сотні тисяч. Нелюдські досліди над людьми в нацистськихконцтаборах – це теж Історія, історія медицини. Її найчорніша, але від того неменш цікава сторінка …
Йозеф Менгеле, найвідоміший знацистських злочинців-лікарів отримав прізвисько « ангел смерті».
Доктор Менгеле повинен був відповісти напитання: яким чином збільшити здатність до розмноження німецького народу, щобвона задовольняла потреби запланованого в широких масштабах заселення німцямиокупованих областей країн Східної Європи. У центрі його уваги перебувалапроблема близнюків, а також фізіологія і патологія карликовості. Досвідупіддавалися монозиготні близнюки, головним чином діти, карлики та особи звродженими каліцтвами. Таких шукали серед прибуваючих до табору.
Жертвами жахливих дослідів Менгеле сталидесятки тисяч людей. Чого коштують одні дослідження впливу фізичного і психічноговиснаження на людський організм! Анатомувались живі немовлята,піддавались кастрації хлопчики і чоловіки без анестезії, піддавали жінок вдарамструму під приводом тестування їх витривалості. В одному випадку навітьстерилізував групу польських монахинь за допомогою рентгенівськоговипромінювання. А «вивчення» 3 тисяч малолітніхблизнюків, з яких вижили лише 200 чоловік! Близнюкам переливали кров і пересаджувалиоргани один від одного. Сестер змушували народжувати дітей від братів.Проводилися операції з примусової зміни статі. Перед тим як приступити додослідів, «добрий доктор» Менгеле міг погладити дитину по голівці, пригостити шоколадкою…
У близнят переливали кров від одногоіншому і робили їм рентгенівські знімки. Другий етап охоплював порівняльнийаналіз внутрішніх органів, який проводився під час розтину. Такий аналіз було бважко провести в звичайних умовах з огляду на малу ймовірність одночасної смертіобох близнюків. У таборі порівняльний аналіз близнюків проводився сотні разів.Для цієї мети доктор Менгеле перетинав їх уколами фенолу. Одного разу віночолював операцію, під час якої були зшиті разом два хлопчика-цигана, щобстворити сіамських близнюків. Руки дітей виявилися сильно заражені в місцяхрезекції кровоносних судин. Менгеле, зазвичай, без будь-якої анестезії відтинавчастину печінки або інших життєво важливих органів у єврейських дітей і вбивавїх жахливими ударами по голові. Багатьом дітям він вводив в серце хлороформ,інших своїх піддослідних він заражав тифом. Багатьом жінкам Менгеле вводив вяєчники патогенні бактерії. Деяким близнюкам з різним кольором очей впорскуваликолорантів в очниці і зіниці, щоб змінити колір очей і вивчити можливістьвиробництва близнюків-арійців з блакитними очима. Врешті-решт, у дітей замістьочей залишалися зернисті згустки.
Вермахт замовив тему: з'ясувати все провплив холоду на організм солдата (гіпотермія). Методика експериментів буласамої нехитрій: береться в'язень концтабору, обкладається з усіх боків льодом,«лікарі» в есесівській формі постійно заміряють температуру тіла … Колипіддослідний помирає, з барака приводять нового. Висновок: після охолодженнятіла нижче 30 градусів врятувати людину, швидше за все, неможливо. Кращий засібдля зігрівання – гаряча ванна і «природне тепло жіночого тіла».
1.7 Наслідки Голокосту
Наслідки Голокосту вражають. Знищення єврейського життя,руйнації і вибух антисемітизму (пік якого припав на погром в Кельце у липні1945 року) примусили більшість польських євреїв залишити країну і вирушити доЦентральної Європи, Після 1946 року в Польщі залишилось тільки 50 тис. євреїв.Були знищенні не тільки люди – була знищена унікальна місцева культура, знищенапам’ять про те, що (ця культура) століттями була невід’ємною частиною культуриСхідної Європи.
Німецькі громадяни, що мали родичів – вихідців з Африки абоафроамериканців, підлягали примусовій стерилізації. Стерилізували також дітей.Число осіб які постраждали від цієї операції, за різними джерелами, склало від400 до 3 тисяч.
Завдяки традиційній мобільності циганських груп та сімей,досвіду гонінь в епоху Пізнього Середньовіччя і завдяки симпатіям нециганськогонаселення в більшості країн переслідування циган зі сторони нацистів не малауспіху. Однак в деяких країнах було знищено до 99% циганського населення. Врезультаті геноциду, за дослідженнями останніх 30 років, загинуло близько 150 тис.– 200 тис. циган і значно більше постраждало, але вижило. Післявпровадження в дію у 1935 році більш жорсткого варіанту параграфу 175 КарногоКодексу гомосексуалістів почали переслідувати. За даними вчених Американськогомеморіального музею Голокосту, в концентраційних таборах утримувалось від 5 до15 тис. засуджених за гомосексуальну активність. Крім того, представникисексуальних меншин доправлялись до в’язниць і в трудові табори, а також напримусове лікування в психіатричні лікарні. Передбачалось їх «вилікувати» ідозволити «виправитись» за допомогою тяжкої фізичної праці. Деяких гомосексуалістівкастрували та проводили над ними медичні експерименти. В концтаборах гомосексуалістиносили рожевий трикутник на одязі, жили в окремих бараках, повинні були спати,тримаючи руки зверху ковдри і зазнавали витончених тортур за найменшої провини.Більшість з них вмирала після нелюдських побоїв та знущань есесівців.Смертність серед засуджених за параграфом 175 склала 60%. Для порівняння: 41%склали політичні ув’язнені і 35% Свідків Ієгови загинуло у концтаборах.
Поляків і інших слов’ян нацисти розглядалияк «нижчу расу», яка повинна бути підкорена, перетворена в рабів і врешті рештзнищена. За даними істориків більше чверті всіх жертв нацистської окупації СРСР3 млн. українців та 1,5 млн. білорусів було знищено за расовими мотивами.
Поляки, яких гітлерівці вважалиідеологічно небезпечними, серед яких була інтелігенція та католицькісвященнослужителі, стали жертвами операції яка отримала назву «акція АБ». Заданими музею Голокосту (США), з 1939 по 1945 рік біля 1,5 млн. польських містянбуло депортовано в Німеччину на примусові роботи. Окрім того, декілька сотентисяч були ув’язнені в нацистські концтабори. За час Другої світової війнигітлерівцями було вбито близько 1,9 млн. поляків неєврейського походження.
Тисячі Свідків Ієгови були серед перших,кого відправили в нацистські табори і в’язниці. Їх переслідували, головнимчином, за відмову від військової служби в нацистській армії, небажанняпрацювати на заводах по виготовленню зброї та відмову від нацистського вітання.Близько 2 тис. Свідків вмерли під час Голокосту.
1.8 Геноцид населення Дарфуру
Якщо ви вважаєте, що геноцид це явищеминулого часу то це не так. Акти геноциду відбуваються і в наш час – геноцид в Дарфурі.На початку 2003 року на заході Судану, в регіоні Дарфур, спалахнуло збройне повстання.Повстанці ставили собі за мету як мінімум вивід регіону з економічної таполітичної ізоляції, а як максимум – домогтись незалежності Дарфуру і навіть повалитихартумську владу.
Конфлікт між африканським осілимнаселенням і арабоязичними кочівниками Дарфуру має історичне коріння, але у2003 році проти влади Судану виступило два озброєних угрупування, щоскладаються з представників африканських етнічних груп фур, масалітів і загава:«Рух визволення Судану» (SudanLiberationMovement– SLM)і «Рух справедливості і рівноправ’я» (JusticeandEqualityMovement– JEM).Під приводом боротьби з повстанцями влада задіяла організоване з місцевихарабоязичних кочівників ополчення «Джанджавид» бійці якого проводять регулярнікаральні рейди проти африканського цивільного населення. Загони «Джанджавид»підтримуються регулярною армією: відомо, наприклад, про чисельні фактибомбардування мирного населення з використанням літаків і гелікоптерів ВПС(військово-повітряних сил) Судану.
Ситуація ускладнюється ще тим, щонедавно в Дарфурі було виявлено багаті поклади нафти. Є всі підставиприпускати, що кінцевою метою влади Судану є тотальне вигнання з нафтоноснихтериторій африканського населення і при можливості його знищення. Людейвиганяють з сіл, знищують посіви, запаси продуктів, худобу, отруюють джерелаводи. Потім біженців зганяють в спеціальні табори і утримують там майже безводи та харчів, тим самим прирікаючи на повільне вмирання. Тих, хто намагаєтьсявийти за кордони табору у пошуках харчів або води, знищують. Окрім того, владаСудану перешкоджає поставкам з за кордону гуманітарної допомоги для біженців.
ООН оцінює кількість примусовопереміщених в результаті конфлікту осіб більш ніж у 2,5 млн. чоловік, а кількістьжертв – 200 тис. чоловік. Однак ця цифра не є точною, оскільки не врахованоданні про смертність в деяких таборах, розташованих у важкодоступних районахДарфуру. На думку експертів, більш близькою до реальності є цифра в 300 тис.загиблих.
Голодомор
2.1 Причини виникнення голодомору
Якщо в гітлерівській Німеччинісоціально-біологічна селекція здійснювалася за расовою ознакою, то у СталінськомуСРСР – за ідейно класовою. Більшовики говорили прямим текстом, що їх мета –формування нового типу людини, Вони не приховували, що займаються селекцієюнового типу населення і прагнуть витворити єдиний «совєтський народ» (зросійщенийетнічний сурогат).
На початку ХХ століття українці пройшлинелегкий шлях до національного самовизначення. Під час Лютневої революції 1917року в Україні піднялася потужна хвиля українського національно-визвольногоруху, результатом якого стало проголошення 7 (20) листопада 1917 рокуУкраїнської Народної Республіки (УНР). Перша у ХХ столітті українськадержавність була визнана рядом держав, у тому числі Німеччиною (Берестейський мирнийдоговір 9 лютого 1918 р.), Польщею (Варшавський мирний договір 22 квітня 1920р.) та Радянською Росією (Прелімінарний мирний договір 12 червня 1918 р.).
Від самого початку свого існування УНРзазнавала тиску з боку більшовиків, які постійно організовуваливнутрішньодержавні заколоти та зовнішню агресію. Тричі (у грудні 1917 — лютому1918 рр.; наприкінці 1918 — червні 1919 рр.; наприкінці 1919 р.) більшовикиприходили в Україну. Остаточно територія України потрапила під контрольбільшовицького режиму Росії в 1920 році.
Боротьба за суверенну Українську державуне припинялася. В еміграції діяв державний Центр УНР, інші організації.Боротьба за українську незалежність ішла і на території УСРР. Тому Україна,навіть у формі Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР),викликала особливе занепокоєння Кремля. Потужну національну еліту, економічнонезалежне і національно свідоме селянство в Москві розглядали як реальнузагрозу існуванню СРСР. Українську інтелігенцію влада вважала апріорі вороженалаштованою.
Іншою проблемою для керівництва режимубуло економічно незалежне селянство. Більшовики у власній системі політичногоконтролю та примусу особливе місце відводили контролю над розподіломпродовольства. В.Ленін у своїй праці «Чи втримають більшовики владу», якунаписав за місяць до Жовтневого перевороту 1917 року, наголошував: «хлібнамонополія, хлібна картка… цей засіб контролю і примусу до праці сильніший відконвенту та його гільйотини». Для більшовиків голод став інструментом триманнянаселення в послуху. Але на перешкоді стояло селянство, особливо заможне, щопостачало свою продукцію в міста і тим самим робило більшовицький контроль зарозподілом продовольства неефективним. Тому В.Ленін і Й.Сталін послідовнопроводили політику ліквідації економічно незалежного селянства «як класу».
Отже, в Україні режим мав дві цілі:
— знищення всіх, навіть потенційних,проявів національно-визвольного руху;
— знищення селянства як класу.
Обидві цілі злилися воєдино, адже згідноз переписом 1926 року селяни становили 80,8% населення України. При цьому середукраїнців частка селянства становила близько 84%. Упродовж століть селянствобуло ядром української нації. Режим узяв курс на розмивання національноїідентичності та обмеження економічної самодостатності своїх громадян.
Наприкінці 1920-х і на початку 1930-хроків під прикриттям сфабрикованих справ «Спілки визволення України»,«Українського національного центру», «Української військової організації» таінших відбулися масові арешти української інтелектуальної еліти. У 1930 роцібуло припинено діяльність Української автокефальної православної церкви.
У селі політику більшовицького режимуСРСР було реалізовано у формі розкуркулення та депортації заможних селян,прискореної суцільної колективізації та встановлення обов’язкових обсягівхлібозаготівель. Усе це зруйнувало традиційні форми сільськогосподарськоговиробництва і призвело до катастрофічного падіння продуктивності праці,позбавило українських селян необхідних для нормальної життєдіяльності запасівзерна. В результаті у 1931 році продовольче становище різко погіршилося, що вженавесні 1932 року призвело до голоду.
Як свідчать архівні документи і очевидцітих часів, в Усіх регіонах України, крім прикордонних, здійснювалися подвірніобшуки. Коли не могли знайти хліба, у так званих боржників конфісковувалибудь-які запаси їжі, заготовлені до нового врожаю, – м’ясо, сало, картоплю,соління, сухарі, фруктову сушню тощо. Таким чином, штучно мінімізувалисяхарчові компоненти життєздатності людини майже до нуля. А далі її чекалаголодна смерть, або виживання за рахунок споживання дикорослих рослин (якщотакі були). Однак останній шанс на виживання був надто проблематичний длямешканців південного регіону України. Так, один житель с. Крюківки, що наЧернігівщині, згадував жебраків, які приходили з південних країв України ірозповідали: «На Поліссі голод легше переносити. Тут хоч рослинами різнимиживитися можна, а у нас степ голий».
У 1932-1933 роках український народ,особливо селянство, відчули на собі, мабуть, один з найтрагічніших результатівколективізації – голодомор. Його витоки слідшукати в аграрній політиці радянської влади. Плани хлібозаготівель, зокрема,ніколи не були економічно обґрунтованими, вони по суті означали продовольчудиктатуру. В українських хліборобів вилучали майже дві третини валового зборузерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспивласними силами утримували машинно-тракторні станції, і продукції длядостатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося.
Про те, що на селі відбувається щосьстрахітливе, знали всі. Біженці заповнювали міста і вмирали сотнями просто навулицях. Інформація про голод проникала й за кордон. Намагаючись врятувати відголодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях,просто на вулицях. Лавина голодних смертей наростала з місяця в місяць аж допочатку літа. Така інформація ретельно приховувалася від народу. Сталін говоривпро успіхи міжз'їздівського періоду, з підкресленим натиском відзначав, уконтексті з цифрами про зростання національного доходу і промислової продукції.Включення до традиційного переліку успіхів нового елементeданихпро зростання населення – мало на меті покласти край різного роду чуткам україні і за кордоном про величезні втрати людей від голоду.
2.2 Факти голодомору
Уже наприкінці 1932р. зарубіжні кореспондентипривозили жахливі повідомлення з перших рук. Один американець у селі,розташованому на відстані 30-ти кілометрів від Києва, виявив, що його мешканціпоїли всіх котів і собак. «В одній хатині варили якусь бовтанку, що непіддається описові. В горщику були кістки, шкіра та щось подібне до верхачеревика. Те, з якою пожадливістю шестеро, що залишилися в живих (із 40 душнаселення), спостерігали цю слизьку масу, виявляло їхній голодний стан».Один із письменників, уже за часів хрущовської«відлиги» зміг розповісти про те, який «у 1933 році був жахливийголод. Цілі родини вмирали, хати розвалювалися на шматки, сільські вулиціпорожніли». Якби це відбувалося якийсь тиждень чи місяць, але ж місяцямибільшість родин не мала чого покласти на стіл. Начисто підмели все, що було впідвалах, жодної курки не лишилося в селі: навіть бурякове насіння пішло напоживу...
Через неможливість харчуватися упсихічному стані населення України відбувалися значні зміни. При цьому людинапереживала важкі фізичні і психічні страждання, підсилені соціальним тиском іполітичним терором. Сила і масштаб страждань перебували за межею адаптаційнихресурсів психіки, пригнічених вимушеною безпорадністю. Звичними явищами сталисамогубства, убивства з метою людоїдства, трупоїдство померлих родичів, іншихлюдей. Деформації у сфері відчуттів і сприйняття, уявлень та перебігу думок,пам’яті, бажань, прагнень, вольових прагнень, характеру і темпераменту, всієїсукупності душевного життя особистості мали характер звуження свідомості надомінантній потребі виживання – потребі в їжі. Відбувалося депресія іпослаблення голодом практично всіх чинників, що детермінують поведінку людини(детермінаторів): самозбереження і порогів ризику, репродуктивного статевогопотягу, релігійних, моральних, естетичних почуттів тощо.
Відбувалось не лише фізичне винищеннямільйонів українських хліборобів, а й духовне покріпачення цілих поколінь. Саметоді набули зворотного змісту одвічні цінності народу: біле стало чорним, честьі гідність – водою, донос на ближнього виявом патріотизму. Аналіз архівнихдокументів періоду 1932-1933 років ще раз засвідчує народну трагедію. В селахмали місце факти людоїдства і трупоїдства. В архівних матеріалах були знайденісправи батьків, які навмисно вбивали власних дітей, «щоб ті не мучилися». Так уЛітинському районі в перших числах лютого 1933 року бідняк-одноосібник запаливпіч, зачинив димохід і залишив у хаті двох доньок – 5 і 8 років. Діти сталикричати, кликати на допомогу. Тоді батько власноруч їх задушив і пішов усільраду зізнаватися. На допиті він кричав, що вбив дітей через відсутністьусіх харчів. При обшуку справді з’ясувалося, що харчі відсутні повністю.
В одній українській родині, пише ще один свідок, дедеякі лежали ледве дихаючи, а інші зовсім не дихали, «дочка господарялежала на підлозі в якомусь приступі божевілля, гризучи ніжку стільця… Коливона почула, як ми входимо, вона не повернулася, а загарчала, точно як гарчитьсобака, якщо підійти близько, коли він гризе свою кістку».Голод породжував згубні психічні симптоми, які декому важкобуло подолати. Люди писали анонімні доноси на своїх сусідів, що ті приховуютьзерно. Частим явищем стали вбивства, подібні до цього: «у селі Білки ДенисІщенко вбив свою сестру, зятя, та їхню 16-ти річну дочку, щоб взяти собі 12 кілограмів борошна, яке вони мали. Він же вбив свого приятеля, коли той ніс 4 хлібини, які діставу місті». Отож, засліплені голодом, люди подекуди втрачали людську подобу.
Існують численні повідомлення про самогубство, майжезавжди повішання. Але найстрашнішим фактом було інше: «деякі божеволіли…Були такі, що різали та варили трупи, що вбивали власних дітей та поїдалиїх». Моторошний випадок стався в селі Каламазівці на Одещині, коли повсьому селі шукали вкрадену свиню, а знайшли зварені дитячі трупи.
Через неможливість харчуватися упсихічному стані населення України відбувалися значні зміни. При цьому людинапереживала важкі фізичні і психічні страждання, підсилені соціальним тиском іполітичним терором. Сила і масштаб страждань перебували за межею адаптаційнихресурсів психіки, пригнічених вимушеною безпорадністю. Звичними явищами сталисамогубства, убивства з метою людоїдства, трупоїдство померлих родичів, іншихлюдей. Деформації у сфері відчуттів і сприйняття, уявлень та перебігу думок,пам’яті, бажань, прагнень, вольових прагнень, характеру і темпераменту, всієїсукупності душевного життя особистості мали характер звуження свідомості надомінантній потребі виживання – потребі в їжі. Відбувалося депресія іпослаблення голодом практично всіх чинників, що детермінують поведінку людини(детермінаторів): самозбереження і порогів ризику, репродуктивного статевогопотягу, релігійних, моральних, естетичних почуттів тощо.
Зрозуміло, всі ці випадки свідчили прозрушення психіки людини, адже нормальна людина на це не здатна. Це же разпідтверджує намагання радянського керівництва знищити українську націю не тількифізично, а й морально.
Голод вирував все сильніше, стававзовсім нестерпним. Батьки відсилали своїх дітей з дому, сподіваючись, що вониякось виживуть у світі жебрацтва та дрібних крадіжок. Найбільше вражаютьрозповіді самих дітей. Так, семирічний хлопчик розповів, що після того, як йогобатько помер, а мати спухла так, що не могла встати, вона веліла йому «піти напошуки собі харчів»; інший хлопчик восьми років покинув домівку, коли йогобатьки померли; дев’ятирічний хлопчик, коли померла матір, злякався свогобатька та пішов з дому. За перше півріччя 1933 року у містах, за далеко неповними підрахунками, виявили близько 5 тис. безпритульних дітей та підлітків. Аскільки не виявили? Велика кількість дітей помирала, а ті, що потрапляли убільш-менш організовані групи займали недобудовані споруди, ловили котів іптахів, шукали у смітті рибні голови або картопляне лушпиння, жебракували. У30-х роках у періодичній пресі писалось про злочинні зграї на залізничнихстанціях, які складались з 12-14-річних, а навіть з 5-6-річних. Вони займалисяпереважно дрібними крадіжками. Велика хвиля сиріт-безпритульників линула повсій країні услід за голодом 1932-1933 років.
Життя поступово завмирало. Ще взимкумалеча перестала ходити до школи, відвідували її тільки учні старших класів. Вокремих школах відвідування учнів зменшилось до 50-75%. Як повідомляла обласнапрокуратура причиною такого становища була відсутність продуктів харчування яквдома, так і у школі. Так у березні 1933 року припинили навчання у Проскурові160 осіб, що склало 40% загальної кількості студентів, у Тульчині – 163 особи(30%), у Бердичеві – 343 особи (60%). А навеснішколи взагалі почали закриватися. Голодні вчителі подалися в міста. Сільськіфельдшери теж — адже ліками голод не вилікуєш.
Селяни, шукаючи порятунку, намагалися тікати відголоду у міста. Залізничні станції були заповнені селянами, які намагалисясісти у вагони, аби хоча б пожебракувати. Жінки з опухлими руками і ногамипідносили до вікон вагонів страхітливих дітей з величезними головами, що хиталися,з подібними до палиць кінцівками та набухлими загостреними животами. І це булиродини, які мали сили дістатися до залізничної колії.
Доведені до відчаю селяни прагнули будь-що дістатисядо міст, але знаходили там мало допомоги. Так було у Дніпропетровську, в Донбасі,в інших місцях, де майже половина прибулих уже доживала свої останні дні. Абипотрапити до Києва, уникаючи перекритих шляхів, селяни продиралися скрізь лісита болота. Інколи виживав один на кілька тисяч, але щастя його було не довгим:у місті йому все одно судилося помирати.
На вулицях міста можна було бачити моторошні сцени.Люди, як звичайно, поспішали у своїх справах, а поміж ними, на землі, повзалидіти та дорослі, знесилені голодом. Досить часто на них майже не зверталиуваги. Проте траплялися й інші випадки. Деякі кияни допомагали селянампереховуватися від міліції. А ось що повідомляє харків'янка: «Я бачилажінку, опухлу від голоду, що лежала на кінній площі. Хробаки буквально поїдалиїї живцем. Уздовж тротуару ішли люди, які клали маленькі шматки хліба поруч знею, але бідолаха була вже надто близька до смерті, щоб їсти їх. Вона лишеплакала і просила медичної допомоги...».
Катастрофічною стала і епідеміологічна ситуація. Санітарніумови в містах радянської України в 1932—1933 роках значно погіршилися.Висипний та черевний тиф, про який після громадянської війни почали забувати,знову набув епідемічного характеру, кількість хворих різко зросла. У листопаді1932 року в Харкові щодня фіксувалося близько 300 випадків захворювань на тиф,смертність від якого дорівнювала 15—20%. Почастішали випадки харчових отруєнь.Для міста, де щільність людності дорівнювала 476 осіб на один квадратнийкілометр, поширення інфекції стало справжнім лихом. З метою профілактики булонаказано провести «мийку школярів та студентів», розпочати будівництвопримітивних лазень, що ніяк вже не могли допомогти вижити.
Уживані владою надзвичайні санітарнізаходи з очищення міста від небажаних селян, яких називали не інакше як«жебраками, дармоїдами, волоцюгами», не торкнулися поліпшення медичногообслуговування населення лікарнями та поліклініками: катастрофічно бракуваломедичних препаратів і ліжок у стаціонарах. Харковом ширилися чутки, щокерівникам медичних установ спущено таємний наказ про заборону надаватидопомогу прийшлим голодним селянам.
У людей з ослабленим імунітетом наґрунті недоїдання розвивалося, як правило, кілька хвороб одночасно (дощове івологе літо 1933 року сприяло розповсюдженню малярії), тобто саме голод бувосновною причиною високої смертності. На околицях міста з’явилися таблички з незвичнимнаписом: «Ховати заборонено».
Голодні безсилі селяни не моглипрацювати так, як веліла їм хліборобська совість. Вони втрачали працездатність,а земля – господаря. Так в деяких регіонах (Тростянецький, Вороновицький,Нимирівський) план весняної посівної кампанії виконався на 5-7%. А подекудипосівна кампанія затягнулася майже до жнив.
Апогею голод досяг взимку і навесні 1933року, коли вмирали цілі села. Все частіше почали з’являтися чорні прапори надсільрадами, що означало «В живих не залишилось нікого».
Першими вмирали від голоду чоловіки. Пізніше діти. Іостанніми жінки. Але перед тим, як умерти, люди часто втрачали розум іпереставали бути людьми.Найжахливіше виглядали малі діти, зі скелетнимикінцівками, що звисали з роздутих животів. Голодування стерло з їхніх обличбудь-які сліди молодості, обернувши їх на вимучених потвор; лише в їхніх очахтеплилися залишки дитинства. Скрізь знаходилися чоловіки і жінки, що лежалиниць, з розпухлими обличчями та животами, з очима, позбавленими будь-якого виразу.
2.3 Фізичні страждання від голоду
У разі довготривалого недоотриманнянеобхідної організмові їжі спостерігається його поступове виснаження,послаблюються захисні сили (знижується імунітет). Це відбувається внаслідоктого, що організм вдається до розщеплення (аутолізу) тканин, у першу чергу тих,які найменше пов’язані із життєзабезпеченням. Вивчення ефекту голодуваннямедиками в лікуванні показало, що фізіологічно допустимі періоди тривалостіголодування залежать від початкової маси тіла (чим більша маса, тим більше можетривати голодування без незворотних шкідливих змін в організмі). Описановипадок голодування тривалістю 119 днів, протягом якого маса тіла людинизменшилася від 145 до 81 кг. Дитина за відсутності їжі стільки прожити не може:відомий випадок смерті 4-річного хлопчика на 75-й день голодування (унаслідокповного руйнування стравоходу і шлунка їдкою рідиною). Втрата маси тіла,дистрофія м’язів, виснаження внутрішніх органів – фізіологічні прояви наслідківтривалого голодування.
Дослідження втрати маси різнимичастинами тіла внаслідок голодування, проведені ще в XIXст.,показали, що навіть у разі надзвичайно високих втрат маси тіла та окремихорганів мозок людини зберігає свою вагу. Використовуючи інші органи як депо,мозок зберігає свою матеріальну неушкодженість, а людина, відповідно, здатністьдо розумової діяльності навіть у тому випадку, коли тіло перетворюється насправжній скелет. При цьому людина, як правило, зберігає здатність розуміти,відчувати, переживати навіть тоді, коли не може рухатися (крім періодів втратисвідомості, голодних запаморочень тощо). Разом з тим психологія людининерозривно пов’язана з її харчовою поведінкою: зміни в харчуванні безпосередньочи опосередковано можуть змінювати психічні стани, емоційно-вольову сферуособистості, хід пізнавальних процесів, самооцінку, стосунки з іншими тощо.
Фізичні і психологічні стражданнявиникають не тільки внаслідок повного голодування. У випадку довготривалогонедоїдання, коли людина протягом місяців не отримує продуктів, які містятьбілки, вона страждає від білкового голоду. Білки містяться насамперед у їжітваринного походження – м’ясі, молоці, яйцях (у хлібі теж є певний відсотокбілків). Якщо організм упродовж тривалого часу не отримує з їжею життєвонеобхідних людині білків, він ніби починає перетравлювати сам себе.Розвиваються малокрів’я (анемія), сліпота, з’являються набряки кінцівок,обличчя, шкіра не витримує і лопається, людина відчуває сильні болі у всьомутілі, відбуваються незворотні зміни – відмовляють життєво важливі органи інастає голодна смерть. Харчування так званими ерзацами (замінниками хліба знеїстівних чи умовно їстівних продуктів – тирси, кори і т. ін.) призводить дододаткового отруєння організму, що теж викликає важкі фізичні страждання.
Більш докладну і детальну картинуфізичних змін організму внаслідок голоду можуть надати спеціалісти фізіологи,медики. Ми наводимо тут загальні й досить широко відомі дані, щоб окреслитивихідні положення для відповіді на поставлені запитання. Голод зумовлюєфізичні страждання людини, тривале голодування призводить до фізичноговиснаження і завдає надзвичайно сильних страждань. Унаслідок голодуваннязмінюється психічний стан людини, яка від мобілізації і поведінкового збудженняпереходить до байдужості, слабкості, апатії.
2.4 Соціальні причини психічнихстраждань
У період 1932–1933 років унаслідоктривалого масового недоїдання і голоду велика кількість людей в Українізазнавала значних фізичних і психічних страждань. Варто наголосити, що психічністраждання людей були зумовлені не тільки фізичною відсутністю харчів дляспоживання, а й тією соціальною напруженістю в суспільстві, яка виниклавнаслідок колективізації та способів її проведення.
Зміни ситуації, до яких потрібнопристосовуватися, вважають високою мірою стресовими для людини взагалі.Психологи до таких відносять смерть близького члена родини, вирок суду таув’язнення, зміни фінансового і майнового стану, місця роботи, фаху,спеціалізації, умов життя та ін. Ключовим моментом адаптації до таких змін іключовим фактором стресу в стресогенних ситуаціях є недостатність контролю(коли зміни відбуваються неочікувано) та відчуття власної безпорадності(неспроможності вплинути на ситуацію). Таким чином, самі по собі зміни устроюсільськогосподарської праці (від індивідуального одноосібного господарюванняродиною до колективного) вже були стресогенним чинником для людей, особливовраховуючи аспекти власності на землю, засоби сільськогосподарськоговиробництва, худобу, збіжжя. Колективізація призводила до явища «обезличування»,коли людину було позбавлено права самостійно приймати рішення, розпоряджатисямайном, навіть годувати коня, який нещодавно був її власністю. Психологічнийстрес, який відчуває в такій ситуації людина, можна порівняти із станом, якийспричинюється пограбуванням, обкраданням. Імовірно, стрес може бути навітьсильнішим, оскільки блокуються природні способи його розрядки (відреагування),щонайменше, явний прояв ненависті до кривдника. Зменшення стресу досягається зарахунок активної дії, спрямування почуття ненависті на причину негаразду івільне виявлення цієї емоції. Якщо людина вірить, що може щось змінити, бачитьпідтвердження, що її дії реально дають бажані наслідки, стрес втрачає своюруйнівну силу, психічні страждання послаблюються.
У ситуації масової колективізації, якарозгорнулася в Україні 1929 р., виявлення емоцій і відреагування стресу булизаблоковані терористичними репресивними діями влади. Ідеться про почуттястраху, що ґрунтувалося на реальній загрозі потрапити до категорії «куркулів»чи «підкуркульників» (які висловлювалися на підтримку розкуркулених, наприклад,брали до себе в хату замерзлих дітей викинутих на вулицю сусідів і тому подібніприродні дії) і зазнати узаконеного терору – конфіскації всього майна, арешту йув’язнення, виселення за межі України. Почуття страху, загрози, напруги,тривоги, пригніченого настрою, придушеного глухого незадоволення – характернареакція людей на тогочасні обставини. Надалі ситуація психологічно незмінювалася, а тільки погіршувалася. Зрозуміти те, що відбувається, раціональнопояснити чи виправдати його люди були нездатні, що підсилювало психічністраждання від своєї безпомічності і безглуздості ситуації.
Фізичні страждання підсилювалися йпомножувалися відчуттям безвиході, безнадії, розгубленості і вимушеної(навченої) безпомічності, блокувалися природні психологічні та соціальнімеханізми опанування фізичних страждань.Суспільство, та й окремі люди, були не готові допротистояння обманові в державних масштабах, протистояння маніпуляціям довіроюмас, у тому числі й активних послідовників комуністичних ідей (колишніхреволюціонерів, червоноармійців, активних колгоспників), які теж таврувалися яквороги, якщо проявляли сумніви або вирішували моральну дилему на користьлюдяності. Прийоми політики поляризації сіл, протиставлення одних людей іншим(заможних незаможним) експлуатували існуючі в спільноті людей явні та прихованізвичайні міжусобні суперечності, старі образи, заздрощі, помсту, перманентнісусідські конфлікти. Провокуючи і розхитуючи психологічний клімат спільноти,агенти, що уособлювали владу, використовували ці психологічні механізми якманіпулятивні інструменти досягнення мети, а відповідно сприяли ізоляції людей,руйнували ті соціальні зв’язки, які психологічно допомагають долати страждання.Моральний тиск і примус, постійний психологічний терор, насильство ірепресії посилювали психічні страждання людей від голоду. У період 1932–1933років загальний психічний стан населення був стресовим, напруженим,пригніченим, сповненим страху.
2.5 Динаміка психічних страждань
Адаптаційні сили організму і психікипрацювали за межами природних людських можливостей, що спричинилося допсихічного зламу багатьох людей. Аналіз щоденників того часу, які представляютьхронологію подій, підтверджують таку динаміку психічного стану людини внаслідоктривалого голодування та описаних вище обставин психологічного насильства ітерору. На тлі фізичного виснаження в людини змінювався емоційний стан: вонаставала дражливою, відчувала припливи злості, ненависті, які могли виливатисяна близьких і випадкових людей. Відбувалися зміни в поведінці, пов’язані зпослабленням контролю на тлі зосередженості на незадоволенні основної потребиорганізму в їжі. Загалом незадоволена потреба створює зону постійного збудженняв мозку, яке домінує над усіма іншими. На психологічному рівні таке збудженняпроявляється у звуженні свідомості: вибірковості пам’яті (що не пов’язано зпотребою – забувається), усі думки зосереджуються на тих предметах іобставинах, які могли б задовольнити потребу в їжі. Людина може думати лише прохліб, хліб і знову про хліб. Часто ці слова, за свідченнями очевидців, булиостанніми словами людини, що помирала від голоду, особливо дитини з їїнесформованою психікою. Люди через голод ставали неуважними до всіх інших обставин,які їх раніше хвилювали, у тому числі до стосунків, оскільки занадтозосереджувалися на домінуючій потребі. Такі психічні стани звуженої свідомостіхарактерні для наркоманії, а також для суїциду, особливо в момент здійсненняспроби самогубства. Усе, що відволікає від основної потреби (в їжі), викликаєнеконтрольований афект, гнів, злість, грубість, жорстокість, агресію. Такийстан свідомості викликаний голодуванням і виснаженням організму, а неособистісними рисами людини.
У період голоду 1932 р., як свідчитьщоденник учительки О. Радченко (знайдений в архіві як долучений до кримінальноїсправи матеріал), були «всі незадоволені, у відчаї...» (січень), думки «дебрати їжу, як дістати?» не дають спокою, стає все більше крадіжок, розвиваєтьсяжорстокість (люди не підібрали двох дітей, що замерзали на узбіччі). Читаємодалі:«я боюся голоду, боюся за дітей» (лютий);«злиденний спосіб життя поступово перетворює людей на грубих,розгнузданих, жорстоких, готових на злочин істот»;«не можу усмирити свою злобу»;«така зла, що не можу висловити свою злобу і обурення»;«Вася сьогодні нагрубив, знову і знову, як завжди нізащо»(квітень), «терплю грубість, образи» (травень);«нема сили стримуватися чи не звертати уваги» (червень), «голос унього тремтів, він кожну хвилину міг заплакати. О бідні, бідні замучені люди!»(вересень).
Наростання виснаженості гальмує статевийпотяг: «коли він хотів проявити ласку, за якою я так скучила, так потребую, намене найшла якась омертвілість, притуплення якесь усіх почуттів і думок» (червень).Відбувається гальмування материнських почуттів, які не можуть протистоятиситуативному роздратуванню: «учоравдень я обурилася непослухом дітей і набила їх, говорила, що краще б вонипомерли, ніж так мучити мене. Жахливо лаялась, а вночі відчула весь жах загрозисмерті» (червень) [там само. Судячиз інших згадувань у щоденнику, така поведінка авторці аж ніяк невластива, щосвідчить про зміну ставлення до дітей під впливом мук голоду і виснаженняорганізму.
Інші документи і свідченняпідтверджують, що часто останнім проявом материнського почуття виснаженоїголодом селянки було підкидання не менш виснаженої голодом дитини, яку нічимбуло годувати, в місто. Журнал «Свобода» до 15-х роковин Голодомору писав:«Десятки тисяч напівбожевільних від голоду матерів, діставшись до міста, кидалисвоїх дітей, лишали їх просто на вулицях, у громадських вбиральнях, скрізь. Цінещасні матері, що вже ніколи не бачили своїх дітей, думали в такий спосібврятувати їх від неминучої смерті».
На етапі збудження, мобілізації всіх силу людини, що прагнула розв’язати проблему їжі, зменшувалося відчуття ризику.Люди масово вирушали в подорожі за хлібом, переступали всі правила і моральнузаповідь «не вкради», вдавалися до нерозумних вчинків (наприклад, продавалипокрівельне залізо з даху хати, прирікаючи родину на страждання від негоди), іцей перелік можна продовжувати. Безрезультатність неодноразових спроб інамагань приводила людей до відчаю, психічного зламу і навіть до самогубства.Наведемо лише один із спогадів, де описано обставини, які штовхнули людину досуїциду:“У службових справах їздив я до міста Юзівки (в Донбасі). Настанції цього міста я бачив масу людей, що подорожували в пошуках хліба. Усіхїх обшукувала міліція і забирала все, що знаходила. На моїх очах сталася такаподія: в одного селянина міліція знайшла в мішечку якихось 5 фунтів крупів і два буханці хліба і забрала це. Як же він благав їх, щоб не забирали тих йогоскарбів! Казав, що у нього дома помирають дружина і двоє дітей, які чекають нацей хліб як на порятунок. Не допомогло. Звертався він і до людей, щоб вонизаступилися за нього і допомогли йому. Багато хто з них плакав, слухаючи йогорозповідь, але ніхто йому не допоміг, бо не міг. Півгодини потому він кинувсяпід потяг».
Наступним етапом психічних страждань є перехідвід відчаю до апатії, байдужості, загальмованості. Масштаби голодувіднімали в людей віру в можливість щось змінити власними діями: «Думки, що янічого не можу зробити, що мільйони людей гинуть від голоду, що це стихія,привели мене до повного відчаю»; «Люди по селах їли собак і котів, їли полову,листя й кору. Товкли в ступах ще з осени обеззернені качани кукурудзи й пекли зтого “борошна” перепічки. Нарешті подекуди почалося поїдання трупів померлих, атам – і людоїдство. І що найжахливіше, так це те, що це явище нікого вже невражало і не дивувало. Так-бо страхіття голоду і свідомість безвихідностипритупили тоді людські почуття».
2.6 Психічний злам і канібалізм
Наразі точно невідомо, наскількинезворотними є зміни в характері, темпераменті людини. Проте, спираючись надоступні для опрацювання дані, можна стверджувати, що внаслідок мукголоду і крайнього виснаження, споглядання голодних смертей знайомих людей,безрезультатних намагань знайти їжу для себе і родини населення України в1932–1933 роках перебувало в стані, близькому до повного психічного зламу.Принаймні можна стверджувати, що люди масово переживали стан зміненоїсвідомості (її звуження), коли заради виживання відкидалися моральні заборони,активізувалися тваринні інстинкти. Як уже зазначалося вище, соціальніінститути, які завжди допомагають людині здійснювати контроль за власнимжиттям, виявилися зруйнованими. Саме цим пояснюються масові випадки психічногозламу, сімейного канібалізму, порушення моральних заборон на трупоїдство ілюдоїдство.
Біологічні дослідження канібалізмутварин довели, що депривація харчової потреби (голод) викликає поїданняпотомства батьками: для досліджуваних пацюків така поведінка запускається на2-3-й день голоду; птахи після 12 годин голодування починають їсти яйця (заумови температурного режиму нижче 20 градусів). Етнографічні дослідженняпримітивних культур Австралії показали, що в неврожайні роки, коли настававмасовий голод, матері вбивали новонароджених (інфантицид) – до 30% від усіхнароджених у цей час. Частими бували випадки вбивства наймолодшої в сім’їдитини, щоб не дати померти старшим дітям. Такі ж явища характерні длявідсталих народів Африки, де потужності виробництва продуктів слабкі, анароджуваність не контролюється суспільними інститутами. У релігійнихвіруваннях цих культур такі ситуації відображено й виправдано: усі вірять, щопомерла таким чином дитина народиться знову в кращі часи. У такий спосібфізичні муки від голоду не посилюються психічними стражданнями через порушенняморальних устоїв.
Дослідження показують, що сімейнелюдоїдство (на відміну від поїдання ворогів) ніколи не відбувається вблагополучні часи, коли їжі вистачає. Історики довели, що канібалізмхарактерний не тільки для аборигенів Африки і Австралії – у середньовічнійЄвропі масовий голод траплявся також досить часто. Наприклад, під час голоду вБургундії на початку XVIIст.зафіксовано випадок, коли церква видавала індульгенції канібалізму, тобтодопускала вибачення такого смертного гріха, здійсненого в нелюдських умовахіснування. Тому яким би порушенням моральних норм суспільства це не було,випадки канібалізму в екстремальних умовах масового голоду є поширеним явищем,яке ґрунтується на біологічних механізмах забезпечення виживання індивіда іпопуляції в цілому. Лише соціальні механізми здатні протистояти таким програмамповедінки, а коли порушені й вони, то виникнення цього явища стаєневідворотним. Полишена сама на себе з бідою масового голоду, людинапочинає діяти як біологічна істота, котра забезпечує власне виживання іпродовження життя хоч тим дітям, які мають більшу імовірність вижити.Діти до шести років, які не могли допомагати батькам працювати, утруднювалиїхню мобільність, мали меншу масу тіла, мали й набагато менше шансів вижити вперіод 1932–1933 років. У звуженій стражданням голоду свідомості вбивцівисновок про те, що ця приречена на смерть дитина може дати шанс вижити іншим,був логікою відчаю, хоча й, безумовно, порушував існуючі тоді і зараз моральній законні норми. Таким чином, можна припустити існування закономірності: улюдини, тривалий час позбавленої їжі, відбуваються значні психічні зміни,унаслідок яких вона стає здатною на вчинки (зокрема канібалізм), що суперечатьне лише суспільній моралі, а й власній моральності цієї людини. Строге науковепідтвердження психологічних механізмів цих змін потребує спеціальнихкомплексних досліджень, що спираються на психоісторичні (зокрема біографічний)методи, психофізіологічний аналіз із застосуванням методів психіатрії,ендокринології та інших суміжних дисциплін.
Психічна травма – це нервове потрясіння.Травматичний стрес за інтенсивністю пережитих почуттів спільномірний з усімпопереднім життям. Загроза життю – це та обставина, яка завдає суттєвої травмипсихіці людини, впливає на подальше її особисте психологічне благополуччя іздоров’я, змінює спосіб життя. Психотравмування спричинюється ситуацією, яканесе загрозу власному життю, а також унаслідок спостереження за втратою життяіншою людиною. Головним травмувальним чинником є гостра емоція страху. Головнийзміст психічної травми – втрата віри в те, що життя організоване відповідно допорядку й піддається контролю. За цими критеріями можна однозначностверджувати, щоголод 1932-го і Голодомор 1933-го завдали психічної травмивсім людям, які його пережили.
У соціальній психології і психотерапії(насамперед у так званому трансгенераційному підході) встановлено такузакономірність: якщо колективна травма в одному поколінні не була належнимчином психологічно опрацьована, вона передається у спадок наступному поколінню,яке, не будучи травмованим (наприклад, народилося після цих подій), переживаєвсі ознаки колективної травми та прагне позбутися неприємного стану. Цепроявляється в особливостях суспільної психології, менталітету тощо. Поміченоще й таке: чим більше із суспільної свідомості витісняються наслідкиколективної травми, тим більша ймовірність її психосоматичних наслідків, щопроявляється у специфічних захворюваннях, поширених у даній популяції.
Висновки
геноцид голодомор психичнийвплив
Психічний вплив Голодомору:
Голод зумовлює фізичні стражданнялюдини. Тривале голодування призводить до фізичного виснаження і завдаєнадзвичайно сильних психічних страждань. Унаслідок голоду змінюється психічнийстан людини: після мобілізації і поведінкового збудження її охоплюютьбайдужість, слабкість, апатія.
У період 1932–1933 років унаслідоктривалого масового недоїдання і голоду велика кількість людей зазнавала сильнихфізичних і психічних страждань. Загальний психічний стан населення бувстресовим, напруженим, пригніченим, сповненим страхів.
Фізичні страждання підсилювались іпомножувалися відчуттям безвиході, безнадії, розгубленості і вимушеної(навченої) безпомічності, блокувалися природні психологічні, та й соціальні,механізми опанування фізичних страждань. Моральний тиск і примус, постійнийпсихологічний терор, насильство і репресії посилювали психічні страждання людейвід голоду.
Голодне виснаження проявлялося вмобілізаційних реакціях і звуженні свідомості: усе, що відволікало від основноїпотреби (в їжі), викликало неконтрольований афект, гнів, злість, грубість,жорстокість, агресію. Спостерігається перехід від відчаю до апатії, байдужості,загальмованості.
Унаслідок мук голоду і крайньоговиснаження, споглядання голодних смертей рідних і знайомих людей,безрезультатних намагань знайти їжу для себе і родини населення України в1932–1933 роках перебувало в стані, близькому до повного психічного зламу відпочуття безвиході, за яким ішли канібалізм, самогубство. У звуженій стражданнямголоду свідомості вбивці висновок про те, що приречена на смерть дитина можедати шанс вижити іншим, був логікою відчаю, хоча й, безумовно, порушувавіснуючі тоді і зараз моральні й законні норми.
Про наявність трансгенераційногоперенесення травми Голодомору свідчить емоційність, яку викликає впредставників наступних поколінь обговорення цієї теми, у тому числі й спротив,майже масове бажання уникнути страждання, які актуалізуються навіть при згадкахпро пережиту народом трагедію.
Екологічний вплив:
Під час голоду, українському народудовелося вдатися до інших способів харчування. У селян не було більше резервівз урожаїв минулих років, а так як колективізація не припинялась, вони втратилизначну частину свого нового врожаю. Люди загинули у своїх будинках або падалина вулиці. Тварини були витрачені, і навіть кора зникли з-за дерев. Птахи ітварини зникли, траву і листя на деревах було з'їдено. Замість гавкоту собак іспіву пташок чутно тільки плач дітей та стогін літніх людей. А в деяких селахстояла тільки моторошна тиша.
Географічний вплив:
Уважне вивченнягеографічних карт показує, що наприкінці 30-х рр. у кожній області Українизникли численні сільські населені пункти, що існували до 1933 р. Причиницього явища могли бути різними, але безсумнівно, що найголовнішу роль тутвідіграв голодомор. Інколи повністю вимирало населення навіть великих сіл. Вцих випадках організовувалося переселення, в тому числі з-за меж України –Росії та Білорусії.
Побоювання новогоголоду у 1934 році спонукало частину сільського населення рятуватись шляхомстихійного переселення за межі України, зокрема в Росію – на Кубань і Дон.
Генетичний вплив:
Американські вчені медики вважають, щопсихологічні травми батьків можуть проявлятись на генах нових поколінь.Наслідки Голодомору відчувають на собі не тільки його безпосередні жертви, алеі їх нащадки – до такого висновку дійшли вчені, що займаються вивченнямсимптомів ПТСР (посттравматичного стресового розладу). У дітей спостерігаютьсяособливості поведінки і навіть підвищений рівень гормону кортизолу.
Голодомор відзначавсянадзвичайними проявами тваринно-хижацької природи людини – людоїдством ітрупоїдство. А канібалізм, підвищений стан агресивності, викликані голодом,створювали небезпечний прецедент руйнування людської популяції, зокремаукраїнців. Генетики пояснюють, що «агресивний тип» знищував інших і дававбільшу кількість нащадків. У репродуктивному процесі брали участь далеко не всічлени популяції, переважала вибірка. Ця вибірка і зробила зсув амплітуди зякісними відмінностями людського фактора. От ми й маємо одну з причинкриміналізації суспільства. Чи не є це наслідком генетичного коду?
Соціальний проблеми:
Діти залишалися без догляду, коливмирали батьки, хоч, як правило, кістлява рука голоду торкалася дитячогоорганізму раніше. Значно більше поширювалася бездоглядність при живих батьках. Нев силах дивитися на те, як вгасає дитина, батьки везли її до найближчого містаі там залишали — в установах, лікарнях, на вокзалах, просто на вулиці. У 30-хроках у періодичній пресі писалось про злочинні зграї на залізничних станціях,які складались з 12-14-річних, а навіть з 5-6-річних. Вони займалися переважнодрібними крадіжками. Велика хвиля сиріт-безпритульників линула по всій країніуслід за голодом 1932-1933 років.
Демографічні втрати:
За висновками Інституту демографії тасоціальних досліджень ім. М.Птухи НАН України в Україні через Голодоморзагинуло 3 млн. 941 тис. осіб. Аналіз етнічного складу прямих демографічнихвтрат свідчить, що було вчинено вбивство голодом саме етнічних українців —втрати українців в тогочасних межах УСРР становлять 3 млн. 597 тис. осіб, або91,2% від загальної кількості прямих втрат.
Непрямі втрати (дефіцит народжень)внаслідок Голодомору в Україні в 1932—1934 роках дорівнюють 1 млн. 122 тис.осіб. Сукупні демографічні втрати, з урахуванням кумулятивних втрат, становлять10 млн. 63 тис. осіб. Українцям було завдано смертельної рани як етносу. 1933рік став для України часом національної катастрофи, наслідки якої відчуваємо іпонині.
Отже,у 1932—1933 рр. Й. Сталіним та керівництвом Радянського Союзу було сплановане іздійснене масове вбивство українців голодом. Така політика більшовицькогорежиму є злочином проти людяності і відповідає Конвенції ООН про геноцид.
Размещенона www.