Поняття та загальна характеристика системи юридичної освіти в Україні В останні роки система юридичної підготовки фахівців в
Україні зазнала Істотних змін 3 підвищенням значення права у
житті суспільства суттєво розширились межі правової діяльності в
сферах державного будівництва, економіки, забезпечення
суспільного порядку та інших, а відтак значно збільшився престиж
юридичної професії, попит на юристів. Помітно поширилась мережа вищих юридичних учбових закладів. Якщо у недалекому минулому центри юридичної освіти і науки зосереджувалися в основному у містах Києві, Харкові, Львові,
Донецьку, Одесі, то сьогодні фахівців з вищою юридичною освітою готують
Сімферопольський, Прикарпатський(Івано-Франківськ) Дніпропетровський, Ужгородський, Східноукраїнський (Луганськ)державні університети. Картина системи юридичної освіти була б не повною, якщо б не зазначити юридичних закладів 1-го та 2-го рівнів акредитації В основному, вони функціонують у системі Міністерства внутрішніх справ України. Маючи добру матеріально-технічну базу, досвідчені викладацько-педагогічні кадри, вони складають важливий і корисний компонент системи юридичної освіти України. Чималу роль в цій галузі покликане відігравати правове навчання у середній школі, де викладається курс «Основи держави та права». Не дивлячись на великі складнощі в організації навчання — обмеженість програми, брак кваліфікованих кадрів, вчителів з цієї дисципліни, навчальних посібників, мізерність матеріально-технічної бази, школи дають учням первинні знання про право, виховують навички їх застосування в реальному житті, формують основи правової культури та правосвідомості. Юридична освіта — явище багатогранне. В залежності від того, до якого профілю юридичної діяльності готуються фахівці, складається відповідна програма їх навчання, де поряд з фундаментальними знаннями передбачається надання студентам, слухачам спеціальних знань з урахуванням специфіки тієї сфери, де їм доведеться працювати. Так, майбутнім прокурорам, суддям необхідно глибоко знати кримінальне, цивільне, трудове, шлюбно-сімейне, адміністративне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне право. Для слідчих особливо важливо добре знати кримінальне, кримінапьно-процесуальне право. Юристам, що працюють у сфері державного будівництва, необхідно володіти знаннями конституційного, адміністративного права Юрисконсультам та іншим фахівцям, що діють у галузях економіки, потрібні широкі знання цивільного, господарського права, арбітражної практики, нотаріусам — знання цивільного права. Безперечно, цим не обмежується коло знань юристів, рівень кваліфікації яких залежить від постійного пошуку, здатності орієнтуватися у всьому комплексі правових знань, у численних змінах діючого законодавства. Отже з цього можна сказати, що юридична освіта — це сукупністьорганізаційно-виховних, інформаційних, процесуальних та Інших заходів, за допомогою яких здійснюється процес професійного відбору кадрів, їх правового виховання та навчання для вирішення практичних завдань соціального життя, задоволення законних потреб та інтересів членів суспільства. Юридична освіта базується на певних принципах: 1. Безперервність та поступове ускладнення навчального процесу. Безперервність полягає у тому, що кожна навчальна дисципліна є логічним продовженням попередньої. Наприклад, вивчення окремих галузей права починається після засвоєння курсу теорії держави і права. Кримінальний процес вивчається слідом за кримінальним правом, цивільний процес — після цивільного права. Щодо ускладнення процесу навчання, то воно виявляється у поступовому переході від засвоєння первинних понять про державу та право до розгляду концепцій права, сучасних проблем тої чиіншої юридичної науки. 2. Поєднання загальних та спеціалізованих знань у процесі навчання. Всім студентам юридичних закладів даються знання, необхідні для юриста будь-якого профілю, які складають базову основу юридичної освіти. Разом з тим, з урахуванням характеру майбутньої спеціалізації випускників, їхні знання цілеспрямовано поглиблюються у відповідних галузях права: для експертів-криміналістів — спеціалізовані знання у галузі криміналістики, для слідчих- у галузі кримінального процесу, судової медицини,судової психіатри, бухгалтери, для адвокатів та юрисконсультів — у галузі цивільного права та процесу, господарського права та арбітражу. 3. Поєднання теоретичного та прикладного у юридичному навчанні. Виявляється в апробації теоретичних положень на практиці, у максимальному наближенні юридичного навчання до життєвих реалій, у вирішенні конкретних ситуацій за допомогою та урахуванням фундаментальних досліджень сучасної юридичної науки. 4 Творчий підхід до розв'язання наукових проблем та практичних ситуацій Прищеплення студентам почуття зацікавленості до нового, прагнення до творчого пошуку шляхів розв'язання визначених завдань на основі глибокого осмислення правових та інших соціальних явищ, з використанням сучасної методології Виховання нетерпимості до догматизму та схоластики В сучасних умовах завдання юридичної освіти полягають в тому, щоб дати студентам повноцінні юридичні знання з навчальних дисциплін в обсязі програми, прищепити їм навички умілого застосування теоретичних положень у ході практичної діяльності, сформувати у студентів переконаність у тому що із закінченням навчального закладу не закінчується процес пізнання, що тільки безперервне удосконалення своїх знань, збагачення їх досягненнями теорії та практики — ключ до успіху у діяльності кожного юриста. Відомо, що юридична наука, як і всяка інша, розвивається прогресує за умови поповнення її кадрів молодими вченими. Тому поряд з випуском фахівців-практиків, необхідно дбати про виявлення та вирощування з числа обдарованих студентів осіб здібних до наукової праці, допомагати їм в реалізації своїхтворчих можливостей. Метод самостійної роботи при підготовці юриста Ефективність процесу юридичної освіти в значній мірі залежить від того, наскільки вміло та вдало використовуються різноманітні форми та методи навчання. Саме у виборі форм та методів виявляється творча індивідуальність викладача, його інтелектуальний потенціал, педагогічна майстерність. У методичній літературі форма навчання визначається як зовнішня сторона учбового процесу. Однією з форм навчання, що передбачає собою самостійне виховання є позааудиторні, тобто виконання курсових, лабораторних, дипломних робіт, рефератів. Метод самостійної роботи, все більш використовується у формі правової самоосвіти та самовиховання. Ним доводиться користуватися студентам, як стаціонарної, так і заочної форми навчання. За цією методою рівень засвоєння навчального матеріалу перевіряється шляхом тестування написання контрольних робіт, проведення заліків та іспитів. Головна ідея цього методу засвоєння правових знань полягає в тому, що студент сам обирає режим та обсяг роботи з літературними джерелами, без додаткової допомоги намагається пізнати сутність державно-правових явищ, зробити висновки та підготувати їх обгрунтування шляхом самостійного узагальнення вивченого матеріалу. Серед найважливіших вимог до самостійної роботи необхідно відмітити такі: — вміння працювати з книгою, зокрема, виділяти найсуттєвіше, свідомо сприймати основні положення закріплювати їх у своїй пам'яті; — працювати за певною системою, цілеспрямовано розподіляти час таким чином, щоб охопити вивченням ключові питання; — вміло підбирати спеціальну літературу і вести бібліографічну картотеку, користуватися нормативною базою з проблеми, що вивчається; — при підготовці письмових робіт попередньо узгоджувати з викладачем план роботи, з'ясовувати сутність основних положень.