--PAGE_BREAK--
Література
1. Малахов В.А. Етика. Курс лекцій. Навч. посібник. _ 4_те вид. _ К., Либідь,
2002._ 384 с.
2. Франко. І.Я. Доповіді Міріама._ Повне зібр. творів._ Т. 29._ К., 1981._ С. 120__
ФЕНОМЕН СМЕРТІ ЯК КОМПОНЕНТ МОЛОДІЖНОЇ
СУБКУЛЬТУРИ
Характерною рисою епохи постмодерну є відсутність жорстких обмежень у
сфері ціннісних орієнтирів, естетичних вподобань тощо. Постмодерна культура
пропонує різноманітні ціннісні системи, кожна з яких не може претендувати на
абсолютність та обов'язковість. Сучасна доба позначилася низкою криз
(демографічна, екологічна, соціокультурна, економічна). Крім того, сучасні
148
глобалізаційні процеси сприяють кризі культурної ідентичності особистості. Адже, як
підкреслюють дослідники, сучасність відзначається радикальною трансформацією
основ функціонування соціокультурних систем. В такі історичні періоди люди
втрачають надійні орієнтири. Об'єктивно виникає потреба у критичному
переосмисленні досягнутого і пошуку нових життєвих стратегій. При цьому
актуалізуються проблеми сутності людини, специфіки її буття у світі, сенсу життя,
перспектив розвитку. Справа ускладнюється тим, що культурні зміни у сучасному
глобалізованому світі значною мірою зумовлюються науково_технічним прогресом.
Це накладає суттєвий відбиток, далеко не кращий, і на процес культурної
самоідентифікації особистості. Швидка зміна культурних норм навіть стимулює
продукування певних методів самообмеження.
Цікаво, що у такий непростий період функціонування суспільства набув
популярності так званий «готичний гламур». Мається на увазі підвищена увага,
особливо серед молоді, до предметів побуту, одягу, різноманітних аксесуарів з
зображеннями атрибутів смерті, передусім черепу і кісток. Фахівці виділяють окремі
риси такого захоплення: «чорноманія» та «черепоманія». Чорний колір, який
традиційно вважається кольором смерті і жалоби, набув сьогодні неабиякої
популярності у молодіжному середовищі. З'явився новий романтизм _ поховальний.
За цією тенденцією слідує багато провідних торгових марок світу. Історики моди
пояснюють популярність «готичного гламуру» тим, що одяг значною мірою
відображає наше світосприйняття, а у такий неспокійний і суперечливий період
розвитку суспільства, як зараз, багато людей хоче виразити свій похмурий настрій,
невдоволення оточуючим світом. Існує достатньо підстав для висновку, що в
сучасному молодіжному середовищі готична субкультура користується досить
великою популярністю. Визначальним у ідентифікації людиною себе як
представника конкретної культури є її художньо_естетичні вподобання. Ведучою
темою готичного мистецтва є смерть. Якщо простежити історію його виникнення і
розвитку, можна констатувати, що феномен смерті постає як невід'ємна складова
негативного ставлення певної частини молоді до оточуючого світу.
Характерними рисами готичної субкультури є ескапізм, негативізм та
індивідуалізм. Ескапізм проявляється, перш за все, у намаганні «втекти» від світу,
який з різних причин не влаштовує особистість. Як наступниця субкультури панків,
готична субкультура несе у собі яскраво виражені тенденції негативізму, який
проявляється у естетичній орієнтації на образи руйнації та звернені до «темних
сторін» буття світу. Зображення черепу і кісток як образу, символу смерті та явищ
руйнації покликано певним чином відтворити ставлення людини до суспільства в
якому гуманізм, віра у світле майбутнє все більше втрачають свою значимість. Це
суспільство все більше і активніше демонструє людям свої «темні» сили _ у економіці,
політиці, особистому житті тощо. Негативізм має ще один надзвичайно важливий
прояв. Атрибутика готичної субкультури (шиповані браслети, нашийники та ін.)
відсилає нас до агонального мотиву. Символіка заліза і залізних предметів
асоціюється з фігурою руйнівника. Іншими словами, можна говорити про прагнення
до деконструкції реального світу. Звернення до демонічних, ворожих людині сил
149
відбувається по причині зневіри у мудрості людського розуму. Причин для цього
більш ніж достатньо. Незважаючи на бурхливий розвиток науки і практичної
медицини, існує багато хвороб, які досі не піддаються лікуванню. Не дивлячись на
загальноприйняту у соціумі вимогу активного поширення і утвердження демократії,
відбуваються кровопролитні війни, удосконалюється зброя з метою більш
ефективного знищення людей. Названі та багато інших проблем сучасного світу
критично осмислені і художньо відтворені у апеляції готичної естетики до
«демонічного», жахливого. Мотив смерті й руйнації, який втілюється у різноманітних
образах, є прагненням до перетворення (деконструкції) наявного світу. Разом з тим,
ми не можемо віднести готичну субкультуру до так званих «деструктивних»
молодіжних субкультур, які пропагують перетворення дійсності насильницьким
шляхом. Цільові установки даного соціокультурного утворення цього не
передбачають. Вони орієнтовані на індивідуалізм. Іншими словами, пропагується не
примирення індивіда зі світом чи радикальна трансформація останнього, а пошук
власних способів, шляхів уживання з ним. Одним із них, досить важливим, виступає
творчість у її різноманітних проявах.
Хоча сучасні моральні і естетичні орієнтації молоді непокоять багатьох
дослідників, які бачать у них риси занепаду моралі культури, загалом, на наш погляд,
відбувається нормальний процес пошуку людиною свого місця у сучасній відкритій,
поліфонічній, вільній, і дуже неоднозначній добі постмодерну. Сталось так, що
смерть зайняла одне з чільних місць серед ведучих тем мистецтва та побуту. Одним
з висновків досліджень смерті у візуальних нараціях постмодерну є визнання того,
що візуальні наративи створюють образ смерті, який здатний надавати задоволення
особистості від обговорення і переживання цього феномену. "Ігрова" смерть, яка
активно споживається в якості ресурсу отримання задоволення, виникла, на нашу
думку, як форма психологічного захисту від тих кризових явищ, які мають місце в
суспільному та індивідуальному житті людей. Відбувається це шляхом
багаторазового використання в мистецтві, побуті, інформаційних технологіях
символів смерті, що призвело до легковажного ставлення до неї з боку багатьох
людей. Зниження «пієтету» перед смертю, популярність готичної субкультури та
масове захоплення «готичним гламуром» є своєрідною формою психологічного
захисту людей від реальних проблем, що існують у їх житті. Можна прогнозувати, що
моральні та естетичні орієнтації в суспільстві неодмінно будуть змінюватися на
краще за умови усвідомлення і подолання негативних чинників, які мають на них
такий великий вплив.
150__
РОК_КУЛЬТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ. ТА РОМАНТИЗМ
ХІХ СТ.: ДЕЯКІ КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ПАРАЛЕЛІ
Аналізуючи особливості сучасної молодіжної культури, неможливо навіть тепер,
на початку ХХІ століття, поминути стороною явище під назвою «рок». Молоде
покоління другої половини ХХ століття подарувало світові рок_культуру, яка
продовжує існувати й сьогодні. Значною мірою цей дарунок виявився серйозним
духовним випробуванням для представників декількох поколінь. Немає потреби
детально описувати ті враження, які справляло й продовжує справляти на
суспільство це надзвичайно яскраве явище культури. Вже минув період цілком
зрозумілих і закономірних крайнощів у його оцінюванні _ категорично негативного
ставлення з одного боку, й сліпого захоплення з іншого. Вік «патріархів» рок_музики
на даний час сягає 50_60_ти років. Протягом останнього десятиріччя рок_музика
стала об'єктом ґрунтовних культурологічних досліджень (5). Настав час для
розважливого, емоційно спокійного наукового аналізу цього сповненого протиріч
культурного феномену. Підстав для такого аналізу є достатньо. Найсуттєвішими ж є
такі: з'явившись ще у 50_ті роки минулого століття, рок_музика й сьогодні продовжує
займати неабияке місце у колі інтересів молодого покоління; рок_культура без
сумніву й по праву зайняла визначне місце у світовій культурі. Кращі рок_композиції
назавжди увійшли в музичну історію, і заперечувати цей факт було б просто
нерозумно. Цікаво спостерігати, як у теперішній літературознавчій та музикознавчій
критиці замість звичного загальновживаного по відношенню до рока терміну
«субкультура», все частіше починає вживатися слово «культура» (6). Дослідження
рок_культури показують, що дане явище не є девіацією, аномалією, воно пов'язане
не лише з брутальним зламом традицій, як це вважалося ще зовсім недавно, а й
значною мірою закономірно продовжує їх.
Культурологічний та мистецтвознавчий аналіз цього неординарного явища
призводить до цікавих і, значною мірою, несподіваних спостережень. Ілюстрацією
цього факту може послужити й дане дослідження. Його предметом є виявлення та
аналіз рис тісної спорідненості рок_культури з культурою європейського музичного
романтизму ХІХ століття. У сучасному культурологічному дискурсі подібне
співставлення може виглядати не просто несподіваним, а й взагалі недопустимим,
оскільки рок не звикли ставити на один рівень з академічною музичною культурою.
Слід зауважити у цьому зв'язку, що відмінності у музичній мові, якими б
кардинальними вони не здавалися, ще не є достатньою підставою для заперечення
261
спільної сутності порівнюваних явищ _ найсуттєвішою якістю наукового дослідника є
насамперед здатність до абстрагування, тобто вміння знаходити типове серед
розмаїття індивідуально_конкретного.
Таким чином, результатом компаративного аналізу двох означених вище
культурних явищ стало виявлення в них значного числа спільних рис.
По_перше, вищеозначені феномени єднає схожа соціокультурна ґенеза. Дві
визначні події у Європі _ Велика французька революція та перемога у Другій світовій
війні _ мали аналогічні наслідки: ідентичну гаму емоційних переживань у
глобальному, масовому масштабі. Надзвичайної сили піднесення, зростання почуття
власної гідності згодом трансформується у глибоку фрустрацію. І в першому, і в
другому випадках складається досить неочікувана ситуація: зростання
матеріального благополуччя (бурхливий розвиток економіки, науки, а у ХХ столітті _
ще й техніки) супроводжується серйозною духовною кризою, на яку найгостріше
реагує молодь. Як у ХІХ, так і в ХХ столітті молоде покоління і, відповідно, нова
культура, яку воно продукує, постають своєрідними індикаторами цієї кризи.
Потреба заповнити існуючий вакуум, нестача «духовного кисню» у суспільстві, що
керується лише матеріальними цінностями, протест проти брехні й фальшу (7)
породжують у ХІХ столітті романтизм, а у ХХ столітті _ рок_культуру. Музична культура
ХІХ століття характеризується боротьбою з «філістерством», якому
протиставляється нове мистецтво, гостро критичним ставленням до надбань
минулого, ХХ ж століття _ рухом хіпі, знаменитим конфліктом батьків та дітей та
власним _ «антиакадемічним» _ мистецтвом.
Глобальна фрустрація в обох випадках пов'язана з негативним сприйняттям
оточуючої дійсності, гострим усвідомленням недосяжності ідеалу. Це породжує
ідентичний тип митця. І композитор_романтик і рок_музикант поєднують в собі риси,
які, здавалося б, важко узгодити в одній особі. З одного боку, митець обох культур
займає активну соціальну позицію, це _ опозиціонер_полеміст, що критично реагує
на потворні сторони дійсності. Водночас же він є аутсайдером, песимістом, котрий
єдиною сприятливою для себе формою існування бачить «втечу від дійсності». Таке
«поєднання непоєднуваного» формує свого роду модус динаміки життя, творчості,
характеру реагування на явища оточуючої дійсності: надзвичайне напруження
духовних сил, найчастіше виражене у формі пориву, змінюється інертним спадом.
Цей модус реалізується на різних рівнях: _ в житті митця (активність на початку
життєвого шляху часто супроводжується подальшими депресіями, деградацією,
суїцидом чи принаймні суїцидними настроями); _ у його творчості (усе найяскравіше
часто народжується у ранній період, внаслідок стрімкого творчого злету на початку
життя); _ в окремих творах (9).
Хронічне почуття самотності, замкненість на внутрішніх переживаннях,
негативне реагування на оточуючу дійсність _ усі ці риси відзначають і композитора_
романтика ХІХ століття і рок_музиканта ХХ століття і характеризують їх як митців_
ліриків. Обидві порівнювані культури носять яскраво виражені риси бардовості. Так,
у жанровому розмаїтті музики романтиків ясно прослідковується тенденція
наближення до єдиної моделі _ пісні під власний супровід (10). Перевага надається
262
камерній музиці, на перший план висувається п'єса_мініатюра (11) _ як вокальна, так
і інструментальна. Характерним у цьому зв'язку творчим набутком романтиків є
також редукція трьох_ або чотиричастинного сонатно_симфонічного циклу до
одночастинного, де концентрація на одній думці реалізується на рівні
монотематизму. Не менш характерним є й насичення пісенністю сонати, симфонії та
інших, менш масштабних жанрів (навіть етюду!).
Ліризм є характерною рисою і рок_музики. Даний факт не одразу впадає у вічі,
оскільки ця музика не без підстав асоціюється передусім з підвищеною гучністю
(12). Слід у цьому зв'язку нагадати, що домінантою у розумінні ліричного є,
насамперед, вираження суб'єктивних почуттів, промова «від першої особи», що
однаковою мірою характеризує як романтизм, так і рок_мистецтво. Наступна
характерна риса _ камерність _ є також завуальованою і помічається не одразу.
Незважаючи на посилену динаміками потужність звучання електроінструментів,
внаслідок чого звучання однієї бас_гітари здатне перекрити симфонічний оркестр,
рок_музика є камерною за своєю суттю. Як правило, склад групи _ три_чотири
музиканти. Слід звернути увагу також іще на одну особливість: у складі рок_групи
зазвичай є соліст_співак (front man), якому фактично й акомпанують решта
музикантів. Ця обставина, а також той факт, що тексти переважної більшості рок_
композицій написані від першої особи і часто є глибоко сповідальними за змістом (а,
отже _ ліричними), створюють у реципієнта враження, що соліст є лідером даного
колективу музикантів. Виникає ілюзія, ніби саме він генерує основну ідею твору (що
не завжди відповідає дійсності). Даний факт свідчить про надзвичайно суттєву
особливість рок_культури: її виконавська традиція виводить на перший план
особистість _ митця_лірика. Часто вокаліст рок_групи супроводжує власний спів
грою на гітарі (скрипці, флейті, трубі (13)), що остаточно ототожнює його з образом
співця_барда.
Підвищена емоційність, суб'єктивізм, сконцентрованість на внутрішніх
переживаннях зумовлюють неминучу й невпинну інерцію почуттів. Саме з цим тісно
пов'язана та однаковою мірою характерна і для романтиків і для представників рок_
культури цікавість до ситуацій та почуттів «на грані», на межі дозволеного,
нормативного, а також _ до стану зміненої свідомості. Все це тісно пов'язує означені
культурні феномени з так званою малою культурною традицією [4], [1]. Означеним
зв'язком, на наш погляд, пояснюється й велике значення для обох культур
інфернально_демонічної, а також фаустианської тематики.
На жаль, межі доповіді не дають можливості продемонструвати спорідненість
цих, по суті, молодіжних (і за своїм походженням і за світовідчуттям!) музичних
культур у всій повноті. В будь_якому випадку, навіть окреслена у загальних рисах, ця
спорідненість вказує на суттєві соціокультурні закономірності, детальне й ґрунтовне
вивчення яких _ ще попереду.
Література
1. Дайс Е. А. Русский рок и кризис отечественной культуры / Е. А. Дайс //
Нева. _ 2005. _ № 1. _ С. 201_230.
263
2.Ивлева Т. От редколлегии // Русская рок_поэзия: текст и контекст: сборник
научных трудов [ред.: Ю. В. Доманский, Т. Г. Ивлева, Е. А. Козицкая, Е. И. Суворова]
/ Т. Ивлева, Е. Козицкая, Ю. Доманский. _ Тверь, 1998. _ Вып. 1. _ С. 3_4.
3.Рыбакова Е. Л. Развитие музыкального искусства эстрады в художественной
культуре России: автореф. дис. на соискание начн. степени д_ра культурологи :
спец. 24.00.01 «Теория и история культуры» / Е. Л. Рыбакова. _ СПб., 2007. _ 43 с.
4.Яковенко И. Г. Большая и малая традиции европейской культуры: к
постановке проблемы. Статья 1 [Електронний ресурс] / И. Г. Яковенко //
Общественные науки и современность. _ 2005. _ № 4. _ С. 93. _ Режим доступу до
інформації: www.lebed.com/2006/art4592.htm.
5.Васильєва А. А. Російська рок_музика 1970_1980_х рр. як соціокультурне
явище: досвід культурологічного аналізу (Челябінськ, 1999); Васильєва Л. Л. Рок_
музика як фактор розвитку культури другої половини ХХ століття (К., 2004); Власова
Г. Б. Рок_культура _ феномен XX століття (Ростов_на_Дону, 2001); Квятковський Г. Ю.
Рок_культура як об'єкт соціологічного аналізу (Челябінськ, 1999); Мякотін Є. В. Рок_
музика. Досвід структурно_антропологічного підходу (Саратов, 2006); Набок І. Л.
Рок_культура як естетичний феномен (М., 1993); Савицька Є. А. Принципи
стилетворення в рок_музиці (на матеріалі зарубіжного хард_ и арт_року 60_70_х рр.)
(М., 1999); Сиров В. Н. Стильові метаморфози року або шлях до «третьої музики» (М.,
1998); Тугушева А. Р. Філософсько_культурологічний аспект аналізу молодіжної рок_
культури (Саратов, 2006); Чебикіна О. Є. Російська рок_поезія: прагматичний,
концептуальний та формо_змістовний аспекти (Єкатеринбург, 2007); Цапко М. С. Рок
як соціокультурний феномен (М., 1998); Чижова І. А. Рок_музика як культурно_
історичний феномен (М., 1993) та ін.
6.«Вже ні в кого не виникає сумніву, що „слово рока“ (В. Рекшан) стало в 1970_
1980_ті рр. помітним явищем не лише молодіжної субкультури, як це було прийнято
вважати раніше, але й російської культури в цілому» [2,3]. «Наприкінці XX століття не
тільки джаз, а й рок у кращих його зразках набувають рис класичності, входячи до
золотого фонду світової культури» [3,3].
7. В СРСР ситуація ускладнювалась ще й домінуванням в суспільстві фальшивої
ідеології.
8.Напрочуд характерною ілюстрацією психології романтичного митця може
слугувати прелюдія № 4 Ф. Шопена, а точніше _ її мелодичний малюнок: усю енергію,
усі сили вкладено в перший октавний злет, після якого йде довге поступове падіння,
немов в уповільненій кіноплівці. В свою чергу, фінали рок_композицій рідко можна
охарактеризувати як переможні. Скоріше це _ апофеоз хаосу з яскраво вираженим
есхатологічним забарвленням.
9.Напрочуд характерною ілюстрацією психології романтичного митця може
слугувати прелюдія № 4 Ф. Шопена, а точніше _ її мелодичний малюнок: усю енергію,
усі сили вкладено в перший октавний злет, після якого йде довге поступове падіння,
немов в уповільненій кіноплівці. В свою чергу, фінали рок_композицій рідко можна
охарактеризувати як переможні. Скоріше це _ апофеоз хаосу з яскраво вираженим
есхатологічним забарвленням.
264
10.Що, власне, і є лірикою у первозданному, античному її розумінні (спів під
супровід ліри).
11.Жанр мініатюри, як правило, не передбачає інтенсивної зміни образів
упродовж твору, а тим більше _ образної трансформації. Впродовж мініатюри
зазвичай панує якийсь один настрій, що є надзвичайно характерним для митця_
романтика. Однією з особливостей неврівноваженої, схильної до максималізму
особистості є схильність до «зацикленості» на одній емоції, id?e fix _ одержимості
почуттям (чи то є флорестанівський порив, чи евзебіївська замріяність).
12.Остання особливість, у свою чергу, вказує ще на одну рису спорідненості
двох порівнюваних культур _ культ підвищеної емоційності.
13. Ян Андерсен (група «Джетро Тал»); Олег Скрипка (група «ВВ»).__
продолжение
--PAGE_BREAK--