Заходи по профілактицібродяжництва та бездоглядності cеред неповнолітніх
Вступ
Актуальністьтеми. Розбудова України, як демократичної правової держави, потребуєретельного аналізу законодавства як важливої умови забезпечення прав і свободлюдини. Особливо це стосується найбільш вразливої категорії нашого населення — дітей.
Нанашу думку, найсерйознішоюпроблемою у сфері захисту прав дитини в Україні на сьогодні є дитяча бездоглядність та безпритульність. Дана проблема в Україні маємісце вже досить давно. Політика держави щодо соціального захисту безпритульнихдітей ґрунтується на положеннях законів України «Про органи і служби усправах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995 р., «Про соціальну роботу здітьми та молоддю»від 21.06.2001 р., «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р [9, с. 213].
Незахищеноюкатегорією у будь-якій країні є діти,- члени сімей, що потребують допомоги від суспільства увирішенні своїх проблем. Більшість таких сімей, як правило, перебувають ускладному матеріальному, психологічному, емоційному становищі. Не бажаючипримиритися з реальністю, діти йдуть з рідних домівок. У значної частини з нихфактично немає рідних сімей, оскільки батьки зловживають алкоголем або перебувають у місцяхпозбавлення волі. Діти змушенні проживати у чужих людей, у сім’ях родичів, воточенні інших дітей, навокзалі, залишених будівлях тощо.
За останніх 10- 15 років кількість дітей, які більшу частину часу, в тому числі й нічного,перебувають на вулиці, значно збільшилась. З’явилася нова категорія дітей, яких звичноназивають “діти вулиці". У державних закладах про них говорять як пробезпритульних соціальних сиріт, позбавлених батьківської опіки.
У ЗаконіУкраїни «Проохорону дитинства»(2001 р.) визначені поняття “безпритульна дитина”, “дитина-сирота”. Відповідно доЗагальних положень Закону дитина — сирота – це дитина, в якої померли чизагинули батьки; безпритульні діти — діти, які були покинуті батьками, самі залишилисім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місцяпроживання.
Останнімчасом в Україні спостерігається стрімке збільшення кількості дітей, позбавленихбатьківського піклування. Із 80 тисяч дітей-сиріт позбавлених батьківськоїопіки, лише близько 7 % — біологічні, тобто реально не мають батьків. Решта — діти, котрі сталисиротами при живих батьках. Частина таких дітей іде жити на “вулицю”, і вулицястає дляних домівкою.
Якповідомив Радіо Свобода Міністр сім'ї, молоді та спорту України Юрій Павленко за9 місяців 2009 р. працівники соціальних служб виявили 17 тис. таких дітей, апопереднього року їх було 25 тисяч, тобто на третину більше. Таким чином,виникає запитання — Чи справді проблема безпритульних дітей стала менш гострою? Що їхтягне у підворіття? Як вирішити проблему безпритульності дітей? [29].
Гостропосталанеобхідність надання соціальної допомоги таким дітям, що дозволить їм повернутися (приможливості та доцільності) до рідної сім’ї, знайти інше постійне місцепроживання (інтернат, опіку прийомну сім’ю), розпочати повноцінне самостійнежиття[27, с. 39].
Аналіздосліджень даної проблеми. Проблемам боротьби із бездоглядністю табезпритульністю присвячені праці таких українських дослідників як:Антонова-Турченко О., Артамонова А., Бех І., Волинець Л., Довженко В., ЄременкоГ., Заїки В., Каріни Н., Максименко С., Московки М., Науменко Г., Палія О.,Панка В., Петращук О., Святненко Г., Січкар О., Якубової Ю. та інших. Зазначенівчені в своїх дослідженнях висвітлюють проблеми бездоглядних та безпритульнихдітей, підкреслюють складність процесу їх ресоціалізації. Проте у вказанихпрацях так і не вироблено єдиних підходів щодо вирішення даної проблеми.
Постановка мети. В центрі нашого дослідження постало питання вироблення шляхів практичноговирішення проблем цієї категорії в сучасних умовах. Чому при постійномупіклуванні держави, роботі громадських організацій, кількість бездоглядних табезпритульнихдітей невпинно зростає? Метою роботи стало виявлення факторів, які заважаютьефективному подоланню бродяжництва неповнолітніх, — цього ганебного для України, якапроголосила себе соціальною державою, явища. Тому завданнями, які спрямовані надосягнення цієї мети стали:
- визначення категорії „дітей вулиць” з точки зору законодавчихактів держави та міжнародних нормативно-правових актів та оцінка ролівідповідних державних структур в вирішенні їх питань;
- аналіз проблем, які притаманні категорії бездоглядних та безпритульнихдітей;
- визначення факторів, які призводять до формування цієї групи,бродягування неповнолітніх;
- характеристика шляхів, якими державні структури намагаютьсяподолати явище соціального сирітства;
- виявлення тенденцій розвитку системи боротьби з безпритульністю україні, а також формування та характеристика заходів по профілактицібродяжництва та бездоглядності cеред неповнолітніх.
Заходи попрофілактиці бродяжництва та бездоглядності cереднеповнолітніх
У 90-х роках минулого століттядля вирішенняданої проблеми в Україні діяла система державних і недержавних притулків.Однак, більшість із них є закладами закритого типу, куди діти підліткового вікудобровільно звертаються.
Завизначенням ЮНІСЕФ, “діти вулиці” — це неповнолітні, для яких вулиця сталапостійним місцем перебування. Безперечно, дане визначення не охоплює великукількість дітей, які з різних причин опинилися на вулиці. Адже є й такі, котрімають домівку, батьків або близьких людей. Паралельно у вжитку використовуютьще й такі двапоняття як “діти, які працюють на вулиці” і “діти, які живуть на вулиціразом зі своєю сім’єю” [6, с. 135].
Завизначенням Дитячого Фонду Об’єднаних Націй до “'дітей вулиці” належать:
• діти, якіне спілкуються зі своїми сім’ями, живуть у тимчасових помешканнях (покинутихбудинках тощо) або не мають взагалі постійного житла і ночують у нових місцях; їхніми першочерговимипотребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти);
• діти, якіпідтримують контакт з сім’єю, але через перенаселення житла, експлуатацію тарізні види насилля (сексуальне, психічне) проводять більшу частину дня, а інодій ночі на вулиці (бездоглядні діти) [22, с. 89];
• діти —вихованці будинків інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них іперебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави).
Нанашу думку, збільшеннякількості “дітей вулиці”, в першу чергу, зумовлене динамікою сімейного життя.Як зазначається у доповіді ЮНІСЕФ Незалежної комісії з гуманітарних питань ООН у1990 році: “Дитина потрапляє на вулицю через те, що її сім’я переживає кризу, іякщо ще не розпалася, то перебуває на межі розпаду”.
Результатидосліджень Державного інституту проблем сім’ї та молоді, проведених назамовлення Державного центру соціальних служб для молоді у 2002 році показали,що до “дітей вулиці” в Україні слід віднести наступні групи неповнолітніх:
•безпритульні діти — діти, які не мають постійного місця проживання через втратубатьків, асоціальну поведінку дорослих у сім’ї; діти, котрих вигнали з домубатьки;
• бездогляднідіти — діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати навулиці більшу частина дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьківабо опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявностіпсихічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до вихованнядітей;
•діти-втікачі з навчально-виховних закладів — діти, яких не влаштовують умовижиття й виховання у цих закладах, які зазнали психологічного, фізичного абосексуального насилля у закладах інтернатного типу або притулках [19, с. 45];
— діти-втікачі із зовні благополучних сімей — діти з високим рівнемконфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічномуй особистісному розвитку;
— діти, якіза своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці;
— діти,позбавлені систематичної батьківської турботи, аутсайдери шкільних колективів;
— діти зяскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільногопроведення часу [5, с. 48].
В Україні досьогодні не існує вичерпного визначення цієї категорії дітей, тому “дітейвулиці” розглядають як неструктурований об’єкт: до нього належать діти, якізалишилися без батьківської опіки й визначеного проживання; діти, які маютьсім'ю, але тимчасово втратили з нею зв’язки; мають дім і сім’ю, але перебуваютьпротягом дня на вулиці; які заробляють кошти жебракуванням і крадіжками;схильні до бродяжництва та інших видів асоціальної поведінки. Без сумніву, урізних категорій дітей існує і різна мотивація виходу на вулицю.
Враховуючибагатоваріантність шляхів виходу дітей на вулицю, можна виокремити такі спцифічніознаки дітей вулиці:
1) головноюознакою, за якою дитину можна віднести до “дітей вулиці" є та, що більшучастину часу вони проводять саме там;
2) «дітивулиці» — діти, які офіційно не визнані, як такі, що позбавлені батьківської опіки, алефактично можуть бути визнані соціальними сиротами, оскільки батьки з певнихпричин не займались належним їх вихованням. Поняття “діти вулиці” об’єднує всобі безпритульних і бездоглядних дітей.
Починаючи з1997 року, в Україні проводився ряд досліджень визначення основних характеристик“дітей вулиці”, з’ясування їх стилю життя й потреб, які засвідчили, що:
•більшість “дітей вулиці” — діти підліткового віку;
• хлопчиківна вулиці більше, ніж дівчаток;
• більшістьпідлітків виховується у багатодітних сім’ях;
• надто часто“діти вулиці” проживають у нетипових для України сім’ях: без батьків або тількибез матері чи без батька;
• середбатьків таких дітей нерідко зустрічаються освідчені люди, які маютьпостійну роботу;
• значначастина “дітей вулиці” мають проблеми з найближчими родичами;
• великий вплив на прискоренняпроцесу переходу дитини до такого статусу має низьке матеріальне становищесім’ї;
• значначастина “дітей вулиці” заробляють гроші самостійно, причому дуже часто “робота”дає гарні прибутки, але є асоціальною: крадіжки, жебракування, наданнясексуальних послуг та ін.;
• “дітивулиці” часто зазнають експлуатації й насилля з боку ровесників і дорослих навулиці та вдома;
• дітинерегулярно харчуються, часто голодують [13, с. 18 — 22];
• “дітивулиці” вживають алкоголь, наркотики, палять цигарки [1, с. 36].
Привиробленні механізмів подолання дитячої безпритульності ми звернутись доміжнародного досвіду та до досвіду інших країн у вирішенні даної проблеми [2, с.56].
У міжнародному аспекті ідея прав дитини розвивалася поступовопротягом багатьох сторіч. Але активізувався цей процес тільки в XIX ст., колиотримала розвиток концепція захисту дітей.
Вперше міжнародну стурбованість положенням дітей було висловлено уЖеневській декларації 1923 р., спрямованій на створення умов, що забезпечуютьнормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу,належне виховання, захист [7, с. 213].
Важливим документом щодо захисту дітей стала прийнята 10 грудня1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини. У ній впершезафіксовані основи захисту прав дітей. Свій розвиток Декларація отримала впактах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення їхосновних соціальних потреб.
Генеральна Асамблея ООН 20 листопада 1959 р. прийняла Деклараціюправ дитини – документ, що регулює становище дитини в сучасному суспільстві.Декларація складається з 10 принципів, якими проголошується, що дитині,незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бутизабезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їйрозвиватися фізично, розумово, морально, духовно. У соціальному відношеннівисунуто вимоги щодо створення умов для здорової і нормальної життєдіяльностідитини, гарантування її свободи й гідності. Дитина повинна бути першою середтих, хто одержує захист і допомогу, а також захищеною від усіх форм недбалогоставлення до неї.
Нанашу думку, центральнемісце серед цих документів посідає Конвенція про права дитини, прийнятаГенеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. і ратифікована Верховною РадоюУкраїнської РСР 27 лютого 1991 року.
Міжнароднадекларація по забезпеченню виживання, захисту розвитку дітей, яка прийнята наВсесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей, що відбувалася вОрганізації Об’єднаних Націй у м. Нью Йорку 30 вересня 1990 року, проголошуєпріоритетність проблем дитини у суспільстві. Таке рішення представників усьогосвіту — керівників 190 держав, у тому числі й України, зобов’язало: “Полегшитискрутний стан мільйонів дітей, які проживають в особливо важких умовах, таких, як сиротита бездоглядні діти, діти робітників-мігрантів і жертви стихійних лих такатастроф, викликаних діяльністю людини, діти-інваліди, діти, які піддалисяжорстокому поводженню, що проживають в несприятливих соціальних умовах іпідлягають експлуатації” [15, с. 131].
Конвенція проправа дитини, яка прийнята та відкрита для підписання й ратифікації резолюцією44/25 Генеральної Асамблеї ООН 19 листопада 1989 року, в Україні набрала чинності27 вересня 1991 року логічно і адекватно розвиває ці положення. Базуючись наідеї першочерговості загальнолюдських цінностей, всебічного розвиткуособистості, Конвенція визнає пріоритет інтересів дитини в суспільстві,наголошує на неприпустимості дискримінації, будь-яких ознак чи мотивів і,насамперед, на необхідності піклування державою і суспільством, а такожособливої турботи про соціально незахищених дітей: сиріт, інвалідів, біженців,правопорушників.
У цьомудокументі акцентується увага на тому, що дитина, тимчасово або постійнопозбавлена сімейного оточення, не повинна залишитися у такому оточенні, маєправо на особливий захист та допомогу з боку держави (ст. 20).
ВизнанняУкраїною Конвенції ООН про права дитини, її основних вимог у національномузаконодавстві України зумовило посилення уваги громадськості до дітей, якітимчасово або постійно позбавлені сімейного оточення [16, с. 105].
Сьогодні унашій державі законодавче вирішення захисту прав дітей- сиріт і дітей,позбавлених батьківської опіки, базується на положеннях ст. 52 КонституціїУкраїни: “Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківськоїопіки, покладається на державу” [14, с. 141].
Базові положеннящодо влаштування дітей, котрі з певних причин можуть виховуватися у власнійродині (смерті батьків, позбавлення батьківських прав чи засудження батьків,асоціальні умови виховання в рідній родині і т. д.), викладені у Сімейному Кодексі України, прийнятому 10січня 2002 року.
Законодавчимдокументом, що містить основні положення щодо захисту прав дітей, є ЗаконУкраїни “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. Законом визначені основні положення щодостворення і забезпечення оптимальних умов для розвитку дітей-сиріт і дітей,позбавлених батьківської опіки. Зокрема, безпритульні діти влаштовуютьсятимчасово до притулків для неповнолітніх, у яких створюються умови длясоціальної адаптації, ведеться підготовка до повернення у рідні сім’ї або до передачіпід опіку (піклування). Контроль за умовами виховання і проживання дітей-сиріті дітей, позбавлених батьківського піклування у родинах опікунів(піклувальників), усиновителів, у дитячих будинках сімейного типу, у прийомнихсім’ях покладається на органи опіки й піклування чи інші спеціальноуповноважені органи [4, с. 128].
Основнимнормативним актом у роботі з безпритульними дітьми на сьогоднішній день є ЗаконУкраїни «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульнихдітей», який набрав чинності з 1 січня 2006 року. Цей Закон визначає загальнізасади соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей, забезпечуєправове регулювання відносин у суспільстві, які спрямовані на реалізаціюбездомними громадянами і безпритульними дітьми прав і свобод, передбаченихКонституцією України та чинним законодавством, створює умови для діяльностігромадських та благодійних організацій, що працюють у сфері соціального захистунаселення. Відповідно до Закону безпритульними дітьми є діти, які буливимушені залишити або самі залишили сім'ю чи дитячі заклади, де вонивиховувались, і не мають певного місця проживання. З метою подолання дитячоїбезпритульності і бездоглядності, запобігання соціальному сирітству, створеннюумов для всебічного розвитку та виховання дітей Кабінет Міністрів Українизатвердив Програму подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на2006-2010 роки. Основними заходами Програми є удосконалення нормативно-правовоїбази, зокрема, внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо правовоговрегулювання питань соціального захисту дітей та запобігання бездоглядності,зокрема у частині посилення відповідальності батьків або осіб, що їх замінюютьза неналежне виховання дітей, порушення їх прав, жорстоке поводження з ними, залученнядо жебракування, проведення експертизи законодавства з питань дитинства [10, с. 354].
В країнахЄвропи поняття дитячої безпритульності розуміється по різному. Зокрема, це поняття включає в себе не лише дітей, щоне мають постійного житла. Так, в Бельгії розрізняють три групи «дітейвулиці»: «діти вулиці» протягом більшої частини дня, які жебракують, працюютьна вулиці, прогулюють школу; діти, які втекли з дому; псевдопостійні «дітивулиці», що живуть вдома, але вулиця є середовищем їх постійного місцеперебування.
У Швеціїдітей, що не контактують з батьками, проводять більшість часу в тимчасовихприміщеннях та на вулицях, називають «покинутими» [3, с. 27]. Молодіжна політика цієїкраїни є елементом добре знаної «шведської моделі» економічного розвитку.Вона базується на пріоритеті молоді в різних галузях державної діяльності.
В Італіїстосовно дитячої безпритульності вживається термін «неповнолітні групиризику».
УВеликобританії осіб вулиці в залежності від віку називають: «юнівтікачі» – діти до 18 років, які пішли з дому чи виховної установи;«молоді бездомні» – особи, які не мають роботи та постійного місцяпроживання; «ті, що сплять на вулиці» – підлітки та молодь, які немають постійного притулку та ночують під мостами та в місцях різних вуличнихбудівель.
Виходячи здосвіду демократичних країн, способом подолання проблеми дитячої безпритульності можебути об'єднання всіх існуючих соціальних програм для безпритульних дітей тастворення єдиного державного інституту, що буде опікуватись дітьми.
Один зваріантів вирішення цієї проблеми є запровадження уповноваженого з прав дітей (омбудсмена). Світовий досвід знаєприклади діяльності таких омбудсменів у США, Російській Федерації (нарегіональному та місцевому рівнях), Норвегії, Гватемалі, Перу, Канаді, Іспаніїта ряді інших країн [25, с. 36].
Дитячіомбудсмени створюються відповідно до чотирьох основних моделей. Омбудсменипершої групи запроваджуються спеціальними законами, які приймаються парламентом(Норвегія, Швеція, Ісландія, Гватемала, Перу, Коста-Ріка, Колумбія, Люксембургта ін.). Омбудсмени другої групи створюються згідно із законодавством проохорону дитинства (Нова Зеландія, провінція Онтаріо (Канада) та ін.).Омбудсмени третьої групи існують у рамках відповідних державних органів(Ізраїль, Австрія, Іспанія, Данія та ін.), четвертої — у рамках неурядовихорганізацій, під егідою яких вони і працюють.
Необхідністьіснування омбудсмена зумовлюється щонайменше трьома причинами: по-перше, діти всилу особливостей психічного і фізичного розвитку вимагають особливого підходу;по-друге, в силу відсутності життєвого досвіду і в певній мірі залежногостановища вони не завжди самостійно можуть захистити свої права і законніінтереси; по-третє, благополуччя та нормальний розвиток дітей визначаютьмайбутнє будь-якої країни. Дитячий омбудсмен покликаний домагатися не тількидодержання законодавчо закріплених прав дітей, але й розширення і більш повногодотримання батьками своїх обов'язків перед дітьми.
Діяльністьдитячих омбудсменів зосереджена виключно на питаннях забезпечення прав дитини.Функції та повноваження цих спеціалізованих омбудсменів у різних країнах різні.Наприклад, омбудсмен Швеції повинен відстоювати потреби, права та інтересидітей і молоді та забезпечувати виконання Швецією взятих на себе зобов'язаньвідповідно до Конвенції ООН про права дитини.
ОмбудсменГватемали уповноважений вести просвітницьку роботу в галузі прав дитини,розслідувати випадки їх порушень, контролювати діяльність державних установ, щонадають послуги дітям, та стежити за тим, щоб національне законодавство несуперечило Конвенції про права дитини.
Дитячомуомбудсменові Норвегії доручено сприяти захисту дітей і представляти їх інтересиперед органами державної влади чи керівництвом приватних компаній і організаційта стежити за умовами, в яких зростають і розвиваються діти.
В Ісландіїслужба омбудсмена зобов'язана полегшити долю дітей, а також стояти на сторожіїх прав, інтересів, потреб. Вона може проводити розслідування дій організаційчи їх службовців, які заподіюють шкоду правам дитини.
Комісар зправ дитини Нової Зеландії розглядає скарги дітей на порушення їх прав, а такожздійснює моніторинг і дає оцінку дотримання національного закону про дітей,молодь, сім'ю. Комісар має право і зобов'язаний сприяти розробленню політики ірозвитку послуг, спрямованих забезпечити благополуччя дітей і підвищитипоінформованість суспільства з питань охорони прав дітей.
ЗавданняКомісії з прав дітей Німеччини полягає у тому, щоб представляти інтереси дітейяк у парламенті, так і за його межами, вносити пропозиції щодо політики у сферізахисту інтересів дітей та сприяти парламенту у визначенні пріоритетів йогороботи у цьому напрямі.
Службадитячого омбудсмена Фінляндії утворена з метою дати молодим людям можливістьодержувати у нього інформацію, консультації з правових питань та, принеобхідності, залучати омбудсмена як представника неповнолітнього при розглядіу суді його справи.
Дуже цікавийта вартий уваги правовий статус омбудсменів з прав дітей у РосійськійФедерації, яка детально вивчила світовий досвід функціонування дитячихомбудсменів та заснувала на регіональному і місцевому рівнях різні моделі цьогоінституту.
Підставоюзапровадження в Росії омбудсмена із захисту прав дитини стало прийняттяпарламентом РФ федерального закону «Про основні гарантії прав дитини вРосійській Федерації» та прийняте Міністерством праці Російської Федераціїспільно з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) рішення щодо організації і підтримкипілотного проекту з введення інституту Уповноваженого з прав дитини в ряді найбільшефективно діючих в інтересах дітей регіонів. Метою запровадження омбудсмена іззахисту прав дітей в ряді регіонів Росії є сприяння пріоритетності політикищодо дітей та підлітків, підвищення організаційного рівня виконанняфедеральних, регіональних і місцевих законів та інших нормативних актів,публічно-правова інформаційна діяльність у сфері прав дитини. Основнимизавданнями Уповноваженого з прав дитини є забезпечення гарантій державногозахисту прав і свобод дитини; розвиток і доповнення існуючих форм і засобівзахисту прав дитини; координація діяльності державних органів і громадськихорганізацій в цій сфері; всебічне сприяння відновленню порушених прав дитини;формування єдиного підходу до політики охорони прав дітей; підготовкапропозицій з удосконалення федерального, регіонального та місцевогозаконодавства з прав дитини і приведення його у відповідність з міжнароднимистандартами [23,с. 95].
Вирішенняпроблеми дитячої безпритульності в Україні є головним обов’язком держави,основними напрямами правової політики якої мають стати подальше реформуваннясистеми нормативно-правового забезпечення захисту цієї категорії суспільства тазначне підвищення рівня правової освіти і правового виховання дітей і молоді,що стане запорукою позитивних зрушень у цій сфері в найближчому майбутньому.
Реальнаситуація в Україні свідчить, що проблема “дітей вулиці” з’явилася не вчора, алеза різних умов вона розвивалася по-різному. Іноді навіть важко пояснити, щоспонукає дитину залишити родину, школу, близьких людей і йти на вулицю. Проте,сьогодні можна стверджувати, що існує ряд факторів, які, в основному,дозволяють зрозуміти, чому все частіше діти обирають такий ненадійний і частонебезпечний спосіб життя.
Як відзначається у матеріалах ЮНІСЕФ,феномен вуличних дітей є симптомом надзвичайного соціального й економічногонеблагополуччя в країні, а потім і в сім’ї.
Наоснові дослідження даноїї соціальної проблеми ми виділяємо ряд соціально-економічнихумов появи ”дітей вулиці”:
• погіршенняматеріального становища значної частини населення України;
• збільшеннянезайнятих дітей та підлітків;
• економічна експлуатація дорослимидитячої праці (залучення до жебракування, крадіжок, ін. злочинів таадміністративних правопорушень);
• послабленнявідповідальності батьків за утримання і виховання дітей;
• загостреннярозбіжностей і конфліктів між батьками та дітьми [24, с. 170];
• ослабленняроботи з організації дозвілля дітей за місцем їхнього проживання і навчання;
• негативнітенденції у засобах масової інформації, пропаганда насильства [18, с. 102].
Соціально–правовимипричинами відмежуваннядітей від сім’ї є:
— безробіттяобох чи одного з батьків [12, с. 8-9];
— відсутністьпостійного місця роботи батьків чи залучення їх до так званого “човниковогобізнесу”:
— відсутність постійногожитла;
— розлучення батьків;
— асоціальний спосіб життяодного чи обох батьків;
— примус дітей дорослимичленами родини до жебракування;
— злочинні дії батьків;
— різноманітні форми насильства, спрямовані і на дітей;
— раннє або позашлюбнематеринство;
— неповна родина;
— новостворені родини [17, с. 95].
Аналіздокументів про роботу окремих міністерств і відомств із даною категорієюмолоді, і “дітей вулиці”, дозволив виокремити певні аспекти діяльностідержавних структур щодо соціальної допомоги підліткам. Управління гуманітарної освіти і виховної роботи Міністерства освіти і науки України виконує певні функції щодо профілактики бездоглядності:
• виявленнядітей, які залишилися без опіки батьків та їх розміщення у навчально-виховнихзакладах;
• здійснення контролю завідвідуванням такими дітьми навчально-виховних, загальноосвітніх закладів.
Міністерствоосвіти та науки України розробило систему інформування потенційних усиновителів,опікунів і піклувальників. Крім того, Міністерство постійно працює надмеханізмом повернення дітей шкільного віку до навчання, які з різних причинпокинули школу[11, с. 13].
Міністерствоохорони здоров’я України в основному надає медичну допомогу дітям, в тому числі“дітям вулиці”. Це стосується саме тих дітей, які вилучені з вуличногосередовища правозахисними органами. Перш, ніж потрапити до навчального закладу,вони направляються у стаціонарні відділення лікарень для повного медичногообстеження, де, при потребі, отримують необхідну медичну допомогу.
Неабиякуроль відіграє і Державний комітет у справах сім’ї та молоді, а саме:
• виявляєможливості та створює умови для альтернативних форм сімейної опіки: дитячихбудинків сімейного типу;
• здійснюєпрофілактичні заходи щодо безпритульності та правопорушень серед дітей, їхнюсоціальну реабілітацію;
• розробляєдокументи, що складають основу Концепцій, законів.
Державнийцентр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді взяв на себе функціюкоординатора роботи обласних, міських та районних центрів служб для сім’ї,дітей та молоді щодо надання юридичної, психологічної і соціальної допомоги“дітям вулиці”. Основна увага приділяється створенню центрів по роботі з“дітьми вулиці”, дітьми-сиротами, «Телефону довіри», консультативнихпунктів [8, с. 211].
Кримінальноюміліцією у справах дітей Міністерства внутрішніх справ України, районнимивідділеннями кримінальної міліції у справах дітей проводиться практична роботаз “дітьми вулиці”. Зокрема, це:
• пошук іповернення до постійного місця проживання неповнолітніх, які залишили сім’ю (увипадку можливості повернення туди);
• виявленнядорослих осіб, які “втягують” неповнолітніх у злочинні дії, проституцію,наркоманію, пияцтво, жебракування;
• притягненнядо відповідальності батьків за невиконання своєї соціально-виховної функціїстосовно дітей.
Служба усправах дітей основним своїм завданням щодо захисту прав дітей бачить налагодженнядіяльності між міністерствами та відомствами з питань проведення заходів щодопрофілактики бездоглядності серед дітей та підлітків [26, с. 24].
Протене зважаючина низку державних програм, розрахованих на соціальний захист неповнолітніх,кількість дітей, житлом яких стала вулиця, не зменшується. Щодня в нашійдержаві до органів внутрішніх справ доставляється майже 60 такихпідлітків. На жаль, сьогодні в Україні немає достовірної інформації прокількість неповнолітніх, які проживають в кризових для цивілізованогосуспільства умовах. В той же час, у засобах масової інформації фігурують різнідані — від 20 тисяч до одного мільйона дітей. Однак навіть нижча цифра турбує своєюмасштабністю [21, с. 6].
Натеренах безпритульними та бездоглядними стають діти батьків, які не маютьпевного місця проживання (бомжів, біженців), діти жінок, які займаютьсяпроституцією. Вони активно мігрують з регіону в регіон, як правило з сільськоїмісцевості у великі міста. Найбільша їх кількість з Закарпатської та Донецькоїобластей, Автономної Республіки Крим. Зокрема в м. Івано–Франківську сьогодніперед нами гостро постала проблема: «Що ж робити з дітьми ромської національності,які перенасичили вокзал та привокзальну площу міста?» Можливо найбільш дієвимбуло б транспортування в супроводженні працівників лінійного відділу міліції такихдітей до дитячих притулків Закарпатської області, звідки діти прибувають, такийзахід власне повинен би дати позитивні результати через певний проміжок часу. Вконтексті вирішення цієї проблеми чи не найважливішим аспектом є тіснаспівпраця працівників лінійного відділу міліції та патрульно–постової службиміліції, які здійснюють патрулювання привокзальної площі міста.
Дляконсолідованішої боротьби з явищами бездоглядності та безпритульності серед неповнолітніхособливо хотілося б орієнтувати на ефективнішу взаємодію закладів освіти танауки, медичних закладів та правоохоронних органів [28, с. 17].
Хочетьсязвернути увагу на необхідністьудосконаленнячинногозаконодавства стосовно дітей в Україні, а саме:
- необхідно здійснити експертизу законодавства з питань дитинства щодоприведення формулювань, визначень до єдиного понятійного апарату;
- вдосконалитинормативно-правові акти стосовно створення прийомних сімей, тимчасовогоперебування дітей, батьки яких виїхали на сезонні чи тимчасові роботи за межі країни;
- розробитипроект законодавчих засад для введення інституту Уповноваженого з прав дитини. В областях;
- вийти з пропозицією включення у переписний лист наступних графщодо перепису населення України з метою точного обліку кількості різних типівсімей, побудованих на врахуванні основи сімейних відносин, таке запитання: “Уяких родинних відносинах із батьком (матір’ю) перебуває дитина”, передбачившитакі варіанти відповідей:
а) кровноїспорідненості;
б)усиновлення двома батьками;
в)усиновлення одним із батьків у повторному шлюбі;
г) увідносинах прийомного батька (матері) без усиновлення;
д) опіки (піклування).
Потрібнотакож на муніципальному рівні покращити роботу з сім’ями в таких напрямах:
— розробитиміську програму підтримки багатодітних та малозабезпечених сімей; стимулюватигромадські ініціативи допомоги;
— розробитимеханізм соціального супроводу неблагополучних сімей без згоди батьків з оглядуна виключну значущість цих заходів для профілактики дитячої бездоглядності табезпритульності у разі наявності висновку про його доцільність;
— розвиватислужби підтримки сім'ї;
— черезмережу дошкільних та шкільних закладів реалізовувати програми вихованнябатьків, спрямовані на підвищення педагогічної компетентності батьків, щодопомагало б їм краще розуміти своїх дітей, налагоджувати довірливі стосунки, атакож дозволило б підвищити обізнаність щодо батьківських обов'язків. Провідноюформою такої освіти мають стати групові семінари та індивідуальні консультації,які проводитимуть психологи і соціальні педагоги.
Нанашу думку, в контексті вдосконалення системи соціального захисту дітей необхідно:
— залучити дітей-сиріт,дітей, позбавленихбатьківського піклування, з багатодітних, неповних, малозабезпечених танеблагополучних сімей до занять у гуртках, клубах, об'єднаннях за інтересами,спортивних секціях позашкільних закладів, закладів культури, спорту. Розглянутипитання щодо встановлення квот місць для занять у цих закладах зазначенихкатегорій дітей безкоштовно;
— встановитисоціально-педагогічний патронаж та соціальний супровід над бездоглядними дітьми(які бродяжать, жебракують, не навчаються), батьки яких виїхали за межі країни;
— внести в міську програмузаходи щодо забезпечення належного рівня медичної допомоги за найвищимистандартами, які реально може забезпечити міська влада;
— розробити механізм контролюза використанням батьками адресних соціальних виплат на утримання дітей;
— розробити пропозиції тавинести на засідання виконавчого комітету відповідне рішення щодо заборонироздрібної торгівлі слабоалкогольними напоями в приміщеннях і на територіїнавчальних закладів та установ охорони здоров’я, спеціалізованих торговельнихпідприємств, які здійснюють торгівлю товарами дитячого асортименту таспортивними товарами, а також в місцях проведення дитячих спортивних змаганьможе запобігти вчинення правопорушень у стані алкогольного сп’яніння неповнолітніми;
— створитикомісію у складі представників громадських організацій для перевірки дотриманнясуб’єктами підприємницької діяльності чинного законодавства України щодопродажу неповнолітнім алкогольних, слабоалкогольних напоїв та тютюновихвиробів;
— здійснюватипревентивну просвітницьку діяльність в освітніх закладах з метою формуваннявідповідального ставлення юнаків і дівчат до шлюбно-сімейних відносин,формування якостей відповідального батьківства в молодій сім’ї, недопущенняраннього батьківства як соціально-психологічного феномену; передбачивши взв’язку з цим введення у старших класах факультативів “Етика і психологіясімейного життя”;
— активізуватироботу з метою виявлення, документування і притягнення до відповідальностідорослих осіб, котрі втягують дітей у злочинну діяльність, вчиняють насильствоу сім’ї;
— визначитизаклад соціального захисту на території міста для тимчасового влаштування дітейвіком від народження до трьох років, які опинилися в складних життєвихобставинах, та потребують вилучення з сім’ї, розробити відповідний механізм;
— звернути увагу на потребупідготовки вихованців інтернатних закладів, в яких діти перебувають на повномудержавному утриманні, до навичок самообслуговування та подальшого самостійногожиття.
Зметою розвитку мережі закладівсоціального захисту дітей, удосконалення їх роботи, на наш погляд, доцільно:
— вивчити питаннядоцільності відкриття центру медико-соціальної реабілітації неповнолітніх,хворих на наркоманію та алкоголізм, а також соціального гуртожитку для осіб ізчисла дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
— опрацюватипитання створення в місті центрів денного перебування з метою забезпеченнянагальних потреб бездоглядних дітей в їжі, первинній медичній допомозі,особистій гігієні тощо; в загальноосвітніх навчальних закладах класів для дітейз пізнавальною функцією;
— сприяти розвитку мережінедержавних притулків;
— налагодити співпрацю згромадськими організаціями, реалізовуючи з ними спільні проекти в інтересахдітей;
— створитив школах міст окремі класи для дітей із некерованою поведінкою, гіперактивнихдітей із метою корекції педагогічних знань та соціальної адаптації дитини;
Щодопокращення наукового супроводу та інформаційно-методичного забезпечення, на нашу думку,необхідним є:
— стимулюватинауково-практичний пошук ефективних механізмів подолання явища бездоглядності ібезпритульності дітей, організацію наукових досліджень та моніторингу іззазначеної проблеми;
— розробити системуіндивідуального комплексного супроводу кожної дитини, яка потрапила в складнужиттєву ситуацію, контролю за її розвитком у державному чи недержавномузакладі, в прийомній сім’ї чи сім’ї опікунів;
— напрацюватинормативно-правові документи, дія яких була б спрямована на покращеннямедичного обслуговування дітей, надання освітніх та виховних послуг, доступнихдля кожної дитини, соціального захисту конкретної дитини від насильства тапорушення прав;
— ввести в навчальніпрограми з підготовки соціальних педагогів університетів спецкурси щодосоціально-правового захисту бездоглядних та безпритульних дітей;
— широкоінформувати населення про наявність та координати закладів соціального захистубездоглядних і безпритульних дітей: притулків для дітей, центрівсоціально-психологічної реабілітації дітей та інших закладів соціальногозахисту дітей;
— вживати заходи щодо ЗМІ, які порушують чиннезаконодавство щодо захисту особистісних цінностей та суспільної моралі;
— розробитисоціальну рекламу щодо ознайомлення громадськості міста з роботою службдопомоги дітям, розмістити її на банерах, в транспорті, закладах торгівлі тощо;
— напрацювати пропозиції щодоорганізації роботи з особами, які прибули з іноземних держав та не мають правана працю в Україні;
— вивчити досвід танапрацювати пропозиції протидії росту потоку бродягуючих та жебракуючих дітей ромськоїнаціональності в місто;
— підвищитирівень поінформованості населення міста про завдання та особливості діяльностівсіх державних, громадських та благодійних організацій, які займаютьсяпроблемами безпритульності та бездоглядності дітей, довести до свідомостікожного мешканця, яким чином він може особисто допомогти дітям, обділенимбатьківською турботою та суспільною увагою;
— вивчити питання простворення на базі місцевих телерадіокомпаній незалежного дитячого медіа-центрудля проведення дитячих радіопрограм;
— налагодитиспівпрацю з судовою гілкою влади щодо прийняття судових рішень по кримінальнихта цивільних справах, де однією зі сторін є дитина чи неповнолітній.
Мивважаємо, що необхідним є і належне кадрове забезпечення, яке передбачає:
— запровадження посад соціальнихпрацівників та спорт інструкторів при сільських радах на території міських рад для роботи з сім'ями,дітьми, молоддю;
— підвищеннярівня професійної підготовки спеціалістів, що працюють з бездоглядними чибезпритульними дітьми. Забезпечити підготовку та перепідготовку спеціалістів відповіднихслужб за новими технологіями та з урахуванням досвіду роботи як державних, такі недержавних організацій;
— запровадження посади уповноважених зправ дитини на місцях. Активніше залучати до роботи волонтерів;
— поліпшення матеріального, технічного та транспортного забезпечення служб, щоопікуються бездоглядними та безпритульними дітьми;
— посиленняконтролю за повним охопленням дітей шкільного віку навчанням, персональнимобліком дітей, які з різних причин не відвідують загальноосвітні навчальнізаклади, забезпечувати їх подальше ефективне влаштування, реабілітацію,лікування та навчання.
— забезпеченнящомісячного взаємоінформування між зацікавленими структурами щодо дітей, які ненавчаються, скоїли злочини, правопорушення, затримані за вживання наркотичнихречовин, алкогольних напоїв, бродяжництво, жебракування, звільнених із закладівсоціальної реабілітації, з місць позбавлення волі;
— удосконалення механізму державного управління і контролю за виконанням положеньКонвенції ООН про права дитини, законодавчих актів України;
- внестивідповідні зміни до законодавства з метою посилення відповідальності батьківабо осіб, які їх замінюють, посадових осіб за неналежне виховання дітей,порушення їх прав, жорстоке поводження з ними, втягнення до жебракування, тощо;
- внестивідповідні зміни до законодавства щодо вдосконалення системи роботи органівопіки та піклування;
- запровадитикомп'ютеризовану систему обліку дітей кризових категорій;
- забезпечитипоширення соціальної реклами з актуальних питань соціального сирітства,запобігання дитячій бездоглядності, безвідповідального батьківства, насильствав сім'ї.
— розробити на технологічному рівні систему виявлення на ранній стадії сімей, якінеспроможні або не бажають виконувати виховні функції та забезпеченні захиступрав дітей, які виховуються в таких сім’ях;
— забезпечити застосування ефективних форм соціальної підтримки дітей, якіперебувають в складних життєвих обставинах; поширення міської мережі дитячихбудинків сімейного типу та прийомних сімей;
— ввести додатковий показникроботи для працівників патрульно-постової служби міліції щодо виявлення фактівнезаконного продажу неповнолітнім алкогольних напоїв та тютюнових виробів умежах визначеного маршруту служби.
- забезпечити своєчасне виявлення, облік, проведення соціальногоінспектування та супроводження сімей, які неспроможні або не бажають виконувативиховні функції стосовно дітей.
- забезпечити створення та ведення документації, в тому числіелектронних баз даних дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, наданнясвоєчасно такого роду інформації, якою володіють педагоги органам внутрішніх справ– досить дієвий засіб попередження вчинення дітьми злочинів та правопорушень;
- запобігати негативному впливу на свідомість дітей інформації, якамістить елементи жорстокості, бездуховності, насильства, пропагує антисоціальнуповедінку;
- організувати розроблення засобів психокорекційного впливу насоціально дезадаптованих неповнолітніх [17, с.126];
- міським центрам зайнятості, центрам соціальних служб для сім’ї,дітей та молоді сприяти у працевлаштуванні випускників шкіл–інтернатів,вихованців дитячих будинків сімейного типу. Пропонуємо створити в школах, приорганізаціях учнівського самоврядування, учнівських парламентах, а у вищихнавчальних закладах при студентських сенатах та профкомах локалізовані центрипраці, де керівники таких органів самоврядування володіли би повноюінформацією, наданою Центрами зайнятості про наявні пропозиції різного видупрацевлаштування в позанавчальний час для студентів та учнів шкіл. Адже нашесьогодення вже віддаляється від виховання споживацького образу молодої людини танаближається до західноєвропейського та американського досвіду власногозаробітку молоді ще в учнівські та студентські роки;
Вконтексті вирішення проблеми працевлаштування учнів та студентів вже з позиціїроботодавця, на нашу думку, необхідно створити такі умови, в яких роботодавцюбуло б вигідно залучати до роботи з частковою зайнятістю таку категорію непорушуючи вимог законодавства. На прилад беручи до уваги американський досвід,можливо варто було б звільнити частково від сплати податків, або ж від певногороду оподаткування роботодавця, котрий працевлаштовує з дотриманням всіх вимогзаконодавства учнів та студентів;
Утісній взаємодії з управліннями торгівлі, соціально–економічного розвитку містами вважаємо необхідним здійснення контролю за дотриманнямкультурно–розважальними закладами, комп’ютерними клубами нормативно–правовихактів щодо порядку відвідування їх дітьми, заборони продажу алкогольних напоїв,тютюнових виробів. У контексті вирішення останньої проблеми, пропонуємо ввестидодатковий показник роботи для працівників Патрульно – постової служби міліціїщодо виявлення фактів незаконного продажу неповнолітнім алкогольних напоїв татютюнових виробів в межах визначеного маршруту служби. Цей метод є доситьдієвим, адже працівники Патрульно–постової служби міліції в межах визначеногомаршруту патрулювань мають змогу виявляти та документувати такі незаконні фактищоденно, а не в період запланованих рейдів чи відпрацювань, а тому непрогнозовано для власників торгових об’єктів. А вже після виявлення такихфактів повторно по одному і тому ж торговому приміщенні, такому виявленнюслідувало би позбавлення податковою адміністрацією ліцензії на зайняттяпідприємницькою діяльністю. Таким чином, проблема продажу алкогольних напоїв татютюнових виробів неповнолітнім була б жорстко контрольована.
Висновки
безпритульністьбродяжництво неповнолітній
Такимчином, Україна під впливом зростання дитячої безпритульності та бездоглядностівимушена шукати ефективні шляхи вирішення кризової ситуації щодо охорони дитинствасиріт та дітей, які позбавлених батьківського піклування. Система державнихзакладів утримання дітей-сиріт не задовольняє вирішенню їх проблем, через щострімко зростає кількість дітей, що втікають з таких установ. Повільнореалізується в Україні впровадження в практику принципу „з родини в родину” длявлаштування дітей, які позбавлені батьківського піклування. Позитивний досвідінших країн (зокрема Польщі, Румунії) свідчіть про те, що в умовах України цеможе стати єдино вірним шляхом для вирішення проблеми безпритульності дітей.Україна продовжує вкладати значні кошти для утримання державних установінтернатного типу, інших закладів колективного утримання безпритульних дітей,значні зусилля зосереджуючи при цьому на контролі за використанням і розподіломфінансів. Практично життя вже давно довело тезу про те, що державі було бвигідніше вкладати гроші не в великі дитячі установи, які дійсно потребуютьзначного фінансування, а в окремі родини, які здатні прийняти дитину у своюсім’ю та забезпечити їй належний рівень виховання. Значного розвитку такожвимагає взаємодія між державними і недержавними установами. Використанняпотенціалу недержавних, громадських організацій, волонтерського руху, повинносприяти вирішенню проблем безпритульних дітей, означити нові шляхи вудосконаленні системі закладів для дітей-сиріт та дітей, які позбавленібатьківського піклування.
Література
1. Білобровець О.М.Діти і злочин / О.М. Білобровець // Демократична Україна. — К., 2007. — № 34.
2. Вишневський О.Сучасне українське виховання. / О. Вишневський // Педагогічні нариси. — Львів,1996. – 240 с.
3. ГалузинськийВ.М., Євнух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. / В. Галузинський, М. Євнух. — Рівне, 1996. – 343 с.
4. Громадська думка:дослідження, аналіз, висновки — К.: ДЦССМ, 2003. – 319 с.
5. Державна доповідь простановище дітей в Україні: Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування / Ю. Г. Антіпкін, Л. В. Балим, Л. С. Волинець та ін.- К.: Укр. ін-т соц.досліджень, 2000. – 198 с.
6. Доклад ЮНИСЕФ Независимойкомиссии по гуманиттарним вопросам. — ООН, Женева,1990.// www.un.org/russian/partners/eminent/annexes.htm.
7. Журавлев В.И. Педагогика./ В.Журавлев. — М.: Рос. пед. агенство, 1996.
8. Закон України«Про внесення змін до Закону України «Про органи і служби у справах дітей таспеціальні установи для дітей» // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №28. – Ст. 34.
9. Закон України «Просоціальну роботу з дітьми та молоддю» // Відомості Верховної Ради України. –2001. – №42. – Ст. 51.
10. Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян ібезпритульних дітей» // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 26. – Ст. 354.
11. Закон України «Про забезпечення організаційно – правових умовсоціального захисту дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування» // Урядовий кур’єр. — 2005. — № 5.
12. ІсатенкоТ. Українська національна школа-родина — ціннісний орієнтир суспільства / Т. Ісатенко // Початкова школа. — 1997. — № 5.
13. КалмиковГ. Про діяльність сім'ї та школи. / Г. Калмиков // Початкова школа. — 1998. — № 9.
14. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. –№ 30. – Ст. 29.
15. КузьВ.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчик З.О. Основи національного виховання. / В. Кузь, Ю.Руденко, З. Сергійчик. — Умань, 1993. – 328 с.
16. Кузнецова Л.В. Международный опыт создания и развития независимогомеханизма соблюдения и защиты прав детей / Права ребенка. / Л. Кузнецова.Институт Уполномоченного по правам ребенка в Российской Федерации: опыт, проблемы,теоретические модели, нормативно-правовая база / Под общей и научной редакциейГ.Н.Кареловой. — М.: Благотворительный фонд «Альтернативное образование», 2000.
17. КуличенкоВ.В., Столбовой В.П. Социальные деформации подростков: сущность и пути профилактики / В. Куличенко,В. Столбовой. — Киев: КВШ МВД СССР, 990. –196 с.
18. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. / Г.О.Люблінська. — К.: Вища школа, 1984. – 298 с.
19. Матюша І.К. Гуманізація виховання інавчання в загальноосвітній школі. / І.К. Матюша. — К.: Вища школа, 1996. – 118 с.
20. Педагогічнабібліотека. Вікова психологія. — К.: Радянська школа, 1976.- 318 с.
21. Постанова Верховної Ради від 02.03.2004 №1428-IV «Про Рекомендаціїпарламентських слухань «Про проблему бездомних громадян та безпритульних дітейі шляхи її подолання»» // Урядовий кур’єр. – 2004.
22. Практическиезадания по психологии. Учебное пособие для студентов педагогических институтов.Под редакцией профессора А.В.Петровского. — М.: Просвещение, 1972. – 216 с.
23. Роботаз вуличними дітьми у м. Києві.Проект дослідження та розвитку, підтриманий Міністерством з міжнародногорозвитку Великої Британії через програму «Партнерство у галузі охорони здоров'я тасоціальної допомоги» .- К.: «АВЕГА», 2003. – 205 с.
24. СухомлинськийВ.О. Батьківська педагогіка. / В.О. Сухомлинський. — К.: Радянська школа,1978.– 428 с.
25. ТабачникД. Вирішення проблеми безпритульності — завданняпріоритетне Д. Табачник. // Соціальна політика. — 2003. -29 січня.
26. Указ Президента України «Про Національну програму «Діти України»// Урядовий кур’єр. – 1996.- № 13.
27. Указ Президента України «Про затвердження комплексних заходів щодопрофілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальноїреабілітації у суспільстві» // Урядовий кур’єр. – 1998.- № 17.
28. Указ Президента України «Про Державну програму запобігання дитячійбездоглядності на 2003-2005 роки» // Урядовий кур’єр. – 2005. — № 9.
29. http://www.radiosvoboda.org/content/article/1927393.html.