--PAGE_BREAK--Основним напрямком підвищення економічної ефективності буряківництва є послідовна інтенсифікація галузі. В останні роки все більше застосовуються інтенсивні технології виробництва цукрових буряків. Рівень інтенсифікації є найголовнішим фактором, який впливає на ефективність виробництва цієї культури. Інтенсифікація характеризується розміром виробничих витрат в розрахунку на 1 га посіву. В цьому показнику відображаються такі елементи витрат, як вартість внесених добрив, насіння, пального, амортизація основних засобів, витрат на оплату праці працівників тощо. Слід відмітити, що інтенсифікація заключається не лише в збільшені капітальних вкладень, а й постійному покращенню організації виробництва, темпів і якості виконання окремих технологічних операцій.
Досвід показує, що з підвищенням рівня інтенсифікації не завжди показники ефективності зростають. Якщо підвищення загального обсягу виробничих витрат не супроводжується вдосконаленням їх структури (застосування збалансованого внесення мінеральних добрив, раціональних технологічних засобів, проведення технологічних операцій в агротехнічні строки), то зміни в собівартості і рентабельності не спостерігаються. Із збільшенням виробничих витрат в розрахунку на 1 га посіву зростає урожайність, зменшується трудомісткість продукції.
Важливим показником економічної ефективності буряківництва є урожайність цукрових буряків, вміст цукру в коренеплодах, продуктивність праці, собівартість і ціна реалізації 1 ц продукції, розмір прибутку на 1 ц коренеплодів і 1 га посіву, рівень рентабельності виробництва.
Буряківництво є однією з трудомістких галузей сільськогосподарського виробництва. Технічні засоби, що використовуються в буряківництві, не дають змоги повністю виключити ручну працю при формуванні густоти насаджень, догляді за посівами, збиранні коренеплодів, тому підвищення продуктивності праці в буряківництві має першочергове значення.
Як було вказано вище, збільшення виробництва цукрових буряків і підвищення його економічної ефективності тісно пов'язане з інтенсивними та індустріальними технологіями. Вони включають комплекс агротехнічних заходів інтенсивного вирощування цукрових буряків на основі досягнень науково-технічного прогресу і передової практики. Індустріальна технологія можлива і за наявності відповідної системи машин. При її впровадженні істотне значення мають норма внесення добрив, норма висіву насіння і оптимальна густота рослин на 1 га посіву, проведення робіт з догляду за посівами в оптимальні строки, максимальне збільшення маси коренеплоду агротехнічними і хімічними засобами, збирання врожаю потоковим і потоково-перевалочними методами.
1.3 Інноваційна політика держави в цукробуряковому підкомплексі України
Створення умов для оптимального розвитку науково-технічного потенціалу національної економіки стає одним із найважливіших принципів формування системи і механізму управління інноваційної політики. При великій різноманітності національних підходів до економіки усі країни прагнуть до розробки і реалізації державної інноваційної політики.
Механізм створення і поширення нововведень передбачає три загальні складові:
* систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень;
* різноманітні форми та джерела фінансування й непрямого стимулювання досліджень;
* максимальне стимулювання малого інноваційного підприємництва та підтримку його.
Держава, створюючи умови для реалізації інноваційної політики, впливає на розвиток не лише державного, а й приватного секторів інноваційної діяльності.
Сучасне високо розвинуте суспільство стимулює розвиток технологій, що ґрунтуються на новітніх досягненнях науки. Найважливішим завданням є вироблення стратегії, яка забезпечує можливість гнучкої зміни пропорцій між темпами розвитку наукового, технічного і виробничого потенціалів. Створення такої системи взаємодії всіх учасників циклу, що забезпечує науково-технічний прогрес, є головним завданням інноваційної політики держави. Остання визначена комплексом народногосподарських підходів і рішень, що враховують головні напрями діяльності щодо нововведень, пов'язані знауково-технічним прогресом, оновленням основних фондів, удосконаленням управління, організації виробництва і праці, економіки тощо.
Інноваційна політика держави спрямована на господарське використання науково-технічного потенціалу, на зміцнення внутрішніх зв'язків у науково-технічному комплексі. Формування інноваційної політики пов'язане, насамперед, з переорієнтацією системи державного регулювання на всебічне заохочення підприємництва, приватної ініціативи.
Набір методів і засобів державної інноваційної політики досить широкий. Це різні державні заходи, які стимулюють інноваційну активність бізнесу; коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства; амортизаційні відрахування; розвиток теми контрактних взаємовідносин; антитрестовське законодавство; різні форми підтримки міжорганізаційної кооперації та малого інноваційного бізнесу.
У ринковій економіці створюється адекватний її вимогам механізм НТП, основними рисами якого є високий ступінь свободи вибору напряму наукових досліджень і впровадження у виробництво їх досягнень; прийняття на себе науковими установами Підприємствами ризику від можливих негативних економічних результатів у процесі наукових розробок та їх реалізації в практику; конкуренція між розробниками у виборі наукових підходів, шляхів і методів розв'язання народногосподарських і соціальних проблем; децентралізований характер формування політики здійснення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), відповідно до якого весь інноваційний цикл відбувається в поєднанні приватно — підприємницької діяльності підприємств у галузі НТП з державною діяльністю. Остання здійснюється шляхом створення і фінансування державних програм науково-технічного прогресу.
У сучасних умовах побудови соціальне орієнтованої ринкової економіки механізм повинен стати органічною складовою ланкою ринкового механізму, стимулювати виробників науково-технічної продукції та її споживачів, забезпечувати продукування конкурентоспроможних на світовому ринку результатів НДЦКР.
Як переконує досвід розвинутих країн Заходу, всі ланки НТП у ринковій економіці повинні бути орієнтовані на споживання. Саме на споживацькому ринку досягнення науково-технічного прогресу знаходять найповніше втілення, оскільки вони соціальне орієнтовані в напрямі забезпечення позитивних змін в інтенсивності праці, підвищення реальних доходів працівників і дієвості управління виробництвом, створення сприятливих умов роботи і відпочинку членів трудового колективу, підвищення праці. Розвиток НТП неможливий в умовах сильної інфляції й гіперінфляції, оскільки за таких обставин стають неприйнятними не лише великі, а й нерідко навіть незначні інвестиційні проекти. Сучасна інформаційна інфраструктура — одна з важливіших ланок НТП, без достатнього рівня розвитку якої гальмуватиметься розвиток ринкової економіки, освіти і самої науки, її подальше розширене відтворення.
За своєю суттю Державна науково-технічна політика (ДНТП) у сфері АПК — багатогранне інтегруюче явище, яке об'єднує різнорідні за характером види діяльності держави, спрямовані на досягнення головних цілей науково-технологічного розвитку галузі.
Державна програма наукового забезпечення АПК України, яка б визначала цілі, план заходів з їх досягненням та необхідне ресурсне забезпечення повинна стати основною формою реалізації ДНТП на галузевому рівні. Міністерство аграрної політики України як вищий галузевий орган управління у системі виконавчої влади має и відповідальність за здійснення ДНТП у сфері АПК.
Одне з головних завдань держави, на думку видатного економіста П. Самуельсона, полягає у тому, щоб робити для людей те, що їм потрібно, що самі вони зусиллями робити не можуть взагалі або ж належним чином. Даний аргумент наводиться досить часто, де необхідно обґрунтувати участь держави у фінансуванні напрямів НДДКР, які не можуть підтримуватися приватними інституціями. Щодо аграрної сфери, то це стосується, насамперед, фундаментальних і деяких прикладних наукових досліджень. Таким чином, джерелами фінансування аграрних НДДН державні та недержавні.
Оптимальна структура джерел фінансування аграрної науки повинна станови обсягом: державні — 65%, недержавні внутрішні — 30%, недержавні зовнішні 5%, за рівнем утворення бюджетних джерел (державний бюджет — 60%, а регіональні бюджети всіх рівнів — 40%).
За методологією UNESCO, національні витрати на наукові дослідження і розробки розраховують як суму поточних і капітальних витрат усіх національних наукових закладів.
Нормативний підхід дозволяє обґрунтувати величину національних витрат на аграрні наукові дослідження й розробки двома способами: виходячи з чинних законодавчо-правових актів і використовуючи показник від досягнутого рівня. Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», починаючи з 2000 встановлено розмір бюджетного фінансування цих діяльностей на рівні не менше 1,7% ВВП, а Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України передбачає, його збільшення до 2,5%. Цілком справедливе встановлення розміру бюджетного фінансування аграрної науки на рівні не менше 1,7% від валової доданої вартості, створеної в аграрному секторі з відповідним доведенням його до 2,5%, оскільки вона безпосередньо бере участь в економіці зростанні АПК.
Національні витрати на НДДКР в АПК повинні досягти 2,83% від валової доданої вартості при існуючому співвідношенні бюджетного і не бюджетного фінансування аграрної науки (0,6:0,4). У 2004 році бюджетні витрати на фінансування аграрної науки становили лише 0,39% від валової доданої вартості, створеної в аграрному секторі, що в 4,36 раза менше, ніж встановлено чинним законодавством.
Західні країни в умовах стабільного розвитку економіки практикують визначних витрат на аграрні НДЦКР від досягнутого рівня. Наприклад, у США державні асигнування на фінансування програм з аграрних досліджень щорічно збільшуються 5%, у Німеччині — на 3%.
Для досягнення конкурентоспроможності продукції АПК на внутрішньому і світовому ринках особливо актуальною стає проблема переведення аграрної економік на інноваційну модель розвитку, її розв'язання значною мірою забезпечуватиме створенням спеціальних інноваційних структур, головним завданням яких є сприяння розвитку інновацій, їх розповсюдженню і впровадженню у виробництво. В Україні уже здійснені перші кроки в цьому напрямі. Зокрема, Українська академія аграрних наук (УААН), концерн «Віадук» — інноваційний провайдер на ринку генетичних ресурсів — разом з Технопарком "Інститут монокристалів" з метою реалізації політики активізації інноваційних процесів в АПК для вирішення одного з ключових, наукоемних, комплексних ресурсів сільськогосподарських рослин і тварин та їх обігу створили у 2001 році Агротехнополіс з виробництва і реалізації генетичних ресурсів, зокрема елітної насінницької, племінної та іншої продукції.
Агротехнополіс, за визначенням засновників, — це система відносин у формі об'єднання на підставі договорів про спільну діяльність юридичних і фізичних осіб, головною метою яких є створення умов і механізмів впровадження інвестиційних та інноваційних проектів, виробничого використання в наукоемких аграрних галузях, формування високоефективних інтеграційних агроструктур — виробників конкурентоспроможної насінницької, племінної та іншої високоякісної сільськогосподарської продукції. Базовими виконавчими структурами Агротехнополісу є агротехнопарки, які поєднують діяльність інноваційного провайдера (організація, основним завданням якої є просування новітніх технологій та інноваційних продуктів на ринку генетичних ресурсів) та операторів ринку; агротехноінкубатори — інтегровані виробники елітної продукції, їх оригінатори і репродуктори; агроінноваційні фонди, які забезпечують і акумулювання коштів для фінансування інноваційних проектів по виробництву високотехнологічної сільськогосподарської продукції; спеціалізовані агроконтрактові доми — дистриб'ютори інноваційного провайдера (дочірнє підприємство чи юридична особа), які здійснюють маркетингове дослідження ринку, контрактацію та реалізацію високотехнологічної сільськогосподарської продукції.
Наукове керівництво інноваційними проектами Агротехнопарків здійснює УААН. Вона спрямовує роботу своїх установ і дослідної бази на розробку інновацій у галузі насінництва й племінної роботи, а концерн «Віадук» бере на себе обов'язки інноваційного провайдера проектів, ведення моніторингу інноваційних та інвестиційних проектів в аграрному секторі, розробку пропозицій щодо залучення інвестицій у високотехнологічні галузі АПК. Технопарк "Інститут монокристалів" забезпечує супроводження виконання проектів Агротехнопарків згідно із Законом України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків», сприяє виконанню проектів Агротехнополісу. З цією метою він делегує функції Забезпечення виконання проектів в умовах спеціального режиму за тематикою агропромислового комплексу концерну «Віадук».
Модель Агротехнополісу передбачає рефінансування одержаних від спеціального режиму пільг у подальший розвиток виробництва насіннєвих і племінних ресурсів. Це дасть змогу інтенсифікувати наукові дослідження, досягти вищих результатів інноваційної діяльності.
В Україні науково-технічне забезпечення цукробурякової галузі здійснюють два НДІ і один проектний інститут, 7 дослідно-селекційних станцій, 8 дослідних елітних підприємств. Результатом їх діяльності є безперервний процес наукової роботи зі створення нових сортів і гібридів цукрових буряків, технологій їх вирощування і переробки. Про значний потенціал наукової сфери у розвитку цукробурякового виробництва України свідчить той факті, що на базі Білоцерківської дослідно-селекційної станції вперше в світовій практиці було виведено сорт однонасінних цукрових буряків. Його унікальні технологічні властивості сприяли підвищенню культури буряківництва, продуктивності й технологічності. Нині, в світовій практиці цукробурякового виробництва використовуються тільки однонасінні сорти і гібриди.
Подальший розвиток наукових досліджень сприяв удосконаленню сортового складу вітчизняного цукробурякового виробництва в напрямі нарощування потенційної продуктивності та якості, а також стійкості цукрових буряків проти хвороб, шкідників і бур'янів. Зокрема, в Україні створено нове покоління сортів і гібридів цукрових буряків підвищеної цукристості з потенціалом урожайності 50—55 т/га і виходом цукру 9—10 т/га. Наукові дослідження здійснюються в напрямі створення гібридів цукрових буряків на чоловічостерильній основі (ЧС) із залученням гермоплазми провідних селекційно-насіннєвих компаній світу (програма "Інтербетакрос"). Велике значення приділяється технологіям масового вирощування цукрових буряків. Інститут цукрових буряків УААН спільно з Українським державним центром з випробування техніки і технологій та Українським науково-дослідним інститутом сільськогосподарського машинобудування розробили і запропонували до впровадження удосконалений варіант української енергозберігаючої інтенсивної технології вирощування цукрових буряків. Ним передбачено застосування кращих попередників, оновлених способів обробітку ґрунту і догляду за посівами з використанням сучасної сільськогосподарської техніки, залучення новітніх схем і препаратів для удобрення і захисту цукрових буряків від шкідників, бур'янів і хвороб. Ведуться роботи в напрямі розробки нових підходів щодо промислового виробництва цукру із збільшенням частки його вилучення з сировини та поглибленням очищення. Не припиняється процес дослідження і обґрунтування перспективних організаційно-економічних схем і методі діяльності цукробурякового виробництва в умовах перехідного періоду та його взаємодії із світовими економічними системами.
Нині бурякосійні господарства відчувають гостру нестачу у високоефективній техніці, мінеральних добривах, ефективних засобах захисту рослин, що не дає змоги сповна використати потенційні можливості вітчизняних сортів і гібридів. Розроблена високоефективна українська технологія вирощування цукрових буряків, яка не поступається зарубіжним аналогам, потребує розробки та випуску комплексу високопродуктивних вітчизняних машин і знарядь для галузі.
З метою активізації ролі вітчизняної аграрної науки в процесі інтенсифікації цукробурякової галузі доцільно використовувати різні варіанти фінансування та стимулювання науково-дослідних робіт. За відсутності обігових коштів у товаровиробників галузі держава повинна брати безпосередню участь у визначенні стратегічних напрямів використання досліджень та їхнього повного фінансування. Нині спостерігається в майбутньому поширюватиметься варіант фінансування науково-технічних досліджень самими товаровиробниками. Це забезпечить, з одного боку, орієнтацію інноваційних розробок на конкретні потреби і запити виробників, а з іншого — полегшить реалізацію наукових досліджень. Отже, за таких умов буде створено ринок науково-технічної продукції цукробурякової галузі.
продолжение
--PAGE_BREAK--1.4 Логістика як інструмент розвитку підприємництва у цукробуряковому підкомплексі
Період входження економіки України в ринок невиправдано затягнувся. У кризовому стані знаходяться основні галузі народного господарства, в тому числі АПК. Цукробуряковий підкомплекс переживає
не найкращі часи і вимагає кардинальних змін у поглядах на процеси, що відбуваються всередині продуктової вертикалі.
Особливістю даного періоду в Україні є прискорений розвиток підприємницької діяльності як головної рушійної сили розвитку ринкової економіки, як за кордоном, так і в Україні. Всесвітньо відомий теоретик управління і широко практикуючий консультант П. Друкер стверджує, що на рубежі століть маємо справу із зовсім новим суспільним і соціально-економічним феноменом — формуванням підприємницького суспільства.
Підприємців відрізняє інноваційний тип мислення. Інноваційність — особливий інструмент підприємництва, за допомогою якого створюється ресурс, якого раніше не існувало. Як правило, підприємці самі не генерують зміни, але (і це найголовніше) вони відшукують їх та використовують як джерело досягнення успіху.
Підприємництво виконує різноаспектну роль у соціально-економічному й політичному житті суспільства, і реалізуючи свої специфічні функції, такі як нововведення, ризик, підприємницьке управління, воно дає змогу підвищити ефективність діяльності «шляхом використання можливостей, а не шляхом вирішення проблем».
Як відомо, за ознакою економічної вигоди господарюючого суб'єкта людську діяльність можна поділити на діяльність, спрямовану на одержання прибутку (підприємницьку) і діяльність, не спрямовану на одержання прибутку (меценатство, спонсорство тощо). Отже, підприємництво — це організація економічної, виробничої, комерційної та іншої діяльності, яка приносить підприємцю прибуток.
З точки зору організації діяльності всі господарюючі суб'єкти, які входять до складу цукробурякового підкомплексу АПК, є суб'єктами підприємницької діяльності.
Специфіка функціонування цукробурякового підкомплексу з його характерними вертикальними інтеграційними зв'язками визначила логістичний напрям розвитку підприємництва як якісно новий етап формування відносин всередині продуктової вертикалі.
Логістику як нову відокремлену та всеохоплюючу теорію підприємницької діяльності використовують з початку 80-х років.
Вивчаючи праці видатних зарубіжних і вітчизняних учених можна зробити висновок, що традиційні концепції управління вже не виправдовують себе. Адже одним із найбільш прогресивних науково-прикладних напрямів є логістика, яка у взаємозв'язку з маркетингом являє собою ідеальний варіант системи управління в економіці взагалі й АПК зокрема. Як відомо, динамічність — обов'язковий атрибут будь-якої сфери виробничо-економічної діяльності. Основу, динаміки становлять потокові процеси. Логістика як прогресивна методологія оптимізації потокових процесів і господарських зв'язків здатна створити так званий «синергічний ефект», який проявляється у взаємній оптимізації окремих елементів системи. В результаті загальний ефект системи виявляється вищим, ніж сума ефектів цих же елементів, що діють незалежно. Можливість застосування логістики в економіці зумовлена сучасними досягненнями науково-технічного прогресу, насамперед комп'ютерної техніки та інформаційних технологій.
Новизна самого логістичного підходу полягає в інтеграції різноманітних галузей діяльності з метою досягнення бажаного результату з мінімальними затратами часу і ресурсів шляхом оптимального наскрізного управління матеріальними й інформаційними потоками. По суті використовуючи системні логістичні методи управління в дію вступає реалізація підприємницької функції «новаторство» та «нетрадиційний підхід».
Одним із основних методологічних принципів логістичної концепції є системний підхід, тобто методологія наукового пізнання, в основі якої лежить розгляд об'єктів як систем, що дозволяє побачити досліджуваний об'єкт як комплекс взаємопов'язаних підсистем, об'єднаних спільною метою, розкрити його інтегративні властивості, а також внутрішні й зовнішні зв'язки. Системний підхід передбачає послідовний перехід від загального до часткового, коли в основі розгляду лежить конкретна кінцева мета, для досягнення якої створюється система. Відповідно до методології системного підходу кожна система є інтегрованим цілим навіть тоді, коли вона складається з окремих розрізнених підсистем.
Логістичні системи вкладаються у загальноприйняте поняття «системи», бо складаються із системоутворючих елементів, тісно взаємопов'язаних і взаємозалежних між собою, які мають впорядковані зв'язки й утворюють певну структуру із заздалегідь заданими властивостями. Різняться ці системи високим ступенем узгодженості і вхідних продуктивних сил з метою управління наскрізними матеріальними потоками.
Логістична система — це адаптивна система зі зворотним зв'язком, яка виконує ті чи інші логістичні функції (операції), складається із підсистем і має розвинуті внутрішньосистемні зв'язки та зв'язки із зовнішнім середовищем.
Метою логістичної системи є забезпечення наявності необхідного товару в необхідній кількості та заданої якості в потрібному місці й у потрібний час для потрібного споживача із заданими витратами.
Будь-яка логістична система складається із сукупності елементів -ланок, між якими встановлені певні функціональні зв'язки і відносини. Внутрішньосистемні зв'язки міцніші, ніж зв'язки із зовнішнім середовищем. Зазвичай вони мають циклічний харакактер, бо відображають послідовність передачі матеріального та інформаційного потоків між ланками відповідного логістичного ланцюга.
Більшості реально функціонуючих на практиці логістичних систем, як і більшості складних систем, притаманні такі властивості:
— складність — характеризується такими основними ознаками, як наявність великої кількості елементів (ланок), складний характер взаємодії між окремими елементами, складність функцій, що виконуються системою, наявність добре організованого правління, вплив на систему великої кількості стохастичних факторів зовнішнього середовища;
— ієрархічність — підпорядкованість елементів нижчого рівня (порядку, рангу) елементам вищого рівня у контексті лінійного чи функціонального логістичного управління;
— цілісність — властивість системи виконувати задану цільову функцію, реалізована тільки логістичною системою в цілому, а не окремими її ланками або підсистемами;
— структурованість передбачає наявність певної організаційної структури логістичної системи, яка складається із взаємопов'язаних об'єктів і суб'єктів управління, що реалізує задану мету;
— рухливість — мінливість параметрів елементів логістичної системи під впливом зовнішнього середовища, а також рішень, прийнятих учасниками логістичного ланцюга;
— унікальність, непередбачуваність і невизначеність поведінки в конкретних умовах і під впливом зовнішнього середовища;
— адаптивність — здатність логістичної системи змінювати свою структуру і вибирати варіанти поведінки відповідно до нових цілей та під впливом зовнішнього середовища.
Межі логістичної системи визначаються циклом обігу засобів виробництва. Спочатку закуповуються засоби виробництва, які у вигляді матеріального потоку надходять у логістичну систему, складуються, обробляються, знову зберігаються і потім йдуть з логістичної системи у споживання в обмін на фінансові ресурси, що надходять у логістичну систему. Виділення меж логістичної системи на базі циклу обігу засобів виробництва одержало назву принципу «сплати грошей — одержання грошей».
По-перше, логістична система повинна одночасно створюватися на двох рівнях: регіональному (макрорівні) і локальному (мікрорівні). На регіональному рівні має бути створена мережа консалтингових фірм, інформаційно-аналітичних центрів, які за відповідну винагороду здійснюють моніторинг реального попиту на певний товар (у даному випадку цукор). Або подібні функції може взяти на себе, наприклад, асоціація незалежних цукровиробників.
Платоспроможна потреба в цукрі включає виробниче споживання як сировина для промисловості (кондитерської, хлібопекарської, виноробної, спиртової, лікеро-горілчаної, плодоовочеконсервної); експорт; особисте споживання (через роздрібну торгівлю).
Локальним рівнем логістичної системи — є безпосередньо цукровий завод.
По-друге, цукровий завод повинен взяти на себе роль інтегратора всього логістичного ланцюга: матеріально-технічне постачання аграрного сектора — вирощування цукрових буряків — транспортування — матеріально-технічне забезпечення переробки цукрових буряків — виробництво цукру та побічної продукції — реалізація цукру.
Логістичний ланцюг виробництва цукру умовно можна поділити на чотири ланки:
1. Доаграрна ланка— матеріально-технічне забезпечення бурякосійних підприємств сировинної зони насінням, технікою, запасними частинами, паливно-мастильними матеріалами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин. Тобто цукровий завод налагоджує зв'язки, які оптимально вигідні як для нього, так і бурякосійних підприємств, не говорячи про підприємства першої сфери АПК. Як стверджують західні фахівці в галузі логістики Харольд Е. Фирон і Майкл Р. Лінерс, чинник конкурентоспроможності підприємства залежить від оптимізації інтеграційних зв'язків з підприємствами, які виробляють сировину і матеріали.
2. Аграрна ланка — безпосередній контроль за дотриманням технології вирощування фабричних цукрових буряків на всіх стадіях і забезпечення сировиною (сировинний відділ заводу). Зниження собівартості вирощування цукрових буряків у науково обґрунтованих межах та логістичний підхід до технології дає реальний шанс зміцнити конкурентні позиції підприємств цукробурякового підкомплексу. Адже відомо, що якщо цукровий завод працює менше 60 днів, то він потенційно збитковий і саме тому цукрові заводи змушені переробляти дешевий тростинний цукор-сирець, що остаточно підриває економічні засади галузі.
3. Переробна ланка — включає транспортування та зберігання сировини на заводі (бажано мінімізувати радіус перевезень); безпосереднє транспортування цукрових буряків (оптимізація виробничих потужностей у зв'язку із сезонністю виробництва та стислими строками переробки сировини шляхом інжинірингу, модернізації та реконструкції); водо-, тепло-, енергозабезпечення (режим економії).
4. Торговельна ланка — включає транспортування; складування як найбільш вагоме джерело зменшення логістичних витрат. За свідченням західних спеціалістів, їх оптимізація забезпечує економію від 40 до 60%, а отже, є одним із резервів збільшення прибутку; фасування, пакування, формування торгових партій; оптову і роздрібну торгівлю.
Таким чином, логістичний ланцюг виробництва цукру включає всю інформацію, починаючи з матеріально-технічного забезпечення до задоволення потреб споживачів.
По-третє, створення системи забезпечення функціонування логістики та безпосередньо логістичних структур на всіх рівнях. Дана система має чотири напрями забезпечення: соціально-економічне (ринок, попит, наявність сфери виробництва та обігу); матеріально-технічне (транспортні засоби, будівлі, споруди, засоби зв'язку, комп'ютери, програмне забезпечення та інше); технологічне — чітка синхронізація в процесі виробництва і а управління матеріальними й інформаційними потоками на всіх етапах їх проходження; математичне — застосування методів та інструментарію математики й кібернетики.
По-четверте, формування інформаційно — логістичної мережі на рівні структурних підрозділів інтеграційних формувань.
По-п'яте, створення координаційного логістичного центру, який би взяв на себе обов'язки управління всією логістичною структурою.
Отже, створюючи мікрологістичну систему на рівні підприємства чи групи таких підприємств, які входять до складу корпорації (наприклад, концерн Укрпромінвест), одночасно розв'язується багато проблем, пов'язаних насамперед із ефективністю виробництва. Тобто зниження собівартості однієї тонни цукру за рахунок стабільності процесу постачання сировиною і матеріалами, контролю якості на вході в систему та виході з неї, забезпечення реалізації продукції, скорочення термінів зберігання на складах. І як результат, зменшуються загальні витрати, забезпечується конкурентоспроможність і стабільність на ринку. Як стверджує професор менеджменту університету в Калгарі Доналд Уотерс: «Логістика — це функція з високими витратами, удосконалюючи яку можна одержати значну економію».
2. Організаційно-економічна характеристика підприємства
2.1 Розташування, природні умови, реструктуризація та спеціалізація
Приватне підприємство агрофірма “Жуківська” було засноване 7 лютого 1997 року шляхом реорганізації КСП “Жуківська”. Адміністративний центр господарства розташований в с. Жуківка Буринського району Сумської області. Відстань від районного центру смт. Буринь складає 32 км, а до обласного м. Сум 86 км.
Виробничі підрозділи підприємства розташовані в населеному пункті Жуківка. Економічне розміщення товариства досить вигідне. Майже всі основні пункти реалізації готової продукції та пункти поставників знаходяться в межах області. Підприємство знаходиться в зоні Лісостепу, де клімат помірно -теплий, середньо зволожений, характеризується холодною зимою і жарким, а іноді сухим літом. Середньорічна температура становить +10°С. Настання заморозків припадає приблизно на 2 — 8 жовтня. Зима розпочинається у другій половині листопада. Період із стійким сніговим покривом триває 95 — 103 дні. Середня дата закінчення весняних приморозків відноситься до 23 — 30 квітня.
Літо триває 95-115 днів. Середньорічна кількість опадів 470 — 560 мм. Вегетаційний період продовжується 150-170 днів. За цей час випадає 280 — 310 мм. опадів, що становить 50% річної норми. Рослинний покрив трав'янистий, представлений однорічними і багаторічними злаками і бобовими рослинами. Дороги мають тверде покриття.
Земля є основним засобом виробництва в сільському господарстві, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже, і головним засобом виробництва. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва. Найбільш розповсюджені в господарстві такі ґрунти: опідзолені і чорноземи. Вміст гумусу 2,5 — 3,5%. За механічним складом ґрунти середньо суглинкові, схильні до утворення ґрунтової кірки. Всі ґрунти мають необхідні агрономічні особливості і придатні під польові, кормові та овочеві сівозміни. Загальна земельна площа сільськогосподарського підприємства включає сільськогосподарські угіддя, що використовуються з метою одержання продукції рослинництва і тваринництва.
Господарство спеціалізується на виробництві зернових в рослинництві та виробництві молока в галузі тваринництва.
В підприємстві раціонально підібрані головна і додаткові галузі, так як побічна продукція виробництва зернових культур та цукрових буряків використовується для годівлі ВРХ та свиней, в свою чергу від ВРХ та свиней отримують органічні добрива, якими підживлюються сільськогосподарські культури з метою підвищення урожаю. Також можна відмітити, що спеціалізація, яка склалася в підприємстві відповідає природно — економічним умовам даного регіону, про що видно з таблиці 1.
Аналізуючи наведені розрахунки в таблиці 1 можна відмітити, що найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції в 2006 році займають зернові і зернобобові – 29,8%, молоко – 26,3%, цукрові буряки – 15,5% м'ясо ВРХ -12,1%. Отже, в структурі товарної продукції підприємства найбільшу питому вагу займає продукція рослинництва -52,8%, продукція тваринництва займає 46,2%. Тому про спеціалізацію господарства можна сказати, що вона зерново-бурячна в рослинництві і молоко – м’ясна в тваринництві.
Таблиця 2.1
Склад і структура товарної продукції ПП АФ “Жуківська”
продолжение
--PAGE_BREAK--Дані таблиці свідчать про те, що найбільшу питому вагу в грошових надходженнях займають зернові і зернобобові – 29,8%, а в співвідношенні 2006 року до 2002 року ці надходження зросли на 170%. Молоко в структурі товарної продукції займає – 26,3%, а у відношенні 2006 до 2002 року виробництво зросло на 194%. М'ясо ВРХ питома вага в структурі товарної продукції – 12,1%, у відношенні 2006 до 2002 року вихід продукції збільшився на 165,2%. Цукрові буряки – становлять 15,5%, а у відношенні 2006 до 2002 року надходження грошові зросли на 8,5%. Таким чином, в даному господарстві склалась зерново-молочно-бурячна спеціалізація з розвиненим виробництвом м’яса ВРХ.
Кожне сільськогосподарське підприємство має в своєму розпорядженні земельні угіддя. Відомо, що земля — головна умова існування людського суспільства і найважливіше джерело національного багатства, найперша передумова і природна основа суспільного виробництва, універсальний фактор будь-якої діяльності людини. Земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва і від того, на скільки раціонально вона використовується, залежить кількість виробленої продукції.
В таблиці 2.2 проаналізовані склад та структура земельних угідь господарства.
Наведені показники в таблиці 2.2 свідчать про те, що за період 2002-2006 роки в землекористуванні даного господарства відбулися зміни в наслідок реформування, в тому числі паювання земельних угідь. Загальна земельна площа, яка закріплена за підприємством, зменшилась на 29,1 га, що становить 1,4%. Але площа ріллі на 31,2 га збільшилась, що становить 1,5 %, за рахунок розпайованих земель. Причиною виводу сінокосів із структури земель стало те, що частина цих земель була відведена у землі державного запасу, решта ж була віддана в оренду фермерам для створення селянських господарств.
Про інтенсивність використання земельного фонду можна судити по відсотку рівня розораності та освоєності. Рівень розораності у 2006 році становить 100 % та рівень освоєності — 100%. Це свідчить про те, що земля в господарстві використовується інтенсивно і освоєна на 100%.
Таблиця 2.2
Динаміка землекористування ПП АФ “Жуківська”за 2002-2006 рр.
Ефективність сільськогосподарського виробництва в значній мірі залежить від забезпечення господарства трудовими ресурсами. В таблиці 2.3 наведені дані про зміни, що сталися в підприємстві і як вони вплинули на продуктивність праці в господарстві.
Таблиця 2.З
Динаміка чисельності працівників та їх використання
Аналізуючи дані чисельності робітників в цілому по господарству можна відмітити, що чисельність робітників порівнюючи 2006 рік з 2002 роком зменшилась в цілому по господарству на 32,1%, що становить 81 чоловік, в тому числі в рослинництві — на 42,7%, або на 53 чоловік. В тваринництві кількість працюючих збільшилась на 17,3%, що становить 13 чоловік. Таке збільшення кількості працюючих пояснюється тим, що господарство збільшує поголів’я ВРХ та свиней. Ефективність сільськогосподарського виробництва в значній мірі залежить від забезпечення господарства трудовими ресурсами. В таблиці 3 наведені дані про зміни, що сталися в підприємстві і як вони вплинули на продуктивність праці в господарстві. Взагалі скорочення чисельності працівників обумовлено зменшенням приросту населення та обсягів виробництва незадовільними умовами праці робітників та неналежним рівнем організації оплати праці.
Таким чином, можна зробити висновок, що господарство не забезпечене трудовими ресурсами. Керівництво господарства працює над питаннями покращення рівня використання трудових ресурсів перш за все, завдяки збільшенню обсягів виробництва, підвищення матеріальної та моральної зацікавленість працівників в кінцевому результаті.
Діяльність підприємства неможлива без матеріальних ресурсів. Виробничі фонди сільськогосподарських підприємств є важливою складовою частиною їх ресурсного потенціалу. Дані про оснащеність виробничими фондами та ефективність їх використання наведені в таблиці 2.4.
Таблиця 2.4
Забезпеченість господарства виробничими фондами та ефективністьїх використання
Проведені розрахунки свідчать про те, що показник фондозабезпеченності на підприємстві за останні п'ять років збільшився на 134,0 %. Це обумовлено зменшенням земельних угідь майже на 3,3 % (таблиця 2.2). Показник фондоозброєність збільшився на 116,5 % за рахунок зменшення вартості основних виробничих фондів, показник фондовіддачі зменшився на 34,2%. Збільшився показник фондоємкості на 52,1%. При цьому продуктивність праці знизилась 3,2%.
Отже, можна зробити висновок, що в даному підприємстві низький рівень забезпеченості і ефективності використання основних засобів.
Загальний фінансово-економічний стан господарства та рівень господарювання можна оцінити основним економічним показником в динаміці за 2002-2006 роки, які наведені в таблиці 2.5.
Аналізуючи наведені показники, слід зауважити, що вартість валової продукції в співставних цінах зросла на 92,9%. В розрахунок на 100 га сільськогосподарських угідь зросла на 95,6%. А в розрахунку на одного середньорічного працівника виробництво валової продукції збільшилось на 182,9%, що свідчить про збільшення продуктивності праці. На основі даних показників можна стверджувати, що використання основних за досліджуваний період покращилося, що господарство має кошти на відновлення основних фондів.
Показники товарної продукції мають тенденцію до збільшення на 32,9%. Так, у 2006 році на 100 га сільськогосподарських угідь було реалізовано продукції на 34,8% більше ніж у 2002 році, а на одного середньорічного працівника — на 95,4%. Такі зміни пояснюються різким зростанням реалізаційних та закупівельних цін на основні види продукції.
Таким чином, підприємство в 2006 році відпрацювало на рівні рентабельності 2,5%. Отже, основним напрямком підвищення рентабельності господарства являється зниження собівартості сільськогосподарської продукції.
Таблиця 2.5
Основні показники господарської діяльності за 2002-2006 роки
Матеріально — технічна база господарства формується за рахунок матеріально — технічних ресурсів, довгострокових капітальних вкладень, оборотних коштів і означає сукупність ресурсів, предметів і засобів праці, які використовуються у виробництві і забезпечують нормальну діяльність господарства.
За натурально — речовими ознаками сюди входять: земля, виробничі і невиробничі приміщення, машини і обладнання, транспорт, худоба, багаторічні насадження, засоби меліорації, насіння, корми, хімічні засоби підвищення родючості землі і продуктивності тварин та їх захисту від хвороб і шкідників, сировина, паливо — мастильні матеріали, запасні частини і т.д.
Базу виробничого процесу в сільськогосподарському господарстві й основу його багатства складають основні фонди. До основних виробничих фондів відносять основні засоби праці у грошовому виразі, які беруть участь у виробництві багаторазово і, поступово зношуючись, переносять частками свою вартість на вироблену продукцію через амортизацію. До них відносяться трактори, сільськогосподарська техніка, транспортні засоби, інвентар, інструменти, будівлі і споруди виробничого призначення, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження, а також капітальні витрати на поліпшення земель.
До оборотних фондів належать предмети праці в грошовому виразі, які споживаються повністю у кожному виробничому циклі, переносячи всю свою вартість на собівартість виробленої продукції. Структура оборотних засобів залежить від галузі, характеру виробництва, технологічних особливостей, умов постачання і можливостей реалізації продукції.
Що стосується матеріально — технічного оснащення господарства, то воно свідчить про порівняно високий рівень забезпечення технікою даного товариства Від рівня забезпеченості господарств матеріально — технічними ресурсами і ефективності їх використання у великій мірі залежить ефективність сільськогосподарського виробництва в цілому.
2.2 Аналіз динаміки і виконання плану валового виробництва цукрового буряку
Для оцінки економічної ефективності виробництва цукрових буряків необхідно здійснити всебічний аналіз процесу виробництва і збуту, аналіз основних показників ефективності виробництва. Але перед здійсненням такого аналізу важливим напрямком дослідження є вивчення динаміки валових зборів та основних факторів, що впливають на цей показник — рівня урожайності та посівних площ.
Посівними площами є площі сільськогосподарських угідь, засіяні певними видами сільськогосподарських культур. Структура посівних площ залежить від загальної площі сільськогосподарських угідь, від потреб господарств в певній сільськогосподарській продукції, від наявності насіннєвого матеріалу та можливості його придбання при нестачі, від потреб тваринницької галузі в продукції рослинництва.
Урожайність — це середній розмір продукції рослинництва з одиниці посівної площі, тобто з 1 га. Для культур, що вирощують у відкритому ґрунті урожайність визначають з розрахунку на 1 га, а у закритому ґрунті на їм2. Рівень урожайності відображує вплив природно — кліматичних умов і якість господарської діяльності сільськогосподарського підприємства.
Таблиця 2.6 Динаміка урожайності цукрових буряків
Незаперечне найважливішим фактором підвищення врожайності всіх сільськогосподарських культур та якості продукції є раціональне їх розміщення в сівозмінах з урахуванням біологічних особливостей. Польова сівозміна в ПП АФ “Жуківська” п'ятипальна і має вигляд: 1) горох, гречка; 2) озимі зернові; 3) цукровий буряк; 4) ярі зернові; 5) просо, овес.
Система сівозмін є важливим організаційним чинником ефективного використання орних та інших земель сільськогосподарського призначення. Зміна культур у полях сівозміни дає можливість застосовувати різні способи обробітку ґрунту із змінами в часі при вирощуванні відповідних культур за різних агротехнічних заходів.
Аналізуючи динаміку зміни урожайності за 5 років слід констатувати, що рівень урожайності на підприємстві зменшився на 10,7%, або на 29 ц/га, що свідчить про вплив на урожайність агротехнічних та організаційних факторів.
Визначимо, як впливає на обсяг продукції зміна урожайності та площа посіву. Для цього розглянемо таблицю 2.7.
Таблиця 2.7
Фактори, що впливають на зміну валового збору цукрового буряку
Аналізуючи дані таблиці 7 можна встановити, що валовий збір залежить від площі посіву та урожайності. Як видно, валовий збір цукрового буряку зменшився на 36651 ц внаслідок зниження урожайності на 30 ц/га в 2006 р. проти 2002 р. Отже, основним фактором, який вплинув на зменшення валового збору є урожайність. Причиною зниження урожайності є погана забезпеченість якісним засівним матеріалом, не виконання агротехнічних заходів в установлені терміни.
Щоб цього уникнути, необхідно для підвищення урожайності цукрового буряку більше приділяти уваги посівному матеріалу, намагатися усунути втрати урожаю при збиранні урожаю, застосовуючи сучасну техніку.
2.3 Економічна ефективність виробництва цукрового буряку та резерви підвищення
Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва є визначальним фактором економічного та соціального розвитку суспільства.
Економічна ефективність виробництва — це співвідношення між масою затрат минулої та знову приєднаної живої праці та масою продуктів, одержаною за допомогою цих затрат. Разом з тим ефективність є формою відображення мети виробництва. Вона вказує на кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, вивідачу сукупних витрат.
Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання певної кількості продукції, прибутку з гектара землі, від голови худоби з розрахунку на одиницю праці та сукупних витрат виробництва. Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень.
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--2) розширення можливостей лінійних керівників по оперативному управлінню виробництвом в результаті їх вивільнення від підготовки відомостей з питань функціональної діяльності.
Функціональна структура управління виробництвом націлена на виконання постійно повторюваних рутинних задач, що не вимагають оперативного ухвалення рішень. Функціональні служби звичайно мають в своєму складі фахівців високої кваліфікації, виконуючих залежно від покладених на них задач конкретні види діяльності.
До числа недоліків функціональних структур управління можна віднести:
1) труднощі підтримки постійних взаємозв'язків між функціональними різними службами;
2) тривалу процедуру ухвалення рішень;
3) ієрархію в структурі взаємостосунків;
4) відсутність взаєморозуміння і єдність дій між працівниками функціональних служб різних виробничих відділень фірми;
5) зниження відповідальності виконавців за роботу в результаті знеособлення у виконанні ними своїх обов'язків, оскільки кожен виконавець одержує вказівки від декількох керівників;
6) дублювання І неузгодження вказівок І розпоряджень, одержуваних працівниками «зверху», оскільки кожен функціональний керівник і спеціалізований підрозділ ставлять свої питання на перше місце;
7) порушення принципів єдиноначальності і єдності розпорядництва.
Голова господарства е керівником і організатором всієї виробничої та фінансової діяльності господарства. Він очолює роботу правління і здійснює повсякденне керівництво діяльністю його членів по забезпеченню виконання рішень загальних зборів, направляє і координує роботу всіх ланок апарату управління.
Голову господарства обирають на посаду або звільняють з посади загальні збори членів підприємства.
У своїй діяльності голова господарства керується діючим законодавством, статутом кооперативу та рішенням загальних зборів.
Бухгалтерський облік і звітність у господарства очолює головний бухгалтер. На бухгалтера господарства покладаються організація, керівництво і контроль за станом бухгалтерського обліку і в усіх галузях громадського господарства.
Головний бухгалтер веде облік за встановленими формами і діючими інструкціями, діє відповідно до Статуту господарства, в адміністративному відношенні підпорядкований правлінню і голові господарства, а з питань організації і ведення бухгалтерського обліку та складання звітності — спеціалістам районного управління сільського господарства.
Економіст по нормуванню, організації і оплаті праці є організатором роботи по вдосконаленню і впровадженню у виробництво прогресивних форм організації, нормування та оплати праці.
В роботі безпосередньо підпорядкований головному економісту господарства.
На посаду економіста по нормуванню, організації і оплаті праці призначають спеціаліста з вищою або середньою економічною освітою. Призначає на посаду або звільняє з посади, яку він займає, правління господарства за поданням головного економіста.
Головним завданням економіста по нормуванню, організації і оплаті праці є розробка і впровадження у виробництво заходів по поліпшенню використання трудових ресурсів, підвищенню продуктивності праці для забезпечення виконання виробничих завдань господарства.
Головний агроном є технологом виробництва, керівником і організатором виробничої і агротехнічної роботи в рослинництві.
На посаду головного агронома призначають спеціаліста з вищою або як виняток середньою агрономічною освітою, який має досвід практичної роботи по спеціальності.
Призначає на посаду або звільняє з посади, яку він займає, правління господарства з відома районного управління сільського господарства з наступним затвердженням загальними зборами членів господарства.
Підпорядкований правлінню кооперативу.
Головному агроному підлеглі галузеві агрономи і керівники, які очолюють підрозділи рослинництва.
Основне завдання головного агронома полягає у виконанні планів виробництва продукції рослинництва з найменшими затратами праці та коштів і продажу її державі.
Вказівки головного агронома з питань технології проведення сільськогосподарських робіт обов'язкові для всіх працівників рослинництва.
Головний зоотехнік є керівником і організатором зоотехнічної роботи в господарстві, несе відповідальність за стан справ у тваринництві. На посаду головного зоотехніка призначають спеціаліста, який має вищу або як виняток середню зоотехнічну освіту та досвід роботи за спеціальністю.
Головному зоотехніку підлеглі галузеві зоотехніки і керівники підрозділів тваринництва.
Основне завдання головного зоотехніка полягає у виконанні планів і завдань по виробництву і реалізації тваринництва в цілому господарством з найменшими затратами праці.
Виконання розпоряджень і вказівок головного зоотехніка з питань тваринництва є обов'язковим для працівників тваринництва.
Головний ветеринар є керівником і організатором ветеринарної роботи в господарстві, несе відповідальність за стан тварин. На посаду головного ветеринара призначають спеціаліста, який має вишу або як винятково середню ветеринарну освіту та досвід роботи за спеціальністю.
Виконання розпоряджень і вказівок головного ветеринара з питань тваринництва є обов'язковим для працівників тваринництва.
3. Бізнес-план перспективного розвитку виробництва цукрових буряків ПП АФ “Жуківська”на2008 рік
3.1 Резюме
За роки ринкових реформ (1991—2006) галузь буряківництва зазнала значних змін. Виникли нові форми господарювання, проведена приватизація землі, створюються умови, які дають змогу буряківникам реалізувати свій інтерес розвитком підприємницької діяльності. Проте, незважаючи на певні, начебто позитивні, інституційні рішення, галузь буряківництва довго знаходилась у стані затяжної економічної кризи і лише в останні три роки намітились ознаки руху вперед.
Якщо у 1990 році рівень рентабельності виробництва цукрових буряків у господарствах Міністерства аграрної політики України становив 29,5%, то у 2005 році — 5,0%. Майже 50% сільськогосподарських підприємств різних форм власності, які вирощували цукрові буряки у 2005 році, були збитковими. Основні виробничі фонди, що застосовуються у галузі буряківництва, в основному зношені, значно загострилася ресурсні й фінансова незбалансованість виробництва. Недосконалість економічних відносин між виробниками цукросировини і цукру, між цукробуряковим підкомплексом і державою значно знижує мотивацію сільськогосподарських товаровиробників до вирощуванні солодких коренеплодів. Обмін в основному відбувається на бартерній основі, з грубими порушенням паритету цін, строків платежів і повноти розрахунків.
Між тим практично всі бурякосійні країни світу, включаючи навіть Російську Федерацію і Білорусь, перейшли на інтенсивні моделі функціонування цукробурякового виробництва, що характеризуються оптимальними розмірами посівних площ і різким підвищенням урожайності цукрових буряків завдяки збільшенню матеріально-грошових витрат на одиницю площі, надійним захистом внутрішніх ринків цукру та активним їх державним регулюванням.
Нині існує нагальна потреба фермерських господарств і великих приватних підприємств у розробці базових моделей одержання високих урожаїв цукрових буряків на різних площах посіву з конкретними техніко-технологічними та економічними розрахунками.
Переведення галузі буряківництва на інтенсивну модель розвитку дасть змогу сповна забезпечити її стале високоефективне функціонування, знизити собівартість виробництва цукрових буряків, гарантуватиме постійні прибутки, які за умови реального ринкового ціноутворення значно зростуть після оновлення техніки, а також дасть можливість задовольнити загальні потреби країни в цукрі та створити його експортний ресурс. Тому перехід на інтенсивну модель розвитку цукробурякової галузі для України є вкрай актуальним й об'єктивно необхідним.
Назва підприємства: Приватне підприємство агрофірма “Жуківська”.
Адреса підприємства: с. Жуківка, Буринський район, Сумська область.
Основна мета дослідження — обґрунтувати статті витрат і розробити бізнес-проект вирощування цукрових буряків з урожайністю 50 т/га для площі посіву 200 га.
Цукровий буряк є досить перспективними, при низькому рівні трудомісткості виробництва, відзначаються високою окупністю виробничих затрат. Урожайність культур, враховуючи сприятливі природно — кліматичні умови і забезпеченість родючими ґрунтами, постійно підвищується.
Розширення виробництва цукрових буряків проводиться з метою підвищення прибутку підприємства і задоволенню цукрових заводів сировиною. Тому ринкову нішу для даної продукції можна вважати перспективною.
3.2 Організаційний план
Приватне підприємство агрофірма “Жуківська” було засноване 7 лютого 1997 року шляхом реорганізації КСП “Жуківська”.
Виробничі підрозділи сільськогосподарського підприємства розташовані в с. Жуківка.
В господарстві працює: 171 чоловік, з них 8 пенсіонерів.
Чисельність працюючих 171 чоловік, в тому числі 12 — апарат управління, з них керівників — 8 чоловік (голова правління, зам. голови правління, головний бухгалтер, головний економіст, головний агроном, головний зоотехнік, головний ветлікар, головний інженер, всі мають вищу освіту).
3.3 Виробничий план
Вихідні дані для розробки бізнес-плану: площа посіву — 200 га; урожайність — 50 т/га; цукристість — 16%; валовий збір цукросировини — 10000 т; реальна закупівельна ціна цукрових буряків (без ПДВ) — 183,3 грн./т.
Рекомендується таке чергування культур у бурякових сівозмінах: коротко ротаційних: багаторічні трави; озима пшениця; цукрові буряки; кукурудза на зерно; ячмінь з підсівом багаторічних трав.
І звичайних для зерно-буряківничо-тваринницького напряму:
1) багаторічні трави;
2) озима пшениця;
3) цукрові буряки;
4) горох;
5) озима пшениця + озиме жито на зелений корм;
6) кукурудза на зелений корм і силос;
7) озима пшениця;
8) цукрові буряки;
9) кукурудза на зерно;
10) ячмінь із підсівом багаторічних трав.
У зв'язку з надзвичайно важливим значенням рівня цін на сировину та цукор, від яких залежить увесь механізм взаємовідносин у цукробуряковій галузі, актуальним є економічно обґрунтоване визначення собівартості продукції. Як на цукросировину, так і на цукор Інститутом цукрових буряків УААН пропонується в основу визначення собівартості продукції покласти нормативний метод визначення рівня врожайності та витрат, оскільки фактичні витрати й існуюча в країні система звітності унеможливлюють виконати науковий аналіз виробництва.
Рівень витрат на виробництво цукрових буряків:
1) Насіння. Норма висіву — дві посівні одиниці інкрустованого або дражованого доброякісного насіння на 1 га, орієнтовною вартістю 200 грн. одна пос. од. (2 пос. од. • 200 грн. • 200 га = 80000 грн.).
2) Засоби захисту рослин. Вартість засобів захисту рослин взята відповідно до пропозицій комерційних іноземних фірм, що поставляли препарати в Україну в 2006 році.
Пірамін Турбо, або Ребел, Фронтьєр 900 — грунтові гербіциди; Бетанол Експерт Оф — рекомендується для обприскування посіву у фазі сім'ядолей, а також через 5—10 днів проти однорічних дводольних та однорічних злакових; обприскування препаратом Карібу 50 — здійснюється у фазі сім’ядолей проти однорічних дводольних; Лонтрел Гранд — у фазі 2—6 справжніх листків проти осоту, ромашки та ін.; Зелек Супер — грамініцид проти злакових, у фазі 2—6 листків; Раундап — вносять на запирієних площах з осені; Альто Супер 330 ЕС — фунгіцид для обприскування за 40—50 днів до збирання проти церкоспорозу листя (табл. 3.12).
Таблиця 3.12 Розрахунок потреби засобів захисту рослин
В основних районах бурякосіяння за ряд років добре відпрацьована інтенсивна технологія вирощування і збирання цукрових буряків, для здійснення якої необхідні такі технічні засоби.
3) Техніка + агрегатування(табл. 3.13).
Таблиця 3.13
Розрахунок потреби сільськогосподарської техніки на 200 га посів
продолжение
--PAGE_BREAK--