Українська Православна Церква
Київський Патріархат
Волинська Духовна Семінарія
Кафедра Священого Писання
СЕМЕСТРОВА РОБОТА
«Наслідки гріхопадіння.ОбітницяСпасителя»
СтудентаIкурсу ВДС
Науковийкерівник: викладач ВДС
о.Петро Герасимук
м. Луцьк 2007р.
ЗМІСТ
І. ВСТУП
II. ХИТРІСТЬДИЯВОЛА І СПОКУСА ЄВИ
III. АДАМ І ЄВА СПОЖИВАЮТЬ ЗАБОРОНЕНИЙ ПЛІД
IV. ЗАКЛИК ГОСПОДА ДО ПОКАЯННЯ
V. НАСЛІДКИ ГРІХА І ОБІТНИЦЯ ГОСПОДА
VI. ВИСНОВОК
VII. БІБЛІОГРАФІЯ
І. ВСТУП
Людина, як вінець Божого творіння, була створенаособливою радою Пресвятої Тройці. Бог створив людину на образ Свій. Тілолюдини, як і тіла всіх земних істот, створене із землі. Але духовна природалюдини є безпосереднім подихом Божих, уст. "І сотворив Господь Боглюдину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людинадушею живою" (Бут. 2,7).
Але тут ні в якому разі не можна допускати, щодуша людини є частиною Божого Єства. Людська душа є твариною, створеною, як іїї тіло. Вона тільки містить у собі образ свого Творця. І цей образ в людині,згідно із вченням святих отців Церкви, відображений в її душі, а саме – в її духовності:розумі, почуттях, волі. А «подоба Божа» – це направлення цих данихБогом сил до Бога через їхній вільний розвиток і вдосконалення аж до уподібненнядо свого Творця.
Отже, кінцева мета, яка поставлена Творцем передлюдиною, – це бути досконалими, «як досконалий Отець ваш Небесний»(Мт. 5, 48).
Місцем постійного життя та діяльності людини буврай –прекраснемісце, подібне до чарівного саду, яке було спеціально створене для людинивсемогутністю Божою через Його особливу любов до Свого творіння. В цьому садусеред безлічі прекрасних райських дерев було два особливих — «деревожиття» та «дерево пізнання добра і зла». Плоди «дереважиття» були призначені для підтримки безсмертя в людині. А «деревопізнання добра і зла» було спеціально вибране Богом для випробовуваннялюдини і виховання в ній послушності волі свого Творця.
Перебуваючи в раю, людина повинна була трудитисятут і доглядати за всім. Так вона мала розвивати свої творчі таланти іпродовжувати справу свого Творця. Безпосереднє спілкування з природою давалолюдині можливість, через вивчення законів природи, збагачувати і поглиблювати свійрозум, пізнавати Бога-Творця, Його Премудрість, Любов, досконалість і самійнаближатися до цієї досконалості.
II. ХИТРІСТЬДИЯВОЛА І СПОКУСА ЄВИ
Святе Письмо нічого не говорить про те, як довгожили наші прародичі щасливим життям в раю. Йдеться тільки про існуванняродоначальника всякого зла – хитрого й лукавого змія-диявола. Він через своюгордість втратив можливість спілкування з Богом, втратив усяке блаженство.Колись перший серед ангельського світу, тепер він став дияволом, що дослівноозначає «наклепник, обмовник, обманщик, спокусник». Він лютоненавидить Бога, а також всяку людину, в якій є відображенняобразуБожого. Але особлива ненависть в нього до кожного, хто живе з Богом, любитьБога й спілкується з Ним. І, взагалі, всяке добро, спокій, злагода, любов,невинність, порядок, послушність – все це стало ненависним для диявола. Тому зпершої ж появи на землі людини, сотвореної на образ Божий, він старавсярозірвати благодатне спілкування людини з Богом, спотворити в ній образ Творцяі втягнути її в свою вічну погибель.
Біблія говорить: «Змій був хитріший надусю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки; „ЧиБог наказав: не їжте з усякого дерева?“ (Бут. 3,1)
У цьому запитанні прихована підступна брехня, якамала б відштовхнути жінку від спокусника. Але перші люди жили б такому середовищі, в якому буловідсутнє всяке зло. Тому жінці, яка ніколи не зустрічалася з таким злом, якобман, була притаманна абсолютна довірливість. Вона просто помітила неточністьу запитанні і відповіла, що Господь дозволив їсти плоди зі всіх дерев, крімодного, — із „дерева пізнання добра і зла“, яке знаходитьсяпосередині раю. Тому що Бог сказав: »Не їжте з нього і не доторкайтесьдо нього, щоб вам не померти" (Бут. 3,3).
Тоді спокусник старається пробудити в жінцінедовіру до Бога. Тому він говорить до неї: «Умерти — не вмрете! Бовідає Бог, що дня того, коли будетез ньоговиїсти,вашіочі розкриються,і станете ви, немов боги, жінці глибоко в душу. Вони породжують душевнуборотьбу і викликають цілу низку сумнівів. Що таке добро? Що таке зло? Як цеможна пізнати? І коли вони зараз з Адамом живуть в абсолютному блаженстві, тояким же буде їхнє життя, якщо вони стануть „як боги“?
III.АДАМ І ЄВАСПОЖИВАЮТЬ ЗАБОРОНЕНИЙ ПЛІД
У такому збудженому й розтривоженому стані жінказвертає погляд на заборонене дерево. І тут всю майбутню долю всього людствавирішує зовнішній спокусливий вигляд забороненого плоду. »І побачилажінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щобнабути знання. І взяла з його плоду та й з'їла, і разом дала теж чоловіковісвоєму, і він з'їв" (Бут. 3,6).
Так найбільша і найстрашніша, найтрагічнішапереміна в Історії людства звершилася — людина порушила Божу заповідь, людинапроявила непослушність своєму Творцеві. Жінка послухала голосу змія-диявола,спокусилася через його обман і лукавство, і тепер сама вже стає спокусницею —вона спокушує свого чоловіка.
Результат нарушення Божої заповіді проявився в туж мить. У Адама і Єви насправді відкрилися очі, як обіцяв спокусник, – вони отрималипізнання. Але що вони пізнали? Вони пізнали перш за все те, що вони нагі, –вони пізнали сором, вони пізнали, що в їхній людській природі появилася якасьнедосконалість. А через це їм стало вже страшно показатися Богові і вонизаховалися – тепер вони пізнали також страх, якого раніше не відчували й незнали.
Що ж тут відбулося? Не їсти плодів із «деревапізнання добра і зла» означало для людини строгу заборону, під страхомсмерті, переступати певну межу, заборону торкатися своєю, ще надто слабкою,незмужнілою природою, як тілесною, так і духовною, тієї межі, того середовища, якебуло для неї смертельно небезпечним. І слова, сказані до людини Господом, «смертюумрете» зовсім не були словами погрози — це було застереження ТворцяСвоєму творінню.
Але людина, затьмарена своєю силою, могутністю, атакож своєю надзвичайною владою над природою, попавши під вплив спокусливихслів диявола, вже не могла зупинитися. Вона захотіла наочно випробувати своюволю — захотіла бути як Бог, захотіла зримо пізнати добро і зло. На турозважливість, розсудливість, яка притаманна для дорослої людини, часу в неї небуло. А розважливість тут була необхідною саме для того, щоби бодай оглянутисаме дерево «пізнання добра і зла», щоб заглянути в його коріння. Алетут, на жаль, людина з дитячою наївністю тягнеться до самого плоду«пізнання добра і зла». А вкусивши плоду, пізнала зло, пізнала страх,сором, пізнала свою ницість, свою нікчемність перед своїм Творцем.
Тепер перед людиною відкрилася страшназапаморочлива безодня, вирватися з якої самій людині, без Божої допомоги, буловже не під силу. І ця безодня, влаштована дияволом і «ангелами» його,поглинула людину.
IV.ЗАКЛИК ГОСПОДА ДОПОКАЯННЯ
Алелюблячий Господь хоче врятувати людину, Він кличе її до Себе: «Адаме,де ти?» — взиває Він до людини, що вже согрішила. Цими словами Господьзапитує Адама не про його місце знаходження. Він, як Всевідучий Бог, знає, деАдам знаходиться, і знає, що він зробив. Господь запитує, де він заразперебуває своєю душею, в якому душевному стані. Цими словами Господь закликаєАдама до покаяння, дає можливість усвідомити свій гріх, свою провину передТворцем, закликає, щоб вій своєю душею виплутався із пут диявола і прийшов доНього.
Алегріх вже увійшов у душу людини, вже затуманив у ній основні сили її душі, — розум,волю і почуття, — затуманив у ній сам образ Божий. Тепер благий закличний голосГоспода спонукає Адама до бажання вже не розкаяння, а виправдання. Адамтепер уже зі страхом відповідає Господу: «Почув я Твій голос у раю ізлякався, бо нагий я, — і заховався». І промовив Господь: «Хто сказавтобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти знього не їв?» Адам відказав: «Жінка, що Ти дав її, щоб зі мною була,вона подала мені з того дерева, і я їв». Тоді Господь промовив до жінки:«Що це ти наробила?» А жінка сказала: «Змій спокусив мене, і яїла» (Бут. 3, 10-13).
Жінка, виправдовуючись, звинувачує змія-диявола.Чоловік, заради свого виправдання, звинувачує вже не тільки жінку, але й СамогоГоспода. «Жінка, що Ти дав її, щоб зі мною була, – говорить Адам, –вона подала мені з того дерева, і я їв». А жінка говорить: «Змійспокусив мене і я їла».
Отже, згідно з людською логікою, яка миттєвоспотворилася через «пізнання зла», виходить, що в усьому винен не хтоінший, як Сам Господь Бог. Чоловік не винен, — це Бог винен, що дав йому такужінку. Але й жінка не винна, — це, знову ж таки, винен Бог, що допустив до неїзмія, який спокусив її. А де ж тоді розум, воля, почуття, якими Господь наділивлюдину? Вони є, але вже у спотвореному вигляді. Розум, як бачимо, людина вжевикористовує не для пізнання Бога, а для того, щоб заховатися від Бога тадоказово виправдати себе. Свою вільну волю людина вже використовує не для того,щоб її поєднувати з волею Божою, а всупереч їй — на задоволення особистих потреб.Чисті, щирі почуття любові до Бога, до свого Творця вже повністю спотворенічерез сам дотик до зла, а також через спотвореність розуму, — вже немає чистоїлюбові до Бога, а є тваринний страх перед Тим, Хто може покарати.
Тому у виправданнях наших прародичів криєтьсянеправда, обман, що його диявол засіяв у їхні душі. І вірус цієї неправди,вірус зла, засіяний дияволом в душі наших прародичів, який миттєво спотворивБогом даний людський розум, волю і чисті почуття, передається з покоління впокоління аж до сьогодні. І людина так звикла до цього зла, що воно вже сталоніби невід'ємною частиною її життя. І сьогодні людина старається завжди у всіхсвоїх вчинках знайти для себе виправдання. Чи то пияк, чи злодій, чи вбивця, чирозпусник — вони завжди знаходять виправдання, які зводяться до тих, якимиперед Господом виправдовувалися наші прародичі, — вони не винні; це в них така природа,яку дав їм Господь; у них є такі життєві потреби, бо живуть в таких умовах, щоїх створив для них Господь; або зовсім просто: їх нечистий попутав, якого,знову ж таки, до них допустив Господь. У всьому «винен» Бог, алетільки не вони. Тому апостол Павло пише, що в особі Адама всі согрішили (Рим.5, 14; 1 Кор. 15, 22); бо, «який земний, такі й земні» (1 Кор. 15, 48).
V.НАСЛІДКИ ГРІХА ІОБІТНИЦЯ ГОСПОДА
Всяка дія веде за собою певні наслідки. Наслідкигріхопадіння людини були страшними. Змій проклятий перед усім живим, для ньоговідведена доля повзати. Жінка засуджена па повне підкорення чоловікові, а такожна важкі страждання й муки під час продовження роду людського. Звернувшись доАдама, Господь сказав: «За те, що ти послухав голосу жінки своєї та ївз того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: від нього не їж, — проклятачерез тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя.Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У потітвойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий.Бо ти порох, — і до пороху вернешся» (Бут. 3,17-19).
Це тільки диявол, спокушуючи людину, говорить донеї облесливо: «Станете ви немов боги». А Бог говорить людиніправду, повертає її до реальності: «Ти порох, і до пороху вернешся».
Страшним був вирок за порушення заповіді Божої.Але безмежним є і милосердя Боже. В людині Господом було закладено образ Божий.І Господь не хоче, щоби цей образ загинув. Але не тому, що це тільки образБожий, а тому, що Він любить людину і не хоче залишити її без надії на можливеспасіння й повернення до попереднього блаженства. Тому тут же Господом буладане Перше Євангеліє — перша блага вістка про спасіння, про майбутнього Месію.Звертаючись до змія-диявола, Господь сказав: «Я покладу ворожнечу міжтобою і між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, ати будеш жалити його в п'яту» (Бут. 3, 15).
Цими словами Господь обіцяє грішній людині, щовід жінки народиться Спаситель, Який зітре голову змія-диявола, знищить джерелозла і примирить людину з Богом.
Наслідки гріхопадіння — це не просто вигнаннянаших прародичів з раю. Гріхопадіння людини — це страшна катастрофа у всьомуВсесвіті. Людина була сотворена Господом не так, як всі інші створіння. В людинібуло закладено образ Творця, людина була вінцем всього Божого творіння, якдуховного, так і матеріального. Людина була безпосереднім зв’язком між духовнимсвітом і світом матеріальним. Людина була поставлена Господом панувати над тимусім Божим творінням, яке було створене до цього часу, — вона була головою іживою душею всього велетенського природного організму, якийбувстворений Господом попередньо.
Коли людина свідомо спотворила в собі образБожий, цим вона розірвала зв'язок між світом духовним і світом матеріальним,вона порушила ту гармонію у Всесвіті, яка була закладена Творцем. Тому словаГоспода, сказані до Адама: «Проклята через тебе земля», маютьзначення всесвітнього масштабу — гріхопадіння людини явило свою згубну дію навсю природу. Тому апостол Павло і говорить, що через гріх прародичів «всестворіння разом зітхає і разом мучиться аж досі» (Рим. 8, 22).
Мучиться природа і самої людини. "Ізробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкіряну і зодягнув їх"(Бут. 3, 21).
Що це за одяг отримала людина після свогогріхопадіння? Існує гіпотеза, що цим одягом є саме ця тваринна природа з їїтваринними інстинктами, яку зараз має людина. До гріхопадіння людина малазовсім іншу природу. Знаходячись між світом духовним, ангельським і світомземним, людина і своєю зовнішньою природою, взятою від землі, але оживотвореноюподихом уст Божих, була, очевидно, більш подібною до ангельського світу, ніж дотваринного. Про близькість людини до ангельського світу свідчать слова, сказаніангелом до апостола Йоана Богослова, коли під час отриманого ним від ГосподаОдкровення він хотів поклонитися ангелові. «Дивись, не роби цього; —говорить ангел, — я співслужитель тобі і братам твоїм, котрі мають свідченняІсусове» (Апок. 19, 10). У всякому разі людина мала безсмертнуприроду.
Тепер спотворена людська природа, природа«душі живої» вже не могла так дальше жити. Господь саме від цього ізастерігав людину, наказуючи: «З дерева знання добра й зла — не їж віднього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно (незаперечно) помреш!»(Бут. 2, 17). І от тепер, коли страшна трагедія вже сталася, люблячийГосподь, щоби вберегти грішну людину від її неминучої і абсолютної загибелі,через Своє милосердя одягає – її в шкіряний одяг тваринного світу.
VI.ВИСНОВОК
Райське життя перших людей, їхній духовний станневідомі для нас. Ми знаємо тільки те, що то був зовсім інший світ, світ,оповитий Божою любов'ю, в якому небуло зла, а панувало тільки добро. Розум наших прародичів був глибокий,проникливий, воля – доброю, почуття були чистими, нічим не забрудненими. Всяїхня досконалість полягала в моральній чистоті і невинності, у відсутностінавіть якоїсь думки про щось нечисте і грішне. Підтвердженнямдля цьогослужать слова Біблії: «І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромилися»(Буг. 2, 25).
Сором'язливість, стид є наслідком зіпсованостітієї людської природи, яка була дана Творцем. Сором — це підсвідоме відчуттялюдиною своєї зіпсованості, це внутрішній голос душі говорить людині, що в неїщось не так. Треба пам'ятати одну незаперечну істину: коли грішна людина не маєвже ніякого сорому, то це є ознакою того, що душа в неї абсолютно духовномертва — вона повністю вийшла з-під влади свого Творця, Який є найвищоюЧистотою і Святістю, і перебуває під абсолютною владою диявола. А мертва душавже не може подавати ніякого голосу.
Повернути втрачене, відновити порушену у Всесвітігармонію, повернути собі попередню природу, попереднє блаженство в раю – це вжесамій людині не під силу. Тому у свідомості людства завжди жило відчуттявнутрішнього незадоволення, відчуття дискомфорту, відчуття гріха, який тяжієнад світом.
Усі ці відчуття дисгармонії яскраво виражені внайстародавніших релігіях світу. Наприклад, стародавні греки говорили, щолюдство несе тягар титанів, котрі повстали були проти неба. У бушменів єповір'я, згідно з яким люди стали смертними через те, що не повірили Божеству.Єгиптяни говорять про стародавній гріх людства перед Сонцем. Стародавнішумерські і вавилонські міфи розповідають про щасливі первісні часи, коли люди й
Божество жили в мирі. Аналогічні легенди є вжителів Персії, Тибету, Африки та багатьох інших народів і племен, що населялиі населяють різні частини земної кулі7.
Усе це тільки підтверджує правдивість біблійноїрозповіді про гріхопадіння людини. А різновидність цих повіствувань пояснюєтьсявідходом людей від віри в Єдиного Істинного Бога та пошуках своїх богів.
VII.БІБЛІОГРАФІЯ
1. Святе Письмо. – Українське Біблійне Товариство. – Київ 2003 р.
2. Закон Божий. – СерафимСлобідський. – Київ 2003 р.
3. Кун. А. – Міфи і легенди стародавньої Греції. – Київ 1995 р.
4. Лопухин А. П. – Толковая Библия, или комментарий на все книгиСвященного Писания Ветхого и Нового Завета. – СПб., 1910 р.
5.Мень.О., протоиерей. – История религии. Впоисках пути, истины и жизни. – Москва 1991 р.
6. Біблійна історіяСтарого Завіту. – Протоієрей Михайло Марусяк. –Чернівці 2001 р.