Міністерство освіти і науки України Академія педагогічних наук УкраїниІнститут педагогіки і психології професійної освіти АПН УкраїниПолтавський державний педагогічний університетімені В.Г. КороленкаАКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ МОДЕРНІЗАЦІЇХУДОЖНЬО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИМатеріалиМіжнародної науково-практичної конференціїПолтава, 21-22 квітня 2005 рокуПолтава – 2007 УДК 373.67.036:74/78(063) ББК 74.200.544+74.580.054 А 43Актуальні аспекти модернізації художньо-педагогічної освіти. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. м. Полтава, 21-22 квітня 2005 року. – Полтава: ПДПУ, 2007. – 269 с.Редакційна колегія: доктор пед. наук, проф. Л.О. Хомич, доктор пед. наук, проф. А.М.Бойко, доктор пед. наук, проф. М.В. Гриньова, доктор пед. наук, доц. Н.Д.Карапузова. доктор пед. наук, проф. Б.В. Год доктор пед. наук, доц, канд.. пед. наук, доц. Н.І. Шиян, кан. пед. наук, доц. Л.В.БичковаВідповідальний за випуск доц. ^ Л.В. Бичкова Відповідальний редактор доц. О.О. Григор'єваДрукується за рішенням вченої ради Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (протокол №___ від ____ січня 2007 року)^ Матеріали доповідей друкуються в авторській редакції© Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка,2007ЗМІСТПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯПащенко В.О. ВСТУПНЕ СЛОВО……………………………….……………..………….8Орлов В Ф. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС І ПЕРСПЕКТИВИ ХУДОЖНЬО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ.....……………………………………...10^ Рибалка В.В. СИСТЕМА ПСИХОЛОГІЧНИХ ЦІННОСТЕЙ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ, ЇЇ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ…………………………………..16Соломаха С.О. РОЛЬ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ У РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ……………………………………………………………..25СЕКЦІЯ № 1РІЗНОМАНІТНІ АСПЕКТИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЗМІСТУ І МЕТОДИКИ ПРОФЕСІЙНО- ХУДОЖНЬОЇ ОСВІТИІгнатович О. МОТИВАЦІЙНО-СМИСЛОВА КУЛЬТУРА ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ ЯК ІНТЕГРОВАНА СУКУПНІСТЬ ОСОБИСТІСНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ………………………………………………………33Флегонтова Н. СОЦІАЛЬНА І ПЕДАГОГІЧНА СУТНІСТЬВІЛЬНОГО ЧАСУ ТА КУЛЬТУРНОГО ДОЗВІЛЛЯ…………………………………………39Синявський В. ПСИХОДІАГНОСТИКА ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИКПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ТА ЯКОСТІ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ…………………….46Отич О. ХУДОЖНЬО - ЕСТЕТИЧНИЙ РОЗВИТОК МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ У СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ…………………………………………..52Прасолов Є. ХУДОЖНЄ КОНСТРУЮВАННЯВ ПІДГОТОВЦІ ВЧИТЕЛІВ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ…………………………………….55Гриценко Л. , Григор¢єва О. ПИСАНКАРСТВОВ СИСТЕМІ ХУДОЖНЬО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ……………………………………….64Крицька А. МИСТЕЦТВО ДИЗАЙНУ У ПРОФЕСІЙНІЙПІДГОТОВЦІ УЧНІВ ШВЕЙНИХ ПТНЗ…………………………………………………..73Плуток О. ПРОФЕСІЙНО ЗНАЧУЩІ ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ ВЧИТЕЛЯ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ В СТРУКТУРІ ЙОГОПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ..............………………………………………….……76Калібовець А. МИСТЕЦТВО У РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ…….………………83Бабенко О. РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ ТРАДИЦІЙНОГО ПОЛТАВСЬКОГО КИЛИМАРСТВА У НОВІТНІХ УМОВАХ МИСТЕЦЬКО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ…..……86Фурман В. ХОРЕОГРАФІЧНЕ МИСТЕЦТВО ЯК ЯВИЩЕ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ У КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ…………………………………92Рева Я. ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ДО СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З ВАДАМИ У ФІЗИЧНОМУ РОЗВИТКУНА ЗАНЯТТЯХ У ХОРЕОГРАФІЧНИХ ГУРТКАХ……………………………………..…..99Отич. О.ІНТЕГРАЦІЯ МИСТЕЦТВ У СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ……………...101Вуттке Е. ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «ХУДОЖНЯ ДЕДУКЦІЯ» В ГУРНОШЛЬОНСЬКІЙ ВИЩІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ШКОЛІ ІМ. КАРДИНАЛА АВГУСТА ХЛЬОНДА В МИСЛИВИЦЯХ………………………………105Кайдановська О.ПЛЕНЕРНИЙ РИСУНОК У ПІДГОТОВЦІМАЙБУТНІХ АРХІТЕКТОРІВ……………………………………………………………108Рудич О. ОСОБЛИВОСТІ ДОБОРУ СУЧАСНИХ АНГЛОМОВНИХ КНИЖОК ДЛЯ РОБОТИ З ДИТЯЧОЮ АУДИТОРІЄЮ……………………………………112Ірклієнко В., Григор¢єва О. ЗНАЧЕННЯ ЕТНОГРАФІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННІ ПЕДАГОГА ……………………………………….115СЕКЦІЯ № 2МИСТЕЦТВО ЯК ФАКТОР МОДЕРНІЗАЦІЇ СПЕЦІАЛЬНОЇ ТА ЗАГАЛЬНОЇ ОСВІТИ ДІТЕЙБережна А. НАПРАЦЮВАННЯ БЛОКІВ МІЖ ПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВВИВЧЕННЯ СПІЛЬНОЇ ТЕМИ ДЛЯ ПРЕДМЕТІВ ЕСТЕТИЧНОГО ЦИКЛУ…….…………120Кривенко Н. АКТИВІЗАЦІЯ КРЕАТИВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ УЧНІВ ПРИ ВИКОНАННІ КОЛАЖУ У 5- 7 КЛАСАХ ……………………………………………122Гнидіна О. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ НОВІТНІХ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВАПО ТЕМІ «КСЕРОГРАФІЯ»……………………………………………………………..129Руденко І. ІНТЕГРАТИВНІ ПІДХОДИ НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГОМИСТЕЦТВА У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ………………………………………………….133Павлюк Р. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРОИСТАННЯ КАЗКИ НА ЗАНЯТТЯХ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ……………………..138Дмитрієнко І. ВИКОРИСТАННЯ МИСТЕЦЬКОЇ ТА ХУДОЖНЬОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ ПРИ ПОДОЛАННІ ЗАГАЛЬНОГО НЕДОРОЗВИТКУ МОВЛЕННЯУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ …………………………………………………………145Халчанська О. ОРГАНІЗАЦІЯ НАРОДОЗНАВЧОЇ РОБОТИ НА УРОКАХУКРАЇНСЬКОЇ МОВИ……………………………………………………………………149Ільяшева Ю .ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИЙ ПІДХІД ДО ОРГАНІЗАЦІЇРОБОТИ СТУДІЇ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА…………………………………..…152Ничкало С. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО В ЕСТЕТИЧНОМУ ВИХОВАННІ СТАРШОКЛАСНИКІВ……………………………………………………..158Шахрай В. ЗАСВОЄННЯ ПІДЛІТКАМИ СОЦІАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ ЗАСОБАМИ САМОДІЯЛЬНОГО ДИТЯЧОГО ТЕАТРУ………………………….……………………...165Комаровська О. ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ ЯК ЧИННИК ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОЇ ОСВІТИ ШКОЛЯРІВ………………………………………………………………………173СЕКЦІЯ № 3ПЕРСПЕКТИВИ ТА РЕАЛІЇ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У ГАЛУЗІ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИХіміч М. РОЛЬ ДУХОВНИХ ПІСНЕСПІВІВ У ФОРМУВАННІ МОРАЛЬНО- ЕТИЧНИХ ЯКОСТЕЙ МОЛОДІ В УКРАЇНІ……………………………….180Титаренко В. ҐЕНЕЗА ПОЛОТНЯНОГО ЛІТОПИСУ УКРАЇНИ……..…………………..186Титаренко О. ТЕХНІКА "ПЕЧВОРК" : МИСТЕЦЬКИЙ ДОСВІД З ХУДОЖНЬОЇ ОБРОБКИ МАТЕРІАЛІВ………………………...….…..………191Рахно К. ЗЕЛЕНИЙ ПОЛИВ’ЯНИЙ ПОСУД В УКРАЇНСЬКІЙ І БАЛКАНО-СЛОВ’ЯНСЬКІЙ МІФОРИТУАЛЬНІЙ ТРАДИЦІЇ……………………………..195Помиткін Е. ДУХОВНИЙ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ…………………………..…………201СЕКЦІЯ №4ОБРАЗ ЖІНКИ У МИСТЕЦТВІБичкова Л. КОЛОРИСТИЧНА ТРАНСКРИПЦІЯ ОБРАЗУ ДІВИ МАРІЇ ЧУТТЄВО ЯВЛЕНА КВІНТЕСЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВИХОВНОГО ІДЕАЛУ………….….……….207Тупікіна Л. ОБРАЗ ЖІНКИ В МИСТЕЦТВІ………………………………….….………..219Палій І. ОРНАМЕНТАЛЬНО-СИМВОЛІЧНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ СВІТУ У ФОРМУВАННІ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ……………………………….…….……..…222Єфименко О. ОБРАЗ ЖІНКИ В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ. МОЖЛИВОСТІ ГРАФІКИ І ЖИВОПИСУ…………………………….…..……………….227Філіпчук Н. МИСТЕЦЬКО – ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ В ТВОРЧОСТІ СОЛОМІЇ КРУШЕЛЬНИЦЬКОЇ…………………….………..………………229Тимошенко А. ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ДИТЯЧИМИ ХУДОЖНІМИ ЕКСПОЗИЦІЯМИ НА ПРИКЛАДІ ВИДАТНИХ ЖІНОК ПЕДАГОГІВ ХХ СТОЛІТТЯ…………………………231Бабенко О.,Бабенко В. ЖІНКА–МИСТКИНЯ У ТРАДИЦІЙНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ КИЛИМАРСТВІ…………………………………….……….…………232Коновець С. ОБРАЗ МАТЕРІ В УКРАЇНСЬКОМУ ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ……………………………….…………………………………………..…234Овчаренко Л. ЗАРУЧЕНА З МИСТЕЦТВОМ……………………………….……………236Коровіна Р. ЖІНКА ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН ………………..…………….238Кайдановська О. ОБРАЗ ЖІНКИ–МАТЕРІ У МИСТЕЦТВІ ПЕРВИННОГО СВІТУ……………………...…………………………………………….240Бережна А. ОБРАЗ ЖІНКИ В ІКОНОПИСІ (НА ПРИКЛАДАХ УКРАЇНСЬКОГО ІКОННОГО ЗОБРАЖЕННЯ)…………………………246Рахно К. ЖІНКА У ТРАДИЦІЙНОМУ ГОНЧАРСТВІ…………………………………….251Пренко О. МЕТОДИКА СТВОРЕННЯ ЛЯЛЬКИ………………………………………….254Цуркан І. ОБРАЗ КАТЕРИНИ У ТВОРЧОСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА…………….……….256Колібовець А. РОЛЬ УКРАЇНОЗНАВСТВАУ ФОРМУВАННІ РОЗВИТКУДУХОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ…………………………………………………………..258НАШІ АВТОРИ………………………………………………………………………….265^ ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯМОДЕРНІЗАЦІЯ ЯК актуальна Проблема сучасної української ХУДОЖНЬО – ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИВступне словоректора Полтавського державногопедагогічного університетуімені В.Г. Короленка,дійсного члена АПН УкраїниВ.О. ПащенкаУ будь-якому суспільстві художня освіта громадян посідає особливе місце і ніколи не втрачає свого значення, оскільки оволодіння людиною скарбами художньої культури рідного народу і всього людства є одним із найважливіших способів її соціалізації завдяки здатності впливати на формування і розвиток цілісної особистості, її духовності, творчої індивідуальності, інтелектуальне й емоційне збагачення. Художня спадщина, накопичуючи емоційно-естетичний досвід поколінь, утілює і передає ціннісне ставлення до світу крізь призму етно-національної специфіки, тому вона є ефективним засобом виховання патріотичних почуттів і громадянської позиції. На характер сучасної художньої освіти впливають нові соціокультурні тенденції, зокрема ті що пов’язані з глобальним поширенням засобів масової інформації, які визначають новий спосіб формування естетичного ставлення особистості до світу здебільшого під впливом мас-медіа. Традиційні форми художньої культури змушені зараз виборювати своє місце в новому інформаційному просторі, а художня освіта потребує визначення нових завдань, форм і методів упливу на особистість. У 2003 році була схвалена АПН України Концепція загальної мистецької освіти, розроблена відповідно до Закону України « Про загальну середню освіту» і спрямована на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти в Україні. У цій концепції загальна мистецька освіта з її унікальними можливостями впливу на людину розглядається не лише як процес набуття художніх знань і вмінь, а насамперед як універсальний засіб особистісного розвитку школярів на основі виявлення індивідуальних здібностей, естетичних потреб та інтересів. Мистецька педагогіка України має багато проблем. Серед них проблема взаємозв’язку науки та мистецтва у всій системі освіти, поява нових концепцій викладання мистецтва на різних етапах формування особистості, проблема розвивальної художньої освіти і створення на цій основі програм та підручників нового покоління з різних видів мистецтв. Сьогодні потребують упорядкування і такі принципи загальної дидактики художньо-педагогічної освіти, як небуденність, спільність пріоритетів творчого розвитку, проблемність – основна одиниця програмного змісту, поліфонізм діяльних засобів утілення творчих пошуків і рішень, який спрямовує творчі заняття дітей на дослідницький пошук яскравих життєвих подій, створюючи в такий спосіб емоційний мотив для інтенсивної рефлексії дитиною власних творчих можливостей, тощо. З огляду на ці тенденції до школи повинен прийти вчитель, що володіє широким спектром знань і вмінь з дисциплін художньо-естетичного циклу та сучасними методиками викладання, спрямованими на розвиток активності, ініціативності, креативності, самостійності, критичності учнів, здатний нейтралізувати зовнішні антихудожні впливи середовища та забезпечити умови для їхньої самореалізації, безперервного самовдосконалення, самовиховання. Тому провідною проблемою сучасної художньої освіти педагога є її модернізація в напрямку подальшої розробки методологічних засад, створення нової моделі цілісного художньо-освітнього простору, пошуку інноваційних технологій формування художньої культури особистості Великого значення у розв’язанні цієї проблеми набуває помітна останнім часом активізація науково-дослідної діяльності. З повагою Орлов В.^ Болонський процес і перспективи розвиткухудожньо-педагогічноїосвіти УкраїниБолонський процес відкриває ще один напрям інтеграції України в Європу. Нам надається реальна можливість отримати рівноправний статус у європейському освітньому просторі, який визначає розвиток Європи на ціле покоління вперед. У свою чергу, участь у Болонському процесі може бути каталізатором прєднання України до інших європейських угод і організацій, що відіграють ключову роль у розробці економічної політики. Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована на її розвиток і набуття нових якісних ознак. У той же час, слід зважити на те що ці зміни не повинні привести до втрати кращих традицій, заперечення національних ознак якості освіти. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до невиправданої перебудови тих традицій вітчизняної системи вищої освіти, які є національним надбанням української вищої школи, зокрема, фундаменталізація знань студентів не лише в галузі педагогічних і мистецьких наук, але й широкого спектру суспільних і гуманітарних наук, що формують світогляд майбутнього фахівця. У своєму виступі на підсумковій колегії Міністерства освіти і науки України 24 березня 2005 року С.М.Ніколаєнко доповів, що вже у травні цього року Україна приєднається до Болонського процесу і стане повноправним членом європейського освітнього простору. Елементи кредитно-модульної системи навчання пропонується вводити поступово, починаючи з 2005/2006 навчального року, запроваджувати в усіх ВНЗ України. Що це може означати для художньо-педагогічної освіти? Конкретних прогнозів щодо саме художньо-педагогічної освіти мені ще не доводилося зустрічати, але я сподіваюся, що на цій конференції ми почуємо виступи тих хто вже працює за модульною системою і має уявлення про те, як порахувати художньо-педагогічну освіту в кредитах. Важливо почути і те, як нам зберегти то краще, що було напрацьовано у системі художньо-естетичного виховання. Основний зміст Болонської декларації полягає в тому, що країни-учасниці зобов'язалися протягом 10 років зробити максимально порівнюваними свої освітні системи. Вихідні позиції учасників конвенції в тексті Болонської декларації формуються так: “Європа знання” – це сьогодні широко визнаний і нічим не замінний фактор соціального і гуманітарного розвитку, а також розвитку загальних цінностей, приналежності до загального соціального і культурного простору. Центральні положення Болонської декларації, на думку наших тернопільських колег, можуть бути зведені до трьох пунктів. Створення системи академічних ступенів, що були б максимально порівнюваними, зокрема, за рахунок введення уніфікованого додатка до диплома або еквівалентного йому документа, Перехід на дворівневу систему вищої освіти: бакалаврат (не менше трьох років) і магістратура. Завершення бакалаврату як закінченої вищої освіти надає право займати вакансії на європейському ринку праці. Уведення системи кредитів і механізмів, що відповідають кредитам, оцінки. Система кредитів – прикладом може служити відома ECTS (European Credit Transfer System) – повинна сприяти мобільності студентів, для яких бажаним вважається принаймні один семестр навчатися поза стінами “свого” вузу, у тому числі за кордоном, при можливості перезарахування результатів атестації з прослуханих дисциплін. Принцип мобільності повинен поширюватися не тільки на студентів, а й на викладачів. Серед викладачів побутує думка про те, що мета Болонского процесу –уніфікація освітніх систем. Такої мети взагалі не може бути! Головна мета – це встановлення взаємовідповідності і порівнюваності. Це досягається через розроблення близької за структурою і змістом моделі додатка до диплома, розробленого Європейською комісією, Радою Європи і ЮНЕСКО/SEPES, яка передбачає, серед іншого, зведення про загальну структуру освітньої системи і місце в ній даної кваліфікації. Без цього диплом фактично недійсний. Отже, особливо актуальними стають дослідження з порівняльної педагогіки. Задача номер один для нас з вами – це ретельний аналіз систем художньо-педагогічної освіти, що існує на сьогоднішній день в Україні і в європейських країнах. Аналіз слід проводити як на рівні ВНЗ та виконавчих структур так і на рівні законодавства. Адже в нас дотепер немає повної ясності в співвідношенні різних освітніх циклів, ступенів та різних кваліфікацій. Норми закону і постанови Уряду погано погоджені між собою. Основними напрямками цієї роботи є: – адаптація до українських умов системи художньо-педагогічної освіти, що буде здійснюватися у двох основних циклах навчання; – впровадження в практику системи залікових одиниць (система кредитів) і відповідних механізмів оцінювання; – участь у створенні і роботі наднаціональних систем оцінки якості художньо-педагогічної освіти, наприклад, шляхом включення в проекти Асоціації Європейських університетів. Перед нами постає ряд завдань: Формування системи дворівневої освіти, що включає двоступеневий цикл (3-4 роки) з одержанням ступеня бакалавра і післяступеневий (1-2 роки після першого циклу) з одержанням ступеня магістра і (або) доктора (при загальній тривалості навчання 7-8 років). Упровадження системи кредитів (залікових одиниць трудомісткості) на зразок ECTS (European Credit Transfer System) — європейської системи перезарахування залікових балів, що передбачає перезалік обсягу вивченого матеріалу і термінів навчання за кордоном. Основна задача ECTS — забезпечення порівнюваності національних систем освіти за змістом навчальних дисциплін(курсів) і за термінами навчання. Для вирішення цієї задачі варто розробити шкалу зіставлення нашої системи художньо-педагогічної освіти з кредитною. Введення уніфікованого додатка до диплома, рекомендованого ЮНЕСКО, Радою Європи і Європейською комісією. Для цього необхідно більш чітко законодавчо визначити статус європейського Додатка до диплома, а потім організувати заміну додатків до дипломів. Сприяння мобільності викладацького персоналу і студентів. Її розвиток здійснюється за ініціативою як Уряду, так і самих вузів. Створення умов для академічної мобільності лягає зараз на плечі вузів. З ініціативи вузів і місцевої влади створюються і розвиваються міжвузівські і регіональні центри міжнародного співробітництва й академічної мобільності, що активно сприяють ефективному проведенню міжнародної і зовнішньоекономічної діяльності у сфері освіти. Мистецькі та художньо-педагогічні факультети вузів України повинні активніше шукати можливості для соціального партнерства в Україні й міжнародного обміну кращими студентами, художніми колективами, використовуючи досвід минулих років, коли саме мистецькі колективи ВНЗ найчастіше спілкувалися із своїми зарубіжними колегами, виїжджали за кордон і запрошували студентські художні колективи з-за кордону. Співробітництво в забезпеченні якості освіти. Національна система акредитації освітніх установ в Україні активно працює. Ця обставина полегшує входження нашої країни в Болонський процес. Вищим навчальним закладам, що одержали державну акредитацію, видається відповідний сертифікат, що встановлює або підтверджує на черговий термін статус вищого навчального закладу, перелік спеціальностей, що пройшли державну акредитацію і за якими вуз має право видавати випускникам документи державного зразка про художньо-педагогічну освіту. Сприяння забезпеченню привабливості європейської вищої освіти, європейського підходу до художньо-педагогічної освіти. Насамперед визначимо, в чому полягає європейський підхід до мистецької освіти і як він співвідноситься з традиціями вітчизняної вищої школи. Європейські традиції університетської освіти створили таку систему, за якої класична модель університету, що виникла в Європі, синтезувала в собі визначальні цінності європейської культури, науку і наукове пізнання, тобто право вільного дослідження істини. Вітчизняний університет відразу після створення став розглядатися не як “учене співтовариство”, а як навчальна установа, підзвітна державі. Розрив між університетською освітою і художньо-естетичною, педагогічною творчістю, науковими дослідженнями у цій галузі по суті, має місце у сучасному законодавстві. У законі „Про вищу освіту” не закріплена законодавча вимога і відповідальність за мистецьку і наукову творчість та винагорода за неї співробітникові освітньої установи. Разом з тим є норма, за якою вищі освітні установи займаються науково-дослідною діяльністю. Даний розрив призвів до того, що вчителі мистецьких дисциплін найчастіше виявляються неконкурентноспроможними на світових ринках висококваліфікованої праці, а вітчизняна художньо-педагогічна освіта втрачає основу механізму кадрового поновлення. Необхідно змінити статус педагогічних університетів та їх мистецьких інститутів, але зробити це не тільки реалізуючи комплекс правових заходів, а в першу чергу здійснюючи виховні, просвітницькі й інші заходи, що формують у суспільній свідомості нове ставлення до художньо-педагогічної освіти. Проблему ступеню участі в Болонському процесі треба розглядати не тільки в контексті професійних інтересів розвитку художньо-педагогічної освіти, але й у контексті національних інтересів України, розвитку її мистецтва і культури. Входження в Болонський процес – це не лише освітня проблема, але і проблема нашої участі в розвитку європейської культури, зокрема художньої культури. Отже, інтеграція в європейський освітній простір потребує певних системних змін в організації та регулюванні художньо-педагогічної освіти, створенні умов для роботи вчителів мистецьких дисциплін, які б відповідали європейським стандартам, але не порушували культурні традиції українського народу. Українськими вченими досягнуто значних успіхів у розробках дидактичної організації педагогічного процесу, що базується на персоналізації, диференціації та інтеграції змісту навчального матеріалу. Ми вважаємо, що модульна технологія навчання може забезпечувати стимулюючу, розвиваючу і особистісно-творчу функції одержання знань, їх самостійність і мобільність, можливість вибору у процесі професійно-особистісного навчання, контролю і самоконтролю, саморозкриття і самостановлення вчителів мистецьких дисциплін. Усе це за умови, що навчання буде залишатися складовою виховного процесу. Тоді модульно-кредитна система стане дійсно основою професійного розвитку компетентного фахівця. Отже, особливу увагу слід звернути на проблему професійного виховання особистості фахівця, критерії оцінки рівня сформованості професійних якостей і ми можемо пропонувати зарубіжним колегам вивчати і враховувати наш вітчизняний досвід, як, наприклад, це роблять японці. Особливе значення у визначенні якості художньо-педагогічної освіти відіграє система оцінювання знань і рівня професійної підготовки вчителів мистецьких дисциплін. Їх конкурентоспроможність можна визначити статистичними методами. Але досягти об’єктивного оцінювання знань, яке крім контролюючої повинно виконувати мотивуючу та стимулюючу функції – це проблема, яка не вирішена у нас і залишається невирішеною у країнах учасницях Болонської угоди. Тому, на нашу думку, слід активізувати роботу з впровадження європейських критеріїв оцінювання знань студентів, але разом з тим вивчати і аналізувати критерії і технологій оцінювання, з точки зору що оцінюється і як оцінюється. Не слід поспішати і відкидати своє, впроваджуючи одну з багатьох не зовсім досконалих європейських систем оцінок. Вважаю, що слід спільно з європейськими колегами виробити систему конвертації критеріїв оцінки якості знань і сформованості професійних якостей учитель мистецтва, систему відносної вартості прийнятих залікових одиниць відповідно до системи ECTS та її застосування в навчальних закладах України.Рибалка В.^ Система психологічних цінностей культуриособистості як джерело її творчої діяльностіОстаннім часом в українській освіті все гучніше звучать заклики визнати особистість вчителя і дитини найвищою цінністю суспільства і держави. Більшість педагогів і психологів, погоджуючись з цим твердженням, все ж таки сприймає цінність особистості як певну метафору, як необхідний вищий професійний символ психолого-педагогічної науки і тим більше – практики. Адже, чи не про справжню цінність особистості вчителя або науковця свідчать їх заробітна плата, вартість майна (свого чи родичів), які ще на початку ХХ століття відомий американський психолог і філософ У.Джемс відносив до фізичної особистості – в його розумінні структури цього феномену людського розвитку. Він відносив до змісту фізичної особистості також тілесну організацію, одяг, батька й матір, жінку і дітей, домашню оселю, власність людини, витвори її праці і т.п. [2]. Проте, у своїй “ієрархії особистостей” – фізичній, соціальній, духовній – У.Джемс ставить фізичну особистість унизу, а духовну – вгорі. Духовна особистість, тобто об’єднання станів свідомості, конкретних духовних здібностей і якостей людини має, як вказує У.Джемс, бути для людини найвищою цінністю. Особистість може скоріше пожертвувати друзями, добрим ім’ям, власністю і навіть життям, аби не зрадити свої духовні принципи [10, с. 77-78]. Спроби підміни особистісних, передусім, духовних, цінностей матеріальними, їх ігнорування, перекручення, паплюження дорого коштувало цивілізації. Так, у відомій формулі автору “Капіталу” “гроші-товар-гроші” не знайшлося місця особистісним цінностям, які були винесені за межі абстрактного наукового аналізу і соціального життя у добрій третині земної кулі, що виявилось у спотвореному погляді на людину, в її обезцінюванні і психологічному та фізичному нищенні. Тільки у другій половині ХХ століття у демократичних країнах почала привертати увагу інша формула, в якій особистість зайняла ключове місце: “Творча особистість – соціальний і предметний світ – духовні і матеріальні цінності – творча особистість” (одним з часткових варіантів якої може бути формула “Особистість-товар-гроші-особистість...” Даний екскурс у проблему цінностей ставить питання про необхідність більш глибокого аналізу і синтезу уявлень про систему цінностей особистості, що утворює її вищу цінність у суспільстві. При розв’язанні цього питання має бути визначені передусім філософського-психологічні аспекти складу цінностей, їх структура, взаємозв’язки і функціонування. Одним з найбільш важливих для нас аспектів полягає в тому, що психологічні цінності особистості виступають і як джерела, і як процеси, і як результати творчої діяльності особистості, маючи на увазі різні види творчості, в тому числі психологічної і естетичної. Аналіз цих цінностей одразу ж відкриває гігантський за своїм масштабом процес психічного розвитку особистісних цінностей, що триває від народження до похилого віку, і фактично є процесом накопичення цих цінностей в особистості. Цей процес має свою специфіку, форми, засади, результати. Так, у дошкільному дитинстві присвоєння культурних цінностей здійснюється в ігровій діяльності, у шкільному – через навчання і виховання, у післяшкільному віці – у професійній підготовці. Відмітимо, що накопичення духовних цінностей онтогенетично передує появі у житті людини матеріальних цінностей (!). Суспільство і сама особистість ретельно закладають у свідомість спочатку незліченні духовні скарби, але так, начебто закопують, ховають їх від самого суб’єкта і від суспільства. Забуваючи, що, де і як ховається ця скарбниця. Тому, говорячи словами одного з персонажів книги Д.Карнегі, людина кінець-кінцем навіть не уявляє, які сарби ховаються в ній [4, с. 177]. Тому слід більш чіткіше уявити собі зміст і структуру цих цінностей, механізм їх “закопування” і “розкопування”, засвоєння і використання. Які ж цінності накопичуються, акумулюються в кожній особистості в ході психічного розвитку? Ми розглядаємо їх через концепцію тривимірної, поетапно конкретизованої психологічної структури особистості, яка виконує функцію схеми, креслення тієї “скриньки скарбів”, в якій розкладені у певному порядку ці цінності – в одному відділі – діаманти-властивості, в іншому – золото-здібності, в третьому – перлини-якості і т.д. За першим, соціально-психолого-індивідуальним, виміром розглядаються так звані термінальні, за класифікацією Рокича, цінності – базові властивості особистості – такі як спілкування, спрямованість, риси характеру, самосвідомість, інтелект, психофізіологічні властивості. Говорячи про них як про термінальні, тобто змістові, цільові, можна лише умовно, адже кожна з властивостей особистості має, за думкою Г.С.Костюка, мотиваційний, змістовий та операційний аспект. Додамо до цього списку також цільовий та емоційний аспекти. В нашій концепції особистості цей термінальний момент позначений належністю кожної властивості саме до соціально-психолого-індивідуального виміру. Але водночас, кожна властивість розглядається нами і у діяльнісному вимірі, в якому вона набуває ознак інструментальної цінності, а також – і у генетичному вимірі, в контексті якого вона набуває ознаки вікової цінності. Відповідно до цього, в теоретичному, макроструктурному аналізі у діяльнісному вимірі кожна властивість має бути віднесена до кожного з п’яти компонентів діяльності: а) потребово-мотиваційного; б) інформаційно-пізнавального; в) цілеутворюючо-планомірного; г) операційно-результативного; д) емоційно-почуттево-утверджуючого. А при мікроструктурному аналізі кожна з вказаних інструментальних цінностей має бути диференційована на ці п’ять діяльнісних компонентів. Відповідно до цього, цінності кожної з підструктур особистості, тобто узагальнені термінальні цінності диференціюються на наступні інструментальні цінності: І. Спілкування: а) потреба (афіліація) і мотиви спілкування (у безпеці, співпраці, співробітництві, інформації, престижі, авторитеті, самовираженні, самоствердженні тощо); б) обмін інформацією (комунікація), діалог, вербальне чи невербальне спілкування, здатність до дискусії; виступу, дебатів, бесіди тощо; в) взаєморозуміння (перцепція), ідентифікація, рефлексія, тактовність тощо; г) взаємодія (інтеракція), співробітництво, координація, кооперація, змагання, чесна конкуренція тощо; д) емоційне, почуттєве спілкування, позитивне ставлення до партнера зі спілкування (атракція), симпатія, емпатія (співпереживання), антипатія. Вже вказаний перелік компонентів спілкування підтверджує вислів Антуана де Сент-Екзюпері про цінність людського спілкування, завдяки якому активно створюються усі спільноти людської цивілізації. ІІ. Якщо говорити про цінність складових спрямованості особистості, то можна виділити такі з них, як: а) потреби, з яких починається усяка активність, поведінка і діяльність; до їх числа відносяться природні і культурні, духовні і матеріальні потреби, як стани нестачі чогось в особистості; завдяки потребам людина виокремлює у предметному світі мотиви діяльності і поведінки, які задовольняють її; це здійснюється в процесі опредмечування і розпредмечування мотивів; б) інтереси як пізнавальні потреби і мотиви, що мають дуже розгалужену, як сам світ, структуру, оскільки людина прагне до цього світу, залежить від нього, перетворює і засвоює зовнішній і внутрішній світ, опредмечує і розпредмечує його у діяльності; в) цілі, плани, програми, проекти життєдіяльності, системою яких окрема людина і людство в цілому охоплюють увесь світ, тримають його у стані потенційного перетворення в Ноосферу; г) наміри, прагнення цілеспрямовано досягти запланованих результатів, через що у планети Земля немає шансів залишитися незмінною в рої полі діяльності шестимільярдного скоординованого, цілеспрямованого, тотально перетворюючого організованого, об’єднаного, невпинного супер-суб’єкта цивілізації; д) емоційно-почуттєвий регулятор цієї спрямованості, який спрямовує усі потреби, мотиви, інтереси, цілі, плани, наміри, потяги у прагматично-гуманістичному напрямі, що визначає гуманістичний радикал діяльності і перетворення людством Всесвіту. Отже, ми бачимо, наскільки важливою і цінною є сфера спрямованості людини. Фактично в цій сфері закладаються усі інші цінності людства. ІІІ. Якщо ж говорити про цінність рис характеру людини і людства, то саме в ній відображається, викристалізовується увесь блискучий багатогранний досвід громадської, міжособистісної, внутрішньоособистісної мегадіяльності особистості: а) потребово-мотиваційні риси характеру – переконаність, ініціативність, впевненість – свідчать про властиву сильному характеру схильність продуктивно взаємодіяти з іншими в успішній спільній діяльності; б) інформаційно-пізнавальні риси характеру – допитливість, чесність, товариськість, надійність, поінформованість – свідчать про високу якість оперування з необхідною у спільній діяльності інформацією; в) цілеспрямованість, рішучість, планомірність, організованість, педантичність – всі ці риси характеру забезпечують ефективність формування і дії цільових, планомірних рис характеру особистості; г) відповідальність, толерантність, як риси характеру, заперечують якість, рівність, демократичність стосунків партнерів по діяльності. ІV. Самосвідомість включає такі ціннісні регулятори, організатори самодіяльності, як самопізнання, самооцінка, саморегуляція, самоконтроль, самоорганізація, самовдосконалення, самовиховання, почуття власної гідності. Це помітив ще дві з половиною тисячі років тому стародавній грек Сократ, говорячи: “Пізнай самого себе”, а в кінці ХХ століття його доповнив А.Маслоу, наполягаючи на значущості самоактуалізації особистості. V. Про цінність досвіду людини, її компетентності, мудрості, майстерності, професіоналізму годі й говорити. Адже система провідних потреб і мотивів, знань, умінь, навичок, емоційних стереотипів, що поповнюється усе життя і вочевидь свідчить про накопичувану кожною особистістю спеціалізовану рольову, статусну, професійну спроможність, потенціал, силу, що стає ще більш зрозумілим, якщо враховувати не тільки внутрішню (ідеальну), але і зовнішню (матеріальну) інструментальну оздобленість. Водночас слід усвідомлювати, що ціннісний статус має не уся система знань, умінь, навичок, а лише її центральне актуальне ядро. VІ. Інтелектуальні цінності особистості найбільш зрозумілі як інструментальні цінності. Про це свідчать їх перелік: творча увага, творче сприйняття дійсності та спостережливість, логічне мислення, системне мисленні, теоретичне мислення, творча уява, фантазія, оригінальність, нестандартність інтелекту, стратегічне мислення, практичний розум, пам’ять тощо. Саме завдяки цим цінностям у пізнавальній та дослідницькій діяльності були виявлені і збагачуються наукові цінності – закони, закономірності, науковий світогляд, фонд наукових знань людства, на основі яких здійснюється перетворення косної матерії у ноосферу. VІІ. Найменше вивчені, усвідомлюються і правильно використовуються психофізіологічні цінності особистості, хоча вони і виконують функцію біологічного її фундаменту. Складається враження, що людина начебто відірвалася від цього фундаменту і формує особистість начебто у повітрі. А це може призвести до відхилень і хвороб, які отримали назву психосоматичних. Про які ж цінності можна говорити на цьому рівні аналізу? Передусім – про цінності конкретног