ІМОВІРНІСНЕ МОДЕЛЮВАННЯ СТРУКТУРИ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДПРИЄМСТВА ВОДОПОСТАЧАННЯВолодимир Полуянов, кандидат економічних наук, доцент, завідувач кафедри економіки і фінансів автомобільно-дорожнього інституту Донецького національного технічного університетуЗапропоновано прогнозування структури виробничої програми підприємства з використанням імовірнісних методів. Оскільки вихідною базою для такого розрахунку є тільки внутрішня інформація підприємства, істотно скорочуються витрати на дослідження ринку збуту продукції. Викладений метод може бути застосований для підприємств багатьох галузей, в тому числі машинобудівних, комунальних та ін.Робота в сучасних умовах господарювання передбачає, серед інших умов, організацію відлагодженої системи внутрішньофірмового планування, в якій укладання плану виробництва і реалізації продукції є відправною точкою. Перспективний тактичний план повинен передбачати майбутні зміни виробництва, пов'язані передусім з можливим попитом на продукцію підприємства, а тому будується на основі всебічного обліку прогнозів збуту. Правильно сформований план виробництва обумовлює таке поєднання потреб ринку і можливостей виробництва, реалізація якого дозволяє отримати максимально можливий прибуток. Методологічні підходи до укладання тактичного перспективного плану виробництва передбачають як одну з його складових оцінку ємності ринку і прогноз збуту продукції. При цьому припускається всебічне вивчення потреб споживачів, внаслідок чого формується асортиментна політика підприємства. Методика планування обсягу продажів має ряд етапів [1]: дослідження кон'юнктури ринку (аналіз продажу за період, сегментація ринку, вибір цільового ринку, визначення ємності і прогноз розвитку ринку), планування асортименту, оцінка конкурентоспроможності продукції, планування ціни і, в кінцевому підсумку, планування обсягу продажів. Для виконання даного комплексу робіт треба оцінити великий обсяг внутрішньої і зовнішньої інформації, що є досить трудомісткою операцією як з точки зору витрат на аналіз і обробку наявної інформації, так і з точки зору витрат на одержання зовнішньої інформації. Основу маркетингових моделей підприємств водопостачання складають підмоделі планування. В довгостроковій перспективі необхідний обсяг водопостачання в місті визначається при розробці генеральних планів розвитку водопровідно-каналізаційного господарства, які є складовою частиною генеральних планів розвитку міст і служать, в основному, для проектування нових систем і споруд. При цьому звичайно використовується два способи визначення обсягу водопостачання: статистичний і розрахунковий [2, с. 201]. Прийнято вважати, що перший з них менш трудомісткий, а другий більш точний. Розрахунковий засіб полягає в прямому підрахунку видатку води для окремих груп споживачів за диференційованими нормами. При цьому обґрунтованість виробничих планів підприємства водопостачання залежить від якості визначення необхідного обсягу споживання води кожним окремим споживачем. З одного боку, недосконалість систем водопостачання з технічної точки зору не дозволяє оперативно реагувати на зниження обсягу споживання води, на що кожний споживач має юридично закріплене право, що, в свою чергу, призводить до непродуктивних витрат води. З іншого боку, в умовах цінової дискримінації, яку використовують сьогодні багато підприємств водопостачання, це спричиняє до порушення встановленого співвідношення рівнів цін для різноманітних категорій споживачів, а при планованій рентабельності на рівні приблизно в 10% - фактично її істотне зниження, що разом з іншими факторами призводить до нерентабельності роботи постачальника послуг. Невирішеною проблемою є мінімізація витрат при підготовці асортиментного плану, показники якого є основою тактичного перспективного планування, а також розробка методики, яка б дозволила планувати структуру виробничої програми підприємств водопостачання точніше.Метою статті є розробка методологічних підходів до прогнозування структури виробничої програми підприємства на певний період часу, при якому мінімізуються витрати на його розробку та поліпшується точність планування. Структура процесу реалізації продукції підприємства за попередні періоди показує, з одного боку, можливості виробництва, а з іншого - тенденції, що склалися на ринку того чи іншого товару. Отже, використовуючи статистичні методи аналізу і прогнозування зміни структури статистичної сукупності, можна побудувати майбутню структуру за умови збереження на ринку основних факторів і тенденцій, які склалися раніше. Такий підхід не вимагає одержання й аналізу зовнішньої інформації, і завдяки цьому істотно знижується трудомісткість визначення обсягу випуску продукції на планований період. У статистичній практиці основою прогнозування зміни структури є положення теорії ланцюгів А.А. Маркова [3]. Завдання в даному випадку полягає в тому, щоб на підставі наявних даних про структуру фактичної реалізації продукції в двох періодах визначити імовірності переходу від однієї структури до іншої. Ця матриця імовірностей може бути використана для прогнозування нової структури реалізації на майбутній період. Для розрахунку матриці імовірностей переходу використаємо метод, викладений в [3]. Позначимо вектори структури реалізації за два попередні періоди, як S0 і S1 відповідно. При цьому справедливе таке співвідношення:Матрицю імовірностей позначимо як ^ P. Розрахуємо елементи допоміжної матриці P', розміром m*m, де m - укрупнена номенклатура готової продукції. Елементи головної діагоналі цієї матриці заповнюються за такою умовою: при Позначимо як a і b допоміжні вектори, елементи яких розраховуються за формулами: при при Після обчислення значень елементів векторів α і β розрахуємо решту значень матриці P': при и Після цього вираховуємо значення матриці імовірностей переходу: при Елементи нової структури S2 визначаються за формулою:Наведений підхід використано при прогнозуванні структури виробничої програми підприємства водопостачання. Для цього було взято планові та фактичні результати реалізації послуг водопостачання за категоріями споживачів, наведені у табл. 1.Таблиця 1. – Обсяги послуг водопостачання по ВАТ “Хвиля” (м. Горлівка) Найменування Обсяг реалізації води, тис. куб. м 1999 2000 2001 план факт. план факт. план факт. Населення 32585,0 29128,1 25695,0 26152,6 19842,0 20261,9 Комунально-побутові підприємства 1156,0 1025,6 997,0 1891,0 691,0 662,0 Бюджетні організації 1254,0 1184,7 1262,0 973,7 628,0 496,5 Виробниче споживання 5849,0 7211,5 6692,0 3610,4 3370,0 2087,1 Організації теплопостачання 1186,0 845,2 974,0 795,4 340,0 376,5 Інші споживачі 442,0 408,7 335,0 305,5 188,0 175,0 Усього 42472,0 39803,8 35955,0 33728,6 25059,0 24059,0 При розрахунку імовірностей переходу як вихідні застосовують фактичні структури виробничих програм, в даному випадку фактичні структури реалізації води різноманітним категоріям споживачів. Саме фактичні структури сформувалися під впливом тих або інших факторів, що склалися на ринку, а тому самі по собі є носіями інформації про наявні тенденції. Відповідні фактичні структури реалізації води наведені в табл. 2.Таблиця 2. – Структура водопостачання (проц.) Найменування 1999 2000 2001 Населення 73,18 77,54 84,22 Комунально-побутові підприємства 2,58 5,61 2,75 Бюджетні організації 2,98 2,89 2,06 Виробниче споживання 18,12 10,70 8,67 Організації теплопостачання 2,12 2,36 1,56 Інші споживачі 1,03 0,91 0,73 Усього 100,0 100,0 100,0 Відповідні ймовірності переходу щодо прогнозу структури на 2001 рік наведені в табл. 3, на 2002 рік - в табл. 4. У рядках і колонках табл. 3 і табл. 4 цифри означають відповідні категорії споживачів в тому порядку, в якому вони наведені в табл. 1.Таблиця 3. – Імовірності переходу для прогнозу структури 2001 р. № п/п 1 2 3 4 5 6 1 1,0000 2 1,0000 3 0,0172 0,0119 0,9699 0,0009 4 0,2340 0,1626 0,5908 0,0126 5 1,0000 6 0,0674 0,0468 0,0036 0,8821 Таблиця 4. – Імовірності переходу для прогнозу структури 2002 р. № п/п 1 2 3 4 5 6 1 1,0000 2 0,5092 0,4908 3 0,2852 0,7148 4 0,1896 0,8104 5 0,3364 0,6636 6 0,1969 0,8031 Матриця імовірностей переходу, наведена в табл. 3, інтерпретується таким чином. Підприємству повністю в прогнозованому періоді вдасться зберегти частку обсягів послуг за першою, другою і п'ятою позиціями у загальному обсязі виробництва. Частка продукції, наведена на третій, четвертій і п'ятій позиції, збережеться на 96,99%, 59,08% і 88,21% відповідно. Прогноз на 2002 р. показує подальше скорочення частки послуг, що надаються позиціям з другої по шосту на користь першої позиції. Прогноз структури виробничої програми, розрахований на підставі відповідних матриць імовірностей переходу, наведено в табл. 5. Таблиця 5. – Прогнозна структура виробничої програми Найменування на 2001 р. на 2002 р. Населення 80,15 88,52 Комунально-побутові підприємства 7,42 1,35 Бюджетні організації 2,80 1,48 Виробниче споживання 6,32 7,03 Організації теплопостачання 2,50 1,04 Інші споживачі 0,80 0,58 Усього 100,00 100,00 Економічний ефект від застосування запропонованого способу моделювання структури виробничої програми підприємства водопостачання полягає у вагомому підвищенні якості планових розрахунків і, відповідно, підвищенні вірогідності фінансового планування на підприємстві. Це, в свою чергу, дозволяє не тільки заздалегідь визначити можливі фінансові ресурси підприємства на майбутній період, але і визначити обсяг компенсації втрат по державному регулюванню цін на житлово-комунальні послуги. Останнє надто важливо при проведенні розрахунку по складанню бюджетів як окремих муніципальних одиниць, так і на загальнодержавному рівні. Для розрахунку економічного ефекту необхідно порівняти планову, прогнозну і фактичну структури виробничої програми. Відповідні дані наведено в табл. 6.Таблиця 6. – Дані для розрахунку економічного ефекту Категорія споживачів Тариф за куб. м, грн Обсяг реалізації води, проц. план прогноз факт Населення 0,40 79,181 80,153 84,218 Комунально-побутові підприємства 0,92 2,757 7,424 2,752 Бюджетні організації 0,92 2,506 2,800 2,064 Виробниче споживання 3,37 13,448 6,324 8,675 Організації теплопостачання 0,92 1,357 2,499 1,565 Інші споживачі 0,92 0,750 0,799 0,727 Усього 100,000 100,000 100,000 За наведеними в табл. 6 даними розрахуємо середній плановий, прогнозний и фактичний тариф. Для цього використаємо таку формулу:Рплан= ∑Ріdі Розрахований середній плановий тариф - 0,84 грн; фактичний - 0,66 грн, прогнозний - 0,69 грн. Зменшення фактичних обсягів реалізації відносно плану розраховується за формулою: (Рфакт – Рплан) · Vфакт= (0,69 – 0,84) · 24059 = 3443,7 тис. грн. де: Рфакт - середній фактичний тариф;Рплан - середній плановий тариф;Vфакт - фактичний обсяг реалізації.Такім чином, відносно плану зменшено реалізацію на 3443,7 тис. грн. Однак це зменшення зумовлено умовами планування, в яких не були враховані наявні тенденції щодо зміни структури водоспоживання.Зміна фактичних обсягів реалізації відносно прогнозу розраховується за формулою: (Рфакт – Рпрогн) · Vфакт= (0,69 – 0,66) · 24059 = 877,1 тис. грн. де: Рфакт - середній фактичний тариф;Рпрогн - середній прогнозний тариф;Vфакт - фактичний обсяг реалізації. Відносно прогнозу збільшено реалізацію на 877,1 тис. грн. Це збільшення скоріше пояснюється посиленими спробами підприємства наблизитися до виконання планових завдань, що, в кінцевому підсумку виявилися марними (як встановлено вище - через неякісне планування).Висновки Застосування запропонованого методу забезпечує прогнозування обсягу виробництва продукції, для чого також можуть бути використані статистичні методи, наприклад, прогнозування щодо тренду і коливань. На підставі прогнозного обсягу виробництва і побудованої структури виробничої програми здійснюється розрахунок майбутнього обсягу виробництва по кожній товарній групі. Запропонований метод прогнозування структури виробничої програми підприємства може бути використано для прогнозування обсягу надання послуг комунальними підприємствами різноманітним категоріям споживачів, а також на підприємствах інших галузей національного господарства.Література:1. Ильин А.И., Синица Л.М. Планирование на предприятии: Учеб. пособие. В 2 ч. Ч. 2. Тактическое планирование / Под общей ред. А.И. Ильина. - Мн.: ООО "Новое знание", 2000. - 416 с. 2. Экономика водопроводно-канализационного строительства и хозяйства: Учебник для вузов / С. М. Шифрин, Ю. П. Панибратов, Ю. Н. Казанский, Л. М. Чеснова, Г. С. Чистова; Под ред. С. М. Шифрина. - 2-е изд., доп. и перераб. - Л.: Стройиздат. Ленингр. отд-ние, 1982. - 319 с. 3. Глинский В.В., Ионин В.Г. Статистический анализ. Учебное пособие. - М.: Филинъ, 1998. - 264 с.Податок на додану вартість як інструмент державного регулювання ефективності в сучасних умовахГалина Рибникова, кандидат економічних наук, доцент Донецького національного технічного університету (ДонНТУ)^ Світлана Шахін, головний державний податковий інспектор Державної податкової адміністрації Донецької області, слухач магістратури державного управління ДонНТУУ статті подано загальну характеристику справляння непрямих податків, а саме податків на додану вартість, розглядається його актуальність та обов’язковість в умовах сучасного розвитку нашої держави. Проведено аналіз впливу на обчислення податку на додану вартість деяких причин, які сьогодні найбільш вагомі та актуальні. Надано практичні пропозиції щодо справляння податків на додану вартість з метою контролю за процесом його відшкодування. Ідея використання податків на споживання (непрямих податків) та їх співвідношення із податками на доходи була і залишається однією з найсуперечливіших у фіскальній науці. Історично опосередкована форма одержавлення національного продукту з'явилась значно пізніше, ніж пряме оподаткування доходів підприємств і громадян, проте поступово перетворилася у відчутний канал поповнення доходів державного бюджету та фінансування державних видатків. Починаючи з XVIII століття розвиток податкових форм відбувався водночас у двох напрямках: прямого та опосередкованого оподаткування, із установленням відповідного співвідношення між ними. Дискусії з приводу доцільності непрямого оподаткування особливо загострилися на межі XIX – XX століття. Із беззастережним засудженням податків на споживання, як податків з бідних, виступив марксизм та інші соціал-демократичні течії. Природно, що з проголошенням радянської влади в 1917 році було взято курс на скасування непрямих податків. Однак час довів хибність цієї думки. Наступні дослідження у галузі фіскальної теорії та практики підтвердили, що податки є одним із найконсервативніших елементів державного механізму, який не завжди підкоряється змінам політичної ідеології державності. Реалії довели, що опосередкована форма оподаткування є об'єктивною економічною необхідністю, оскільки забезпечити державні видатки, що постійно зростають, лише за рахунок прямих податків практично неможливо. Це твердження обґрунтували у своїх працях представники немарксистських течій в економічній теорії – Дж. Мілль, А. Маршалл, А. Пігу, І. Фішер та інші, а родоначальник сучасного позитивізму у фінансовій науці М. Фрідмен дійшов висновку, що доказ про перевагу прибуткового податку над акцизом не є таким взагалі. Відомий англійський економіст Н. Калдор стверджував, що податок на споживання не порушує умов на заощадження, не посилює ризик; до того ж він пом'якшує, хоч і не ліквідує остаточно, дестимулюючий вплив прогресивного оподаткування на трудові зусилля. Розвиваючи цю позицію, деякі теоретики вважають питання про перевагу непрямих податків остаточно вирішеним, і залишається тільки визначити, який тип податків на споживання має замінити оподаткування доходів. Протистояння прямих і непрямих податків скінчилося не поразкою однієї з форм, а перемогою їхньої прагматичної комбінації та створенням змішаного виду податку. Ним став податок на додану вартість (ПДВ), який за податковою базою є прямим, а за способом сплати – опосередкованим. Широке застосування ПДВ зумовлено численними його перевагами, зокрема те, що оподатковуванню підлягає переважно доход, який спрямовується на споживання; інша його частка значною мірою використовується на нагромадження, яке опосередковано стимулює процес інвестування. Широка база оподаткування ПДВ сприяє вагомому зростанню доходів держави від податків на споживання. Вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності. Єдині ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових органів за дотриманням платіжної дисципліни. Оподаткування власне доданої вартості, сплата податку пропорційно новоствореній вартості на відповідному етапі виробництва чи просування товарів наближають ПДВ до прямих податків із точки зору прогресивності оподаткування. Встановлення нульових ставок на експортні товари створює позитивні передумови для збільшення його обсягу та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку. Таким чином, ПДВ є найпрогресивнішою формою оподаткування споживання. Разом з тим, як свідчить вітчизняний досвід, практика нарахування й сплати вимагає подальшого вдосконалення механізму справляння ПДВ відповідно до умов перехідної економіки в Україні. Мета даної статті полягає в обґрунтуванні ряду причин, що впливають на обчислення ПДВ, та випрацюванні рекомендацій щодо вдосконалення схеми застосування ПДВ в умовах транзитивної економіки України. Однією з найвагоміших проблем сьогодні є відшкодування ПДВ. Держава не виконує своїх обов`язків у цій сфері, тим самим зростає термін заборгованості уряду перед платниками податків. Оскільки в країні зростає експорт (так, у 2001 році частка експорту сягала 55% ВВП), відповідно підвищуються зобов`язання з відшкодування ПДВ. Заборгованість бюджету перед платниками по невідшкодованих сумах податку на додаткову вартість постійно збільшується, і станом на 01.07.2003 склала 1052,7 млн грн (на 01.07.2002 – 972,9 тис грн). Для вирішення цієї проблеми необхідно вдосконалювати податковий менеджмент та механізм обчислення самого податку. У зв'язку з цим пильна увага податкової служби Донецької області зосереджена на боротьбі з незаконним відшкодуванням ПДВ, оскільки воно завдає прямої шкоди державі: внаслідок безпідставного перерахування бюджетних коштів комерційним структурам дозволяє неправомірно вилучати з бюджету значні суми. Результати документальних перевірок свідчать, що незаконне відшкодування ПДВ із бюджету стало одним із видів кримінального бізнесу, який приносить величезні прибутки підприємствам, але призводить до значних втрат державного бюджету. Дії “тіньового бізнесу” активні і різноманітні. Створюються заплутані схеми для штучного підвищення цін реалізації і незаконного формування податкового кредиту, здійснення подвійного експорту і псевдоекспорту. З метою мінімізації податкових зобов'язань і збільшення сум ПДВ, заявлених до відшкодування, кримінальними структурами створюються «транзитні» підприємства з великими оборотами і низькою сплатою податків у бюджет. Значна частка необґрунтованого податку на додаткову вартість, який ніколи не надійде до бюджету, формується на фіктивних фірмах. Таке “підприємництво” набуло величезних масштабів, ставши живильним середовищем для економічних злочинів та дискримінацією легального бізнесу. За таких умов підприємства намагаються уникати сплати ПДВ, а це, у свою чергу, негативно позначається на надходженнях до бюджету. Законодавством України передбачено відшкодування ПДВ експортерам коштами, що надійшли від сплати ПДВ, тобто утворюється замкнуте коло. З одного боку, держава не відшкодовує ПДВ, з іншого – через недовіру державі підприємства уникають сплати ПДВ і, як наслідок, зменшуються можливості держави повертати підприємствам сплачені суми податку. Однак, окрім наявності тіньової інфраструктури, у межах якої зростає кількість фіктивних операцій, можна виділити ще декілька причин виникнення проблеми відшкодування ПДВ: 1. неефективність механізмів відшкодування ПДВ: - відшкодування здійснюється лише коштами надходжень зі сплати ПДВ (згідно із законодавством надходження інших податків не можна використовувати на ці потреби); - досі не вироблені механізми відшкодування ПДВ в межах однієї області завдяки надходженням ПДВ в інші області. Тому дуже гостро проблема відшкодування постає саме в тих областях, де сконцентровано багато підприємств-експортерів, які забезпечують зростання ВВП. Саме ця проблема стосується Донецької області. У таких областях, які мають негативне сальдо надходження ПДВ, неможливо виконати зобов`язання зі сплати ПДВ власними коштами. 2. диспропорції в системі оподаткування: - найбільшими боржниками зі сплати ПДВ стали енергетичні підприємства, тому бюджет не отримує тих надходжень ПДВ, чий обсяг мав би відповідати сумі податкового кредиту експортерів; через списання боргу платників податків знизилися доходи бюджету, внаслідок чого зменшилися можливості відшкодування ПДВ з бюджетних коштів; велика кількість пільг з оподаткування. Особливий клопіт викликає використання нульової ставки ПДВ для заохочення експорту сировини, що не стимулює високотехнологічне виробництво. Це може сприяти перетворенню України у сировинний “придаток”. Законом від 03.04.97 № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” встановлено багато пільг в обчисленні ПДВ, а саме: у статті 3 наведені операції, які не підлягають оподаткуванню ПДВ; статтями 5 та 11 передбачені операції, що звільняються від оподаткування ПДВ; згідно зі статтею 6 деякі операції обчислюється за нульовою ставкою. Податкові пільги за своїм економічним призначенням повинні бути спрямовані на стимулювання пріоритетних сфер промисловості. Питання обґрунтованості застосування пільг постійно перебуває у центрі уваги як платників податків, так і податкових органів. ДПА України починаючи з 1997 року веде облік і аналіз втрат бюджету від наданих платникам податків пільг по оподатковуванню. Пільги, передбачені законодавством, є складовою бюджетної системи, вплив яких не враховується при формуванні доходної частини бюджету, при наданні нових законодавчих пільг в оподатковуванні. Систематизація податкових пільг розпочата Державною податковою адміністрацією України за допомогою періодичного видання довідників пільг. В даний час діє Довідник № 25, що нараховує 387 видів податкових пільг. За 1 квартал 2003 р. у Донецькій області надано платникам податків 8152 різних видів пільг із 7 видів податків і платежів на суму 1,9 млрд грн Між бюджетами розподіл пільг виглядає так: Державний бюджет недоодержав 97,9%, Місцевий бюджет - 2,1%. На 1 квітня сума пільг перевищила фактичні надходження до Державного бюджету – у 4,7 раза. Обсяги пільг зростають швидшими темпами, ніж обсяги надходжень. Динаміка співвідношення обсягу пільг з обсягом фактичної мобілізації до Зведеного бюджету протягом 1998 – 2003 рр. подана на рис. 1. За I квартал 2003 року при загальному зменшенні кількості пільг на 16,4%, у порівнянні з I кварталом 2002 року сума фактично отриманих пільг зросла в 1,5 раза.^ Рис.1. Динаміка співвідношення обсягу пільг з обсягом фактичної мобілізації Найбільша кількість пільг за I квартал 2003 року надана платникам податку на додану вартість - 3685 пільги, що складає 45,2% до загальної кількості наданих пільг і по платі за землю – 2370 (29,1%). По інших податках кількість пільг надана відповідно: по податку на прибуток - 1839 або пільги 22,6%; податку з власників транспортних засобів – 145 (1,8%); місцевих податках – 108 (1,3%), акцизному збору – 4, державному збору – 1. Аналіз структури пільг доводить, що у порівнянні з відповідним періодом минулого року вона значно не змінилася, через те що найбільшу питому вагу у загальній сумі наданих пільг продовжують займати пільги по податку на додану вартість і податку на прибуток, а саме: 90,8% і 7,2% відповідно. Значне перевищення суми пільг над фактичною мобілізацією встановлене по найпроблемнішому для Донецької області податку – податку на додану вартість (при фактичних надходженнях у сумі “мінус” 93,3 млн грн надано пільг 1772,6 млн грн). Динаміка співвідношення обсягу пільг з обсягом фактичної мобілізації по податку на додаткову вартість протягом 1998-2003рр. подана на рис. 2. ^ Рис. 2. Динаміка співвідношення обсягу пільг з обсягом фактичної мобілізації з ПДВСередня “вартість” однієї пільги в регіоні складає 239,5 тис. грн. Найбільшу “цінність” має усе той же “проблемний” для Донецької області податок – податок на додаткову вартість – 481 тис грн, що в 2 рази перевищує середню вартість однієї пільги (рис. 3).^ Рис. 3. Середня "вартість" однієї пільги в розрізі податків Із загальної суми пільг - 1952,1 млн грн, наданих за I квартал 2003 року, реальні втрати бюджету склали 1732,5 млн грн, або 88,8%. Структура пільг по спрямуванню і відношенню до доходної частини бюджету подана на рис. 4.Рис. 4. Структура пільг за спрямованістю й відношенням до доходної частини бюджету Серед галузей національної економіки за I квартал 2003 року 60% від загальної суми пільг надано підприємствам промисловості у розмірі 1183,7 млн грн. Серед галузей промисловості провідну позицію посідає чорна металургія – 686,8 млн грн, або 35,2% від загальної суми пільг, при цьому пільги перевищують надходження від підприємств-пільговиків даної галузі промисловості в 5,5 раза. Другу і третю позиції посідають машинобудування і металообробка (188,4 млн грн, або 9,7% від загальної суми пільг), хімічна і нафтохімічна промисловість (125 млн грн, або 6,4%). Торгівля і громадське харчування посідають друге місце серед галузей народного господарства, загальна сума пільг склала 432,5 млн грн, або 22,2% від загальної суми пільг. При цьому надходження до бюджету від підприємств-пільговиків торгівлі і громадського харчування мають негативне значення – “мінус” 48,1 млн грн. Структуру сум наданих пільг по оподатковуванню у розрізі галузей подано на рис. 5. Рис. 5. Структура суми наданих пільг по галузях національної економіки Сума пільг перевищила фактичну мобілізацію по підприємствах-пільговиках майже в 3,2 раза. Співвідношення обсягу пільг по підприємствах-пільговиках з обсягом фактичної мобілізації цих підприємств у розрізі галузей подано на рис. 6. Рис. 6. Співвідношення обсягу пільг по підприємствах, які мають пільги, з обсягом фактичної мобілізації цих підприємств у розрізі галузейУ результаті проведеного аналізу і проведення заходів щодо перевірки обґрунтованості і правильності застосування пільг державними податковими органами Донецької області за I квартал 2003 року були встановлені порушення діючого законодавства з цього питання, і, як наслідок, до бюджету донараховано понад 4 млн грн, зменшено збитки підприємств на суму 230 млн грн, не допущено незаконне відшкодування ПДВ у розмірі 25 млн грн, порушено 5 кримінальних справ стосовно посадових осіб підприємств області. І остання з причин виникнення проблеми відшкодування ПДВ – це: 3. структурні диспропорції в економіці: - найбільші екс Згідно з В.Н.Стахановим "…сфера послуг більшою чи меншою мірою охоплює всі сфери людської життєдіяльності" [3, с.11] (рис. 2). Інакше кажучи, некомерційний маркетинг являє собою діяльність, спрямовану на створення, підтримку або зміну позицій і відношення потенційних та існуючих споживачів до певних організацій і їх професійної діяльності. До суб'єктів некомерційного маркетингу, або до некомерційних організацій можна віднести: різні громадські організації, релігійні організації, фонди, установи державного, регіонального і муніципального управління, підприємства системи охорони здоров'я, освіти, науки і культури, служби, що забезпечують правопорядок тощо. ^ Рис. 2. Принципова модель основних сфер людської діяльності [3, с.11].Однак до системи суб'єктів некомерційного маркетингу також можна віднести підприємства, що переслідують неекономічні цілі, але займаються комерційною діяльністю. Необхідність існування цих організацій безперечна, однак їх діяльність є далекою від досконалості. Як правило, ці організації малоефективні і часто ігнорують запити і потреби споживачів, що пов'язано з відсутністю конкуренції. Діяльність багатьох некомерційних організацій була б набагато ефективнішою, якби ними використовувався некомерційний маркетинг як основа управління всією діяльністю. Однак теорія і методологія некомерційного маркетингу тільки починає розвиватися, і тому багато некомерційних організацій використовують тільки окремі елементи, найчастіше рекламу. Проте завдання некомерційного маркетингу набагато ширше, ніж популяризація цих організацій. Воно полягає в тому, щоб виробити узгоджені цілі, завдання і стратегії, визначити критерії результативності діяльності, засновані на задоволенні споживачів і показниках продуктивності праці в цих організаціях. Потрібно враховувати, що некомерційні організації при розробці і постановці своїх цілей та завдань не передбачають одержання прибутку або вигоди. Проте вони покликані надавати допомогу і підтримку відповідно до регламенту своєї діяльності, яка прямо пропорційно залежить від надходжень фінансових коштів (або з боку держави, або з боку спонсорів або добровільних пожертв) для забезпечення нормального функціонування і підтримки професійної активності організації. Таким чином, некомерційні організації мають фінансові ресурси, але не у вигляді прибутку, а у вигляді коштів для виконання поставлених завдань, забезпечення життєдіяльності і, відповідно, використання некомерційного маркетингу. Отже, чим більші кошти має некомерційна організація, тим ефективніша, масштабніша й більш професійна її діяльність, тобто створюються повноцінні умови для використання принципів некомерційного маркетингу як системи управління даною організацією. Природа некомерційної діяльності передбачає наявність процесу обміну специфічних продуктів (ідеї, концепції чи програми) на відповідну позитивну реакцію споживача, його фізичні сили, час, інтелект необхідні для споживання. В основі даного процесу обміну лежить конкретна користь або вигода для окремого індивідуума, сегментів населення або суспільства загалом, що передбачає формування соціального ефекту. У некомерційній сфері не створюються матеріальні блага, але разом з тим вона спрямована на формування значущих для суспільства цінностей. Діяльність у некомерційній сфері задовольняє соціальні потреби, такі як потреба в управлінні державою за допомогою ряду структур, в обороні і безпеці, в релігії, в культурі, в безкоштовних освіті й медицині. Від результатів діяльності некомерційної сфери залежить благополучне існування суспільства загалом. Соціальний ефект може бути більшим або меншим. Залежно від цього діяльність некомерційного суб'єкта більшою або меншою мірою повинна фінансуватися з державного бюджету, спонсорами або меценатами, а також стимулюватися податковими й іншими пільгами. "…Націленість некомерційних організацій на ведення основної діяльності зовсім не означає, що кінцеві результати повинні надаватися споживачам безкоштовно або за пільговими цінами. Сьогодні багато некомерційних організацій, особливо в сфері охорони здоров'я, освіти, культури, надають споживачам за ринковими цінами товари й послуги, які є результатом їх основної діяльності" [4, с.79]. Однак потрібно зазначити, що за характером фінансування некомерційні організації поділяються на ті, які мають дотації з державного бюджету різного рівня, існують на засновницькі внески, спонсорські і донорські кошти, членські внески, і ті, що одержують прибутки від власної комерційної діяльності. При цьому незалежно від способу фінансування всі ці організації відносять до неприбуткових. "Некомерційна організація, неприбуткова - організація, що не ставить основною метою своєї діяльності отримання прибутку… Некомерційні організації мають право займатися підприємницькою діяльністю тільки в межах, необхідних для виконання їх статутних цілей" [5, с.244]. До некомерційних організацій належать різні інституціональні установи, які мають суспільну значущість і корисність [6]. Найбільш вдалим визначенням некомерційної організації автор підручника "Менеджмент: стратегія і тактика" П. Дойль вважає визначення К. Блуа: "До некомерційних організацій належать компанії, що переслідують неекономічні цілі. Проте для їх досягнення вони можуть займатися комерційною діяльністю" [7, с.474]. Як вже відмічалося, некомерційні організації виконують функцію реалізаторів соціальних ідей і програм, отже, основним завданням державних, регіональних і муніципальних структур є пропаганда суспільної значущості і корисності їх діяльності. Створюючи сприятливу громадську думку, формуючи позитивний образ, ці організації можуть розраховувати на краще бюджетне забезпечення. Завдання формуються, виходячи з цілей некомерційних організацій, однак мета як комерційного підприємства, так і некомерційної організації може вступати в конфлікт або суперечити одна одній. І якщо для підприємства конфлікт цілей, які, зрештою, визначаються обсягом прибутку, вирішується за допомогою перерозподілу ресурсів, то для некомерційних організацій навіть якщо цілі ясні, незмінні і не конфліктують між собою, оцінка продуктивності організації залишається надто складною справою. Ця складність може існувати і в тому випадку, коли цілі організації визначені кількісно, задані часові рамки їх досягнення, однак не існує об'єктивного способу визначення продуктивності окремих підрозділів організації. Дана проблема ініційована самою соціально-економічною суттю некоме