МіністерствоОсвіти України
РівненськийІнститут Слов’янознавства
Контрольнаробота з психологічного консультування
натему
“Значенняпсихологічної уваги.
Методивзаємодії психолога та клієнта в рамках психоконсультативної допомоги”
Виконала
студентка IV курсу
групи П-42
Козел Т.І.
Перевірив
Грищук М.М.
Рівне-20010
План
Загальне поняття про увагу.
1.1 Основні функції уваги
1.2 Види уваги
2. Психоконсультативна допомога, методи взаємодіїпсихолога з клієнтом.
2.1 Принципи та методи консультування
2.2 Етапи і побудова консультації
2.3 Технологічні правила консультування
2.4 Особистість консультанта
2.5 Психологічні особливості клієнтів
Список використаної літератури.
1.Загальне поняття про увагу
Увага — цеособлива властивість людської психіки. Вона не існує самостійно — позамисленням, сприйняття, роботи пам'яті, руху. Не можна бути просто уважним — можна бути уважним, тільки роблячи якусь роботу. Тому увагою називають виборчуспрямованість свідомості на виконання визначеної роботи. Форми прояву увагирізноманітні. Вона може бути спрямована на роботу органів почуття ( зорова,слухова і т.п. увага ), на процеси запам'ятовування, мислення, на руховуактивність. Прийнято вважати, що існують три типи уваги: мимовільна, довільна іпісля довільна. Виділяють також властивості, чи параметри уваги:
1) концентраціяуваги виражається в ступені зосередженості на об'єкті;
2) стійкістьхарактеризується тривалістю зосередженості, умінням не відволікатися протягомвизначеного періоду часу;
3) обсяг увагихарактеризується кількістю одночасно сприйманих об'єктів;
4) розподіл — здатність одночасного виконання декількох дій;
5) переключення — здатність змінювати спрямованість уваги, переходити від одного виду роботи доіншого.
Найбільш важливідля роботи параметри концентрації і стійкості.
Психічнадіяльність не може протікати цілеспрямовано і продуктивно, якщо людина незосередиться на тому, що вона робить. Наприклад людина, захоплена малюванням.Вона цілком заглиблена у свою роботу, зосереджена на ній, обмірковує, якийколір вибрати, як розташувати предмети на листі. При цьому вона може не чутипро що говорять присутні, не відгукуватися, якщо її покликають. У цьому випадкуговорять, що вона зосередила увагу на тому, що робить, відволікаючись відвсього іншого. Це свідчить, що людина не може одночасно думати про різні речі івиконувати різноманітні роботи. Тому в кожен окремий момент її свідомістьнаправляється на ті предмети і явища, що є для неї найбільш важливими ізначними.
1.1Основні функції уваги
Під спрямованістюварто розуміти насамперед виборчий характер психічної діяльності, навмисний чиненавмисний вибір її об'єктів. У поняття спрямованості включається також ізбереження діяльності на відомий проміжок часу. Недостатньо тільки вибрати тучи іншу діяльність, щоб бути уважним, треба удержати цей вибір, зберегти його.Порівняно легко направити увагу на той чи інший чи предмет дії. Значно важчезберегти його протягом необхідного часу.
Коли ми говоримопро увагу, те маємо на увазі також зосередженість, поглибленістьу діяльність. Чим складніше поставлена задача перед людиною задача, тимнапруженіше, інтенсивніше та більш поглибленою буде її увага, і, навпаки, чимлегше задача, тим менш заглибленою є її увага.
У той же часзосередженість зв'язана з відволіканням від усього стороннього. Чим більше мизосереджені на рішенні даної задачі, тим менше зауважуємо все навколишнє,вірніше, ми зауважуємо, що відбувається, але нечітко. Таким чином, при уважномуставленні до якогось предмета, він (цей предмет) виявляється в центрі нашоїсвідомості, все інше сприймається в цей момент слабко, виявляється на периферіїсприйманого. Завдяки цьому відображення стає ясного, виразним, представлення ідумки утримуються у свідомості доти, поки не завершиться діяльність, поки небуде досягнута її мета. Тим самим увага забезпечує ще одну функцію -контроль і регуляцію діяльності.
Увага зазвичайвиражено в міміці, у позі, у рухах. Уважного слухача легко відрізнити віднеуважного. Але іноді увага спрямована не на навколишні об'єкти, а на думки йобрази, що знаходяться у свідомості людини. У даному випадку говорять про інтелектуальнуувагу, що трохи відрізняється від уваги сенсорної (зовнішньої).У деяких випадках, коли людина виявляє підвищену зосередженість на фізичнихдіях, є сенс говорити про моторну увагу. Усе це свідчитьпро те, що увага не має свого власного пізнавального змісту і лише обслуговуєдіяльність інших пізнавальних процесів.
1.2Види уваги
За своїмпоходженням і способам здійснення, зазвичай, виділяють два основних види уваги:мимовільне і довільне. Мимовільна увага, найбільш проста ігенетично вихідна, її називають також пасивною, змушеною,тому що вона виникає і підтримується незалежно від мети, що поставлені передлюдиною. Діяльність захоплює людину в цих випадках сама по собі, у силу своєїзахопливості чи несподіванки. Людина мимоволі віддається предметам, що впливаєна її, явищам, виконуваній діяльності. Тільки-но ми почуємо по радіо цікавуновину, як мимоволі відволікаємося від роботи і прислухаємося. Виникненнямимовільної уваги зв'язано з різними фізичними, психофізіологічними іпсихічними причинами. Ці причини тісно зв'язані між собою, але їх для зручностіможна розділити умовно на категорії.
До першої групипричин відносяться характер і якість подразники, насамперед його сила чи інтенсивність.Усяке досить сильне роздратування: голосні звуки, яскраве світло, сильнийпоштовх, різкий запах мимоволі залучають нашу увагу. Важливу роль при цьомуграє не стільки абсолютна, скільки відносна сила подразника. Тому якщо вденькроки в коридорі не привертають уваги, то ті ж кроки вночі в повній тишізмусять нас прислухатися. Особливе значення має контраст між подразниками. Те жсаме відноситься до тривалості подразника, а також до просторової величини іформи предмета. У ту ж групу причин варто віднести і таку якість подразника, якйого новизна, незвичайність. При цьому під “новизною” розуміють не тільки появаподразників, яких раніше не було, але і зміна фізичних властивостей діючихподразників, чи ослаблення припинення їхньої дії, відсутність знайомихподразників, переміщення подразників у просторі.
До другої групипричин, що викликають мимовільну увагу, відносяться ті зовнішні подразники, щовідповідають внутрішньому стану людини, і насамперед наявним у неї потребам.Так, сита і голодна людина будуть по-різному реагувати на розмову про їжу.
Третя групапричин зв'язана з загальною спрямованістю особистості. Саме по цьому, йдучи поодній і тій же вулиці, двірник зверне увагу на сміття, архітектор чи художник — на красу будинку. Спрямованість особистості тісно зв'язана з її колишнімдосвідом і почуттями, тому їх також включають у цю групу причин. Те, що цікавонам, що викликає в нас визначену емоційну реакцію, є найважливішою причиноюмимовільної уваги.
На відміну відмимовільної довільна увага керується свідомою метою. Вона тіснозв'язано з волею людини і виробилася в результаті трудових зусиль, тому її щеназивають вольовою, активною, навмисною. Прийнявши рішеннязайнятися якоюсь діяльністю, ми виконуємо це рішення, свідомо направляючи нашуувагу навіть на те, що нам нецікаво в дану хвилину, але чим необхіднозайматися. Основною функцією довільної уваги є активне регулювання протіканняпсихічних процесів.
Причини довільноїуваги по своєму походженню не біологічні, а соціальні: вона не дозріває ворганізмі, а формується в дитини при її спілкуванні з дорослими. На ранніхфазах розвитку функція довільної уваги розділена між двома людьми — дорослим ідитиною. Перша виділяє об'єкт із середовища, вказуючи на нього і називаючисловом, дитина відповідає на цей сигнал, просліджуючи жест, схоплюючи предметчи повторюючи слово. Таким чином, даний предмет виділяється для дитини ззовнішнього поля. Згодом діти починають ставити мету самостійно. Слід зазначититісний зв'язок довільної уваги з мовою. Розвиток довільної уваги у дитинивиявляється спочатку в підпорядкуванні свого поводження мовнії інструкціїдорослих, а згодом, по мірі оволодівання мовою — у підпорядкуванні свогоповодження власній мовній інструкції.
Незважаючи наякісну відмінність від мимовільної уваги, довільна також зв'язана з почуттями,з інтересами, з колишнім досвідом людини. Однак вплив цих моментів придовільній увазі не неопосередковане, а непряме. Воно опосередковується свідомопоставленими цілями, тому в даному випадку інтереси виступають як інтересимети, інтереси результату діяльності. Сама діяльність може безпосередньо незаймати нас, але так як її виконання необхідне для рішення поставленої намизадачі, то і вона стає цікавою в зв'язку з цією метою.
Ряд психологіввиділяють ще один вид уваги, що, подібно довільній, носить цілеспрямованийхарактер і вимагає первісних вольових зусиль, але потім людина як би “входить”у роботу: цікавими і значними стають зміст і процес діяльності, а не тільки їїрезультат. Така увага була названа М. Ф. Добриніним після довільною.Наприклад студент, що вирішує важку математичну задачу — спочатку вона йогоможе зовсім не захоплювати. Він береться за неї тільки тому, що її потрібнозробити. Студенту приходиться повертати себе до рішення постійними зусиллями.Але от рішення почате, правильний хід намічається, задача стає більшзрозумілою. Студент усе більше захоплюється нею, вона його захоплює, вінперестає відволікатися: задача стала для нього цікавою. Увага з довільної сталаяк би мимовільним. Однак, на відміну від справді мимовільної уваги, післядовільна залишається зв'язаною зі свідомими цілями і підтримується свідомимиінтересами. У той же час вона несхожа і з довільною увагою, тому що тут немаєчи майже немає вольових зусиль.
Після довільнаувага характеризується тривалою зосередженістю, напруженою інтенсивністюрозумової діяльності, високою продуктивністю праці.
2.Психоконсультативна допомога, методи взаємодії психолога з клієнтом
Важко дати чіткевизначення цьому виду діяльності чи однозначно вказати сфери його застосування,оскільки слово “консультування” представляє родове поняття для різних видівконсультативної практики. Так фактично в будь-якій сфері, у якійвикористовуються психологічні знання, тією чи іншою мірою застосовується консультуванняяк одна з форм роботи.[2, стор.5].
У підходідійсного консультанта, за словами американського психолога і психотерапевтаРолл Мей [3], головним є доброзичливість і прагнення зрозуміти клієнта,допомогти побачити себе з кращої сторони й усвідомити свою цінність якособистості. Таке розуміння усуває бар'єри між людьми, допомагає людині на часвирватися із самітності свого особистісного існування і вступити в дружнєспілкування зі схожою душею. Людину, немов подорожника, після довгої дороги вснігу і холоді, запрошують посидіти годинку біля теплого вогнища. Не будеперебільшенням сказати, що таке розуміння об'єктивно рівнозначне любові долюдини. Видимо, тому клієнта завжди тягне до консультанта, відчуваючи до ньогоніжне почуття, як до людини, “яка мене розуміє” [3].
У бесіді зфахівцем зачіпаються не тільки актуальні ситуації взаємин клієнта, але такожминуле (події далекого дитинства, юності), активно використовуються такіспецифічні форми психічної продукції, як сни й асоціації. Аналіз глибинних шарівпсихіки приводить до розуміння причин переживань поводження. Таким чином,консультування сприяє рішенню особистісних проблем.
Буває, що напочатку бесіди консультант зіштовхується із ситуацією, коли клієнту необхіднопояснити, що таке консультування, на що він може розраховувати, звертаючись задопомогою. Важко запропонувати якусь універсальну формулу на усі випадки життя,оскільки для різних людей те, що представляється найбільш важливим у їхнійпрофесійній діяльності, звучить по-різному. Колись проводячи прийом до медичноїконсультації, автори книги “Індивідуальне і сімейне консультування”Ю.Є.Альошина і Л.Я.Гозман придумали наступне формулювання: “Ми психологи, порадне даємо, ніяких ліків не прописуємо. Наша допомога людям полягає в тому, що мирозмовляємо з ними і намагаємося допомогти їм побачити їхню власну ситуацію зісторони, з іншого погляду, інакше поставитися до неї, якщо потрібно, напідставі цього прийняти рішення чи змінити своє поводження”.[2, стор.20-21]. Доподібних формулювань ніколи не буває зайвим додати гарантію анонімності всьоготого, що відбувається за дверима кабінету.
Звичайно, такакоротка характеристика професійної діяльності може викликати безліч питань уклієнта, наприклад: “А ви упевнені, що зможете мені допомогти?”. У цьому випадкукраще не вступати в тривалу дискусію, не обіцяти клієнту гарантовану допомогу,а запропонувати: “Давайте спробуємо”.
Від такогоправильного формулювання консультування, залежить успіх взаємодії консультантаз клієнтом.
2.1Принципи та методи консультування
Існують визначеніпринципи поводження консультанта. Наслідування їх не тільки забезпечуєетичність професійної діяльності, але і є запорукою успішного психологічноговпливу.[2, стор. 10]
1. Доброзичливе ібез оцінне відношення до клієнта. Клієнт повинний почувати себе затишно ікомфортно. Його повинні уважно слухати, надавати підтримку і не засуджувати.
2. Орієнтація націнності і норми клієнта. Потрібно спиратися на систему цінностей самогоклієнта. Поважаючи їх, консультант зможе впливати на них.
3. Заборонадавати поради. Який би не був ваш життєвий досвід, дати гарантовану порадунеможливо. Життя унікальне і непередбачене. Радячи, консультант цілком беревідповідальність за те, що відбувається, що формує в клієнта пасивне відношенняі всі невдачі будуть приписані консультанту.
4. Анонімність.Будь-яка інформація не може бути передана без згоди клієнта в інші установи, утому числі друзям і родичам, якщо це не загрожує або життя.
5. Розмежуванняособистих і професійних відносин, потрібно тримати дистанцію. Соціальнийпрацівник повинний мати відсторонену позицію.
6. Залученістьклієнта в процес консультування. Під час прийому клієнт повинний почувати себемаксимально включеним у бесіду, тобто йому повинна бути цікава і зрозуміларозмова.
2.2Етапи і побудова консультації
Ролло Мей у своїйкнизі “Мистецтво психологічного консультування” [3] приводить підхід доструктурування консультативної розмови. Він розділяє розмову на дві фази — сповідь і тлумачення, що у свою чергу можуть бути розділені на етапи івикористовують специфічні уміння консультанта.
На думкуАльошиної Ю.Є. [2], час є дуже важливою характеристикою консультативної бесіди.Насамперед, правильний вибір часу бесіди, коли й у клієнта, і в консультанта єможливість поговорити спокійно, не поспішаючи, на свіжу голову, багато в чомувизначає те, наскільки ефективною і успішною буде консультативна взаємодія.
Годинник на столічи стіні — це важливий атрибут кабінету консультанта, що нагадує клієнту іконсультанту, що час йде, і їм обом необхідно працювати активно і динамічно.
2.3Технологічні правила консультування
Існують дев'ятьправил, що повинні засвоїти соціальні працівники [5.]:
1. Уміти дивитисяв очі співрозмовнику.
2. Уміти слухати.
3. Уміти задаватипитання.
4. Виявлятивпевненість у собі.
5. Виявлятипочуття гумору.
6. Бути чесним.
7. Любити іповажати людей.
8. Бутидоброзичливим.
9. Бутипривабливим.
Опис деяких зних:
Уміти дивитисяв очі співрозмовнику.
“Око — дзеркало душі”.
Дивитися одинодному в очі — один з найважливіших моментів спілкування між двома людьми. Мисхильні довіряти тому, хто не уникає нашого погляду. Але недостатньо простодивитися в очі співрозмовнику. Треба робити це з інтересом.
Якщо Ви хочетезацікавити кого-небудь, дивіться йому чи їй прямо в очі і намагайтеся невтратити цей контакт, щоб зберегти інтерес. Сфери діяльності, де такий контактособливо важливий — це публічні виступи: саме тут він необхідний для збереженняуваги аудиторії. Зустрівшись поглядом з якимось зі слухачів, ми встановлюємоконтакт і взаєморозуміння. Надалі ця людина вже рідко відводить погляд [5,с.18-19].
Уміти слухати
Коли ми слухаємолюдину по-справжньому, ми даруємо її таку коштовну річ, як повага. Фахівець ізпсихології міжособистісних відносин Елан Циммерман говорить: “У момент, коли вислухаєте іншу людину, ви даєте зрозуміти, що він чи вона є найважливішими длявас у світі”. Потрібно змусити співрозмовника відчути свою цінність. Своїмбажанням знати і розуміти проблему співрозмовника ми показуємо, що щиропіклуємося про його благополуччя. У свою чергу ми повинні цікавитися йогожиттям, успіхами і планами на майбутнє. Дослідження показують, що мивикористовуємо тільки 25% нашої природної здатності слухати. Задумайтеся проусе, що вас відволікає на роботі і вдома: дзвінки телефону, розмови навколо,стукіт у двері — від усього цього легко втомитися. Коли хто-небудь починаєвтомлюватися від нас, ми почуваємо себе самотньо.
Уміти задаватипитання
“Людей нехвилює, Як багато ви знаєте, поки вони не довідаються,
наскільки Васхвилюють вони”.
Уміння задаватипитання — один із кращих способів виявити інтерес і розвити свою здатність бутигарним слухачем. Намагатися задавати питання, що вимагають розгорнутихвідповідей.
Наприклад,питання “Вам подобається Ваша робота?” вимагає відповіді “так/ні”, краще буде“Що Вам більше всього подобається у Вашій роботі?”
Питання “ чиподобаються Вам сформовані тут відносини?”. Краще “Як би Ви описали сформованітут відносини між людьми”
Задаючи питання,що вимагають неоднозначних відповідей, ми будуємо нормальні довірчі взаємини[5, с.24-28]
У першій фазіпроцесу надання допомоги, головною метою при постановці питань є приведеннядумок у порядок і з'ясування проблем. Варто розрізняти відкриті і закритіпитання.
На відкритіпитання клієнт може цілком вільно відповісти, він може поговорити про своїпереживання і самостійно направити розмову. Такі питання здебільшогопочинаються зі слів: “Що...”, “Як...”, “Розкажіть, будь ласка, про цепобільше”. Питання з “Чому” тільки здаються відкритими, але тільки лише на перепрошуючізаяви і навряд чи збільшують відкритість розмови. Особливо спочатку розмовипитання з “чому” можуть показатися загрозливими і привести клієнта до бажаннявтекти. При слові “чому” багато людей відразу ж почувають себе у тупику.
Закриті питаннячасто сприймаються як направляючі, що вселяють і добре підходять не тільки, щободержати фактичну інформацію, але і для перелому. Занадто багато закритихпитань роблять клієнта пасивним, у дослідницькій фазі кращі відкриті питання,тому що вони принесуть найбільшу інформацію. Важливо, щоб соціальний працівникміг працювати з обома формами.
Виявляти в собівпевненість
Оточуючі повинніпочувати, що ми упевнені в собі, і тоді вони захочуть спілкуватися з нами.Упевненість залучає, надихає і стимулює навколишніх. Люди звертають більшеуваги на впевненість, з яким ви тримаєтеся, чим на те, як і що ви говорите.Оскільки 60% інформації передається невербальним способом, це означає, що людистворюють думку про нас, більше ґрунтуючись не на тому, що ми говоримо, а на тому,що вони бачать: як ми поводимося, як одягаємося, і яке вираження нашогообличчя. “Ніхто не повинен помітити, що вам важко.” Входячи в приміщення, дебагато незнайомих людей, направлятися прямо в центр, упевнено триматися,дивитися в очі присутнім з посмішкою. “Історія світу повна прикладів, коли людиставали лідерами, завдяки одній тільки силі впевненості в собі, сміливості ізавзятості.” [Махатма Ганді]
Людей, що вміютьдобре слухати співрозмовника, високо цінують навколишні, ця якість залучає доних симпатії, вони стають цікаві для інших. І цей взаємний інтерес допомагаєзміцненню самоповаги обох сторін.
Стислість іточність висловлення консультанта
Дана вимогаозначає не просто те, що професіонал під час прийому не повинен говорити прощось, що не відноситься до справи. Навіть необхідні в ході роботи питання ізауваження повинні бути максимально підігнані до того, що говорить клієнт. Так,консультанту не слід говорити зайво витіювато, красиво, чи навпаки, занадтогрубо, з обережністю він повинний підходити і до використання метафор іпорівнянь.
2.4Особистість консультанта
Оскількиособистість консультанта є його знаряддям праці, її повнота і цілісністьздобуває важливе для ефективного консультування.
Перелічимоякості: уміння залучати людей до себе, уміння почувати себе вільно в будь-якімсуспільстві, здатність до емпатії, та інші зовнішні атрибути чарівності. Ціякості не завжди бувають вродженими, але значною мірою придбаними. Вониз'являються в результаті поступового просвітління самого консультанта і, якнаслідок, виявляється його доброзичливим інтересом до людей. Якщо спілкування злюдьми доставляє консультанту радість і він бажає їм добра він сам автоматичнопочинає притягати до себе оточуючих[3, стор. 102].
Консультантуварто розвити в собі те, що Адлер назвав мужністю недосконалості, тобто уміннямужньо сприймати невдачу. Мужність недосконалості полягає у тому, щоб зібративсі сили на одну реагуючу битву результат якої може виявитися і перемогою, іпоразкою.
Консультантповинний навчитися радуватися не тільки досягнутим цілям, але і самому процесужиття. Задоволення, яке одержується від життя і роботи, позбавить нас віднеобхідності постійно мотивувати наші вчинки і зважувати кожен крок, узалежності від того, що він нам дасть. Зовсім не це повинно визначати нашежиття.
Консультантповинний бути переконаний, що виявляє цікавість до людей заради них самих.[3,стор. 111]
2.5Психологічні особливості клієнтів
Визначенірозходження зв'язані з типами клієнтів. На прийомі в консультанта можна зрівною ймовірністю зустріти практично будь-яку людину незалежно від статусу,зайнятості, матеріальної забезпеченості, інтелектуального потенціалу і т.д.
Приіндивідуальному консультуванні консультант повинен перевірити виразністьакцентуації в клієнта і прийняти обґрунтоване рішення про можливу роботу злікарями (терапевтом, психотерапевтом, психоневрологом, невропатологом).
Можна виділитинаступні типи акцентуації характеру.
1)Астеноневротичний, що характеризується схильністю до зниженого настрою,підвищеним стомлюваністю і дратівливістю, поганим апетитом, нічними страхами,примхливістю й іншими особливостями.
2) Сензитивнийтип. Його характеризує уразливість, нерішучість, схильність до утвореннянав'язливих страхів, побоювань, думок. Під впливом невдач вони стаютьнастороженими і замкнутими.
3) Психастенічнийтип. Його відрізняє любов до самоаналізу, високе почуття боргу івідповідальності, висока ранимість, не виносять брутальності.
4) Епілептоїднийтип. Його характеризує схильність до афективних напруг і вибухів, в'язкість,ригідність, інертність, хитливий настрій, відрізняються тривалістю, тужливоютональністю.
5) Хитливий тип.Його відрізняє безвільність, що чітко виявляється в праці, навчанні, виконанніобов'язків. Вони не здатні до глибоких почуттів і засвоєння морально етичнихнорм.
6)Інфантильно-залежний тип — це тривала безпорадність, виборча залежність відодного з членів батьківської родини.
7) Шизоїдний типвідрізняється аутизмом, замкнутістю, відгородженістю від навколишнього світу,чи нездатністю небажанням встановлювати контакти, зниженням потреби вспілкуванні, невираженою здатністю до співпереживання. 8) Гипертимний тип — цепіднятий настрій з різкими спалахами роздратування. Змушена незайнятість ірегламентований режим життя такі люди переживають важко, це приводить дочастішання спалахів роздратування.[1, стор.140-141].
Приводитиприклади практичного застосування психологічного консультування дуже важко,оскільки кожна консультація є індивідуальною, психолог пристосовується піднастрій клієнта, його психічний стан. Приведемо кілька загальних прикладівпсихологічного консультування та його результатів.
Жінка 36 років,приватний підприємець, скаржилася на проблему з грошима. При необхідності братигроші в руки в неї виникав моторошний страх, через що часто не відбувалисяугоди, вона втрачала клієнтів. Як з'ясувалося в ході застосування методуспрямованого усвідомлення, причина цього лежала в дитинстві, коли вона взяла вмами з гаманця гроші, щоб купити собі ляльку. Мати знайшла пропажу грошей іпочала її бити, при цьому говорячи: «Якщо ти ще раз візьмеш гроші, я тебеуб'ю!». Ця фраза надалі змушувала жінку почувати страх перед грошима і якнаслідок – несвідомо уникати їх. Після усвідомлення цього жінка набулаздатність легко користуватися грошима. Через два дні в неї вже були три угоди,а її щомісячний доход збільшився на 30%.
Чоловік 45 років,бізнесмен. Скарга – проблеми у взаєминах з жінками, постійна незадоволеність,третій шлюб і знову скандали в родині. У ході спрямованого усвідомлення згадаввипадок: коли йому було 7 років, у нього сильно болів живіт, і він був свідкомскандалу батьків. Мати обвинувачувала батька, говорячи йому: «Ти ні на що нездатен, ти не чоловік». Батько кричав: «Я шкодую, що женився на тобі, я ніколине буду щасливий». Усвідомивши це, бізнесмен почав знаходити у своєму життібагато випадків спілкування з жінками, де ці фрази визначали його неуспіх якчоловіка і дружина. У результаті зміни цих шкідливих думок-програм уже черезмісяць він зустрів жінку, на якій незабаром женився, вона стала йогокомпаньйоном, і через півроку вони створили успішну фірму.
Висновки
Однією зхарактерних особливостей розвитку сучасної практичної психології є процесавтономізації консультативної психології від психотерапії. Поняття консультативнапсихологія вперше почало використовуватись на початку 50-х років в США як назваокремого науково-практичного напрямку в психології та психотерапії. Взарубіжній традиції підготовки психотерапевтів кваліфікація«консультант» присвоюється на першому етапі професійного навчання.Проте не слід думати, що консультування — це лише спрощений варіантпсихотерапії. Є підстави вважати його окремим напрямком психологічної практики.Існує багато суттєвих якісних відмінностей між консультуванням і психотерапією,серед яких найважливішими на наш погляд є наступні:
1) Психологічнеконсультування і психотерапія орієнтовані на різну проблематику людини. Якщопсихотерапія займається переважно досить складними та специфічними інтраперсональними проблемами, то консультуваннязорієнтоване також на розв'язання інтерперсональнихпроблеми, що пов'язані зі стосунками між людьми, міжособовими конфліктами,соціальною адаптацією, психологічними закономірностями росту, розвитку тавиховання, профорієнтацією. Консультант часто допомагає клієнтові справлятись здосить складними життєвими колізіями, чого традиційно не робить психотерапевт.
2) Консультуванняі психотерапія необхідні на різних етапах розвитку психологічних проблем.Психотерапія — це допомога людині у випадку, коли проблеми вже настількиускладнились, що потребують тривалої корекції їх наслідків. Консультування — ценасамперед превентивна, упереджувальна робота, яка запобігає розвитку небажанихускладнень. Тому, якщо психотерапія робить акцент на терапевтичні техніки, адіагностиці приділяється незначна увага (в цілому ряді випадків без неїобходяться), то в консультуванні діагностика психологічних проблем, особливоранніх стадій їх розвитку, є надзвичайно важливою.
3) Специфікаконсультування полягає у відмові від концепції хвороби. Маючи немедичнупарадигму, консультування, тим не менш, запозичує прийоми і техніки майже зусіх напрямків психотерапії, але використовує їх не для лікування, а длядопомоги здоровій людині в подоланні її труднощів, в знаходженні виходу ізскрутного становища.
Специфікаконсультування проявляється не лише в практичних аспектах, які щойно викладені.Вже зараз можна говорити про свою теорію і методологію консультативноїпсихології. На думку американських авторів, всі теоретичні дослідження в ційгалузі можна умовно розділити на дві групи: 1) дослідження, що лежать в руслітрадиційних психотерапевтичних шкіл і напрямків (психоаналіз, біхевіоризм,когнітивна психологія тощо); 2) роботи, що можна узагальнити під об'єднувальноюназвою «дослідження з консультативної взаємодії», що вивчають такіспецифічні консультативні проблеми, як пошуки моделі зв'язкуклієнт-консультант, вивчення впливу парадоксальних втручань на клієнта, аналізефектів стилю і змісту методики інтерпретації консультанта, залежність процесуконсультування від індивідуальних змінних клієнта і консультанта і їхвідповідності одне одному, вплив факторів тривалості консультування та інші
Списоквикористаної літератури
1. АбрамоваГ.С. “Введение в практическую психологию”. -Екатеринбург: “Деловая книга”Москва издательский центр “ACADEMIA”, 1995г.
2. АлешинаЮ.Е. “Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. — М:Редакционно-издательский центр. Консорциума “Социальное здоровье России” 1993г.
3. Мэй Р.“Искусство психологического консультирования”./ Пер. с анлг. Т.К.Кругловой. — М: Независимая фирма “Класс”, 1994г.
4. П. П.Горностай Практична психологія: теорія, методи, технології: Матеріали наук.семінару.- К.: НікаЦентр, 1997.- С. 72-78.
5. ШпигельДж. Флирт — путь к успеху. — СПб: Питер Пресс, 1995.-160 с.- (Серия “Сам себепсихолог”)