Іван франко 1984

ІВАН ФРАНКО 1984СОТВОРЕННЯ СВІТУ видавець: Славим Яворський1984і Перевидано 1993р. Піснюк І. ДР. ІВАН ФРАНКО. Після малюнку Ів. Труша 1913 р.ЗМІСТ. Сторона Переднє Слово 13 Боротьба Віри з Наукою 21 Мойсей і так звані Мойсееві книги 34 Перше біблійне оповіданнє про сотвореннє сьвіта ..- 47 Те саме оповіданнє в сьвітлї Науки 63 Друге біблійне оповіданнє просотвореннє сьвіта 70 6. Інума Ілїш, або Старовавилонське опо- віданнє про сотвореннє сьвіта 78 7. Жиди перейняли свої казки від Вавилонян і инших сусїдних народів .. 100 8. Закінченнє 105 ». Ковалюк і Ол. Сушко видавцї сеї книжки.^ ПЕРЕДНЕ СЛОВО. „Тепер я можу приступити до самої річи, то значить, до роздивлення біблійного оповідання про сотвореннє сьвіта. Та поперед ще одно за-стереженнє і одна просьба да тих, що хочуть уважно і з користю прочитати отсю розвідку. „Застереженнє таке, що всі ті уваги, які я тут подав, зовсім не мої власні. ^ Я не виссав собі тут, нічогісінько з пальця і не жадаю ні від кого, щоб вірив мені на слово. Я подаю здобутки новітної науки, а властиво лише маленький вибір із бо-гатого скарбу тих здобутків. А ся новійша наука визначаєть ся власне тим, що нї від кого не жадає і нї в кого не терпить віри на слово. У всьому вона йде до вироблення власного переконання при помочи фактів, досьвідів, контролі"; вона по­дає лише такі річи, що кождий відповідно при­готований чоловік може й сам дійти до них і1.5иС О Т В О Р Е И НЄ С Ь В І Т А переконати ся, чи доходжено до них вірно. Наука не признає нікому привілеїв, що ті мають доступ до її „сьвнтая сьвнтих", а инші не мають; до най­глибших тайників науки має вільний доступ ко-ждий чоловік, у кого в серцї горить чисте і сьвяте бажаннє — пізнати правду, І в кого розум на стіль-ко вироблений, щоб зрозуміти й оцїнити ЇЇ." Ось такими словами відзиваєть ся покійний Іван Франко на початку III.-го розділу отсеї кни­жки до своїх читачів... Що за болючий, глубоко діймаючий й упокорюючий трагізм бренить в тих золотих словах великого мислителя і мистдя рід­ного слова... „^ Я не виссав собі тут нічогісінько з пальця", сповідаеть ся він перед рідним народом, — він, що був не лише одним із найбільших письмен­ників усеї соборної України, але й одним із най­більших умів усего культурного сьвіта послїдиої доби... Давав у своїй знаменитій розвідці' вісти про найсьвітлїйші результати одної із найбільш інтересних галузий людського знання, — інформу­вав нас про висліди найцїкавійших дослідів учених цілого сьвіта над відгаданнем найбільшої тайни людського роду - - сотворення сьвіта, — давав нам дорогоцінні перли своїх думок І мрій, пере­сипаних на папір умученою від гіркої праці рукою в часі невиспаних ночий, —- давав нам усе те... та при тім ще й просив нас покірно, аби ми, про­читавши отею розвідку, не подумали собі, що Він ,,виссав усе те собі з пальця''... Він, Доктор Іван Франко, великий мислитель, поет, учений, письменник й член многих рідних І заграничних наукових інституций... Просто фізичну біль відчуваю при читанню отсих безмежно трагічних слів великого мужа, й^ СОТВОРЕИНЄ СЬВІТА паленію румянцем сорому... за мій рідний нарід, до якого в такий спосіб мусять промовляти його найкрасші сини. Покисшу студію написав був пок. Іван Франко при кінци 1904 р., й напечатав її в „Новім Громад­ськім Голосі'1' в першій половині' 1905 р. Накла­дом „Н. Г. Г." вона й вийшла окремою відбиткою в дуже обмеженім числі примірників (усего 200 чи 500 примірників). Ще літом 1904 р. покійний великий муж анї думав про її написаннє. В тім часі я мешкав в Його домі й працював разом з Ним в одній і тій самій кімнатї (почавши від 1902 р.). Пізною осі­нню я докторизував ся й виїхав на дальші студії до Риму, а серед того й попали ся в руки покій­ного Івана Франка найсьвіжійші праці німецьких учених про великі відкритя в Вавилонї, Сирії, Палестині й Єгипті. Праиї сї зробили на Нього глубоке вражіннє: се ж бо і були книги, яких Він так дуже потребував у своїх довголїтних біблій­них студіях, її які давали остаточну відповідь на усї ті пекучі питання біблійної критики, що зда­вались доп неможливими до розвязання. І в голові великого мислителя зродив ся від­разу сьміливий плян: написати популярну студію про початки і жерела біблійного оповідання про сотворешіє сьвіта, напечатати її в тисячах примір­ників й розкинути між народ, аби велику Правду про найбільшу містерію сьвіта пізнали мілїони нашого замученого простолюдя, а пізнавши її, щоб визволились з важного ярма вікових пересу­дів, темноти і визиску. Строго наукової студії про се питаннє Він не думав писати. Яка ж бо користь була б з такої студії для широких мас 16^ СОТВОРЕННЄ СЬВІТА СОТВОРЕННЄ СЬВІТА 17 рідного народа, що для його добра і кращої бу-дучности іменно посьвятив був пок. Іван Франко усе своє житє?... Така строго наукова студія була б неприступна для мілїонів нашого народа й вона пропала би на довгі часи в неприступних широко­му загалови Записках Наукового Товариства ім. Шевченка. На жаль — мрії великого ученого не сповнили ся так, як Він собі бажав. Написана ним студія видала ся нашим на скрізь склєрикалїзованим на­родним провідником так радикальною, що напе-чатати її відважив ся лише згаданий нами „Н. Г. Г.", та і він, боячись переслідувань можних міра сего, надрукував її окремою книжкою усього ле-дви в кількох сотнях примірників. Поява книжочки викликала серед нашого від­сталого суспільства велике порушеннє. Серед попів закипіло як в гнїздї шершенїв, а старші наші „ін­телігенти" вважали за відповідне заховати про „страшну" книжочку гробову мовчанку — й за всяку ціну не пустити її в руки ґімназіяльної моло-дїжи. Вкінци ж — попи упали на „спасенну" гадку збути ся „ворога" за одним махом: — „ти­хесенько, без гомону" вони викупили усе неве­личке число надрукованих примірників — й спа­лили їх... В обороні' болючо покривдженого письмен­ника не відважив ся ніхто підняти голосу... І се Він відчув незвичайно діймаючо... Зараз після то­го й попав Він в глубоку мелянхолїю, яка згодом І розвинулась в страшну і невилїчену недугу. Те­мна ніч сповила ґенїяльний ум одного з най­більших мислителів останньої доби, й з неї Він не пробудив ся вже аж до останка свойого много-страдального житя. В половиш 1905 р. я з моєю дружиною верну­ли з нашої наукової подорожі по сьвітї й зараз таки стрінули ся у Львові з нашим дорогим Дру­гом і Учителем. Яка ж се болюча була стріча... Кремезна ще ось недавно стать Франка подала ся, й Він на­рікав гірко на деяких наших передових мужів... Не місце і пора про усе те тут докладно згадувати, скажу лише, що у сю ніколи не забутню нами хви­лю, розповів Він нам і про свою гірку пригоду з понисшою студією, й при нагодї добув з кишені кілька „авторських" примірників надрукованої вже книжочки й подарував один з них моїй дружиш, поклавши на нїм власною рукою прина­гідну, нам же безмежно дорогоцінну посьвяту: При кінци 1907 р. замешкали ми постійно у Львові. Франкова недуга розвивала ся безпо­щадно і невмолимо чим раз більше і більше... Я і моя родина відвідували часто нещасного веле­тня в Його домі а Він став згодом щоденним май­же нашим гостем. З заковязлими на віки руками пересиджував Він у нас довгі години, позволяючи моїй дружині' годувати себе серед розмови немов нелітну дитину... Ми згадували давні часи, обго­ворювали ріжні наукові питання (дивним дивом Покійний заховав був в тім напрямі чудову па-мять), й плянували чудні пляни на будучнїсть...^ 18 СОТВОРЕННЄ СЬВІТА Ми мали перенести ся на постійне мешканнє до Його дому, й моя дружина мала зайняти ся пі-клованнєм нашого великого Друга й зарядом у-сього дому... Хто зможе описати сум Покійного, коли Він довідав ся, що ми рішили ся виїхати до Канади... Та Він нас не відраджував, анї не стримував. „Га — така наша доля, — говорив Він, пра-щаючись з нами перед від'їздом. — „Розсипаємо ся, як кленове листе... Та чи побачимо ся ми ще коли в житю?..." Так вже і не судилось нам більше бачитись... Та ні ми тут не зазнали гаразду на далекій чужині', нї Він там у рідній --- не своїй землици не глянув живими очима на кращі дні в житю рідного на-рода... Та коли не ми, так може наші дїти... Може.,. Та вже ж останніх слів великого Учителя і Друга, які Він давав нам на передодню нашої дороги у далеку чужину, ми не забудемо ніколи: „Памятайте, мої други, --- говорив Він, — ширіть скрізь і все Правду і ніщо більше як Пра­вду. Бо хоча Правда зразу усїм гірка, так все таки згодом вона скрізь бере верх й стає солодкою спа-сителькою людства." І сих слів ми не забудемо до смерти. А по-нисша знаменита книжечка великого мислителя, яку ми саме тепер видаємо в поправнім виданню на основі останніх творів найславнїйших учених сьвіта, хай буде не лише висловом найглубшої іцирости моїх слів, але й бодай частинною експія-цією за усї мої вольні і невольні гріхи юнїх днїв,^ И) СОТВОРЕННЄ СЬВІТА днїв весни в характері „ученого" австрійського типу. А факт, що отся книжка виходить коштом простого українського робітника в Канаді, Івана Ковалюка, хай буде проречистим доказом сьвітлої побіди Франкових ідеалів. Показуєть ся, що скоро вже перестанемо ми сьпівати: „Нема в сьвітї правди, правди не зискати, Бо тепер неправда стала панувати," перестанемо, коли звичайний український робі-тник-чорнороб жертвує на виданнє наукової кни­жки увесь свій злиденний заробіток, величезну для нього суму $1,600.00. Писано в Вінніпегу, Ман., в третім році післї смерти Ів. Франка. Ол. Сушко.^ БОРОТЬБА ВІРИ З НАУКОЮ. Наші поборники правовірности, а властиво темноти та безмисности серед народа, дуже сер­дять ся на нас, що ми силкуємо ся не лише осьві-ченим верствам, але й простому народови подавати здобутки новочасної науки. Особливо не люблять ті праведники, коли згадати за Дарвіна, хоча жаден з них певно не пробував читати Дарвінових пи­сань. Сердить їх у Дарвіна — і се справді сьмішна й сумна річ — не те, що є в його писаннях, а більше те, чого в них нема, але що инші виводили з них. Коли який панотчик із тих нових та ярих,■22^ СОТВОРЕНІЇ Є С Ь В І Т А що нюхали так званої римської науки (наукою мо­жна назвати її з таким самим правом, як чемерицю пашею), згадає про Дарвіна і), то зараз певно по­чуєте від нього слова: „Дарвін! Ага, то той безбожник, що поважив ся доказувати, буцїм то чоловік походить від малий!" Тимчасом хто читав пильно Дарвінові писання, тон знає, що Дарвін зовсім не був безбожником, а тільки так званим агностиком 2), що по свойому був чоловік глубоко релігійний і зовсїм не говорив анї не навчав, що чоловік походить від малпи, а тільки доказував, що теперішні люди походять від якихось предків, що в будові свойого тїла мали богато спільного з теперішніми малпами, або ин- 1.) Charles Robert Darwin родив ся 1809 р., умер 1882 р. Один з найбільшії учених сьвіта. Знаменитий дослідник природи н автор мііоі'ііх наукових тнорін, з яких слідуючі дна творять радика­льний зиорот и догєлерішнпх дослідах природи: 1.—ON the origin of species by means of special selection, 1859. Сю книжку перевели німецькі учені на скою «оку три рази: 1863, 1й83 і 1902 р. Окрім того переведемо сю шпнонажму книгу на усї культурні мови цілого сьвіта —■ крім української. 2.—The descent of man and on selection in relation to sex, 1871. Вилив Дарніма на дальші досліди природи буй так великий, ще його названо Коїшрнїком або Нютоном "орі'анїчікіго сьвіта". Зразу оборонці старовини накішулм ся на знаменитого ученого безпримір-нпмп лайками, але згодом мустлп замовкнути перед непоборними його доказами. Правда побідила! 2) Аґностицизм — слово грецьке й означує в новітній англій­ській фільософії напрямок споріднений з так званпч трансценден­тальним ідеалізмом (Ноіюісантіянїзм), що займаєгь ся лише тим, що можна нашим розумом певно коняти, а навпаки виключає з об­сягу фільософії усе теє що н ненонятне (на при мір: остання причи­на річнії, буїв і суть Бога і т. п.) Так отже Аґностпцнзч ріжниті, ся від Атеїзму (безбожність) тим, що не заперечує божества, але заявляє, що не може про се нічого знати. Тнорцями Аґностицизму були сланні англійські учені Гоксліі (Нихіеу) і Г. Спенсер (Зреп-сег.) Руїни Ваеилону. Відкопані німецькими археольоґамп протягом дванайцятьох лїт важкої праці. — (Почато працю І900 р.)24^ СОТВОРЕННЄ СЬВІТА шими словами, що теперішні люди і теперішні малпи мали колись перед мілїонами лїт спільних предків 3). Перед мілїонами літ! — скаже дехто з тих, що читали або в школі вчили ся біблійну історію. — Хибаж перед мілїонами літ була яка земля, було сонце, було небо? Адже в письмі сьвятім гово­рить ся, що небо й землю сотворив Бог не швидше, як чотири тисячі лїт перед Христовим різдвом і що, значить, від сотворення сьвіта до тепер минуло не більше як 6000 лїт. Ну, в письмі сьвятім — скажемо ми на се, — так докладно той рахунок не вичислений, хоч пе­вна річ, що числячи на підставі названих там „ро­дів." одержимо суму мало що більшу. Але сьо­годні' вже кождому ясно, що ті біблійні обрахунки не мають ніякої вартости і були зроблені в дуже пізних часах жидівськими рабінами. В Єгипті та Ва-вилонї за останніх сто лїт повикопувано та повід-читувано богато записок, будівель і взагалі' слідів людського житя, навіть літописів старих царів, із яких вичислено, що на 4.000 лїт перед Христом у тих краях не тілько жили вже люди, але стояли укріплені міста, були^держави, було вже відоме письмо, значить, ті люди мусїли вже прожити там богато сот або й тисяч лїт розвою. Отже тут не треба було Дарвіна, щоб доказати, що біблійні * 3)0станнї наукові досліди ствердили й поглубили Дарвінові думки. Хто читає по анґлїйськи, може девідати ся про теє докла-днївше з слідуючих знаменитих книг, що вийшли недавно: І.--Prof. G.F. Scott Elliot: Prehistoric Man and his story. With 64 illustrations & diagrams. - London, 1915— Сто­рін 1—400. 2.—Henry F. Osborn: Man of the Old Stone Age. Their environment, Life and Art. New York, 1916. -- Сторін 1—26 і 1—545. — 3 мяогими образкамп. — Опис тої книги найдете в дру­гій і третій книжцї "України." Пропамятна таблиця царя Ур-нїна. Яких 3.000 лїт перед Христовим різдвом панував в Вавилонї царь Ур-нїна. Його столицею було місто Лаґаш. Був се ревний слуга богів. їм присьвятив він чимало дорогоцінних начинь, статуй, та­блиць і т. п., складаючи усі ті дари в ріжних краевих сьвятинях. Рівночасно славив ся він тим, що ради більшої плодовитості! краю копав канали, а при тім будував шпихлїрі та маґазини для пере-хоь-ння складених собі і богам дарів, — а там і самі сьвятинї. З прадавніх часів пановання того короля наховалось по нинїшний день кілька преінтересннх памяток, з яких одну подаємо нашим чита-. чам повиеше. 8 се пропамятна таблиця, на якій король представлений в до­волі прімітивній (простій) одежі з кошем на голові, яким він по­магав робітникам носити землю при будові сьвятинї. Наоколо стоїть царська рідня. Низше царь сидить на троні, тримаючи в руцї жертвенну чашу. Уся таблиця покрита відповідними надшісямн. Вже перший погляд на повишу проиамятну таблицю каже нам бачити в ній прецїнну памятку прадавніх часів. І хоча кож-дий мусить признати, що 5.000 лїт перед нами різбярська штука в Вавилонїї не стояла ще дуже високо, всеж таки судячи загально то-дїшну цивілізацію мусимо будуватись її значному розвиткові!.. . А кілько тисячлїть людської праці попередило тую цівілїзацію доби царя Ур-нїни, ■— хто може збагнути? Пор. Бе Баггес єі Неигеу, Бесоиуегіек еп СЬаИее, Ег-певі: Ьегоих, Рагів, 1884 — 1912, Р1. 2.; іавіготс, іііі р. 42, 43, 385, 386, — Наїі, ор. сі*, р. 179, 180.26^ СОТВОРЕННЄ СЬВІТА оповідання про початок сьвіта бодай ідо до озна­чення часу на 4 - 5 тисяч літ перед Христом не мають ніякої підстави. Але означенне часу, се ще не велика річ. Мо­гли собі пізнїйше р.абіни повставляти в старі книги нісенітниці', що Адам жив 930 а Матусаіл 980 літ, що від сотворення сьвіта до потопи було 2.500, а від потопи до народження Христа друге стілько лїт. О цифри певно так собі, жидівська забавка, бо Жиди здавна любили бавити ся рахунками. Але саме оповіданне про сотвореннє сьвіта! Адже во­но виразне й ясне! І не досить того, що виразне й ясне; воно написане великим жидівським законо­давцем і пророком Мойсеем, який чув його з уст самого Пана Бога або взагалі' мав від нього обяв-лену правду. Значить, се оповіданнє, се слова самого Бога (бож ніхто инший не був при тім і не міг того знати), і вірити йому значить не вірити самому Богу. Так говорять поборники правовірности і за­для того вони так сердять ся на Дарвіна і на инших новочасних учених, бо ті відважили ся не вірити сьому оповіданню, якому вірено більше як дві тисячі лїт, і почали людськими способами, дослї-. дом, огляданнем природи та порівнаннєм ріжних явищ доходити до того, чи не дасть ся сей великий і таємний факт — сотвореннє сьвіта й чоловіка — пояснити иншим, натуральним і науковим, а не чудесним способім. Бож сотвореннє сьвіта з ні­чого, вилїпленнє чоловіка з глини і оживленнє йо­го одним хухом у ніздрі, сотвореннє жінки з чоло­вічого ребра, все се чуда, які по біблійному опові­данню діяли ся лиш раз І перечать усім законам природного житя, які ми знаємо і які визначають^ Сидяча статуя царя Ґудея. Одним з насл'цників царя Ур-нїна був царь або "патесі" Ґудеа. Він царював яких 2450 лїт перед Христовим різдвом, н ва-няні статуї його королівської величности заховались по нинїшний день. Сьвідчать вони про значний поступ, який різбярська штук» вчинила від часів царя Ур-нїна. (Пор.Jastrow , Civilization, р. 42, 137, 138). 28^ СОТВОРЕННЄ СЬВІТАся власне тим, що дїйствують постійно, все і всюди однаково. Коли одна громада вчених — а до тих власне належав Дарвін — шукали тих натуральних поя­снень повстання всього сьвіта, землі й людий, — то инша громада звернула увагу на самі біблійні оповідання. 4) Коли се слово боже сказане людям устами Мойсея чи инших пророків, то мусить у тім „божім" слові бути найвисша правда і тілько правда, мусить бути найглубша мудрість, справе­дливість І красота. І справді' цїлі тисячолїтя лю­ди вірили, що так воно й є, що сьвяте письмо стоїть недосяжно висше понад усї людські писання. 4) Порівнай:Skinner: Commentary on Genesis.S. R -Driver: The Book of Genesis, 1904.Gunkel: Die Sagen der Genesis, 101, — a передщвсіьSchoepfung und Chaos in Urzeit und Endzeit, Goetingen, 1895. Jeremias: Das aite Testament im Lichte des alten Orients, 1904. Schrader: Keilinschriften und das alte Testament, 1SS3. Loisy; Les mythes babyloniens et les premiers chapitres de Ja Genese,1901. Zimmern: Biblische und babylonische Urgeschichte {Deralte Orient, 1001), Budde'K.: Die biblische Urgeschichte. Pinches: The old Testament in the Light of the Historical Records and Legends of Assyria and Babylonia, 1902. В кінці ж найновійші праці Ястрова, Кінга, Локенбіла, Бартона і пр Дуже пончаючою і пожиточною вважаю статю професора М.Powis Smith-a nпід заголовком:: Some Problems in the early History of Hebrew Religion.{A. 5. S. L., 1916.)Про спір викликануй славною книжкою проф. Деліцша п. з. Bibel u. Babel, читай Oettli S.: Der Kampf urn Bibel und Babel, 1903. 3 того часувиросла на повнишу тему великанська література на всіх мовах Усього культурного світа. Царь Нарамсін. Вавилонські історики записали, що Нарамсін був сином і на-ступникох царя Сарґона, та панував в глубоЕІй старині 3750 літ перед Христовим різдвом. Останнїж дослідники старовавилоноької бувальщини кладуть панованне царя Нарамсіна на часи 2700 лїт до Христа. В кождім разі повисіла горорізьба царського портрета сьвід-чить вимовно про високий розвій вавилонської різбярської штуки в тих прадавніх часах, навіть хоча би лише 5600 літ перед нами. ^ ЗО СОТВОРЕННЄ СЬВІТА Але коли зачали близше придивляти ся до тих книг, повїднаходили в них богато таких річий, що прийшло ся хитати головами. Вже те одно, що в тих книгах було богато неясного і незрозумілого, мусїло зацукати не одно­го. Як же се? Коли Бог у тих книгах хотів обя-вити лкідям свою волю І свою правду, то чому не зробив сього так ясно, щоби усі" люди могли зро­зуміти його слова? Переважна часть тих книг була писана по гебрейськи, мовою малесенького народа, що в найкращу добу свого політичного житя заселював країну мало чим більшу від Гали­чини. Що більше, сам той народ уже на пару сот літ перед Христом забув свою мову і вона зробила ся у нього чисто церковною мовою, мало зрозу­мілою для народної маси, так як у нас церковна славянщина, а для Італїянцїв латина. І ще одно: в тих гебрейських книгах, бодай у значній їх части, Бог виступав як Бог самих тільки Жидів; він ве­лить їм без пощади вбивати людий иншої націо-нальности і дуже остро остерігає їх, щоб не під­давали ся богам тих инших народів. Виходить так, що той жидівський Бог, хоч раз у раз говорить про себе, що він сотворив небо і землю, все таки бачить обік себе якихось инших богів і дуже не любить, аби хто з того вибраного народа кланяв ся їм. Усе те були річи, які собі хочете, але певно не вияви найвисшої мудрости і найвисшої правди. Вчитуючи ся пильно в ті „сьвяті" жидівські книги, люди побачили далі між ними численні су-перечности. В одній книзі' про якусь річ говорить ся так, а в другій про ту саму річ інакше. Деж властиво та Богом обявлена правда? Що більше, показало ся, що дуже часто в одній І тій самій книзіі про одну й ту саму річ на одній стороні' царя Нарамсіна. Архитвір старовавилонської штуки, про який проф. Н, К, Наіі каже, що "This is one of the triumphs of ancient art: in it ancient Babylonian art reached its apogee" (стр. 188). — Різьба представляв побіднмй похід царя Нарамсіна проти гірського володаря "Сатуїії, короля Лшюбу". Гірська околиця, сонце і аьві-зди над гірськими верхами, король Нарамсін зі своїм військом н доконаний король Сатунї, що у стіп побідника етараеть ся добути а своєї шиї смертоносну стрілу, — усе те представлене старинним артистом незвичайно талановито. Нахідку сеї цінної памятки завдячуємо також згаданому вже нами француському ученому М. де Морґа,новн. Нині находить ся вона в париському музею Лювр.32^ СОТВОРЕЯНЄ СЬВІТА говорить ся так, а на другій інакше. Побільшува ли лихо ще жидівські і христіянські богослови, які вже з давен-давна бачили ті суперечности І силкували ся позамазувати та повирівнювати їх. Але що кождий чинив се своїм способом, кождий інакше і кождий жадав для себе віри, то й вийшло замість загальної згоди правдиве замішаннє і су­перечки без кінця, а ясности та єдности не було. Ба, чим далі, тим більші трудности насували ся. Коли почали відкопувати та відчитувати старі державні та релігійні написи, книги та записки Єгипта, Вавилона, Асирії та инших країв, із якими старі Жиди мали зносини, показало ся, що в жи­дівських оповіданнях записаних у письмі сьвятоіуп містить ся богато невірного, хибного та зовсім видуманого; що про найважнїйші події жидівсько­го житя, які буцїм то мало до гори дном не пере­вертали сусїдних держав, ті держави не лишили ніякої памяти: адже й доси вчені даремно силку-ють ся у незлічених єгипетських записках та на­писах віднайти бодай слід побуту Жидів у єгипет­ський неволі та виходу з неї, супроводженого та­кою масою чудес, губернаторства Йосифового, затоплення Фараона і т. п. І тут мусїло насунути ся питаннє: коли в жидівськім сьвятім письмі обявлена Богом правда, то як міг Бог робити такі помилки? Дехто говорив, що правда, висока і безогляд­на, містить ся не в тих нїби історичних оповідан­нях про Жидів, їх королів, війни І т. п. Се діла людські, їх писали люди І могли помилити ся. Висока божеська правда лежить лише в тих нака­зах, у тих моральних приписах, які дає Бог через уста Мойсея і пророків.33^ СОТВОРЕННЄ СЬВІТА Алеж бо й з тими приписами не ліпше.. Най­більша часть тих приписів, поміщених у т. зв. Мой­сеевих книгах, відносить ся до обрядів, празників, одежі, постів і инших таких річий; де-що з них заховують і доси Жиди, але великої части або не заховували ніколи, або давно вже перестали за­ховувати. Далі' велика часть тих нїби божих слів, переданих нам у книгах Мойсея і пророків, містить погані проклятя на ріжні народи, погрози та лайки, по нашому розумінню, зовсім негідні божого іме- ни.^ Гебрейський тип до-христової доби.А в кінці малесенька часть чисто моральних приписів, як ось прим, відомі десять заповідий бо­жих, містять у собі вимоги зовсім не такої висо­кої моралі, щоб можна вважати їх випливом бо­жої премудрости. Таким чином ми дійшли до то­го, що так звані Мойсееві і инші гебрейські книги, хоч являють ся нам духовими памятками шано­вної старовини і дуже цікавого народа, який много сот лїт перед Христовим різдвом дійшов до по-нятя одного Бога і за віру в нього зумів твердо постояти, все таки не можуть уважати ся сим­волом божої премудрости, непомильним та обо-вязковим для всіх людий І всїх часів, але були творами людий, та тому і виявляють людські хиби й помилки. п. ^ МОЙСЕЙ І ТАК ЗВАНІ ЛЮЙСЕЄВІ КНИГИ. Про сотворенне сьвіта і початки людського роду оповідає перша книга Мойсея, і для того поки говорити про саме те оповіданнє, треба нам хоч коротко сказати про Мойсея та його писання. Наша церков учить, що Мойсей був великий пророк І чудотворець жидівський, що він з на­казу божого вивів Жидів із єгипетської неволї, що в Синайській пустині" Бог покликав його на гору і там дав йому закон для Жидів, що Мойсей по­тім сорок літ водив Жидів по пустині', просту­ючи до обіцяної землі' Палестини, але сам умер не дійшовши до неї. Все се вчить наша церков на підставі жидівських книг, званих Мойсеевими, в яких оповідаєть ся про дїла і промови Мойсея і подаеть ся закони, дані ним із божого наказу жидівському народови. Та не досить того: наша церков, ідучи за оповіданнями жидівських рабінів,35^ СОТВОРЕННЄ СЬВІТА стоїть на тім, що ті книги написав сам Мойсей, значить, найперший і наочний сьвідок усього того, що робило ся; те, чого він не бачив (отже про со­творенне та потопу сьвіта, про патріярхів і т. и.), він написав із оповідання самого Бога, що являв ся йому лицем до лиця. Відтиск печатки царя Сарґона. Після вавилонських записок царь Сарґоп (Шарґянні-шаррІ) мав панувати а Аґад 3.750 літ перед Хрнстовнм різдвом. На осноиі яо- війщих дйслїдїв пановаплб того царя кладуть на часи 2,500 літ до Христового рІздва (Кінґ).Тих Мойсеевих книг маємо пять; по церков­ному вони називають ся: Книга Битія, Книга Ви­ходу, Книга Чисел, Книга Левітів і Книга Дру­гого Закона. Сї книги були написані гебрейською мовою, але ті титули не стоять у гебрейськім письмі; там ті Мойсееві книги не мають ніяких титулів, а рабіни поназивали їх лише від першого слова, яким зачинаєть ся кожда книга. Отже пер­шу книгу називають Берешіт, бо тим словом вона зачинаєть ся (воно значить „на початку"), другу Елле шемот (отеє імена), третю Ваїкра (він на­звав), четверту Бамідбар (у пустині), а пяту Еллє гаддебарім (отеє промови). Ус'іх пять книг разом Жиди називають Тора (по виговору наших Жидів Тойра), себ то закон. Перекладаючи жидівські книги на грецьку мову їм подавано титули хоч троха (певно, що не. зовсім) відповідні до змісту. Отже першу книгу Греки назвали Ґенезеон, себ то книга родів, хоча вІдповіднїйще.було-6 назвати її книгою початків; пяту книгу названо Другим законом зовсім невідповідно, бо той, хто писав сю книгу, писав зовсім так, як коли-б ніякого ин-шого закона у Жидів не було і його книга явля-єть ся власне першим законом. Перечитуючи пильно ті Мойсееві книги вчені люди швидко переконали ся, що признавати їх написанне Мойсеєви нема ніякої підстави. Раз те, що в самих книгах ніде не кажеть ся, буцїм то їх написав Мойсей; навпаки, скрізь у них го-36„ЦІЛІ Д ворить ся про Мойсея б третій особі, як про чо­ловіка постороннього, а в останїй книзі оповіда-єть ся навіть про смерть і похорон Мойсея; зна­чить, сього вже певно не міг написати сам Мой-сей. Правда, ся обставина, що в книгах про Мой­сея говорить ся в третій особі, ще сама не зна­чила би нічого, бо і в инших письменствах зна­ходимо книги, де люди пишуть про себе самих у третій особі, приміром грецька книжка слав­ного Атеная Ксенофонта про похід Греків до Пер­сії, або латинські спомини великого римського полководця Юлїя Цезара. Але єсть у Мойсеевих книгах инші докази на те, що їх не писав Мойсей. 5) Поперед усього законодавство, В книгах го­ворить ся, що Бог через Мойсея дав Жидам за­кон у пустині'; в тих частях книг, де оповідаєть ся про ріжні пригоди, все видно так, що Жиди жиють у пустині' як народ кочовий, який мандрує з місця на місце. Тимчасом законодавство відно­сить ся зовсім не до кочового, а до осїлого на-рода, такого, що жне по селах і містах, займаєть ся рільництвом, садівництвом та плеканнєм худо­би; що більше, майже скрізь у тих законах прово­дить ся думка, що всї Жиди повинні сповняти свої релігійні потреби в однім місці', давати да­нини одному храмови, яким був єрусалимський храм не в початках державного житя Жидів, але аж по їх повороті' з вавилонської неволі! Виходить так, що Мойсей, пробуваючи в пустині", давав Жидам закони не такі, які були відповідні для їх тодїшного житя, але такі, що мали війти в 5) Учені написали яро Мойсея та про буцїм то нин зложені сьвяті книги жидівського нарада чимало книг. Хто читає по нї мецьви довідветь ся про усе те дуже докладно з знаменитої книги німець­кого ученого ^ Г. Греесма;;а п. а.: Мове ипСоеіііп-8-еп, 1913.Закони царя Нгаммурайі. Камяна (базальтна) таблиця, на якій списані закони одного з найсдавнїйших володарів сьвіта. вавилонського царя Кгаммурабі, що панував яких 2.000 літ перед різдвом Христа, після одних учених — коло 2338 р., а опісля иншнх (шнґ, Гол і пр.) від 1944—1901 ро­ку перед Христовим різдвом. Віднайшов її 1902 р. фрзнцуський у-чений й. де Морґан в Сузї (Персія), а нині лереховуеть ся вона в славнім цариськім музей "Люнр". В горішній части таблиці' бачимо самого царя, як він відбирає звід законів з рук бога сонця Шаиаша. Отсї закони перейняли опісля від Бавялонян Гебреї (Жиди), й наслідуючи в усім Вавило-нян придумали й собі казку, що буцїм то їхні' закони дав їм також їхній бог — Єгова через свойого слугу Мойсея.^ СОТВОРЕННЄ СЬВІТА житє за 100 чи навіть 500 лїт, і Жиди буцїм то тутже заприсягли сьвято виконувати те, чого в їх положенню не то не могли виконувати, але навіть не могли гаразд розуміти! Ось чому вчені люди догадували ся, що ті закони не могли бути писані в пустиш для кочов-ників, а мусїли бути зложені тоді', коли Жиди вже осіли ся в Палестині', і що невідомі нам законо­давці' тілько підсунули їх під імя Мойсея, щоб надати їм більше поваги. Та нинї наука ствердила вже зівсїм певно, що законодавство жидівського народа розвинуло ся під впливом законодавства вавилонського. Ба що більше: недавно віднайде­ний (1902 р.) звід законів вавилонського царя Кгаммурабі, що панував 2000 лїт до Христового різдва, сьвідчить проречисто, що так звані Мой­сееві закони взяті нераз живцем з тогож вавилон­ського зводу! І якжеж супроти сього вірити в жидівські казки про боже обявленне їхньому ,1?про-рокови" Мойсееви... 6) Але се ще не все. Жидівський народ має ще инші книги, що також належать до сьвятого письма, книги історичні та пророцькі з часів, колиDelegation en Perse. Mernoires publics sous la direction de M. J. de Morgan, delegue general. Tome IV. Textes Elami-tes - Semitiques, deuxieme serie, par V. Scheil, Profeseur a 1' Eeole pratique des Hautes Etudes. Paris, Ernest Leroux, 1902. По ніьецьки: Prof. Dr. D. H. Mueller: Die Gesetze Hammurabis tind ihr Verhaeltnis zur mosaishen Gesetzgebung sowie zu den Tafeln. — Text im Umschrift, deutsche und hebraeische Uebersetzung, Erlaeuterung und vergleichende Analyse — Wien, 1903 (Alfred Hoelder). Гебрейські раби в ассирійській неволи (Коло 700 року перед Христоним різдвои.) Різьба з царської палати в Куюнджів. Dr. D. H. Mueller: Ustawy Hammurabiego i ich 42^ СОТВОРЕНИЙ С Ь В І Т А рен; обік нього стоять не пророки, а книжники (рабіни); увесь той люд має лиш один храм у Єрусалимі, а окрема верства людий, розсипаних по всім краю — Левітів — має привілей1 жити без праці', тілько з жертв і десятин, які вся решта людности мусить приносити для храма. Ті жертви означені та описані масою приписів, які були зо­всім невідомі давнїйше, за самостійного політи­чного житя Жидів, і очевидно не могли бути 700 літ швидше написані Мойсєєм, хоч тепер їх вида­вано під його іменем. Маємо ще один дуже важний доказ на те, що так звані Мойсееві книги в тій формі, як їх читаємо тепер, були списані не Мойсєєм на 1000 літ перед Христом, а жидівськими рабінами та архієре­ями по повороті' Жидів із вавилонської неволі'. Сей доказ, се мова тих книг. Я вже згадував, що сьвяті книги Жидів, у тім числі' й т.зв. Мойсееві книги, написані гебрейсь-кою мовою, якою говорили Жиди тодї, коли мали свою державу, але яку потім вернувши з вавилон­ської неволі1, звільна забували, замінюючи її так званою халдейською або арамейською. За часів, коли жив на сьвітї Ісус Христос, стара гебрейська мова була вже мертва; її розуміли, нею писали тілько книжники, рабіни, а простий народ говорив по арамейськи. Книжники не лише розуміли ста­ру гебрейську мову, ал^ СОТВОРЕННЄ СВІТА Глава І. 1. На початку, коли Бог сотворив небо і землю, 2.а земля була невидима й певпорядкованаі пітьма лежала на морі і дух божий сидів на водах,3.тоді сказав Бог: „Нехай буде сьвітло!" Істало ся сьвітло. 4.І бачив Бог, що сьвітло було добре. ТодїБог розлучив сьвітло від пітьми.5.І Бог назвав сьвітло днем, а пітьму назвавнічю. І зробив ся вечір і ранок — перший день. Бог мовив: „Нехай буде твердь між водамиі нехай розлучить води одні від одних". І такстало ся. Так зробив Бог твердь, і розлучив воду підтвердю від води над твердю. І Бог назвав твердь небом. Так зробив сявечір і ранок— другий день. Бог мовив: „Нехай збереть ся вода під не­бом на однім місці', щоб було видно сушу." І такстало ся. 10.1 Бог назвав сушу землею, а зборище води назвав морем. І бачив Бог, що се добре. 1,1. Бог мовив: „Нехай випустить земля зелень, зїлє, що родить насінне, і овочеві дерева, що при­носять плоди на землі' в своїм родї, з якого є їх насінне.'' І так стало ся. 12. Земля випустила зелень: зїлє, що родить насїне в своїм родї, і дерева, що приносять овочі у своїм роді, в якім є їх насінне. І бачив Бог, що се добре. Так зробив ся вечір і ранок—третій день. Бог мовив: „Нехай будуть сьвітила на^ СОТВОРЕННЄ СЬВІТА 51 тверди небесній, аби розлучали день і ніч; вони мають виявляти знаки і часи, днї й роки, і мають бути сьвітилами на тверди небес­ній, щоб сьвітили на землю." І так стало ся. Так зробив Бог оба великі сьвітила: біль­ше сьвітило, щоб володіло над днем, І менше сьві-тило, щоб володіло над нічю, і звізди. І Бог поклав їх на твердк небесній, абисьвітили на землю. аби володіли над днем і нічю і аби розді­ляли сьвітло від пітьми. І бачив Бог, що се добре. Так зробив ся вечір і ранок» четрвертийдень 29. Бог мовив: „Нехай заграє вода юрбами живих істот і нехай полине птаство понад землею перед твердю небесною." Так сотворив Бог великі морські дракониі всі живучі істоти, якими кипить вода, і всякукрилату птицю в своїм раді'. І бачив Бог, що седобре. Бог благословив їх і мовив: „Будьте пло­дючі і множїть ся І наповняйте воду в морі, а пта­ство нехай множить ся на землі." Так зробив ся вечір і ранок, пятий день. Бог мовив: „Нехай земля виведе живі істо­ти по їх роду: скотину, хробацтво і полеву дичинупо їх роду." І так стало ся. Бог зробив полеву дичину по її роду іскотину по її роду і всяке хробачє на землі' по йогороду. І бачив Бог, що се добре, Бог мовив: „Зробімо людий на наш образі подобу, нехай вони володіють над рибами мор­ськими і над птахами небесними і над скотиною і Сотворенне Адама і Евн. (З Бабтістерії в Фльоренції, 1427—1447 р.) Так представляли собі сотворенне прешої пари людий ітадїянські артисти літ тому 500.^ СОТВОРЕНИЙ СЬВІТА 58над усею полевою дичиною і всї'м хробацтвом, що повзає по землї." Так сотворив Бог чол