Соловей І.В., викладач Люботинського професійного ліцею залізничного транспортуКреативність – найважливіша характеристика творчої особистості індивідуальної діяльності педагога-гуманітаріяІ. ВСТУП Сучасна система освіти зіткнулася з проблемою прискорення і непередбачуваності економічного і технологічного розвитку. Історично так склалося, що система освіти готувала молодих людей до життя і адаптувала їх до існуючого суспільства. Сьогодні необхідно готувати молодь до життя в такому суспільстві, яке нині важко собі уявити. Змінився ринок праці, в якому наявність та збереження роботи більше не гарантується. Саме ринок вимагає неперервності освіти протягом усього життя. Сьогодні вже є загроза розшарування великих груп населення через безробіття, економічну та соціальну кризу. Мають місце ситуації, за яких диплом не дає гарантії зайнятості, якщо він не доповнений талантом творчого мислення. Вивчаючи контингент учнів, можна сказати, що більшість не мають навіть найменшого уявлення про характер вимог до них майбутньої виробничої діяльності. Багато не вміють працювати в групі, у них відсутній дух керівника, прагнення до суперництва, здатності до ризику. Вони не уявляють, що в майбутніх виробничих відносинах особливо цінними будуть відповідальність, особиста дисципліна, ініціативність, творчий підхід, професіоналізм, прагнення бути досконалим, здатним до саморозвитку. Водночас мотивація до навчання з перших уроків досить висока і це полегшує організацію навчального процесу. Молодь добре усвідомлює, що на ринку праці зростає попит на робітників з гарною базовою освітою. Це дає їм змогу легко пристосуватися при зміні об’єкта праці. Кожному педагогічному колективу необхідно вирішувати одне з головних завдань - удосконалення професійної підготовки з наданням міцних базових знань, які формують у молодої людини вміння оперативно реагувати на зміни кон’юктури ринку. При цьому вся система навчання спрямована на те, щоб дати можливість всім, без винятку, учням реалізувати свій потенціал, свої особисті плани. З цією метою навчальний процес повинен будуватися так, щоб учні навчилися перш за все розуміти самих себе та реалізувати свої знання, досвід у майбутньому житті.ІІ. Якість освіти Сучасна ситуація в суспільстві, а також досвід управління навчальними закладами підтверджують, що головний шлях розвитку системи освіти – забезпечення конкурентоспроможності кожного навчального закладу та його випускників. Основою конкурентоспроможності є якість освіти. Так, наприклад, якісною вважається така освіта, яка відповідає державним стандартам. Однак державний стандарт визначає мінімум знань, який може бути недостатнім для спеціаліста в сучасних ринкових умовах. Спеціалісти, рівень підготовленості яких не виходить за межі державного стандарту, стають конкурентоспроможними на ринку праці, особливо на міжнародному. У педагогічному плані освітні стандарти покликані вирішувати два основних завдання: по-перше, стати ефективним інструментом оновлення змісту освіти, по-друге, встановити оптимальне сполучення його загальнообов’язкової частини та “освіти за вибором” для кожного ступеня навчання з урахуванням нахилів, інтересів, можливостей учнів, різноманітних суспільних потреб, культурно-історичних традицій. Отже, проблема якості освіти передусім повинна розглядатися з позиції загальнолюдської та соціальної цінності освіти, пов’язуватися з тим, чому ми вчимо і як ми вчимо. Нова методологія якісної освіти й нові моделі сучасних навчальних закладів ґрунтуються на взаємодії традицій та інновацій. Саме інноваційні процеси повинні стати провідними у формуванні освітніх систем у цілому і в управлінні їх розвитком. Якість – це методологічна категорія, яка відображає відповідність результату поставленій меті. Структура “якості освіти” – це сукупність властивостей об’єктів управління, взаємопов’язаних і взаємопідпорядкованих, ієрархія характеристик і показників у стані того об’єкта, що підлягає аналізу і оцінюванню. Відомо, що кожна якість об’єкта, наприклад, випускника ПТНЗ може бути визначена кількісними показниками: рівні, коефіцієнти, відсотки, бали, динаміка показників за ступенями навчання. Сьогодні, коли ми перейшли від одноманітної системи освіти до різноманітних, проблема полягає в підвищенні якості освіти, досягненні необхідної якості освіти. Звісно, що спочатку необхідно дати визначення якості освіти, а потім планувати подальшу роботу. Якість освіти – це співвідношення мети та результату, міра досягнення мети. З цього визначення витікає, що ми повинні навчитися виміряти в однакових одиницях: мета, поставлена перед навчальним закладом; результат, досягнутий цим навчальним закладом. У сучасний час визначаються дві найважливіші тенденції: сучасний навчальний заклад повинен стати антропоцентричним, центром усіх навчально-виховних діянь повинен стати учень, а всі способи і форми організації діяльності навчального закладу підкоряються меті різностороннього особистісного розвитку учня. Це потребує розробки нових підходів до інформаційного забезпечення управління, розвитку нових інформаційних технологій. Так як навчання є передачею інформації учню, то, можна сказати, що у навчанні інформаційні технології використовувались завжди. Більш того, будь-які методики чи педагогічні технології описують, як передати та обробити інформацію, щоб вона найкращим чином була засвоєна учнями. Тобто будь-яка технологія – це інформаційна технологія. Основною формою навчальної, розвивальної та виховної роботи в навчальному закладі є урок – це основна організаційна форма навчально-виховної роботи у навчальному закладі. ІІІ. Урок – форма організації якісного навчального процесу. Урок характеризується єдністю дидактичної мети, завершеністю структури і логіки її досягнення. Для сучасного уроку характерне органічне поєднання колективних, групових та різноманітних форм індивідуальної діяльності учнів (ігрової, рольової, проблемно-пошукової, програмово-індивідуальної тощо) та його комплексне методичне забезпечення за допомогою чого й досягається якість навчання. Кожне заняття я проводжу за чітко розробленим планом уроку, складеним відповідно до програми та поурочно-тематичного плану предмета, продумуючи доступність викладу змісту програмного матеріалу предмета. Готуючись до уроку, я в першу чергу визначаю освітню мету й відповідно до неї обираю тип, структуру й методику проведення уроку. Крім освітніх задач обов’язково я ставлю виховні й розвиваючі завдання, з якими безпосередньо пов’язане навчання. При визначенні цілей уроку обов’язково враховую те, що найголовнішою умовою оновлення навчально-виховного процесу є гуманістичність, яка передбачає створення передумов для самореалізації особистості, розкриття її природних задатків. Тому при визначенні цілей уроку оперую словами “спонукати”, “сприяти”, “допомогти”, “забезпечити”, “створити умови” тощо, замість звичайних “навчити”, “розвивати”, “формувати”, “виховувати”. Викладання здійснюю не тільки у формі пояснення чи за допомогою ілюстрацій, а й по можливості шляхом створення проблемних ситуацій, розкриття проблеми за допомогою обґрунтованого доказу. Частини уроку завжди між собою логічно пов’язую, враховуючи внутріпредметні і міжпредметні зв’язки. Під час проведення уроків обираю найбільш ефективні сполучення методів і прийомів навчання відповідно до поставлених цілей, змісту навчального матеріалу, рівня навченості учнів і дидактичних задач. Кожен мій урок має свою строгу логіку та чітку структуру в залежності від обраного типу та будується з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів. На кожному уроці стараюся здійснюватися систематичну та планову контрольно-оцінювальну діяльність. Для цього мною розроблено різноманітні завдання для контролю знань на різних етапах уроку: (картки-завдання різної складності; словникові, вибіркові, розподільчі, контрольні диктанти; тестові завдання; кросворди; тексти для самостійного читання мовчки з завданнями, індивідуальні завдання для контролю знань, літературні диктанти тощо) Для того, щоб викликати інтерес учня до теми обов’язково її мотивую, пов’язуючи з професією. Учень повинен усвідомлювати, що і для чого він робитиме на уроці. З цією метою я відшукую просту, зрозумілу, привабливу мету в колі вікових інтересів та захоплень учнів. Маючи особистісну зацікавленість, учень буде налаштований на ефективний процес пізнання. З цією метою використовую прийоми, що створюють проблемні ситуації; викликають в учнів здивування, інтерес; підкреслюють парадоксальність явищ та подій. Це може бути коротка розповідь, бесіда, демонстрування наочності, проблемна ситуація тощо. Після підбиття підсумків цього етапу оголошую тему уроку. Актуалізацію опорних знань проводжу усно, використовуючи різноманітні форми роботи з учнями. У плані уроку обов’язково подаю перелік питань, за якими здійснюється актуалізація опорних знань. Перевірка домашнього завдання, вважаю, не буде корисна, якщо не має відношення до нового матеріалу. Суміщувати ці етапи уроку не рекомендую. Організація сприйняття та осмислення нової інформації, тобто засвоєння початкових знань – це основна частина уроку, тому формування нових знань здійснюю за допомогою пояснення з демонстрацією. Закріплення нового матеріалу відбувається шляхом відповідей учнів на поставлені питання, самостійної роботи, виконання різноманітних вправ тощо ( можливо кілька варіантів). Найважливішим етапом уроку я вважаю рефлексію. На цьому етапі уроку учні запитують, інтерпретують, застосовують, сперечаються, роблять огляд ідей, що були відкриті ними. Функціями цього етапу є: усвідомлення змісту опрацьованого; порівняння отриманих результатів з очікуваними; аналіз, чому сталося так чи інакше; висновки; закріплення чи коригування засвоєного; визначення нових тем для подальшого опрацювання. Рефлексія може бути з малюнками, схемами, ілюстраціями тощо. На підсумковому етапі уроку виділяю такі стадії, як: встановлення фактів (що відбулося?); аналіз причин (чому не відбулося?); планування дій (що робити далі?) Оцінювання навчальних досягнень учнів здійснюю відповідно до Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти, з наступним обґрунтуванням кожного виставлено балу. Домашнє завдання завжди органічно поєдную зі змістом, цілями, завданнями уроку; пропоную вибіркові та індивідуальні завдання. Не потрібно перевантажувати учнів; необхідно користуватися принципом доступності. Всі свої уроки спрямовую на досягнення своєї методичної мети: «Формування національно-свідомої, духовно багатої мовної особистості на уроках української мови та літератури». Проведений на високому методичному рівні будь - який урок, з використанням різноманітних форм роботи з учнями, методів і засобів навчання, я вважаю, і є запорукою якості освіти. Нині докорінний перегляд існуючих засобів навчання спричинив появу інформаційних технологій на електронних носіях, які підтримують мету інформатизації освіти: забезпечення доступності знань, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей учнів на основі індивідуалізації навчання, інтенсифікації навчального процесу тощо. Все це переконує в необхідності розробки ефективних методів і засобів комп’ютерного навчання, яке сприятиме піднесенню рівня зацікавленості учнів у процесі навчання, розвиватиме його інтерес до предмета, привчатиме ефективно використовувати нові технології під час навчання. Успішне використання тієї чи іншої технології навчання вимагає і від мене як від педагога глибоких знань навчального предмета, педагогіки, методології, психології; залежить від моєї ерудиції, практичних умінь, творчості та майстерності. На нинішньому етапі розвитку українського суспільства педагогічна наука потребує глибокої перебудови відповідно до реалій сучасного життя, в усі сфери якого дедалі глибше проникають інформаційні технології. Тому “саме інформатизація освіти як невід’ємна складова загальної інформатизації суспільства має розв’язати завдання підготовки нового покоління для його продуктивної діяльності в умовах інформаційного суспільства”. Тому на своїх уроках я намагаюся йти в ногу з вимогою часу і використовую різноманітного плану презентації, відеофільми, відеороліки. З цією метою створюється електронна картотека. На моїх уроках комп’ютер виступає як засіб навчання. Такий підхід відповідає оцінюванню якості результату і є критерієм якості освіти.