Реферат по предмету "Право, юриспруденция"


Поняття та види джерел цивільного права

Реферат на тему:
Поняттятавидиджерел цивільногоправа
Після визначення предмета та методу цивільного права необхідно з'ясувати, де і в яких формах знаходять вираження ті норми права, що в сукупності складають поняття «цивільне право», тобто, необ­хідно визначитися стосовно джерел циві­льного права.
Цивільне право являє собою сукупність правових норм, що регулюють майнові та деякі особисті немайнові відносини. Циві­льне законодавство — це сукупність норма­тивних актів, в яких містяться дані норми. Тому «цивільне право» і «цивільне зако­нодавство» — це різні поняття.
Відмінність між галуззю права і галуз­зю законодавства є загальновизнаною в теорії права; норми однієї галузі права можуть знаходитися в нормативних ак­тах, що відносяться до різних галузей за­конодавства.
Термін «джерела права» може засто­совуватися у різних значеннях. В юрис­пруденції під джерелами цивільного права звичайно розуміють нормативні форми (способи) вираження волі народу і дер­жави (наприклад, в прийнятих у встано­вленому порядку компетентними органа­ми актах, в яких містяться норми права).
З трьох відомих історії основних форм (джерел) пра­ва, а саме — звичай, прецедент і нормативне-правовий акт, для українського цивільного права характерною і майже єдиною формою є нормативно-правовий акт.
Форми, які використовує держава для втілення своєї волі у вигляді цивільно-правових норм, досить різнома­нітні.
За юридичною силою та територіальною ознакою джерела цивільного права поділяються на:
А. Закони.
Б. Інші правові акти, в яких містяться норми цивіль­ного права: укази Президента України, постанови Кабі­нету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств, виконавчої влади.
В. Діючі (ті, що не втратили сили) нормативні акти Союзу РСР та Української РСР.
Г. Норми міжнародного права і міжнародні договори. Закони. Закон є основною формою правотворення в Україні. За ступенем юридичної сили закони поділяють­ся на основні (конституційні) і звичайні, тобто ті, що приймаються на підставі Конституції.
Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції. Для цивільного права особливе значення мають ст. ст. 13, 14, 41 Конституції, в яких встановлюю­ться цивільно-правові засади регулювання відносин вла­сності, та ст. ст. 21—24, 27—34, які визначають основні права і обов'язки громадян України, зміст правоздатнос­ті громадян в нормах цивільного права.
Закони, які приймаються на базі Конституції, нази­ваються звичайними. За сім років незалежності в Україні прийнято понад 900 законів, і в більшості з них містять­ся норми цивільного права.
Згідно з Конституцією України (ст. 92), виключно законами України визначаються:
— права та свободи громадян, гарантії цих прав і свобод;
— правосуб'єктність громадян; ~ правовий режим власності;
— правові засади та гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;
— засади цивільно-правової відповідальності та ін.
Закони в державі приймаються в різні часи, тому во­ни потребують відповідної систематизації. Зведення за­конів у ту чи іншу систему без зміни їхнього змісту на­зивається інкорпорацією. Так, за останні роки видані збір­ники нормативних актів із страхового, транспортного законодавства, законодавства про інтелектуальну влас­ність тощо.
Систематизація нормативного матеріалу, коли діючі правові норми істотно доопрацьовуються, виключаються застарілі норми, усуваються прогалини та колізії в пра­вовому регулюванні і потім видається новий закон в си­стематизованому вигляді, називається кодифікацією, а її результат — кодексом. Кодекс — це законодавчий акт, в якому об'єднані і систематизовані норми права, що ре­гулюють певну область суспільних відносин. Головним кодифікаційним актом цивільного права є Цивільний кодекс, один з найважливіших законів України.
Чинний ЦК України — результат другої республікан­ської кодифікації цивільно-правових норм. Він був за­тверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р.
ЦК України 1963 р. був прийнятий ще з часів, коли Україна входила до складу Союзу РСР, і тому сьогодні в ньому не відображені ті новації політичного та суспіль­ного життя країни, господарювання, що з'явилися ос­таннім часом. Як наслідок реально існує досить багато колізій між нормами нових законів і нормами чинного Цивільного кодексу. Крім того, нові закони, які інколи приймалися поспіхом, нерідко суперечать один одному, а закладені в них норми не завжди є достатньо обґрун­тованими. Ці обставини обумовлюють необхідність про­ведення нової кодифікації.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 березня 1992 р. було утворено робочу групу з метою роз­робки нового ЦК України. Робота над проектом була завершена в березні 1996 р., після чого він був переда­ний на розгляд Верховної Ради і громадськості. Зміст проекту нового ЦК України складають 8 книг («Загальна частина», «Особисті немайнові права фізичних осіб», «Речеве право», «Право інтелектуальної власності», «Зо­бов'язальне право», «Сімейне право», «Спадкове право», «Міжнародне приватне право»), до складу яких входить 1621 стаття.
До цивільних кодифікаційних актів слід також відне­сти: «Повітряний кодекс України», закони України «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства».
Інші нормативні акти. Елементами системи цивіль­ного законодавства поряд із законами є також укази Президента України, постанови та розпорядження Кабі­нету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств. З метою забезпечення законності актів відом­чого законодавства, їх відповідності законам і підзаконним актам, Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. (із змінами від 21 вересня 1998 р.) введено дер­жавну реєстрацію нормативно-правових актів, що вида­ються міністерствами, іншими органами виконавчої вла­ди, органами господарського управління та контролю, якщо ці акти стосуються прав, свобод, та законних ін­тересів громадян або мають міжвідомчий характер. Дер­жавну реєстрацію відомчих нормативних актів, прийня­тих центральними органами, здійснює Міністерство юс­тиції України, а реєстрацію актів місцевих органів управління — управління юстиції областей і міст Києва та Севастополя.
Постановами уряду затверджені такі важливі норма­тивні акти, як «Статут залізниць» (6 квітня 1998 р.), «Порядок державної реєстрації суб'єктів підприємниць­кої діяльності» (25 травня 1998 р.).
На рівні відомств прийняті такі акти, як «Типовий Договір оренди державного майна (19 квітня 1996 р.), „Порядок посвідчення договорів відчуження земельних Ділянок“ (6 червня 1996 р.), „Інструкція про порядок Державної реєстрації права власності на об'єкти нерухо­мого майна, що перебувають у власності юридичних та Фізичних осіб“ (9 червня 1998 р.).
До підзаконних актів, в яких можуть міститися нор­ми цивільного права, відносяться і рішення та розпоря­дження нормативного характеру місцевих органів влади. Голови місцевих державних адміністрацій, органи місце­вого самоврядування в межах своїх повноважень при­ймають рішення, які стосуються питань, пов'язаних з правилами ведення торгівлі в даній місцевості, оренди нежилих приміщень тощо. Так, розпорядженням Київ­ської міської державної адміністрації від 17 червня 1998 р. „Про заходи щодо реалізації в м. Києві молодіж­ної житлової політики“ визначається порядок створення молодіжних житлово-будівельних кооперативів, умови укладання кредитних угод про інвестування у житлове будівництво. В межах адміністративного району це роз­порядження є обов'язковим для виконання.
До нормативних актів цивільного законодавства від­носяться також затверджені відповідними державними органами управління примірні статути кооперативних та інших громадських організацій.
Нормативні акти Союзу РСР та Української РСР. У відповідності з Законом України від 12 вересня 1991 р. „Про правонаступництво України“ і Постановою Верхо­вної Ради України „Про порядок тимчасової діє на тери­торії України окремих актів законодавства Союзу РСР“ закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верхов­ною Радою УРСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України, а акти законо­давства Союзу РСР з питань, які не врегульовані за­конодавством України, діють на території республіки до прийняття відповідних актів законодавства України за умови, що вони не суперечать Конституції та зако­нам України2.
В числі цих актів великий масив складають гццза-конні нормативні акти. Серед них: „Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення“ і „Положення про поставку товарів народного спожи­вання“ (затверджені Радою Міністрів СРСР і чинні з 1 серпня 1988 р.); „Правила про договори підряду на капітальне будівництво“ (затверджені РМ СРСР 26 груд­ня 1986 р.); „Інструкція про порядок приймання проду­кції виробничо-технічного призначення та товарів на­родного споживання за кількістю“ (затверджена Держа­вним арбітражем СРСР 15 червня 1965 р.); „Примірний статут житлово-будівельного кооперативу“ (затвердже­ний постановою РМ УРСР ЗО квітня 1985 р.).--PAGE_BREAK--
Норми міжнародного права і міжнародні договори. За­коном України від 11 грудня 1991 р. «Про дію міжнаро­дних договорів на території України» встановлено, що «укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину на­ціонального законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного зако­нодавства». Коли такий порядок не встановлено, пріо­ритет, згідно з нормами міжнародного права, мають норми міжнародних договорів.
Це положення прямо підкреслено в ст. 4 Закону України «Про підприємства в Україні»: «Якщо міжнаро­дним договором або міжнародною угодою встановлені інші правила, ніж ті, що містять законодавство про під­приємства, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди».
В проекті нового ЦК України передбачається, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм діло­вого обігу, тобто правилом поведінки, яке не передбаче­не актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується у пбвній сфері підприємництва і не суперечить цивільному законодавству або договору. З певним застереженням можна вести мову про викорис­тання звичаєвих правил вже сьогодні. Так, ст. 149 Коде­ксу торговельного мореплавства України передбачає, що за відсутності угоди сторін щодо тривалості часу вантаж­них робіт, розміру плати перевізнику за простій, розмір винагороди за дострокове закінчення розвантаження ви­значається відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту.
Крім вертикальної системи зв'язку нормативних ак­тів (тобто класифікації нормативних актів за їх юридичного силою) цивільне законодавство має і так звану го­ризонтальну систему. Принципом ЇЇ побудови є виокре­млення і групування, актів щодо того чи іншого предмета регулювання (відносини по передачі майна у власність, тимчасове користування, по наданню послуг, виконан­ню робіт тощо).
За цією ознакою можна виділити такі складові час­тини цивільного законодавства, як транспортне законо­давство, законодавство страхове, торговельне, будівель­не, орендне, про інтелектуальну власність та ін.
Так, транспортне законодавство, як сукупність нор­мативних актів, визначає основні правові, економічні і організаційні засади діяльності транспорту, правовий статус транспортних організацій, їх взаємовідносини з клієнтурою, умови перевезення, організацію безпеки ру­ху на транспорті тощо. Серед нормативних актів цієї ка­тегорії можна назвати: «Повітряний кодекс України»
(1993); «Кодекс торговельного мореплавства України»
(1994); закони України «Про транспорт» (1994), «Про залізничний транспорт» (1996), а також — «Статут авто­мобільного транспорту» (1969); «Статут залізниць» (1998). На кожному виді транспорту діють окремі прави­ла перевезення. Оновлюючи транспортне законодавство, Кабінет Міністрів України затвердив «Правила надання послуг пасажирам автомобільного транспорту» (18 лю­того 1997 р.), «Порядок обслуговування громадян заліз­ничним транспортом» (19 березня 1997 р.), а Міністерс­тво транспорту України «Правила перевозок вантажів автомобільним транспортом» (14 жовтня 1997 р.), «По­рядок і умови організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом» (21 січня 1998 р.),
Страхове законодавство регулює відносини між стра­ховиками (страховими компаніями) і страхувальниками щодо захисту майнових прав і інтересів громадян та юридичних осіб у випадку настання певних подій. Серед основних нормативних актів цієї категорії назвемо: За­кон України «Про страхування» (1996); «Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті» (14 серпня 1996 р.); «Положення про по­рядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засо­бів» (28 вересня 1996 р.); «Положення про порядок прове­дення діяльності страховими посередниками» (18 грудня 1996 р.); «Положення про порядок і умови проведення обов'язкового авіаційного страхування» (13 липня 1998 р.); окремі положення про порядок і умови державного обов'язкового страхування — військовослужбовців, праців­ників МВС, прокуратури, судців, митників, депутатів та ін.
Торговельне законодавство. Окрім Закону України «Про захист прав споживачів» (1991 р.), згадаємо також: «Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення» (8 лютого 1995 р.); «Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами» (13 березня 1995 р.); «Правила продажу не­продовольчих товарів» (27 травня 1996 р.); «Правила продажу продовольчих товарів» (28 грудня 1994 р.); «Правила торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами» (8 грудня 1995 р.); «Правила торгівлі на ринках» (12 березня 1996 р.); «Правила торгівлі у розст­рочку» (1 липня 1998 р.); окремі правила роздрібної торгівлі: алкогольними напоями, примірниками аудіові­зуальних творів, нафтопродуктами та ін.
Законодавство про інтелектуальну власність. До цієї групи відносяться Закони України: «Про авторське пра­во і суміжні права» (23 грудня 1993 р.); «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (15 грудня 1993 р.); «Про охорону прав на промислові зразки» (15 грудня 1993 р.); «Про охорону прав на сорти рослин» (21 квітня1993 р.); «Про охорону прав на знаки для товарів і по­слуг»; «Правила складання і подання заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель» (17 грудня 1994 р.) та ін.
Відповідні нормативні акти складають зміст будіве­льного законодавства, законодавства про оренду, банків­ського та ін.


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.