ІНТЕГРАЦІЯ ДІТЕЙ З ВАДАМИ РОЗВИТКУ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН з досвіду роботи педагогічного колективу Донецької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 для дітей з вадами розумового і фізичного розвиткуАрхипова Т.М.- директорШилова Н.В.- заступник директора з навчальної роботиПроблема інтеграції дітей з вадами розумового й фізичного розвитку в суспільстві вимагає такого виховання, щоб їх самостійна поведінка в різноманітних життєвих ситуаціях відповідала існуючим у суспільстві соціальним нормам. Серед різних видів соціальних норм найбільше значення мають право й мораль, тому система роботи колективу Донецької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 для дітей з вадами розумового й фізичного розвитку по формуванню соціально-нормативної поведінки учнів будується на забезпеченні учнів усвідомленими знаннями щодо її правил та значенням їх дотримання, постійним тренінгом в адекватних способах поведінки в різних ситуаціях, стимулюванням позитивних проявів і гальмуванням негативних у реальних поведінкових ситуаціях. Вся робота має корекційну спрямованість на подолання або згладжування зазначених вище недоліків розвитку особистості учнів. Педагоги школи-інтернату вирішують такі важливі актуальні проблеми, як: моделювання особистості випускника, здатної до саморегульованої соціально-нормативної поведінки; програмування за роками навчання відповідних знань, вмінь, навичок, рис особистості, які мають бути сформовані в учнів у залежності від їх вікових можливостей; корекція й розвиток самосвідомості, здатності до самовиховання; формування етико-правових компонентів свідомості й поведінки, які необхідні для правильних взаємостосунків з людьми; розвиток почуття соціальної відповідальності за власні вчинки; формування у старшокласників усвідомлених та дійових планів у галузі професійного, етичного, матеріально-побутового, культурного самовизначення як цільових орієнтирів майбутньої життєдіяльності. Важливу роль у здійсненні заходів соціально-психологічної адаптації дітей з особливими потребами відіграє сім'я. Батьки, які доглядають за хворою дитиною стикаються не тільки з медичними, юридичними, економічними, професійними проблемами, але й з педагогічними та психологічними, тому, колектив школи-інтернату приділяє багато уваги погодженості й координації роботи лікарів, педагогів і сім'ї в здійсненні соціально-психологічної адаптації учнів. Основною метою соціально-психологічної адаптації педагоги школи-інтернату вважають ефективне включення дітей та їх батьків до повноцінного життя, формування в них стійкого позитивного ставлення до життя, праці, навчання, сім'ї, суспільства. В умовах школи-інтернату в учнів не виникає необхідності відвідувати різного роду установи й організації, підприємства й служби побуту, магазини. Буваючи вдома, діти, як правило, не виконують яких-небудь постійних обов'язків й, отже, не зіштовхуються з необхідністю звертатися куди-небудь для задоволення господарсько-побутових потреб. Граючи й розбираючи різні реальні ситуації педагоги школи-інтернату допомагають учням розширювати свій соціальний досвід, здобувати певні знання й уміння. Участь дітей у розігруванні ситуацій має велике значення для розвитку в них навичок спілкування, уміння будувати свої відносини з іншими людьми. Учні з недоліками розвитку, як правило, не вміють аналізувати обстановку, у яку вони потрапили. Створення спеціальних ситуацій й участь школярів у них дозволяють формувати навички обмірковування умов, у яких доводиться діяти й знаходити вірне рішення. Виходячи з цього, соціальна й психореабілітаційна робота ведеться в наступних напрямках: Забезпечення сприятливих умов формування й розвитку особистості в мікросоціумі. Мається на увазі сприяння гармонійному розвитку, виявлення творчих можливостей і спеціальних здібностей учнів школи-інтернату; Індивідуалізація методів у корекції самосприйняття та поведінки дитини з обмеженими можливостями з виділенням притаманних їй кризових станів. Вивчення ситуативних і характерологічних факторів зумовлює використання ситуативних рекомендацій і персональної терапії; Розвиток соціально-побутових навичок з використанням комплексу функціональних активнотренуючих ігор. Школа-інтернат постійно удосконалює свою роботу по підготовці учнів до життя шляхом створення комплексної системи виховання, яка забезпечує цілісний підхід до особистості, включає формування професійної спрямованості й свідомих життєвих планів в інших сферах майбутньої життєдіяльності. Серед пріоритетних напрямків реформування в Україні - розробка державних стандартів спеціального навчання дітей з обмеженими можливостями й відповідне формування якостей особистості на різних освітніх і кваліфікаційних рівнях. У сучасних умовах, коли на соціальну сферу все більший вплив робить економіка й техніка, коли в суспільстві встановлюється новий тип господарських відносин, з'явилася потреба в людях, що вміють працювати швидше і якісніше. Об'єктивно виникає необхідність підвищення якості навчально-виховної діяльності навчальних установ, особливо для осіб з недоліками розумового й фізичного розвитку, соціалізація й соціальна адаптація яких значно утруднена. Головне завдання допоміжної школи - підготовка учнів з обмеженими можливостями до самостійного життя й праці в суспільстві. Це завдання вирішується комплексно в ході всього навчально-виховного процесу. Трудова й соціально-побутова адаптація випускника у виробничих колективах буде ускладнена, якщо школа не виховає стійкого позитивного відношення до праці, інтересу до своєї справи, до своєї професії. Виходячи зі стін школи-інтернату, випускник повинен мати достатній обсяг загальноосвітніх знань і бути підготовленим до участі в одному з видів трудової діяльності. Для прищеплення стійкого інтересу і любові до професії педагоги школи-інтернату опираються на всі види діяльності в навчальному процесі, використовуючи їх у комплексі. Праця в допоміжній школі виступає не тільки як предмет, але як одне з найважливіших і невід'ємних засобів корекції розумових і фізичних недоліків дітей, як засіб подолання основного й супутнього дефектів дитини. Прищеплювання інтересу до професії починається ще в період пропедевтики трудового навчання. В 1-3 класах учнів вже знайомлять із різними видами праці. Одним із прийомів цього ознайомлення є екскурсія в навчальні шкільні майстерні. Це відвідування повинне бути заздалегідь продумано, сплановано, щоб залишити позитивне враження в маленьких екскурсантів. У результаті огляду об'єктів праці, експонатів виставки, самого процесу роботи старших товаришів в учнів повинне виникнути бажання вчитися в цій майстерні праці. Дітям не слід давати занадто великий обсяг відомостей для засвоєння й об'єктів для огляду при відвідуванні майстерні. Проте учні повинні уявляти собі, що роблять, наприклад, у столярній майстерні, відповідати на відповідне запитання: « як виготовляють предмети з дерева й ремонтують меблі ?». Для дітей також постійно організовуються екскурсії в штукатурно-малярну, слюсарну майстерні. майстерню по підготовці молодшого обслуговуючого персоналу й квітництва. Знайомство з професіями діти одержують і на виховних заняттях. Ефективно використовуються екскурсії й на підприємства родинного профілю. Результативність роботи по формуванню життєвих планів може бути тільки тоді, коли вона буде цілеспрямовано здійснюватися в процесі всього учбово-виховного процесу і буде органічною його частиною. Допомогти вихованцям правильно визначити мету в житті, знайти застосування знанням і рукам – обов’язок нас – педагогів та всього суспільства.