Міністерство освіти та науки України Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. СковородиРЕФЕРАТнаукового дослідження на тему «Поетика лірики Є. Васильєвої»ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖЕННЯАктуальність теми. Ім’я Єлизавети Васильєвої в читачів до цього часу асоціюється перш за все із Черубіною де Габріак. Літературна гра молодої поетеси зробила її надзвичайно відомою, але відчутно вплинула на всю подальшу поетичну долю Є. Васильєвої. Образ вигаданого автора – дворянки франко-іспанського походження – виявився органічним і вдалим, а відгомін творчості Черубіни відчутний в усіх наступних творах Є. Васильєвої. Ця маска, по суті, закрила від читачів інші сторони творчості поетеси: її спроби писати під власним ім’ям, співробітництво з Є. Архіпповим, поетами спілки «Птичник», організованої Є. Васильєвою та С. Маршаком у м. Єкатеринодар, а також оригінальну й маловідому містифікацію в китайському стилі, здійснену в 1927 р. у співавторстві із синологом Ю. Шуцьким. Вона приховала свою подобу під маскою китайського філософа Лі Сян Цзи, збірка віршів якого «Домик под грушевым деревом» (1927) не була видана за життя поетеси. До цього дня зберігся так званий «Синій зошит» («Синяя тетрадь»), куди за проханням бібліографа Є. Архіппова Є. Васильєва власноруч записала вірші зі збірки китайської лірики. Розвиток тем, образів і символів в поетиці Є. Васильєвої ґрунтувався на стилізації. У цьому сенсі її літературний спадок являє собою оригінально й логічно організовану сукупність не лише основних ідейно-художніх та естетичних досягнень провідних поетичних течій початку ХХ століття, але й іспанських містиків доби Відродження (XVI-XVII ст.), а також китайської класичної літератури епохи Тан (поетів VII – Х ст. н.е. Лі Бо, Ду Фу та ін.). Сприймаючи й творчо переосмислюючи результати їх творчості, Є. Васильєва створила переконливі та цікаві зразки стилізації, а її містифікація Черубіна де Габріак належить до на найбільш оригінальних сторінок літератури Срібного століття. Між тим особливості поетики її лірики дотепер не вивчені послідовно. Дослідники зверталися лише до окремих проблем: історії створення разом із М. Волошиним містифікації Черубіни де Габріак (В. Купченко, З. Давидов, М. Ланда), її біографії (В. Глоцер, Л. Агєєва, Г. Листопад), творчих контактів поетеси з її сучасниками (В. Бавін, І. Купріянов, В. Глоцер, Т. Нешумова), подробиць підготовки літературної містифікації в китайському стилі у співавторстві зі сходознавцем Ю. Щуцьким (Н. Грякалова, Г. Листопад). Однак до цього часу актуальним і важливим залишається дослідження феномену творчості Є. Васильєвої щодо поетики її лірики, осмислення не лише її специфіки, але й установлення механізмів створення й реалізації містифікацій, які значною мірою вплинули на своєрідність літературних ігор в російській літературі початку ХХ ст. і дають можливість уточнити уявлення про історію містифікацій у світовій літературі.Мета дослідження полягає в тому, щоб дати цілісну характеристику поетики лірики Є. Васильєвої в контексті російської поезії початку ХХ ст. Сформульована мета передбачає розв’язання таких завдань: виявити ступінь вивченості проблеми у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві; описати повний обсяг поетичної спадщини Є. Васильєвої; запропонувати періодизацію творчості поетеси; визначити характер інтертекстуальних зв’язків між літературною спадщиною Є. Васильєвої і творчістю російських письменників початку ХХ століття; з’ясувати особливості стилізованого нею спадку іспанських містиків доби Відродження і китайських поетів-класиків епохи Тан; визначити специфіку авторських масок Є. Васильєвої – Черубіни де Габріак і Лі Сян Цзи , – їх місце в історії літературних містифікацій; встановити місце спадщини поетеси в російській літературі початку ХХ століття.^ Об’єкт дослідження: поетика лірики Є. Васильєвої 1906 – 1928 рр.Предмет дослідження: специфіка і характер поетичних містифікацій Є.Васильєвої.Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснюється спроба цілісного осмислення особливостей поетики лірики Є.Васильєвої в контексті російської поезії початку ХХ століття. Аналізується специфіка й характер літературних масок поетеси, визначається своєрідність містифікацій і місце в них стилізації та інтертексту. У науковий обіг уводяться архівні матеріали, які зберігаються в РДАЛМ (м. Москва), забуті й маловідомі матеріали.^ Практичне значення отриманих результатів. Матеріали й висновки наукової праці можуть бути використані при вивченні російської поезії першої половини ХХ століття у вищій школі, у спецкурсах і спецсемінарах, а також у подальшому дослідженні творчості Є.Васильєвої.Публікації. Результати роботи представлені у 22 публікаціях.^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯУ вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, наукова новизна; визначено мету, завдання, об’єкт і предмет, окреслено практичне значення роботи. У першому розділі «Поезія Є.Васильєвої в науково-критичному дискурсі», що складається з двох підрозідлів, розглянуто основні результати вивчення творчої біографії Є. Васильєвої, історії її становлення й еволюції як поета. У підрозділі 1.1. «Поезія Є.Васильєвої у сприйнятті сучасників і в літературознавстві. Періодизація творчості» на основі відгуків сучасників, досліджень радянських літературознавців та істориків літератури показано, що творчість Є.Васильєвої сприймалася неоднозначно. У розділі запропонована періодизація творчості поетеси, заснована на хронологічному принципі: 1) період творчого становлення і пошуків Є. Васильєвої (1906 – літо 1909 рр.) – найменш значущий етап; 2) містифікація Черубіни де Габріак (вересень 1909 р. – листопад 1909 р.); 3) творчість Є. Васильєвої під власним ім’ям (1915 – 1928 рр.); 4) містифікація поетеси під маскою китайського філософа Лі Сян Цзи (1927р.). Найбільш вагомим і яскравим періодом у творчості Є. Васильєвої стала містифікація під маскою Черубіни де Габріак, підготовлена у співавторстві з М. Волошиним. Завдяки саме їй Є. Васильєва стала відомою серед сучасників, особливо серед співробітників літературно-художнього журналу «Аполлон», на базі якого й була зреалізована містифікація. Більшість відгуків сучасників пов’язана з образом і творчістю її першої літературної маски (М.Волошин, Ін. Анненський, О. Толстой, С. Маковський, Вяч. Іванов та ін.). Після викриття містифікації багато хто з її прибічників стали її опонентами (В. Гюнтер, С. Маковський, М. Гумільов). Втрата маски та її ліричного героя, негативні відгуки з боку колишніх прихильників негативно відбилися на подальшій творчій біографії Є. Васильєвої. Найбільш уважним до творчості Є. Васильєвої був бібліограф Є. Архіппов. Завдяки його праці укладено біографію поетеси, збережено багато віршів, неопублікованих за життя. Усі вони, а також літературно-критичні статті самого Є. Архіппова «Корона и ветвь» і «Темный ангел Черубины», поетичні присвяти поетесі увійшли в машинописну збірку, яка зберігається в РДАЛМ (м. Москва), і вперше вводяться в науковий обіг. За радянські часи увага до Є. Васильєвої, як і в цілому до російського модернізму, була незначною. Участь поетеси в діяльності Антропософського товариства в Росії і характер її творчості стали причиною переслідувань і заслання, дослідження про її спадщину майже не видавалися. Проте в цей період творчість Є. Васильєвої була об’єктом вивчення І. Купріянова, В. Глоцера, В. Купченка і З. Давидова, Н. Грякалової та ін. Радянські літературознавці сконцентрували свою увагу на дослідженні містифікації Є. Васильєвої під маскою Черубіни де Габріак і пов’язаних із нею подій у біографії поетеси. Новий етап у вивченні творчості Є. Васильєвої припав на початок 1990-х рр. У цей період біографія, а також її літературні ігри привернули увагу вже визнаних черубіністів (І. Купріянов, Вл. Купченко, З. Давидова, В. Глоцера), а також молодих дослідників (Г. Листопад, Є. Коротіна). Серед робіт, присвячених творчості Є. Васильєвої, виділена група досліджень, у яких аналізується сам феномен містифікації з позиції ігрової поведінки, міфотворчості (І. Попова, М. Ланда, К. Темненко). Аналіз підходів і напрямів дослідження творчого шляху Є.Васильєвої дає підстави стверджувати, що до цього дня особливості поетики її лірики опрацьовані недостатньо.^ У другому підрозділі «Теоретико-методологічні основи дослідження» осмислюються роботи, присвячені містифікації, літературній масці, стилізації, інтертексту. Наголошується, що поезія Є.Васильєвої формувалася в той період, коли стилізація й інтертекст були особливо продуктивними в російській літературі. Поетеса уподібнювала свій стиль особливостям стилю окремих епох, часових, інтертекстуальних або творчих явищ. Творчість Черубіни де Габріак і Лі Сян Цзи ґрунтується на стилізації іспанської та китайської літератури. Є.Васильєва наслідувала також сукупність символів, образів і тем поезій своїх сучасників Ін. Анненського, Вяч. Іванова, М. Волошина, О. Блока та ін., комбінувала у своїй творчості не лише символіку тієї чи іншої літературної доби, але й часто запозичувала контекст і середовище, в яких вона втілювалася. Феномен її літературних містифікацій існує невіддільно від стилізованої творчості. У підрозділі аналізуються роботи Ш. Нодьє, М. Бахтіна, Є. Ланна, Ю.Массанова, І. Смирнова, присвячені специфіці містифікацій; розглянуто класифікації, запропоновані Є. Ланном, С. Олюніним, І. Поповою та ін. У другому розділі «Черубіна де Габріак як літературна маска Є. Васильєвої», який складається з двох підрозділів, об’єктом дослідженння є образ, ліричний герой і поетика першої літературної маски Є. Васильєвої Черубіни де Габріак. У підрозділі 2.1. «Іспанський передтекст образу й поезії Черубіни де Габріак» ідеться про специфіку літературної гри Є.Васильєвої, реалізованої під маскою Черубіни де Габріак. Вона відзначалася особливим екзотичним колоритом, а джерелом стала культура Іспанії. Псевдонім поетеси доповнювався стилізаціями, у яких була задіяна низка образів і символів іспанських літературних пам’яток, маловідомих читачам Росії початку ХХ століття, що багато в чому забезпечило успіх цій містифікації. Близькими Є. Васильєвій стали образи Дон Кіхота і коханої лицаря Дульцинеї. Однак донкіхотство розчинилося у творчості Черубіни і стало складником філософської концепції поетеси нарівні з ученням Вл. Соловйова про Софію й антропософією Р.Штайнера. У християнському компоненті релігійно-філософської сторони творчості поетеса зараховує Св. Ігнатія де Лойолу до ключових фігур цього віровчення. Католицька складова творчості поетеси виявилася також в її симпатії до іспанської католицької містики, сприйнятої через творчість Св. Тереси Авільської і меншою мірою Св. Хуана де ла Круса (Св. Иоанна Креста в російській традиції). У розділі вперше здійснено спробу встановити міру впливу й характер зв’язків віровчень і творів іспанських містиків із творчістю Черубіни. Також у розділі аналізуються роботи М. Бердяєва, Л. Карсавіна, Д.Мережковського, З. Гіппіус, присвячені досвіду й працям Св. Тереси Авільської, листи Л. Бердяєвої, вірш А. Герцик «Святая Тереза», які осмислювали сутність екстазу містика. Її досвід аналізував Л. Шестов, їй присвячена робота С. Боткіна «Св. Тереса и ее литературное творчество» (1918). Зазначається, що образ Св. Тереси Авільської, який уособлює розквіт іспанської містики, став одним із найважливіших у розвитку літературної гри Є. Васильєвої. Свою роль у виборі образу цієї іспанської черниці відіграла й низка збігів у біографіях обох поетес, сворідна «спорідненість» душ, схильність до жертовності. Місія кармелітських монахів, що об’єднувала в собі статевий початок і духовне начало, знаходить у поезії Черубіни підтримку й схвалення. Символічне для християнської церкви порівняння Христа з Нареченим для сестер Церкви, черниць, сприймається і містиками, й Черубіною де Габріак буквально. Іспанський містичний «код» поезії Черубіни абсорбує й низку конкретних мотивів і символів, які фігурують в описі екстазу містиків. Продовжуючи ряд атрибутів для своєї літературної маски, Є. Васильєва розвиває особливу біполярну картину світу. Подібна тактика не лише породжує концептуальну двогранність маски поетеси в межах її містифікації, але й розщеплює її ліричне «Я» на декілька іпостасей, які відповідають двом протилежним світам Черубіни де Габріак.^ У підрозділі 2.2 «Іпостасі Черубіни де Габріак» зауважується, що лірика Черубіни свідчить про еклектику не лише релігійно-філософських поглядів, а й образних формул різноманітних літературних течій. Значущими для розвитку її образної системи були інтертекстуальні зв’язки з художніми пошуками символістів і М. Волошина. Поезія Є. Васильєвої і під цією маскою обумовила зіткнення маргінальних точок реальності та літературного ігрового простору. Васильєва створила літературну маску, яка мала свого ліричного героя в поезії, створеній нею ж. У період іспанської містифікації вона пізнає навколишній світ і оцінює його крізь призму почуттів не власного ліричного героя, а героя Черубіни де Габріак. Міфотворчість Є.Васильєвої і М. Волошина потребувала «трансмутації» (термін Г. Нефедьєва) особистості поетеси, що стало можливим за умови панівної позиції двійника в парі «людина-двійник». Усередині ж самої літературної гри сформувався біполярний образ Черубіни де Габріак, протилежні полюси якого викликають амбівалентність між усіма можливими протилежними один одному елементами. Опозиція «Я» і «не-Я» наповнює суб’єктну організацію лірики Черубіни де Габріак, що стає причиною виникнення проблеми її самоідентифікації. Обидві сторони подвійного світу Черубіни де Габріак нерозривно взаємопов’язані: у свідомості її героя вибудовується чітке уявлення про існування двійника та їх залежності один від одного. Побудова інтерсуб’єктних відносин у межах розщепленого ліричного «Я» поетеси за принципом біполяризації породжує явище його багатоликості. Іпостасі ліричного героя Черубіни знаходять місце у кожному з полюсів і розташовуються навколо двох умовних груп: коло «темних» образів із властивим їм містико-окультним пафосом (образ гордовитої цариці, чаклунки) і коло «світлих» образів (образ праведниці, Попелюшки), які врівноважують переваги етико-релігійних елементів у картині світу Черубіни де Габріак. Тож, суперечливість літературної маски Черубіни де Габріак зумовлена співіснуванням двох протилежних груп образів. Антиномія «добра» і «зла», яка була присутня в літературній масці Є.Васильєвої із самого початку, свідчить про боротьбу за дух поетеси. Іпостасі ліричного героя Черубіни де Габріак окреслюють весь спектр її релігйно-філософських ідей, поділених досить чіткою межею на два протилежних полюси: праведний і окультно-містичний. Двосвіт говорить про нестійкість свідомості її ліричного героя. Створення цих образів стає можливим завдяки особливій системі символів і тем, що є найбільш продуктивними в дияволістькій поезії: тема подвійництва, розкрита за допомогою символу дзеркальної поверхні (дзеркало, вікно), циклічні символи кола, кілець, символіка нитки, тканини та ін. Специфіка релігійно-філософських пошуків автора зреалізована в тому числі за посередництва біполярної символіки: оксюморонів (горобина-волошка, циганська хустина – чотки тощо).^ Третій розділ «Своєрідність поезії Є. Васильєвої» присвячений аналізу лірики поетеси під її власним ім’ям. Разом із викриттям іспанської маски закінчується епоха Черубіни де Габріак, зникає її ліричний герой. Трагедія Є. Васильєвої як поета і як особистості полягала в тому, що власний ліричний герой був заміщений ліричним суб’єктом її маски. Вона відсуває окультизм на другий план, але зберігає при цьому містицизм, заснований на еклектиці православ’я, антропософії, софіології, учень античних філософів, уже трансформованих в російській поезії початку ХХ століття. Глибока релігійність Є. Васильєвої зумовила виникнення в її поезії низки символів, у тому числі сакральних і біблійних образів.^ У підрозділі 3.1. «Сакральна символіка» аналізується специфіка образу храму, символу Святого Грааля, символіка квітів: троянди й лілії, образу духовного саду й функціонування в її ліриці триєдності духу – душі – плоті. Показано, що образ храму в ліриці Є.Васильєвої має важливе сакральне значення. Ліричний герой поетеси усвідомлює важливість возз’єднання з Богом у молитві для набуття духовної рівноваги. Однак передвісником його спасіння є Церква не рукотворна, а створена в серці. Образ храму в ліриці Є. Васильєвої з’явився у зв’язку з його високою продуктивністю у творчості сучасників (К. Бальмонт, М. Гумільов, О. Блок, А. Бєлий), вона використовує ремінісценції до образу Нерукотворного храму. Цей образ набуває знаковості і в громадянській поезії Є. Васильєвої, в якій підкреслюється безглуздість боротьби народу за цінності земні, уявні блага. Спасінням і поверненням до згуртованості народу може бути лише повернення до витоків, які перебувають в основі софіології Вол. Соловйова і в канонах православ’я. Іще одне значення образу – притулок талантів, якого можна заслужити відданістю мистецтву, знайти спокій у Вічному храмі творчості, творцем і покровителем якого є Абсолют. Образ храму земного трансформується в ліриці Є.Васильєвої у збірний символ чистоти й духовності Нерукотворної Церкви душі, храм Поета, храм Мистецтва. Він підкреслює прагнення ліричного героя до істинно вічного, гармонізуючи тим самим лад усіх елементів поетичної картини світу. Система сакральних символів поезії Є. Васильєвої збагачена містичним символом Святого Грааля. У розділі аналізується його походження й численні інтерпретації у світовій літературі. Ліричний герой Є. Васильєвої приймає Святий Грааль як кінцеву мету, нагороду за багаторічні добровільні страждання й аскезу в ім’я спокутування попередніх проступків і гріхів. Пошуки Св. Грааля подібні для її ліричного героя до процесу творчих пошуків. Він шанує місію поета, підкреслює його вибірковість. Утілення символу троянди і його авторська інтерпретація в поезії Є.Васильєвої відповідає уявленням її сучасників. Поетеса приділяє значну увагу герметико-містичній етимології цієї квітки, асоціює троянду зі Спасителем і його муками на хресті, звертається до легенди про троянду, яка вийшла з філософсько-релігійних учень таємних доктрин, зокрема середньовічної концепції розенкрейцерів. Кольорова палітра троянд представлена червоними й білими тонами. Червоний колір традиційно вказує на пристрасть і містико-еротичне начало. Символом чистоти є білі квіти, метафорично пов’язані з моральною і духовною «незаплямованістю». Білизнá в контексті флоропоетики Є. Васильєвої властива й символу лілії як ознаці кришталево чистого кохання й святості. У православній традиції лілія стала атрибутом Архангела Гавриїла, Іосифа Обручника і батьків Діви Марії, Іоакіма й Анни. Флорокод лілії в поетиці Є. Васильєвої свідчить про райське явище. Ці та інші флорообрази збираються в єдине ціле в природному й духовному садах, зображення яких у творчості поетеси напряму пов’язане з описом стану її внутрішнього світу. У російській поезії початку ХХ століття плідною є тема духовного саду і його квінтесенція, Райського саду, а також саду душі (К. Бальмонт, Єлліс, В.Брюсов). Є. Васильєва в її втіленні наслідувала творчість не лише сучасників, а й іспанських попередників (Св. Тереса Авільська). Ліричний герой поетеси вірить, що душа є часткою божественного в людині, відповідно, сад душі людини можна порівняти із садом Божим, райським садом. Є.Васильєва балансує на межі між містико-окультною позицією її літературної маски і християнськими канонами, які вибудовують складники в порядку дух – душа – плоть. Плоть стає стримувальним чинником для душі й духу. Християнське розуміння виявляється більш важливим для Є.Васильєвої та її ліричного героя, проте в цілому зберігаються антропософські уявлення.^ У підрозділі 3.2. «Символіка шляху» йдеться про особливості функціонування й семантику символів шляху, дороги, сходів, мосту, порога, межі. Символ шляху в поезії Є. Васильєвої, як і у творчості Черубіни де Габріак, займає одну з провідних позицій. Символіка шляху в її поезії відповідає міфопоетичному («молодшому») символізму, його концепції дороги, пов’язаної з таємницею спасіння. Траєкторія руху прокладена по землі або ж спрямована вгору, до небесних сфер. Термін перебування людини на землі пов’язаний, на думку ліричного героя поетеси, із втратою уміння розуміти сутність речей, явищ і чути вищий голос, щоб виконати своє істинне призначення. Така семантика виражена в темі сліпоти й глухоти, яка передбачає духовну «темноту», що можна порівняти з теорією Платона, котрий вважав, що втілення людини в плоті призводить її до духовної сліпоти, однак дарує їй фізичний зір. Символ шляху підкріплений символом Небесної, Господньої книги або сувою, що є алюзією на символ сувою в поезії М. Волошина. Подолання кожного етапу шляху ліричного героя поетеси позначене в Небесній книзі. Дорога, передбачена в символічних письменах долі, стає єдино правильним вибором. На відміну від лірики раннього символізму (дияволізму), семантикою відчуженості є не егоїзм, а бажання відокремитися від буденної метушні для досягнення вищої мети. Нагородою і кінцевою метою шляху для її ліричного героя стає життя в небесній Палестині, пізнання таємниць Великого Сходу. Продуктивним є також символ драбини (сходів). Її семантика, як і в поезії М. Волошина, пов’язана з духовним удосконаленням: сходами піднімається перетворений дух. Архетип сходів пов’язаний із біблійним сюжетом, який розповідає про драбину, яку побачив Іаков уві сні. Трнасцедентний перехід здійснюється також за допомогою символічного мосту, який з’єднує в літературі й фольклорі два береги, дві крайні точки. Ці архетипи символізують дорогу в кращий світ, де безсилі матеріальні закони землі, а людина йде назустріч духовному очищенню. У тісному зв’язку із символом шляху є семантика й призначення міфологічного порога (межі, границі тощо). ^ У підрозділі 3.3 «Символіка стихій» осмислюються особливості функціонування символів вогню, повітря (вітру, бурі), землі й води. У поезії Є. Васильєвої у цілому присутнє таке використання символу вогню, яке характерне для міфопоетичного символізму. У Черубіни де Габріак навпаки реалізувалася дияволічна семантика цього символу: її плоть і дух, охоплені ідеєю богошлюбу, полум’яніють унаслідок фізичного екстазу. Вогонь у системі символів поетеси означає, як і в міфопоетичному символізмі, переродження й відродження завдяки катарсису палання. Символ творчого вогню досить продуктивний в ліриці Є. Васильєвої: керувати переплавкою (термін М. Волошина) духу може лише найвища небесна сила. Енергія ліричного «Я» поетеси концентрується на молитві, яка підноситься до неба і стає сильнішою завдяки вогню вкладених у неї почуттів. Вогонь і споріднена йому форма, світло (позолота), є атрибутами, що супроводжують появу Бога, його вісників або символів, які їм належать. «Згасання» духовної енергії, повернення до окультно-містичних прагнень до богошлюбу спустошують «лампаду» віри ліричного суб’єкта, не живлячи її вогонь. Символіка повітряної стихії – вітру, снігової бурі, буревію – в російській поезії початку ХХ століття найбільш інтенсивно розвинена у творчості К. Бальмонта, Ін. Анненського, М. Волошина, О. Блока. У поезії Є. Васильєвої продуктивними є буря й заметіль, які перебувають в опозиції одна до одної: буря символізує необхідність прозріння, заметіль – свавілля нечистих сил, які повертають ліричну героїню у світ пристрастей і гріха. У творчості Є. Васильєвої склалася трикомпонентна модель символу землі, де полюсотворними елементами стають поклоніння язичницькій богині, Матері-Землі, Ізиді; протистояння в парі «Земля (Батьківщина, рідна земля) – людина»; визнання споконвічного конфлікту «земне – небесне» в духовному розвиткові людини. Стихія водного світу в поезії Є. Васильєвої представлена за допомогою містичних елементів. Символ води пов’язаний із похмуро-вітальними темами, викликаними безвихіддю, плутаниною. Стихія солоної води поєднується із символікою сліз спокутування, розчарування. Вода в поетиці Є. Васильєвої виступає і як животворна субстанція. Протилежним полюсом стихії «глибоких вод смерті» стає любов Творця до свого чада, виражена в символі стихії води. У творчості поетеси символіка води передбачає також руйнування і створення, заспокоєння й хаос.^ У підрозділі 3.4. «Специфіка китайської символіки збірки віршів Лі Сян Цзи “Домик под грушевым деревом”» аналізується поетика лірики Є. Васильєвої пізнього періоду. Зазначається, що заключним експериментом була містифікація в китайському стилі, натхненником і співавтором якої став синолог, поет і перекладач Ю. Щуцький. Є. Васильєва сховала своє обличчя під маскою китайського філософа Лі Сян Цзи. Ця містифікація втілювала у своїй структурі класичні символи й образи театральної гри китайської культури. Звернення поетеси до стилізації у китайському стилі розглядається з урахуванням особливостей проникнення та функціонування китайської культури та літератури в Росії кінця XIX – початку XX ст. Збірка Лі Сян Цзи «Домик под грушевым деревом» складається з 21 стилізованого вірша. Передтекстом китайської лірики є переклади китайської класичної поезії епохи Тан, зроблені Ю. Щуцьким. Семивіршам Лі Сян Цзи передувало його переднє слово, яке розповідало про його долю і життєве кредо, що, власне, є елементами біографії самої Є. Васильєвої та основ її світогляду, стилізованих під китайську символіку. Ця містифікція не стала детально структурованим і ретельно продуманим актом життєтворчості, яким була Черубіна де Габріак. Вигаданий поет Лі Сян Цзи був обраний для нової маски, щоб повернути Є. Васильєву в минуле, до колишнього свята творчості. Він був наділений тими фактами біографії, які нагадували долю Є.Васильєвої, вигнаної з рідного Санкт-Петербурга і яка розпрощалася з близькими. Саме ці події відбилися в її стилізованих віршах у темі прощання (з другом, з рідним краєм) і темі самотності. Китайська класична поезія була органічним джерелом для стилізації, оскільки тема розлуки й самотності через немилість імператора звучить у ній частіше, ніж у літературі будь-якої іншої нації світу. У збірці «Домик под грушевым деревом» відбулося поєднання китайської символіки з російською літературною традицією. Поетика лірики Лі Сян Цзи передає духовний стан людини, обтяженої самотністю й хворобою, лаконічно, але водночас емоційно-яскраво. Споглядання, поважність, умиротворення завдяки спілкуванню з природою, як відомо, є запорукою внутрішньої гармонії в китайській національній традиції. У зв’язку з цим у стилізаціях Є.Васильєвої найбільш широко представлені символи й образи природи. У підрозділі відновлюються передтексти лірики (відомі китайські легенди та притчі), показані особливості функціонування в ній традиційних китайських образів (жовтий журавель, Дракон, Волопас, метелик тощо). Однак тема боротьби добра і зла має в цих китайських стилізаціях слов’янські корені. У поетиці Лі Сян Цзи присутня дияволічна символіка. Запозичуючи символіку цілої епохи в історії китайського віршування, Лі Сян Цзи створює у збірці «Домик под грушевым деревом» (1927) варіації на тему творчості китайських поетів-класиків, таких як Лі Бо, Ду Фу та інших. У висновках підбиваються підсумки дослідження. Творчість Є. Васильєвої відрізняється оригінальністю й емоційною силою. Драматизм подій її життя, поєднаний з інтенсивністю ідейно-художніх пошуків став свого роду життєтворчим експериментом, початок якому був покладений завдяки М. Волошину. Згодом поетеса сама підтримувала такий тип взаємин, про що свідчать її стосунки з бібліографом Є. Архіпповим, поетом Б. Леманом, сходознавцем Ю. Щуцьким. Творчість Є.Васильєвої формувалася у тому числі і як результат цих відносин, вони сприяли виникненню містифікацій поетеси: Є. Васильєва та М. Волошин (містифікація Черубіни де Габріак), Є. Васильєва і Ю. Щуцький (містифікація Лі Сян Цзи). Підставою для формування поетики її лірики стали літературні течії кінця ХІХ – початку ХХ століття, проте сама поетеса не асоціювала себе з жодним з них. Поезія Є. Васильєвої створена через стилізацію, точніше, варіацію на тему іспанської містичної літератури доби Відродження і китайської класичної літератури епохи Тан. Особливого звучання її творам надають численні інтертекстуальні зв’язки з творчістю її попередників і сучасників. Основними засобами інтертексту у творах поетеси стали ремінісценція й алюзія. Іпостасі вигаданого автора і його лірічний герой відповідають двом протилежним полюсам – добру й злу, світлу й темряві. Коло окультних, негативних для загальноприйнятої сідомості іпостасей наповнюють образи пихатої владної цариці, чаклунки та єретички. Їм відповідають теми самотності, відчуження, ув’язнення в замкненому просторі, а також символіка містико-окультного плану: дзеркала, приворотне зілля, магічні камені тощо. До групи «світлих» іпостасей Черубіни де Габріак належать образи праведниці і, як окремий випадок, Попелюшки. Поезія Є. Васильєвої у період із 1915 по 1928 рр. також створюється на основі інтертекстуальних зв’язків з поезією молодосимволістів (О. Блок), ранньою творчістю М. Гумільова. Зближення поетеси з православ’ям або з його антропософською інтерпретацією збільшує кількість сакральної символіки: символ Святого Грааля, сакральна флора (троянда, лілія), образ храму, духовного саду, проблема триєдності духу, душі й тіла. Символіка шляху, порога, а також символіка стихій використані поетесою як відображення духовного світу її ліричного героя і спрямування його духовних прагнень. Останній експеримент Є. Васильєвої в літературі через низку причин був непомітним для читачів і не мав такого шаленого успіху, як Черубіна де Габріак. Причиною тому був локальний характер містифікації, із самого початку розрахований на творчу і психологічну підтримку самої Є. Васильєвої, яка перебувала у вигнанні і була незатребуваною як поет. Поетика збірки «Домик под грушевым деревом» має низку символів, запозичених із творчості китайських поетів доби Тан. Слов’янське коріння віршів Лі Сян Цзи вгадується завдяки християнському передтексту, наприклад, зображенню образа Св. Георгія тощо. Творчість Є. Васильєвої має значну цінність, дає можливість говорити про плідність і особливості літературних містифікацій як у її власній спадщині, так і в історії літератури в цілому. Безперечним є й той факт, що найяскравішою сторінкою творчої біографії залишається створений нею оригінальний і до цього дня привабливий для читачів образ Черубіни де Габріак.Кандидат філологічних наук Г.О. Нікітченко