Новітні засоби навчання: проблеми впровадження та стандартизаціїГ.В.ОНКОВИЧ,доктор педагогічнихнаук,професор, Інститут вищої освітиАПН України, м. КиївТЕХНОЛОГІЇ МЕДІАОСВІТИMass media exists in educational area for a long time. Media education asa trend in pedagogical science has formed in the 2nd half of the XX century.In Northern America and Western Europe exist a lot of formulations of thisconcept, theories and trends of media education work out, its methodsground. This experience from abroad has successfully been borrowed byRussia. During the last period of time media education becomes the subjectof observing Ukrainian researches.Дослідники зазначають, що інноваційні освітні процеси – це „комплексні процесистворення, впровадження, поширення новацій і зміни освітнього середовища, в якомуздійснюється їх життєвий цикл” [1, с.340]. Розвиток засобів масової інформації/комунікації та їх залучення до процесу навчання і виховання значно активізувалитворчий пошук педагогів у багатьох країнах. Інноваційна діяльність педагогів, незадоволених традиційними умовами, методами, способами навчання і виховання,була зорієнтована не на лише новизну змісту реалізації своїх зусиль, а передусім наякісно нові результати. Це й спричинило виокремлення медіаосвіти в окрему галузь,своїм змістом зорієнтованої на людину. Її з’ява в освітньому просторі – це інноваційнийосвітній процес, зумовлений суспільною потребою.Технології медіаосвіти сьогодні передбачають залучення до навчального процесу яктрадиційних засобів масової інформації (періодичні видання, радіо, телебачення, кінотощо), так і засоби новітніх інформаційних технологій, а саме – програмно-апаратнізасоби і пристрої, що функціонують на базі обчислювальної техніки; використовуютьтакож сучасні способи і системи інформаційного обміну, що забезпечують операціїзбирання, накопичення, збереження, оброблення й передавання інформації. [1, с.337].Власне, явища ці були присутні в житті соціуму від початку виникнення засобів масовоїінформації, однак зовсім недавно з’явилися у вжитку нові поняття, які увібрали в себе„медіа”, й почали активно використовуватися у різних галузях суспільного життя [10].Нині розробляються теорії, напрями медіаосвіти, обґрунтовуються її моделі. ВУкраїнському педагогічному словнику С.Гончаренка, зокрема, дається таке визначеннямедіаосвіти: „напрям у педагогіці, представники якого виступають за вивченняшколярами закономірностей масової комунікації (преси, телебачення, радіо, кіно тощо)”[4]. Це визначення дублюється у Соціолого-педагогічному словнику за ред. В.В.Радула[16, с.131]: «Медіаосвіта – напрям у педагогіці, представники якого виступають завивчення школярами закономірностей масової комунікації преси, телебачення, радіо.кіно тощо». Основними завданнями медіаосвіти є подготовка нового покоління дожиття в сучасних умовах, до сприйняття й розуміння різної інформації, усвідомлення358Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього просторунаслідків її впливу на психіку тощо». О.Савченко [17, с.311] визначала медіа-освіту як„напрям сучасної педагогіки, який передбачає вивчення школярами закономірностеймасової комунікації (преси, радіо, телебачення, кіно, відео тощо), підготовку їх до життяв сучасному інформаційному світі, опанування вмінь сприймати й осмислювати різнуінформацію, особливо за допомогою технічних засобів” „Современный словарь попедагогике» [14, с.394] зазначає: «Медиа-образование – направление в педагогике,выступающее за изучение школьниками закономерностей массовой коммуникации.Основная задача М.-о. – подготовить новое поколение к жизни в современныхинформационных условиях, к восприятию и анализу различной информации, научитьчеловека понимать ее, осознавать последствия ее воздействия на психику, овладеватьспособами общения на основе невербальных форм коммуникации с помощьютехнических средств и современных информационных технологий».Зауважимо одразу, що, на нашу думку, не доцільно обмежувати контингенттих, на кого зорієнтована медіаосвіта, тільки школярами. І не тільки тому, що самемедіаосвіта якнайповніше сприяє сучасному гаслу „Освіта впродовж життя!”. Зокрема,про ефективність засобів масової інформації у системі навчання дорослих говорив В.Бутковський [2, с.2-5]. Досить згадати напрацювання радянських лінгводидактів угалузі методики викладання російської мови іноземним студентам. Зокрема, йшлосяпро формування інформаційних інтересів цього контингенту засобами журналістики(Г.Онкович), про використання телепрограми „Час” у розвитку мовлення (І.Єршова-Бабенко), про використання кінофільмів і діафільмів з навчально-виховною метоютощо. На увагу заслуговують навчально-методичні матеріали, про які не згадуютьу своїх напрацюваннях російські дослідники медіа-освіти. Залишилися поза їхньоюувагою і напрацювання медіадидактів, які працюють в галузі методики викладанняіноземних мов. Тобто, можна стверджувати, що актуалізуючи поняття „медіа-освіта”,дослідники розглядали його, справді, тільки як „напрямок у педагогіці, що виступає завивчення школярами закономірностей масової комунікації”.З огляду на сказане вище викликає сумнів визначення медіа-освіти І.М.Дичківської:„Медіа-освіта – напрям у педагогічній науці, який досліджує засоби масової комунікації”[1, с.352], оскільки педагогічна наука не досліджує засоби масової комунікації.Здійснювати це – справа журналістикознавців, інших науковців – дослідників ЗМІ. Апедагогічна наука – якщо досліджує щось дотичне до ЗМі – то, найшвидше, виховнийвплив засобів масової комунікації на особистість і суспільство, історію їх залучення донавчально-виховного процесу, що сприяє творенню особистості через відповідні освітнітехнології тощо. І коли сьогодні ми говоримо про інноваційний потенціал педагога, тоусвідомлюємо, що він (педагог) має бути наділений сукупністю соціокультурних ітворчих характеристик, зорієнтований на постійне вдосконалення своєї педагогічноїдіяльності і бути готовим до сприйняття, розробляння і впровадження інновацій унавчальний процес. [1, с.341]. Ми згодні з цією думкою І.М.Дичківської.Вочевидь: Україна конче потребує такої новітньої спеціальності, як„Медіапедагогіка” і фаху „медіапедагог”. Адже саме інноваційна діяльність педагогіві спричинила виокремлення медіапедагогіки в окрему галузь. Медіапедагоги говорять359Новітні засоби навчання: проблеми впровадження та стандартизаціїпро відповідні освітні технології, однак допоки ніхто ще не запропонував узагальнитивідповідні дидактичні напрацювання і дати їм назву… Отже, на часі вести мову й промедіадидактику, оскільки „дидактика – частина педагогіки (…), що обґрунтовує ірозкриває зміст освіти, методи і організаційні форми навчання”.Медіадидактика, на нашу думку, це – сукупність упорядкованих знань пропринципи, зміст, методи, засоби і форми організації навчально-виховного процесу звикористанням масовокомунікаційних матеріалів при викладанні медіапедагогіки чиінших дисциплін, що забезпечують розв’язання навчально-виховних завдань за участюЗМІ.Медіаосвітній напрямок медіапедагогіки сформувався у другій половині ХХ ст., колипостала проблема готувати тих, хто навчається, до життя в інформаційному суспільстві,формувати в них уміння користуватися інформацією в будь-якому вигляді, здійснюватикомунікації, усвідомлювати наслідки впливу на людину засобів інформації, особливозасобів масової комунікації [1, с.352]. Нині медіапедагогіка набула широкого розмаху.Зокрема, в Німеччині існують науково-дослідні інститути, котрі виконують науковідослідження у цій галузі. У медіапедагогіці німецькі фахівці, наприклад, виділяють двавзаємозв’язані між собою напрямки: 1. Суспільно-критична медійна педагогіка, якамає на меті зміну суспільства через такі її засоби, як здатність ідеологічної критики;здатність впливу на медіасистему; здатність використання альтернативних медій. 2.Політично-мотивована медійна педагогіка, яка ставить собі за мету боротьбу протиманіпуляцій за допомогою медій. [13, с.278].Головні етапи історичного розвитку медіапедагогіки спонукали німецьких фахівціввиділити такі її основоположні ідеї (засади): засади застерігаючої педагогіки;культурно-консервативні засади; освітньо-технологічні засади; суспільно-критичнізасади; засади, які орієнтуються на дію [13, с.278]. Визначальною метою медійноговиховання є підготовка молоді до критичного сприймання медіа, медійна дидактикастосується функціонування мас-медіа у процесі навчання. Аналізуючи, наприклад,німецькі напрацювання, В.Робак за приклад наводить створення медіапродукту учнямиза допомогою медіапедагога, зокрема, зйомки відеофільму або „скерування дітей навулицю в ролі інтерв’юєрів, де вони опитують дорослих з якогось питання, а згодоманалізують, класифікують відповіді й самостійно роблять висновки” [13, с.280]. На нашпогляд, у цьому разі йдеться про технології медіанавчання.У Росії створено концепцію медіаосвіти у середній освітній школі [22], розробленоСтандарт медіаосвіти, інтегрованої у гуманітарні та природничо-наукові дисциплінизагальної і середньої загальної освіти [5], ведеться й про основні моделі медіаосвіти[20]. Дехто під медіаосвітою [12] розуміє масову журналістську освіту (тобто набуттязнань журналістського фаху не журналістами – така собі „журналістика для мас”)Медіавиховання – виховання засобами медій – це розділ медіапедагогіки,який покликаний «формувати світогляд, інтереси, потреби, ідеали, мотиви, ціннісніорієнтири, свідомість, переконання, судження, а також конкретні риси характеру, рисиособистості, моделі поведінки, розвивати її культуру засобами масової комунікації”.Якщо проаналізувати завдання, котрі ставлять перед собою російські дослідники360Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього просторумедіаосвіти, то вони цілком відповідають завданням медіавиховання (за німецькимдосвідом), оскільки спрямовані на змістовне використання медій, а крім цього – на їхдоцільний відбір відповідно до конкретних виховних цілей.Дослідники-журналістикознавці сьогодні розрізняють власне журналістську освітута медіа-освіту (Media Education), або медійну освіту. Проф. ЛНУ імені Івана ФранкаБ.Потятинник пропонує визначення: «Медійна освіта – це науково-освітня сферадіяльності, яка ставить за мету допомогти індивідові сформувати пcихологічний захиствід маніпуляції чи експлуатації з боку мас-медіа і розвинути/прищепити інформаційнукультуру» [12, с.8]. На думку І.Дичківської, „головним завданням медіа-освіти єпідготовка тих, хто навчається, до життя в інформаційному суспільстві, формування вних уміння користуватися інформацією в будь-якому вигляді, здійснювати комунікації,усвідомлювати наслідки впливу на людину засобів інформації, особливо засобів масовоїкомунікації” [1, с.341]. Один із найвідоміших російських дослідників медіа-освіти проф.О.В.Федоров під медіаосвітою розуміє „процес розвитку особистості за допомогою і наматеріалі засобів масової комунікації (медіа) з метою формування культури спілкуванняз медіа, творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, вмінь повноцінногосприймання, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів, навчання різних формсамовираження за допомогою медіатехніки”. На нашу думку, на часі розмежувати цітерміни.Журналістська освіта спрямована на підготовку кадрів, які б фахово працювалиу засобах масової інформації. Медіаосвіта ж, на нашу думку, має передбачати:1) навчання журналістської діяльності (створення медіатекстів) нежурналістів – угуртках журналістської майстерності; 2) навчання масовокомунікаційної діяльності(створення масмедійних продуктів – періодичних видань, фільмів, кліпів, радіопередачтощо) на курсах і в гуртках; 3) безпосереднє використання продукції галузевих ЗМІдля підвищення фахового рівня; 4) опосередковане використання продукції ЗМІ унавчальному процесі з метою поліпшення професійних знань (з мови, наприклад); 5)використання ЗМІ як засобу відпочинку або задоволення своїх потреб… Безперечно,талановиті слухачі курсів і гуртків могли б при бажанні працювати у ЗМІ, оскільки набутізнання і практика підтвердили правильність їхнього життєвого орієнтиру – у ЗМІ аборазом із ЗМІ, однак для більшості це мало б бути різновидом хобі. Адже, наприклад,завдання підготовки професійних артистів балету різниться від завдань, котрі ставлятьперед собою педагоги балетних гуртків.У країнах, де питання про роль ЗМІ у навчальному процесі постало у минуломустолітті, існують обидва терміни – „медіапедагогіка” і „медіаосвіта”. В англомовнихкраїнах – Англії, США, Канаді – більш поширений термін „медіаосвіта”, в Німеччині– „медіапедагогіка”, де вона як складова медіакультури розглядається в кількохнапрямах.Однак сам термін медіакультура потребує також певного визначення і опрацювання.Що це – „сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягомйого історії”[3, с.472] у дзеркалі мас-медіа? Чи „ступінь досконалості” медіа-галузі? Чи „рівень розвитку медіа у суспільстві в певну епоху? Чи уміння споживати361Новітні засоби навчання: проблеми впровадження та стандартизації„медіапродукт”? Однак не викликає сумнівів точка зору німецьких дослідників, котрірозглядають медіапедагогіку як складову медіакультури.Принагідно зауважимо, що в Росії відчутні „англомовні запозичення”, хочанапрацювання російських дослідників на сьогодні якнайкраще відповідають вихованимцілям медіавиховання. О.Федоров зазначає, що аналіз наукової літератури і практикимедіаосвіти призводить до висновку, що практична частина методики медіаосвітиаудиторії, зазвичай, базується на реалізації різноманітних творчих завдань.Теоретичний аналіз їхніх елементів, разробляння і застосування їх у практиці навчаннядозволяє виокремити такі основні функції: навчальні; адаптаційні, розвивальні йкерувальні. При цьому навчальна функція спрямована на засвоєння знань про теоріїі закони, прийоми сприйняття й анализу медіатекстів; адаптаційна – на здатністьзастосовувати ці знання в інших ситуаціях; развивальна – на развиток мотиваційних(компенсаторних, терапевтичних, рекреативних и т.ін.), волєвих та інших властивостейі якостей особистості, досвіду творчого контакту з медіа; керувальна – на твореннянайкращих умов для всього процесу медіаосвіти.Щодо типів творчих завдань, то О.Федоров вважає, що їх можна поділити залежновід характеру змісту навчального матеріалу (від аудиторії вимагається систематизуватифакти і явища на теоретичні та практичні тощо), від характеру вимог (слід установити,якого типу вимога в основі завдання – на сприйняття, художній аналіз тощо); відспіввідношення «даних» і «цілей» виконання навчальної роботи; від форми її організаціїта виконання (індивідуальні, бригадні, групові і т.ін.).Дослідники німецького досвіду зазначають, що медіапедагогіка є органічноючастиною ширшої галузі знання – медіакультури, окремі складові якої виникли „врезультаті процесу інтеграції між комп’ютерними науками і сучасними комунікативнимитехнологіями, з одного боку, та відповідними гуманітарними дисциплінами, з іншого” [13,с.275]. Володимир Робак, зокрема, подає структуру медіакультури як наукового напряму,що складається з взаємозв’язаних частин: медіазасобів, медіапедагогіки, медіапсихології,медіамедицини, медіаправа й медіаетики і пропонує саму медіапеагогіку розлядатияк інтегральну галузь знання, хоча в її структурі можна виділити складові частини,характерні саме для педагогічної науки і пропонує схему структури медіапедагогіки, девизначено також її зв’язки з теорією і практикою [13, с.276].Напрацювання медіапедагогів засвідчують наявність відповідних освітніхтехнологій, які, на нашу думку, можна об’єднати одним терміном – медіадидактика.Як частина педагогіки вона має обґрунтовувати і розкривати зміст освіти, методиі організаційні форми навчання за посередництва засобів масової інформації. (Або„медіадидактика – частина медіапедагогіки, теорія медіаосвіти й медіанавчання, щообґрунтовує зміст медіаосвіти, методи і організаційні форми медіа навчання”?).У свою чергу медіадидактика складається з технологій окремих дидактик– пресодидактики, кінодидактики, теледидактики, мультимедіадидактики (в т.ч.Інтернетдидактики) тощо – залежно від специфіки того чи іншого засобу масовоїінформації. Отже, медіадидактика має кілька складників. Один із них, визначенийтерміном „пресодидактика”, ми ввели в обіг ще у минулому столітті, коли розробляли362Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього просторуметодику використання масовокомунікаційних матеріалів на заняттях з мови якіноземної. Тоді ж було обґрунтовано терміни „пресодидактика” і „пресолінгводидактика”,тож сьогодні можемо стверджувати, що існують такі складові медіадидактики, яктеледидактика, кінодидактика, мультимедіадидактика (в т.ч. – інтернетдидактика)тощо – залежно від специфіки того чи іншого засобу масової інформації.Нині дослідники активно послуговуються термінами, до складу яких входить слово„медіа”. Але якщо „педагогіка – наука про виховання, освіту і навчання” [3, с.713], а„освіта – сукупність знань, здобутих у процесі навчання” або „піднесення рівня знань;навчання”, „процес засвоєння знань” [3, с.681] тощо, безперечно, право на життя маютьобидва нові терміни. Як бачимо, присутність засобів масової інформації у навчальномупроцесі спонукала до появи й актуалізації нових термінів.Безперечним є той факт, що медійна педагогіка розвинулася у багатьох країнахсвіту, педагогічні напрацювання яких для нас часто стають інноваційним орієнтиром.Але за деякими позиціями є цікаві напрацювання і в Україні. Серед них і переосмисленийВ.Робаком і В.Фатиминою досвід Німеччини, де головними напрямами дослідженьмедіапедагогікт (Medienpedagogik) є Medienerziehung (мас-медіа у вихованні) таMediendidaktik (мас-медіа в навчанні), і узагальнення медіадосвіду в освітньомупроцесі І.Чемерис і Ю.Чернявської та ін.Отже, якщо звичне – педагогіку – одягнути у нове вбрання – засоби масовоїкомунікації, то „одержимо” медіапедагогіку. Звернімося до вітчизняного і світовогодосвіду – й переконаємося: всі складові медіапедагогіки у нас – в світовомусьогочасному розумінні – наявні. Тільки чомусь узагальнювати напрацьоване і шукатийому визначення ми почали значно пізніше, ніж колеги з інших країн.Література:1. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навч. посібник. – К.: Академвидав,2004. – 352 с. (Альма-матер)2. Бутковский В. Эффективность СМИ в системе образования взрослых // Школа.– 2004. -- No 1/5. – С.2-53. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел.– К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001.- 1440 с.; перевид. – з додатками і доповненнями, 2005р. – 1728 с.4. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник.— К.: Либідь, 1997. — 376 с.5. Зазнобина Л.С. Стандарт медиаобразования, интегрированного в гуманитарные иестественно-научные дисциплины начального общего и среднего общего образования// Медиаобразование / Под ред. Л.С.Зазнобиной. – М.: Изд-во Москов. ин-та пов.квалификации работников образования, 1996. – С.72-78.6. Інформаційне забезпечення навчально-виховного процесу: інноваційні засоби ітехнології: Колективна монографія. – К.: Атіка, 2005. – 257 с. – С.163 – 175.7. Інформаційні технології і засоби навчання: Зб. наук. праць / за ред. В.Ю.Бикова,Ю.О.Жука / Інститут засобів навчання АПН України. – К.: Атіка, 2005. – 272 с. – С.249– 255.363Новітні засоби навчання: проблеми впровадження та стандартизації8. Кириллова Н.Б. Медиаобразование в эпоху социальной модернизации // Педагогика.– 2005. – No 5. – С.13-21.9. Кононенко Б.И. Большой толковый словарь по культурологии. – М.: ОООИздательство «Вече 2000», ООО «Издательство АСТ», 2003. – 512 с.10. Онкович Г.В. Засоби масової комунікації у термінологічному просторі медіа-освіти //Дивослово, 2007. -No 5. – С.29-31.11. Онкович Г.В. Медіа-педагогіка і медіа-освіта: поширення у світі // Дивослово, 2007.– No 6. – С.2-4.12. Потятинник Борис. Масова журналістська освіта – а чому б ні? // МедіаКритика:Щоквартальний дайджест електроннного журналу. – Львов: ЗУМЦНЖ, 2005. – Ч.10.– С.7-10.13. Робак Володимир. До питання про розвиток медіапедагогіки у Німеччині // Другийукраїнський педагогічний конгрес: Збірник матеріалів конгресу. – Львів: ТзОВ Камула,2006. – 601 с. – С.275 – 286.14. Современный словарь по педагогике / Укладач Рапацевич Е.С. – Мн.: «Современноеслово», 2001. – 928 с.15. Соціально-політичний словник-довідник / за ред. проф. М.П.Іщенка. -Черкаси:Відлуння, 1999. – 304 с.16. Соціолого-педагогічний словник /за ред. В.В.Радула. К.: ЕксОб, – 304 с. 18.17. Педагогічний словник /За ред. Ярмаченка М.Д. – К.: Педагогічна думка, 2001. – 516с.18. Український орфографічний словник / Близько 165 тис. слів / за ред..В.М.Русаніського. – 5-е вид., переробл. і доповн.- К.: Довіра, 2006. – 940 с. –(Словники України).19. Фатиміна Валентина. Журналістська освіта в Німеччині в ХХІ столітті: проблемий перспективи // МедіаКритика: Щоквартальний дайджест електроннного журналу.– Львов: ЗУМЦНЖ, 2005. – Ч.10. – С. 55 -58.20. Федоров А., Челышева И. Медиаобразование в современной России: основныемодели // Высшее образование в России, – 2004. – No 8. – С. 34-39.21. Чемерис І.М. Медіаосвіта за кордоном: теорії медіаосвіти та коротка історіярозвитку // Вища освіта України, 2006. – No 3. – С.104 – 108.22. Шариков А.В. Концепция медиаобразования во второй ступени среднейобразовательной школы. М.: Академия педагогических наук СССР, 1991.– 23 с.