Механізми відображу вальної діяльності на різних стадіях розвитку психіки

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ І. Механізми відображу вальної діяльності на різних стадіях розвитку психіки… 1. Виникнення та розвиток психіки у нижчих тварин 7-2. Розвиток психіки у хребетних тварин………… ………….9-3. Особливості психічної діяльності вищих тварин……… 13-15 РОЗДІЛ ІІ. Поява і розвиток форм психічного відображення у тварин… …………16 2.1.

Рефлекси, інстинкти та поведінка тварин… 16-20 РОЗДІЛ ІІІ. Мова та спілкування тварин…1. Мова тварин… ……… 21-2. Особливості спілкування тварин….…24-25 РОЗДІЛ ІV. Відмінність психіки людини від психіки тварин 26 4.1. Порівняльна характеристика психіки людей і тварин…26-27 ВИСНОВОК СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ ВСТУП Процес розвитку природи не можна уявити у вигляді прямої лінії.

У своєму розвитку вона, як говорив О. І. Герцен ніби "кидається в різні боки і ніколи не йде правильним маршем вперед" Це й зумовило всю багатоманітність форм існування матеріальних тіл та явищ. Так, наприклад, розвиток органічної матерії пішов тисячами напрямів і дав незмірне багатство видів рослинного і тваринного світу. Еволюція людини — лише одна з ліній розвитку органічного світу.

Вчені матеріалістичного напряму розглядають психіку людини як властивість високоорганізованої матерії, яка є продуктом тривалої (мільйони років) еволюції. Виникнення і розвиток психіки пов'язані з виникненням і розвитком органічної природи. Розвиток живої природи, розвиток психіки йдуть від елементарних, найпростіших форм до вищих виявів у людини логічного мислення, свідомості.

Історія розвитку психіки людини мала передісторію, яка пов'язана з біологічною еволюцією живих організмів. Ч. Дарвін розкрив основні шляхи розвитку природи, її закономірності. Проте аналізуючи проблему виникнення людини, він не зміг з'ясувати рушійні чинники розвитку, під впливом яких тваринний предок людини перетворився на мислячу істоту. Він припускав, що людина виникла за біологічними законами природного добору, але не зміг піднятися

до розуміння провідної ролі суспільного виробництва, яке створює нові, відмінні від біологічних, соціально-історичні закони розвитку. Для розуміння того, як виникла психіка людини, її свідомість, необхідно розглянути, як вона зароджувалася в процесі еволюції живих форм, як протягом багатьох мільйонів років розвивалася від найпростіших, елементарних форм до вищих. Досліджуючи природу матерії, вчені розглядають різні форми

її руху, оскільки рух є способом існування матерії, її внутрішньою властивістю. Нерухомої матерії не існує взагалі. У стані руху, змін і розвитку перебуває у Всесвіті вся органічна й неорганічна природа. Усім видам матерії, починаючи з неживої, неорганічної і закінчуючи найвищою складною матерією — людським мозком, властива якість відображення, тобто здатність

реагувати на впливи. Форми відображення залежать від форм існування матерії: відображення виявляється у здатності реагувати на зовнішні впливи відповідно до характеру впливу та форми існування матерії. Вищою Формою відображення є психічне відображення, а вищою формою психічного відображення — свідомість. Така точка зору виникла не відразу. Можна виділити кілька підходів до розв'язання проблеми виникнення

психіки: • «антропопсихізм», в основі якого лежить думка, яка йде ще від Декарта і підтримується деякими вченими і сьогодні, про те, що психіка властива лише людині; • «панпсихізм» Ж. Робіне, Г. Фехнера та ін які вважали психіку властивістю будь-якої матерії; • «біопсихізм» — визнання психіки як властивості лише живої матерії (Т. Гоббс, В. Вундт, Е. Геккель та ін.); • концепцію «нейропсихізму», висунуту

Ч. Дарвіном і Г. Спенсером, яка набула найбільшого поширення у сучасній фізіології та психології. За нею, психіка властива не будь-якій матерії взагалі, а лише організмам, що мають нервову систему. З появою життя на Землі жива матерія набуває особливих властивостей. Загальною властивістю усіх живих організмів є подразливість — здатність реагувати на зовнішні впливи середовища певними біологічними процесами. Подразливість

є необхідною умовою обміну речовин між організмом та середовищем. Це біологічна форма відображення. Тварина відповідає активністю (зовнішньою і внутрішньою) на прямі впливи, які самі по собі позитивно чи негативно позначаються на організмі. Так, наприклад, поживні речовини, розчинені у воді, викликають в інфузорії процес асиміляції, тобто засвоєння їх. Дотик стороннього тіла до оболонки амеби викликає процес

захоплення (незалежно від властивостей цього тіла). Таким чином, з виникненням життя відображення стає якісно іншим. У неживій природі об'єкт залишається пасивним щодо впливів, а в живій природі істоти виявляють активність, вони вибірково реагують на впливи внаслідок здатності до саморегуляції. Останнім часом з'являються публікації про те, що рослинам властиві складні форми реагування на зовнішні

впливи. Елементарні рухи рослин називаються тропізмами (соняшник повертається за сонцем; мімоза згортається від дотику; росянка, впіймавши в полон комаху, закриває пелюстки квітки тощо). Описуються й складніші прояви реагування рослин. Відомо, що за допомогою електродів, прикріплених до рослин, можна визначити їх біоелектричну активність. Якщо поряд з рослиною, до якої прикріплено електроди, зламати

іншу, то фіксується збільшення біоелектричного потенціалу. Більше того, повернення до столу з рослинами того, хто зламав цю квітку, знову викликає таку саму реакцію, ніби рослина «пізнає» його. Аналогічну реакцію спостерігали у рослини, коли поряд з нею опускали в окріп креветку. Подібні явища свідчать про складність форм вияву відображення. Втім, вони потребують експериментального масового підтвердження.

Подразливість є основою появи більш високого рівня відображення — психічного. Психічне відображення виникає на певному етапі розвитку тваринного світу у формі чутливості, тобто здатності відчувати. Чутливість виявляється в реагуванні на такі впливи середовища, від яких безпосередньо життя організму не залежить, але які є біологічно значущими. Наприклад, вібрація павутини, зумовлена потраплянням у неї комахи, прямо не стосується потреб павука,

проте вона є для нього сигналом про наявність поблизу їжі. Легке шарудіння для жаби саме по собі не підтримує її життя й не шкідливе для нього, але воно сигналізує про наявність їжі чи небезпеки. Роль сигналу можуть виконувати звуки, запахи, кольори та інші якості об’єктів та їх поєднання. Виникнення у тварини здатності розрізняти окремі подразники, що

відіграють сигнальну роль у пристосуванні її до зовнішнього середовища, є початком розвитку психіки. Завдяки здатності відображати принаймні елементарні зв’язки між подразниками виробляється механізм передбачення очікуваної події. Це забезпечує можливість приготуватися до відображення впливу, який має відбутись (випереджувальне відображення). Наприклад, комахи за запахом, звуком знаходять

їжу, особин протилежної статі; звуки і запахи є для них сигналом небезпеки тощо. Отже, психіка виконує сигнальну функцію у пристосуванні тварин до зовнішнього середовища. РОЗДІЛ І. Механізми відображу вальної діяльності на різних стадіях розвитку психіки. 1. Виникнення та розвиток психіки у нижчих тварин. Психіка є продуктом досить тривалого і складного процесу розвитку органічної природи.

Історії розвитку психіки передувала її передісторія, яка відбувалася в ході біологічної еволюції тваринних організмів. Виникнення психіки не є випадковим результатом процесу розвитку живих організмів. Її виникнення було необхідною умовою пристосування тварин до навколишнього середовища з урахуванням змін, що в ньому відбуваються. Для найпростіших тварин, у яких немає нервової системи і органів чуття, характерна елементарна форма відображення - подразливість.

Вона забезпечує обмін речовин між організмом і середовищем. Подразливість - це недиференційована здатність реагувати змінами свого стану або рухами на зовнішні впливи, що належать до процесу обміну речовин, залишаючи без відповіді індиферентні впливи. Такі реакції називають тропізмами - пристосованими рухами найпростіших тварин, що зумовлюються впливами тих чи інших зовнішніх подразнень.

У деяких одноклітинних тварин можна спостерігати складніші реакції - у них існує деяка диференціація функцій їхнього організму, що є елементарним виявом здатності відчувати. Процес біологічної еволюції, ускладнення умов життя сприяли виникненню із простих, одноклітинних тварин складніших, багатоклітинних тварин, які характеризувалися диференційованістю проявів, існуванням спеціальних органів та систем для реагування на різноманітні

подразники. Крім того, у цих тварин з'явилися спеціальні органи для забезпечення їх пересування. Розвиток органів руху привів до розвитку і органів чуття, які утворилися шляхом пристосування певних ділянок поверхні тіла до сприймання певних видів подразників зовнішнього середовища (механічні, хімічні, світлові тощо). Ця стадія розвитку психіки, на думку О.М.Леонтьєва, виникає в ході розвитку простої подразливості,

яка властива будь-якому, навіть найпростішому життєздатному тілу. Тварина починає реагувати не тільки на біологічно значущі впливи, які безпосередньо належать до обміну речовин, але й на "нейтральні", біологічно незначущі, якщо вони сигналізують про появу життєво важливих впливів. Ця здатність реагувати подібним чином називається чутливістю. Виникнення чутливості, на думку О.М.Леонтьєва, є об'єктивною біологічною ознакою виникнення психіки.

Поява психічної форми відображення як властивості особливої матерії пов'язана з виникненням найпростішої нервової системи. Подібна нервова система з'являється у кишковопорожнинних тварин (гідра, медуза, актинія) і являє собою окремі нервові клітини з відростками, що переплітаються між собою, і називається дифузною. За такої нервової системи спостерігаються недиференційовані реакції всього організму на різні подразники, відсутній центр управління.

Характерною особливістю цієї стадії розвитку багатоклітинних є те, що провідність збудження прискорюється в багато разів. Але, незважаючи на переваги, дифузна нервова система має і свої обмеження: збудження рівномірно поширюється по нервовій системі на все тіло тварини. Відсутність органу управління, який міг би не тільки сприймати, але й здійснювати переробку, кодування

одержаної інформації, суттєво обмежує можливості поведінки на цьому рівні. Ці недоліки усуваються на подальших етапах еволюції з переходом до наземного способу життя і формування більш складної гангліозної нервової системи. Гангліозна нервова система передбачає наявність центру управління. Як приклад можна розглянути нервову систему черв'яків, у яких нервові вузли (ганглії) розміщені в кожному

сегменті тіла. Усі вузли з'єднані між собою, і організм діє як єдине ціле. Головний вузол має значно складнішу будову, ніж інші, і реагує більш диференційовано на зовнішні подразники. У головній ганглії сигнали обробляються, виникають певні "програми" поведінки, які у вигляді рухових імпульсів поширюються ланцюгом нервових ганглій.

Виникає новий принцип - централізованість нервової системи, що суттєво відрізняється від принципу побудови дифузної нервової системи. Подальший розвиток і ускладнення гангліозної нервової системи спостерігається в комах. У них чітко виокремлюються різні ділянки нервової системи (черевна, грудина і головна). Складнішим стає і головний вузол, який регулює рух кінцівок, крил та інших органів. У вищих комах (бджоли, мурахи) існують диференційовані відчуття: нюхові, смакові, зорові,

дотикові. Таким чином, для тварин характерна сенсорна стадія розвитку психіки, яка передбачає відображення окремих властивостей предметів при їх безпосередньому впливові на тварину, але все ще відсутнє цілісне відображення предмета. Особливість цієї стадії розвитку психіки полягає в тому, що переважна частина поведінки тварин є вродженою і передається по спадковості, набуваючи форм інстинктивної поведінки. Ці програми поведінки виробляються багатьма мільйонами поколінь

і бувають настільки складними та доцільними, що деякі дослідники вважають їх прикладами розумної поведінки. Але вони є доцільними лише в постійних, стандартних умовах; при зміні умов програми поведінки втрачають свою "розумність" і доцільність. Таким чином, незважаючи на складність інстинктивної поведінки тварин, вона не може забезпечити реалізації програм поведінки у випадку нестандартних

подразників, обмежуючи тим самим можливості тварин відображати властивості навколишнього світу. Відображення дійсності має форму чутливості до окремих властивостей або групи властивостей, форму елементарного відчуття. О.М.Леонтьєв називає цю стадію розвитку психіки стадією елементарної сенсорної психіки, яка забезпечує існування цілої низки видів тварин. 1.2. Розвиток психіки у хребетних тварин. У хребетних тварин нервова система характеризується вищим ступенем

розвитку пристосувальної діяльності. Це зумовлюється переходом тварин до наземного способу існування: умови харчування стають складнішими, середовище - мінливішим, зростають вимоги до орієнтування в навколишньому середовищі, що постійно змінюється. Разом з цим змінюється тип відтворення: кожна тварина відтворює 2-3, рідше 5-6 собі подібних, виживання потомства стає умовою збереження виду. Усе це створює біологічні передумови для нової,

індивідуально-мінливої поведінки. Ця форма поведінки існує у зародковому стані у нижчих хребетних, але на вищих ступенях еволюції починає займати більш значне місце. У всіх хребетних тварин наявні складні та різноманітні види їх вродженої, інстинктивної діяльності. Так, деякі морські риби для відкладання ікри в прісній річковій воді долають багатокілометрові відстані, щоб добратися до верхів'я рік; птахи,

які на зиму відлітають у теплі краї, а навесні повертаються на свої попередні місця, будують гнізда, висиджують яйця, доглядають пташенят. Необхідність ускладнення поведінки тварин у процесі еволюції приводить до створення принципово нових нервових апаратів, які могли не лише одержувати сигнали ззовні і використовувати вроджені спадково запрограмовані інстинктивні програми поведінки, але й аналізувати

інформацію, що надходить, і замикати нові зв'язки, які забезпечують нові індивідуально мінливі форми поведінки. Таким нервовим апаратом є головний мозок, що побудований за принципом ряду надбудованих один над одним рівнів або поверхів. Нижчі рівні, розміщені у стволі мозку, забезпечують регуляцію внутрішнього стану організму і побудовані за типом нервових вузлів (гангліїв). Переважаючи в нижчих хребетних

і дозволяючи здійснювати елементарні вроджені програми пристосування, вони мало чим відрізняються від видів інстинктивної діяльності. Типовим прикладом такої побудови є мозок жаби, який забезпечує насамперед виконання інстинктивних і мало мінливих форм поведінки. Характерною рисою пристосувальної діяльності хребетних тварин є те, що вона значною мірою змінюється під впливом

індивідуально набутого ними досвіду. Здатність набувати цей досвід виявляється у риб, земноводних, плазунів, більшою мірою - у птахів і ссавців. Вона давно використовується при їх дресируванні. Підґрунтям цього є утворення умовних рефлексів: свійських птахів привчають збиратися в певному місці для годівлі на певний звук людського голосу, соколів навчають полювати, папуг — відтворювати певні звуки людської мови. У більш високоорганізованих тварин над апаратом ствола надбудовується складніше

утворення, яке включає спочатку підкоркові вузли і лімбічну кору, а у вищих хребетних - утворення нової кори великих півкуль, які все більше розвиваються і поступово починають повністю домінувати над утвореннями нижчого рівня. На вказані апарати надбудовується апарат наступного, найвищого рівня нервової системи великих півкуль, нової кори головного мозку, маса якої починає займати все більше місце відносно до маси тіла. У міру еволюційного розвитку тварин великі півкулі починають відігравати провідну роль у

регуляції основних форм поведінки тварин. Головна функція кори головного мозку полягає в тому, що, будучи апаратом, який не тільки сприймає сигнали й пускає в хід закладені видові програми поведінки, вона дає змогу аналізувати інформацію, що надходить ззовні, орієнтуватися в змінах навколишнього середовища, замикати нові зв'язки і формувати нові види індивідуально-мінливої поведінки. Механізм такої поведінки значно складніший, ніж механізми

інстинктивної поведінки. Він полягає в тому, що в результаті активного орієнтування тварини в умовах середовища один із стимулів, котрий мав істотне значення і сигналізував появу життєво важливих умов (їжі, небезпеки), починає виокремлюватися з навколишнього середовища і приводить до замикання нових зв'язків і виникнення нових програм поведінки, за допомогою яких тварина досягає необхідної мети й уникає небезпеки.

Для дослідження вироблення навичок у тварин дослідники садили тварину в спеціальну клітку (проблемний ящик), де приманка (їжа) відділялася від неї перепоною (закритими дверима). Щоб відкрити двері, тварині необхідно було натиснути на педаль або посунути лапою замок. Інший спосіб вивчення індивідуально-мінливих форм поведінки - лабіринт, у кінці якого тварину очікувала їжа і по якому їй необхідно було рухатися. Поступово тварина долала неправильні шляхи

і знаходила потрібний шлях до мети. Описані експерименти суттєво відрізнялися від методу "класичних умовних рефлексів" І.П.Павлова. Головна відмінність їх полягала в тому, що успіх чи неуспіх тварини залежав від активних її дій, а також цей спосіб дослідження давав змогу вивчати конкретні способи поведінки тварини при розв'язанні поставленого перед нею завдання - простежити головні етапи формування нових пристосувальних актів у

нових умовах. З іншого боку, цей метод програвав у своїй фізіологічній точності, не даючи змоги фізіологічно вивчати нервові процеси, що було закладено в методі І.П.Павлова. Механізми вказаних форм поведінки по-різному пояснювалися вченими. Е.Торндайк та Д.Уотсон вважали, що нові форми поведінки виникають як наслідок неупорядкованих спроб та помилок, коли випадковий рух тварини дозволяв відкрити двері й одержати

їжу. Підкріплення таких випадкових рухів та їх неодноразове повторен¬ня приводило до того, що неадекватні рухи зникали, а успішні - закріплювалися. Е.Толмен і К.Креч виходили з положення, що рухи тварини, яка намагається розв'язати завдання, не носять хаотичного характеру і виникають у процесі активної орієнтувальної діяльності, коли тварина, намагаючись досягти мети, аналізує ситуацію, обирає необхідний напрямок руху.

Завдяки цьому спроби тварини звужуються і поступово приводять до виникнення потрібних рухових реакцій, адекватних меті, які в подальшому закріплюються. Факт, що іноді досить складні програми поведінки тварини, яка намагається досягти мети, виробляються не випадково, а завдяки активному орієнтуванню в нових умовах, підтверджується і низкою спостережень американських дослідників. У ході цих досліджень було виявлено, що рухи тварини

(пацюка) в лабіринті носять не випадковий характер, а є результатом активного орієнтування в умовах середовища. Усе це свідчить про те, що рухові програми, які виробляються в умовах спеціальних завдань, є не механічним ланцюгом рефлексів, а складними динамічними схемами, що формуються у тварини в ході орієнтувальної діяльності. Таким чином, хребетні тварини досконаліше відображають об'єктивну дійсність,

ніж безхребетні. Здатність відображати навколишню дійсність допомагає тваринам орієнтуватися в навколишньому середовищі, задовольняти свої потреби, пристосовуватися до умов існування за допомогою побудови складних індивідуально-мінливих форм поведінки. 1.3. Особливості психічної діяльності вищих тварин У хребетних, які знаходяться на вищих щаблях еволюційного розвитку виникають нові форми

індивідуально-мінливої поведінки, які можуть позначатися як "інтелектуальна "поведінка. Особливістю такої поведінки є те, що орієнтування в умовах завдання не носить характеру проб та помилок, а починає передувати їм. Виокремлюється особлива форма попередньої орієнтувальної діяльності, у процесі якої починає вироблятися програма подальшого розв'язання завдання, водночас як рух стає лише виконавчою ланкою в цій складно

побудованій діяльності. Поведінка починає набувати складних видів зі складною структурою, яка містить: 1) орієнтувальну дослідницьку діяльність, що приводить до формування схеми розв'язання завдання; 2) формування пластично мінливих програм поведінки, спрямованих на досягнення мети; 3) зіставлення виконаних програм дій з вихідним наміром. Характерною особливістю такої діяльності є саморегуляція: якщо дія приводить до досягнення мети, то

вона припиняється, якщо не приводить, то до мозку тварини надходить відповідний сигнал і спроби розв'язати завдання повторюються. Поведінка тварин на цій стадії розвитку характеризується двома явищами. Перше - екстраполяційний рефлекс і розвиток складних форм пам'яті. Деякі тварини не підпорядковують своєї поведінки безпосередньому сприйманню об'єкта, а простежують його рух і орієнтуються на його очікуване переміщення.

Екстраполяційний рефлекс, а особливо передбачувана поведінка, є одним з важливих джерел формування "інтелектуальної" поведінки тварин. Друге явище - це зростаюча складність сприймання і стійкість пам'яті. Це було доведено в експериментах з так званими відстроченими реакціями: на очах у тварини в ящик клали приманку і через деякий час тварину відпускали. Якщо слід у пам'яті залишався - тварина бігла до ящика.

Слід відзначити, що стійкість пам'яті збільшується з ускладненням будови мозку тварини і складає, наприклад, у пацюка - 10-20 сек у мавпи - 16-48 годин. Дослідження поведінки вищих тварин було започатковано В.Келлером. Він ставив мавп у складні умови, коли безпосереднє досягнення мети було неможливим. Мавпа повинна була використати або обхідний шлях, або спеціальне знаряддя, щоб дістати приманку.

В.Келлер виявив певні закономірності поведінки тварин у подібній ситуації. Спочатку мавпа намагалася безпосередньо дістати приманку, але після безрезультатних спроб наступав період, коли вона нерухомо сиділа і розглядала ситуацію доти, поки не виникало правильного розв'язання завдання. Описана поведінка мавп по-різному пояснюється різними вченими. Одні вважають це аналогом людського інтелекту і проявом творчого мислення.

Інші розглядають використання знарядь як результат переносу попереднього досвіду. І.П.Павлов називав інтелектуальну поведінку тварин "ручним мисленням ". Таким чином, розвиток психіки визначається необхідністю пристосування тварин до середовища, і психічне відображення є функцією відповідних органів, що формуються в ході цього пристосування. Інтелектуальна поведінка тварин є тією межею, за якою починається якісно вищий етап розвитку психіки,

а саме - історія розвитку людської свідомості. Увесь тривалий процес психічного розвитку складається з двох якісно відмінних періодів: • розвитку психіки у тварин, який підпорядковується законам спадковості, мінливості та природного добору; • розвитку психіки — свідомості — у людини, який визначається суспільно-історичними закономірностями. О.М.Леонтьєв у книзі "Проблеми розвитку психіки" запропонував гіпотезу про стадії та рівні розвитку психіки.

Пізніше її було уточнено на основі новітніх зоопсихологічних даних і розвинуно в працях К.Фабрі(Див. Додатки Табл.1.). РОЗДІЛ ІІ. Поява і розвиток форм психічного відображення у тварин. 2.1. Рефлекси, інстинкти та поведінка тварин. На сенсорній стадії під впливом повторення з покоління в покоління умови життя, дії, корисні тваринам, спадково закріплювались

і набули природженого безумовного характеру. Безумовні рефлекси — це природжені видові рефлекси. Захисні, орієнтовні та інші рефлекси забезпечують розпізнавання необхідних подразників і задоволення життєво важливих потреб. Звичайно, аналізатори сприймають і інші подразники, індиферентні для організму, але видовий досвід не може використати цю інформацію і вона для нього втрачається. Безумовні, рефлекторні дії, поступово ускладнюючись, набувають

форми інстинктів. Інстинкт — ланцюжок безумовних рефлексів, природжена, видова форма поведінки тварин. Це жорстка програма поведінки у відповідь на дію певного подразника. Якщо ж характер дії подразника змінюється, тоді неминуче настає смерть, оскільки пристосування до нових умов немає. Втрати компенсуються величезною швидкістю розмноження і численним потомством, що вимагає швидкої зміни поколінь, а отже — короткої тривалості життя кожної

особини. Через таку короткочасність організм має бути наділений усіма формами поведінки вже при народженні: одноденці (вид метеликів) навчатись ніколи. Французький сільський учитель Жюль Фабр, відомий кропіткими спостереженнями за комахами, писав так: "Інстинкт усе знає в тій незмінній галузі дій, яка йому визначена; інстинкт нічого не знає поза цією галуззю. Його призначення — бути водночас щонайбільшим ясновидцем

знання і дивовижною непослідовністю безглуздості, залежно від того, діє тварина в умовах нормальних чи випадкових". Ось одне з його спостережень. У земляної оси церцеліс є такий ритуал: впіймавши здобич, вона підтягує її до нірки, залишає біля входу, заповзає до своєї нірки, щоб оглянути її, після чого повертається і затягує туди здобич.

Поки оса оглядала нірку, дослідник відсунув здобич. Повернувшись і не знайшовши здобичі там, де залишила, оса почала оглядати територію довкола. Знайшла, віднесла до нірки і знову, залишивши, полізла всередину. Сорок разів дослідник відсовував здобич і стільки ж разів невтомно повторювала свої дії оса. Інстинкт — це незмінна програма: птахи будують гнізда, характерні лише для свого виду, причому навіть

особини, вирощені в інкубаторі, приступали в певний час до будівництва властивих саме цьому виду гнізд. Запускається ця програма певними сигналами. Так, ягня реагує на затемнення лоба. Якщо йому встромити в рот соску з молоком, воно не буде смоктати, але якщо при цьому долонею прикрити лоба, відразу з'являються смоктальні рухи. "Вмикає" відповідну програму видової поведінки так званий вроджений пусковий механізм. Подібні механізми регулюють не лише дії новонароджених, а й

складну поведінку дорослих особин (наприклад, у шлюбних іграх чи під час турботи про малят). Інстинктивну форму поведінки можна запустити, показавши тварині об'єкт, схожий на той, який необхідний. Це явище має назву імпринтингу, його відкрив австрійський дослідник К. Лоренц. Курчата ходять за квочкою, але інкубаторські курчата так само реагують на хазяйку, не звертаючи

уваги на квочку. Лоренц довів, що імпринтинг можна викликати будь-яким предметом, який першим потрапляє в поле зору курчат, і цей результат є постійним. Значення імпринтингу велике, особливо для збереження потомства. Завдяки йому діти пізнають своїх батьків серед інших родичів. У природних умовах першим рухомим об'єктом, який потрапляє в поле зору малюків,

є мама, і саме її образ стає тією моделлю, на основі якої засвоюються і проявляються властиві даному виду форми поведінки. Характерно, що імпринтинг можливий лише протягом певного, обмеженого в часі періоду, який називають критичним. Інстинктів надзвичайно багато, але зрештою в їх основі лежать два: інстинкт самозбереження й інстинкт продовження роду.

Перцептивна стадія розвитку психіки у тварин характеризується оволодінням тваринами індивідуальними формами поведінки. Зміни Умов існування плазунів, і особливо ссавців, висунули високі вимоги до організму з точки зору його пристосування до зовнішнього середовища. Змінювалися будова тіла тварин і функції їхньої нервової системи. Відбулася подальша диференціація органів чуття, особливо

Для сприймання сигналів на відстані, а також органів руху. Розвиток аналітико-синтетичної діяльності кори головного мозку зумовив відображення сукупності властивостей, цілісних предметів. З'явилися індивідуально набуті й закріплені вправлянням способи поведінки тварин — навички. Усім відоме дресирування тварин якраз і спрямоване на формування навичок. Навички спираються на інстинкти: чим краще ми знаємо

інстинкти тварин, тим легше вдається виробити відповідні навички (наприклад, мисливські навички у собаки виробляють спираючись на його орієнтувальний рефлекс). Навички формуються і в природних умовах: вовки в полі йдуть жертві навперейми, а в лісі нападають із засідки. Фізіологічною основою навичок є тимчасові нервові зв'язки в корі головного мозку, які закріплені шляхом повторення, — умовні рефлекси. Для утворення умовного рефлексу необхідні збіг у часі

індиферентного та безумовного подразників, випередження індиферентного в часі та певна кількість повторень. Формування навичок є научінням. Воно потребує певних умов, зокрема вродженої схильності тварини до таких дій (наприклад, щоб виробити рефлекс на команду "Дай лапу!" з передньої лапи, потрібно 10—12 підкріплень, а задньої — 100).

Навички можуть суттєво відрізнятися одна від одної: в одному випадку за своїм автоматизмом вони наближуються до інстинктів (зайці — барабанщики в цирку), а в іншому — до інтелектуальної поведінки (прив'язаний собака дістає їжу не лише передньою лапою, а й задньою, відвернувшись і таким чином наблизившись до їжі на довжину власного тулуба).

Особливістю навичок є очікування (передбачення) результату, контроль досягнутого ефекту (пацюк тисне на педаль, поки не з'явиться їжа), а також відображення загальної ситуації. Чим вище в еволюційному ряду стоїть тварина, тим складнішими і гнучкішими виявляються утворені умовні зв'язки, тим різноманітніші рухові програми. Водночас навички — це достатньо консервативна форма поведінки.

Утворившись, вони довго зберігаються, навіть якщо необхідність у них зникає. Навички можуть блокувати, гальмувати прояви вродженої форми поведінки. Так, навчений собака бере їжу лише з рук господаря, долаючи надзвичайно сильний їстівний інстинкт. На певному етапі еволюції виникає нова форма психічного відображення — інтелектуальна поведінка тварин. її основу становить відображення складних відношень між окремими предметами.

Ворони, кішки, собаки тощо передбачають результат ситуації (наприклад, чекають їжу в кінці трубки), а це вже тип розумної поведінки. При цьому виконується складне пізнавальне завдання: вловлюються відносини між предметами, прогнозується розвиток подій, передбачається результат. Тобто здійснюється цілісне відображення не лише окремих ознак предметів, а й ситуації в цілому, зв'язків між окремими об'єктами.

Найбагатший фактичний матеріал для характеристики інтелектуальної поведінки тварин отримано на мавпах (Н. Н. Ладигіна-Котс, Н. Ю. Войтоніс та ін.). їм властива так звана "безкорислива допитливість" (І. П. Павлов), "дослідницький імпульс" (Н. Ю. Войтоніс), який має біологічні корені, адже в їх "меню" налічується 81 назва.

Для приматів характерні й інстинктивні форми поведінки (маленьке мавпеня так само любить маму з ганчірки, як і свою, оскільки її м'якість викликає в нього почуття комфорту), але часто інстинктивна поведінка мавп залежить від зовнішніх умов. За змістом інтелектуальна поведінка тварин має дві фази: підготовчу і фазу здійснення. Перш ніж діяти, тварина детально вивчає ситуацію, робить перерви, проявляє ознаки

сумніву, вагань, після чого вже без зайвих рухів робить спробу миттєво вирішити проблему. Якщо спроба виявляється невдалою, швидко робить нову і в якийсь момент раптово і швидко виконує необхідні дії, які згодом легко переносяться в нові умови. Розв'язання інтелектуальних завдань має опосередкований характер, тобто воно базується на досягненні одних речей через використання їх відношення до інших речей (а не до організму).

Інтелектуальна поведінка виникає тоді, коли є якесь утруднення, але у тварин така поведінка не має протяжності в часі: вони живуть однією миттю. Це поведінка, а не діяльність. Виготовлені "знаряддя" вони не зберігають на майбутнє. Інтелектуальні дії мавп відбуваються у вигляді конкретного практичного мислення в процесі орієнтувального маніпулювання. Таким чином, усі форми відображення (тропізми,

інстинкти, навички, інтелектуальні дії) різко не розмежовуються. Існує єдина безперервна лінія розвитку у тваринному світі (інстинкти обростають навичками, навички переходять в інстинкти). Однак конкретні вияви демонструють перервність: в одних видів тварин переважають інстинкти, в інших — утворені в особистому досвіді асоціації. РОЗДІЛ ІІІ. Мова та спілкування тварин. 3.1. Мова тварин.

Більшість тварин з метою виживання об'єднуються в групи з особинами свого виду. Взаємовідносини "суспільних" тварин сягають високого рівня складності й характеризуються своїми нормами співжиття, високорозвиненими інстинктивними реакціями на форми поведінки та системами сигналізації для передачі інформації (їх умовно називають "мовою" тварин). Що краще розвинутий той чи інший орган чуття, то частіше тварина вдається до нього для передачі

інформації. "Мова" запахів — мабуть, найдавніша, адже нею й досі користуються тварини, які раніше за інших з'явилися на Землі. Пахучими речовинами помічають свої стежини мурахи. Бджоли-розвідниці знайшовши їжу, просочують своїм запахом повітря й навколишні предмети, щоб робочі бджоли могли швидко й безпомилково знайти дорогу до годівниці. Величезне значення має запах для зустрічі самців і самок багатьох метеликів, комах, павуків.

У ссавців пахучі залози бувають розташовані на різних частинах тіла. Антилопи позначають гілки дерев і кущів, розміщених на межі їхньої ділянки, виділенням передочної залози. Ведмеді залишають слід на деревах і камінні кігтями і спиною, у кішок і собак для цієї мети слугує сеча. Мова запахів дуже важлива для багатьох тварин-мисливців.

Собака та його родичі знаходять здобич головним чином завдяки органам чуття. Відстань, на яку собака може чути запах дичини, передусім залежить від напряму і сили вітру та вологості ґрунту. З диких тварин хорошим чуттям володіють вовк, шакал, лисиця. "Мова" звуків. Звуковий код тварин дуже різноманітний. Найчастіше ми чуємо "пташину розмову". Треба розмежовувати пісню птахів

і сигнали, які вони подають у різних випадках життя. Звуки можуть мати різне значення залежно від тональності. Наприклад, у свійських гусей звуки "га-га-га" означають заклик іти швидше; "га-га-га-га-га-га" — "затримуємося тут"; коротке уривчасте ґелґотання — сигнал тривоги; голосне ґелґотання, що переходить у тихе, ледь чутне, показує, що птахи

задоволені. Розгнівані гуси сичать і витягують шию вперед. Співати птахи навчаються у родичів. Зяблик чи канарка, які виросли на самоті і не чули пісні старших птахів, ніколи не співатимуть правильно. "Мова" звірів складається з небагатьох "слів", якими передаються задоволення, страх, жах, лють, перехід у напад та інші емоційні стани. Тварини, які живуть угрупованнями, балакучіші від одинаків,

адже їм є про що "поговорити" один з одним. Серед мавп є і зовсім мовчазні (горили), і дуже балакучі (у словнику шимпанзе 35 звуків, у гамадрилів — 40, гібони можуть співати чистими голосами, близькими до голосу людини). Океанічні ссавці також не безмовні. Звуки подають кити. Та "найговіркішими" виявилися дельфіни.

Вони вдаються до звукових сигналів найрізноманітнішої частоти. Подані ними ультразвуки служать переважно для ехолокації. Між собою дельфіни "перемовляються" свистом (інфразвуки) і хвилями, що близькі за частотою до коливань, які сприймає вухо людини. Під час дресирування дельфіни надзвичайно швидко навчаються вимовляти слова й навіть окремі короткі

фрази людською мовою. Здатність дельфінів до імітації звуків навіть вища, ніж у папуг. Дельфін на ім'я Ельвар навчився вимовляти своє ім'я, слова "більше", "менше", "хлюпни води", "припини це" та інші, та це, звичайно, не є осмислена людська мова, а лише імітування звуків. Не відповідає дійсності і приказка "німий, як риба": для передачі звуків у більшості риб

пристосований плавальний міхур. "Мова" жестів. Рідко звуковий сигнал тварин не супроводжується якимись жестами. А іноді "німа розмова" зрозуміла і без будь-яких "слів". Бджоли-розвідниці передають інформацію танком: прилетівши до вулика, бджола на сотах робить швидкі колові рухи і водночас крутить черевцем. Якщо корм зовсім близько від вулика, то вона описує криві,

близькі до літери О, а коли далі — то схожі на вісімку. Ритм танцю і частота покручувань черевцем дають знати іншим членам сім'ї, чи далеко до корму і чи багато його. Напрямок визначається за кутом нахилу осі описуваної фігури відносно вертикалі. Цей кут відповідає кутові між напрямком на сонце і на джерело корму.

Різноманітними є жести, рухи і пози птахів у шлюбний період. Деякі птахи підносять один одному подарунки (рибу, водорості, ягоди, гілочки), що мають символічне значення. При цьому вони прибирають найрізноманітніших поз. Іноді птахи, відлякуючи ворога, стають у загрозливу позу. Індик настовбурчує пір'я і розпускає віялом хвіст.

Під час бійки деякі птахи можуть сказати "я здаюся". Переможець, якщо він одного й того ж виду з переможеним, ніколи його не зачепить. Галка в такому разі присідає, вигинає шию і, відвернувши голову від переможця, підставляє йому потилицю, одне з найуразливіших місць у птахів. Розпластаної пози з витягнутою вперед шиєю прибирає переможена чайка. У мові жестів звірів не останню роль відіграє хвіст.

Якщо собака крутить хвостом, значить він задоволений і ніколи в цей час не вкусить. Інша річ, коли хвіст у нього нерухомий і напружений. Наближатися до такого собаки небезпечно. Коли ж собака чимось наляканий, він підгинає хвоста, ніби каже: "Я й так боюся, не чіпай мене". Коти також уміють розмовляти хвостом.

Якщо в кота благодушний настрій, він ліниво помахує хвостом. Якщо ж розгніваний, то різко крутить ним з боку на бік, "б'є хвостом". У козулі хвіст слугує своєрідним семафором. Ізнизу він білий, і тікаючи, вона зводить хвоста вгору, повертаючи його білою підкладкою до козенят. У заростях він маячить, як біла хустинка, показуючи недосвідченим козенятам шлях.

Різноманітними є погрозливі жести у тварин." вишкіряння зубів, вигинання дугою спини, наїжачення шерсті, биття копитом, притискування вух тощо. Розгнівана горила б'є себе кулаком у груди і люто зиркає на порушника спокою. У багатьох звірів, як і в птахів, є поза підкорення. Коли дорослий собака накидається на цуценя, те лягає на спину і піднімає лапки вгору. Зайнявши таку позу, цуценя опиняється в повній безпеці.

Мабуть, це один із способів збереження виду, що виробився в процесі еволюції. "Мова" фарб і вогників. За допомогою кольорів тварини ховаються від ворога, лякають його, маскуються, підкрадаючись до здобичі, "говорять". Найяскравішого забарвлення набирає багато птахів та риб у шлюбний період, хоча однозначного пояснення цьому явищу немає: одні вчені вважають, що яскраве забарвлення самцю потрібне, щоб "полонити" самиць,

інші гадають, що це турнірна зброя, яка відлякує суперника, чи просто розпізнавальна ознака. Те, що забарвлення може слугувати "посвідченням особи", незаперечне. Щойно вилупленим пташенятам чайки показували грубу подобу голови матері, вирізану з картону. Якщо дзьоб такої картонної моделі буде жовтий з червоною плямою на кінці, як у справжньої чайки, то він викличе різку прохальну реакцію у пташенят. А коли дзьоб буде без червоної плями, то реакція виявиться

втричі слабшою. Різноманітні світні органи та "ліхтарики" також виконують різні функції — від освітлення місцевості для полювання та застереження до запрошення на побачення. 3.2. Особливості спілкування тварин. Багато тварин живуть у зграї або стаді, що має багато переваг і під час пошуку їжі, і при захисті від ворога. Водночас такий спосіб існування має й недоліки: коли скупчується багато тварин, швидше вичерпуються запаси кормів, збільшується

можливість захворювань, до того ж тварини, відчуваючи бік сусіда, стають менш обережними. У табунах та групах ссавців установлюється біологічно виправдана нерівноправність. Як правило, в такій групі є вожак — доросла, дужа й досвідчена тварина, що може постояти за себе рогами, копитами й зубами. Шукаючи для себе кращі кормові угіддя, кращі місця для відпочинку і ночівлі, вожак забезпечує таким чином і всьому табуну кращі умови життя.

У диких північних оленів, слонів, вовків вожаками бувають самиці, а в горил, павіанів, диких коней — самці. У групах кожного виду існує своя ієрархія зв'язків. Наприклад, у родинах мавп, що складаються з 15—20 особин, усіма діями групи керує старий досвідчений самець. До того ж, у групі буває ще один чи кілька молодих самців і самок і, нарешті, дорослі самки з дітьми або без них.

Сварок у цій сім'ї майже не трапляється. Зовсім інша структура в стаді павіанів, де буває до 50—70 мавп. Вожак угруповання — великий дужий самець — щоразу дає волю іклам. З іншого боку, він піклується про своїх "підлеглих" і, коли треба, першим іде назустріч небезпеці. На відміну від горил, у яких ієрархія виражена слабко, у павіанів її суворо дотримуються: коли павіани вирушають у похід, то йдуть

у певному порядку. У центрі — самки з дітьми й підлітками, за ними йдуть вожак і кілька самців. Попереду й позаду також виступають самці. Сигнал небезпеки подають дорослі тварини, які перебувають у даний момент на найзручніших спостережних пунктах. Табун павіанів — це грізна сила і, коли вони разом, на них не наважується напасти навіть леопард. У шимпанзе немає постійних груп. Щоденно одні мавпи залишають групи,

інші приходять. Приблуд не проганяють. Шимпанзе завжди тримаються стадно. У тій частині лісу, де вони живуть, ле¬мент не вщухає ні на хвилину. Не можна однозначно відповісти на питання, як краще жити тваринам одного й того ж виду — разом чи нарізно. Одним краще жити поодинці, іншим — разом, а деякі взагалі не можуть жити окремо. Більшість тварин різних видів ставляться один до одного байдуже або навіть вороже, та бувають

і тварини-друзі. Дружба може бути взаємокорисною (рак-самітник та актинія) і однобічною — вигідною тільки для одного. РОЗДІЛ ІV. Відмінність психіки людини від психіки тварин 4.1. Порівняльна характеристика психіки людей і тварин. Порівняння психіки тварин з людською дозволяє виділити такі основні відмінності між ними.

1. Тварина може діяти лише в межах ситуації, що сприймається безпосередньо, а всі здійснювані нею акти обмежені біологічними потребами, тобто мотивація завжди біологічна. Тварини не роблять нічого такого, що не обслуговує їхніх біологічних потреб. Конкретне, практичне мислення тварин робить їх залежними від безпосередньої ситуації. Лише в процесі орієнтувального маніпулювання тварина здатна

розв'язати проблемні завдання. Людина ж завдяки абстрактному, логічному мисленню може передбачати події, чинити відповідно до пізнаної необхідності — свідомо. Мислення тісно пов'язане з мовленням. Тварини лише подають сигнали своїм родичам з приводу власних емоційних станів, тоді як людина за допомогою мови інформує інших у часі та просторі, передаючи суспільний досвід.

Завдяки мові кожна людина користується досвідом, який вироблено людством протягом тисячоліть і якого вона ніколи не сприймала безпосередньо. 2. Тварини здатні використовувати предмети як знаряддя, але жодна тварина не може створити знаряддя праці. Тварини не живуть у світі постійних речей, не виконують колективних знаряддєвих дій. Навіть спостерігаючи за діями іншої тварини, вони ніколи не будуть допомагати одна одній, діяти спільно.

Лише людина створює знаряддя за продуманим планом, використовує їх за призначенням і зберігає на майбутнє. Вона живе у світі постійних речей, користується знаряддями спільно з іншими людьми, переймає досвід користування знаряддями праці та передає його іншим. 3. Відмінність у психіці тварин і людини полягає в почуттях. Тварини також здатні переживати позитивні чи негативні емоції, але лише людина може співчувати в горі

чи радості іншій людині, насолоджуватися картинами природи, переживати інтелектуальні почуття. 4. Умови розвитку психіки тварин і людини є четвертою відмінністю. Розвиток психіки у тваринному світі підкорено біологічним законам, а розвиток психіки людини детермінується суспільно-історичними умовами. І людині, і тварині властиві інстинктивні реакції на подразники, здатність набувати

досвід у життєвих ситуаціях. Проте присвоювати суспільний досвід, який розвиває психіку, здатна лише людина. З моменту народження дитина оволодіває способами використання знарядь та навичками спілкування. Це, у свою чергу, розвиває почуттєву сферу, довільність, логічне мислення, формує особистість індивіда. Мавпа в будь-яких умовах буде проявляти себе як мавпа, а людина лише тоді стане людиною, якщо її розвиток відбувається серед людей. Це підтверджують випадки виховання людських дітей серед тварин.

Висновок Як було показано вище, розвиток життя приводить до такої зміни фізіологічної організації тварин і виникнення у них таких органів та систем, які є функцією відображення навколишньої дійсності. Зміни умов існування зумовлюють зміни будови і діяльності тварин, результатом чого є перетворення органів та їх функцій і поява нових форм психічного відображення. Діяльність тварини можлива лише по відношенню до предмета, життєвої біологічної потреби, завжди залишається

в межах інстинктивних, біологічних відношень до природи. У зв'язку з цим і можливість психічного відображення тваринами навколишнього світу також є обмеженою, оскільки включає лише сторони і властивості предметів, пов'язані з задоволенням їхніх біологічних потреб. Тому на противагу людині у тварин не існує стійкого об'єктивно предметного відображення дійсності.

Для тварини будь-який предмет дійсності виступає невіддільно від його інстинктивної потреби. Деякі автори вважають, що у тварин існує розподіл праці (бджоли, мурахи). Але в дійсності у тварин справжнього розподілу праці не існує, підґрунтям виконання тваринами різних функцій є біологічні чинники, а не об'єктивні умови. Виникнення свідомості пов'язане з початком нового, вищого

етапу розвитку психіки. На відміну від психічного відображення, властивого тваринам, свідоме відображення - це відображення предметної дійсності. Хоча свідомість і має свою передісторію в еволюції тваринного світу, уперше вона виникає в людини в процесі становлення праці і суспільних відносин. Свідома діяльність людини має три характерні особливості, які відрізняють її від поведінки тварин. Перша особливість полягає в тому, що свідома діяльність людини не обов'язково

пов'язана з біологічними мотивами. Нерідко зустрічаються ситуації, коли свідома діяльність людини не тільки не підпорядковується біологічним впливам і потребам, але й входить у конфлікт з ними і навіть пригнічує їх (наприклад, героїзм). Другою особливістю свідомої діяльності є необов'язкова її визначеність наочними враженнями від середовища. Людина може відображати умови середовища набагато глибше, ніж тварина.

Завдяки абстрагуванню людина проникає в глибинні зв'язки і відношення речей, орієнтуючись при цьому не на зовнішні враження, а на глибинні їх закономірності. Третя особливість полягає в тому, що переважна більшість знань та вмінь людини формується шляхом засвоєння загальнолюдського досвіду, накопиченого в історії суспільства, який передається в ході навчання.

Переважна більшість знань і вмінь людини не є результатом її власного досвіду, а набуваються шляхом засвоєння суспільно-історичного досвіду поколінь. Таким чином, особливості вищої форми життя, властивої тільки людині, слід шукати в соціально-історичній формі життєдіяльності, пов'язаній із суспільною працею, використанням знарядь і виникненням мови.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ: 1. Загальна психологія (курс лекцій), Київ. 1977р. 2. Загальна психологія С.Д.Максименко, В.О.Солов’єнко, навчальний посібник, Київ, 2000р. 3. Психологія за редакцією Ю.А.Трофімова, Київ, видавництво «Либідь», 2000р. 4. Загальна психологія за загальною редакцією

С.Д.Максименка, Київ «Форум», 2000р. 5. Основи психології за загальною редакцією О.В.Кирильчука, В.А.Роленця, Київ, «Либідь», 2002р. 6. Загальна психологія Павелків Р.В. – К 2002 7. Загальна психологія. Підручник. Київ, «Либідь», 2005. ДОДАТКИ Таблиця 1.