Таврійський економічний журнал № 5-6 2010 ISSN 2070-0369КРИМСЬКИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУТАВРІЙСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ЖУРНАЛНауковий журналВидається один раз на два місяціЗаснований у січні 2008 року№ 5-6 2010СімферопольРекомендовано до друку Вченою радою Кримського інституту бізнесу (Протокол №4 від 03 листопада 2010 р.)Збірник статей розрахований на науковців і спеціалістів, які вивчають теорію і практику економіки^ РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:Головний рекдактор: Скрипник А.В., доктор економічних наук, професор (Голова оргкомітету)Відповідальний секретар: Трофимова В.В., кандидат економічних наук (член оргкомітету)^ Члени редакційної колегії: Тарасов В.І., кандидат філософських наук, доцент (член оргкомітету) Узунов В.М., доктор економічних наук, професор (член оргкомітету) Узунов Ф.В., кандидат економічних наук (член оргкомітету) Франчук А.Р., кандидат економічних наук, професор (член оргкомітету) Хрієнко Т.В., доктор соціологічних наук, професор Горбатов В.М., доктор економічних наук, професор^ АДРЕСА РЕДАКЦІЇ: 95021, м. Сімферополь вул. Кримської правди, 4 Телефон 8 (0652) 54-14-22e-mail: crimeabusiness@mail.ruwww.cib.crimea.edu Редакція може не поділяти точку зору авторів публікацій.Рукописи не рецензуються та авторам не повертаються.Редакція залишає за собою право літературного редагування статей.Відповідальність за достовірність фактів, імен, прізвищ, цифрових даних у публікації несуть автори статей.Ніяка частина матеріалів журналу не може відтворюватись (у друку, Інтернеті тощо) баз згоди з редакцією «Таврійського економічного журналу».Передрук матеріалів лише з письмової згоди редакції. Таврійський економічний журнал, 2010.Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації. Серія КВ № 13440-2324Р© Кримський інститут бізнесуЗМІСТ ^ Самодостатність розвитку в епоху глобальної інтеграціїза матеріалами круглого столу1 листопада 2010 р. Біленький Олексій Юрійович „БРІК”, „NeХt Eleven” та „ВІСТА” 5 Дорошенко Ігор Вікторович^ НОВА МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (2010-2014 РР.) 12 Залавская Евгения Вадимовна ПЕРСПЕКТИВЫ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ УКРАИНЫ С ОРГАНИЗАЦИЕЙ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА 15 Іщенко Ірина Олександрівна^ ТРАНСФОРМАЦІЯ МЕХАНІЗМІВ УПРАВЛІННЯ РИЗИКОМ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ 19 Крудалова Анна Юрьевна^ ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ ИННОВАЦИОННОЙ СОСТАВЛЯЮЩЕЙ ЭКОНОМИКИ УКРАИНЫ 23 Молодожен Юлія Борисівна^ ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ РОЗУМІННЯ САМОДОСТАТНОСТІ 27 Носов Олександр Юрійович ПРОБЛЕМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ 31 Повх Галина Петрівна Механізм формування інфраструктурного забезпечення ТКС 33 Свердан Михайло Михайлович ^ ФІСКАЛЬНА САМОДОСТАТНІСТЬ ДЕРЖАВИ 37 Е.И. Скловская, И.З. Скловский САМОДОСТАТОЧНОСТЬ КАК ФЕНОМЕН СЛАВЯНО-ПРАВОСЛАВНОЙ ЦИВИЛИЗАЦИИ В ГЛОБАЛИЗИРУЮЩЕМСЯ МИРЕ 40 Ткачук Антон Павлович^ ПОСИЛЕННЯ ПРАВОВОГО ПОЛЯ УКРАЇНИ: ТЛУМАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ І ЗАКОНІВ КОНСТИТУЦІЙНИМ СУДОМ УКРАЇНИ 44 Трофимова Вікторія Валеріївна^ ЕКОНОМІЧНА САМОДОСТАТНІСТЬ ЯК МЕТА ТА ПРИНЦИП РОЗВИТКУ 48 План проведення конференцій 56 Біленький Олексій Юрійович Державний економічний університет ім. Туган-Барановського, м. Донецьк„^ БРІК”, „NeХt Eleven” та „ВІСТА”Останніми роками на світовому рівні як у політичних, так і наукових колах жваво обговорюються питання щодо того, які країни визначатимуть глобальний розвиток світової економіки в найближчому майбутньому. Особливо ці обговорення посилилися під час світової фінансової економічної кризи, яка ще не закінчилася. Скорочення „БРІК” було підхоплено світовою політичною та науковою спільнотами після того, як фінансова група The Goldman Sachs Group Inc. застосувала його у звіті за 2003 рік. Згідно прогнозу цієї фінансової групи, за загальним обсягом ВВП у 30-х роках ХХІ ст. країни „БРІК” перевищать реальне ВВП Великої Британії, Італії, Німеччини, США, Франції та Японії. Більше того, Росія і Бразилія у 30-ті роки випередять Італію, Німеччину та Францію. На перше місце згодом вийде Китай, а третю сходинку посідатиме Індія [1]. Група „БРІК” – Бразилія, Росія, Індія, Китай – країни з населенням близько 3 млрд осіб і спільним валовим внутрішнім продуктом в обсязі близько 7 трлн USD (2007 р.), або майже 13% світового ВВП. Поряд з цим все більшу увагу привертає ще одна група, яка складається з одинадцяти країн: Мексика, Нігерія, Єгипет, Туреччина, Іран, Пакистан, Бангладеш, Індонезія, В`єтнам, Південна Корея і Філіппіни. Ця група отримала назву „Next Eleven”, що було введено до обігу рейтинговим агентством Goldman Sachs, в його щорічному звіті у грудні 2005 року [2]. У свою чергу, за нашими підрахунками за даними ООН [3], ця группа країн із загальним населенням майже 1,3 млрд осіб має ВВП в обсязі більше 4 трлн USD, або понад 7 % світового (2007 р.). Останніми роками з’явилося поняття щодо ще однієї групи з п’яти країн, яка отримала назву „ВІСТА” – В’єтнам, Індонезія, Південна Корея, Туреччина та Аргентина. Ці 20 країн трьох груп із понад двохсот країн і територій світу нині мають разом майже чверть світового ВВП. Тому, природно, цікаво прослідкувати економічний і соціальний розвиток цих країн у поточному столітті. Для аналізу нами були обрані як початковий 2000 і (до початку економічно-фінансової кризи) 2007 роки, а сам аналіз проведений за даними ООН [3, 4]. Реалізацію можливостей економічного розвитку трьох груп країн можна бачити за даними таблиці. За сім років поточного століття ВВП групи „БРІК” зросло в 4,7 раза при найбільшому прирості в Росії – в 5,1 раза, а у фізичному виразі – в Китаї, на 2125,5 млрд дол., або майже 39% загального зростання ВВП по цій групі країн. Внаслідок того, що в цілому світовий ВВП зріс лише на 76,2%, прискорений економічний розвиток групи „БРІК” забезпечив їй збільшення питомої ваги ВВП групи з 4,8 % у 2000 році до 12,8% у 2007 році. Наскільки важливу роль відіграє Китай на світовій арені свідчить такий факт. На початку листопада 2006 року в Пекіні відбувся самміт, на який прибули представники майже всіх держав Африканського континенту. Зібрати разом таку кількість держав Африки не вдавалося ні колишньому СРСР, ні США, які завжди підходили до налагоджування контактів вибірково, як і всі інші західні держави. Китай контактує з усіма країнами, відкинувши будь-яку ідеологію і поставивши на чільне місце економічні інтереси, інвестиції та двосторонній розвиток торгівлі. Так, за нашими підрахунками даних UNCTAD, якщо у 1995 році Китай імпортував з країн Африки товарів на 1,4 млрд дол. США, то в 2008 році – вже на 56,2 млрд, або майже в 40 разів більше. Експорт відповідно становив майже 2,5 і майже 50 млрд дол. США, або майже в 20 разів більше. Зростання ВВП за 2000-2007 рр., млрд USD Країна 2000 р. 2007 р. 2007 р. до 2000 р., % „БРІК” Бразилія 595,5 1313,4 220,5 Росія 251,1 1290,1 513,8 Індія 457,0 1176,9 257,5 Китай 1080,0 3205,5 296,5 Разом 1483,6 6985,9 470,9 До світу, % 4,8 12,8 +8,0 „Next Eleven” Південна Корея 457,2 959,8 209,9 Мексика 574,5 1022,8 178,0 Нігерія 41,1 165,6 402,7 Туреччина 199,9 655,9 328,1 Єгипет 98,7 130,5 133,2 Іран 194,9 286,1 272,7 Пакистан 61,6 141,2 232,0 Індонезія 153,3 432,8 282,3 В’єтнам 31,3 68,6 219,1 Філіппіни 74,7 144,1 192,9 Бангладеш 47,1 68,4 145,2 Разом 1844,3 4077,4 221,1 До світу, % 5,9 7,5 +1,6 „ВІСТА” В’єтнам 31,3 68,6 219,1 Індонезія 153,3 432,8 282,3 Південна Африка 125,9 283,0 224,9 Туреччина 199,9 655,9 328,1 Аргентина 285,0 262,5 92,1 Разом 795,4 1702,8 214,0 До світу, % 2,5 3,1 +0,6 Світ 30971,1 54583,8 176,2 У цілому Китай проводить політику зростання обсягів торгівлі з країнами, що розвиваються. Так, якщо в 1995 році питома вага імпорту Китаєм із бідних країн становила 38,7% усього імпорту, то в 2008 році вона збільшилася до 53,8%. У грошовому виразі це становило відповідно 51,1 млрд і 643,8 млрд дол. США [5, с. 54, 56]. Меншими темпами відбувалося зростання економіки у групі „Next Eleven” – у 2,2 раза, але воно також було більшим порівняно із світовим. І тому питома вага ВВП цієї групи також зросла відповідно з 5, 9 до 7,5%. Ще меншими темпами зросли обсяги ВВП групи „ВІСТА” – на 114% при відповідному збільшенні її питомої ваги до світових обсягів з 2,5 (2000р.) до 3,1 % (2007 р.). Загальний ВВП усіх трьох груп країн зріс з 4,1 до 12,7 трлн дол. США, або в три рази, а питома вага до світових обсягів – з 13,2 до 23,4 %. Аналітичні матеріали щодо змін обсягів експорту-імпорту товарів і послуг за 2000–2007 роки свідчать, що група „БРІК” збільшила обсяги експорту товарів у 4,1 раза, тоді як група „Next Eleven” лише у 2 рази проти 2,1 раза у світі. Це зумовило те, що питома вага в експорті товарів групи „БРІК” на світовому рівні зросла з 7% у 2000 році до 13,6% у 2007 році, тоді як групи „Next Eleven” навіть зменшилася з 8,7 до 8,2 %. Водночас обсяги експорту послуг у групі „БРІК” збільшилася майже у 4 рази, а в групі „Next Eleven” майже у 2,2 раза, що спричинило зростання обсягів експорту першої групи з 4,3 до 7,9 %, а другої питома вага залишилася на тому самому рівні – 6%. Разом обсяги експорту товарів і послуг по групі „БРІК” зросли в 4,1 раза при збільшенні її питомої ваги у світі з 6,5 до 12,5%, а по групі „Next Eleven” зростання було двохкратним при деякому зменшенні величини питомої ваги у світі (на 0,3%). У свою чергу, держави групи „ВІСТА” разом збільшили обсяги експорту товарів майже в 2,5 раза при лідируючій позиції Туреччини – в 3,8 раза, а щодо послуг – навпаки, зменшили зростання порівняно з середньосвітовими показником, що, таким чином, з одного боку, дозволило цій групі країн збільшити свою питому вагу експорту товарів з 2,5 до 2,9 % на світовому рівні і погіршити цей показник (-0,3%) по експорту послуг. У цілому експорт цих країн разом зріс у 2,3 раза при найбільших обсягах Туреччини (135,5 млрд дол. США) та Індонезії (130,5 млн дол. США) (табл. 6.2). Цікавими є порівняння трьох угрупувань за обсягами імпорту товарів і послуг. Всі три групи країн збільшили імпорт товарів як наслідок зростання потреб своїх економік, що стрімко нарощують ВВП, але якщо „БРІК” збільшила обсяги імпорту товарів у 4 рази, „ВІСТА” – в 2,7 раза, то зростання по групі „Next Eleven” було практично на рівні середньосвітового показника – в 2.1 раза. Всі три групи країн збільшили свою питому вагу у світі і довели її по „БРІК” до 11%, „Next Eleven” – 8,4 і „ВІСТА” – 3,2 %. Різниця між групами країн щодо змін імпорту послуг у тому, що якщо „БРІК” збільшив питому вагу в три рази, „Next Eleven” у два рази, то „ВІСТА” – лише в 1,8 раза, або менше середньосвітової величини. У цілому всі три групи країн підвищили обсяги імпорту товарів і послуг, що зумовило зростання їх питомої ваги на світовому рівні. Таким чином, три групи країн, з яких одна („БРІК”) вже є потужним локомотивом глобальних змін у світовій економіці і торгівлі, а друга („Next Eleven”) та третя (ВІСТА) вважаються спеціалістами, як групи країн з високою можливістю перетворення національних економік у великі локомотиви міжнародної системи економічних відносин ХХI століття, разом мають майже четверту частину світового ВВП, майже 25% світових обсягів експорту товарів, майже 16% експорту послуг і 23% питомої ваги світових обсягів загального експорту при посиленні своєї присутності на світовому ринку імпорту товарів і послуг з 1/6 світових обсягів у 2000 році до 1/5 у 2007 році.Література1. Dreaming with ВRICs The Path to 2050. – The Goldman Sachs GROUP Inc/? 2003 [Електронний ресурс] //Google: Режим доступу: http://www2.goldmansachs.com/ideas/brics/book/99-dreaming.pdf. – Назва з екрану 2. How Solid are BRICs? Global Economic Paper № 134, 2005. 3. Доклад о развитии человека 2009: пер. с англ. – М.: Весь Мир, 2009. – 232 с. 4. Доклад о развитии человека за 2002 год: пер. с англ. – Нью-Йорк – Оксфорд, Оксфорд Юниверсити пресс, 2002. – 277 с. 5. Handbook of Statistics, 2008. – New-York and Geneva: UNCTAD, 2008. – 468 c.Дорошенко Ігор Вікторович Докторант Київського національного університету ім. Т. Шевченка, к.е.н.^ НОВА МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (2010-2014 РР.)З 2 червня 2010 р. винесена на обговорення нова макроекономічна політика України, викладена у програмі економічних реформ «Заможне суспільство, конкурентоздатна економіка, ефективна держава», впровадження якої буде здійснюватися у три етапи: перший — до кінця 2010 року; другий – у 2011-2012 роках; третій — у 2013-2014 роках. Під час реалізації цієї програми планується проведення значних реформ на весь п’ятирічний період: прийняття нової законодавчої бази (податкового кодексу, внесення змін у бюджетний кодекс та ін.); посилення незалежності Національного банку; пенсійна реформа; перехід до надання адресної соціальної підтримки у соціальній сфері; реформи у сфері медичного обслуговування та ін. Радикальні заходи, що передбачені у новій макроекономічній політиці викликали неоднозначну реакцію вітчизняних та зарубіжних науковців (спостерігалась «повна критика всіх засад» або «їх суцільна підтримка та схвалення»). У зв’язку з цим, закономірним є питання - які перспективи створює реалізація нової макроекономічної політики та які виклики вона повинна подолати? Нову макроекономічну політику України доцільно розглядати у розрізі фінансово-кредитної та зовнішньоекономічної політики (при цьому виділяючи їх нововведення та перспективи). Характеризуючи нову фінансово-кредитну політику держави, слід зазначити, що вона розроблялася у надскладних економічних умовах. Серед ключових та найголовніших викликів, що доведеться подолати новій програмі можна виділити такі [1, с. 92-101]: значна частина зростаючих державних видатків припадає на видатки Пенсійного фонду, які збільшилися з 9,3 % ВВП у 1999 р. до 15,8% ВВП у 2008 р. Сьогодні, вони перевищили вже 18 % ВВП та на їх забезпечення була спрямована кожна п’ята гривна з Державного бюджету України, додатково було надано кредити з єдиного казначейського рахунку. Така ситуація, при «широкому» дефіциті бюджету, що наближається до 11 % ВВП, є дуже загрозливою; у 2009 році дефіцит державного бюджету було профінансовано, у першу чергу, за рахунок зовнішніх запозичень, обсяги яких істотно перевищили бюджетні інвестиції в основний капітал. Отже, запозичені кошти було використано, значною мірою, на фінансування поточних потреб, тоді як видатки з повернення боргів перекладені на майбутні покоління. Слід зазначити, що така ситуація, в умовах негативних змін у віковій структурі населення України, на багато років обмежить можливості розвитку держави та створить труднощі при фінансуванні її основних функцій; за рівнем видатків на соціальне забезпечення, соціальну допомогу та державне управління Україна випереджає навіть розвинуті країни ЄС. І це в умовах істотного зменшення бюджетних інвестицій у основний капітал (у 2009 р. на 49,8 %); підприємства ЖКГ перебувають у критичному стані, збитки в 2009 році склали 1,93 млрд. грн.), зростає заборгованість населення перед підприємствами ЖКГ, це призводить до зростання боргів самих підприємств галузі (за станом на 1 березня 2010 дебіторська й кредиторська заборгованості галузі складали відповідно 13,4 млрд. і 13,5 млрд. грн.). Зношеність основних фондів галузі перевищує 60 % і як наслідок значні витрати (води, теплової енергії тощо). Якщо на початку 90-х років, у середньому по Україні, на 100 км комунальних мереж припадало 30-40 аварій, останніми роками цей показник сягнув 180 аварій на 100 км водопроводу та 10-20 на 100 км мереж теплопостачання. Нівелювання визначених загроз потребує здійснення комплексу заходів з термінової оптимізації становища у бюджетній сфері. Характеризуючи нову зовнішньоекономічну політику України серед ключових та найголовніших її викликів можна виділити такі [1, с. 70-80]: становлення моделі імпортоорієнтованого та боргонакопичувального не виробничого споживання; порушення рівноваги платіжного балансу, яке характеризується одночасним поєднанням негативного сальдо (за поточними операціями) з відтоком коштів за статтями фінансового рахунку; криза фінансового рахунку країни, як наслідок: суттєвого гальмування припливу прямих інвестицій (у зв’язку з глобальною нестабільністю та невизначеністю економічних перспектив); збільшення обсягу готівки поза банками в наслідок втрати довіри до банківської системи України; скорочення чистого притоку коштів за кредитами; Україна займає 139 місце з 183-х можливих у рейтингу Всесвітнього банку «Ведення бізнесу – 2010» за показником міжнародної торгівлі (низька позиція відображає значні фінансові й часові витрати на проходження митних процедур). Нівелювання визначених викликів потребує здійснення комплексу заходів з термінової оптимізації становища у зовнішньоекономічній сфері. На наш погляд, зовнішньоекономічна політика нової влади збалансована, багатовекторна, ґрунтується на позиції суворого нейтралітету та здатна зберегти зовнішньополітичну стабільність. Слід зазначити, що основні її орієнтири, чітко визначені: євроінтеграція України; Договір про зону вільної торгівлі з ЄС; торгово-економічна співпраця з Російською Федерацією; пошук нових стратегічних партнерів серед країн-лідерів. Перспективою реалізації окреслених заходів є: поліпшення доступу на світові ринки; поглиблення економічної інтеграції в усіх напрямках; рівноправний діалог (на економічній платформі) з усіма основними геополітичними партнерами. Таким чином, нову макроекономічну політику держави на 2010-2014 р., попри досить ефективні заходи у зовнішньоекономічній сфері, не можна вважати ефективною. Так, нова фінансово-кредитна політика насичена жорсткими, радикальними ініціативами, здатними викликати негативну реакцію з боку суспільства (підвищення пенсійного віку; впровадження єдиного соціального внеску; підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги; підвищення податкового тиску на малий бізнес та ін.). Крім того, викликає сумніви можливість практичної реалізації «адресної» реформи (у зв’язку з крахом ідентичної ініціативи у 2006 р). На нашу думку, у сучасних кризових умовах, доцільно: 1) ввести мораторій на підвищення ставок за старими податками та ведення нових податків; 2) відмовитись від впровадження принципу «адресності» при реформуванні системи соціальної підтримки; 3) відмовитись від запровадження додаткового ліцензування та акредитації медичних працівників (диплом –головний дозвільний документ); 4) розробити програму підтримки малого бізнесу (сьогодні така підтримка дорівнює нулю); 5) відмовитись від підвищення пенсійного віку. Попри виділені недоліки, нова макроекономічна програма, після доопрацювання, здатна забезпечити: економію бюджетних коштів; скорочення дефіциту бюджету (до цільових 3% ВВП) та стабілізацію державного боргу; поліпшення доступу на світові ринки; поглиблення економічної інтеграції в усіх напрямках та рівноправний діалог (на економічній платформі), з усіма основними геополітичними партнерами.ЛІТЕРАТУРА. Новий курс: реформи в Україні. 2010–2015. [Національна доповідь] / за заг. ред. В.М. Гейця [та ін.]. – К.: НВЦ НБУВ, 2010. – 232 с. Демков А.И. Направления углубления бюджетной реформы в Украине / А.И. Демков // Финансы Украины. – 2009 – №3. – С. 46 –55. Чернишов С. А. Бюджетная политика в Украине [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.rusnauka.com/10_NPE_2010/Economics/61727.doc.htm/. 14.07.2010 р. Загол з екрану. Савченко О. Макроекономічна політика — слабка ланка реформ / Савченко О. // Дзеркало тижня, 2010. - № 24 (804) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dt.ua/2000/2020/69871/.14.07.2010 р. Загол. з екрану. Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава [Програма економічних реформ на 2010 – 2014 роки] // Комітет з економічних реформ при Президентові України, 2010 р. – 85 с. Залавская Евгения Вадимовна Донецкий национальный университет, г.Донецк zalavskaya_evgenia@meta.ua^ ПЕРСПЕКТИВЫ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ УКРАИНЫ С ОРГАНИЗАЦИЕЙ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВААктуальность исследования. Современный мир под воздействием объективных и субъективных факторов переживает значительные трансформации, главной чертой которых является экономическая взаимозависимость национальных экономик. В условиях мирового кризиса важным направлением внешнеэкономической деятельности Украины должно стать углубление взаимоотношений с ведущими и наиболее перспективными региональными организациями, к которым относится и ОЧЭС. Организация Черноморского экономического сотрудничества – одна из самых молодых и во многом уникальных международных субрегиональных интеграционных группировок в мире. В перспективе ОЧЭС может стать ведущим связующим звеном между Азией, Ближним Востоком и Европой, и поэтому ее значение существенно возрастает.^ Степень изученности проблемы. Исследованию проблематики взаимодействия Украины и ОЧЭС посвящены работы Б. Губского, В. Коваленко, Ю. Макогона, А. Мокия, В. Новицкого, Г. Черниченко и др. Однако, несмотря на глубину современной экономической мысли относительно данного вопроса, состояние экономической практики свидетельствует о необходимости дальнейших исследований в данном направлении. ^ Цель исследования – изучить перспективы взаимодействия Украины с организацией Черноморского экономического сотрудничества. Результаты исследования. Организация черноморского экономического сотрудничества — межправительственная организация, объединяющая 11 государств Причерноморья и Южных Балкан. ОЧЭС основана 1 мая 1999 на базе Договора о черноморском экономическом сотрудничестве от 25 июня 1992. Участниками организации являются Азербайджан, Армения, Болгария, Греция, Грузия, Молдавия, Россия, Румыния, Сербия, Турция, Украина. В геоэкономическом понимании Черноморский регион – это потенциально объемный рынок, который имеет значительные природные ресурсы, научно-технический потенциал, может стать ключевым местом торговли между Европой, Ближним Востоком и Азией. Эти факторы стали основой для возникновения сотрудничества между странами, интересы которых связаны с этим регионом. Области сотрудничества государств-членов ОЧЭС включают транспорт и коммуникации, обмен экономической и коммерческой информацией, добычу и обработку минеральных сырьевых материалов, совместную охрану ресурсов Черного моря, развитие предпринимательства. Развитие торговли – один из важнейших направлений сотрудничества в рамках ОЧЭС. За период 2001 – 2009 годы проявляется стойкая тенденция роста как экспорта, так и импорта товаров в Украину. Согласно табл.1, по отношению к общим объемам экспортно-импортных операций торговых партнеров Украины объемы операций с ОЧЭС приблизительно составляют 30% операций по экспорту и импорту.^ Таблица 1Показатели импортно-экспортных операций Украины со странами ОЧЭС, тыс. долл. [3] Страна Экспорт Импорт 2007 2008 2007 2008 Азербайджан 631 235, 6 910 572,51 31 096,5 75 694,2 Армения 215 161, 5 263 681,5 35 793,1 25 456,2 Грузия 527 732,6 655 988,4 100 152 191 582,6 Молдова 911 306,1 1 178 142 168 246,7 169 569,7 Россия 12 668 324 15 739 124 168 337 596 19 414 250 Болгария 551 017,3 1 105 978,1 169 587,1 239 398,5 Греция 220 961,6 339 036,6 117 290,5 171 837,2 Румыния 628 585,3 670 802,7 778 860,2 1 171 079,9 Сербия 348 773,8 560 455,6 66 321,5 87 942,4 Турция 3 650 005 4 633 471,2 972 079,2 1 950 342,8 Страны ЧЭС 20 353 103 26 057 252 170 777 022 23 497153 Всего 35 306 863 44 804 760 339 449 906 43 373 706 Следующим важным направлением является инвестиционная деятельность. Согласно данным табл. 2, ПИИ в страну и из нее значительно выросли в 2008г. по сравнению с 2007г. Также наблюдается тенденция превышение роста импорта инвестиций над его экспортом.^ Таблица 2Прямые иностранные инвестиции Украины, млн. долл. [3] Год В Украину Из Украины 2007 21 607,3 243,3 2008 29 489,4 6 196,1 Как одно из наибольших государств среди участников ОЧЭС с позиции их потенциальных экономических возможностей, Украина должна решительно выступать с крупномасштабными инициативами, реализация которых имела бы не только общерегиональное значение, но и влияла бы на благоприятные для Украины изменения общеевропейского экономико-правового климата. Например, на сегодняшний день правовая база участия Украины в ОЧЭС опирается всего лишь на четыре документа: Устав ОЧЭС (от 5 июня 1998 г.), Декларация Ялтинской конференции на высшем уровне (от 5 июня 1998 г.), Дополнительный протокол о привилегиях и иммунитетах ОЧЭС (от 30 апреля 1999 г.) и межправительственное Соглашение о сотрудничестве в предоставлении чрезвычайной помощи и ликвидации чрезвычайных ситуаций, которые возникли вследствие бедствий природного и техногенного характера (от 15 апреля 1998 г.). В нынешних условиях огромное значение приобретает формирование универсальной международно-правовой базы, которая позволяла бы эффективно и оперативно реагировать на новые условия, стимулировать деловую активность, экономический подъем на основе структурно-инновационных преобразований, современной социальной инфраструктуры и внедрения эффективных механизмов социально-рыночной экономики. В геополитическом отношении Черноморский регион чрезвычайно важен для Украины как с точки зрения ее экономических интересов (решение проблемы энергоносителей, увеличение объемов внешней торговли, четкой работы транспортных коммуникаций), так и с позиций национальной безопасности государства. Для нашей страны большое значение имеют широкомасштабные коммуникационные проекты в рамках ОЧЭС по строительству кольцевой автомагистрали вокруг Черного моря и целой системы магистральных трубопроводов для транзита нефти и газа из Центральной Азии, Закавказье, Ближнего и Среднего Востока в Европу. Достаточно сказать, что использование территории Украины дает возможность больше чем вдвое сократить длину пути транспортировки нефти из региона Ближнего Востока в Европу. Таким образом, с точки зрения Украины, система ОЧЭС является важным элементом в развитии стратегии долгосрочного сотрудничества со странами Ближнего и Среднего Востока. Основные задачи участия Украины в ОЧЭС заключается в следующих направлениях: создание режима свободного движения товаров, услуг, капиталов; формирование инфраструктуры бизнеса – сети банков и деловых центров для финансирования и информационной поддержки государственных и частных инвестиций в инфраструктурные проекты; создание новых транспортных коммуникаций, создание транспортных коридоров; обеспечение координации и загрузки судоремонтных заводов региона с целью осуществления ремонта судов стран ЧЭС; развитие сотрудничества в области автотранспорта, создание необходимой инфраструктуры в этой области; расширение железнодорожного сообщения между странами ЧЭС, включая строительство железнодорожных вокзалов; развитие портового хозяйства; налаживание авиационного сообщения между главными центрами стран ЧЭС; комплексное использование и охрана ресурсов Черного моря; сотрудничество в развитии топливно-сырьевой базы региона; сотрудничество в области перевооружения предприятий, модернизация оборудования; развитие сотрудничества в агропромышленном комплексе; сотрудничество в развитии пищевой и перерабатывающей промышленности путем образования совместных предприятий по выпуску тароупаковочных материалов, продуктов детского питания; техническое переоснащение табачной, кондитерской и масложировой отрасли и организация серийного производства технологического оборудования для этих отраслей; участие в конверсии оборонной промышленности, перевод ее на массовое производство качественных товаров; кооперация в развитии унифицированной таможенной системы стран региона; сотрудничество стран Причерноморья в развитии процессов приватизации, предпринимательства, укрепления малого и среднего бизнеса.Вывод. Исходя из вышеперечисленного, можно сделать выводы о том, что взаимоотношения в рамках ОЧЭС является важным фактором, который будет способствовать европейским интеграционным стремлениям Украины. Таким образом, можно утверждать, что Украина должна активизировать свою деятельность в рамках ОЧЭС, что в свою очередь приведет к укреплению ее статуса на международной арене.Список использованной литературы: 1. Макогон Ю.В. Стратегические интересы Украины в ОЧЭС // Стратегические приоритеты. - №4(9), 2008. – С.193-200 2. Дубель В.М. Перспективы участия Украины в интеграционных процессах в рамках ОЧЭС // Проблемы и перспективы сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках ЧЭС и ГУАМ. – 2009, т.1. - С. 234-238 3. Государственный комитет статистики Украины: http://www.ukrstat.gov.ua Іщенко Ірина Олександрівна Міжрегіональна академія управління персоналом м.Київ^ ТРАНСФОРМАЦІЯ МЕХАНІЗМІВ УПРАВЛІННЯ РИЗИКОМ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУВ останні роки зросли обсяги банківського обслуговування внутрішньогосподарських і зовнішньоекономічних зв’язків. Поряд із цим прийоми та методи банківської діяльності ускладнюються і набувають нових рис, з’являються нові види операцій та послуг. Однак, незважаючи на певний позитивний досвід роботи, накопичений у банківській сфері, продовжують залишатися не вирішеними багато питань функціонування банківського сектора. Однією з цих невирішених проблем є проблема урахування різноманітних ризиків при прийнятті стратегічних рішень життєдіяльності банку. Ці ризики існують об'єктивно, незалежно від того, усвідомлювані вони чи ні. Прикладами прояву ризиків є : не залучені та не вчасно повернуті депозити, зниження обсягу кредитування, падіння іміджу комерційного банку на ринку та інше. Оцінка ризику ведеться різними методами. Від правильного вибору методу розрахунку ризику залежить правильність оцінки прогнозованих втрат. Кожна сфера інтересів керівництва комерційного банку має властиві тільки йому одному методи розрахунку ризику, що найбільше відповідають його специфіці. Але є і загальні методи, що допоможуть розрахувати величину ризику, незважаючи на особливості конкретного комерційного банку. У цій роботі ми розглянемо найбільш важливі на наш погляд ризики – це ризики пов'язані з дебіторською заборгованістю. Облікова політика комерційного банку повинна бути спрямована на дотримання мінімальних та обґрунтованих розмірів дебіторської заборгованості, достовірної оцінки її стану, та на своєчасне створення резервів під нестандартну заборгованість, організацію чіткого обліку і контролю за її станом, достовірне її відображення у фінансовій звітності, вивільнення коштів, відвернутих у таку заборгованість та своєчасне визнання витрат Банку за принципом відповідності. Відповідно до ПСБО№10 та, з урахуванням особливостей банківської діяльності та вимог нормативно-правових актів Національного банку України, визначена така класифікація дебіторської заборгованості (відносно строків її погашення та знаходження на балансі): поточна дебіторська заборгованість – заборгованість, яка виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена у строк, що не перевищує дванадцяти місяців з дати виникнення її на балансі; довгострокова дебіторська заборгованість – заборгованість, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати виникнення на балансі; строкова дебіторська заборгованість – заборгованість, термін знаходження якої на балансі не перевищує строки її погашення, визначені договорами чи документами, що їх замінюють, чинними нормативно-правовими актами НБУ або внутрішніми документами Банку; прострочена дебіторська заборгованість – заборгованість, яка не погашена у визначені строки у зв’язку з невиконанням умов, передбачених договорами чи документами, що їх замінюють, чинним законодавством України або нормативними документами Банку; безнадійна дебіторська заборгованість – поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності. За групами ризику, дебіторська заборгованість поділяється на: стандартну заборгованість (І група ризику) – заборгованість, яка задовольняє дві умови: термін прострочення погашення її не перевищує 7 днів, або 7 днів з дати виникнення на балансі, якщо дебіторська заборгованість не передбачає договірних відносин з дебітором, термін врахування заборгованості на балансі не перевищує: 180 днів (для заборгованості з придбання нематеріальних активів та основних засобів (капітальними вкладеннями)); 30 днів (за операціями купівлі ЦП на відкритому ринку); 90 днів (для іншої дебіторської заборгованості). нестандартну заборгованість (II – IV (збиткова) група ризику) – заборгованість, кількість днів прострочення або загальна тривалість з часу виникнення на балансі перевищують кількість днів, встановлену для стандартної заборгованості. Аналітичний облік дебіторської заборгованості в установах комерційних банків повинен забезпечувати можливість здійснення постійного контролю за своєчасним погашенням заборгованості, віднесенням її на рахунки сумнівної, а також здійснення класифікації заборгованості за групами ризику, що є необхідним для розрахунку суми спеціального резерву, та автоматизованого складання щомісячної звітності про стан дебіторської заборгованості (у розрізі дебіторів, строків виникнення, груп ризиків, сформованих резервів, кодів валют та очікуваних строків погашення заборгованості) і фінансової звітності. Але не зважаючи на проведення такого контролю все одно виникає проблемна дебіторська заборгованість. Дебіторська заборгованість, що віднесена Банком до третьої та четвертої груп ризику (нестандартна заборгованість) вважається проблемною. Група ризику дебіторської заборгованості визначається залежно від двох критеріїв: - строків прострочення терміну погашення, передбаченого відповідним договором або правилами здійснення операцій/ розрахунків, що встановлені законодавством України та внутрішніми нормативними документами Банку; - строків обліку на балансі, окремо для заборгованості з придбання нематеріальних активів і основних засобів (капітальні вкладення), заборгованості з придбання цінних паперів на відкритому (вторинному) ринку та іншої заборгованості. Для кожної групи ризику встановлені коефіцієнти резервування (0,