10.4. Інтерактивні технології кооперативного навчання Групова (кооперативна) робота студентів організовується на практичних, семінарських та лабораторних заняттях. Це може відбуватися одразу після організаційного викладу викладачем навчального матеріалу, на початку нового заняття замість опитування, на спеціальному занятті, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або бути частиною повторювально-узагальнюючого заняття.10.4.1. Робота в парах Технологія роботи в парах особливо ефективна на початкових етапах навчання студентів роботі у малих групах. Її можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань тощо. За умов парної роботи всі студенти академічної групи, працюючи в КМСОНП, отримують можливість вільно говорити, висловлюватись. Робота в парах дає студентам час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед академічною групою. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію [34, 48]. Використання такого виду співпраці сприяє тому, що учні не можуть ухилятися від виконання завдання. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують великої затрати часу. Серед них можна назвати такі [43]: обговорити короткий текст, завдання, письмовий документ; взяти інтерв’ю і визначити ставлення партнера до лекції, відео чи іншої навчальної діяльності; зробити критичний аналіз чи редагування письмової роботи один одного; сформулювати підсумки навчального заняття чи серії занять з теми; розробити спільно питання до викладача або інших студентів; проаналізувати разом вправу, ситуацію чи проблему; протестувати чи оцінити один одного; дати відповіді на запитання викладача; порівняти записи, зроблені в аудиторії. В умовах КМСОНП робота в парах є основою для організації самостійної роботи під час занять в аудиторії. На відміну від роботи в малих групах, де студенти по черзі відповідають, в парах будь-якого типу в кожний момент половина студентів відповідає, а друга половина контролює. Потім вони міняються ролями. У такій системі робота студентів в аудиторії проводиться з використанням трьох видів пар: статичної, динамічної і варіаційної (рис.10.2).Статична пара передбачає спільну роботу студентів, які сидять за одним столом (рис.10.2, а). Організувати роботу такої пари можна наступним чином: Запропонуйте студентам завдання, поставте запитання для невеличкої дискусії чи аналізу гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання, фактів або ситуації, наведених у завданні, дайте їм 3-5 хвилин на продумування можливих відповідей або рішень індивідуально. Визначте, хто з них буде висловлюватись першим, і запропонуйте обговорити свої ідеї один з одним. Краще відразу визначити час на висловлення кожного в парі і спільне обговорення. Це допоможе звикнути до чіткої організації роботи в парі. По закінченні часу на обговорення кожна пара представляє результати роботи, обмінюється своїми ідеями та аргументами з усією академічною групою. За потребою це може бути початком дискусії або іншої навчальної діяльності.Рис. 10.2. Схема роботи в статичних (а), динамічних (б) та варіаційних (в) парахДинамічна пара — це мала група з 4-х студентів, які сидять за сусідніми столами. Кожний працює з кожним, тричі змінюючи партнера (рис. 10.2, б). Організувати роботу динамічної пари можна наступним чином: Поставте студентам запитання для обговорення, дискусії або аналізу гіпотетичної конкретної ситуації. Після їх розв’язання, дайте їм 3-5 хвилин часу для обдумування можливих відповідей або рішень індивідуально. Об’єднайте студентів у пари, запропонуйте обговорити свої ідеї один з одним. Визначте час на висловлення кожного в парі і спільне обговорення. Попередьте студентів, що пари обов’язково мають дійти згоди (консенсусу) щодо відповіді або рішення. Об’єднайте пари в четвірки і запропонуйте обговорити попередньо досягненні рішення щодо поставленої проблеми. Як і в парах, прийняття спільного рішення обов’язкове.Варіаційна пара — це варіант колективної роботи в малій групі з 4-х студентів. Кожний студент працює то з одним, то з іншим студентом з четвірки. При цьому здійснюється обмін матеріалами, варіанти яких будуть опрацьовані кожним членом мікро групи (рис.10.2, в). Цей варіант кооперативного навчання отримав назву „Карусель” [95] вважається найбільш ефективним для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами зі спілкування для обговорення дискусійних питань. Така технологія застосовується: для обговорення будь-якої гострої проблеми з діаметрально протилежними позиціями; для збирання інформації з будь-якої теми; для інтенсивної перевірки обсягу й глибини наявних знань; для розвитку вмінь аргументувати власну позицію. Організувати роботу за такої схеми можна наступним чином: Розставте стільці для студентів у коло, коли кожен сидить навпроти іншого. За сигналом ведучого всі його учасники пересуваються на один стілець і опиняються перед новим партнером. Мета — пройти коло, виконуючи поставлене завдання. Статична пара може формуватися і за бажаннями студентів, тому що фактор контактності та доброзичливості грає в цій парі визначальну роль. Не слід нав’язувати партнера, можна лише порадити або попрохати допомогти товаришу. Статична пара — це школа підготовки до роботи в динамічній і варіаційних парах. В цих парах студенти постійно міняються ролями викладача і учня. Вони навчають один одного, працюють в режимі „взаємонавчання” і „взаємоконтролю”. Робота в статичній групі за спеціальними навчальними і контролюючими програмами перетворює цю пару в „живий комп’ютер”. Кожен студент виступає як в ролі носія програми, так і в ролі того, хто навчається за цією програмою. Навчити студентів працювати в статичній парі — першорядне завдання викладача, який переходить до роботи за КМСОНП. Досвід показує, що успішно співпрацюють як добре підготовлені студенти, так і студенти, які підготовлені гірше. Успішно працюють і пари, в яких студенти мають різний рівень підготовки. Після спільної роботи протягом деякого часу за бажанням партнерів може здійснюватись зміна партнерів, що створює передумову до переходу на роботу в динамічній і варіаційних парах. При роботі в динамічній парі загальне завдання ділиться між членами мікрогрупи. Кожний опитує кожного, кожний відповідає кожному. Виникає ситуація колективної взаємодії всіх членів групи. Кожна четвірка працює за завданням, зазначеним в роздатковій картці. Це завдання включає 4 варіанти завдань, 4 запитання і 4 пункти плану. Можуть бути мікрогрупи і з більшою кількістю учасників колективної роботи, однак число їх повинно бути обов’язково парним. Управління таким видом роботи має організаційні труднощі. Необхідні спеціально підготовлені диференційовані за обсягом і складністю завдання і задачі. В умовах КМСОНП академічна група (потік) працює в умовах стихійного вибору партнерів. Можливі розходження в швидкості роботи партнерів. Студенти, які закінчили роботу, чекають наступного партнера, який ще продовжує працювати. Варіаційна пара є одним з видів колективного навчання. На відміну від динамічної пари, де єдине завдання розподіляється частинами, в варіаційній парі здійснюється інтеграція зусиль кожного студента на підготовку різних матеріалів єдиного завдання. При роботі в варіаційній парі кожний студент готує картку з питаннями, задачами і прикладами. Після перевірки карток викладачем, який підходить до кожного студента, розпочинається робота в мікрогрупі, яка складається з чотирьох студентів. Робота здійснюється за три такти. Перший такт — робота з поруч сидячими. Кожний студент опитує сусіда за своєю карткою. Партнери ставлять один одному запитання, порівнюють відповіді з записами на звороті картки. Задачі і приклади вирішують усно. Після взаємоконтролю і взаємонавчання партнери міняються і картками, і партнерами. Починається другий такт — робота з партнером, який сидить за сусіднім столом. Перевіряючий працює з карткою, за якою був перевірений сам. Після завершення роботи партнери міняються картками і звертаються до першого партнера. Третій такт — робота з цим партнером за новою карткою. Робота завершується тоді, коли в руки повернулася своя картка. Робота в динамічній і варіаційній парах демократична за своєю суттєвістю. Кожний партнер знаходиться в рівних умовах. Нові організаційні форми потрібно впроваджувати поступово. Якщо в окремих академгрупах не вдається досягнути успіху — тимчасово відступити, переглянути підготовку, змінити дози матеріалу, удосконалити технологію спілкування студентів в парах. Колективне навчання не слід підміняти роботою в малих групах, де перевіряючим призначається кращий студент. Лідерство породжує нерівноправність. Однією з перспективних форм роботи в малих групах може бути проведення творчих дискусій, аукціонів ідей. Кожен студент може приймати в них участь, критикувати, висловлювати свою думку. При використанні КМСОНП роль викладача не зводиться лише до підготовки завдань і організації колективної та індивідуальної роботи. Як і всі студенти, викладач змінює партнерів, консультує, надає допомогу всім, кому вона потрібна, використовує свій високий рівень компетентності.^ 10.4.2. Робота в малих групах Роботу в малих групах варто використовувати для вирішення складних проблем, що потребують колективного розуму. Якщо витрачені зусилля й час не гарантують бажаного результату, краще вибрати парну роботу або будь-яку з наведених вище технологій для швидкої взаємодії. Використовують малі групи тільки у тих випадках, коли навчальне завдання вимагає спільної, а не індивідуальної роботи. Організувати роботу студентів в малих групах можна наступним чином [31]: Переконайтеся, що студенти володіють знаннями та вміннями, необхідними для виконання завдання. Якщо робота виявиться надто складною для більшості учнів — вони не стануть докладати зусиль. Об’єднайте студентів у групи. Почніть із груп, що складаються з трьох студентів. П’ятеро — це оптимальна верхня межа для обговорення в рамках малої групи. У процесі формування малих груп остерігайтеся навішувати будь-яких „ярликів” на студентів. Запропонуйте їм пересісти по групах. Переконайтеся в тому, що студенти сидять по колу — „пліч о пліч”, один проти одного. Усі члени малої групи повинні добре бачити один одного для подальшого спілкування в процесі обговорення завдання та прийняття рішення. Повідомте (нагадайте) студентам про ролі, які вони повинні розподілити між собою і виконувати під час групової роботи: Спікер (капітан), головуючий (керівник малої групи): зачитує завдання, яке має виконати група; організовує порядок виконання; пропонує учасникам команди висловлюватися по черзі; заохочувати групу (команду) до роботи; підбиває підсумки роботи; визначає доповідача. Секретар малої групи: веде записи результатів роботи групи; записи веде коротко й розбірливо; як член групи, повинен бути готовий висловити думки групи при підбитті підсумків чи допомогти доповідачу. Посередник (рефері): стежить за часом, відведеним на роботу; заохочує групу до роботи; може вводити додаткову інформацію, якщо бачить у цьому потребу. Доповідач: чітко висловлює думки групи, щодо шляхів вирішення завдання; доповідає про результати роботи групи. Будьте уважні до питання внутрішньогрупового менеджменту (керування). Якщо один зі студентів повинен відзвітувати перед академгрупою про роботу малої групи, забезпечте справедливий вибір доповідача. Дайте кожній малій групі конкретне завдання й інструкцію (правила, рекомендації) щодо організації групової роботи. Намагайтеся зробити їх максимально чіткими. Малоймовірно, що мала група може сприйняти більш як одну чи дві, навіть дуже чіткі, інструкції за один раз. Стежте за часом. Дайте групам досить часу на виконання завдання. Вирішіть, чим зайняти малі групи, які виконують завдання раніше за інших. Подумайте і вирішіть питання щодо методів заохочення (оцінки) і їх впливу на роботу в групах. Забезпечте нагороди за групові зусилля. Будьте готові до певного дискомфорту в аудиторії, підвищеного шуму, характерного для методу спільного групового навчання. Під час роботи малих груп обійдіть їх, запропонувавши допомогу. Зупинившись біля визначеної групи, не відволікайте уваги на себе. Подумайте про свою роль у подібній ситуації. Запропонуйте малим групам подати результати роботи. Запитайте студентів, чи була проведена робота корисною і чого вони навчилися. Використайте їхні ідеї наступного разу. Прокоментуйте роботу малих груп з точки зору їх навчальних результатів та питань організації процедури групової діяльності. Зробіть для себе висновки, щодо недоліків, які мали місце в організації роботи в малих групах, аби в майбутньому їх уникнути. Приблизно таким чином має бути організована робота малих груп доти, доки вона стане звичною (ординарною) для студентів. Важливими моментами групової роботи є опрацювання змісту і подання малими групами результатів колективної діяльності. Залежно від змісту та мети навчання в умовах КМСОНП можливі такі варіанти організації роботи груп [95]. „Діалог”. Суть його полягає у спільному пошуку малими групами узгодженого рішення. Це знаходить своє відображення у кінцевому тексті, переліку ознак, схемі, матриці, спільному рішенні тощо. Діалог виключає протистояння, критику позицій тієї чи іншої групи. Всю увагу зосереджено на сильних моментах у позиції інших. Академічна група об’єднується у 5-6 малих робочих груп та групу експертів з числа сильних студентів. Малі групи отримують 5-10 хвилин для виконання навчального завдання. Група експертів готує свій варіант виконання завдання (еталон), стежить за роботою груп і контролює час. По завершенні роботи представники від кожної робочої групи на дошці (комп’ютері) або на аркушах паперу роблять підсумковий запис. Потім, по черзі, надається слово одному доповідачеві від кожної робочої групи. Експерти фіксують спільні погляди, а на завершення пропонують узагальнену відповідь на завдання. Групи обговорюють і доповнюють її. До зошитів студентів занотовується кінцевий варіант. „^ Синтез думок”. Дуже схожий за метою та початковою фазою на попередній варіант групової роботи. Але після об’єднання в робочі групи і виконання завдання студенти не роблять записів на дошці (комп’ютері), а передають свій варіант іншим групам, які доповнюють його своїми думками, підкреслюють те, з чим не погоджуються. Опрацьовані таким чином матеріали передають експертам, які знову ж таки зіставляють написане з власним рішенням (еталоном), роблять загальний звіт, котрий обговорює академічна група. „^ Спільний проект”. Має таку саму мету та об’єднання в групи, що й „Діалог”. Але завдання, які отримують групи, різного змісту та висвітлюють проблему з різних боків. По завершенню роботи кожна мала група звітує і записує на аудиторній дошці певні положення. В результаті з відповідей доповідачем груп складається спільний проект, який рецензується групою експертів. „^ Пошук інформації”. Різновидом, прикладом роботи в малих групах є командний пошук інформації, що доповнює раніше прочитану лекцію, або матеріал практичного заняття (семінару) або домашнього завдання, а потім відповіді на запитання. Використовується для того, щоб оживити дуже потрібний, але „сухий”, іноді нецікавий навчальний матеріал. Для малих груп розробляються запитання, відповіді на які можна знайти в різних джерелах інформації. До них можуть належати: друкований роздатковий матеріал; нормативні документи; державні та галузеві стандарти; підручники та навчальні посібники; довідкові видання; матеріали мережі Інтернет; прилади та обладнання тощо. Студенти об’єднуються в малі групи. Кожна з них отримує запитання по темі навчального заняття. Визначається час на пошук та аналіз інформації. Наприкінці заняття заслуховуються повідомлення від кожної групи, які потім повторюються і, можливо, розширюються всією академічною групою. „^ Коло ідей”. Метою є вирішення гострих суперечливих питань, створення списку ідей та залучення всіх студентів до обговорення поставленого питання. Технологія застосовується, коли всі малі групи мають виконувати одне і те саме завдання, яке складається з декількох питань (позицій, проблем), які групи представляють по черзі. Коли малі групи завершують виконувати завдання і готові подати інформацію, кожна з них по черзі озвучує лише один аспект проблеми, що обговорювалась. Продовжуючи по колу, викладач запитує всі малі групи по черзі, поки не вичерпаються ідеї. Це дасть можливість кожній групі розповісти про результати своєї роботи, уникаючи ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію. Як варіант можуть подаватись по колу результати не тільки групової, а й індивідуальної роботи. Цей метод є ефективним для вирішення проблемних питань. Для створення списку думок, точок зору можна попросити кожного учня по черзі запропонувати одну ідею усно або написати свою думку чи ідею на картці без імені. Викладач збирає всі картки і складає список зазначених у них ідей на дошці або починає дискусію, користуючись інформацією з карток. „Акваріум”. Це форма діяльності студентів у малих групах, ефективна для розвитку навичок спілкування, вдосконалення вміння дискутувати та аргументувати свою думку. Може бути запропонований тільки за умови, що студенти вже мають добрі навички групової роботи. Для цього викладач об’єднує студентів у малі групи по 4-6 осіб і пропонує їм ознайомитися із завданням. Одна з груп сідає в центрі аудиторії (або на початку середнього ряду, де стоять аудиторні столи). Це необхідно для того, щоб відокремити працюючу групу від слухачів певною відстанню. Ця мала група отримує завдання для проведення дискусії, сформульоване приблизно так: прочитайте завдання вголос; обговоріть його в малій групі; за 3-5 хвилин дійдіть спільного рішення. Поки діюча мала група займає місце в центрі аудиторії, викладач знайомить решту академічної групи з завданнями і нагадує правила дискусії у групах. Пропонується вголос протягом 3-5 хвилин обговорити можливі варіанти розв’язання проблемної ситуації. Студенти, що знаходяться у зовнішньому колі, слухають, не втручаючись у хід обговорення проблеми групою, розташованою в центрі аудиторії. По закінченні відведеного для дискусії часу група повертається на свої місця, а викладач ставить до аудиторії такі запитання: чи погоджуєтесь ви з думкою групи? чи була ця думка достатньо аргументованою? який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливими? На таку бесіду відводиться 5-10 хвилин. Після цього місце в „Акваріумі” займає інша мала група й обговорює наступну ситуацію. Наприкінці викладач повинен обговорити зі студентами хід групової роботи, прокоментувати ступінь володіння навичками дискусії у малих групах і звернути увагу на необхідність та напрями подальшого вдосконалення таких навичок. У межах „Акваріуму” можна підбити підсумки заняття або за браком часу обмежитись обговоренням роботи кожної малої групи.^ 10.5. Технології колективно-групового навчання До цієї групи відносять інтерактивні технології, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всієї академічної групи. Залежно від змісту та мети навчання в КМСОНП можливі такі варіанти колективно-групового навчання [43]. „Коло”. Це загальновідома технологія, яка застосовується, як правило, в комбінації з іншими. Її метою є прояснення певних положень, привертання уваги студентів до складання або проблемних питань у навчальному матеріалі, мотивація пізнавальної діяльності, актуалізація опорних знань. Викладач має заохочувати всіх студентів до рівної участі та дискусії. Для цього бажано розташувати стільці або аудиторні столи по колу. Вся академічна група обговорює ситуацію, проблему чи подію, що стосується якоїсь певної теми. Обговорення будується навколо запланованої або імпровізованої теми, яку слід визначити зрозуміло для всіх присутніх до початку обговорення. Студенти висловлюються за бажанням. Обговорення триває доти, доки є бажаючі висловитися. Викладач бере слово, якщо вважає за потрібне, наприкінці обговорення, висловлюючи свою думку щодо почутого. „Мікрофон”. Різновид колективно-групової технології, яка надає можливість кожному студенту сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію. Організація роботи академічної групи: поставити чітко сформульоване запитання чи проблему; запропонуйте групі якийсь предмет, який виконуватиме роль уявного мікрофона, який студенти передаватимуть один одному, по черзі беручи слово; надавайте слово тільки тому, хто отримує уявний мікрофон; запропонуйте студентам говорити лаконічно й швидко, не більше ніж 1-2 хвилини; не коментуйте і не оцінюйте подані відповіді; підведіть підсумок обговорення. „Незакінчені речення”. Така технологія майже поєднується з „Мікрофоном” і дає можливість грунтовніше працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх х іншими. Робота за такою методикою дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо. Визначивши тему, з якої студенти будуть висловлюватись в колі ідей або використовуючи мікрофон, викладач формулює незакінчене речення і пропонує студентам, висловлюючись, закінчувати його. Кожний наступний учасник обговорення повинен починати свій виступ із запропонованої формули. Учні працюють з відкритими реченнями, наприклад: „Ця інформація дозволяє нам зробити висновок, що...”; „Це рішення було прийнято тому, що...”; „На сьогоднішньому занятті для мене найбільш важливим відкриттям було...” тощо. „Мозковий штурм”. Це відома інтерактивна технологія колективного обговорення, що широко використовується для прийняття рішень щодо розв’язання конкретної проблеми чи ситуації. Мозковий штурм (атака) спонукає студентів проявляти уяву та творчість, дає можливість їм вільно висловлювати свої думки, проявляти творчу фантазію. Мета „мозкового шторму” чи „мозкової атаки” полягає в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо озвученої проблеми від усіх студентів протягом обмеженого періоду часу, визначеного викладачем. Організувати роботу за цією технологією можна наступним чином. Після презентації проблеми чи ситуації та їх чіткого формулювання (краще записати на аудиторній дошці чи дисплеї) запропонуйте всім студентам висловити ідеї, коментарі, навести цитати, фрази чи ключові слова, пов’язані з цією проблемою. При цьому потрібно зауважити, що ідеї або пропозиції можуть бути будь-які, навіть фантастичні. Запишіть усі ідеї та пропозиції на дошці (великому аркуші, дисплеї) в порядку їх надходження від студентів без зауважень, коментарів чи запитань. Зверніть увагу на такі головні моменти: Під час висування ідей чи пропозицій не пропускайте жодного, навіть, на перший погляд абсолютно безглуздого. Якщо ви будете судити їх під час висловлювання, студенти зосередять більше уваги на відстоюванні своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові і більш досконалі. Необхідно заохочувати всіх до висування якомога більшої кількості ідей. Варто підтримувати й фіксувати навіть фантастичні ідеї. Якщо під час мозкового штурму не вдається одержати багато ідей, що може пояснюватися тим, що студенти піддають свої ідеї цензурі — добре подумають, перед тим, як висловлять. Спонукайте всіх студентів розвивати або змінювати ідеї інших. Об’єднання або зміна висунутих раніше ідей часто веде до висування нових, що перевершують первинні. В аудиторії можна повісити такий плакат: „Кажіть усе, що спаде на думку. „Не обговорюйте і не критикуйте висловлювання інших”. „Розширення запропонованої ідеї заохочується”. Кількість ідей заохочується. В остаточному підсумку кількість породжує якість. В умовах висування великої кількості ідей учасники штурму мають можливість творчо пофантазувати. На закінчення обговоріть і оцініть запропоновані студентами ідеї. „^ Броунівський рух”. Це інтерактивна технологія, яка використовується при вивченні блоку інформації або при узагальненні та повторенні вивченого. Вона дає можливість студентам узяти участь у передачі своїх знань одногрупникам. Використання цієї технології дає загальну картину понять і фактів, які необхідно засвоїти на занятті, викликає певні запитання та підвищує інтерес до навчання. Організувати роботу академгрупи можна таким чином: Попередньо підготуйте картки з інформацією, що стосується теми заняття, по одній на кожного студента. Роздайте по одній картці кожному студенту. Протягом кількох хвилин студенти читають інформацію на картці. Перевірте, чи розуміють вони прочитане. Дозвольте студентам ходити по аудиторії і знайомити зі своєю інформацією інших одногрупників. Студент може одночасно говорити тільки з однією особою. Завдання полягає в тому, щоб поділитися своєю інформацією і самому отримати інформацію від іншого студента. Протягом відведеного часу треба забезпечити спілкування кожного студента з максимальною кількістю інших для отримання якомога повної інформації. Після того, як студенти завершать цю вправу, запропонуйте їм розповісти, відтворити отриману інформацію. Проаналізуйте та узагальніть отримані ними знання. „^ Вирішення проблем”. Метою застосування такої технології є навчити студентів самостійно вирішувати ситуаційні проблеми та приймати колективні (командні) рішення. Організувати роботу академічної групи під час практичних або семінарських занять можна наступним чином [95]. Приготуйте для студентів кожної академічної групи, що складають лекційний потік, проблемне завдання або виробничу (комерційну) ситуацію. Ознайомте студентів академгрупи із навчальною ситуацією (проблемою) та визначте суть проблеми. Запитайте студентів, чи розуміють вони суть проблеми. Запропонуйте їм описати її. Об’єднайте студентів у підгрупи, у яких вони могли б обговорити проблему перш, ніж перейти до пошуків шляхів її вирішення. Запитайте студентів: чи справді вони хочуть розв’язувати запропоновану проблему? Чи вважають вони проблему важливою? Скориставшись технологією „мозкового штурму”, дайте їм можливість визначити якнайбільше шляхів вирішення проблеми або можливих варіантів. На цьому етапі жодне рішення, варіант або пропозицію не потрібно відкидати і коментувати. Необхідно згенерувати якомога більшу кількість ідей. Разом зі студентами проаналізуйте, поясніть та спробуйте об’єднати різноманітні ідеї. Обговоріть можливі позитивні та негативні наслідки кожної ідеї. Виберіть найкращий варіант і дійдіть згоди щодо його використання для вирішення проблеми. Це можна зробити шляхом рейтингового голосування, за яким перемагає рішення, що набрало найбільшу кількість голосів. Виберіть другий і третій варіант як резервні на випадок, якщо перше рішення виявиться неефективним. Досягніть згоди студентів щодо випробування додаткових варіантів.Етапи вирішення навчальної проблеми: з’ясуйте її суть; з’ясуйте важливість проблеми; обміркуйте всі можливі варіанти вирішення; проаналізуйте можливі наслідки кожного варіанта; виберіть можливий варіант вирішення, який здається вам оптимальним; якщо перший варіант рішення виявився неефективним, спробуйте інший і розпочніть все спочатку. „^ Дерево рішень”. Це варіант технології вирішення проблем, який допомагає студентам проаналізувати та краще зрозуміти механізми прийняття складних рішень. Організувати роботу академічної групи під час проведення семінарських чи практичних занять можна так [95]: Виберіть ситуацію, проблему чи дилему, що немає однозначного рішення. Вона може бути викладена у вигляді історії, судової справи, комерційної чи виробничої ситуації, епізоду літературного твору чи парламентських дискусій. Запропонуйте студентам необхідну для розв’язання проблеми інформацію для самостійної домашньої роботи. Підготуйте на дошці (дисплеї) чи роздайте кожному студенту ДРМ (друковані роздаткові матеріали) зі зразком „дерева рішень”. Сформулюйте проблему для вирішення, визначте суть проблеми і запишіть на дошці (ПЕОМ), заповнюючи схему. Наведіть необхідну додаткову інформацію щодо проблеми (чи дайте час для її пошуку, перегляду, якщо це було домашнім завданням). Запитайте у студентів, чи вони дійсно хочуть розв’язувати запропоновану проблему? Якщо проблема важлива і актуальна, процес можна продовжувати. Шляхи й варіанти вирішення проблеми можна визначити проведенням „мозкового штурму”. На цьому етапі жоден з варіантів не може бути неправильним. Важливо набрати якомога більше ідей. Обговоріть кожен із варіантів рішення. Що позитивного і негативного він містить? Таким чином можна відхилити частину ідей і залишити 3-4 найбільш прийнятних. Розподіліть студентів на малі групи і запропонуйте кожній заповнити схему. Група повинна шляхом обговорення прийти до одного варіанта рішення. Кожна мала група пропонує своє рішення. Проведіть обговорення. Можна провести рейтингове голосування всієї академічної групи для вибору одного взаємоприйнятного варіанту.10.6. Технології ситуативного моделювання Технологія ситуативного моделювання — це побудова навчального процесу за допомогою включення студентів у гру. Використання гри завжди стикається з протиріччям: навчання є завжди процесом цілеспрямованим, а гра за своєю природою має невизначений результат (інтригу). Тому завдання викладача при застосуванні гри у навчанні полягає у підпорядкуванні гри визначеній дидактичній меті. Останнім часом в організації самої гри відбувається зміщення акцентів з драматизації (форм, зовнішніх ознак гри) на її внутрішню сутність (моделювання події, явища, виконання певних ролей). У західній дидакції вищої школи поступово відходять від терміна „гра”, який асоціюється з переважно комп’ютерними розвагами, і вживають поняття „симуляція, імітація” тощо . Ігрова модель навчання покликана реалізувати, окрім основної дидактичної мети, ще й комплекс цілей, таких як: забезпечення контролю виведення емоцій; надання студенту можливості самовизначення; надихання і допомога розвитку творчої уяви; надання можливості зростання навичок співробітництва; надання можливості висловлювати свої думки. Учасники навчального процесу, за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, ніж у традиційному навчанні. Студентам надається максимальна свобода інтелектуальної діяльності, яка обмежується лише правилами гри. Студенти самі обирають власну роль у грі, висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розв’язання, беручи на себе відповідальність за обране рішення. Викладач в ігровій моделі виступає як:інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення);суддя-рефері (коректування і поради з розподілу ролей);тренер (підказки студентам для прискорення проведення гри);головуючий (організатор обговорення). Як правило, ігрова модель реалізується за чотири етапи: Орієнтація (введення студентів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу). Підготовка до проведення гри (викладення сценарію гри, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів розв’язання проблеми). Основна частина — проведення гри. Обговорення гри та її підсумків. Арсенал інтерактивних ігор досить великий, але найбільш поширеним з них є моделюючі. Кожна така гра відбувається за певною схемою. Студенти „вводяться” в ситуацію, на основі якої вони отримують ігрові завдання. Для його виконання студенти поділяються на підгрупи й обирають відповідні ролі. Починаючи висувати припущення щодо розв’язання програми (1-й крок), вони стикаються з тим, що їм не вистачає інформації. У цьому випадку її отримують від викладача або викладач сам корегує діяльність студентів новим блоком інформації. З отриманням нової інформації та її аналізу під кутом зору ігрового завдання починається наступний етап гри (2-й крок) і далі гра розгортається за невизначеним сценарієм, що реалізує кілька етапів взаємодії між студентами, які грають певні ролі (3-й крок). Після завершення сценарію потрібне серйозне обговорення, рефлексія того, що відбулося, усвідомлення студентами отриманого досвіду на теоретичному рівні (4-й крок). В умовах КМСОНП, як засвідчує досвід провідних ВНЗ Європи і США, можна з успіхом використовувати низку технологій ситуативного моделювання. Розглянемо головні з них [43]. „Імітаційні ігри або симуляції”. Імітаціями (імітаційними іграми) називають процедури з виконанням певних відомих дій, які відтворюють, імітують будь-які явища навколишньої дійсності. Учасники імітації реагують на конкретну ситуацію в рамках заданої програми, чітко виконуючи інструкцію. Як правило, викладач надає під час імітації чіткі коопераційні інструкції. Студенти можуть виконувати дії індивідуально або в групах. На закінчення певного виду діяльності всі студенти отримують подібний результат, але він може відрізнятись залежно від індивідуальних особливостей студента, складу підгрупи, використаних інформаційних ресурсів тощо. Дуже важливою процедурою імітації є обговорення отриманих результатів діяльності та усвідомлення студентами причинно-наслідкових зв’язків, які можна простежити, аналізуючи результати імітації у різних її учасників. Імітаційні ігри розвивають уяву та навички критичного мислення, сприяють застосуванню на практиці вміння вирішувати проблеми. Організувати роботу академічної групи під час семінарських або практичних занять можна наступним чином [35]: Виберіть проблему, ситуацію, явище або тему для імітації. Сплануйте все, що необхідно для імітації, продумайте участь у ній всієї академічної групи. Надайте студентам достатньо інформації, щоб вони могли впевнено виконувати всі передбачені процедури і, одночасно, навчитися. Перед імітацією зробіть короткий вступ. Заздалегідь продумайте запитання для підбиття остаточних підсумків. Складніші імітаційні ігри називаються симуляціями, або ситуаційним моделюванням, хоча чіткого розмежування в навчально-методичній літературі немає. Розглянемо їх окремо, пам’ятаючи, що інколи під назвами технології імітації та симуляції розуміють одне і те саме.Симуляції — це створені викладачем ситуації, під час яких студенти копіюють у спрощеному вигляді процедури, пов’язані з діяльністю суспільних інститутів, які існують у справжньому економічному, політичному та культурному житті. Це своєрідні рольові ігри з використанням чітко визначених і відомих ролей та кроків, які повинні здійснити виконавці: судові, парламентські, громадські слухання, збори, асамблеї, засідання комісій, політичні дебати тощо. Готуючи студентів до симуляції, викладач має розподілити ролі, та з’ясувати з кожним виконавцем послідовність його дій. Регламент всієї симуляції будується за ч