1. Функції малого підприємництва. Особливості його розвиткуМале підприємництво є універсальним інструментом участі мільйонів громадян як в економічному житті власних країн, так і в системі міжнародного поділу праці. Це своєрідний засіб існування і стимул до самовдосконалення. Малий бізнес виконує важливі соціальні функції, а саме: створення додаткових робочих місць, зменшення рівня безробіття, вирішення проблем бідності; формування середнього класу - прошарку населення, який реально готовий нести на своїх плечах відповідальність за сталий розвиток економіки, забезпечувати незворотність реформ; підтримання конкурентного середовища і обмеження монополізму великих підприємств, швидке насичення ринку товарами і послугами; розвиток місцевого господарства і ринків з орієнтацією на національні інтереси; загальне оздоровлення економіки і суспільства в цілому через виховання у підприємців господарської і ділової культури. На думку експертів Європейської економічної комісії, малі і середні підприємства вважаються однією з головних рушійних сил економічного розвитку і є одним із дієвих засобів структурної перебудови, усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції тощо. Мале підприємництво є, по суті, найдемократичнішим суспільним інститутом, який практично нічого не коштує бюджету, забезпечуючи при цьому значну частку валового внутрішнього продукту і більшість робочих місць. Сучасний світ довів, що малий бізнес, незважаючи на величезний ризик, є невід'ємною складовою будь-якої ринкової економіки. На відміну від багатьох країн світу, в Україні мале підприємництво сьогодні ще не відіграє суттєвої ролі в економіці, оскільки воно тільки-но починає формуватися як реальна економічна сила в державі і шукає кращих перспектив. Які ж причини того, що цей важливий сектор економіки досі не став в Україні однією з головних рушійних сил економічного розвитку? Згідно з Національною програмою сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, основними негативними чинниками, які стоять на заваді розвитку і становлення малого підприємництва в Україні, є: відсутність чітко сформульованої через систему правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва; значні адміністративні бар'єри ‘реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо); брак реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки; надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності; невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу; надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб'єктів господарювання [1]. Вагомою причиною ситуації, що склалася з малим підприємництвом в Україні, є нагромадження проблем у законодавчій площині. Крім того, наше суспільство й дотепер вагається і не в змозі чітко та однозначно визначити: чи взагалі потрібен Україні малий бізнес і чи можлива трансформація економіки України без розвитку цього важливого сектора? Наведені чинники повністю відповідають результатам опитувань представників малого підприємництва, проведених протягом останніх років фахівцями різноманітних громадських організацій і фондів. Приміром, за підсумками опитування, здійсненого Міжнародною фінансовою корпорацією, 83% підприємців-респондентів упевнені, що однією з основних перешкод, що перешкоджають діяльносіт малого бізнесу, є високі ставки податків. 68% опитаних вважають, що розвиток малого підприємництва в Україні стримує завелика кількість податків. Далі опитувані називають: низький попит на продукцію ‘46%), часті зміни у формах звітності ‘39%), багато видів діяльності, що підлягають ліцензуванню ‘38%), велика кількість перевірок державними органами ‘38%), складність отримання кредиту ‘36%), тиск з боку кримінальних елементів ‘25%), недостатність ділової інформації ‘12%), брак управлінських знань ‘8%) [2]. Разом із тим, перелік основних перешкод, що стоять на заваді розвитку українського підприємництва, не вичерпується лише сферою регуляторної політики. Існує цілий ряд обмежень, які різною мірою також стримують розвиток малого бізнесу. Це: невпорядкованість відносин власності; вузькість ринків збуту; нерозвиненість ринкової інфраструктури та збутової інфраструктури підприємств; нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція; платіжна криза; нестача власних обігових коштів та низька доступність кредитних ресурсів; дефіцит інвестиційних ресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційної діяльності; недостатність професійної кваліфікації керівництва підприємств, фахівців із фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту; відсутність економічного механізму сполучення інтересів держави і підприємців, слабка взаємодія державних і підприємницьких структур; дефіцит вірогідної ділової інформації тощо [3]. Вищевказані перешкоди і обмеження досить негативно впливають на діяльність малих підприємств, стримують їх розвиток і нерідко штовхають на пошук шляхів отримання високих прибутків у "тіньовій" сфері. Отже, очевидно, що потрібен комплексний підхід для вирішення проблем стосовно підтримки і розвитку малого підприємництва в Україні. Він передбачає впровадження цілої низки заходів, як-от: удосконалення регуляторної політики; зменшення податкового тиску, зокрема у системі спрощеного оподаткування; поліпшення обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва; посилення фінансової та майнової підтримки малого підприємництва, в тому числі законодавче врегулювання діяльності спеціалізованих установ з мікрокредитування; побудова інфраструктури підтримки малого підприємництва; "детінізація" малого підприємництва; підтримка і розвиток форм самоорганізації підприємництва ‘спілки, асоціації, союзи). Питання всебічного розвитку громадських підприємницьких об'єднань є надзвичайно важливим. Такі об'єднання можуть надавати ‘і вже надають на практиці) широкий спектр ділових послуг своїм членам, забезпечувати узгоджені дії, спрощувати економічні стосунки між членами, здійснювати захист їхніх інтересів перед третіми особами та державою, зокрема, відчутно впливати на регуляторну політику держави. Реалізація перелічених заходів з підтримки і розвитку малого підприємництва в Україні повинна здійснюватися тільки комплексно. Спроби реалізувати їх частково не дадуть бажаних результатів і приречені на невдачу. Як уже зазначалося, в реалізації вищеназваних заходів надзвичайно важливим є питання підтримки і розвитку форм самоорганізації підприємництва. За даними різних джерел, сьогодні в Україні на національному та регіональному рівнях налічується близько 800 громадських об'єднань підприємців. Подібні об’єднання створюються насамперед заради забезпечення додаткової стійкості та захисту соціальних, політичних і корпоративних інтересів усіх суб’єктів економічної діяльності. Об'єднані для спільного вирішення наболілих проблем, підприємці поступово перетворюються в потужну продуктивну силу суспільства. Спілки та асоціації підприємців - це, перш за все, реальна можливість взаємовигідної корпоративної співпраці однодумців та колег на суто прагматичних засадах. Крім того, це - спільне вирішення багатьох проблем, з якими підприємець постійно знаходиться один на один, та унікальна можливість власними руками формувати сприятливі умови для підприємницької діяльності. Якщо зусилля підприємців будуть об'єднані, то значно зросте ймовірність того, що до них прислухатимуться і уряд, і парламент, і місцева влада. Можливості спілок та асоціацій у відстоюванні інтересів підприємців і підтримці їх діяльності більші, ніж можливості кожного окремого підприємця. Виходячи з цього, варто зазначити, що самоорганізація підприємців є важливим чинником покращання підприємницького клімату в Україні. До того ж у даному разі немає потреби витрачати значні державні кошти і збільшувати штат державних службовців. Достатньо зосередити зусилля на конкретних питаннях підтримки і розвитку підприємництва, створенні оптимальної законодавчої бази та розвинутої інфраструктури малих підприємств, формуванні ефективних механізмів взаємодії і відносин соціального партнерства між владою та підприємництвом. Одним із найбільш впливових громадських об'єднань в Україні є Спілка підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств. Основною метою діяльності Спілки є захист законних соціальних, економічних та інших спільних інтересів своїх членів і сприяння послідовному становленню, розвитку та співробітництву малих, середніх і приватизованих підприємств, розширенню сфери їх діяльності з поступовим перетворенням у розгалужену систему, органічно пов’язану з великими підприємствами, для більш повного забезпеченя суспільних потреб у послугах, товарах народного споживання та іншій продукції, усунення монополізму в їх виробництві. Зазначимо, що процес утворення громадських об’єднань підприємців в Україні за останні 10 років проходив досить активно. Але труднощі об’єктивного та суб’єктивного характеру, перший негативний досвід діяльності окремих громадських об’єднань підприємців призвели до того, що багато підприємців розчарувалася в самій ідеї самоорганізації і досить скептично та обережно почали ставитися до створення нових підприємницьких структур. Водночас, чимало малих і середніх власників дедалі більше усвідомлювали, що самотужки вони не в змозі вирішувати численні проблеми, що виникають на шляху розвитку бізнесу. Тільки об’єднавшись у сильну і впливову організацію (спілку, асоціацію), можна ефективно і цілеспрямовано захищати свої права та інтереси. В останні роки почали створюватися галузеві об’єднання підприємців, помітним став рух молодих підприємців та ділових жінок. Важливим кроком на шляху розвитку самоорганізації підприємництва є формування механізму активної участі підприємців у реалізації регуляторної політики в Україні. Це стало можливим завдяки утворенню Ради об’єднань підприємців України при Урядовому комітеті економічного розвитку, що надало можливість залучати об'єднання підприємців до опрацювання проектів законодавчих актів з питань підприємницької діяльності, забезпечення відкритого прийняття рішень в економічній сфері і організації зворотного зв’язку між суб’єктами підприємництва та органами виконавчої влади на засадах широкого залучення громадськості до обговорення й аналізу ефективності рішень органів виконавчої влади. Для успішного розв’язання проблем, пов’язаних із захистом прав та інтересів своїх членів, лобіювання важливих питань діяльності бізнесу підприємницькі об’єднання формують коаліції, тобто тимчасові об’єднання. Кожний учасник коаліції має власні канали взаємодії з владою, групи підтримки серед громадськості і, зрештою, своє авторитетне ім’я. Об’єдння зусиль і можливостей учасників коаліції швидко дає бажаний результат. Діяльність громадських об’єднань підприємців - це конкретна підтримка і розвиток підприємництва як у цілому в Україні, так і в кожному конкретному регіоні. Дієвість такої підтримки вимірюється не тільки кількістю суб’єктів підприємництва, зареєстрованих у тому чи іншому регіоні, а й тим, настільки вільно і прозоро вони можуть займатися бізнес-діяльністю. Література 1. Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні: Закон України від 21.12.2000 р. №2157-ІІІ // г-та "Урядовий кур'єр", 2001, №14, с. 12. 2. Якуб М., Сенчук Б. Стан малого бізнесу в Україні // г-та "Бізнес-консультант", 2000, №9, с. 3. 3. Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні: Зб. наук. статей / За ред. Я. Жаліла. К.: Альтерпрес, 2002. С. 35-36 ‘Сер. "Безпека економічних формацій", Вип. 19). 4. Мале підприємництво України: процес розвитку / Бей О., Береславський С., Биковець В., Білоус Г., Богатирьов І. - К.: Інститут конкурентного суспільства, 2001. - 253 с. 5. Ляпіна К. М., Ляпін Д. В., Бериславський С. М. Національна програма розвитку малого підприємництва: очікування, проблеми перспективи. К.: Інститут конкурентного суспільства, 2001. - 158 с. 6. Мудрак Л. Третій сектор і мале підприємництво // г-та "100 тисяч", 2002, №31-32, С. 8. 7. Воротіна Л. І. Державна підтримка малого бізнесу в системі трансформаційної економіки України // ж-л "Економічні реформи сьогодні", 2000, №28, С. 31-34. 8. Кожевіна Н. Д., Ляпіна К. М., Ляпін Д. В. Малий бізнес в Україні - заохочення чи диктат? // ж-л "Економічні реформи сьогодні", 1998, №19, С. 29-37. ^ 2. Сутність селянського господарстваУкраїна – велика аграрна держава. Її сільське господарство – одна з основних галузей матеріального виробництва, що відіграє важливу роль у житті суспільства. Тому відродження українського села і селянства є одним з найважливіших завдань нашої молодої незалежної держави. Важливим елементом цього відродження є створення селянських (фермерських) господарств, які є важливою частиною ринкового шляху розвитку українського сільського господарства. Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Це форма організації сільськогосподарського виробництва громадян. Разом із колективними і державними сільськогосподарськими підприємствами воно, в умовах ринкових відносин має забезпечувати споживачів продовольством, продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною. Селянське (фермерське) господарство це, як правило, сімейно-трудове об’єднання мешканців села, життя і побут яких пов’язаний з рільництвом, особистою працею, спрямованою на виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже й на забезпечення існування цього господарства та добробуту його членів. Членами сільського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16 річного віку, та інші родичі, які об’єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором ( контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При створені одним із членів сім’ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім’ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. Голова селянського (фермерського) господарства може доручати виконувати свої обов’язки і використовувати право голови одному з членів господарства. Голова і члени селянського (фермерського) не можуть постійно працювати в інших підприємствах, установах та організаціях. Селянське (фермерське) господарство має своє найменування, печатку і штамп. Селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами. Рівноправність селянського (фермерського) господарства з іншими аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокрема в тому, що воно має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об’єднань, кооперативів, спільних підприємств із виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом. Виробничо-економічні відносини селянського (фермерського) господарства з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами та організаціями господарськими товариствами, окремими громадянами будуються на основі договорів. Розрахункові операції проводяться як на безготівковій основі, так і готівкою. Право на створення селянсько (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18 річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством та пройшов конкурсний відбір. Громадяни, які ведуть селянське (фермерське) господарство мають право зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будови і споруди на відведеній їм у власність, у користування земельній ділянці за погодженням з сільською, селищною, міською Радою народних депутатів. Зведення на орендній земельній ділянці, приміщень виробничого і не виробничого призначення, у тому числі житла, орендарі також погоджують з орендодавцем. Громадянин, який веде селянське (фермерське) господарство на земельній ділянці, наданій йому в постійне користування, може у разі втрати працездатності, або досягнення пенсійного віку, за рішенням Ради народних депутатів яка надала цю земельну ділянку, надати її в тимчасове користування одному із членів сім’ї, який веде спільно з ним селянське (фермерське) господарство. В разі відсутності таких осіб громадянин може передати у тимчасове користування земельну ділянку іншим членам сім’ї, які не ведуть спільно з ним селянське (фермерське) господарство, але мають необхідну кваліфікацію, досвід роботи в сільському господарстві і бажають вести селянське (фермерське) господарство, а також іншим особам, які беруть участь у веденні цього селянського (фермерського) господарства. У разі тимчасової втрати працездатності або наявності інших поважних причин, громадянин може надати земельну ділянку в тимчасове користування на підставі договору, особам зазначеним вище, а у разі призову на строкову військову службу, вступу до навчального закладу – на термін до п’яти років. При успадкуванні земельної ділянки неповнолітнім допускається надання її в оренду під контролем місцевої Ради народних депутатів на період до досягнення спадкоємцем повноліття. У разі продажу майна селянського (фермерського) господарства і передачі земельної ділянки, що перебуває у користуванні, в тому числі на умовах оренди, іншому громадянину, підприємству або організації за рішенням Ради народних депутатів селянське (фермерське) господарство має право на одержання від них повної компенсації всіх затрат на вирощення і збирання врожаю, а також затрат на поліпшення якості землі за час користування земельною ділянкою відповідно до підвищення кадастрової оцінки. Селянське (фермерське) господарство має право використовувати для потреб господарства загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій,торф тощо), лісові угіддя, водні об’єкти та прісні підземні води, які є на земельній ділянці, а також інші корисні властивості землі відповідно до законодавства України. Селянське (фермерське) господарство зобов’язане: ^ 1).забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та відповідно до умов її надання; 2).ефективно використовувати землю відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності; 3).здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель, а саме: а).раціональну організацію території; б).збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі; в).захист земель від водної і вітрової ерозії, зсуву, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висихання, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами і від інших процесів руйнації; г).захист від заростання сільськогосподарських угідь кущами і рідким лісом, інших процесів погіршення культурно-технічного стану земель; д).рекультивацію нарушених земель, міроприємства по підвищенню їх родючості і покращення інших корисних властивостей землі; е).зняття, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов’язаних з нарушенням землі; є).тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтів; 5). Не порушувати права власників інших земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів;^ 6).зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; 7).дотримувати режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються; 8).дотримувати правил добросусідства: дозволяти власникам і користувачам земельних ділянок прохід, проїзд до загального користування, а також для спорудження або ремонту межових знаків і споруд; не чинити перешкод у проведенні робіт для державних потреб, а також для спорудження необхідних комунікацій до суміжних ділянок; вживати заходів до недопущення можливості стану дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів і мінеральних добрив на суміжну земельну ділянку. Як і кожний підприємець, селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю самостійно. Головне в ній виробництво та реалізація товарної сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутків і розширення виробництва. Селянське (фермерське) господарство діє в умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів. Селянське (фермерське) господарство самостійно визначає напрямок своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку в установленому порядку та реалізацію, за власним розсудом підбирає партнерів з економічних зв’язків у всіх сферах діяльності, в тому числі іноземних, воно може разом із сільськогосподарським виробництвом займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороненим законодавством України. При цьому воно мусить додержуватись вимог Земельного Кодексу України, згідно з яким власники земельних ділянок і землекористувачі зобов’язані забезпечувати ефективне використання землі відповідно до її цільового призначення і проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні техногенні виробництва, не допускати погіршення екологічної ситуації, здійснювати комплекс заходів щодо охорони земельних ділянок. Селянське (фермерське) господарство має право вступити в договірні відносини з будь-якими підприємтсвами, установами і організаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати партнерів, в тому числі іноземних, для укладення договорів. Скарги, що виникають під час договорів, вирішуються судом, або арбітражним судом. Селянське (фермерське) господарство закуповує необхідні йому матеріально-технічні ресурси, виробництво і споживання яких контролюється і розподіляється державою і які виділені цільовим призначенням для селянських (фермерських) господарств за рахунок ресурсів, передбачених для сільського господарства, в системі державних постачальницьких організацій, на умовах установлених для сільськогосподарських підприємств, а також у будь-яких підприємств і організацій на біржах, у населення тощо. Селянські (фермерські) господарства можуть брати технічні засоби в довготермінову оренду і на прокат. Ремонт і технічне обслуговування належних селянському (фермерському) господарству тракторів, іншої сільськогосподарської техніки та устаткування, вантажних автомобілей, агрономічне, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюється агросервісними та іншими для колективних і державних сільськогосподарських підприємств, а також колективними і державними сільськогосподарськими підприємствами, іншими організаціями та громадянами за цінами згідно з домовленістю. Селянське (фермерське) господарство має право самостійно розпоряджатися виробленою ним продукцією, може на добровільних засадах укладати з підприємствами, установами і організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, договори на продаж своєї продукції, а також реалізувати її на власний розсуд будь-яким іншим споживачам і на ринку. Продукція що продається державними підприємствами і організаціями відповідно до укладених договорів, оплачується за фінансовими, регульованими (стартовими), договірними (вільними) цінами і на умовах, передбачених для колективних і державних сільськогосподарських підприємств. Ціни на решту продукції селянське (фермерське) господарство встановлює самостійно. Селянське (фермерське) господарство зобов’язане дотримувати діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних на інших вимог. Поставки вироблюваної селянським (фермерським) господарством продукції на експорт, а також розрахунки з іноземними партнерами здійснюється відповідно до законодавства України. У разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має право залучити до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою). Трудові відносини в селянському (фермерському) господарстві визначаються і регулюються членами господарства, а осіб залучених до роботи за трудовим договором (контрактом, угодою), – законодавством України про працю. Трудові спори в селянському (фермерському) господарстві вирішуються судом. З особами, залученими до роботи в селянському (фермерському) господарстві, укладається трудовий договір (контракт,угода) у письмовій формі, в якому визначається термін договору, умови праці і побуту (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форма оплати праці та її розміри, харчування тощо). Трудовий договір (контракт,угода) підлягає реєстрації у місцевій Раді народних депутатів, що передала земельну ділянку у власність або надала в користування, якщо селянське (фермерське) господарство є основним місцем роботи цих осіб. Видача трудових книжок членам селянського (фермерського) господарства і громадянам, які працюють в ньому за трудовим договором ( контрактом, угодою), та їх ведення проводиться господарством на загальних підставах, а записи про трудовий стаж підтверджуються місцевим органом державної виконавчої влади. Розмір оплати праці і тривалість щорічної відпустки осіб, які працюють в селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором (контрактом, угодою), не повинні бути меншими від установленого державою розміру мінімальної заробітної плати і передбаченої чинним законодавством тривалості щорічної відпустки. Оплата праці зазначених працівників не залежить від кінцевих результатів діяльності селянського (фермерського) господарства. Ці особи мають право за згодою членів селянського (фермерського) господарства брати участь в розподілі доходів господарства на умовах, передбачених окремою угодою. Голова селянського (фермерського) господарства несе відповідальність за створення безпечних умов праці для членів свого господарства і громадян, які уклали трудовий договір (контракт, угоду), дотримання вимог техніки безпеки, виробничої гігієни та санітарії, пожежної безпеки. Селянське (фермерське) господарство веде бухгалтерський облік результатів своєї роботи за господарський рік і подає відповідним органом статистичну звітність. За подання недостовірної звітності голова селянського (фермерського) господарства несе відповідальність в установленому порядку.