ЗМІСТ Стор. ВСТУП…………………………………………………………………………….. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СКОТАРСТВА……………………………………………………… 1.1. Принципи та методичні підходи до визначення прибутковості скотарства………………………………………………………………………. 1.2. Стан та проблеми формування прибутковості виробництва продукції скотарства ……………………………………………………………………... Висновки до розділу 1………………………………………………………… РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТА ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СКОТАРСТВА У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ……………………………………………………….... 2.1. Тенденції обсягів виробництва продукції скотарства та їх чинники….. 2.2. Динаміка поголів'я й обсягів виробництва продукції скотарства у районах області…………………………………………………………………. 2.3. Окупність витрат на виробництво продукції скотарства …………….... Висновки до розділу 2………………………………………………………… РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ПІДВИЩЕННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СКОТАРСТВА………...... 3.1. Підвищення рівня концентрації та спеціалізації виробництва продукції скотарства……………………………………………………………………… 3.2. Інтенсифікація скотарства та проблеми підвищення окупності витрат…………………………………………………………………………… 3.3. Удосконалення економічного механізму господарювання у скотарстві. Висновки до розділу 3………………………………………………………… ВИСНОВКИ………………………………………………………………………. ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………................. 3101031 4749 4965 77 102105105127 148 180 183 187233 ^ ВСТУПАктуальність теми. Забезпечення країни продовольством у відповідності до норм раціонального харчування належить до числа тих проблем, які не мають кон’юнктурного характеру та знаходять свій вираз у понятті продовольчої безпеки. На кожному етапі розвитку національної економіки особливої гостроти набувають певні її складові. У теперішній час до них, за загальним визначенням, відноситься задоволення потреб у продуктах тваринного походження, серед яких особливе місце належить продукції скотарства – галузі, яка традиційно відіграє провідну роль у розвитку сільськогосподарського виробництва. І саме ця галузь останнім часом переживає великі труднощі свого розвитку. Чітко позначилася суперечність між прогнозом її розвитку, обґрунтованим у «Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року», і реальною динамікою обсягів виробництва продукції, насамперед молока. Економічні та соціальні аспекти розвитку скотарства постійно привертали увагу дослідників. На актуальність пов’язаної з цим проблематики, як однієї з пріоритетних в аграрній економіці, вказує наявність численних, у тому числі монографічних публікацій. Це, зокрема, праці П. С. Березівського, В. І. Бойка, В. Н. Зимовця, М. М. Ільчука, Е. К. Кравцова, О. В. Мазуренка, В. Я. Месель-Веселяка, Н. В. Олядничук, М. К. Пархомця, В. Г. Рижкова, П. Т. Саблука, М. Ф. Соловйова, В. Г. Ткаченко, О. К. Трішина, М. М. Турченка, І. Г. Ушачьова, Б. А. Чернякова, О. М. Шпичака та ін. Останнім часом усе більше уваги приділяється дослідженню особливостей формування ринку продукції скотарства, про що свідчать публікації В. М. Бондаренка, Л. А. Євчук, С. Р. Камілової, С. М. Кваші, С. Ю. Коваленка, М. Й. Маліка, Т. Л. Мостенської, О. О. Нужної, Б. К. Супіханова та ін. Удосконаленню механізму господарювання, у тому числі механізму формування прибутковості виробництва продукції скотарства присвячені праці В. Г. Андрійчука, Л. І. Абалкіна, В. Я. Амбросова, Н. Ю. Брюховецької, І. П. Воробйова, Т. Г. Дудара, Ф. В. Зінов'єва, П. К. Канінського, А. Кульмана, І. І. Лукінова, П. М. Макаренка, Т. Г. Маренич, Л. Ю. Мельника, М. Я. Мойси, М. Ф. Огійчука, О. В. Олійника, В. М. Онєгіної, А. А. Чухна та ін. Сучасний стан розвитку галузі, суттєві зміни у механізмах господарювання у зв'язку з членством України у Світовій організації торгівлі, наростаюча диференціація рівнів конкурентоспроможності виробників обумовлюють необхідність проведення подальших досліджень, особливо з урахуванням розробки «Державної програми розвитку тваринництва на період до 2015 року». З урахуванням вище викладеного було обрано тему дисертації.^ Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами і темами. Дослідження за темою дисертаційної роботи здійснювалося відповідно до науково-дослідних робіт кафедри економіки підприємства Харківського національного аграрного університету імені В. В. Докучаєва за державними програмами «Відтворення і підвищення ефективності використання виробничо-ресурсного потенціалу АПК» (номер державної реєстрації 0102U001835) і «Формування, оцінка та підвищення ефективності використання виробничого аграрного потенціалу в умовах сталого розвитку» (номер державної реєстрації 0107U005810). Роль автора у виконанні науково-дослідних робіт полягала у дослідженні досягнутого рівня прибутковості виробництва продукції скотарства в сільськогосподарських підприємствах і в обґрунтуванні шляхів удосконалення механізму його підвищення.^ Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягала в обґрунтуванні теоретико-методичних засад удосконалення механізму формування прибутковості виробництва продукції скотарства та в розробці практичних рекомендацій щодо підвищення її рівня. Для досягнення поставленої мети було передбачено вирішення таких завдань: удосконалити методологічні та методичні засади визначення ефективності, зокрема прибутковості виробництва продукції скотарства в сільськогосподарських підприємствах; дослідити стан та основні тенденції розвитку галузі скотарства у регіоні; проаналізувати вплив цінового механізму та змін собівартості продукції на рівень окупності витрат у скотарстві; дослідити ступінь впливу процесів концентрації та спеціалізації виробництва на формування окупності витрат у скотарстві; удосконалити методичний підхід та здійснити оцінку впливу рівня інтенсивності ведення галузі скотарства на її ефективність; обґрунтувати шляхи підвищення цін реалізації продукції скотарства за рахунок удосконалення маркетингової стратегії та покращення якості продукції; виявити основні чинники, які забезпечують досягнення високого рівня прибутковості виробництва продукції скотарства.^ Об’єктом дослідження є формування прибутковості виробництва продукції скотарства в сільськогосподарських підприємствах.Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні питання удосконалення механізму підвищення прибутковості виробництва продукції скотарства в сільськогосподарських підприємствах.^ Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, системний підхід до вивчення економічних явищ і процесів, основні положення економічної теорії, наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених з проблем теорії та практики формування прибуткового виробництва. Зі спеціальних методів дослідження у дисертації використані такі: абстрактно-логічний (для теоретичного узагальнення сутності прибутковості, особливостей її визначення стосовно галузі скотарства, формулювання висновків); економіко-статистичні (при аналізі сучасного стану розвитку галузі скотарства та виявленні впливу основних чинників на підвищення рівня її прибутковості); економіко-математичного моделювання (для виділення чинників, взаємодія яких забезпечує досягнення високого рівня окупності витрат у скотарстві); графічний (при побудові графічних зображень досліджуваних процесів); монографічний (при дослідженні діяльності окремих підприємств області) та ін. Інформаційну базу дослідження склали нормативно-правові акти різних рівнів, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, Головного управління статистики у Харківській області, зведені та первинні дані статистичної звітності по сільськогосподарських підприємствах Харківської області, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, особисті дослідження автора.^ Наукова новизна одержаних результатів визначається такими положеннями:вперше: визначено систему чинників, взаємодія яких у передових підприємствах області забезпечує досягнення високого рівня прибутковості виробництва та реалізації продукції скотарства, яка на відміну від раніше запропонованих, віддзеркалює результати господарювання у сучасних умовах;удосконалено: методичний підхід до оцінки ефективності виробництва продукції скотарства у цілому, з акцентом на необхідності врахування того, що у галузі одночасно виробляються молоко та жива маса ВРХ, реалізація яких забезпечує істотно відмінний рівень прибутковості; методичний підхід до оцінки ефективності підвищення інтенсивності ведення галузі, обґрунтуванням зміни окупності витрат у міру їх наростання у розрахунку на голову худоби, а також необхідності врахування даної обставини при визначенні оптимальної величини інтенсивності;дістало подальший розвиток: визначення рівня ефективності скотарства із застосуванням положень теорії багатофункціональності, а також рівня прибутковості – з використанням теорії прибутку; дослідження тенденцій зміни обсягів виробництва та рівня прибутковості продукції скотарства у регіоні з виділенням ознак, характерних для окремих періодів; виявлення характеру змін цін реалізації та собівартості продукції в період із 1996 по 2007 рр., що дозволило з'ясувати міру впливу їх динаміки на рівень окупності витрат на виробництво продукції скотарства; кількісна оцінка впливу концентрації та спеціалізації виробництва на формування окупності витрат на продукцію скотарства, що дало підстави для висновку про незаперечні переваги великотоварного виробництва, підтверджувану практикою передових підприємств; положення про те, що високий рівень концентрації виробництва з використанням сучасних технологій за рахунок поліпшення якості дозволяє значно підвищувати ціни реалізації молока порівняно з їх середнім значенням по підприємствах області та досягти такого рівня конкурентоспроможності, який не створюватиме проблем в умовах членства України в СОТ.^ Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що їх використання при організації виробництва продукції скотарства сприятиме підвищенню ефективності та конкурентоспроможності галузі на регіональних ринках при одночасному зростанні сталості всього сільськогосподарського виробництва. У навчальному процесі – створюватиме підґрунтя для підвищення рівня підготовки фахівців. Окремі результати дисертаційного дослідження використовуються Головним управлінням агропромислового розвитку Харківської облдержадміністрації, як рекомендації щодо забезпечення динамічного розвитку прибуткового виробництва продукції скотарства у регіоні (довідка № 08-04-218 від 27.05.2008 р.); Чугуївською та Красноградською райдержадміністраціями, при обґрунтуванні стратегії розвитку скотарства у районі (відповідно довідки № 348/01-18 від 27.05.2008 р. і № 267 від 20.05.2008 р.). Конкретні пропозиції щодо підвищення прибутковості виробництва прийнято та впроваджено у практику господарської діяльності передовими підприємствами області, зокрема ПАОП «Зоря» та ПАОП «Промінь» Красноградського району (відповідно довідки № 76 від 21.05.2008 р. і № 70 від 22.05.2008 р.), СК «Восток» Ізюмського району (довідка № 724 від 09.10.2008 р.), ВСАТ «Агрокомбінат «Слобожанський» Чугуївського району (довідка № 895 від 02.06.2008 р.). Розробки, здійснені у процесі дослідження, використовуються у навчальному процесі у Харківському національному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва при викладанні таких дисциплін: «Економіка аграрних підприємств», «Економіка галузей сільського господарства» (довідка № 1545 від 08.12.2008 р.).^ Особистий внесок здобувача. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження сформульовано й обґрунтовано автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано лише ті положення, які є результатом особистої роботи дисертанта. У публікації [1] автору належить аналіз діяльності передових підприємств Харківської області по виробництву молока; [2] – спільне формулюванні висновків; [3] – аналіз стану та основних тенденцій розвитку молочного скотарства в Україні; [4] – з'ясування та поглиблення на мікрорівні основних чинників, які забезпечують високоприбуткове виробництво молока; [14] – аналіз теоретико-методичних підходів до оцінки рівня інтенсифікації галузі скотарства та спільне формулювання висновків.^ Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на: Міжнародній науково-практичный конференції молодих учених, аспірантів, магістрів та студентів «Інтенсифікація і сталий розвиток сільськогосподарського виробництва» (м. Харків, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Наукові засади реалізації аграрної політики в Україні» (м. Харків, 2006 р.); Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Екологізація сталого розвитку агросфери, культурний грунтогенез і ноосферна перспектива інформаційного суспільства» (м. Харків, 2006 р.); Всеукраїнській науковій конференції молодих учених (м. Умань, 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Ефективність використання ресурсного потенціалу в умовах сталого розвитку сільського господарства» (м. Харків, 2007 р.); Міжнародному форумі молодих вчених «Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи» (м. Харків, 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Фінансово-кредитний механізм функціонування аграрного комплексу» (м. Харків, 2007 р.); п'ятій Міжнародній науково-практичній конференції «Ринкова трансформація економіки АПК» (м. Харків, 2007 р.); третьому Міжнародному форумі молодих вчених «Ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн: стан, проблеми, перспективи» (м. Харків, 2008 р.); двенадцатой Международной научно-производственной конференции «Проблемы сельскохозяйственного производства на современном этапе и пути их решения» (г. Белгород, Россия, 2008 г.); Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Економічні, екологічні та соціальні проблеми сталого розвитку аграрного сектора економіки» (м. Харків, 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Удосконалення управління ресурсами підприємств в умовах глобалізації економіки» (м. Полтава, 2008 р.). За наукову роботу на тему «Актуальні проблеми розвитку скотарства в Харківській області» дисертант отримала диплом переможця третього обласного конкурсу «Найкращий молодий науковець Харківщини» у 2008 р.Публікації. Основні положення, результати досліджень та висновки дисертаційного дослідження викладено у 21 науковій публікації загальним обсягом 6,64 ум.-друк. арк. (частка дисертанта – 5,43 ум.-друк. арк.), з них 15 – у наукових фахових виданнях, у тому числі 5 у співавторстві.^ Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, 23 додатків, списку використаних джерел з 255 найменувань. Результати дослідження викладені на 258 сторінках, у тому числі основний текст – 175 сторінок. Дисертація містить 40 таблиць, 23 рисунки.РОЗДІЛ 1^ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СКОТАРСТВА1.1. Принципи та методичні підходи до визначення прибутковості скотарстваФормування теоретико-методологічних підходів до визначення прибутковості виробництва продукції скотарства здійснювалось у два етапи. Спочатку розглядалися загальні принципи визначення прибутковості виробництва з оглядом підходів до формування теорії прибутковості, а також позицій окремих авторів щодо суті прибутку та підходів до визначення рівня прибутковості. Результатом другого етапу дослідження стало формування методологічних засад щодо визначення прибутковості власне скотарства з урахуванням тих особливостей, які обумовлюються специфікою галузі. Переходячи безпосередньо до висвітлення проблем, пов’язаних із формуванням поняття прибутковості, слід зазначити, що одне з головних визначень призначення прибутку, як економічної категорії, полягає у слідуючому. Прибуток – головна мета підприємницької діяльності, основний узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності підприємств усіх видів, не залежно від їх організаційно-правової форми [1, с.174]. Якщо виходити з такої виключно важливої ролі прибутку в економічному житті, то слід було очікувати, що повинна існувати повна ясність відносно його суті. Проте існує зовсім протилежна точка зору щодо з'ясування сутності прибутку. Вона зводиться до слідуючого. Можливо, жоден економічний термін або поняття не використовується у такій неосяжній кількості загальновживаних значень, як «прибуток» [2, с.311]. Ця фраза взята з енциклопедичної статті про прибуток, написаної приблизно п’ятдесят років потому Ф. Найтом, видатним дослідником даної проблеми. З тих пір, зазначає П. Хейне, ситуація не притерпіла великих змін [2, с.311]. І дійсно проблема виникнення прибутку тривалий час знаходиться в полі зору дослідників, проте все ще залишається дискусійною. Тож не дивно, що серед численних публікацій, присвячених прибутковості, значне місце займали ті, які спрямовані на визначення суті та розмірів прибутку. Серед них уважаємо за необхідне вказати на праці А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса, Дж. Ст. Мілля, А. Маршалла та інші [3-7]. Не зважаючи на це, у теперішній час дискусії щодо сутності прибутку та його кількісного виразу продовжуються. В. С. Сорокіною була висловлена думка, що найбільш помітними працями по проблемі еволюції теорії прибутку, які з'явилися в останні роки, слід уважати книгу французького економіста А. Бабо, а також статтю, яка була надрукована у журналі «Мировая экономика и международные отношения» [8, с.86]. Оскільки французького видання у нашому розпорядженні не знайшлося, то логічним було звернутися до вище зазначеної журнальної публікації [9]. У преамбулі до викладання своїх поглядів автори статті зазначили, що при обґрунтуванні власної позиції вони опираються на теоретичні положення західної економічної науки [9, с.20]. Такий крок слід уважати логічним з огляду на дві обставини. По-перше, у цьому відношенні на заході існує велика традиція – провідні науковці у галузі теорії прибутку працювали саме там. По-друге, як витікає з публікації, малося на увазі враховувати широку палітру поглядів, які там сформувалися в продовж значного періоду часу. Виходячи з таких узагальнень було зроблено висновок: до ХХ ст. у західній економічній думці була відсутня самостійна теорія прибутку. Її виникнення автори статті пов’язують із тим, що було обґрунтовано коло чинників, під впливом яких формується прибуток. Серед вчених, які поставили питання про джерела формування прибутку, вказується Дж. Б. Кларк, а конкретно його праця «Розподіл багатства» [10], яка вперше була видана у 1899 р. Подальший розвиток теорії пов’язується з працями Ф. Найта, Й. Шумпетера [11, 12]. Саме зусиллями цих вчених і був сформований новий підхід до визначення суті прибутку, який став трактуватися як породження особливих підприємницьких талантів адаптації до потреб динамічного розвитку приватно-підприємницької діяльності по двох визначальних напрямках: гнучка й адекватна відповідь на передбачений ризик і своєчасне освоєння нововведень на всіх визначальних ділянках бізнесу [9, с.22]. Вказані напрямки формують два джерела прибутку. Виникнення третього західна економічна думка пов’язує з монополією. Розробка цього напрямку теорії прибутку традиційно пов’язується з працями Е. Чемберліна та Дж. Робінсон, які дійсно знайшли революційний характер. Їх головні праці, спрямовані на з'ясування механізмів монополізації ринків, отримали світове визнання [13, 14]. У повній мірі погоджуючись з особливим значенням вище зазначених праць, для розуміння чинників формування прибутковості виробництва, разом з тим виникає питання: в якій мірі таке розуміння прибутковості узгоджується з тими, загально визнаними, позиціями про формування прибутковості та виділення складових прибутку, які слід уважати найбільш поширеними у західній літературі? Дійсно постановка питання у такій площині породжує необхідність з'ясувати, які види прибутків пропонується виділяти при їх класифікації. Але спочатку звернемося до тих підходів його вирішення, які мають місце у країнах із розвинутою ринковою економікою. Для формування уявлення про те, як підходять до визначення прибутковості виробництва у країнах, в яких ринкова економіка є традиційною, ми звернулись до підручників із економікс, виданих у США. Перший з них підготовлений К. Р. Макконнеллом та С. Л. Брю – один з найбільш популярних у американських коледжах та університетах, витримав чотири видання [15]. Авторами другого підручника, який упродовж 50 років витримав 16 видань є перший американський економіст, який у 1970 р. отримав Нобелівську премію П. Е. Самуельсон та В. Д. Нордхаус [16]. Тобто це найбільш авторитетні видання, які дають найбільш об’єктивне, перевірене часом уявлення про підходи до вирішення розглядаємої проблеми. У першому із зазначених підручників при розгляді питання, що слід виробляти суб’єкту господарської діяльності зазначається: оскільки фірми намагаються отримувати прибутки, а не збитки, то вироблятися у першу чергу буде те, що є прибутковим. І далі продовжується: дві обставини визначають кінцевий результат у вигляді прибутків або збитків і загальний дохід, який отримується фірмою; загальні витрати його виробництва [15, с.74]. Причому слід мати на увазі, що загальний дохід визначається множенням ціни товару на обсяг його реалізації. Таким чином принципи визначення цієї складової, яка формує рівень прибутковості, абсолютно тотожні тим, що використовуються у вітчизняній статистиці. А от що стосується визначення сукупних витрат, то правильний висновок відносно їх величини можна зробити, якщо мати ясне розуміння поняття «економічні витрати». І далі вказується, що формує їх величину: капітал, сировина, робоча сила, підприємницькі здібності. Причому кожний з цих ресурсів повинен отримати належну оцінку. У сільському господарстві в якості обов’язкової складової входить земля, за використання якої здійснюються рентні платежі. Слід зазначити, що у теперішній час у сільському господарстві України також здійснюється орендна плата, але розмір її значно менший у порівнянні з тим, який має місце у західних країнах. Навіть після збільшення орендної плати до трьох відсотків [17, с.2] від нормативної оцінки земель, вона у десятки разів буде меншою у порівнянні, наприклад, із тією, яка сплачується голандським фермером у розмірі 800 євро [18, с.4]. Якщо ж урахувати, що орендна плата за землю включається до складу витрат на виробництво продукції тваринництва опосередковано через корми, то її вплив на формування собівартості цієї продукції буде мінімальним. Найбільш принципова відмінність у визначенні прибутків порівняно з тією системою, яка діє у західних країнах, полягає у тому, що там до складу витрат поряд із заробітною платою, виплатою процентів на капітал, рентними платежами за землю входить оплата функцій підприємця по організації виробництва товарів і поєднанню всіх інших ресурсів у процесі виробництва. Плата підприємцю за його вклад у виробництво називається нормальним прибутком. Нормальний прибуток входить до складу економічних витрат. А різниця між загальним доходом та економічними витратами має назву чистого або економічного прибутку [15, с.74]. Аналогічний підхід до визначення прибутків висловлюється і у другому підручнику, правда з певними термінологічними відмінностями та з більшим акцентом на альтернативні витрати. Але поняття чистого прибутку, як його трактують П. Самуельсон та В. Нордхаус, найближче до того, яке має місце у нашій статистиці, тобто як різниця між виручкою від реалізації та реальними витратами на реалізовану продукцію [16, с.132]. Слід також мати на увазі, що вони виділяють чистий поточний дохід, який, після зменшення на величину витрат на сплату вітсотків по ссудам, податків у національний та місцевий бюджет, дає чистий доход до сплати податків, а у подальшому, після сплати податку на прибуток корпорацій, отримується чистий прибуток після сплати податків. Нарешті, після зменшення його на суму дивідендів по простим акціям отримується величина чистого прибутку [16, с.132]. Але як відомо, К. Маркс стверджував, що поряд із законами додаткової вартості існують закони прибутку [19, с.411]. Відрізняв прибуток (підприємницький доход плюс відсоток) і земельну ренту. За його словами їх сума дає величину додаткової вартості [5, с.894]. Він розглядає ренту як складову частину прибутку у формі земельної ренти, розглядаючи проблеми пов’язані з перетворенням додаткового прибутку в земельну ренту [5, с.669]. Створення ефективного діючого механізму формування прибуткового виробництва, у якості однієї з передумов, передбачає подальший розвиток теорії прибутку, на основі якої повинні вирішуватися як теоретико-методологічні, а також методичні та практичні проблеми визначення рівня прибутковості, структури й розподілу прибутку, з урахуванням їх особливостей на різних рівнях національної економіки та у різних галузях. Не можна погодитися з тим, що підвалини формування цієї теорії було закладено тільки з появою праць Ф. Найта, Й. Шумпетера, Е. Чемберліна і Дж. Робінсон. Хоча безумовно внесок цих видатних науковців у розвиток теорії прибутку важко переоцінити. Разом з тим не можна ігнорувати ті очевидні факти, що їх створення почалося одночасно з виокремленням економічної теорії у якості самостійної науки, а від так із праць А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. Ст. Мілля, А. Маршалла, К. Р. Макконнелла, С. Л. Брю, П. Самуельсона, В. Нордхауса. Особливо важливий внесок у розвиток теорії прибутку зробив К. Маркс. Щодо світового досвіду побудови логіки та методики визначення результатів фінансової діяльності, то М. Ф. Огійчук і М. І. Бєленкова абсолютно слушно вказують на необхідність оволодіння прийнятою у ринковій економіці термінологією та методикою визначення відповідної системи показників і при цьому підкреслюють: «…Без цього ми не тільки не можемо розмовляти «на рівних» з іноземними партнерами, а й позбавляємо себе можливості долучатися до найголовнішого досвіду фінансового менеджменту, нагромадженого багаторічною теорією ринкової економіки фінансистами і підприємцями…[20, с.98]»1. Відносно сучасної практики визначення прибутку, то вони зазначають, що у бухгалтерському обліку чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає: чистий дохід (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); валовий прибуток (збиток); прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування; прибуток (збиток) від звичайної діяльності; прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності. Чистий дохід (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу (виторгу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідних податків, зборів, знижок тощо. Наступним кроком до визначення чистого прибутку (збитку) є визначення валового прибутку (збитку), який розраховується як різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг). З огляду на те, що валовий прибуток визначається лише з основної діяльності підприємства, тому є необхідність у визначенні фінансового результату від операційної діяльності. Він розраховується як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Якщо фінансові результати операційної діяльності об’єднати з фінансовими результатами інвестиційної діяльності то можна визначити фінансові результати від звичайної діяльності підприємства до оподаткування. Фінансовий результат від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку. Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій. І нарешті, останнім кроком формування прибутку є визначення чистого прибутку підприємства, який визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку [20]. У іншій одноосібній праці М. Ф. Огійчук у складі валового прибутку пропонує виділяти прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), визначаючи його як різницю між виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) за реалізаційними цінами, які склалися на ринку та сумою витрат (повною собівартістю), що включаються до реалізованої продукції. Разом з тим він уважає, що реалізаційні доходи слід зменшувати на суму податку на додану вартість та акцизного збору [21, с.31,32]. Дану рекомендацію доцільно розглянути під таким кутом зору: різні види прибутків в економічній системі, як і прибуток у цілому, виконують різні функції. Саме з огляду на це рекомендується виділяти поняття економічного та бухгалтерського прибутку. Відмінність між ними полягає у тому, що економіст при визначенні економічного прибутку від валового доходу фірми віднімає всі альтернативні витрати втрачених можливостей виробництва товарів і послуг, постачаємих фірмою, а бухгалтер визначає бухгалтерський прибуток як різницю між валовим доходом і виключно явними витратами виробництва [22, с.178]. Саме з таких позицій слід підходити ще до двох видів прибутку: оподаткованому й облікованому. Разом з тим поширений підхід при якому пропонується здійснювати розрахунки прибутку за об’єктами визначення: у цілому по підприємству – чистий прибуток, який характеризує обсяг прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток та інших податків, обов’язкових платежів і зборів, що сплачуються за рахунок прибутку; у розрізі окремих сфер діяльності – операційної, фінансової, інвестиційної. По певних структурних підрозділах (центрах відповідальності); За окремими операціями, пов’язаними з короткостроковими фінансовими вкладеннями, окремими інвестиційними проектами; У розрізі окремих видів продукції – як різниця між ціною і собівартістю [23, с.57]. Як видно, щодо підходу до визначення величини прибутку по окремим видам продукції, то позиція авторів у цілому співпадає з тією, яку поділяє М. Ф. Огійчук. Правда вони не наголошують на необхідності корегування цін реалізації на величину податку на додану вартість і величину акцизних зборів. Але у цьому відношенні Р. В. Федорович та М. Олексіїв солідарні з тими підходами, які рекомендуються авторами вище вказаних підручників. Виходячи з наявності значної кількості різновидів прибутку та враховуючи необхідність обрання певного з них для визначення рівня прибутковості виробництва продукції скотарства, причому як окремих її видів, так і у цілому по галузі, виникла потреба з'ясувати, який з них найбільш придатний для цих цілей. У результаті практичного опрацювання публікацій по даній проблематиці було зроблено висновок про доцільність приєднатися до позиції тих з них, які вважають, що на рівні окремих галузей найбільш придатним слід уважати той, що визначається як різниця між виручкою та повною собівартістю реалізованої продукції. Обґрунтованість такого підходу підтверджує і та обставина, що він був схвалений на Десятих річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників [24, с.20]. Оскільки виробництво продукції скотарства нерідко супроводжується отриманням збитків, то для більшої зручності при опрацюванні інформації, особливо при економіко-математичному моделюванні процесів формування доходності, доцільно використовувати показник окупності витрат як відношення між виручкою та собівартістю реалізованої продукції. Щодо конкретного внеску окремих дослідників у формування суті та визначення ролі прибутку в економічному механізмі з намаганням побудови загальної картини еволюції поглядів на його зміни, як економічної категорії, то він формувався достатньо великою кількістю науковців. При цьому, як і слід було очікувати, висловлювалися самі різні, а іноді протилежні за своєю спрямованістю погляди. І знов-таки при цьому наголошувалося, що проблема з'ясування суті прибутку тому і не втрачає своєї актуальності впродовж значного періоду часу, що при зовнішній простоті вона у дійсності є дуже складною, а до того ж вельми гострою проблемою як економічної теорії, так і господарської практики. Доволі вдало з цього приводу свого часу (до речі в період панування командно-адміністративної системи) висловився В. К. Полторигін: «Термін «прибуток», напевне витримав найзапеклішу полеміку в політекономії. Спочатку стверджувалось, що прибуток є категорією виключно капіталізму… Потім економісти поступово стали відзначати необхідність вивчення питання про прибуток при соціалізмі. Нарешті усі дійшли висновку, що прибуток – необхідна умова ведення господарства [25, с.28]»1. Але слід зазначити, що у той же період, коли побачила світ монографія В. К. Полторигіна, ще у більш авторитетному центральному видавництві Радянського Союзу «Наука» була видана монографія В. М. Агапової «Прибуток в економічних відносинах соціалізму» [26]. Відносно можливості використання прибутку в якості провідного показника ефективності господарювання вона займала зовсім іншу, у порівнянні з В. К. Полторигіним, позицію. Відносно можливості використання прибутку в якості критеріального показника ефективності господарської діяльності висловлювалися раніше та, власне, висловлюються і у теперішній час різні погляди. У тому числі і негативного плану. Так, В. М. Агапова, розглядаючи можливість використання прибутку в якості показника ефективності господарської діяльності в умовах соціалізму, стверджувала, що найбільш точний показник економічної ефективності соціалістичного виробництва у цілому – це відношення фізичного обсягу виробленого національного доходу до вартості виробничих фондів [26, с.105]. Абсолютизуючи отриманий таким чином п^ 1.2. Стан та проблеми формування прибутковості виробництва продукції скотарстваСкотарство є однією з найважливіших галузей сільського господарства України. Важливість її розвитку обумовлюється тим, що вона відіграє виключно важливе значення з точки зору вирішення однієї з першочергових і головних проблем аграрного сектору економіки України – це забезпечення населення раціональними нормами споживання незамінними за своїми якісними властивостями продуктами, насамперед молоком та яловичиною. Останнім часом розвитку скотарства приділяється підвищена увага, адже обсяги виробництва її продукції не тільки не забезпечують населення оптимальним їх рівнем, але й взагалі не досягають навіть мінімальних норм. Так, зокрема, по Україні за даними 2007 р. у розрахунку на одну особу споживалось 224,6 кг молока та молочних продуктів і 45,7 кг м'яса та м'ясо-продуктів, що менше навіть від їх мінімальної норми (341 кг і 52 кг), тоді як у 1990 р. ці показники були наближеними до раціональних науково-обґрунтованих норм (380 кг і 83 кг) і