МАСОНСТВО В УКРАЇНІ В ХVIII - ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ ХІХ СТОРІЧЧЯ ВступРозділ І Масонство в Україні в ХVІІІ сторіччя $ 1 Причини виникнення та особливості масонства в Україні. $ 2 Діяльність масонських лож в другій половині ХVІІІ сторіччяРозділ ІІ Масонство в Україні в ХІХ сторіччі. $ 1 Діяльність масонських лож в 1801 - 1822 роках. $ 2 Занепад масонства в першій чверті ХІХ сторіччя.Розділ ІІІ Вплив масонства на суспільно-політичний та національні рухи в Україні. $ 1 Масонство та декабристський рух $ 2 Масонство та національний рух ВисновкиВСТУП Про масонів чули майже всі, але тільки одинаки можуть більш чи менш точно відповісти на питання, хто ж такі масони і коли вони з"явилися як iсторичне явище, та, мабуть, й самі масони не дуже ясно уявляють собі історію появи масонських організацій та розвитку останніх. Легендою повита історія масонства. Ще в XVII cт. масони робили спроби пов"язати появу масонської організації і з початком існування християнства, і з хрестовими походами до Палестини, і з знищеним Філіпом IV орденом тамплієрів. Найрозповсюдженіша версія визначає, що "історичне" масонство веде своє походження від цеху англійських каменярів. Слово “free-mason” зустрічається в англійських документах починаючи з XIV ст. Більшість істориків вважають, що термін "free" - вільний позначав кваліфікованих каменярів, що мали справу з "вільним" каменем, що використовувася для тонких робіт : барельєфів, горельєфів, тощо. Один із перших істориків масонства німець Бегеман називав останню чверть XIV ст. - першу чверть XVIIIcт. періодом доісторичного масонства, коли орден ще не був оформленим, але братерство як зачаток майбутньої органiзацiї вже існувало. Робітники - будівельники об”єднувалися в невеликі артілі, роботи яких проводилися в спеціальних приміщеннях - ”ложах”, що водночас служили спальнею для неодружених робітників. В артілі були майстри, спостережники, тобто всі ті, хто потім став невід”ємним учасником масонських лож. В XV ст. ложею почали називати саму артіль. Зв”язок, який поєднує “історичне” масонство з “доісторичним” масонством, за термінологією Бегемана, носить суто зовнішній характер, який складається тільки в наступництві ритуалів і масонської термінології. До “доісторичного“ масонства можна віднести також алхіміків та утопистів XVII ст., які переповнювалися грандіозними планами перевлаштування світу та людства, вірили в удосконалення людської суті та в цілому всього світу завдяки всебічної сили науки і наукового знання. Можна сказати, що саме алхіміки та утопісти і були ідейними предвісниками “історичного” масонства, бо саме інтелігенція стала ядром виникнення масонських лож в усій Західній Європі. Щодо матеріальної основи виникнення “ історичного” масонства, то, як вже було сказано, першими масонами вважаються каменярі, відкіля й пішла назва масонської організації. В XIV ст. всі робітники поєднувалися в цехи, де була сувора ієрархія та звітність. Крім суто цехових організацій, ремісники об”єднувалися також в братерства взаємодопомоги, де всі члени були сповнені турботами про загробне життя, свого та братів. В цих братерствах всі члени мали спеціальні ознаки, завдяки яким в будь-якій країні під час мандрівок “брат” міг впізнати “ брата” і надати йому допомогу в разі необхідності. Важкої поразки завдала ложам Реформація, яка боролося проти всіх організацій, що носили релігійний характер. В 1547 році ложі були заборонені спеціальним актом Парламенту. Деякі ложі дійсно припинили своє існування, але деякі продовжували збиратися, виключивши тільки із своїх ритуалів великі процесії, щоб не привертати до себе уваги. Саме з цього моменту починається поглиблення конспірації в роботі масонських лож. Поступово відбулося відділення поняття ремісничого цеху і братерства. Їх функції розподілилися. Цехи продовжували займатися ремісничими справами, братерство, яке було ядром цеху, зберігала традиції взаємодопомоги. Саме в той час, для вступу в братерство вже непотрібно бути членом цехової організації, тобто масонські ложі втратили закритий характер. Достатньо було зробити вступний внесок і принести присягу, щоб стати членом братерства ”вільних каменярів”. Найцікавішим залишається питання, чому до лож став вступати англійський нобілитет. Звичайно, приваблювала красота легенди, що покривала все, пов"язане з масонством. Масони з усіх сил підтримували чутки про своє легендарне походження і покривали таємницею свою справжню діяльність. Можливо, що Реформація зіграла не останню роль у вступі в ложі знаті : в ложах шукали нерушійну церковну організацію, в якій спілкування між членами займало б головну роль. Вплив великосвітської знаті на масонську організацію проявився насамперед в ускладненні ритуалів, появі пишних костюмів, церемоній, нових масонських ступенів та званій. Виникла система трьох ступенів, яка сама по собі суперечила першоначальній демократичності масонських лож. Ще сучасники висловлювали думку, що розростання легенди про фантастичну появу масонства, можливо, виникло в зв”язку з бажанням швидше забути справжню історію появи масонства - із цехових організацій, що деякі з нових знатних членів вважали нижче за себе. В середині XVII ст. масонство фактично представляло собою єдину організацію. Але початком "історичного" масонства прийнято вважати 20-ті роки XVIII ст.. Саме в той час в Англії, де відгуркотіла революція і відновилась династія Стюартів, стали розповсюджуватися клуби, які правили ілюзію серйозної справи. Разом з клубами стали розповсюджуватися і масонські ложі, які також носили суспільний характер. 1716 рік - етапний рік в розвитку масонства : 4 ложі об"єдналися в Велику Ложу. Поступово стали з"являтися і інші Великі Ложі, що не визнавали Велику Лондонську Ложу. Так в 1736 році виникла Велика Ложа в Єдинбурзі (Шотландія). Саме Англія стала колискою масонської організації. Із Англії масонство перекинулося спочатку у Францію, що було пов”язано з переїздом англійської знаті після революції на континент, потім і в інші країни, куди мандрували англійці і де вони мешкали скіль-небудь тривалий час. Згодом, крім Англійської та Шотландської, виникли Французька та Німецька системи масонства 1. Про різні масонські системи буде йти мова пізніше в нашій роботі. Всі ці системи відрізнялися в основному за ритуалами, термінологією, наявністю або відсутністю тих чи інших ступенів. Серед масонів існувала легенда про те, що перша масонська ложа в Росії була впроваджена Петром І після його повернення із першої закордонної мандрівки. Ніби-то сам Кристофер Врен, організатор ново-англійського масонства, посвятив російського царя в таїнства масонства. Ніяких документів про цей факт немає. Але є немало свідоцтв тому, що самі масони поєднували діяльність Петра І із своєю діяльністю, шукали їх взаємозв”язок. Насправді, масонство в Росію прийшло із Англії, як і в інші країни Європи. Російський історик Семека О.В. визначив три періоди в російському масонстві 18 ст. : 1-й період, коли масонство - це модне явище, що надійшло із Заходу - до початку 60-х років 18 ст.; 2-й період - масонство стало першою "нравственной философией" - до початку 80-х років 18 ст., це був період панування перших трьох ступенів символічного масонства; 3-й період - панування "вищих" ступенів 2. Перші відомості про масонство в Росії відносяться до 1731 року, тобто до епохи Анни Іоановни. В цей рік провінціальним великим майстром в Росії був призначений капітан Джон Філіпс. Вірогідно, що спочатку масонство розповсюдилося лише в англійських колах. До останньої чверті XVIII ст. масонство так і не отримало великого розповсюдження в Російській імперії. Основною причиною цього було те, що на той час в Росії ще не оформилася національна інтелігенція, яка згодом і стала носієм масонської ідеї. Перші російські масони вступали до лож під впливом масонської легенди та бажанням, якось гаяти свій вільний час. Навіть, такий стовп масонства в Росії, як І.П. Єлагін, вступив в масонську ложу в 1750 році саме з цих цілком неідейних причин. Лише потім після зустрічей з англійськими масонами, роздумів, що може дати масонство тим, хто бажає відкрити для себе філософське та наукове знання, Єлагін став активним членом масонської організації і одним із розповсюджувачів масонської ідеї. І.Єлагін отримав від Великої Англійської ложі конституцію (тобто дозвіл із порядком роботи) на роботу за сіма ступенями йоркської або ново-англійської системи, яка відрізнялася від староанглійської системи тільки за ритуалами. Саме в той же час в Росію із Нимеччини прийшла Циннедорфська або шведсько-берлінська система. Першу ложу за цією системою в Російській імперії впровадив фон-Рейхель. Рейхель зробив спробу схилити І.Єлагіна на свій бік, але останній занепокоївся можливістю впливу німецького масонства в Росії, і сам звернувся в Англію з проханням впровадити в Росії Велику Ложу, що і було зроблено, а сам Єлагін І.П. був призначений Провінціальним Великим майстром “всіх і для всіх росіян”. Дві вищеназвані системи (новоанглійська і циннедорфська) вступили одразу ж в боротьбу між собою. Але Рейхелю було дуже важко конкурувати з Єлагіним. Єлагін же намагався об”єднати всіх масонів в Росії і стати на чолі їх не важно під гаслами якої системи, слушно розуміючи, що принципової різниці між ними не має. Слабкість позицій Рейхеля і гнучкість І.Єлагіна привели до того, що 3 вересня 1776 року відбулося об”днання Рейхелевських та Єлагінських лож. Тепер Велика Провінціальна ложа об”єднала в своїх лавах 18 лож. І.Єлагін відмовився від англійської системи. Однак, як і можна було чекати, серед членів лож не всі однозначно сприйняли факт об”єднання, і згодом англійська система знову пересилила шведсько-берлiнську. І.Єлагін знову повернувся до англійської масонської системи. Ложі суто шведської системи було заборонено Катериною ІІ після того, як в одній із лож було влаштовано урочисте траурне засідання в пам”ять адмірала Грейга. Ідейні шукання російських масонів привели їх нарешті до розенкрейцерства, що мало під собою основу роботи середньовічних алхиміків та утопистів, але і воно не довго утрималося в Росії. Взагалі розенкрейерство відрізнялося від інших масонських систем насамперед тим, що перед вступом в саме ложу, спочатку треба було пройти теоретичний ступень, в якому неофіти повинні були придбати загальні теретичні пізнання. Ці теоретичні пізнання фундуються в основному у розенкрейцерів на магії та мистиці. Англійська система - найдавніша і найпростіша система масонства, так зване символічне масонство. До цієї системи входили перші три (іоанівські) ступені, до яких входили учнівський , товарищеський і майстерський ступені. Згодом англійська система прйняла деякі вищі ступені, які прийшли до неї із інших систем. В Росії англійська система поширилася завдяки І.П. Єлагіну , який отримав звання Великого провінціального майстра всіх російських лож, що працювали за англійською системою. І.П.Єлагін запровадив в Росії до 20 лож за англійською системою. Кольорами перших трьох ступенів були кольори блакитний і золотий. Наступні три ступені називаються шотландськими або андріївськими , тому що Андрій Першозваний вважається покровителем Шотландії. Другою розповсюдженою масонською системою була шведська система. В 1782 році в Вільгельмсбаде відбувся з"їзд масонів. На цьому з"їзді було прийнято рішення, за яким вільне каменярство було визнано переважним над іншими новими системами суворого нагляду. Роботи за шведською системою біли заборонені строком на три роки, але шведські масони не підкорилися рішенню і продовжували справляти обряди за своєю системою. Шведська система разом з розенкрейцерством прийшли до Росії на початку 80-років XVІІІ сторіччя, мали великий вплив і в подальшому. Оскільки розенкрейцерство в чистому вигляді не розповсюдилось на території України , ми не будемо на цому зупинятися. Шведська система впускала до себе всіх за бажанням. Її членами могли бути тільки істинні християни. Взагалі вся шведська система складається із англійського масонства в нижніх ступенях, розенкрейцерства - в вищих ступенях. Забарвлення всім цим ступеням надавала система суворого послушання. В Російській імперії існували також мелісінська система, названа так на честь російського артилерійського генерала П.У. Мелісіно, але вона не отримала підтримки в масонських кругах. Сенатор І.В. Лопухін створив систему "Духовного лицарства". Ці системи залишилися нерозвинутими, бо грунтувалися на діяльності лише однієї особи і не мали розповсюдження в Україні. Розповсюдження масонства на початку ХІХ ст. тісно пов"язано з правлінням Олександра І. Батько Олександра І Павло І в 1796 році вступив в масонську організацію, але в 1799 році видав наказ, за яким масонські ложі в Росії заборонялись. В 1801 році в результаті перевороту до влади прийшов молодий, енергійний і освічений правитель, якого бабуся Катерина ІІ ледь не з колиски готувала до царювання. Суспільство жадало бачити над собою саме такого імператора. До того ж, всім було відомо, що вихователем Олександра І був швейцарець - республіканець Лагарп. В Росії стало легше дихати. Сучасник подій Ф.Ф. Вігель писав : " ...перше, що зробили люди з тієї волі, що їм була надана в порівнянні з воєнщиною, яка коїлась за часів Павла, була зміна одягу : вже через два дні після новини про смерть Павла, шляпи в вигляді кола з"явились на вулицях, через чотире дні з"явились фраки, панталони, хоч офіційно заборони з них не було знято"3. Олексанр І не тільки не зняв заборони щодо існування масонських лож, а ще й підтвердив наказ батька в тому ж 1801 році, коли прийшов до влади в результаті перевороту. Не зважаючи на це, за деякими версіями, Олександр вступив сам в масонську організацію. Анонімний автор книги "Масонство или великое царственное исскуство братства вольніх каменщиков как культуро-исповедание", який сам, напевно, був масоном, стверджує, що імператор вступив в 1803 році в одну із російських масонських лож4. Історик Т.Бакуніна наводить версію про належність Олександра І до ложі "Любові до вірності" 5. Документів, що підтверджували б вишевикладені версії не зберіглося, або поки що не знайдено, однак, не зважаючи на це, можна гадати, що в молоді роки Олександр дійсно був масоном, і тому, природно, уряд крізь пальці дивився на існування та розповсюдження масонської організації, доки остання не почала змінюватися якісно. Уряду було вигідно одночасно використовувати діяльність масонських лож і тримати їх під контролем офіційною забороною. Після закордонних походів 1813-1814 рр. масонство ще більш поширилося : дворяни побували на Заході, спілкувалися там з місцевими масонами, сподівалися після повернення додому на кардинальні зміни в суспільному житті країни та і просто хотіли походити на європейських дворян6. Феномен масонства полягає в тому, що маючи своє коріння в сивому ХIV сторіччі, воно існує і понині, і його історія все також покрита легендою і чутками. Взагалі на питання, чи є масонство релігією або, як писали масонські автори “культурним віросповіданням”, чи наукою, чи образом життя, дуже складно відповісти. На наш погляд масонство - це одночасно і перше, і друге , і третє. Масонство - це одночасно і філософія, і релігія, і початки наукового уявлення світу - загалом - це одна із багатьох спроб людства створити вдосконалу систему бачення людини в природі та суспільстві. Сучасні масони вважають саме так : “... масонство - це не зовсім релігія, це етична і навіть філософська течія. І мета наша - об”єднати людей на початках братерської любові, взаємодопомоги і вірності”7. Щоб не писали масони в своїх конституціях та збірках масонських пісень, все рівно, кожний із членів масонських лож шукав в масонстві щось своє, як кожний щось своє шукає в науці чи релігії. Дійсно, масонський орден - це братерство, яке, згідно масонській літературі, ставить за свою мету вести людство до досягнення земного раю, царства істини та любові. Саме для того всі масони повинні вдосконалюватися морально та фізично. В масонських гаслах є переклики з ідеями Епікура, що кожна людина народжується на світ для радощів, і саме так - радісно, повно і красиво повинна провести все своє життя. Майже одночасно з масонськими ложами в Росії стали виникати масонські ложі на території сучасної України. Складність вивчення історії масонства в Україні обумовлюється тим, що Україна протягом багатьох сторіч була яблуком суперечок між декількома країнами, які врешті, розподілили територію колись могутньої держави, що існувала на території України - Київської Русі. На Україні збереглося ще менше матеріалів, ніж в Росії, з приводу діяльності масонських лож. Може, саме тому не написано, на жаль, жодної великої роботи, яка охоплювала б всі стадії розвитку масонства в Україні : його походження, розповсюдження, розквіт і занепад, а також показувала сучасний розвиток масонської організації в Україні.Масонство в Україні слід бачити не як українське масонство. Цього терміну не можна вживати забудь-яких обставин .Масонство в Україні - це масонство на території України, і в дійсності воно було в XVIII - першій чверті ХІХ сторіччя масонством російським і польським. Саме тому, в своїй роботі ми приділяємо багато уваги розвитку польського і особливо російського масонства. Найбільший пласт архівних матеріалів з питання історії масонського руху на території російської імперії знаходиться в Москві, в Держаному Архіві Російської федерації, або ДАРФі. Ці матеріали скомпоновані в фондах № 48 та № 1165, а також частково в фондах № 1146 та 109. В вищевказаних фондах зберігаються матеріали, які охоплюють період першої половини ХІХ ст., тобто той період, коли керівникам лож доводилось робити звіти про свою роботу для поліції, які потім передавалися на розгляд царственим особам. Інших матеріалів, звичайно, не збереглося із-за повної конспирації масонів, а також із-за того, що масонські організації заборонялись кілька разів та переслідувалися, з вилученням та знищенням всіх паперів. В Києві збереглося матеріалів значно менш. В ЦДІА в м. Києві в фондах № 442 та 533 зберігаються матеріали, які висвітлюють стан масонських лож після їх заборони в другій чверті ХІХ ст.. В фонді № 276 зберігається переписка про виникнення в Росії ордена масонів. В фонді № 274 Рукопис про масонів, в якому автор викладає свою версію походження масонів та свої погляд на їх діяльність. Цікаві матеріали зберігаються в фонді № 160 Відділа рукописів Бібліотеки академії наук України. Це рукопис поручика Мейєра Г.Х. з доповіддю його в ложі в зв”язку з смертю одного із масонських братів. Цей рукопис являє собою зразок внутрішньої масонської документації - протокол зборів масонської ложі. Крім того, завдяки цьому рукопису ми дізнаємося про існування в Києві ще однієї масонської ложі, про яку більш ніде не знайдено відомостей. Із надрукованих джерел при висвітленні історії масонського руху ми зверталися до спогадів сучасників, а також їх епістолярної спадщини. Серед них багатотомне видання “ Повстання декабристів : документи і матеріали”, ”Записки Сергея Григорьевича Волконского”, “Воспоминания Т.П.Пассек ”. Найбільш цікавими для нас серед надрукованих матеріалів з приводу історії масонських лож є 4 доповідні записки сенатора генерал-лейтенанта Єгора Андрійовича Кушелєва “Уничтожение масонских лож в России 1822 г.”, надруковані в “Русской старине” в марте и апреле 1877 г. (Записки доповнені таблицею лож ” Астреї ”), а також “ Декабристи і таємні товариства в Росії ” (М., 1906р ) і “ Доповіді слідчого комітета Костянтину Павловичу ”. Бібліографія, як і документальні матеріали, присвячена проблемі історії масонства в Україні, дуже обмежена. Дослідницький інтерес до історії масонства з`явився в середині ХІХ ст. і був пов`язаний з підвищенням суспільної свідомості та спробами пояснити ті процеси , що відбувалися на той час (хвиля буржуазних революцій на Заході, реформи 1860-70 років в Росії). Але, на жаль, ні дослідники ХІХ ст. , ні дослідники ХХ ст. , не змогли дати остаточну картину причин появи масонства. І майже зовсім нічого не було сказано про причини появи масонства саме в Україні. Україна на час появи масонства представляла собою не цілісну державу, що мало великий вплив на розвиток будь-якого суспільно-політичного явища. Майже всі процеси, особливо в політичній сфері, відбувалися і розвивалися набагато повільніше, ніж в центральних регіонах імперії. Практично всі історики робили спроби виявити гносеологічні коріння масонства. Великий внесок в висвітлення історії масонських організацій в Росії зробив О.Н.Пипін. Він слушно висловлював думку, що ”масонська ложа задовольняла потреби , що розвивались, в більш вільних релігійних поглядах і більш вільних сучасних бродіннях ” 8. О.Н.Пипін також стверджував, що основні причини розповсюдження масонства були в тих умовах і в характері суспільного розвитку з часів Петра Великого, але автор не розкрив, що саме то були за умови. Подібну думку щодо виникнення масонства визначив О.В.Мезієр в “Очерках из истории русского масонства”9. Мезієр вважав, що масонські ідеї мали розповсюдження із-за малого престижу духовенства, тому що церква перебувала на службі в держави, та частих дипломатичних поїздок дворян до Західної Європи, де в зеніті були абсолютизм та просвітництво, а масонство перебувало в своєму апогеї. Саме О.Мезієр звернув увагу на той факт , що незважаючи на підтримку з боку вищих осіб, масонство на Заході мало розповсюдження насамперед серед буржуазії, для якої воно було однією з сходинок, якими буржуазія прямувала до влади.10 Одним з перших істориків російського масонства виступив О.Пипін, який залишив після себе багато фундаментальних робіт, де він зробив спробу узагальнити всі знання про масонську організацію в Росії на свій період. Достатньо назвати такі великі роботи О.Пипіна, як “ Русское масонство до Новикова ”, надруковану в 1868 р. та “ Русское масонство XVIII в. ”, надрукована в 1867 р., а також “Хронологический указатель русских лож от первого введения масонства до запрещения его /1731-1822/ і Материалы для истории масонских лож 11. О.Пипін першим виклав причини появи масонства на терені Російської імперії і класифікував ложі на достатньо високому, на свій час, рівні. Звичайно, ложі, що діяли в Україні також були розглянуті О.Пипіним, як російські ложі. Саме ложі, що діяла в Києві присвячена робота Мордовцева “О масонской ложе Соединенніх Славян” 12. Трохи пізніше вийшла робота Пироговського В. “Масонские ложи в Житомире”13. Ці дві роботи були першими на шляху висвітлення історії масонських лож в Україні. Вони наповнені фактичним матеріалом, який в XIX сторіччі був ще відкритий для істориків та аматорів. Наступною роботу, яка висвітлювала історію українського масонства, була робота Павловського І. Ф. “Масонская ложа, ее учасники и арест их”14. Павловський І. ретельно підійшов до проблеми і зібрав майже всі можливі матеріали з приводу роботи полтавської ложі ”Любові до істини”, яка проіснувала недовго, але мала цікаву історію і яскравих представників в своїх лавах, зокрема видатного українського письменника та поета І. Котляревського. Ще однією роботою, в якій автор узагальнює накопичені знання історії масонства вже на період початку ХХ ст. , - це стаття Єфремова С. “Масонство на Україні”, яка вийшла в журналі “Наше минуле” в № 3 за 1918 рік. Стаття Єфремова - перша знайдена нами робота, присвячена саме історії масонства в Україні. В ній ще досить слабко визначені причини появи масонства, його коріння, але переоцінити значення виходу такої статті ще в 1918 році не можна, - їй належить пальма першості на шляху вивчення проблеми, якій присвячена наша робота. Якщо перейти від широкомасштабних історичних робіт істориків до більш детального розгляду ними причин появи масонства, впливу його на суспільно-політичний рух, зокрема рух декабристів, то слід виділити роботи Охримовича “Короткий нарис розвитку української національно-політичної думки ” , Семевського В.І. “ Декабристи - масони ”, Павловського І.Ф. “ Із прошлого Полтавщині. К истории декабристов”, Суровцевої Н. “ Н. Олізар і його відношення до декабристів.15,16,17,18 Про зв”язок декабристів з масонськими організаціями писали майже всі історики : і ті, хто займався дослідженням історії масонських лож і ті, що вивчали історію декабристського руху. Безсумним залишається факт зв”язку Товариства Об”єднаних Слов”ян з масонством. Першою спробою усвідомити діяльність Товаристваи ”Об”єднаних Слов”ян” були Записки невідомого з Товариства об”єднаних Слов”ян, надруковані в кінці 50-тих років XIX сторіччя. Потім до 100-річчя повстання декабристів було вирішено розпочати видання всіх документів щодо декабристського руху. Том 6-й був весь присвячений повстанню Чернігівського полку, в 5-му томі знаходяться слідчі справи організаторів та керівників Товариства - братів Борисових, в 13-му томі - справи Громницького, Виговського, Веденяпіних, Іванова та інших членів Товариства Об”єднаних Слов”ян. Щодо монографічної літератури, то можна насамперед визначити роботи Довнар-Запольсбкого М.Н. “ Тайное общество декабристов”, один із розділів якої присвячений Товариству Об”єднаних Слов”ян19. В 1911 році в журналі “ Современник” було надруковано велику роботу Н. Коробки”декабристи брати Борисови; Товариство Об”єднаних Слов”ян”, але вона відзначається розповідальним характером, хоча і спирається на велику документальку базу 20. В зв”язку з 100-річним ювілеєм повстання декабристів вийшла велика кількість літератури, зокрема роботи Г.Чулкова та Ю.Конарського/Мошинського/ 21. Саме Г.Чулков першим звернув увагу на зв”язок Товариства Об”єднаних Слов”ян та йього керівників з масонством 22. Останьою великою роботою, присвяченою проблемі, була монографія М.В. Нечкіної “Товариство Об”єднаних Слов”ян”. Ця робота вийшла друком в 1927 році і була першою та, мабуть, останьою в радянській історіографії, в якій автор настільки широко показує діяльність Товариства. Потім сама М.В. Нечкіна критично ставилася до цієї своєї роботи, і , опрацювавши матеріал, включила його до фундаментальної праці “Рух декабристів”, але значення роботи”Товариство Об”єднаних Слов”ян” переоцінити важко, тому що після неї не видавалося таких глибоких досліджень, присвячених цьому питанню23. Багато матеріалу з питання вивчення взаємозв”зку масонського та національного рухів в Росії і в Україні в статті Слабченка Т.Н.” До історії Малоросійського товариства “24. В період 40-70 років на тему масонства в Україні та взагалі в Росії ніби було покладено табу. Більшість істориків приділяло увагу декабристському руху як провідному руху в суспільно-політичному житті країни. Достатньо згадати такого видатного українського історика як М.Лисенко, який в своїх роботах висвітлював проблеми суспільно-політичного руху в першій половині 19 ст.. Серед його робіт нам цікава стаття “До питання про Малоросійське товариство “, в якій автор висловлює слушні думки з приводу існування малоросійського товариства, які будуть ще наведені в нашій роботі 25. Тільки в 80 роки ХХ ст. з”являються роботи дійсно присвячені історії масонських організацій. Першим з російських істориків цю тему почав вивчати А.І. Сєрков, який в 1991 році захистив кандидатську дисертацію на тему “Російське масонство. 1800-1861”26. Сєрков А. неодноразаво приїздив до Києва, де виступав на багатьох науково-практичних конференціях з своїми дослідженнями з приводу взаємозв”язку масонського та декабристського рухів. Історія масонства, розпочавшись в сивій глибині сторіч, продовжується і зараз. Тим цікавіше розібратися в її русі із сивого минулого в загадкове майбутнє. Метою роботи є спроба систематизувати існуючи розрізнені данні про існування та діяльність масонських лож на території України, особливо на території Східної України. Автор не претендує на те, що робота буде вичерпною за фактами, і більше уваги приділяє суб”єктивному аналізу відомих йому подій.РОЗДІЛ І МАСОНСТВО В УКРАЇНІ в ХVІІІ-му сторіччі.$ 1.Причини виникнення та особливості масонства в Україні.$ 2.Діяльність масонських лож в другій половині ХVІІІ сторіччя.^ 1.ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ МАСОНСТВА В УКРАЇНІПричини появи масонства, звичайно, не можна пояснити однією фразою, бо вони глибоко лежать своїми коріннями в усіх економічних, соціальних та політичних процесах , що відбувалися в світі. На Україні, що не мала своєї державності, але входила, як складова частина, до великих і могутніх держав, відбувалися ті ж самі процеси, що і в інших країнах світу, з тією різницею, що вони проходили повільніше і трохи пізніше. XVIII сторіччя - це переломне сторіччя для України в політичному, економічному і соціальному планах. Це сторіччя подальшого злиття України з Росією, приєднання до царської імперії етнічних українських земель в результаті розподілів Польщі, злиття малоросійської старшини з російським дворянством, приєднання південних новоросійських земель, що сприяло розвитку економіки. В Західній Україні XVIII сторіччя - це період глибоких економічних реформ. Всі ці події та явища мали великий вплив на подальший розвиток українських земель та взагалі суспільства, що мешкало на території сучасної України. В XVIII сторіччі Російська імперія продовжувала дотримуватися своєї колонізаційної політики щодо України. Ця політика була спрямована на все більше втручання в справи Гетьманату, обмеження самоврядування та автономії, яку Україна отримала після приєднання Лівобережжя до Росії в результаті Національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького. Царі, починаючи з Петра І, намагалися скасувати залишки автономії України. Впровадження Малоросійської колегії було одним із заходів на цьому шляху. Український ринок поступово перетворювалися на невід”ємну частину всеросійського ринку. В 1719 році було заборонено українцям експортувати зерно безпосередньо в західноєвропейські країни. В тому році були впроваджені польсько - українські кордони і встановлені мита на імпорт. Сільськогосподарська продукція стала товаром на експортному та внутрішньому ринках, і потреба в ній, звичайно, збільшилася. Велика кількість ярмарок сприяла розвитку внутрішньої торгівлі. Найбільшими були ярмарки в Ромнах, Харкові, Сумах, Чернігові, Ніжині, Полтаві, Києві. Лівобережна Україна, природньо в силу географічного положення та історичних умов, швидше інших регіонів включалася до Всеросійського ринку. В 1754 році між Росією та Лівобережною Україною були скасовані торгові бар`єри. Швидше почала розвиватися промисловість27. Розвитку промисловості сприяв розвиток промислових майстерень та мануфактур, кріпосних, вотчинних та орендних. Наприкінці ХVІІІ сторіччя 96 % промислового виробництва належало кріпосним мануфактурам. Серед “панської” промисловості переважали виробництво поташа, скла, вапна, цегли, тощо. Таким чином, поміщики стали виступати товаровиробниками. З 1807 по 1825 рр. число підприємств збільшилось з 50 до 619 28. З розвитком сільського господарства був тісно пов`язаний розвиток переробчої промисловості. Цехи, які існували в деяких регіонах України, продовжували свою діяльність, але все більши залежали від місцевої адміністрації, втрачаючи самостійність. З 1785 року на цехи в Лівобережній Україні були поширені загальноросійські закони. 17 березня 1775 року наказом Катерини ІІ було дозволено кожному “рокоділля виробляти”, що сприядл розвитку ремесла, промислів та взагалі подальшому розвитку промисловості 29. Розвитку економіки в Галичині сприяло скасування в 1782 році особистої кріпосної залежності. В другій половині XVIII ст. почалась колонізація південно-російських земель. Цей процес став можливим завдяки кількомам війнам з Турцією, в результаті яких Російська імперія врешті отримала вихід до Чорного моря. На Півдні створювалися привабливі умови для володіння землею : наділи нараховували до 40 тисяч акрів землі за умовами заселення кожного з них 25 селянськими господарствами. Тут, в Новоросії, поміщики були зацікавлені в наданні поступок селянам - замість 4 - 5 днів панщини впроваджувалося всього 2 дні. З 1778 по 1787 рр. врожаї в Новоросії зросли на 500 %.30 Але пани не переводили повністю своїх кріпаків на оброк. Якщо по всій Росії на оброк було перведено 60 % кріпаків, то в Україні продовжувала переважати панщина : 97 % на Лівобережжі і 99 % на Півдні.31 Але в саме той час Україну спіткали важкі випробування. Неврожаї 1794-1800 років на Півдні, голод 1806, 1820-1823 рр.знесилили економіку, що трималася на експорті зерна. Одначасно з всебічним розвитком економіки в регіонах України, що були в складі Росії , продовжував відбуватися процес подальшого закріпачення селянства. Ще в 1706 році гетьман України Іван Мазепа видав універсал, який примушував повертати селян їх поміщикам. В 1760 році останній гетьман України К. Розумовський заборонив спеціальним універсалом перехід селян без дозволу власника. Врешті, в 1783 році право переходу було заборонено остаточно за наказом Катерини ІІ від 03 травня 1783 р. В 1722 році відбулося впровадження прямого оподаткування в Україні, і в 1724 році російський намісник Вельямінов з гордістю повідомляв уряд про підвищення податків на 600 % порівняно з попередніми податками, що отримувалися з часів Гетьманату. Уряд все більше звертає увагу на розвиток економіки . З 1770 року впровадиться складання Державного бюджету країни. Зміни в економіці, природно, привели до змін в соціальній структурі населення. Як вже було сказано раніше, наприкінці XVIII ст. відбулося злиття малоросійської старшини з російським дворянством. Після розподілів Польщі до них приєдналася і польська шляхта. До підлеглого населення належали міщани, державні селяни та кріпаки. З 4 млн. селян більше третини - 1.4 млн. - були державними. На Лівобережжі і Півдні їх чисельність досягала 50 %. Державні селяни перебували в значно легших умовах, ніж кріпаки поміщиків. Козацька старшина поступово перетворилася на звичайних дворян, середні козаки стали міщанами або, за наказом 1796 року, державними селянами , решта - кріпаками (за вже згаданим наказом Катерини ІІ від 03 травня 1783 р.) 32. Остаточно козацьку старшину було переведено в стан дворян Жалованою грамотою дворянству в 1785 році. Ще один прошарок населення створювався наказом від 6 квітня 1817 року. То були військові поселенці33. Військові поселення мали дві функції : військову та сільськогосподарську. Кожний полк наділявся 191 земельною ділянкою. Всі селяни, що мешкали на теріторії військових поселень, переходили в розпорядження полків під назвою військових поселенців 34. Впровадження військових поселень не полегшило, звичайно, становища селян. Багато з них не бажало служити в полках, чинили цьому опір. В 1819 році був здійснений заколот серед військових поселенців Чугуївського уланського полку на Харківщині. Поселяни відмовились виконувати надсильні роботи для казни. Заколот вдалося придушити тільки за допомогою двох батальонів піхоти з 12 гарматами. В Чугуєві було заарештовано 1104 чоловік. Економічний розвиток, зміни в соціальній структурі населення змусили певні кола освічених людей замислитися над подальшою долею країни. Деякі, такі, як В.Каразін, дбали про економічний прогрес (в 1805 році Каразін заснував в Харкові Філотехнічне Товариство, яке працювало 10 років і охоплювало 100 членів), інші бачили вихід в зміні соціального статусу селян. Для обговорення соціально-економічних питань в освіченій частині суспільства, яка складалася переважно з поміщиків і чиновників, виникала потреба в організаційному об`єднанні однодумців. Саме масонські ложі стали першою на той час і єдиною формою громадських організацій дворянської інтелігенції 35. Реформи Петра І збудили більш розвинуту частину суспільства до деякої самостійності, і масонство, природно, повинно було здаватися для ни