Теорія й практична діяльність психолога
Використаннязагальних теоретичних положень, закономірностей можливо в процесіконсультування при обов'язковій конкретизації їх у змісті професійного завдання.
Конкретизаціяможлива в тому випадку, якщо психолог володіє науковими поняттями.
Відповідно дотеорії Л.С. Виготського, свідомість входить через ворота наукових понять.
Індивідуальнасвідомість психолога перетворюється в системі наукових понять, у результатічого він виявиться здатним здійснювати рефлексивні процедури — виділяти предметсвого мислення.
Таким предметом упсихологічному консультуванні стає логіка індивідуального життя, у мисленні пронеї психологові треба персоніфікувати відомі закономірності як зміст взаємодіїз конкретною людиною.
Психологічнеконсультування — фактична побудова теоретичного миру конкретної людини в результатімислення про нього в наукових поняттях — знаках, що дозволяють рефлексувати налогіку його індивідуального життя.
Це побудоватеоретичного миру конкретної людини як твердження існування йогоіндивідуальності, де істина про неї може бути дана раніше, ніж психолог (абоінші учасники його професійної діяльності) довідається про те, що це — істина.
Недарма одним ізсамих важких запитань у психологічному консультуванні є питання про його мету йступінь усвідомленості всіма учасниками ситуації.
Фактичне існуваннятеоретичного миру виступає проблемою для теоретиків пізнавальної рефлексії, щоостання прагне вирішити теоретично, сконструювавши саму себе як теоретичниймир, тобто як теорію, чиїм об'єктом уже повинен виступати теоретичний мирконкретної науки.
Теоретико-пізнавальнарефлексія стискається з труднощами, які випробовують не теорії і їхні об'єкти,а реальні люди у своїй діяльності, що включає в себе й теоретичне пізнання.
Психологічнеконсультування у світлі культурно-історичної теорії Л.С. Виготського можнарозглядати як ситуацію створення «зони найближчого розвитку» длялюдини, що є замовником професійної діяльності.
Психолог разом зним формулює й вирішує завдання пізнання людиною (клієнтом) нових для ньоговластивостей психічної реальності.
Психолог-Консультантдіями створює особливу ситуацію взаємодії з іншою людиною, чим допомагає йомувирішувати специфічні завдання пізнання властивостей психічної реальності.
Обґрунтуваннявпливу психолога на іншу людину визначається змістом моральної категорії міри,що конкретизується при рішенні завдань консультування.
Реалізація цієїкатегорії в способах рішення психологічних завдань пов'язана з особливимидіями, найбільш універсальним з яких є прощення.
Найважливішаособливість цієї дії полягає в тому, що воно одночасно встановлює ідентичністьлюдини із самим собою й створює для нього позитивну перспективу.
Прощення — цеодночасне фіксуючий індивідуальність спосіб взаємодії, що означає визнанняцінності як прощає, так і прощеного.
Специфічні якостіпсихічної реальності, на які виявляється вплив психологом, що вирішуєпрофесійні завдання консультування, з погляду культурно-історичної теорії Л.С. Виготського,можуть бути описані як узагальнені якості, властиві людської життя.
Володіння поняттям«життя» буде визначати ступінь його конкретизації при постановці йрішенні професійних завдань консультування.
Найважливішим укультурно-історичній теорії Л.С. Виготського є положення про те, що якіснізміни в психічній реальності можуть і повинні відбуватися при взаємодії зіншими людьми.
У побутовихпоняттях це твердження можна сформулювати в такий спосіб: людина здатназмінитися під впливом іншої людини. Пластичність психічної реальностівизначається можливістю використання різних знаків для її позначення.
Так, наприклад,неслухняність підлітків можна розглядати як знак їхнього дорослішання або бунт,як показник самостійності або порожнечі їхнього психічного життя, як конфліктпоколінь або як природний прояв життя й т.д.
Знаковий простір,що виникає в момент уживання знака для позначення явища, буде визначати вибірзасобів і способів рішення завдань взаємодії психолога й іншої людини.
Теорія потрібна,щоб пояснювати явища, пророкувати їх, передбачати, як вони себе будуть вести,щоб діяти із предметом і не боятися його. Якщо такий предмет — психічнареальність, то, швидше за все, теорія потрібна для того, щоб зафіксувати його впросторі й у часі в доступній для людини формі, пояснити людині його самого,дати йому можливість усвідомити себе.
Маючи справу зусвідомленим предметом, людина може на нього впливати, може про нього мислити. Цеочевидна й банальна відповідь на питання.
Можна спробуватидати інша відповідь — теорія як система понять структурує у свідомості людиниідеальний об'єкт і робить його в такий спосіб представленим у сутнісних,цілісних властивостях.
Він починає житижиттям предмета, тобто до нього можна ставитися, з ним можна взаємодіяти, йогоможна приймати або відкидати, до нього можна випробовувати почуття, про ньогоможна мислити.
Так, теорія Ч. Дарвінапро походження видів може викликати в людей самі різні почуття й думки, авиходить, спонукувати їх на різні дії.
Теорія 3. Фрейда,відома як теорія, або теорія несвідомого, зробила, наприклад, істотний вплив насприйняття людьми один одного, на оцінку змісту відносин, на розуміння ролі ймісця іншої людини в становленні якостей індивідуальної психічної реальностілюдини. Вона, можна сказати, зробила предметом публічного обговореннясексуальність людини і її вплив на поводження.
Теорії як ідеї цілісногопредмета структурують картину миру людини, дозволяють йому визначити своє місцев цілісній картині миру, тобто своє життя як цілісний предмет.
У науці відомо, щообґрунтування як побудова ідеального теоретичного об'єкта є синтетичноюпроцедурою.
Усякийінтелектуальний акт обґрунтування виступає в той же час і актом формуванняоб'єкта, що обґрунтовується. У цьому полягають зміст і цінність процедуриобґрунтування, зміст і цінність побудови теорії.
Створений,сформований у такий спосіб об'єкт здобуває якості існуючого — він стає тієюреальністю, з якої доводиться вважатися при здійсненні інших видів активності.
Обґрунтовується втім виді, у якому воно виступає для дослідника, наприкінці цієї процедуризавжди здобуває принаймні одну нову характеристику, який у нього не було напочатку процедури.
У граничномувипадку що обґрунтовується одержує в ході цього процесу найпершу характеристику.(Маються на увазі ті випадки, обґрунтовував коли ніяк не представлено напочатковому етапі процедури обґрунтування, а виникає в результаті цієїпроцедури)
Існує дуже багатотипів обґрунтування, на них зупинятися не будемо. Важливо та обставина, що увсіх своїх різновидах обґрунтування є конструктивною, формуючою, синтетичноюпроцедурою.
Новіхарактеристики що обґрунтовується одержує завдяки двом головним процедурам (операціям):
1) установленнютого або іншого зв'язку 2) приписуванню першому з них деяких характеристикдругого. Ці операції психолог проробляє, виділяючи предмет свого професійногомислення при рішенні завдань консультування.
Природно, щообґрунтування відбувається не саме по собі, а виконується людиною.
Активним,самостійним початком процедури обґрунтування є людина, що встановлює певнийзв'язок між двома ідеальними утвореннями (об'єктами) — що обґрунтовується йобґрунтуванням.
При цьому щообґрунтовується наділяється характеристиками обґрунтування.
Обґрунтовуючи фактіснування тексту — психічної реальності іншої людини, психолог-консультантвикористовує як підстава структуру своєї психічної реальності, представлену якцілісний об'єкт.
Його й можнаназвати об'єктом-підставою.
Фіксованістьодного ідеального об'єкта в якості що обґрунтовується, а іншого — підстави, якправило, обумовлюється не властивостями цих об'єктів самих по собі, азавданнями розуміння й поставленої ними метою.
/>Унашому випадку — це завдання психологічного консультування, регламентуючі цілівпливу на властивості психічної реальності іншої людини. Фіксованість єабсолютною тільки в певному контексті — там, де вона була виявлена як необхідна.
В інших ситуаціях,при інших обставинах — інших цілях і завданнях — ідеальний об'єкт, щовикористовувалася раніше як підстава (у нашім аналізі це — структурованапсихічна реальність психолога), може стати що обґрунтовується, а ідеальнийоб'єкт, що був що обґрунтовується, — стати основою.
Це відбувається вситуації роботи психолога-консультанта тоді, наприклад, коли його роботупочинає аналізувати й інтерпретувати людина, з якою він проводив консультування.
Говорячи інакше,коли її дії, переживання, думки інтерпретуються іншою людиною. Зрозуміло, прицьому міняється й характер обґрунтування.
Необхідністьусвідомлення психологом процедури побудови своїх ідеальних об'єктів — насампередтеорій — диктується сучасними умовами існування наукового знання, що прагне довизначення підстав для обґрунтування ідеального об'єкта.
Визначенняпідстави обґрунтування як даності стає спеціальним завданням, однієї знайважливіших інтелектуальних завдань консультування. Це завдання вирішується вумовах, коли існують обставини розвитку сучасного психологічного знання:
незадоволеністьфункціональним підходом у вивченні феноменів психічного;
прагнення виділитий описати специфічні якості психічного як реальності, наприклад оборотність,метафоричність і інші;
складністьонтологічного аналізу якостей людини;
нечіткістькритеріїв вірогідності отриманих наукових фактів, законів і закономірностей;
залежністьспособів одержання, описи й інтерпретації даних від індивідуальностідослідника, системи його морально-етичних цінностей і наукової сумлінності;
залежність наукивід конкретних замовників на той або інший вид інформації;
девальваціяцінності наукового знання в суспільній свідомості;
перевагаманіпуляторного підходу до людини в багатьох сферах громадського життя.
Теорія якцілісний, ідеальний об'єкт є підставою для практичної діяльності психолога. Вонає та даність, то знакове утворення, що як обґрунтування опосредує />всівпливи на іншу людину з метою прояву в них якостей його психічної реальності.
Ця даність теоріїобов'язково рефлексується психологом як підстава для організації свого текступри впливі на іншу людину.
Отже, що данопсихологові як обґрунтування його впливу на іншу людину? Насамперед йому данийвін сам як людина й інші люди як люди. Узагальнене подання про людину, поняттяпро людину, концепція людини — це всі ідеальні об'єкти, теорії (життєві інаукові), які будуть обов'язково використовуватися психологом як даність, яконтологічна підстава для розуміння й побудови нових ідеальних об'єктів.
Даність у конкретнихпсихологічних теоріях проявляється в самих різних варіантах: від ототожненняприроди людини із природою тварини (наприклад, у теорії Е. Берна) до відомостіприроди людини до механізму, до неживого (наприклад, у теорії Г. Гурджієва).
Не беручи на себероль судді або критики тієї або іншої теоретичної даності, уважаю, що можнаприпустити наступне: підставою для появи різних теорій, різних позицій є змістпереживань їхніх авторів свого власного зв'язку з іншими людьми, що для кожноїлюдини проявляється в його концепції життя, у тому розумінні, що може й умієреалізувати в житті сам психолог як підстава своєї активності.
Психологові, щовикористовує наукове знання, що створює це знання як підстава свого впливу наіншу людину, доводиться мати справа з наступного тридцятимільйонного цьогообґрунтування: історичні й сучасні йому наукові тексти; живі люди, йогосучасники як автори або носії наукових ідей; живі люди (учені),індивідуальність яких нетотожна їхньої наукової продукції; він сам — дорослалюдина в конкретному історичному й особистому часі свого життя; його — дорослоїлюдини — досвід, узагальнена у концепції життя; зміст концепції життя, щовизначає (допускає) захід впливу на іншу людину й на самого себе з метоюодержання й використання різних видів інформації.
Уважаю, що жодна зперерахованих вище тридцятилітніх не усвідомлена повною мірою в конкретниймомент професійної біографії психолога.
Природно думати,що всі ці змінні величини, і при цьому можна затверджувати, що сам головної йстійкої є концепція життя.
Даність підставдля обґрунтування теоретичного, ідеального об'єкта стає питанням не тількиісторичного розвитку психологічної науки, але й індивідуального становленняпрофесіонала як розвивається, мінливої людини, здатного до трансформації.
У жодній іншійсфері знання або практичної діяльності людини немає такої залежності виборуідеального об'єкта, теорії від морально-етичної позиції дослідника, як усучасній психології — науці й практиці. Що дано психологові як ідеальнийпредмет вивчення? Навіть позначення цієї даності представляє труднощі.
Можна відповістина це питання в такий спосіб: дане — життя людини, тобто Добро й Зло, які є в Ялюдини, що живе серед інших Я в історичному часі (культурі), особистому часі (психологічному)свого життя, фізичному часі свого тіла й що володіє як головними якостямиздатністю до любові й волі.
Тоді відповідіпсихолога на питання про те, що є життя людини, що в ній Добро й Зло, що є Я, уякому часі й просторі воно проявляється, стануть його опорою при обґрунтуваннівпливу на іншу людину.
Позначаючи усвоєму тексті відповідь на ці питання, затверджуючи в такий спосіб даність якіснуючу, психолог одержує підстави для побудови теорії ідеального об'єкта.
Відомо, що функціясвідомості дозволяє людині через позначення реальності словом сприймати її якволодіє закономірностями. Інакше кажучи, якщо психолог (для себе й для інших) позначаєданість словом (поняттям), він уже вносить у зміст свого мисленнязакономірність, що відбиває існування цієї даності.
Недостатнєрефлексивне пророблення змісту даності як підстави для впливу на іншу людинуприводить до того, що від психолога вислизає власна позиція, що в остаточномупідсумку визначають міру його відповідальності за використовуване абоодержуване знання, за його зберігання або передачу.
Теоретичнерефлексивне пророблення підстави для мислення дозволяє науці визначити їїспецифічне місце в суспільній свідомості, зафіксувати ступінь володінняоб'єктом науки як об'єктом інтелектуальної власності. У цьому змісті етичне право,наприклад право розпоряджатися життям (власне й чужий) і право науковогодослідження життя людини, належить до різних соціальних норм і припускає різнийступінь як особистої, так і суспільної відповідальності.
Таким чином,поняття даності дозволяє психологові усвідомити як існуючий для нього ідеальнийоб'єкт, визначити стосовно нього свою позицію, ступінь особистоївідповідальності за його використання й міру свого впливу на іншу людину задопомогою цього теоретичного ідеального об'єкта.
Процедура усвідомленняданості дозволяє психологові-практику, як і психологові-дослідникові, уникнутибагатьох помилок, пов'язаних з розумінням ними ролі й місця психологічногознання в індивідуальному й соціальному житті людей.
Отже, можнасказати, що виділення, обґрунтування даності для впливу на іншу людинуопираються на стійкі параметри психічної реальності самого психолога.
Однієї з такихреальностей є концепція життя. По суті, все індивідуальне різноманіттяваріантів концепції життя може бути представлене по шкалі сутнісних людськихорієнтації, розробленої Е. Фроммом: біофільна орієнтація — некрофільнаорієнтація.
Е. Фромм такописував якості цих орієнтації: біофільне орієнтування — любов до живого,тотальне орієнтування, що визначає спосіб життя людини. Він відзначав, щобудь-якої живої матерії властива тенденція до збереження життя й боротьба протисмерті.
Варто звернутиувагу на опис Е. Фроммом такої важливої якості живого, як об'єднання й спільнийріст, які характерні для всіх процесів життя, у тому числі для мислення йпочуттів. З'єднання, народження й ріст становлять, на його думку, цикл життя.
Людина збіофільною орієнтацією бачить ціле, а не частини, вона орієнтована наструктури, а не на суми, установка на життя цієї людини функціональна, а немеханістична, він хоче створювати, впливати на інших прикладом, розумом, силоюлюбові, а не механічним маніпулюванням іншими людьми.
Така людина вмієрадуватися життю у всіх проявах. Відповідно до біофільної етики радість — цеголовна чеснота, сум — гріх, зло — все те, що руйнує життя, розчленовує її нашматки, стискує, душить. Е. Фромм характеризує повний розвиток біофілії якпродуктивне орієнтування, прагнення створювати, переживати нове, а незатверджувати минуле й звичне. Совість такої людини мотивована життям і радістю.
Людина знекрофільним орієнтуванням почуває потяг д всього неживого, цього те люди, якіохоче говорять про хвороби, похорони і смерть, вони живуть минулим, а немайбутнім. Для таких людей, як уважає Е. Фромм, характерна установка на силу,вони люблять усе, що механично. Всі життєві процеси — всі думки й почуття — некрофілперетворює в речі.
Е. Фроммнезвичайно точно описав цей тип людей, ними рухає глибокий страх перед життям,її непередбачуваністю, невпорядкованістю й ризикованістю. Для цих людейнайважливішими є закон і порядок, якими б вони не були, але це прагненняконтролювати й упорядковувати протилежно самої сутності життя — вона всяневизначеність, самим певним у ній є смерть.
У кожногопсихолога в більшому або меншому ступені в обґрунтуванні його впливу на іншулюдину представлений зміст цих орієнтації, їхня виразність у даності ідеальногооб'єкта теорії психолога можуть бути предметом спеціального дослідження.
Різноманіттятеорій, що існують у психології у консультуванні як його обґрунтування,визначається в тим, що любе обґрунтування включає концепцію життя людини, щосвоїми діями реалізує рефлексію на найважливіші властивості психічноїреальності як цілісності.
Можливо, самаголовна властивість психічної реальності, що важко описати й визначити, — цевластивість бути живим, може бути, ця універсальна властивість психічноїреальності, що породжує всі інші. Орієнтація на цю властивість у різних формахпредставлена в роботі психолога-консультанта. Однієї з найбільш очевидних дляспостерігача форм є усвідомлення психологом цілей свого впливу при рішеннізавдань консультування.
Література
1. Коул М. Культурно-історична психологія. — К., 1997.
2. Лейнг Р.У. Розділене Я. — К., 1995.
3. Роджерс К. Погляд на психотерапію. Становлення людини. — К., 1994.
4. Фромм Э. Душа людини. — К., 1992.
5. Выготский Л.С. Собраниесочинений: В 6 т. — М., 1982.