Зміст
Вступ
Розділ І. Теоретичний аналіз я-концепції
1.1 Поняття Я-концепції
1.2 Психологічні особливості особистості
Розділ ІІ.Експериментальне дослідження співвідношення«я-реального» та «я-ідеального» у підлітків
2.1 Опис процедури дослідження
2.2 Аналіз отриманих результатів
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Актуальністьдослідження. В останні десятиріччя все більше увагадослідників звертається до однієї з центральних проблем психології розвитку особистості- до проблеми пошуку механізмів та закономірностей становлення самосвідомостіособистості. Загальна проблематика самосвідомості особистості посіла значнемісце в теорії психології завдяки працям Р. Бернса, У. Джемса, І. Кона, К. Роджерса,С. Рубінштейна, В. Століна, З. Фрейда, І. Чеснокової, Т. Шибутані, К. Юнга, В. Ядовата інших.
Існує декількапідходів до визначення сутності та структури самосвідомості. Окремі їїкомпоненти були предметом численних досліджень, як у зарубіжній, так і увітчизняній психології. У працях вітчизняних і зарубіжних психологів (Н. Анкудінова,В. Асєєв, Р. Бернс, К. Блага, А. Бодальов, Л. Божович, Є. Бондаренко, А. Валлон,Г. Ліпкіна, М. Шебек) розглянуто теоретичні положення про співвідношення тавзаємодію внутрішніх і зовнішніх чинників становлення свідомості йсамосвідомості особистості, генезис самосвідомості, її складових.
Предметомекспериментального вивчення зазвичай є окремі сторони самосвідомості, зокрема,самовизначення і самооцінка рівня інтелекту, емоційного стану, особистіснихвластивостей (Л. Божович, В. Вольф, С. Куперсміт, Г. Ліпкіна, А. Петровський, Є.Савонько, К. Ханлі, С. Юлдашева та інші). У цей же час є багато незрозумілогостосовно характеру зв’язків окремих компонентів самосвідомості, її внутрішніх структурнихособливостей.
Суттєвоюособливістю значної кількості досліджень є їх зосередження на двох віковихкатегоріях. По-перше, це численні вивчення процесу становлення самосвідомості вдітей дошкільного віку, а, по-друге, це дослідження свідомості й самосвідомостів підлітковому віці.
Очевидною єнеобхідність вивчення не тільки окремих характеристик самосвідомості, але й їхвзаємозв’язку й взаємовпливу в процесі розвитку особистості.
Особливо болючіпитання виникають у підлітковому та юнацькому віці, який часто і, мабуть,небезпідставно, вважають кризовими, критичними, оскільки саме в цей періодвідбуваються досить істотні якісні зрушення у розвитку особистості. Ці якіснізрушення відбуваються дуже інтенсивно, супроводжуючись значними суб‘єктивнимитруднощами у житті юнаків. У цей віковий період найбільш імовірні конфлікти міжбільш-менш сформованими настановленнями «Я» та безпосереднім досвідомлюдини. Така невідповідність може виникнути в таких випадках, коли «Я-концепція»(уявлення про себе) переважно зумовлена цінностями та уявленнями інших людей. Особистостінеобхідна правильна самооцінка, яка формується найінтенсивніше у підлітковомута юнацькому віці. Процес формування свого «Я» породжує потребу всамовираженні, в апробації своїх життєвих сил та можливостей. Спочатку цяпроблема має невиразні форми, неясні цілі, набуваючи пазом з життєвим досвідомрис більшої визначеності, сформованості «Я-концепції» особистості.
Психологи визнають«Я-концепція» як відносно стійку, неповторну систему уявлень індивідапро самого себе, на підставі якої він здійснює взаємодію з іншими людьми іставиться до себе. «Я-концепція» — цілісний, хоч не позбавленийвнутрішніх протиріч, образ власного «Я», що виступає як установкастосовно себе самого і включає компоненти: когнітивний — образ своїх якостей,здібностей, зовнішності, соціальної значущості та ін. (самосвідомість); емоційний- самоповага, себелюбство, самоприниження та ін., оцінно-вольовий — прагненняпідвищити самооцінку, завоювати повагу та ін.
«Я-концепція»- це сукупність усіх уявлень людини про себе, яка пов‘язана з їхньою оцінкою. Установки,спрямовані на самого себе, створюють «образ-Я» — уявлення про самогосебе, самооцінку — емоційно забарвлену оцінку цього уявлення, потенційноповедінкову реакцію, ті конкретні дії, які можуть спричинятися «образом-Я»і самооцінкою. «Я-концепція» виконує трояку роль: вона сприяєвнутрішній узгодженості особистості, визначає інтерпретацію набутого досвіду іє основою очікувань стосовно самого себе.
«Я-концепція»може мати як позитивне, так і негативне забарвлення. Позитивна «Я-концепція»- це, по суті, позитивне ставлення людини до себе, синонімом негативної «Я-концепції»є негативне ставлення до себе. Негативне ставлення до себе за часом можеперетворитися на комплекс неповноцінності, що порушує процес збалансованостіміж «Я-концепцією» та реальною поведінкою, і в такому разі досягненняузгодженості стає неможливим.
Таким чином,сказане вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.
Об’єкт дослідження- "Я-концепція".
Предметдослідження — співвідношення «Я-реального» та «Я-ідеального»в підлітковому віці.
Гіпотезадослідження полягає в припущенні, що співвідношення «Я-реального» та«Я-ідеального» в підлітковому віці потребує корекційних заходів.
Мета дослідження — проаналізувати співвідношення «Я-реального» та «Я-ідеального»в підлітковому віці.
Завданнядослідження
Проаналізувати поняття«Я-концепції» в психології.
Провестиекспериментальне дослідження співвідношення «Я-реального» та «Я-ідеального»в підлітковому віці.
Структура курсовоїроботи зумовлена логікою дослідження — вступ, два розділи, висновки, список використаноїлітератури та додатки.
Розділ І. Теоретичний аналізя-концепції
1.1 Поняття Я-концепції
Самосвідомість — це ставлення індивідуума до самого себе, що виникає в певних умовах,обставини яких підштовхують індивіда за межі самого себе, до самооцінки зі сторонипозиції, що приймається за істину, за критерій його суспільного становища і соціальнихякостей. Тобто індивід стає на позицію іншого суб’єкта, відрізняючи себе від ньогоі разом з тим ототожнює себе з ним ідеально. Ця риса самосвідомості дає змогу длярозумної людини не тільки відокремити себе від іншого світу, а й протиставити себесамій. Разом з тим у самосвідомості відбувається усвідомлення самого себе не якчогось абсолютно відокремленого від світу, а у різноманітних відносинах з ним.
Самосвідомість розкриваєперед собою цілий спектр можливостей самореалізації та саморозвитку особистості,які неможливі без участі інших людей, без спілкування з ними [30,c.56].
Самосвідомість — цедуховний процес, в якому суб’єкт співвідносить себе з об’єктивним світом і знаходитьв ньому своє місце і орієнтири для подальшої діяльності. Тобто найглибшою субстанцієюсуспільства є людина.
Проблема самосвідомостіє надзвичайно складною. Існує цілий ряд термінів, які описують ту чи іншу формусамосвідомості («Я-образ», «Я-концепція» та ін), і велика кількістьемпіричних досліджень присвячена цим феноменам.
Як і інші психічніхарактеристики, тенденція мислити про себе та свої переживання переходить від людинидо людини. В зв’язку з цим існують глобальні ситуаційні детермінанти саморефлексивнихтенденцій. Ситуаційні фактори, змушуючи індивіда в більшій чи меншій мірі усвідомлюватисамого себе, можуть слугувати зовнішніми детермінантами агресивної поведінки. Наприклад,чим більше людей у групі, тим більша вірогідність того, що людина так і залишитьсяне ідентифікованою і тим менше його відчуття відповідальності. Самосвідомість відноситьсядо станів, в яких увага концентрується на власних установках, цінностях та іншиххарактеристиках індивіда. Безліч ситуацій, особливо в яких висока вірогідність залишитисяанонімними чи можливість не залучатися до персональної відповідальності можуть погіршуватиздатність до усвідомлення самого себе і посилювати агресивність.
Самовизначення, самоствердження,саморозвиток, самореалізація — сутнісні ознаки природи людини. Детермінантою, якоювизначається процес життєвого самовизначення особистості, постає специфічна здатністьлюдини до оволодіння техніками самопізнання і самоосмислення, які є важливими длясамоусвідомлення життєвих перспектив. Психологічні механізми саморозвитку найтіснішепов’язані із самосвідомістю особистості. Самосвідомість є важливим чинником формуванняособистості, що проходить шляхом самоспостереження, самооцінки та самоаналізу. Феноменсуб’єктивності як унікальної властивості людської психіки проявляється як рефлексивнеусвідомлення себе самого, по-перше, як фізіологічного індивіда, який має біологічнуспільність з іншими індивідами (соматичне «Я»); по-друге, як соціальноїістоти, подібної до інших людей — членів соціуму (соціальне «Я»); по-третє,як індивідуальності, що характеризується власним психологічним світом не тотожнимпсихологічному світові будь-якої іншої людини, а також своєю ідентичністю, самістю;по-четверте, як духовної трансцендентальної індивідуальності (трансцендентальне«Я») [18,c.34].
Усвідомлення самогосебе містить в собі «Я» як об’єкт сприйняття і внутрішнього почуття ірефлексуюче «Я». Особистість може самостійно встановлювати собі цілі,пов’язані з різними компонентами «Я» і оцінювати успішність життєвих проявівщодо цих цілей. Ціннісні орієнтації, мотиваційна сфера є основою оцінки індивідомвласних успіхів чи невдач.
Як відомо, індивідоцінює успішність своїх дій і проявів психологічних властивостей через призму своєїідентичності. Індивід отримує задоволення не від того, що він просто щось робитьдобре, а від того, що він обрав певну справу і саме її робить добре.
К. Роджерс стверджує,що «структура власного Я» є організованою конфігурацією перцепцій себе,які допускаються до свідомості, скомпонованої з таких елементів:
сприймання власнихрис і здібностей;
сприймання і поняттяпро самого себе щодо інших та оточення, до вартісних якостей, які сприйняті як нерозривніз переживаннями та об’єктами;
цілі та ідеї, які єсприйняті позитивно, або негативно.
Це є організована картина,що існує в свідомості як «фігура», або як «поле» самого себей себе у відношенні разом з позитивними або з негативними цінностями, які сполученіз тими якостями і відношеннями так, як вони сприймаються, та існують у минулому,теперішньому і майбутньому
Самосвідомість — цеперш за все процес, за допомогою якого людина пізнає себе і відноситься досамого собі. Але самосвідомість характеризується також своїм продуктом — уявленнямпро себе, «Я-образом» або «Я-концепцією». Це розрізненняпроцесу і продукту в психологічний ужиток було введене У. Джемсом у виглядірозрізнення «чистого Я» (що пізнає) і «емпіричного Я» (пізнаваного)(Джемс У., 1905). Пізнає, звичайно, не свідомість, а людина, що володієсвідомістю і самосвідомістю, при цьому користується цілою системою внутрішніхзасобів: уявлень, образів, понять, серед яких важливу роль займає уявленнялюдини про себе саму: про свої особові риси, здібності, мотиви. Уявлення просебе, таким чином, будучи продуктом самосвідомості, одночасно є і його істотноюумовою, моментом цього процесу. Не випадково відомий дослідник проблемисамосвідомості І.С. Кон пише про розуміння відносності відмінностей між діючимі рефлексивним «Я» як про одну з головних тенденцій в сучаснихдослідженнях [18,c.78].
Завдання аналізувласне процесу самосвідомості виявилося, проте, складнішою, ніж завданняаналізу продуктів або результатів цього процесу. Як людина приходить до тогоабо іншого уявлення про себе, які внутрішні дії при цьому здійснює, на щоспирається — всі ці питання зараз інтенсивно розробляються в науковихдослідженнях, проте результати пошуків поки не утілилися в психодіагностичнихалгоритмах і методиках. Психодіагностика самосвідомості традиційно спрямованана виявлення продукту самосвідомості — уявлення про себе. При цьомуприпускається, а потім доводиться, що «Я-концепція» не просто продуктсамосвідомості, але важливий чинник детермінації поведінки людини, такевнутріособистісне утворення, яке багато в чому визначає напрям йогодіяльностей, поведінку в ситуаціях вибору, контакти з людьми.
Аналіз «Я-образу»дозволяє виділити в ньому два аспекти: знання про себе і самовідношення. В ходіжиття людина пізнає себе і накопичує про себе знання, ці знання складаютьзмістовну частину його уявлень про себе — його «Я-концепцію». Протезнання про себе самого, природно, йому небайдужі: те, що в них розкривається,виявляється об'єктом, його емоцій, оцінок, стає предметом його більш меншстійкого самовідношення. Не все, що реально усвідомлюється в собі самому і невсе у власному само відношенні ясно усвідомлено; деякі аспекти «Я-образу»виявляються неусвідомленими.
Вже ці двізмістовні тези про будову «Я-образу», тобто теза про знання про себеі відношення до себе як аспектах «Я-концепції» і теза про їїусвідомлювану і неусвідомлену частини, дозволяють зрозуміти ряд принциповихметодологічних проблем, що виникають перед психодіагностикою самосвідомості [23,c.44].
Чи можна взагалівиявити те, що про себе людина знає? На перший погляд питання це невиправдане: неважкотим або іншим способом отримати самоопис випробовуваного або обстежуваного, цейсамоопис і є показник знання людини про себе, вираження її «Я-концепції».Проте, якщо людина повідомляє про себе, що вона добра, ділова, цілеспрямована,товариська або, навпаки, зла, безвольна, нетовариська, то вона повідомляє непросто відомості, але і оцінку самої себе. Виділити цю оцінку в самоописах інавіть відокремити її від словесного самоопису можна, але відокремити знаннявід оцінки виявляється украй важко, якщо взагалі можливо. Але, якщо це так, точи не спотворює оцінка знання суб'єкта про себе? А сама ця оцінка в томувипадку, якщо вона дійсно негативна, чи не виявляється спотвореною і «захованою»в підсвідомість? А якщо такі спотворення відбуваються, то який концептуальний,теоретичний статус самоописів?
Ці питання і рядінших не раз служили предметом методологічного аналізу. Так, серед релевантнихчинників, що впливають на самоопис і його інтерпретацію (крім релевантногочинника — самої «Я-концепції»), розглядаються соціальна бажаністьописуваних рис, тактика самоподачі (самопрезентація), область саморозкриття,ідентифікованість або анонімність відповідей, тактика погоджуватися або непогоджуватися з твердженнями, характер і ступінь обмежень у формі відповідей напитання (пункти), контекст всієї процедури діагностики, установки, очікування іінструкції, способи підрахунку індексів і статистичні процедури [30,c.78].
Крім цього, своюроль грають рівень інтелектуального розвитку, кооперативна установка увідношенні до діагноста або дослідника, відчуття безпеки в ситуації тестування.
Прогрес в рішенніцих методологічних проблем психодіагностики виявився пов'язаним з просуванням врозумінні психологічної суті самого процесу самосвідомості і його підсумковогопродукту — «Я-концепції».
Досліджено, що людськасвідомість має наративну структуру. Тобто, особистість мислить, робить певні життєвівибори відповідно до наративних структур, які розглядаються як організаційний принципдіяльності людини (Ф. Сабрін, Н.В. Чепелєва). На становлення самосвідомості впливаєвідповідальність особистості за впорядкування її життєвих подій в єдину послідовність,що залежить від життєвої концепції людини. Для становлення самосвідомості важливимє, насамперед, саморозуміння, саморозкриття, ствердження системи цінностей, поглядів,переконань.
Зрозуміло, що недостатнійрівень розвитку самосвідомості, а саме: слабка диференційованість образу «Я»,неадекватність самооцінки та негативне змістове наповнення ціннісних орієнтаційє несприятливими факторами загального розвитку особистості. У цей же час проведененами дослідження показало, що недоліки в розвитку компонентів самосвідомості тіснопов'язані з виникненням феноменів шкільної дезадаптації та шкільної тривожності,емоційною нестійкістю, порушенням форм соціальної поведінки та комунікації. Недолікирозвитку самосвідомості в молодшому шкільному віці стають підґрунтям виникненнянизки порушень особистісного розвитку в підлітковому віці, почасти різних форм девіантноїповедінки [18,c.67].
Результати дослідженьпоказали, що відхилення у розвитку самосвідомості підлітка можуть проявлятися утрьох формах, що пов'язані з провідними для цього віку компонентами самосвідомості:низький рівень диференційованості образу «Я» особистості; неадекватнозавищена чи занижена самооцінка; змістовні вади ціннісних орієнтацій, які переважнопроявляються у стійкому егоцентризмі та неспроможності адекватного ставлення допотреб та інтересів інших.
ФормуєтьсяЯ-концепція особистості в процесі життєдіяльності, водночас впливаючи нарозвиток, діяльність та поведінку особистості, як установка щодо себе.
Я-концепція — цевідносно стійка, більш-менш усвідомлена система уявлень індивіда про себе, наоснові якої він будує свої стосунки з іншими людьми та ставиться до себе. Цецілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх протиріч образ власного Я. [21,c.66]
Самосвідомість — це усвідомлення людиною свого суспільного статусу і своїх життєво важливихпотреб, вищий рівень розвитку свідомості — основа формування розумовоїактивності та самостійності особистості в її судженнях і діях. [18]
Різні процесисамосвідомості, так само як різні аспекти «Я-образу», можливаспіввіднести з рівнями активності людини як організму, індивіда й особистості. Прийняттяточки зору іншого, ідентифікація з батьками, засвоєння стандартів виконання дійта формування самооцінки, набуття само ідентичності в рамках сімейних відносинта відносин з однолітками, формування статевої ідентичності, а пізнішепрофесійної ідентичності, становлення самоконтролю характеризують розвитоксамосвідомості індивіда.
Головнимифункціями самосвідомості є: пізнання себе, удосконалення себе та пошук смислужиття.
Отже,самосвідомість — це перш за все процес, за допомогою якого людина пізнає себе. Алесамосвідомість характеризується також своїм продуктом — уявленням про себе,«Я-образом».
Як будь якаустановка Я-концепція має три компоненти: когнітивний — уявлення про своїздібності, зовнішність, соціальну значущість; емоційно-оцінний, в якомувідображається ставлення до себе та поведінковий — прагнення завоюватиавторитет, підвищити свій статус чи намагатися бути непомітним, приховати своїнедоліки. Їх спрямованість та ступінь виразності є важливим показникомуспішного становлення Я-концепції особистості та її соціально-психологічноїадаптованості.
Факторами, яківпливають на формування тих чи інших особливостей Я-концепції особистості, єкультура, в якій зростає людина, соціально-економічна ситуація буття, вікові тастатеві особливості особистості.
Внаслідокповсякденної діяльності та взаємодії з іншими людьми в особистості виникаємножина образів Я, кожен з яких домінує в залежності від ситуації. [18,c.67] Такрозрізняють Я-минуле, Я-реальне, Я-ідеальне, Я-фантастичне та ін. Я-реальне — це уявлення людини про себе в даний момент. Я-ідеальне — уявлення про те, якоювона повинна бути, щоб відповідати суспільним нормам та очікуванням оточуючих. Розбіжністьміж Я-реальним та Я-ідеальним є могутнім стимулом для роботи особистості надсобою.
Викривлення вобразі «реального Я» є результатом болісних внутрішньо-особистіснихконфліктів, втрати звичних контактів з соціальним середовищем, порушенняздатності виконувати певні соціальні ролі. В цих умовах можливий розвитокпасивної життєвої позиції, апатії, а в складнішій формі — невротичних тадепресивних станів. Адекватність формування Я-концепції вимірюється тим,наскільки успішно особистість реалізує власні потреби в соціумі, віднаходитьтам своє місце та на емоційному рівні відчуває їх [25, c.23].
Оскільки «Я»- це відображення самого себе, погляд зсередини, то у кожної особистостіформується власна «Я-концепція». А. Маслоу, К. Роджерс, Р. Бернсвважають пріоритетом самої особистості вибір дій та вчинків, самовизначення таформування себе. Вони зосереджують увагу на усвідомленні та розвитковівнутрішніх сил особистості, її емоціях, відносинах, переконаннях, цінностях,сприйняттях та проблемах. Ставлення до світу, та оточуючих, здатність прийматисамостійні рішення, чинити вільні та відповідальні дії визначаються характеромуявлень індивіда про себе. У зв’язку з цим формування адекватної Я-концепціївважається одним з найважливіших завдань розвитку гармонійної особистості.
Е. Еріксонуналежить ідея про адаптивні функції «Я». Він розглядає «Я» якутворення, що підтримує сталість та тривалість існування, як певну силу, щодозволяє подолати розчарування та амбівалентність буття.
Р. Баумейстеррозглядає его-захисну функцію, коли самоповага підтримується за допомогоювчинку, в якому суб’єкт робить вибір на користь поведінки, що спростовує поганурепутацію. Водночас експерименти показують, що людина змінює свої настановленнящодо себе так, аби вони узгоджувалися з її поведінкою.
Концептуальнамодель В. Століна щодо его-захисних функцій підтверджує гіпотезу про те, щоможливості захисту само ставлення закладені в його будові завдякибагатомірності, яке включає само інтерес, самоповагу і самосимпатію, таадитивності глобального самоставлення [30, с.78].
Онтогенетичнийаналіз становлення та розвитку Я-концепції показує, що, починаючи зпідліткового віку, ця психоструктура несе функціональне навантаження всамовихованні особистості. Вона сприяє здійсненню вибору способів самовиховання,формування моральних критеріїв ставлення особистості до цілей та завданьсамовиховання. Я-концепція опосередковує перехід особистості до самовиховання,виступає детермінантою особистісного та професійного самовизначення, виражаєрівень саморегуляції особистості.
Говорячи проЯ-концепцію як загальний механізм саморегуляції поведінки на особистісномурівні, М. Боришевський підкреслює його роль у забезпеченні почуттяідентичності, само тотожності людини. Саме почуття ідентичності уявлень просебе протягом більш чи менш тривалих життєвих періодів дозволяє людиніусвідомити необхідні рамки між «Я» і «не-Я», що є важливиммоментом, з яким пов’язані такі детермінанти саморегуляції поведінки, якособиста відповідальність, обов’язок, почуття соціальної причетності,зіставлення власних бажань з інтересами оточуючих. Крім того, почуттяідентичності образу «Я» імпліцитно містить у собі можливістьусвідомлення індивідом змін, які відбуваються в ньому самому, що виражаєдіалектичну єдність таких протилежностей, як мінливість та сталість.
Р. Бернс,стверджуючи, що Я-концепція відіграє, по суті, трояку роль, вказує на те, щовона сприяє досягненню внутрішньої узгодженості індивіда, визначаєінтенсифікацію індивіда та виступає джерелом очікувань [5,c.135].
Досліджуючи шляхивпливу Я-концепції на активність суб’єкта, В. Сафін виокремлює п’ять основнихфункцій цієї психоструктури: ствердження, самосхвалення, самооцінку,саморегуляцію, самоспонукання. Формування в дитини здатності усвідомлювати свої«хочу», «можу», «маю», «потрібно» впроцесі прийняття значущих для неї рішень та організацію на цій основі своєїповедінки автор вважає початком свідомого самовизначення особистості яксуб’єкта життєдіяльності.
Із усьогозазначеного можна зробити висновок, що основна функція Я-концепції полягає втому, щоб не просто дати індивідові відповідні відомості про себе, а допомогтивиробляти ефективні життєві орієнтації, у тому числі й орієнтації в соціальномусередовищі. Ці функції є важливим фактором детермінації процесу самовизначенняособистості.
В ціломуЯ-концепція включає в загальному вигляді сукупність домагань особистості: їївимоги, очікування від життя, її власні наміри, цілі та вимоги до самої себе.
Сукупність уявленьпро себе залежить від адекватності чи неадекватності, реалістичності чи нереалістичності уявлень особистості про себе. Одні люди оцінюють себе набагатокраще, ніж вони є насправді, інші — занижують свою самооцінку. Таке заниженнячи завищення самооцінки є для особистості бажаною поправкою до своєїконцепції-Я [18,c.89].
Домаганняособистості є не лише ознакою самооцінки та ставлення до себе. Вони виражаютьставлення людини до світу, до людей, і головне, до життя на основі того чиіншого ставлення до себе. Домагання є узагальненим уявленням про себе, про те,на що претендує, сподівається, чого очікує людина від життя, те чого вона хочеі вважає гідною отримати в житті. Домагання виражають ціннісну характеристику ісамого суб’єкта, і його життя, відповідають її смислу.
Домаганняособистості складаються з індивідуалізованого, типового для неї комплексу тапрофілю потреб. Основним є втілене в них уявлення про те, як людина хочевиразити, втілити себе в житті. Тобто, домагання формуються на основіідеального-Я людини. Саме завдяки цій складовій Я-концепції для однієї людиницінними, значимими є одні сфери життя, для іншої — інші.
Домагання є доситьстійкою характеристикою особистості, але вони зростають чи знижуються взалежності від реальних життєвих досягнень, від розв’язання чи нерозв’язаннятих внутрішніх протиріч, які виникають в процесі життя, в залежності відзадоволеності чи незадоволеності своїми досягненнями. Перші життєві поразки чивідсутність досягнень в житті на ранніх її етапах, неможливість виразити себепризводять інколи до заниження домагань, виникає установка на легке життя, щоскладається з окремих подій, відмова від серйозних життєвих планів таперспектив. Тобто, формується пасивне ставлення до життя, яке не може сприятиповноцінному розвитку особистості як творця власної долі. [26,c.99].
З всього вищесказаного ми можемо судити про важливість формування у людини адекватного,реалістичного образу самого себе. Велике значення у формуванні образу-Явідіграє бачення себе в очах оточуючих. В такому випадку людина не усвідомлюєщо вона може жити більш самостійно, цікаво, не орієнтуючись лише на готовіеталони.
Гармонійнепоєднання цих двох механізмів — тенденції до завищення чи заниження ролі «Я»та орієнтації на оцінку оточуючих — веде до формування реалістичного образу-Я. Я-ідеальне,яким би ми хотіли себе бачити, та Я-реальне, не співпадаючи, все ж наближуютьсяодне до одного. Дивлячись на себе очима оточуючих, ми не просто приписуємо собіїх оцінки, а починаємо чіткіше усвідомлювати, яке «Я» є нашимсправжнім. Це дозволяє робити не лише зовнішні, але й внутрішні поправки,вносити деякі корективи. Різні оцінки та судження про нас різних людей намибільш-менш об’єктивно узагальнюються. Щось у цих оцінках ми відкидаємо,визнаємо необ’єктивним, а щось є поводом задуматись про своє справжнє «Я».
Домагання стаютьбільш реалістичними, коли у особистості виникає вимогливість до себе,відповідальність за спосіб досягнення цих домагань. Важливо формувати не раз іназавжди фіксовану Я-концепцію, а активізовувати роботу самосвідомості длярозв’язання життєвих задач.
Концепція-Я стаєнестійкою та протирічною коли людина не може одночасно брати до уваги своїоцінки себе та оцінки оточуючих. В таких випадках відбувається або відмова відорієнтації на ці оцінки взагалі, або вибір тих оцінок, які є ближчими досамооцінки. Це відбувається через несформованість концепції-Я, стійкихдомагань, відсутність усвідомлення свого права на певне життя та впевненості усвоїх домаганнях. Якщо таке узагальнення так і не відбувається, людиназалишається психологічно незрілою.
Отже, формуванняадекватної Я-концепції особистості, гармонійне поєднання таких її компонентів,як Я-реальне та Я-ідеальне, є запорукою активної життєвої позиції людини впроцесі життєдіяльності [18,c.91].
1.2 Психологічні особливостіособистості
Проблемиособистості є центральними в сучасній психології. Вони відносяться до числасамих складних та багаточисельних. Це і вікові проблеми формування особистості,і проблеми міжособистісного спілкування, в якому вона формується та проявляється,і проблеми глибинної основи особистості та закономірностей розвитку їїсамосвідомості. Адже проблема «Я» для кожного з нас не лишенауково-пізнавальна, а й особиста. Кожного з нас турбують питання чи єособистість даною від народження, чи виникає на певних стадіях розвиткусуспільства та індивіда? Як людина усвідомлює свої відмінності від інших людейта оцінює своє «Я»? наскільки воно є постійним чи змінним? Чи можливооб’єктивно пізнати самого себе та в чому полягають життєві функції самопізнання?Які передумови та межі самостійності індивіда та механізми взаємодії «Я»та «Ми»?
Наукова постановкацих питань відрізняється від тої, в якій вони виникають в буденній свідомості. Наукапро людину та суспільство звикла мати справу перш за все з об’єктивною реальністю,яка описується та пояснюється об’єктивними методами. Між тим «Я» особистостіпри всій своїй об’єктивній суті, має ще й особливу суб’єктивну реальність, якапороджує певні труднощі у її дослідженні [31,c.69].
Дослідженнястановлення людської «самості» прояснює деякі загальні закономірностірозвитку внутрішніх механізмів самоконтролю та саморегуляції, а також умовсходження особистості від індивідуально-випадкового до загального. Допомагаєзрозуміти психологічні витоки та мотиви моральності людини. Все це є суттєвимдля розв’язання практичних задач виховання, психологічної допомоги та особливодля самовиховання особистості.
Особистість — цеза життя сформована система індивідуально-своєрідних рис, якими визначаєтьсясвоєрідне для людини мислення та поведінка. Формується особистість в складнійсистемі взаємних стосунків, які виникають між індивідами в процесі суспільногожиття.
Проблеміособистості та її розвитку присвячено чимало робіт вітчизняних та зарубіжнихдослідників. Існує велика кількість різноманітних теорій та концепційособистості. Розглянемо деякі з них.
Так ідеалістичнапсихологія розглядає особистість, як особливу незмінну духовну сутність, яка є«цілком психічною істотою». В «гармонійній психології» В. Мак-Даугаллата психоаналізі З. Фрейда і А. Адлера — особистість трактується як ансамбль ірраціональнихнеусвідомлюваних потягів. В марксистській психології людину як особистістьхарактеризує система відношень, обумовлених умовами життя в суспільстві.
Б.Г. Ананьєв та А.М.Леонтьєв розглядають особистість як єдність чуттєвої суті її носія — індивіда вумовах соціального середовища. При цьому природні властивості та особливостііндивіда виступають в особистості як соціально обумовлені її елементи. Спираючисьна психологію діяльності, А.М. Леонтьєв пояснює розвиток особистості яксистемної якості тим, що індивід у спільній діяльності з іншими індивідамизмінює оточуючу дійсність, і завдяки цьому змінюється та перетворюється сам,стає особистістю. [3,c.89].
За С.Л. Рубінштейном,особистість є опосередковуючою ланкою, через яку зовнішні впливи пов’язані зпевними ефектами в психіці індивіда. Особистість та її психічні властивості єодночасно і умовою і результатом її діяльності. Внутрішній психічний змістповедінки формується у конкретних життєвих ситуаціях індивіда і переходить увідносно стійкі властивості, а ці властивості, в свою чергу, зумовлюють їїповедінку. Важливою характеристикою особистості є її активність, тобто бажаннясуб’єкта постійно виходити за власні межі, розширювати сферу своєї діяльності [25,c.105].
На думку Л.С. Виготського,особистість характеризується певною направленістю — стійкою домінуючою системоюмотивів — інтересів, переконань, ідеалів, смаків та ін., в яких проявляютьсяосновні потреби людини та глибинними смисловими структурами, які обумовлюють їїсвідомість та поведінку [9,c.67].
Найбільш часто всучасній психології особистість розглядається з точки зору синтетичногопідходу, який спирається на цілісну психологічну структуру особистості.
Аналіз науковихданих, що наведені у роботах Б. Ананьєва, Л. Виготського, В. Джеймса табагатьох ін. психологів, свідчить про необхідність визначення особистості якскладної системи, в якій диференціюються та інтегруються різноманітні психічніякості. Вони формуються в індивіда під впливом соціальних факторів протягомтривалого часу в умовах здійснення власної діяльності та спілкування з іншимилюдьми. Зважаючи на це, особистість дійсно можна розглядати як «системусистем», на що вказував у свій час Г. Костюк.
Беручи до увагискладність проблеми створення системного психологічного уявлення проособистість, логічно передусім розглянути такий важливий вихідний аспект цієїпроблеми, як психологічна структура особистості.
Можна вирізнитиякнайменше три основних аналітичних напрями досліджень, у річищі якихздійснювалися спроби формування базових системних засад побудови цілісноїпсихологічної структури особистості. Мова йде просоціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетичний напрями [23,c.56].
Наукові дані,здобуті в рамках цих трьох напрямів, свідчать про те, що у психології дедаліглибше усвідомлюється обмеженість існуючих одновимірних однобічних уявлень проструктуру особистості. У працях О. Леонтьєва, Ф. Лерша, Г. Костюка, К. Платоновата інших чітко виявляється тенденція до синтезу багатовимірної системноїпсихологічної структури особистості.
Так, у контекстісоціально-психолого-індивідуального напряму побудови психологічної структуриособистості були здійснені певні спроби виходу за межі одного виміру. Прикладомцього є так звана функціональна динамічна психологічна структура особистості К.Платонова. Згідно з його поглядами, у структурі особистості слід вирізнятичотири під структури:
1) соціальнозумовлену під структура спрямованості особистості;
2) підструктурудосвіду;
3) під структурупсихічних процесів;
4) під структурубіопсихічних, психофізіологічних властивостей особистості. .
Поряд із цимучений розглядав і другий ряд під структур — здібностей і характеру, які, такби мовити, «накладені» на всі під структури першого ряду. Застосуваннямпринципу «накладання» одного ряду під структур на інший був зробленийважливий крок до синтезу двовимірної структури особистості, хоча сам автор неказав про це.
На наш погляд,необхідно внести певні доповнення та уточнення до запропонованої К. Платоновимсхеми. Наприклад, під структуру характеру доцільно вмістити досоціально-психолого-індивідуального ряду, враховуючи її зв’язок з підструктурами спрямованості та біопсихічних якостей особистості, до останньої зяких входить темперамент. Соціально-психолого-індивідуальний ряд К. Платонованеобхідно також доповнити такими важливими підструктурами, як спілкування тасамосвідомість особистості. Без самосвідомості, або «Я-підструктури» якядра особистості, неможливо створити наукове уявлення про структуру особистості.На це неодноразово вказували Б. Ананьєв, В. Джеймс, Е. Еріксон, С. Рубінштейнта ін.
Отже, людина ненароджується особистістю, особистість формується в процесі життєдіяльностііндивіда. Це складний процес, в якому рівні розвитку постійно змінюються тавдосконалюються. Психологічні проблеми особистості мають складний характер,різноманітні ознаки й охоплюють усі сторони буття людини. Їхня складністьполягає, зокрема, і в тому, що вони, як правило, не виступають ізольовано, атим чи іншим чином зачіпають усю особистість [31,c.135].
Розвинутаособистість має розвинуту самосвідомість, що не виключає неусвідомлюваноїпсихічної регуляції деяких важливих сторін активності особистості. Суб’єктивнодля індивіда особистість виступає як його Я-концепція — система уявлень просебе, що виникає в процесі діяльності та спілкування, і забезпечує єдність йогоособистості.
На думку М. Мольца,саме образ власного «Я» є ключем до щасливого життя. Оскільки,по-перше, всі дії, почуття, вчинки, навіть здібності узгоджуються з образомвласного «Я» як через свідомі, так і через підсвідомі механізмисаморегуляції. По-друге, уявлення про себе ніколи не буває запізно змінити,вдосконалити і, відповідно, почати нове життя. Якщо змінюється цілісний образвласного «Я», то життєві проблеми, в тому числі психотравмуючі, якіузгоджуються з цим новим образом, розв’язуються значно легше, без надмірнихзусиль.
Зміна образувідбувається як через свідомий аналіз, так і через підсвідомість, підсвідомемислення, яке М. Мольц характеризує як запрограмований на конкретну мету «сервомеханізм»(у техніці — це механізм автоматичного наведення на ціль), що керуєтьсясвідомістю. Важливу роль у процесі свідомого керування неусвідомленимипроцесами відіграє так званий Творчий Механізм, який працює відповідно допоставленої мети або як Механізм Успіху (якщо глобальна мета — успіх), абоМеханізм Невдачі (якщо установки людини негативні).
Розділ ІІ. Експериментальне дослідження співвідношення«я-реального» та «я-ідеального» у підлітків
2.1 Опис процедури дослідження
Знання, накопиченілюдиною про саму себе, а також глобальна самооцінка, що формується на основітаких знань, дозволяють сформувати багатомірне утворення, що називається «Я-Концепцією»й становить ядро особистості. «Я-Концепція» — це більш-меншусвідомлена, пережита як неповторна система знань людини про себе, на основіякої він будує взаємодію з іншими людьми, здійснює регуляцію своєї поведінки йдіяльності. При цьому «Я-Концепція» представляє набір описових знаньпро себе, а самооцінка припускає оцінний компонент. Наприклад, усвідомленнялюдиною того, що за темпераментом вона є сангвініком становить частину її«Я-Концепції», але ця властивість в оцінному плані не розглядається.[9]
У людини існуєдекілька змінюючих один одного образів «Я». Знання індивіда про себев даний момент, у момент самого переживання позначається як «Я-реальне».Крім цього в людини існує знання про те, якою вона повинна бути, щобвідповідати власним знанням про ідеал, так зване «Я-ідеальне».
Співвідношення між«Я — реальним» і «Я — ідеальним» і характеризуєадекватність знань людини про себе, що знаходить своє вираження в самооцінці. Психологирозглядають самооцінку з різних точок зору. Розрізняють загальну й приватнусамооцінку. Приватною самооцінкою буде, наприклад, оцінка якихось деталей своєїзовнішності, окремих рис характеру. У загальної, або глобальній самооцінцівідбивається схвалення або несхвалення, що переживає людина стосовно самої себе.[5, 9]
Важливу роль уформуванні самооцінки відіграє зіставлення образу реального «Я» зобразом ідеального «Я», тобто з знанням про те, якою людина хотіла ббути. Хто досягає в реальності характеристик, що визначають для нього ідеальний«образ Я», той повинен мати високу самооцінку. Якщо ж людина відчуваєрозриви між цими характеристиками й реальністю своїх досягнень, її самооцінка,цілком ймовірно, буде низкою. [4, 6]
Існує ряд методик,використовуваних для визначення рівня самооцінки. Всі вони, незважаючи на згаданурозмаїтість, можуть бути легко й чітко класифіковані.
«Чисте» визначеннясамооцінки має на увазі всього два варіанти: або пряме перерахуваннявипробуваним своїх якостей (методика М. Куна), або вибір із запропонованогосписку тих рис, які відповідають йому найбільше з їхнім одночаснимранжируванням по значимості й характерності для себе — методика Будассі С.А. абоФанталової Е.Б. (як підваріант — виставляння собі оцінки по кожній якості,методика Дембо-Рубінштейна).
В нашомудослідженні ми використали методику Будассі С. А на початковому етапідослідження. На наступному етапі ми провели певну корекційну роботу та назаключному етапі дослідження ми використали методику Дембо-Рубінштейна длятого, щоб порівняти отримані результати.
Метод Будассізаснований на знанні про те, що статистичною нормою є закономірна розбіжністьреальної й ідеальної «Я-Концепції». Я може бути джерелом як серйознихвнутрішньоособистісних конфліктів, так і саморозвитку особистості — багато чоговизначається мірою цієї неузгодженості, а також його внутрішньоособистісноюінтерпретацією. Коли випробуваному пропонується проранжувати відібрані їм абоінструктором 20 якостей спочатку «в ідеалі», а потім «увідповідності зі своїми якостями», по суті він надає собі ідеальну йреальну «Я-Концепції», різниця між якими й відповідає рівнюсамооцінки. [12, 30]
Тест «Знаходженнякількісного вираження рівня самооцінки» за С.А. Будассі.
Досліджуванимроздали картки з таблицею (додаток 1) і провели інструктаж: «Спочаткуоберіть із перерахованих 20 слів найбільш неприємне для Вас. Поставте напротицього слова (у колонку „ідеал“) цифру 1. Далі із тих слів, щозалишилися, так само виберіть найбільш неприємну якість і поставте напротицього слова цифру 2. І так далі. Потім із цих же слів виберіть якість, найменшхарактерну для Вас. І поставте напроти цієї якості в колонку „Реальне Я“цифру 1. Далі із тих що залишилися (19 слів) так само виберіть найменшхарактерну для Вас якість і поставте напроти цього слова цифру 2. І так далі.»
Обробкарезультатів:
У колонку dзаписується різницю між даними стовпчиків 1 і 2 (з більшого числа віднімітьменше). У колонці d2 ця різниця зводиться у квадрат. Після цьогочисла зі стовпчика d2 підсумуються. Самооцінка визначається поформулі Роджерса (за коефіцієнтом кореляції рангів):
r =1 — (6Σ d 2 / (n 3 — n))
де d — різницяномерів рангів,
n — число розглянутих властивостей.
Інтерпретаціяданих:
Менше 0,2 — заниженасамооцінка;
0,2 — 0,6 — адекватнасамооцінка;
більше 0,6 — завищенасамооцінка.
Таким чином, чимближче коефіцієнт до 1 (від 0.7 до 1), тим вище самооцінка, і навпаки. Проадекватну самооцінку свідчить коефіцієнт від 0.4 до 0.6.
Рівні самооцінки: Низький 0-0,2 Нижче середнього 0,21-0,3 Середній 0,31-0,5 Вище середнього 0,51-0,65 Високий 0,66-0,8 Неадекватно високий >0,8
Дана методикадозволяє вирішити ще декілька дослідницьких і практичних завдань.
Існує декількаформ активності людини: спілкування, поведінка, діяльність, переживання. Особуможна розглядати і як суб'єкт самовдосконалення. Оскільки одночасне здійсненнявсіх цих форм активності проблематичне, то особа проявляє інтерес до однієї чидвох сфер свого життя. Дійсно, кожен спостерігав людей, які живуть «всвіті людей», «в замкнутому світі», «в світі справ» і«в світі відчуттів». Відповідно, можна припустити, що при виконанніметодики люди вибирають більше якостей в тій сфері, яка їх більше цікавить. Цеі дозволяє дізнатися, в якій області лежать їх інтереси, їх переваги.
Можна отриматиуявлення про ціннісні орієнтири якої-небудь групи, що відрізняється від іншихза віком, статтю, професією: для цього потрібно підрахувати, скільки чоловіквибрало ту або іншу якість і з яким рангом значущості. Якщо це число перевестиу відсотки, то відкривається цікава можливість порівнювати між собою групи понаданню переваги властивостей над особою, по ступеню важливості для неї окремихвластивостей. Ранжування цих властивостей по кількості людей, що вибрали цювластивість, показує, яке місце належить йому в цілісній системі уявлень проособу.
Можна отриматиуявлення про те, чим відрізняється кожна конкретна людина від інших людей посвоїх ціннісних орієнтаціях. Для цього потрібно створити середній «портрет»ціннісних орієнтації групи, в яку вона входить. Потім потрібний якісний аналізвибраних якостей і тих властивостей особи, які найчастіше зустрічаються в групів цілому. Так, на тлі групових переваг, вдається виявитиіндивідуальні особливості.
Також в своємудослідженні ми використали ще одну методику.
Методикавивчення самооцінки якостей особи (Т. Д.ембо-С. Рубінштейн).
Метою даноїметодики є виявлення рівня самооцінки школяра по заздалегідь заданих якостяхособи; вибір тих або інших якостей особи обумовлений цілями дослідження. Унашому випадку для кожного випробовуваного вибиралися ті п'ять якостей, які віноцінив найнижче в шкалі «реальне Я» в тесті С.А. Будасcі.+ + + + + -1 -2 -3 -4 -5
Рис.2.1 Шкалидля виявлення рівня самооцінки по методиці Дембо-Рубінштейна.
Матеріалом длядослідження служить ряд шкал заввишки 100 мм, різних якостей особи, що умовнопозначають прояв (рис.2.1 Цифри 1 — 5 замінюються оцінюваними параметрами,вибираними для кожного школяра індивідуально).
Інструкція: необхідно позначити своє місце на кожній з шкал, оскільки Ви оцінюєтесебе або своє положення в тій або іншій області. Вгорі, де знаходиться знак"+" — максимальна успішність, внизу де знак "-" — мінімальнауспішність.
Проводивсянаступний інструктаж (на прикладі якості «здоров'я»): «Уявіть,що на цій лінії розташувалися всі люди світу в порядку підвищення їх стану здоров'я:внизу — самі хворі люди, вгорі — найздоровіші (ті, які ніколи не хворіють). Покажіть,де Ваше місце серед всіх людей світу за станом здоров'я?».
Висота самооцінкивизначалася за допомогою умовного розбиття шкал на відрізки відповідно до п’ятибальноїсистеми. При цьому одна поділка на шкалі дорівнює 0,5 балу. Виходячи з цьогопідраховувався середній бал самооцінки.
«Нормальною»,«Середньою» самооцінкою прийнято вважати самооцінку з середнім балом 2.5і трохи вище;
«Високою»- з середнім балом 4-5;
«Низькою»- з середнім балом 0-2.5
Після проведеннядослідження за двома методиками ми провели порівняння отриманих результатів тавказали напрямки корекційної роботи.
2.2 Аналіз отриманих результатів
Дослідженняпроводилося нами на базі ЗОШ І-ІІІ ст №4 м. Рівне. Досліджуванимибули учні 7-х класів у кількості 25 підлітків віком 14 років.
Самооцінкапов'язана з однією з центральних потреб людини — потребою в самоствердженні, з прагненням людини знайти своє місце в житті,утвердити себе як члена суспільства в очах оточуючих і в своїй власнійдумці.
Під впливом оцінкиоточуючих у особи поступово складається власне відношення до себе і самооцінкасвоєї особи, а також окремих форм своїй активності, спілкування, поведінки,діяльності, переживань.
Самооцінка можебути оптимальною і неоптимальною. При оптимальній, адекватній самооцінцісуб'єкт правильно співвідносить свої можливості і здібності, достатньо критичновідноситься до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі і успіхи, прагнеставити перед собою досяжні цілі, які можна здійснити на ділі. До оцінкидосягнутого він підходить не тільки з своїми мірками, але і прагне передбачати,як до цього поставляться інші люди: товариші по роботі і близькі. Іншимисловами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реальної міри,тобто без дуже великої переоцінки, але і без зайвої критичності до свогоспілкування, поведінки, діяльності, переживаннями. Така самооцінка єякнайкращою для конкретних умов і ситуацій. До оптимальної відносятьсясамооцінки «високий рівень» і «вище середнього рівня» (людиназаслужено цінує, поважає себе, задоволений собою), а також «середнійрівень» (людина поважає себе, але знає свої слабкі сторони і прагне досамовдосконалення, саморозвитку). Але самооцінка може бути і неоптимальною — надмірнозавищеною або дуже заниженою.
На основінеадекватної завищеної самооцінки у людини виникає неправильне уявлення просебе, образ своєї особи і можливості, що ідеалізується, своєї цінності дляоточуючих, для загальної справи. У таких випадках людина йде на ігноруванняневдач ради збереження звичної високої оцінки самого себе, своїх вчинків ісправ. Відбувається гостре емоційне «відштовхування» всього, щопорушує уявлення про себе. Сприйняття реальної дійсності спотворюється,відношення до неї стає неадекватним — чисто емоційним. Раціональне зерно оцінкивипадає повністю. Тому справедливе зауваження починає сприйматися як причіпка,а об'єктивна оцінка результатів роботи — як несправедливо занижена. Неуспіхпостає як наслідок чиїхось підступів або обставин, що несприятливо склалися,жодною мірою не залежних від дій самої особи.
Людина іззавищеною неадекватною самооцінкою не бажає визнавати, що все це — наслідоквласних помилок, ліні, недоліку знань, здібностей або неправильної поведінки. Виникаєважкий емоційний стан — афект неадекватності, головною причиною якого єстійкість стереотипу завищеної оцінки своєї особи, що склався. Якщо ж високасамооцінка пластична, міняється відповідно до реального положення справ — збільшуєтьсяпри успіху і знижується при невдачі, то це може сприяти розвитку особи,оскільки їй доводиться прикладати максимум зусиль для досягнення поставленихцілей, розвивати свої здібності і волю.
Самооцінка можебути і заниженою, тобто нижче за реальні можливості особи. Зазвичай цеприводить до невпевненості в собі, боязкості і відсутності амбіцій,неможливості реалізувати свої здібності. Такі люди не ставлять перед собоюважкодоступної мети, обмежуються рішенням буденних завдань, дуже критичні досебе.
Дуже висока абодуже низька самооцінка порушують процес самовдосконалення, спотворюють самоконтроль.Особливо це помітно відбувається в спілкуванні, де особи із завищеною ізаниженою самооцінкою виступають причиною конфліктів. При завищеній самооцінціконфлікти виникають через зневажливе ставлення до інших людей і дуже різкі інеобґрунтовані вислови на їх адресу, нетерпимості до чужої думки, проявузарозумілості. Низька критичність до себе заважає їм навіть усвідомити, як вониображають інших зарозумілістю і незаперечністю думок.
При заниженійсамооцінці конфлікти можуть виникати через надмірну критичність цих людей. Вонидуже вимогливі до себе і ще вимогливіші до інших, не прощають жодного промахуабо помилки, схильні постійно підкреслювати недоліки інших. І хоча це робитьсяз самих кращих спонук, все ж таки стає причиною конфліктів внаслідок того, щоне багато хто може терпіти систематичне приниження. Коли в тобі бачать тількипогане і постійно вказують на це, то виникає неприязнь до джерела таких оцінок,думок і дій.
Афектнеадекватності — це психічний стан, що виникає як спроба осіб із завищеноюсамооцінкою захистити себе від реальних обставин і зберегти звичну самооцінку. Нажаль, це приводить до порушення відносин з іншими людьми. Переживання образи інесправедливості дозволяє відчувати себе добре, залишатися на належній висоті увласних очах, вважати себе таким, що постраждав або скривдженим. Це прославляєлюдину в його власних очах і виключає незадоволеність собою. Потреба взавищеній самооцінці задовольняється, і відпадає необхідність змінити її, тобтовпритул зайнятися самовдосконаленням. Це не самий кращий спосіб поведінки, іслабкість подібної позиції виявляється негайно або через деякий час. Неминучевиникають конфлікти з людьми, які мають інші уявлення про дану особу, їїздібності, можливості і цінність для суспільства. Афект неадекватності — цепсихологічний захист, є тимчасовим заходом, оскільки не вирішує головногозавдання, а саме: корінної зміни неоптимальної самооцінки, виступаючою причиноювиникнення несприятливих міжособових відносин. Психологічний захист годиться якприйом, як засіб вирішення простої задачі, але не підходить для просування доголовних, стратегічних цілей, розрахованих на все життя.
Оскількиобстежуваними були підлітки, то можна заздалегідь було припустити, щосамооцінка буде в більшості випадків неадекватна, а саме, занижена.
Після обробки,отримані результати ми помістили в таблицю.
Тест за методикоюБудассі дав наступні результати
Таблиця 2.1
Коефіцієнт кореляції рангів для визначення адекватності самооцінки заметодикою Будассі. № Ім’я
Σ d2 r Рівень самооцінки 1 Віта А. 694 0.5 середній 2 Алла Б. 621 0.5 середній 3 Богдана В. 1232 0.9 неадекватно високий 4 Ангеліна В. 938 0.7 високий 5 Ніна Г. 663 0.5 середній 6 Руслана Д. низький 7 Ростислава С. 1006 0.8 високий 8 Галя С. 827 0.6 вище середнього 9 Ліля Р. 399 0.3 нижче середнього 10 Світлана П. 1114 0.8 високий 11 Роман Г. 891 0.7 вище середнього 12 Андрій Ц. 267 0.2 низький 13 Павло В. 69 0.1 низький 14 Вася З. 520 0.4 середній 15 Назар Ш. 405 0.3 нижче середнього 16 Дмитро Т. 142 0.1 низький 17 Вітя А. 938 0.7 високий 18 Павло Ф. 826 0.6 вище середнього 19 Руслан П. 532 0.4 середній 20 Олег Н. 780 0.6 вище середнього 21 Толік С. 671 0.5 середній 22 Микола Я. 286 0.2 низький 23 Роман Г. 1098 0.8 високий 24 Артем С. 204 0.2 низький 25 Женя Р. 218 0.2 низький
Коефіцієнткореляції рангів уважався виходячи з d2 по формулі, наведеної вописаній методиці. Для 20 виборів ця формула виглядала в такий спосіб:
r = 0,00075* Σd 2.
За результатамиданої методики
неадекватно високий рівень самооцінки має лише 1 респондент;
високий — 5 респондентів;
вище середнього — 4 респонденти;
середній — 6 респондентів;
нижче середнього — 2 респонденти;
низький — 7 респондентів.
Протягом двохмісяців ми проводили корекційні заходи з метою вироблення адекватної самооцінкиреспондентів. (зразки вправ представлено в додатку 2.
На заключномуетапі дослідження нами було проведено дослідження за методикою Дембо-Рубінштейна.Результати, отримані за даною методикою представлені нами також у виглядітаблиці.
Таблиця 2.2
Результати,отримані за методикою Дембо-Рубінштейна
№
п/п Ім’я
Рівень самооцінки
(методика Дембо-Рубінштейна) 1. Віта А. вище середнього 2. Алла Б. середній 3. Богдана В. високий 4. Ангеліна В. високий 5. Ніна Г. середній 6. Руслана Д. середній 7. Ростислава С. високий 8. Галя С. середній 9. Ліля Р. нижче середнього 10. Світлана П. високий 11. Роман Г. нижче середнього 12. Андрій Ц. низький 13. Павло В. нижче середнього 14. Вася З. середній 15. Назар Ш. нижче середнього 16. Дмитро Т. середній 17. Вітя А. високий 18. Павло Ф. вище середнього 19. Руслан П. середній 20. Олег Н. вище середнього 21. Толік С. середній 22. Микола Я. низький 23. Роман Г. високий 24. Артем С. низький 25. Женя Р. нижче середнього
високий — 6 респондентів;
вище середнього — 3 респонденти;
середній — 8 респондентів;
нижче середнього — 5 респондентів;
низький — 3 респондентів.
Для кращоїнаочності та порівняння отриманих результатів ми представили їх у виглядігістограми.
/>
Гістограма 2.1 Результатидослідження самооцінки до (методика Будассі) та після проведення корекційноїроботи (методика Дембо-Рубінштейна).
На початковомуетапі дослідження наявним був неадекватно високий рівень самооцінки, на заключномувін змінився високим рівнем. Відбулися також якісні зміни щодо решти рівнісамооцінки. Збільшилися показники середнього рівня самооцінки — з шестиреспондентів до восьми підлітків. На заключному етапі підлітків з рівнемсамооцінки нижче середнього — п’ять за рахунок того, що зменшилася кількістьпідлітків з низьким рівнем самооцінки з семи на початковому етапі до трьох — назаключному етапі дослідження співвідношення «Я-реального» та «Я-ідеального»
Отримані результатипереконливо демонструють необхідність корекційної роботи щодо формуванняадекватного співвідношення «Я-реального» та «Я-ідеального»,показником чого є рівень самооцінки.
Висновки
Аналізпсихолого-педагогічної літератури свідчить про те, що особлива увага вченихзосереджується на центральному утворенні самосвідомості — самооцінці. Самооцінка- це здатність аналізувати, співвідносити свої якості та дії, результати їх зможливостями інших людей. Домінуючим факторами, які впливають на формуваннясамооцінки молодшого школяра є:
Самооцінка єважливим компонентом «Я-концепції», її адекватність — умовагармонійного розвитку особистості.
Самосвідомість — цеперш за все процес, за допомогою якого людина пізнає себе і відноситься до самогособі. Але самосвідомість характеризується також своїм продуктом — уявленням просебе, «Я-образом» або «Я-концепцією».
Аналіз «Я-образу»дозволяє виділити в ньому два аспекти: знання про себе і самовідношення. В ходіжиття людина пізнає себе і накопичує про себе знання, ці знання складаютьзмістовну частину його уявлень про себе — його «Я-концепцію». Протезнання про себе самого, природно, йому небайдужі: те, що в них розкривається,виявляється об'єктом, його емоцій, оцінок, стає предметом його більш меншстійкого самовідношення. Не все, що реально усвідомлюється в собі самому і невсе у власному само відношенні ясно усвідомлено; деякі аспекти «Я-образу»виявляються неусвідомленими.
ФормуєтьсяЯ-концепція особистості в процесі життєдіяльності, водночас впливаючи нарозвиток, діяльність та поведінку особистості, як установка щодо себе.
Я-концепція — цевідносно стійка, більш-менш усвідомлена система уявлень індивіда про себе, наоснові якої він будує свої стосунки з іншими людьми та ставиться до себе. Це цілісний,хоч і не позбавлений внутрішніх протиріч образ власного Я.
Проблемиособистості є центральними в сучасній психології. Вони відносяться до числасамих складних та багаточисельних. Це і вікові проблеми формування особистості,і проблеми міжособистісного спілкування, в якому вона формується тапроявляється, і проблеми глибинної основи особистості та закономірностейрозвитку її самосвідомості. Адже проблема «Я» для кожного з нас нелише науково-пізнавальна, а й особиста.
Безсамосвідомості, або «Я-підструктури» як ядра особистості, неможливостворити наукове уявлення про структуру особистості.
Отже, людина ненароджується особистістю, особистість формується в процесі життєдіяльностііндивіда. Це складний процес, в якому рівні розвитку постійно змінюються тавдосконалюються.
Суттєвоюособливістю значної кількості досліджень самосвідомості є їх зосередження надвох вікових категоріях. По-перше, це численні вивчення процесу становленнясамосвідомості в дітей дошкільного віку, а, по-друге, це дослідження свідомостій самосвідомості в підлітковому віці.
Співвідношення між«Я — реальним» і «Я — ідеальним» і характеризуєадекватність знань людини про себе, що знаходить своє вираження в самооцінці.
В нашомудослідженні ми використали методику Будассі С. А на початковому етапідослідження. На наступному етапі ми провели певну корекційну роботу та назаключному етапі дослідження ми використали методику Дембо-Рубінштейна длятого, щоб порівняти отримані результати.
Самооцінкапов'язана з однією з центральних потреб людини — потребою в самоствердженні, з прагненням людини знайти своє місце в житті,утвердити себе як члена суспільства в очах оточуючих і в своїй власнійдумці.
Під впливом оцінкиоточуючих у особи поступово складається власне відношення до себе і самооцінкасвоєї особи, а також окремих форм своїй активності, спілкування, поведінки,діяльності, переживань.
Протягом двохмісяців ми проводили корекційні заходи з метою вироблення адекватної самооцінкиреспондентів.
Отримані результатипереконливо демонструють необхідність корекційної роботи щодо формуванняадекватного співвідношення «Я-реального» та «Я-ідеального»,показником чого є рівень самооцінки.
Список використаної літератури
1. Аверин Е.А. Психология детей и подростков. — Санкт-Петербург.- С.339-350.
2. Абрамова Г.С. Возрастная психология: Учебник длястуд. вузов. — Екатеринбург: Деловая книга, 1999. — 316 с.
3. Ананьев Б.Г. Избр. психолог, труды: В 2 т. / Подред. А.А. Бодалева, Б.Ф. Ломова. — М., 1980. — Т.1. — С.89-97.
4. Будасси С.А. Защитные механизмы личности. М., 1998.- 256 с.
5. Берн Р. Развитие Я-концепции и воспитание. — М., 1986.- 268 с.
6. Бодалев А.А. Личность и общение. — М., 1983. — 364с.
7. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В.Мухиной. — М.: Просвещение, 1984. — 318 с.
8. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В.Гамезо. — М., 1984. — С.112-134.
9. Выготский Л.С. Проблема возраста // Собр. соч.: В 6т. — М, 1984. — Т.4. — С.67-78.
10. Гамезо М.В., Герасимова В.С. и др. Возрастнаяпсихология: личность от молодости к старости: Учебн. пособ. — М.: Педагогическоеобщество России, Изд. Дом «Ноосфера», 1999. — С.245-256.
11. Кон И.С. Психология ранней юности. М, 1989. — 255 с.
12. Кон И.С. Психология старшеклассника. — М.: Просвещение,1982. — 375 с.
13. Мухина В.С. Возрастная психология. — М., 2000. — 437с.
14. Общая психодиагностика / Под ред. А.А. Бодалева, В.В.Столина. М., 1987. — С.78-88.
15. Основи практичної психології/ В. Панок, Т. Титаренко,Н. Чепелєва та ін.: Підручник. — К.: Либідь, 1999. — 457 с.
16. Практическая психология образования / Под ред. И.В.Дубровиной. — М., 2000. — 438 с.
17. Психология подростка. Полное руководство / Под ред.А.А. Реана. — СПб «Прайм-Еврознак», 2003. — 432 с.
18. Психологія самосвідомості: історія, сучасний станта перспективи досліджень. — К.: ГПАПНУ, 1999. — 102с.
19. Психологічний словник / Під. ред. В.І. Войтка. — К.:Вища шк., 1982. – 245 с.
20. Практикум по психодиагностике. Психодиагностикамотивации и саморегуляции / Под ред.А.И. Зелиненко и др — М., 1990. — 216 с.
21. Психология личности и образ жизни. — М.: Наука,1987. — 220 с.
22. Психология личности. Тесты, опросники, методики /Сост. Н.В. Киршева, Н.В. Рябчина. — М.: Геликоп, 1995. — 213 с.
23. Психология формирования и развития личности. — М.: Наука,1981. — 365
24. Райс Ф. Психология подросткового и юношескоговозраста.8-е межд. издание: СПб: Питер, 2001. — 656 с.
25. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2-хтомах: Т.1. — М.: Педагогика, 1989. — 486 с.
26. Реан А.А. Психология человека от рождения до смерти.Серия «Психологическая энциклопедия». Санкт-Петербург: Прайм-ЕВРОЗНАК,2002, — 656 с.
27. Ремшмидт X. Подростковый и юношеский возраст. Проблемыстановления личности. — М., Мир, 1994. — 314 с.
28. Самооцінка учня / Упоряд.: С. Максименко, Н. Шевченко,О. Главник. — К.: Главник, 2004. — 112с.
29. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальнийпосібник. — К.: Академвидав, 2005. — С. 191-199.
30. Столин В.В. Самосознание личности. — М., 1983. — 245 с.
31. Столяренко Л.Д. Основы психологии. — Ростов на Дону:Феникс, 1997. – 214 с.
32. Фельдштейн Д.И. Психология современного подростка М.:Педагогика, 1988. — 114с.
Додатки
Додаток 1
Таблиця дляпроведення тестування по методу С.А. БудассіЯкості особистості Ідеальне Я Реальне Я d d² Безтурботність Запальність Сором'язливість Життєрадісність Примхливість Повільність Поміркованість Наполегливість Нервозність Нерішучість Обережність Пасивність Сміливість Терплячість Захопленість Впертість Поступливість Холодність Енергійність Ентузіазм
Додаток 2
Вправа 1.«Автопортрет».
Тренер пропонуєвсім намалювати автопортрет (реалістичний, символічний чи гумористичний), якийвідобразить інтереси і захоплення автора. На виконання малюнка дається 15хвилин. Портрети здаються, вивішуються тренером на дошці, всіма оглядаються, атоді тренер вибирає один, поміщає його в центрі кола, і учасники по черзіаналізують своє бачення малюнка, відчуття, настрій, емоції, які він викликає,вгадують, кому він належить. Через такий аналіз проходять всі автопортрети.
Вправа 2.«Малюнок свого життєвого шляху».
Виконується аналогічновправі №1.
Вправа 3.«Мені в собі подобається».
Всі учасникипротягом 3 хвилин записують свої позитивні якості, за які себе поважають,люблять себе і вибирають із списку 5 найсуттєвіших. По закінченню роботи поколу кожен зачитує свій список, а інші учасники додають до нього іще по 2 невказані, але властиві даному члену групи риси.
Вправа 4.«Мені, в собі не подобається».
Кожен учасникскладає список того, що не подобається йому в собі, список своїх негативнихякостей. Вибирає зі списку 2 якості і в свою чергу обнародує їх. Після цьогоскладається табличка, в яку записуються можливі позитивні і негативні (обов'язково!)наслідки відсутності цих негативних рис. Обговорення:
які негативнінаслідки втрати цих якостей;
як зміниться вашеставлення до себе і оточуючих до вас;
чим допомагають ціриси вам в житті.
Вправа 5.«Риси, яких я хочу позбутись».
Пропонуєтьсяучасникам обдумати і записати на картці свої 2-3 негативні якості, яких би вонихотіли позбутись, оскільки ці риси заважають жити, спілкуватись з іншими. Листочкиздаються, ведучий їх перемішує, зачитує написані якості і проводить ритуалспалення цих карток.
Вправа 6. «Герб».
Кожен з учасниківзображає контур герба, який потрібно наповнити внутрішнім змістом. Для цьогонеобхідно визначити деякі моменти вашого життя:
Досягнення чиподія, яку ви оцінюєте як найважливішу в особистому житті.
Подія, яка єнайбільш значимою у сімейному житті.
Річ (чи предмет),за допомогою якої вас може зробити
Ви дізнаєтесь, щовам залишилось жити 1 рік, але в цей рік гарантовано всім вашим починаннямуспіх. Ваші дії?
Три речі, яким биви надали перевагу, якби вам сказали, що ви повинні вмерти сьогодні.
Заповнюючи герб,учасники повинні користуватись малюнками, а не словами (за винятком 6-ї частини)На роботу — 15 хвилин, після чого герби вивішуються на стіні (дошці), утворюючигалерею. Далі виконується груповий аналіз малюнків, як і у вправі №1. Обговореннявідбувається по наступних запитаннях:
що можутьрозповісти зображення на гербі про його власника?
чому внутрішнійзміст малюнків такий різноманітний?
який з них вам здаєтьсянайзрозумілішим. найближчим для вас, в духовному плані?
чи є бажання щосьзмінити у малюнку, чим викликане таке бажання?
Вправа7.«Лист собі».
Тренер даєінструкцію: «Зараз ви напишете листа найближчій вам людині. Хто вамнайближча людина? Ви самі. Напишіть листа собі, коханому. Коханому, тому, що неможна жити без любові до найріднішої, найближчої собі людини». Час нанаписання — 15 хвилин, під тиху музику. Обмін враженнями; з якими почуттямиписали листи? Зачитування листів. Після цього 10 хвилин на те, щоб дативідповідь на свій лист. Обговорення відповідей. Хто кому писав, яка частинавашої особистості зверталась до вас?