РЕФЕРАТ
Курсова робота: 38 сторінок, 16 джерел, 1 таблиця.
Об’єкт дослідження: психологічний стан, психологічні стосунки.
Предмет дослідження: агресія у кризові періоди.
Мета дослідження: простежити проблему прояву агресії у кризові періоди.
Завдання:
— визначитипоняття агресії;
— розглянутитеорії походження агресії;
— розглянутипричини виникнення агресії в кризові періоди;
— виявити, якпроявляється агресія в кризові періоди;
— зробитивідповідні висновки.
Новизна роботи полягає у спробіуявити сучасний погляд на вивчаючу проблему, у спробі представити самостійнуточку зору.
Методи дослідження:
— аналізпершоджерел;
— методсистемного аналізу.
АГРЕСІЯ, АГРЕСИВНІСТЬ,АГРЕСИВНА ДІЯ, ФРУСТРАЦІЯ, ТЕОРІЯ ПОТЯГУ, ФРУСТРАЦІЙНА ТЕОРІЯ, ТЕОРІЯСОЦІАЛЬНОГО НАВЧАННЯ, РОЗДРАТУВАННЯ, НЕГАТИВІЗМ, ОБРАЗА, ПІДОЗРІЛІСТЬ,ВЕРБАЛЬНА АГРЕСІЯ, ФІЗИЧНА АГРЕСІЯ, УПЕРТІСТЬ, НОРОВИСТІСТЬ, СВАВІЛЛЯ,ЗНЕЦІНЮВАННЯ.
ЗМІСТ
РЕФЕРАТ
/>ВСТУП4
1. ТЕОРІЇ ВИНИКНЕННЯ АГРЕСІЇ
1.1 Теорія потягу (психоаналітичний підхід)
1.2 Екологічний підхід
1.3 Фрустраційна теорія (гомеостатична модель)
1.4 Теорія соціального навчання (біхевіористична модель)
2. ПРОЯВ АГРЕСІЇ В КРИЗОВІ ПЕРІОДИ
2.1 Дитяча агресивність. Вікові особливості прояву дитячоїагресивності5
2.2 Причини виникнення та шляхи усунення агресії в періодкризи трьох років
2.3 Причини виникнення та шляхи усунення агресії в молодшомудошкільному віці
2.4 Причини виникнення та шляхи усунення агресії впідлітковому віці
2.4.1 Психологічні особливості підліткового віку
2.4.2 Дослідження стану агресії в підлітковому віці
ВИСНОВКИ
ДОДАТКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Слово агресіяпоходить від латинського “aggredi”, що означає “нападати”. Воно здавна існує вєвропейських мовах, однак, значення йому надавалося не завжди однакове. Допочатку XIX століття агресивним вважалося будь-яке активне поводження, як доброзичливе,так і вороже. Пізніше, значення цього слова змінилося, стало більш вузьким. Підагресією стали розуміти вороже поводження у відношенні оточуючих людей.
Існує безлічтеоретичних обґрунтувань виникнення агресії, її природи і факторів, що впливаютьна її прояв. Але усі вони підпадають під наступні чотири категорії. Агресіявідноситься до:
1. Уродженим спонуканням ізадаткам;
2. Потребам, що активізуютьсязовнішніми стимулами;
3. Пізнавальним і емоційнимпроцесам;
4. Актуальним соціальним умоваму поєднанні з попереднім навчанням.
Під агресивністюможна розуміти властивість особистості, що характеризується наявністюдеструктивних тенденцій, в основному в області суб’єкт — суб’єктних відносин. Імовірно,деструктивний компонент людської активності є необхідним у творчій діяльності,тому що потреби індивідуального розвитку з неминучістю формують у людяхздатність до усунення і руйнування перешкод, подоланню того, що протидіє цьомупроцесові.
Агресивність маєякісну і кількісну характеристики. Як і усяка властивість, вона має різнийступінь виразності: від майже повної відсутності до її граничного розвитку.Кожна особистість повинна мати визначений ступінь агресивності. Відсутність їїведе до пасивності, відомості, конформності і т.д. Надмірний розвиток їїпочинає визначати весь вигляд особистості, що може стати конфліктною, нездатноюдо свідомої кооперації, і т.д. Сама по собі агресивність не робить суб'єктасвідомо небезпечним, тому що, з одного боку, існуючий зв'язок між агресивністюй агресією не є твердим, а, з іншої сторони, сам акт агресії може не прийматисвідомо небезпечні і не схвалювані форми. У життєвій свідомості агресивність єсинонімом «зловмисної активності». Однак саме по собі деструктивнеповодження «зловмисністю» не володіє, таким його робить мотивдіяльності, ті цінності, заради досягнення і володіння якими активністьрозвертається. Зовнішні практичні дії можуть бути подібні, але їхні мотиваційнікомпоненти прямо протилежні.
Тема курсовоїроботи: Прояв агресії в кризові періоди.
Мета дослідження:простежити проблему прояву агресії в кризові періоди.
Завдання роботи:
— визначитипоняття агресії;
— розглянутитеорії походження агресії;
— розглянутипричини виникнення агресії в кризові періоди;
— виявити, якпроявляється агресія в кризові періоди;
— зробитивідповідні висновки.
Методидослідження:
— аналізпершоджерел;
— методсистемного аналізу.
/>/>1. теорії виникнення агресії
/>/>1.1 Теорія потягу (психоаналітичнийпідхід)
Засновником цієїтеорії є Зиґмунд Фрейд. Він вважав, що агресивне поводження по своїй природі інстинктивнеі неминуче. У людині існує два найбільш могутні інстинкти: сексуальний (лібідо)і інстинкт потягу до смерті (танатос). Енергія першого типу спрямована назміцнення, збереження і відтворення життя. Енергія ж другого типу спрямована наруйнування і припинення життя. Він затверджував, що вся людська поведінка єрезультатом складної взаємодії цих інстинктів, і між ними існує постійнанапруга. Через те, що існує гострий конфлікт між збереженням життя (еросом) іїї руйнуванням (танатосом), інші механізми (зсув) служать меті направлятиенергію танатоса зовні, у напрямку від “Я”. А якщо енергія танатоса не будезвернена зовні, то це незабаром приведе до руйнування самого індивідуума. Такимчином, танатос побічно сприяє тому, що агресія виводиться назовні іспрямовується на інших.
Цю теорію можнавідобразити наступною схемою:
Зменшити імовірністьпояви небезпечних дій може зовнішній прояв емоцій, що супроводжують агресію [1;280]./>/>1.2 Екологічний підхід
Нове звучання цятема одержала завдяки роботам К.Лоренца, що дотримував еволюційного підходу доагресії, що було схоже з позицією З.Фрейда.
Згідно Лоренцу,агресія бере початок насамперед з уродженого інстинкту боротьби за виживання,що є присутнім у людей так само, як і в інших живих істот. Він вважав, щоагресивна енергія, що має своїм джерелом інстинкт боротьби за виживання,генерується в організмі спонтанно, безупинно, у постійному темпі, регулярнонакопичуючись з часом. Таким чином, розгортання явно агресивних дій є спільноюфункцією:
1. Кількості накопиченої агресивноїенергії.
2. Наявності стимулів, щополегшують розрядку агресії.
Але, чим більшакількість агресивної енергії мається в даний момент. Тим менший стимулпотрібний для того, щоб агресія виплеснулася зовні, тобто агресивне поводженняможе виплеснутися спонтанно.
Лоренц відзначав,що крім уродженого інстинкту боротьби всі живі істоти наділені можливістюпридушувати свої прагнення, тобто мають стримуючий початок, що перешкоджаєнападові на представників свого виду. А люди, у свою чергу, мають більш слабкийстримуючий початок, ніж тварини. Звідси, технічний прогрес (зброя масовогознищення) може привести до знищення людини як виду.
Ослаблення агресіїможливе шляхом різних дій. Також Лоренц затверджував, що любов і дружні відносиниможуть виявитися несумісними з вираженням відкритої агресії і можуть блокувати їїпрояву [2;169]./>/> 1.3 Фрустраційна теорія (гомеостатична модель)
Ця теорія,запропонована Д.Доллардом, протипоставляється двом, вище описаним. Тутагресивне поводження розглядається як ситуативний, а не еволюційний процес. Основніположення цієї теорії звучать так:
· Фрустраціязавжди приводить до агресії в якій-небудь формі.
· Агресіязавжди є результатом фрустрації.
У відношенніспонукання до агресії вирішальне значення мають три фактори:
1. Ступіньочікуваного суб'єктом задоволення від майбутнього досягнення мети;
2. Сила перешкодина шляху досягнення мети;
3. Кількостіпослідовних фрустрацій.
Тобто, чим убільшому ступені суб'єкт відчуває задоволення та чим сильніше перешкода і чимбільша кількість реакцій блокується, тим сильніше буде поштовх до агресивноїповедінки. А якщо фрустрації випливають одна за іншою, то їхня сила може бутисукупною і це може викликати агресивну реакцію більшої сили.
Коли з'ясувалося,що індивідууми не завжди реагують агресією на фрустрацію, Доллард і співавториприйшли до висновку, що подібна поведінки не виявляється в той же моментфрустрації насамперед через погрозу покарання. У цьому випадку відбувається“зсув”, у результаті якого агресивні дії направляються на іншу людину, напад наяку асоціюється з найменшим покаранням [3;29]./>/>1.4 Теорія соціального навчання (біхевіористичнамодель)
На відміну відінших, ця теорія говорить, що агресія являє собою засвоєне поводження в процесісоціалізації через спостереження відповідного образу дій і соціальнепідкріплення. Тобто відбувається вивчення людської поведінки, орієнтованої на зразок.
Ця теорія булазапропонована Балдурой і представлена в роботі у виді таблиці 1.1., що пояснюєзасвоєння, провокування і регуляцію агресивної поведінки.
Таблиця 1.1. Теоріясоціального навчання Балдури. Агресія, що здобувається за допомогою:
· Біологічних факторів (наприклад, гормони, нервова система)
· Навчання (наприклад, безпосередній досвід, спостереження) Агресія провокується:
· Впливом шаблонів (наприклад, порушення, увага)
· Неприйнятним звертанням (наприклад, нападки, фрустрація)
· Спонукальними мотивами (наприклад, гроші, замилування)
· Інструкціями (наприклад, накази)
· Ексцентричними переконаннями (наприклад, параноідальними переконаннями) Агресія регулюється:
· Зовнішнім заохоченням і покаранням (наприклад, матеріальна винагорода, неприємні наслідки)
· Вікарним підкріпленням (наприклад, спостереження за тим, як заохочують або карають інших)
· Механізмами саморегуляції (наприклад, гордість, провина)
З його погляду, аналізагресивної поведінки вимагає обліку трьох моментів:
1. Способівзасвоєння подібних дій;
2. Факторів, щопровокують їх появу;
3. Умов, при якихвони закріплюються [2;250].
Тому, істотне значеннятут приділяється навчанню, впливові первинних посередників соціалізації, а самебатьків, на навчання дітей агресивній поведінці. Зокрема, було доведено, що поведінкабатьків може виступати як модель агресії і, що в агресивних батьків звичайно буваютьагресивні діти. Також ця теорія затверджує, що засвоєння людиною широкого діапазонуагресивних реакцій – пряме заохочення такої поведінки. Тобто одержання підкріпленняза агресивні дії підвищує імовірність того, що подібні дії будуть повторюватисяі надалі. Разом з тим, істотне значення має результативна агресія, тобто досягненняуспіху при використанні агресивних дій. Сюди ж відноситься і вікарний досвід, тобтоспостереження заохочення агресії в інших. Соціальне заохочення і покарання відносятьсядо спонукання агресії. Самозаохочення і самопокарання – моделі відкритої агресії,регульовані заохоченням і покаранням, що людина встановлює для себе сама.
Хочетьсявідзначити, що ця теорія залишає набагато більше можливостей запобігти іконтролювати людську агресію. Тому є дві причини:
1. Відповідно дотеорії, агресія — придбана модель соціальної поведінки.
2. Соціальне навчанняпередбачає прояв агресії людьми тільки у визначених соціальних умовах.
В даний частеорія соціального навчання є найбільш ефективною в пресказанні агресивної поведінки,особливо якщо є зведення про агресора і ситуацію соціального розвитку.
Таким чином, з вищезгаданихтеорій, що пояснюють природу агресивності, можна зробити наступні висновки:
· проявагресії пояснюють біологічні і соціальні фактори;
· агресивністьможе бути не тільки жорстокою, але і нормальною реакцією індивідуума в ходіборотьби за виживання;
· агресивнідії можуть бути ослаблені або спрямовані в соціально прийнятні рамки задопомогою позитивного підкріплення неагресивного поводження, орієнтації людинина позитивну модель поведінки, зміна умов, що сприяють проявові агресії.
Розглянувши основнітеорії, що пояснюють природу агресивності, визначимо основні поняття.
Р.Берон і Д.Річардсонвважають, що агресія, у якій би формі вона не виявлялася, являє собою поведінку,спрямовану на заподіяння шкоди або збитку іншій живій істоті, що мають усі підставиуникати подібної поведінки з собою. Дане комплексне визначення містить у собінаступні положення:
1. Агресія обов'язково має наувазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві;
2. В якості агресії можерозглядатися тільки таке поводження, що має на увазі заподіяння шкоди абозбитку живим організмам;
3. Жертви повинні мати мотиваціюуникнення подібного звертання із собою [5;214].
Під агресією, по А.Фромму,варто розуміти будь-які дії, що заподіюють або мають намір завдати шкоди іншійлюдині, групі людей або тварині, а також заподіяння збитку взагалі всякомунеживому об'єктові [6;320].
Агресивність, поР.С.Немову, розуміється як ворожість — поведінка людини у відношенні іншихлюдей, що відрізняється прагненням заподіяти їм неприємності, нанести шкоду [7;190].
“Психологічнийсловник” за редакцією Зінченко пропонує наступне визначення: Агресія — мотивоване деструктивне поводження, що суперечить нормам і правиламспівіснування людей у суспільстві, що наносить шкоду об'єктам нападу(одушевлений і неживим), що приносить фізичний збиток людям або викликають уних психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху,пригніченості) [8;79].
Прояв агресіїдосить різноманітний.
Розрізняють дваосновних типи агресивних проявів:
· цільоваагресія;
· інструментальнаагресія.
Перша виступає якздійснення агресії як заздалегідь спланований акт, ціль якого — нанесення шкодиабо збитку об'єктові. Друга відбувається як засіб досягнення деякогорезультату, що сам по собі не є агресивним актом.
Структуруагресивного прояву запропонували у своїх роботах Заградова Й., Осинський А.К.,Левітів Н.Д.:
По спрямованості:
· Агресія,спрямована зовні;
· Аутоагресія- спрямована на себе.
По меті:
· Інтелектуальнаагресія;
· Ворожаагресія.
По методувираження:
· Фізичнаагресія;
· Вербальнаагресія.
По ступенювиразності:
· Прямаагресія;
· Непрямаагресія.
По наявностіініціативи:
· Ініціативнаагресія;
· Обороннаагресія.
Тепер визначимо,що така агресивна дія й агресивна поведінка, агресивність, тому що часто в ціпоняття вкладають той самий зміст.
Агресивна дія — це прояв агресивності, як ситуативної реакції. Якщо ж агресивні дії періодичноповторюються, то в цьому випадку варто говорити про агресивну поведінку.
Сама жагресивність має на увазі ситуативний, соціальний, психологічний станбезпосередній перед або під час агресивної дії.
Так само хочетьсявідзначити, що кожна особистість повинна мати визначений ступінь агресивності,тому що агресія є невід'ємною характеристикою активності й адаптивності людини.
В. Клайн вважає,що в агресивності є визначені здорові риси, що просто необхідні для активногожиття. Це — наполегливість, ініціатива, завзятість у досягненні мети, подоланняперешкод. Ці якості властиві лідерам [2;47].
Р.С.Хомансвважає, що агресію може викликати ситуація, пов'язана з прагненням досправедливості [2; 120].
Стан фрустрації — це психічний стан, що характеризується наявністю стимульованої потреби, що незнайшла свого задоволення. Цей стан супроводжується різними негативними переживаннями:роздратуванням, розпачем.
Таким чином,агресію можна розглядати як біологічно доцільну форму поведінки, що сприяєвиживанню й адаптації. З іншого боку, агресія розцінюється як зло, як поведінка,що суперечить позитивній сутності людей.
Румянцева Т.Р.вважає, що сьогодні на перший план висувається нормативний підхід. Відповіднодо цієї точки зору, в визначенні поведінки як агресивного, вирішальне місцеповинне належати поняттю норми. Норми формують своєрідний механізм контролю запозначенням тих або інших дій. Поняття норми формується в процесі соціалізаціїдитини. Звідси, поведінку будемо назвати агресивною при наявності двохобов'язкових умов:
1. Коли маютьмісце згубні для жертви наслідку;
2. Коли порушенінорми поведінки [11; 23].
Важливу роль установленні агресивної поведінки відіграють навчання і виховання. Психологи визнають,що над агресивними проявами можливий контроль, пов'язаний із процесомсоціалізації. Соціалізацією агресії можна назвати процес навчання контролевівласних агресивних спрямувань і вираження їх у формах, прийнятних у рамкахданої цивілізації. В результаті соціалізації багато хто вчаться регулювати своїагресивні імпульси, адаптуючись до вимог суспільства.
Інші жзалишаються досить агресивними, але вчаться виявляти агресію більш тонко: черезсловесні образи, сховані примуси, завуальовані вимоги та інше.
Треті нічому ненавчаються і виявляють свої агресивні імпульси у фізичному насильстві.
І тут важливуроль відіграє ранній досвід виховання дитини в конкретному культурномусередовищі, сімейні традиції й емоційне тло відносин батьків до дитини.
На думку психологівпіддатливість до агресивних дій формується в міру нагромадження недоліків упроцесі соціалізації. Виділяють два ступені соціалізації:
· засвоєннясоціального досвіду, цінностей, норм культурної поведінки;
· засвоєннясубкультурного досвіду меншого обсягу, але утримуючи норми поведінки, щодопускають агресивність.
Таким чином,піддатливість до агресивних дій формується при недостатньо збалансованійсоціалізації.
/>/>2. ПРОЯВ АГРЕСІЇ В КРИзові ПЕРІОДИ
/>/>2.1 Дитяча агресивність. Віковіособливості прояву дитячої агресивності
Агресивні дії вдитини можна спостерігати вже із самого раннього дитинства. В перші роки життяагресія виявляється майже винятково в імпульсивних приступах упертості, щочасто не піддаються керуванню дорослими. Виражається це, найчастіше, спалахамизлості або гніву, що супроводжуються лементом, бриканням, кусанням, забіякувастю.
Згідно Б.Споку, воднорічному віці нормальними явищами можуть вважатися: замахування дитини наматір за те, що вона зробила щось неприємне йому [12; 46].
Як відзначає Є. Гаспарова,на другому році життя зростає активність дитини. З розширенням можливостейсамостійних дій зростає незалежність у поводженні дитини. Часом це прагнення донезалежності — знамените “Я сам!” — виливається в перші спроби маленької людининастояти на своєму, всупереч бажанню батьків [13;59].
До трьох роківскарги на упертість сина або дочки звучать наполегливіше. У цей період діти 2х- 3х років попадають у дитячі сади, де починає формуватися досвід взаємодії зоднолітками як процес більш-менш тривалої підтримки і розгортання дій,спрямованих на інших.
У цей періодагресія носить інструментальний характер. Конфлікти між дітьми найчастішевиникають у ситуації мати річ, звичайно іграшку. Прояв агресивності в цьомувіці, головним чином, залежить від реакції і відношення батьків до тих абоінших форм поведінки. Якщо батьки і вихователі відносяться нетерпимо добудь-яких проявів відкритої агресії, то в результаті можуть формуватисясимволічні форми агресивності, такі як ниття, фиркання, упертість,неслухняність і інші види опору, а також прояву непрямої агресії.
В цьому віціпідсилюється “дослідницький інстинкт”, і в цей же час маля зіштовхується зцілою системою нових, для його досвіду, заборон, обмежень і соціальнихобов'язків. Потрапляючи в конфліктну ситуацію між спонтанним інтересом ібатьківським “не можна”, дитина мимоволі випробує найсильнішу депривацію — обмеження можливості задоволення своїх потреб. Іншими словами, приводить достану фрустрації. Дитина сприймає цю ситуацію як акт відкидання з боку батьків.Неможливість вирішення цього конфлікту приводить до того, що в ньомупросипається злість, розпач, агресивні тенденції.
Однак, якщо ранішебатьки на агресивність дитини реагували ласкою, то тепер вони частішеприбігають до погроз, позбавленням задоволень, ізоляції.
А. Фромм, вказуєна існування феномена “перенесення”, що у три-чотири роки є однієї із самихзвичайних прикмет агресивності. Суть його в тім, що дитина не насмілюється вцьому віці відкрито виливати свою злість на матір і переносить гнів іагресивність на інший, більш необразливий об'єкт. Дитина не може узяти верх надматір'ю з батьком насамперед тому, що вони дорослі і мають реальний авторитет. Дотого ж дитині вже прищеплене почуття поваги і слухняності, нехай навіть іззастосуванням погроз і покарань [6; 160].
Дитина до актівнасильства може відносити досить широкий спектр дій, у який включаються навітьтакі, як позбавлення ласощів, іграшки, вербальні переконання, вимовленіпідвищеним тоном.
До шести-семироків до інструментальної агресії починає домішуватися агресія, адресована на іншихлюдей особисто. Відбувається зміна форм агресії: частота просто фізичногонападу зменшується за рахунок росту більш “соціалізованих” форм (образа,боротьба).
/>2.2 Причини виникнення та шляхи усунення агресії в періодкризи трьох років
Обговорюючипроблему агресивності в молодшому дошкільному віці не можна не відзначити, щоцей вік збігається з кризою трьох років.
В.В.Лебединськийвідзначає, що періоди вираженої агресивності дитини. Його гармонічні відносини,що порушують, з навколишнього і нормального афективного розвитку, щоспостерігаються в процесі, в основному збігаються з переживаннями віковихафективних і особистісних криз [13;204].
Е. Клер у роботі“Про особистості трирічної дитини” виділила кілька важливих симптомів цієїкризи: негативізм, упертість, норовистість, свавілля, знецінювання дорослих,протест-бунт, прагнення до деспотизму [13;102].
Розшифруємо ціпоняття.
Негативізм – це такі прояви в поведінці дитини, коливона хоче зробити що-небудь тільки тому, що це запропонував хтось з дорослих,тобто це реакція не на зміст дії, а на саму пропозицію дорослих.
Упертість — такареакція дитини, коли вона наполягає на чому-небудь не тому, що йому це сильнозахотілося, а тому що вона це зажадала, тобто реакція на своє власне рішення.
Норовистістьносить, на відміну від негативізму, безособовий характер. Вона спрямована протинорм виховання, встановлених для дитини.
Свавілляукладається в прагненні дитини до самостійності. Спостерігається самостійністьу намірі, у зачатку.
Знецінюваннядорослих.
Протест-бунт, щовиявляється в частих сварках з батьками. “Вся поведінка дитини набуває риспротесту, начебто дитина знаходиться в стані війни з навколишніми, у постійномуконфлікті з ними,” — писав Л.С.Виготський [14;304].
У родині з єдиноюдитиною зустрічається прагнення до деспотизму. Дитина виявляє деспотичну владустосовно усього навколишнього і вишукує для цього безліч способів.
Як вважав Д.Б.Ельконін,криза трьох років — це криза соціальних відносин, а всяка криза відносин єкриза свого “Я” [15;49 ]. Л.С.Виготський вказував, що в данихсимптомах дитина виступає як важковиховувана. Дитина, що не доставляла турбот ітруднощів, тепер виступає як істота, що стає важким для дорослих. Завдякицьому, створюється враження, що дитина різко змінилася протягом якогось часу. З“бебі”, якого носили на руках, він перетворився в перекірливе, уперте,негативне, заперечливе, що ревнує або деспотичне, так що відразу весь йоговигляд у родині міняється [14;38].
У кризі трьохроків відбувається те, що називають роздвоєнням: тут можуть бути конфлікти,дитина може лаяти матір, іграшки, запропоновані в невідповідний момент, вонаможе їх розламати зі злістю, відбувається зміна афективно-вольової сфери, щовказує на зрослу самостійність і активність дитини. Тенденція до самостійноїдіяльності знаменує собою те, що дорослі не закриті для дитини предметом іспособом звертання до неї, а як би вперше розкриваються перед нею, виступаютьяк носії зразків дій і відносин у навколишньому світі.
Феномен “Я сам”означає не тільки виникнення зовні помітної самостійності, але й одночасневідділення дитини від дорослої людини. У результаті такого відділення дорослийяк би вперше виникають у світі дитячого життя. Дитячий світ зі світу обмеженогопредметами перетворюється у світ дорослих людей.
Дитина приходитьу наш світ дорослою з “проблемною” поведінкою, з погляду дорослих, щообумовлюється нерозвиненістю афективно емоційно-вольової сфери, звідси невміннякерувати своїми емоціями.
З одного боку,самостійність дитини у всьому, а з іншого боку — слабка саморегуляція. І намдорослим, особливо батькам, потрібно бути ще більш уважними і співчуваючимидитині в цей період часу, тобто поставитися до неї з розумінням.
Але, як відзначаєБ.Спок, саме в цей період дитинства батьки “консолідуються” і усі разомпочинають придушувати “самоствердження дитини”. І, звичайно, батьки для цьоговикористовують будь-які засоби [12;76].
Як відзначає К. Бютнер,від дітей вимагають відповідності батьківським представленням про поведінку. А ціпредставлення мають на увазі повну “покірність”. Але, незважаючи на те, щопереважають негативні відносини з дорослими, діти, все-таки, постійно намагаютьсядо встановлення і збереження позитивних взаємин з ними. І, якщо ці взаємини незадовольняють дитини, у нього виникають глибокі афективні переживання, щоведуть або до значного зниження активності в спілкуванні з однолітками, або доагресивності стосовно них. В цьому випадку ми говоримо про нерозуміння батькамисвоєї дитини, її важкого періоду. І це нерозуміння виражається застосуваннямфізичної сили і брутальності стосовно “свого милого бебі”.
Батьки стаютьнестерпними, сварячись з дитиною й один з одним через його виховання. А в цьомувипадку, при вихованні дітей в атмосфері постійних скандалів, бійок,непорозумінь у родині в дитини культивується і підсилюється невміння стримуватибезпосередні емоційні реакції, збудливість, конфліктність. Заражаючидратівливістю дорослих, діти переносять її на своє найближче оточення — однолітків. І, хочеться повторитися, що саме в молодшому дошкільному віці переддітьми дорослі виступають як носії зразків дій і відносин у навколишньомусвіті. І, звичайно ж, у цьому віці в першу чергу такими зразками є батьки.
Питання сімейноговиховання і впливу взаємин у родині на дитину стали розроблятися в рамкахпсихолого-педагогічного підходу (К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.А.Сухомлинський,Е.А.Аркін, А.Н.Леонтьев, А.В.Запорожець, Н.И.Лисина, В.К.Копирло й ін.).
Автори, щозаймаються цією проблемою призначають важливу роль ранньому досвідові вихованнядитини в конкретному культурному середовищі, сімейним традиціям і емоційному фонівідносин батьків до дитини.
М. Мід вивчаючипримітивні співтовариства, зробила дуже цікаві спостереження. У тихспівтовариствах, де дитина має негативний досвід, як правило, формуютьсянегативні риси особистості. Зокрема, стиль взаємодії з дорослими зводиться донаступного: мати рано відлучає дитину від грудей, надовго іде працювати,спілкування з матір'ю відбувається рідко.
Подальшевиховання залишається досить суворим: в основному, використовуються частіпокарання, ворожість дітей по відношенню один до одного не викликає в дорослих осудів.В результаті, формуються такі якості як тривожність, підозрілість, сильнаагресивність, егоїзм і жорстокість.
А.А. Бодалеввважає, що оцінка дитиною іншої людини і його дій є простим повторенням оцінкиавторитетним для дитини дорослим. Звідси батьки є еталоном, по якому дітизвіряють і будують свою поведінку [15;301].
Передаючисоціально корисний досвід, батьки, часом передають і негативні його сторони, щоє дуже емоційно зарядженим “керівництвом до дії”. Не маючи свого особистогодосвіду, дитина не в змозі співвіднести правильність моделей поводження, щонав'язуються, з об'єктивною реальністю.
Самі ж батькизавжди задоволені, хоча можуть і не показувати виду, коли діти їх наслідують,нехай навіть у самому дурному відношенні.
Таким чином,спираючи на отримані дані, можна зробити такий висновок, що на соціалізаціюагресії впливають два основних фактори:
· зразоквідносин і поведінки батьків;
· характерпідкріплення агресивної поведінки з боку навколишніх.
Зокрема, бувустановлений зв'язок між батьківським покаранням і агресією у дітей. Батькичасто по-різному реагують на агресивну поведінку дітей в залежності від того,чи спрямоване воно на них або однолітків.
Р.Берон, Д.Річардсонуказують на залежність між практикою сімейного керівництва й агресивною поведінкиу дітей, що зосередилася на характері і строгості покарань, а також на контролібатьками поведінки дітей. Виявлено, що жорстокі покарання пов'язані з відносновисоким рівнем агресивності в дітей, а недостатній контроль і догляд за дітьмикорелює з високим рівнем асоціальності, що найчастіше супроводжується агресивноюповедінкою [5;10].
Р.С.Сирс,Е.Е.Маккобі, К.Левін у своєму дослідженні також виявили два головних фактори,що визначають можливий розвиток агресивності в поведінці дитини:
1. Поблажливість, тобто ступіньготовності батьків прощати вчинки, розуміти і приймати дитину;
2. Строгість покарання батькамиагресивних проявів дитини.
Найменш агресивніті діти, батьки яких не були схильні ні до поблажливості, ні до покарання. Їхняпозиція – в осуді агресії і доведенні цього до зведення дитини, але без строгихпокарань у випадку провини. Батьки більш агресивних дітей поводилися так,начебто будь-яке поводження дітей пристойне, не роблячи своє відношення доагресії більш ясним. Однак, коли дитина робила провину, вона була суворопокарана. Строгість батьків, якщо вона послідовна та досить чуттєва для дитини,може привести до придушення агресивних імпульсів в присутності батьків, алепоза будинком дитина буде поводитися ще більш агресивно.
Крім того,схильний до тілесного покарання батько, хоча і ненавмисно, подає дитині прикладагресивної поведінки.
Дитина, у цьомувипадку, робить висновок, що агресія стосовно навколишніх припустима, алежертву завжди потрібно вибирати меншу і слабкішу себе. Вона дізнається, щофізична агресія – засіб впливу на людей і контролю над ними, і буде прибігатидо нього при спілкуванні з іншими дітьми.
Якщо покараннязанадто збуджує і засмучує дітей, вони можуть забути причину, що породилаподібні дії батьків.
Фактичностратегія соціалізації в цьому випадку заважає засвоєнню правил прийнятної поведінки,тобто після суворого покарання дитина розсерджена або розстроєна. Вона черезбіль може забути, за що її покарали.
Діти, що змінилисвою поведінку в результаті настільки сильного впливу, швидше за все незроблять норми, що їй намагаються прищепити, своїми внутрішніми цінностями. Тобтовони коряться тільки доти, поки за їхньою поведінкою спостерігають.
Отже, формуванняагресивних тенденцій у дітей відбувається декількома шляхами:
1. Батьки заохочуютьагресивність у своїх дітей безпосередньо, або показують приклад (модель)відповідного поводження стосовно інших і навколишнього середовища.
2. Батьки карають дітей за проявагресивності. З досліджень видно, що:
· Батьки,що дуже рідко придушують агресивність у своїх дітей, виховують у дитинінадмірну агресивність.
· Батьки,що не карають своїх дітей за прояв агресивності, імовірніше всього, виховують уних надмірну агресивність.
· Батькам,розумно гнітячи агресивність у своїх дітей, як правило, вдається виховатиуміння володіти собою в ситуаціях, що провокують агресивне поводження.
Щоб подолатиагресію в цьому віці батьки повинні прислухатися до дитини, давати можливістьїй щось зробити самій, але постійно бути поруч, якщо дитині знадобитьсядопомога, не слід будувати життя дитини з одних заборон. />/>2.3 Причини виникнення та шляхиусунення агресії в молодшому дошкільному віці
Говорячи провідносини “батько-дитина”, ми говоримо про взаємовідносини між ними і проположення, що займає дитина в родині. Якщо у дитини (незалежно від того, до якоївікової групи вона належить) погані відносини з одним або обома батьками, якщодитина почуває, що її вважають нікуди не придатною, або не відчуваєбатьківської підтримки, вона, можливо, виявиться залученою у злочиннудіяльність, буде ополчатися на інших дітей, однолітки будуть відзиватися про неїяк про агресивну дитину, вона буде поводитися агресивно стосовно батьків.
Шефер з'ясував,що відносини батьків до своєї дитини можна описати двома парами важливих ознак:
· неприйняття- розташування;
· терпимість– стримування [9;112].
Ступіньвиразності цих ознак обумовлює характер виховного впливу. В.І.Гарбузов виділивтри типи негативних відносин батьків до дитини:
Тип А – відкидання(неприйняття дитини, демонстрація недоброзичливого відношення)
Тип Б — гіперсоціалізація (надвимогливе відношення: надмірна критика, причепливість,покарання за найменшу провину)
Тип В — гіперопіка (езопове виховання: надпіклувальне відношення, при якому дитинапозбавлена можливості самостійно діяти) [10;193].
Перший тип формуєу дитини відчуття покинутості, незахищеності, непевності в собі. Дитина непочуває підтримки, “стіни” за яку можна сховатися. Крім того, відкидання руйнуємеханізм ідентифікації (дитина не приймає батьківські переконання). Прихолодних емоційних відносинах вона не має позитивних поведінкових моделейреагування. Це знижує здатність саморегуляції дитини.
Другий тип(гіперсоціалізація), начебто б надає дитині зразок для розвитку і спрямованийна формування сильної, вольової особистості, але все-таки приводить донегативних результатів — озлобленості, прагненню робити заборонне “нишком” таінше. Тут критика з боку батьків звичайно не є конструктивною і тому неприводить до позитивних результатів. Критика на адресу дитини формує в ньогопочуття неповноцінності, тривожності і чекання нових невдач. Найчастіше дитина,що займає таке положення в родині, виявляється неспроможною і не здатноюзайняти високе положення в групі. І ця неспроможність приводить до того, щоагресивна поведінка дитини служить їй для самоствердження в групі.
Також, батьки,пред'являючи завищені вимоги до дитини, не враховують її особливостей іможливостей. І звідси надмірна завантаженість дитини заняттями. Причомузаняття, невідповідні вікові й інтересам дитини можуть привести до виникненняневрозу, що провокує агресивну поведінку.
Третій тип(гіперопіка) також порушує нормальний розвиток особистості. Вона надає дитиніможливість одержання батьківської ласки і любові, однак, надмірний доглядприводить до інфантилізму, несамостійності, нездатності приймати рішення іпротистояти стресам, знижує особистісні здібності до саморегуляції.
Такі діти,вважають психологи, найчастіше стають жертвами агресії. І, з огляду на, що вонинездатні постояти за себе, у них спостерігається непряма агресія, тобто своїнегативні емоції вони зганяють на інших предметах (рвуть книги, розкидаютьіграшки, карають іграшки в грі й ін.).
Таким чином,неправильне відношення до дитини в родині також веде до формування агресивнихтенденцій у поводженні дитини.
У висновку оглядулітератури можна привести висловлення Перрі і Бассей що:
„Агресивні діти,як правило виростають у родинах, де дистанція між батьками і дітьми величезна,де мало цікавляться розвитком дітей, де не вистачає тепла і ласки, відношеннядо прояву дитячої агресивності байдужне або поблажливе, де замість дисциплінарнихвпливів, замість турботи і терплячого пояснення віддають перевагу силовим методам,особливо фізичним покаранням” [2;159].
Тому, щобподолати агресію в цьому віці батьки повинні бути терплячими і уважними досвоєї дитини, повинні цікавитися успіхами дитини, допомагати їй у подоланнітруднощів./>/>2.4 Причини виникнення та шляхиусунення агресії в підлітковому віці
Під агресивністюможна розуміти властивість особистості, що характеризується наявністюдеструктивних тенденцій, в основному в області суб’єкт — суб’єктних відносин. Імовірно,деструктивний компонент людської активності є необхідним у творчій діяльності,тому що потреби індивідуального розвитку з неминучістю формують у людяхздатність до усунення і руйнування перешкод, подоланню того, що протидіє цьомупроцесові./>/>2.4.1Психологічні особливості підліткового віку
У фізіологічномуплані границі підліткового віку приблизно збігаються з навчанням дітей у 5-8класах середньої школи й охоплює вік від 11-12 до 14-16 років. Особливеположення підліткового періоду в циклі розвитку відбито в інших його назвах:«перехідний», «важкий», «критичний» у нихзафіксована складність і важливість процесів розвитку, що відбуваються в цьомувіці, пов'язаних з переходом від однієї епохи життя до іншої.
Перехід віддитинства до дорослості складає основний зміст і специфічна відмінність всіхсторін розвитку в цей період фізичного, розумового, морального, соціального.
Важливістьпідліткового віку визначається і тим, що в ньому закладаються основи інамічаються загальні напрямки формування моральних і соціальних установокособистості.
Психологічніособливості підліткового віку одержали назву «підлітковогокомплексу». Підлітковий комплекс включає:
— чутливість дооцінки сторонніх щодо своєї зовнішності, здатності, умінні сполучитися зкрайньою самовпевненістю і безапеляційними судженнями у відношенні навколишніх;
— уважність часомвживається з разючою черствістю, хвороблива сором'язливість з розв'язністю,бажанням бути визнаною й оціненою іншими — з показною незалежністю, боротьба завторитетами, загальноприйнятими правилами і розповсюдженими ідеалами — зобожнюванням випадкових кумирів, а почуттєве фантазування із сухим мудруванням.
Однією з основнихпричин психологічних труднощів цього віку є полове дозрівання, що визначаєнерівномірність розвитку у різних напрямках. Характерною рисою цього віку єдопитливість розуму, прагнення до пізнання, підліток жадібно прагне опануватияк можна велику кількістю знань, при цьому не звертаючи належної уваги на їхнюсистематичність. Підлітки направляють розумову діяльність на ту сферу, щобільше всього їх захоплює. Цей вік характеризується емоційною нестійкістю ірізкими коливаннями настрою (від екзальтації до депресії). Найбільш афективнібурхливі реакції виникають при спробі ущемити самолюбство. Пік емоційноїнестійкості приходиться у хлопчиків на вік 11-13 років, у дівчинок — 13-15років. Характерна для підлітків полярність психіки:
— Цілеспрямованість, наполегливість і імпульсивність;
— Підвищенасамовпевненість;
— Потреба вспілкуванні + бажання усамітнитися;
— Розв'язність уповодженні + сором'язливість;
— Романтизм +цинізм, ощадливість;
— Ніжність,пестливість + жорстокість.
Важливим етапомдозрівання є процес формування самосвідомості. У його основі лежить здатністьлюдини відрізняти себе від своєї життєдіяльності, усвідомлене відношення досвоїх потреб і здібностей, потягам, переживанням і думкам.
Суть«підліткового комплексу» складають свої, властиві цьому вікові івизначеним психологічним особливостям — поведінкові моделі, специфічні підлітковіповедінкові реакції на вплив навколишнього середовища.
Підліткова фазапервинної соціалізації — усі підлітки цього віку — школярі, що знаходяться наутриманні батьків або держави. Соціальний статус підлітка мало чимвідрізняється від дитячого. Психологічно цей вік дуже суперечливий, для ньогохарактерно диспропорції рівнів і темпів розвитку. Підліткове «почуттядорослості» головним чином новий рівень домагань, якого підліток фактичноне досяг. Для підлітка дуже важливо, щоб його дорослість була заміченанавколишніми, щоб форма його поводження не була дитячою. Цінність роботи дляпідлітка визначається її дорослістю, а виникаючі представлення про норми поведінкипровокують на обговорення поведінки дорослих, звідси і типові вікові конфлікти.Цей вік також являє собою особливий інтерес у зв'язку з тим, що для більшостіхлопців ще не наступив момент самовизначення; не встала ще гостро проблема подальшоговибору — або одержувати середню освіту в школі й орієнтуватися в далекому майбутньомуна вищий навчальний заклад, або поєднувати навчання з одержанням професії в середніхспеціальних установах, таких як коледжі, технікуми й ін. У такий спосіб великагрупа дітей знаходиться як би в стані «соціального спокою»: дорослі повідношенні до підлітка поводяться як з дитиною, ще слабко пред'являються вимогивідповідальності за вчинені вчинки і прийняті рішення. При вже досить сформованомухарактері ще в слабкому ступені виражено соціальні нашарування. Проекція ж сімейнихвзаємин і установок служать підліткові орієнтиром у повсякденному житті іміжособистісних контактів. Можна припустити, що в родинах, де підліток обділенийувагою дорослих, де немає довірчих взаємин – формується почуття ворожості до усьогонавколишнього світу. Діти, що більш тонко відчувають атмосферу оточення, неможуть не прийняти це як природний стан.
В даний часагресивне поводження підлітків є проблемою, що хвилює і батьків і вчителів.Психологічна атмосфера в дитячому колективі найчастіше залежить від дітей,більш агресивних стосовно навколишніх./>/> 2.4.2 Дослідження стануагресії в підлітковому віці
Агресивність маєякісну і кількісну характеристики. Як і усяка властивість, вона має різнийступінь виразності: від майже повної відсутності до її граничного розвитку.Кожна особистість повинна мати визначений ступінь агресивності. Відсутність їїведе до пасивності, відомості, конформності і т.д. Надмірний розвиток їїпочинає визначати весь вигляд особистості, що може стати конфліктною, нездатноюдо свідомою кооперації, і т.д. Сама по собі агресивність не робить суб'єктасвідомо небезпечним, тому що, з одного боку, існуючий зв'язок між агресивністюй агресією не є твердим, а, з іншої сторони, сам акт агресії може не прийматисвідомо небезпечні і не схвалювані форми. У життєвій свідомості агресивність єсинонімом «зловмисної активності». Однак саме по собі деструктивнаповедінка «зловмисністю» не володіє, такою її робить мотивдіяльності, ті цінності, заради досягнення і володіння якими активністьрозвертається. Зовнішні практичні дії можуть бути подібні, але їхні мотиваційнікомпоненти прямо протилежні.
Виходячи з цього,можна розділити агресивні прояви на два основних типи:
— перший — мотиваційна агресія, як самоцінність;
— другий — інструментальна,як кошти (припускаючи при цьому, що і та, і інша можуть виявлятися як підконтролем свідомості, так і поза ним, і сполучені з емоційним переживаннями:гнів, ворожість).
У практиціпсихологів більш цікавить мотиваційна агресія як прямий прояв реалізаціївластиві особистості деструктивних тенденцій. Визначивши рівень такихдеструктивних тенденцій, можна з великим ступенем імовірності прогнозуватиможливість прояву відкритої мотиваційної агресії. Однієї з подібнихдіагностичних процедур є запитальник Басса — Дарки.
А.Басс, щосприйняв ряд положень своїх попередників, розділив поняття агресіїі ворожості і визначив останню як: "… реакцію, що розвиває негативні почуттяі негативні оцінки людей і подій" [16;284]. Створюючи свій запитувальник, щодиференціює проявлення агресії і ворожості, А.Басс і А.Дарки виділили наступні видиреакцій:
1. Фізичнаагресія — використання фізичної сили проти іншої особи.
2. Непряма — агресія, обхідним шляхом спрямована на іншу особу або ні на кого не спрямована.
3. Роздратування- готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні(запальність, брутальність).
4. Негативізм — опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби протисталих звичаїв і законів.
5. Образа — заздрість і ненависть до навколишніх за дійсні і вигадані дії.
6. Підозрілість — у діапазоні від недовіри й обережності стосовно людей до переконання в тім, щоінші люди планують і приносять шкоду.
7. Вербальнаагресія — вираження негативних почуттів як через форму (лемент, вереск), так ічерез зміст словесних відповідей (прокльону, погрози).
8. Почуттяпровини — виражає можливе переконання суб'єкта в тім, що він є поганою людиною,що надходить зло, а також відчуваємо їм каяття.
Для того, щобдопомогти дитині подолати агресію в цьому віці, вчителі, психологи та батькиповинні стежити за змінами в поведінці дітей, проводити різні тести навиявлення стану агресії у дитини, знаходити індивідуальний підхід до кожноїдитини.
Запитальникскладається з 75 тверджень, на які досліджуваний відповідає «так» або«ні».
При складаннізапитальника автори користувалися наступними принципами:
1. Питання можевідноситися тільки до однієї форми агресії.
2. Питаннясформульовані таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схваленнявідповіді на питання.
Відповідіоцінюються по восьми шкалах у такий спосіб:
1. Фізичнаагресія:
«так»=1,«ні»=0:1, 25, 31, 41, 48, 55, 62, 68 і
«ні»=1,2 «так»=0 — 9 і 7 твердження.
2. Непряма:
«так»=1,«ні»=0:2, 10, 18, 34, 42, 56, 63 і
«ні»=1,«так»=0 — 26 і 49.
3. Роздратування:
«так»=1,«ні»=0:3, 19, 27, 43, 50, 57, 64, 72 і
«ні»=1,«так»=0 — 11, 35, 69.
4. Негативізм:
«так»=1,«ні»=0:4, 12, 20, 28 і
«ні»=1,«так»=0 — 36.
5. Образа:
«так»=1,«ні»=0:5, 13, 21, 29, 37, 44, 51, 58.
6. Підозрілість:
«так»=1,«ні»=0:6, 14, 22, 30, 38, 45, 52, 59 і
«ні»=1,«так»=0 — 33, 66, 74, 75.
7. Вербальнаагресія:
«так»=1,«ні»=0:7, 15, 23, 31, 46, 53, 60, 71, 73 і
«ні»=1,«так»=0 — 33, 66, 74, 75.
8. Почуттяпровини:
«так»=1,«ні»=0:8, 16, 24, 32, 40, 47, 54 61 67.
Індекс ворожостімістить у собі 5 і 6 шкалу, а індекс агресивності (прямої або мотиваційної)містять у собі шкали 1, 3, 7.
Нормою агресивностіє величина її індексу, рівна 21+4, а ворожості 6, 5-7+3. При цьому звертаєтьсяувага на можливість досягнення визначеної величини, що показує ступінь проявуагресивності.
Використовуючидану методику, варто пам'ятати про те, що агресивність, як властивістьособистості, і агресія, як акт поведінки, можуть бути зрозумілі в контекстіпсихологічного аналізу мотиваційно-потребностної сфери особистості (Див.додатки).
/>/>Висновки
Отже можназробити такі висновки:
· Слово агресія походить відлатинського “aggredi”, що означає “нападати”. Воно здавна існує в європейськихмовах, однак, значення йому надавалося не завжди однакове.
· Агресія відноситься до:
— уродженимспонуканням і задаткам;
— потребам, щоактивізуються зовнішніми стимулами;
— пізнавальним іемоційним процесам;
— актуальнимсоціальним умовам у поєднанні з попереднім навчанням.
· Агресію можна розглядати якбіологічно доцільну форму поведінки, що сприяє виживанню й адаптації. З іншогобоку, агресія розцінюється як зло, як поведінка, що суперечить позитивнійсутності людей.
· В психології виділяють такітеорії, щодо походження агресії:
— теорія потягу;
— екологічнийпідхід;
— фрустрацій натеорія;
— теоріясоціального навчання.
· Звищезгаданих теорій, що пояснюють природу агресивності, можна зробити наступнівисновки:
— прояв агресіїпояснюють біологічні і соціальні фактори;
— агресивністьможе бути не тільки жорстокою, але і нормальною реакцією індивідуума в ходіборотьби за виживання;
— агресивні діїможуть бути ослаблені або спрямовані в соціально прийнятні рамки за допомогоюпозитивного підкріплення неагресивного поводження, орієнтації людини напозитивну модель поводження, зміна умов, що сприяють проявові агресії.
· Піддатливість до агресивнихдій формується при недостатньо збалансованій соціалізації.
· На соціалізацію агресіївпливають два основних фактори:
— зразок відносині поведінки батьків;
— характерпідкріплення агресивної поведінки з боку навколишніх.
· Оглядвзаємозв'язку між стилем сімейного керівництва, відносин батьків до дитини йагресивним поводженням дозволяє прийти до висновку, що це фактори, щовизначають агресивну поведінку дитини. Особливо це буде позначатися на дітяхмолодшого шкільного віку, тому що родина (до приходу дитини в дитячу установу)є першим етапом соціалізації дитини.
· Роботу з корекції агресивноїповедінки у дітей молодшого дошкільного віку варто починати не тільки із самоюдитиною, але і з її батьками.
· В даний час агресивнеповодження підлітків є проблемою, що хвилює і батьків і вчителів. Психологічнаатмосфера в дитячому колективі найчастіше залежить від дітей, більш агресивнихстосовно навколишніх.
/>/>ДОДАТКИ
ЗапитальникБасса-Дарки
На запитаннядосліджуваний може відповідати так або ні, інших варіантів бути не може.
1.Часом я не можусправитися з бажанням заподіювати шкоду іншим.
2.Іноді я брешу про людей,яких не люблю.
3.Я легко дратуюся, алешвидко заспокоююсь.
4.Якщо мене не попросятьпо-гарному, я не виконаю прохання.
5.Я не завжди одержую те, щомені треба.
6.Я знаю, що люди говорятьпро мене за моєю спиною.
7.Якщо я не схвалююповодження друзів, я даю їм це відчути.
8.Коли мені траплялосяобманювати кого-небудь, я випробував каяття совісті.
9.Мені здається, я не здатнийударити людини.
10.Я ніколи не дратуюсянастільки, щоб кидатися предметами.
11.Я завжди поблажливий дочужих недоліків.
12.Якщо мені не подобаєтьсявстановлене правило, мені хочеться порушити його.
13.Інші вміють майже завждикористуватися сприятливими обставинами.
14.Я тримаюся насторожено злюдьми, що відносяться до мене трохи більш дружньо ніж я очікував.
15.Я іноді буваю незгодний злюдьми.
16.Іноді мені приходять нарозум думки, яких я соромлюся.
17.Якщо хто-небудь першимударить мене, я не відповім йому.
18.Коли я дратуюся, я ляскаюдверима.
19.Я набагато більш дратівливий,ніж здається.
20.Якщо хтось ставить з себеначальника, то я завжди роблю все йому всупереч.
21.Мене трохи засмучує моядоля.
22.Я думаю, що багато хто нелюбить мене.
23.Я не можу утриматися відсуперечки, якщо люди не згодні зі мною.
24.Люди, що уникають роботу,повинні відчувати почуття провини.
25.Той, хто ображає мене імою родину, напрошується на бійку.
26.Я не здатний на грубіжарти.
27.Мене охоплює лють, коли надімною насміхаються.
28.Коли люди строять з себеначальників, я роблю все, щоб вони не зазнавалися.
29.Майже щотижня я бачу когось,хто мені не подобається.
30.Досить багато людейзаздрять мені.
31.Я вимагаю, щоб людиповажали мене.
32.Мене гнітить те, що ямало роблю для своїх батьків.
33.Люди, що постійно дражнятьвас, заслуговують на те, щоб їх «клацнули по носу».
34.Я ніколи не буваю похмурийвід злості.
35.Якщо до мене відносятьсягірше, ніж я того заслуговую, я не засмучуюсь.
36.Якщо хтось виводить менеіз себе, я не звертаю уваги.
37.Хоча я не показую цього,мене іноді гризе заздрість.
38.Іноді мені здається, що надімною сміються.
39.Навіть якщо я злюся, я неприбігаю до «сильних» висловів.
40.Мені хочеться, щоб моїгріхи були прощені.
41.Я рідко даю здачі, навітьякщо хтось ударить мене.
42.Коли виходить не по-моєму,іноді я ображаюся.
43.Іноді люди дратують менесвоєю присутністю.
44.Нема людей, яких я бпо-справжньому ненавидів.
45.Мій принцип: «Ніколине довіряти чужинцям».
46.Якщо хтось дратує мене, яготовий сказати про нього усе, що думаю.
47.Я роблю багато такого, прощо згодом шкодую.
48.Якщо я розлючуюсь, то можувдарити кого-небудь.
49.З дитинства я ніколи невиявляв вибухів гніву.
50.Я часто почуваю себе якпорохова бочка, готова вибухнути.
51.Якби усі знали, що япочуваю, мене б вважали людиною, з якою нелегко працювати.
52.Я завжди думаю про те, якітаємні причини змушують людей робити що-небудь приємне для мене.
53.Коли на мене кричать, япочинаю кричати у відповідь.
54.Невдачі засмучують мене.
55.Я б'юся не рідше і нечастіше, ніж інші.
56.Я можу згадати випадки,коли я був настільки злий, що брав першу річ, що потрапилася, і ламав її .
57.Іноді я почуваю, що готовпершим почати бійку.
58.Іноді я почуваю, що життяобходиться зі мною несправедливо.
59.Раніше я думав, щобільшість людей говорять правду, але тепер я в це не вірю.
60.Я лаюся тільки зі злості.
61.Коли я вчиняю неправильно,мене мучить совість.
62.Якщо для захисту своїхправ мені потрібно застосувати фізичну силу, я застосовую її.
63.Іноді я виражаю свій гнівтим, що стукаю пальцем по столу.
64. Я буваю грубуватийстосовно людей, що мені не подобаються.
65.У мене немає ворогів, щохотіли б мені нашкодити.
66. Я не вмію поставити людинуна місце, навіть якщо вона того заслуговує.
67. Я часто думаю, що живнеправильно.
68. Я знаю людей, що здатнідовести мене до бійки.
69. Я не засмучуюся черездрібниці.
70. Мені рідко приходить вголову, що люди намагаються розлютити або образити мене.
71. Я часто тільки загрожуюлюдям, хоча і не збираюся приводити погрози у виконання.
72.Останнім часом я ставзанудою.
73.У суперечці я частопідвищую голос.
74.Я намагаюся звичайноховати своє погане ставлення до людей.
75.Я краще погоджуся зчим-небудь, ніж стану сперечатися.
/>/>СПИСОКЛІТЕРАТУРИ
1. Г. Айзенк. Структура особистості.– СПб, 1999 р.
2. К. Лоренц. Агресія. – М., 1994 р.
3. Р.Т. Байярд, Д. Байярд. Вашнаспокійний підліток. – М., 1991 р.
4. Вікова та педагогічна психологія./ під ред. Гамезо та ін. – М., 1994 р.
5. Л. Ф. Обухова. Віковапсихологія. – М.,1996 р.
6. А. Фромм. Азбука для батьків. –СПб., 1991 р.
7. Р.С. Немов. Психологія. – М., 1980р.
8. Психологічний словник. / під ред.Зінченко. – М., 1993 р.
9. А.В. Петровский. Вікова тапсихологічні психологія. – М., 1975 р.
10. В.С. Мухіна. Дитяча психологія. –М., 1985 г.
11. К.А. Абульханова. Про суб'єктпсихічної діяльності. – М., 1973 р.
12. Б. Спок. Розмова з матір’ю. –Спб., 1992 р.
13. Е. Клер. Особливості трирічноїдитини. – М., 1987 р.
14. Л.С. Виготський. Питання дитячоїпсихології. – СПб., 1997 р.
15. Д.Б. Ельконін. До питанняперіодизації психологічного розвитку в дитячому віці. – М., 1994 р.
16. Вчителі та батьки про психологіюпідлітка. / під ред. Г.Г.Аракелова. — М., 1990 р.