Житомирський державний університет імені Івана ФранкаКафедра соціальної психології та педагогікиПорівняльний аналіз:Гіппократ і Демокріт.
студентки44 групи
соціально-психологічногофакультету
спеціальності«Практична психологія.
Соціальнапедагогіка»
заочноїформи навчання
МикитчукЛ.О.
Житомир2009
Натурфілософ-атомістДемокріт (бл. 460 до Р.Х.-р. смерті невідомий; по деяких повідомленнях проживпонад сто років) примітний як автор перших у світовій історії психологічнихтворів. Діоген Лаертський вказує, що йому належали два твори: «Про Розум» і«Про Почуття», об'єднані підзагальним заголовком «Про Душу».
Демокрітнародився в місті Абдери, у знатній і забезпеченій родині. Його батькипостаралися дати йому найкраще виховання, однак Демокріт визнав за необхіднепочати кілька тривалих подорожей, щоб одержати необхідні для себе знання нетільки Греції, але й в інших країнах, насамперед у Єгипті, Персії й Індії. Наці подорожі Демокріт витратив майже всі гроші, залишені йому батьками, а тому,коли він повернувся на батьківщину, його співгромадяни порахували його винним урозтраті зі статку й призначили судове засідання. Демокріт повинен буввиправдати свою поведінку або назавжди покинути рідний будинок. У своєвиправдання Демокріт, доводячи співгромадянам користь отриманих їм знань,прочитав народним зборам свою книгу «Великий мирострой» (яка, на думкусучасників, була його кращим здобутком). Співгромадяни порахували, що грошібули їм витрачені з користю. Демокріта не тільки виправдали, але й вручили йомубільшу грошову нагороду, а також спорудили мідні статуї в його честь.
На жаль, твори Демокріта дійшли до нас тільки в уривках. У системі поглядів Демокріта матеріалістична лінія, що йде від Фалеса, отримала своє найбільш послідовне вираження. Демокріт думав, що все складається з атомів – дрібних, неподільних матеріальних часток.
Між атомами є порожній простір, і вони перебувають у постійному закономірному русі. Існує нескінченна безліч різновидів атомів, які відрізняються один від одного формою й розміром.
У цьому й полягає справжня природа світобудови; будь-які якісні, почуттєво сприймані характеристики речей існують лише в людському сприйнятті: «якості існують лише по установленню, по природі ж існують тільки атоми й порожнеча».
При цьому людська душа принципово не відрізняється від матеріальних речей: вона точно так само складається з атомів; після смерті людини душу розсіюється в повітрі, а тому смертне не тільки тіло, але й душу.
Атоми душі й атоми вогню родинні: їм властиві сферична форма й найменші розміри. Психічні процеси являють собою рух, тобто, по суті, матеріальні. Чисто матеріальними причинами Демокріт пояснює, наприклад, зорове сприйняття: «… Бачимо ми тому, що в нас попадають і залишаються «видності» (ейдоли), тобто особливі дрібніші частки». Теорія пізнання Демокріта — «теорія витікань».: мікроскопічні, невидимі копії навколишніх предметів — «видности» (ейдоли), минають, відділяються від всіх предметів і носяться в повітрі, попадаючи в органи почуттів.
Таким чином, всі наші відчуття (у тому числі зорові, слухові) є контактними. Узагальнюючи дані декількох органів почуттів, людина відкриває світ, переходячи на наступний рівень – понятійний, який є результатом діяльності мислення. Інакше кажучи, у Демокріта існує два щаблі в пізнавальному процесі – відчуття й мислення. При цьому він підкреслював, що мислення дає нам більше знань, чим відчуття. Так, відчуття не дають нам можливості побачити атоми, але шляхом міркування ми доходимо висновку про їх існування. «Теорія витікань» була визнана як основа формування наших почуттєвих знань про предметний світ всіма матеріалістами Древньої Греції.
У навчанні Демокрітаважливий принцип детермінізму (механістичний детермінізм) («все виникає понеминучості»). Згодом Эпікур ускладнив знання про механістичну обумовленістьщиросердечних явищ, увівши в сферу психічний фактор випадковості. Демокритуважав, що душа рухає тілом за допомогою руху дрібних атомів вогню й належитьнавіть мертвому тілу, але тільки в малих кількостях. Після розпаду тіла атомидуші виходять із нього, розсіюються в просторі й пропадають. Таким чином,Демокріт затверджував, що душа так само смертна, як і тіло.
Демокріт такожувів поняття первинних і вторинних якостей предметів. Первинні — це ті якості,які дійсно існують у предметах (вага, поверхня, гладка або шорсткувата, форма).Вторинні якості — колір, запах, смак, цих властивостей немає в предметах, їхпридумали самі люди для своєї зручності, тому що «тільки в думці є кисле йсолодке, червоне й зелене, а в дійсності є тільки порожнеча й атоми».Таким чином, Демокріт перший сказав про те, що людина не може зовсім правильно,адекватно пізнати навколишній їй світ. Ця неможливість зрозуміти до кінцянавколишню дійсність ставиться й до розуміння законів, які управляють світом ідолею людини. Демокріт стверджував, що у світі немає випадків, і всевідбувається по заздалегідь заданій причині. Люди придумали ідею випадку, що бприкрити незнання справи й невміння управляти. Насправді ж випадків ні, і всепричинно обумовлено.
Такий підхідзветься детермінізм, а визнання однозначної необхідності всіх подій, щовідбуваються у світі, народжує фаталістичну тенденцію, заперечує волю волілюдини. Критики Демокріта підкреслювали, що при такому розумінні неможливо нетільки управляти власною поведінкою, але й оцінювати вчинки людей, тому що вонизалежать не від моральних принципів людини, а від долі.
Однак самДемокріт прагнув сполучити фаталістичний підхід із знаннями про активністьлюдини при виборі моральних критеріїв поведінки. Він писав, що моральніпринципи не даються від народження, але є результатом виховання, тому людистають гарними завдяки вправі, а не природі. Виховання, на думку Демокріта,повинне дати чоловікові три дарунки: добре мислити, добре говорити й добреробити. Діти, які виросли в неуцтві, подібні танцюючим між мечами, поставлениминагору лезами. Вони гинуть, якщо при стрибку не попадають у те єдине місце, деварто поставити ноги. Так і неосвічені люди, ухиляючись від проходження вірномуприкладу, звичайно гинуть.
Сам Демокрітуважав виховання настільки важкою справою, що свідомо відмовився від шлюбу й небажав мати дітей, уважаючи, що від них буває багато неприємностей і у випадкуудачі остання придбана ціною великої праці, а у випадку невдачі горе батьківнезрівнянно ні з яким іншим.
Категорії, у якихвиражалося натурфілософське* пізнання світу й взаємини з ним людини, малиспочатку тільки одну область практичного додатка — медицину. Згодом (в IV-IHстоліттях до н.е.) з'явилася ще одна область застосування цих знань — педагогіка. Концепції медиків формувалися під прямим впливом філософськихтеорій, але й самі ці концепції, у свою чергу, накладали відбиток на«картину людини», який вона малювала у філософських системах. Однимиз найбільш значимих творів медиків були праці Гіппократа.
* Натурфілософи –мислителі, зосереджені на дослідженні природи речей.
Афіни в V столітті до Р.Х. – центр інтенсивної роботи філософської думки. Поряд зі спробами описати походження й онтологічний статус душі виникає інтерес до внутрішнього життя суб'єкта. Складаються класифікації психічних процесів, опису їхніх властивостей і можливостей керування психічними феноменами. Важливу роль у постановці цих проблем зіграло вчення про темпераменти Гіппократа.
Гіппократ (460-370 до Р.Х.) розвив знання Геракліта про «рідинну» природу відмінностей між людьми.
/>ШколаГіппократа (бл. 460-377 р. до н.е.), відома нам по так званому«Гіппократовому збірнику», розглядала життя як, процес що змінюється.Серед її пояснювальних принципів ми зустрічаємо повітря в ролі сили, щопідтримує нерозривний зв'язок організму із світом, приносить ззовні розум, а вмозку виконує психічні функції. Єдиний матеріальний початок як основуорганічного життя відкидалося. Якби людина була єдиною, то вона ніколи б нехворіла, а якби хворіла, то зцілювальний засіб повинен був би бути єдиним. Алетакого не існує.
Вчення про єдинустихію, що лежить в основі різноманіття речей було ускладнене введенням чотирьохпсихічних типів, кожний з яких зв'язувався з перевагою тієї або іншої рідини ворганізмі. Перевага крові визначало тип сангвініка, жовтої жовчі – холерика,чорної жовчі — меланхоліка, а флегми (швидше за все, малася на увазі лімфа) — флегматика.
Для майбутньоїнаукової психології цей пояснювальний принцип, при всій його наївності, мавдуже важливе значення (недарма термінологія Гіппократа збереглася понині).По-перше, на передній план висувалася гіпотеза, відповідно до якої незліченнірозходження між людьми можна згрупувати по декількох загальних ознакахповедінки; тим самим укладалися початки наукової типології, що лежать в основісучасних вчень про індивідуальні розходження між людьми. По-друге, джерело й причинурозходжень Гіппократ шукав всередині організму; щиросердечні якості ставилися взалежність від тілесних. Про роль нервової системи в ту епоху ще не знали, томутипологія була, говорячи нинішньою мовою, гуморальною (від панцира.«гумор» – рідина).
Розглядаючи навчання Гіппократа, можна провести паралель із поглядами Анаксагора, тому що аналогічно його побудовам Гіппократ убачав в особливостях тілесної організації умову конкретного втілення універсальної душі. Оскільки Гіппократ був не філософом, а практикуючим лікарем, він розглядав людину крізь призму конкретних медичних завдань. Збережені відомості про основоположника грецької медицини цікаві не тільки теоретичними побудовами, але й практичними рекомендаціями й прийомами. Так, відомо, до Гіппократу належить принцип терапевтичної бесіди.
Принциппричинності дозволив Гіппократу, що товаришував з Демокрітом, побудувати вченняпро темпераменти. Порушення здоров'я Гіппократ співвідносив з дисбалансомрізних «соків», присутніх в організмі. Співвідношення цих пропорційГіппократ назвав темпераментом. Назви чотирьох темпераментів дійшли до нашихднів: сангвінічний (переважає кров), холеричний (переважає жовта жовч),меланхолійний (переважає чорна жовч), флегматичний (переважає слиз). Так булаоформлена гіпотеза, відповідно до якої незліченні розходження між людьмивміщалися в кілька загальних картин поведінки. Тим самим Гіппократ поклавпочаток наукової типології, без якої не виникли б сучасні вчення проіндивідуальні розходження між людьми. Джерело й причину розходжень Гіппократшукав усередині організму. Щиросердечні якості ставилися в залежність відтілесних.
Підсумок
Отже, підведемопідсумок у роботі таких великих вчених-мислителів, як Гіппократ і Демокріт.Демокріт вважав, що все складається з атомів і вони беруть участь у всіхпсихічних процесах. Йому також належить «теорія витікань», згідно якої бачимоми тому, що в нас попадають і залишаються «видності» (ейдоли), тобто особливідрібніші частки. У Демокріта існує два щаблі в пізнавальному процесі – відчуттяй мислення. При цьому він підкреслював, що мислення дає нам більше знань, чимвідчуття. Так, відчуття не дають нам можливості побачити атоми, але шляхомміркування ми доходимо висновку про їх існування. «Теорія витікань»була визнана як основа формування наших почуттєвих знань про предметний світвсіма матеріалістами Древньої Греції. У навчанні Демокріта важливий принципдетермінізму (механістичний детермінізм) («все виникає по неминучості»). Післярозпаду тіла атоми душі виходять із нього, розсіюються в просторі й пропадають.Таким чином, Демокріт затверджував, що душа так само смертна, як і тіло.
Демокрит також увів поняття первинних і вторинних якостей предметів. Первинні — це ті якості, які дійсно існують у предметах (вага, поверхня, гладка або шорсткувата, форма). Вторинні якості — колір, запах, смак, цих властивостей немає в предметах, їх придумали самі люди для своєї зручності, тому що «тільки в думці є кисле й солодке, червоне й зелене, а в дійсності є тільки порожнеча й атоми».
Гіппократрозглядав життя як, процес що змінюється. Серед його пояснювальних принципів мизустрічаємо повітря в ролі сили, що підтримує нерозривний зв'язок організму ізсвітом, приносить ззовні розум, а в мозку виконує психічні функції. Єдинийматеріальний початок як основу органічного життя відкидалося.
Вчення про єдинустихію, що лежить в основі різноманіття речей було ускладнене введеннямчотирьох психічних типів, кожний з яких зв'язувався з перевагою тієї або іншоїрідини в організмі. Перевага крові визначало тип сангвініка, жовтої жовчі –холерика, чорної жовчі — меланхоліка, а флегми (швидше за все, малася на увазілімфа) — флегматика.
Для майбутньої наукової психології цей пояснювальний принцип, при всій його наївності, мав дуже важливе значення.
Гіппократу належить принцип терапевтичної бесіди. Оскільки Гіппократ був не філософом, а практикуючим лікарем, він розглядав людину крізь призму конкретних медичних завдань.
Списоквикористаної літератури
1. Ждан А.Н. История психологии: От античности ксовременности. – М., 1994.
2. История зарубежной психологии. Тексты. М., 1986.
3. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. История и теорияпсихологии. -Ростов н/Д: Феникс, 1996.
4. Якунин В.А. История психологии. — СПб, 1998.
5. ЯрошевскийМ.Г. Введение в историю психологии. М.: РОУ, 1994.
6. Ярошевский М.Г. История психологии от античности досередины ХХ в. – М.: Academia. 1996.