ЗМІСТ:
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ПАМ'ЯТЬ ЯК ОБ'ЄКТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1 Психологічна сутність пам'яті
1.2 Моделі пам'яті в психології
РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ ВИДИ ПАМ'ЯТІ І ЇХНЯ ХАРАКТЕРИСТИКА
2.1 Види пам'яті по характеру активності, по характеру цілейдіяльності, по тривалості збереження
РОЗДІЛ ІІІ. ОСНОВНІ ФОРМИ ПАМ'ЯТІ І ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Пам'ять- сама довговічна з наших здатностей. У старості ми пам'ятаємо події дитинствавосьмидесятилітньої, а то й більшої давнини. Випадково загублене слово, можевоскресити для нас, здавалося б, давно забуті риси особи, ім'я, морський абогірський пейзаж.
Пам'ятьвизначає нашу індивідуальність і змушує діяти тим або іншому способом більшоюмірою, чим будь-яка інша окремо взята особливість нашої особистості. Все нашежиття є не що інше, як шлях з пережитого минулого в невідоме майбутнє, щоосвячує лише в ту мить, що вислизає, та мить реально випробовуваних відчуттів,що ми називаємо «сьогоденням». Проте, сьогодення — це продовженняминулого, воно виростає з минулого й формується їм завдяки пам'яті. Самепам'ять рятує минуле від забуття, не дає йому стати таким же незбагненним, якмайбутнє. Іншими словами, пам'ять надає спрямованість ходу часу.
Длякожного з нас пам'ять унікальна. Пам'ять дозволяє нам усвідомлювати й власнуіндивідуальність, і особистість інших людей. Втративши пам'ять, людина втрачаєвласне «я», перестає існувати.
Употоці сучасного життя на кожну людину обрушується лавина інформації, і намдоводиться щось запам'ятовувати, а щось «відкидати». Але інформаціїстає усе більше й більше, що служить причиною виникнення гострих проблем. [1]
Якщодоросла людина зазнає труднощів у запам'ятовуванні великого обсягу інформації,то дитині, у якої пам'ять перебуває на черговій стадії розвитку, запам'ятатиоб'ємну по змісту інформацію ще складніше. Тому розгляд питання пам'яті і їїпроцесів, видів і форм у психології я вважаю цілком актуальним.
Об'єктомданої роботи виступає пам'ять як об'єкт психологічного дослідження, а предметом- сутність, види й форми пам'яті. Ціль даної роботи — огляд основних теорій,видів і форм пам'яті в психології.
РОЗДІЛ І. ПАМ'ЯТЬ ЯК ОБ'ЄКТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1 Психологічна сутність пам'яті
Говорячипро людину й про людство ми завжди говоримо про такі поняття, як«пам'ять», «спогади». Людина завжди прагнула до розвитку,до прогресу, до нових знань, а пам'ять — це абсолютно необхідна умова для научуванняй придбання знань. Без пам'яті неможливі нагромадження й збереження досвідулюдини, його нормальне функціонування в суспільстві, тому вивчення механізмівпам'яті є актуальним питанням.
С.Л.Рубінштейн якось сказав: «Без пам'яті ми були б істотами на мить. Нашеминуле було б мертво для нашого майбутнього, а варте… безповоротно зникало бу минулому».
Пам'ятьлежить в основі здатностей людини, є умовою навчання, придбання знань,формування вмінь і навичок. Без пам'яті неможливо нормальне функціонування ніособистості, ні суспільства. Завдяки своїй пам'яті, її вдосконаленню людинавиділилася із тваринного світу й досягла тих висот, на яких вона заразперебуває. Та й подальший прогрес людства без постійного поліпшення цієїфункції немислимий.
Найбільшдокладно питання пам'яті людини розроблені в працях учених минулого йсучасності: А. Біне, Г. Еббінгауза, К. Бюлера, Т. Рибо, З. Фрейда, П. Жані,Л.С. Виготського, П.І. Зинченко, О.О. Смирнова.
Пам'ятьіснує у всіх живих істот, хоча й у різному ступені розвитку. Людина набагатобільш складна: насамперед, у людини є мова, як сильний інструмент запам'ятовування;людина також має довільну, логічну й опосередковану пам'ять, чого немає утварин.
Інакшекажучи, людина використовує для запам'ятовування й зберігання інформації своюволю, логіку, різні засоби запам'ятовування. Людина необмежена тільки органічнимиможливостями у використанні пам'яті, і перед пам'яттю людини відкриваютьсяфантастичні можливості. Що ж таке сама пам'ять?
Найважливішаособливість психіки полягає в тому, що поняття відображення зовнішніх впливівпам'яттю постійно використовується індивідом у його подальшому поводженні.Поступове ускладнення поводження здійснюється за рахунок нагромадженняіндивідуального досвіду. Формування досвіду було б неможливо, якби образизовнішнього світу, що виникають у корі мозку, зникали безвісти. Вступаючи врізні зв'язки між собою, ці образи закріплюються, зберігаються й відтворюютьсявідповідно до вимог життя й діяльності. [2]
Запам'ятовування,збереження й наступне відтворення індивідом його досвіду називається пам'яттю.У пам'яті розрізняють такі основні процеси: запам'ятовування, збереження,відтворення й забування. Зазначені процеси не є автономними психічнимиздатностями. Вони формуються в діяльності й визначаються нею. Запам'ятовуванняпевного матеріалу пов'язане з нагромадженням індивідуального досвіду в процесіжиттєдіяльності. Використання в подальшій діяльності того, що запам'яталося,вимагає відтворення. Випадання ж певного матеріалу з діяльності веде до йогозабування. Збереження матеріалу в пам'яті залежить від участі його в діяльностіособистості, оскільки в кожен даний момент поводження людини визначається всімїї життєвим досвідом.
Пам'ять- це психічна властивість людини, здатність до накопичення, (запам'ятовування)зберігання, і відтворення досвіду й інформації.
Іншевизначення, говорить що пам'ять — це здатність згадувати окремі переживання зминулого, усвідомлюючи не тільки саме переживання, а його місце в історіїнашого життя, його розміщення в часі й просторі.
Пам'ятьважко звести до одного поняття, але підкреслимо, що це сукупність процесів іфункцій, які розширюють пізнавальні можливості людини. Пам'ять охоплює всівраження про навколишній світ, які виникають у людини.
Щеодин важливий факт: пам'ять зберігає, відновлює дуже різні елементи нашогодосвіду: інтелектуальний досвід, емоційний, і моторно-руховий. Пам'ять пропочуття й емоції може зберігатися навіть довше чим інтелектуальна пам'ять проконкретні події.
Отже,пам'ять — дуже складний механізм, що складається із цілого ряду спеціальнихфакторів пам'яті. [3]
Найбільшважливі риси, невід'ємні характеристики пам'яті, це: тривалість, швидкістьзапам'ятовування й відтворення, точність, готовність, обсяг. Від циххарактеристик залежить те, наскільки продуктивна пам'ять людини.
Обсяг- здатність одночасно зберігати значний обсяг інформації. Середній обсягпам'яті — 7 елементів (одиниць) інформації.
Швидкістьзапам'ятовування відрізняється в різних людей. Швидкість запам’ятовування можназбільшити за допомогою спеціального тренування пам'яті.
Точність- точність проявляється в пригадуванні фактів і подій, з якими зіштовхуваласялюдина, а також у пригадуванні змісту інформації. Ця риса дуже важлива внавчанні.
Тривалість- здатність у плині довгого часу зберігати пережитий досвід. Також дужеіндивідуальна якість: деякі люди можуть згадати обличчя й імена шкільних друзівчерез багато років, деякі забувають їх через усього кілька років. Тривалістьпам'яті має вибірковий характер.
Готовністьдо відтворення — здатність швидко відтворити у свідомості людини інформацію.Саме завдяки цій здатності ми можемо ефективно використати придбаний ранішедосвід.
Пам'ятьтакож не можна розглядати у відриві від особливостей і властивостейособистості. Важливо розуміти, що в різних людей різні функції пам'ятірозвинені неоднаково.
Різницяможе бути кількісною, наприклад: різна швидкість запам'ятовування; у міцностізбереження; у легкості відтворення, точність й обсяг запам'ятовування.Наприклад: деякі люди чудово запам'ятовують матеріал, але потім не можуть йоговідтворити. Інші ж, навпаки, із працею запам'ятовують, але довго зберігають упам'яті накопичену інформацію.
Різницяможе бути також якісною, або відрізнятися по своїй модальності, тобто залежно відтого який вид пам'яті домінує. Залежно від цього в людині може більшепроявлятися зорова, слухова, рухова або емоційна пам'ять. Одному, щобзапам'ятати, потрібно прочитати матеріал, в іншого більш розвинене слуховесприйняття, третьому потрібні зорові образи.
Відомощо «чисті види» пам'яті зустрічаються рідко, у житті найчастіше різнітипи пам'яті змішуються: зорово-рухова, зорово-слухова й рухово-слухова пам'ятьє найбільш типовими. У більшості людей провідною є зорова пам'ять. [4]
Зустрічаєтьсянавіть така феноменальна індивідуальна властивість як ейдетичний зір, тобто то,що називають «фотографічна пам'ять».
Прикладомможе служити людина, що після однократного сприйняття матеріалу й дуженевеликої розумової обробки, все-таки продовжує бачити матеріал, і прекрасновідновлює його навіть через довгий час. Насправді такий вид пам'яті тією чиіншою мірою не так вуж і рідкий, є в багатьох дітей, але в наслідок зникає вдорослих через недостатню вправу даного виду пам'яті. Цей тип пам'яті може бутирозвинений деякими людьми. У кожної людини найбільше розвиваються ті видипам'яті, які їм частіше використаються.
Пам'ять,таким чином, є найважливіша, визначальна характеристика психічного життяособистості. Роль пам'яті не може бути зведена до закріплення того, що«було в минулому». Образи минулого в психології йменуються поданнями.
Ніякаактуальна дія немислима поза процесами пам'яті, тому що протікання будь-якого,нехай навіть самого елементарного, психічного акту обов'язково припускаєвтримання кожного даного його елемента для «зчеплення» з наступними.Без здатності до такого «зчеплення» неможливий розвиток: людиназалишалася б «вічно в положенні немовляти».
Будучинайважливішою характеристикою всіх психічних процесів, пам'ять забезпечуєєдність і цілісність людської особистості.
Пам'ятьуважалася одним з найбільш розроблених розділів психології. Але подальшевивчення закономірностей у наші дні знову зробило її однією з вузлових проблемнауки. Від розробки проблем пам'яті в значній мірі залежить прогрес всіляких, утому числі, здавалося б, досить далеких від психології, областей знань (технікив першу чергу).
Усучасних дослідженнях пам'яті в якості центральної виступає проблема їїмеханізмів. Ті або інші подання про механізми запам'ятовування становлятьоснову різних теорій пам'яті.
1.2 Моделі пам'яті в психології
Уцей час у науці немає єдиної й закінченої теорії пам'яті. Велика розмаїтість гіпотетичнихконцепцій і моделей обумовлена активізацією пошуків, що вживаються, особливо востанні роки, представниками різних наук. До двох давніх рівнів вивченнямеханізмів і закономірностей пам'яті — психологічному й нейрофізіологічному — зараз прибавився третій — біохімічний. Формується також кібернетичний підхід довивчення пам'яті.
Психологічнітеорії пам'яті. Психологічний рівень вивчення механізмів пам'яті хронологічностарше інших і представлений у науці найбільш численним рядом різних напрямківі теорій.
Цітеорії можна класифікувати й оцінювати залежно від того, яку роль у формуванніпроцесів пам'яті відводили вони активності суб'єкта і як розглядали природуцієї активності.
Убільшості психологічних теорій пам'яті в центрі уваги виявляється або об'єкт(«матеріал») сам по собі, або суб'єкт («чиста» активністьсвідомості) безвідносно до змістовної сторони взаємодії суб'єкта й об'єкта,тобто безвідносно до діяльності індивіда. Звідси неминуча однобічністьрозглянутих концепцій.
Першагрупа теорій становить так назване асоціативне направлення. Його центральнепоняття — поняття асоціації — позначає зв'язок, з'єднання й виступає як обов'язковийпринцип всіх психічних утворень. Цей принцип зводиться до наступного: якщопевні психічні утворення виникли у свідомості одночасно або безпосередньо одинза одним, то між ними утвориться асоціативний зв'язок і повторна появаякого-небудь із елементів цього зв'язку необхідно викликає у свідомості поданнявсіх її елементів.
Розрізняютьдва роди асоціацій: прості й складні. До простих асоціацій відносять три видиасоціацій: по суміжності, по подібності й по контрасту.
Крімцих видів, існують складні асоціації — значеннєві. У них зв'язуються два явища,які й у дійсності постійно зв'язані: частина й ціле, рід і вид, дія і наслідок.Ці асоціації є основою наших знань.
Дляутворення асоціацій потрібні повторення. Іноді зв'язок виникає після одногоразу, якщо в корі більших півкуль мозку виникло сильне вогнище порушення, щополегшує утворення асоціацій. Це трапляється, коли новий матеріал робитьвинятково сильне враження на людину й тісно пов'язаний з його провіднимиінтересами.
«Найважливішоюумовою, що визначила запам'ятовування,- пише О. О. Смирнов, резюмуючи своїбагаторічні дослідження пам'яті,- основне русло діяльності випробуваних,основна лінія їхньої спрямованості й тих мотивів, якими вони керувалися у своїйдіяльності».
Такимчином, необхідною й достатньою підставою для утворення зв'язку між двомавраженнями асоціанизм уважає одночасність появи їх у свідомості. Тому завданнябільш глибокого вивчення механізмів запам'ятовування перед асоціанистамивзагалі не виникала, і вони обмежилися характеристикою зовнішніх умов,необхідних для виникнення «одночасних вражень». Все різноманіттятаких умов було зведено до того, що відповідає трьом типам:просторово-тимчасова суміжність відповідних об'єктів; їхня подоба; їхнєрозходження або протилежність. [5]
Асоціаціїпо суміжності поєднують два явища, зв'язаних у часі або в просторі. Так,наприклад, при запам'ятовуванні робочих операцій, що входять у дію, виконанняпопередньої операції викликає виникнення нервових зв’язків, що забезпечуютьвиконання наступної операції. Це виявляється можливим тому, що в процесі вправміж окремими операціями встановилися асоціації. Шляхом асоціації по суміжностіми можемо запам'ятовувати не тільки робочі дії, але й словесний матеріал іподії з нашого життя.
Асоціаціїпо подібності зв'язують два явища, що мають подібні риси: при згадуванні одногоз них пригадується інше. Асоціації опираються на подібності нервових зв'язків,які викликаються в нашому мозку двома об'єктами. Так, наприклад, паралельнез'єднання споживачів струму нагадує віяло.
Асоціаціїпо контрасту зв'язують два протилежних явища. Це забезпечується тим, що впрактичній діяльності ці протилежні об'єкти (організованість і розхитаність,відповідальність і безвідповідальність, здоров'я й хвороба, товариськість ізамкнутість) звичайно зіставляються й рівняються, що й приводить до утвореннявідповідних нервових зв'язків.
Воснові зазначених типів асоціацій лежать сформульовані ще Аристотелем трипринципи «зчеплення» подань.
Підці три принципи ассоцианисти не без деякого насильства підводили все різноманіття зв'язків, утому числі й причинно-наслідкові зв'язки. Оскільки причина й наслідок,міркували вони, зв'язані певним тимчасовим відношенням («через цього»- завжди «після цього»), то причинно-наслідкові асоціації включалисяними в категорію асоціацій по суміжності. Саме поняття асоціації міцнозатвердилося в психології, хоча його зміст надалі був істотно переосмислений іпоглиблений.
Запам'ятовування- це дійсне зв'язування нового із уже наявним у досвіді. Операція зв'язуваннястає цілком очевидною, коли нам вдається поелементно розгорнути наступний процеспам'яті, тобто відтворити який-небудь матеріал.
Якми згадуємо щось, використовуючи, наприклад, прийом «вузлика на пам'ять»?
Минатрапляємо на вузлик; вузлик відсилає нас до тієї ситуації, у якій він бувзав'язаний; ситуація нагадує про співрозмовника; від співрозмовника ми йдемо дотеми розмови й, нарешті, приходимо до шуканого предмета. Однак якби дляутворення таких ланцюгів асоціацій було досить однієї тількипросторово-тимчасової суміжності явищ, то тоді в одній і тій же ситуації врізних людей повинні були б виникати однакові ланцюги зв'язків. Насправді ж зв'язкиутворюються вибірково, і на питання про те, чим детермінується цей процес,асоціанизм відповіді не давав, обмежившись лише констатацією фактів, які своєнаукове обґрунтування одержали набагато пізніше.
Наоснові критики асоціанизма в психології виник ряд нових теорій і концепційпам'яті. Їхня сутність у значній мірі визначається тим, що саме критикуваливони в асоціативній психології, яке їхнє відношення до самого поняттяасоціації.
Найбільшрішуча критика асоціативної теорії пам'яті велася з позиції так названогогештальтизма.
Основнепоняття цієї нової теорії — поняття гештальта — позначає цілісну організацію,структуру, що зводить не до суми складових її частин.
Такимчином, елементному підходу асоціанистів до явищ свідомості гештальтизмпротиставляє, насамперед, принцип синтезу елементів, принцип первинностіцілого стосовно його частин. Відповідно до цього як основу утворення зв'язківтут зізнається організація матеріалу, що визначає й аналогічну структуру слідіву мозку за принципом ізоморфізму, тобто подоби за формою. [6]
Певнаорганізація матеріалу, безсумнівно, відіграє більшу роль у запам'ятовуванні,але її функція може бути реалізована не інакше, як тільки в результатідіяльності суб'єкта.
Угештальтистів же принцип цілісності виступає як споконвічно даний, законигештальта як і закони асоціації діють поза й по мимо діяльності самогосуб'єкта. Із цього погляду гештальтизм власне кажучи виявляється в одному рядіз теорією асоціанизма.
Напротивагу асоціанизму й іншим теоріям, у яких свідомість виступала як щосьпасивне, для ряду напрямків у психології характерне підкреслення активної,діяльної ролі свідомості в процесах пам'яті.
Важливароль при цьому приділялася увазі, наміру, осмислюванню в запам'ятовуванні йвідтворенні. Однак і тут процеси пам'яті, власне кажучи, не зв'язувалися здіяльністю суб'єкта й тому не одержували правильного пояснення.
Наприклад,намір виступав просто як вольове зусилля, як «чиста» активністьсвідомості, що не приводить до перебудови самого процесу поминання абопригадування.
Оскількиактивність, свідомість і свідомість запам'ятовування зв'язувалися тільки звищими етапами в розвитку пам'яті, то стосовно до нижчих її етапіввикористалося всі те ж поняття асоціації по суміжності. Так народиласяконцепція двох видів зв'язків: асоціативних і значеннєвих.
Знею виявилася зв'язаною й теорія двох видів пам'яті: механічної («пам'ятіматерії») і логічної («пам'яті духу», «абсолютно незалежної від матерії»).
Усучасній науці все більше визнання здобуває теорія, яка як основне поняттярозглядає діяльність особистості як фактор, що детермінує формування всіх їїпсихічних процесів, у тому числі й процесів пам'яті. Відповідно до цієїконцепції, протікання процесів запам'ятовування, збереження й відтвореннявизначається тим, яке місце займає даний матеріал у діяльності суб'єкта.
Експериментальновстановлено й доведено, що найбільш продуктивно зв'язки утворяться йактуалізуються в тому випадку, коли відповідний матеріал виступає як мета дії.
Характеристикицих зв'язків, наприклад їхня міцність і лабільність (рухливість,оперативність), визначаються тим, яка ступінь участі відповідного матеріалу вподальшій діяльності суб'єкта, яка значимість цих зв'язків для досягненнямайбутніх цілей.
Такимчином, основна теза цієї концепції (на противагу розглянутим вище) може бутисформульована так: утворення зв'язків між різними поданнями визначається нетим, який сам по собі запам'ятовує матеріал, а насамперед тим, що з ним робитьсуб'єкт.
Фізіологічнітеорії пам'яті. Фізіологічні теорії механізмів пам'яті тісно пов'язані знайважливішими положеннями навчання І.П. Павлова про закономірності вищоїнервової діяльності.
Навчанняпро утворення умовних тимчасових зв'язків — це теорія механізмів формуванняіндивідуального досвіду суб'єкта, тобто властива теорія «запам'ятовуванняна фізіологічному рівні».
Справді,умовний рефлекс як акт утворення зв'язку між новим і вже раніше закріпленимзмістом становить фізіологічну основу акту запам'ятовування.
Длярозуміння причинної обумовленості цього акту найважливішого значення набуваєпоняття підкріплення. Підкріплення (у найбільш частому виді) — це не що інше,як досягнення безпосередньої мети дії індивіда. В інших випадках — це стимул,що мотивує дію або коригує її (наприклад, у випадку негативного підкріплення).
Підкріплення,таким чином, знаменує собою збіг знов утворених зв'язку з досягненням мети дії,а «як тільки зв'язок збігся з досягненням мети, вона залишилася йзміцнилася».
Всіхарактеристики цього зв'язку, і насамперед ступінь її міцності, обумовлюютьсясаме характером підкріплення як мірою життєвої доцільності даної дії. Функція,що коригує, підкріплення в здійсненні дії особливо повно розкривається в працяхП.К. Анохіна, що показав роль підкріплення в регуляції активності суб'єкта, узамиканні рефлекторного кільця.
Такимчином, фізіологічне поняття підкріплення, асоційоване із психологічним поняттяммети дії, являє собою пункт злиття фізіологічного й психологічного плануаналізу механізмів процесу запам'ятовування.
Цейсинтез понять, збагачуючи кожне з них, дозволяє затверджувати, що по своїй основнійжиттєвій функції пам'ять спрямована не в минуле, а в майбутнє: запам'ятовуваннятого, що «було», не мало б змісту, якби не могло бути використане длятого, що «буде». Закріплення результатів успішних дій робитьймовірним прогнозування їхньої корисності для досягнення майбутніх цілей.
Дофізіологічних теорій більш-менш безпосередньо примикає так названа фізичнатеорія пам'яті. Назва фізичної вона одержала тому, що, відповідно до подань їїавторів, проходження будь-якого нервового імпульсу через певну групу нейронівзалишає після себе у власному розумінні слова фізичний слід. Фізичнаматеріалізація сліду виражається в електричних і механічних змінах синапсів. Цізміни полегшують вторинне проходження імпульсу по знайомому шляху.
Вченідумають, що відбиття об'єкта, наприклад «обмацування» предмета окомпо контуру в процесі його зорового сприйняття, супроводжується таким рухомімпульсу по відповідній групі нервових кліток, що як би моделює сприйманийоб'єкт у вигляді стійкої просторово-тимчасової нейронної структури. Томурозглянуту теорію називають ще теорією нейронних моделей. З утворення йнаступної активізації нейронних моделей і становить, відповідно до поглядівприхильників цієї теорії, механізм запам'ятовування, збереження й відтвореннясприйнятого.
Сучаснінейрофізіологічні дослідження характеризуються усе більш глибоким проникненняму механізми закріплення й збереження слідів на нейронному й молекулярномурівні. Установлено, наприклад, що аксони, що відходять від нервових кліток,стикаються або з дендршпами інших кліток, або повертаються назад до тіла своєїклітки. Завдяки такій структурі нервових контактів виникає можливістьциркуляції кіл порушення різної складності.
Урезультаті відбувається само зарядження клітки, тому що виниклий у ній розрядповертається або безпосередньо на дану клітку, зміцнюючи порушення, або черезланцюг нейронів. Ці стійкі кола порушення, що не виходять за межі даноїсистеми, деякі дослідники вважають фізіологічним субстратом процесу збереженняслідів. Тут відбувається перехід слідів з так називаної короткочасної пам'яті вдовгострокову. Одні дослідники вважають, що в основі цих видів пам'яті лежитьєдиний механізм, інші думають, що існує два механізми з різнимихарактеристиками. Остаточному дозволу цієї проблеми будуть, очевидно, сприятибіохімічні дослідження.
Біохімічнітеорії пам'яті. Нейрофізіологічний рівень вивчення механізмів пам'яті насучасному етапі усе більше зближається й нерідко прямо замикається збіохімічним.
Цепідтверджується численними дослідженнями, проведеними на стику зазначенихрівнів. На основі цих досліджень виникла, зокрема, гіпотеза про двоступінчастийхарактер процесу запам'ятовування. Суть її полягає в наступному.
Напершому щаблі (безпосередньо після впливу подразника) у мозку відбуваєтьсякороткочасна електрохімічна реакція, що викликає оборотні фізіологічні зміни вклітках.
Другастадія, що виникає на основі першої, — це властиво біохімічна реакція,пов'язана з утворенням нових білкових речовин (протеїнів). Перша стадія триваєсекунди або хвилини, і неї вважають фізіологічним механізмом короткочасногозапам'ятовування. Друга стадія, що приводить до необоротних хімічних змін уклітках, уважається механізмом довгострокової пам'яті.
Якщопіддослідна тварина навчати чомусь новому, а потім моментально перерватикороткочасну електрохімічну реакцію до того, як вона почне переходити вбіохімічну, то тварина не зможе згадати те, чому його навчали.
Водному досвіді пацюка поміщали на площадку, що перебуває на невеликій висотівід підлоги. Тварина негайно ж зіскакувала на підлогу. Однак, випробувавши одинраз біль від електричного розряду при зіскакуванні, пацюк, поміщений наплощадку навіть через 24 години після досвіду, не зстрибувала з її більше йочікувала, поки неї знімуть. В іншого пацюка пре-рвали реакцію короткочасногозапам'ятовування відразу після одержання нею болючого відчуття. На інший деньпацюк поводився так, немов з нею нічого не відбулося. [7]
Відомо,що тимчасова втрата свідомості в людей також приводить до забування того, щовідбувалося в безпосередньо попередній цій події період.
Можнадумати, що стиранню піддаються ті сліди впливу, які не встигли закріпитисявнаслідок припинення короткочасних електрохімічних реакцій ще до початкувідповідних біохімічних змін.
Прихильникихімічних теорій пам'яті вважають, що специфічні хімічні зміни, що відбуваютьсяв нервових клітках під дією зовнішніх подразників, і лежать в основі механізмівпроцесів закріплення, збереження й відтворення слідів.
Маютьсяна увазі різні перегрупування білкових молекул нейронів, насамперед молекул,так званих нуклеїнових кислот. ДНК вважається носієм генетичної, спадкоємної,пам'яті, РНК — основою онтогенічної, індивідуальної пам'яті.
Удосвідах шведського біохіміка Хідена встановлено, що роздратування нервовоїклітки збільшує в ній зміст РНК і залишає тривалі біохімічні сліди, щоповідомляють їй здатність резонувати на повторну дію знайомих подразників.
Успіхиновітніх, зокрема, біохімічних, досліджень дають чимало підстав дляоптимістичних прогнозів щодо можливостей керування людською пам'яттю вмайбутньому. Але поряд із цими прогнозами одержали ходіння деякінеобґрунтовані, часом фантастичні ідеї, наприклад про можливості навчання людейшляхом прямого хімічного впливу на їхню нервову систему, про передачу знань задопомогою спеціальних таблеток пам'яті.
Уцьому зв'язку важливо підкреслити, що, хоча процеси людської пам'ятіхарактеризуються дуже складною взаємодією на всіх рівнях, їхня детермінація йдезверху, від діяльності людини.
Тутдіє принцип: від цілого — до його частин. Відповідно до цього й матеріалізаціяслідів зовнішніх впливів здійснюється в направленні: організм — орган — клітка,а не навпаки. Використання фармакологічних каталізаторів пам'яті істоти справизмінити не може.
Цепідтверджується даними спеціальних досліджень, у яких вивчали вплив різних умовжиття тварини на зміну морфологічної й хімічної структури його мозку.Установлено, наприклад, що в пацюків, що перебували в багатої враженнямиобстановці, що активізувала різні їхні дії, кора мозку стає крупніше, товще йважче, чим у тварин, що животіли в психологічно збіднених умовах. Відбуваютьсяспецифічні зміни й у хімічному складі мозку розвитий пацюка: збільшується,наприклад, кількість ацетилхоліну — ферменту, що беруть участь у передачінервових імпульсів.
Такимчином, психологічний рівень, рівень діяльності індивіда, виявляєтьсявизначальної стосовно функціонування рівнів.
Звичайно,відзначені структурні й хімічні зміни в клітках мозку, будучи продуктомпопередньої діяльності, стають потім необхідною умовою наступних, більшескладних дій, включаючись у механізм їхнього здійснення. Мова йде, отже, не провторинності хімічних механізмів, а про те, що вони не можуть бути сформованізнизу, наприклад, шляхом прямого введення в мозок відповідних хімічних речовину готовому виді.
Дослідженнямеханізмів пам'яті на різних рівнях, безумовно, взаємно збагачують один одного.
РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ ВИДИ ПАМ'ЯТІ І ЇХНЯ ХАРАКТЕРИСТИКА
2.1 Види пам'яті по характеру активності, по характеру цілейдіяльності, по тривалості збереження
Оскількипам'ять включена в усі різноманіття життя й діяльності людини, то й форми їїпрояву надзвичайно різноманітні.
Розподілпам'яті на види повинний бути обумовлений, насамперед, особливостями самоїдіяльності, у якій здійснюються процеси запам'ятовування й відтворення.
Цесправедливо й для тих випадків, коли той або інший вид пам'яті виступає влюдини як особливість його психічного складу. Адже перш ніж певна психічнавластивість у діяльності проявляється, вона в ній формується.
Як найбільшзагальна підстава для виявлення різних видів пам'яті виступає залежність їїхарактеристик від особливостей діяльності, у якій здійснюються процесизапам'ятовування й відтворення.
Прицьому окремі види пам'яті вичленуються відповідно до трьох основних критеріїв:
· по характеру психічноїактивності, що переважає в діяльності, пам'ять ділять на рухову, емоційну,образну й словесно-логічну;
· по характеру цілейдіяльності — на довільну й мимовільну;
· по тривалості закріплення йзбереження матеріалу — на короткочасну, довгострокову й оперативну.
Урізних видах діяльності можуть переважати різні види психічної активності:моторна, емоційна, сенсорна, інтелектуальна. Кожний із цих видів активностівиражається у відповідних діях й їхніх продуктах: у рухах, почуттях, образах, думках.обслуговуючі їхні специфічні види пам'яті одержали в психології відповідніназви: рухової, емоційної, образної й словесно-логічної пам'яті.
Похарактеру психічної активності, що переважає в діяльності, пам'ять ділять нарухову, емоційну, образну й словесно-логічну.
Руховапам'ять — це запам'ятовування, збереження й відтворення різних рухів й їхніхсистем. Зустрічаються люди з яскраво вираженою перевагою цього виду пам'яті надіншими її видами.
Величезнезначення цього виду пам'яті полягає в тому, що вона є основою для формуваннярізних практичних і трудових навичок, так само як і навичок ходьби, письма.
Руховапам'ять є однією з умов утворення різноманітних умінь та навичок, необхідних унавчальній, трудовій та інших різновидах діяльності людини. Сутність цієїпам'яті полягає в запам'ятовуванні і відтворенні людиною своїх рухів. Більшскладні види пам'яті існують лише завдяки руховій, яка дає людині змогу свідомовикористовувати закріплені комбінації рухів при виробленні їх нових систем.
Безпам'яті на рухи ми повинні були б щораз учитися спочатку здійснювати відповіднідії. Звичайно ознакою гарної рухової пам'яті є фізична спритність людини,вправність у праці.
Емоційнапам'ять — це пам'ять на почуття. Емоції завжди сигналізують про те, якзадовольняються наші потреби й інтереси, як здійснюються наші відносини знавколишнім світом.
Емоційнапам'ять зберігає переживання і почуття, пов'язані з подіями минулого.Запам'ятовується насамперед те, що викликає емоції. Відомий режисер К.Станіславський наголошував: якщо ви, згадуючи давно пережите, здатні бліднути,червоніти — у вас с емоційна пам'ять. Цей вид пам'яті надає досвідові індивідаособистісного характеру і вирізняється особливою стійкістю. Глибоко пережитіподії важко забути.
В.М.Мясіщев, досліджуючи стійкість емоційної пам'яті, з'ясував, що точністьзапам'ятовування учнями картинок, які їм показують, залежить від емоційногоставлення до них — позитивного, негативного чи байдужого. За позитивногоставлення вони запам'ятали всі 50 картин, за негативного — тільки 28, а забайдужого — всього 7 картин.
Емоційнапам'ять вирізняється тим, що майже ніколи не супроводжується ставленням довідновленого почуття як до спогадів про почуття, раніше пережите. Так, людина,налякана чи покусана в дитинстві собакою, лякається потім під час кожної зустрічіз собакою.
Емоційнапам'ять має дуже важливе значення в житті й діяльності кожної людини. Пережитій збережені в пам'яті почуття виступають як сигнали, або спонукують до дії, абоутримуючі від дій, що викликали в минулому негативні переживання. Здатністьспівчувати іншій людині, співпереживати героєві книги заснована на емоційнійпам'яті.
Емоційнапам'ять у відомому змісті може виявлятися сильніше інших видів пам'яті. Кожнийпо своєму досвіду знає, як іноді від давно минулих і ґрунтовно забутих подій,книг, кінофільмів залишається тільки враження, почуття. Однак і таке почуття небезпредметно. Саме тому воно може виступати як перший вузлик у розгортанніланцюжка асоціацій.
Образнапам'ять — це пам'ять на подання, на картини природи й життя, а також на звуки,заходи, смаки. Вона буває зоровою, слуховою, дотикальною, нюховою, смаковою.
Образнапам'ять виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень предметів, явищ,властивостей їх. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об'єкти дляїх запам'ятовування, ця пам'ять поділяється на нюхову, зорову, тактильну тощо.
Образи,уявлення запам'ятованих предметів, явищ, асоціюючись зі словами, закріплюютьсяв них і завдяки цьому набувають відносно стійкого характеру. Мова є засобомусвідомлення людиною її чуттєвого досвіду, який є джерелом знань про зовнішнійсвіт.
Якщозорова й слухова пам'ять звичайно добре розвинені й відіграють провідну роль ужиттєвому орієнтуванні всіх нормальних людей, то дотикальну, нюхову й смаковупам'ять у відомому змісті можна назвати професійними видами: як і відповіднівідчуття, ці види пам'яті особливо інтенсивно розвиваються у зв'язку зіспецифічними умовами діяльності.
Разючевисокого рівня вони можуть досягати в умовах компенсації або заміщення відсутніхвидів пам'яті. Образна пам'ять особливо розвинена в людей художніх професій.
Інодізустрічаються люди, що володіють так названою ейдетичною пам'яттю.
Особливимимнемічними образами є ейдетичні, які зберігаються в пам'яті яскраво і чітко безжодних змін від кількох хвилин до кількох годин, а подеколи до кількох років.
Ейдетичніобрази, або наочні образи пам'яті, — це результат порушення органів почуттівзовнішніми подразниками. Ейдетичні образи схожі на подання тим, що виникаютьпід час відсутності предмета, але характеризуються такою деталізованоюнаочністю, що зовсім недоступна звичайному поданню. [8]
Людина,наприклад, бачить відсутній предмет до дрібних подробиць, переводячи погляд здеталі на деталь, як це звичайно можна зробити при сприйнятті.
Образнапам'ять — не пасивна копія предметів і явищ дійсності, а особлива активність,спрямована на розв'язання пізнавального завдання.
Змістсловесно-логічної пам'яті — це поняття, судження, умовиводи, які відображаютьпредмети та явища в істинних зв'язках і відносинах, у загальних властивостях.Вона є специфічно людською пам'яттю, бо нерозривно пов'язана з мисленням тамовою і є провідною у засвоєнні знань під час навчальної діяльності.
Словесно-логічнапам'ять формується в процесі психічного розвитку людини на засадах образної.Характерними її рисами є точність відтворення і значна залежність від волі.Точність словесного відтворення забезпечується не лише повторенням, а йобсягом: чим коротший матеріал, тим менше помилок у його відтворенні. Стислістьматеріалу забезпечується за рахунок як простого урізування, так і виокремленнянайсуттєвішого.
Особливостіцієї пам'яті виявляються, і в запам'ятовуванні лише змісту матеріалу. В процесійого вичленування відбувається переробка тексту в більш загальних поняттях.Відтворення такого матеріалу — це перехід від узагальнених понять доконкретних. Поступово, завдяки зв'язку пам'яті з мисленням та мовою, розвиваєтьсясловесно-логічна пам'ять.
Змістомсловесно-логічної пам'яті є наші думки. Думки не існують без мови, тому пам'ятьі називається не просто логічною, а словесно-логічною.
Оскількидумки можуть бути втілені в різну язикову форму, то відтворення їх, можливо,орієнтувати на передачу або тільки основний зміст матеріалу, або йогобуквального словесного оформлення.
Якщов останньому випадку матеріал взагалі не піддається значеннєвій обробці, тобуквальне завчання його виявляється вже не логічним, а механічним запам'ятовуванням.
Условесно-логічній пам'яті головна роль належить другій сигнальній системі.Словесно-логічна пам'ять специфічно людська пам'ять на відміну від рухової,емоційної й образної, які у своїх найпростіших формах властиві й тваринам.
Опираючисьна розвиток інших видів пам'яті, словесно-логічна пам'ять стає провідноюстосовно інших, і від її розвитку залежить розвиток всіх інших видів пам'яті. Словесно-логічноїпам'яті належить провідна роль у засвоєнні знань учнями в процесі навчання.
Залежновід цілей діяльності пам'ять ділять на мимовільну й довільну пам'ять.
Мимовільнапам'ять — це коли запам'ятовування й згадування відбуваються автоматично, беззусиль з боку людини.
Довільнапам'ять вимагає зосередженості на процесі запам'ятовування, збереження йвідтворення потрібної інформації.
Запам'ятовуванняй відтворення, у якому відсутня спеціальна мета щось запам'ятати або пригадати,називається мимовільної пам’яттю. У тих випадках, коли ми ставимо якусь мету,говорять про довільну пам'ять. В останньому випадку процеси запам'ятовування йвідтворення виступають як спеціальні, мнемічні дії.
Мимовільнай довільна пам'ять разом з тим являють собою два послідовні щаблі розвиткупам'яті. Кожний по своєму досвіді знає, яке величезне місце в нашому життізаймає мимовільна пам'ять, на основі якої без спеціальних мнемічних намірів ізусиль формується основна й по обсязі, і за життєвим значенням частина нашогодосвіду. Однак у діяльності людини нерідко виникає необхідність керувати своєюпам'яттю. У цих умовах важливу роль грає довільна пам'ять, що дає можливістьнавмисно завчити або пригадати те, що необхідно.
Довільній мимовільні види пам'яті розрізняються залежно від ступеня вольової регуляції,від мети й способів запам'ятовування й відтворення.
Якщоне ставити спеціальної мети запам'ятати або пригадати той або інший матеріал йостанній запам'ятовується саме собою, без застосування спеціальних прийомів, безвольових зусиль, то ця пам'ять мимовільна.
Людиназапам'ятовує цікаву книгу. Якщо ставлять спеціальну мету запам'ятати, застосовуютьспеціальні прийоми, роблять вольове зусилля, ця пам'ять довільна.
Мимовільнапам'ять у розвитку передує довільної. Життєвий досвід дитини будується восновному на довільній пам'яті й здобувається без спеціального наміру запам'ятатий без спеціальних зусиль. Людина користується в повсякденному життікороткочасною й довгостроковою пам'ятями.
Потривалості закріплення й збереження матеріалу — на короткочасну, довгостроковуй оперативну пам'ять.
Короткочаснапам'ять характеризується відносно коротким часом зберігання інформації (до 30с), що губиться в силу дії тимчасового фактора або через надходження новоїінформації, і невеликою кількістю відтворених елементів.
Інформаціяпопадає в короткочасну пам'ять із сенсорної або довгострокової пам'яті заумови, що індивід обертає на неї своя увага й використає стратегію повторення.
Індивідмає безпосередній доступ до цієї інформації. За рахунок укрупнення одиницьінформації, що попадають у короткочасну пам'ять, сумарну кількість її елементівможе бути збільшено. Зберігання інформації в ній здійснюється вмодально-специфічній формі.
Фактори,які дозволяють виявити короткочасну пам'ять як особливий щабель переробкиінформації: різний характер помилок пригадування з короткочасної йдовгострокової пам'ятей. Тут інформація зберігається в акустичній, удовгостроковій, у семантичній формі; порушення переходу інформації з короткочасноїпам'яті в довгострокову при поразці глибинних відділів мозку.
Сенсорнапам'ять — форма короткочасної пам'яті, що має великий обсяг інформації, щозберігається в ній. Час зберігання — не більше 2 с. Відображає фізичніхарактеристики стимулів. Має периферичний і модально-специфічний характер.
Іконічнапам'ять — форма сенсорної пам'яті, у якій сенсорна копія інформації,пред'явленої спостерігачеві зорово на дуже короткий час (до 100 мс), що маєбільшу ємність. Зміст іконічної пам'яті швидко вгасає в часі (близько 0,25 с).Тут відбувається робота із сенсорним кодом. Цей процес свідомо не контролюється;залежить від фізичних характеристик стимулу. Забезпечує переклад інформації вкороткочасну пам'ять.
Ехоїчнапам'ять — блок когнітивної обробки інформації, у якому сенсорна копіяінформації, пред'явленої спостерігачеві на слух на короткий час (близько 1 с).Забезпечує інтеграцію в образ послідовно вступник акустичної інформації. У силуефекту модальності відрізняється від аналогічної їй іконічної пам'яті більшоютривалістю зберігання.
Буфернапам'ять — форма короткочасної пам'яті, у якій зберігання інформаціїзабезпечується за рахунок циклічності процесу обробки інформації.
Навідміну від довгострокової пам'яті, для якої характерно довге збереженняматеріалу після багаторазового його повторення й відтворення, короткочаснапам'ять характеризується дуже коротким збереженням після однократного дуженетривалого сприйняття й негайним відтворенням.
Центральнуроль при короткочасному втриманні даних грають процеси внутрішнього називання йактивного повторення матеріалу, що протікають звичайно у формі схованогопроказування.
Виділяютьдва види повторення. У першому випадку воно з відносно механічний характер і неприводить до яких-небудь помітних перетворень матеріалу.
Цейвид повторення дозволяє втримувати інформацію на рівні короткочасної пам'яті,хоча недостатньо для її перекладу в довгострокову пам'ять. Довгостроковезапам'ятовування стає можливим тільки при другому виді повторення, щосупроводжується включенням утримуваного матеріалу в систему асоціативнихзв'язків.
Навідміну від довгострокової пам’яті, у короткочасній пам'яті може зберігатисялише дуже обмежена кількість інформації — не більше 7∓2 одиниць матеріалу.
Сучаснідослідження показують, що обмеження короткочасної пам'яті не є на перешкоді призапам'ятовуванні більших обсягів осмисленого перцептивного матеріалу.
Пам'ятьдовгострокова — підсистема пам'яті, що забезпечує довше втримання знань, атакож збереження вмінь і навичок і характеризується величезним об'єктомзберігає інформації.
Основниммеханізмом уведення даних на згадку довгострокової і їхньої фіксації звичайновважається повторення, що здійснюється на рівні короткочасної пам'яті. [9]
Однакчисто механічне повторення не приводить до стійкого довгостроковогозапам'ятовування. Крім того, повторення служить необхідною умовою фіксаціїданих у довгостроковій пам'яті лише у випадку вербальної або легко вербальноїінформації. Вирішальне значення має осмислена інтерпретація нового матеріалу,установлення зв'язків між ним і тим, що вже відомо суб'єктові.
Довгостроковапам'ять — блок обробки інформації, який характеризується практично необмеженимичасом зберігання й обсягом збереженої інформації. До цієї пам'яті немає прямогодоступу, тому індивід повинен спеціально зчитувати інформацію, що вимагається.
Е.Тульвінг розробив диференційовану схему процесів довгострокової пам'яті.
Довидів довгострокової пам'яті їм були віднесені: процедурна пам'ять, у якійзберігаються зв'язки між стимулами й реакціями (рефлекси, навички); семантичнапам'ять, у якій зберігається систематизоване знання суб'єкта про символи, їхніхзначеннях, про взаємини між ними, про правила маніпулювання цими символами;епізодична пам'ять, у якій зберігається інформація про цілісні події, що завждимають автобіографічний характер, і про зв'язки між ними.
Передбачається,що знання в пам'яті організовані у формі скриптів. Скрипт — схема події, щомістить у собі ряд окремих епізодів.
Такожїм був описаний принцип специфічного кодування, що полягає в тому, щовідтворення заученої інформації полегшується при орієнтуванні на ту ознаку, щовикористався в якості структури при її завчанні.
Їїефективність визначається за рахунок систематичного повторення семантичнозакодованої інформації, що приводить до встановлення асоціативних зв'язків міжелементами, по яких окрема інформація може бути відновлена із усього інформаційногополя. Фактором, що перешкоджає відтворенню з довгострокової пам'яті, єінтерференція.
Крімтого, виділяють в окремий вид пам'яті — оперативну пам'ять. Оперативноюпам'яттю називають запам'ятовування якихось відомостей, даних на час,необхідний для виконання операції, окремого акту діяльності.
Наприклад,у процесі одержання результату втримувати в пам'яті дії необхідно до проміжноїоперації, які надалі можуть бути забуті. Остання обставина дуже важлива — використану інформацію, що втратила своє значення, пам'ятати нераціонально — адже операційна пам'ять повинна бути заповнена новою інформацією, необхідноюдля поточної діяльності.
Оперативнаабо робоча пам'ять є як би вхідним буфером короткочасної пам'яті. Основніпоказники оперативної пам'яті, це її обсяг, точність, швидкістьзапам'ятовування, тривалість збереження, рухливість і стійкість до впливуперешкод. Оперативна пам'ять має обмежений обсяг, що звичайно становить 7±2структурні одиниці (будь-які об'єкти інформації).
Обсягоперативної пам'яті може бути збільшений у випадку використання асоціативнихзв'язків, укрупнення структурних одиниць, але не за рахунок збільшення їхньоїкількості.
Інформаціяв оперативній пам'яті обробляється, у результаті чого виділяється значеннєваскладова сенсорних стимулів, тобто відбувається семантичне кодування, щоуможливлює довгострокове запам'ятовування інформації.
Продуктивністьцієї значеннєвої обробки інформації залежить від стратегії запам'ятовування,правильної послідовності операцій і рівня уваги.
Подальшийрозвиток теорії робочої пам'яті представляє великий інтерес для когнітивноїпсихології, тому що для людини вона є дуже важливою, обслуговуючи актуальні діїй операції. [10]
Якщолюдина вирішує які-небудь завдання, або виконує арифметичні дії, то вонаутримує в пам'яті проміжні результати доти, поки вони їй потрібні, потім вонипросто зникають з її пам'яті. Через якийсь час вона і не згадає про ці проміжнірезультати, вони виявляються забутими. Всі ці процеси, зв'язані оперативноюпам'яттю, досить складні й цікаві для вивчення.
РОЗДІЛ ІІІ. ОСНОВНІ ФОРМИ ПАМ'ЯТІ І ЇХ ХАРАКТЕРИСТИ-КА
Пам'ять- когнітивний процес, що являє собою систему дізнавання, запам'ятовування,збереження, відновлення й забування придбаного досвіду.
Унайбільш простій формі пам'ять реалізується як дізнавання раніше, щосприймалися предметів.
Дізнавання- упізнання, як уже відомого об'єкта, що находиться в центрі актуальногосприйняття. Цей процес заснований на звіренні сприйманих ознак з відповіднимислідами пам'яті, які виступають як еталони розпізнавальних ознак сприйманогопредмета.
Виділяють:індивідуальне дізнавання предмета, як повторне відтворення саме даногопредмета, родове дізнавання предмета, коли знову сприйманий предмет може бутивіднесений до якогось класу предметів.
Убільше складній формі з'являється як відтворення в представленні предметів, якіне дані в цей час в актуальному відтворенні. Дізнавання й відтворення можутьбути довільними й мимовільними.
Наоснові цього факту будувалася теорія пам'яті А. Бергсона (1959-1941),французького философа-інтуітивиста, що виділяв два види пам'яті:пам'ять-звичка, або пам'ять тіла, основою якої служать фізіологічні мозковіпроцеси, і пам'ять-спогад, або пам'ять духу, не пов'язана з діяльністю мозку.
Запам'ятовування- мнемічний процес, за допомогою якого відбувається селективний відбір вступникінформації для наступного відтворення й включення її у вже існуючу системуасоціативних зв'язків.
Длялюдини характерно те, що розвиток його пам'яті йде, насамперед, за рахунокосмисленої переробки інформації. Якщо в раннім дитинстві реалізується,насамперед, безпосереднє запам'ятовування, то надалі за рахунок вживання елементів,що опосередковують, відбувається формування опосередкованої пам'яті, що євирішальною в житті дорослої людини. Позитивну роль у запам'ятовуванні граєсистематичне повторення, коли вихідні елементи включаються в нову системуасоціативних зв'язків.
Відтворення- мнемічний процес, у якому відбувається актуалізація раніше сформованогопсихологічного змісту (думки, образи, почуття, рухи).
Відтвореннямає виборчий характер, обумовлений потребами, напрямком діяльності, актуальнимипереживаннями. При відтворенні звичайно відбувається істотна перебудовасприйнятого, так що вихідний зміст губить ряд другорядних деталей і здобуваєузагальнених характер, що відповідає розв'язуваним завданням.
Усилу дії ефектів ремінісценції й інтерференції відтворення відразу післясприйняття матеріалу, що запам'ятовує, (безпосереднє відтворення) не завжди даєкращий результат у порівнянні з відстроченим.
Як основніметоди дослідження відтворення використовують метод завчання (метод послідовнихвідтворень), метод антиципації, метод заощадження, запропоновані Г. Еббінгаузом,вільне відтворення, упорядковане, метод Броуна — Петерсона, коли відразу післязапам'ятовування дається інтерференційне завдання.
Видивідтворення: мимовільне відтворення, коли минулий зміст актуалізується безспеціального завдання, довільне відтворення, обумовлене реалізацією особливогозавдання.
П.І.Зінченко (1903-1969), радянський психолог, що працював в 1930-х рр. уХарківській психологічній школі, прийшов до висновку, що мимовільнезапам'ятовування має пряму залежність від характеру й структури діяльностілюдини. Так, краще запам'ятовується те, що має відношення до мети діяльності, ане що просто перебуває в поле зору, але не включене в діяльність.
Мимовільнезапам'ятовування — запам'ятовування, що відбувається без навмисноговикористання спеціальних засобів для кращого збереження матеріалу в пам'яті. Усилу того, що різні процеси пам'яті обслуговують актуально, що здійснюєтьсядіяльність, повнота, точність і міцність мимовільного запам'ятовування залежатьвід її цілей і мотивів. [11]
Довільнезапам'ятовування — запам'ятовування, при якому для кращого збереження матеріалув пам'яті відбувається навмисне використання спеціальних засобів.
Залежновід мнемічних цілей і використовуваних мнемічних прийомів ефективність довільногозапам'ятовування різна. При формулюванні тих або інших мнемічних завдань, коливизначається, наскільки повно, точно й надовго треба запам'ятати, відбуваєтьсяорієнтування на виділення різних ознак вихідного матеріалу й актуалізуютьсяпевні способи й стратегії запам'ятовування.
Якпоказує практика досить ефективними є прийоми: значеннєве угруповання йвиділення ключових елементів структури запам'ятовує інформації; зв'язуваннянового матеріалу з раніше засвоєним.
Забування- мнемічний процес, що полягає у втраті можливості відтворити або довідатисяте, що було засвоєно. Полягає в перериванні доступу до запам'ятованого ранішематеріалу. Забуванню піддається, насамперед, те, що не актуалізується вконтексті розв'язуваних завдань.
Найбільшінтенсивно воно здійснюється відразу після закінчення заучування. При цьомунайкраще зберігається осмислений і важливий матеріалу, що здобуває в процесізберігання більш узагальнений і схематичний характер, другорядні деталізабуваються скоріше.
Запевних умов спостерігається ефект оборотності процесу забування. Так,відтворення зовнішніх і внутрішніх умов, при яких відбувалося запам'ятовування,використання особливих стратегій відтворення може приводити до відновленнязабутого матеріалу. [12]
Відповіднодо теорії Б. Андервуда, забування обумовлене стиранням сліду пам'яті підвпливом про активної і ретроактивної інтерференції. У рамках теорії Р. Аткінсона,забування визначається неадекватними стратегіями звертання до довгостроковоїпам'яті, у якій інформація може зберігатися необмежено довго.
ВИСНОВОК
Значенняпам'яті в житті людини величезне: без неї була б неможлива яка-небудьдіяльність.
І.М.Сєченов указував, що "… без пам'яті наші відчуття, зникаючи безвісти вміру виникнення, залишали б людину вічно в положенні немовляти".
Придеяких психічних захворюваннях спостерігаються глибокі розлади пам'яті, колихворі не пам'ятають, де вони перебувають, не знають, що вони робили в цей день,зовсім не запам'ятовують змісту кілька разів підряд прочитаної сторінки. Ціфакти показують, що без минулого досвіду порушується звичайний хід життя, людистають інвалідами. Франсуа Мітеран зрівняв втрату пам'яті із втратою волі.
Уданій роботі були коротко розглянуті різні аспекти пам'яті: визначення пам'яті,її основні риси й характеристики, основні види пам'яті й механізми процесів, щовідбуваються в пам'яті.
Проте,важливо усвідомлювати, що й після багаторічних досліджень механізми пам'яті усеще недостатньо вивчені, що навіть ті закономірності, які вдалося вивести, незавжди застосовні до абсолютної більшості людей.
Процесрозвитку пам'яті в його якісній своєрідності, без обмеження віку, дає можливістьширокого використання відносно — генетичного методу стосовно до довільних імимовільних форм пам'яті.
Питанняпро специфіку функцій пам'яті як властивості особистості людини дотепер становитьінтерес для встановлення умов розвитку пам'яті на всіх рівнях їїфункціонування.
Когнітивніпроцеси не тотожні процесам розвитку пам'яті. Акти пам'яті є функцією мозку зурахуванням аналізу соціально — детермінованих психологічних механізмівфункціонування пам'яті.
До вивченнялюдини, — особливо, коли мова йде про його психіку, — потрібно підходити здостатньою часткою смиренності й усвідомлення того, що кожна людина глибокоіндивідуальна й дуже складна.
СПИСОК, ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Введение в психологию / Под ред. А.В. Петровского. — М.: Академия,1996.
2. Зинченко П.И. Непроизвольное запоминание. – М., 1961.
3. Монтьев А.Н. Лекции по общей психологии. – М.: Смысл, 2000.
4. Память // Хрестоматия по общей психологии. – М.: ИМГУ, 1981.
5. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000.
6. Рубинштейн С.Л. Память // Психология памяти / Под ред. Ю.Б.Шппенрейтер и В.Я. Романова. – М.: ЧеР, 1998.
7. Соколов Е.Н. Механизмы памяти. – М.: Просвещение, 1969.