Вступ
Психологія,як і будь-яка наука, відрізняється особливостями свого предмета. Складністьполягає в тому, що явища, що вивчаються психологією, здавна виділялися людськимрозумом і відмежовують від інших проявів життя як особливі явища. Їх відносилидо області душевного життя, протиставляємо реальні подіям і фактам. Ці явищагрупувалися під назвами «сприйняття», «пам'ять», «мислення», «воля», «почуття»і ін., в сукупності утворюючи те, що іменується психікою, психічним, внутрішнімсвітом людини, його душевної життям і т.д.
Психіку яквідображення дійсності в мозку людини характеризують різними рівнями. Вищий рівень психіки,властивий людині, утворює свідомість. Поняття«свідомість» вживається в психології, психіатрії та інших науках усенсі, що відповідає його основних характеристик: сукупності знань пронавколишній світ, розрізненні суб'єкта та об'єкта, забезпечення цілепокладаючоїдіяльності, включення до складу певного відношення. При цьомупсихіатри, перед якими постійно виникає питання про наявність, збереження абопорушення свідомості у хворого, під свідомістю розуміють укладені в психіціданої людини можливості віддавати звіт про місце, час, навколишнє оточення,стан і образі дій власної особистості.
«Нижчий» рівень психікиутворює несвідоме. Несвідоме — це сукупність психічних процесів, актів і станів,обумовлених впливами, у впливі яких людина не дає собі звіту. Залишаючисьпсихічним (звідси ясно, що поняття психіки ширше, ніж поняття«свідомість», «свідоме»), несвідоме являє собою таку формувідображення дійсності, при якій втрачається повнота орієнтування у часі тамісці дії, порушується мовне регулювання поведінки. У несвідомому, на відміну відсвідомості, неможливий цілеспрямований контроль людиною тих дій, які вінздійснює, неможлива і оцінка їх результату.
До області несвідомоговходять психічні явища, що виникають уві сні (сновидіння); відповідні реакції,які викликаються невідчутними, але реально впливаючими подразниками(«субсенсорні» (чутливі), або «субцептивні», реакції);рухи, що були в минулому свідомими, але завдяки повторенням перетворилися вавтоматизовані та тому більш неусвідомлювані; деякі спонукання до діяльності, вяких відсутня свідомість цілі, та ін. До несвідомим явищ відносяться і деякіпатологічні явища, що виникають у психіці хворої людини: марення, галюцинації іт.д. Було б невірно на тій підставі , що несвідоме — це протилежнесвідомості, прирівнювати його до тваринної психіки. Несвідоме — це настільки ж специфічнолюдський психічний прояв, як і свідомість, воно детерміноване суспільнимиумовами існування людини, виступаючи як часткове, недостатньо адекватневідображення світу в мозку людини.
Перш ніж говорити про сучасніможливості експериментального вивчення та фізіологічного аналізу неусвідомленихформ психічної діяльності людини, необхідно зробити зауваження загального,методологічного характеру. Якщоми визнаємо, а ми визнаємо, діалектична єдність психічного і фізіологічного, тослід вважати, що психічний є суб'єктивне вираження, особлива сторона, особливаякість тих же цілісних мозкових процесів, які виражаються об'єктивно у виглядірізних фізіологічних реакцій. Томупроблема вивчення вищої нервової (психічної) діяльності людини може успішновирішуватися на основі всебічного врахування і зіставлення внутрішньогопсихологічного змісту, «суб'єктивних свідчень свідомості» (словесний звіт), яків принципі завжди об'єктивно опосередковані з даними одночасної реєстрації такзваних об'єктивних реакцій: поведінкових, вегетативних, біоелектричних. І друге зауваження методологічногохарактеру. Поняття несвідомого — це гносеологічно (теоретично пізнавальна)необхідна категорія. Заперечення несвідомого з неминучістю закриваєприрододослідний шлях для виявлення причинних зв'язків, причинних відносин міжокремими явищами психічного життя людини, так як свідомість, як уже згадувалося,характеризується перервами, нерідко відсутністю видимих зв'язків між окремимиїї елементами. Поняття несвідомого, заповнюючипрогалини між свідомими явищами, дозволяє вивчати всі психічні функції людини,аж до самих вищих форм.
З безлічі неусвідомлюванихформ вищої нервової діяльності найбільший науковий інтерес представляє явищетак званого неусвідомленого сприйняття, коли зовнішній подразник, неусвідомлюваний суб'єктом, викликає поведінкові, емоційні, вегетативні,біоелектричні реакції або ж змінює ту чи іншу психічну діяльність людини. Тому в своїй роботі я залишивосторонь питання неусвідомлюваності інтероцептивних подразників, що викликають«темне почуття», або реакції людини, які їм не усвідомлюються, зокрема такзвану автоматизовану поведінку, коли з зміцненням навику дедалі більша частиназовнішньої інформації не доходить до свідомості, а обробляється іпереключається на еферентну систему на більш низьких рівнях нервовоїорганізації.
Зі спостережень психологів,психіатрів відомо, що в певних випадках неусвідомлювані зовнішні сигнали, якщовони один або кілька разів співпали з сильним емоційним збудженням, можутьчерез місяці і навіть роки викликати так звані несвідомі емоційні переживанняабо навіть невротичні реакції, коли привід, в даний час їх викликав, залишається прихованимвід свідомості суб'єкта. Увипадках тривалих сильних переживань негативних емоцій, наприклад при тривалихконфліктних життєвих ситуаціях, фізично дуже слабкі, але емоційно значущісигнали, зокрема словесні, через тимчасові зв'язки беруть участь в нервовійорганізації даної емоції, ведуть до специфічної адаптації нашої поведінки.Збудження структур лімбічної системи по зворотного зв'язку приводить дозбудливості неокортексу — полегшення або придушення функціональної активностікіркових нейронів. Ці висхідні неспецифічні впливи на неокортекс (нову кору) збоку лімбічної системи лежать в основі змін сприйняття емоційних стимулів,зокрема в основі явища «психологічного захисту», оскільки витіснення сильнихпровокуючих тривогу імпульсів часто супроводжується протилежною тенденцією:формуванням захисної реакції.
Відмінностіміж людьми в значній мірі визначають їх вчинки, поведінка, тобто, кінецькінцем, впливають на їхні долі. Тому психологу важливо не обмежуватися встановленням факту танапрямки індивідуальних розходжень, а спробувати зрозуміти механізм тапослідовність їх розвитку, виявити область реалізації і базу функціонування.
Вивченняіндивідуальності у психології має велику історію, і навряд чи знайдеться іншаобласть досліджень, яку розглядали б з настільки різних сторін. При вивченнівзаємодії психічних процесів у дослідженнях особистості і поведінки значенняіндивідуальних розходжень зростає настільки, що практично завжди виявляється,що ми маємо справу лише з різними формами їх прояву. Поступове накопичення фактів,вивчення і класифікація причин розкидом вимірювань, що пов'язуються з впливоміндивідуальних розходжень, призвело до того, що виділилися напрямки диференційноїпсихології і диференційної психофізіології. Індивідуальні відмінності, на якомуб рівні вони не фіксувалися, закономірно поєднуються між собоюнайрізноманітнішими зв'язками. Уконцепції B.C. Мерліна(1986) дається обгрунтування поняття «інтегральної індивідуальності» якособливого, що виражає індивідуальне своєрідність, характеру зв'язку між усімавластивостями людини, починаючи від біохімічних особливостей організму ізакінчуючи соціальним статусом особистості в суспільстві.
Особливості типу вищоїнервової діяльності (далі по тексту ВНД) і властивостей темпераменту давнопривертають увагу дослідників. Проте,отримані ними дані вкрай суперечливі. Висунуто безліч теорій і методіввивчення. Разомз тим, тільки глибоке вивчення цього питання дозволить виявити і правильноінтерпретувати специфіку зв'язку типу ВНД і властивостей темпераменту віндивідуальності. Дана обставина і визначила актуальність нашого дослідження. Починаючиз середини XVIII століття, розвивалися теорії темпераменту, пов'язані з деякимивластивостями нервової системи. Так,А.Галлер, основоположник експериментальної фізіології, який ввів важливі дляпсихології поняття збудливості і чутливості, стверджував, що основнимифакторами відмінностей за темпераментом є сила і збудливість самих кровоноснихсудин, через які проходить кров. Цю ідею сприйняв учень А.Галлера, Г.Врісберг, який пов'язував темперамент безпосередньо з особливостями нервовоїсистеми. Так,він вважав, що в основі холеричного сангвінічного темпераменту лежить великиймозок, «сильні і товсті нерви» і висока збудливість органів чуття.
Ідея зв'язку особливостейтемпераменту з певними анатомічними і фізіологічними характеристиками нервовоїсистеми в різних формах проявляється у навчаннях багатьох філософів і лікарівXVIII і XIX ст. Думкапро існування такого зв'язку була висловлена І.П.Павловим, який припускав, щокрайнім людським типам «мислителів» і «художникам» — повинні відповідати іпротилежні типи темпераментів меланхоліки і холерики. Він встановив і експериментальнодовів, що фізіологічною основою темпераменту є поєднання властивостей нервовихпроцесів. Б.М. Теплов, відкидаючи Павловську схему«чотирьох класичних темпераментів», пропонував розглядати всі поєднаннявластивостей нервової системи як самостійні типи, поставивши в якостіспеціального завдання питання про критерії, на підставі яких можуть виділятисяз них «основні типи» (1985р.).
Основні завдання дослідження:
1. Вивчити усвідомлювані танеусвідомлювані процеси в психіці людини, зокрема явище, так званогонеусвідомленого сприйняття.
2. Описати зв'язки між типами вищої нервовоїдіяльності та типом темпераменту.
Властивості нервової системи
Підвластивостями нервової системи розуміються такі стійкі її якості, які єприродженими. До числа таких властивостей відносяться:
1. Силанервової системи по відношенню до збудження, тобто її здатністьдовгостроково витримувати, не виявляючи позамежного гальмування, інтенсивні ічасто повторювані навантаження.
2. Силанервової системи по відношенню до гальмування, тобто здатність витримуватитривалі і часто повторювані гальмові впливу.
3. Врівноваженістьнервової системи по відношенню до збудження і гальмування, що виявляється воднаковій реактивності нервової системи у відповідь на збудливий і гальмовівпливу.
4. Лабільністьнервової системи, що оцінюється за швидкістю виникнення і припинення нервовогопроцесу збудження або гальмування.
Слабкістьнервових процесів характеризується нездатністю нервових клітин витримуватитривале і концентроване збудження і гальмування. При дії дуже сильнихподразників нервові клітини швидко переходять в стан охоронногогальмування. Таким чином, в слабкою нервовою системою нервові клітинивідрізняються низькою працездатністю, їх енергія швидко виснажується. Алезате слабка нервова система має велику чутливість: навіть на слабкі подразникивона дає відповідну реакцію.
В даний час вдиференціальної психології склалася 12-мірна класифікація властивостей нервовоїсистеми людини (В. Д. Небиліцин). До неї входять 8 первинних властивостей(сила, рухливість, динамічність і лабільність по відношенню до збудження ігальмування) і чотири вторинних властивості (урівноваженість по цих основнихвластивостях). Показано, що дані властивості можуть ставитися до всієїнервової системи (її загальні властивості) і до окремих аналізатора (парціальнівластивості). Класифікація властивостей нервової системи за В.Д. Небиліциним:
— Під силоюнервової системи розуміється витривалість, працездатність нервових клітин,стійкість або до тривалого дії подразника, що дає концентроване, зосереджене водних і тих же нервових центрах і накопичується в них збудження, або докороткочасного дії надсильних подразників. Чим слабкіше нервова система,тим раніше нервові центри переходять у стан втоми і охоронного гальмування;
— Динамічністьнервової системи, це швидкість утворення умовних рефлексів або здатністьнервової системи до навчання в широкому сенсі слова. Основним змістомдинамічності є легкість і швидкість, з яким генеруються в мозкових структурахнервові процеси в ході утворення збудливий і гальмівних умовних рефлексів;
— Лабільність,властивість нервової системи, пов'язане зі швидкістю виникнення, протікання іприпинення нервового процесу;
— Рухливістьнервової системи, швидкість руху, поширення нервових процесів, їх іррадіації іконцентрації, а також взаємного перетворення. В. М. Русалов розвинув далі ідеїшколи Теплова — Небиліцина і запропонував трирівневу класифікацію властивостейнервової системи. Вона включає:
1. Загальні,або системні, властивості, що охоплюють весь мозок людини і характеризуютьдинаміку його роботи в цілому.
2. Комплекснівластивості, які проявляються в особливостях роботи окремих «блоків» мозку(півкуль, лобових часток, аналізаторів, анатомічно і функціонально розділенихпідкоркових структур і т.п.).
3. Найпростіші,або елементарні, властивості, співвідносні з роботою окремих нейронів.
Як писавБ.М. Теплов, властивості нервової системи «утворюють грунт, на якому легшеформуються одні форми поведінки, важче — інші». (Теплов Б.М. Сучасний станпитання про типи вищої нервової діяльності та їх визначення / / Психологіяіндивідуальних розходжень — М., 1982. - С.25).
Розвиваючи ідеїБ.М.Теплова, В. Д. Небиліцин висловив думку про те, що особливе поєднанняосновних властивостей нервової системи, тобто кожен її тип, має своїпереваги і недоліки. В умовах, наприклад, монотонної роботи найкращірезультати показують люди зі слабким типом нервової системи, а при переході дороботи, пов'язаної з великими і несподіваними навантаженнями, навпаки, люди ізсильною нервовою системою. Наявний улюдини комплекс індивідуально-типологічних властивостей його нервової системи впершу чергу визначає темперамент, від якого залежить далі індивідуальний стильдіяльності. Класифікаціятипів вищої нервової діяльності
Згідно зученням І. П. Павлова, індивідуальні особливості поведінки, динаміка протіканняпсихічної діяльності залежать від індивідуальних відмінностей у діяльностінервової системи. Основою ж індивідуальних відмінностей у нервової діяльності єпрояв і співвідношення властивостей двох основних нервових процесів — збудженняі гальмування. Були встановлені три властивості процесів збудження ігальмування:
1) сила процесівзбудження і гальмування,
2) врівноваженістьпроцесів збудження і гальмування,
3) рухливість(змінюваність) процесів збудження і гальмування.
/>
Виходячи зцих основних ознак, І.П. Павловв результаті своїх досліджень методом умовних рефлексів прийшов до визначеннячотирьох основних типів нервової системи (див. Мал.1).
Комбінації зазначенихвластивостей нервових процесів збудження і гальмування були покладені в основувизначення типу вищої нервової діяльності. У залежності від сполучення сили,рухливості і врівноваженості процесів збудження і гальмування розрізняютьчотири основних типи вищої нервової діяльності. Класифікація типів вищої нервовоїдіяльності представлена на малюнку 1.
Слабкий тип. Представники слабкого типу нервовоїсистеми не можуть витримувати сильні, тривалі і концентровані подразники. Слабкими є процеси гальмування ізбудження. Придії сильних подразників затримується вироблення умовних рефлексів. Поряд з цим відзначається високачутливість (тобто низький поріг) на дії подразників.
Сильний неврівноважений тип. Відрізняючись сильною нервовоюсистемою, він характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів — переважанням процесів збудження над процесами гальмування.
Сильний урівноваженийрухливий тип. Процесигальмування і збудження сильні і врівноважені, але швидкість, рухливість їх,швидка змінюваність нервових процесів ведуть до відносної нестійкості нервовихзв'язків.
Сильний урівноваженийінертний тип. Сильніі врівноважені нервові процеси відрізняються малою рухливістю. Представники цього типу зовні завждиспокійні, рівні, важко збудливі.
Тип вищої нервової діяльностівідноситься до природних вищим даними, це вроджена властивість нервовоїсистеми. Наданій фізіологічної основі можуть утворитися різні системи умовних зв'язків,тобто в процесі життя ці умовні зв'язки будуть по-різному формуватися у різнихлюдей: у цьому і буде проявлятися тип вищої нервової діяльності. Темперамент іє прояв типу вищої нервової діяльності в діяльності, поведінці людини.Особливості психічної діяльності людини, щовизначають його вчинки, поведінка, звички, інтереси, знання, формуються впроцесі індивідуального життя людини, в процесі виховання. Тип вищоїнервової діяльності додає своєрідність поведінці людини, накладає характернийвідбиток на весь вигляд людини — визначає рухливість його психічних процесів,їхню стійкість, але не визначає ні поведінки, ні вчинків людини, ні йогопереконань, ні моральних засад. Неусвідомлюваніформи вищої нервової діяльності
В умовахзвичайного життя на людину постійно діє маса зовнішніх подразників. У мірудорослішання конфлікт між потребами індивіда та потребами групи стаютьвнутрішніми, утворюючи між собою в мозку асоціації, тимчасові зв'язки. При цьому наоргани почуттів одночасно або в певній послідовності падає безліч подразниківрізної модальності та значущості. В умовах взаємовпливіваферентних систем (Орбелі, 1949) відбуваються тимчасові зміни збудливостіокремих аналізаторів — підвищення одних і пониження інших. При цьому можуть створюватися такі функціональнівідносини в ЦНС, при яких відповідні реакції організму на частину зовнішніхподразників здійснюються на «несвідомому рівні», без усвідомлення людиною цихподразнень. Фізіологічнийаналіз «несвідомого» у психіці людини
Фізіологічні експериментисвідчать, що зоровий словесний подразник, який не усвідомлюється людиною,викликає електричну відповідь в корі великих півкуль, причому є чіткий поділ увеличинах викликаного потенціалу на «нейтральні» і «емоціогенні» слова (наемоціогенні слова реакція більше). Отже, і в тому випадку, колисловесний подразник не усвідомлюється, в корі головного мозку можездійснюватися аналіз та синтез його семантичних властивостей.
Фізіологічневивчення подібних реакцій людини на невідчуваємі звукові подразнення вперше булопроведено в нашій країні Г. В. Гершуні і його співробітниками (Гершуні та ін,1945; Гершуні, 1949). При зіставленні порогів відчуття і порогів різних реакцій(розширення зіниці, шкірно-гальванічна реакція — ШГР, реакція депресіїальфа-ритму, дихальна реакція) було показано, що звукові подразнення на 6-12 дБнижче порога чутності можуть викликати об'єктивно наявні реакції). Гершуні (1947) було виділенодва типи реакцій. Перший тип реакцій на невідчуваємі звуки — вегетативні абобіоелектричні — спостерігався при стійкому зниженні збудливості слуховоїсенсорної системи травматичного або істеричного генезу, тобто при явищахпатології головного мозку. Додругого типу відносилися «субсенсорні реакції» у здорової людини, що виникаютьв умовах одночасного подразнення слухового і зорового аналізаторів. Діапазон «субсенсорної зони», тобторізниця порога ШГР або біоелектричної реакції та порогу слухового відчуття,може помітно коливатися в основному за рахунок підвищення або зниженнясенсорного порога при змінах функціонального стану ЦНС, наприклад при змініуваги, фармакологічних впливах, стомленні (Гершуні , 1950). На підставі своїх експериментальнихдосліджень Гершуні (1947) прийшов до висновку про те, що рівні організаціїнервової діяльності, необхідні для здійснення умовно-рефлекторних реакцій тавиникнення відчуттів, не ідентичні, хоча й близькі. Було висловлено припущенняпро те, що відчуття відображають більш високу, ніж прості умовні рефлекси,ступінь організації нервових процесів.
Дослідники, що працюють з неусвідомлюванісенсорними подразненнями, нерідко отримували суперечливі дані, часом ставлятьпід сумнів сам факт існування ефекту неусвідомлюваних зовнішніх подразників. Так, наприклад, поряд з роботами, вяких можливість утворення умовної реакції на неусвідомлювані сенсорніроздратування не викликають у їхніх авторів сумнівів (Гершуні, Короткий, 1947),публікуються дані про неможливість освіти подібної реакції у здорової людини(Wilcott, 1953). Вельми суперечливі повідомлення також наробили в свій часбагато шуму про те, що подразники, зокрема словесні, не доходять до свідомостілюдини, можуть істотно змінювати його поведінку, впливати на реакції вибору абонавіювати певні дії. Зіставленняметодичних прийомів, що використовуються в різних роботах, привело до думки проте, що для прояву ефекту неусвідомлюваних подразників необхідно, по-перше, щобвони були емоційно значимі, і, по-друге, щоб рівень мотивації або емоційноїнапруги був досить високий.
Зіспостережень психологів, і особливо психіатрів відомо, що в певних випадкахнеусвідомлювані зовнішні сигнали, якщо вони одного разу або кілька разівзбігалися з сильним негативним емоційним збудженням, можуть через місяці інавіть роки викликати так звані несвідомим емоційні переживання або навітьневротичні реакції, коли привід, в даний час їх викликав,залишається прихованим від свідомості суб'єкта (Ганнушкін, 1964). Емоція або невротична реакціявиникають як би просто так.
Беззвітні емоції, щовикликаються неусвідомлюваними подразниками, — досить звичайне явище прибагатьох невротичних станах і при ряді інших нервово-психічних захворювань. Наемоційно лабільну людину може діяти «така маса абсолютно не врахованихдрібниць, що інший раз навіть сам хворий не в змозі зрозуміти, чому йому булотоскно, і яка неприємність змусила його піти від веселого товариства, в якомувін тільки що безтурботно сміявся» (Ганнушкін , 1964, с. 134). Беззвітні емоції можуть виникати і упрактично здорових людей в екстремальних умовах, при напруженій роботі,особливо при швидких перемиканнях уваги, розумовому стомленні і т.д.
Цього роду психічні явищабули відтворені в численних експериментах. Наприклад, у нормальних людей порігвпізнання неприємних «табу» — слів (лайливих, непристойних) при їхтахістоскопичному пред'явленні явно підвищений в порівнянні з нейтральними,тобто звичайними словами. Прицьому «табу» — слова викликають ШГР при таких коротких експозиціях, колиобстежувані ще не можуть правильно назвати їх.
Феномен підвищення порогуусвідомлення емоційних слів був отриманий експериментальним шляхом (Lazarus,МсСlery, 1951). Уздорових дорослих людей попередньо вироблялася оборонна умовна реакція наокремі склади при електрошкірному підкріпленні. Після цього вимірювали порогизорового впізнання. Порогивпізнання складів, на які була вироблена оборонна реакція, були явно вище, ніжна інші нейтральні склади, хоч якийсь різниці в ступені вживання цих складів уминулому не було й не можна вважати, що обстежуваний пригнічує свою реакцію. Фарес (Рhares, 1962) повторив цідослідження, однак у його спостереженнях пороги впізнання складів, навпаки,знижувалися, якщо до цього на них виробляли реакцію уникнення. Діксон і Лір (Dixon, Lear, 1964)відзначали як підвищення, так і зниження порогу впізнання емоційних слів упорівнянні з нейтральними. Голдстені Хіммелфарб, (Gоldstein, Нimmelfarb, 1962) відзначали підвищення порогіввпізнання емоційних слів при тахістоскопічному пред'явленні.
Пороги впізнання нейтральнихі емоційно значущих слів вимірювалися у добровольців — дорослих людей зінадцінними ідеями ревнощів (Костанді, 1977). У всіх обстежуваних пороги впізнанняемоційних слів, що мають відношення до їх конфліктної життєвої ситуації, значновідрізняються від порогів впізнання нейтральних слів. Спостерігається як зниження, так іпідвищення порогів впізнання емоційних слів. Останнє буває частіше, приблизно в2/3 випадків. Пороговарізниця між нейтральними і емоційними словами може бути дуже істотною,наприклад: величина порога впізнання емоційного слова в деяких випадкахперевищувала поріг впізнання нейтральних слів більш ніж у два рази.
У випадках підвищення порогавпізнання емоційно значущих слів, складів або інших подразників (наприклад,зображення особи) вдається не тільки реєструвати різні біоелектричні тавегетативні реакції на стимули, ще неусвідомлювані суб'єктом, а й відзначити їхвплив на мотивацію, оцінку обстежуваним величини або характеру тест-об'єктів що пред'являються в подальшому нанадпороговому рівні; на утримання уявлень, образів, фантазій, на мнемонічніздібності, на прийняття рішення про вибір реакції (Костандов, 1977). Численні факти свідчать проте, що підпороговий ефект неусвідомлюваних подразників, зокрема емоційних слів,виявляється тільки у випадках підвищення порогів їх упізнання. Яксправедливо писав Спенс (Spence, 1967), підпорогове сприйняття і «захистсприйняття», тобто підвищення порогу усвідомлення, — це дві сторони однієїпроблеми. Томуфізіолог, який намагається досліджувати нервові механізми несвідомого, постійноі неминуче стикається з необхідністю виявлення критичних змін в мозковихпроцесах, пов'язаних з фактом усвідомлення зовнішнього подразника.
Робіт, присвячених вивченнюнейрофізіологічних механізмів несвідомихпсихічних явищ, відносно мало. Діксон(Dixon, 1972) пояснює підвищення порога впізнання емоційних слів тим, щовідбувається передсвідома (prior to awareness) оцінка пред'явлених стимулів, врезультаті чого змінюється рівень коркової активності. У своїхдослідженнях автор порівнював зміни альфа-, бета- і тета-коркової електричноїактивності, які передували усвідомленню емоційних і нейтральних слів. ЕЕГреєстрували протягом всієї процедури визначення порогів зорового впізнанняслів, тобто при поступовому збільшення інтенсивності стимулів. У однієїчастини обстежуваних спостерігався високий поріг впізнання емоціональних слів упорівнянні з нейтральними, у іншої — більш низький.
Виявилося,що амплітуда альфа-активності, реєстрованої до усвідомленняемоційного-словесного стимулу, позитивно корелює з величиною порогуусвідомлення: при високому порозі відзначається синхронізація ЕЕГ в потиличнійобласті, при низькому — зменшення синхронності. Ці дані, на думку їх автора,підтверджують гіпотезу про нервовий механізм порогових змін сприйняттяемоційних слів як результату передсвідомої зміни рівня коркової активності,здійснюваної ретикулярною формацією стовбура мозку. Ця гіпотеза,загалом, не викликає заперечень, проте вона не пояснює, яким чином ЦНС«впізнає» слово ще до того, як воно усвідомлюється. Що це за надчутливиймеханізм, який на підставі інформації, що не досягає рівня свідомості, здатнийоцінити емоціогенне значення семантичного подразника — слова і потім підвищитиабо знизити поріг його усвідомлення? Цекардинальне питання пов'язане безпосередньо з проблемою вивчення нервовихмеханізмів «психологічного захисту», а отже, і несвідомих психічних явищ.
Очевиднослід визнати існування в мозку чутливого механізму, що реагує на фізично дужеслабкі, але психологічно для даної особистості вельми значущі подразники. Функціонально-структурнаорганізація цього механізму не забезпечує усвідомлення емоційно значущогоподразника, але його активація може приводити до цілого ряду біоелектричних івегетативних реакцій, а також до зміни деяких психологічних станів. З'ясування ролі лімбічної системи (сукупності ряду структурголовного мозку) в освіті умовних реакцій з емоційним забарвленням далопідставу для побудови гіпотези про нервовий механізм ефекту неусвідомлюванихемоційно значущих сигналів (Костандов, 1968, 1977, 1983).
Тимчасові зв'язку між умовнимстимулом і роздратуванням, що викликають емоційну реакцію, у нормальної твариниабо людини утворюються одночасно як у неокортексі (новій корі), так і в старійкорі (Беріташвілі, 1968). Підставоюдля такого подання є, по-перше, те, що роздратування будь-якого рецептора викликаєелектричну відповідь не тільки в неокортексі, але і в старій корі, по-друге,емоційна реакція, що викликається стимуляцією структур лімбічної системи,зокрема старої кори, легко зв'язується з будь-якиміндиферентним (байдужим) роздратуванням. Таким чином, при кожномуумовному роздратуванні структури лімбічної системи активуються не тількипервинно, а й опосередковано через неокортекс. Активаціяз неокортексу в лімбічної системі певного комплексу інтегруючих механізмівемоційної реакції приводить до розвитку відповідних соматовегетативних реакційта емоційного переживання.
Лімбічна система за їїбезпосередньому роздратуванні електрострумом або активуванні умовнимподразником у свою чергу діє на неокортекс, підвищуючи або знижуючи їїзбудливість. Вплив структур лімбічної системи на функціональну активністьнеокортексу було показано в експериментах на тваринах (Оніані, 1980; Симонов,1981). Цівисхідні впливи можуть змінювати — поліпшувати або погіршувати — сприйняттязовнішніх подразників. Яквважає Мак-Лін (МсLean, 1970), порушення сприйняття можуть бути в результатідисфункції всередині самої лімбічної системи або ж вони повинні бутирезультатом впливів лімбічних пертурбацій (раптових порушень нормального ходу)на первинні сенсорні області або так звані асоціативні області.
Кожного разу, коли в умовахконфліктної ситуації на людину діє ряд подразників, що викликають негативніемоції і організовують активну або пасивну оборонну поведінку, утворюється абоактивується складна система тимчасових зв'язків не тільки між нейронаминеокортексу, що сприймають умовне і безумовне роздратування, але одночасно міжсенсорними і гностичними елементаминеокортексу, з одного боку, і інтегруючими механізмами негативної емоції влімбічної системи — з іншого. Можна думати, що у випадках тривалих і сильнихнегативних емоцій найбільші зміни відбуваються в нервових колах, пов'язаних земоційною поведінкою. При повторних діях сигналів даного емоційного стануактивація відповідних нервових кіл повинна значно сприяти у виконанні внаслідокпластичних змін в синапсах і в постсинаптичній мембрані (Беріташвілі, 1968). У цихвипадках навіть при дуже слабкій аферентній імпульсації, наприклад, відкороткочасного впливу емоційного словесного подразника, можлива активаціятимчасових зв'язків між неокортексом і лімбічною системою, що відображають дануконфліктну життєву ситуацію.
Таким шляхом у людей запевних станів або обставин можуть розвиватися так звані несвідомо,«безпричинні», «ендогенні» емоції без усвідомлення їх причини або приводу, колилюдина не в змозі зрозуміти, чому у нього змінився настрій. Можна думати, що вцих випадках емоційні реакції розвиваються на основі умовно-рефлекторноїемоційної пам'яті без участі специфічно людської словесно-логічної пам'яті.
І.С. Беріташвілі (1968) виділяєособливу форму пам'яті — емоціональну, коли певний емоційний стан відтворюєтьсябез відображення емоціогенних подразників у образах чи словесних символах. У нормальних умовах у вищих хребетнихтварин це відтворення емоційного стану здійснюється і регулюється нервовимиімпульсами із сенсорних елементів неокортексу, що сприймають і переробляютьінформацію із зовнішнього світу. Але сама емоційна пам'ятьзабезпечується, як вважає І. С. Беріташвілі (1968), відповідними змінами вструктурах лімбічної системи, що складають інтегративний нервовий механізмемоційної поведінки.
/>
Вироблення тимчасових зв'язків задопомогою неусвідомлюваних подразників
Визначальна роль емоцій у діїнеусвідомлюваних подразників на вищі кіркові функції людини була показана уряді досліджень. Так,наприклад, виявилося, що залишаються в пам'яті і впливають на функціювідтворення тільки ті неусвідомлювані словесні подразники, які пов'язані зпереважною «в даний момент мотивацією або ж з певним емоційним напруженням»(Spеncе, 1967). «У здорових людей вдається виробити тимчасовий зв'язок між неусвідомлюваною ознакою зоровогоіндиферентного подразника і довільною рухової реакцією» тобто без участіемоційного збудження (Костандов, Арзуманов, 1978). Ефект цього позитивноготимчасового зв'язку виражається у поступовому, протягом одного відрізку (тобто20-25 хвилин) скорочення прихованогоперіоду рухової відповіді.
Скорочення прихованогоперіоду довільної рухової реакції зумовлене умовно-рефлекторною активацієюпроцесу прийняття рішення. Урезультаті утворення тимчасового зв'язку між неусвідомлюваним стимулом і«апаратом» ухвалення рішення вибір позитивної або гальмівної реакції, мабуть,значною мірою здійснюється до сприйняття другого стимулу. Ця обставинапризводить до істотного, на 60 мс і більше, скорочення часу реакції.
Скорочення часу реакції, щовідбувається впродовж одного досвіду, і відсутність динаміки цього показникапри повторних дослідах в різні дні дають підставу вважати, що тимчасовийзв'язок виробляється в довільній руховій сфері за допомогою неусвідомленогозорового подразника, зберігається тільки в короткочасній пам'яті людини. Цілком ймовірно, не відбуваєтьсяконсолідації слідів пам'яті утворилася тимчасової зв'язку, тобто нездійснюється перехід з короткострокової пам'яті в довгострокову, як цезазначається при усвідомленні подразників. При утворенні подібної тимчасовоїзв'язку не беруть участі фактори, необхідні, за загальноприйнятою думкою, длязакріплення інформації в довгостроковій пам'яті: сфокусована увагу імотиваційно-емоціональне збудження.
Велике значення фокусуватиувагу для реєстрації сприйнятої інформації в довгостроковій пам'ятібезсумнівне. Так,в нормальних умовах виборча увага необхідна для утворення енграми (фіксованогоемоційного спогаду). Надумку Пенфілда (Реnfield, 1975), тільки події, що привертають увагу людини,залишаються в пам'яті, а все, що людина «ігнорує», не зберігається у виглядіенграми. Однак,як показують результати дослідів з неусвідомлюваними емоційними стимулами, у людини,байдужої фокусувати увагу, на «несвідомому рівні» можна виробити тимчасовізв'язки, які фіксуються в довготривалій пам'яті (Костандов, 1983).
Чи може тимчасовий зв'язок,який виробили між двома неусвідомлюваними зоровими подразниками, бути досить стійким,тобто чи фіксується він в довгостроковій пам'яті? Для відповіді на це питання нанаступний день після основного досвіду проводили експерименти з гашенням, тобтобагаторазово пред'являли умовний стимул без поєднання його з «підкріплюючим»подразником. Ціпроби показали, що умовний подразник, неодноразово висунутий ізольовано, безпідкріплення, протягом багатьох днів продовжує викликати відповідні зміни кори.
Таким чином, тимчасовізв'язки, вироблені за допомогою неусвідомлюваних стимулів, можуть запам'ятовуватисяв довгостроковій емоційній пам'яті. Вони надзвичайно стійки, довго незгасають. Цідані роблять зрозумілими з фізіологічної точки зору давні спостереженняпсихіатрів щодо стійкості емоційних переживань або невротичних реакцій увипадках, коли їх привід залишається для суб'єкта неусвідомленим.
В описаних експериментахпоказано, що характер коркової відповіді на умовний стимул у значній мірівизначається властивостями і значимістю іншого, «підкріплюючого», подразника. Сучасні уявлення про організаціюмозкових функцій дозволяють вважати, що поєднання перерозподілу корковоїактивності у процесі становлення і зміцнення тимчасової зв'язку здійснюєтьсяшляхом залучення через лімбічну систему активуючих і гальмівних систем стовбурамозку і таламуса. Удослідженнях у людини особливо чітко проявляється, що зміни викликаногопотенціалу на умовний подразник, пов'язані із значущістю і свідомістю«підкріплюючого» словесного подразника, можуть відбутися тільки після корковогоаналізу його семантичних властивостей.
На підставіекспериментальних фактів і логічно міркуючи було висловлено припущення про те,що пониження або відносне підвищення фізіологічної активності в корковій зоніумовного подразника відбувається по механізму зворотного зв'язку (Костандов,1983). При дії умовного стимулу збудження поширюється не тількипрямими тимчасовими зв'язками до нейронного комплексу другого в асоціації«підкріплюючого» стимулу, але і від цих останніх через корково-лімбіко-корковізв'язки здійснюється вплив на коркові зону, що сприймає сигнальний подразник.
Як вжезазначалося, характер висхідних неспецифічних впливів на «корковий пункт»умовного подразника значною мірою визначається психофізіологічнимивластивостями «підкріплюючого» стимулу, його усвідомлюваністю та емоційною значимістю. Якщо«підкріплюючий» подразник емоційно значущий і усвідомлюється, то, як вище булопоказано, зміни коркової відповіді на сигнальний подразник складні і, можливо,є результатом одночасної дії на коркові елементи сигнального подразникагальмівних і активуючих неспецифічних впливів. Мабутьполегшення, що спостерігається в цих випадках обумовлено включенням додатковогозворотного зв'язку через лімбічну систему, в якій інтегруються нервовімеханізми емоційних реакцій. Цей додатковий зворотній зв'язок за своїм характеромпозитивний, і дія його викликає відносне полегшення пізнього викликаногопотенціалу на умовний подразник, як можна спостерігати при зіставленнірезультатів проб з індиферентними і емоційними словами. Про те, щоце полегшення відносне і поряд з активуючимвпливом в тому випадку також існує гальмівна дія на коркові структури, щосприймають сигнальний подразник, — кажуть проби з відміною «підкріплюючого»емоційного подразника, коли викликана відповідь суттєво збільшується.У випадку, коли «підкріплюючий» стимул неусвідомлюється, то додатковий зворотній зв'язок, що утворюється за участюемоційного компонента цього стимулу, надає гальмовий вплив на структури, щоприймають умовний стимул. Дія, що чиниться на коркові структури за допомогою негативногозворотного зв'язку, більш дифузна (розсіююча), ніж у випадках, коли«підкріплюючий» подразник усвідомлюється. Отриманийфакт також говорить про те, що додатковий зворотній зв'язок, вироблений заучастю лімбічних структур, визначається кортикофугальними імпульсами. Останні всвою чергу, можна думати, формуються в результаті порушення, що розвивається увідповідь на сигнальний подразник і розповсюджується за прямим тимчасовимзв'язком до нейронних комплексів «підкріплюючого» емоційного стимулу.
Участь лімбічної системи узворотному зв'язку при утворенні асоціації між двома послідовно діючимистимулами може виражатися в локальних полегшуючих впливах на коркові зони, щосприймають сигнальний подразник, і в більш дифузному пригніченні активностінеокортексу. Яквідомо, зі структур лімбічної системи здійснюються як збуджуючі, так і гальмовівпливи на нову кору. Урезультаті діяльності такого роду модулюючих зворотних зв'язків неокортекс,відповідно до сигнальної емоційної значимості подразника, впливає на лімбічнусистему і через неї змінює свою збудливість. Таким чином, є достатньо данихвважати, що поєднаний перерозподіл корковою активності у процесі становлення ізміцнення тимчасового зв'язку здійснюється шляхом залучення через лімбічнусистему активуючих і гальмівних систем стовбура мозку і таламуса. Подібний перерозподіл висхіднихактивуючих і гальмівних впливів має важливе функціональне значення — це один знервових механізмів регуляції сприйняття емоційно значимої інформації вбезперервному ряду діючих на організм подразників. Загальніпоняття про темперамент
Коли говорять протемперамент, то мають на увазі багато психічних відмінностей між людьми — розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості,темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливостіпсихічного життя, поведінки та діяльності. Проте темперамент і сьогоднізалишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Однак при всьомурізноманітті підходів до проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент — біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота. Темперамент відбиває динамічніаспекти поводження, переважно вродженого характеру, тому властивостітемпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічнимиособливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає втому, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково поєднуютьсяодин з одним, а закономірно зв'язані між собою, утворюючи певну організацію,структуру, що характеризує 3 темпераменти. Отже,під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки,що визначають динаміку психічної діяльності людини, які, однаково проявляючисьу різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаютьсяпостійними в зрілому віці і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту.
До властивостей темпераментувідносяться індивідуальні особливості, які:
1. Регулюють динаміку психічноїдіяльності в цілому;
2. Характеризують особливості динамікиокремих психічних процесів;
3. Мають стійкий і постійний характер ізберігаються в розвитку протягом тривалого відрізка часу;
4. Знаходяться в строго закономірнийспіввідношенні, що характеризує тип темпераменту;
5. Однозначно обумовлені загальним типомнервової системи.
Користуючись визначенимиознаками, можна з достатньою визначеністю відрізнити властивості темпераментувід всіх інших психічних властивостей особистості. Основнівластивості темпераменту
Довластивостей темпераменту можна віднести ті відмінні, індивідуальні ознакилюдини, які визначають собою динамічні аспекти всіх його видів діяльності,характеризують особливості протікання психічних процесів, мають більш-меншстійкий характер, зберігаються протягом тривалого часу, проявляючись незабаромпісля народження (після того, як центральна нервова системанабуває специфічно людські форми). Вважають, що властивості темпераментувизначаються в основному властивостями нервової системи людини.
Радянський психофізіолог В.М. Русалов, спираючись на нову концепціювластивостей нервової системи, запропонував на її основі більш сучаснетрактування властивостей темпераменту. Виходячи з теорії функціональноїсистеми П.К. Анохіна,що включає чотири блоки зберігання, циркулювання і переробки інформації (блокафферентного синтезу, програмування (прийняття рішень), виконання і зворотногозв'язку), Русалов виділив чотири пов'язані з ними властивостями темпераменту,що відповідають за широту або вузькість афферентного синтезу (ступіньнапруженості взаємодії організму з середовищем), легкість перемикання зоднієї програми поведінки на іншу, швидкість виконання поточної програмиповедінки і чутливість до неспівпадання реального результату дії з йогоакцептором.
Відповідно до цьоготрадиційна психофізіологічна оцінка темпераменту змінюється і замість двохпараметрів — активності і чутливості — включає вже чотири компоненти:ергічність (витривалість), пластичність, швидкість і емоційність (чутливість). Всі ці компоненти темпераменту, надумку В.М. Русалова,біологічно і генетично обумовлені. Темпераментзалежить від властивостей нервової системи, а вони в свою чергу розуміються якосновні характеристики функціональних систем, які забезпечують інтегративну,аналітичну і синтетичну діяльність мозку, всієї нервової системи в цілому.
Психологічнахарактеристика типів темпераментів визначається наступними основними йоговластивостями:
· Сетитівність — процю властивість ми судимо з того, яка найменша сила зовнішніх впливів, необхіднадля виникнення якої-небудь психологічної реакції людини, і яка швидкістьвиникнення цієї реакції.
· Реактивність — процю властивість судять по тому, який ступінь мимовільності реакцій на зовнішніабо внутрішні впливу однакової сили.
· Активність — про цювластивість судять по тому, з яким ступенем активності людина впливає назовнішній світ і переборює перешкоди при здійсненні цілей. Сюдивідносяться цілеспрямованість і наполегливість у досягненні мети,зосередженість уваги в тривалій роботі.
· Співвідношенняактивності і реактивності — про цю властивість судять по швидкості протіканнярізних психологічних реакцій і процесів: швидкості рухів, темпу мови,спритності, швидкості запам'ятовування, швидкості розуму.
· Пластичність іригідність — про цю властивість судять по тому, наскільки легко і гнучкопристосовується людина до зовнішніх впливів або, навпаки, наскільки інертні івідсталих його поведінка, звички, судження.
· Екстраверсія іінтроверсія — про цю властивість судять по тому, від чого переважно залежитьреакції і діяльність людини — від зовнішніх вражень, що виникають у даниймомент (екстравертированість) або від образів, уявлень і думок, зв'язаних зминулим і майбутнім (інтровертированість).
· Емоційна збудливість- про цю властивість судять по тому, наскільки слабкий вплив необхідно длявиникнення емоційної реакції і з якою швидкістю вона виникає. Співвідношеннятипів вищої нервової діяльності з властивостями темпераменту
Властивостітемпераменту, засновані на певний тип нервової системи, найбільш стійкі іпостійні в порівнянні з іншими психічними особливостями людини.
Згідно зученням І.П.Павлова, індивідуальні особливості поведінки, динаміка протіканняпсихічної діяльності залежать від індивідуальних відмінностей у діяльностінервової системи. Фізіологічну основу темпераменту становить нейродинамікамозку, тобто нейродинамічніспіввідношення кори й підкірки. Нейродинаміка мозку знаходиться у внутрішній взаємодії зсистемою гуморальних, ендокринних факторів. Ряддослідників (Ленд, Бєлов, почасти Е. Кречмер та ін) схильні були поставититемперамент у залежність, перш за все від цих останніх. Не підлягаєсумніву, що система залоз внутрішньої секреції включається до числа умов, щовпливають на темперамент.
Було б неправильно, проте,ізолювати ендокринну систему від нервової і перетворювати її на самостійнуоснову темпераменту, оскільки сама гуморальна діяльність залоз внутрішньоїсекреції підпорядковується центральній іннервації. Між системою ендокринної та нервовоїіснує внутрішня взаємодія, в якому провідна роль належить нервовій системі.Для темпераменту істотне значення при цьому,безсумнівно, має збудливість підкоркових центрів, з якими пов'язані особливостімоторики, статики і вегетатики. Тонус підкоркових центрів, їх динаміка також впливаютьна тонус кори, і її готовність до дії. У силу тієї ролі, яку вони відіграють у нейродинамікимозку, підкіркові центри, безсумнівно, впливають на темперамент. Але зновуж таки абсолютно неправильно було б, емансипуючи підкірку від кори, перетворитипершу в самодостатній фактор, у вирішальну основу темпераменту, як це прагнутьзробити в сучасній зарубіжній неврології течії, які визнають вирішальнезначення для темпераменту сірої речовини шлуночка і локалізують «ядро» особистості впідкірці, в стовбурових апаратах, в субкортикальних гангліях. Підкіркаі кора нерозривно пов'язані один з одним. Не можнатому відривати першого від другого. Вирішальне значення має, в кінцевому рахунку, нединаміка підкірки сама по собі, а динамічне співвідношення підкірки і кори, якце підкреслював І.П.Павлов у своєму вченні про типи нервової системи. Намічені їм типи нервових систем І.П.Павлов пов'язує зтемпераментом, зіставляючи чотири групи нервових систем, до яких він прийшовлабораторним шляхом.
Встановлена залежність міжтипом вищої нервової діяльності й темпераментом представлена в таблиці № 1, №2.
Таблиця № 1.Темперамент, тип вищої нервової діяльності та динамікаповедінки.Тип ВНД Особливості нервових процесів Вид темпераменту Особливості зовнішньої поведінки по силі по врівноваженості по рухливості Невтримний сильні неврівноважені рухливі холеричний дуже активний Сильний сильні врівноважені рухливі сангвінічний активний Спокійний сильні врівноважені малорухливі флегматичний млявий Слабкий сильні неврівноважені рухливі або малорухливі меланхолічний скутий
Таблиця №2.Залежність темпераменту від особливостей нервової системи.Тип темпераменту Поєднання особливостей нервової системи Сангвінік Врівноваженість, сила, рухливість Холерик Неврівноваженість, сила, рухливість Меланхолік (неврівноважений) Неврівноваженість, слабкість, рухливість Меланхолік (слабкий) Неврівноваженість, слабкість, інертність Меланхолік (інертний) Врівноваженість, слабкість, інертність Флегматик Врівноваженість, сила, інертність Темпераменті особистість
Особистістьі темперамент пов'язані між собою таким чином, що темперамент виступає в якостізагальної основи багатьох інших особистісних властивостей, насампередхарактеру. Він, проте, визначає лише динамічні прояви відповідних особистіснихвластивостей. Від темпераменту залежать такі властивості особистості,як вразливість, емоційність, імпульсивність і тривожність.
Вразливість- ці сила впливу на людину різних стимулів, час їх збереження в пам'яті і силареакції на них. Одні і ті ж стимули на вразливого людини роблять більшийвплив, ніж на недостатньо вразливого. Вразливалюдина, крім того, довше пам'ятає відповідні дії і довше зберігає реакцію наних. Та й сила відповідної реакції у нього значно більше, ніж уменш вразливого індивіда.
Емоційність — це швидкість іглибина емоційної реакції людини на ті чи інші події. Емоційна людина надає великузначимість того, що відбувається з ним і навколо нього. У нього набагато більше, ніж унеемоційно людини, виражені всілякі тілесні реакції, пов'язані з емоціями. Емоційний індивід — це той, хто майженіколи не буває спокійним, постійно знаходиться у владі будь-яких емоцій, устані підвищеного збудження або, навпаки, пригніченості.
Імпульсивність виявляється внестриманості реакцій, в їх спонтанності і прояві ще до того, як людина встигаєобміркувати ситуацію, що склалася і прийняти розумне рішення з приводу того, яку ній діяти. Імпульсивналюдина спочатку реагує, а потім думає, чи правильно він вчинив, часто жалкуєпро передчасні і неправильних реакціях. Тривожна людина відрізняється відмалотривожної тим, що у нього дуже часто виникають пов'язані із занепокоєннямемоційні переживання: боязнь, побоювання, страхи. Йому здається, що багато чого з того,що його оточує, несе в собі загрозу для власного «Я». Тривожна людина боїться усього:незнайомих людей, телефонних дзвінків, випробувань, офіційних установ,публічних виступів і т.п.
Поєднання описанихвластивостей і створює індивідуальний тип темпераменту. Ті прояви темпераменту, які вкінцевому рахунку стають властивостями особистості, залежать від навчання івиховання, від культури, звичаїв, традицій, багато чого іншого. Темперамент єприродною основою прояву психологічних якостей особистості. Однак при будь-якому темпераментможна сформувати в людини якості, які невластиві даного темпераменту. Психологічні дослідження тапедагогічна практика показують, що темперамент дещо змінюється під впливом умовжиття та виховання. Темпераментможе змінюватися і в результаті самовиховання. Навіть доросла людина може змінити впевну сторону свій темперамент.
Відомо, наприклад, що А. П.Чехов був людиною дуже врівноваженим, скромним і делікатним. Але от цікавий факт з його життя. В одному з листів до дружини О. Л.Кніппер — Чехов Антон Павлович робить таке цінне визнання: «Ти пишеш, щозаздриш моєму характеру. Маю тобі сказати, що від природи в мене різкий, язапальний і ін. Але я звикстримувати себе, бо розпускати себе порядній людині не личить. За старих часівя виробляв казна-що». Цікавовідзначити, що деякі люди, пізнавши особливості свого темпераменту, навмисносамі виробляють певні методи, щоб оволодіти ним. Так робив, наприклад, А.М.Горький,який стримував бурхливі прояви свого темпераменту. Для цього він свідомо переключався нарізні побічні дії з предметами. З людьми, які висловлювали протилежні йомупогляди, А. М. Горький намагався бути безстороннім і спокійним. Темпераменті індивідуальний стиль діяльності
Нарешті, основоюі найбільш універсальний шлях пристосування до вимог діяльності — формуванняйого індивідуального стилю. Одні й ті самі завдання і вимоги у будь-якійпрофесійній, навчальної та трудової діяльності можуть бути з однаковоюуспішністю здійснені різними прийомами і способами. Підіндивідуальним стилем діяльності розуміють таку індивідуальну систему прийоміві способів дії, яка характерна для даної людини і доцільна для досягненняуспішного результату. При формуванні індивідуального стилю потрібно враховувативластивості темпераменту і свідомо і творчо ставитися до виконуваної роботи. Людинавибирає такі прийоми і способи виконання дії, які найбільшою мірою відповідаютьїї темпераменту. Найбільшвідповідні темпераменту прийоми і способи дії залежать від обумовленихтемпераментом часто абсолютно мимовільних і непідзвітність форм реагування таособливостей руху.
Індивідуальний стильдіяльності виникає тільки в тій випадку, якщо людина шукає найкращі прийоми таспособи, що допомагають йому досягти найбільш успішних результатів. Тому індивідуальний стиль найбільшчітко проявляється у кращих учнів, передових робітників, успортсменів-майстрів.
Індивідуальний стиль невиявляється у людини сам собою, стихійно. Він формується в процесі навчання івиховання. Першізачатки формування індивідуального стилю діяльності спостерігаються вже встаршому дошкільному віці при вирішенні практичних завдань ігрового характеру.Ядро індивідуального стилю визначає комплекснаявних у людини властивостей нервової сістеми. Серед тихособливостей, які відносяться до самого стилю, можна виділити дві групи:
1) Придбані в досвіді і носятькомпенсаторний характер по відношенню до недоліків індивідуальних властивостейнервової системи людини.
2) Сприяють максимальному використаннюнаявних у людини задатків і здібностей, в тому числі корисних властивостейнервової системи.
3) Динамічні риси особистості людинивиступають не тільки в зовнішній манері поводження, не тільки в рухах — вонивиявляються й у розумовій сфері, у сфері спонукання, у загальнійпрацездатності.
Природно, особливостітемпераменту позначаються в навчальних заняттях і в трудовій діяльності. Але головне полягає в тому, щовідмінності за темпераментами — це розходження не за рівнем можливості психіки,а по своєрідності її проявів.
Встановлено відсутністьзалежності між рівнем досягнень, тобто кінцевим результатом дій, іособливостями темпераменту, якщо діяльність протікає в умовах, які можнавизначити як нормальні. Такимчином, незалежно від ступеня рухливості або реактивності індивіда в нормальній,нестресовій ситуації результати діяльності в принципі будуть однаковими,оскільки рівень досягнень буде залежати головним чином від інших факторів,особливо від рівня мотивації і здібностей. Разом з тим дослідження, щовстановлюють цю закономірність, показує, що в залежності від темпераментузмінюється спосіб здійснення самої діяльності.
Висновок
Як показують результатидослідів з несвідомими емоційними стимулами, у людини без участі фокусованоїуваги на несвідомому рівні можна виробити тимчасові зв'язки, які фіксуються в довгостроковійпам'яті. Такимчином, для збереження в довгостроковій пам'яті людини тимчасового зв'язку, щовиробляється на «несвідомому рівні», обов'язкова участь емоційно-мотиваційногокомпонента. Мабуть,у випадках включення в механізм тимчасової зв'язку додаткової емоційноїактивності зі структур лімбічної системи відбувається фіксація слідівсполучуваних неусвідомлюваних зорових стимулів у довгостроковій пам'яті.
Ми віддаємо собі звіт в тому,що свідомість і несвідоме — це дуже складні психічні явища і пояснити можналише невелику частину їх нервових механізмів. Фізіологічна основа цих явищнабагато складніше, ніж вдається уявити. Але сучасна нейрофізіологічнанаука розвиваючись, дозволяє просуватися по шляху природного вивченнясвідомості і неусвідомлених психічних явищ.
В даний час є цілком певніпідстави вважати, що проблема свідомості і несвідомого може бути підданаекспериментальному вивченню фізіологічними методами. Результати безлічі дослідівпоказують, що неусвідомлювані емоційні стимули на «несвідомому рівні»виробляють тимчасові зв'язки, які фіксуються в довготривалій пам'яті і служатьосновою для вироблення захисних психічних реакцій, званих «методамипсихологічного захисту». Існуєі пояснення з фізіологічних позицій даного явища, наприклад, як результат діїзворотного гальмівний зв'язку, коли, пов'язані з негативними переживаннямиумовні подразники, можуть стати несвідомими.
Залежно від особливостейтемпераменту люди розрізняються не кінцевим результатом дій, а способомдосягнення результатів. Булипроведені дослідження з метою, встановити залежність між способом виконання дійі особливостями темпераменту. Уцих дослідженнях розглядався індивідуальний стиль діяльності як шлях до досягненнярезультатів або спосіб рішення визначеної задачі, обумовленої головним чиномтипом нервової системи. Результатидосліджень переважної більшості авторів, незалежно від особливостейдосліджуваних груп і експериментальних ситуацій, у яких вивчався типовий дляданих індивідів спосіб виконання дій, показують, що саме тип нервових процесів,впливає на формування визначеного стилю діяльності.
Перед сангвініком вартобезупинно ставити нові, по можливості цікаві завдання, що вимагають від ньогозосередженості і напруги. Необхіднопостійно включати його активну діяльність і систематично заохочувати йогозусилля.
Флегматика потрібно втягнутив активну діяльність і зацікавити. Він вимагає до себе систематичноїуваги. Йогоне можна переключати з однієї задачі на іншу.
Відносно меланхоліканеприпустимі не тільки різкість, брутальність, але і просто підвищений тон,іронія. Вінвимагає особливої уваги, варто вчасно хвалити його за виявлені успіхи,рішучість і віл. Негативнуоцінку варто використовувати як можна обережніше, усіляко пом'якшуючи їїнегативну дію. Меланхолік- самий чутливий і ранимий тип з ним треба бути гранично м'яким ідоброзичливим.
Від темпераменту залежить,яким способом людина реалізує свої дії, але при цьому не залежить їхнязмістовна сторона. Темпераментвиявляється в особливостях протікання психічних процесів. Впливаючина швидкість спогаду і міцність запам'ятовування, швидкість розумових операцій,стійкість і переключення уваги.
Список літератури
1. Дружинин В.Н. Экспериментальнаяпсихология. — СПб.: Издательство «Питер», 2000.
2. Егорова Психология индивидуальныхразличий. М, 1997.
3. Ковалев А. Г. Психология личности, изд.3. М., «Просвещение», 1970.
4. Климов Е.А. Индивидуальный стильдеятельности // Психология индивидуальных различий: Тексты. — М., 1982.
5. Мерлин B.C. Очерк теории темперамента,М., 1964
6. Павлов И. П. Поли. собр. Соч. Т.З.Кн.2.М.-Л., 1951. С.269.
7. Немов Р.С. Психология // Учебник длястудентов высших педагогических учебных заведений. В 3 кн. Кн. 1, М.:Просвещение ВЛАДОС, 1998.
8. Менделеевич В.Д. Клиническая имедицинская психология. Практическое руководство. – М., 1998.
9. Чайченко Г.М., Харченко П.Д. Физиологиявысшей нервной деятельности: Учеб. Пособие для студентов биол. специальностейвузов. – Киев., 1981.
10. Березин Ф.Б. Психическая ипсихофизиологическая адаптация человека. – Л., 1988.
11. Павлова Л.П., Романенко А.Ф. Системныйподход к психофизиологическому исследованию мозга человека. – Л., 1988.
12. Грановская Р.М. Практическая психология.– СПб., 1997.
13. Журбин В.и. Понятия психологическойзащиты в концепциях З.Фрейда и К.Роджерса// Вопр. психологии. 1990, №4.
14. Клубова Е.Б. Методы медицинскойпсихологии в диагностике психологических защитных механизмов// Теория ипрактика медицинской психологии и психотерапии. – СПб., 1994, с.77.
15. Михайлов А.Н., Ротенберг В.С.Особенности психологической защиты в норме и при соматических заболеваниях//Вопр. психологии. 1990, №5, с.106.
16. Механизмы деятельности мозга человека.Часть I. Нейрофизиология человека/ Ред. Н.П.Бехтерева, — Л., 1988.
17. Урсано Р. и др. Психодинамическаяпсихотерапия. – М., 1992.
18. Фрейд А. Психология «Я» и защитныемеханизмы. – М., 1993.
19. Хорни К. Невротическая личность нашеговремени. Самоанализ. – М., 1993.
20. Стреляу Я. Роль темперамента впсихическом развитии. М., 1982.
21. Теплов Б.М. Современное состояниевопроса о типах высшей нервной деятельности и их определение // Психологияиндивидуальных различий — М., 1982.