Гештальтпсихологія:принципи і представники
Вступ
Кінець ХІХ ст. охарактеризувавсянаростанням кризових явищ в психологічній науці. На цей час основним методомвивчення свідомості була інтроспекція. До цього часу у багатьох містах Європипрацюють психологічні установи, створені за зразком лабораторії ВільгельмаВундта. Його підхід до вивчення психологічних явищ назвали структуралізмом,оскільки Вундт основною задачею психології вважав вивчення структурисвідомості. Структуралізм і функціоналізм зіграли важливу роль на даному етапірозвитку психології. Оскільки будь-яка наукова точка зору є систематичнимпідходом до відповідної наукової дисципліни, обидва ці напрями сталирозглядатися як конкуруючі між собою психологічні школи. Проте до 1920 рокуобидва вони були витиснені трьома пізнішими школами: біхевіоризмом,гештальтпсихологією і психоаналізом. Якщо біхевіоризм був популярний в Америці,то гештальтпсихологія і психоаналіз зародилися і поширилися в Європі.
1. Принципи та основні положення гештальтпсихології
Гештальтпсихологія (нім. Gestalt – цілісна форма або структура) –школа психології початку XX століття. Заснована Максом Вертгеймером в 1912році.
Первинними данимигештальтпсихології є цілісні структури (гештальти), що в принципі не виводятьсяіз створюючих їх компонентів. Гештальтам властиві власні характеристики ізакони, зокрема, «закон угрупування», «закон відношення» (фігура/фон) [1; с. 56].
Гештальт – просторово-наглядна форма сприйманих предметів,чиї істотні властивості не можна зрозуміти шляхом підсумовування властивостейїх частин. Одним з яскравих тому прикладів, по Келлеру, є мелодія, якавзнається навіть у випадку, якщо вона транспонується на інші елементи. Коли мичуємо мелодію удруге, то, завдяки пам'яті, взнаємо її. Але якщо склад їїелементів зміниться, ми все одно взнаємо мелодію, як ту ж саму. «Якщо схожістьдвох явищ (або фізіологічних процесів) обумовлена числом ідентичних елементів іпропорційна йому, то ми маємо справу з сумами. Якщо кореляція між числомідентичних елементів і ступенем схожості відсутня, а схожість обумовленафункціональними структурами двох цілісних явищ як таких, то ми маємо гештальт»[2; с. 48].
Гештальтпсихологія виникла здосліджень сприйняття. У центрі її уваги – характерна тенденція психіки доорганізації досвіду в доступне розумінню ціле. Наприклад, при сприйнятті літерз «дірками» (частинами, що відсутні) свідомість прагне заповнити пропуск, і мивзнаємо цілу букву.
Гештальтпсихологія зобов'язанасвоєю появою німецьким психологам Максу Вертгеймеру, Курту Коффке і ВольфгангуКелеру, котрі висунули програму вивчення психіки з погляду цілісних структур –гештальтів. Виступаючи проти висунутого психологією принципу розчленовуваннясвідомості на елементи і побудови з них складних психічних феноменів, вонипропонували ідею цілісності образу і незведення його властивостей до сумивластивостей елементів. На думку цих теоретиків, предмети, що становлять нашеоточення, сприймаються відчуттями не у вигляді окремих об'єктів, а якорганізовані форми. Сприйняття не зводиться до суми відчуттів, а властивостіфігури не описуються через властивості частин. Власне гештальт виявляє собоюфункціональну структуру, що упорядковує різноманіття окремих явищ.
Всі вищеперелічені властивостісприйняття – константи, фігура, фон – вступають у відносини між собою івиявляють нову властивість. Це і є гештальт, якість форми. Цілісністьсприйняття і його впорядкованість досягаються завдяки наступним принципам:
· Близькість. Стимули розташовані поряд,мають тенденцію сприйматися разом.
· Схожість. Стимули, схожі за розміром,контурам, кольору або формі мають тенденцію сприйматися разом.
· Цілісність. Сприйняття має тенденцію доспрощення і цілісності.
· Замкнутість. Відображає тенденціюзавершувати фігуру, так що вона набуває повної форми.
· Суміжність. Близькість стимулів в часі іпросторі. Суміжність може зумовлювати сприйняття, коли одна подія викликає інше.
· Загальна зона. Принципи гештальта формуютьнаше повсякденне сприйняття, нарівні з научінням і минулим досвідом. Випереджаючідумки і очікування також активно керують нашою інтерпретацією відчуттів [1; с. 24].
Гештальти завжди є цілими,завершеними структурами, з чітко обмеженими контурами. Контур, щохарактеризується ступенем різкості і замкнутістю або незамкнутістю контурів, єосновою гештальту.
При описі гештальту уживаєтьсятакож поняття «важливість». Ціле може бути важливим, члени – неважливими, інавпаки. Фігура завжди важливіша за основу або підставку, на якій вона стоїть.Важливість може бути розподілена так, що в результаті всі члени виявляютьсяоднаково важливими (це окремий випадок, який зустрічається, наприклад, в деякихорнаментах).
Члени гештальту бувають різнихрангів. Так, наприклад, розглянемо коло: 1-му рангу відповідає центр, 2-й рангмає крапка на колі, 3-й – будь-яка крапка усередині кола.
Кожен гештальт має свій центртяжкості, який виступає або як центр маси (наприклад, середина в диску), або якточка закріплення, або як початкова крапка (створюється враження, що ця крапкаслужить початком для побудови цілого, наприклад, підстава колони), або якнаправляюча крапка (наприклад, вістря стріли).
Якість «транспозитивності» виявляєтьсяу тому, що образ цілого залишається, навіть якщо всі частини міняються за своїмматеріалом, наприклад, якщо це – різні тональності однієї і тієї ж мелодії, аможе втрачатися, навіть якщо всі елементи зберігаються.
Як основний закон угрупуванняокремих елементів гештальтпсихологами був постулірован закон прегнантності. Прегнантність(від лат. рrаеgnans – змістовний, обтяжений, багатий) – одне з ключових понять гештальтпсихології,що означає завершеність гештальтів, що набули урівноваженого стану, «хорошоїформи». Прегнантні гештальти мають наступні властивості: замкнуті, виразновиражені межі, симетричність, внутрішня структура, що набуває форму фігури. Прицьому психологами були виділені чинники, котрі сприяють угрупуванню елементів вцілісні гештальти, такі як «чинник близькості», «чинник схожості», «чинникхорошого продовження», «чинник загальної долі».
Закон «хорошого» гештальту,проголошений Метцгером (1941), свідчить: «Свідомість завжди схильна до того,щоб з даних разом сприйнять сприймати переважно найпростіше, єдине, замкнуте,симетричне, що включається в основну просторову вісь» [2; с. 102]. Відхилення від«хороших» гештальтів сприймається не відразу, а лише при інтенсивному розгляді(наприклад, приблизно рівносторонній трикутник розглядається як рівносторонній,майже прямий кут – як прямий).
Константна розміру: сприйманийрозмір об'єкту залишається постійним, незалежно від зміни розміру йогозображення на сітківці ока. Сприйняття простих речей може показатися природнимабо природженим. Проте в більшості випадків воно формується через власнийдосвід. Так в 1961 році Колін Тернбулл відвіз пігмея, що жив в густихафриканських джунглях в безкрайню африканську савану. Пігмей, що ніколи небачив об'єктів на великій відстані, сприймав стада буйволів як скопища комах,поки його не підвезли ближче до тварин. Константна форми полягає у тому, щосприймана форма об'єкту є постійною при зміні форми на сітківці ока. Достатньоподивитися на аркуш з текстом або малюнком спочатку прямо, а потім під кутом.Не дивлячись на зміну «картинки» сторінки, сприйняття її форми залишаєтьсянезмінним [2].
Константна яскравості: сприйманаяскравість об'єкту постійна за умов освітлення, що змінюються, за умовиоднакового освітлення об'єкту і фону.
Просте формування сприйняттяполягає в розділенні зорових відчуттів на об'єкт – фігуру, розташовану на фоні.Виділення фігури з фону і утримання об'єкту сприйняття включаєпсихофізіологічні механізми. Клітини головного мозку, одержуючі візуальнуінформацію, при погляді на фігуру реагують активніше, ніж при погляді на фон.Фігура завжди висунута вперед, фон – відсунений назад, фігура багатша за фонзмістом, яскравіша за фон. І мислить людина про фігуру, а не про фон. Проте їхроль і місце в сприйнятті визначається особистісними, соціальними чинниками.Тому стає можливим явище оборотної фігури, коли, наприклад, при триваломусприйнятті, фігура і фон міняються місцями.
Гештальпсихологи вбачали головнузадачу в тому, щоб дати нову інтерпретацію фактам свідомості як єдиноїпсихічної реальності. Гештальтистська критика «атомізму» в психології булапередумовою переорієнтації експерименту з метою виявлення в свідомості образнихструктур, або цілісностей. Досягти цієї мети без самоспостереження булонеможливо. Але і два колишні варіанти інтроспективного методу довелосявідкинути (вундтовський, який вимагав від випробовуваного звіту про елементи «безпосередньогодосвіду», і метод розчленовування свідомості на «фракції», виробленийвюрцбургською школою).
Гештальпсихологи прийняли третійваріант інтроспективного методу, що одержав назву феноменологічного. Упошуках шляхів проникнення в реальність душевного життя у всій її повноті ібезпосередності ними пропонувалося зайняти позицію «наївного» спостерігача, не обтяженогоупередженими уявленнями про її будову [3].
Гештальтісти сподівалися створитинову психологію по типу наук про природу. Але якщо для біхевіористів моделлюслужила біологія, то для гештальтістів – фізика. Поняття про гештальт невважалося, таким чином, унікально-психологічним, прикладеним лише до областісвідомості. Воно було передвісником загального системного підходу до всіх явищбуття. Зароджувався новий погляд на співвідношення частини і цілого,зовнішнього і внутрішнього, причини і цілі.
Багато представників цього напрямунадавали значну увагу проблемі психічного розвитку дитини, оскільки вдослідженні розвитку психічних функцій бачили докази правильності своєї теорії.Провідним психічним процесом, який фактично визначає рівень розвитку психікидитини, з погляду гештальтистів, є сприйняття. Саме від того, як сприймаєдитина світ, доводили ці вчені, залежить її поведінка і розуміння ситуацій.
Сам процес психічного розвитку, зпогляду гештальтпсихології, ділиться на два незалежних і паралельних процесу – дозріванняі навчання. Один з основоположників цього напряму Коффка підкреслював їхнезалежність, доводячи, що в процесі розвитку навчання може випереджатидозрівання, а може відставати від нього, хоча частіше вони йдуть паралельноодин одному, створюючи ілюзію взаємозалежності. Проте, навчання не можеприскорити процес дозрівання і диференціації гештальтів, а процес дозрівання неприскорює навчання.
Підведження цього підходу стосовнорозвитку психіки гештальтисти шукали як в дослідженні формування пізнавальнихпроцесів (сприйняття, мислення), так і в розвитку особистості дитини. Вивчаючипроцес сприйняття, вони дістали висновку, що основні властивості сприйняттяз'являються поступово, з визріванням гештальтів. Так з'являється константністьі правильність сприйняття, а також його усвідомленість.
Якщо спочатку свої критичні стрілигештальтисти направляли проти традиційного «атомістського» трактуваннясвідомості, то надалі їх головною мішенню став біхевіоризм. Намагаючисьпоказати його однобічність, нездатність охопити своїми пояснювальними поняттямиобразно-смислову регуляцію поведінки, гештальтисти, проте, самі виявилисябезпорадними перед цією регуляцією, бо вони, як і їх супротивники, роз'єдналиобраз і дію. Адже образ у гештальтистів виступав у вигляді суті особливого роду,підлеглої власним іманентним законам. Його зв'язок з реальною, предметною дієюзалишався нітрохи не менш загадковим, ніж співвідношення між дією і образом убіхевіористів.
Ідея іманентної трансформації «когнітивного(пізнавального) поля» безвідносно до реальної предметної діяльності створилатупікову ситуацію і в гештальтистських дослідженнях мислення людини. Ційпроблемі була присвячена книга Вертгеймера «Продуктивне мислення» (1945) (воназалишилася незавершеною). Досліди проводилися над дітьми. Були використанітакож інтерв'ю з Ейнштейном. Виходячи із загального положення гештальтистів, щосправжнє мислення є «інсайтним», а інсайт припускає схоплювання цілого (наприклад, принципу рішення проблеми), Вертгеймер виступив проти традиційноїпрактики навчання в школі. У основі цієї практики лежала одна з двох концепціймислення – або асоціаністська (навчання будується на зміцненні зв'язків міжелементами), або формально-логічна. Обидва перешкоджають розвитку творчого,продуктивного мислення.
2. Погляди представників гештальтпсихології
Макс Вертгеймер (1880–1943) – один із засновниківгештальтпсихології. Після двох років вивчення права вирішив зайнятисяфілософією. Захистив докторську дисертацію у Вюрцбурзькому університеті (1904).У 1910-х працював в Психологічному інституті Франкфуртського університету, дезацікавився дослідженнями сприйняття. Разом з двома асистентами, ВольфгангомКелером і Куртом Коффкою провів дослідження ефекту руху зображень, щодемонструвалися на тахістоскопі, після чого опублікував в 1912 свою відомустаттю «Експериментальні дослідження сприйняття руху». З 1916 по 1925 жив іпрацював в Берліні, після чого повернувся до Франкфурту на посаду професора. З1933 р. Вертгеймер працює на кафедрі психології Нової школи соціальнихдосліджень в Нью-Йорку [1; с. 23].
Вертгеймер представляє напрям, щодосліджував продуктивне мислення, направлене на рішення задач. Це можна уявитинаступним чином. Є початкова і кінцева ситуація. Далі можливі два варіанти –початкова ситуація в порівнянні з кінцевою: а) має структурні порушення абопропуски (структурну незавершеність), або б) «дуже складна або безладна, абоволодіє простою, але заснованою на зовнішніх ознаках структурою»(недосконалість структури). Структурні особливості початкової ситуаціївизначають дії по її переструктуруванню (створюють «вектори… направлені дополіпшення ситуації»). Кінцева ситуація – «це такий стан, який підтримуєтьсявнутрішніми силами, в якому існує гармонія взаємних вимог і в якому частини визначаютьсяструктурою цілого, а ціле – структурою частин» [6; с. 408].
Відповідно до цього Вертгеймеррозрізняв вихідні ситуації а) з незавершеністю структури і б) знедосконалістю структури:
а) Вихідна ситуація знезавершеністю структури. У випадку, якщо вихідна ситуація володієструктурною незавершеністю в порівнянні з кінцевою, рішення протікає такимчином. Спочатку людина повинна побачити, усвідомити проблему (тобто необхіднесхоплювання структури «у світлі того, що вимагається визначити»), після чого відбуваєтьсяпереструктурування. Тобто «поліпшення структури» в даному випадку слід розумітив тому значенні, що нова структура виявляється «хорошою» для вирішення.Вертгеймер відзначає, що людина часто осягає деякі структурні властивостівідшукуваного цілого задовго до того, як зможе знайти його повну структуру,конкретні елементи. При переструктуруванні відбувається зміна функційелементів.
Ось приклад того, як відбуваєтьсяпереструктурування ситуації з погляду завдання. Завдання: знайти суму1+2+3+4+5+6+7+8+9+10 простим способом. Випробовуваний приходить до того, щоможна скласти перше і останнє числа (1 і 10), що те ж саме, що 2 і 9, 3 і 8 і т.д.,і помножити цю суму (11) на число таких пар (5). При цьому, наприклад, 9починає сприйматися вже не як 8+1 (наступна за 8), а як 11–2 (симетрична 2 щодотипової суми пар).
б) Вихідна ситуація знедосконалістю структури. У інших випадках переструктурування ситуації немає конкретної мети, а тільки – «прагнення осягнути внутрішню структурузавдання». «У таких випадках відкриття означає не просто досягнення невідомогораніше результату, відповідь на якесь питання, але швидше нове і глибшерозуміння ситуації».
Перехід від вихідної до кінцевоїситуації – лише відносно замкнутий (ізольований) процес. «Він – часткове поле вмежах загального процесу пізнання і розуміння, в контексті загальногоісторичного розвитку, усередині соціальної ситуації, а також в особистому життівипробовуваного». Початкова стадія – лише відносно початкова, кінцева –відносно кінцева.
У загальному вигляді Вертгеймеркласифікує задачі таким чином (S1 – початкова ситуація, S2– кінцева ситуація):
а) задачі з незавершеністюструктури: S1 ® … ® S2,
б) задачі з недосконалістюструктури: S1 ® ….
Вертгеймер помічає, що існує ітретій вид продуктивних процесів, який можна зобразити так: в) … ® S2.
Це, наприклад, художня творчість.Тут S2 (результат) існує спочатку в уявленні творця лише в найзагальнішомувигляді, навіть структура цілого розгортається тільки в процесі творіння.
Курт Коффка (1886–1941) – німецько-американський психолог.Разом з Максом Вертхеймером і Вольфгангом Келером вважається одним іззасновників гештальтпсихології. Навчався в Берлінському університеті у КарлаШтумпфа, в 1909 році одержав ступінь доктора філософії. Також протягом одногороку навчався в Единбурзькому університеті в Шотландії. Після закінченнянавчання працював у Франкфуртському університеті, в 1911 році ставприват-доцентом в університеті міста Гісен, де разом з Келером брав участь векспериментах Вертгеймера, присвячених вивченню сприйняття руху. У 1918 році –професор університету, пропрацював в якому до 1924 року.
З 1924 року відвідував різніамериканські університети, був професором Корнелського, Чиказького і Вісконсинськогоуніверситетів. У 1927 році посів посаду професора коледжу Сміта в Нортхемптоне.З 1939 року – професор Оксфордського університету. Разом з Вертхеймером іКелером в 1921 році заснував журнал «Psychologische Forschung» (Психологічнедослідження). Головна праця Коффки – «Принципи гештальтпсихології» (1935) [1; с. 289].
У роботі «Основи психічногорозвитку» застосував методи гештальтпсихології для дослідження психічногорозвитку дитини. У цій праці він об’єднує гештальтпсихологію і психологіюрозвитку дитини. Особливе місце приділяється досвіду та научінню на помилках. Вцілому, Коффка підкреслював взаємодію здібностей та умов оточуючого середовища,спираючись на «теорію конвергенції» В. Штерна. Книга містить багатопрактичних прикладів, котрі ілюструють розвиток здібностей дітей до формуванняі сприйняття думок, мисленнєві процеси.
Дослідження розвитку сприйняття удітей, які проводилися в лабораторії Коффки, показали, що у дитини є набір смутнихі не дуже адекватних образів зовнішнього світу. Поступово в процесі життя ціобрази диференціюються і стають все більш точними. Так, у новонароджених дітейє смутний образ людини, до гештальту якої входять і голос, і особистість, іволосся, і характерні рухи. Тому маленька дитина одного-двох місяців може невзнати навіть близького дорослого, якщо він поміняє зачіску або змінить звичнийодяг на абсолютно незнайомий. Проте вже до кінця першого півріччя цей смутнийобраз дробиться, перетворюючись на ряд чітких образів: обличчя, в якомувиділяються як окремі гештальти очі, рот, волосся, з'являються і образи голосу,тіла. Розвивається і сприйняття кольору.
Спочатку діти сприймають оточуючетільки як забарвлене або незабарвлене, при цьому незабарвлене сприймається якфон, а забарвлене – як фігура. Поступово забарвлене ділиться на тепле іхолодне, і в оточуючому діти виділяють вже декілька наборів «фігура-фон». Це незабарвлене-забарвленетепле, незабарвлене-забарвлене холодне і т.д. Таким чином, єдиний раніше гештальтперетворюється в декілька гештальтів, які вже точніше відображають колір. Зчасом і ці образи дробляться: у теплому виділяються жовтий і червоний кольори,а в холодному – зелений і синій. Цей процес відбувається протягом довгого часу,поки, нарешті, дитина не починає правильно сприймати всі кольори. Таким чином,Коффка приходить до висновку про те, що в розвитку сприйняття велику рольвиконує поєднання фігури і фону, на якому демонструється даний предмет. Вінсформульовує один із законів сприйняття, який був названий «трансдукція» Цейзакон доводив, що діти сприймають не самі кольори, а тільки їх відносини.
Вольфганг Келер (1887–1967) – німецький і американський психолог,один із засновників гештальтпсихології. Доктор філософії (Берлінський університет,1909) [1; с. 303].
В. Келер також досліджувавособливості інтелектуального розвитку особистості, виходячи з пошукузакономірностей створення в уяві людини гештальту. Він вважав, що навчання ведедо утворення нової структури і, отже, до іншого сприйняття і усвідомленняситуації. В той момент, коли явища входять в іншу ситуацію, вони придбаваютьнову функцію. Це усвідомлення нових поєднань і нових функцій предметів і є, надумку Келера, утворенням нового гештальту, усвідомлення якого складає сутьмислення. Келер називав цей процес «переструктуруванням гештальту» і вважав, щовін відбувається миттєво і не залежить від минулого досвіду суб'єкта. Для того,щоб підкреслити миттєвий, а не тривалий в часі характер мислення, Келер давцьому моменту переструктурування назву «інсайт», тобто осяяння.
Келер провів експеримент, в якомудітям пропонувалося дістати машинку, розташовану високо на шафі. Для того, щобїї дістати, треба було використовувати різні предмети – драбинку, ящик,стілець. Виявилося, що якщо в кімнаті були сходи, діти швидко вирішувализапропоновану задачу. Складніше було в тому випадку, якщо треба булоздогадатися використовувати ящик. Але найбільші утруднення викликав варіант,коли в кімнаті не було інших предметів, окрім стільця, який треба було відсунутивід столу і використати як підставку [2].
Келер пояснював ці результати тим,що сходи із самого початку усвідомлюються функціонально як предмет, щодопомагає дістати щось розташоване високо. Тому її включення в гештальт з шафоюне представляє для дитини трудності. Включення ящика вже потребує деякоїперестановки, оскільки ящик може усвідомлюватися в декількох функціях. Що ж достільця, то він усвідомлюється дитиною не сам по собі, але вже включеним віншій гештальт – із столом, з яким він представляється дитині єдиним цілим.Тому для вирішення даної задачі дітям треба спочатку розбити цілісний образ «стіл-стілець»на два, а потім вже стілець з'єднати з шафою в новий образ, усвідомивши йогонову функціональну роль. До подібних же висновків про роль «інсайту» впереструктуруванні минулих образів прийшов і М. Вертгеймер, якийдосліджував процес творчого мислення у дітей і дорослих.
Сказане проливає світло на дещодивний факт: перша програмна праця гештальтпсихології, що належав Келеру, булаприсвячена питанням фізичної хімії і називалася «Фізичні гештальти у спокої істаціонарному стані» (1920). Психолог, що займався до цього акустичнимивідчуттями і зоопсихологією, звернувся до колоїдної хімії не через примхливізміни в професійних інтересах. Теорія гештальту не могла претендувати насерйозну роль без природничонаукового обґрунтування. Тому вона і починається зкелеровської книги про фізичні гештальти. Келеру і його колегам представлялося,що принцип гештальту – єдиний для різних порядків явищ – дозволить по-новомурозв'язати психофізичну проблему, приводячи свідомість у відповідність зфізичним світом і в той же час не позбавляючи його самостійної цінності. Церішення виразилося в понятті «ізоморфізм».
Ізоморфізм означає, що елементи іїх відносини в одній системі взаємно однозначно відповідають елементам і їхвідносинам в іншій. Фізіологічна і психологічна системи, згідно гештальтистськоїгіпотезі, ізоморфні один одному (подібно тому як топографічна карта відповідаєрельєфу місцевості).
В. Келер довів, що приуспішному розв'язанні інтелектуальної задачі відбувається бачення ситуації вцілому і її перетворення в гештальт, через що змінюється характер пристосувальнихреакцій. Дослідження Келера розширили рамки уявлень про природу навиків і новихформ поведінки людини і тварин. Келер також займався вивченням феноменатранспозиції, в основі якої лежать реакції організму не на окремі, розрізненіподразники, а на їх співвідношення. Він вважав, що психологічне знання слідуєбудувати за зразком фізичного, оскільки процеси в свідомості і організмі якматеріальній системі знаходяться у взаємно однозначній відповідності(ізоморфізм). Керуючись цією ідеєю, Келер розповсюдив поняття про гештальт наголовний мозок. Це спонукало його послідовників постулювати наявність в мозкуелектричних полів, що служать корелятом психічних гештальтів при сприйняттізовнішніх об'єктів.
Висновки
Представники гештальтпсихологіївважали, що у складі свідомості існують цілісні образи, котрі не розкладаютьсяна сенсорні елементи. Головним постулатом цієї школи є положення про цілісніструктури (гештальти) як первинні дані психології, що не можуть бути виведені зїхніх компонентів, а навпаки – властивості частин визначаються саме структурою,гештальтом. Останній функціонує за принципом кращої організації(прегнантності), ізоморфізму – тотожності між фізичними і психічнимигештальтами. При розв’язанні задач головним чинником визнавався «інсайт», тобтоявище раптового охоплення ситуації в цілому.
Гештальтпсихологія стверджує, щоціле не виводиться з суми властивостей і функцій його частин (властивості цілоїне рівні сумі властивостей його частин), а має якісно вищий рівень.Гештальтпсихологія змінила колишнє переконання про свідомість, доводячи, щойого аналіз покликаний мати справу не з окремими елементами, а з ціліснимипсихічними образами. Гештальтпсихологія виступала проти асоціативноїпсихології, що розчленовує свідомість на елементи. Гештальтпсихологія разом зфеноменологією і психоаналізом лягла в основу гештальттерапії Ф. Перлза,який переніс ідеї гештальтпсихологів з когнітивних процесів до рівнясвітобачення в цілому.
Образи-гештальти, на думкуприхильників цього напряму, виникають внаслідок прагнення психічного полясвідомості індивіда утворювати прості, врівноважені, симетричні й замкнутіфігури, яким властива константність і стійкість. Із сприймання гештальтистиперенесли термін «гештальт» та мисленнєві й культурні утворення як цілісності,елементи яких пов'язані в єдиній структурі. Гештальтисти застосували в своїхдослідженнях феноменологічний метод – варіант інтроспективного методу, який невимагає від людини розщеплювати свій досвід на елементи, а навпаки, заохочує допроникнення в реальність душевного життя у всій можливій повноті.
Список використаної літератури
1. Альмуханова А.Б., Гладкова Е.В., Есина Е.В.,Имашева Е.Г., Клименкова О.В. Большая психологическаяэнциклопедия. – М.: Эксмо, 2007. – 543 с.
2. Лебедева Н.М., Иванова Е.А. Путешествиев Гештальт: теория и практика. – СПб.: Речь, 2005. – 555 с.
3. Марцинковская Т.Д. История психологи. –М.: Академия, 2008. – 544 с.
4. Роменець В.А.Історія психологіїХІХ-початок ХХ століття: навч. посібник. – К.: Либідь, 2007. – 832c.
5. Роменець В.А., Маноха І.П.Історіяпсихології ХХ століття: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2003. – 990 с.
6. Теплов Б.М. О Максе Вертгеймере, основателегештальтпсихологии // Психология и психофизиология индивидуальных различий.– М., Воронеж: 1998. – С. 408–409.
7. Ярошевский М.Г. История психологии. Отантичности до середины ХХ века: Учеб. пособие. – М.: Академия, 1996. – 416 с.