Зміст
Вступ
1. Психологічна корекція та її види
2. Основні моделі психологічноїкорекції
2.1 Моделі психокорекції
2.2. Блоки психокорекційногокомплексу
2.3. Організаційні аспектипсихокорекцій них технологій
Список використаних джерел
Вступ
Психокорекція — це система заходів, направлених на виправлення недоліківпсихології або поведінки людини за допомогою спеціальних засобів психологічноїдії.
Психокорекції підлягають недоліки, що не мають органічної основи і що неє такими стійкими якостями, які формуються досить рано і надалі практично незмінюються.
Основна відмінність психокорекції від дій, направлених на психологічнийрозвиток людини, полягає в тому, що психокорекція має справу з вже сформованимиякостями особи або видами поведінки і направлена на їх переробку, тоді якосновне завдання розвитку полягає в тому, аби за відсутності або недостатньомурозвитку сформувати у людини потрібні психологічні якості.
Відмінність міжпсихотерапією і психокорекцією полягає в тому, що психотерапія має справу зрізного роду порушеннями у людей, страждаючих різними видами соматичних абопсихічних захворювань (розладів). Багато аномалій психіки і поведінки людей,які виявляються в захворюваннях, схожі на тих, з якими має справу психолог, щозаймається психокорекцією. Проте людей, що звертаються за допомогою допсихотерапевта, зазвичай називають хворими або пацієнтами, а тих, хто потребуєлише коректувальної допомоги, іменують клієнтами.
1. Психологічна корекція та її види
Термін «психологічна корекція» набув поширення на початку 70-х рр. У цейперіод психологи стали активно працювати в області психотерапії, перш за всегрупової. Тривалі дискусії про те, чи може психолог займатися лікувальною(психотерапевтичною) роботою, носили переважно теоретичний характер, тому що напрактиці психологи не лише хотіли, могли і успішно реалізовували цю можливість,але і були у той час за рахунок базової психологічної освіти підготовленіші дотакого роду діяльності, зокрема в області групової психотерапії. Протепсихотерапія є лікувальною практикою, якою згідно із законом може займатисялише особа, що має вищу медичну освіту. Тому поширення терміну психологія допевної міри було направлено на подолання цієї ситуації: лікар займаєтьсяпсихотерапією, а психолог – психологією. Проте питання про співвідношенняпоняття «психотерапії» і психології залишається відкритим і сьогодні, і тутможна вказати дві основні точки зору. Одна з них полягає у визнанні повноїідентичності понять психологія і «психотерапія», проте при цьому невраховується, що психологія як направлена психологічна дія реалізується не лишев медицині (де можна вказати три основні сфери її застосування:психопрофілактика, власне лікування — психотерапія і реабілітація), але і вінших сферах людської практики, наприклад в педагогіці. Навіть звичайне,буденне людське спілкування може містити в більшій або у меншій міріцілеспрямовано використовувану психологію.
Інша точка зору заснована на тому, що психологія переважно покликанавирішувати завдання психопрофілактики на всіх її етапах, особливо приздійсненні вторинної і третинної профілактики. Проте таке жорстке обмеженнясфери вживання психології представляється певною мірою штучним. По-перше, вобласті неврозів повністю розвести поняття «Психічна корекція» і«психотерапія», «лікування» і «профілактика» не удається, оскільки невроз — цезахворювання в динаміці, де не завжди можна відокремити стан передхворобивласне хвороби, а сам процес лікування в значній мірі включає і вториннупрофілактику. По-друге, в даний час в системі відновного лікування різнихзахворювань все ширше реалізується комплексний підхід, що враховує наявність в патогенезібіологічного, психологічного і соціального чинників, кожен з яких потребуєлікувальних або коригуючих дій, відповідних його природі. Якщо психологічнийчинник при тому або іншому захворюванні виступає як один з етіологічних, тойого корекція в значній мірі збігається з вмістом психотерапії — одного зкомпонентів лікувального процесу. Визначити загальну схему співвідношення психологіїі психотерапії поза конкретною нозологією практично неможливо. Значенняпсихологічного чинника в патогенезі того або іншого захворювання обумовлюєспрямованість методів психології на рішення власне лікувальних — психотерапевтичних — завдань і дозволяє розглядати методи психології, як методипсихотерапії. Завдання психології можуть істотно варіюватися від спрямованостіна вторинну і третинну профілактику основного захворювання і первиннупрофілактику можливих як його наслідки вторинних невротичних розладів присоматичній патології до практично повної їх ідентичності завданням психотерапіїпри неврозах (в усякому разі, в рамках різних особово-орієнтованих системпсихотерапії).
Зіставлення понять психологія і «психологічне втручання» виявляє очевиднусхожість. психології, так само як і психологічне втручання, розуміється якцілеспрямована психологічна дія, реалізується в різних областях людськоїпрактики і здійснюється психологічними засобами. Психологія у медицині можебути направлена на вирішення завдань профілактики, лікування (психотерапія) іреабілітації. Психологічне втручання в медицині (клинико-психологическоевтручання) також виконує функції профілактики, лікування і реабілітації. І психологіяі психологічне втручання, використовувані з метою лікування, виконуютьпсихотерапевтичну функцію. Вочевидь, що по суті ці поняття збігаються. Можливо,найбільш точним і адекватним був би термін «психологічне втручання» з метою психології,проте це дуже громіздко. Можна лише вказати, що у вітчизняній літературіпоширенішим є поняття психологія, а в зарубіжній — «психологічне втручання».
Все ж переважнішим представляється термін «психологічне втручання». Слідтакож підкреслити, що як психотерапія, так і психопрофілактика не обмежуютьсвою практику лише методами психології, що ще раз вказує на різнорівневий,динамічний характер співвідношення завдань і методів психології і психотерапії,які взаємоперетинаються, але повністю не вичерпують один одного.
У житті досить часто доводиться зустрічатися з проблемами і питаннями, щовідносяться до області психології. Людина влаштована таким чином, що йомувластиво прагнути до внутрішньої рівноваги, гармонії, фізичного і психічногоздоров'я. Проте, реалізовуючи на практиці це прагнення, людина частенькоопиняється в складних ситуаціях, наодинці з проблемами, самостійно впоратися зякими він не може. Психологія — наука про душу, про внутрішній, психічний світлюдини, і саме та її частина, яка називається практичною, покликана допомогтилюдині вирішити життєво важливі для нього проблеми. На жаль, в нашомусуспільстві недостатньо розвинена психологічна культура, володіння якої дозволяєлюдині краще розібратися в своїх проблемах і стосунках з іншими людьми.
Психологічна культура — це турбота про своє психічне здоров'я, уміннявиходити з психологічних криз самому і допомагати близьким людям. Упсихологічній культурі виділяють три основні компоненти:
1. Самопізнання і самооцінка.
2. Пізнання інших людей.
3. Уміння управляти своєю поведінкою, емоціями, спілкуванням.
Опанування психологічної культури само по собі несе великийпсихотерапевтичний заряд. Багато проблем чоловік може вирішувати самостійно,використовуючи рекомендації фахівців — психологів. Кожна людина може бути самдля себе інтуїтивним психологом, оцінювати свої психічні стани, особливостіповедінки і прояву емоцій. Проте бувають ситуації, коли людина не можесамостійно впоратися із складними проблемами, які зустрічаються на йогожиттєвій дорозі, і потребує психологічної допомоги.
Психологічна допомога включає: психодіагностику, психокорекцію,психотерапію, психологічне консультування, профорієнтацію і ін. Залежно відвіку, особливості життєвої ситуації людини, стану здоров'я, наявності абовідсутності певного життєвого і соціального досвіду і так далі таку допомогуможе надати:
— психолог — фахівець з базовою психологічною освітою, який володієметодами оцінки психічних явищ і уміння їх коректувати;
— психотерапевт — лікар за освітою, який надає людині допомогу в рішенніпроблем, пов'язаних з психічним здоров'ям, але не з психопатологією. Занаявності психопатології необхідно звернутися за допомогою до лікаря-психіатра.
Досить дискусійним і по теперішній час є питання про розділення двох сферпсихологічної допомоги — психологічну корекцію і психотерапію. Як упсихокорекції, так і в психотерапії пред'являються схожі вимоги до особиклієнта і фахівця, що надає допомогу; до рівня його професійної підготовки,кваліфікації і професійних навиків; використовуються однакові процедури іметоди; пред'являються однакові вимоги; допомога виявляється в результатіспецифічної взаємодії між клієнтом і фахівцем.
На думку Ю.Е. Алешиной, відмінність термінів «психокорекція» і«психотерапія» виникло не у зв'язку з особливостями роботи, а зукоріненою думкою, що психотерапією можуть займатися люди, що мають спеціальнумедичну освіту. Крім того, термін «психотерапія» є міжнародним і вбагатьох країнах світу однозначно використовується по відношенню до методівроботи, здійснюваних професійними психологами. Існують певні труднощі врозмежуванні на практиці понять «Психологічна корекція» і«психотерапія».
На думку Р.С. Немова, різниця між поняттями «психотерапією» і«психокорекція» полягає в наступному: психотерапія — це системамедико-психологических засобів, вживаних лікарем для лікування різнихзахворювань, психокорекція — сукупність психологічних прийомів,використовуваних психологом для виправлення недоліків психології або поведінкипсихічно здорової людини.
Термін «корекція» буквально означає «виправлення».
Психокорекція — це система заходів, направлених на виправлення недоліківпсихології або поведінки людини за допомогою спеціальних засобів психологічноїдії.
Психокорекції підлягають недоліки, що не мають органічної основи і що неє такими стійкими якостями, які формуються досить рано і надалі практично незмінюються.
Виділяють специфічні риси психокоректувального процесу, що відрізняютьйого від психотерапії.
• Психокорекція орієнтована на клінічно здорову особу людей, що мають вповсякденному житті психологічні труднощі, проблеми, скарги невротичногохарактеру, а також на людей, що відчувають себе добре, проте бажають змінитисвоє життя або що ставлять перед собою мету розвитку особи.
• Корекція орієнтується на здорові сторони особи незалежно від мірипорушення.
• У психокорекції частіше орієнтуються на сьогодення і майбутнє клієнтів.
• Психокорекція зазвичай орієнтується на середньострокову допомогу (навідміну від короткострокової — до 15 зустрічей — допомозі при консультуванні ідовгостроковою — до декількох років — допомозі при психотерапії).
• У психокорекції акцентується ціннісний вклад психолога, хочавідхиляється нав'язування певних цінностей клієнтові.
• Психокоректувальні дії направлені на зміну поведінки і розвиток особиклієнта.
Основна відмінність психокорекції від дій, направлених на психологічнийрозвиток людини, полягає в тому, що психокорекція має справу з вже сформованимиякостями особи або видами поведінки і направлена на їх переробку, тоді якосновне завдання розвитку полягає в тому, аби за відсутності або недостатньомурозвитку сформувати у людини потрібні психологічні якості.
Відмінність між психотерапією і психокорекцією полягає в тому, щопсихотерапія має справу з різного роду порушеннями у людей, страждаючих різнимивидами соматичних або психічних захворювань (розладів). Багато аномалій психікиі поведінки людей, які виявляються в захворюваннях, схожі на тих, з якими маєсправу психолог, що займається психокорекцією. Проте людей, що звертаються задопомогою до психотерапевта, зазвичай називають хворими або пацієнтами, а тих,хто потребує лише коректувальної допомоги, іменують клієнтами.
Клієнт — це нормальний, фізично і психічно здорова людина, в якої в життівиникли проблеми психологічного або поведінкового характеру. Він не здатнийсамостійно вирішити їх і тому потребує сторонньої допомоги.
Як об'єкти коректувальної дії можуть виступати особа, сім'я або група.
Види психокорекції
Виходячи з певних критеріїв, психокоректувальні заходи можнакласифікувати.
1. По характеру спрямованості виділяють корекцію:
• симптоматичну;
• каузальну.
Симптоматична корекція (корекція симптомів), як правило, передбачаєкороткочасну дію з метою зняття гострих симптомів відхилень в розвитку, якізаважають перейти до корекції каузального типа.
Каузальна (причинна) корекція направлена на джерела і причини відхилень.Даний вигляд корекції триваліший за часом, вимагає значних зусиль, протеефективніший в порівнянні з симптоматичною корекцією, оскільки одні і ті жсимптоми відхилень можуть мати абсолютно різну природу, причини і психологічнуструктуру порушень.
2. За змістом розрізняють корекцію:
• пізнавальної сфери;
• особи;
• афектно-вольової сфери;
• поведінкових аспектів;
• міжособових стосунків:
• внутрішньогрупових взаємин (родинних, подружніх, колективних);
• дитячо-батьківських стосунків.
3. За формою роботи з клієнтом розрізняють корекцію;
• індивідуальну;
• групову:
• у закритій природній групі (сім'я, клас, співробітники і так далі);
• у відкритій групі для клієнтів з схожими проблемами;
• змішану форму (індивідуально-групову).
4. По наявності програм:
• програмовану;
• імпровізовану.
5. По характеру управління коригуючими діями:
• директивну;
• недирективну.
6. За тривалістю:
• надкоротку (надшвидку);
• коротку (швидку);
• тривалу;
• надтривалу.
Надкоротка психокорекція триває хвилини або годинник і направлена надозвіл актуальних ізольованих проблем і конфліктів. Її ефект може бутинестійким.
Коротка психокорекція триває декілька годин і днів. Застосовується длявирішення актуальної проблеми, як би «запускає» процес зміни, якийпродовжується і після завершення зустрічей.
Тривала психокорекція продовжується місяці, в центрі уваги -личностноевміст проблем. Під час корекції опрацьовується безліч деталей, ефектрозвивається повільно і носить стійкий характер.
Надтривала психокорекція може продовжуватися роки і зачіпає сферисвідомого і несвідомого. Багато часу приділяється досягненню розуміння суті переживань.Ефект розвивається поступово, носить тривалий характер.
За масштабом вирішуваних завдань розрізняють психокорекцію:
• загальну;
• приватну;
• спеціальну.
Під загальною корекцією маються на увазі заходи загальнокоректувальногопорядку, нормалізуючи спеціальне мікросередовище клієнта, регулюючіпсихофізичну, емоційну навантаження відповідно до вікових і індивідуальнихможливостей, що оптимізують процеси дозрівання психічних властивостей в особи,що само по собі може сприяти ліквідації психічних порушень і гармонізації особив ході подальшого розвитку.
Під приватною психокорекцією розуміють набір педагогічних дляпсихологотипу дій, що є адаптованими для дитячого і підліткового вікупсихокоректувальними прийомами і методиками, використовуваними в роботі здорослими, а також спеціально розробленими системами психокоректувальнихзаходів, заснованих на ведучих для певного віку онтогенетичних формахдіяльності, рівнях спілкування, способах мислення і саморегуляції.
Кожен прийом має, як правило, декілька напрямів психокоректувальної дії.Приватна психокорекція озброює фахівця арсеналом засобів психологічної дії,якими він насичує програму групової або індивідуальної роботи.
Спеціальна психокорекція — це комплекс прийомів, методик і організаційнихформ роботи з клієнтом або групою клієнтів одного віку, що є найбільшефективними для досягнення конкретних завдань формування особи, окремих їївластивостей або психічних функцій, що виявляються в поведінці, щовідхиляється, і утрудненій адаптації (соромливість, агресивність, невпевненістьнаднормативність або асоціальність, невміння діяти по правилах і утримуватиузяту на себе роль, чітко викладати свої думки, боязлива, схильність достереотипії, конфліктність, завищена самооцінка і так далі).
Спеціальна психокорекція, таким чином, покликана виправляти наслідкинеправильного виховання, що порушило гармонійний розвиток, соціалізацію особи.Негативні аспекти можуть бути обумовлені як суб'єктивними, так і об'єктивнимичинниками.
Особливий випадок представляють умови дитячих будинків, виправних установдля неповнолітніх, виховання в яких невіддільно від корекції. У цих випадкахпервинним чинником, що порушує психічний онтогенез, є психогенія, іпсихокорекція направлена на подолання результатів неправильного виховання.
Психокорекційна ситуація
Не дивлячись на відмінність в теоріях, цілях, процедурах і формахкоректувальної роботи, психологічна дія зводиться до того, що одна людинанамагається допомогти іншому.
Коректувальна ситуація включає 5 основних елементів:
1. Людина, яка страждає і шукає полегшення своєї проблеми. Людина, якамає цілий ряд проблем різного роду і потребує психологічної допомоги, впсихокорекції, — це клієнт.
2. Людина, яка допомагає і завдяки навчанню або досвіду сприймається якздатний надавати допомогу, — це психолог, психокоректор.
3. Теорія яка використовується для пояснення проблем клієнта.Психологічна теорія включає психодинаміку, принципи навчання і інші психічнічинники.
4. Набор процедур (техніки, методів), використовуваних для вирішенняпроблем клієнта. Ці процедури безпосередньо пов'язані з теорією.
5. Спеціальні соціальні стосунки між клієнтом і психологом, якідопомагають полегшити проблеми клієнта.
Психолог повинен прагнути до створення такої атмосфери, яка дозволяєклієнтові з оптимізмом дивитися на вирішення своїх проблем. Таке спеціальневідношення є чинником, характерним для всіх форм дії.
2. Основні моделі психологічної корекції
2.1 Моделі психокорекції
У практиці ПК роботи традиційно виділяються три основні моделі корекції:загальна, типова і індивідуальна психокорекція.
Загальна модель корекції — це система оптимального вікового розвиткуособи в цілому. Вона включає щадний охоронно-стимулюючий режим для дитяти,відповідний розподіл навантажень з врахуванням психічного стану, організаціюжиттєдіяльності дитяти в школі, в сім'ї і в інших групах.
Типова модель корекції заснована на організації конкретнихпсихокоректувальних дій з використанням різних методів:
— ігротерапії;
— родинній терапії;
— психорегулюючих тренувань і ін.
Індивідуальна модель корекції орієнтована на психологічну корекцію різнихпорушень у дитяти або підлітка з врахуванням його індивідуально-типологічних,психологічних, клініко-психологічних особливостей. Це досягається в процесістворення індивідуальних психокоректувальних програм, направлених на корекціюнаявних недоліків з врахуванням індивідуальних чинників.
Всі три моделі тісно зв'язано і взаємозалежні, хоча мають різні завдання.Так, загальна модель психокорекції орієнтована на профілактичну роботу з дитям,типова модель — на оптимізацію, стимулювання психічного розвитку, аіндивідуальна модель — психокорекцію недоліків в розвитку дитяти з врахуваннямйого клініко-психологічних і індивідуально-психологічних особливостей.
Ефективність ПК процесу в значній мірі залежить від уміння психологаскласти психокоректувальну програму. При цьому необхідно враховувати наступніметодичні вимоги до програми:
• чітко сформулювати основні цілі роботи;
• виділити круг завдань, які повинні конкретизувати основну мету;
• визначити вміст коректувальних занять з врахуванням структури дефекту ііндивідуально-психологічних особливостей дитяти, розвитку провідного видудіяльності;
• визначити форму роботи з дитям (групова, родинна, індивідуальна);
• відібрати відповідні методи і техніку з врахуванням вікових,інтелектуальних і фізичних можливостей дитяти;
• запланувати форму участі батьків і інших осіб в коректувальномупроцесі;
• розробити методи аналізу оцінки динаміки психокоректувального процесу;
• підготувати приміщення, необхідне устаткування і матеріали.
2.2 Блоки психокорекційного комплексу
Цілеспрямована психокоректувальна дія на дитини і підлітка з проблемами врозвитку здійснюється через психокоректувальний комплекс, який складається зчотирьох взаємозв'язаних блоків:
• діагностичний;
• коректувальний;
• оцінний;
• прогностичний.
У діагностичний блок входять діагностика психічного розвитку дитини ідіагноста соціального середовища. Діагностика психічного розвитку дитинивключає:
• всестороннє клініко-психологічне вивчення особи дитини і його батьків,системи їх стосунків;
• аналіз мотиваційної сфери дитини і членів його сім'ї;
• визначення рівня розвитку сенсорно-перцептивних і інтелектуальнихпроцесів і функцій;
• діагностику соціального середовища дитини (аналіз несприятливих чинниківсоціального середовища, що травмують дитини, порушують його психічний розвиток,формування характеру особи і соціальну адаптацію).
Коректувальний блок включає наступні завдання:
• корекція неадекватних методів виховання дитини з метою подолання йогомікросоціальної занедбаності;
• допомога дитині або підліткові в дозволі психотравмуючих ситуацій;
• формування продуктивних видів взаємин дитини з тими, що оточують (усім'ї, в класі);
• підвищення соціального статусу дитини в колективі;
• розвиток у дитини або підлітка компетентності в питаннях нормативноїповедінки;
• формування і стимуляція сенсорно-перцептивних, мнемічних іінтелектуальних процесів у дітей;
• розвиток і вдосконалення комунікативних функцій, емоційно-вольовоїповедінки;
• створення в дитячому колективі, де навчається дитина, атмосфериприйняття, доброзичливості, відвертості, взаєморозуміння.
У досягненні цієї мети на перший план виступає робота психолога не лише зблизьким соціальним оточенням дитини (сім'єю), але і з педагогами, які навчаютьдитину, і з його однокласниками, друзями, знайомими. Це одне з важливихзавдань, оскільки соціальна інтеграція дитини з проблемами в розвитку всуспільстві є важливим чинником всестороннього виховання особи.
Оцінний блок, або блок оцінки ефективності психокоректувальних дій,направлений на аналіз змін пізнавальних процесів, психічних станів, особовихреакцій у дитини в результаті дій. Критерії оцінки ефективності вимагаютьобліку структури дефекту, механізмів його прояву, аналізу цілей і використовуванихметодів психологічної дії.
Результати психокоректувальної роботи можуть виявлятися у дитини впроцесі роботи з ним, до моменту завершення процесу і впродовж довгого часупісля закінчення заняття.
Ефективність роботи залежить як від об'єктивних, так і суб'єктивнихчинників. До об'єктивних чинників відносяться:
• міра тягаря дефекту у дитини;
• чіткість поставлених завдань;
• чіткість організації процесу;
• час початку процесу;
• професійний і особовий досвід психолога. До суб'єктивних чинників можнавіднести:
• установки дитини і батьків на психологічну корекцію;
• відношення їх до корекції і до психолога.
При оцінці ефективності психокоректувальних дій необхідно використовувативсілякі методи, залежно від поставлених завдань. Наприклад, при аналізі ефективностіемоційних порушень у дітей доцільно використовувати звіти батьків про поведінкудітей до і після занять. При оцінці поведінкових і емоційних реакцій дитинидоцільно поєднувати метод спостереження з проектними методами дослідженняособи. При оцінці ефективності пізнавальних процесів у дітей можнавикористовувати функціональні проби, направлені на аналіз процесів діагностик,результати педагогічних спостережень. Оцінку ефективності психологічноїкорекції може провести і незалежна експертна комісія, що включає не лишепсихологів, а також лікарів, педагогів і соціальних працівників.
2.3 Організаційні аспекти психокорекцій них технологій
Ефективність психокоректувальних дій в значній мірі залежить від:
• форми проведення роботи;
• підбору і комплектації груп;
• тривалості і режиму занять.
Традиційно виділяють дві форми проведення занять — індивідуальну ігрупову. Вибір форми роботи залежить від особливостей психічного і фізичногорозвитку поєднувати, від його віку і вираженостіафектних проблем. У практиці часто використовується змішана,індивідуально-групова форма.
Індивідуальна вибирається в наступних випадках:
• якщо проблеми дитини абопідлітка мають індивідуальний, а не міжособовий характер, наприклад,недорозвинення пізнавальних процесів у дітей з інтелектуальною недостатністюабо затримкою психічного розвитку;
• якщо дитина або підліток відмовляєтьсяпрацювати в гурті по яких-небудь причинах, а саме: недостатній соціальнийдосвід, важкий фізичний дефект, негативне відношення батьків до групової взаємодіїдитини;
• якщо у дитини або підлітка спостерігаєтьсявиражені афектні проблеми: висока тривожність, необгрунтовані страхи,невпевненість в собі, агресивна поведінка і так далі.
Групова форма включає цілеспрямоване використання всієї сукупності взаємодійі взаємин між учасниками групи в коректувальних цілях. Групова психокорекція зфокусованана трьох складових самосвідомості:
• самопізнання (когнітивний блок) — усвідомлення дитиною і підлітком своїх інтелектуальних,особових і емоційних ресурсів;
• відношення до себе — формування у дитини і підлітка позитивного емоційноговідношення до себе, переживання в групі і усвідомлення минулого емоційногодосвіду, здобуття нових емоційних переживань в групі;
• саморегуляція (поведінковий блок) — подолання неадекватних формповедінки, розвиток і закріплення нових форм поведінки.
Групова психокорекція більшою мірою акцентує увагу на міжособовихпроблемах дитини і підлітка, а індивідуальна- на внутрішньоособових проблемах.
При комплектації груп необхідно враховувати міру тягаря і клініко-психологічнуструктуру дефекту у дитини.Бажано, аби в групі були діти з різною мірою тягаря фізичного і психічногодефекту, але однієї нозологічної форми. Наприклад, в групу дітей з ДЦП доцільновідібрати дітей з різною мірою тягаря рухового дефекту, але з підлягаючимзберіганню інтелектом. Вік дітей не грає визначальної ролі при відборі в групу,особливо коли в корекції беруть участь діти в психічним недорозвиненням і ЗПР.У таких групах різниця у віці може варіювати від 2 до 5 років. У групах дітей земоційними проблемами (дисгармонійний розвиток, диспропорційний розвиток і такдалі) бажано, аби вік учасників групи був приблизно однаковий.
ПК процес може бути короткочасним (від 2 до 6 місяців) або довготривалим(від 1 року і довше). Тривалість занять залежить від завдань ПК, відпсихологічних особливостей членів групи і від віку учасників ПК. Для дітей звираженими афектними і інтелектуальними порушеннями тривалість групових занятьможе бути від 40 до 70 хвилин при частоті 2 заняття в тиждень. При частоті 1заняття в тиждень тривалість занять може бути збільшена до 90 хвилин.
Список використаних джерел
1. Абрамова Г.СПрактическая психология. М., 2007.
2. Дьяченко М.И.,Кандыбович Л.А. Психология: словарь-справочник. Минск, 2008
3. Лебединский М.С.Очерки психотерапии. М., 2001.
4. Осипова А.А.Общая психокоррекция. — М., 2002.