Організація евакуаційних заходів

Контрольна робота з дисципліни: "Цивільне право" студентки економічного факультету групи: ОА-97-1З Лапцова Марина Леонідівна м. Кременчук, вул. Московська, 41-14 № зал. книжки 974139 Організація евакуаційних заходів. В умовах неповного забезпечення захисними спорудами у містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом

захисту населення є евакуація і розташування його у поза¬міській зоні. Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіо¬активного забруднення, хімічного ураження, в районах прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50-кілометровій прикордонній смузі, в районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосе¬редня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю

людини). Залежно від обстановки, яка склалася на час НС, може бути проведена загальна або часткова евакуація населення.тимчасового або безповоротного характеру. Загальна евакуація проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок: - небезпечного радіоактивного забруднення навколо

АЕС (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіянню шкоди здоров'ю населення, яке проживає в зоні ураження); - загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі; - загрози або виникнення збройного конфлікту в районах 50-кілометровоі прикордонної смуги. Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення за рішенням Кабінету Міністрів України системи захисту населення

і територій на воєнний стан до початку застосування агресором сучасних засобів ураження, а в мирний час — у разі загрози або виникнення стихійного лиха, аварії, катастрофи. Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у ви¬робництві і сфері обслуговування населений: студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями,

обслуговуючим персоналом і членами їхніх сімей. У мирний час евакуація населення планується на випадок: - загальної аварії на атомній електростанції; - усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин; - загрози катастрофічного затоплення місцевості; - великих лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів та інших гео¬фізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують насе¬леним пунктам.

Організоване здійснення евакуації запобігання проявам паніки і недопущення загибелі людей своєчасно забезпечується шляхом: - завчасного планування евакуації населення; - визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих; - підготовки уповноважених органів управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення до виконання евакуаційних заходів; - організації оповіщення керівного складу і населення про початок евакуації; - організації управління

евакуацією; - життєзабезпечення евакуйованого населення у районах позаміської зони; - навчання населення діям під час проведення евакуації. Метою планування і здійснення евакуаційних заходів є: - зменшення ймовірних втрат населення; - збереження кваліфікованих кадрів спеціалістів; - забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки; - створення угрупування сил і засобів захисту в позаміській зоні з метою проведення рятувальних та

інших невідкладних робіт в осередках надзвичайних ситуацій в особливий період. Евакуаційні заходи при загрозі та виникненні НС здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповідного рівня. Евакуація населення здійснюється комбінованим способом, який передбачає у мирний час вивезення основної частини населення з міст

і небезпечних районів усіма видами наявного транспорту, а у воєнний час — транспортом, який не передається до складу Збройних Сил України, у поєднанні з виведенням найбільш витривалої частини населення пішки. Підселення евакуйованих проводиться з розрахунку наявної житлової площі в позаміській зоні. Для забезпечення евакуйованого населення житлом використовуються квартири і будинки місцевих жителів (ущільнення), а також пансіонати, санаторії, будинки відпочинку, дитячі

і трудові табори, туристичні бази, дачні кооперативи (будинки). Райони розміщення евакуйованого населення визначаються з урахуванням: - створення умов для продовження виробничої діяльності господарських об'єктів у місті; - належної бази для розміщення господарських об'єктів, які переносять свою діяльність у заміську зону; - забезпечення умов для створення угрупування сил цивільної оборони (ІДО); - наявності житлового фонду; - зв'язків господарських об'єктів з сільськими господарствами,

що склалися; - підвезенням робочих змін у місто і назад протягом не більше 4 годин. У випадку, коли в позаміських районах області неможливо повністю розміс¬тити все евакуйоване населення, частина його може бути розселена у сільських районах сусідніх областей. При цьому всі заходи, пов'язані з розселенням міського населення в сільських районах інших областей, погоджуються з відповідними органами влади

і вищими начальниками цивільної оборони. Безпечне віддалення районів розміщення евакуйованого населення визна¬чається з врахуванням економічного і воєнного значення категорійних міст і географічних умов даної місцевості. Для кожного категорійного міста визначається найближча межа безпечної віддалі, яка складає: - для міст особливої групи — 40—50 км.; - для міст першої групи — ЗО—40 км.; - для міст другої групи — 25—ЗО км.; - для міст третьої групи — 20—25 км; - для об'єктів

особливої важливості (поза категорійними містами) — 15—20 км. Найдальша межа районів розміщення визначається з урахуванням місцевості позаміської зони і транспортних можливостей. Робітники і службовці господарських об'єктів, які продовжують працювати у воєнний час в категорійних містах, розміщуються у сусідніх районах заміської зони. Щоб забезпечити умови підвезення робочих змін на роботу

і назад, кожному підприємству виділяються населені пункти, розташовані в одному районі, поблизу залізничних, автомобільних і водних шляхів сполучення, що, забезпечують міні¬мальну витрату часу на проїзд робочих змін у місто і назад. Робітники і службовці господарських об'єктів, що переносять свою діяль¬ність у заміську зону, розміщуються поблизу виробничих баз, які створюються, як правило, за районами розміщення робітників і службовців підприємств, що продовжують виробничу діяльність.

Для розміщення евакуйованих навчальних закладів, середніх спеціальних навчальних закладів, ПТУ, дитячих установ визначаються і закріплюються приміщення навчальних закладів, клубів та інших придатних для цього будинків, Члени сімей робітників і службовців господарських об'єктів, які продовжують свою виробничу діяльність в категорійних містах, підлягають розміщенню, |, як правило, разом з головами сімей.

Але через недостатню місткість районів евакуації, вони можуть розміщатися у більш віддалених пунктах, але на тих же евакуаційних напрямках. Ці питання вирішують обласні та районні органи управління ЦО, виходячи з конкретних умов і реальних можливостей. - У найвіддаленіші райони евакуюються робітники і службовці тих господарсь¬ких об'єктів, які припиняють свою виробничу діяльність у воєнний час, а також все непрацездатне та незайняте у виробничій діяльності

населення. Для евакуації робітників і службовців, які продовжують роботу в категорійних містах і підвезення робочих змін на роботу, в першу чергу, виділяються приміські та пасажирські потяги. Автомобільний транспорт, що призначений для евакуації населення, форму¬ється в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами. При цьому не допускаються автомобільні евакоперевезення на великі відстані, особливо на тих напрямах, де достатньо розвинуті залізничні або водні шляхи сполучення.

Автомобільний транспорт сільських районів використовується, для вивезення евакуйованих із станцій, портів і пристаней висадження до місць розселення. На річкових судах перевозяться перш за все робітники, службовці під¬приємств та установ водного транспорту, а також об'єктів, які розміщені поблизу портів, пристаней і причалів та члени їх сімей. Повітряний транспорт використовується переважно для вивезення на далекі

відстані урядових органів; співпрацівників наукових установ, конструкторських бюро з унікальною апаратурою, діяльність яких переноситься у нові райони. Значна частина населення може виводитись пішки. Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30—40 км). Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами і колонними шляхами.

Для організованого руху піших колон розробляються схеми маршрутів, на яких вказуються: - склад колон; - маршрут руху; - вихідний пункт; - пункти регулювання руху і час їх проходження; -райони і тривалість привалів; - медичні пункти та пункти обігрівання; - проміжний пункт евакуації (ППЕ); - порядок і терміни виведення (вивезення) колон з цього пункту в район постійного розміщення; - сигнали управління та оповіщення. Чисельність піших колон коливається від 500 до 1000

осіб. Швидкість руху колон на маршруті складає в межах 4—5 км/год а дистанція між колонами — до 500 м. Під час проходження маршу через кожні 1 —1,5 год. руху роблять невеликі привали тривалістю 10—15 хв а на початку другої половини добового переходу влаштовують великий привал на 1—2 год як правило, за межами зони можливих руйнувань. - Для населення, райони розміщення якого розташовані на великій відстані, передбачаються проміжні пункти евакуації (ППЕ), які розміщуються за межами зон можливих руйнувань.

На ППЕ організовується реєстрація прибулих (як пра¬вило, пішим порядком), тимчасове їх розміщення, забезпечення їжею, водою, Укриття в захисних спорудах та подальшу відправку (транспортом) до районів постійного, розміщення. Закінченням евакуації вважається час виведення (вивезення) за межі зон можливих сильних руйнувань і зон затоплення всього населення, за виключенням працюючих змін, які продовжують роботу в містах. Для виконання евакуаційних перевезень органи управління

Цивільної оборони разом із транспортними органами планують використання усіх видів транспорту протягом короткого часу і складають розрахунки на вивезення населення за гру¬пами в більш довготривалі терміни. Для проведення евакозаходів у стислі терміни розробляються спеціальні графіки, які забезпечують максимальне використання можливостей усіх видів транс¬порту і які передбачають початок вивезення населення з будь-якої години доби. Транспорт розподіляється за еваконапрямками

і видами перевезень, підве¬зенням робочих змін, евакуацією матеріальних цінностей. Для проведення евакозаходів у більш триваліші терміни складаються роз¬рахунки на вивезення кожної підгрупи населення, не зайнятого в сфері виробничої діяльності та сфері обслуговування, зокрема, без порушення діючих у мирний час графіків руху, виходячи з середньодобових можливостей, які використовуються для евакуації різними видами транспорту. Організацією проведення евакуаційних заходів займаються начальники

і штаби цивільної оборони міста, міських районів і господарських об'єктів. Безпосередньо здійснюють евакозаходи спеціально організовані підрозділи місцевих органів державної виконавчої влади. Для проведення евакуації населення на допомогу штабам цивільної оборони створюються евакуаційні органи. До них належать: - обласні, міські, районні та об'єктові евакокомісії; - евакуаційні комісії міністерств, відомств, організацій та установ; - збірні евакуаційні пункти (ЗЕП); - приймальні

евакокомісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП); - пункти посадки і висадки, а також проміжні пункти евакуації (ППЕ); Евакуаційні та евакоприймальні комісії є відповідними органами державної влади, керівники господарських об'єктів несуть повну відповідальність за виконання всього комплексу заходів з евакуації населення і за всебічне забезпечення цих заходів. Склад комісії призначається органами державної влади всіх рівнів,

а на об'єктах — наказами і розпорядженнями їх керівників. Евакуаційні та евако¬приймальні комісії очолюють заступники держадміністрацій, а на об'єктах — заступники керівників. ЗЕП призначені для зібрання, реєстрації населення, що евакуюється і для відправлення його на пункти посадки. Вони розгортаються поблизу залізничних станцій, платформ, портів, пристаней у місцях, які забезпечують умови зібрання підготовки

і посадження людей на транспорт. Кожному збірному евакопункту привласнюється порядковий номер, до нього приписують найближчі об'єкти, установи та організації, а також населення житлово-експлуатаційних контор. Для організації приймання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також постачання його усім необхідним, створюються приймальні евакуаційні комісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) сільських районів. На ПЕП покладається: зустріч населення, що прибуває на пункти висадки та організоване

відправлення людей до місць розквартирування. Використана література. 1. В.Г. Атаманюк, Л.Г. Ширшев, М.І. Єкимов – Цивільна оборона 2. А.Т. Алтунін – Цивільна оборона 3. А.П. Дуріков – Оцінка радіаційної небезпеки на об'єкті народного господарства.