Основніхарактеристики твердих абразивно-полірувальних матеріалів
Абразивніматеріали (абразиви), речовини підвищеної твердості, застосовувані в масивномуабо здрібненому стані для механічної обробки (шліфування, різання, стирання,заточення, полірування і т.д.) інших матеріалів. Природні абразивні матеріали —кремінь, наждак, пемза, корунд, гранат, алмаз і ін.; штучні — електрокорунд, монокорунд, карбідкремній, боразон,ельбор, синтетичний алмаз і ін.
Абразивнимможе бути будь-який природний або штучний матеріал, зерна якого мають певнівластивості: твердістю, міцністю й в'язкістю; формою абразивного зерна;зернистістю, абразивною здатністю, механічною й хімічною стійкістю, тобтоздатністю різання й шліфування інших матеріалів. Головною особливістюабразивних матеріалів є їхня висока твердість у порівнянні з іншими матеріаламий мінералами. Саме на розходженні у твердості засновані всі процеси шліфуванняй різання матеріалів.
Твердістьабразивних матеріалів визначають або по шкалі Мооса, або методом вдавленняалмазної піраміди в поверхню випробуваного матеріалу.
Під абразивноюздатністю розуміють можливість одного матеріалу обробляти іншої або групурізних матеріалів. Абразивна здатність характеризується масою матеріалу, щознімається при шліфуванні, до затуплення зерен, або визначається кількістюшліфування за певний час матеріалу. Для визначення абразивної здатностідосліджуваний матеріал поміщають між двома металевими або скляними дисками, якіобертаються в протилежних напрямках. По кількості знімання металу або стекол зповерхні дисків за певний проміжок часу судять про абразивну здатністьдосліджуваного матеріалу.
Якщоприйняти абразивну здатність алмаза за одиницю, абразивна здатність карбідубору — 0,6, карбіду кремнію — 0,5. По абразивній здатності абразивні матеріалирозташовуються в наступному порядку: алмаз, кубічний нітрид бору (боразон),карбід кремнію, моно корунд, електрокорунд, наждак, кремінь. Абразивназдатність залежить від виду матеріалів, що шліфуються, режиму роботи, в'язкостій міцності зерен. Чим менше в абразивному матеріалі домішок, тим вище йогоабразивна здатність.
Підмеханічною стійкістю розуміють здатність абразивного матеріалу витримуватимеханічні навантаження й не руйнуватися при різанні, шліфуванні й поліруванні.Механічна стійкість абразивних матеріалів характеризується межею міцності пристиску, що визначають, роздавлюючи зерно абразивного матеріалу й фіксуючинавантаження в момент його руйнування. При підвищенні температури межа міцностіабразивних матеріалів знижується, тому в процесі шліфування необхідноконтролювати температуру.
Під хімічноюстійкістю розуміють здатність абразивних матеріалів не змінювати своїхмеханічних властивостей у розчинах лугів, кислот, а також у воді й органічнихрозчинниках. Абразивні матеріали часто використовують у вигляді суспензіймікропорошків певної зернистості в різних розчинах.
Розмірзерен абразивних матеріалів впливає на глибину залягання механічно порушеногошару на поверхні матеріалу при різанні, шліфуванні й поліруванні. Абразивнезерно — кристалічний осколок (кристаліт), рідше монокристал або агрегат, щоскладається з безлічі дрібних кристалів (полікристал). Ріжуча крайка зерна — ребро, утворене будь-якою парою пересічних кристалографічних площин. Зерно можемати приблизно рівні розміри по висоті, ширині й товщині (ізометрична форма)або мати мечоподібну й пластинчасту форму, що визначається родом абразивногоматеріалу й ступенем здрібнювання вихідного зерна. Раціональна ізометрична абоблизька до неї форма зерна, тому що кожне зерно є різцем. Найменш вигідна форма- голчаста. По розмірі й однорідності зерен абразивні матеріали повинні бутиоднорідними. Зернистість абразивних матеріалів визначається класифікацією зеренпо лінійних розмірах методом ситового аналізу, осадженням у рідині або ін.Зернистість абразивного матеріалу регламентується стандартом. Номер зернистостівстановлюється відповідно до лінійних розмірів зерна основної фракції. Ніж однорідніше за формою й розміром зерен абразивний матеріал, тим вище йогоексплуатаційні якості. Абразивні матеріали відрізняються між собою розміромзерен і підрозділяються на чотири групи: шліфзерно, шліфпорошки, мікропорошки йтонкі мікропорошки. Кожний номер зернистості абразивних матеріалів цих групхарактеризується п'ятьма фракціями: граничної, великої, основний, комплексної,і дрібної.
Залежновід номера зернистості застосовують різні методи контролю. Для абразивнихматеріалів із зернистістю від номера 200 до 5, як правило, використовуютьситової, а для абразивних мікропорошків із зернистістю від М40 до М5 — мікроскопічний аналіз.
Абразивніматеріали широко застосовуються при механічній обробці. Абразивні матеріаливикористовуються у вигляді зерен, скріплених зв'язуванням у різні за формою йпризначенням абразивні інструменти, або нанесеними на гнучку основу (тканину,папір і ін.) у вигляді шліфувальної шкурки, а також у незв'язаному стані увигляді порошків, паст і суспензій.
Основніхарактеристики твердих абразивно-полірувальних матеріалів
Основнимихарактеристиками абразивного матеріалу є форма абразивних зерен, їх крупність,твердість і механічна міцність, абразивна здатність, мінеральний і гранульнісклади.
Формаабразивних зерен визначається природою абразивного матеріалу, характеризуєтьсяїхньою довжиною, висотою й шириною. Абразивні зерна можна звести до наступнихвидів: ізометричні, пластинчасті, мечоподібні. Для опоряджувальних робітперевага віддається ізометричній формі зерен.
Абразивнізерна характеризуються станом поверхні (гладка, шорсткувата), крайок і виступів(гострі, закруглені, прямолінійні, зазубрені й ін.). Зерно з гострими кутамизначно легше проникає в оброблюваний матеріал. Зерна — зростки, нещільні заструктурою, витримують менші зусилля різання й швидше руйнуються.
Длявизначення твердості встановлені шкали, у яких певні матеріали розташовані впорядку зростаючої твердості, де будь-яке наступне твердіше попереднього й можейого дряпати (таблиця).
Порівняльні даніпро твердість по різних шкалахМатеріал Твердість по Моосу по Хрущеву М. М., Берковичу Е. С. Тальк 1 2,4 Гіпс 2 36 Кальцит 3 109 Флюорит 4 189 Апатит 5 536 Ортоклаз 6 795 Кварц 7 1120 Топаз 8 1427 Корунд 9 2060 Алмаз 10 10060
Алмазі кубічний нітрид бору мають найбільшу твердість. Нижче наведена середнямікротвердість алмаза, кубічного нітриду бору, а також інструментальних іконструкційних матеріалів (у МН/м2 при 20° С): алмаз — 98 000; кубічний нітридбору — 91 000; карбід бору — 39 000; карбід кремнію — 29 000; електрокорунд — 19 800; твердий сплав ВК8-17500; сплав ЦМ332 — 12 000; сталь Р18-4 900; стальХВГ — 4500; сталь 50-1960.
Зпідвищенням температури твердість матеріалів знижується. Так наприклад, принагріванні електрокорунду від 20 до 1000 °С його мікротвердість знижується від19 800 до 5880 МН/м2
Якабразиви використовують мінерали природного й штучного походження: алмази;кубічний нітрид бору, що зустрічається під назвами ельбор, кубаніт, боразон,карбід бору й карбід кремнію; електрокорунди білим, нормальний і легованийхромом і титаном і ін. Умовно ставляться до цієї групи «м'які»абразивні матеріали: крокус, окис хрому, діатоміт, трепел, віденське вапно,тальк і ін. У виробничій практиці гідрополірування як абразив використовують вібротела- відходи цегли, скляної й керамічної промисловості, кісточки плодових фруктів.
Природнийалмаз — мінерал, що складається з одного хімічного елемента — вуглецю. Зустрічається увигляді невеликих кристалів різної форми від 0,005 до декількох каратів (каратдорівнює 0,2 г). Алмази бувають безбарвні або пофарбовані в різні тони: жовті,темно-зелені, сірі, чорні, фіолетові, червоні, блакитні й ін. Алмаз є найбільштвердим мінералом.
Високатвердість забезпечує алмазному зерну досить високі ріжучі властивості,здатність руйнувати поверхневі шари твердих металів і неметалів. Міцністьалмаза на вигин невисока. Одним з істотних недоліків алмаза є порівняно низькатемпературна стійкість. Це значить, що при високих температурах алмазперетворюється в графіт, таке перетворення починається у звичайних умовах притемпературі близької до 800 °С.
Штучний(синтетичний) алмаз. Синтетичні алмази одержують із графіту при високих тисках івисокій температурі. Вони мають ті ж фізичні й хімічні властивості, що йприродні алмази.
Кубічнийнітрид бору. (КНБ) — надтвердий матеріал, уперше синтезований в 1957г, містить43,6% бору й 56,4% азоту. Кристалічні ґрати КНБ є алмазоподібної, тобтовона має таку ж будову, як і ґрати алмаза, але містить атоми бору й азоту.Параметри кристалічних ґрат КНБ трохи більші, ніж ґрати алмаза; сказаним, атакож меншою валентністю атомів, що утворять ґрати КНБ, пояснюється його трохименша твердість у порівнянні з алмазом.
Кристаликубічного нітриду бору мають теплостійкість до 1200° С, що є одним з головнихдостоїнств у порівнянні з алмазом. Ці кристали одержують шляхом синтезугексагонального нітриду бору при наявності розчинника (каталізатора) успеціальних контейнерах на гідравлічних пресах, що забезпечують необхіднийвисокий тиск (порядку 300-980 МН/м2) і високу температуру (близько 2000 °С).
Навідміну від алмаза, кубічний нітрид бору нейтральний до заліза й не вступає зним у хімічну взаємодію. Висока твердість, термостійкість і нейтральність дозаліза, зробили кубічний нітрид бору досить перспективним надтвердим матеріаломдля обробки різних залізовмісних сплавів (легованих сталей і ін.), які роблятьрізке зниження адгезіоного й дифузійного зношування інструмента (у порівнянні залмазним).
Зкубічного нітриду бору виготовляють шліфпорошки й мікропорошки, з якихвиготовляють абразивно-доводочні й полірувальні пасти (пасти «Ельбора»,пасти «Кубоніта»).
Карбідбору являє собою з'єднання бору з вуглецем. Твердість і абразивназдатність зерен карбіду бору нижче твердості алмазів і зерен із КНБ, але вищезерен з електрокорунда й карбіду кремнію. Карбід бору використовується впорошках і пастах для доведення виробів із твердих матеріалів. Практикоювстановлено, що карбід бору, раціонально застосовувати для притирання точнихконічних і фасонних поверхонь.
Електрокорунди,куди входять нлектрокорунд білий, електрокорунд нормальний і електрокорунд ізприсадкою хрому — електрокорунд хромистий, із присадкою титану — електрокорундтитанистий і ін.
Завдякивисокій твердості, міцності й гострим краям зерна, електрокорунд білийінтенсивно знімає шар металу з поверхонь загартованих, цементованих іазотированих сталей. Електрокорунд білий використовують для готуванняабразивно-доводочних абразивних матеріалів.
Електрокорундхромистий має рожеве фарбування, має сталість фізико-механічних властивостей івисоким змістом монокристалів. Форма зерен переважно ізометрична. Приздійсненні остаточної операції замічено, що електрокорунд хромистий помітнополіпшує світловідбивну здатність оброблених поверхонь.
Електрокорундтитанистий близький до електрокорунду нормального, але відрізняється відостаннього більшою сталістю властивостей. Присадки титану збільшують в'язкістьабразивного матеріалу.
Електрокорунднормальний — штучний абразивний матеріал, що має високу твердість (нижчеалмазів, зерен КНБ і карбіду бору), застосовується при готуванні полірувальнихпаст.
Карбідкремнію являє собою хімічну сполуку вуглецю із кремнієм. Залежно від змістудомішок, карбід кремнію буває двох марок: зелений, утримуючий не менш 97%карбіду кремнію, і чорний, у якому карбіду кремнію — 95-97%.
Зеленийкарбід кремнію в порівнянні із чорним більше тендітний. Можливо, що це йвизначає перевагу зеленого карбіду кремнію над чорним при обробці твердих інадтвердих матеріалів. Абразивна здатність зеленого карбіду кремнію приблизнона 20% вище, ніж чорного.
Природнийкорунд являє собою гірську породу, що складається в основному із кристалічногоокису алюмінію. У кращих зразках корунду втримується до 95% окису алюмінію. Коліркорунду різний: рожевий, бурий, синій, сірий і ін. Корунд більше грузлий і менштендітний, чим наждак, і має більшу твердість. Корунд широко застосовують увигляді порошків і мікропорошків; він входить до складу абразивних сумішей,використовуваних при доведенні й поліруванні, а також чищенню поверхні.
Наждакявляє собою гірську породу, що містить до 60% кристалічного окису алюмінію(глинозему). Це речовина чорного або чорно-сірого кольору. Внаслідок значногозмісту домішок, по абразивній здатності наждак уступає корунду. Наждак іде навиготовлення абразивно-доводочних матеріалів.
Окисхрому являє собою порошок темно-зеленого кольору. У вигляді порошківвикористовується для готування м'яких полірувальних паст, що застосовуються притонкій обробці сталевих деталей і деталей з кольорових металів і неметалів(наприклад, полірувальна паста).
Окисалюмінію (глинозем) являє собою порошок білого кольору, отриманий прожарюваннямокису алюмінію з домішкою інших речовин. Розмелений, промитий і добревідшліфований порошок просушують. Окис алюмінію у вигляді порошків іде дляготування тонких паст, використовуваних для обробки сталевих, чавунних деталей,а також деталей зі скла й пластмас.
Крокусв основному складається з окису заліза (до 75-97%), є дуже тонким поліруючимтехнологічним матеріалом, використовується при поліруванні оптичних стекол іблагородних металів.
Діатоміт(кізельгур, інфузорна земля) дуже легка осадова порода, що складається головнимчином із кремнезему у вигляді частково або повністю збережених кістяківмакроскопічних водоростей — діатомей. Гарні сорти діатомітів містять 80% ібільше кремінної кислоти, що мають різне фарбування: білу, сіру, жовтувату,коричневу й зеленувату. Для одержання високоякісного діатоміту його розмелюють,відмочують, сушать і обпалюють.
Трепелскладається в основному із кремнієвої кислоти, часто зустрічається разом здіатомітом і досить схожий з ним, але відрізняється тим, що інтенсивно поглинаєвологу. Трепел розрізняють по фарбуванню: золотавий, сріблистий, білий,жовтий, сірий, червоний і т.п. Для одержання високоякісного дрібнозернистоготрепелу його, як і діатоміт, піддають перемелюванню, збагаченню й обробці.
Технічнакрейда являє собою порошкоподібний продукт, що одержують із природного вапнякуабо мела. Він складається в основному із дрібних аморфних частоквуглекислого кальцію. При хімічному способі крейда одержують осадженням принасиченні вапняного молока вуглекислим газом або змішанням розчинів хлористогокальцію з вуглекислим натрієм. Крейда буває комовою і меленою, а залежно відфізико-хімічних властивостей розділяється на три марки (А, Б, В). Крейдавикористовують для готування полірувальних матеріалів по обробці шляхетних, атакож кольорових металів і їхніх сплавів.
Віденськевапно складається з окису кальцію з невеликими домішками окису магнію, окисузаліза й іншими, яка виготовлена з добірного вапна й доломіту, очищених віддомішок глини й піску. Кількість домішок не повинне перевищувати 5,5%, а зміствологи й вуглекислоти повинне бути не більше 2%. Для полірування беруть середнішари прожареного вапняку, що подрібнюють і просівають. Окремі м'які шматкивикористовують для нанесення глянцю. Віденське вапно використовують також у якостіосновного твердого тридцятимільйонні при готуванні полірувальних паст.Віденське вапно, що поглинає вологу й вуглекислий газ, перетворюється вречовину, що не володіє ніякими поліруючими властивостями. Щоб уникнути цього,віденське вапно впаковують у герметичну тару.
Талькявляє собою мінерал вторинного походження із силікатів магнезії, щозустрічається у вигляді волокнистих агрегатів або шестикутних листочків. Тальк дужем'який абразив, що застосовується при поліруванні гальванічних покриттів.
Структураабразивного інструмента характеризується співвідношенням обсягів абразивнихзерен, зв'язування й пор. Система регулювання структур заснована назбереженні рівності V3+VС+VП=100%, де V3 — обсяг зерна, VC обсяг зв'язування,VП — обсяг пор. Визначальним параметром структури є обсяг V3.
Зізбільшенням на один номер структури обсяг зерен зменшується на 2%, відстань міжзернами й розмір окремих пор збільшуються, однак для збереження однаковоїтвердості інструмента обсяг зв'язування також збільшується на 2%, при цьомуобсяг пор залишається незмінним.
Різніспіввідношення обсягів зерна й зв'язування, при дотриманні яких до процесівиробництва одержують абразивні інструменти різної твердості з тим або іншимобсягом пор, наведені в табл. 1.5.
Структураабразивних інструментівНомер структури V3,% Твердість ВМ1 ВМ2 М1 М2 М3 СМ1 СМ2 З1 З2 СТ1 СТ2 СТЗ Т1 Т2 ВТ1 ВТ2 ЧТ VП,% 48 46,5 45 43,5 42 40,5 39 37,5 36 34,5 33 31,5 30 28,5 27 25,4 24 VС,% 62 0,5 2 3,5 5 6,5 8 9,5 11 12,5 14 1 60 — — — — — — 1 2,5 4 5,5 7 8,5 10 11,5 13 14,5 16 2 58 — — — — — 1,5 3 4,5 6 7,5 9 10,5 12 13,5 15 16,5 18 3 56 — — — 0,5 2 3,5 5 6,5 8 9,5 11 12,5 14 15,5 17 18,5 20 4 54 — — 1 2,5 4 5,5 7 8,5 10 11,5 13 14,5 16 17,5 19 20,5 22 5 52 — 1,5 3 4,5 6 7,5 9 10,5 12 13,5 15 16,5 18 19,5 21 22,5 24 6 50 2 3,5 5 6,5 8 9,5 11 12,5 14 15,5 17 18,5 20 21,5 23 24,5 26 7 48 4 5,5 7 8,5 10 11,5 13 14,5 16 17,5 19 20,5 22 23,5 25 26,5 28 8 46 6 7,5 9 10,5 12 13,5 15 16,5 18 19,5 21 22,5 24 25,5 27 28,5 30 9 44 8 9,5 11 12,5 14 15,5 17 18,5 20 21,5 23 24,5 26 27,5 29 30,5 32 10 42 10 11,5 13 14,5 16 17,5 19 20,5 22 23,5 25 26,5 28 29,5 31 32,5 34 11 40 12 13,5 15 16,5 18 19,5 21 22,5 24 25,5 27 28,5 30 31,5 33 34,5 36 12 38 14 15,5 17 18,5 20 21,5 23 24,5 26 27,5 29 30,5 32 33,5 35 36,5 38
Такимчином, абразивні інструменти, що мають однакові зернистість і твердість, алерізні структури, різняться між собою по ступені зближення абразивних зерен.Структуру, позначену № 1...4, прийнято називати закритою (щільною), № 4...8 — середньої, № 9...12 і вище (до 16) — відкритою. Чим більше номер структури, тимбільше відстань між зернами, тобто структура більше відкрита.
Щільнай відкрита структури інструмента показані на мал. 1.2, в, м.
Інструментивідкритої структури мають поліпшені умови відводу стружки й меншетепловиділення. Найбільше ефективно їхнє застосування при обробці грузлихметалів, а також металів, схильних до прожогам і тріщин. Області застосування,що рекомендуються, інструмента основних номерів структур наступні:
№1...3 — виготовлення інструмента на бакелітовому й керамічному зв'язуваннях пришліфуванні з малим зніманням металу, переважно для обробки шарикопідшипників;
№ 3,№ 4 — профільне шліфування, шліфування з більшими подачами й змінним навантаженням,відрізні роботи;
№4...6 — кругле зовнішнє, плоске шліфування периферією кола;
№7...9 — плоске шліфування торцем кола, внутрішнє шліфування, заточенняінструмента;
№8...10 — шліфування й заточення інструмента, оснащеного твердим сплавом;
№8...12 — профільне шліфування дрібнозернистими колами.
Збільшенірозміри пор досягаються добавкою в абразивну масу речовин, що вигорають притермічній обробці інструмента (мелене вугілля, пластмасова крихта, тирса).Такий абразивний інструмент називається високо пористим. Найбільша йогоефективність проявляється при обробці дуже грузлих матеріалів, при сухому (безподачі охолодної рідини) шліфуванні й заточенні.
Зв'язуваннявизначає міцність і твердість інструмента, дуже впливає на режими,продуктивність і якість обробки. Розрізняють зв'язування неорганічні йорганічні. До неорганічних зв'язувань ставляться керамічна, силікатного ймагнезіальна (для алмазного інструмента — металева), до органічних — бакелітова, вулканітова, гліфталева, епоксидна.
Керамічнезв'язування володіє високої вогнеупорністью, водостійкістю, хімічною стійкістю,добре зберігає профіль робочої крайки, кола, але чутлива до ударних і згинаючихнавантажень. Застосовують що плавляться й спікаються керамічні зв'язування.Абразивний інструмент із електрокорунду виготовляють на зв'язуваннях, щоплавляться, а з карбіду кремнію — на спікливим. Шліфувальні кола з електрокорундубільше міцні, чим з карбіду кремнію.
Силікатней магнезіальне зв'язування, малопрочні й чутливі до охолодних рідин, маютьобмежене застосування. Основна їхня перевага — менше виділення теплоти пришліфуванні.
Абразивнийінструмент на бакелітовому зв'язуванні має більше високими міцність (на стиск івигин) і пружністю, чим інструмент на керамічному зв'язуванні. Він може бути виготовленийрізних форм і розмірів, у тому числі й дуже тонким — до 0,5 мм для відрізних і прорізних робіт. Недоліком бакелітового зв'язування є невисока стійкість довпливу охолодних рідин, що містять лужні розчини. Для підвищення цієї стійкостікола покривають лаком, суриком або якою-небудь водонепроникною фарбою, інодіпросочують парафіном. При шліфуванні колами на бакелітовому зв'язуванніохолодна рідина повинна містити не більше 1,5% лугу.
Колана бакелітовому зв'язуванні володіють меншої кромко стійкістю, чим накерамічній. Бакелітове зв'язування має більше слабке, чим керамічна, зчепленняз абразивним зерном, тому інструмент на цьому зв'язуванні широко використовуютьна операціях плоского шліфування, де необхідне самозагострювання кола.Бакелітове зв'язування, що має невисоку теплостійкість, вигорає при нагріваннідо 250 – 300 °С, а при 200°С и вище вона здобуває крихкість. Абразивнийінструмент на бакелітовому зв'язуванні частіше виготовляють із електрокорундунормального й карбіду кремнію чорного.
Основоювулканітового зв'язування є термічно оброблена суміш каучуку із сіркою, томуінструмент на такому зв'язуванні, що здобуває властивість еластичності,використовується при обробці фасонних поверхонь і профільному шліфуванні. Колана вулканітовому зв'язуванню працюють на швидкостях до 60 м/с і можуть бутивиготовлені товщиною 0,3...0,5 мм для відрізних робіт.
Вулканітовезв'язування в порівнянні з керамічної значно гірше втримує абразивні зерна, щокомпенсується підвищенням її кількості за рахунок зменшення пор (мал. 1.2, д,е). Внаслідок цього інструмент на вулканітовому зв'язуванню відрізняєтьсящільною структурою, що викликає збільшене тепловиділення при шліфуванні. Низькатеплостійкість каучуку (150 ...180° С) приведе до розм'якшення й вигоряннязв'язування при інтенсивному різанні. Абразивні зерна заглиблюються в еластичнезв'язування й ріжуть на меншій глибині подібно більше дрібнозернистомуінструменту, забезпечуючи найменшу шорсткість поверхні. Ці особливості зв'язуванняефективно використовуються при чистовій обробці фасонних поверхонь.
Найбільшечасто вживані зв'язування й області їхнього застосування зазначені в табл. 1.6.
Внаслідокекономічних зв'язків, що розширюються, із закордонними країнами в імпортуєтьсяабразивний інструмент, що має маркування, що відповідає стандартукраїни-експортера. Нижче для приклада представлені дані по маркуваннюабразивного інструмента, що відповідають стандарту США ANSI В 74.13-1972.
Абразивнийматеріал позначають буквами:
електрокорунд- A;
ельбор- B;
карбідкремнію (SiC) — З;
алмаз- D.
Передпозначенням може стояти (але не обов'язково) вступний символ виготовлювача, щовказує конкретний вид абразивного матеріалу.
Чотириступені зернистості позначають цифрами:
8,10, 12, 14, 16, 20, 24- груба;
30,36, 46, 54, 60 — середня;
70,80, 90, 100, 120, 150, 180 — тонка;
220,240, 280, 320, 400, 500, 600 — дуже тонка.
Твердістьхарактеризується 26 ступенями, позначуваними латинськими буквами:
A, B,C, D, E, F, G, H, I, J, K (м'який інструмент);
L, M,N, O, Q, R (інструмент середньої твердості);
S, T,U, V, W, X, Y, Z (твердий інструмент).
Структурупозначають цифрами від 1 до 16. Чим більшою цифрою позначена структура, тим вонабільше відкрита (відкрита структура може позначатися цифрами й більше 16).
Дев'ятьвидів зв'язувань позначають у такий спосіб:
B — бакелітова;
BF — бакелітова з посиленням;
E — шелакова;
M — металева;
O — магнезіальна;
R — Вулканітова;
RF — Вулканітова з посиленням;
S — силікатна;
V — керамічна.
Як прикладможна привести наступне маркування шліфувального кола: 51A36L5V23 (останніцифри є фірмовим елементом маркування, що може опускатися).
Література
1. Кисельов С.П. Полірування металів. — К.,1997.
2. Корчак С.Н. Прогресивна технологія йавтоматизація круглого шліфування. – К., 2003
3. Маслов Е.Н. Теорія шліфуванняматеріалів. — К., 1994.
Масловский В.В. Дудко П.Д. Полирование металлов исплавов. — М.,1974.
4. Попилов Л.Я. Полирование. Справочная книга поотделочным операциям в машиностроении. — Л., 1966.
5. Редько С.Г. Процессы теплообразования пришлифовании металлов. — Саратов. 1962.
6. Хрущев М.М. Бабичев М.А. Абразивное изнашивание.- М., 1970.