Міністерство освіти та наукиУкраїни
Національний університетводного господарства та природокористування
Кафедра політології,соціології і права
Реферат з дисципліни «Політологія»
На тему
«Соціально-політичні утопістиХІХ ст. (Сен-Сімон, Фур’є, Оуен)»
Рівне – 2008
Зміст
Вступ
1. Політичний технократизм ісцієнтизм Клода-Анрi де Рувруа Сен-Сiмона
1.1 Соціально-політична філософія
1.2 Утопічний соціалізм
1.3 Сен-сiмонiзм
2. Соціально-психологічний політичнийпрагматизм Франсуа-Марi-Шарля Фур’є
3. Практичний комунізм Роберта Оуена
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Паралельно злібералізмом і на противагу йому в передових країнах Західної Європи набулиподальшого розвитку соціалістичні вчення. У першій половині ХІХ ст.найвідомішими представниками цього напряму суспільно-політичної думки були Клод-Анрiде Рувруа Сен-Сімон, Франсуа-Марi-Шарля Фур’є та Роберт Оуен. Вони булисучасниками вже більш-менш розвинутого капіталістичного ладу з притаманнимийому соціальними суперечностями. Стало очевидним, що Велика французькареволюція XVIII ст., яка проголосила гуманістичні гасла свободи, рівності ібратерства всіх людей, не принесла справжньої свободи трудящим.
Суперечність міжгаслами революції та її фактичними результатами стала висхідним пунктомґрунтовної критики Клодом-Анрi де Рувруа Сен-Сімоном, Франсуа-Марi-Шарля Фур’єта Роберт Оуеном капіталізму як суспільного ладу, була найсильнішою стороноюїхніх учень і дала їм відповідну назву. На противагу капіталізмовікритично-утопічні соціалісти розробляли проекти суспільства, яке, на їхнюдумку, не знатиме експлуатацій і гноблення й забезпечить кожному індивідовігідне існування.
Отже, розглянемо детальнішеКлода-Анрi де Рувруа Сен-Сімон, Франсуа-Марi-Шарля Фур’є та Роберта Оуен.
1.Політичний технократизм і сцієнтизм Клода-Анрi де Рувруа Сен-Сiмона
Погляди К.-А. Сен-Сiмонаформувалися під впливом великої французької революції, учать в боротьбі пiвнічно-американськихколоній за незалежність.
Клод-Анрі деРувруа Сен-Сiмон народився 17 жовтня 1760 року у Парижі в аристократичній родині.Його вихованням i освітою займалися обдаровані вчителі серед яких був i відомийфранцузький енциклопедист Д’Аламбер.
У 13-лiтньому віцівін відмовився від першого причастя заявивши що не вірить у тайни релігії. Був вінамбітним самовимогливим юнаком про що свідчить веління слузі будити його вранцітакими словами: «Вставайте графе: великі справи ждуть». Через чотири рокивступив на військову службу, а ще через три роки відправився у складіфранцузького експидиціонного корпусу на допомогу повстанцям американських колонійу боротьбі проти Англії. Повернувшись звідти, полишає військову службу, хочйому прогнозували там успішну кар’єру i вирушає у мандрівку Голландією таІспанією.
У перші роки революціїСен-Сiмон виступив з пропагандою принципів свободи і політичної рівності громадян,закликав Нацiональнi збори скасувати привілеї дворянства i духівництва, відмовивсявід дворянського звання і графського титулу. Розчарувавшись у її спроможностівирішив основні суперечності суспільного ладу Франції, він з 1802 р. всюенергію віддає науково-літературній праці зосередившись передусім на проблемахперебудови людського суспільства. Основними його працями є: «Нарис науки про людину»(1813 — 1816), «Промислова система» (1821), «Катехізис промисловців» (1823 –1824), «Нове християнство».
Помер Сен-Сiмон19 травня 1825 року.
Маючи глибокізнання з природничих наук, Сен-Сiмон намагався пізнати універсальні закони, щодіють у природі та суспільстві, принцип побудови раціонального суспільства зурахуванням тенденцій розвитку людства.
1.1Соціально-політична філософія
Соціальнуфілософію у філософії Сен-Сiмона характеризую чітко визначений історизм. Поділяючиоптимізм просвітницької філософії, він намагався з’ясувати закономірність історичнихзмін на різних її етапах науково обґрунтувати майбутнє. У зв’язку з цим наголошувавна взаємодії науки (теоретичного знання) та індустрії (будь-якої виробничої дiяльностi)як ключових чинників формування розвинутих типів суспільства.
Сен-Сiмон бувпереконаний, що вся попередня філософія мала на меті лише руйнування існуючих систем,тому своє завдання вбачав у створенні нової фiлософiї заснованої на фактах соціальноїнауки про людину, яка б більше орієнтувалася не на теоретичні узагальнення соціальногожиття, а на практичні проблеми.
Сен-Сiмон був глибокообізнаний із надбаннями французької рацiоналiстичної фiлософiї що протиставлялаіснуючому суспільному устрою свої теоретичні моделі устрою «розумного», намагаласяобґрунтувати його вiчнi і незмiннi закони покликані забезпечити в суспільному життіторжество розуму. До таких намагань він ставився з осторогою, оскільки найпродуктивнішоювважав ідею, якою, на його погляд, має послуговуватися iсторiя, якщо хоче бутинаукою. Вiдповiдно, ядром політичних дискусій повинно бути вчення розвитку цивілізації,що допомагатиме державним людям у плануванні своєї діяльності.
Історія людства найого думку, переконує, що всі великі перевороти в економічному і політичному життісуспільства були наслідками перевороту у філософських поглядах. Людство у своємурозвитку подолало такі великі фази: теологічну (період панування релігії що охоплюєрабовласницьке i феодальне суспільства), метафізичну (заснований на науцімайбутній суспільний лад).
Сен-Сiмон одним ізперших мислителів охаректиризував основні риси iндустрiального суспільства («індустріальноїсистеми»), спробував окреслити ймовірні шляхи його розвитку, послуговуючись положенням,згідно з яким кожен тип суспільства вибудовується на особливій системі філософськихпереконань. Як тільки ця система перестає бути актуальною, суспільний ладрозпадається. Наприклад, руйнування феодальної системи було спричинено наступомПросвітництва на теологію. З цього випливав висновок, що лише нова,альтернативна феодальній система світобачення («позитивна наука») може сформуватизасади пост феодального, індустріального ладу.
Основуполітичної-фiлософiї Сен-Сiмона становить критика лібералізму, його індивідуалістичноїморалі, які з метафізичних позицій розглядали соціальні питання. Такий підхідвін розцінював як недостатньо динамічний, а тому непридатний для нового,прогресивного ладу. Найістотнішою вадою лібералізму вважав його неспроможністьполіпшити умови життя переважної більшості людей, які, будучи причетними достворення майже всіх суспільних благ, потерпають від негараздів і нестатків.Відповідальність за це, на його думку, повинна взяти на себе церква (особливокатолицька) оскільки, переймаючись проблемами моралі, вона нічого не зробиладля забезпечення рівноправності в суспільстві, хоч до цього зобов’язує їївчення Ісуса Христа.
Утвердженнябуржуазних порядків спровокувало розвиток егоїзму та індивідуалізму, породилокульт грошей, прагнення наживи, конкуренцію між людьми. Сен-Сiмон не мігвважати такі порядки розумними і справедливими, оскільки з ними він пов’язувавнову, не менш глибоку за попередню, соціальну та політичну кризу суспільства.Того чесне політичне становище у Франції він характеризував як дивне «видовищеперевернутого догори дном світу», оскільки суспільними справами керують цілкомнепридатні для цього люди («Міркування літературні, філософські тапромислові»). В іншій праці – «Притча» («Парабола») – він звертав увагу на те,що «соціальна організація недосконала і незавершена, що люди дозволяютькерувати собою насиллю та хитрості і незавершена, що людський рід політичноперебуває в аморальному стані». Гостро критикував капіталістичне суспільство запровокування в людині індивідуалізму, жадоби, егоїзму, які називав «гангреноюлюдського роду», що стала загальною хворобою суспільства.
Не менш жорсткокритикував він інститути управління, вважаючи чиновницький апарат надтороздутим, на утримання якого народу доводиться витрачати великі кошти(податки). Серед вищих урядових чиновників, членів уряду ледве не узаконеніхабарництво і підкуп. Усе це, на думку Сен-Сiмона, є беззаперечним свідченнямглибокої суспільної кризи.
Егоїзм іконкуренція, якими вражене суспільство, породжують війни, боротьбу націй.Засуджуючи війну, він заперечував і можливість зміни існуючих порядківнемирними способами. Водночас поділяв війни на справедливі і несправедливі.
Потворні риси капіталізмуна думку Сен-Сiмона, свідчать про необхідність докорінних змін існуючоїсоціальної системи: «Необхідність у цьому на стільки назріла, що вони (зміни)неодмінно повинні здійснитися» («Про промислову систему»). Вважаючи, що цізміни відбудуться в найближчому майбутньому, він називав тогочасну епохуперехідною («Катехізис Промисловців»).
Аналіз історіїпідвів Сен-Сiмона до висновку, що людське суспільство розвивається по висхіднійлінії. Долаючи стадії розвитку, воно має пройти до свого «золотого віку». На відмінувід мислителів ХVII — ХVIII ст., які вважаючи «золотим віком» людства ранні стадіїйого розвитку, звертали свої погляди в минуле, Сен-Сiмон стверджував, що доідеального ладу воно ще має прийти, тобто «золотий вік» – у майбутньому. Запропоновананим концепція «соціальної фізіології» тлумачить процес розвитку людства аналогічнопроцесу росту людини. Її особливість полягає в тому, що Сен-Сiмон не вважав можливиму майбутньому занепад людства, а навпаки переконував у настанні його «золотого віку».
Історичний процесСен-Сiмон розглядав певною мірою з діалектичних позицій, виходячи з того, що всуспільстві періодично змінюється форма власності, але не пов’язував це зпоявою і зміною класів. Так, у «Листах женевського обивателя», Сен-Сiмон відокремивтри основні класи: 1) учених; 2) власників, за винятком осіб, які належать допершого класу; 3) найманців (тих хто не має власності). Дещо пізніше вів мовупро класи паразитів i промисловців («Промислова система»). До паразитичного класувідносив дворян військових, рантьє, державних чиновників і юристів, яким, зайого словами, протистоїть клас промисловців, що становить більшість нації, — клас працюючих, а також фабрикантів, торговців, банкірів.
Досить складним, радшенегативним було його ставлення до пролетаріату як класу, що складається з осіб,які не мають власності. Вони, на його думку, втягнули країну в хаос під час революції1789 р.
Пiзнiше він уже невбачав у пролетарях загрози соціальному спокою і навіть визнавав за ними організацiйнiздібності в господарській сфері. Оскільки поняття «класи» Сен-Сiмон формулювавдуже специфічно, а критерії, за якими він визначав різні класи, буди невизначеними,цілком можливо, що він мав на увазі лише пролетарів, коли писав: «Народний клас,велика більшість нації досяг такого високого розумового рівня, що у Франції безусяких незручностей для громадського спокою, а навпаки, з великими перевагами длявсіх класів людства може бути встановлено громадський устрій, який має своєю безпосередньоюціллю всезагальний добробут. Однак він не виділив пролетаріат в особливий клас;антагонізм між пролетаріатом і капіталом не вважав невирішеним, оскільки, на йогодумку, він виник на пiдставi непорозуміння.
Вважаючи сучасне йомусуспільство недосконалим i передбачаючи його крах, Сен-Сiмон розробив план йогодокорінної зміни, виходячи зі своєї впевненості у важливій ролі суспільного дляжиття «індустріала» (промисловця), а також ставлення до органiзацiї промисловостіяк до найважливішого фактора досягнення суспільного блага. Щоб уможливити перехідвід одного суспільного устрою до іншого, писав він, необхідно чітко уявити промисловийрежим i ознайомити з ним найвпливовіших промисловців, дбаючи про максимальне використанняїх можливостей в інтересах промисловості та виробників. У цьому він вбачав своєзавдання.
1.2Утопічний соціалізм
Становленнянового суспільства Сен-Сiмон уявляв як тривалий процес, що має розпочатися зістворення у Франції політичної партії промисловців. Це повинно прискорити появутаких партій і в країнах Європи, що забезпечить торжество нового суспільногоустрою – промислової системи. В основі його вчення про нову промислову систему- погляд на суспільство як на особливий організм. Чим кращим є життя цьогоорганізму, тим краще почуваються його елементи.
Державну владу вінрозглядав як чинник організації суспільства. Вважав політику «наукою про виробництво»,головне завдання уряду вбачав у створенні умов для розвитку виробництва,захисту його від безпорядків і різноманітних перепон. Цей принцип поширював іна суспільство, яке ще не стало «промисловою системою». В асоційованомусуспiльствi державна Влада, на думку Сен-Сiмона, повинна бути замінена суспільнимсамоврядуванням. У такому суспільстві найважливiшi питання його буття вирішуватимутьне чиновні люди, а сили всього суспільного організму.
Ідея суспільногоплану виробництва є визначальним аспектом вчення Сен-Сiмона, викликом анархії, властивоїкапіталізму на етапі його зародження що дає право вважати описаний ним новий суспільнийустрій асоціацією.
Розцінюючипромислову систему як ефективний засіб подолання суспільних вад, гармонiзацiї суспільства,Сен-Сiмон основним джерелом добробуту, економічного зростання вважаворганiзацiю машинного виробництва, централiзацiю управління промисловістю вiдповiднодо науково обґрунтованого плану. Тому «асоціація», як він її уявляв має бутиоб’єднанням промисловості, що можливе внаслідок централізації виробництва. Уновому суспільстві все повинно підпорядковуватися промисловості й науковомупрогресу, а політика як наука про суспільство має стати наукою про виробництво,сприяти розвитку всіх його видів. Це означає, що політика повинна дбати передусімпро органiзацiю промисловості, основні принципи централізованого управління єдинимгосподарством, тобто бути наукою про управління. Здатність до управлінської діяльності,за його переконаннями залежить не від людини, а від її «позитивних здібностей».Люди рiвнi в тому сенсі, що кожен, незалежно від походження, може стати управлінцем.Водночас вони не можуть бути рівними, бо лише окремі з них мають дар до упралiння.
Проектсправедливого суспільства передбачає можливість кожної людини працювати, збереженняприватної власності вирішальну роль фабрикантів, купців i банкірів в управлiннiекономічними процесами. Домінування в управлiннi наукових принципів повинно нейтралізуватиодвiчну проблему управлінців i підлеглих, оскільки в ньому буде зжито суб’єктивізм.Нове адміністративне управління виходитиме з iнтересiв цілого, щозабезпечуватиме процвітання суспільства i підтримку більшості громадян. У новомусуспiльствi не буде більше управління людьми, а всі завдання керівництва нимиполягатимуть в управлінні речами. Сукупна дія всіх цих чинників забезпечить довіруоскільки «справа управління буде зведена до нуля або майже до нуля».
У політичних аспектахпроект органiзацiї майбутнього промислового ладу зберігав традиційну для тодішньоїФранції спадкоємну королівську владу, яку повинні були доповнювати й урівноважуватикабінет мiнiстрiв i двопалатний парламент.
У багатьох творахСен-Сiмона фігурують думки про освіченого монарха, можливість реформ зверху(внаслідок королівських декретів). Наприклад, у «Катехізисі промисловців» віннаголошував, що пропоновані ним реформи не є ворожими королівській владі, навпаки,вони покликані принести королю більше спокою. На його сторінках було обґрунтованонеобхідність «проголосити промисловий режим, промислову монархію», у межах якоїміж королем i палатами парламенту мала б працювати рада вчених, яка розроблялаб наукові плани соціальних перетворень, i рада промисловців у складі найвидатнішихпредставників промисловості й банківського капіталу, чиїм завданням були б розглядиприйнятих радою вчених проектів соціальних перетворень, складання проекту бюджету,після чого його можна було б надсилати на розгляд кабінету міністрів і парламентськихпалат.
Акт королівської влади,який закликає до управління країною «освічених промисловців» і вчених, а недворян i духовенство, Сен-Сiмон вважав простим, раціональним і безкровнимспособом переходу від нерозумної феодально до нової, справедливої «промислової»системи, від системи «урядової» — до «адмiнiстративної», яка управляє виробництвом,а не людьми.
Як й iншi утопістиСен-Сiмон вибудовував свої плани перебудови на засадах мирного вирішення усіх проблем,рішуче заперечуючи революційне насильство, класову боротьбу. Головним засобом суспільнихперетворень вважав проповідь нової моралі. Дбаючи про цілісність своєї території,він в останні роки життя головну увагу приділяв духовним аспектам. Оскільки, зайого спостереженнями людство поріднилося з ідеєю Бога, Сен-Сiмон намагався пристосуватирелiгiю до потреб свого вчення саме в координатах моральних проблем. Водночас віннаголошував, що досягнення науки, мистецтва, моралі змушують її до подальшогорозвитку. Оновлена в його процесі релігія («нове християнство») повинна сприятизміцненню «промислової системи», об’єднуючи людей, «змушуючи ставитися один доодного по-братськи», дбати про «поліпшення морального та фізичного становищанайбільшого класу». Все це має забезпечити розквіт суспільства загалом. Концепція«нового християнства» не була запереченням традиційного світосприйняття, Сен-Сiмонлише намагався використати для пропаганди й реалізації свого вчення.
1.3Сен-сiмонiзм
Після смертіСен-Сiмона його ідеї кожен по своєму розвивали Беджамен-Оленд Родрiг (1794 –1851), Бертелемі Проспер Анфантен (1796 – 1832) й Сент-Авіан Базар (1791- 1832),засвідчуючи цим існування сен-сімоністської наукової школи. Хоч серед послідовниківСен-Сiмона не було цілковитої єдності поглядів, вони усвідомлювали, що їхпротистояння зруйнує засади школи, тому протягом тривалого часу йшли один одномуна поступки, не демонструючи своїх розходжень. Особливо переймався цим найобдарованішийсеред них С.-А Базар. Дещо інакше поводився Б. -П. Анфантен, намагаючисьемоційними засобами демонструвати свою причетність до сен-семоністськоговчення. Б.-О. Родрiг подав себе прямим спадкоємцем Сен-Сiмона.
Сен-сiмоністи,намагаючись продовжити справу свого вчителя, зосередили свої зусилля на систематизаціїйого ідейної спадщини, представленні її як наукової теорії. Певною мірою цевилилося у нове вчення, оскільки немало положень Сен-Сiмона у редакції його послідовниківнабули нового значення, а дещо було ними додумано. З метою популяризації цьоговчення вони організували у 1828 р. читання лекцій, а 1829 р. Видали їх окремою книжкоюпід назвою «Переказ вчення Сен-Сiмона». Цій меті були підпорядковані публiкацiїв журналі «Виробник» (1825 – 1826).
Найсильнішимиаспектами цієї системи поглядів є положення про «критичні» та «органічні» епохи,асоціацію й експлуатацію. Саме в їх інтерпретації сен-сімоністи найближчепiдiйшли до формулювання соціальних принципів. Передусім вони стверджують, щопротягом свого існування суспільство переживає два етапи: тимчасовий, якийналежить минулому, та кінцевий, призначений для майбутнього, а також станиантагонізму та асоціації. Історичний процес є процесом поступового занепаду антагонізмуі формування асоціації, яка розвивається від найпростіших до ускладнених форм:сім’я – місто – національні об’єднання – федеративні союзи.
У розвитку людствачергуються органічні та критичні епохи. Для органічних епох характерна єдність усіхелементів асоціації спрямування зусиль на досягнення спільної мети. Критичніепохи сповнені міжусобиць, руйнування, соціальних відносин, вибухів егоїзму. Неварто думати, що в цей період панують розруха і хаос. Особливістю критичних епохє лiквiдацiя відносин, що віджили своє, підготовка для утвердження нового, досконалішогопорядку, тобто для наступної органічної епохи. Саме в такому напрямі (до органічноїепохи) розвивається людство.
Оскільки принципасоціації завжди переважає над принципом антагонізму, то з розвитком людства межіасоціації безперервно розширюватимуться, а на певному етапі встановиться «всесвітняасоціація, тобто асоціація всіх людей по всій землі і у всіх сферах її відносин».Настане епоха, яку сен-сімоністи назвали завершеною. Ця назва зовсім неозначала закінчення будь-якого розвитку. Навпаки, суспільство розвиватиметься щешвидше. Умовою такого розвитку буде всесвітня асоціація. Саме тому ця епоха охарактеризованаяк завершальна. У новому суспільстві за уявленнями сен-сімоністів, маєутвердитися принцип «Кожному за здібностями, кожній здiбностi за її справами».Ці міркування впритул наблизили їх до проголошення принципу соцiалiзму.
Сучасна сен-сімоністамісторична епоха вже знала кризи виробництва, що спонукало їх до проголошеннянеобхідності змінити хаос і анархію капіталістичного виробництва планомірністюй доцільністю, організовуючи його так, щоб у жодній галузі ніколи не було дефіциту,ні надмірного нагромадження. У майбутньому суспiльствi експлуатація повиннабути замінена гармонійною взаємодією з природою, що унеможливило б хижацькевикористання її багатства.
Однак сен-сімоністине спромоглися вийти за межі утопізму. Більше того, будучи спочатку прогресивнимрухом, сен-сімонізм трансформувався у своєрідну релігійну систему. З часомвиявилась різка розбіжність поглядів С.-А. Базара та Б.-А. Анфантена, що спричинилоу 1831 р, вихід з їх рядів Базара і кількох його однодумців. На той час Анфантенпочав проповідувати «нове євангеліє», тобто релігійну частину вчення Сен-Сiмона,зійшов на шлях сектантства, заснував сен-сімоністську церкву. Дійшло до того,що польську любов було проголошено основоположним принципом нового суспільства.Сен-сімоністська школа поступово втрачала своїх прихильників, відповіднозгасала її роль у суспільному житті Європи. У середині 60-х років ХІХ ст. вонаостаточно розпалася.
Проте й нині невщухають дискусії щодо сен-сiмоніського вчення. Серед західних теоретиків поширенадумка, що Сен-Сiмон є основоположником деяких напрямів сучасної буржуазноїiдеологiї. Робилися спроби проголосити його родоначальником позитивізму, духовнимбатьком теорії «постіндустрiалiзму», представити його вчення як релiгiйнусистему, а його праці – ледве не «божими трактатами». Попри новизну, вченнюСен-Сiмона властиві ідеалістичні сприйняття iсторiї, елементи містики.
2.Соціально-психологічний політичний прагматизм Франсуа-Марi-Шарля Фур’є
Ф.-М.-Ш. Фур’єналежить особливе місце в iсторiї соцiально-полiтичних вчень Франції. Йогонегативне ставлення до нового суспільства, як i в Сен-Сiмона, було наслідком розчаруваннярезультатами буржуазної революції 1789 – 1794 рр., оскільки проголошені нею принциписвободи, рiвностi й братерства різко відрізнялися від реалій капіталістичногоустрою, в якому домінували конкурекцiя, експлуатація, влада грошей.
Франсуа-Марi-ШарльФур’є народився 7 квітня 1772 року в м. Безансоні, в родині багатого купця.Батько помер коли хлопчику було 9 років. Він дуже рано вступив у конфлікт ізсвоєю сім’єю і середовищем, вважаючи, що там паную омана і шахрайство.
У 1790 р., післязакінчення мiцевого єзуїтського коледжу, у якому діти буржуа отримуваликласичну освіту, він подався до Парижа, де вивчав юридичні науки. Але на вимогусім’ї їде на навчання в торговий дім Леона, де впродовж двох років набуваєпрактики торгового підприємця. Вивчав торговельну справу в Парижі, Рауні,Марселі, Бордо. Спостереження під час цієї практики дали імпульс для серйозної критикиторгівлі як основи буржуазної «цивілізації».
У 1792 р., отримавшивід батька першу частину спадщини, Фур’є розпочав у Ліоні самостійну торгівлю.Відвідавши у справах багато міст Франції, Німеччини, Нідерландів, здобув щебільше матеріалу для осмислення буржуазної «цивілізації». Особливим поштовхомстав крах його комерційної кар’єри у 1791 р., що було наслідком повстанняліонської крупної буржуазії проти Конвенту. Його майно було конфісковане контрреволюційноювладою, а його було мобiлiзовано до війська заколотників. Після звільнення Ліонуреволюційними військами Фур’є був заарештований, але невдовзі він втік у Безансон.
Вступив до лав революційноїармії де прослужив з 10 липня 1794 року до 26 січня 1796 року, звільнений застаном здоров’я.
У 1800 р. Фур’є почавпублікувати у різних видавництвах статті, нотатки й вірші. На той час вінпрацював торговим маклером, характеризуючи своє становище, як „становищелюдини, котра широко торгує чужою брехнею, до якої додає свою”.
У 1811 р. Фур’є –експерт військового відомства з постачання сукна. Сто днів перебував на посаді завідувачабюро статистики департаменту Рони. Друга реставрація позбавила Фур’є цієїпосади. У 1816 р. він залишає Ліон і поселяється в окрузі Бюже департаменту Ен,в передгір’ї Юри, де протягом шести років працює над „Трактатами проасоціацію”.
У 1825 – 1828 рр.працює касиром в одному з торговельних підприємств Ліона, кореспондентомамериканської газети в Парижі. У 1828 р. за матеріальної підтримки сім’ї та близькихтоваришів-послідовників цілком віддається науковій роботі.
У 1828 – 1829рр., мешкаючи в безансонi пише працю „Про новий господарський і соцієтарнийсвіт”, яку видав у Парижі. Тут минає решта його життя, наповненого літературою йпропагандистською роботою.
Життєві негараздиі крах сподівань на швидке здійснення „соцiєтарного плану” надломити його моральноі фізично.
Помер Ф.-М.-Ш.Фур’є 10 жовтня 1837 р.
Політичні вченняФ.-М.-Ш. Фур’є вибудовується на критиці буржуазної революції, яка спричиняє спотвореннялюдських пристрастей. Їй він протиставляв гармонійне суспільство, в якому ціпристрасті реалізуються природно. Саме з цих позицій розглядав Фур’є і проблемидержави, влади.
Критикакапіталізму. У своїх працях Фур’є характеризував „устрій цивілізації”(капіталізм) як „світ навиворіт”, наголошуючи, що властивий йому розвитокторгівлі та промисловості повсюдно породжує злидні, оскільки головним йогопринципом є конкуренція, у процесі якої виникають і загострюються протиріччяколективного й індивідуального інтересів. внаслідок цього людина перебуває устані війни з масою.
Фур’є доводить, щоза капіталізму значна частина населення не бере участь у суспільно корисній праці.Хаос в економіці, зумовлений анархією і непослідовністю розвитку виробництва,проявляється в негосподарському використанні сил та засобів, чим користуютьсяспекулянти і торгівці, яких він називав паразитами. засноване на найманніпраці, виробництво перетворює робітників на рабів, а конкуренція, яка єосновним законом господарського життя спричинює зниження заробітної плати,доводить працівників до злиднів: „люди періоду цивілізації дуже нещасні, цезначить, що сім восьмих чи вісім дев’ятих з них доведені до злощастя, що лишеодна восьма уникає загального нещастя і насолоджується ласим шматком”.
Вирішальногозначення Ф.-М.-Ш. Фур’є надавав не виробництву, а торгiвлi, водночас послідовнокритикував капiталiстичну торгівлю. Торгівці, за його словами не тількивисмоктують соки з виробників i покупців, а ведуть один з одним жорстоку війну і,намагаючись розорити конкурента не зупиняються ні перед пiдлiстю, ні перед злочиннимидіями. Результатом цього є те, що „устрій цивiлiзацiї плаває у крові, щобугамувати торгову суперечку”.
Конкуренція, протиріччяiнтересiв, здирство спрага наживи – основа буржуазного суспільства, принципи йоголицемірної і жорстокої моралі. Критикуючи капіталістичне суспільство, Фур’єнаблизився до розгляду проблеми відчуження праці. За капiталiзму, вважав він, „робітникомрухав лише потреба, необхiднiсть продавати свою робочу силу”, а тому процеспраці є безрадісним. Водночас він вважав капiталiзм необхідною сходинкою нашляху соціального розвитку людства, оскільки він створює велике виробництво,високу науку і витончене мистецтво, які є основою розвитку до більш досконалогосуспільства.
У зв’язку з тим,що з розвитком капiталiзму буржуазна iдеологiя перейшла від осмислення високихзагальнолюдських проблем до буденних, обґрунтування справ, суспільство розучилосьдумати, говорити чи писати про що-небудь інше, крім процвітання комерції. Внаслідокцього найпопулярнішим є той, хто у своїх творах роз’яснює таємниці біржі. Наукатеж прислужує комерції. Занепали поезія, витончені мистецтва, бо відтоді, якфiлософiя спалахнула ніжною пристрастю до комерції, політика устилає квітами їїшлях.
Концепція розвиткусуспільства. Важливе місце у вченні Фур’є посідає фiлософсько-історична концепціярозвитку людського суспільства яка базується на висновку, що основу світу утворюютьтри начала Бог (активне начало), матерія (пасивне начало) і математика (начало,з яким мав узгоджуватися рух). Головною силою, що приводить світ у рух, активнимпринципом буття Фур’є називав Бога, хоч і не вважав його творцем матерії таматематики.
У своїй фiлософiїФур’є вибудував схему розвитку людського суспільства, який, за йоготвердженнями, налічував на той час до 80 тис. років. Цей розвиток є аналогічнимрозвитку індивідів. згідно зі схемою людство у своєму розвитку подолало чотирифази (дитинство, зростання, зрілість, старість) і 32 періоди.
Перша і четверта– фази „соціально розладу, охоплюють нещасливі часи”, друга і третя – „фазисоціальної єдності охоплюють віки щастя, тривалість яких у сім разів довша, ніжтривалість віків злощасних”. У першій і останній фазах Фур’є виділяв сім періодів,а у другій і третій — дев’ять. Якісна ознака кожного періоду – рівеньорганізації матеріального виробництва, яке є джерелом суспільного розвитку.Вдосконалення знарядь виробництва багато в чому зумовлює рух людськогосуспільства, особливості його форми.
Кожен період маєсвої стадії розвитку. Зміна одного періоду іншим, вищим, перехід з нищоїсходинки на вищу є закономірною необхідністю. Суспільству суперечить застій,його призначення – рухатись у перед. на думку Фур’є, існуючий устрій цивілізації– не кінцева соціальна доля людства, а лише один з перших етапів історичногорозвитку.
Якщо протягомпершого періоду люди стихійно підкорялися пристрастям, організовувалиасоціації, що відповідало даним Богом соціальним законом, то з часом ціасоціації почали розпадатись, настав період несправедливості, віроломства,примусу, злиднів. тодішній соціальний рух нагадував людину, що відступила передпрірвою, намагаючись розбігтися і перестрибнути її. Отже, людське суспільство,готуючись перейти в нову фазу, створювало засоби для цього. Період цивілізаціїє попереднім, підготовчим, у межах якого створюють передумови для перетворення суспільства.
Нове суспільствотакож змушене буде подолати у своєму розвитку кілька етапів: гарантизм – періоднапiвасоцiацiї, неповної асоціації; соцiантизм – період простої асоціації;гарантизм – період тяжкої асоціації.
Соціально-історичнаконцепція Фур’є інтуїтивно передбачає такі положення історичного матеріалізму:
а) визначення рівняорганізації матеріального виробництва визначальною ознакою історичного періоду;
б) визначитизакономірності зміни кожного періоду іншим у процесі історичного розвиткулюдства;
в) твердження, щов середині кожного періоду визрівають передумови для переходу до наступного;
г) проголошеннянеминучості зміни кожного періоду вищим, зокрема, існуючого устрою«цивілізації» устроєм «соцієтарної гармонії».
Обґрунтуваннянового суспільного устрою. Фур’є заперечував революційний шлях зміни суспільнихвідносин, вважаючи ці зміни «» різновидами насолод», а не руйнівнимиреволюціями. Його план перетворення тогочасного капіталістичного суспільствабазувався на історико-філософській концепції, згідно з якою Бог як одна з першоосновсвіту дає людині соцiальнi закони але при цьому не прагне цілком підкорити їїсвоїй волі, визначаючи за нею певну свободу дій. Це знаходить часткове втіленняi в спроможності людини впливати на суспільний розвиток. Тому для переходу догармонійного суспільного устрою необхідно не тільки досягнути певного рівнярозвитку виробництва, а й мати кодекс соціальних законів. Відкриття цьогокодексу Фур’є приписував собі.
Для досягненнязагальної людської гармонії необхідно повсюдно створити асоціації (фаланги) –об’єднання людей для спільної трудової діяльності. Такі асоціації повинні бути привабливимидля мас, залучати їх до трудової діяльності, мобілізуючи їх самолюбство, іншірушійні сили. З огляду на це Фур’є мав на меті створити першу експериментальнуасоцiацiю. Її перевагами він вважав «рiзноманiтні насолоди», запоруку того, що людизабудуть про свої суперечки й поспішать створити асоцiацiю, «адже повсюди люди невпиннопрагнуть до багатства і задоволень». Завдяки цьому процес перетворення суспільствастане процесом поширення асоцiацiй. Створюватимуться вони як акціонерні підприємства,маючи у своїх рядах до 1800 осіб. Кожен учасник при вступі вноситиме певнікошти, від розмірів яких залежатиме його дохід. Попри це, кожен член асоціаціїповинен займатися трудовою дiяльнiстю. Водночас Фур’є допускав певну вiдмiннiстьміж родом занять багатого пайовика i бідного. Асоцiацiя передусім повинназайматися сільським господарством, промислове виробництво мало виконувати побічнуроль, залежати від вимог сільськогосподарського.
Для остаточногопереходу людства до нового суспільного устрою, на думку Фур’є, потрібно майже шістьроків. Він не допускав примусових відносин між асоцiацiями, їх організація малапривести до «світової єдності», досягнення якої вважав неможливим в умовах устроюцивілізації.
Головний принципвнутрішнього життя асоціації – вільний вибір праці, яка має стати однією зосновних потреб людини. Але для цього праця повинна бути вільною,різноманітною, творчою. За припущеннями Фур’є, у новому суспiльствi вона станезабавою, грою. Розмірковуючи над проблемою привабливості праці, він обґрунтовуєтеорію «пристрастей», яка вважається фундаментом його вчення. Згідно з нею вкожній людині таїться багато пристрастей, з яких двадцять основних. У людиниустрою цивілізації пристрасті протистоять одна одній: честолюбність – коханню,батьківство – дружбі і т. д., внаслідок чого вона перебуваю у стані війни зсобою.
Тому необхіднодати цим пристрастям змогу реалізуватися і завдяки цьому забезпечити їхвнутрішню і зовнішню гармонію, що можливе лише за нового суспільного устрою.
Найкращі умовидля вивільнення пристрастей здатні забезпечити союзи асоціативних груп,створені «за пристрастями до певної діяльності». Сформований у такий спосіб новийсоціальний світ використовуватиме всі смаки, характер, інстинкти, всіпристрасті. У цих нових утвореннях (за пристрастями) люди матимуть змогучергувати різні заняття, що урізноманітнюватимуть їх працю. Одним з найголовнішихпринципів організації їх діяльності стане змагання, яке підніматиме «продукціюа найвищий ступінь за якістю і кількістю», реалізуватиме такі важливіпристрасті людини, як честолюбне прагнення відзначитися, бути попереду інших. Угармонійному суспільному устрої воно повинно замінити капіталістичнуконкуренцію, створити ефект задоволення працею і гарантувати наполегливістьлюдства у праці.
Розробляючипринцип нового суспільного устрою, Фур’є виступав прихильником достатку, проголошувавнеодмінність досягнення задоволень, передусім чуттєвих і душевних, оскільки«соцієнтарний порядок… не допускає ні невибагливості, ні рівності… він хоче пристрастейпалких і витончених». При цьому людські бажання повинні задовольнятися навіть удрібних, інакше неможливо буде досягнути гармонії в суспільстві. (З цих міркуваньвін стверджував, що потрібно двадцять сім сортів хліба, аби група з трьох осібмала гармонійний обід.) В іншому разі можливі розколи в групах через дрiбницi, здатнів майбутньому перерости в серйозні конфлікти.
У соціальномуаспекті Фур’є уявляв гармонію як досягнення згоди між різними класами, лiквiдацiюкласового антагонізму. Тому новий суспільний устрій повинен встановити «єдністьпоглядів, інтересів і дій між усіма класами». Фур’є не тільки не вів мову проліквідацію класів і класових відмінностей, а, навпаки вважав їх існуванняприродним і правомірним. Це певною мірою знайшло своє втілення і в соціальномуаспекті Фур’є. Намагаючись створити експериментальну фалангу (асоціацію) і не маючина це засобів, він був змушений звернутися до багатих меценатів. Щоб зацікавитиїх, гарантував багатим акціонерам прибуток від їх капіталу і полегшену працюпорівняно з працею бідних сектаріїв (членів фаланги).
Класованерівність поширювалась і на принципи розподілу в асоціації прибутків, якихпередбачалося ділити на три частини: праці належало від 5/12 до 6/12 прибутку,таланту – від 2/12 до 3/I2, а 4/12 – капіталу, тобто спрямовувалось на виплатудивідендів акціонерам – засновникам фаланги. Завдяки цьому багаті члена асоціаціїмали б позбутися огиди до праці, а разом із нею – зневажливого ставлення до працюючих.Водночас вони мали право, навіть не працюючи, користуватись всіма благами асоцiацiї.Існуюча за «устрою асоціації» систему власності Фур’є вважав неприйнятною для гармонійногосуспільства. Проте він не виключав у майбутньому приватної власності як засобупротидії зрівнялівці. При цьому не вважав її недоторканою і навіть передбачав можливістьвидозміни її в інтересах суспільства.
У контексті побудовинового суспільства Фур’є обстоював необхiднiсть зміни системи виховання «устроюцивiлiзацiї», оскільки вона «придушує і спотворює задатки дитини», робить длянеї ненависною працю і спонукає її до «руйнівної дiяльностi». Замість існуючогов капіталістичному суспільстві виховання він пропонував перейти до соцiєтарноговиховання, покликаного забезпечити «розвиток фізичних і розумових здібностей,використовувати їх усіх, навіть розвагу, для виробничої праці». Цією тезоюФур’є обстоював необхідність формування у людини потреби працювати з дитячихроків. Процес виховання він поділяв на кілька фаз залежно від віку дитини. Їхоб’єднував принцип, згідно з яким дитина з раннього віку повинна залучатися до трудовоїдiяльностi. Першим етапом цього процесу має стати «праця – гра». Участь дітей урізних роботах мала б у майбутньому вирішити проблему непривабливої праці. Формуваннялюбові до праці Фур’є вважав настільки важливою і відповідальною справою, що зарадинеї можна навіть нехтувати економією. Адже діти, беруть участь в трудових процесах,з раннього віку стають корисними працівниками фаланги.
Фаланга є ядром гармонійногосуспільства. Сім’я в ній втрачає значення господарської одиниці.Сільськогосподарське і промислове виробництво організовано в системі серій. Домашнєгосподарство замінене господарською кухнею і громадським обслуговуванням. Гармоніязабезпечує повну емансипацію жінок‚ які нарівні з чоловіками беруть участь упраці різноманітних серій. Сім’я позбавляється необхідності займатися вихованнямдітей. Гармонійний устрій визнає її лише як шлюбний союз певної тривалості, заснованийна потязі жінок і чоловіків вільному укладенню і розвитку шлюбу.
За суспільного устроюв якому все засновано на системі природних пристрастей, природних потягівлюдини, немає необхідності примусу ні щодо організації виробництва, ні щодо розподілупродуктів. Не потрібний він i в сфері сім’ї, виховання дітей. Відсутністьпримусу і у відносинах між фалангами, сформованих на основі вільних угод.
Отже гармонійне суспільство,за уявленням Фур’є, вбудовується на ідеї мирного співробітництва капіталу i праці,примирення класів у фаланзі, Фур’є мріяв, що капiталiсти, зберігаючи свій не трудовийдохід, займатимуться корисною працею, перейматимуться долею робiтникiв, які поступовоставатимуть маленькими капiталiстами. Тому основним завданням суспільствавважав не знищення власності, а її поширення i зміцнення. Майбутнє суспільство вінуявляв як систему дрібних, самодостатніх господарських одиниць, де зберігаєтьсяприватна власність на засоби виробництва у формі акцій фаланги, класовий поділ,не трудові доходи класу капіталiстiв, а, вiдповiдно, i експлуатація трудящих.
Загалом теорія гармонійногосуспільства суттєво вплинула на подальший розвиток політичних ідей, особливо ідейсоцiалiзму i комунізму.
3.Практичний комунізм Роберта Оуена
Роберт Оуен належитьдо тих соціальних утопiстiв, які, добре засвоївши закони капiталiстичногоустрою в Англії та США, перейшли на позицію працюючих мас i вирішили на практицідовести переваги нового суспільного устрою.
Роберт Оуен народився14 травня 1771 року в містечку Ньютаун (Пiвнiчний Уельс) у родині дрібного ремісника.Він був шостим із семи дітей. Навчившись читати і писати в парафіяльній школі,у сім років став помічником учителя і репетитором, а в дев’ять, залишившишколу, працював прикажчиком у бакалійному і галантерейному магазинах. У десятирічномувiцi без копійки у кишені вирушає до Лондона. Упродовж чотирьох років працювавучнем у торговельному підприємстві містечка Стамфорд, потім прикажчиком угалантерейному магазині в Лондоні. У 1787 р. переїхав у Манчестер, де у 1789 р.разом з товаришем на позичені гроші засновує заводик з виробництва прядильнихмашин. Невдовзі вони розійшлися, а Р. Оуен зайнявся створенням власної фабрики.Довелось йому недовго працювати і управителем великої фабрики.
Манчестер вiдiгравістотну роль в інтелектуальному розвитку Оуена. Тут він вступив у фiлософсько-лiтературнетовариство, читав доповiдi на соціальну тематику.
У 1797 р. під часпоїздки до Глазго він знайомиться з Анною Кароліною Дейл, донькою власникавеликої прядильної фабрики в Нью-Ленарці (Шотландія). Через два роки Р. Оуенвикупив фабрику, взявши на себе управління нею.
До 1813 р. Оуен восновному завершив роботу над своїм вченням і приступив до його пропаганди. Після1813 р. очолив компанію за вдосконалення фабричного законодавства і скороченнятривалості робочого дня, лiквідацiю безробіття.
У 1824 р. Оуен виїхавдо Америки, де купив 12 тис. га землі з будівлями і заснував трудову комуну“Нова гармонія», яку розглядав як прообраз нового суспільства. Цей досвідпоглинув усі його заощадження закінчившись повним крахом. У 1829 р. вінповернувся в Англію.
Сімейне життяйого складалося невдало через розбіжності у поглядах між ним, переконаним атеїстом,і дружиною, фанатичною кальвіністкою, яка негативно ставилася до його реформатськихідей. Лише старший син підтримував батька i брав участь у його експериментах.
У 30-тi роки ХIХст. Р. Оуен вступив до профспілкового руху, а у 1833 р. заснував Велику національнуспільну професій, стараннями якої намагався об’єднати виробників і власників ітаким чином реформувати промислову і соціальну систему. Спілка у 1835 р. розпалася,а Р. Оуен вiдiйшов від профспілкового руху.
У 1839 – 1845 рр.він намагався організувати трудову комуну «Гармонi-Холл», але ця спроба буланевдалою. Після цього займався пропагандою свого вчення. Помер 17 листопада1858 року.
Найпомiтнiшi йогопраці «Досвід про формування характеру», «Доповідь графству Ленарк», «Автобiографiя»та ін.
Центральним усистеми поглядів Р. Оуена є вчення про характер людини, який він тлумачив якрезультат взаємодії її природної органiзацiї та навколишнього середовища, якевiдiграє при цьому головну роль. У такий спосіб, тобто під впливом зовнішніхобставив (умов життя), формуються характери суспільних класів: «Будь-якому суспільствуза допомогою належних засобів можна задати певний характер, починаючи з найгіршогоі до кращого, з найрозвинутішого до найнеосвідченого». Оуен був впевнений, що цевчення відкриє людям шлях до розумного i справедливого суспільства. Ці міркування,як i його експерименти в Нью-Ленарці, були негативно сприйняті церквою, оскількипідривали догмат про гріховність природи людини.
Критика капiталiзму.Р. Оуен багато уваги приділяв критиці капіталістичного суспільства. Передусімвона стосувалася нестерпних умов життя робітників, які перебували у «станінезрівнянно більш ганебному і нищівному, ніж це було до виникнення…промисловості, від успіху якої залежить тепер саме її існування». Тяжке їїстановище погіршувалося впровадженням машин, що скорочувало людську працю.
Р. Оуен обурювавсяпоширенням пияцтва i грабіжництва, вважаючи, що вони спричинені неправильнимвихованням народу. З особливим співчуттям описував становище дітей робітників,які з ранніх літ змушені працювати, будучи відданими самими собі, переймаютьнездорові звички. Вони погано одягнуті, погано харчуються. У разі смертібатьків стають нікому непотрібними. Серед них висока смертність.
Не менше непокоїлоОуена існуюче в капiталiстичному суспільстві протиріччя інтересів. «Зернини роз’єднанняі відокремлення людей глибоко і широко розсіюються в течії їх дитинства. Їх привчаютьпротиставляти свої інтереси чужим і відверто чи таємно протидіяти всім іншим людям».Внаслідок такого виховання і неправильного управління в суспільній системіутвердилась iндивiдуальна конкуренція, що призводить до «бідності, злодійства іпороків, а також до збереження неосвіченості».
Характеризуючизагалом капiталiстичну систему, Р. Оуен стверджував, що про неї «зайве говоритищо-не-будь, крім того, що я вважаю її зовсім непотрібною». Він був єдиним представникомкритичного утопічного соцiалiзму, хто найбільше зло капіталістичного суспільствавбачав у приватній власності, яка «відчужує людські розуми», спричинює ворожнечув суспiльствi, є «незмінним джерелом обману і злодійства серед людей». В усічаси вона породжувала війни і спонукала до численних убивств». В існуванніприватної власності, на його думку, криється основа шлюбів за розрахунком. Критикуючивиди капiталiстичного устрою, визнаючи необхідність йото заміни, Р. Оуен невиступав за його насильницьке повалення. Своє завдання він вбачав у поліпшенніумов життя «бідних і робітничих класів» не завдаючи ніякої шкоди жодному класу,жодній людині. У його працях неодноразово наголошується, що перехід до новогосуспільного устрою повинен відбутися без насильницьких дій, мирним шляхом.
Характеристиканового суспільства. Обстоювання Р. Оуеном необхідності перетворення суспільствамирним шляхом було логічним наслідком його вчення про формування людськогохарактеру. Заявивши, що він «формується для людини, а не людиною», тобто спосібдумок людини, ]] поведінка, звички, смаки зумовлюють навколишнім середовищем, віндоводить, що нове суспільство буде створене завдяки новий системі виховання. А вихованнялюдських характерів зумовить форму суспільного устрою. Метаю цієї роботи повиннабути «розумна і мисляча істота, здатна створювати умови які забезпечать щастядля її потомства і дозволять їй вести довге і щасливе життя». У таких міркуванняхзакорінена його впевненість у недопустимості насильницького переходу до нового суспільства.Це повинно бути зроблено «зверху», тобто освіченими урядами, які усвідомлюють,що «вони зобов’язані запроваджувати нові порядки, щоб усунути ту грубу неосвідченiстьі ту дефектність, з якою ведуться тепер життєво важливі справи в усіх країнах світу».
Найкращою метою Р.Оуен вважав досягнення людського щастя, яке забезпечувало б розквіт людської особистості,оскільки «щастя кожної окремої людини є розумною ціллю суспільства». Цим йогопогляди вiдрiзнялися від поглядів представників казарменого комунізму XVI –XVIII ст., які для досягнення цієї мети жертвували інтересами людської особистості.Для Оуена людство – це кожна людина окремо. Турбота про благо кожного — головнамета його вчення.
Досягнення щастя вінвважав можливим лише за цілковитої рiвностi людей. Проголошуючи принцип «або всілюди повинні бути щасливими, або ніхто». Оуен виходив з того, що без рiвностi увихованні та у зовнішніх умовах не може бути ніякої справедливості серед людей.
Для досягнення щастяпотрібні гармонійний розвиток фізичних, розумових, моральних костей людей, можливістьпостійно збільшувати запас якостей, особиста свобода, звільнення від марновірства.Не менш важлива умова – добре організоване і кероване суспільство, яке вінназивав асоціацією. Найголовніше її призначення полягає в об’єднанні людей дляспільної праці. Коли вони працюють разом для спільного блага, то кожен виконуєсвою частину роботи з більшою для себе і суспільства віддачею, ніж коли працюєдля інших з попередньою чи відрядною оплатою. В асоціативному суспільствівирішується проблема конфлікту інтересів. Воно влаштоване так, що індивід уньому краще піклуватиметься про себе, якщо більше зробить на благо суспільства.
Передумовоюнормального існування нового суспільного організму є організація правильноговиховання та навчання, від яких залежить його безпека, праця і добробут окремоїлюдини, а також добробут усіх.
Перехід до асоціативногоустрою суспільства повинен був покласти край війнам, забезпечити розпуск армії,встановити добросусідські відносини між народами.
Розмірковуючи надособливостями нового суспільства, Р. Оуен заявив, що перші асоціаціїнараховуватимуть до 2000 осіб. Територіально вони формуються на викупленійурядом у приватних власників землі, а називатимуться «поселеннями спільності». Населеннябуде займатися як фабричним виробництвом, так і сільським господарством. Оуендетально розробляв план цих поселень, передбачивши навіть проекти ірозташування будинків. Зі збільшенням кількості поселень утворюватимуться їхфедеративні союзи, які поширяться по всій Європі, а потім на всі інші частинисвіту і об’єднають людей в одну велику республіку, з’єднану суспільними інтересами.За його прогнозом, для перетворення суспільства в Європі й Америці потрібноп’ять років, а в усьому світі – до десяти.
В асоціативномусуспільстві повинен існувати комуністичний принцип розподілу. Адже зліквідацією суперечності приватних і суспільних інтересів розподіл станесправедливим і «перетвориться на просту видачу речей, щоденно необхідних дляспоживання і потреб». Такий розподіл має забезпечити задоволення розумнихлюдських потреб. У цьому суспільстві повинні широко використовуватися машини «длязаміни ручної праці в усіх сферах, у тому числі й домашнє господарство».Механізація покликана звільнити людину від брудної, тяжкої, непривабливоїпраці.
Значну увагу зосереджувавР. Оуен на проблемах виховання гармонійно розвиненої людини, наголошуючи на необхідністьправильної організації виховання i навчання, критикуючи принципи виховання вкапіталістичному суспільстві. Свою систему виховання він вибудував нарозробленій ним класифікації суспільства, яке поділяв на вісім класів (завіковими відносинами – єдиним видом невірності, можливим в асоційованомусуспільстві). Особливо активну виховну роботу, за його твердженнями, потрібнопроводити з представниками перших чотирьох груп. До 5 років дітям слідпередусім прищеплювати милосердя і любов, систематично тренерувати на свіжомуповітрі. Від 5 до 10 років заняття дітей буде зосереджене на набутті корисногодосвіду, що зробить їх помічниками дорослих під час домашньої роботи. Навчаннядітей віком від 10 до 15 років передбачає ознайомлення з різними видами виробництваі участь у деяких з них, що, однак, не повинно нашкодити їх фізичним силам,розумовим здібностям і моральним почуттям. При цьому всі люди зможуть отриматиоднакове виховання, щоб надалі уникнути нерівності.
Реалізаціяпринципів виховання повинна сприяти вихованню «всебічно розвинених, розумнихчоловіків і жінок».
Подальшийрозвиток вчення Р. Оуена здійснювали У. Томпсон, Д. Грей, Д. Брей, Т. Годскін,Т. Едмондс, кожен з яких, по-своєму сприйнявши його ідеї, намагався обґрунтуватийого соціальний ідеал на основі законів політичної економії. Водночас вониспродукували й оригінальні ідеї щодо перебудови суспільства. Наприклад, Д. Брейвиступав за необхідність перехідного періоду від капіталізму до комунізму. Зайого словами, потрібно використати перехідний суспільний етап, який належав бичастково до сучасної, частково до майбутньої систем, в який суспільствовступило б з усіма своїми ексцесами й божевіллями, щоб потім вийти з нього зновими якостями і властивостями, що становили б життєву умову системи,заснованої на спільній власності. Однак з головних рис нової системи –можливість для всіх членів суспільства отримувати рівну винагороду за рівнупрацю. Внаслідок цього в майбутньому суспільстві не буде «ні багатих, нібідних, ні наймачів, ні найманців…, господарюватиме рівність умов і політичноївлади».
За уявленнями У. Томпсона,в новому суспільстві буде вижито егоїзм, індивідуалізм, приватну власність. Уньому абсолютно вільні робітники житимуть невеликими общинами (якістворюватимуть вони самі, а не правлячий клас), обмінюючись між собоюрезультатами своєї праці. Можливість кожного члена общини отримати весь продуктйого праці забезпечуватиме справедливість у цьому суспільстві.
Будучи палкимприхильником ідей колективізму, Д. Грей вважав, що щастя людей не в рукахокремої людини, а в руках колективу. На його думку, асоціацію повинні спершустворити люди, які володіють землею чи капіталом. Після того, як вона досягнепевного рівня розвитку, до неї буде запрошено всіх інших людей.
Завдяки стараннямпослідовників вчення Р. Оуена суттєво еволюціонувало. Але їх праці за своїммасштабом не могли зрівнятися з надбанням учителя, з якого почерпнули немалоідей К. Маркс і Ф. Енгельс.
Висновки
У першій половині XIXст. найвідомішими представниками соціалістичного напрямку були А. Сен-Сімон, Ш.Фур'є та Р. Оуен.
Вони були сучасникамивже більш-менш розвиненого капіталістичного ладу з притаманними йомусоціальними суперечностями. Стало очевидним, що Велика французька революціяXVIII ст. не принесла справжньої свободи трудящим. Суперечність між гасламиреволюції та її фактичними результатами стала висхідним пунктом ґрунтовноїкритики А. Сен-Сімоном, Ш. Фур'є та Р. Оуеном капіталізму як суспільного ладу,була найсильнішою стороною їхніх учень і дала їм відповідну назву.
Заслугою французькогосоціолога Клода Анрі де Рувруа Сен-Сімонавважаються: визнаннязакономірностей суспільного розвитку; віра в неперервний прогрес людства.
А. Сен-Сімон виходив зтого, що тогочасне суспільство поділяється на «непродуктивні класи» і«промисловий клас».
Цей поділ шляхомусунення «непродуктивних класів» буде подолано у процесі суспільногорозвитку. Рухаючись уперед до свого досконалого стану — «золотоговіку», суспільство проходить три стадії: теологічну; метафізичну; позитивну.
А. Сен-Сімонзаперечував революційний шлях перетворення суспільства.
Перетворення староголаду він пропонував розпочинати зчасткових реформ, до яких відносив: усунення спадкової знаті; викуп землі у тихвласників, які її не обробляли; полегшення становища селян.
Після цього потрібноздійснити політичні перетворення: усунути від влади «непродуктивнікласи»; передати керівництво державою в руки талановитих представників«промислового класу».
Найсильнішою стороноювчення французького утопічного соціаліста Франсуа Марі Шарля Фур'є є критикатогочасного капіталістичного суспільства. У своїх працях він викривавпритаманні цьому суспільству: анархію виробництва; безробіття; нестримнуконкуренцію; дух наживи; ницість інтересів; гноблення й виродження бідноти; паразитизмрантьє і торговців.
Ш. Фур'є показував, щоуспіхи в розвитку промисловості ведуть не до піднесення добробуту, а допосилення злиденності трудящих, прирікаючи їх на каторжну працю накапіталістичних фабриках. Сучасну йому державу він вважав слугою і захисникомпривілейованих і багатих у боротьбі проти бідних.
Держава озброюєневелику кількість «бідних рабів» з тим, щоб тримати в покорі масибеззбройних бідняків. Демократія в буржуазному суспільстві наскрізь фальшива, аполітичні права і свободи — ілюзорні. Вони нічого не варті без забезпеченняправа людини на працю.
Ш. Фур'є у працях«Трактат про асоціацію» (1822), «Новий господарський соціетарнийсвіт» (1829) та інших протиставляє йому власний проект суспільного устрою.Основу цього устрою він вбачав у фалангах виробничо-споживчих товариствах,кожне з яких об'єднуватиме близько 1600 осіб: власників, робітників, селян,людей вільних професій тощо.
Англієць Роберт Оуен створювавсвоє вчення в період промислової революції в Англії і викликаного неюзагострення класових суперечностей.
Центральним у поглядахР. Оуена є вчення про характер людини. Людський характер є продуктомнавколишнього суспільного середовища. Критикуючи капіталістичне суспільство зайого поляризацію на купку багатих і масу бідних, експлуатацію, безробіття,злиденність трудівників, важкі умови їхньої праці, Р. Оуен доводив, що саме цічинники породжують панування духу наживи й ненависті.
Щоб змінити характеріндивідів необхідно створити нові умови існування. Тому існуючий суспільний ладмає бути замінений новим, заснованим на суспільній власності.
Р. Оуен розробив проектнового суспільства, основним осередком якого є невелика трудова комуна. У нійпоєднуються колективна промислова й сільськогосподарська праця, виробництво іспоживання. Члени комуни мають рівні права та обов'язки, між нимивстановлюються відносини взаємодопомоги. Виявляється колективне піклування пронепрацездатних. Вводиться раціональна й гуманна система навчання та вихованняпідростаючих поколінь тощо. Самоврядні комуни об'єднуються у федерації спочаткув регіональному, а потім і в міжнародному масштабі. Центральна влада як органнасильства з часом стане зайвою, поступившись федерації самоврядних комун.
Проект такої комуни Р.Оуен намагався втілити в життя. Він заснував кілька комуністичних колоній вАнглії і США. Як управитель і співвласник ткацької фабрики у Нью-Ленаркустворив на фабриці сприятливі умови для праці й відпочинку робітників.Заперечуючи насильницьку революцію, Р. Оуен вважав, що єдиним засобом переходудо нового ладу є сила переконання.
Списоквикористаної літератури
1. Бабкіна О. В., Горбатенко В. П.Політологія: Посібник для вузів. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – 245с.
2. Кирилюк Ф. М. Політологія Новоїдоби: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 314 с.
3. Кремень В. Г., Горлач М. І.Політологія: наука про політику. – Київ-Харків – «Єдінорог», 2001. – 248 с.
4. Піч В. М., Хома Н. М. Політологія:терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці. Навчальний словник-довідник длястудентів. Наукова редакція – В. М. Пічі. – К.: «Каравела», Львів: «Новий Світ- 2000» — 320 с.
5. Штанько В. І., Чорна Н. В.,Авксентьєва Т. Г., Тихонова Л. А. Політологія: Навчальний посібник. Видання2-ге, перероблене та доповнене. – К.: Видавництво Фірма «ІНКОС», Центр учбовоїлітератури, 2007. – 288 с.