Чорноморськийдержавний університет ім. П. Могили
Факультет політичних наук
Реферат на тему:
«Політичний менеджмент виборчої кампанії: формування стратегії татактики»
Виконала:
студентка332 групи
ДащенкоОльга
Перевірила:
ПростоваО.І.
Миколаїв, 2010 р.
ЗМІСТ
Вступ
1 Формування стратегії виборчої кампанії
2 Формування тактики виборчої кампанії
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Процесорганізації й проведення виборчої кампаніїполітичного лідера надзвичайно складний. Він потребує не лише значнихматеріальних і фінансових ресурсів, відповідного політичного капіталу лідера тайого інтелектуального потенціалу, а й добре зорганізованої, згуртованої командипрофесіоналів у галузі політичних технологій, політології, соціології,соціальної психології та менеджменту.
Об’єктом дослідженнявиступає виборча кампанія.
Предметом дослідження є формуваннястратегії та тактики виборчої кампанії.
Гіпотеза дослідження –якщо кандидат не визначить чітко стратегію і тактику своєї виборчої кампанії,то він може програти на виборах.
Прагнучидослідити та визначити особливості формування стратегії та тактики виборчоїкампанії, дослідник ставить перед собою наступні завдання:
1.з’ясуватияким чином формується команда кандидата;
2.розглянути на основі чого формується стратегія та тактика виборчоїкампанії;
Вдослідженні були використані загально – наукові методи. При дослідженнідослідник користувався такими методами як історичний, логічний та діалектичний.
1 Формування стратегії виборчої кампанії
Якіб цілі не переслідував сучасний політичний лідер, які б мотиви не рухали йогодіяльність, він потребує щоб його підтримували і вибирали на високу посаду, аотже, він стискається з необхідністю організації і проведення власної виборчоїкампанії [1, с. 145].
Політичнийменеджмент– це сукупністьпринципів, форм, методів, прийомів ізасобів управління матеріальними і людськими ресурсами. Об’єктивні факти свідчать:проводити вибори, розраховуючи на весь електорат, це те саме, що стріляти згармати по горобцях. Ф. Ільясов розглядає політичний маркетинг як систему, яказаснована на вивчені електорату, оптимізації особистісного та інформаційноговпливу на цільову аудиторію, що спрямована на отримання максимальної кількостіголосів для лідера [1, с. 145 -146]. Е. Морозова каже про те, що: « Політики завжди займалисявивченням своїх виборців, не знаючи, що коли – не будь це назвуть політичниммаркетингом. Розуміти насторої і думки мас, відчувати чим вони «дихають» — невід’ємна якість сильного лідера,не обов’язково демократичного» [19, с. 55].
Передвиборчакампанія являє собою сукупність заходів, що проводяться до офіційного початкувиборів, які забезпечують попередню агітацію виборів. Передвиборча кампанія –це необхідний етап підготовки і проведення повноцінних і змістовних виборів.Для політиків, які постійно балотуються на виборні посади, а також дляполітичних партій і їх об’єднань, вона повинна вестися практично без перерви між виборами.Але і для тих, хто вирішив балотуватися уперше, передвиборча кампанія має дужевелике значення. У загальному вигляді, вона дає можливість вирішити два важливізавдання:
— забезпечитиорганізацію всієї попередньої роботи, необхідної для проведення виборів ізакумулювати для цього всі необхідні ресурси;
— забезпечитиупізнання кандидата, сформувати його позитивний, привабливий образ іпопулярність у майбутніх виборців;
Основнимзавданням передвиборчої кампанії є розв’язання проблем упізнання кандидата, формуванняйого позитивного образу, проведення необхідних агітацій проти потенційнихконкурентів та ін.[ 21, с. 22 – 23]. Щодо формування іміджу кандидата то це потрібно робити ще настадії передвиборчої кампанії, щоб на початок виборчої кампанії він вже набувзавершеного і стійкого характеру. Зміна іміджу в процесі виборчої кампанії єдуже небажаною, оскільки вона надає негативного враження на виборців.
Кандидат– це головний ресурс виборчої кампанії, і його вирішальний імідж необхідновикористати з максимальним ефектом. У формуванні реального іміджу політикабачиться вплив трьох факторів – того, що є реально; як транслюється; і як сприймається. Імідж є складним соціально –психологічним феноменом – результатом взаємодії реальних особистісних якостейкандидата, політичної реклами і особливостей сприйняття виборцями [13, c. 48]. Перший факторформування реального іміджу становлять особистість і його діяльність. До наборуособистість політика входять такі складники зовнішні данні, темперамент,характер, здібності, політична позиція, передвиборча програма і діяльністьполітика. Особистий імідж кандидата може стати для когось вирішальнимаргументом при голосуванні. Другий фактор формування іміджу – формиотримання інформації про політика і його діяльність. Про зовнішність, манери,ораторські здібності політика кожний виборець може судити сам. Засоби масовоїінформації вносять свої оціночні судження, перекручуючи первинний імідж [ 13, с. 49 – 50 ].
Стратегія– це змістовна складова кампанії, яка описує, що і чому необхідно зробити, щодонести до виборців, щоб вони віддали свої голоси за певного кандидата абопартію. Відповідь на ці питання формує основну ідею виборчої кампанії.Відсутність такої ідеї, а відповідно і стратегії, веде до непередбачуванихнегативних наслідків для того, хто балотується. Стратегія важко піддаєтьсяформалізації. Це пов’язано з тим, що кожна виборча кампанія є унікальною по –своєму. Будь – яка стратегія завжди засновується на уявленнях про мотививиборців, якими вони керуються в процесі голосування. Знання цих мотивів маєнаближений відносний характер, але чим вони точніше, тим завжди більше шансівна перемогу [22, c. 735].
„Програмна”стратегія є практично однією з найпростіших приорганізації виборчих кампаній, яку іноді відносять до так званих „наївних”стратегій. Справді, в основі такого підходу – гіпертрофована роль програмовихзасад і документів партії чи блоку. Наголос при цьому робиться на те, що нібикожен виборець ознайомиться зі змістом програм різних партій та обере іззапропонованих найприйнятнішу для нього. Реально такого практично не буває.Проблема в тому, що найчастіше в цих випадках програма підміняє реальнустратегію виборчої кампанії. А стратегія, як відомо, не тільки висуває певніцілі, на яку спрямована діяльність партії чи блоку, але й містить увеськомплекс завдань, методів, технологій досягнення поставленої мети. Тому утеперішніх виборчих кампаніях замість програмових документів висувають такзваний месидж і кілька гасел, які коротко формулюють змістову сутністькампанії.
„Апаратна” стратегіявиборчої кампанії передбачає всіляке використання в процесі її організаціїрізних засобів (наприклад, ЗМІ) і технологій, спрямованих на те, щоб у процесівиборів використати ресурси „керівництва”. Цей підхідне можна повністю зводити до використання адміністративного ресурсу: такастратегія в умовах сучасної України має невеликі шанси на успіх. Йдеться провикористання всієї сукупності методів і технологій впливу на електораткерівництвом країни, регіону. Це навряд чи спрацює на виборах до Верховної Ради(тим не менше, представники влади постійно „відхрещуються” від натяків на йоговикористання), але може спрацювати на місцевому рівні – на виборах до органівмісцевого самоврядування [16, c. 63 — 68].
„Соціально-економічна” стратегія організації виборчої кампанії базується на орієнтації навинятково економічні інтереси різних груп виборців. Справді, врахуванняекономічних інтересів населення є реалізацією однієї з ключових моделейповедінки електорату, а саме моделі раціонального вибору, вірніше – такого їїрізновиду, як модель економічного голосування. Головнапроблема лише в тому, що, на жаль (маємо на увазі інтереси організаторів виборчихкампаній), економічні інтереси різних груп населення відрізняються, а інколи йсуперечать одні іншим. Тому така стратегія найчастіше спрацьовує тоді, колипартія (чи виборчий блок) віддзеркалює економічні інтереси певних соціальнихгруп, наприклад, підприємців, робітників чи пенсіонерів. Коли ж партіярозраховує на репрезентацію загальнонаціональних інтересів, то знайти якийсьвектор, що „включає” інтереси різних груп населення, часто-густо несумісних,дуже важко.
„Рекламна”стратегія досить активно використовується впроцесі організації виборчих кампаній. Хоча останнім часом і дає збої. Сутністьїї в тому, що „розкручування” кандидата в процесі виборів відбувається таксамо, як і просування будь-якого товару на ринок. Тобто, створюється позитивнийімідж кандидата, який потім „просувається” в середовище виборців. Такий підхідв останні роки активно використовувався на виборах, в яких брали участьполітичні партії. Йдеться про так звані „технологічні” партії. Водночас долятаких формувань, як, наприклад, „Озиме покоління” чи „Яблуко”, котрі бралиучасть у виборах 2002 року, свідчить, що найчастіше помітних результатів вонине досягають, а після закінчення виборів зникають з політичної мапи [6, c. 76 ].
„Лідерська” стратегія(під час індивідуальних виборів її називають „стратегією ідеального кандидата”)базується на тому, що виборці (чи різні їх групи) мають певне уявлення про тусукупність політичних, ділових, особистих якостей, якими має володіти певнийполітик. Тобто, йдеться про певний ідеалкандидата чи лідера політичної партії чи блоку, який очолює їх список навиборах.
„Адресна(диференційована)” стратегія вважаєтьсянайефективнішою, коли йдеться про будь-які вибори. В її основі – визначення напідставі проведення глибоких соціологічних досліджень груп виборців за різнимикритеріями – регіональним, освітнім, віковим, психографічним, згідно з моделямиелекторальної поведінки тощо з наступним опрацюванням стратегії за специфікою,методами, технологіями роботи з кожною з цих груп у процесі виборчої кампанії.Такий підхід є найдоцільнішим. Та й на практиці він дає вагомі результати, хочавикористовувати його дуже непросто, це потребує значних фінансових,організаційних та інших ресурсів.
Підходи до формування виборчих кампаній.
Перший підхід –це соціально– економічний. Такий підхід заснований на допущенні, що виборці голосуютьвиходячи з своїх економічний інтересів, які об’єднують людей у відповіднісоціальні групи. Тому виборча стратегія, заснована на такому підході, базуєтьсяна базі максимального і адекватного відображення соціально – економічнихінтересів конкретних соціальних груп виборців. Стратегія цього підходу вимагаєвписування кандидата в жорстку схему політичного спектру: «лівий», «правий»,«лівоцентрист», «правоцентрист» та ін. Але разом з цим, цей підхід не може бутиосновою формування ефективної виборчої стратегії, оскільки він, можеспрогнозувати, з точністю, поведінку на виборах тільки тих вибоців, які вжемають стабільні політичні переваги та погляди.
Другий підхід носитьназву програмний. Його суть полягає в тому, що кандидат або партіяперебільшують роль і значення програми у виборчій кампанії. Програма, якправило, розробляється на основі ідей, представлень кандидатів, а такожідеологів партій відносно того, чого бажають виборці, що необхідно зробити, щобвони були щасливими. У цьому випадку відбувається фактична підміна розробкивиборчої стратегії розробкою програми [21, c. 53 — 54].
Третій підхід носитьназвуадміністративний. Він направлений на одержання у виборчій кампаніїпідтримки, сприятливого відношення адміністративної еліти. Стратегія такогопідходу вимагає, щоб направляти основні зусилля балотую чого на завоюванняеліти, але не масового виборця. Ігнорувати адміністративний підхід як і всіінші, звичайно не можна. Побудувати на ньому всю передвиборчу стратегію будесерйозною помилкою.
Четвертий підхід може бутивизначений як професіонально – корпоративний. Він в своїй основі маєуявлення, що приналежність кандидата до будь – якої організації, корпорації абооб’єднання може забезпечити йому автоматично голоси осіб, які є його членами.
П’ятий підхід базуєтьсяна образі «ідеального» кандидата. Розробка цієї стратегії вимагає попередніхсоціологічних досліджень, які повинні виявити у майбутніх виборців стійкіуявлення щодо набору тих якостей, носієм яких має бути кандидат [21, c. 55 — 57].
Соціологічні дослідження, щопроводяться в рамках виборчих кампаній, відрізняються як за типами, так і запроблемами, що потребують з’ясування. Передвиборні соціологічні дослідження мають за метувиявити:
1. Проблеми, які турбуютьвиборців, та ієрархію цих проблем;
2. Характер сприйняттявиборцями кандидатів, позиціонування конкурентів;
3. «Ідеальний» імідж політика;
4. Групи виборців, щостановлять потенційний електорат кандидата;
Соціологічнідослідження використовуються як на стадії підготовки виборчої кампанії, так іна всіх її етапах аж до після виборчих підсумкових опитувань [19, c. 56 — 57]. Класичнимвважається американський підхід. Американські фахівці з опитуваннявикористовують стандартний набір, до якого вхдять:
· Вихідне опитування (benchmark poll) дозволяє отримувати інформацію про те, кому виборці віддаютьперевагу; визначати темпи, що близькі певним групам; дізнатися про ставлення доіміджу кандидатів. Тобто це опитування визначає стратегію виборчої кампанії.
· Періодичне опитування (trend polls) – проводиться регулярно, визначає «рейтинг» кандидатів.Допомагає коригувати методи та заходи під час проведення передвиборноїборотьби.
· Відслідковуюче опитування (tracking polls) – проводиться часто серед невеликої кількості респондентів, яківикористовуються для визначення реакції на окремі заходи.
ВАмериці всі політичні опитування проводяться по телефону – це дешево, швидко таефективно. На жаль, в Україні телефонне опитування не дає ефективного результату[19, с. 58 — 59].
Шостий підхід формуваннястратегії виборчої кампанії носить назву рекламний. Цей підхід може дативеликі шанси на перемогу. Це забезпечується, передусім, високою технологієютактичного компонента кампанії, особливо тим, що пов’язано з ЗМІ і зовнішньоюрекламою.
Сьомий підхід – адресний.Він заснований на розробці моделей електорату за допомогою широкихсоціологічних досліджень. Після цього для кожної моделі електоратурозробляється своя конкретна стратегія. Цінність цього підходу полягає в тому,що він дозволяє уточнити важливі суттєві параметри електорату і визначитиагітаційні теми кампанії [21, c. 56 — 57].
Взагалі існують такі стратегії виборчої кампанії:
ü Стратегія формування позитивного образу кандидата (позитивнийобраз кандидата являє собою складну конструкцію, серцевинну якої складаєголовна якість кандидата. Цей позитивний образ повинен завжди відповідатиспецифіці кандидата і історії його реального життя);
ü Стратегія розігрування негативного образу конкурента(схема побудовитакої кампанії передбачає організацію могутньої атаки на конкурента з метою –викликати такі ж відповідні дії);
ü Стратегія вибору тематики виборчої кампанії;
ü Стратегія протидії конкурентам (відповідь на критику конкурентів,якщо вона необхідна, може бути тільки жорсткою і різкою);
ü Стратегія відділення цільових аудиторій при побудові виборчоїкампанії (побудова цільових груп, на які кандидату необхідно скерувати своюагітаційну мету);
ü Стратегія визначення розташування сил у виборчій кампанії ( вимагаєвід кандидата і його команди чіткого уявлення про те, скільки виборців зможутьвзяти участь у голосуванні);
ü Стратегія обліку адміністративного ресурсу;
Отже, стратегія будується здебільшого на таких чинниках: деклараціяпричетності до передвиборчого блоку, партії, владної структури, політичного лідера, створення міжособистісногота ідеологічного контрасту кандидатів, ставка на базову проблему, формування позитивного іміджу кандидата, створення негатативного іміджу конкурентів; ставка. На основі розробленої стратегії ітактики формулюється виборча програма (платформа) кандидата. Програма маєвідповідати на актуальні для виборців питання: соціально-економічні, політичні, екологічні, релігійні, етнокультурні тощо.
2 Формування тактики виборчої кампанії
Підтактикою виборчої кампанії розуміється, як правило, сукупнацілісністьприйомів і методів, які дають можливість найбільш оптимально і ефективновпровадити в масову свідомість виборців її змістовну стратегію і примусити їхпроголосувати за того чи іншого кандидата .
Залежністьтактики кампанії від її стратегії простежується досить слабо: різні кампаніїможуть реалізовуватися за допомогою однакових тактичних методів [ 5, c. 15 — 16].
Проектуваннятактичної схеми виборчої кампанії здійснюється на основі розробки її плана–графіку.Як правило, цей документ розробляється колективними зусиллями всіх членівкоманди кандидата. Можливе також залучення до цієї роботи спеціально запрошенихконсультантів. Проте, щоб почати цю роботу заздалегідь, повинна бути складеназагальна тактична схема кампанії: виділенні її основні напрямки і пріоритети вних; визначені етапи кампанії; намічені основні заходи. У свою чергу складаннятактичної схеми кампанії завжди визначається розміром її масштабу, стратегією ітими ресурсними можливостями, якими володіє кандидат. Існує правило, якесвідчить, що чим менше масштаб кампанії, тим вона більше тяжіє до організаційно– масового напряму роботи. У кампаніях середнього рівня вага основних напрямівроботи стає приблизно однаковою. І тільки у великих кампаніях (в масштабахкраїни) перевага визначається в агітаційно – рекламному напрямі [21, c. 79].
Тактичнасхема кампанії передбачає і розробку її основних заходів. До них можна віднестизаходи могутнього впливу, які вимагають основної маси ресурсів кандидата.Характер основних заходів кампанії кандидата задає його адресна група (цільовіаудиторії). Тому з цільовими аудиторіями потрібно працювати так, щобвраховувати їх специфіку.
Розробкатактичної схеми виборчої кампанії передбачає і визначення і ній основних етапів.У принципі, основні етапи виборчої кампанії визнаються відповідними законамипро вибори того чи іншого рівня. Виборчі комісії, що очолюють вибори, видаютьспеціальні графіки, де чітко зафіксовано, що і коли можуть робити кандидати,які беруть участь в болотуванні. Для кандидатів, які вступають в компанію, яккажуть «з коліс», необхідний стартово – рекламний етап. На цьому етапі кандидатзаявляє про себе і долає бар’єр упізнання. Особливе значення надається і завершальному етапукампанії [16, c. 72 — 73]. Тут два останні тижні до голосування агітаційний ударпроходе по наростаючій. Іноді виділяють і інші етапи. Наприклад, у виборчій кампанії до ВерховноїРади виділяють етап «»мертвого сезону»: період, який починається з католицькогоРіздва (24 грудня) і закінчується Новим Роком, Православним Різдвом і СтаримНовим Роком (15 січня). Природно, що в цей період будь-які форми роботи звиборцями, в значній мірі, втрачають значення. Кампанія згортається на деякийчас [20].
Тактика проведення заходів в процесі виборчих кампаній.
Дочисла таких заходів відносять збори або конференції виборців, пікети, мітинги,концерти та ін. Метою цих заходів є підвищення упізнаності кандидата ізавоювання додаткових голосів виборців.
Конференціїі збори, при їх відповідній підготовці, дозволяють охопити агітаційним впливомзначний загал виборців. Вони повинні мати якийсь елемент театральності інезвичності, бути цікавими і справляти враження. Крім того, подібні заходизабезпечують інформаційний привід для ЗМІ в розкручуванні конкретної події,вигідної кандидату. Дуже ефективною формою організації виборних заходів єпікети. Вони прості в організації, відносно дешеві і створюють ефект постійноїприсутності кандидата серед виборців. Найбільш активно пікети потрібновикористовувати на початковому етапі кампанії, для підвищення упізнаностікандидата і на завершальному етапі [21, c. 86 — 88].
Найбільшефективним і могутнім засобом агітації виборців вважається кампанія тотальноговідвідування їх квартир. Назва цієї кампанії: «від дверей до дверей». Звичнасхема цієї кампанії здійснюється в два етапи. Активісти починають обхід квартирвиборців приблизно за місяць до голосування і закінчують його таким чином, щобу них ще до цієї дати залишилося в запасі 7 – 10 днів для повторного обходу.При обході кожної квартири активіст повинен поговорити з виборцями і залишитиїм комплект агітаційних матеріалів кандидата, одним з яких є його передвиборчаплатформа.
Агітаціявиборців по телефону також є однією з ефективних форм роботи. ЇЇ перевагамивиступають: менша трудомісткість і відсутність необхідності зустрічатися одинна один з виборцями. Недоліком цієї форми роботи є те, що телефон ще не ставнеобхідним компонентом життя всіх виборців. Незважаючи на це, агітація потелефону дає ефект, який в значній мірі поступається кампанії «від дверей додверей». Ця форма агітації вимагає постійного контролю і вибіркової перевірки.Ще однією формою агітаційної роботи з виборцями є адресне розсилання листівкандидата. ЇЇ ефективність значно вища, ніж загальне, безадресне розповсюдженнятих же листів, шляхом розкидання їх в поштові скриньки. Щоб успішно здійснитицю акцію, необхідно одержати повну базу даних про виборців. Перевагою такогорозсилання є те, що вона може бути направлена як на прихильників кандидата, такі на інші цільові аудиторії [18, c. 39 — 42].
Тактикароботи прес – центру у виборчій кампанії є дуже важливою. Їхня роботапочинається зі складання медіа – карти округу, у якому балотується кандидат.Вона містить у собі докладний перелік діючих ЗМІ (держаних і недержавних), атакож всю інформацію про їхню діяльність: хто засновник, хто спонсори, тиражігазет, кількість годин, рейтинги ЗМІ, партійна і владна орієнтація, вартістьнаданих послуг та ін. Завданням прес – центру є постійне відстеження діяльностіЗМІ й ознайомлення кандидата і керівництва виборчої структури з найважливішимипублікаціями. Важливе місце в діяльності прес – центру займає організація прес– конференцій кандидата і його різних виступів е електронних ЗМІ [21, c. 91 — 92]. Корисно в складі прес – центру мати кілька талановитихжурналістів (один з них обов’язково повинен уміти писати на політичні теми).
Зовнішняреклама, як форма роботи агітаційно – рекламного напряму, є доситьвідпрацьованим і традиційним прийомом виборчої кампанії. Вона допомагаєефективно забезпечувати упізнаність кандидата і визначає його постійнуприсутність на виборчій території. Зовнішня реклама повинна бути одночасно іскромною і добротною. Дорога зовнішня реклама відштовхує виборців. Неефективнаі її перевантаженість текстовим змістом. Зовнішня реклама повинна розкривати івисвітлювати позитивний образ кандидата, містити адреси і телефони штабу ігромадських приймалень кандидата [10].
Прямареклама є також дуже важливою у виборчій кампанії. ЇЇ завданням є забезпеченняупізнаності кандидата і створення ефекту його постійної присутності вінформаційному просторі виборчої кампанії. При цьому виборці чітко знають, щоджерелом такої реклами є сам кандидат. Перше місце в прямій рекламі з усіх ЗМІзаймає, звичайно, телебачення.
Інформаційно – аналітичний напрям у вирішенні тактичних завданьвиборчої кампанії.
Рольінформаційно – аналітичного напряму надзвичайно важлива як для розробкистратегії і тактики виборчої кампанії. Інформаційно – аналітична служба є дужеспецифічною по характеру своєї діяльності, тому до роботи в ній потрібнозалучати осіб, що мають аналогічний досвід роботи в сфері статистики,аналітичних, силових службах і інших подібних структурах. Ці особи добрезнають, де і як одержати необхідну для виборчої кампанії відповідну інформацію,як її обробити і представити в потрібний момент в зручному для використаннявигляді [15, c. 142]. Розробка стратегії ітактики вимагає достовірної інформації про плани держадміністрацій взяти участьу виборчій кампанії (кого буде підтримувати адмінресурс і як він будевикористовуватись). Особливе значення має і змістовна інформація проконкурентів кандидата (їх біографії, можливі базові електорати, ресурсніможливості, основні плани діяльності на період виборчої кампанії).
Особливимнапрямом діяльності аналітичної служби є збір інформації про конкурентів, якийповинен йти протягом всієї кампанії. Сюди включаються «подробиці», що неввійшли в офіційну біографію конкурентів, їх зв’язки, ресурсні можливості,інформація про побудову стратегії і тактики кампаній, порушення виборчогозаконодавства та ін. Така інформація дає можливість ще зі старту кампанії чіткореагувати на будь – які дії конкурентів і оперативно змінювати ситуацію вінтересах кандидата [21, c. 108 — 109].
Отже,кожна виборча кампанія будь – якого рівня постійно збагачує тактичний виборчийпотенціал. Завжди з’являється щось нове, яке раніше не використовувалось. Якщо виборчаструктура кандидата здатна на генерацію цих новин, то значно підвищує йогошанси на перемогу.
Висновки
Отже,завданням дослідника було з’ясувати яким чином формується команда кандидата тана основі чого формується стратегія та тактика виборчої кампанії.
Дослідниквиявив, що процес організації і проведення виборчої кампанії дуже складний івін потребує багато затрат. Також дослідник з’ясував, що ніяка виборча кампаніяне може бути успішно проведеною якщо не буде мати добре зорганізованої,згуртованої команди професіоналів. Кандидат повинен сформувати працездатнукоманду, яка б у свою чергу, займалася б проблемами матеріально-фінансовогозабезпечення кампанії, організаційними, політико — ідеологічними та багатьмаіншими питаннями, що повсякчас виникатимуть упродовж виборчого марафону. Вкоманді кандидата особливу увагу треба звернути на розподіл функцій всередині команди політичного лідера,виокремлюючи тих, хто готує матеріали для кандидата безпосередньо, і тих, хтозаймається поточними організаційними проблемами. Такий розподіл обов'язків даєзмогу кандидатові не відволікатися на дріб'язкові щоденні справи, азосередитися на стратегічних питаннях.
Щодооптимальної стратегії виборчої кампанії – це не тільки результатпрофесіоналізму її творців, але і показник їх прирученості до політичногомистецтва. Скласти будівлю виборчої стратегії з необхідних компонентів ізабезпечити успіх її реалізації – це вища міра компетентності, яка властиватільки умільцям виборчих технологій. Стратегічна творчість завжди, внаслідоксвоєї значущості, виявляється однією з найважливіших складових виборчогопроцесу. Розробка тактичної схеми виборчої кампанії також є дуже важливиметапом у виборчій кампанії, бо без неї неможлива перемога кандидата на виборах.
Cписок використаноїлітератури:
1. Балашова А.И. Избирательныймаркетинг: формирование команды кандидата Вестник МГУ. Серия 18. Социология иполітология. – 2002. — № 1. – с. 145 — 164.
2. Бебик В.М. Менеджментвиборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. – К., 2001.
3. Гоулд Ф. Стратегическоепланирование избирательной кампании // Полис. – 1993. — № 4.
4. Дубицкая В., Таратухина М.Какого политика можно «продать»? // Социс. –1998. — № 10.
5. Золотухін Є. Політичний маркетинг:багатозначність поняття // Політичний менеджмент. – 2007. — № 5. – с. 13 – 23.
6. Ильясов Ф.Н. Политический маркетинг, или как “ продать ” вождя // Полис. – 1997. — № 5. – с. 88.
7. Избирательный процесс: теория и практика // Вестник МГУ. – Серия18. Социология и политология. – 1998. — № 4; 1999. — № 1.
8. Єхніч А. Електоральнийпростір: поняття, сутність, структура // Віче. – 2008. — № 4. – с. 20 – 22.
9. Карпухин О.Н. PR как информационныйменеджмент Социально – политический журнал. – 1998. — № 4.
10. Королько В.Г. Передвиборчакомунікативна – агітаційна кампанія: політичний феномен, структура, функції //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. — № 1.
11. Королько В.Г. Політичнареклама: уроки виборів // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.
12. Левчик Д.И. Особенности подготовки и проведения кампании «от дверидо двери» // Вестник МГУ. – Серия 12. Политические науки. – 1995. — № 3.
13. Левченко О. Формуванняіміджу політичного лідера та політичної партії // Нова політика. – 2000. — № 5. – с. 48 – 52.
14. Мадрига Т. Іміждеві складовіпрезидентської компанії 2004 року / Т. Мадрига // Віче. – 2009. — № 14. – с. 22– 24.
15. Невская Т.А. Личность политического деятеля, как фактор,определяющий электоральный выбор // Вестник МГУ. – Серия 18. Социология иполитология. – 2007. — № 2. – с. 140 – 152.
16. Полторак В. Політичниймаркетинг і організація виборчої кампанії // Соціологія: теорія, методи,маркетинг. – 2002. — № 1. – с. 61 – 79.
17. Пушкарева Г.В. Избирательная кампания: как это делается //Социально – гуманитарные знания. – 2000. — № 2.
18. Почепцов Г.Г. Виборчийімідж // Нова політика. – 1998. — №3. – c. 38 – 43.
19. Слободянюк Е. Соціологічнідослідження – фундамент виборчої кампанії // Нова політика. – 2000. — № 3.
20. Фаер С. Проблемыстратегии и тактики предвыборной борьбы.- К., 2001.
21. Хімченко О.Г. Проектуваннястратегії та такими виборчих кампаній: навчальний посібник. – Миколаїв: ГаннаГінкул, 2003. – 128 с.
22. Юрченко Є.О. Стратегіїелекторального циклу у виборчих технологіях // Держава і політика. – 2008. — № 39. – с. 733 – 736.