Красноармійська райдержадміністрація
Відділ освіти
ЯК ДОПОМОГТИ ПРОБЛЕМНІЙ ДИТИНІ
Методичні рекомендації для класних керівників
Красноармійськ 2004
Налагодитиспілкування з «важкою» дитиною буває доволі непросто. З одного боку, психологічноскладно для самого педагога: додаткове емоційне навантаження, постійний пошуквирішення різноманітних «дитячих сюрпризів», – з іншого – важко самій дитині,яка у 99% випадків просто по-іншому спілкуватись не вміє. Є ще і «третій бік»:і вихователь, і «важкий» не розуміють один одного, спілкуються «лоб до лоба»,не знаходячи компромісу. Причин тому багато. Ми зупинимося на, наш погляд, наодній із найпоширениших – невмінні налагодити контакт з дитиною.
Часто«важку дитину», особливо вперту та агресивну, порівнюють з чимось рухливонекерованим, кажуть:» занесло», «понесло» та т.ін. До такого «об'єкту» буваєтакож важко «приєднатися», як і до втратившого керування локомотива. І, якщоситуація з локомотивом має досить стандартне технічне рішення, то дитина частовимагає експромту і застосування відразу декількох технік, а головне –величезного терпіння з боку вихователя.
Існуєдекілька психологічних технік допомоги дитині (і вихователю!), що втратилаконтроль з будь-яких причин. Ми зупинимося на одній з них. Коротко цю технікуможна охарактеризувати словесним «ланцюжком»: догнати – приєднатися – відвести(перевести) на безпечний шлях. Пропонуємо декілька рекомендацій по використаннюцієї техніки у вихованні «важких» дітей.
Крокперший. «Догнати»
Головнезавдання кроку – налагодити емоційний контакт з дитиною, тому
– небійтесь виражати співучасть дитині відкрито. Дуже часто у школіпедагоги обмежуються діловими рамками спілкування і всі дитячі неприємностінамагаються віддати на «самі розберуться». При цьому забувають, частіше за все,вони єдині люди, що можуть допомогти дитині «тут і зараз», бо знаходятьсяфізично поряд з нею.
– «співчувайтебезоціночно». Інколи «педагогічна натура» так привчає вихователя «вчитита наставляти», що йому вкрай важко втриматися від зауважень:» ось бачиш, якбити не…» Виходить співчуття «з виховною метою», що суперечить самому змісту йоговираження. «Безоціночно» виражати співчуття можна з «констатації»відчуття дитини: «звісно. образливо (неприємно, боляче…), коли … (не виходить,одержуєш, чуєш від…)» або» мені жаль, що…» Також слід пам'ятати, що з якої бпричини не переживала б дитина (з власної вини чи ні), вона гідна того,щоб їй співчували.
Крокдругий. «Приєднатися»
Головне завданнякроку – продемонструвати дитині: я тебе розумію, я з тобою. Це дуже важливо увсіх «гострих» випадках:
1) сльози: чим старша дитина, тим серйозніше причина дляних, і говорити на тему, що хвилює, тим важче. Можна використати «методпереліку»: «Ти плачеш, тобі образливо, неприємності з … (перелічуємо школу.однолітків. сім» ю…) Часто при дуже сильних почуттях дитина просто не можеговорити. Постійте поряд – ваша присутність допомагає і без слів. Якщо дитинадобре реагує на гумор (особливо у молодшому віці), можна спілкуватися успівчутливому гуморі: «Сльози – річ, звісно, добра. проблему у них втопитиможна (особливо, якщо вона плавати не вміє). Тільки краще давай просохнемо(пропонуємо носовичка) і поговоримо…»
– інколипідлітки 10 –13 років (хлопчики) бурхливо реагують на спроби співчуття,виливаючи свою образу на співчуваючого. При цьому реакція може бути агресивною,грубою («А я вас не просив… Вам що до цього…Відчепіться). Це ні якою мірою несвідчить про те, що дитина бажає вас образити і не потребує допомоги. Навпаки,дуже потребує і при цьому не вірить у можливість її вирішення чи справедивість.«Приєднатися «у цей момент можна, якщо:
а)незважати на власні неприємні відчуття від «відгука» на добрі наміри або образуза те, що доводиться розплачуватися за гріхи інших. Недопустимо поширене:» Тияк зі мною поводишся?!» Потрібно пам'ятати, що відповідь дитини у даний моментпризначена не вам, а кривднику, а ви тільки «громовідвід» і ваша самоповага відбудь яких слів у цьому випадку не постраждає. Можна трохи помовчати, дати «розряду»остаточно затихнути і вже потім починати розмову;
б) використовувати«парадоксальне» приєднання. Почніть фразою «Оце так довели люди ну!…» «Людина «,після цього, як правило, притихає. Далі продовжуємо спокійно і доброзичливо: «Вибач,що «чипляюся» до тебе, але я не можу, коли когось до такого доводять. Можеспробуємо якось управитися з неприємністю?…»
– сильніособистості (вони ж і найбільші «впертюхи») можуть не йти на контакт і післябагатьох спроб. Нічого. Дитина має право на самостійне вирішення проблеми., адорослому у цьому випадку важливо продемонструвати дитині, що вона незалишається «сам на сам» з проблемою і що є «підстраховка». Якщо спробипродовжити розмову не мали успіху, використовуємо «відхід з приєднанням»: «Поважаюлюдей, що вирішують власні складнощі самостійно. Думаю, що з твоєю рішучістю утебе все вийде добре. Але якщо захочеш поговорити на цю тему (маємо на увазіпроблему дитини), дай мені знати (можна більш довірливо: шепни мені якось, ага)».
2) бійка, розкидання речей, «товкання» меблів чи іншіпрояви агресивності. Гостра ситуація. Щоб не повторювати звичних недіючихстереотипів («Що ти собідозвляєш!»), треба пам'ятати:
– щоб дитина не говорила або не робила у цей момент, гірше, ніж їй зараз немаєнікому. Це SOS! Дитина «тоне» у ситуації, а ті, хто не вміє плавати, дуже частозаважають рятівникам.
– дитинудо 10 років (а фізично слабких і до 12–13) впевнено, але м'яко обхоплюємо зі спини,доки всі «вибрикування» не припиняться. Говорити при цьому потрібно мінімум,тоном «нейтрального» наказу: «Спокійно. Все нормально. Заспокоюйся. Зараз увсьому розберемося»
– якщодитина розкидає речі, б'є меблі, досить притримати її за руку: «Тихо! Тихо! Книга(стілець. портфель.) тут ні до чого!» Майже у половині випадків можна почутивідповідь: «А я до чого?!» Заперечувати не треба. Можна спробувати вийти згострої ситуації з гумором:» Так, ти ні до чого. Ну лежить ця річ не на своємумісці, то ж нехай начувається…» Важливо пам'ятати. що дитині у цей момент важковпоратися з роздратуванням, тому вихователю не слід вести себе агресивно.
– якправило, після афективного спалаху дитина відчуває спусторшеність і ні до яких співбесідне готова. Дайте їй можливість відпочити (добре, якщо під наглядом педагога) іпоговоріть обов'язково наодинці і трохи пізніше.
Кроктретій «Вирішуємо проблему «
Цейетап досить складний через неможливість передбачити всі тонкощі ситуацій, яквикликають проблеми у дитини. Спробуємо зупинитися на найбільш поширених.
І.Проблеми у спілкуванні з однолітками.
Ознаки:дитина веде себе агресивно з іншими дітьми, «огризається», б'ється, зачіпляєінших, у класі її не люблять, не хочуть товаришувати і т ін.
Причини:частіше за все дитина почуває себе «зацькованою собакою», вважає, що їїзневажають, ображають, налаштовані проти неї.
При дослідженніповедінки дуже типовою є фраза «А він (вона) перший почав…», при чому, якщопродовжувати розбиратися, то згадуються «гріхи» ображаючих аж до дитячогосадка. Слова вихователя про власну «ображаючу» поведінку дитини успіху, якправило, не мають, оскільки причина поведінки дитини пов'язана з захистом, якийбазується на особистісних проблемах та невпевненості. Корені особистіснихпроблем часто обумовлені родинним мікрокліматом. Дитина рано звикає доагресивно-несправедливого ставлення до себе з боку членів сім» ї (батьків,старших дітей) і переносить свій досвід на спілкування з іншими дітьми як своєріднийспосіб «боротьби за виживання».
Основноюстратегією роботи вихователя у цьому напрямку може бути сформульована так:» Нашклас для тебе – острівець безпеки, тут тебе зрозуміють і допоможуть. Туттобі ніщо не загрожує!»
Напрямкироботи:
а) здитиною:
– дослідження«провокуючих» ситуацій і «провокаторів», якщо такі є. Зручно це зробитинаодинці з дитиною у такій формі: «Мені хотілося б узнати твою думку про нашклас. Я приготувала для тебе деякі питання. тобі не важко буде мені допомогти?»
Дитиніу письмовій або усній формі пропонуємо питання у формі незакінчених речень. Якщодитині при роботі усно важко відповідати, можна використовувати підказку іздужок У наведених питаннях відповідями можуть бути як ситуації так і «конкретніособистості». Дитині слід сказати, що відповідати вона може., як сама думає.
– якщодитина на контакт іде добре, можна спробувати поговорити з нею «про життя»,виясняючи, як дитина сприймає оточення та світ в цілому, ставлення до себе затакими питаннями: «Ось ти обмалював наш клас так…
Якти вважаєш, а діти в інших класах такі ж?
Алюди взагалі?
Якбити був чарівником, то яких би рис характеру добавив людям?
Адітям? А собі?
Якти думаєш, коли тебе ображають, то ті, хто це робить радіють чи злостяться?
Ати?
Тишвидко прощаєш образи?
Якщоне вдалося зразу відповісти на образу. тобі хочеться помститися?
Виходить?При цьому ти буваєш задоволеним?
Ащо б ти простив іншому. якби тебе попросили?
Останнєпитання – добрий перехід для спроби корекції: «Давай з тобою домовимося.Спробуй поспостерігати за собою і в моменти, коли почуваєш себе ображеним недуже сильно, скажи собі «Він такий же, як і я. Це дрібниці і я його прощаю.» Ау кінці дня скажи мені, скільки дрібних образ тобі таким чином вдалося «заспокоїти»
Побажаннявихователю. Діти, що агресивно захищаються, потребують постійної уваги.З одного боку – це безпека самої дитини і її оточення, з іншого – необхідністьдемонстрації дитині підтримки у складних для неї моментах спілкування, допомогау регуляції поведінки.
Зазвичай,всі дитячі «розбори» проходять за відсутністю дорослого, тому у ситуаціяхзагострення відносин потрібно як можна більше наглядати за учасниками і, занеобхідністю, «розділяти території». Наприклад, якщо при виконанні якоїсьсправи вам потрібно залишити дітей самих, а ви відчуваєте, що атмосферанаелектризована., або напередодні була бійка, можна запропонувати дітям індивідуальнізавдання або доручення. При наявності особливо «ворогуючих» сторін, можна датироботу, не пов'язану із спільним перебуванням дітей. (Наприклад, прибрати упідсобці у присутності вихователя). Це особливо важливо, якщо дитиназнаходиться у стані «хронічної війни»
Станомрівня конфліктності на початку урегулювання ситуації слід цікавитися дужечасто. Обов'язково заохочувати та відмічати найменші досягнення «миру та порозуміння»(можна у дусі гумору). Для стимулювання позитивних змін дитині можна сказати,що багато хто помітив, що спілкуватися з ним стало приємніше.
б) зкласним колективом. Основні завдання: зняти напруженість у стосунках, знятистереотипи сприйняття дитини («ярлики»), знайти друзів для дитини, знайтиспільну справу. У Додатках пропонуємо ігрові методики для вирішення цихзавдань.
ІІ.Неактивність, байдужість, замкнутість
Ознаки. Дитина ведесебе непомітно, тихо, ініціативи не виявляє, майже ні з ким не спілкується,інколи може бути «мулею», якого деякі учні «доводять» дрібними зачіпками досліз або спалахів відчайдушної агресії. У класних справах така дитина грає рольприсутнього, може навіть просто піти, сидіти у куточку. Доручення можевиконувати (і дуже добре), але частіше відмовляється, пояснюючи тим, що невпорається.
Причини.Закореніла невпевненість у собі, комплекс «невдачі», наднизька самооцінка,особливості самосприйняття. Іноді це може бути обумовлено раннім негативнимдосвідом дитини, що відчувала себе емоційно занедбаною у сім» ї, недооціненою умолодших класах. І, якщо у відношенні до агресивної дитини ми говоримо про стан«зацькованої собаки», то цьому випадку – це «мишеня», що не тільки зневірилосяу можливості отримання допомоги та уваги до своїх потреб, але і звиклося з тим,що воно її не гідне. Природно, що всі спроби протистояти неприємностям дитиноюдавно припинені, дитина часто перебуває у стані апатії, депресії.
Стратегіяроботи педагога з такими дітьми полягає у виясненні причин неактивності дитини,зміцненні впевненості, підвищенні самооцінки, навчанні дитини засобамсамодопомоги, включення її до спільних справ.
а)робота з дитиною:
– длявияснення причин неактивності потрібно проаналізувати стиль взаємин у сім» ї,звернувши увагу на наступні моменти:
Чине є батьки (або один з них) неврівноваженими, агресивними, надмірно активними,такими, що зловживають алкоголем.
Чине є дитина бездоглядною.
Яківимоги ставлять батьки до дитини, чи не є вони завищеними,
Можнатакож застосувати метод незакінчених речень. Роботу можна проводитиіндивідуально або у групі, згідно з обраною формою проведення модифікуючиінструкцію: при індивідуальній –» Ти цікавий і сором'язливий хлопчик(дівчинка). Мені дуже хотілося б познайомитися з тобою ближче. Будь ласка, дайвідповіді на ці питання, а потім ми з тобою обговоримо, що вийшло.», пригруповій – «Діти, багато хто з вас хоче дізнатися про особливості свогохарактеру. Я пропоную вам відповісти на деякі питання, доповнюючи реченнявласними роздумами. Відповідь по результатах ви отримаєте через деякий час.».
– корекційнаробота. «Витягти «таку дитину з її «черепашки» можна за умови поступовоїтривалої роботи як з самою дитиною, так і з класним колективом.
б)робота з класним колективом.
Дужечасто, ще у дитсадку чи у молодших класах, орієнтуючись на реакцію дорослих,діти могли «приклеїти ярлик» дитині з особливостями поведінки, а деякі діти,щоб отримати увагу дорослого, навмисно можуть провокувати конфлікти, аби самомубути «добрим» на тлі «агресора» чи «мишеняти». Це відбувається через дитячийегоцентризм, який у віці 7 – 12 років є природним явищем. Починати роботу здітьми потрібно, перш за все, з корекції «колективної думки» відносноконкретної дитини, формуванню вміння співчувати, виховання толерантності.
Виховання«важких» – тривалий процес, що вимагає узгоджених зусиль всіх, хто спілкуєтьсяз дитиною у школі. Добре, якщо вихователь налагодить співпрацю з колегами з метоюконтролю виникнення провокуючих ситуацій; постійного педагогічногоспостереження та патронату дитини; підкріплення позитивних зусиль дитини.
Література
1. Козловский О.В. Игроваяпрограмма «Каждый «охотник» желает знать, где сидит «фазан»:учебно-методическое пособие. Ч. 1 – Донецк: Школа лидеров Центра поддержкидетских общественных организаций Управления по делам семьи, молодежи и туризмаобластной государственной администрации, 2000 г. – 336 с.
2. Фоппель К. Какнаучить детей сотрудничать? Психологические игры и упражнения: Практическое пособие:Пер. с нем.: В 4‑х томах.. – М.: Генезис, 1998.