Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університетімені Володимира Гнатюка
Кафедра фізичного виховання
ПОКРАЩЕННЯ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ У ДІТЕЙМОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ШЛЯХОМ ЗБІЛЬШЕННЯ ОБСЯГУ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ
Виконавець: студентка 31 гр.
заочного відділунавчання факультету ПВПК
Чучман Г.Д.
Науковийкерівник:
кандидат наук зфізичного
виховання іспорту, доцент
Огнистий А.В.
Тернопіль 2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. психолого-педагогічні основи фізичного вихованнядітей молодшого шкільного віку
1.1 Закономірності фізичного тафізіологічного розвитку організму дітей молодшого шкільного віку
1.2 Стан здоров’я дітей молодшого шкільного віку
Висновки до 1-го розділу
Розділ ІІ. Завдання, методи та організація дослідження
2.1 Завдання та методи дослідження
2.2 Організація дослідження
Розділ ІІІ. взаємозалежність параметрів рухової активностіі показників фізичного стану молодших школярів
3.1 Фізичний розвиток дітей молодшого шкільного віку
3.2 Особливості фізичної підготовленості молодших школярів
3.3 Вплив рухової діяльності на розвитокфізичних якостей молодших школярів
Висновки до 3-го розділу
Розділ IV. Методика розвитку та вдосконалення фізичнихякостей
4.1 Методика розвитку і вдосконалення сили
Висновки
Список використаної літератури
Анотація
Вступ
Актуальність дослідження. Пошук оптимальних шляхів залучення молодого покоління до систематичнихзанять фізичними вправами випливає з основ перебудови національної школи, девеликого значення надається фізичному розвитку, загартуванню та зміцненнюздоров’я дітей.
Після проголошення незалежності Українивведено в дію різноманітні нормативні документи, які спрямовані на розвитокфізичної культури і спорту [9, 11, 19, 31]. Проте вжиті на державному рівнізаходи суттєво не змінили на краще фізичний стан школярів. На жаль, більшістьпоказників здоров’я дітей України характеризується негативними тенденціями. Спеціалістиконстатують, що при вступі до школи різноманітні відхилення у стані здоров’ямає кожна третя — четверта дитина, а до кінця навчання у 9-му класі — вже кожендругий учень [34, 35].
За даними Міністерства охорони здоров’я у 1 — 4 класах гармонійно більш-менш фізично розвинені лише 65% дітей. Медичнеобстеження дітей і підлітків засвідчило, що 36% із них мають низький рівеньфізичного здоров’я, 56,5% — нижчий середнього і середній рівні, і лише7,5% — вищий середнього і високий рівні [43, 45].
Однією з причин цього є недостатня руховаактивність дітей. На негативний вплив обмеженої рухової активності (гіпокінезії)в дитячому віці вказують дослідження О.Г. Сухарєва (1989), Ш.Ф. Сауткіна (1989),І.В. Муравова (1989), С.М. Іваськіва (1994). Зокрема відзначається, що тривалеобмеження необхідної рухової активності призводить до атрофії м’язів, порушенняпостави і функцій внутрішніх органів, зниження психічної і фізичної працездатності,виникнення хронічних захворювань серцево-судинної системи та обміну речовин.
За даними А.Ф. Борисенко (1989), Н.В. Москаленка(1992), О.Д. Дубогай (1991), зі вступом дітей до школи їх рухова активністьзнижується в середньому на 50% порівняно з дошкільнятами.
Фізична підготовленість дітей 6 — 10 роківздійснюється у процесі нерегламентованої рухової активності і загальноприйнятихформ занять фізичною культурою в школі. Практично ці форми не забезпечуютьнеобхідного тренувального ефекту, особливо у розвитку сили і витривалості [12,34, 60]. Витривалість і сила, в основі яких лежать аеробно-анаеробні можливостііндивіда, являються “стабілізатором" здоров’я [21, 23, 24]. Досить добрерозроблені методики розвитку рухових якостей пристосовані, головним чином, доінтересів спорту вищих досягнень і передбачають їх застосування на спеціальноорганізованих (тренувальних) уроках [10, 21, 29, 35]. Деякі автори для учнівцього віку віддають перевагу диференційованому методу навчання, яке ґрунтуєтьсяна якісному виборі співвідношення фізичних вправ [30].
Незважаючи на те, що в науково-методичнійлітературі є достатньо даних з питань покращення фізичної підготовленості учнівпочаткових класів, ефективний вибір методик, адекватний підбір засобів длярозвитку фізичних якостей та раціональна організація навчального процесу учнів1 — 4 класів в умовах двох (а подекуди трьох) уроків фізичної культури натиждень ще мало вивчені і потребують подальшого наукового обґрунтування. Вирішенняцієї проблеми дозволить не тільки удосконалити процес фізичного виховання дітей6 — 10 років, а й забезпечить більш ефективну їх фізичну підготовленість. Всеце зумовлює актуальність і доцільність наукового пошуку подальшогоудосконалення рухової активності учнів початкової школи.
Об’єкт дослідження — процес фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку.
Предмет дослідження — обсяг рухової активності та особливості фізичної підготовленостіучнів молодших класів.
Мета дослідження — розробити та апробувати різні рухові режими оздоровчого впливу на фізичний станмолодших школярів, які проживають у сільській місцевості.
Наукова новизна:
виявлено вплив рухової активності напідвищення фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку;
визначено взаємозалежність між показникамифізичного стану дітей 6 — 10 років та їх функціональними можливостями;
зроблено порівняльний аналіз результатівфізичної підготовленості учнів відповідно до вимог нормативів системиоцінювання фізичної підготовленості.
Практичне значення — розроблені практичні рекомендації для вдосконалення розвитку фізичних якостеймолодших школярів впроваджено у навчально-виховний процес смт Новий ЯричівЛьвівської області загальноосвітньої середньої школи І — ІІІ ступеня.
Розділ 1. психолого-педагогічніоснови фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку
1.1 Закономірності фізичного тафізіологічного розвитку організму дітей молодшого шкільного віку
Важливим у реалізації системи фізичноговиховання дітей є знання їх особистісних якостей, фізичного і психічногоздоров’я, стійкості нервової системи до різних видів подразнень, витривалості,інтересів і можливостей. Враховуючи анатомо-фізіологічні особливості дитини,можна в потрібному напрямку впливати на її розвиток. Нормальний розумовий тафізичний розвиток дитини можливий за умови забезпечення оптимального руховогорежиму. Це особливо важливо для учнів молодших класів, тому що необхідністьактивного рухового режиму у дітей раннього віку обумовленаанатомо-фізіологічними, психологічними й соціальними закономірностями. Саме дляцього віку характерні інтенсивний ріст і становлення основних органів і функційорганізму [12, 14, 24, 25].
Молодший шкільний вік характеризуєтьсявідносно рівномірним розвитком опорно-рухового апарата. Але інтенсивністьокремих ознак є різноманітною. Так, довжина тіла збільшується в цей періодбільшою мірою, ніж маса тіла. Відбуваються зміни і в пропорціях тіла: змінюєтьсягрудна клітка й довжина тіла, ноги стають відносно довшими. У дітей цього вікупродовжується окостеніння скелета, поступово формуються шийний і грудний хребет(до 12 років). М’язи дітей цього віку мають тонкі волокна, невелику кількістьбілка й жиру.
Дані розвитку молодого організмувикористовуються для раціонального формування фізичних навантажень, якіздійснюються згідно з віковими особливостями дітей і особливостями різних видівфізичних вправ. На основі цих даних будується педагогічний і медичний контрольу процесі фізичного виховання школярів. Для нормального планування фізичнихнавантажень необхідно враховувати ряд факторів, які впливають на закономірністьрозвитку організму. Без врахування цих факторів планування позитивних зрушень ворганах і системах організму під впливом фізичних навантажень може бутинездійсненим. До факторів, які позитивно чи негативно впливають на розвитокмолодого організму, слід віднести акселерацію, гіподинамію, гетерохронізм,забрудненість навколишнього середовища.
Акселерація — прискорений розвиток організмудитини.
Гіподинамія — зменшення сили, причиною їїможуть бути фізичні, фізіологічні та соціальні фактори.
Гіпокінезія — це симптоми рухових розладів,які відображаються у зниженій руховій активності.
Особливостями будови і розвитку скелетамолодших школярів є те, що окостеніння скелета в цьому віці ще не закінчене,причому ці процеси проходять нерівномірно. Поступово формуються шийний ігрудний хребет (до 7 років), поперековий (до 12 років). Хребет, опора тулуба, умолодших школярів гнучкий і рухливий. Це обумовлено тим, що він містить щебагато хрящової тканини. Через значну рухливість і гнучкість хребта частобувають випадки деформації нормальних його згинів. Це потрібно враховувати приплануванні і проведенні педагогічного процесу у фізичному вихованні. Різніпоштовхи під час приземлення з великої висоти, нерівномірне навантаження нанижні кінцівки можуть негативно вплинути на зміщення кісток таза і їх ріст. Крімтого, великі фізичні навантаження можуть бути причиною формуванняплоскостопості у дітей.
М’язи у дітей містять більше води і меншетвердих ресурсів, ніж у дорослих. Тому вони дуже еластичні і рухливі у суглобах[8]. Інтенсивний розвиток м’язової системи кісток відбувається з 6 — 7 років,коли дитина починає систематично привчатись до писання, ліплення, малювання. Розвитокзгиначів випереджає розвиток розгиначів. З віком збільшується не тільки вагам’язів, але й змінюються їх фізико-хімічні властивості, збагачуютьсяіннерваційні відношення. Сила м’язів стає більшою і, крім того, в молодшомушкільному віці сила м’язів у дівчат менша, ніж у хлопчиків.
Приріст сили, пов’язаний з віковими змінами,відбувається деякою мірою незалежно від фізичних навантажень [21]. Але підвпливом фізичних занять сила м’язів у віковому аспекті збільшується значношвидше. Вікові особливості дітей обмежують застосування силових вправ на урокахфізичної культури. Силові і особливо статичні вправи викликають у дітейрозвиток гальмівних процесів. Короткочасні швидкісно-силові вправи молодшішколярі виконують досить легко. Тому на заняттях з дітьми 6 — 10 роківзастосовуються стрибкові, акробатичні вправи, а також динамічні вправи нагімнастичних приладах.
У молодшому шкільному віці м’язи тулуба щепогано фіксують хребет в статичних позах, тому постава молодших школярів ще неє сталою. У них легко виникають функціональні, тимчасові асиметричні положеннятіла. У дітей частіше всього сила м’язів правої сторони тулуба і правихкінцівок стає більшою, ніж сила м’язів лівої сторони. Тому у школярів з дужевираженою односторонньою силою м’язів може розвиватись бокове викривлення хребта- сколіоз. Для запобігання цих процесів фізичні вправи формують м’язовий корсет.При перевантаженні м’язів нижніх кінцівок (при зловживанні статичними вправамиу стоячому положенні, тривалим навантаженням у ходьбі, бігу і т.д.) у дитиниможе виникнути не тільки деформація кісток стопи, а й деформація в колінних,гомілкостопних суглобах, інші відхилення.
Морфологічні особливості рухового апарата,висока еластичність зв’язок і м’язів, велика рухливість хребта сприяютьуспішному виконанню вправ, які розвивають гнучкість і спритність. Найбільшітемпи розвитку гнучкості спостерігаються у віці від 6 до 10 років. Пізнішеінших якостей розвивається витривалість [36, 62].
У вікових змінах рухової функції головне місценалежить центральній нервовій системі і, перш за все, — корі великих півкуль. Умолодшому шкільному віці діти легко оволодівають складними формами рухів. Пояснюєтьсяце тим, що у 6 — 8 років вища нервова діяльність дитини досягає високогорозвитку. Але функціональні показники нервової системи ще не зовсім досконалі. Длядітей цього віку характерна невелика сила нервових процесів, особливовнутрішнього гальмування. Тому рухи вони краще засвоюють у загальному вигляді.
У молодших школярів спостерігається порівняноневелика працездатність нервових клітин. Тому при дії сильних, одноманітних ідовго діючих подразників у них легко розвивається позамежне гальмування [55]. Внаслідокцього діти молодшого шкільного віку відрізняються незначною витривалістю. Повільнийбіг може з успіхом використовуватись у якості основного засобу розвиткузагальної витривалості уже в молодшому шкільному віці.
Рухові навички у 6 — 10-річних дітейвиробляються швидко. Цьому сприяє висока збудливість і пластичність центральноїнервової системи [44, 53].
Серце у дітей швидко збуджується. Воно маєздатність пристосовуватися до фізичних навантажень, але разом з тим, йогодіяльність нестійка. Тому тривалі фізичні й психічні навантаження можутьнегативно вплинути на діяльність серця, викликати різні патологічні явища всерцевому м’язі та судинах. Тому різні навантаження потрібно дозувати, зважаючина вікові особливості і стан здоров’я дитини. Дуже важливим є дотриманнясистематичності занять фізичними вправами.
У молодших школярів частота пульсу висока ідосягає 90 — 95 у/хв. Однією з характерних особливостей дітей цього віку є те,що в них присутня аритмія, тобто нерівномірний режим роботи серця у станіспокою. М’язові волокна серця дитини молодшого шкільного віку розвинутіпорівняно слабо. Тому сила скорочення серцевого м’яза відносно невелика.
Систолічний об’єм у дітей 6 — 8 років малий. Віндосягає 20 — 25 мл, а у дорослих — 50 — 60 мл і більше. М’язова робота у дітейцього віку забезпечується за рахунок частоти серцевих скорочень, а не їх сили. Функціональнірезерви серця у дітей значно нижчі, ніж у дорослих.
З віком у дітей удосконалюється системадихання [52]. Збільшується амплітуда грудної клітки, амплітуда дихальних рухіві ємність легень. Життєва ємність легень (ЖЕЛ) у хлопчиків 6 років складає всередньому 1440 мл, а у дівчаток — 1360 мл. У дітей 10 років відповідно 1900 млу хлопчиків і 1700 мл — у дівчаток.
Дихання дітей цього віку відрізняється своєюнерівномірністю і порівняно великою частотою — 20 — 25 разів за хвилину. Звіком частота дихання поступово зменшується. Дихальний центр у дітей легкозбуджується, тому їх дихання значно прискорює свою частоту при психічнихзбудженнях і фізичних навантаженнях.
У молодшому шкільному віці, за показникамифізичного розвитку (зріст, вага, ЖЕЛ), хлопчики і дівчатка суттєвихрозбіжностей не мають, але, якщо порівняти їх за функціональними показниками (вентиляціялегень, максимальне споживання кисню за хвилину роботи, кисневий пульс), тонеобхідно відмітити, що функціональні можливості дівчаток, починаючи вже зперших класів, значно нижчі, ніж у хлопчиків цього віку. Ці відмінностісвідчать про те, що функціональні можливості їх дихальної та серцево-судинноїсистем значно нижчі, ніж у хлопчиків [55].
При заняттях фізичними вправами з дітьми цьоговіку слід пам’ятати, що їх необхідно обмежувати у значних м’язових напруженнях,пов’язаних із тривалим збереженням тієї чи іншої нерухомої пози, перенесеннямважких предметів. Разом з тим, тривале обмеження необхідної рухової активностіприводить до атрофії м’язів, порушення постави і функцій внутрішніх органів,зниження психічної і фізичної працездатності, виникнення хронічних захворюваньсерцево-судинної систем та обміну речовин.
Кожен період життя людини характеризуєтьсятими чи іншими змінами в організмі, які підпорядковані не лише біологічнимзаконам, а й зазнають значного впливу з боку умов навколишнього середовища. Протягомкожного вікового періоду життя людини відбуваються певні зміни антропометричнихі морфологічних ознак. Перехід від одного до іншого періоду життя відбуваєтьсянерівномірно.
У науковій літературі наведено ряд даних промежі періоду молодшого шкільного віку відповідно до педагогічної мети фізичноговиховання. До молодшого шкільного віку належать діти від 6 до 10 років. Проте вроботах деяких авторів молодший шкільний вік зазначено 6 — 11 років [62]. Критеріямитаких періодизацій виступає комплекс ознак, який включає розміри тіла іорганів, терміни остенації скелету, кількість наявних постійних зубів, ступіньрозвитку залоз внутрішньої секреції, рівень розвитку рухових якостей та ін. Внашому досліджені молодший шкільний вік — це 6-10 років, який характеризуєтьсярівномірністю процесів росту і розвитку. Зазначені терміни даного періодувказані і використовуються в практичній педагогіці і гігієні.
Саме в молодшому шкільному віці інтенсивнорозвиваються різні задатки, формуються моральні якості, виробляються рисихарактеру, закладається і зміцнюється фундамент здоров'я і розвитку фізичнихякостей, необхідних для ефективної участі в різних формах рухової активності,що, у свою чергу, створює умови для активного та спрямованого формування ірозвитку психічних функцій та інтелектуальних задатків дитини.
Формування особистості дитини йде в умовахєдності свідомості і діяльності. На початкових етапах людської історіїдіяльність була подана, насамперед, у різних формах рухової активності,практична реалізація якої істотно залежала (та й тепер залежить) від стану ірозвитку фізичних якостей людини. Тому рухова активність у цей період життявиконує унікальну роль комплексного розвитку всіх аспектів цілісної особистостідитини (психологічного, інтелектуального, естетичного, морального), поступовопідготовлюючи її до умов соціальних відносин, що ускладнюються [21, 36, 37, 45,48].
Продовжується розвиток і вдосконалювання рухівдитини; вона опановує все складніші рухові акти. У цьому віці діти легковиконують рухи за участю великих м’язових груп та з великою амплітудою ізазнають труднощів при виконанні точних і дрібних (із малою амплітудою) рухів. Самев період 6 — 10 років життя закладаються основи культури рухів; успішноосвоюються нові, раніше невідомі вправи і дії, фізкультурні знання. Здібностідітей до освоєння техніки рухів настільки великі, що багато нових рухових уміньосвоюються без спеціального інструктажу [6, 14, 46].
Відбувається зміна режиму життя, пов'язана зпочатком навчання в школі. Навчальна праця молодшого школяра характеризуєтьсятакими особливостями: зміною форми проведення занять у порівнянні з дошкільнимизакладами; різким збільшенням загальної тривалості занять; «робочою» позоюучня, оскільки переважає сидяче положення і різке збільшення малорухливості; інтелектуальноюспрямованістю.
Докорінно змінюється весь уже сформований укладжиття дитини. Від неї вимагаються величезні зусилля для того, щоб адаптуватисядо нового життєвого порядку. Практичний досвід і спеціальні дослідженняпоказують, що високі фізичні або розумові навантаження в цьому віці порушуютьнормальну збудливість нервової системи, ведуть до усіляких зривів у вищійнервовій діяльності дітей.
У віці 6-10 років починають формуватисяінтереси і нахили до визначених видів фізичної активності, виявляєтьсяспецифіка індивідуальних моторних проявів, здібність до тих або інших видівспорту. А це створює умови для успішної фізкультурно-спортивної орієнтаціїшколярів та визначення для кожного з них оптимального шляху фізичноговдосконалення.
Найбільш істотним моментом у фізичномувихованні дитини цього періоду життя є формування особистісного відношеннядитини до фізичного тренування, виховання активної позиції у ставленні до свого здоров'я, міцності тіла ізагартування.
Основні закономірності росту й розвитку дітейі підлітків, стан їхнього здоров’я і особливості рухової підготовленостівизначають вибір педагогічних прийомів впливу на організм учня залежно відконкретних завдань навчально-виховного процесу [2, 4, 10, 17].
Фізичні вправи на уроках фізичної культури взагальноосвітній школі треба розглядати як засіб для розвитку в учнів уміннякерувати своїми рухами, як засіб для розвитку рухових якостей, як засіб длявироблення у школярів сміливості, рішучості, рухової вправності й підготовки дотрудової діяльності.1.2 Стан здоров’я дітей молодшогошкільного віку
Зміцнення здоров’я, підвищення фізичноїпідготовленості, формування потреби й мотивів до здорового способу життя і,насамперед, позитивного ставлення дітей до занять фізичними вправами — це єодна з найбільш важливих проблем соціальної політики. Саме вона обумовлюєтьсяіндивідуальними особливостями людини, обсягом його вільного часу й раціональнимвикористанням у відповідних умовах фізичних вправ.
Науковими дослідження доведено, що високийрівень фізичного стану є однією із умов доброго здоров’я. Із зниженням цьогопотенціалу погіршується не тільки фізична, а й розумова працездатність людини. Томулюдині потрібно систематично займатися фізичними вправами, виконання якихпотребує належної системи контролю за фізичним і функціональним станоморганізму [13, 14, 17, 21, 25, 48].
У зв’язку з цим, державою схвалено документи,головним питанням яких було поліпшення здоров’я нації засобами фізичноїкультури та спорту (насамперед Закон України “Про фізичну культуру і спорт"(1993), Державні тести й нормативи оцінки фізичної підготовленості населенняУкраїни (1996); Цільова комплексна програма “Фізичне виховання — здоров’я нації"(1998) та ін.) [19, 20, 31, 32].
Фізичний стан та здоров’я школярів завжди маєбути предметом пильної уваги суспільства, адже здоров’я школярів сьогодні — цездоров’я нації у майбутньому, в якому віддзеркалюється минулий і сьогоднішнійдобробут країни.
Актуальність невідкладного удосконаленнязмісту системи фізичного виховання школярів обумовлює стан їхнього здоров’я ірухової підготовленості. Як відзначають науковці, тривогу викликає станздоров’я і фізична підготовка молоді, яка навчається: більше 70% дітей, щоприходять у перший клас, мають відхилення у стані здоров’я; до 65% хворіютьреспіраторними захворюваннями; 52% учнів мають різноманітні хронічнізахворювання; більше 20% мають зайву вагу; у 63% школярів порушена осанка, а у23% спостерігається реакція на гіпертонічну хворобу; 19% дітей мають підвищенийкров’яний тиск; до 50% школярів мають різного ступеня порушення опорно-руховогоапарата; більше 25 тисяч учнів звільнені від занять фізичної культури, а 45%школярів закінчують 10 клас з погіршенням зору. Загалом кількість здоровихдітей за роки навчання в школі зменшується в чотири рази [4, 12, 35].
Для обґрунтування профілактичних заходів ізміцнення здоров’я дітей дуже важливо вивчити стан їхнього здоров’я увзаємозалежності з фізичним вихованням. Науковими дослідженнями [8, 18, 34, 44,61] встановлено, що між фізичною активністю, організацією і методикою фізичноговиховання та станом здоров’я дітей і молоді існує статистично вірогіднийвзаємозв’язок. Водночас, в сучасних умовах недостатньо вивчені кількісні іякісні характеристики цих взаємозв’язків.
Серед багатьох причин, які утруднюють науковідослідження в цьому плані важливою є та, що термін “здоров’я" немаєчіткого означення і кількісного виміру, хоч в літературі, де висловлюються тіабо інші аспекти здоров’я, існує низка визначень цієї категорії, які базуютьсяна різноманітних методологічних підходах і критеріях. Різноманітність поглядівщодо змісту поняття і марність спроб виробити єдину узгоджену думку значноюмірою пояснюється тим, що здоров’я — це досить складне явище, характерні інайбільш суттєві сторони якого тяжко визначити коротко й однозначно.
Витоки уявлень про здоров’я криються у глибинівіків. Ще у давнину наші предки, розрізняючи стан здоров’я та хвороби, всілякопрагнули зберегти здоров’я та уникнути хвороб. І якщо для запобігання хвороб — згідно із знаннями і віросповіданнями того часу — часто застосовувалися зовсімфантастичні дії, то для зміцнення здоров’я ще у стародавніх культурах Сходу йЗаходу застосовувалися, як правило, ефективні стимулюючі засоби, багато з якихмайже без змін дійшли до нашого часу. Це стосується фізичних вправ, масажу,водних процедур і дієти. Є відомості, що ці оздоровчі засоби використовувалисяще в ІІІ-ІV тисячоліттях до нашої ери в Індії, де вони входили до складурелігійно-філософських і гігієнічних уявлень.
Переконавшись у ефективності застосуванняфізичних вправ у здорових людей, давні педагоги та лікарі Сходу почаливикористовувати їх для лікування захворювань. Таким чином, ще у давні часиодним із найдієвіших оздоровчих засобів — фізичними вправами — користувалисядля стимуляції здоров’я як здорових, так і хворих людей.
В історичному розвитку знань про здоров’я таметоди його зміцнення існують різні тенденції, пов’язані з культурою таетногеографічними особливостями народів. Кожний народ вніс до скарбниці знаньпро здоров’я і свої, властиві лише йому відомості. Поряд з особливостями,притаманними кожному з народів, в історії розвитку знань про здоров’я та методийого стимуляції простежуються дві тенденції, різко відокремлені за своєютеоретичною основою та застосовуваними методами. Одна з них характерна длязахідної, друга — для східної цивілізації.
Західну цивілізацію, в силу притаманного їйматеріального світогляду і прагматичної спрямованості з різних способівзміцнення здоров’я, найбільше притягувала можливість досягненнябезпосередньо-корисного результату у вигляді стимуляції рухових якостей — сили,швидкості, витривалості, спритності. Така спрямованість оздоровлення забезпечилаприкладне використання засобів фізичної культури. У заняттях фізичними вправамий масажі, що застосовувалися за спеціальною методикою, педагоги й лікарі Заходузнайшли засіб, що забезпечував їм ефективну підготовку і до праці, і довійськової справи.
На відміну від викладеного, оздоровчі засоби,що використовувалися на Сході, переслідували іншу мету — поліпшити загальнийстан організму, привести його до гармонії з оточенням. Така спрямованістьвизначила яскраво відмінні від західних засоби й методи занять фізичнимивправами, що не забезпечували безпосередньо прикладних результатів, протесприяли гармонізації функції організму шляхом створення певних психологічнихстанів. Саме на Сході, у давній Індії та інших країнах, об’єднаних близькоюкультурою та віросповіданнями, виник один з найцінніших оздоровчих методів — психорегуляція, здійснювана у різних формах (самонавіювання, зосередження звідчуженням від зовнішніх подразників, релаксація, медитація і т. ін.).
Відносно факту виняткової важливості — розуміння здоров’я не як відсутності захворювань, а як самостійного стануорганізму — весь історичний період розділяють на два етапи. Першим із них єтривалий період часу (ІV ст.д.о н. е. — 1941 рік), коли здоров’я розглядалосяяк відсутність захворювань або фізичних дефектів [1].
Пряме протиставлення двох якісно різних станів:нормального фізіологічного (якому відповідає поняття “добре здоров’я”) іпатологічного (синонім якого “хвороба", “погане здоров’я”) не зовсім вдале.Справа в тому, що в дійсності між хворобою і здоров’ям існують перехідні стани.
При використанні такого підходу, випадає станпередхвороби, в якому захворювання як такого ще немає, але компенсаторніможливості організму вже знизились і з’являються ще об’єктивно не відчутнізміни на функціональному і біохімічному рівнях. Це і є “перехідний" станміж здоров’ям і хворобою, що називається “третім станом". У “третьому"стані можуть бути люди, які не тільки перебувають у специфічному психофізичномустатусі (наприклад, передродовий або післяродовий період, клімакс та ін.), алеі ті, що систематично вживають алкоголь, палять або ведуть антигігієнічнийспосіб життя.
Уявлення американського вченого ГенріСигериста, опубліковані у 1941 році, поклали початок новому, сучасному періодурозуміння здоров’я. У 1948 році, спираючись на роботи Г. Сигериста, Всесвітняорганізація охорони здоров’я (ВООЗ) погодила таке означення здоров’я: “Здоров’я- це стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тількивідсутність хвороби чи фізичних вад". Це означення цінне своєюметодологічною спрямованістю — розривом із загальнопоширеними уявленнями,існуючими не лише в медицині, а й у суспільстві протягом усієї попередньоїісторії.
Разом із тим неважко помітити, щоконструктивна частина означення вкрай неконкретна. Благополуччя, з якимпов’язано здоров’я у цьому означенні, є чисто суб’єктивно існуючим звичайнимтерміном, в одному ряду з яким можуть бути поставлені такі терміни, як щастя,достаток, задоволеність і т. ін.
На думку Г.Л. Апанасенка [4], в основі здоров’ялежить життєздатність індивідуума, рівень якої може бути кількісно визначений.
Показниками здоров’я можуть бути кількісновизначені наступні 5 ознак:
Рівень і гармонійність фізичного розвитку.
Функціональний стан організму (його резервніможливості, і, перш за все, можливості серцево-судинної системи).
Рівень імунного захисту.
Наявність будь-якого дефекту розвитку чизахворювання.
Рівень морально-вольових іціннісно-мотиваційних настанов.
Т.Ю. Круцевич [34] відмічає, що в основіструктури здоров’я знаходиться стабільність гомеостазу і саморегуляціїорганізму.
Інтегральним показником фізичного здоров’я єрівень фізичного стану, що характеризується нормальним станом фізіологічнихфункцій організму і їх резервними можливостями, які змінюються впродовж життя [8,24]. Збільшення або зменшення цих резервів пов’язане з віковими й генетичнимиособливостями організму, способом та умовами життєдіяльності індивідуума. Згідноконцепції фізичного здоров’я, найвагомішим фактором стає величина аеробнихможливостей організму, від якої залежить життєдіяльність, захворюваність ітривалість життя. У сучасній літературі немає однозначного підходу дохарактеристики фізичного стану людини. Окремі автори визначають поняття“фізичний стан", як рівень аеробної продуктивності в умовах фізичногонавантаження (PWC170) [40, 34, 48, 51]. Інші — характеризуютьфізичний стан як сукупність взаємопов’язаних факторів: фізична працездатність,функціональний стан органів і систем, вік, стать, фізичний розвиток, фізичнапідготовленість [53, 56, 60]. Проте автори єдині в тому, що для оцінюванняфізичного стану школярів необхідні антропометричні та функціональні показники,а також дані тестування ряду фізичних якостей: сили, швидкості, спритності,витривалості, гнучкості. У науково-літературних джерелах подається така їххарактеристика: швидкість — це можливості людини виконувати рухові дії умінімальних умовах за певний відрізок часу; сила — це можливість людинивиконувати дію з певним м’язовим напруженням; витривалість — це можливість людинидо тривалого виконання діяльності без зниження її ефективності; спритність — цеможливість людини швидко опановувати новими рухами і швидко перебудовуватирухову діяльність відповідно з вимогами обставин, що змінюються; гнучкість — цевластивості тілесної структури, які визначають параметри амплітуди руховихланок тіла.
Дослідження фізичного стану учнів дозволяєзробити порівняльний аналіз абсолютних показників, пізнати закономірністьстановлення організму, визначити оптимальні фізичні навантаження, скластиіндивідуальні програми оздоровчого тренування, визначити ефективність занять наоснові умов самоконтролю. Тільки за умови широкого і комплексного дослідженняфізичного стану школярів можна науково обґрунтувати методику оптимізаціїфізичного виховання.
Висновки до 1-го розділу
1. Аналіз наукової та методичної літературипоказав, що існують суперечливі підходи відносно до побудови навчальногопроцесу з фізичного виховання учнів початкових класів загальноосвітньої школита розвитку фізичних якостей у дітей цього віку.
2. Статистичні дані захворюваності дітейсвідчать про тенденцію погіршення стану їх здоров’я. Причинами тому єнераціональне харчування, загальне перевантаження учнів навчальними заняттями,недостатня рухова активність, низька ефективність навчально-виховного процесу зфізичного виховання та позаурочної фізкультурно-оздоровчої роботи, а такожнедостатня популярність здорового способу життя серед населення України.
3. У сучасних умовах спостерігається зниженнястану здоров’я дітей. Серед найбільш виражених захворювань домінують хворобиорганів дихання, нервової системи, вроджені аномалії. Серед причин такого стануособливе місце займає забруднення навколишнього середовища, незбалансованехарчування, шкідливі звички батьків, недостатня рухова активність.
4. Основні закономірності росту й розвиткудітей і підлітків, стан їхнього здоров’я і особливості рухової підготовленостівизначають вибір педагогічних прийомів впливу на організм учня залежно відконкретних завдань навчально-виховного процесу.
Розділ ІІ. Завдання, методи таорганізація дослідження2.1 Завдання та методи дослідження
Мета нашої роботи полягала у розробці таапробуванні різних рухових режимів оздоровчого впливу на фізичний стан молодшихшколярів, які проживають у сільській місцевості і реалізовувалась у системітаких завдань:
1. Узагальнити теоретичний і практичний досвідз проблем управління руховою активністю молодших школярів.
2. Проаналізувати фізичний розвиток дітеймолодшого шкільного віку та визначити рівень їх фізичної підготовленості.
3. Дослідити вплив рухової діяльності нарозвиток фізичних якостей дітей (6) 7 — 10 років.
4. Розробити організаційно-методичнірекомендації для вдосконалення методики розвитку фізичних якостей учнівмолодшого шкільного віку.
Для вирішення поставлених завданьзастосовувались такі методи: теоретичні дослідження (вивчення педагогічної,науково-методичної, психологічної літератури з розвитку фізичних якостей дітей(6) 7 — 10 років); педагогічні спостереження; антропометричні методи; тестуваннярівня фізичної підготовленості; педагогічний експеримент; методи математичноїстатистики.2.2 Організація дослідження
Дослідження проводилося на базі загальноосвітньоїсередньої школи І — ІІІ ступеня смт Новий Яричів Львівської області. Всього вексперименті взяло участь 67 школярів молодших класів.
Моделями рухових режимів були: 3 урокифізичної культури на тиждень. З метою вивчення комплексного впливу засобівфізичної культури на рухову підготовленість дітей до програми занять буловведено вправи на розвиток основних фізичних якостей: швидкості, сили,спритності, гнучкості, витривалості в певному співвідношенні.
Програма педагогічного експерименту включала:
огляд літературних джерел з проблемидослідження;
визначення рівня фізичної підготовленостіучнів обох груп на початку та в кінці навчального року;
розробку програми розвитку фізичних якостейучнів;
розробку методики комплексного розвиткуфізичних якостей учнів експериментальної групи;
проведення констатуючого експерименту;
опрацювання отриманих результатів.
Програму дослідження умовно було поділено на 3етапи. На першому етапі (травень — вересень) було визначено тему дослідження,проведено літературний огляд.
На другому етапі (вересень — жовтень 2008 р) проведенодослідження рівня фізичного розвитку учнів молодших класів. Фізичний розвитоквизначався на основі таких показників:
1) вага визначалася шляхом зважування намедичних вагах (кг) з точністю до 50 г;
2) зріст вимірювався ростоміром (см), згіднозагальноприйнятої методики, з точністю до 0,5 см;
3) окружність грудної клітки вимірюваласясантиметровою стрічкою (см), згідно загальноприйнятої методики.
Було також розроблено програму експерименту. Зметою вивчення комплексного впливу засобів фізичної культури на руховупідготовленість дітей до програми занять було введено вправи на розвитокосновних фізичних якостей: швидкості, сили, спритності, гнучкості, витривалостів певному співвідношенні. За розробленою методикою та участю в констатуючомуексперименті було створено 2 групи школярів — контрольна і експериментальна.
Третій етап включав проведення власнеконстатуючого експерименту, який включав складання державних тестів на початкута в кінці навчального року. В експериментальних групах заняття проводилися заекспериментальною програмою (жовтень 2008 р. — травень 2009 р). Порівнювавсяаналіз результатів фізичної підготовленості учнів молодших класів знормативними вимогами державної системи оцінювання фізичної підготовленості.
Програма експериментуЯкість Вправа Кількість повторень ЧСС уд/хв Швидкість Біг на місці 15 с (в упорі) 1 — 2 140 — 150 Сила Згинання і розгинання рук в упорі максимальна кількість разів Швидкісно-силові здібності
1. Стрибки на двох ногах з просуванням уперед.
2. Стрибки через гімнастичну лаву з просуванням уперед, відштовхуючись обома ногами.
18 м
10 — 12 стрибків 145 — 155 Спритність 1. Біг за розмітками волейбольного майданчика 1 — 2 рази 145 — 155 Гнучкість Пружинні нахили вперед (намагаючись торкнутися лобом колін, пальцями рук до підлоги) 10 — 15 разів 130 — 135 Витривалість Біг 90, 120 с (по колу) в темпі 60 — 70% від максимального 160 — 170
В основу експериментальної методики булопокладено:
Для розвитку витривалості: тривалий біг урівномірному та перемінному темпах при частоті серцевих скорочень від 160 до170 уд/хв в залежності від віку, стану фізичної підготовленості та здоров’яучнів; спеціально підібрані фізичні вправи; біг по смузі перешкод від 1 до 4 хвилинв залежності від віку і фізичної підготовленості; естафети та рухливі ігри; участьу змаганнях осінньої та весняної спартакіади з легкоатлетичного багатоборства.
Для розвитку силових якостей: виконанняспеціального підібраних вправ методом колового тренування, включення допрограми занять елементів спортивної боротьби, естафети і рухливі ігри, а такожобов’язкова участь у змаганнях зимової спартакіади з силового багатоборства.
В залежності від рівня підготовленості учнівфізичне навантаження на уроках регулювалось: довжиною дистанції, швидкістюбігу, кількістю повторень виконання вправ, системою дихання.
Початкова дистанція бігу на початокнавчального року визначалась в залежності від віку і фізичної підготовленостіучнів, від 500 до 1000 метрів.
На початку проведення експерименту за основубралось 50 відсотків від максимального, тобто завдання уроків виконувалось врежимі помірної інтенсивності при частоті серцевих скорочень від 130 до 150уд/хв. Це давало найкращу можливість здійснювати необхідну взаємодію міжфункціональною діяльністю серцево-судинної, дихальної систем та руховогоапарата. Час виконання роботи в цій зоні коливався в середньому від 12 до 16 хвв залежності від віку.
Окрім того, протягом експерименту фіксуваласьактивність дітей у плані відвідування ними різноманітнихфізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів у позаурочний час, успішностінавчання школярів, кількість пропущених по хворобі навчальних днів, структуразахворювань. Обробка результатів дослідження проводилася методом математичноїстатистики.
Розділ ІІІ. взаємозалежністьпараметрів рухової активності і показників фізичного стану молодших школярів
3.1 Фізичний розвиток дітей молодшогошкільного віку
Різноманітні морфофункціональні можливостіорганізму людини визначають масу, довжину, щільність, форму тіла і в комплексівизначаються, як фізичний розвиток.
Для його оцінювання використовують показникисоматометричних ознак (довжина й маса тіла, окружність грудної клітки). Динамікафізичного розвитку в онтогенезі людей тісно пов’язана з іншими процесамивікової еволюції. Фізичний розвиток є одним із об’єктивних показників здоров’я,свідчить про рівень ефективності фізкультурно-оздоровчих, спортивних ілікувальних заходів у рамках шкільних уроків, що відображає вплив багатьохфакторів зовнішнього і внутрішнього середовища на організм людини, формуванняпозитивної соціальної поведінки, мотивації здорового способу життя.
Приступаючи до нашого дослідження, мипроаналізували вікову динаміку річного приросту росту та ваги тіла дітей (6) 7 — 10 років за матеріалами індивідуальних спостережень. Отримані результатисвідчать, що хлопчики віком 7 років мали довжину тіла 123,7±0,438 см, дівчатка — 120,6±0,576 см. У 8 років довжина тіла хлопчиків зросла на 1,9 см, річнийприріст досягає відмітки 125,6±0,672 см, дівчаток зросла на 3 см і відповіднодо річного показника становить 123,6±0,545 см.
Найінтенсивніше довжина тіла у дітей молодшогошкільного віку зростає у 10 років. Її показники становлять: у хлопчиків135,7±0,576 см, різниця 7,5 см, у дівчаток — 134,5±0,624 см і різниця 5,8 см. Показникирізниці росту довжини тіла з 7 — 10 років у хлопчиків збільшилися на 12 см, а удівчаток на 13,9 см. Ці показники відповідають віковим нормам, де у дівчатокпоказники довжини тіла випереджають ріст хлопчиків.
Отже, ріст людини — це єдиний цілісний процесякісного та кількісного характеру. Зміна розмірів довжини тіла характеризуєдинаміку приросту його тіла. Найкращі показники росту спостерігаються у дітей 9- 10 років, де зростання довжини тіла суттєво відчувається.
Маса тіла — це відносно лабільний показникфізичного розвитку і чутливий критерій, який досить швидко реагує на різнізахворювання, зміни режиму та характеру харчування. Він є також одним із важливихантропометричних показників, який визначають шляхом зважування на медичнихвагах і використовують для оцінювання фізичного розвитку і стану здоров’я.
У нашому експерименті хлопчики (6) 7 роківмали масу тіла 24,86±0,282 кг, дівчата відповідно 21,74±0,380 кг, у хлопчиків 8років 25,06±0,464 кг, у дівчаток 23,05±0,290 кг, хлопчики віком 9 років мають25,96±0,301 кг, дівчатка — 26,73±0,413 кг, хлопчики 10 років — 30,80±0,413 кг,у дівчаток 28,82 кг±0,464 кг. Різниця зростання маси тіла у хлопчиків 7 — 8років становить 0,2 кг з 8 до 9 років показник 0,89 кг, у віці 9 — 10 років вінзрівнюється і становить 0,77 кг.
Таким чином, за середньоарифметичнимипоказниками маса тіла з 7 — 10 років у хлопчиків зросла на 5,94 кг, у дівчаток — на 7,08 кг. Результати показують, що маса тіла у дівчаток зросла більше, ніж ухлопців. Показники різниці ваги тіла з року в рік зростають повільно. Необхіднозазначити, що великих зрушень у масі тіла не відмічається, найменший показник єу віці 7 — 8 років (0,2 кг) і дещо більший показник у віці 8 — 9 років (0,89 кг).
Порівнюючи ці показники, ми бачимо, що у дітей(6) 7 — 10 років найбільше зростання середнього максимального значення маситіла відмічається у хлопчиків — 12 кг, а у дівчаток — 7 кг, за середньо-мінімальнимипоказниками у дівчаток 6,6 кг, у хлопчиків — 4,5 кг.
Важливим інформаційним показником фізичногорозвитку є окружність грудної клітки (ОГК). Співставлення отриманих результатівза змінами ОГК у різних вікових групах дає можливість проаналізувати отриманірезультати і відмітити нерівномірність вікових змін.
Порівнюючи показники ОГК на вдиху й видихубачимо, що хлопчики і дівчатка різних вікових груп мають суттєву різницю. Ушколярів найкращі результати (ОГК) на вдиху і видиху в 9 — 10 років. Показникихлопчиків відрізняються стабільним ростом результатів ОГК у стані спокою. Удівчаток цей рівень результатів коливається і має стрибковий характер.
Наші дані зіставлені з результатамидослідження С. Дмитренко [21], які вказують на те, що показники школярів у віці9 — 10 років збігаються і мають незначні відхилення у 8 років. При цьомупотрібно зазначити, що виявлена закономірність фізичного розвитку у дітеймолодшого шкільного віку у зміні розмірів довжини і маси тіла, ОГК в принципіспівпадає з характером вікового розвитку і характеризує динаміку найкращогоприросту у хлопчиків 9 — 10 років і дівчаток 8 — 9 років, і це є основоюуправління процесами формування фізичного здоров’я.3.2 Особливості фізичноїпідготовленості молодших школярів
Віковий період 7 — 10 років, як показуютьнаукові дослідження [16, 21, 23], найбільш сприятливий для формування практичновсіх фізичних якостей і координаційних здібностей, які реалізуються в руховійактивності людини. Практично всі показники фізичних якостей у цьому віцідемонструють високі темпи приросту, які певною мірою відображають формуванняструктурних і функціональних властивостей організму в онтогенезі.
За даними Л.В. Волкова [14], багато дітей неможуть досягнути високих результатів у бігу, стрибках, метаннях не тому, що їмзаважає погана техніка рухів, а через недостатній розвиток основних руховихякостей — сили, швидкості, витривалості, спритності та гнучкості. Установленийфакт такого зв’язку і зміни характеру в процесі вікової еволюції потребує пояснення,розкриваючи фізіологічні властивості вікового розвитку рухової системи.
Наше дослідження було проведено з метоюпорівняльного аналізу показників фізичної підготовленості хлопчиків і дівчатокмолодшого шкільного віку.
Важливою характеристикою фізичноїпідготовленості є сила. В результаті дослідження розвиток сили оцінювався зарезультатами виконання тесту “підтягування на перекладині". Отриманірезультати показали високий рівень сили у хлопчиків 7 — 8 років, незначнезменшення спостерігається у віці 9 — 10 років, але стосовно всіх показниківпрактично цей показник залишився на високому рівні. У дівчаток високий рівеньсилової підготовленості спостерігається у віці 9 — 10 років, зменшенняпоказників простежується у віці 7 — 8 років.
Загалом аналіз тесту “підтягування наперекладині" свідчить про стрибкове зростання сили у дівчаток і поступовеу хлопчиків. Разом з тим, у цьому випробуванні великий відсоток дітей (хлопчики7 років — 68,33%, 8 років — 51,26%, 9 років — 67,27%, 10 років — 63,41%; дівчатка7 років — 64,34%, 8 років — 59,09%, 9 років — 40,09%, 10 років — 31,46%) склалицей тест на “1” бал. Дослідження також засвідчує, що у цьому виді тестуванняспостерігається великий розкид результатів (від 24 до 0 разів). Це вказує нанеобхідність індивідуального підходу до розвитку силових якостей дітеймолодшого шкільного віку (табл.3.1).
Дані дослідження стверджують, що силовіпоказники розвиваються в тісній взаємодії з формуванням м’язової системи дитиниі відрізняються за ритмом та темпом розвитку у хлопчиків і дівчаток. Водночасвони мають загальні риси: нерівномірність розвитку, наявність періодівінтенсивного й сповільненого розвитку, швидкого темпу росту силових якостей вокремих періодах життя. Вказані закономірності зобов’язують нас ввести у відповіднівікові етапи різноманітні засоби й методи інтенсивного навчання. Наскількиперспективними виявляються вони, залежить від зростання показників розвиткуфізичної підготовленості.
Таблиця3.1. Результати обстеження фізичної підготовленості учнів молодшого шкільноговіку за державними нормативами, у%Вид випробування Стать Вік Кількість учнів,% “5” “4” “3” “2” “1” Підтягування на перекладині, разів Хлопчики 7 8,33 13,33 0,83 9,16 68,33 8 12,60 10,92 9,24 15,96 51,26 9 14,54 5,45 6,36 6,36 67,27 10 8,94 4,06 13,0 10,56 63,41 Дівчатка 7 5,94 2,97 8,91 16,83 64,34 8 15,45 8,18 17,27 - 59,09 9 3,80 7,61 14,28 28,57 40,09 10 14,60 10,11 22,47 21,34 31,46 Стрибок у довжину з місця, см Хлопчики 7 12,5 20,0 33,33 10,83 23,33 8 15,96 23,52 36,97 15,12 8,40 9 7,27 25,45 24,54 19,09 23,63 10 20,32 34,95 19,51 6,50 18,69 Дівчатка 7 6,93 24,75 15,84 18 33,66 8 25,45 19,09 27,27 81 12,72 9 3,80 9,52 20,00 15 40,0 10 51,68 17,97 12,35 45 8,13 Біг 30 м, с Хлопчики 7 2,5 29,16 30,0 26,66 20,83 8 5,88 15,12 33,61 10,11 7,50 9 3,63 39,09 39,09 17,5 18,18 10 - 12, 19 25, 20 32,77 25, 20 Дівчатка 7 2,97 20,79 48,51 13,63 9,90 8 3,63 15,45 35,45 37,39 11,81 9 4,76 9,52 23,80 17,82 34,28 10 5,61 15,73 22,47 33,63 35,95 Човниковий біг 4 х 9 м, с Хлопчики 7 5,83 10,0 25,0 27,61 29,16 8 20,16 35,29 21,84 22,47 14,28 9 30,90 27,27 21,81 27,5 11,81 10 46,34 33,33 10,56 8,40 3,25 Дівчатка 7 9,90 10,89 9,90 8,18 42,57 8 40,0 33,63 15,45 6,50 3,63 9 27,61 25,71 30,47 26,73 13,33 10 33,70 26,96 19,10 5,45 5,61 Біг 200 — 500 м — учні 7-8 років, 500 — 1000 м — учні 9 — 10 років, с Хлопчики 7 1,66 19,16 22,5 2,85 35,0 8 10,92 26,89 14,28 14,60 17,64 9 11,81 19,09 28,18 20,83 17,27 10 8,94 18,69 13,82 21,84 30,89 Дівчатка 7 - - - 23,63 72,27 8 1,81 5,45 2,72 27,64 62,72 9 5,71 13,33 28,57 27,72 22,85 10 - 1,12 11,23 27,27 56,17 Нахили тулуба вперед із положення сидячи, см Хлопчики 7 8,33 5,0 10,83 29,52 58,33 8 16,80 7,56 10,08 31,46 46,21 9 14,54 10,90 8,18 17,5 60,0 10 11,38 13,0 13,0 19,32 55,28 Дівчатка 7 10,89 5,94 14,85 6,36 64,35 8 14,54 5,45 23,63 7,31 43,63 9 7,61 8,57 12,38 3,96 53,33 10 4,49 15,73 19,10 14,54 46,06
Наступним показником визначення фізичноїпідготовленості є швидкісно-силові якості. Це можливості нервово-м’язовоїсистеми побороти опір із високою швидкістю м’язового скорочення [23, 25]. Розвитокцих якостей має визначальне значення у руховій діяльності ациклічного йзмішаного характеру (стрибки, спортивні ігри), в таких видах спорту, дерезультати залежать від швидкості відштовхування, вибухового напруження.
Для визначення рівня розвиткушвидкісно-силових якостей у дітей (6) 7 — 10 років ми використовували тест“стрибок у довжину з місця". Отримані показники середніх результатівсвідчать, що “5” балів отримали найбільше хлопчиків і дівчаток 7 років (20,32%,51,68%), “4” бали найбільше отримали хлопчики 10 років (34,95%) і дівчатка 7років (24,75%. Найбільший відсоток учнів, які отримали “1” бал спостерігаєтьсяу хлопчиків 9 років (23,63%) та дівчаток 9 років (40,0%).
За показниками бігу на 30 м бачимо, що оцінку“5” отримали найбільше 8-річних хлопчиків (5,88%) та 10-річних дівчаток (5,61%).Найнижчу оцінку (“1”) отримали хлопчики 10 років (25,2%) та дівчатка 8 років (33,63%)і 10 років (35,95%).
Серед фізичних якостей спритність характеризуєздатність людини швидко оволодівати новими рухами і швидко перебудовуватирухову діяльність у зв’язку з обставинами, які змінилися [25, 60]. іпроявляються в комплексі з іншими фізичними якостями. Для розвитку спритності ікоординації рухів необхідно використовувати різні поєднання елементарних рухіврук і ніг, при цьому поступово ускладнюючи їх.
Отже розвиток спритності проявляється вкоординаційних здібностях із руховими навичками, тому носить комплекснийхарактер і є однією з передумов розвитку фізичної підготовленості.
Порівнюючи показники “човникового бігу 4 х 9 м",ми бачимо, що результати за цим тестом у хлопчиків і дівчаток з роками покращуються.Найкращі показники спостерігаються у хлопчиків та дівчаток 10 років (хлопчики — 46,34%, дівчатка — 33,70%). Найгірші показники у хлопчиків та дівчаток 7 років(хлопчики — 29,16%, дівчатка — 42,57%).
Для оцінювання розвитку витривалості ми застосовувалибіг (учні 7 — 8 років — 200-500 м, учні 9 — 10 років — 1000 м). У фізичномувихованні під терміном “витривалість" розуміють можливості організмуборотися з перевтомою, яка викликана м’язовою діяльністю. Для формуваннявитривалості застосовують вправи, що дають фізичне навантаження на організмдитини трохи більше, ніж те, яке вона звикла переносити. Це дало нам можливістьзіставити показники фізичної підготовленості відповідно індивідуальнихможливостей кожної дитини за цим тестуванням.
За показниками тесту отримано дані розвиткувитривалості, які засвідчують, що у хлопчиків з 7 до 9 років результатипокращуються, а в 10 років знову спостерігається їх зниження. Якщо у 7-річномувіці на оцінку “5” цей тест склали 1,66% дітей, то в 9-річному віці — 11,81%. Лишенезначна кількість дівчаток віком 8 — років отримали з цього тесту оцінку “5” (8років — 1,81%, 9 років — 5,71%). Така закономірність доводить, що у дітеймолодшого шкільного віку низький рівень витривалості, особливо у дівчаток.
Підвищення рівня розвитку фізичноїпідготовленості залежить від показників еластичності м’язів і зв’язок. Суттєвимвпливом на рівень розвитку гнучкості впливає рухливість у суглобах, які маютьіндивідуальні особливості у кожної людини. Саме у дітей молодшого шкільноговіку ці якості розвиваються ефективніше, ніж у старшому віці. Фізичний показникгнучкості характеризується здатністю людини виконувати рухи з великоюамплітудою. За показниками нашого дослідження результати розвитку гнучкостісвідчать, що у хлопчиків ця якість найкраще розвинена у віці 8 — 9 років (8років — 16,89%, 9 років — 14,54%) у дівчаток відповідно 7 — 8 років (8 років — 14,54%, 7 років — 10,89%).3.3 Вплив рухової діяльності нарозвиток фізичних якостей молодших школярів
Як свідчать результати дослідження,антропометричні показники контрольної та експериментальної груп післяексперименту статистично значимо не відрізнялись. Результати експериментувиявили зміни в рівні фізичної підготовленості молодших школярів.
Аналізуючи показники витривалості (біг на 1000м), варто зазначити, що у зміні показників учнів експериментальних іконтрольних груп спостерігається певна тенденція. Якщо у хлопчиківекспериментальних груп спостерігається високий рівень статистичної вірогідностіі він утримується протягом всього заключного експерименту (Р
Як у хлопчиків, так і у дівчаток у 2 класіспостерігається різке зниження показників витривалості. Однак у 3 класівідбувається знову збільшення його приросту.
Що стосується розвитку силових якостей,отримані нами дані свідчать, що, виконуючи силовий тест у згинанні і розгинаннірук в упорі лежачи на підлозі, на початку навчального року цей показник увиконанні вправи становить 18,8±1 рази, а в кінці експерименту — 28,3±2 рази.
Таблиця3.2. Порівняльна характеристика зміни показників витривалості (біг на 1000 м, хв,с) учнів початкових класів протягом навчального року, М±mКласи Хлопчики Дівчатка вересень травень вересень травень 1 клас Контрольні
6,11
0,10
5,69
0,09
6, 20
0,15
6,00
0,09 Експериментальні
5,87
0,06
5,45
0,08
6,41
0,09
5,86
0,10 Р0,01 Р>0,2 2 клас Контрольні
5,63
0,12
6,73
0,24
6,02
0,10
5,86
0,09 Експериментальні
5,33
0,07
5,06
0,07
5,81
0,10
5,52
0,09 Р6,80
0,24
5,84
0,18
5,94
0,09
5,98
0,10 Експериментальні
5,23
0,08
4,71
0,05
5,63
0,10
5,22
0,08 Р0,01 Р>0,001
Приріст у третьокласників становить 11,4 рази.Ще кращий результат у дівчаток 3 класів. На початку навчального року середнійпоказник у виконанні цієї вправи становив 18,8±1 рази, а в кінці експерименту — 28,3±2 рази. Приріст за рік становить 9,5 рази.
Що стосується виконання тесту на розвитокстатистичної сили, то в кінці навчального року у хлопчиків 3 класівекспериментальних груп цей показник становить 35,45±2,7 проти 21, 20±1,49 (Р>0,001).Відповідно у дівчаток — 21,61±1,86 проти 19,13±1,17 (Р
Таблиця3.3. Порівняльна характеристика зміни показників статичної сили (вис назігнутих руках, с) учнів початкових класів протягом навчального року, М±mКласи Хлопчики Дівчатка вересень травень Вірогід-ність різниці (Р) вересень травень Вірогід-ність різниці (Р) 1 клас Контрольні 11,8±1,52 13,4±1,32 Р0,1 Експеримен-тальні 21,2±1,52 35,4±2,7 Р>0,001 19,1±1,7 21,6±1,86 РХлопчики 2 класу експериментальних группокращили результати стрибка у довжину з місця з 141,08±3,18 см до 147,42±4,26см (Р 0,01). Отже, рухові режими, різні за об’ємомрухової активності позитивно вплинули на покращення швидкісно-силовихздібностей молодших школярів (табл.3.4).
Таблиця3.4. Порівняльна характеристика зміни показників швидкісно-силових якостей (стрибоку довжину з місця, см) учнів початкових класів протягом навчального року, М±mКласи Хлопчики Дівчатка вересень травень Вірогід-ність різниці (Р) вересень травень Вірогід-ність різниці (Р) 1 клас Контрольні 131,0±1,51 133,5±1,61 Р0,01 123±7,5 132,0±1,67 Р0,01 125,76±2, 19 126,13±1,61 Р>0,01 Експеримен-тальні 150,42±3,14 152,83±2,98 Р /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
За період педагогічного експерименту врезультатах човникового бігу (3 х 9) у дітей молодших класів відзначаєтьсятенденція до росту цього параметра. У хлопчиків експериментальної групи 2 класурезультат покращився з 9,13±0,13 до 8,91±0,1 с (Р
У третьокласників (хлопчики) з 9,13±0,2 с до8,71±0,1 с (Р0,05). Ухлопчиків експериментальної групи результат зріст на 4,9%, у дівчаток — на 2,8%.
За період експерименту діти контрольної групитакож мали позитивні зрушення, які склали у хлопчиків 1,6% (Р>0,05), удівчаток — 4,2% (Р
Аналіз отриманих результатів, проведенихдосліджень дозволив встановити, що зміна показників фізичної підготовленостіучнів експериментальних класів, по відношенню до учнів контрольних,характеризується високим рівнем статистичної вірогідності у діапазоні відтестової вправи.
Таблиця3.5. Порівняльна характеристика зміни показників швидкості (човниковий біг 4 х9) учнів початкових класів протягом навчального року, М±mКласи Хлопчики Дівчатка вересень травень Вірогід-ність різниці (Р) вересень травень Вірогід-ність різниці (Р) 2 клас Контрольні 9,13±0,5 9,15±0,5 Р0,05 9,25±0,5 9,1±0,1 Р0,05 /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
Для перевірки ефективності методики, яку мивикористовували протягом експерименту в 1 — 3 класах, нами було проведенотестування за державними тестами (табл.3.6).
Таблиця3.6. Порівняльна характеристика виконання учнями третіх класів державних тестіві нормативів у квітні місяці, у%Бали Експериментальні класи Контрольні класи Хлопчики Дівчатка Хлопчики Дівчатка 5 35,4 30,9 12,5 9,4 4 44,6 58,0 42,5 45,3 3 18,5 11,3 40,0 37,7 2 1,5 - 10,0 5,7 1 - - - 1,9
Як свідчать отриманірезультати, із загальної кількості учнів експериментальних класів, допущених доскладання нормативів, 80% хлопчиків і 89% дівчаток виконали державні тести на“5” і “4” бали. Із учнів контрольних груп на “5” і “4” виконали тільки 55%хлопчиків і 54,7% дівчаток.
Тільки 1,5% хлопчиків ізекспериментальних класів виконали державні нормативи на “2” бали, у той же часна “2” і “1” бал із учнів контрольних груп виконало 17,5%. Результатипроведеного тестування підтвердили високу ефективність експериментальноїметодики.Висновки до 3-го розділу
1. Виявлено закономірність фізичного розвиткуу дітей молодшого шкільного віку у зміні розмірів і маси тіла, окружністьгрудної клітки в принципі співпадає з характером вікового розвитку іхарактеризує динаміку найкращого приросту у хлопчиків 9 — 10 років і дівчаток 8- 9 років, що є основою управління процесами формування фізичного здоров’я.
2. Практично всі показники фізичних якостей уцьому віці демонструють високі темпи приросту, які певною мірою відображаютьформування структурних і функціональних властивостей організму в онтогенезі.
3. Найбільш суттєвий приріст у початковійшколі відзначається за швидкісно-силовими показниками, що узгоджується з дослідженнямиінших авторів.
4. Темпи та величини приростів у розвиткупоказників сили і витривалості, а також функціональної діяльностісерцево-судинної і дихальної систем у хлопчиків кращі, ніж у дівчаток.
Розділ IV. Методика розвитку тавдосконалення фізичних якостей4.1 Методика розвитку і вдосконаленнясили
Перш ніж здійснювати силову підготовку учнів,потрібно виміряти рівень розвитку сили. Коли визначено вихідний рівень, тодіможна правильно поставити завдання, підібрати відповідні засоби та методи. Загаломми рекомендуємо для розвитку сили застосовувати вправи, що подані на рис.4.1
/>
Рис.4.1 Класифікація засобів розвитку сили заА.А. Тер-Ованесяном, І А. Тер-Ованесяном, 1986 (перероблено і доповнено М.М. Линцем)
Для молодших школярів рекомендовано такі тести:кистьова динамометрія; кидок набивного м’яча (1 кг) двома руками з-за голови уположенні сидячи; згинання і розгинання рук в упорі, лежачи на гімнастичнійлаві; підтягування у висі, стоячи під кутом 45° на низькій перекладині; стрибкиу довжину з місця; підйом тулуба з положення лежачи в сід.
Для молодших школярів найхарактернішими євправи з основної гімнастики, елементи акробатики, вправи з набивним м’ячем. Основоюметодичного підходу до силової підготовки молодших школярів є комплексневиховання фізичних якостей.
Методика розвитку і вдосконалення гнучкості
У розвитку гнучкості розрізняють два етапи:
1. Етап збільшення амплітуди рухів дооптимальних величин;
2. Етап збереження рухливості в суглобах надосягнутому рівні.
На початку кожного заняття з розвиткомгнучкості треба добре розминати як організм загалом, так і м’язи, які будутьпіддаватися розтягуванню, і вжити заходів, щоб протягом усього заняття підтримуватиорганізм в розігрітому стані.
Вправи ж на розтягування виконують повторнимабо комбінованим методом.
Дослідження показали, що для розвиткугнучкості в різних суглобах треба затратити різну кількість повторень вправи взанятті (табл.4.1).
Щоб уникнути монотонності та небажання втомидля дітей молодшого шкільного віку вправи дають серіями (3 — 5 серій) з 10 — 20повторень в кожній.
Найбільшого ефекту можна досягти, якщорозвивати гнучкість щоденно або два рази на день. На етапі збереження рухливостів суглобах обсяг вправ можна зменшити на 50%. Їх достатньо виконувати 3 — 4рази на тиждень у поєднанні з силовими і швидкісно-силовими вправами.
Таблиця4.1. Дозування вправ з розвитку рухливості в різних суглобах в одному занятті (заБ.В. Сермєєвим, 1970) Суглоби Е т а п и Розвиток гнучкості Збереження гнучкості Хребта 90 — 100 40 — 50 Кульшові 60 — 70 30 — 40 Плечові 50 — 60 30 — 40 Колінні 30 — 35 20 — 25 Променево-зап’ясткові 20 — 25 10 — 15 Гомілково-стопні 20 — 25 10 — 15
Для оцінювання рівнярозвитку гнучкості використовують контрольні вправи (тести), за допомогою якихопосередковано вимірюється гнучкість в лінійних одиницях.
Методика розвитку івдосконалення швидкості. Основними засобами розвитку швидкості у конкретномувиді циклічної вправи є саме ті вправи, у яких необхідно підвищувати швидкість,а також допоміжні фізичні вправи, подібні до основної за координацією або захарактером енергозабезпечення рухової діяльності.
Тренувальні завданнявиконують методами інтервальної та комбінованої вправи, ігровим та змагальнимметодами.
Досить ефективним єпочергове виконання швидкісних вправ в обтяженнях, полегшених і звичайнихумовах та з варіативною зміною амплітуди і частоти рухів. Наприклад, біг вгору — біг по горизонтальній доріжці — біг з гори (нахил 2 — 3°) — біг погоризонтальній доріжці.
Визначаючи тривалістьвправ, потрібно орієнтуватись на інтенсивність їх виконання та рівеньтренованості учнів. Досягнуту максимальну швидкість учні можуть утримуватипротягом 2 — 3 с, а далі наступає її зниження. У тренуванні дітей доцільнопроводити 1 — 2 заняття на тиждень із розвитку швидкості. В інші днітренувальні заняття повинні носити комплексний характер.
Використовують такожсприятливі фактори зовнішнього середовища (біг за вітром, плавання за течією,їзда на велосипеді за лідером і т.д.).
Високі темпи приростушвидкості спостерігаються у віці від 11 — 12 до 14 — 15 років у дівчат та до 15- 16 років у хлопців. Саме в цьому віці довільно розвивати швидкісно-силовіякості.
Методика розвитку івдосконалення спритності. Спритність як комплексна якість розвивається удошкільному та молодшому шкільному віці. У ці періоди легко формуються руховіуміння і навички, прогресує сама здатність набувати щоразу нові й нові вміннята перебудовувати їх.
Оскільки спритність — цекомплексна якість, то немає єдиного критерію її контролю й оцінювання. Прицьому спритність проявляється в комплексі з іншими якостями і здібностями учнів.
Комплексно удосконалюючиспритність школярів, використовують різні методичні прийоми, серед яких слідвідзначити:
виконання вправ з різнихнезвичайних вихідних положень і закінчення такими ж кінцевими положеннями;
виконання вправи в обидвабоки, обома руками й ногами в різних умовах;
зміну темпу швидкості іамплітуди рухових дій;
варіювання просторових межвиконання вправи;
виконання додаткових рухів;
щойно засвоєну вправувиконують у різних комбінаціях з раніше вивченими.
Основною умовоюудосконалення спритності є новизна вправ.
Методика розвитку івдосконалення витривалості
Фізична витривалість якрухова якість людини — це її здатність долати втому у процесі руховоїактивності.
Загальна витривалість, як рухова якість людини, — це її здатність якомогадовше виконувати м’язову роботу помірної інтенсивності, яка вимагаєфункціонування переважної більшості скелетних м’язів.
Зокрема витривалістьподіляють на: загальну, спеціальну, швидкісну, силову та координаційну (В.Н. Заціорський,1982; Н.А. Фомін, Ю.Н. Вавілова, 1991; Л.П. Матвєєв, 1991).
Покращення рівня розвиткузагальної витривалості служить передумовою ефективного розвитку різних видівспецифічної витривалості, до яких належать усі конкретні різновидивитривалості, що суттєво відрізняються від загальної.
Спеціальна витривалість — це здатність ефективно виконувати роботу іпереборювати втому в умовах, детермінованих вимогами змагальної діяльності вконкретному виді спорту. Л.П. Матвєєв (1991) запропонував відрізняти“спеціальну тренувальну витривалість", яка виражається у показникахсумарного обсягу та інтенсивності специфічної роботи, що виконується натренувальних заняттях, від “спеціальної змагальної витривалості", якаоцінюється за працездатністю і ефективністю рухових дій, особливостямипсихічних проявів в умовах змагань
Спеціальна витривалість єдуже складною багатокомпонентною якістю. Її структура у кожному конкретномувипадку визначається специфікою виду спорту і його окремої дисципліни.
Швидкісна витривалість, як рухова якість людини, — це її здатність якомогадовше виконувати м’язову роботу з наближеною до граничної та граничноюінтенсивністю. Т.Ю. Круцевич (1991) наголошує, що надзвичайно важливе значеннявитривалість відіграє у спортивних іграх та подібних до них видах руховоїдіяльності.
Силова витривалість, як рухова якість людини, — це її здатністьякомога продуктивніше, для конкретних умов спортивної або іншої руховоїдіяльності долати помірний зовнішній опір (М.М. Линець, Андрієнко Г. М, 1993).
Координаційна витривалість- це здатність тривалий час виконувати складнокоординаційні вправи безпорушення ритму їх виконання.
Вихованню витривалостінайбільш сприяють циклічні вправи (ходьба, біг, плавання, лижі), алемонотонність та низький рівень емоційності роблять їх малоефективними для дітейі підлітків. Для них досить ефективним засобом розвитку загальної витривалостіє спортивні та рухливі ігри, танці, аеробіка. Загальна витривалість хлопчиківмає високі темпи приросту від 8 до 10, від 11 до 12 та від 14 до 15 років.
Швидкісна витривалістьхлопчиків має високі темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років. Удівчаток загальна витривалість має приріст лише від 10 до 13 років, а потімвона зростає повільно.
Обов’язковою умовоюрозвитку витривалості є періодичний контроль її рівня. Загальну витривалістьможна контролювати о оцінювати за допомогою таких тестів: тривалий біг; пробіганнядистанції за найменшу кількість часу, пробігання якомога більшої відстані завизначений час.
Висновки
1. Аналіз науково-методичної літературисвідчить, що високий рівень фізичного стану дітей є однією з умов доброгоздоров’я і найчастіше причиною різноманітних відхилень у їх фізичному розвиткує недостатня рухова активність, що прогресує з кожним роком. Вирішенняоздоровчих завдань у процесі фізичного виховання молодших школярів можливе зарахунок використання ефективних засобів фізичної культури та збільшеннякількості годин на тиждень на заняттях з фізичного виховання.
2. Виявлено закономірність фізичного розвиткуу дітей молодшого шкільного віку у зміні розмірів і маси тіла, окружністьгрудної клітки в принципі співпадає з характером вікового розвитку іхарактеризує динаміку найкращого приросту у хлопчиків 9 — 10 років і дівчаток 8- 9 років, що є основою управління процесами формування фізичного здоров’я.
3. У зміні показників фізичних якостей учнівекспериментальних і контрольних груп спостерігається певна тенденція. Руховірежими, різні за об’ємом рухової активності, позитивно вплинули на покращенняшвидкісно-силових здібностей: із 150,42±3,14 см до 152,83±2,98 см — у хлопчиків3 класу (Р 0,05), у дівчаток — 4,2% (Р>0,05).
4. Для перевірки ефективностіекспериментальної методики було проведено тестування за державними тестами. Яксвідчать отримані результати із загальної кількості учнів експериментальнихгруп 80% хлопчиків і 89% дівчаток виконали державні тести на “5” і “4". Ізучнів контрольних груп на “3” і “4” бали тести виконали тільки 55% хлопчиків і54,7% дівчаток. І тільки 1,5% дітей із експериментальних класів виконалидержавні тести на “2” бали, в той же час 17,5% учнів контрольних груп виконалитест на “2” і “1” бали, що підтверджує ефективність експериментальної методики.
5. Результати проведених досліджень свідчатьпро те, що за показниками фізичної підготовленості діти, які займалися фізичноюкультурою 2 рази на тиждень, поступаються своїм ровесникам, руховий режим якихскладав 3 уроки фізичної культури на тиждень. Це пояснюється тим, що дляформування кумулятивного ефекту і тренувальної спрямованості занять фізичнимивправами для розвитку фізичних якостей потрібно займатися не менше трьох разівна тиждень.
6. Запропонована методика, яка узагальнюєпрактичний і методичний досвід з проблем управління руховою активністю молодшихшколярів, є дієвим засобом комплексного розвитку їх фізичних якостей.
Список використаної літератури
1. Амосов М.М. Роздуми про здоров’я. — К.: Здоров’я,1990. — 168 с.
2. Ананьев В.Г. К постановке проблемы развитиядетского самопознания // Избранные психологические труды. — М.: Педагогика,1980. — Т.2. — С.103 — 127.
3. Анохин П.К. Избранные труды. Философские аспектыфункциональной системы. — М.: Наука, 1978. — 400 с.
4. Апанасенко Г.Л. Оценка физического развитияметодология и практика поисков критерия оценки // Гигиена и санитария. — 1983.- № 12. — С.51 — 53
5. Ареф’ев В.Г., Столітенко В.В. Фізичне виховання вшколі. — К.: ІЗМН, 1997. — С.56 — 59.
6. Бальсевич В.К. Физическая культура для всех и длякаждого. — М.: Физкультура и спорт, 1988. — 208 с.
7. Бакіко І.В. Аналіз змісту пріоритетного навчальногоматеріалу у шкільних програмах із фізичного виховання // Теорія і методикафізичного виховання і спорту. — К., 2002. — № 2. — С.3 — 4.
8. Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений ифизиологии активности. — М.: Медицина, 1966. — 89 с.
9. Бондаревский Е.Я., Кодешова А.В. О школьныхпрограммах по физической культуре в школе. — 1987. — № 3. — С.31. — № 4. — С.32.
10. Борейко М.М. Оптимізація фізичного виховання дітей7 — 8 років засобами легкої атлетики: Автореф. дис. … канд. наук з фіз. вих іспорту: 24.00.02/Львівський держ. ін-т фіз. культури. — Львів, 2002. — 22 с.
11. Ведмеденко Б.Ф. Теоретичні основи і практикавиховання молоді засобами фізичної культури. — К.: Інститут систематичнихдосліджень освіти, 1993. — 152 с.
12. Вільчковський Е.С. Навчальна робота з фізичноїкультури в 1-3 класах. — К.: Радянська школа, 1974. — 224 с.
13. Віндюк А.В. Основи технології самостійних занятьфізичними вправами учнів молодших класів: Автореф. дис. … канд. наук з фіз. вих.і спорту: 24.00.02/Львівський держ. ін-т фіз. культури. — Львів, 2002. — 17 с.
14. Волков Л.В. Физические способности детей иподростков. — К.: Здоров’я, 1981. — 120 с.
15. Волошин А.А., Кулибаба Н.Б. Игры на воде для уроковплавания с детьми младших возрастов // Плавание. — Вып.1. — М.: Физкультура испорт, 1982. — С.131.
16. Гнітецький Л.В. Формування потреби займатисяфізичними вправами у дітей молодшого шкільного віку: Автореф. дис. … канд. наукз фіз. вих. і спорту.24.00.02/Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. — Луцьк,2000. — 23 с.
17. Горобей М.П. Педагогічні умови активізації руховоїдіяльності молодших школярів в режимі продовженого дня: Автореф. дис. … канд. пед.наук. — К., 1994. — 21 с.
18. Данилевич М.В. Фізичне виховання дітей — турботаспільна // Фізична культура та здоров’я нації. ІІІ Міжнародна конференція. — К.- Вінниця: Українська академія Наук Національного прогресу, 1998. — Ч.1. — С.30- 32.
19. Державні тести і нормативи оцінки фізичноїпідготовленості населення України / За ред. Зубалія М.Д. — Вид.2-е, перероб. ідоп. — К., 1998. — 18 с.
20. Державна програма «Освіта» (Україна 21 ст)// Освіта. — № 44 — 46. — 1993. — С.3 — 6.
21. Дмитренко С.М. Вплив рухових режимів на фізичнийстан молодших школярів, які проживають у зоні підвищеної радіації: Автореф. дис.… канд. наук з фіз. вих. і спорту. — Луцьк, 1998. — 18 с.
22. Добринський В.С. Рейтингова оцінка фізичноїпідготовленості підлітків як засіб підвищення мотивації до систематичних занятьфізичною культурою: Автореф. дис. … канд. наук з фіз. вих. і спорту: 24.00.02.- Луцьк, 2000. — 17 с.
23. Дорохов Н.Р. Развитие силовых качеств школьников 7 — 11 классов различных соматических типов и вариантов развития: Автореф. дис. …канд. пед. наук. — М.: ВНИИФК, 1997. — 22 с.
24. Дубогай А.Д. Информативность морфофункциональныхпоказателей в оценке физического состояния младших школьников // Теория ипрактика физической культуры. — 1986. — № 9. — С.29 — 31.
25. Завацький В.І. Фізіологічна характеристика розвиткуорганізму школярів. Монографія. — Луцьк: Волинське обл. рекреаційно-видавничепідприємство «Надстир’я», 1994. — 152 с.
26. Запорожец А.В. Изменение моторики ребенка взависимости от условий и мотивов его деятельности // Известия АПН ССФСР. — Вып.14- М., 1948. — С.15 — 27.
27. Зациорский В.М. Спортивная метрология. — М.: Физкультураи спорт, 1982.
28. Кашуба В.О. Біодинаміка постави школярів у процесіфізичного виховання: Автореф. дис. … докт. наук з фіз. вих. і спорту: 24.00.02/Національнийун-т фіз. вих. і спорту України. — К., 2003. — 35 с.
29. Койносов В.В. Формирование потребности в физическойкультуре в учащихся младшего школьного возраста: Автореф. дисс. … канд. пед. наук.- Омск, 1992. — 21 с.
30. Козленко М.П. Фізичну культуру в побут школярів. — К.: Радянська школа, 1979. — С.32 — 33.
31. Комплексні програми середньої загальноосвітньоїшколи. Фізична культура 1 — 11 класів. — К.: Освіта, 1993. — С.12 — 19.
32. Комплексная программа физического воспитанияучащихся 1 — 4 классов общеобразовательной школы // Разраб. Кряж В.Н., Ворсин Е.Н.,Гужаловский А.А. и др. — Минск, 1992. — 57 с.
33. Корнієнко С.М. Педагогічні основи фізичноговиховання молодших школярів у системі «Родина — школа»: Автореф. канд.пед. наук: 13.00.07/Тернопільський держ. пед. ун-т ім. Володимира Гнатюка. — Тернопіль,2001. — 22 с.
34. Круцевич Т.Ю. Методы исследования индивидуальногоздоровья детей и подростков в процессе физического воспитания. — К.: Олимпийскаялитература, 1999. — 232 с.
35. Куц О.С., Леонова В.А., Розпутняк Б.Д. Системно-структурнийпідхід до розвитку фізичних якостей у школярів на уроках фізичної культури вумовах підвищеної радіації // Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я усучасному суспільстві. Збірник наукових праць. — Луцьк: Медіа, 1999. — С.432 — 435.
36. Линець М.М. Основи методики розвитку руховихякостей. — Львів: Штабар, 1997. — 208 с.
37. Лях В.И. Двигательные способности. Общаяхарактеристика и основы теории и методики их развития в практике физическоговоспитания // Физическая культура в школе. — 1996. — № 2. — С.2 — 6.
38. Масауд Р. Режим рухової активності як основакорекції фізичного стану молодших школярів (24.00.02): Автореф. дис. … канд. наукз фіз. вих. і спорту. / НУФВСУ. — К., 1998. — 16 с.
39. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры.- М., 1991. — С.73 — 74.
40. Матюхина М.В. Мотивация учения младших школьников.- М.: Педагогика, 1984. — С.34 — 37.
41. Міщенко О.В. Реалізація міжпредметних зв’язків уфізичному вихованні молодших школярів: Автореф. дис. … канд. наук фіз. вих. іспорту: 24.00.02/Львівський держ. ін-т фізичної культури. — Львів, 2002. — 16 с.
42. Молнар М.В. Формування програмно-нормативногозабезпечення, фізичного виховання у молодшій школі з урахуванням регіональногокомпонента освіти (на прикладі Закарпатської області): Автореф. дис. … канд. наукз фіз. вих. і спорту: 24.00.02/Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. — Луцьк, 2000. — 20 с.
43. Огниста К.М. Педагогічні умови формування фізичноїкультури першокласників: Автореф. дис. … канд. наук з фіз. вих. і спорту: 24.00.02/Львівськийдерж. ін0-т фіз. культури. — Львів, 2003. — 22 с.
44. Омельяненко І.О. Розвиток психомоторних здібностейпершокласників на уроках фізичної культури: Автореф. дис. канд. наук з фіз. вих.і спорту: 24.00.02/Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. — Луцьк, 1999. — 17с.
45. Оржеховська В.М. Здоровий спосіб життя якпріоритетна цінність у вихованні дітей і підлітків // Формування, збереження ізміцнення здоров’я підростаючого покоління, як обов’язковий компонентсоціальної освіти. — Дніпропетровськ, 1997. — С.35 — 43.
46. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов волимпийском спорте. — К.: Олимпийская литература, 1997. — 583 c.
47. Подласый И.П. Педагогика начальной школы. — М.: Гуманизм.изд. центр ВЛАДОС, 2000. — 400 с.
48. Поташнюк Р.З. Соцiально-екологiчна сутнiстьздоров’я. — Луцьк, 1995. — 92 с.
49. Присяжнюк С. Витривалість: основи визначення таметодики розвитку у школярів початкових класів // Фізичне виховання в школі. — 1999. — № 4. — С.32 — 34.
50. Сермеев Б.В. Спортсменам о воспитании гибкости. — М.:ФиС, 1970. — 61 с.
51. Столітенко В.В., Воробей Г.В. Фізичне вихованнямолодших школярів. — К.: ІЗМН, 1997. — С.24 — 50.
52. Фарбер Д.А., Корниенко И.А., Санькин В.Д. Физиологияшкольника. — М.: Педагогика, 1999. — 168 с.
53. Фомин Н.А., Вавилова Ю.Н. Физиологические основыдвигательной активности. — М.: Физкультура и спорт, 1991. — 224 с.
54. Хоменко Н.М. Формирование потребности в физическомсовершенствовании у младших школьников: Автореф. дисс. … канд. пед. наук: 13.00.01.- К., 1992. — С.4 — 12.
55. Хрипкова А.Г., М.В. Антропова, Д.А. Фарбер. Возрастнаяфизиология и школьная гигиена: Учебн. пос. для студ-ов. пед. ин-тов. — М.: Просвещение,1990. — 320 с.
56. Царик А.В. Физическая культура как основа здоровогообраза жизни сегодня и… в 20-веке // Теория и практика физической культуры. — 1991. — № 1. — С.2 — 4.
57. Цьось А.В., Довганюк В.М., Ковальчук Н.М. Плануваннянавчальної роботи з фізичної культури в школах 1 — 3 ступенів: Навчальнийпосібник. — Луцьк: Надстир’я, 1998. — 364 с.
58. Чорнобай І.М. Вплив валеологічних знань і вмінь наякісні показники фізичної культури молодших школярів: Автореф. дис. … канд. наукз фіз. вих. і спорту: 24.00.02/Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. — Луцьк, 2000. — 22 с.
59. Чусов Ю.Н. Закаливание школьников: Пособие дляучителя. — М.: Просвещение, 1985. — 128 с
60. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного вихованняшколярів. — Ч.1. — Тернопіль: Богдан, 2003. — 279 с.
61. Шлемин А.М. Зависимость формирования двигательныхнавыков от развития физических качеств у юных гимнастов: — В кн. Проблемыюношеского спорта. — М.: ФиС, 1966. — С.170-172.
62. Шульга М. Методика застосування бігу навитривалість на уроках фізичної культури в школі // Фізичне виховання в школі.- 1999. — № 1. — С.33 — 40.
Анотація
Тема: Покращення фізичної підготовленості удітей молодшого шкільного віку шляхом збільшення обсягу рухової активності
Виконавець: студентка31 гр. заочного відділу навчання факультету ПВПК Чучман Г.Д.
Науковий керівник: кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент Огнистий А.В.
Ключові слова: фізичневиховання, фізична підготовленість, рухові режими, фізичний розвиток учнівмолодшого шкільного віку.
Анотація: Удипломній роботі розкриваються питання фізичного розвитку дітей молодшогошкільного віку та визначено рівень їх фізичної підготовленості. Дослідженовплив рухової діяльності на розвиток фізичних якостей дітей (6) 7 — 10 років. Розробленоорганізаційно-методичні рекомендації для вдосконалення методики розвиткуфізичних якостей учнів молодшого шкільного віку.