СШ № 141
/>
/>
/>
/>
Виконав учень 10-А класу Чеботарьов Максим Дніпропетровськ
2000
Родина. Роки навчання
Ілля ІллічМечников народився3 (15) травня 1845 у маєтку Панасівка в селі Іванівка, нині Купянський район Харківської області. Рід дворян Мечнкових пов'язанийсвоїм походженням з сімейством молдавських бояр, серед яких виділяється відома в 17 столітті яскрава особистістьН. Г. Спафарія. Племінник Спафарія, Юрій Степанович, що переїхав у 1711 в Росію, мав чин мечника; син його прийняв прізвище Мечников. БатькоМечникова — Ілля Іванович, столичний офіцер епікурейського складу характеру, був освтітченою людиною. Мати, Емілія Львівна, вроджена Невахович, походилазкупецького стану. Її батько, єврей, прийнявши в зрілі роки лютеранство, переїхав до Петербуру, відійшов від справ і зайнявся філософією і літературою. Він був вхожв літературні коластолиці, знайомий з Пушкіним і Криловим.
Дитинство Мечникова пройшлов маєтку батькаПанасівці, де унього прокинулися любовдо природи і інтерес до природних наук, який формувався під впливом студента-медика, домашнього вчителя старшого брата Лева.
У 1856 Мечников вступиввідразу у2-й клас харківської гімназії, яку закінчив із золотою медаллю в 1862. Ще гімназистом Мечников відвідував лекції з порівняльної анатомії і фізіології в Харківському університеті, займався мікроскопіюванням, читав природнонаучнулітературу, а також модних в той час Л. Бюхнера, Я. Молешотта, Л. Фейербаха.
По закінченні гімназії Мечников відправився вчитися в Німеччину, але збентежений холодним прийомом з боку російських студентів і квартирних господарів, відразу ж повернувся в Росію і поступивна природне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету. Зпоїздки Мечников привіз «Походження видів» Дарвіна — книгу, що вплинула великий чином на формування його еволюційно-матеріалістичних поглядів.
Початокнаукової діяльності
Чотирирічний університетський курс Мечников пройшовза два роки. До цього часу 19-літній кандидат наук під впливом Дарвіна визначив своєю науковою метою пошуки проміжних форм між різними групами безхребетних. У 1864 він поїхавза кордоні спочаткупрацював на о. Ґельґоланд в Північному морі, де встановив нову групу черв'яків — гастротріх, родиннихнематодамі коловраткам. Восени того ж року Мечников перебрався в Ґісенський університет, в лабораторію Р. Лейкарта, перебування в якій стало можливим завдяки державній стипендії, отриманійприсприянні Н. І. Пірогова. Тут Мечников відкрив складний цикл розвитку (чергування поколінь) упаразитичних нематод.
Створення основ еволюційної ембріології
У 1865 Мечников переїхав для продовження досліджень в Неаполь, де познайомився з А. О. Ковалевським. Знайомство, перерісшев багаторічну дружбу, визначило напрямнаукової діяльності Мечникова. Тут, на березі Неаполітанської затоки, він і Ковалевський почалививчати ембріональний розвиток морських безхребетних. Ці дослідження, підлеглі головній ідеї — доказу єдності походження всіх груп тваринних, поклали початокеволюційної ембриології.--PAGE_BREAK--
До часу повернення до Росії (1867) Мечников отримавважливі результати. Вивчивши розвиток головоногихмолюсків, він зробив принциповеузагальнення: в ембріональному розвитку безхребетнихформуються ті ж зародкові листки, що і ухребетних тварин. Це положеннялягло в основу магістерської дисертації, яку Мечников захистив в Петербургськом університеті в 1867.
Вивчаючи війовихчерв'яків — планарій, Мечников впершевиявив (1865) феномен внутрішньоклітинного травлення. Разом з Ковалевським Мечников в 1867 отримавпремію імені К. Бера, що присуджується Академією наук за роботиз ембрилогії. Тоді ж він був вибранийдоцентом Новороссийського університету, а в 1868 став приват-доцентом Петербургського університету і в цьому ж році захистив докторську дисертацію.
У 1868-70, з короткими перервами, Мечников продовжив за кордономдослідження по ембриологіїрізних груп безхребетних. У Новоросійському університеті
З 1870 по 1882 Мечников — ординарний професор кафедри зоології і порівняльної анатомії Новоросійського університету в Одесі. Це був складний період в житті вченого. У 1873 від туберкульозу померлаперша дружина Мечникова — Л. В. Федорович. Мечников Відрізнявся хворобливоювразливістю і настільки важко переживав цю подію, що зробив спробу самогубства (врятувала його дуже велика доза морфію, що викликала блювоту). Великого нервового напруженнякоштували Мечникову взаємовідношення з колегами і університетським начальством, а також з радикально настроєним студентством. Протистояння призвелодо того, що в 1882 Мечников покинув університет.
Незважаючи на несприятливі обставини, ці роки не були безплідними для Мечникова. Багаторічне вивчення розвитку губок, голкошкірихі медуз привелодо формування концепції походження багатоклітинних тварин. По Мечникову, їх предком була не двоверстовапорожниста гастреяЭ. Геккеля (1873), а архаїчний, уявляючукомпактну масу кліток організм, названийМечниковим паренхимелою. Пізніше, в 1886 Мечников перейменував паренхимелув фагоцителу. Остання назва відображалаі спосібживленняцього гіпотетичного організму.
У зв'язку з масовим розмноженням комах-шкідників в Одеській і Київській губерніях, Мечников впершев Росії застосував в 1879 біологічний метод захисту рослин — зараження патогенним грибом хлібного жука (кузьки) і бурякового довгоносика.
Месіна. Фагоцитозі фагоцитарнатеорія імунітету
Восени 1882 Мечников разом з дружиною Ольгою Миколаївною Белокопитовою (другий брак був у 1875), другом і помічником увсіх справах, поїхавв Месіну, де зробив своє найбільш відоме відкриття.
Одного разу, коли Мечников спостерігав під мікроскопом за жвавимиклітками (амебоцитами) личинки морської зірки, йому прийшла в голову думка, що ці клітки, захоплюючі і переварюючі органічні частки, не тільки беруть участь в травленні, але і виконують в організмі захисну функцію. Це припущенняМечников підтвердив простим і переконливим експериментом. Ввівши в тіло прозорої личинки шпичку троянди, він через деякий час побачив, що амебоцитискупчилися навколоскабки. Клітки, які або поглинали, або обволікали чужорідні тіла («шкідливих діячів»), що попали в організм, Мечников назвавфагоцитами, а саме явище — фагоцитозом. У наступному, 1883 року, Мечников зробив на з'їзді дослідників і лікарів в Одесі доповідь «Про цілющі сили організму». Подальші25 років життя він присвятиврозвитку фагоцитарноїтеорії імунітету. Для цього він звернувсядо вивчення запальних процесів, інфекційних захворювань і їх збудників— патогенних мікроорганізмів. «До цього зоолог — я відразу зробився патологом», писав Мечников. Працюючи над фагоцитарноютеорією, Мечников разом з тимв 1884 і 1885 виконав ряд досліджень з порівняльної ембриології, що вважаються класичними. продолжение
--PAGE_BREAK--
Одеська бактеріологічна станція. Від'їзд зРосії
У 1886 Мечников повернувся до Одеси, де очолив створену їм спільно з Н. Ф. Гамалеєю першу в Росії і другу в світі бактеріологічну станцію, яка повиннабула займатися виготовленням вакцин і щеплення проти сказу, боротьбою з сараноюі т. д. До роботиМечников залучив групу молодих ентузіастів Д. К. Заболотного, Л. А. Тарасевича, Н. Ф. Гамалею, що стали згодом відомими мікробіологами. Однак через перешкоди, що чинилисяйому офіційноювладою, Мечников відмовився від завідування станцією. Унього остаточно дозрілорішенняпокинути Росію і шукати притулки за кордоном. У 1887 Мечников виїхав до Німеччини, а восени 1888 по запрошенню Л. Пастера переїхав в Париж і організував в його інституті лабораторію.
Пастеровскийінститут
28-річне перебування у Пастеровському інституті було для Мечникова перідомплідноїпраці і загальноговизнання. Він був вибранийчленом багатьох академій і наукових співтовариств, в т. ч. почесним членом Петербургської АН(1902), а в 1908, спільно з П. Ерліхом, отримавНобелівську премію за роботипо імунітету.
Приділяючиголовну увагу питаннямпатології, Мечников створив в цей період цикл робіт, присвячених мікробіології і епідеміологіям холери, чуми, тифу, туберкульозу.
У 1891-92 Мечников розробив те, що тісно примикаєдо проблеми імунітету — вченняпро запалення. Розглядаючицей процес в порівняно-еволюційному аспекті, він оцінив сам феномен запалення як захисну реакцію організму, направленуна звільненнявід чужорідних речовин або осередкуінфекції.
У останні роки наукової діяльності Мечников намагався з позицій біолога і патолога створити «теорію ортобіозу, тобто правильного життя, засновану на вивченні людської природи і на встановленні засобівдо виправлення її дисгармоній...». Вважаючи, що старість і смерть наступаютьулюдини передчасно, Мечников особливу роль відводив мікробам кишкової флори, отруйливим організм своїми токсинами. Режимом живлення, гігієнічними засобамистарість, як вважав Мечников, можна лікувати, як і всякухворобу. Мечниковвірив, що за допомогою науки і культури чоловік спроможний подолатипротиріччя людської природи (в тому числі і між раннім статевим дозріванням і віком вступу в брак), підготувати собі щасливе існування і, приприродному переході «інстинкту життя» в «інстинкт смерті», — безстрашний кінець. Ці погляди викладенів книгах «Етюди про природу людини» і «Етюди оптимізму» (1907). Вірячи в безмежніможливості науки, «яка однаможе вивести людство на істинну дорогу», Мечников свій світогляд називав«раціоналізмом» («Сорок років шукання раціонального світогляду», 1913). Релігійний, ідеалістичний ладдумок і почуттів був йому чужий. Не дивно, що Мечников і Лев Толстой приїх зустрічі в Ясній Поляні (1909), що широко освітлюваласяросійською пресою, по суті, не знайшлиспільної мови. На політичні переконання Мечников був лібералом, противником всякогонасильства; він був знайомий з А. І. Герценом, М. А. Бакуніним, П. Л. Лавровим, але не розділяв їх поглядів.
Мечниковстворив російську школу мікробіологів і імунологів, серед його учнів А. М. Безредка, Л. А. Тарасевич, Д. К. Заболотний, Я. Ю. Бардах і інш. Крімнаукових праць, він залишив величезнулітературну спадщину — науково-популярні і науково-філософські роботи, пригадування, статті, перекази і інш.
Переживання, пов'язані з початкомПершої світової війни, важко вплинули на Мечникова, погіршили його слабездоров'я. Хвороба серця, що загострилася привелавчену до смерті.Великий вчений помер 2 (15) липня 1916р., у Парижі.Урна з прахом Мечникова, згідно з його волею, зберігається в бібліотеці Пастеровського інституту.