Реферат
Особливостітехнології індивідуального навчання
Аналізтеоретичного та емпіричного матеріалу педагогічної науки й практики XXстоліття, надає змогу визначити такі характерні особливості технологіїіндивідуального навчання:
*надаєможливість вибору із запропонованих засобів навчання ті, які студент вважаєнайбільш ефективними;
*навчаємийодержує індивідуальну допомогу в разі виникнення труднощів;
*студентдосягає різних рівнів знань щодо змісту навчання;
*процеснавчання організований у такий спосіб, створює сприятливі умови й мікрокліматзасвоєнню навчального матеріалу та формуванню професійних навичок;
*навчається,працює в індивідуальному темпі в зручний для нього година.
Унаступній година виникає потреба в створенні індивідуальних програм навчання,які малі б можливість задовольняти споживи тихий, хто навчається.
Технікакомп'ютерного навчання—така система навчання, у якій одним з технічних засобіввиступає комп'ютер. Основні напрями змін у змісті навчання, що пов'язані зкомп'ютером, такі: розширення й поглиблення теоретичних основ навчальних курсівунаслідок збільшення їх доступності для студентів завдяки можливостямкомп'ютерних засобів, унаочнення змісту навчання, доступ до будь-якоїінформації тощо.
Використаннякомп'ютерних засобів сприяє посиленню ефективності навчання завдяки: широкимзображувальним можливостям; значному розширенню кола розв'язуваних завдань;збагачення предметного змісту завдань шляхом вивчення реальних виробничих ісоціальних ситуацій; підвищення рівня проблемності завдань; оновлення змістузавдань завдяки ігровим компонентам, особливих правил оперування штучнимиоб'єктами; появи принципово нових завдань, зокрема на побудову експертнихсистем навчального призначення тощо.
Комп'ютеризаціяосвіти спричиняє зміни в співвідношенні різних організаційних форм навчальноїдіяльності, зокрема, збільшується частка самостійної, індивідуальної тагрупової роботи; розширюється обсяг практичних і лабораторних робіт,насамперед, пошукового та дослідницького характерові, підвищується роль ізначення поза-аудиторних зайняти
Характерноюрисою гуманістичного підходу до навчання є технологія особистісно-зорієнтовангонавчання, при якому викладач виступає в ролі організатора самостійної активноїпізнавальної діяльності студентів, а також компетентного консультанта тапомічника. Його професійні уміння повинні бути спрямовані не стільки наконтроль знань і умінь учнів, а на діагностику їх діяльності з метою своєчасноїдопомоги в разі виникнення труднощів
Цяроль значно складніша від традиційної, яка полягала в здійсненні головногокомпетентного джерела знань та контролюючого органові. Отже, особистіснозорієнтоване навчання є, по суті, диференційованим навчанням, що враховуєрівень інтелектуального розвитку навчаємого, його підготовку з певногопредмета, здібності та задатки.
Ефективністьтехнологій особистісно-зорієнтованого навчання полягає в ідеї “навчання вспівробітництві”, яка виникла ще в 20-х роках XX століття, як навчання в малихгрупах, алі розробка технології такого навчання почалась тільки в 70-х роках.Ідеологія означеної технології навчання була детально розроблена трьома групамиамериканських педагогів: із університету Джона Хопкінса (Р.Славін, 1990),університету Міннесота (Роджерс Джонсон і Девід Джонсон, 1987) і групою Дж.Аронсона (Каліфорнія, 1978). Головна ідея навчання в співробітництві-вчитисяразом, а не просто щось виконувати разом. Технологія навчання в співробітництвівизначається, як сукупність прийомів та дій студента, які виконуються в певнійпослідовності з метою реалізації того чи іншого методові навчання, або яксукупність методів навчання, що забезпечують певний підхід до навчання з метоюреалізації тієї чи іншої дидактичної системи.
Навчанняв співробітництві розглядається, як методичний система навчання, що передбачаєсукупність деяких прийомів, об'єднаних спільною логікою пізнавальної таорганізаційної діяльності з метою реалізації основоположних принципів цьогометодові. Тільки тоді метод навчання або дидактична система можуть бутиреалізовані на практиці, якщо смороду технологічно, тобто процесуальнеоброблені. Це означає, що смороду базуються на єдиній дидактичній ідеології,відображають єдині принципи і концепцію навчання.
Одниміз варіантів технологія особистісно-зорієнтованго навчання є навчання вкоманді. Особлива увага приділяється груповим цілям та успіху всієї групи(команди), який може бути досягнутий у результаті самостійної роботи шкірногоїї члена. Уся група зацікавлена в засвоєнні інформації кожним її членом,оскільки успіх команди залежить від внеску шкірного, а також від спільноговирішення всієї проблеми в цілому.
Здійсненнятакого навчання відбувається за трьома принципами: нагороду команда одержуєодну на всіх (оцінку, знак, похвалу тощо); кожен учасник винний бути готовий доконтрольної перевірки поза групою; кожен учасник заробляє бали своїй командішляхом покращення своїх власних результатів.
Утехнологій особистісно-зорієнтованого навчання використовується варіант ‑метод проектів. Ідея методові належить американському філософу і педагогові Дж.Дьюї та його учню В.Х. Кілпатрику. Ними запропоновано будувати навчання вактивній формі, через цілеспрямовану навчально ‑ пізнавальну діяльністьстудентів у відповідності з його особистим запитому в цьому знанні, яку йомуобов'язково знадобиться. Для цього треба розглядати проблеми з реального життя,що є знайомими і значущими для особистості навчаємих. Розв'язання будь-якоїпроблеми набуває контури проективної діяльності. В основі методові лежитьрозвиток пізнавальних навичок студентів, уміння самостійно конструювати свої знанняй орієнтуватися в інформаційному просторі, а також розвиток критичногомислення.
Методпроектів має на увазі спосіб досягнення дидактичної мети через детальну обробкупроблеми (технологію), яка призведе до конкретного практичного результатові.Результат можливо усвідомити, побачити, застосувати в практичній діяльності.Така технологія передбачає сукупність дослідницьких, пошукових, проблемнихметодів, творчих за своєю суттю й застосовується згідно наступних вимог:
1.Наявність значущої проблеми або задачі, яка вимагає інтегрованих знань,дослідницького пошуку для її вирішення (наприклад, дослідження економічноїпроблеми в різних регіонах світу та у своєму регіоні).
2.Практична, теоретична та пізнавальна значущість результатів (наприклад,доповідь про економічний стан певного регіону, фактори, що впливають на цейстан, тенденції розвитку тощо).
3.Самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність студентів.
4.Структурування змістової частини проектові (з урахуванням результатів заетапами).
5.Використання дослідницьких методів, які передбачають певну послідовність дій:визначення проблеми і завдань (використання методів «мозкової атаки», «круглогостолові» та ін) висування гіпотез їх вирішення; обговорення методів дослідження(статистичних, експериментальних, спостереження тощо); обговорення способівоформлення кінцевих результатів; збір, систематизація й аналіз одержаних даних;підведення підсумків, оформлення результатів, їх презентація; висновки тапостановка нових проблем дослідження.
Результативиконаних проектів повинні бути оформлені у вигляді відеофільму, альбомові,журналові, комп'ютерної газети, альманахові, доповіді тощо. Вибір тематикипроектів залежить від характерові навчальної ситуації, інтересів, запитів таздібностей навчаємих, професіональних інтересів викладача тощо.
Методпроектів і навчання в співробітництві приваблюють наступними характернимиособливостями:
—можливість не стільки передавати студентам торбу знань, скільки навчитиздобувати їх самостійно, користуватися ними для вирішення нових пізнавальних іпрактичних задач;
—можливість оволодіння навчаємими комунікативними вміннями і навичками, умінняпрацювати в різноманітних групах, використання ними різних соціальних ролей(лідера, виконавця, посередника тощо);
—набуття широких людських контактів, знайомство з різними культурами, різнимикрапками зору на одну І ту ж проблему;
— оволодіння вміннями користуватися пошуковими методами: збирати необхіднуінформацію, факти, уміння аналізувати їх з різних точок зору, висуватигіпотези, формулювати висновки.
Проектиподіляються відповідно до характерної ознаки за типами. Якщо характернаознака-домінування певної діяльності, те розглядаються наступні типи: пошукові,творчі, рольові, ігрові, інформаційно зорієнтовані, практикозорієнтовані. Якщохарактерна ознака предметно-змістова галузь знань, те мають місце такі типи:монопроекти (у межах однієї галузі знань), міжпредметні проекти. За характеромкоординації проекти поділяються на безпосередні (жорсткі, гнучкі) та ізприхованою координацією (телекомунікаційні проекти). За характером контактівпроекти бувають внутрішні, регіональні, міжнародні. За кількістю учасниківпроекти бувають особистісні, парні, групові. За терміном виконання проектиподіляються на короткотривалі, середньотривалі, довготривалі.
Розробката реалізація проектові здійснюється за наступними загальними вимогами:
*вибіртими проектові, його типові, кількості учасників;
*«мозковаатака» з метою розгляду можливих варіантів висунутих проблем, що важливодослідити в межах конкретної тими;
*розподілзадач за групами, обговорення можливих методів дослідження, пошук інформації,творчих рішень;
*самостійнаробота учасників проектові за своїми індивідуальними або груповими завданнями;
*проміжніобговорення одержаних даних;
*попереднєрецензування та захист проектові;
*завершенняроботи з наступними колективним обговоренням, експертизою, повідомленнямрезультатів зовнішньої оцінки, формулювання висновків.
Технологіярізнорівневого навчання. Базується на особливості диференційованого навчання,яку є основою особистісно зорієнтованого. За визначенням М.Н.Скаткіна,диференційоване навчання відбувається тоді, коли враховуються індивідуальнівідмінності навчаємих.
Диференціаціяособистісних відмінностей поділяється на внутрішню і зовнішню. Внутрішнядиференціація-ці така організація навчального процесу, яка враховуєіндивідуальні особливості студента безпосередньо процесі навчання згідно дорозумів навчальної групи. У цьому випадку поняття диференціації навчання дужесхоже з поняттям індивідуалізації навчання. Зовнішня диференціація враховуєрізні рівні успішності студентів з метою поєднання їх у спеціальні групи запевними ознаками.
Отже,диференціацію розглядають за загальними здібностями, частковими здібностями,тобто, здібностями до окремих предметів, інтересами, профілем майбутньоїспеціальності тощо. У цьому випадку доцільно розглядати різнорівневе навчаннядля студентів 1;2;3;4;5-х курсів, які, до деякої міри, визначилися щодо своїхінтересів та бажань. На підставі проведеного тестування знань з окремихпредметів створюються групи різного рівня, наприклад: «А» — базовий рівеньзнань, «У» — дещо присунений, «З» — поглиблений. Протягом усього навчання дієсистема заліків і тестів, за допомогою яких оцінюються зусилля студентів зметою переведення їх у групу більш вищого рівня.
Отже,різнорівневе навчання передбачає таку організацію навчально-виховного процесу,яка дає можливість шкірному студентові оволодіти навчальним матеріалом окремихпредметів вузівської програми за рівнями, не нижче базового, залежно від їхздібностей та індивідуальних особливостей. За критерій оцінки діяльностістудента приймаються зусилля з оволодіння цим матеріалом та творче йогозастосування.
Інформаційнітехнології навчання визначаються, як системи збору, накопичення, зберігання,пошуку, обробки та подання інформації. До нових інформаційних технологійнавчання (НІТН) належати інформаційні технології навчання, що засновані навикористанні електронно-обчислювальних машин (ЕОМ) та телекомунікаційнихзасобів і передбачають можливість одержання нової інформації, нового знання.
Новіінформаційні технології навчання (НІТН) як системи засобів і методів обробкиданих мають на увазі цілеспрямоване створення, передачу, охорону, відображенняінформаційного продуктові (даних, ідей, знань тощо) з найменшими витратами тазалежно від закономірностей середовища, де смороду розвиваються. У вузькомузначенні термін НІТН визначається, як використання в навчанні різноманітнихтехнічних засобів, у тому числі і комп'ютерних.
Основоюнових інформаційних технологій є комп'ютерна навчальна система, яка поділяєтьсяна два типи: традиційну та інтелектуальну. Традиційна-характеризуєтьсянаявністю однієї навчальної програми, яка керує діяльністю студентів щодоучіння. Інтелектуальна навчальна система (ІНС) реалізує теоретичні і практичнідосягнення такої галузі інформатики, як штучний інтелект, що забезпечуєрозпізнавання мови, текстові, образів, упроваджує діалогове навчання таекспертизу.
Важливимнапрямом навчально-виховного процесу в професійній підготовці студентів єзастосування проблеми технологізації в двох аспектах: у діяльності викладача інавчальній діяльності студентів як засобу успішної організації засвоєння знаньнавчальних дисциплін. Вона у вищій школі розглядається як “технологічні явища впедагогіці” й умовно поділяються на:
*крупнітехнологічні структури;
*технологічнімікроструктури;
*методико-технологічнісистемні формоутворення;
*технологічніприйоми;
*технологічніланки;
*методико-технологічніланцюжки;
*технологізовніформи обліку результатів;
*технологічнізасоби та ін.
Докрупних технологічних структур належати: структура цілісного педагогічногопроцесу; послідовно реалізовані структурні блоки організації виховногоколективу; структурні ланки організації дитячої продуктивної праці. Порушеннятехнологічної дисципліни в педагогічній практиці призводить до того, що недотримується обов'язкова послідовність реалізації всіх елементівнавчально-виховного процесу. Так, за наявності цілей, змісту, форм роботинерідко забувають про діагностику, зворотний зв'язок і корекцію, що робитьпедагогічний процес некерованим.
Технологічнімікроструктури виникають у різноманітних організаційних формах педагогічноїдіяльності, у методах педагогічної взаємодії. Так, технологічна мікроструктуравиявляється в різних типах уроків і є організаційним каркасом роботи. Вонавизначає русло, що забезпечує рух до навчальної мети. Вимагають структуруванняі форми виховної роботи: класні години, секційні заняття, робота гуртків.
Методико-технологічнісистемні формоутворення з'явились у передовій і новаторській педагогічнійпрактиці. Ефективність навчально-виховного процесу зростає завдяки переходовіпедагогів від застосування розрізнених, ізольованих форм до використаннясукупності методико-технологічних формоутворень, які включають дітей у системуактивної діяльності, спілкування. Так, для вивчення цілісної тими зменеджментові можна вдатися до такого системного формоутворення‑«екскурсія в природу-практичні заняття-узагальнююча лекція».
Технологічнийприйом є компактним, частковим способом вирішення конкретної педагогічної абонавчальної проблеми. Прийом завжди входити до складові певної технологічноїсистеми навчання або виховання. Прикладами навчального технологічного прийому єопорна сигнальна схема, конспект, гра, драматизація, а також ситуації звикористанням діаграм, карт, графіків, записів тощо. Так, під година вивченняматематики, економіки, іноземної мови та ін. використовують опорні кодованіконспекти.
Технологічніланки є окремими частинами крупних технологічних структур. Наприклад, ціль,діагностика або методи-ланки цілісної структури педагогічного процесу. Кожнатехнологічна ланка виконує тільки їй властиву функцію, а її ігнорування порушуєцілісність педагогічного процесу. Так, відсутність чіткої педагогічної метиробить працю педагога безглуздою, без діагностики і зворотного зв'язкунавчально-виховна робота стає некерованою.
Методико-технологічніланцюжки у творчій практиці багатьох передових педагогів створюють із метоювідпрацювання умінь та навичок. Для цього в логічній послідовності з'єднуютьокремі структурні ланки, прийоми, діаграми, карти, малюнки. У виховному процесіорганізація чергування, суворий режим, розпорядок дня, виконання громадськихдоручень можуть бути вишикувані у своєрідний технологічний ланцюжок, який задаєв житті вихованців оптимальний алгоритм. Отже, технологічний ланцюжок є сумоювзаємопов'язаних, послідовно задіяних методів, способів, прийомів, завдань, щозабезпечують формування і закріплення навчальних умінь, професійних дій, спортивнихнавичок, соціально цінних форм поведінки.
Технологічніпроцеси забезпечуються технологізовними формами обліку результатів навчання,які стимулюють творчу активність навчаємих. Для застосування можливостейтехнологічних процесів досвідчені викладачі заводять на шкірного студентаспеціальний щоденник, у якому відзначав якість виконання самостійної роботи.Якщо студент працював творчо, його успіх відображався в щоденнику творчихробіт.
Більшістьвикладачів роблять висновки про ділові якості, пізнавальний інтерес,захоплення, ставлення до навчання студентів тільки за оцінками в журналінавчальної групи. Однак із нього мало про що можна дізнатися. Так, майже всістуденти мають із предметів навчання позитивні оцінки, хоча і працьовитість, іздібності до образотворчого навчання у всіх різні. Щоденник у якому б характеризувалисяуспіхи студентів у самостійній та творчій діяльності, дало змогу викладачевіоцінити свої та студента можливості, до процесу професійної підготовкинавчаємих.
Середпедагогічних технологій важливе місце займають технологічні засоби. Комп'ютер,машинне програмування, різноманітні прилади включаються до педагогічноїтехнології як окремі ланка або у вигляді самостійного техніко-технологічноголанцюжка.
Загаломнавчальна технологія наближає педагогіку вищої школи до точних наук, анавчально-виховний процес робить цілком організованим, керованим процесом, зпередбачуваними позитивними результатами. Кожен викладач винний пам'ятати, щоне можна постійно віддавати переваги одним стилям, принципам, технологічнимприйомам, а інші ігнорувати. Адже справжнього успіху в педагогічній діяльностівдається досягти лише тоді, коли всі компоненти цілісного педагогічногопроцесу, дидактики вищої школи втілюються на практиці системно.
Такимчином, дидактика вищої школи, навчальна технологія функціонують і як наука, щодосліджує найраціональніші шляхи навчання, і як система законів,закономірностей, способів, принципів, стилів і регуляторів, застосованих у навчально-виховномупроцесі вузів, а в загальнопедагогічному розумінні характеризує ціліснийосвітній процес з його метою, змістом і методами навчання.
ЛІТЕРАТУРА
1.Аркас Микола. ІсторіяУкраїни – Русі. — К.: Вища шк., 2008.- 456 с.
2.Гессен С.И. Основипедагогіки: Введення в прикладну філософію: Навчальний посібник для вузів.-М.:Школа – Пресс, 2008. -448с.
3.Закон України>//Законі України / Верховна Рада України, Інститутзаконодавства. — К.,1997.-Т.10.-С.168-192.
4.Збірник законодавчих танормативних актів про освіту. –ДО.: В освіти України, 1994.-Вип.1.-336 с.
5.Сучасні системи вищоїосвіти: порівняння для України / В.Зубко; Нац. Ун-т ”Києво-Могилянська академія”. К.: КМ Academia, 2009.-290 с.