Можливості поєднання курсів "Фізичне виховання" та "Валеологія" з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу

ПЛАН
ВСТУП РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗДІЙСНЕННЯМІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
1.1 Суть і функціїміжпредметних зв'язків
1.2Організаційно-педагогічні передумови здійснення міжпредметних зв'язків
1.3 Підготовка вчителя доздійснення міжпредметних зв'язків на уроці
РОЗДІЛ 2 ВЗАЄМОЗВ`ЯЗОК КУРСІВ “ВАЛЕОЛОГІЯ” ТА“ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА” В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ
2.1 Інтегративний зміствалеологічної освіти
2.2 Основні складовішкільного курсу “Валеологія”
2.3 Сучасні засоби занять фізичною культурою оздоровчоїспрямованості
2.4 Зв`язок фізичноїкультури та валеології
РОЗДІЛ 3 ІНТЕГРОВАНІ ЗАВДАННЯ ВАЛЕОЛОГІЧНОГО ЗМІСТУВ ШКІЛЬНОМУ КУРСІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність. Аналіз передової наукової і науково-методичноїлітератури вказує на необхідність звернути увагу на взаємозв`язок дисциплінфізичної культури та валеології. Головнимфактором поєднання цих предметів є досягнення спільної мети – виховати фізичнота психічно здорову дитину. Фізичне виховання є головним напрямком впровадженняфізичної культури і становить органічну частину загального виховання, покликанузабезпечувати розвиток фізичних, морально-вольоввих, розумових здібностей тапрофесійно-прикладних навичок людини.
Предмет дослідження: взаємозв`язок фізичноговиховання та валеології.
Проблема: особливості організації занять з фізичноїкультури з врахуванням можливостей використання на заняттях завданьвалеологічного спрямування.
Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим моментомпоєднання фізичної культури та валеології є гармонійний розвиток дитини.
Ідея теми – на основі фахових знань валеології та фізичноїкультури дисциплін вузу навчити учнів поєднувати знання валеології ф фізичноїкультури як шкільних предметів.
Метадослідження: обгрунтуванняможливості поєднання курсів “Фізичне виховання” та “Валеологія” з метоюпідвищення ефективності навчально-виховного процесу .
Задачі дослідження:
1. Охарактеризувати суть та функції міжпредметних зв`язків.
2. Проаналізувати значення підготовки вчителя до здійсненняміжпредметних зв`язків на уроці.
3. З`ясувати в чому полягає зв`язок курсів “Валеологія” та “фізичнакультура” для шкільного курсу.
4. Охарактеризувати можливість використання інтегрованих завданьвалеологічного змісту в шкільному курсі фізичної культури
Методи і організація дослідження:
1. Аналіз наукової і науково-методичної літератури.
2. Педагогічне спостереження.
3. Аналіз і синтез.
Організаціядослідження включала аналіз наукової інформації щодо використання знаньвалеологічного змісту на уроках з фізичної культури.
На основіодержаних даних дослідження були проаналізовані:
- відомості наукової інауково-методичної літератури;
- досвід провідних спеціалістів вданій області;
- порівняння змісту курсів“фізична культура” та “валеологія” в шкільній та вузівській прграмах.
На захиствиносяться: результати проведеногодослідження та важливість використання інтегрованих завдань валеологічногозмісту на уроках фізичної культури.
Науковановизна: узагальнені сучасні даніпро взаємозв`язок фізичного виховання та здорового способу життя сприяють більшповному використанню різноманітних вправ валеологічного спрямування длязабезпечення виховання гармонійно розвиненої особистості.
Практична значимість: Для раціонального поєднання фізичного та валеологічного виховання науроках фізичної культури використовуються засоби оздоровчої спрямованості.Оздоровча спрямованість занять фізичної культури сприяє зміцненню та збереженнюздоров`я дитини.
РОЗДІЛ 1ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ'ЯЗКІВ1.1 Суть і функції міжпредметних зв'язків
Найістотніші недоліки у знаннях учнів шкіл — фрагментарність,безсистемність, формалізм, невміння аналізувати, узагальнювати, застосовуватививчене у нестандартних ситуаціях. Одна з причин цього полягає в тому, що длямолодих викладачів відомості, здобуті під час вивчення певного предмета, так і залишилисясумою фактів, понять, законів, теорій, мало пов'язаних між собою. У їхнійсвідомості утворюється не гнучка, рухлива система знань, а механічна сукупністьпереважно ізольованих блоків інформації з окремих шкільних курсів.
Ще К. Д. Ушинський застерігав від того, що «не науки повиннісхоластичне вкладатися в голові учня, а знання та ідеї, прищеплювані будь-якиминауками, мають органічно будуватися у світлий і, по змозі, обширний погляд насвіт та його життя».
Отже, мета навчання полягає не лише в набутті знань окремихпредметів, а й у всебічному пізнанні навколишнього світу за допомогою цихпредметів. Саме така організація навчального процесу дає змогу підвищити йогоефективність. Досягти цього допоможуть систематично здійснювані міжпредметнізв'язки.
Процес навчання в школі здійснюється на основі рядудидактичних принципів; у яких відображені нормативні основи цього процесу і яківідповідають меті навчання і виховання майбутніх будівників сучасногонаціонального суспільства.
Серед найважливіших дидактичних принципів соціалістичноїшколи — принципи науковості, свідомості і активності учнів у навчанні, зв'язкунавчання з життям. Реалізація кожного з них у навчальному процесі досягаєтьсязабезпеченням певних умов його протікання. Однією з перших серед цих умовстоять міжпредметні зв'язки. .
Справді, наукове пізнання навколишнього світу неможливе без,виявлення і усвідомлення притаманних йому взаємозв'язків і взаємозалежностей.Звідси випливає потреба відображати ці зв'язки «у поняттях людини, які повинні бути…гнучкі, рухливі, релятивні, взаємозв'язані, єдині у протилежностях, щобобійняти світ». Оволодіваючи навчальними дисциплінами, учні ознайомлюються зхарактерними для кожної з них сторонами, властивостями, характеристиками тогочи іншогр процесу, предмета або явища. Однак про справжнє пізнання факту чипредмета можна говорити тільки тоді, коли ці властивості розглядаються в.певнійсистемі, у комплексі, у взаємозв'язках і взаємообумовленостях. А це потребуєспеціально організованої цілеспрямованої діяльності всіх вчителів.
Науковість навчання передбачає також відповідність змістушкільної освіти рівню наукового розвитку людства, врахування тенденцій розвиткуосновних галузей знань. Однією з характерних особливостей сучасної науки єміжнаукова взаємодія, взаємне проникнення наук, їх інтеграція і взаємозв'язок.Ці об'єктивно існуючі міжнаукові зв'язки диктують необхідність встановленнятісних зв'язків між навчальними предметами.
Міжпредметні зв'язки є міцним фундаментом забезпеченнясвідомості знань. Розрізнені, не пов'язані між собою знання не можуть вважатисясвідомими у повному розумінні слова. Відповідно до фізіолого-психологїчнихданих про системність роботи мозку людини її розумовний розвиток відбуваєтьсяна основі утворення і нагромадження в корі великих півкуль різноманітних системнервових зв'язків (асоціацій). Вищий ступінь таких зв'язків — міжсистемніасоціації, на основі яких узагальнюються й усвідомлюються знання [4,6].
Формуванню міжсистемних асоціацій сприяє розкриттявзаємозв'язків між знаннями, здобутими при вивченні різних навчальнихпредметів. Інакше кажучи, усвідомлення знань неможливе без установленняміжпредметних зв'язків.
Міжпредметні зв'язки багатопланові за своєю суттю іфункціями. Це, очевидно, і є причиною того, що досі ще немає єдиного визначенняцього поняття. Одні автори (В. П. Шуман) вважають міжпредметні зв'язки засобомформування в учнів матеріалістичного розуміння взаємозалежностей явищ природи,інші (М. С. Антонов) називають їх специфічною конструкцією змісту освіти, а такожодним із засобів інтеграції знань, треті (К. П. Корбльова) відносять їх доособливостей змісту освіти, що проявляється в погодженості навчальних програм івиявляє себе у процесі навчання в принципі систематичності; четверті (В М.Федорова, Д. М. Кдрюшкін) вважають їх дидактичною умовою що забезпечуєпослідовне відображення у змісті шкільних природничо-наукових дисципліноб'єктивних взаємозв`язків, які існують у природі. Очевидно, обмежитись однимз, названих аспектів для повного розкриття суті міжпредметних зв'язківнеможливо Міжпредметні зв'язки слід розуміти ширше, як загальнопедагогічнукатегорію, що характеризує основні компоненти навчально-виховного процесу.Правомірно стверджувати, що ці зв'язки є відображенням у навчально-виховномупроцесі принципу загального зв'язку, який належить до основних принципівматеріалістичної діалектики. Це виявляється у відображенні діалектичноговзаємозв'язку між предметами і явищами природи, фактами і подіями суспільногожиття у змісті освіти та розкритті всіх сторін цього взаємозв'язку за допомогоюспеціальної організації викладання і навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Для всебічної характеристики поняття «міжпредметні зв'язки»істотне значення має, їх класифікація. Є різні підходи щодо такої класифікації.Відомі, зокрема, класифікації за структурними елементами навчальних предметів(К. П. Корольова), за змістом навчального матеріалу (В. М. Федорова, Д. М.Кірюшкін), за метою використання суміжних знань (Н. М. Черкес-Заде). Деякіавтори (М. Ф. Борисенко, Н. М. Розенберг, В. І. Паламарчук) використовують длякласифікації міжпредметних зв'язків з деякими корективами класифікаціюміжнаукових зв'язків тощо. Не аналізуючи переваги і недоліки кожної іззазначених класифікацій, зауважимо, що найефективнішою для визначення змістуміжпредметних зв'язків та їх практичної реалізації у навчальному процесівечірньої школи на наш погляд є класифікація за структурними елементаминавчальних предметів або пропонована нижче класифікація за видами знань.
Відомо, що знання, які учні здобувають у процесі навчання,можна поділити на три основні групи: знання змісту навчального матеріалу, що єосновою формування в свідомості учнів наукової картини світу, знання способівдіяльності, що лежать в основі формування в учнів умінь пізнавати дійсність, ізнання, на основі яких формуються мотиви навчання. Багато з цих знань маютьміжпредметний характер. Такі, наприклад, поняття «матерія», «речовина»,«енергія», «рух», «розвиток», «суспільний лад» та ін. Те саме можна сказати іпро фундаментальні закони (збереження речовини, періодичний закон Д. І.Менделєєва, закони матеріалістичної діалектики), теорії (будови речовини,електролітичної дісоціації). За своєю суттю вони є міжпредметними. Повністюрозкрити їх неможливо засобами одного лише предмета. Це стосується такожспособів діяльності та мотиваційних знань. При розглянутому підходікласифікація міжпредметних зв'язків набуває такого вигляду:
І. Зв'язки між знаннями з окремих предметів, що стосуютьсязмісту навчального матеріалу:
1) зумовлені вивченням одних і тих самих фактів (явищ,процесів, подій);
2) зумовлені вивченням одних і тих самих понять;
3) зумовлені вивченням (застосуванням) одних і тих самихзаконів, теорій, формуванням світоглядних ідей.
II. Зв'язки між знаннями окремих предметів, що стосуютьсяспособі в діяльності учнів:
1) зумовлені формуванням (використанням) основних прийоміврозумової діяльності (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, конкретизація,абстрагування, аналогія);
2) зумовлені формуванням (використанням) основних прийомівнавчальної роботи, що стосуються як загальної її організації (планування,самоконтроль у процесі виконання, раціональне чергування праці й відпочинку),так і власне учіння (прийоми роботи з книжкою, з наочним матеріалом, приладами,прийоми застосування знань та ін.), а також використанням одного й того жсамого методу пізнання (дослідження) реального світу (спостереження,експеримент, моделювання, математичні методи та ін.) [4,10].
III. Зв'язки між знаннями з окремих предметів, що стосуютьсяформування мотивів навчання:
1) зумовлені розкриттям практичного значення наукових знаньта методів пізнання навколишнього світу;
2) зумовлені розкриттям значення засвоєння учнями прийоміврозумової діяльності та практичних умінь і навичок.
Для практичної реалізації міжпредметних зв'язків виникаєпотреба враховувати взаємне розташування в часі вивчення навчального матеріалу.Це зумовило класифікацію міжпредметних зв'язків за часовою ознакою. Вона маєтакий вигляд:
1) попередні зв'язки, коли у процесі навчання використовуютьматеріал, уже відомий учням з попередніх уроків. Наприклад, під час вивченнязаконів матеріалістичної діалектики учитель суспільствознавства ілюструє їх,спираючись на знання учнів з фізики, хімії, біології та інших дисциплін;
2) супутні, коли розглядаючи певне питання, використовуютьматеріал суміжного предмета, що вивчається в той же час;
3) перспективні, коли для пояснення певного положення чифакту необхідні знання, яких учні набудуть пізніше, під час вивчення певнихпредметів. Розглядаючи, наприклад, на уроці ботаніки живлення рослин, учительне має змоги розкрити механізм цього процесу, оскільки тут. потрібно послатисяна явище капілярності, з яким учні ще не знайомі. Тому він залишає відкритим цепитання, зазначаючи, що відповідь на нього учні дістануть пізніше на урокахфізики. Учитель фізики у процесі вивчення явища капілярності може використатице питання для створення проблемної ситуації.
Міжпредметні зв'язки можуть мати внутрішньоцикловий (колизв'язок здійснюється між предметами одного циклу) і міжцикловий (між предметамирізних.циклів) характер. Важливу роль у навчальному процесі відіграютьвнутрішньопредметні (внутрішньокурсові) зв'язки (між фактами, поняттями,законами, теоріями, що вивчаються в одному предметі (курсі), а також між прийомамидіяльності і уміннями, що при цьому використовуються чи формуються). Вони хоч іне належать до міжпредметних, але виконують схожі з ними функції. 1.2 Організаційно-педагогічні передумови здійснення міжпредметнихзв'язків
Педагогічний колектив, реалізуючи міжпредметні зв'язки,повинен діяти поетапно. Перший етап передбачає підготовку вчителів до роботинад проблемою, теоретичне осмислення. На цьому етапі слід визначити ті аспектипроблеми, над якими колектив працюватиме найближчим часом і в перспективі. Неслід прагнути відразу охопити всі сторони проблеми; треба уводити проблему внавчальний процес поступово. Визначальним в успішному здійсненні міжпредметнихзв'язків є цілеспрямованість і погодженість дій усіх учителів. Для цьогоосновні питання теорії і практики міжпредметних зв'язків доцільно обговорюватина засіданнях педагогічної ради, виробничих нарадах, де виробляється єдинийпідхід, накреслюються напрями роботи педагогічного колективу з даної проблеми,аналізується зроблене, вносяться відповідні корективи в плани на майбутнє.Серед тем, які варто розглядати на загально-шкільних учительських форумах,назвемо для прикладу такі: «Система міжпредметних зв'язків у процесі вивченнянавчальної теми». «Міжпредметні зв'язки на уроках систематизації і узагальненнязнань», «Методи і прийоми використання міжпредметного матеріалу», «Основнішляхи формування узагальнених умінь і навичок навчальної діяльності учнів»,«Міжпредметні зв'язки в позакласній роботі з учнями» та ін. [4,11].
У навчальнихпрограмах з основ наук фізичного виховання вміщено вказівки щодо використанняміжпредметного матеріалу у процесі вивчення кожної теми чи розділу навчальногопредмета. Однак ці вказівки є тільки орієнтовними. Значну роль, у визначеннізмісту міжпредметних. зв'язків і способів їх реалізації мають відігратиміжшкільні методичні об'єднання. На першому етапі їх роботи доцільнопрактикувати огляди змісту шкільних курсів, що проводить фахівець відповідногопредмета в розрізі кожного класу. Мета таких оглядів — ознайомити учителівсуміжних предметів з основними теоретичними положеннями і світоглядними ідеямикурсів, уміннями та навичками, що їх набувають учні у процесі вивчення певноїнавчальної дисципліни, спільно відібрати споріднені в теоретичному, світоглядномучи практичному плані теми навчальних предметів для встановлення зв'язків міжними.
З цією метою спочатку визначають час вивчення відібраних тем,щоб установити характер зв'язків (попередні, супутні, перспективні). Нанаступному етапі визначають і деталізують зміст зв'язку, аналізуючи відібранітеми за структурними елементами їх змісту. При цьому доцільно використовуватинаведену вище класифікацію міжпредметних зв'язків та описове означеннянавчального предмета, запропоноване М. М. Скаткіним. Воно включає:
а) найважливіші факти, поняття, закони, теорії науки, щоповідомлятимуться учням;
б) світоглядні ідеї, етичні та естетичні норми, якіформуються на матеріалі даного предмета;
в) методи дослідження і наукового мислення, якими повинніоволодіти учні й без яких неможливе засвоєння знань;
г) деякі питання історії науки;
д) способи пізнавальної діяльності, логічні операції,мислительні прийоми, якими повинні оволодіти учні;
е) уміння та навички, в тому числі й уміння застосовуватизнання.
У плануванні міжпредметних зв'язків та в їх здійсненні можутьпевною мірою допомогти так звані сіткові графіки, у яких відбито час вивченняпевного матеріалу з окремих предметів за класами, визначено найбільш важливі,вузлові питання для міжпредметних зв'язків, характер цих зв'язків та ін.
На основі здобутої інформації за сітковим графіком, керівникишколи і вчителі можуть у разі потреби коригувати час і послідовність вивченнядеяких тем з метою повнішого врахування міжпредметних зв'язків. Це створюєсприятливі умови для дійового контролю і вивчення, системи роботи вчителіврізних предметів щодо реалізації міжпредметних зв'язків.
Досить оригінальний спосіб виявлення, зберігання і видаванняінформації про міжпредметні зв'язки пропонує А. Ф. Єлісєєв. Навчальний матеріалз одного предмета він розподіляє на двадцять умовних тем, у кожній з якихвиділяє до десяти вузлових питань, що охоплюють основний матеріал теми. Далішукає зв'язки теми в розрізі виділених питань з матеріалом інших тем іпредметів. Для фіксації знайдених зв'язків проти номера даної теми записуютьномери тем, з якими вона пов'язана. Спеціально сконструйоване електротабло даєзмогу оперативно здобувати повну інформацію про міжпредметні зв'язки зпотрібного питання будь-якої теми навчального предмета [4,13].
Для успішного здійснення міжпредметних зв'язків учитель укожному конкретному випадку повинен чітко усвідомлювати, з якою метою і в якійформі встановлюється зв'язок. Виходячи із суті й класифікації міжпредметнихзв'язків, можна виділити такі напрями їх реалізації у навчальному процесівечірньої школи:
1) розширення, поглиблення відомостей про певний факт,поняття, закон, теорію;
2) систематизація, узагальнення знань;
3) формування світоглядних висновків;
4) вироблення умінь та навичок.
У межах кожного з цих напрямів використання міжпредметнихзв'язків можна диференціювати за конкретнішими цілями, їх визначення залежитьвід змісту матеріалу, що вивчається на уроці, навчально-виховних завдань, якіпри цьому розв'язуються. Наприклад, важливим аспектом четвертого-напряму єформування в учнів уміння застосовувати знання з певного предмета у процесівивчення інших дисциплін, а також у практичній діяльності. Так; усі знають, якшироко використовується математика при вивченні фізики, хімії та іншихпредметів. Однак нерідко учні стають безпорадними, коли стикаються з графічнимзображенням залежностей між даними фізичними чи хімічними величинами,характеристикою певного процесу за його графіком, визначенням окремихкомпонентів рівняння або формули, з виконанням обчислень під час лабораторних іпрактичних робіт тощо. Тому важливе завдання вчителя математики — підготуватиучнів до використання математичних знань у процесі вивчення інших предметів.Доцільним у цьому випадку є розв'язування різних задач, складених на матеріаліінших дисциплін, а також задач виробничого чи практичного змісту, розв'язанняпроблем міжпредметного характеру та ін. Аналогічну роботу мають проводити такожучителі інших навчальних предметів.
Не менш важливе й вироблення узагальнених умінь та навичок,, яківикористовуються у процесі вивчення не тільки однієї, а кількох навчальнихдисциплін. Спеціальні дослідження показують, що найбільшої ефективності можнадосягти тоді, коли вчителі різних предметів, додержують єдиних методів іприйомів, формуючи в учнів названі уміння. Для цього рекомендується попередньоаналізувати структуру дії, розчленовувати її на складові елементарні операції,визначати раціональну послідовність їх виконання і додержувати її. У деякихвипадках корисною виявляється алгоритмізація певних видів навчальної діяльності(наприклад, характерне тики явища, закону, теорії, розв'язування задач тощо).
На різних етапах уроку використання міжпредметного матеріалуможе мати й інші, вужчі цілі.
Ефективність роботи по встановленню міжпредметних зв'язківдосягається плануванням. Найдоцільніше планувати її за навчальними темамипредмета.
Конкретний зміст зв'язку, місце його у загальній канві урокувчитель визначає, готуючись до уроку. Слід пам'ятати, що міжпредметні зв'язкине можна перетворювати на самоціль. Вони мають органічно випливати із змістунавчального матеріалу, не порушувати його структури, логіки викладу і служитидосягненню певних навчально-виховних цілей.
Серед ефективних форм реалізації міжпредметних зв'язків —міжнредметні семінари, диспути і конференції, комплексні екскурсії, практичні йсамостійні роботи міжпредметного характеру, виконання спеціальних міжпредметнихзавдань тощо. Доцільним є узагальнююче повторення, що проводиться наміжпредметних уроках, які спільно готують учителі різних дисциплін. Основні зцих форм реалізації міжпредметних зв'язків характеризуються в наступнихрозділах.1.3 Підготовка вчителя до здійсненняміжпредметних зв'язків на уроці
Підготовка вчителя до реалізації міжпредметних зв'язківвключає ряд послідовних взаємозв'язаних етапів, однак педагогічній практицібракує цілеспрямованості. Багато вчителів не аналізують навчальний матеріалщодо міжпредметного змісту, без чого між-предметні зв'язки реалізуютьсяформально. Адже подані в програмах орієнтовні вказівки щодо міжпредметнихзв'язків передбачають ознайомлення вчителя із відповідним матеріалом суміжнихдисциплін та його докладний аналіз.
Більшість учителів не виявляють рівня вмінь учнів здійснюватиміжпредметне перенесення знань, що перешкоджає ефективно керувати розвитком цихумінь. Міжпредметні зв'язки реалізують, як правило, тільки під час поясненнянового матеріалу. Такий підхід збіднює функції цих зв'язків, зокрема,узагальнюючу.
Багато вчителів спеціально не продумують методи та прийомиреалізації міжпредметних зв'язків, або ж при їх відборі відчувають значнітруднощі.
Усе це призводить до переважно репродуктивного використанняміжпредметних зв'язків, недостатньо чіткого їх формулювання, перевитратнавчального часу, перевантаження учнів [4,16].
Здійснюючи міжпредметні зв`язки, учителі повинні керуватисявстановленим у дидактиці положенням про те, що вони є важливим засобомактивізації навчальної; діяльності учнів в умовах застосування різних, іособливо пошукових, методів навчання (під активізацією учнів розумієтьсяінтенсифікація їхньої діяльності, на уроках та під час домашньої підготовки.).
Практика показує, що виявлення міжпредметних зв'язківстановить значні труднощі для учнів. Уникнути цих труднощів певною міроюдопомагає урізноманітнення методів навчання. При цьому вчитель керуєтьсязагальною метою навчання, а в умовах конкретного уроку — метою цього уроку.
Наводимо структуру підготовки вчителя до використанняміжпредметних зв'язків на уроці, розроблену Сабадом Г. Г. Вона включає:
1. Відбирання знань міжпредметного характеру на основі метиуроку і порівняльного аналізу змісту навчального матеріалу суміжних дисциплін.
2. Розподіл міжпредметного матеріалу відповідно до питаньплану уроку (якщо питань у темі кілька).
3. Визначення конкретної мети реалізації кожногоміжпредметного зв'язку, підпорядкованої загальній меті уроку.
4… Усвідомлення змісту міжпредметного зв'язку і йоголаконічне вираження у словесній формі.
5. Оцінювання складності міжпредметного матеріалу,можливостей його наочного відображення, а також включення в навчальні ситуації.
6. Аналіз стану готовності учнів до усвідомленняміжпредметного зв'язку.
7. Встановлення етапу уроку, коли здійснюється зв'язок.
8. Відбирання способів, методів та прийомів реалізації міжпредметногозв'язку.
На прикладі вивчення важливого міжпредметного поняття білкирозглянемо, як учитель готується до здійснення міжпредметних зв'язків,приділивши при цьому основну увагу відбиранню методів навчання.
Виходячи з цілей уроку вчитель здійснює порівняльний аналіззмісту навчального матеріалу суміжних дисциплін.
Отже, мета реалізації міжпредметного зв'язку — об'єднативідомі учням з валеології розрізнені факти, розглянути їх як складові у ширшомуза обсягом факті з іншого предмета (фізичної культури). Таким чином, требаздійснити перенесення відомих знань у нові умови, певною мірою узагальнитизнання.
Проаналізувавши навчальний матеріал та встановивши метуреалізації міжпредметного зв'язку, вчитель «фіксує для себе змістміжпредметного зв'язку: вплив здорового способу життя, занняття фізичнимивправами на загальний розвиток особистості.
Отже, ми розглянули три послідовних етапи у підготовцівчителя до використання міжпредметних зв'язків на уроці: аналіз навчальногоматеріалу на основі мети уроку, формулювання мети реалізації міжпредметногозв'язку і лаконічне вираження змісту зв'язку в словесній формі. Наступний етапнаведеної вище структури — розподіл міжпредметного матеріалу відповідно допитань плану уроку — в даному випадку відсутній, бо на уроці розглядалось лишеодне питання[4,18].
Після того, як учитель добре усвідомив міжпредметні знання ізміст міжпредметного зв'язку, він спрямовує увагу на відбирання методівнавчання.
Визначений міжпредметний зміст можна реалізувати за допомогоюрепродуктивних чи пошукових методів навчання з більшою чи меншою міроюсамостійності учнів. При відбиранні методів навчання вчителя певним чиноморієнтує мета реалізації міжпредметного зв'язку. Є ще три проміжних етапи, якідопомагають ефективніше відібрати методи для здійснення міжпредметного зв'язку.Це аналіз змісту міжпредметного матеріалу щодо його складності, специфічноїможливості відтворення у наочній формі, включення в певні навчальні ситуації;аналіз готовності учнів до усвідомлення міжпредметних зв'язків; встановленняетапу уроку, на якому розкривається зв'язок. Якщо вміння розкриватиміжпредметні зв'язки в учнів недостатньо сформовані, можна зорієнтувати їхтільки на пригадування відомих з біології процесів. Це найкраще зробити задопомогою запитань на етапі актуалізації знань.
Якщо учні добре підготовлені і не раз розкривали міжпредметнізв'язки, доцільно залучити їх до самостійного встановлення міжпредметнихзв'язків.
Отже, мета реалізації міжпредметного зв'язку і можливість.відтворення міжпредметного матеріалу у формі певних питань, завдань,наочності, побудови на його основі певних навчальних ситуацій- є важливимикритеріями добору методів навчання для реалізації міжпредметних зв'язків. Прививченні перебування азоту в природі внаслідок такого відбору один і той жеміжпредметний зміст відтворено за допомогою репродуктивного і пошуковогометодів навчання.
Спрямовуюча діяльність учителя при здійсненні міжпредметнихзв'язків на уроці охоплює такі дії.
1. Застосування передбаченого при підготовці до уроку методучи прийому реалізації міжпредметного зв'язку і коригування цього методу залежновід того, як учні справляються з поставленим завданням.
2. Заключний аналіз дій учнів та висновки.
Важливими критеріями добору методів для реалізаціїміжпредметних зв'язків є складність міжпредметного навчального матеріалу іпідготовленість учнів до реалізації міжпредметного зв'язку.
Якщо міжпредметний матеріал досить складний і може статисьтак, що учні не зможуть відповісти на жодне з поставлених питань. Тодінеобхідно спростити їх, виділити допоміжні питання або подати деякі додатковіфактичні відомості. Якщо учні не справляються з розв'язанням пошукових ситуаційнавіть при умові їх спрощення, вчитель показує учням, як можна творчовикористовувати певні знання з іншого предмета [4,21].
Отже, при реалізації міжпредметних зв'язків у навчанні сліддодержувати поступовості й систематичності. Поставивши і обговоривширепродуктивні питання, треба перейти до розв'язання окремих пізнавальних задачміжпредметного характеру, а потім — і до розгляду проблемних ситуацій наміжпредметній основі. При цьому з можливих методів реалізації даногоміжпредметного зв'язку завжди необхідно відібрати придатні для певного уроку вданому класі.
РОЗДІЛ 2ВЗАЄМОЗВ`ЯЗОК КУРСІВ “ВАЛЕОЛОГІЯ” ТА “ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА” В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ2.1 Інтегративний зміст валеологічної освіти
Досвід упровадження курсу валеології у школах засвідчуєнеобхідність коригування його змісту, розкриття взаємозв'язків валеології зіншими навчальними курсами. Інтегративна природа валеології виявляється і вісторії розвитку галузі, і в її нинішньому статусі.
Археологічні знахідки підтверджують, що заходи щодозбереження здоров'я населення мали місце не лише в античному Римі, а й задовгодо нього — в Ассирії. Ваішлоні, Єгипті. Індії, Китаї та інших країнах.
Елементи охорони здоров'я в Україні існували ще задохристиянських часів. Народна медицина використовувала лікарські рослини,водолікування, масаж та примітивну психотерапію у формі замовлянь. Наформування гігієнічних знань значний вплив мала давньогрецька та арабськамедицина.
Активний розвиток засад охорони і збереження здоров'яприпадав на IX ст. — час утворення Київської держави та X ст. —розповсюдження християнства.
Населення Київської Русі відзначалося високим рівнемсанітарної культури, її «Історії» Геродота {485—425 рр. до н. е.) згадуютьсяпарові лазні, милоподібні речовини, використання з метою дезінфекції сірки,техніка бальзамування. На Русі належна увага приділялася питанням зміцненняздоров'я.
Онуці Володимира Мономаха Євпраксії (XII ст.) належить медичнийтрактат із 29 розділів («Про спосіб життя в різні пори року», «Про їжу, питво,сон і спокій», «Про лазню» тощо). Вже в XI—XII ст. приКиєво-Печерському монастирі існувала одна з перших лікарень (лікарня Феодосія).Ченці монастиря разом із наданням медичної допомоги приділяли велику увагупитанням гігієни і санітарії у повсякденному побуті: харчуванні, використанніпитної води, видаленні сміття тощо. Великого поширення набули миття в лазнях,гартування організму.
Середньовіччя характеризується розвитком гігієни, пов'язаниміз заснуванням академій та іменами видатних українських учених: Юрія Дрогобича(Котермака), Петра Могили, Данила Са-мойловича, Хоми Борсука-Мойсеева та ін.
У 1593 р. на Львівщині була заснована Академія з медичнимфакультетом (Замойська академія), де спільно з медичним факультетомПаду-анського університету в Італії вивчали вплив житлово-побутових умов назахворюваність гуцулів гірських районів Галичини.
Праці лікаря Юрія Дрогобича (бл. 1450—1494) висвітлювалипроблеми гігієни і профілактичної медицини. Під ім'ям Георгія Михайла синаДоната з Дрогобича він закінчив Краківський університет, потім — Болонський вІталії, де в 1478 р. став доктором філософії, а в 1482 р. —доктором медицини. З1488 р. Юрій Дрогобич викладав медицину в Краківському університеті. Саме йомуналежить одна з перших друкованих книжок з медицини, де висвітлені й питаннягігієни.
Відомий діяч православної церкви і просвіти, засновникКиєво-Могилянської колегії (1632 р.) митрополит Петро Могила (1597—1647)приділяв увагу проведенню занять з медицини. У статуті цього закладу буливідповідні вказівки щодо дотримання правил гігієни [13,33].
Доктор медицини, член дванадцяти іноземних академій ДанилоСамойлович (1742—1804) все життя працював в Україні і присвятив науковудіяльність боротьбі з чумою та іншими інфекційними захворюваннями. Він відомийв історії країни як один з фундаторів системи профілактики цих захворювань.
Конкретні рекомендаціїщодо гігієни харчування, одягу, приміщень містяться в медичних настановах длявійськовослужбовців, автором яких був випускник Чернігівської колегії ЮхимБілопольський (штаб-лікар полководця О. В. Суворова).
Початок гігієні як окремій науковій дисципліні, що тіснопов'язана з валеологією, дали твори Г. М. Леві, Естерлена (Франція), Е. Паркса(Англія) та досягнення в галузі біології, хімії, математичної статистики,мікробіології.
Плідний розвиток науки про чинники збереження здоров'явідзначався в Україні наприкінці XIX — на початку XX ст.
Сучасна валеологія як наука про здоров'я здорових (за І.Брехманом) може бути представлена у трьох іпостасях. Етимологічне — це «наукапро здоров'я», яка розкриває його вияви і сутність, базується на відповіднихвалеологічних теоріях, розглядає здоров'я як багатовимірний феномен у йогоцілісності.
Онтовалеологіяпокликана на основі теоретичних знань реалізувати на практиці завданнязбереження і зміцнення здоров'я. Саме через це її називають практичноювалеологією.
Валеологія як галузь освіти об'єднує в собінауково-теоретичні знання, практичні вміння і навички (онтовалеологічні),освітні, що передбачають тісний взаємозв'язок процесу засвоєння валеологічнихзнань з валеологічним вихованням, результатом якого є формування валеологічногосвітогляду.
На відміну від гігієни та санології, предметом вивчення якихє колективне та індивідуальне здоров'я, валеологія — це інтегративний курс, щооб'єднує багато «людинознавчих» дисциплін.
Зародившись разом із лікувальною медициною, гігієна доситьдовго існувала як єдина профілактична галузь. Відповідно до принципу єдностіорганізму з навколишнім середовищем, який сформулював І. М. Сєченов (1863 р.),гігієна вивчає колективне та індивідуальне здоров'я в постійному взаємозв'язкуз чинниками довкілля.
Засновник експериментальної гігієни в Англії Е. Паркесформулював мету гігієни як науки, що переслідує велику і благородну мету —зробити розвиток людського організму найдосконалішим, життя — найсильнішим,згасання — найуповільненішим, а смерть — найвіддаленішою.
Формування вчення про санологію — науку про суспільнездоров'я пов'язується зі змінами в стратегії охорони здоров'я в наш час.Основою санології є концепція здорового способу життя як сучасного стрижняпрофілактики захворювань [13,33].
Санологія неабстрагується від вивчення та оцінки патології, закономірностей зміни динамікиі структури існуючих показників здоров'я, вона має на меті знайти справжнікритерії та мірила саме здоров'я. Враховуючи основні закономірності виникненняі розвитку хвороб в організмі (патогенез), санологія досліджує, виявляємеханізми і шляхи формування здоров'я (саногенез), узагальнює їх не лише дорівня індивідуального, а й, що особливо важливо, суспільного здоров'я.Най-гостріша проблема науки — формування суспільної думки на установку щодоздорового способу життя.
Всі проблеми санології підпорядковані одно- му завданню —розробці ефективних рекомендацій щодо охорони, примноження, відновлення,підвищення рівня та якості здоров'я в оптимальні строки. Таке завданнястосується лише перебудови охорони здоров'я як основної його стратегії.
Об'єктом вивчення валеології є здорова людина, а показникомстану здорової людини є категорія «здоров'я».
За визначенням ВООЗ, під здоров'ям розуміють стан повногофізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хворобиабо фізичних вад. Здоров'я — це категорія соціальна, оскільки належить довсього людського суспільства, і його характеристика потребує не тількибіологічних, медичних, психологічних знань, а й філософських.
Закони і категорії діалектики, яка є теорією і методомпізнання і перетворення особою навколишньої дійсності, не лише застосовуються впроцесі вивчення валеології, а й сприяють осмисленню причин, які породжуютьнегативні явища.
Валеологія має також свою предметну методологію, якавиявляється в системі науково обгрунтованих методів і методик діяльностізакладів освіти.2.2 Основні складові шкільного курсу“Валеологія”
На сучасному етапі розвитку суспільства науково-технічнийпрогрес характеризується стрімким зростанням обсягу наукової інформації. Це, всвою чергу, зумовлює необхідність упровадження нових дисциплін у системуосвіти, серед яких важливе місце займає валеологія. Програма цього курсуспрямована на формування міцних теоретичних знань, а також на вироблення вміньта навичок школярів з питань культури здоров'я.
Успішне вирішення завдань навчального курсу пов'язане зусвідомленням і засвоєнням учнями основних понять валеології. Зокрема, вшкільному курсі валеології для 1 — 11 класів розглядають поняття здоров'я,третій стан, хвороба, здоровіш спосіб життя, валеологія, культура здоров'я таінші. З'ясуємо зміст цих понять.
Здоров'я. Здоров'я — це дарунок природи. Людина від природимає високовдоскона-лений функціональний організм, оптимальної форми тіло дляжиттєдіяльності, з універсальним захистом від різних зовнішніх та внутрішніхнегативних впливів — холоду та спеки, ран та отрут, стресів та травм, голоду тахвороб тощо.
Здоров'я — це стан зовнішньої та внутрішньої рівноваги людиниз самою собою та навколишнім світом на духовному, психічному і фізичномурівнях. Здоров'я слід розглядати не статично, як щось придбане, що можезберігатись тривалий час, а в динаміці змін зовнішньої та внутрішньоїрівноваги, у здатності адаптуватись у середовищі. Цей стан постійно змінюєтьсязалежно від віку людини, довкілля тощо. Необхідно за ним слідкувати іпідтримувати його в рівновазі (як необхідно систематично їсти, щоб почуватисебе добре і не помирати від голоду). Потрібно вести здоровий спосіб життя.
Зовнішню гармонію з навколишнім світом слід розуміти так, щолюдина почуває себе в рівновазі з середовищем проживання (температура повітря,тиск та і тлі фізичні параметри землі, а також вплив різноманітнихвипромінювань з космосу). А ще людина почуває себе комфортно у соціумі, приспілкуванні з людьми, які приносять їй радість.
Під внутрішньою рівновагою організму людини розумієтьсязбалансована робота всіх його функціональних систем: серцево-судинної,дихальної, нервової, гуморальної та інших. Внутрішня рівновага передбачає станпсихологічно адекватної поведінки людини та духовної цілісності особи, якасвідомо керується в поведінці гуманістичними ціннісними орієнтаціями.
Розуміючи сутність здоров'я людини як систему, що має триаспекти, визначимо їх.
Під духовним аспектом здоров 'я людини слід розумітицілісність особи, сформованість у неї гуманістичних ціннісних орієнтацій, щозабезпечують гармонійність у спілкуванні з навколишнім світом і самою собою.Духовний аспект передбачає розуміння сенсу життя, усвідомлення цінності життя,а також сформованість оптимістичного світосприйняття.
Психологічний аспект здоров'я означає збалансованістьпсихічних процесів, явищ та адекватні реакції людини на стан зовнішнього івнутрішнього світу [5,47].
Під фізичним аспектом здоров'я розуміється оптимальнефункціонування всіх органів і систем організму людини — серця, шлунку, зубів,легенів, м'язів тощо.
Людину та її здоров'я слід розглядати як систему зпірамідальним принципом побудови, у якій виділяються три рівні: верхній —духовний, середній — психічний, нижній — фізичний. У цій системі провідне місцезаймає вершина — духовний аспект здоров'я.
Розуміння здоров'я як ба-гатоаспектної системи дозволяєправильно усвідомлювати значення здоров'я в житті людини. Кожна особа прагнепрожити довге, плідне життя. Це можливо тільки за умови високого рівня здоров'яінших членів суспільства. Суспільство зацікавлене в тому, щоб усі йогогромадяни були здорові, і тоді вони зможуть принести максимально велику користьу його розвитку.
Третій стан, або передхвороба. Ми рідко чуємо це поняття ійого значення не дуже розуміємо. Кожна людина являє собою єдність двохпротилежностей — здоров'я та хвороби. Здоров'я та хвороба — це явища живоїприроди, що мають спільне і розбіжне. Абсолютно здорових людей дуже мало,більшість перебувають у третьому стані, проміжному між здоров'ям і хворобою.
Уся сума факторів негативного впливу фізичної, хімічНої,біологічної, психічної, соціальної та іншої природи, властивих сучасним умовамжиття, призводить не тільки до розвитку захворювань, а й до появи рядузагальних симптомів (неврастенія, втрата апетиту, дратівливість, головний біль,сухість шкіри та інші), властивих третьому стану.
Люди, котрі вживають наркотики, алкоголь та палять, в основномуперебувають у третьому стані, тому що алкоголь, наркотики та нікотин забираютьу них частину здоров'я. Особливий фізіологічний стан також пов'язаний ізобмеженням життєдіяльності людини (у школярів — період статевого дозрівання, ужінок — вагітність та післяпологовий період, у людей похилого віку — старість).
Найбільше людей опиняється у третьому стані через неправильнехарчування та невміння вести здоровий спосіб життя. Дії різних несприятливихфакторів проявляються швидше у зміні загального стану, самопочуття тапрацездатності, ніж у захворюваності, гцо с проявом третього стану.
У третьому стані — витоки всіх хвороб. Якщо хвороба триваєдобу, тижні, місяці й більше, то третій стан зберігається роками, десятиліттямиі навіть усе життя. У третьому стані людина розпоряджається приблизно тількиполовиною духовних та психофізичних можливостей, закладених у ній природою, аце означає, що вона не зможе зробити багато корисного в житті.
Одне із завдань, що стоїть перед школярами під час вивченнявалеології, — навчитися розпізнавати цей стан, запобігати йому та вчасноусувати його. Цьому сприятимуть конкретні знання та широкий спектр умінь інавичок різних оздоровчих технологій, якими школяр оволодіє, розробляючиіндивідуальну оздоровчу систему.
Ми часто чуємо слово «хвороба». У «Великій медичнійенциклопедії» хвороба визначається як «порушення життєдіяльності організму підвпливом надзвичайних подразників зовнішнього та внутрішнього середовища, щохарактеризується зниженням пристосованості при одночасній мобілізації захиснихсил організму».
Хвороби виникли з появою життя на Землі. Хворіє все живе.Хвороба зумовлюється впливом на організм шкідливих природних та соціальнихфакторів. Одним з факторів, що викликає хвороби людини, є недостатняпристосованість її організму до умов довкілля. Комплекс умов життя людини дужескладний. Він містить умови навчання, праці та побуту, кліматогеогра-фічніособливості проживання людини, звичаї та звички, фізіологічні особливостіорганізму, статі, віку та індивідуальні особливості людини.
Другим фактором хвороби людини є спадковість. Хвороба можепередаватись від покоління до покоління, при цьому велике значення належитьгенетичним процесам. Можна виділити ще один фактор — це роль внутрішніх причин,що діють у людському організмі. Вони пов'язані з дитинством, подальшимрозвитком та старінням організму [5,48].
Одним із симптомів хвороби є біль. Біль ми можемо розглядатияк сигнал небезпеки загрозливих явищ для організму та як захисне пристосування,яке викликає спеціальні захисні рефлекси та реакції.
Допомогти організмові в боротьбі з хворобою може лікар, йоговсебічна кваліфікована допомога та сам хворий. У період видужання людинивеличезну роль у боротьбі з хворобою відіграє настрій хворого, його«закодованість» на видужання. Тут до речі нагадати слова давнього сирійського лікаря А.Фараджа, звернені до хворого: «Дивись, нас троє: я, ти і хвороба. Якщо ти будешна моєму боці, нам удвох буде легше перемогти її».
Краще, звичайно не хворіти і бути здоровим. Цьому, зокрема,сприятимуть знання суті та розуміння основних понять з курсу валеології.
Дуже велике значення для здоров'я має спосіб життя людини.Здорова людина може і повинна засновувати свій спосіб життя на позитивномудосвіді старшого покоління, а не на негативному досвіді хворих людей.
Здоровий спосіб життя — це діяльність, спрямована наформування, збереження і зміцнення здоров'я людей як умови та передумовиздійснення, розвитку інших сторін та аспектів способу життя.
Здоровий спосіб життя передбачає знання та вміннядотримуватись режиму навчання і відпочинку, правил особистої гігієни,визначення і обов'язкове виконання оптимального рухового режиму. дотриманнязбалансованого харчування, усвідомлення шкідливості вживання наркотиків,алкоголю, тютюну, гуманістичне ставлення до оточуючих.
Здоровий спосіб життя передбачає визначення та виконанняоздоровчих технологій індивідуальної оздоровчої системи, котрі впливають надуховний, психічний і фізичний аспекти здоров'я. Це самомасаж, загартування,дихальні вправи, аутогенне тренування, самовиховання та інші.
Здоровий спосіб життя людини відіграє велику роль у стані їїздоров'я. Вчений І. П. Павлов стверджував: «Здоров'я — це безцінний дарунокприроди, воно дається, на жаль, не навіки, його треба берегти. Але здоров'ялюдини здебільшого залежить від неї самої, від її способу жит- тя, умов праці,харчування, звичок».
Здоровий спосіб життя впливає на формування, збереження ізміцнення здоров'я та опосередковано — на успіхи в навчанні, сприяєінтелектуальному та духовному розвиткові особи. Оптимальний руховий режимсприяє гармонійному розвиткові тіла людини та високому рівню функціонуваннясистем її організму, що є умовою підвищення працездатності.
Людина, яка веде здоровий спосіб життя, легко переноситьпсихоемоційні труднощі, легше переборює стресові ситуації, що трапляються нажиттєвому шляху. Це означає, що в неї високий рівень психічного здоров'я, якийефективно формує збалансоване функціонування психічної сфери і якому сприяютьрелаксація, аутогенне тренування, метод словесно-образного емоційно-вольовогокерування станом людини та інше.
Здоровий спосіб життя впливає на духовний аспект здоров'я, нагуманістичні ціннісні орієнтації, оптимізм, моральні та. вольові якості, напозитивно-творчі цілі тощо. Духовне здоров'я нерозривно пов'язане з красою, акраса — це гармонія природних та соціальних якостей особи, ЇЇ цілісність.
Здоровий спосіб життя закладається в якостях особи, якасамореалізується по-своєму, а спосіб самореалізації залежить від того, що особацінує і чого хоче досягти на користь собі та суспільству.
Таким чином, здоровий спосіб життя включає висо-ковартісніцінності, бо він спрямований на гуманізацію та активізацію людської діяльності,удосконалення індивідуальних якостей особи.
Валеологія — наука про формування, збереження і зміцненняздоров'я людини у всіх його аспектах: духовному, психічному і фізичному.
Наука валеологія народжується на стику таких наук, якмедицина, фізіологія, психологія, педагогіка, соціологія та інших. Предметомвивчення сучасної медицини є хвороба, хвора людина та людина, яка перебуває втретьому стані. Вона стала наукою переважно лікувальною, а зусилляпрофілактики, які розглядає медицина, спрямовані головним чином на захист відконкретних захворювань.
Предмет вивчення науки валеології складають здоров'я, здоровалюдина і людина, яка перебуває у третьому стані. Людина живе в реальному іскладному світі, насиченому негативними факторами впливу, що призводять її дотретього стану. Проте недостатньо констатувати третій стан, необхідно змінитийого в бік підвищення здоров'я, чим і займається валеологія [5,49].
Таким чином, валеологія зосереджує свої зусилля не наусуненні хвороб, а на їх недопущенні, забезпечуючи всі можливі умови, щобпопередити їх виникнення. Вона має переважно прикладний характер, дає людиніпрактичні рекомендації, як підтримувати здоров'я на всіх рівнях: духовному,психічному і фізичному.
Культура здоров'я — це важливий складовий компонент загальноїкультури людини, зумовлений матеріальним та духовним середовищемжиттєдіяльності суспільства, що виражається в системі цінностей, знань, потреб,умінь та навичок формування, збереження і зміцнення здоров'я.
Хворими можуть бути люди різного рівня загальної культури.Питання формування, збереження і зміцнення здоров'я особистості здебільшогозалежать від рівня її культури здоров'я. Людина, яка має високий рівенькультури здоров'я, є не тільки «споживачем» свого здоров'я, а й його«виробником». Високий рівень культури здоров'я людини передбачає комфортнеспілкування з природою та гармонійні, гуманні взаємостосунки з оточуючими.Елементом культури здоров'я людини є ставлення до самої себе, пізнання себе яксоціальної та біологічної істоти, формування, розвиток та самовдосконалення.
Культура здоров'я — це не тільки сума знань, обсягвідповідних умінь та навичок, а й здоровий спосіб життя, орієнтований нагуманістичні цінності. Рівень культури здоров'я визначається знанням резервнихможливостей людини у всіх його аспектах та вмінням їх залучити, аж дозбільшення тривалості активного та щасливого життя.
Якщо людина часто хворіє, має надмірну масу тіла, вживаєалкоголь, палить, часто буває в стані роздратованості, некомфортно почуває себез оточуючими, веде нездоровий спосіб життя, — це свідчить про низький рівенькультури здоров'я. Позитивна мотивація бути здоровим, культ здоров'я — цеелементи культури здоров'я, якими повинна володіти сучасна людина.
І з цього погляду метою шкільного курсу валеології єформування високого рівня культури здоров'я школярів.
Засвоєння основних понять шкільного курсу валеології, вмінняці поняття вживати в наукових та навчальних дискусіях, розуміння їхньої суті, атакож використання їх у побутовому спілкуванні дозволить учням виявити своюосвіченість із питань здоров'я та сформувати прагнення бути здоровими, що всвою чергу, буде показником високого рівня культури здоров'я школярів.2.3 Сучасні засоби занять фізичною культуроюоздоровчої спрямованості
Нині здоров'я людини визнається як один з найважливішихсоціальних чинників, що свідчить про загальне здоров'я суспільства, сприятливіекологічні умови, ефективність системи виховання, освіти та організаціївиробництва.
Під „здоров'ям“ розуміють динамічний стан людини,що забезпечує її повноцінне біо-соціальне функціонування, фізичну таінтелектуальну працездатність, а також здатність до пристосування в довкіллі.
Слово здоров'я походить від англійського, що означаєзавершеність, досконалість організації, тобто життєву надійність, гармоніюфункцій, енергію і свободу від будь-яких напружень, скутості.
Вивченням здоров'я займається багато наук: педагогіка,медицина, психологія, гігієна та ін. Створено спеціальну науку про здоров'я —валеологію внаслідок усвідомлення значення проблеми оздоровлення людини,суспільства, середовища перебування.
Академік Микола Амосов серед основних умов, необхідних дляздоров'я (крім щасливого життя, що стимулює бажання жити) називає: фізичнінавантаження, раціональ- не харчування, час і вміння відпочивати.
Отож здоров'я людини тісно пов'язане з її професією, фізичноюактивністю, харчуванням, звичками, характером відпочинку, психоемоційнимстаном, тобто її способом життя.
Значення фізичної активності в житті людини з'ясоване давно.»Ніщо так не виснажує і не руйнує людину, як тривала фізичнабездіяльність", — казав Аристотель. Авіцена мудро зазначав, що«людина, яка помірно і послідовно займається фізичними вправами, непотребує ніякого лікування».
Фізичні вправи зміцнюють мускулатуру, покращують діяльністьсерцево-судинної системи, зберігають рухомість у суглобах і міцність зв'язок,стимулюють обмінні процеси, позитивно впливають на нервову систему, підвищуютьопір організму простудним захворюванням, є профілактикою гіподинамії.
З поглибленням знань про здоров'я людини стає зрозумілим, щофізичне тренування не може компенсувати наслідків шкідливих звичок інеправильного харчування. Кажуть, що людина помирає не від певної хвороби, авід способу життя. Тому неправильно дібрані вправи та організовані заняття,надмірні фізичні навантаження можуть стати факторами ризику.
«Старий принцип — чим більше, тим краще, — пише КеннетКупер, — викликає серйозні сумніви, якщо він співпадає з голодуванням абосупермарафонськими пробіга-ми. Якщо ви будете пробігати більше 5 км п'ять разівза тиждень, то ви прибіжите до чого завгодно, тільки не до здоров'я».
Микола Амосов зазначає, що у виникненні більшості хворобвинні не природа і суспільство, а сама людина (її лінощі, жадібність,нерозумність). Для того щоб стати здоровим, потрібні власні зусилля, постійні ізначні. Замінити їх не можна нічим. На щастя, людина настільки досконалаістота, що майже завжди може повернути здоров'я. На жаль, її зусилля зростаютьз початком старіння і поглибленням хвороб. «Природа милостива, — кажевчений. — Досить 20—30 хв за день занять фізичною культурою, але таких, щобпульс почастішав удвічі, а 40—60 хв. узагалі чудово».
Людина, яка займається 3—4 рази за тиждень одним з оздоровчихвидів гімнастики (ОВГ), не буде здоровішою від тієї, яка це робить тільки одинраз, але вільний час присвячує іншим видам рухової діяльності. Наприклад,опитування учнів школи рухів у Швейцарії (О. Губарєва) показало, що крім 1—2годин занять гімнастикою, вони приділяють від 4 до 12 годин за тиждень іншимвидам — прогулянкам, їзді па велосипеді, гірським лижам, тенісу, танцям,плаванню [10,11].
«Коли м'язи в тонусі, — каже Коверт Бейлі, — в людинибільше сил, енергії, більше життя, а цс тому, що вона краще використовує їжу іменше перетворює її на жир. У людей з низьким рівнем фізичної активностівідбуваються руйнівні переміни в організмі, які супроводжуються появою зайвогожиру та зменшенням м'язів». Автор вважає, що в міру того, як м'язипоступаються місцем жиру, зменшується не тільки процент їх маси, а й змінюютьсяхімічні процеси в решті м'язових волокон у бік зменшення потреби в калоріях. У результатіжир виробляє жир. К. Бейлі пише, що єдиний засіб від повноти, — фізичні вправи.Вони збільшують процент м'язової маси, змінюють її хімічний склад, активізуютьметаболічні процеси. Все це призводить до більшого спалювання калорій навітьпід час сну.
Крім фізіологічного, фізичні навантаження чинять на організмпсихологічний вплив, що проявляється в: зміні загального психічного стану,самовираженні через рухову активність, намаганні проявити вольові якості,психологічному комфорті щодо спілкування з оточуючими, досягненні і підтримціпрофесійно необхідного рівня діяльності систем тощо. Нехтування психологічнимвпливом фізичної культури може звести нанівець її фізіологічну ефективність.
«Пора різко змінити в нашій свідомості ієрархіюцінностей. Хворіти з дрібниць невигідно ні нам, ні суспільству в цілому. Бути вхорошій формі — вимога часу. З часом, — говорить Вільгельм Гумбольдт, численніхвороби будуть розглядатись як наслідок безкультур'я, відсталості, хворітивважатиметься ганебним».
Нині в системі освіти, що склалася, пріоритет у формуванні тазміцненні здоров'я, набутті знань і навичок здорового способу життя належитьфізичній культурі як інтегральному предмету, що синтезує в собі наукові знанняпро здоров'я людини і дає змогу розв'язувати практичні завдання.
Учителі фізичної культури, тренери з видів спорту, викладачімасових видів фізичної активності населення стають найголовнішими провідникамизнань, що визначають успіх пропагандистських заходів і наслідки боротьби заздоров'я кожної людини і народу в цілому. Від їхньої професійної підготовкизалежить багато.
Проблема полягає в тому, що в межах однієї дисципліни ниніоб'єднані науково-педагогічні спеціалізації, неподібні за завданнями, засобамита вимогами. До них належать спорт вищих досягнень, масовий спорт, оздоровчетренування, рекреація, психофізичний тренінг, заняття з корекції тіло-будови,активне дозвілля. В зв'язку з цим доцільне введення спецкурсів, що дають змогуз'ясувати можливості конкретних спеціалізацій (наприклад, аеробіки) в загальнійсистемі.
Структура та характеристика сучасних оздоровчихсистем
Формування індивідуального стилю здорового способу життявимагає використання різних засобів. Накопичений досвід народів і культурзасвідчує перевагу комплексного підходу до використання засобів фізичноїкультури.
Усі системи оздоровчої гімнастики можна умовно поділити насхідні та європейські, а останнім часом й американські, що сталиінтернаціональними.
На відміну від східних (йога, цигун, ущу, східні єдиноборстваз системою етичних правил і фізичних вправ) європейські системи порівняномолоді. Європейській та американській школам притаманна настанова на виконанняпевних рухів, що впливають на окремі м'язові групи, суглоби, зв'язки. М'язовійсистемі віддається першочергова роль у підтримуванні здоров'я. М'язовийпріоритет здоров'я виражають і національні гімнастичні школи, що розвиваються вЄвропі (німецька, шведська, сокольська).
Східні оздоровчі системи особливу увагу звертають накомплексність тріади: рух, дихання і свідомість. Особливість східних системполягає в тому, що людина, яка прагне фізичної досконалості, повинна мативисокі моральні якості (чесність, доброту, любов до людей, повагу до вчителя,благородство тощо) [14,12].
Розробки конкретних систем оздоровчого тренування на основім'язових пріоритетів порівняно молоді: методики гімнастики існують близько 200,спортивних ігор — до 100, оздоровчого бігу (джоггінгу) — до 50 років. Крімтого, безперервно виникають і вдосконалюються наукові, індивідуальні таавторські системи оздоровчого фізичного тренування:
система Лидьярда «Бігом від інфаркту»(трипалийповільний біг як засіб розвитку і зміцнення кардіо-респіраторної системи);
японська система «Десять тисяч кроків до здоров'я»;
система М. Амосова «Режим обмежень і навантажень»,«Тисяча рухів»;
система К. Купера «Нова аеробіка». Заслугою лікаряКупера є визначення енергетичної вартості різних видів рухової активності вумовних одиницях, рекомендації щодо кількості очок, що можна набрати затиждень, які характеризують відповідний рівень здоров'я, розробка тренувальнихпрограм, що дають змогу підвищити рівень фізичного стану під час індивідуальнихі групових занять. Його рекомендації грунтуються на результатах значноїкількості спостережень та їх науковому аналізі;
духовна система «Дєтка» П. Іванова — системафізичних загартовувальних вправ;
аеробіка Джейн Фонди — поєднання засобів гімнастики і ганцівз музикою. Найбільший успіх у популярізації ідей Купера припав на долюамериканської кінозірки, яка вийшла па екран з комплексами танцювальної аеробіки,написала книгу, що стала бестселером. Чарівна Джейн Фонда демонструвала наамериканському телеекрані комплекси нескладних вправ, що виконувалися підсучасну ритмічну музику інтенсивно, емоційно, без пауз для відпочинку. Руховетренування стало «хітом», виконувалося з великим задоволенням, закороткий час захопило жінок багатьох країн світу;
калланетика Каллан Пінкней, розроблена американськоюбалериною, стала міжнародним бестселером. Це фізичні вправи на основістатичного напруження і розтягування різних м'язових груп. Методика виконанняне має вікових обмежень і методичних пересторог. Рекомендована як жінкам, так ічоловікам. Мета — корекція фігури та усунення недоліків тілобудови;
система К. Бейлі для повних— застосування аеробних вправ якзасобу спалювання жиру;
шейпінг — система, розроблена в Єанкт-Петербурзі, єсполученням засобів аеробіки та атлетичної гімнастики з використанням елементівкомп'ютерного контролю за ефективністю занять. Головний акцент робиться нанаближенні морфологічних показників до заданих або обраних еталонних моделейтими, хто займається;
фітнес як напрямок з'явився спочатку в США. ПрезидентМіжнародного союзу спортивної медицини лікар Хольман визначає термін«фітнес» як стан психічної та фізичної готовності до досягнення успіхув певному завданні. Спочатку під фітнес-центрами розуміли насамперед ті, дебули тренажери. Однак нині фітнес перетворився на єдину концепцію, що охоплюєне тільки тілесні рухи, а й усе, що може принести користь тілу людини. До ньогоналежать контрольоване тренування серцево-судинної системи (ССС), коректнатехніка дихання, тренування м'язів, що підтримують поставу і створюютьпідтягнутий зовнішній вигляд, тренування гнучкості та вміння розслаблюватися,раціональне харчування, що забезпечує організм потрібною енергією. В основуконцепції «фітнес» покладений принцип РІТТ (еф-ай-ті-ті): Р (віданглійського «частота») — кількість занять за тиждень; І (віданглійського "інтенсивність") — характеристика важкості роботи, щовимірюється шляхом контролю за ЧСС; Т (від англійського «час») —тривалість занять; Т (від англійського «тип») — вид занять (зобтяженнями або без них, високо- або низькоударної аеробіки);
система аерофітнес — заснована на елементах аеробіки,калланетики, стретчінгу, шей-пінгу. Комп'ютерне тестування пропонує вимірюванняпевних параметрів (маси, зросту, об'єму зап'ясть, шиї, грудей, талії, стегонтощо) фізичного розвитку, рухових тестів. Закладання даних до комп'ютера даєзмогу співставити їх з контрольними, які були в пам'яті, і на цій основіскласти індивідуальні програми тренування, включаючи рекомендації з режимухарчування. З використанням комп'ютерного тестування проводяться змагання зформінг-класу та фітнес-кла-су. Додавання третього виду змагань — аеробік-класуперетворює змагання на привабливе видовище. Сума всіх трьох виступівназивається універсал-класом;
дихальна гімнастика: йогів — в умінні керувати силою таенергією за допомогою дихання; Лобанової-Попової — в розвитку дихальноїмускулатури за рахунок опору повітря, що видихається органами мовлення;Стрельникової — в активному, напруженому короткому вдиху, яким тренуються всім'язи дихальної системи; Бутейка — в засвоєнні неглибокого дихання;
гімнастична методика індійських йогів — філософсько-релігійнасистема, частиною якої є статична підтримка одної з 30—40 найбільшвикористовуваних поз (осам, хат-ха-йога). Послідовне їх застосування даєоздоровчий ефект;
ритмічна гімнастика — один з різновидів оздоровчих видівгімнастики, змістом яких є різноманітні прості за технікою виконання фізичнівправи (загал ьнорозвиваючі, танцювальні тощо). Вони виконуються під емоційнуритмічну музику. Спочатку ритмічна гімнастика, створена Жаком Далькро-зом,ставила завдання не оздоровлення або розвитку аеробних механізмівенергозабезпечення, а набуття здатності розуміти музику і втілювати її в рухи;
стретчінг — система вправ на розтягування, що прийшла із США.Своїм корінням стретчінг сягає гімнастик системи «хатха-йога» таіншіх східних учень;
атлетична гімнастика -бодібілдінг — система вправ з обтяженнямиз мстою будови тіла;
аква -, гідроаеробіка — енер-гопродуктивний, напружений видаеробних вправ, що використовуються у воді;
слім-джім — система вправ, що об'єднують елементи аеробіки,хореографії, калланетики і бодібілдінгу.
Кожна з цих систем довела своє право на існування дивовижнимирезультатами, досягнутими розробниками та їхніми послідовниками. В той же часжодна із систем оздоровчого тренування не є і не може бути універсальною, щопідходить усім людям в усіх випадках життя.
Місце аеробіки в заняттях гімнастикою оздоровчоїспрямованості
Серед традиційних засобів і методів оздоровчої фізичноїкультури особливе місце посідають вправи циклічного характеру — аеробні. Термін«аеробіка» був уведений відомим американським лікарем, спеціалістом зоздоровчої фізичної культури Кеннетом Купером.
Під аеробікою розуміють систематичне виконання тривалих,помірних за інтенсивністю фізичних вправ з метою зміцнення здоров'я. Аеробнівправи примушують м'язи працювати досить інтенсивно, аіоб споживати багатокисню, але не настільки, аби перевищити можливості серця і крові щодо йоготранспортування. Головним критерієм аеробних вправ є їх тривалість ірегулярність. Вправи із зупинками не дають швидкого ефекту. Аеробні вправибудуть ефективними, якщо в роботі братимуть участь м'язи нижньої частини тілабезперервно мінімум протягом 12 хв.
Типові аеробні вправи — біг підтюпцем, біг на місці, швидкаходьба, їзда на велосипеді, вправляння на велотренажері і міні-трампліні,танцювальна аеробіка, пересування на лижах, катання на ковзанах, веслування,плавання, стрибки через скакалку, сходження драбиною і спускання, стрибки набатуті, катання па «роликах». Систематичне виконання подібних вправудосконалює механізми пристосування організму, знімає нервово-психічну напругу,поліпшує процеси обміну речовин і кровообігу в органах й тканинах, що позитивновідбивається на загальному фізичному стані, самопочутті і працездатностілюдини. Аеробні вправи -найефективніший шлях знищення мармурового жиру і засібзміни обміну речовин у бік його ненакопичення.
За визначенням К. Купера, “аеробіка — це система вправ,покликана зміцнювати здоров'я людини і насамперед серце, легені і кровоноснісудини. Оскільки всі вправи активізують діяльність ССС, вони можуть бутивзаємозаміню-ваними, еквівалентними щодо впливу на організм”.
Оригінальну точку зору про механізм впливу аеробних вправ наорганізм людини висловив лікар Коверт Бейлі. Він вважає, що мета аеробнихвправ— змінити хімічні процеси в м'язах так, щоб жир спалювався ефективніше,тобто за допомогою цих вправ стимулювати збільшення ферментів, що містять жир.Для цього більшості людей треба протягом не менше 12 хв виконувати вправи причастоті пульсу в інтервалі 65—80 % від формули «220 мінус вік»(максимуму серцевих скорочень). Суб'єктивним орієнтиром правильно обраногорежиму повинні бути відсутність відчуття втоми і можливість глибоко дихати беззадишки (тест розмовою).
У цьому тренувальному діапазоні серце і легені здатніпоставляти таку кількість кисню до м'язів, при якій глюкоза розщеплюється надвох стадіях і повністю згоряє. Вправи, виконувані з інтенсивністю понад — 80%, називаються анаеробними. При їх виконанні друга стадія розщеплення глюкозине відбувається, а утворюється молочна кислота.
На відміну від процесу спалювання глюкози, який на першійстадії потребує небагато кисню, всім ферментам, що спалюють жир, потрібнабільша його кількість. Частота пульсу в інтервалі 65—80% від максимальногосерцевого ритму не тільки дає змогу спалювати жири під час вправлянь, а йстимулює ДНК синтезувати додаткові ферменти. Із збільшенням ферментів кращезасвоюється кисень крові і використовуються жири при вищій інтенсивності вправ.Отож з'являється можливість виконувати вправи інтенсивніше, але теж аеробно, іспалювати все більшу кількість жирів.
У нашій країні аеробіку спочатку називали «ритмічноюгімнастикою», що не заважало ведучим копіювати уроки Джейн Фонди. В країніз'явились оригінальні телепрограми, багато груп, секцій, клубів, що займалисяпропагандою аеробіки, або ритмічної гімнастики.
Дженіфер Ваде, відома в Німеччині викладачка аеробіки з США,пише, що після великого успіху аеробіки прийшло жорстоке розчарування. Багато зтих, хто займався, незабаром почали потерпати від травм, особливо нижніхкінцівок. За даними К. Купера, в одному із штатів США травматизм у танцювальнійаеробіці виявився дуже високим — 43 % від тих, хто займається, і 75 %інструкторів. Причиною цього була недостатня компетентність інструкторів ідовільне об'єднання груп. Негативну роль відіграло і тверде покриття підлоги,на якій відбувалися тренування без спеціального взуття.
Тільки методично правильна побудова тренувальних програм, щобазуються на нових наукових даних, фундаментальна освіта інструкторів повернулиаеробіці встрачену репутацію. Важливими напрямами наукових досліджень у СШАбули ефективність тренування і забезпечення безпеки занять аеробікою.«Ренесанс» аеробіки, що відбувся на початку 90-х років,урізноманітнив програми, що задовольняють різні потреби тих, хто займається.
У нашій країні своєрідне відродження аеробіки полягає в змініназви: замість «ритмічної гімнастики» відродився термін«аеробіка», який належить до її спортивних форм, а масова оздоровчааеробіка розвивається під новими назвами в студіях шейпінгу, фітнес-цент-рах якнапрямок аерофітнесу. У цьому випадку під терміном «аеробіка»розуміють виключно її танцювальну і гімнастичну форми, тобто рухи циклічногохарактеру, що виконуються під музику. За К. Бейлі, танцювальна аеробіка маєвисоку тривалу жироспалюючу здатність (або потенціал), її вправи несуть великезадоволення, і користь від них значно більша, ніж від будь-яких інших аеробнихвправ.
Високий рівень травматизму останнім часом призвів дозбільшення кількості занять низької інтенсивності, під час яких одна ногазавжди стоїть на підлозі. Тут немає стрибків і різких несподіваних рухів. Щоботримати той самий ефект, що й у високоінтенсив-них класах, учасники виконуютьбільше вправ для розвитку верхньої частини тулуба, інколи з використаннямгантелей. Акцент на сильні рухи ногами, такі, як високе піднімання стегон,випади, махи ногами і пересування в різних напрямках, дає змогу підтримувативелику витрату енергії. Навіть високоінтенсивні класи були змінені для тих, хтовіддає перевагу стрибкам і чий організм у змозі це робити. Основний акцент бувзроблений на зігнуті коліна, щоб зменшити навантаження, й приземлення на пальціз наступним переходом на п'ятку.
Додатковим наслідком більшості класів аеробіки є здатністьнарощувати м'язи з елементами їх розтягування й розслаблення. Танцювальнааеробіка може використовуватися різними прошарками населення, незалежно відвіку. Наукові дослідження останніх років дали змогу не тільки визначитиособливості впливу її комплексів, а й рекомендувати методики їх створення,технологію розвитку, контролю, адаптації відповідно до віку і стану здоров'ятих, хто займається, і мотивів занять. Розроблені критерії професійноїпідготовки викладачів аеробіки. Видана методична література, що наводитьметодику організації та орієнтовні заняття, комплекси вправ. Випущені касети іззаписом уроків. Проте надлишок інформації створює проблему вибору кращого, щонайліпше відповідає потребам конкретної групи, індивіда чи педагога [14,14].
Танцювальна аеробіка за своїм призначенням поділяється наспортивну та оздоровчу.
Спортивна аеробіка — це вид спорту, що має програму змагань,призначену для фізично підготовлених в основному молодих людей. Розвитокаеробіки як виду спорту призвів до формування правил, заохочення одного ізаборони іншого, обумовленого кон'юнктурою змагального процесу. Регламентуютьсятривалість виконання композиції, темп, кількість повторень елементів, складучасників, ракурси виконання. Забороняються деякі рухи й стиль виконання.Тренери, які проводять заняття з аеробіки спортивної спрямованості, в першучергу повинні керуватись правилами змагань.
В оздоровчій аеробіці вікових обмежень немає. Групиподіляються на дитячі, підліткові, молодіжні, для людей середнього і похилоговіку. Гасло оздоровчої аеробіки — «Все для здоров'я!» Додаванням дотренувань курсів «скульптура тіла», або занять шейпінгом і фітнесом,розв'язують завдання корекції фігури, важливої для молоді, а також для людейдеяких професій.
Як з оздоровчої, так і спортивної аеробіки можуть проводитисязмагання. Звичайно, це командні виступи тривалістю від 1 до 1 хв 30 с з ритмом120—150 уд/хв. Оцінюється техніка виконання, синхронність, травмобезпечність,зовнішній вигляд, оригінальність. У команді не більше 4 осіб, включаючиінструктора. В основі суддівства — правила змагань, прийняті у видах спорту ізскладною координацією рухів, в основі демонстрації яких їх краса, доцільністьта естетичність.
Таким чином, визначаючи місце танцювальної аеробіки в системісучасного оздоровчого тренування, слід зазначити неоднозначність як самоготерміну, так і його трактування. З одного боку, аеробіка розвивається вспортивних формах, має відповідні правила, систему суддівства, намагається бутивведеною до програми олімпійських ігор, а, отже, обов'язково прагнутиме вищихдосягнень, завдання ж оздоровлення відійдуть на другий план. З іншого боку,аеробіка як система різноманітних гімнастичних, танцювальних вправ, щовиконуються під музику, є доступним ефективним засобом оздоровчого тренування,популярним серед населення, і входить складовою частиною до тренувальнихпрограм шейпінгу, фітне-су, шкільних і вузівських програм фізичного виховання.
Характеристика засобів занять аеробноїспрямованості
Основні засоби оздоровчих занять аеробної спрямованості можнаподілити на дві групи: аеробні вправи на відкритому повітрі та в приміщенні.
До першої групи належать: біг підтюпцем, ходьба, їзда нївелосипеді, плавання, біг т: лижах, катання на ковзанах і «роликах»,веслування.
До другої групи відносять вправи на велотренажері, ходьбусхідцями, наступання на лаву (степ-аеробіку), стрибки через скакалку,просування доріжкою, що біжить, вправи на міні-трампліні, танцювальну аеробіку.
Танцювальна аеробіка є одним з різновидів основноїгімнастики, зміст якої — гармонійне сполучення дозованих загальнорозвиваючихвправ, бігу, стрибків і танцювальних елементів, організованих емоційноюритмічною музикою, що виконуються поточним способом. Синоніми: ритмічнагімнастика, аеробіка, тонізуюча гімнастика, джаз-гімнастика, диско-гімнастика.Відмінність — зв'язок з музичним темпом рухів. Музичний супровід надзвичайно підвищуєемоційність занять, ефективність виконання вправ, додає сучасність ліній татанцю-вальність. Поточний спосіб підвищує моторну щільність уроку. Декларуєтьсяаеробна спрямованість, позитивний вплив на кардіо-респіраторну систему. Групизасобів:
За цільовою ознакою, розвиток фізичних якостей; вихованнятанцювальності; ритмізація і музикальність; регуляція психічного стану.
За зовнішньою ознакою: вправи стоячи, в партері, зпредметами, біля опори.
За спрямованістю, вправи, що впливають на ССС і ДС; на обмінречовин; для м'язів та суглобів; для нервової системи [14,15].
Крім занять аеробікою, нині ширше розповсюджуються мішаніформи, до яких аеробіка входить складовою частиною програми занять.Відбувається немовби уточнення засобів аеробіки, а також можливостей їхефективного сполучення з іншими неаеробними програмами і вправами. Ці засобипостійно розвиваються і збагачуються, оскільки багато залежить від моди,таланту і смаку того, хто веде заняття, захоплень й підготовленості тих, хтозаймається, можливостей студії або фітнес-цен-тру, досвіду тощо.
Нині відомо понад 100 різних спрямувань аеробіки, більш-меншпопулярних у світі. Серед них: степ-аеробіка (степ-рибок) потік аеробіки 90-хроків, тренується ділянка нижніх кінцівок. Тренування відбувається на невеликахплатформах, висота яких може варіюватися від 10 до 30 см. Завдяки сходженню пасходинку та опусканню зміцнюються м'язи і зв'язки ніг, сильні рухи рукамизміцнюють верхню частину тулуба. Є близько 250 способів піднімання на сходинку.Цей атлетичний стиль з відносно повільним музичним темпом особливо приваблюєлюдей з координаційними проблемами;
слайд-рибок — атлетична форма тренування на спеціальнопідготовлених матах. Виконуються рухи в сторони, що імітують швидкісний біг наковзанах. На спортивне взуття надягають спеціальні шкарпетки. Стиль для добрепідготовлених людей;
хай імпскт — спортивно-орієнтована; прості ряди рухів з фазоюпольоту; ставить високі вимоги до витривалості, рухового апарату;
лоу імпект — танцювально-орієнтована; рухи, під час яких однанога постійно залишається на підлозі; вдосконалює координаційні можливості;
мікс імпект — комбінація хай і лоу;
бодітопіпг — тренування локальних м'язових груп у режимі навитривалість;
фанк-аеробіка — танцювальний варіант аеробіки, що запозичуєрухи з суперпопуляр-них танців (хіп-хоп, реп, хаус, свінг), пов'язаних з певниммузичним чи руховим стилем. У них відсутні партерні елементи, а також вправидля розвитку м'язової сили і витривалості;
стріт-денс — танцювальна форма аеробіки, що використовуєтанцювальні рухи чорної молоді американських міст;
кардіо фанк, фанк-аеробіка, сіті джем, фанк клас, хіп-хоп —танцювальні форми аеробіки, що залежать від музики, що використовується;
вокінг — тренування із застосуванням спеціальних елементівтривалої ходьби;
модерн — сполучення всі; сучасних методик жіночої гімнастикиз перевагою танцювальних елементів;
салсу —- латиноамериканська аеробіка;
автоаеробіка —- аеробіка дл; водіїв;
аеробіка на великих м'ячах
рок-н-рол, джаз-аеробіка;
аеробіка для початківців -дітей, повних, людей похилого Ійку;
силова кругова аеробіка -з використанням різного обладнаннята інвентаря.
Отже, аеробіка —.популярна форма рухової активностінаселення, що дає людям можливість корисно проводити час. оздоровлюватися,естетично і фізично розвиватися, корегувати фігуру, досягати життєвого успіху,реалізовувати амбіції в спортивних змаганнях, спілкуватися тощо.
Результати занять багато в чому залежать від умов їхорганізації і кваліфікації викладачів. Наукові дослідження й останні публікаціїдають змогу грамотно і кваліфіковано організовувати заняття з різнимконтингентом людей, які захоплюються цим видом рухів. Творчий пошук фахівцівзавершується щораз виникненням нових форм і стилів аеробіки.2.4 Зв`язок фізичної культури та валеології
Фізична культура — одна з основних складових здоровогоспособу життя, збереження, розвитку здоров'я людей.
Програма вузу передбачає навчити вчителя валеології, охорони життя іздоров'я (ОЖіЗ) володіти знаннями й вміннями, основами методики викладанняфізичної культури школярам всіх вікових груп; знати фізіологічні особливостіучнів; впроваджувати елементи здорового способу життя на власному прикладі,через особисту валеологічну культуру. Учителю валеології, ОЖіЗ слід мати досконалізнання з фізіології дитячого організму, володіти основами методики навчання,способами і методами оцінки психо-соматичного стану дитини.
Але варто нагадати, що валеологія (зокрема, освітня) — цегалузь знань і практичної діяльності з розвитку здоров'я, гармонійногозбільшення функціональних резервів людини, а не вивчення здоров'я, як такого,що є лише складовою частиною валеології. Тому педагоги-валеологи мають знати,як ті чи інші засоби фізичної культури впливають на певні системи дитячогоорганізму, сприяють їх розвитку чи гальмують його; які засоби і методипокращують фізичну та розумову працездатність; як саме за допомогою засобів іметодів фізичної культури розвивати духовність дітей. Валеолог має знати, якісистеми організму дівчаток і хлопчиків початкових класів інтенсивно формуютьсяв цей віковий період і які фізичні вправи, загар-тувальні, гігієнічні процедуриактивно впливають на їх розвиток і організм у цілому. Більше того, вчителіва-леології, ОЖіЗ, фізичної культури мають навчити дітей користуватисяфізкультурно-оздоровчими засобами щоденно, формувати в учнів валеологічнийсвітогляд. При цьому слід обов'язково розглядати питання безпеки, профілактикизахворювань на заняттях фізичними вправами і загартувальними процедурами(програми з валеології, ОЖіЗ, фізичної культури).
Програмою вузу з фізичної культури передбачено навчитифахівці фізичної культури мають чітко уявляти, які умови для оздоровленнямолодших школярів слід створювати в школі та різних сферах життєдіяльностімолодших школярів, знати механізми їх створення, законодавчі основи; розвиватипрактичну діяльність у цьому напрямку.
За даними науковців і практиків у галузі фізичної культури,діти мають перебувати на свіжому повітрі та займатися фізичними вправами неменше 5—6 годин щодня.
Для розвитку рухових якостей у дітей, зміцнення здоров'яефективними є заняття на свіжому повітрі, на лоні природи рухливими йспортивними іграми, легкою атлетикою, акробатикою, плаванням, гімнастикою,танцями, їздою на велосипеді, лижах, ковзанах тощо. Вправи мають нестивідповідний зміст (засоби, методи, способи, емоційний фон) стосовно станудитячого організму, мети і завдань, що вирішуються на заняттях.
Програма з валеоглогії в шкільному курсу вимагає відвчителя навчати дітей усвідомлено виконувати вправи для формування правильноїпостави, стопи, дихання, збереження й розвитку зору, розвитку рухових якостей,гнучкості, швидкості, спритності, рівноваги, координації рухів. Цими вправамиформується фізичний потенціал особи (тобто, рівень здоров'я) на все життя.
Загартувальні, гігієнічні процедури як засоби фізичноїкультури ефективно зміцнюють і розвивають здоров'я Молодших школярів, зокрема,збільшують неспецифічний імунітет до простудних хвороб. Тому вчителі маютьзнати й володіти методиками проведення загартувальних процедур, активно, черезвласний приклад оздоровлення, з допомогою батьків залучати дітей дозагартування. За темами загартування слід проводити практичні заняття, які бприносили користь і задоволення всім його учасникам.
У вихідні дні, дні народних, релігійних свят, особливо наканікулах, розпорядок дня учнів, їхній руховий режим мають свої відмінності. Єможливість більше часу перебувати на свіжому повітрі. Тому діти мають знати, якорганізувати і провести в ці дні різні рухливі спортивні ігри, загартувальніпроцедури, прогулянки, походи, забави, розваги, змагання.
У дні народних, релігійних свят велике пізнавально-виховне,оздоровче значення (в духовному, фізичному, соціальному аспекті) має дотриманняукраїнських народних звичаїв святкування та відродження національнихфізкультурно-оздоровчих, загартувальних традицій. Засоби народної фізичноїкультури (фізичні вправи, загартувальні, гігієнічні процедури) присутні узвичаях і традиціях українських народних свят упродовж цілого року. Приміром, гаївки,веснянки, обливання водою — на Великодні свята; вихід на росу, збирання роси,ходіння зранку по росяній траві босоніж — на Юрія (6 травня); початоккупального сезону («Переплавна середа») — у середу, через чотири тижні післяВеликодня і т.д. за народним християнським календарем. Безперечно,багатовіковий досвід здорового способу життя нашого народу варто повною міроюрозкривати у шкільному валеологічному навчанні і вихованні [21,39].
Передбачено програмою з валеології в школі більш детальнорозглядати теми, в яких висвітлюються: руховий режим учнів; харчування іфізкультурні заняття; гігієнічні правила занять фізичними вправами; дозування,зміст і призначення простих загартувальних процедур; правила проведеннясамостійних тренувальних занять, елементарних прийомів контролю за своїмфізичним станом; фізична підготовленість учнів; вплив фізичних вправ наформування постави, стопи, зору, на підвищення розумової і фізичноїпрацездатності; дихання і фізичні вправи; перша допомога при травмах; заняття вспортивних секціях; досягнення розвитку здоров'я людей засобами фізичноїкультури; побіжні спортивні події у місті, державі, за кордоном.
Протягом навчального року вчителі мають інформувати дітей прорівень їх фізичної підготовленості, проводити різні заняття з батьками (бесіди,лекції, круглі столи, фізкультурно-оздоровчі заходи тощо) на теми оздоровленнядітей.
У 1997 році нами проведено анкетування з метою визначеннязнань, умінь, а також діяльності вчителів валеології експериментальних шкіл таОЖіЗ початкових класів у галузі фізичної культури. Опитано за допомогою анкет65 учителів Львівської (56 осіб), Тернопільської (4) областей і міста Києва(5). Також були опитані шляхом анкетування 33 вчителі фізичної культури упочаткових класах Львівської області (29 осіб), Тернопільської області (2) іміста Києва (2).
Отримані дані дають підстави для наступних висновків тапропозицій.
Валеологію у початкових класах викладають переважножінки-педагоги за спеціальністю «вчитель початкових класів». Дві третиниопитаних учителів валеології та ОЖіЗ не цікавлять питання фізичної культуримолодших школярів. Учителі не здобувають достатніх знань з цієї освітньоїгалузі на заняттях з підвищення кваліфікації, самостійної підготовки.
Тому для викладання валеології, ОЖіЗ у початкових класах слідзалучати вчителів, які дотримуються здорового способу життя, мають високийрівень особистої фізичної культури, володіють педагогічними методикамифізкультурного оздоровлення молодших школярів, творчо розвивають їх.
З метою покрашення валеологічної освіти, варто надаватибільше можливостей викладати валеологію, ОЖіЗ у початкових класах вчителямфізичної культури. Адже студенти профільних навчальних закладів фізичноїкультури вивчають анатомію, фізіологію, основи медичних знань, медичну реабілітацію,гігієну, біохімію, психологію, педагогіку, екологію, соціологію, правознавство,народознавство, теорію та методику фізичної культури, теорію та методику різнихвидів спорту, рекреацію і, накінець (крім інших дисциплін), валеологію йбезпеку життєдіяльності, що формує комплекс знань про здоров'я людини йсуспільства та шляхи його збереження, зміцнення, розвитку в сучасних умовах.Саме в навчальних закладах для фахівців з фізичної культури варто готувативчи-телів-валеологів молодших класів.
Переважна більшість опитаних вчителів валеології, ОЖіЗ тачетверта частина вчителів фізичної культури не знайома з санітарно-гігієнічнимиправилами для шкіл і спортивних споруд, з Державними тестами фізичноїпідготовленості населення України.
Більшість опитаних учителів валеології, ОЖіЗ і половинавчителів фізичної культури не знає параметрів фізіологічних норм частотисерцевих скорочень, дихання, артеріального тиску дітей молодшого шкільноговіку, отже, і не користується ними в практичній діяльності. Половина вчителіввалеології, ОЖіЗ не навчали дітей методів оцінки свого фізичного стану,фізичного розвитку.
Не всі респонденти-валеологи знають, які фізичні вправи добрерозвивають серцево-судинну, дихальну системи; ефективних вправ для формуванняправильної постави, стопи, дихання; які психічні, духовні якості розвиваються впроцесі занять фізичними вправами; які методи навчання у фізичній культурінайефективніші для молодшого шкільного віку.
Вчителям валеології, ОЖіЗ, початкових класів, які здебільшогопроводять фізкультхвилинки, рухливі перерви, години здоров'я та інші формизанять з молодшими школярами, слід мати якісні знання з фізичної культури,зокрема, з методики проведення різних організаційних форм занять з молодшимишколярами.
Дві третини вчителів валеології, ОЖіЗ і фізичної культурипочаткових класів не навчають дітей загартувальних процедур; значна їх частинане ознайомлює молодших школярів з вправами для м'язів очей, ритмічноюгімнастикою, танцями, українськими народними іграми, забавами, піснями тадихальними вправами. Більшість учителів не навчала молодших школярів знаньправил безпеки з плавання, пірнання, їзди на велосипеді, ковзанах, лижах. Майжезовсім не ознайомлювали дітей з вправами йогів, іншими оздоровчими системами.
У валеологічному навчанні переважають теоретичні уроки. 35відсотків вчителів валеології, ОЖіЗ не проводили уроки на теми: «Харчування іфізкультурні заняття», «Гігієнічні правила занять фізичними вправами», «Впливфізичних вправ на формування постави, стопи, на підвищення розумової і фізичноїпрацездатності», «Дихання під час ходьби, бігу», «Перша допомога при травмах».
Уроки фізичної культури в школах переважно практичні, зобмеженою кількістю передачі знань фізкультурно-оздоровчої тематики.
Половина опитаних учителів валеології, ОЖіЗ та 25% вчителівфізичної культури не радили дітям або їхнім батькам, як фізичновдосконалюватися, не повідомляли батькам про рівень фізичної підготовленостідітей [21,41].
Педагоги мають радити батькам, які засоби і методи з фізичноїкультури ефективніше застосовувати для оздоровлення кожної дитини; враховуючиіндивідуальні схильності школярів, умови та можливості занять фізичнимивправами, загартувальними процедурами, спільно обирати оптимальні варіантирозвитку особистої фізичної культури дітей.
Паспорти здоров'я учнів мають вести, на нашу думку, фаховопідготовлені валеологи разом з дітьми та батьками. У них слід відображатипоказники фізичної підготовленості, загартованості, фізкультурно-оздоровчоїдіяльності учнів, наявність умов для занять фізичними вправами, загартування вшколі та вдома.
На нашу думку, можливості покращення шкільного навчання звалеології, ОЖіЗ полягають у якісній підготовці вчителів початкових класів зтеорії та методики фізичного виховання молодших школярів у профільнихнавчальних закладах, а також у наданні переваги спеціалістам у галузі фізичноїкультури під час підбору фахівців для викладання предметів «валеологія»,«охорона життя і здоров'я» у початковій школі.
При введенні в навчальні плани загальноосвітніх закладівнових предметів, керівникам освітньої галузі держави слід звертати особливуувагу на підготовку кадрів для їх викладання. Зокрема, готуючи фахівців длявикладання валеології, ОЖіЗ, варто проводити перекваліфікацію вчителів іншихпредметів з об'ємним і ґрунтовним освоєнням питань нової спеціальності.

/>
/>/>
/>/>
/>/>
/>/>
/>/>/>/>
/>/>/>/>/>
/>
Схема 1. Структура шкільногокурсу валеології />/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>Схема 2. Структура шкільного курсуфізичної культури
/>/>/>/>/>/>
/>/>
/>/>/>/>/>
/>
/>
/>
/>
/>/>Схема 3. Зв`язок фізичної культури тавалеології
РОЗДІЛ 3
 ІНТЕГРОВАНІЗАВДАННЯ ВАЛЕОЛОГІЧНОГО ЗМІСТУ В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Сучасна школа потребує нових підходів до формуваннятеоретичних знань у школярів. Пріоритети надаються розвивальній функціїнавчання, самостійності та нестандартності думки. Пропонуємо Вашій увазіінтегровані завдання, які можна використати як на заняттях, так і в позаурочнийчас. Кросворди 1 З А Р Я Д К А 2 В О
Д А 3 П
О С Т А В А 4
Р Е Ж И М 5 О В
О Ч І 6 З А Г А Р Т У
В А Н Н Я 7 Р У М
` Я Н Е Ц Ь Х А Р Ч У В А Н Н
Я
 
1. Комплекс фізичних вправ, що виконується вранці, після сну.
2. Прозора рідина для пиття, вмивання.
3. Звичне положення тіла людини у стані спокою та у русі.
4. Розпорядок добової діяльності школяра (людини).
5. Городні плоди та зелень, що вживаються як їжа; містятьвітаміни.
6. Заходи щодо підвищення опірності організму шкідливимвпливам за допомогою використання сил природи: сонця, повітря й води.
7. Здоровий колір шкіри, щік.
8. Процес вживання їжі.