Зміст
Вступ
Розділ І. Культурно-дозвіллєва діяльність дітей — сутність,специфіка та функції
І.1. Сутність терміну «Дозвілля»та «Культурно-дозвіллєва діяльність» дітей у контексті сучасного життя
І.2. Специфіка дозвілля дітей та його організації
І.3. Сутність “організації” дитячого дозвілля
Розділ ІІ. Установи культурно-дозвіллєвого призначення
ІІ.1. Організаціясімейного дозвілля дітей
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Дозвілля — це особлива сфера соціалізації дітей, у якій природнореалізуються їхні інтереси і потреби, особистісні і соціальні амплуа,розвивається активність, творча ініціатива, здійснюється пошук нових цінніснихорієнтирів шляхом вільного вибору видів діяльності.
Виходячи з того, що культура суспільства являє собою складну багатограннусистему, складовими якої є мова, мистецтво, наука, політика, релігія, традиції,звичаї, ідеологія, під дитячою дозвіллєвою культурою розуміється стан і рівеньорганізації дозвілля дітей в суспільстві на певному етапі його розвитку. Дитячадозвіллєва культура втілює національні, етнорегіональні, сімейні та дитячітрадиції (духовні, святкові, художні, ігрові), відтворює світосприйняттядитини, сприяючи реалізації різноманітних потреб особистості (пізнавальних,комунікативних, творчих, естетичних, розважальних, гедоністичних). Дозвіллєвакультура особистості являє собою певну інтегративну якість, що виявляється наіндивідуальному рівні організації вільного часу, реалізується через систему установок,знань, цінностей, емоцій у різноманітних видах дозвіллєвої діяльності (грі,художній і технічній творчості, спорті, спілкуванні).
Сфера дозвілля займає пріоритетне місце в сучасній системі національноговиховання, так як в ній найбільш повно акумулюються та відтворюються народнітрадиції, звичаї, свята, обряди, декоративно-ужиткове мистецтво та фольклор.Але на даному етапі існування нашої держави залишаються осторонь вирішенняпроблеми дитячого. Діяльність дитячих гуртків, клубів, спортивних секційздебільшого не контролюється. Разом з тим, триває процес комерціалізації дитячогодозвілля, що позбавляє дітей з малозабезпечених сімей можливості відвідуватитакі заклади. Водночас на цьому тлі з'явилося безліч комерційних комп'ютернихта інших клубів, де діти та підлітки за плату мають доступ до ігор, зміст якихніким не контролюється.
Актуальністьдослідження.З-поміж стратегічних напрямів модернізації національної системи освіти,окреслених у Законах України “Про освіту”, Концепції національного виховання таНаціональній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті, одним ізактуальних постає завдання щодо формування сучасного культурного дозвілляУкраїни, відродження, утвердження і подальшого розвитку національної системикультурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління. Це зумовлено тим, щов умовах нової соціально-економічної та культурної політики нашої державинауково обґрунтована система організації культурно-дозвіллєвої діяльності, якаобіймає сферу вільного часу дітей та молоді, покликана не тільки врахувати їхніприродні здібності, а створити сприятливі умови для творчого розвитку таформування повноцінної особистості громадянина України, відтворити йогонаціональний характер, спосіб мислення та світогляд (І.Д.Бех, А.М.Богуш, В.Г.Кузь,О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська, Т.І.Сущенко та ін.).
Натомістьвідсутність конкретної державної політики щодо організаціїкультурно-дозвіллєвої діяльності дітей, послаблення соціального контролю щодоїї комерціалізації провокують відхід від традиційного для українського народупогляду на дозвілля як час суспільно-корисної діяльності. Це, у свою чергу,значно знижує не тільки громадську активність підростаючого покоління, а такожгальмує заходи щодо педагогічного керівництва процесом формування свідомого громадянина.
Як наслідок,сьогодні надзвичайно важливого значення набуває розробка інноваційної системицілеспрямованого, розрахованого на тривалий час виховання в дітей соціальнихпотреб, особливо пов’язаних із сприйняттям та відтворенням культурних цінностей,для повноцінного проведення дозвілля, а також відповідна професійна підготовкамайбутніх вчителів до ефективної організації культурно-дозвіллєвої діяльностіучнів, з урахуванням нових тенденцій розвитку соціокультурної сфериукраїнського суспільства. Це й зумовило вибір теми дослідження – “Дитячедозвілля, як полі функціональне явище”.
Метадослідження– виявити та науково обґрунтувати поліфункціональні умови, що забезпечуютьефективність організації та проведення культурно-дозвіллєвої діяльності дітей.
Для досягненняпоставленої мети необхідно було вирішити такізавдання:
Визначитисутність, специфіку, види і функції культурно-дозвіллєвої діяльності дітей.
Розкритиособливості функціональної структури та охарактеризувати етапи праці вчителя зорганізації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.
Визначитикритерії, показники і рівні підготовленості педагогів до організаціїкультурно-дозвіллєвої діяльності учнів.
Об’єктдослідження– дитяче дозвілля, його сутність, специфіка та функції, як в школі так і впозашкільний час.
Предметдослідження— процес організації та проведення культурно-дозвіллєвої діяльності дітей,
Методологічнимизасадами дослідження виступили положення наукової теорії пізнання про: діяльністьта її соціальну природу; особистість як сукупність усіх суспільних відносин;діалектичний взаємозв’язок діяльності, свідомості й особистості; взаємозв’язоксвідомості, самосвідомості та соціального розвитку людини вкультурно-історичному просторі. Конкретна методологія ґрунтувалася на ідеяхцілісності як принципу пояснення специфіки педагогічних явищ і процесів;системного підходу як засобу всебічного і багаторівневого їх аналізу.
Теоретичнізасади дослідження становлять наукові доробки вчених, виконаних у межах проблематики щодо:особливостей розвитку особистості у сфері вільного часу (М.А.Аріарський,В.В.Кірсанов, В.П.Піча, О.В.Сасихов, Ю.А.Стрельцов, В.Є.Тріодін та ін);сутності і специфіки дитячого дозвілля (Н.Б.Путіловська, В.П.Ручкіна,Т.І.Сущенко, В.М.Терський, С.І.Ашмаков та ін.); сценарно-режисерських основдитячої художньо-ігрової діяльності (Д.М.Генкін, О.І.Марков, А.А.Конович,С.В.Образцов, І.Г.Шароєв та ін.); проектування нових форм культурно-дозвіллєвоїдіяльності дітей (Д.Б.Дондурей, Т.М.Дрідзе, О.Г.Севан, В.М.Розін, С.М.Гончарук,О.М.Петровський та ін.); позакласної виховної роботи з дітьми шкільного віку(Т.Д.Дем’янюк, Г.Т.Кловак, В.П.Коротеєва, С.А.Литвиненко, Г.Я.Майборода,Н.М.Чернуха, П.М.Щербань та ін.); організації дозвіллєвої діяльності школярів(Є.Б.Акнаєв, Ю.К.Бабанський, М.Г.Бушканець, Г.Г.Волощенко, Г.А.Євтєєва, В.Кузь,В.Х.Лукманова, А.С.Макаренко, О.О.Мелік-Пашаєв, В.П.Піча, В.О.Сухомлинський таін.); гуманізації та гуманітаризації професійно-педагогічної підготовки(А.М.Богуш, В.Г.Кузь, Н.Г.Ничкало, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська, О.Я.Чебикінта ін.); формування професійно важливих якостей майбутніх учителів(І.М.Богданова, В.К.Буряк, Т.О.Дмитренко, Л.В.Кондрашова, З.Н.Курлянд,А.Ф.Линенко, С.А.Литвиненко, Г.О.Нагорна, О.В.Плахотник, Р.І.Хмелюк та ін.).
Особливе значеннядля дослідження даної проблеми мають наукові розробки в галузі педагогічноїкультурології і педагогіки дозвілля. Зокрема було встановлено, що дозвілля єспецифічною сферою соціалізації та інкультурації особистості (М.Аріарський,Б.Титов, Ю.Клейберг, М.Поплавський та ін.). В процесі неформальногоспілкування, в ігровій, розважальній діяльності, діяльності за інтересами удитини формуються ціннісні орієнтації, моделі поведінки і спілкування, якіфункціонують у дозвіллєвих спільностях і далеко не завжди співпадають із тими,які намагаються прищепити їй сім’я і школа. Таким чином, “ціннісний підхід виступає як найпріоритетніша виховнапроблема” (О.Сухомлинська). Хоча комунікативна культура вивчалася узв’язку з проблемами професійної культури вчителя, вивчення іноземних мов,корекції поведінки, організації навчання, фахової підготовки студентів і т.ін., специфіка її формування в умовах дозвілля не стала предметом спеціальногорозгляду. Це обумовлює потребу у розробці методів педагогічного супроводу“дозвіллєвої соціалізації” і необхідність спеціального вивчення даної проблеми.Науковий інтерес до формування комунікативної культури в молодшому шкільномувіці визначається необхідністю своєчасного виховного впливу з метоюпопередження підліткових “комунікативних проблем”, про які багато говоритьсясьогодні.
Методидослідження– теоретичні: аналіз і узагальнення наукової літератури з проблем дитячогодозвілля, сутності і функціональної структури культурно-дозвіллєвої діяльності,особливостей її організації, навчально-методичних праць щодо вдосконаленнязмісту, форм і методів професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів доорганізації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.
Науковановизна і теоретична значущість дослідження: комплексно вивчено й науковообґрунтовано проблему організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей;визначено сутність дитячого дозвілля як педагогічного явища; виокремленоспецифіку і функції культурно-дозвіллєвої діяльності школярів та особливості їїорганізації; уточнено зміст педагогічної праці з організаціїкультурно-дозвіллєвої діяльності дітей шкільного віку.
Практичнезначення курсової роботи полягає у можливості використати результатів дослідження длявирішення важливих науково-теоретичних завдань, для написання як узагальнюючих,так і спеціальних праць з цієї проблематики, педагогіки та інших суміжнихгалузей; вони можуть стати практичною допомогою викладачам у підготовцілекційних курсів, спецкурсів, проведенні семінарських занять зі студентами.
Структура курсовоїроботи. Курсоваробота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаноїлітератури. Список використаної літератури охоплює 29 найменувань.
Розділ І. Культурно-дозвіллєва діяльність дітей — сутність,специфіка та функції
І.1Сутність терміну «Дозвілля» та «Культурно-дозвіллєва діяльність» дітей уконтексті сучасного життя
Дозвілля – це час вільного вибору занять,розваг, друзів. Вільний час у нашому дослідженні розглядається як позаурочнийчас, який може бути використаний дітьми для поглиблення своїх знань з усіхнавчальних предметів, для задоволення і розвитку інтересів, запитів та нахилів,духовного зростання, вдосконалення фізичних якостей та відпочинку. Характер проведеннявільного часу і ціннісних орієнтацій в сфері дозвілля визначають спрямованістьповедінки молодої людини [13, 73].
Під раціональнимвикористанням вільного часу мається на увазі сукупність занять, спрямованих наформування суспільно корисних установок особистості, її всебічний розвиток. Цезатрати часу на самоосвіту, суспільну роботу, заняття фізкультурою і спортом,художньою і технічною творчістю, відпочинок і розваги.
А нераціональним– можна назвати такі дії у вільний час, які не сприяють, a протидіють вихованнюлюдини в дусі моральних цінностей, призводять до деградації особистості абобезпосередньо є порушенням суспільних правил.
Феномени“дозвілля” та “культурно-дозвіллєва діяльність” є предметом традиційнихміждисциплінарних досліджень, виконаних у межах теорії гуманітарного знання(філософії, соціології, культурології, психології й педагогіки). Між тим,проблема дозвілля і організації культурно-дозвіллєвої діяльності, не зважаючина наявні доробки вчених, до сьогодні залишається однією з найменш розроблених.Причому, ані надмірна політизація дозвілля у 20-40-ві роки, ані йогоамериканізація у 80-90-ті роки минулого століття не відповідають сучаснимвимогам, оскільки наявні потреби життя українського суспільства третьоготисячоліття вимагають упровадження нових дозвіллєвих технологій,диференційованого змісту та поліваріантних способів організаціїкультурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління.
Враховуючиактуальність проблем організації культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючогопокоління, а також наявні виховні можливості та педагогічні перспективи щодо їїудосконалення, сучасні українські науковці (І.Д.Бех, А.М.Богуш, Л.В.Кондрашова,В.Г.Кузь, С.А.Литвиненко, О.В.Сухомлинська, Т.І.Сущенко, Т.І.Черніговець таін.) одностайно наголошують, що дитяче дозвілля, яке здійснюється вемоційно-розважальному середовищі неформального спілкування, виявляє свою сутьяк об’єкт педагогічних зусиль різноманітних соціальних інститутів, що склалисяісторично (сім’я, школа, культурно-дозвіллєві і спеціально позашкільні заклади,включаючи державні бібліотеки, музеї, будинки творчості, клуби при школах та замісцем проживання, громадські й приватні аматорські організації). [29, 75]
При цьому,незалежно від форм своєї організації, дитяче дозвілля як поліфункціональнийфеномен, здебільшого виявляє свою суть, як: час відновлення сил дитини, що буливтрачені нею у процесі навчальної діяльності (А.С.Воловик, В.І.Воловик); часдуховного розвитку особистості дитини, бо воно надає їй можливість вільноговибору суспільно значущих ролей, забезпечуючи умови діяльності, що сприяютьдоцільному використанню її безмежних можливостей (Г.С.Костюк,В.О.Сухомлинський); сфера життєдіяльності дитини, що реалізує принципгармонійної репродукції всіх її морально-естетичних якостей та здібностей, якіформуються за умов тренування їх у процесі відповідної (творчої, художньої,ігрової, спортивної і т.ін.) діяльності (В.М.Григорьєв); сукупність занять увільний час, за допомогою яких задовольняються безпосередні фізичні, психічніта духовні потреби здебільшого відновлювального характеру (В.П.Піча);сукупність умов для діяльності дитини, метою якої є відпочинок, розвага,гармонійний розвиток, а також сама ця діяльність (Л.М.Білоножко, Т.І.Сущенко);прекрасне середовище для розвитку дружби, товариськості, психологічноїсамостійності школярів, що через заняття у клубах, гуртках, а також участі вколективних іграх та забавах надає можливість виступити їм у нових соціальнихпозиціях і ролях, відмінних від тих, які вони виконують у навчальній діяльності(І.Н.Єрошенков); умова опанування дитиною культурними цінностями, задоволеннядуховних потреб, оволодіння навичками й уміннями спілкування як із своїмиоднолітками й дорослими, так і культурно-дозвіллєвої (вокально-хорове ітанцювальне виконавство, гра на музичних інструментах, фольклор,декоративно-ужиткові види творчості тощо) діяльності (Т.І.Черніговець). [29,76]
Культурно-дозвіллєвадіяльність дітей — це любительська діяльність, що пов’язана з організацієюїхнього вільного часу та відпочинку і виконує певну виховну мету черезреалізацію соціально-педагогічної (забезпечення можливостей вільного обранняособистісно та суспільно спрямованих, корисних, цікавих і привабливих для нихвидів любительської діяльності); інформаційно-освітньої (стимулювання активногонабуття дітьми знань самостійним шляхом; розвиток їхніх пошуково-творчихздібностей та вмінь; набуття ними навичок практичного застосування отриманихзнань); творчо-розвивальної (актуалізація потреб учнів щодо творчогосамовизначення та самовираження шляхом залучення їх до мережі дозвіллєвихнауково-технічних гуртків, художніх і музичних студій, колективів ужитковогомистецтва та інших аматорських об’єднань з обов’язковою демонстрацієюрезультатів творчої праці через організацію виставок, експозицій, концертів іт.ін.) та рекреаційно-розважальної (забезпечення фізичної розрядки особистості,зняття у неї інтелектуальної втоми і нервової напруги, збагачення позитивнимиемоціями) функцій.
У трактуванніфеномена “організація” культурно-дозвіллєвої діяльності дітей, хоч і відсутняєдність думок, однак науковці виходять з того, що це: управління їхнім вільнимчасом шляхом створення умов, які забезпечують вільний вибір справді культурнихформ та засобів проведення вільного часу, відповідно їхнім різнобічнимінтересам і потребам (Є.Б.Акнаєва, В.П.Піча); надання можливості кожному з нихактивно проявити себе, виявити ініциативу, а не “споживати” підготовленівчителем-вихователем, культосвітнім працівником заходи (М.Г.Бушканець);здійснення вмілого тактовного “переходу” дітей від простих форм діяльності довсе більш складних, від пасивного відпочинку до виховання глибоких соціальних ікультурних устремлінь, від пасивного засвоєння культурних цінностей – добагатогранної самостійної творчості” (Г.Г.Волощенко); пробудження їхніх власнихпотреб, для чого необхідний не стандартний, а особливий підхід, що передбачаєзацікавлення духовно повноцінними формами проведення культурного дозвілля,підтримку особисто корисних ініціатив, допомогу в починаннях(О.О.Мелік-Пашаєв); наповнення вільного часу дітей змістом, що особливо сприяєформуванню в них духовності, національної свідомості, загальнолюдських якостей,творчих здібностей (Т.І.Черніговець). [29, 77]
І.2Специфіка дозвілля дітей та його організації
Відтак, підорганізацією культурно-дозвіллєвої діяльності ми розуміємо двобічний процес, вякому органічно поєднуються опосередкований педагогічний вплив учителя зактивною самодіяльністю дітей-учнів, їхньою свободою у виборі видів і формдозвілля та способів заповнення його змісту. При цьому ми дотримувалися думкивчених, які обґрунтували необхідність і доцільність “організації”культурно-дозвіллєвої діяльності тим, що вона є наслідком конструктивногоподолання наявного протиріччя між співвідношенням бажання дітей, їхнімпрагненням самостійно задовольнити потреби й інтереси у вільний час тавідсутністю в них життєвого досвіду, знань, умінь і навичок щодо їх повноцінноїреалізації в дозвіллєвій сфері життєдіяльності (Б.А.Грушин).
Саме томуспецифіка організації культурно-дозвіллєвої діяльності зумовлена особливостямиїї об’єкта (який одночасно є суб’єктом вільного вибору змісту, форм і видівдозвілля) — дітей, характером їхнього дозвіллєвого спілкування (високий рівеньпсихологічної сумісності, взаєморозуміння і поваги; чуйність; виключеннябезапеляційного вказівного тону) з учителем (як носія соціокультурного досвідуі посередника поміж дитиною і культурою, тобто суб’єкта педагогічного супроводуй опосередкованого керівництва), змістом (“будівельний матеріал” для педагогічногопроектування й засвоєння дітьми) та засобами педагогічного впливу (форми,методи, прийоми).
І.3Сутність “організації” дитячого дозвілля
Сутність“організації” культурно-дозвіллєвої діяльності полягає в заміні особистісноїпозиції дітей у сфері дозвілля з пасивної, яке потребує безпосередньогопедагогічного керівництва, на активну, що є наслідком розвитку їхньогосамоуправління в цій сфері шляхом опосередкованого педагогічного впливу.
Призначення“організації” культурно-дозвіллєвої діяльності полягає в тому, щоб у процесізалучення дітей до засвоєння соціокультурних цінностей, а також активноговідпочинку, не подавляти їхньої самостійності, ініціативи й індивідуальності вдозвільний час, а навпаки сприяти повноцінній самореалізації творчих сил іпотенцій дітей, пробудженню їхньої активності, самодіяльності та інтенсивногорозвитку індивідуальних здібностей.
Тому роль вчителяабо керівника як організатора культурно-дозвіллєвої діяльності дітей полягає неу вигадуванні різних форм виховної роботи, як це нерідко трапляється вреальному педагогічному процесі, а в уважному спостереженні за тим, якспрямовуються їхні інтереси, а також у допомозі їм “самим організувати роботу,дати можливість розвернутись, не йти всупереч їхнім цілям, нав’язуючи старіформи”. [4, 3-7]
Відповідно доконцепції сутності діяльності сучасного вихователя, педагога або керівника, якрізновиду соціального управління (Ю.М.Кулюткін, Т.С.Сухобська,Г.П.Щедровицький, В.О.Якунін та ін.) й педагогічного менеджменту(Я.Л.Коломинський, В.П.Симонов, О.М.Трубіцина, О.С.Цокур, Т.І.Шамова та ін.) татеорії психологічної структури праці вчителя (Н.В.Кузьміна), в межах якихостанню розуміють як саме педагогічне керування, було конкретизовано, щопедагогічна праця вихователя, вчителя або керівника з організаціїкультурно-дозвіллєвої діяльності дітей розгортає свою сутність як певнафункціональна система (у складі гностичної, проектувальної, конструктивної,комунікативної й організаційної функцій) і як цілісний процес, управлінськийакт якого містить чотири провідних етапи: орієнтувальний, моделювальний,виконавський і рефлексивний. В результаті цього ми дійшли висновку, щоопанування вихователем, вчителем або керівником кожного з означених етапівпедагогічної праці у визначеному напряму передбачає, відповідно, наявностіознак його підготовленості до розробки, ухвалення, реалізації й контролю якостівиконання педагогічних рішень щодо організації культурно-дозвіллєвої діяльностішколярів. [6, 54]
На першому —орієнтувальному етапі педагогічної праці підготовленість вихователя або учителядо розробки педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітейвиявляється через сприйняття означеного процесу як цілісної педагогічноїсистеми; диференціації особливостей його структурних компонентів та їхвзаємозв’язків (мета; суб’єкт; об’єкт; зміст, способи; засоби; результат);усвідомлення особливостей функціонального механізму кожної із підсистем(любительська діяльність дітей у вільний час і професійна діяльністьвихователя, учителя щодо її організації); бачення суб’єктивних й об’єктивнихчинників підвищення ефективності цього процесу.
На другому —моделювальному етапі підготовленість вихователя або учителя до ухваленняпедагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітейвиявляється на підставі бачення ним її суперечностей і утруднень; трансформаціїзмісту інформаційно-пізнавальних, пошуково-творчих чи рекреаційно-розважальнихпроблем у структуру управлінських завдань; прогнозування ймовірних реакцій дітейна педагогічні впливи, що плануються; алгоритмізації стратегії і тактикивласної поведінки і дій дітей у кожному з основних видів культурно-дозвіллєвоїдіяльності.
На третьому –виконавському етапі підготовленість вихователя або учителя щодо реалізаціїухвалених педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітейвиявляється через доведення ним основних завдань щодо раціональноговикористання вільного часу до дітей із зазначенням порядку і способів їхнайбільш конструктивного вирішення; мотивування активної позиції й позитивногоставлення дітей до виконання функцій своєї власної інформаційно-пізнавальної,пошуково-творчої та рекреаційно-розважальної діяльності; забезпеченняоптимального чергування видів культурно-дозвіллєвої діяльності дітей шляхомстимулювання їхньої творчої, емоційно-вольової і пізнавальної активності;оперативне регулювання і корекцію власних і чужих взаємин та дій.
На останньому –рефлексивному етапі педагогічної праці підготовленість вихователя або учителядо контролю якості виконання ухвалених педагогічних рішень з організаціїкультурно-дозвіллєвої діяльності дітей виявляється на підставі усвідомленогоуявлення про особистісні настанови, орієнтації та індивідуальні можливості їїучасників у вирішенні поставлених завдань; бачення ймовірної картини ситуаціїдозвілля, що потребує її аналізу з різних статусних позицій; розуміння логікиуправлінських дій, сутності раціональних прийомів у своїй діяльності ікультурно-дозвіллєвій діяльності дітей; бачення негативних моментів вобґрунтуванні й реалізації стратегії і тактики керування означеним процесом, їхпричин і способів подолання. [8, 139-141]
Розділ ІІ. Установи культурно-дозвіллєвого призначення
Дозвілля, абовільний час, як одна зі сторін життя суспільства наповнюється різним змістом. Воснові своїй дозвілля має дві функції: з одного боку, відновлення сил людини,що поглинаються різними видами праці, а з іншого боку — її духовний розвиток.Це повною мірою відноситься й до дитячого дозвілля. Діти, будучи найбільшуразливою й залежною частиною суспільства, не можуть самостійно вирішувати,коли, скільки і як вони можуть використовувати вільний від основного заняття — навчання — час. Разом з тим важливо зрозуміти специфіку дитячого дозвілля яксоціально-історичної категорії в часи найбільш серйозних соціально-політичнихзмін. На даному історичному етапі нашої країни важливо виховувати дітей удозвіллєвий час у дусі патріотизму, любові до ближніх, прищеплювати дітямдоброту до однолітків, повагу до дорослих, прививати звичку до занять спортом.
Головна мета дозвіллєвоїдіяльності, позашкільної освіти й виховання — створення умов для творчого,інтелектуального й фізичного розвитку дітей та учнівської молоді у вільний віднавчання час, впровадження якісно нових форм і методів організації позашкільноїжиттєдіяльності дітей, задоволення їхніх освітніх та духовних потреб. Для цьогоустановами культурно-дозвіллєвої діяльності міста організовуються різноманітнігуртки, студії, клуби за інтересами та спортивні секції. [11, 113-115]
Аматорські (гурткові)об¢єднання— це основа діяльності культурно-досугової установи.
Під гуртковим формуваннямрозуміється добровільне об'єднання людей, засноване на спільності інтересів, запитіві потреб у заняттях аматорською художньою й технічною творчістю, у спільній творчійдіяльності, яка сприяє розвитку талантів його учасників, освоєнню й створеннюними культурних цінностей, а також засноване на єдності прагнення людей доодержання актуальної інформації й прикладних знань у різних областяхгромадського життя, культури, літератури й мистецтва, науки й техніки, до оволодіннякорисними навичками в області культури побуту, здорового способу життя,організації дозвілля й відпочинку. Такі ж завдання ставляться і передаматорськими (гуртковимми) об¢єктами для проведення дозвіллєвоїдіяльності дітей. [11, 118]
До гурткових формуваньдитячого дозвілля відносяться:
колективи, кружкий студії аматорської художньої й технічної творчості;
аматорськіоб'єднання й гуртки, клуби по інтересах;
школи прикладнихзнань і навичок;
інші гуртковіформування, які відповідають основним принципам і видам діяльності культурно-дозвіллєвоїустанови.
Гуртковеформування для організації дозвілля дітей в рамках своєї діяльності:
організовуєсистематичні заняття у формах і видах, характерних для даного гуртковогоформування (репетиція, лекція, урок і т.п.);
проводить творчізвіти про результати своєї діяльності (концерти, виставки, конкурси, змагання,показові заняття й відкриті уроки, творчі лабораторії, майстер-класи й т.п.);
бере участь узагальних програмах і акціях культурно-дозвіллєвої установи;
використовує іншіформи творчої роботи й участі в культурному й громадському житті;
бере участь умуніципальних, регіональних, загальноукраїнських і міжнародних фестивалях,оглядах, конкурсах, виставках і т.п. [11, 120]
Гуртковеформування створюється, реорганізується й ліквідується за рішенням керівникабазової культурно–дозвіллєвої установи.
Гуртковіформування можуть здійснювати свою діяльність:
за рахунокбюджетного фінансування базової культурно-дозвіллєвої установи;
за рахунокпозабюджетних коштів базової культурно-дозвіллєвої установи;
за принципомчасткової самооплатності, з використанням коштів базової культурно-дозвіллєвоїустанови, інших засновників, учасників гурткового формування, а також зарахунок коштів, отриманих від власної діяльності;
за принципомповної самооплатності, з використанням коштів учасників гурткового формування,а також коштів, отриманих від власної діяльності, і інших коштів. [28, 37-39]
Наповнюваністьучасниками гурткових формувань визначається керівником культурно-дозвіллєвоїустанови.
У гуртковому формуванні,яке діє на платній основі, його наповнюваність визначається у відповідності зкошторисом доходів і видатків, затвердженою керівником культурно- дозвіллєвоїустанови.
Колективиаматорської художньої творчості– це форма організованої діяльності групи дітей, заснованоїна спільності художніх інтересів, спільному учбово-творчому процесі по освоєннютеоретичних основ і виконавських навичок музичного, хореографічного,театрального, циркового, образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва. Цеунікальна система по розвитку й удосконалюванню особистості дитини в процесіхудожньої діяльності.
Заняття у всіх колективахаматорської художньої творчості зазвичай проводяться систематично не рідше двохразів у тиждень по три навчальні години (навчальна година — 45 хвилин).Керівникиможуть збирати свої колективи на репетиції частіше, наприклад, у періодпідготовки до концерту, фестивалю, конкурсу, огляду й іншим подібним дозаходів.
Наприкінцікожного творчого сезону повинні бути організовані звітні концерти, спектаклі, представленняаматорських художніх колективів, виставки робіт учасників формуваньобразотворчого й декоративно-прикладного мистецтва.
За досягнутіуспіхи аматорському колективу може бути привласнене почесне звання «народний,зразковий колектив аматорської художньої творчості». [26, 85-87]
Студія – самодіяльний клубнийколектив з перевагою в суті роботи учбово-творчих занять. У культурно-дозвіллєвійроботі серед дітей провідне положення займають художні студії: музичні,хореографічні, вокальні, естрадні, художнього слова й ін.
У студії є свійкерівник-педагог, заняття ведуться по типових програмах, затвердженим органамикультури, є спеціальні класи й зали, працюють органи самоврядування. [26, 91]
Аматорськіоб'єднання й клуби по інтересах— організаційно оформлене добровільнеоб'єднання дітей, зайнятих соціально-корисної культурно-дозвіллєвою діяльністюз метою задоволення різноманітних духовних запитів і інтересів у сфері вільногочасу.
Основнимиорганізаційними особливостями аматорського об'єднання, на відміну від творчогоколективу, є наступні:
Метою участі ваматорському об'єднанні є не стільки одержання вмінь і навичок у певному жанрісамодіяльної творчості, скільки спілкування з однодумцями на основі спільних інтересіві захоплень;
Роботааматорського об'єднання будується на принципах самоврядування. Керівникаматорського об'єднання, як правило, це громадський працівник, що не одержуєзаробітну плату за керівництво об'єднанням;
Аматорськеоб'єднання може не мати строго фіксований графік зустрічей і занять, йогозагальний кількісний склад також може не бути постійним;
Аматорськіоб'єднання й клуби по інтересах розвиваються по цілому ряді напрямків, що даєпідставу для їхньої зразкової класифікації:
художньо – творчі;
культурно –розважальні;
науково –технічні;
спортивно –оздоровчі;
колекційні;
екологічні, природничо-науковій ін.
Аматорськіоб'єднання й клуби по інтересах сприяють організації змістовного дозвілля дітей,створюють сприятливі умови для живого дитячого спілкування, беруть участь упропаганді досягнень вітчизняної й світової культури, літератури, мистецтва,науки, формують світогляд, виховують естетичний смак, прищеплюють навичкисамоврядування й самоосвіти, розвивають ініціативи й заповзятливість. [29,101-104]
Діагностика сформованості дозвіллєвої культури дітей здійснюється наоснові критеріїв і показників, що характеризують її якісний та кількіснийаспекти: мотиваційно-регулятивних, змістовно-діяльнісних, когнітивних,ціннісно-орієнтаційних, афективних.
Мотиваційно-регулятивні критерії визначають спрямованість дозвіллєвихінтересів і потреби дітей, їх динаміку і виявляються у процесі виборудозвіллєвих занять, які здійснюються «не заради якоїсь цілі, а заради себесамої» (Д.Келлі). Змістовно-діяльнісні критерії відображають характер,основні напрями, види і форми діяльності дитини у вільному часі.
На основі ціннісно-орієнтаційних критеріїв виявляються гуманістичні,естетичні та етичні компоненти діяльності та поведінки дитини, які сформувалисьчи доповнили наявні в результаті фольклорно-ігрового дозвілля, що реалізуютьсяу стосунках з друзями, ровесниками, однокласниками, педагогами, батьками,старшими людьми і знаходять своє вираження в культурі поведінки і ставленні докультурних цінностей.
ІІ.1 Організація сімейного дозвілля дітей
Відпочинокдітей, так само як і їхній робочий час, потрібно правильно організувати. Неможна допускати, щоб вихідні дні сталидля дітей — днями неробства й нудьги. «Ледарство — мати пороків», — говоритьнародна мудрість. У ці слова вкладенийглибокий педагогічний, зміст. Діти, у яких багатовільного часу, які безцільно блукають по вулицях, часто починають порушуватипорядок і дисципліну. Разом з тим від безладного проведення часу вони швидше, стомлюються, виснажують свої сили.
Требанавчити дітей весело й розумно відпочивати, відновлювати сили. Від правильноїорганізації вільного часу дітей багато в чому залежить їхня працездатність.
Особливоважливо добре організувати вихідний день школярів. Школам забороненодавати домашні завдання на вихідний день. Школярі, що навчаються в першу зміну,готовлять уроки в суботу, а учні другої змінимають можливість виконати домашні завдання в понеділок ранком. Вихідний же деньтреба цілком використовувати для відпочинку йрозваги дітей. Зрозуміло, у кожній родинівихідні дні дітей протікають по-різному. Мати чотирьох учнів на батьківських зборах розповіла: вихідні дні в нас протікають по-різному, залежно від того, які заходи в ці дні проводить школа і яка участь моїх дітей у цих заходах. Доводиться рахуватися також з порою року й з погодою. Звичайно після сніданку молодші діти йдутьгуляти, а старші допомагають по господарству,після обіду можна відпустити старших у кіноабо погуляти. Влітку й восени в денні години є можливість виїхати до лісу. Повечорах читаємо вголос книги». [22, 16-18]
Багатобатьків свої вихідні дні намагаються проводити разом з дітьми. Особливо цінні прогулянки з дітьми у святкові дні: новорічні свята, 8 березня,Пасхальні свята, Перше травня, 9 травня, 24 серпня — день незалежності Україний ін. Вони залишають велике враження в дітей. Гарноприкрашене місто, ілюмінація, портрети йплакати, святковий настрій батьків — все це викликає в дітей радість і надовго запам'ятовується в пам'яті. У цідні діти, веселі і святково вдягнені, гуляють з батьками по жвавих вулицях, бувають у дитячому театрі або в клубі на дитячомуранку, грають із іншими дітьми в обстановці святкового підйому й разом з подарункаминесуть враження радості й щастя. Ці переживання сприяють вихованню дітей у дусіпатріотизму до своєї держави, до звичаїв свого народу, регіону, у дусі любові до свого народу.
Длядітей особливо корисний відпочинок активний, пов'язаний з фізичними вправами,різноманітними рухами, туристськими походами, спортивними іграми. Тому батькампотрібно подбати про організацію походів і подорожей, спортивних ігор і розваг.Діти люблять заняття, пов'язані зі зміноюмісць, з новими враженнями. Це прагнення дітейдо нових місць і необхідно використовувати для організації їхнього активного відпочинку у вихідні дній під час шкільних канікул.
Вартозаохочувати колективні заняття й розваги дітей у години дозвілля. Різні ігри, спільне читання,відвідування кіно, театрів, музеїв — все це зближає дітей і розвиває в нихнавички колективізму, спільності інтересів.
Вільнийчас у школярів буває не тільки у вихідні й святкові дні, але й узвичайні робочі дні, після готування уроків. Потрібно стежити за тим, щоб цейчас діти проводили головним чином на повітрі, займалися спортом, рухливимиіграми.
Важливимиформами організації дозвілля дітей є також заняття фотозйомкою, конструюванням, авіамоделюванням і т.п. Таке переключення досить корисно. У процесідіяльності діти привчаються до праці й дисципліни, здобувають коштовні практичні навички. Серйозну помилку допускають ті батьки, які прагнуть надати своїм дітям готові розваги й задоволення, які не вимагаютьвід них затрат якихось зусиль. Це суперечить дитячій натурі, особливостямдітей, які прагнуть до активності й самостійності.
Висновки
Дозвілля це особлива сфера соціалізації дітей, у якій природнореалізуються їхні інтереси і потреби, особистісні і соціальні амплуа,розвивається активність, творча ініціатива, здійснюється пошук нових цінніснихорієнтирів шляхом вільного вибору видів діяльності. Дозвілля визначається як особливасфера життя особи та суспільства, що міститьвеликі можливості для виховання дитини, становлення й розвитку особистості,набуття досвіду вирішення життєвих проблем.У процесі дозвіллєвоїдіяльності формуються ціннісні орієнтації, культурні потреби, смаки,емоційно-вольова сфера дітей та молоді.
Виходячи з того, що культура суспільства являє собою складну багатограннусистему, складовими якої є мова, мистецтво, наука, політика, релігія, традиції,звичаї, ідеологія, під дитячою дозвіллєвою культурою розуміється стан і рівеньорганізації дозвілля дітей в суспільстві на певному етапі його розвитку. Дитячадозвіллєва культура втілює національні, етнорегіональні, сімейні та дитячітрадиції (духовні, святкові, художні, ігрові), відтворює світосприйняттядитини, сприячи реалізаії різноманітних потреб особистості (пізнавальних,комунікативних, творчих, естетичних, розважальних, гедоністичних). Дозвіллєвакультура особистості являє собою певну інтегративну якість, що виявляється наіндивідуальному рівні організації вільного часу, реалізується через системуустановок, знань, цінностей, емоцій у різноманітних видах дозвіллєвоїдіяльності (грі, художній і технічній творчості, спорті, спілкуванні).
Дозвіллєва діяльність розглядається науковцями як певний спосібвиявленнясуспільних відносин, форма функціонування і розвитку суспільства, спосібжиттєдіяльності людини, її індивідуального самоствердження та спілкування,усвідомлення свого буття у часовому континіумі– минулому, сьогоденні та майбутньому;процес активного засвоєння особистістю суспільних та виробничихвідносин, що залежить від інтересів і потреб її політичного, культурного та морального розвитку; підсистемадуховного та культурного життя суспільства,що поєднує в собі соціальні інститути,які забезпечують поширення та активне засвоєння культурних цінностей зметою формування творчої особистості.
Такимчином, дозвілля має значний виховний потенціал у формуванні громадянськихякостей дітей та підлітків, що може бути спрямований на національне вихованняпідростаючого покоління.
Велике значення ворганізації дозвілля дітей має специфіка педагогічної праці вчителя зорганізації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів. В організаціїнавчально-виховного процесу вищої педагогічної школи, незважаючи на кардинальнізміни в соціокультурних пріоритетах та інноватизацію шкільної практики, дотеперне відбувається перехід на підготовку нового типу фахівців – менеджерівнавчально-виховного процесу, здатних до продуктивної реалізації функційпедагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.Причиною цього є застарілий зміст загальнопедагогічного компонента вищоїпрофесійної освіти, недосконалість її культурологічної складової, а такожпорушення пріоритету форм і методів професійного виховання і самовихованнямайбутнього вчителя, неможливості його повноцінної самореалізації у сферідозвілля.
Культурно-дозвіллєвадіяльність дітей — це любительська діяльність, яка будучи пов’язаною зорганізацією їхнього вільного часу та відпочинку, виконує певну виховну метучерез реалізацію соціально-педагогічної (забезпечення можливостей вільногообрання особистісно та суспільно спрямованих, корисних, цікавих і привабливихдля них видів любительської діяльності); інформаційно-освітньої (стимулюванняактивного набуття дітьми знань самостійним шляхом; розвиток їхніхпошуково-творчих здібностей та вмінь; набуття ними навичок практичногозастосування отриманих знань); творчо-розвивальної (актуалізація потреб дітейщодо творчого самовизначення та самовираження шляхом залучення їх до мережідозвіллєвих науково-технічних гуртків, художніх і музичних студій, колективівужиткового мистецтва та інших аматорських об’єднань з обов’язковоюдемонстрацією результатів творчої праці через організацію виставок, експозицій,концертів і т. ін.) та рекреаційно-розважальної (забезпечення фізичної розрядкиособистості, зняття у неї інтелектуальної втоми і нервової напруги, збагаченняпозитивними емоціями) функцій.
Під організацієюкультурно-дозвіллєвої діяльності ми розуміємо двобічний процес, де органічнопоєднуються опосередкований педагогічний вплив вихователя, учителя з активноюсамодіяльністю дітей, їхньою свободою при виборі видів і форм дозвілля таспособів заповнення його змісту. Специфіка організації культурно-дозвіллєвоїдіяльності зумовлена особливостями її об’єкта (який одночасно є суб’єктомвільного вибору змісту, форм і видів дозвілля) — дітей, характером їхньогодозвіллєвого спілкування (високий рівень психологічної сумісності,взаєморозуміння і уваги; чуйність і емпатія; виключення безапеляційного вказівноготону) з вихователем, учителем (як носія соціокультурного досвіду і посередникапоміж дитиною та культурою, тобто суб’єкта педагогічного супроводу йкерівництва), змістом (“будівельний матеріал” для педагогічного проектування йзасвоєння учнями) та засобами опосередкованого педагогічного впливу (форми,методи, прийоми).
Педагогічна працявихователя або вчителя з організації культурно-дозвіллєвої діяльності реальнопроявляє свою сутність, з одного боку, як специфічна система, структура якоїґрунтується на єдності гностичного, проектувального, конструктивного, комунікативногой організаційного компонентів, а з іншого, — як безперервний процес, ціліснийакт якого у своєму складі має чотири провідних етапи: орієнтувальний —підготовки (гностична й проектувальна функції); моделювальний — ухвалення(проектувальна та конструктивна функції); виконавський — реалізації(організаційна та комунікативна функції) й рефлексивний — контролю якостівиконання ухвалених педагогічних рішень щодо організації культурно-дозвіллєвоїдіяльності дітей (гностична функція).
Список використаної літератури
1. БабенкоН.Б. Культурно-дозвіллєва діяльність. Програма дисципліни – К.: Видавничийцентр ДАКККМ. – 2001. – 28 с.;
2. БойчевІ.І. Аналіз ефективності підготовки майбутніх учителів до організаціїкультурно-дозвіллєвої діяльності учнів // Наука і освіта. – Одеса, 2004. – №4.– С.78-81;
3. БойчевІ.І. Практикум з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів /Під ред.О.С.Цокур. — Одеса, 2003. – 16 с.;
4. БойчевІ.І. Професійна підготовка майбутніх учителів до організаціїкультурно-дозвіллєвої діяльності учнів в контексті проблем педагогіки вищоїшколи //Науковий вісникПівденноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського(Зб. наук. пр.). – Одеса, 2004. – Вип.12. – С.3-7;
5. БойчевІ.І. Специфіка педагогічної організації культурного дозвілля учнів //Науковийвісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. – Ізмаїл, 2004. –Вип.17. – С.3-7;
6. БойчевІ.І. Стан проблеми підготовки майбутнього вчителя як менеджера сфери дитячогодозвілля в зарубіжній педагогіці //К.Д.Ушинськийі сучасність: пріоритетні напрямки розвитку професійної освіти /Мат.міжн. наук.-практ. конф. – Одеса, 2004. — С.53-56;
7. БойчевІ.І. Щодо діагностики дозвіллєвої культури майбутніх фахівців //Науковий вісник Південноукраїнського державногопедагогічного університету ім.К.Д.Ушинського (Зб. наук. пр.). – Спецвипуск //Проблемисоціалізації майбутніх фахівців у контексті вимог Болонського процесу. – Одеса,2004. – С.23-28;
8. БойчевІ.І. Щодо сутності сучасної концепції організації професійної підготовкимайбутніх учителів //Науковий вісникПівденноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського(Зб. наук. пр.). – Одеса, 2002. – Вип.4-5. — С.139-141;
9. БойчевИ.И. К вопросу педагогизации культурно-досуговой деятельности учащихся//Початкова школа українського подунав’я: минуле, теперішнє, майбутнє /Зб. мат.регіон. наук.-практ. конф. – Ізмаїл, 2001. — С.7-10;
10. БойчевИ.И. Формирование профессиональной готовности учителя к культурно-досуговойдеятельности учащихся //Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарногоуніверситету. – Ізмаїл, 2002. – Вип.12. – С.33-36;
11. БочелюкВ. Й. Дозвіллєзнавство: навчальний посібник для вузів / В.Й. Бочелюк, В.В.Бочелюк. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 207 с.;
12. БрилінБ.А. Педагогічні проблеми організації вільного часу // Психологія і педагогіка.– 1996. – №4. – С. 72-76;
13. ГитовБ. А. Социализация детей, подростков и молодежи в сфере досуга. — Спб.: Изд-воГУКИ, 2003. — 276 с.;
14. Дозвілляв Україні. Теоретичні та емпіричні аспекти: Монографія. – К.: Видавничий центрДАКККМ. – 2003. – 224 с.;
15. Досугнесовершеннолетних – проблема для криминолога // Трудные судьбы подростков –кто виноват? – Москва, 1991. – С. 276-303;
16. ЖарковА.Д. Культурно-досуговая деятельность как общественный />феномен //Вестник МГУКИ. – 2003. — № 2. – С. 72-79;
17. Концепціявиховання дітей та молоді у національній системі освіти. // Початкова школа. —1996. — №2. — С. 12 – 24;
18. Культурно-досуговаядеятельность: учеб. пособие / под науч. ред. А.Д. Жаркова, В.М. Чижикова. – М.:Изд-во МГУК, 1998.;
19. Куц О.С.,Ружило О.В. Спосіб життя і дозвілля учнівської молоді в новихсоціально-економічних умовах // Актуальні проблеми розвитку фізичної культури іспорту у ВМЗ України. – Львів, 1998. – С. 162-164;
20. Організаціята методика культурно-дозвіллєвої діяльності. Частина 1. Теоретичні основикультурно-дозвіллєвої діяльності: Монографія. – К.: Видавничий центр ДАКККМ. –2000. – 180 с.;
21. Петрова І.В. Дозвілляв зарубіжних країнах: Підручник.–К.: Кондор, 2005. – 408с.;
22. Понаморев,В.Д. Игровая технология праздничного досуга / В.Д. Понаморев. – Кемерово:Кузбассвузиздат, 1995;
23. Сасыхов А.В.Культурно-досуговая деятельность как социокультурный феномен. – К., 2002. –Ч.1. – 62 с.;
24. Современныетехнологии социально-культурной деятельности: учеб. пособие. – Тамбов: изд-воТГУ им. Державина, 2002;
25. Соціологіявільного часу і дозвілля. Програма дисципліни – К.: Видавничий центр ДАКККМ. –2002. – 25 с.;
26. СтрельцовЮ.А. Культурология досуга: Учебное пособие. – М.: МГУКИ, 2002. – 184 с.;
27. Тарасов,С.М. Игры для всех / С.М. Тарасов. – М.: Профиздат, 1991;
28. Тихоновская Г.С. Методика организации отдыха и развлечений вклубе / Г.С. Тихоновская. – М.: МГИК, 1991;
29. ЧерніговецьТ.І. Дитяче дозвілля як предмет педагогічних студій //Оновлення змісту, форм таметодів навчання і виховання в закладах освіти: Зб. наук. пр. РДГУ. – Рівне.:РДГУ, 2000. — Ч.2. — С. 75 – 78.