Міністерство освіти і науки України
Сумський державний педагогічнийуніверситет ім. А.С. Макаренка
Реферат
на тему:
Дизартрія та методика роботипри дизартрії
Суми – 2010
Дизартрія — порушення звуковимовної сторони мови, зумовлене недостатністюіннервації мовного апарату.
Провідним дефектом при дизартрії є порушення звуковимовної тапросодичної сторони мови, пов'язане з органічним ураженням центральної та периферичноїнервової систем.
Діти з дизартрією за своєю клініко-психологічною характеристикоюуявляють собою вкрай неоднорідну групу. При цьому немає взаємозв'язку між важкістюдефекту і виразністю психопатологічних відхилень. Дизартрія, втом числі і важкіїї форми, можуть спостерігатися у дітей зі збереженим інтелектом, а легкі «стерті»її прояви — як у дітей зі збереженим інтелектом, так і у дітей з порушеннями інтелектуальногорозвитку.
Діти з дизартрією за клініко-психологічної характеристики можутьбути умовно розділені на кілька груп залежно від їх загального психофізичного розвитку:
– дизартрія у дітей з нормальним психофізичним розвитком
– дизартрія у дітей з ДЦП
– дизартрія у дітей з олігофренією
– дизартрія у дітей з гідроцефалією
– дизартрія у дітей з ЗПР
– дизартрія у дітей з мінімальна мозкова дисфункція (ММД).
Ця форма дизартрії зустрічається найбільш часто серед дітей спеціальнихдошкільних та шкільних установ. У них поряд з недостатністю звуковимовної сторонимови спостерігаються зазвичай не різко виражені порушення уваги, пам'яті, інтелектуальноїдіяльності, емоційно-вольової сфери, легкі рухові розлади і сповільнений формуванняряду вищих коркових функцій.
Рухові порушення виявляються звичайно на більш пізніх строкахформування рухових функцій, особливо таких, як розвиток можливості самостійно сідати,повзати з поперемінним одночасним винесенням вперед руки і протилежної ноги і злегким поворотом голови і очей у сторону винесеної руки, ходити, захоплювати предметикінчиками пальців і маніпулювати з ними.
Емоційно-вольові порушення проявляються у вигляді підвищеної емоційноїзбудженості і виснаження нервової системи. На першому році життя такі діти неспокійні,багато плачуть, вимагають до себе постійної уваги. У них відмічаються порушеннясну, апетиту, схильність до зригування та блювоти, діатезу, шлунково-кишкових розладів.Такі діти, як правило, метеозалежність.
У дошкільному та шкільному віці вони рухово неспокійні, схильнідо роздратованості, коливань настрою, метушливості, часто проявляють грубість, непослух.Рухове занепокоєння посилюється при стомленні, деякі діти схильні до реакцій істеричноготипу.
Незважаючи на те, що у дітей не спостерігаються виражені паралічіта парези, моторика їх відрізняється загальної незручністю, недостатньою координованість,вони незграбні в навичках самообслуговування, відстають від однолітків за спритностіі точності рухів, у них з затримкою розвивається готовність руки до листа, томудовго не проявляється інтерес до малювання та іншим видам ручної діяльності, у шкільномувіці відзначається поганий почерк. Виражені порушення інтелектуальної діяльностіу вигляді низької розумової працездатності, порушень пам'яті, уваги. Для багатьохдітей характерно уповільнене формування просторово-часових уявлень, оптико-просторовогогнозису, фонематичного аналізу, конструктивного праксису.
Симптоматика дизартрії
При дизартрії на різних рівнях порушена передача імпульсів з кориголовного мозку до ядер черепно-мозкових нервів. У зв'язку з цим, до м'язів (дихальним,голосовим, артикуляційним) не надходять нервові імпульси, порушується функція основнихчерепно-мозкових нервів, що мають безпосереднє відношення до мови (трійчастий, лицьова,під'язиковий, язикоглоткового, блукаючий нерви). Трійчастий нерв іннервує жувальнім'язи, нижню частину обличчя. При ураженні — труднощі у відкриванні та закриваннірота, жуванні, ковтанні, рухах нижньої щелепи. Лицевий нерв іннервує мімічну мускулатуруособи. При ураженні — обличчя амімічне, маскоподібне, важко заплющити очі, нахмуритиброви, надути щоки. Під'язиковий нерв іннервує мускулатуру двох передніх третинмови. При ураженні — обмежується рухливість мови, виникають труднощі в утриманнімови в заданому положенні. Язикоглоткового нерв іннервує задню третину мови, м'язиглотки і м'якого піднебіння. При ураженні — виникає носовий відтінок голосу, спостерігаєтьсязниження глоткового рефлексу, відхилення маленького язичка в сторону. Блукаючийнерв іннервує м'язи м'якого неба, глотки, гортані, голосових складок, дихальну мускулатуру.Поразка веде до неповноцінної роботи м’яз гортані і глотки, порушення функції дихання.
У ранньому періоді розвитку дитини ці порушення проявляються наступнимчином:
Грудний вік: внаслідок паретичних м'язів мови, губ утруднено грудневигодовування — до грудей прикладають пізно (3-7 добу), відзначається мляве смоктання,часті зригування, покашлювання. На ранньому етапі розвитку мови у дітей може бути відсутнім лепет,що з'являються звуки мають гугнявий відтінок, перші слова з'являються із запізненням(до 2-2,5 років). При подальшому розвитку мови грубо страждає вимова практично всіхзвуків.
При дизартрії може мати місце артикуляційна апраксія (порушеннядовільних рухів артикуляційних органів). Артикуляційна апраксія може виникнути узв'язку з недостатністю кінестетичних відчуттів у артикуляційній мускулатурі. Порушення звуковимови, зумовлені артикуляційноюапраксією, відрізняються двома характерними особливостями:
– спотворюються і змінюються звуки, близькі за місцем артикуляції;
– порушення звуковимовине постійно, тобто дитина може вимовляти звук і правильно, і неправильно.
Виділяють два варіанти артикуляційної апраксії:
– кінестетична, пов'язана з патологією тім'яних відділів головного мозку,характеризується труднощами знаходження окремої артикуляційної пози
– кінетична, обумовлена патологією при моторних відділів мозку.Порушена динамічна організація артикуляційних рухів, утруднений перехід від одногозвуку (або коартикуляціі) до іншого. При цьому спостерігаються повтори звуків, складів,пропуски, перестановки, вставки.
Етіологія дизартрії
Дизартрія є симптомом тяжкого мозкового ураження або недорозвиненнябульбарного або псевдобульбарного характеру, які можуть торкатися цілий ряд мозковихсистем: корково-бульбарної (або пірамідну), можечкову, ретикулярну формацію, корковіпрецентральну та постцентральну мовнорухові зони.Дизартричний розлад може бути симптомом ДЦП.
Причини ДЦП та дизартрії вивчені недостатньо. До недавнього часу, основноюпричиною ДЦП вважалася родова травма. Останнім часом встановлено, що 80% випадківДЦП є вродженою патологією, порушення відбувається внутрішньоутробно, що в своючергу позначається при перебігупологів. Патологія пологів може посилити першопричину.
Пренатальний період: порушення внутрішньоутробного розвитку та внутрішньоутробнеураження головного мозку може бути обумовлено патологією вагітності, захворюваннямиматері (вірусні інфекції, серцево-судинна, ниркова недостатність, психічні та фізичнітравми, радіація, алкоголізм, лікарська інтоксикація. Особливо важливими є першітри місяці вагітності). При цьому дитина народжуєтьсяз патологією, яка може проявитися не відразу (наприклад, різні парези проявляютьсяв міру дозрівання пірамідних шляхів).
Натальнийперіод: ураження головного мозку дитини під час пологів.Це може бути черепно-мозкова травма, крововилив умозок, народження дитини в асфіксіі та ін.
Постнатальний період: менінгіти, менінгоенцефаліти, черепно-мозковітравми в ранній період розвитку дитини. Ці захворювання можуть зумовлювати недорозвиненняабо ураження примоторно-лобної, тім'яно-скроневої зон головного мозку.
Класифікація дизартрії
Дизартрія підрозділяється на форми:
1. Бульбарна дизартрія (від лат. bulbus ― цибулина, формуякої має дов-гастий мозок) проявляється при захворюванні (запаленні) або пухлинидовгастого мозку. При цьому руйнуються розташовані там ядра рухових черепно-мозковихнервів (язикоглоточного, що блукає й під'язичного, іноді тройного й лицьового).
Характерним є параліч або поріз м’язів глотки, гортані, язика,м’якого під-небіння. У дитини з подібним дефектом порушується ковтання твердої й рідкої їжі, утруднене жування. Недостатня рухливість голосових складок,м’якого піднебіння приводить до специфічного порушення голосу: він стає слабким,носовим. У мові не реалізуються дзвінкі звуки.
У дітей із цією формою дизартріїспостерігається атрофія м’язів язика й глотки, знижується також тонус м’язів (атонія).Такий стан м’язів язика є причиною численних перекручувань звуковимовлення. Мованевиразна, украй нечітка, упо-вільнена.
2. Підкіркова дизартріявиникає при уражені підкіркових вузлів головного мозку. Характерним проявом підкірковоїдизартрії є порушення м’язового тонусу йінаявність гіперкінезу.
Гіперкінез ― насильницькімимовільні рухи не контрольовані дитиною. Ці рухи можуть спостерігатися в станіспокою, але звичайно підсилюються при мовному акті.
Мінливий характер м’язового тонусу(від нормального до підвищеного) і наяв-ність гіперкінезу обумовлюють своєрідніпорушення фонації й артикуляції. Дитина може правильно вимовляти окремі звуки, словай короткі фрази, і через мить він вже виявляється не в змозі вимовити ні звуку.Виникає артикуляторний спазм, язик стає напруженим, голос переривається. Іноді спостерігаютьсямимовільні вигуки, «про-риваються» гортанні звуки. Діти можуть вимовляти слова йфрази надмірно швидко або, навпаки, монотонно, з більшими паузами між словами. Виразністьмови страж-дає через неплавне перемикання артикуляційних рухів при проголошеннізвуків, а також через порушення тембру й сили голосу.
Характерною ознакою підкірковоїдизартрії це порушення темпу, ритму й інтонації мови. Іноді при цій формі в дітейспостерігається зниження слуху, що ускладнює мовний дефект.
3. Мозочкова дизартрія характеризується скандованою «рубаною»мовою, іноді супроводжується вигуками окремих звуків. У чистому виді ця форма вдітей спостерігається рідко.
4. Коркова дизартрія. При цій формі порушується довільнамоторика артику-ляційного апарата. Насамперед порушується вимова складних по звуко-складовійструктурі слів. У дітей утрудняється динаміка перемикання від одного звуку до іншого,від однієї артикуляційної пози до іншої. Діти здатні чітко вимовляти ізольованізвуки, але в мовному потоці звуки спотворюються, виникають заміни. Особливо важкісполучення приголосних звуків. При прискореному темпі з’являються запинки, що нагадуютьзаїкуватість.
При корекції обертає на себеувага той факт, що дефектні звуки швидко виправляються в ізольованому проголошенні,але із працею автоматизують у мові.
5.Псевдобульбарна дизартрія є наслідкомперенесеного в раннім дитинстві, під час пологів або у внутрішньоутробному періодіорганічної поразки мозку в результаті енцефаліту, родових травм, пухлин, інтоксикаціїй ін. У дитини виникає псевдобульбарний параліч або поріз, обумовлений поразкоюпровідних шляхів, що йдуть від кори головного мозку до ядер язикоглоточного, блукаючогоі під’язичного нервів. По клінічних проявах порушень в області мімічної й артикуляційноїмускулатури він близький до бульбарного.
У результаті псевдобульбарногопаралічу у дитини порушується загальна й мовленева моторика. Маля погано ссе, поперхається,захлинається, погано ковтає. З рота тече слина, порушена мускулатура лиця.
Виділяють три ступені порушеннямовної або артикуляційної моторики псевдобульбарної дизартрії:
1. Легкий ступінь псевдобульбарної дизартрії характеризується відсутністю грубих порушеньмоторики артикуляційного апарата. Труднощі артикуляції полягають у повільних, недостатньоточних рухах язика, губ. Розлад жування й ковтання виявляється не яскраво, у рідкихзахлипуваннях. Вимова у таких дітей порушено внаслідок недостатньо чіткої артикуляційноїмоторики, мова трохи вповільнена, характерна змазаність при проголошенні звуків.Частіше страждає вимова складних по артикуляції звуків: ж, ш, р, ц, ч. Дзвінкізвуки вимовляються з недостатньою участю голосу. Важкі для вимови м’які звуки, щовимагають додавання до основної артикуляції підйому середньої частини спинки язикадо твердого піднебіння.
Недоліки вимови роблять несприятливівпливи на фонематичний розвиток. Більшість дітей з легким ступенем дизартрії випробовуютьдеякі труднощі у звуковому аналізі.
Основним дефектом у дітей, щостраждають псевдобульбарною дизартрією в легкому ступені, є порушення фонетичноїсторони мови.
Діти з подібним порушенням, щомають нормальний слух і гарний розумовий розвиток, відвідують логопедичні заняттяв дитячій поліклініці, а в шкільному віці ― логопедичний пункт при загальноосвітнійшколі. Істотну роль в усуненні цього дефекту можуть зробити батьки.
2. Середній ступінь. Діти із середнім ступенем дизартрії становлять найбільш численну групу.Для них характерна відсутність рухів лицьових м’язів. Дитина не може надути щоки,витягнути губи, щільно зімкнути їх. Руху язика обмежені. Дитина не може піднятикінчик язика вгору, повернути його вправо, уліво, удержати в даному положенні. Значнітруднощі представляє перемикання від одного руху до іншого. М’яке піднебіння буваєчасто малорухомим, голос має назальний відтінок. Характерно рясна слинотеча. Утрудненоакти жування й ковтання.
Мова таких дітей звичайно дуженевиразна, змазана, тиха. Характерна нечітка через малорухомість губ, язика артикуляціяголосних, вимовних звичайно із сильним носовим видихом. Частіше дзвінкі приголоснізаміняються глухими. Нерідко звуки наприкінці слова й у сполученнях приголоснихопускаються.
Діти з подібним порушенням неможуть успішно навчатися в загальноосвітній школі. Найбільш сприятливі умови дляїхнього навчання й виховання створені в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннямимови, де до цих учнів здій-снюється індивідуальний підхід.
3. Важкий ступінь псевдобульбарної дизартрії ― анартрія ― характери-зуєтьсяглибокою поразкою м’язів і повною бездіяльністю мовної апарат. Лице дитини, що страждаєанартрією, маскообразне нижня щелепа відвисає, рот постійно відкритий. Язик нерухомолежить на дні ротової порожнини, рухи губ різко обме-жені. Утруднено акти жуванняй ковтання. Мова відсутня повністю, іноді є окремі нечленороздільні звуки.
Діти з анартрією при гарномурозумовому розвитку також можуть навчатися в спеціальних школах для дітей з важкимипорушеннями мови, де завдяки спеціальним логопедичним методам успішно опановуютьнавичками листа й програмою по загальноосвітніх предметах.
Методика роботи при дизартрії
Система логопедичного впливу при дизартрії має комплексний характер:корекція звуковимови поєднується з формуванням звукового аналізу та синтезу, розвиткомлексико-граматичної сторони мови та зв'язного висловлювання. Специфікою роботи єпоєднання з диференційованим артикуляційним масажем і гімнастикою, логопедичноїритмікою, а в ряді випадків і з загальною лікувальною фізкультурою, фізіотерапієюта медикаментозним лікуванням. Успіх логопедичних занять багато в чому залежить від їх ранньогопочатку та систематичності проведення.
Робота над звуковимовою будується з урахуванням наступних положень:
1. Залежність від форми дизартрії, рівня мовного розвитку та вікудитини.
2. Розвиток мовної комунікації. Формування звуковимови повиннобути спрямоване на розвиток комунікації, шкільної і соціальної адаптації дитини.
3. Розвиток мотивації, прагнення до подолання наявних порушень,розвиток самосвідомості, самоствердження, саморегуляції та контролю, почуття власноїгідності і упевненості в своїх силах.
4. Розвиток диференційованого слухового сприймання та звуковогоаналізу.
5. Посилення перцепції артикуляційних укладів і рухів шляхом розвиткузорово-кінестетичних відчуттів.
6. Поетапність. Починають з тих звуків, артикуляція яких у дитинибільш збережена. Іноді звуки вибирають за принципом більш простих моторних координації,але обов'язково з урахуванням структури артикуляційного дефекту в цілому, в першучергу працюють над звуками раннього онтогенезу.
7. При важких порушеннях, коли мова повністю не зрозуміла дляоточуючих, робота починається з ізольованих звуків і з складів. Якщо мова дитинищодо зрозуміла і в окремих словах він може вимовляти дефектні звуки правильно, роботапочинається з цих «ключових» слів. У всіх випадках необхідна автоматизація звуківу всіх контекстах і в різних мовних ситуаціях.
8. У дітей з ураженням центральної нервової системи важливе значеннямає попередження важких порушень звуковимови шляхом систематичної логопедичної роботив домовленнєвому періоді.
Логопедична робота при дизартрії проводиться поетапно.
Перший етап, підготовчий — основні його цілі: підготовка артикуляційногоапарату до формування артикуляційних укладів, у дитини раннього віку-виховання потребив мовному спілкуванні, розвиток і уточнення пасивного словника, корекція диханнята голосу. Важливимзавданням на цьому етапі є розвиток сенсорних функцій, особливо слухового сприйманнята звукового аналізу, а також сприйняття й відтворення ритму.
Методи і прийоми роботи диференціюються залежно від рівня розвиткумови. При відсутності мовних засобів спілкування у дитини стимулюють початкові голосовіреакції і викликають звуконаслідування, яким надають характер комунікативної значущості. Логопедична робота проводиться на тлі медикаментозноговпливу, фізіолікування, лікувальної фізкультури і масажу.
Другий етап — формування первинних комунікативнихвимовних навичок. Основна його мета: розвитокмовного спілкування та звукового аналізу. Проводиться робота з корекції артикуляційнихпорушень: при спастичності — розслаблення м'язів артикуляційного апарату, виробленняконтролю над становищем рота, розвиток артикуляційних рухів, розвиток голосу; корекціямовленнєвого дихання; розвиток відчуттів артикуляційних рухів і артикуляційногопраксису. Робота по розслабленню м'язів артикуляційного апарату починається із загальногом'язового розслаблення, розслаблення шийної, грудної мускулатури, м'язів рук. Потімпроводиться розслабляючий масаж м'язів обличчя. Рухи починаються з середини лобау напрямку до скронь. Вони виробляються легкими погладжуючими рівномірними рухамикінчиками пальців в повільному темпі. Розслабляючий масаж проводиться дозовано, поширюєтьсятільки на ті області обличчя, де є підвищення м'язового тонусу, у групах ж м'язівмлявих, ослаблених застосовується тонізуючий, зміцнюючий масаж.
Другим напрямком розслабляючого масажу обличчя є рух від брівдо волосистої частини голови. Рухи проводяться рівномірно обома руками з двох сторін.
Третім напрямком руху є рух вниз від лінії чола, через щоки дом'язів шиї і плеча. Потім приступають до розслаблення м'язів губ. Логопед поміщаєсвої вказівні пальці на точку, що знаходиться між серединою верхньої губи і кутомрота з обох сторін. Рухи йдуть до середньої лінії, так що верхня губа збираєтьсяу вертикальну складку. Таке ж рух проробляється з нижньою губою, потім з обома губамиразом. У наступнійвправі вказівні пальці логопеда поміщаються в те ж положення, але рухи йдуть вгорупо верхній губі, оголюючи верхні ясна, і вниз по нижній губі, оголюючи нижні ясна.Потім вказівні пальці логопеда поміщаються в кути рота і губирозтягуються (як при посмішці). Зворотним рухом з утворенням зморшок губи повертаютьсяу вихідне положення. Ці вправи проводяться при різномуположенні рота: рот закритий, відкритий, напіввідкритий, широко відкритий.Після розслаблення, а при низькому тонусі — після зміцнюючогомасажу губ тренують їх пасивно-активні рухи. Дитину вчать захоплювати і утримуватигубами льодяники, палички різного діаметру, вчать пити через соломинку.
Після загального м'язового розслаблення і описаних вище вправприступають до тренування м'язів мови. При їх розслабленні важливо враховувати,що вони тісно пов'язані з м'язами нижньої щелепи. Тому рух вниз в порожнині ротаспастично піднесеного мови простіше всього досягається при одночасному русі внизнижньої щелепи (відкривання рота). Дітям шкільного віку подібні вправи пропонуютьсяу вигляді аутотренінгу: «Я спокійний, абсолютно розслаблений, мова спокійно лежитьу роті Повільно опускаю його вниз, коли опускається нижня щелепа».
Якщо цих прийомів недостатньо, то корисно на кінчик язика покластишматочок стерильної марлі або стерильну пробку. Виникає тактильне відчуття допомагаєдитині зрозуміти, що щось заважає вільним рухам мови, тобто відчути стан спастичності.Після цього логопед шпателем або мовним депрессори виробляє легкі горизонтальнінатискання.
Наступним прийомом є легкі плавні рухи, що погойдують мови в сторони.Логопед обережно захоплює мова шматочком марлі і плавно ритмічно рухає його в сторони.Поступово пасивна допомога логопеда зменшується, і дитина сама починає виконуватиці вправи. Масаж проводить спеціаліст (ЛФК), проте елементи його використовуютьсялогопедом, батьками під обов'язковим контролем лікаря, з дотриманням необхіднихгігієнічних правил.
Вироблення контролю за становищем рота. Відсутність контролю застановищем рота у дітей з дизартрією значно ускладнює розвиток довільних артикуляційнихрухів. Зазвичай рот у дитини відкритий, виражено слинотеча.
Перший етап роботи — вправи для губ, що сприяють їх розслабленнюі посилення тактильних відчуттів у поєднанні з пасивним закриванням рота дитини.Увага фіксується на відчутті закритого рота, дитина бачить це положення в дзеркалі.
На другому етапі закривання рота проводиться пасивно-активнимшляхом. Спочатку дитині легше закрити рот у положенні нахилу голови і легше йоговідкрити в положенні злегка закинутою голови. На початкових етапах роботи використовуютьсяці полегшені прийоми. Перехід від пасивних рухів відкривання рота до активних стаєможливим через рефлекторне позіхання.
На третьому етапі тренують активну відкривання і закривання ротаз словесної інструкції: «Відкрий рот широко», «Витягни губи вперед», «Збери губив трубочку і вернеш їх у вихідну позицію». Пропонуються різні завдання з імітації положеннярота, представленого на картинках. Поступово вправи кілька ускладнюються: дитинупросять дути через розслаблені губи, виробляти вібраційні руху.
Артикуляційна гімнастика. При її проведенні велике значення має тактильно-пропріоцептивна стимуляція,розвиток статико-динамічних відчуттів, чітких артикуляцій кінестезії.
На початкових етапах роботу проводять з максимальним підключеннямінших, більш збережених аналізаторів (зорового, слухового, тактильного). Багатовправи проводять з закритими очима, привертаючи увагу дитини до пропріоцептивнихвідчуттів. Артикуляційна гімнастика диференціюється в залежності від форми дизартріїі тяжкості ураження артикуляційного апарату. Перед роботою з розвитку рухливості мовної мускулатурипроводять вправи для мімічних м'язів обличчя. Вже з дошкільного віку в дитини розвиваютьдовільність і диференційованість мімічних рухів і контроль за своєю мімікою. Дитинувчать по інструкції закривати і відкривати очі, супити брови, надувати щоки, ковтатислину, закривати і відкривати рот.
Для розвитку достатньої сили м'язів обличчя, губ використовуютьспеціальні вправи з опором, застосовуючи стерильні серветки, трубочки. Дитина обхоплюєтрубочку губами і намагається її утримати, незважаючи на спроби дорослого витягнутиїї з рота.
Артикуляційна гімнастика мови починається з виховання активногодотику кінцем мови до краю нижніх зубів. Потім розвивають загальні, менш диференційованірухи мови спочатку в пасивному плані, потім у пасивно-активному і, нарешті, активнірухи. Стимуляціям'язів кореня язика починається з їх рефлекторних скорочень шляхом подразнення кореняязика шпателем. Закріплення здійснюють довільними покашлювання.
Важливим розділом артикуляційної гімнастики є розвиток більш тонкихі диференційованих рухів мови, активізація його кінчика, відмежування рухів мовита нижньої щелепи. Корисні вправи зі стимуляції рухів кінчика язика при відкритомуроті, нерухомою щелепи. Розвиток артикуляційної моторики ведеться систематично,довгостроково, використовуючи загальний комплекс і специфічні вправи. Робота полегшуєтьсявикористанням ігор, які підбираються залежно від характеру і ступеня тяжкості ураженняартикуляційної моторики, а також з урахуванням віку дитини. З деякою адаптацієюможуть бути використані ігри, опубліковані в літературі.
Розвиток голосу. Для розвитку та корекції голоси у дітей з дизартрією використовуютьсярізні ортофонічні вправи, спрямовані на розвиток координованої діяльності дихання,фонації та артикуляції.
Робота над голосом починається після артикуляційної гімнастикиі масажу, розслаблення шийної мускулатури, спеціальних вправ з виконання рухів навсі боки головою (м'язи шиї розслаблені) з одночасним проголошенням ланцюжків голоснихзвуків: і-е-о-у-а-и.
Велике значення для корекції голосу має активізація рухів м'якогопіднебіння: ковтання крапель води, покашлювання, позіхання, проголошення гласногоа на твердій атаці. Вправи проводяться перед дзеркалом, під рахунок. Використовуютьсятакі прийоми: стимуляція задній частині мови і неба легкими рухами за допомогоюмовного депрессори; навчання безпідставного ковтанню: логопед з піпетки капає протизадньої стінки глотки краплі води, голова дитини кілька відкинута назад. Стимулюютьсякашлеподобні руху, позіхання, піднебінний і глотковий рефлекси. Для голосоутвореннявелике значення мають руху щелеп: відкривання і закривання рота, імітація жування.Використовують щелепної дрожательний рефлекс: легкі постукуючі ритмічні рухи попідборіддю викликають рух нижньої щелепи вгору. Використовуються також спеціальні вправи з опусканнянижньої щелепи. Спочатку на тлі м'язового розслаблення логопед допомагає у виконанніданого руху, домагаючись опускання нижньої щелепи приблизно на 1-1,5 см (закриваннярота дитина робить самостійно). Виробляють довільнийконтроль за об'ємом і темпом виконання руху, використовуючи різні наочні прийоми(малюнок із зображенням опускання відра в колодязь, кулька, прив'язаний до мотузки,мімічні картинки і т. д.). Потім ці вправи виконуються по словесній інструкції зодночасним вимовою різних звукових поєднань: дон-дон, кар-кар, ae-ав і т. д.
Для зміцнення м'язів піднебінної фіранки використовуються вправив чергуванні її розслаблення і напруження. Дитину просять до закінчення позіхальнийруху уривчасто вимовити звук а, а при широко відкритому роті перейти від вимовизвуку а до звуку п, затримуючи повітря в роті під тиском. Увага дитини притягуєтьсядо відчуття стану піднебінної фіранки. Використовують вправи з розвитку сили, тембруі висоти голосу: прямий рахунок десятками з поступовим посиленням голосу і зворотнийрахунок з поступовим його ослабленням. Для розвитку висоти тембру і інтонацій голосувелике значення мають різні ігри, читання казок за ролями, інсценування і т. д.
Список використаної літератури
1. Логопедия / Под ред. Л.С. Волковой — М.: Просвещение, 1995. — 528с.
2. Логопедия: Учеб. для студентов дефектол.фак.педвузов / Под ред Л.С.Волковой, С.Н. Шаховской. – М.: Гуманит.изд.центр ВЛАДОС, 1999.– 680 с.
3. Основы логопедии: учебное пособие для студентов пед. ин-тов по спец.«Педагогика и психология (дошк.)» / Т. Б. Филичева, Н. А. Чевелева, Г. В. Чиркина.― М.: Просвещение, 1989. ― 223 с.: ил.
4. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: Навчальний посібникдля вузів. ― К.: Вища школа, 1994. ― 143 с.
5. Филичева Т.Б., Чевелова Н.А. Логопедическая работа в специальном детскомсаду: Учеб.пособие для студентов пед.ин-тов по спец. № 2111 «Дефектология». – М.:Просвещение, 1987. – 142 с.: ил.
6. Хрестоматия по логопедии / Под ред. Л.С. Волковой, В.И. Селиверстова.– М., 1997. – Ч. 1.